Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1 воп
До Конст принц відносяться:
Верховенство права(ст. 8 КПК Укр. Та ст.8 Конституції Укр)
Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Суть цього принципу,що права і свободи людини розцінюються як найвищі цінності,що визначають зміст і спрямованість діяльності прокуратури.
Законність(ст.. 129 Конст УКр. Та ст.. 9 КПК)
При підтриманні держ обвин. прокурор зобов’язан неухильно додержуватися вимог Конституції України, Крим Проц Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Прокурор,зобов’язан всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Закони та інші нормативно-правові акти України, повинні відповідати КПК. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить КПК. У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України.Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.У випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК.
Рівність перед законом і судом(ст..10 КПК ст.. 129 Конст)
Не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками. У випадках і порядку, передбачених законом, певні категорії осіб (неповнолітні, іноземці, особи з розумовими і фізичними вадами тощо) під час кримінального провадження користуються додатковими гарантіями.Цей принцип відрізняється від принципу змагальності який міститься в ст.. 22 КПК і полягає: Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. У випадках, передбачених КПК, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим, його представником. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником.Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.
Презумпція невинуватості (ст..129 Конст. та ст..17 КПК)
Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини
Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Забезпечення права на захист(ст..59, ст..63, ст..129 Конст та ст..20 КПК)
Підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК.Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.У випадках, передбачених КПК та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому правова допомога надається безоплатно за рахунок держави.Участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого, представника потерпілого не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого.
Гласність,відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами (ст.. 129 Конст та ст.. 27 КПК)
Учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом.
Кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито. Слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у випадках:
1) якщо обвинуваченим є неповнолітній;
2) розгляду справи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи;
3) необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи;
4) якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом;
5) необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.
Особисті записи, листи, зміст особистих телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні, якщо слідчий суддя, суд не прийме рішення про їх дослідження у закритому судовому засіданні Кримінальне провадження у закритому судовому засіданні суд здійснює з додержанням правил судочинства, передбачених заокном. На судовому розгляді в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише сторони та інші учасники кримінального провадження.
Під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченим законом.
Кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду.
Судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення проголошується прилюдно з пропуском інформації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення.
Принцип державної мови у кримінальному судовому провадженні (ст..10 Конст, та ст.. 29 КПК)
Кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення складає процесуальні документи державною мовою.
воп
Принцип верховенства права
Закріп в ст..8 Конст Укр та 8 КПК
Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Суть цього принципу,що права і свободи людини розцінюються як найвищі цінності,що визначають зміст і спрямованість діяльності прокуратури.
У сфері кримінального провадження особливого значення набуває такий аспект принципу верховенства права, як пріоритетність прав людини, оскільки саме в цій сфері правових відносин вони можуть бути суттєво обмежені.
кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Це положення прямо випливає із ст. З Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними.Верховенство права означає, що суд не повинен застосовувати положення правового акта, у тому числі закону, якщо його застосування суперечить конституційним принципам права або порушуватиме права та свободи людини і громадянина.
3. Важливим засобом забезпечення формальної справедливості
виступають основні джерела права. Гарантією проти свавілля, виступає
нормативно-правовий акт, оскільки він не створюється на користь або
проти конкретної особи.
Справедливе застосування норм права, це передусім неупередженість,
саме на це звертає увагу Конституційний Суд України
Змістовну справедливість слід розуміти як додержання певних
принципів, за допомогою яких можна з’ясувати, що ж конкретно належить
кожному з учасників суспільних відносин. Якщо формальна
справедливість асоціюється з принципом формальної рівності, то
справедливість змістовна втілюється у принципі пропорційності, або
розмірності. Вона вимагає, зокрема, пропорційності юридичної
відповідальності вчиненому правопорушенню. Саме тому покарання має
перебувати у справедливому співвідношенні з тяжкістю та обставинами
скоєного злочину та особою винуватого. Поняття "справедливе судочинство" в сучасному розумінні
має два аспекти: 1) матеріальна справедливість, яка полягає в тому, що
кожне рішення, яке приймає посадова особа (особа, що проводить
дізнання, слідчий, прокурор, суддя), має бути справедливим по суті (тобто
при вирішенні питання повинні бути справедливо визначені права і
обов’язки осіб або результатом рішення має бути відновлена
справедливість); 2) процедурна справедливість, яка передбачає розгляд
справи (або прийняття процесуального рішення) відповідно до певних
процедур.
4. Законність(ст.. 129 Конст УКр. Та ст.. 9 КПК)
При підтриманні держ обвин. прокурор зобов’язан неухильно додержуватися вимог Конституції України, Крим Проц Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Прокурор,зобов’язан всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Закони та інші нормативно-правові акти України, повинні відповідати КПК. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить КПК. У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України.Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.У випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК.
5. Принцип рівності перед законом і судом на національному рівні знайшов відображення в Конституції України (частини 1, 2 ст. 24), де закріплюється, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. У частині З ст. 129 Конституції проголошується, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом є однією із основних засад судочинства. Положення цього принципу містяться в низці міжнародних актів. Зокрема, у ч. 1 ст. 14 МПГПП зазначається, що всі особи є рівними перед судами. У статті 14 КЗПЛ зафіксовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою.
Рівність учасників кримінального провадження перед законом означає наділення їх рівними правами і рівними обов'язками щодо участі у процесі та відстоюванні своєї позиції. При цьому поняття "рівні права", "рівні обов'язки" не можна ототожнювати з поняттями "однакові права", "однакові обов'язки". Права чи обов'язки можуть бути різними залежно від того, у якому процесуальному статусі перебуває особа (прокурор, слідчий, підозрюваний, потерпілий тощо). Рівність прав (обов'язків) полягає у тому, що кожен з учасників кримінального провадження наділений правами і несе обов'язки, що відповідають його процесуальному становищу.
Рівність усіх учасників перед законом передбачає єдиний правовий режим кримінального провадження, який забезпечує реалізацію їх процесуальних прав.
Рівність учасників кримінального провадження перед судом покладає на суд обов'язок не надавати будь-яких переваг, що не обумовлені законом, будь-якому з учасників кримінального провадження. Так само недопустимою є будь-яка дискримінація. Тому становище конкретного учасника кримінального провадження не може бути покращено чи погіршено залежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За обмеження у процесуальних правах залежно від расової і національної ознак встановлена кримінальна відповідальність (ст. 161 КК України).
. Принцип рівності перед законом і судом не порушується при наданні певним категоріям учасників кримінального провадження (неповнолітні, іноземці, особи з розумовими і фізичними вадами, особи, які наділені особливим процесуальним статусом, тощо) додаткових гарантій, у випадках і порядку, передбачених КПК. Нормативне закріплення таких гарантій не можна розглядати як порушення цієї засади, адже необхідність їх існування викликана особливостями правового статусу осіб, щодо яких вони передбачені.
. Принцип змагальності характеризує таку організацію судового процесу, коли функції обвинувачення й захисту, підтримання цивільного позову й заперечення проти нього, відокремлені від судової діяльності, виконуються суб’єктами, які користуються рівними правами для відстоювання своїх інтересів, а суд виступає головним суб’єктом, що здійснює керівництво судовим засіданням і вирішує цю справу.
За своєю суттю принцип змагальності передбачає рівні можливості й умови для виконання функції обвинувачення та захисту, підтримання цивільного позову й відповіді на нього. Процесуальна рівність означає, що всі заходи, які вправі вжити обвинувач для доказування обвинувачення, захист має право застосовувати для його спростування, а все, що вправі робити цивільний позивач для підтримання позову, може робити цивільний відповідач для його заперечення.
Що стосується кримінального судочинства, то наявність змагальних засад при провадженні судового розгляду кримінальних справ визнавалася не завжди. У кримінальному процесі завжди бере участь прокурор як представник держави, який підтримує державне обвинувачення. Але в процесуальному статусі він наділений такими ж правами, що і сторона захисту. Проте процесуальна рівність прав не свідчить про однаковість завдань та обов’язків, які виконує сторона захисту. Завдання й обов’язки прокурора вказують на його особливу роль у суді, але не створюють ніяких переваг при відстоюванні своїх міркувань і висновків по справі.
Змагальність у судовому процесі вимагає, щоб суб’єкти обвинувачення й захисту, цивільний позивач і цивільний відповідач мали однакову можливість переконати суд у своїй правоті. Оскільки суду належить керівна роль у судовому розгляді, він сприяє повному, всебічному з’ясуванню обставин справи і виносить рішення на підставі внутрішнього переконання, керуючись законом.
7. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є конституційним, основоположним принципом кримінального процесу. Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на захист від обвинувачення та на правову допомогу.
Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя зобов'язані надати затриманій особі чи особі, яка утримується під вартою, допомогу у встановленні зв'язку із захисником або з особами, які можуть запросити захисника (ч. 1 ст. 47 КПК).
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані до першого допиту роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.
Про допуск захисника до участі у справі, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд —ухвалу (ч. 5 ст. 44).
Захисник допускається до участі у справі в будь-якій стадії процесу (ч. 4 ст. 44 КПК), але його участь у справі залежить від ініціативи підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, які мають право висловити своє бажання скористатися правовою допомогою захисника, заявивши про це відповідне клопотання, або особисто відмовитися від його участі у справі. При відмові від захисника особа, яка провадить дізнання, слідчий складають протокол із зазначенням мотивів відмови, а суд зазначає це в протоколі судового засідання (ч. 2 ст. 46 КПК). Дане положення має винятки, вказані у ст. 45 КПК, коли участь захисника є обов'язковою і відмова від захисника приймається особою, що провадить дізнання, слідчим, судом лише коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений чи виправданий обґрунтовують її мотивами, які можуть визнаватися такими, що заслуговують на увагу. У цьому випадку захисник замінюється іншим (ч. 3 ст. 46 КПК).
8. Гласність,відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами (ст.. 129 Конст та ст.. 27 КПК)
Учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом.
Кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито. Слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у випадках:
1) якщо обвинуваченим є неповнолітній;
) розгляду справи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи;
) необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи;
) якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом;
) необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.
Особисті записи, листи, зміст особистих телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні, якщо слідчий суддя, суд не прийме рішення про їх дослідження у закритому судовому засіданні Кримінальне провадження у закритому судовому засіданні суд здійснює з додержанням правил судочинства, передбачених заокном. На судовому розгляді в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише сторони та інші учасники кримінального провадження.
Під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченим законом.
Кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду.
Судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення проголошується прилюдно з пропуском інформації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення.
Кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК.
Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
У апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме:
- вироки, крім випадків, передбачених ст. 394 КПК;
- ухвали про застосування чи незастосування примусових заходів виховного або медичного характеру;
- інші ухвали у випадках, передбачених КПК.
Ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених законодавством, окремому оскарженню не підлягають, за винятком випадків, визначених КПК. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення. У апеляційному порядку також можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді.
За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:
) залишити вирок або ухвалу без змін;
) змінити вирок або ухвалу;
) скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок;
) скасувати ухвалу повністю чи частково та ухвалити нову ухвалу;
) скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження;
) скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
У касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки та ухвали про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів виховного чи медичного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції.
Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.
Вирок суду першої інстанції на підставі угоди після його перегляду в апеляційному порядку, а також судове рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на такий вирок можуть бути оскаржені в касаційному порядку:
- засудженим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без згоди засудженого на призначення покарання; невиконання судом необхідних вимог, в тому числі не роз'яснення засудженому наслідків укладення угоди;
- потерпілим, його представником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без згоди потерпілого на призначення покарання; невиконання судом необхідних вимог; не роз'яснення потерпілому наслідків укладення угоди;
- прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому угода не може бути укладена.
Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право:
) залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення;
) скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції;
) скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження;
) змінити судове рішення.
10. Використання Практики Євровпейського суду.Пропонується трансформувати функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів (пункт 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції) у функцію захисту прав і свобод людини і громадянина, державних і суспільних інтересів та об’єднати її з існуючою функцією представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 статті 121 Конституції). Водночас скасовується функція нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами (пункт 5 статті 121 Конституції).
Запропонована функція за своїм призначенням, змістом і метою не суперечить міжнародним нормам та стандартам у гуманітарній сфері і притаманна органам прокуратури у багатьох європейських країнах. У такому визначенні вона набуває значення додаткового механізму захисту прав людини, гарантованого Конституцією України, чинними законами та загальновизнаними нормами міжнародного права, зокрема Загальною декларацією прав людини, проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, та Конвенцією про захист прав і основних свобод людини, підписаною 4 листопада 1950 року.
Відсутність законодавства про надання безоплатної правової допомоги громадянам, перевантаженість судів, численні випадки прийняття незаконних судових рішень, тривалість процесу проведення судово-правової реформи та інші об’єктивні чинники не дозволяють достатньою мірою забезпечити пересічним громадянам доступний захист їхніх прав. Особливо це стосується громадян з низьким рівнем достатку, інвалідів, неповнолітніх. Це зумовлює необхідність існування різних механізмів захисту прав людини з боку державних інституцій, у тому числі прокуратури.
Аналогічну функцію захисту державних і суспільних інтересів, прав людини та громадянина виконують не тільки прокуратури Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменії, Узбекистану, але й прокуратури Латвії, Литви, Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії, Словацької Республіки, Хорватії. Щодо останніх жодних зауважень з боку європейських структур не висловлюється, при тому що більшість із названих країн є членами Євросоюзу.
Зміна у формулюванні функції прокуратури щодо нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування зумовлена недоцільністю визначення на конституційному рівні стадій кримінального процесу і відсутність чітких меж між різними формами досудового розслідування, особливо з огляду на триваючу реформу у цій сфері.
Зміна у назві функції нагляду за додержанням законів органами та установами, які виконують судові рішення, а також застосовують заходи примусового характеру, пов’язані з обмеженням особистої свободи громадян, викликана тим, що чинна редакція (пункт 4 статті 121) дає підстави для помилкових тлумачень про те, що прокуратура здійснює нагляд за судами при зверненні вироків (ухвал) до виконання, на що зверталась увага експертів Ради Європи. Водночас пропонується поширити наглядові повноваження прокуратури не лише за виконанням судових рішень у кримінальних справах, але й в інших категоріях справ (цивільних, господарських, адміністративних). З огляду на реальний стан з виконанням судових рішень прокурорський нагляд має виступати як додаткова гарантія (поряд із судовим контролем) захисту прав і свобод громадян та державних інтересів.
Відповідно до чинного законодавства прокуратура здійснює також координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю, міжнародну правову допомогу у кримінальних справах (екстрадицію та передачу кримінального переслідування), розробляє систему та методику єдиного обліку і статистичної звітності про злочинність, розкриття і розслідування злочинів, правове забезпечення тощо. Ці функції є похідними від основних, проте не співпадають з ними. Їх відображення в Конституції є недоцільним і тому пропонується визначити, що прокуратура виконує й інші функції, передбачені законом.
11. Прокуратура в Російській імперії була запроваджена трьома указами Петра І:
Саме в 1722 році іменним указом від 16 травня 1722 року «Об учреждении в Глухо
ве малороссийской коллегии и о назначении в оную присутствующим бригадира Вель
яминова» вперше офіційно запроваджується посада прокурора в її тодішньому вигляді
в органах управління Україною.
Прокуратура здійснювала нагляд за законністю діяльності й інших державних ор
ганів і структур. Зокрема, нагляд за інтересами казни, в арештантських справах, за
місцями утримання ув’язнених під вартою.
Отже, прокуратура в Російській імперії створювалась як представницький орган
передусім імператорської влади, що здійснювала від його імені та за його дорученням
суцільний та постійний контроль (нагляд) за діями і рішеннями Сенату та інших цент
ральних і місцевих установ. А в останні роки царювання Петра I вона почала відіграва
ти значну роль у зміцненні державності та у фінансових справах [4]
Функція обвинувачення, якою прокуратура була наділена в результаті судової ре
форми 1864 року, дещо відрізняється від притаманної сучасній прокуратурі функції
підтримання обвинувачення
15 грудня 1917 р. Центральна Рада України схвалила закон «Про утворення Генерального Суду», що створювався як тимчасовий вищий судовий орган у складі трьох департаментів: цивільного, карного й адміністративного. При Генеральному Суді засновувалася прокураторія, керівництво якої повинний був здійснювати старший прокуратор, що призначався Генеральним секретарем по судових справах.
Прокуратура Української ССР була створена постановою Всеукраїнського ЦВК 28 червня 1922 р. з метою «здійснення нагляду за дотриманням законів та в інтересах правильної постановки боротьби зі злочинністю».
Прокуратура здійснювала «адміністративний нагляд» (пізніше він став називатися «загальним»). Поряд з цим на неї покладався безпосередній нагляд за діяльністю слідчих органів і дізнання в області розкриття злочинів, а також за діяльністю органів державного Політичного Управління; підтримка обвинувачення в суді; нагляд за доцільністю утримання під вартою. Широкі права і обов’язки покладалися на прокурорів у сфері боротьби зі злочинністю.
12. 5 листопада 1991 , прийнято Закон
України «Про прокуратуру» і низку інших нормативний актів, які й утворили правову базу діяльності органів прокуратури незалежної України
Ст. 5 Закону "Про прокуратуру" визначає функції, які цілком відповідають функціям, передбаченим ст. 121 Конституції України, а саме:
) підтримання державного обвинувачення в суді;
) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених законом;
) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство;
) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" органи прокуратури виконують функції, передбачені ст. 121 Конституції України: нагляду за додержанням і застосуванням законів, досудового слідства, а також функцію координації діяльності щодо боротьби зі злочинністю, яку внесено до Закону 12 липня 2001 року.
Та останній етап після прийняття кпк 2012 року.
13. На прокурора покладено обов язок підтримання державного обвинувачення в суді, під яким розуміється його процесуальна діяльність, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення . З цього випливае й основне завдання прокурора в суді-довести обвинувачення, тобто винуватість особи поза розумним сумнівом .
Прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення.
14. Стаття 36. Прокурор
1. Прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.
2. Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений:
1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;
2) мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування;
3) доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування;
4) доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом;
5) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;
6) призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом;
7) скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих;
8) ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування;
9) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;
10) погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання;
11) повідомляти особі про підозру;
12) пред’являти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які через фізичний стан чи матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права, у порядку, передбаченому цим Кодексом та законом;
13) затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання;
14) звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
15) підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому цим Кодексом;
15. Особливістю стадії порушення державного обвинувачення є те, що в ній бере участь лише один суб'єкт —прокурор.
-й етап —прийняття до свого провадження кримінальної справи, Що надійшла від слідчого.
-й етап —реалізація прокурором своїх наглядових повноважень. Прокурор перевіряє наявність обставин, зазначених у ст. 228 КПК (див. вище).
-й етап —прийняття одного із кінцевих рішень.
-й етап —підготовка прокурора до здійснення функції підтримання державного обвинувачення у суді.
-й етап —переведення порушеного ним державного обвинувачення до суду для вирішення питання про призначення кримінальної справи до судового розгляду.
якщо формулювання та обґрунтування обвинувачення знаходять своє відображення саме
у обвинувальному акті то слід висунення обвинувачення визнати першим етапом реалізції обвинувачення а його змістом формулювання та обґрунтування обвинувачення.
Другим етапом реалізації обвинувачення є його підтримання, йдеться про підтримання прокурором державного обвинувачення в суді підтримання обвинувачення це процесуальна діяльність суб’єктів обвинувачення яка складається у захисті сформульованого та обґрунтованогоїм обвинувачення
16. Успішне вирішення завдань, які стоять перед прокурорами, що беруть участь у судовому розгляді кримінальних справ, можливе за умов правильної організації цієї роботи. Вона має починатися з об’єктивної оцінки прокурором району (міста) обсягу роботи у слідчих підрозділах, а також у прокурорській діяльності. При такій оцінці прокурор повинен враховувати кількісний склад слідчих та місцевого районного суду, кількість кримінальних справ, які надхо-дять до суду і розглядаються судом за певний час, та їх категорію, а також умови діяльності прокуратури, маючи на увазі її штат, професійну підготовку працівників. При цьому необхідно враховувати, що відповідно до ст. 37 КПК прокурор району після початку досудового розслідування призначає прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів під час досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням і до його завер-
шення. Він же, прокурор, підтримує державне обвинувачення по цій справі. Тільки після визначення обсягу робіт на цих напрямах прокурор району (міста) видає наказ про розподіл службових обов’язків між оперативними працівниками. Наказом закріплюються за прокурорами обов’язки щодо нагляду за додержанням законів органами розслідування та з підтримання державного обвинувачення. За цими напрямами прокурорської діяльності закріплюється декілька оперативних працівників, тому необхідно розподілити між ними обов’язки.
Прокурор наказом призначає одного з них старшим, який повинен вести облік роботи, перевіряти формування наглядових проваджень та своєчасність надання державними обвинувачами довідок по розглянутих справах, складати звіт про цю роботу за певний період, аналізувати й узагальнювати її тощо.
Звичайно, щоразу, коли вирішується питання про підтримання обвинувачення з тієї чи іншої справи, його вирішує особисто керівник прокуратури. Відповідно до вимог ст. 37 КПК обвинувачення в суді підтримує той прокурор, який здійснював нагляд за додержанням законів під час досудового розслідування. Прокурор здійснює повноваження у кримінальному провадженні з його початку і до завершення. Здійснення повноважень прокурора у цьому самому кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках, передбачених нормами КПК (ст. 37). Особливо це є важливим стосовно багатоепізодних, ускладнених певними обставинами справ чи щодо кількох підсудних по справах.
Якісна і своєчасна підготовка прокурора до підтримання державного обвинувачення значною мірою залежить від рівня організації роботи в прокуратурі району (міста). Перш за все прокурор, як керівник, повинен своєчасно мати інформацію від слідчих органів досудового розслідування. Досудове розслідування —це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. З моменту початку досудового розслідування керівник прокуратури призначає прокурора, який повинен здійснювати нагляд за додержанням законів під час проведення розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням. Цей прокурор уповноважений звертатись до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, а також підтримувати державне обвинувачення в суді та відмовитися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення (ст. 36 КПК). Такі повноваження прокурора у кримінальному провадженні зобов’язують керівника прокуратури району, міста з особливою увагою підходити до визначення прокурора, який буде здійснювати повноваження у кримінальному провадженні.
17.Незалежність державного обвинувача та її межі.
діяльність державного обвинувача в суді можна вважати ефективною лише тоді, коли він працюватиме в умовах справжньої незалежності. Для цього держава повинна вживати відповідних заходів, щоб правовий статус,
компетенція та процесуальна роль прокурорів були встановлені законом таким чином, щоб не виникало сумнівів стосовно неупередженості судового розгляду справи Саме на незалежності державного обвинувача зроблено акцент і в численних міжнародно_правових актах, які стосуються кримінального судочинства. Зокрема, у ст. 20 Рекомендації R (2000) 19, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 6 жовтня 2000 року щодо ролі прокуратури в системі кримінального судочинства, йдеться про те,що під час судового розгляду кримінальної справи «... прокурори повинні бути об’єктивними й справедливими». Гарантією дотримання цієї вимоги є процесуальна незалежність державного обвинувача, сутність і зміст якої полягає у наступному: державний обвинувач самостійно, незалежно від прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, визначає власну позицію в ході судового розгляду, тактику здійснення кримінального переслідування; за своїм внутрішнім переконанням визначає обсяг обвинувачення, в межах якого він здійснює кримінальне переслідування; самостійно формує пропозиції з питань, які потрібно вирішити; має право оскаржити до вищестоящого суду вирок суду у справі, в судовому розгляді якої він безпосередньо брав участь Закону України «Про прокуратуру»: при підтриманні державного обвинувачення прокурори є незалежними, керуються Конституцією України, законами, міжнародними угодами, ратифікованимиУкраїною, своєю професійною правосвідомістю й особистим переконанням. Ніхто немає права примушувати державного обвинувача зайняти у справі позицію, яка суперечить Закону, його професійній правосвідомості й особистому переконанню Підсумовуючи викладене, доходжу висновку, що зміст процесуальної незалежності державного обвинувача формують такі наведені нижче положення, які необхідно закріпити як окрему кримінально_процесуальну норму в новому КПК України:1) ніхто не вправі примушувати державного обвинувача займати в справі позицію,яка суперечить закону, його професійній правосвідомості й особистому переконанню; 2) самостійно визначати власну позицію у кримінальній справі, тактику і стратегію підтримання державного обвинувачення вході судового розгляду, керуючись при цьо_му вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням;3) самостійно формулювати і викладати суду свою думку як з питань, що виникають у ході судового розгляду, так і тих, що підлягають вирішенню при постановленні вироку;
) самостійно визначати обсяг обвинувачення, яке слід підтримувати перед судом, ґрунтуючись на особистому переконанні і безпосередньому дослідженні доказів у ході судового слідства; 5) самостійно приймати рішення щодо зміни обсягу пред’явленого обвинувачення у встановленому законом порядку;6) самостійно приймати рішення про відмову від обвинувачення, склавши про це відповідну постанову;7) самостійно приймати рішення про внесення апеляції або касаційного подання на незаконне або необґрунтоване судове рішення в справі, у судовому розгляді якої він особисто брав участь.
18.Підстави та порядок відводу Д.О
Стаття 77. Підстави для відводу прокурора, слідчого
1. Прокурор, слідчий не має права брати участь у кримінальному провадженні:
1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, членом сім’ї або близьким родичем сторони, заявника, потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;
2) якщо він брав участь у цьому ж провадженні як слідчий суддя, суддя, захисник або представник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач;
3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в результатах кримінального провадження або існують інші обставини, які викликають обґрунтовані сумніви в його неупередженості.
2. Попередня участь прокурора у цьому ж кримінальному провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, у провадженні при перегляді судових рішень Верховним Судом України як прокурора не є підставою для його відводу.
2. Усі інші відводи під час досудового розслідування розглядає слідчий суддя, а під час судового провадження - суд, який його здійснює.
3. При розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою слідчого судді, судді (суду). Заява про відвід, що розглядається судом колегіально, вирішується простою більшістю голосів.
4. Якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право залишити таку заяву без розгляду.
Стаття 83. Наслідки відводу слідчого, прокурора, захисника, представника, експерта, спеціаліста, перекладача
1. У разі задоволення відводу слідчого, прокурора у кримінальному провадженні повинні бути невідкладно призначені відповідно інший слідчий - керівником органу досудового розслідування або інший прокурор - керівником органу прокуратури.
Питання 19 Основні положення Рекомендації R (2000)
Функції прокуратури
1. «Прокуроратура» —це державний орган, які від імені суспільства й у суспільних інтересах забезпечує правозастосування, в разі якщо порушення закону тягне за собою кримінальне покарання, з урахуванням,з одного боку, прав особи, а, з другого, потрібної дієвості системи кримінального правосуддя.
2. Прокурори в усіх системах кримінального правосуддя:
- вирішують питання про відкриття або продовження кримінального переслідування;
- підтримують обвинувачення в суді;
- можуть оскаржувати або вносити апеляційні подання на всі або деякі судові рішення.
3. В певних системах кримінального правосуддя прокуратура також:
- здійснює державну кримінальну політику, з урахуванням, по змозі, регіональних і місцевих умов;
- веде розслідування, керує ним або здійснює нагляд за ним;
- забезпечує надання ефективної допомоги потерпілим;
- ухвалює рішення щодо заходів альтернативних кримінальному переслідуванню;
- здійснюють нагляд за виконанням рішень судів;
- тощо
Відносини прокуратури з виконавчої й законодавчої владою
. Держави повинні вжити заходів, щоб забезпечити виконання прокурорами своїх професійних обов'язків без необґрунтованого втручання або необґрунтованого покладання на них цивільної, кримінальної й іншої відповідальності. Однак прокурори повинні періодично привселюдно звітувати у своїх діях у цілому й, зокрема, у тому, як вони здійснювали свої переважні права.
. Прокурори не втручаються в діяльність законодавчої й виконавчої влади.
. У випадку якщо прокуратура є частиною або підкоряється уряду, держава повинна гарантувати, що:
a. характер і обсяг повноважень уряду відносно прокуратури встановлюються законом;
b. уряд здійснює свої повноваження відкрите, відповідно до міжнародних договорів, національного законодавства й загальними принципами права;
c. якщо уряд дає загальні вказівки, вони повинні наділятися в письмову форму й бути опубліковані відповідним чином;
d. якщо уряд має повноваження для дачі вказівок про порушення певну справи, такі вказівки повинні містити відповідні гарантії відкритості й справедливості відповідно до національного законодавства, виконання урядом його обов'язків, наприклад:
вимагати попередніх письмових роз'яснень від правочинного прокурора або органа, який здійснює суспільне обвинувачення;
належним чином роз'ясняти свої письмові вказівки, особливо якщо вони розходяться з рекомендаціями прокурора, і передавати їх у порядку підпорядкованості;
подбати, щоб до суду всі роз'яснення й вказівки були залучена до справи, щоб інші особи могли з ними ознайомитися й висловити своя думка;
e. прокурори вільні у виставі суду будь-яких юридичних аргументів за своїм вибором, навіть коли вони повинні в писемній формі відображати отримані вказівки;
f. у принципі неприпустимі індивідуальні вказівки про заборону кримінального переслідування. Якщо тільки того не вимагає справу, подібні вказівки повинні залишатися винятками й підкорятися не тільки вимогам, зазначеним у параграфах "d" і "е", але й спеціальному контролю, зокрема відносно гарантій відкритості вказівок.
. У країнах, де прокуратура незалежна від уряду, держава повинна вжити ефективних заходів для того, щоб гарантувати закріплення в законі характеру й обсягу незалежності прокуратури.
. Для того щоб сприяти зміцненню справедливості й ефективності кримінальної політики, прокурори повинні співробітничати з урядовими органами й установами в тій мері, у якій це визначене законом.
. Прокурори повинні в кожному разі мати можливість безперешкодно збуджувати кримінальне переслідування проти державних посадових осіб, особливо за корупцію, незаконне використання повноважень, грубе порушення прав людини й за інші правопорушення, визнані міжнародним правом.
Обов'язки прокурора перед людьми
. При виконанні своїх обов'язків прокурори повинні:
a. виконувати свої функції справедливо, неупереджено й об'єктивно;
b. поважати й намагатися захищати права людини, як зазначено в Конвенції про захист прав людини й основних свобод;
c. намагатися забезпечити, щоб система кримінального правосуддя функціонувала так швидко, як це можливо.
. Прокурори повинні втримуватися від дискримінації за будь-якими підставами, таким, як стать, раса, колір шкіри, мова, релігія, політичні й інші переконання, національність або соціальне походження, приналежність до національних меншин, наявність власності, походження, здоров'я, фізичні недоліки й по інших підставах.
. Прокурори повинні забезпечувати рівність осіб перед законом і знайомитися з усіма обставинами, що мають відношення до справи, включаючи й стосовні до підозрюваного, незалежно від того, свідчать вони на користь останнього або проти нього.
Міжнародне співробітництво
. Незважаючи на те що інші державні органі можуть виконувати функції, що стосуються міжнародного співробітництва в області правосуддя, повинні розширюватися прямі контакти між прокурорами різних країн, які або закріплені в системі міжнародних угод, або здійснюються в робочому порядку.
. У ряді областей повинні бути вжиті заходи для розширення безпосередніх контактів прокурорів при здійсненні міжнародного співробітництва в області правосуддя.
Зокрема, такі заходи повинні полягати в наступному:
a. поширення документів;
b. складання списків контактних адрес із вказівкою імен осіб, з якими можна зв'язатися в різних органах прокуратури, а також області їх діяльності, сфери відповідальності і т.д.;
c. установлення постійних особистих контактів між прокурорами різних країн, особливо шляхом організації регулярних зустрічей між генеральними прокурорами;
d. організація навчальних семінарів і зустрічей по обміну інформацією;
e. уведення й розширення функцій посади юриста по зв'язках, з місцезнаходженням в іноземній державі;
f. навчання іноземним мовам;
g. розширення використання електронних коштів обміну інформацією;
h. організація робочих семінарів з іншими державами з питань взаємодопомоги й загальним проблемам кримінального правосуддя.
. З метою поліпшення раціоналізації й досягнення координації дій по взаємодопомозі повинні бути прикладені зусилля, щоб сприяти:
a. усвідомленню прокурорами в цілому необхідності активної участі в міжнароднім співробітництві й
b. спеціалізації деяких прокурорів у сфері міжнародного співробітництва.
Для цієї мети держави повинні вжити заходів по забезпеченню того, щоб прокурор запитуючого держави, де він або вона відповідають за міжнародне співробітництво, міг направити запит про взаємне співробітництво безпосередньо посадовій особі запитуваного держави, що має повноваження на виконання запитуваного дії, і щоб ця посадова особа мала можливість передати прокуророві отримані докази.
ПИТАННЯ 20
Гарантії, що надаються прокурорам при виконанні ними своїх обов'язків (відповідно до вищезазначеної рекомендацій R (2000) !!!
4. Держави мають забезпечувати ефективні гарантії виконання прокурорами своїх професійних обов'язків і функцій при наявності відповідних юридичних і організаційних умов, а так само забезпечувати їм для цього відповідні умови щодо коштів, зокрема бюджетних, що перебувають у їхньому розпорядженні. Подібні умови мають встановлюватися в тісній співпраці із представниками прокуратури.
. Держави мають уживати заходів, аби забезпечити, що:
a. набір, підвищення на посаді й переміщення по службі прокурорів здійснюється відповідно до справедливих і безсторонніх правил, що унеможливлюють застосування будь-якого підходу, який ставить вище інтереси певних груп, і виключає дискримінацію за будь-якими ознаками, такими, як стать, раса, колір шкіри, мова, релігія, політичні й інші переконання, етнічне або соціальне походження, належність до національних меншин, майновий, соціальний чи інший статус;
b. професійна діяльність прокурорів, їх просування на посаді й переміщення здійснюються відповідно до відомих і об'єктивних критеріїв, такими як компетентність і досвід;
c. переміщення прокурорів по службі також визначається службовою необхідністю;
d. умови роботи прокурорів, такі як винагорода за роботу, строк перебування на посаді й пенсія, а також вік виходу на пенсію, відповідають їхньому високому положенню й визначаються законом;
e. дисциплінарна відповідальність прокурорів розглядається відповідно до закону, і процедура повинна гарантувати справедливу й об'єктивну оцінку, а рішення може бути піддане незалежному й безсторонньому перегляду;
f. якщо правовий статус прокурорів порушений, вони мають право на доступ до відповідної до процедури оскарження, включаючи можливість оскарження в суді;
g. якщо у випадку належного виконання своїх обов'язків особиста безпека прокурорів і їх родин перебуває під загрозою, органи державної влади забезпечують їм захист.
. Держави також повинні вжити заходів для забезпечення прав прокурорів на свободу висловлень, переконань, асоціацій і зборів. Зокрема, вони повинні мати право брати участь в обговоренні питань, пов'язаних із правом, відправленням правосуддя, сприянням у захисті прав людини, а також правом на приєднання або формування місцевих, національних або міжнародних організацій і участь у їхніх зборах в особистій якості, що не може завдати шкоди їх професійному статусу, тому що здійснюють вони законні дії й беруть участь у законних організаціях. Зазначені вище права можуть бути обмежені, тільки якщо це зазначене в законі й необхідно для збереження конституційного1 статусу прокурорів2. У випадку порушення вищевказаних прав повинні бути доступні ефективні засоби захисту.
. Правом і обов'язком прокурорів є професійна підготовка як до призначення на посаду, так і постійно в будь-який інший час. Держави повинні вжити ефективних заходів для того, щоб переконатися, що прокурори мають відповідний утвір і підготовку до й послу призначення на посаду. Прокурори, зокрема, повинні бути інформовані про:
a. принципи і моральні обов'язки їхньої служби;
b. передбачені Конституцією і законами гарантії підозрюваних, потерпілих і свідків;
c. права і свободи людини, закріплені у Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, насамперед про права, що їх закріплено в статтях 5 і 6 Конвенції;
d. принципи і практику організації роботи, керування, кадрового забезпечення, за участю судової влади;
e. механізми і матеріали, які забезпечують погодженість їх дій.
До того ж держави повинні вживати ефективних заходів для забезпечення додаткової підготовки прокурорів у специфічних питаннях або в специфічних сферах, у світлі сучасних умов, зокрема беручи до уваги види й розвиток злочинності, а також співробітництво по кримінальних питаннях.
. Щоб краще реагувати на нові форми, що з'являються, злочинності, зокрема на організовану злочинність, спеціалізація повинна розглядатися як пріоритетний напрямок організації прокуратури; це рівною мірою стосується підготовки й здійснення професійної діяльності. При здійсненні прокурорами своїх функцій слід більше прибігати до допомоги фахівців, включаючи їх багатопрофільні групи.
. Стосовно організації й внутрішньому функціонуванню прокуратури, зокрема розподілу й перерозподілу справ, повинні дотримуватися вимоги неупередженості й незалежності й прагнення до максимально правильного функціонування системи кримінального правосуддя, зокрема рівню юридичної кваліфікації й спеціалізації стосовно до кожного питання.
. Усі прокурори мають право вимагати, щоб вказівки, адресовані йому або їй, були видані в писаній формі. Якщо він або вона вважають, що вказівка незаконна або несумісна з його або її переконаннями, повинна бути забезпечена відповідна внутрішня процедура, яка може привести до нього або її заміні.
вопрос
Відносини між прокурорами й суддями
. Держави повинні вжити відповідних заходів для забезпечення того, щоб компетенція й процесуальне положення прокурорів були встановлені законом таким чином, щоб не було ніяких сумнівів у незалежності й неупередженості суддів. Зокрема, держави повинні гарантувати, що той самий людей не може одночасно виконувати обов'язки прокурора й судді.
. Однак якщо правова система допускає, держава повинна вжити заходів для того, щоб уможливити послідовне виконання тим самим особою функцій прокурора й судді й навпаки. Такі зміни посади можливі тільки по ясно вираженім бажанню зацікавленого особи й з дотриманням необхідних обережностей.
. Прокурори повинні поважати незалежність і неупередженість суддів; зокрема, вони не повинні не піддавати сумніву рішення суду, не перешкоджати їхньому виконанню, крім як при використанні свого права на оскарження або при здійсненні інших офіційних процедур.
. Прокурори повинні бути об'єктивними й слушними під час судового розгляду. Зокрема, вони повинні представляти суду факти і юридичні аргументи, що мають відношення до справи, які необхідні для слушного відправлення правосуддя.
Відносини між прокуратурою й поліцією
. Прокурори повинні ретельно перевіряти законність поліцейських розслідувань, саме пізніше, коли вирішують питання про порушення або продовження кримінального переслідування. Щодо цього прокурори повинні здійснювати постійний контроль над дотриманням поліцією прав людини.
. У країнах, де поліція або підлегла прокуратурі, або де поліцейські розслідування проводяться під наглядом прокуратури, держава повинна вжити відповідних заходів, щоб гарантувати, що прокурори можуть:
а. давати поліції відповідні вказівки для ефективного виконання пріоритетів кримінальної політики, особливо що стосується рішень про те, які категорії справ повинні розглядатися прокуратурою, про способи збору доказів, роботі персоналу, про тривалість розслідування, про інформацію, надавану прокурорам, і т.д.;
b. якщо існують різні підрозділи поліції, направляти справа в той підрозділ, де воно буде найкраще дозволене;
c. здійснювати оцінку й внутрішній контроль у тій мері, уякій вони необхідні для спостереження за виконанням вказівок прокуратури;
d. установлювати відповідальність або, якщо доречно, сприяти встановленню відповідальності за можливі порушення.
. Держави, де поліція незалежна від прокуратури, повинні вживати ефективних заходів, щоб гарантувати належне й функціональне співробітництво між прокуратурою й поліцією.
вопрос.
При визначенні державного обвинувачення необхідно враховувати внутрішню форму терміна, що йогх арактеризує, виходити ізсучасно їправовоїідеології, усвідомлюючи, які ж цінності повинні знайтисвоєвідображення і забезпечення в даній правовійкатегорії та тлумачити зміст цьоготерміна в контексті чинного кримінальнопроцесуальногозаконодавстваУкраїни.Рекомендації R (2000)19 Комітетуміністрів держав-членів Ради Європи «Про роль прокуратури в системікримінальногосудочинства» визначають, що прокурори виступают ьпредставниками органів державно ївлади, гарантами від імені держави та в інтересах суспільства застосування закону, коли йог опорушеннятягне за собою кримінальнісанкції, беручи до уваги права фізичнихосіб і необхідністьрезультативностікримінальногосудочинства.Зрозуміло, що подальше вдосконаленняконституційноїфункціїдержавногообвинуваченнямаєґрунтуватисясаме на основіміжнароднихстандартівщодороліпрокурорів у системікримінальногосудочинства, враховуючи те, що наша держава прагневступити до Європейськоїспільноти. функціякримінальногопереслідуванняосіб, якіскоїлизлочини. Вона включає в себе участь у розглядікримінальних справ судами і опротестуваннянезаконних та необґрунтованихсудовихрішень.Вважаємо, щоповнерозумінняпоняття «державнеобвинувачення» можнаотриматилише у зіставленнійого з таким поняттям, як «кримінальнепереслідування». На противагуросійському, українськийзаконодавець не передбачає в чинномузаконодавстві такого поняття, як «кримінальнепереслідування».Так, аналізуючи ст. 5 Кримінально-процесуального кодексу РосійськоїФедерації, в якій говориться, щокримінальнепереслідуванняцепроцесуальнадіяльність, здійснювана стороною обвинувачення з метою викриттяпідозрюваного, обвинуваченого в скоєннізлочину, робимовисновок, щозазначеневизначенняоднобоке, оскільки не повинно мативинятковообвинувальнийнахил.Щоббільшповнозрозуміти і чітковизначитипоняттякримінальногопереслідування, слідпроаналізувати думки з цього приводу таких науковців, як Л.М. Давиденко, В.В. Долежан, В.С. Зеленецький, А.А. Квачевський, А.М. Ларін, В.М. Савицький, Г.П. Середа, М.С. Строгович, Ф.Н. Фаткуллін, А.Г Халіуллін. Насампереднеобхіднозауважити, щооднінауковцівважаютькримінальнепереслідування і державнеобвинуваченнясинонімами (І.Я. Фойніцький, М.С. Строгович та ін.), а іншіназиваютьдержавнеобвинуваченняоднієюзіскладовихкримінальногопереслідування (А.П. Гуляєв, А.Г. Халіуллін, А.Б. Соловйов, Г.П. Середа, А.М. Ларін, З.З. Зінатуллін, Т.З. Зінатуллін та ін.)Розвиваючицю думку, А.М. Ларінзазначав: оскількикримінальнепереслідуванняявляє собою функцію, протилежнузахисту, а захищатисяможна не тількивідобвинувачення, але й відпідозри, то обвинувачення й підозрувартовважати формами реалізаціїкримінальногопереслідування [7, 24-25; 38-39].Цеположенняпідтримує й А.Г. Халіуллін, якийпропонуєзіставлятипоняття «кримінальнепереслідування» і «обвинувачення» як зміст і форму та виділятидвіформикримінальногопереслідування: обвинувачення і підозру [8, 35]. У змісткримінальногопереслідуваннядеякіавторивключають і багатопроцесуальнихдій, щопередують моменту пред’явленняобвинувачення. На наш погляд, кримінальнепереслідуваннябільшобширнепоняття, аніжобвинувачення.КПК Українинемаєчіткоговизначення понять «кримінальнепереслідування» та «державнеобвинувачення», щоускладнюєїхрозуміння.
Підтримуємо думку М.В. Косюти, якийвважає, щодіяльність прокурора щодопідтримання державного обвинувачення є складовоючастиноюкримінальногопереслідуванняосіб, які вчинили злочин [14, 181].
Виходячиізвикладеноговище, можнаконстатувати: кримінальнепереслідування в судіцекримінально-процесуальнадіяльність прокурора з викриття в установленому законом порядку винностіпідсудного у скоєнніінкримінованогозлочину з метою забезпеченняохорониконституційних прав осіб, задіяних у кримінальномусудочинстві, яка здійснюється у форміпідтримання державного обвинувачення.
Стаття 291. Обвинувальний акт і реєстр матеріалів досудового розслідування
1. Обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим.
. Обвинувальний акт має містити такі відомості:
) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;
) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;
) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;
) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання;
) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;
) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);
) дату та місце його складення та затвердження.
. Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.
. До обвинувального акта додається:
) реєстр матеріалів досудового розслідування;
) цивільний позов, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування,
) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування;
) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного.
Стаття 293. Надання копії обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та реєстру матеріалів досудового розслідування
Успішній участі прокурора в судовому розгляді сприяє попередня іспеціальна підготовка до процесу. Вона озброює прокурора необхідною інформацією, твердим знанням матеріалів справи, що повинно забезпечити його активну та вмілу участь у дослідженні доказів.
Коло питань, що вирішуються в процесі підготовки до судового розгляду, визначено в ст. 228 КПК України. При цьому слід мати на увазі, що майбутній державний обвинувач вже з моменту підготовки є процесуальне незалежним у вирішенні основних питань від позиції прокурора, який затвердив обвинувальний висновок і направив справу до суду. Тому в процесі підготовки до участі у судовому розгляді справи'прокурор повинен з'ясувати такі питання:
.)Чи з достатньою повнотою та об'єктивністю проведено попереднє розслідування, чи не припущена така неповнота та необ'єктивність^якізроблять неможливим розгляд справи в суді.
Виявивши недоліки попереднього розслідування, прокурору необхідно визначити до них своє відношення, свою позицію по справі. Якщо припущені слідчими органами недоліки є істотними, виключають можливість розгляду спра-
. Чи прийняті заходи щодо забезпечення відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і можливої конфіскації майна обвинуваченого.
. Чи правильно складений обвинувальний висновок, чи відповідає він матеріалам справи і пред'явленому обвинуваченню, чи вірно визначена юридична кваліфікація злочинних дій обвинуваченого.
26. Техніка конспектування матеріалів справи
Важливим, обов'язковим елементом підготовки прокурора до судового слідства є конспектування матеріалів кримінальної справи незалежно від ЇЇ складності, обсягу, кількості обвинувачених та інше. Слід мати на увазі, що конспект покликаний забезпечити прокурору можливість вільно орієнтуватися в матеріалах справи в ході судового розгляду. В практиці нерідко бувають випадки, коли підсудний, потерпілий чи свідок змінюють в суді свідчення, і прокурору, який не має конспекта матеріалів справи, буде важко перевірити, в якій мірі змінені попередні свідченнята з'ясувати причину такої зміни. Без конспекта прокурору неможливо правильно орієнтуватися в судовому процесі і займати правильну позицію при проведенні судового слідства.
Конспект матеріалів кримінальної справи повинен містити такі розділи:
) короткий зміст (фабула) справи;
) аналіз версій, що перевірялися на попередньому слідстві;
) аналіз доказів, що підтверджують вину обвинуваченого (підсудного); ' ~ 4) план участі прокурора в судовому слідстві.
Перші два розділи додаткових роз'яснень не потребують. . Аналіз доказів —це не кількісна сума фактів, що доказуються, а логічна система. Зібрані, перевірені докази, оцінені в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості повинні являти собою таку якісну визначеність, яка відбивала би подію злочину і виключала би інші пояснення «механізму» злочинної поведінки і її наслідків. Саме така система дозволяє визначити достатність доказів з точки зору того, що належить встановити у кримінальній справі і яку відповідь (позитивну чи негативну) дати на питання, що вирішуються вироком. Об'єктивний аналіз доказів —основа формування позиції державного обвинувача, яка витікає з матеріалів справи і відповідає закону1.
27. По кожній кримінальній справі, готуючись до участі у судовому розгляді, прокурору необхідно визначити предмет доказування (щотребадоказати) і правові засоби доказування (яким шляхом доказувати). Все це фіксується в плані участі прокурора у судовому слідстві. Значення такого плану міститься в тому, що він забезпечує всебічну перевірку матеріалів попереднього розслідування, своєчасне висування судових версій, підвищує цілеспрямованість матеріалів кримінальної справи. Відсутність такого плана призводить до того, що багато важливих для справи обставин не досліджується. Звичайно, план участі прокурора в судовому слідстві носить попередній характер. Він може і навіть неминуче буде змінюватись в ході судового слідства.
Особливої уваги потребує планування допиту підсудного. Повинно бути визначено коло обставин, з яких намічається отримати його свідчення, послідовність їх з'ясування. Цепередбачає творче осмислення, підготовку і формулювання окремих питань.
До обставин, які підлягають з'ясуванню при долиті підсудного, відносяться як ті, з приводу яких він вже давав пояснення на попередньому слідстві, так і ті, про які його свідчень у матеріалах справи немає.
Якщо це диктується особливостями конкретної справи, то попередньо визначається і послідовність пред'явлення доказів підсудному. І незалежно від того, що план допиту при реалізації підлягає змінам, необхідність його складання в усіх випадках виправдовує себе.
Для того, щоб свідчення підсудного давали повну уяву з питання, що цікавить, треба по можливості деталізувати їх, зупинитися на істотніх моментах. Найбільш надійним спосо-бомуцихвипадкахєвідомийтактичний прийом: від простого —до складного, від другочергового —до головного. Слід прагнути того, щоб були з'ясовані всі обставини, які підлягають доказуванню.
Деякі прокурори планують з'ясування лише тих питань, які не отримали достатньо повного чи ясного вирішення на попередньому слідстві, тобто вони спрямовують свої сили лише на поповнення прогалин попереднього слідства. У зв'язку з цим доречно нагадати, що судове слідство —не просто перевірка і доповнення матеріалів попереднього слідства, це самостійне дослідження, засноване на даних попереднього слідства, а не тільки перевірка. Відомо, що прокурор в обвинувальній промові і суд у ви році можуть посилатисьлише на ті обстави ни і фактичні дані, які досліджені і достовірно відомі у суді. Тому, плануючи свою участь в судовому слідстві, прокурор повинен передбачити розгляд всіх питань, які мають значення для встановлення істини.
Техніка конспектування, тобто форма, схема конспекту •залежать від характеру, складності, обсягу кримінальної справи, кількості притягнутих по справі обвинувачених. У кожному конкретному випадку необхідно відшукати самий оптимальний варіант конспектування.
Найбільше розповсюдження отримала така форма: свідчення підсудного, свідків, потерпілого записуються окре-моз посиланням на сторінки справи; сторінки аркушу діляться навпіл, на одну сторону заносяться коротко свідчення цих осіб, інша —залишається чистою, щоб у суді відобразити зміни в їх свідченнях, даних на попередньому слідстві. Така форма конспектування застосовується за порівняльне нескладними справами. Стосовно таких справ зустрічається і інша форма конспекта, яка уявляється більш переважною: сторінка аркушу поділяється на три частини: крайня колонка ліворуч фіксує дані попереднього слідства, у середині —що 202
необхідно з'ясувати у суді; у крайній праворуч—дані судового слідства.
28. Завдання прокурора, який приймає участь у судовому розгляді кримінальної справи, необхідно розглядати у взаємозв'язку із завданням самого кримінального судочинства, яке полягає в забезпеченні правильного застосування законів з тим, щоб кожний, хто скоїв злочин, був підданий справедливому покаранню/
Всемірне укріплення законності і правопорядку є головним завданням і в діяльності прокуратури. Стаття 4 Закону «Про прокуратуру» вказує, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне затвердження верховенства закону, укріплення правопорядку. Серед основних функцій (вірніше —напрямків діяльності) прокуратури п. 4ст. 5 Закону називає підтримання державного обвинувачення, участь у розгляді в судах кримінальних справ.
Прокурор, що приймає участь у розгляді справ в судах, дотримуючи принцип незалежності суддів і підпорядкування їхтільки закону, сприяє виконанню вимог закона про всебічний, повний та об'єктивний розгляд справ та постановления заснованих на законі судових рішень (ст. 34 Закона України «Про прокуратуру»).
Правове становище і повноваження прокурора в суді першої інстанції регламентуються кримінально-процесуальним законодавством і Законом України, «Про прокуратуру». Так, ст. 264 КПК України визначає, що^прокурор підтримує перед судом державне обвинувачення, примає~участь" у дослідженні доказів,,;дає висновки з питань, що виникають під час судового розгляду'висловлює свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання підсудного.
29. Узагальнюючи сказане, можна констатувати, що на підставі ре-
тельного вивченняматеріалів кримінальної справи і враховуючи вид
здійсненого злочину, державний обвинувач повинен заздалегідь ви-
значитинайбільшдоцільну тактику судового слідства, яка забезпечить
всебічне, повне й об’єктивне дослідження доказів по справі. Ця так-
тика має реалізовуватися за активною участю прокурора, який про-
понує суду черговість дослідження доказів: почати з допиту обви-
нуваченого чисвідка, у якійпослідовності допитуватиобвинувачених,
свідків, у якій частині судового слідства провести огляд речових до-
казів, огляд і оголошення документів, чивикликатиекспертана допит;
провести додаткову або повторну експертизу та ін.
Звичайно, що ці та інші пропозиції прокурора будуть скориговані
з боку захисника, а такожрішеннямсуду. Разомз тимна стадії надан-
ня доказів з боку обвинувачення прокурор має право і можливість
відстоюватисвоюпозиціюстосовнопорядку судового розгляду. Особ-Розділ I. Державне обвинувачення як конституційна функція прокуратури
ливу увагу прокурор повинен звернути на можливість виникнення
в суді питання щодо визнання доказів недопустимими, які можуть
бути виявлені ще під час ознайомлення з матеріалами справи, тому
ці обставини прокуроромповинні бути враховані, якщо вони не при-
зводять до недопустимості розгляду справи в суді. Складніше може
бути з доказами, зібраними з порушеннямконституційних прав і сво-
бод людини, або з такими порушеннями КПК, які позначилися чи
могли позначитись на їх достовірності, і які не можуть становити
підґрунтя обвинувачення. Неможе бутидоказомповідомлена свідком,
потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим та іншими допитаними
особами інформація, джерело якої невідоме або його неможливо
перевірити.
Ці обставиниможуть стати відомими тільки в суді, в умовах глас-
ного, безпосереднього, змагального розгляду. Тому реакція прокуро-
ра повинна бути швидкою і безпомилковою за умови, що він добре
вивчив матеріали справи і належним чином підготувався до підтри-
мання обвинувачення. При визнанні судом доказу недопустимим
і виключення його із числа доказів прокурор повинен звернути увагу
учасників процесу на наявність інших достовірних доказів, які під-
тверджують той чи інший факт.30. Стаття 314. Підготовче судове засідання
1. Після отримання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності суд не пізніше п’яти днів з дня його надходження призначає підготовче судове засідання, в яке викликає учасників судового провадження.
2. З метою підготовки до судового розгляду суд:
1) визначає дату та місце проведення судового розгляду;
2) з’ясовує, у відкритому чи закритому судовому засіданні необхідно здійснювати судовий розгляд;
3) з’ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді;
4) розглядає клопотання учасників судового провадження про:
здійснення судового виклику певних осіб до суду для допиту;
витребування певних речей чи документів;
3. Під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого
31. . Ст. 318 КПК України передбачає, що учасники судового розгляду мають право в судових дебатах посилатись лише маті докази, які були досліджені в судовому засіданні. Саме тому державному обвинувачеві необхідно активно і вміло приймати участь у дослідженні доказів у судовому засіданні, бо активна і уміла участь прокурора у судовому засіданні насамперед визначає рівень державного обвинувача1. Не можна, однак, як іноді буває на практиці, примитивно тлумачити поняття активної участі в судовому слідстві і зводити його до постановки багатьох запитань підсудним, потерпілим, свідкам.
Плануючи свою участь у судовому слідстві з тієї чи іншої кримінальної справи, прокурору необхідно, насамперед, визначити предмет доказування (що треба доказати). По кожній кримінальній справі повинні бути досліджені всі обставини, які мають значення для правильного її вирішення та постановления законного і обгрунтованого вироку. Сукупність цих обставин і складає предмет доказування2.
Ст. 64 КПКУкраїни чітко визначає обставини, які підлягають доказуванню по кримінальній справі. До них відносяться: 1} подія злочину (час, місце, засіб та ініші обставини скоєння злочину); 2) виновність обвинуваченого (підсудного) в скоєнні злочину; 3) обставини, які впливають на ступінь та характер відповідальності обвинуваченого (підсудного);'4) характер і розмір шкоди, заподіяної злочином. Перелічені обставини підлягають доказуванню як при проведенні попереднього слідства і дізнання, так і при розгляді кримінальної справи в суді. Істотно, що в ст. 64 КПК України дано лише загальне визначення істотних обставин, без дослідження якихне може бути правильно вирішена та чи інша справа. Разом з тим, закон дає можливість у кожному випадку з урахуванням особливостей справи визначити, який конкретно із встановлених фактів є істотним.
32. Виголошуючи обвинувальну промову, прокурор виконує функцію кримінального переслідування. Він є стороною обвинувачення, захищає інтереси суспільства, виступає від імені держави.
Моральний аспект промови прокурора полягає у правильності його позиції по суті, справедливості висновків, які він подає на розгляд суду. Іноді великого значення надають критичному ставленню прокурора до державного обвинувачення, сформульованого на попередньому слідстві.
Беручи участь у судових дебатах, проголошуючи обвинувальну промову, прокурор висловлює остаточні й кінцеві висновки, яких він дійшов у результаті судового розгляду кримінальної справи, підсумовує обвинувальну діяльність. Ця промова є одним із найвідповідальніших етапів підтримання обвинувачення в суді. Вона підтримує державне обвинувачення, аналізує докази, містить міркування про кваліфікацію злочину, міру покарання та інші питання, які мають значення для винесення вироку.
Обвинувальну промову прокурора утворюють послідовні частини, кожна з яких має своєрідне моральне навантаження. Зміст і структура її не можуть бути однаковими й незмінними для будь-якої справи. Структурними складовими промови є вступна частина; фабула справи (виклад обставин злочину); аналіз і оцінювання зібраних у справі доказів; обґрунтування кваліфікації злочину; характеристика особи підсудного; обґрунтування пропозицій про міру покарання; аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, і пропозицій щодо їх усунення; заключна частина. Кожен із цих елементів виконує важливу роль у промові.
Центральними у промові є аналіз і оцінювання зібраних у справі доказів та обґрунтування кваліфікації злочину. Саме вони можуть переконати суд у правильності позиції прокурора. Аналіз доказів повинен довести подію злочину і винність підсудного в його здійсненні. Докази мають переконливо підтвердити правдивість висновку прокурора. Протиправно й аморально перекладати обов9язок доказування на підсудного чи його захисника. Навіть зізнання підсудного, ясність і простота справи не звільняють прокурора від аналізу та оцінювання доказів, оскільки обов'язок доказування в кримінальному процесі закон покладає на нього. Він повинен перевірити й оцінити необхідні докази та їх джерела і на цій підставі прийняти законне, обґрунтоване і справедливе рішення.
Прямим обов'язком прокурора є з'ясування причин й умов, що призвели до злочину, і пропозиції щодо їх усунення. Ця частина промови містить у собі значний морально-виховний потенціал, оскільки розглядає заходи, які необхідно вжити для запобігання подібним злочинам.
Заключна частина обвинувальної промови прокурора найчастіше завершується міркуванням про міру покарання. Прокурор може коротко зупинитися на підсумках судового процесу, висловити впевненість, що справедливий вирок буде сприяти зміцненню правопорядку і морального клімату в суспільстві, вказати на моральні уроки судової справи.
33. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ПРОКУРОРА ТА СУДУ У ПРОЦЕСІ РОЗГЛЯДУ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Прокуратура та суд –це державні органи, які наділені значним обсягом повноважень у сфері кримінального судочинства та тісно взаємодіють між собою.
Кримінально-процесуальна діяльність кожного з них спрямована на вирішення завдань, передбачених ст. 2 КПК України. Вони покликані охороняти прав та законні інтереси фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидко і повно розкривати злочини, викривати винних та забезпечувати правильне застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Разом з тим, прокуратура та суд у процесі вирішення вказаних завдань виконують різні за своєю суттю функції. Відповідно до чинного законодавства України на прокуратуру покладається нагляд за законністю провадження дізнання та досудового слідства, підтримання державного обвинувачення у суді. Суд –уповноважений державою здійснювати правосуддя у кримінальних справах.
Реалізуючи відповідні функції, маючи відповідний рівень авторитету та поваги у суспільстві, кожен з цих органів самостійний та незалежний один від одного
Навіть сьогодні окремі положення чинного законодавства містять вимоги, які дозволяють вбачати у діяльності прокурора наглядові повноваження, в тому числі щодо законності відправлення правосуддя судом.
Проголошення в Україні розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову створило підстави для запровадження у майбутньому КПК України та Законі України «Про прокуратуру» концепції, відповідно до якої обвинувачення розглядатиметься як кримінальний позов. У такому випадку прокурор буде позбавлений повноважень щодо здійснення будь-якого нагляду у суді. Навпаки, суд слідкує за тим, щоб дії та рішення прокурора, як і інших учасників судочинства, відповідали вимогам закону. Функції прокурора як представника виконавчої гілки влади обмежуватимуться забезпеченням державного інтересу шляхом порушення обвинувачення, передачею справи до суду, підтриманням висунутого обвинувачення у суді, припиненням обвинувачення, яке не підтвердилось та оскарженням рішень судів у вищестоящих інстанціях.
Таким чином, у чинному законодавстві України спостерігається поєднання у діяльності прокурора обвинувального та наглядового начал, що породжує різні погляди науковців, які часто суперечать один одному. Основні з них зводяться до того, що прокурор у суді здійснює: 1) тільки функцію підтримання державного обвинувачення; 2) тільки функцію нагляду за додержанням законів учасниками судового розгляду; 3) функцію підтримання державного обвинувачення та функцію нагляду за додержанням законів учасниками судового розгляду одночасно.
Особливе процесуальне положення прокурора в суді першої інстанції у кримінальних справах, яке визначається тим, що, з одного боку, «прокурор у суді –учасник процесу, який має ті ж права, що й захисник», а з іншого, –тим, що «рівність прав не виключає специфіки процесуального положення, обумовленої хоча б принциповою відмінністю завдань обвинувачення і захисту», дозволило ряду науковців поряд з функцією підтримання державного обвинувачення виділити у діяльності прокурора у суді також і підфункцію сприяння суду в забезпеченні законності.
. Підстави та порядок зміни прокурором обвинувачення в суді
1.3 метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.
. Дійшовши до переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор після виконання вимог статті 341 цього Кодексу складає обвинувальний акт, в якому формулює змінене обвинувачення та викладає обгрунтування прийнятого рішення. Копії обвинувального акта надаються обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам. Обвинувальний акт долучається до матеріалів кримінального провадження.
. Якщо в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням ставиться питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність, який передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, чи про зменшення обсягу обвинувачення, головуючий зобов'язаний роз'яснити потерпілому його право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі.
. Суд роз'яснює обвинуваченому, що він буде захищатися в судовому засіданні від нового обвинувачення, після чого відкладає розгляд не менше ніж на сім днів для надання обвинуваченому, його захиснику можливості підготуватися до захисту проти нового обвинувачення. За клопотанням сторони захисту цей строк може бути скорочений або продовжений. Після закінчення цього строку судовий розгляд продовжується.
. Зазначеною нормою КПК регламентуються підстави, умови та порядок зміни прокурором обвинувачення у суді.
Підставами зміни обвинувачення у суді є:
- встановлення нових фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа;
- наявність у прокурора після дослідження доказів у суді переконання про необхідність зміни обвинувачення.
. Умовою зміни прокурором обвинувачення в суді є виконання вимог ст. 341 КПК про погодження зміни обвинувачення з керівником органу прокуратури, в якому він працює, для чого суд за клопотанням прокурора відкладає судове засідання. Погодивши свою позицію з керівником прокуратури, прокурор у кримінальному провадженні складає обвинувальний акт, в якому викладає обгрунтування такої зміни. Рішення про його погодження керівник прокуратури, де працює прокурор, письмово фіксує на обвинувальному акті, оскільки ст. 341 КПК передбачено "погодження відповідних процесуальних документів".
35)1. Обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим.
. Обвинувальний акт має містити такі відомості:
) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер
) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
) прізвище, ім’я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;
) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;
) обставини, які обтяжують чи пом’якшують покарання;
) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;
) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);
) дату та місце його складення та затвердження.
. Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.
. До обвинувального акта додається:
) реєстр матеріалів досудового розслідування;
) цивільний позов, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування;
) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування;
) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного.
Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.
)Стаття 340. Відмова від підтримання державного обвинувачення
. Якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що пред’явлене особі обвинувачення не підтверджується, він після виконання вимог статті 341 цього Кодексу повинен відмовитися від підтримання державного обвинувачення і викласти мотиви відмови у своїй постанові, яка долучається до матеріалів кримінального провадження. Копія постанови надається обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам.
. У разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді головуючий роз’яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді.
. Якщо потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення в суді, головуючий надає йому час, необхідний для підготовки до судового розгляду.
. Потерпілий, який погодився підтримувати обвинувачення в суді, користується всіма правами сторони обвинувачення під час судового розгляду.
. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, кримінальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення.
. Повторне неприбуття в судове засідання потерпілого, який був викликаний у встановленому цим Кодексом порядку (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом у інший спосіб), без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття після настання обставин, передбачених у частинах другій і третій цієї статті, прирівнюється до його відмови від обвинувачення і має наслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвинуваченням.
Якщо керівник органу прокуратури, прокурор вищого рівня відмовляє у погодженні обвинувального акта із зміненим обвинуваченням, клопотання про висунення додаткового обвинувачення або постанови про відмову від підтримання державного обвинувачення, він усуває від участі в судовому розгляді прокурора, який ініціював таке питання, та самостійно бере участь у ньому як прокурор або доручає участь іншому прокуророві. У такому разі судовий розгляд продовжується в загальному порядку.
Згідно зі ст. 338 КПК з метою зміни правової кваліфікації та/або
обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачен-
ня, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні об-
ставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвину-
вачується особа.
Прийняте прокурором рішення про зміну обвинувачення оформ-
люється новим обвинувальним актом, в якому прокурор формулює
змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рі-
шення. Цей обвинувальний акт повинен відповідати загальним ви-
могам, передбаченим у ст. 291 КПК. Копії обвинувального акта
надаються обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його пред-
ставнику та законним представникам. Обвинувальний акт долуча-
ється до матеріалів кримінального провадження.
Обвинувачення може змінюватися як у бік пом’якшення стано-
вища обвинуваченого, так і в бік його погіршення. Якщо в обвину-
вальному акті зі зміненим обвинуваченням ставиться питання про
застосування закону України про кримінальну відповідальність,
який передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне право-
порушення, чи про зменшення обсягу обвинувачення, головуючий
зобов’язаний роз’яснити потерпілому його право підтримувати обви-
нувачення у раніше пред’явленому обсязі.
Якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконан-
ня, що пред’явлене особі обвинувачення не підтверджується, він по-
винен відмовитися від підтримання державного обвинувачення
і викласти мотиви відмови у своїй постанові, яка долучається до ма-
теріалів кримінального провадження. Копія постанови надається
обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику
та законним представникам (ст. 340 КПК).
Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення
тягне за собою закриття кримінального провадження, крім випадку,
коли потерпілий погодився підтримувати обвинувачення самостій-
но (ч. 2 ст. 26 КПК).
Відповідні процесуальні документи, пов’язані зі зміною обви-
нувачення, висуненням додаткового обвинувачення, відмовою від
обвинувачення, прокурор повинен погодити з керівником прокура-100
тури, в якій він працює. Суд за клопотанням прокурора відкладає су-
дове засідання та надає прокурору час для складення та погодження
відповідних процесуальних документів (ст. 341 КПК).
Згідно з ч. 1 ст. 339 КПК клопотання прокурора про висунен-
ня додаткового обвинувачення повинно бути складено у письмовій
формі, оскільки перед тим, як звернутися до суду з вмотивованим
клопотанням, прокурор повинен погодити це клопотання з керів-
ником органу прокуратури, в якому він працює, або прокурором
вищого рівня.
У випадку призначення судового розгляду судом присяжних при відборі присяжних використовувати право ставити їм питання, які можуть мати значення для їх відводу. Під час судового розгляду брати активну участь у з’ясуванні обставин кримінального правопорушення та перевірці їх доказами, об’єктивно і неупереджено оцінювати їх з точки зору належності, допустимості, достовірності. За необхідності клопотати про виклик до суду свідків, експертів, спеціалістів, дослідження додаткових доказів, застосування заходів забезпечення кримінального провадження або проведення слідчих (розшукових) дій. За наявності підстав подавати клопотання про визнання доказів недопустимими. Заперечувати проти необґрунтованих клопотань сторони захисту та потерпілого з цього питання.При виконанні процесуальних функцій реагувати на будь-які порушення закону, що обмежують права учасників судового провадження.
Прокурор та суд зобов’язані роз’яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних.
До обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, які передаються до суду додається письмове роз’яснення прокурора обвинуваченому про можливість, особливості і правові наслідки розгляду кримінального провадження судом присяжних.
Обвинувачений під час підготовчого судового засідання має право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження стосовно нього судом присяжних, що передбачено ст. 384 нового КПК України.
Суди присяжних за загальним правилом розглядають питання виключно винуватості чи невинуватості обвинуваченого і не дають оцінку будь яким фактичним даним. Проте для забезпечення непідкупності як правило суд присяжних складається з 7
39. Участь прокурора у підготовці та затвердженні угоди про визнання вини і наслідки
Укладення такої угоди.
Ст 469 КПК Угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.
Відповідно до ч. 5 ст. 469 КПК укладення
угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в
будь-який момент після повідомлення особі про підозру і аж до моменту
виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку
Стаття 470. Обставини, що враховуються прокурором при укладенні угоди про визнання винуватості
1. Прокурор при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості зобов’язаний враховувати такі обставини:
1) ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб;
2) характер і тяжкість обвинувачення (підозри);
3) наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень;
4) наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.
Стаття 473. Наслідки укладення та затвердження угоди
2. Наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора, підозрюваного чи обвинуваченого є обмеження їх права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 та 424 цього Кодексу, а для підозрюваного чи обвинуваченого - також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами першим та четвертим пункту 1 частини четвертої статті 474 цього Кодексу.
40. Участь прокурора у судовому кримінальному провадженні за спрощенним порядком
Стаття 381. Загальні положення спрощеного провадження щодо кримінальних проступків
1. Суд за клопотанням прокурора або слідчого, погодженого з прокурором, має право розглянути обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений, що був представлений захисником, беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий не заперечує проти такого розгляду.
. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.
Стаття 382. Розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні
. Суд у п’ятиденний строк з дня отримання обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні вивчає його та додані до нього матеріали і ухвалює вирок.
. Вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.
. Суд має право призначити розгляд у судовому засіданні обвинувального акта, який надійшов з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні, та викликати для участі в ньому учасників кримінального провадження, якщо визнає це за необхідне.
. Копія вироку за результатами розгляду обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надсилається учасникам судового провадження.
. Вирок за результатами розгляду обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні може бути оскаржений в апеляційному порядку з урахуванням особливостей, передбачених статтею 394 цього Кодексу.
Під час судового розгляду справ про злочини неповнолітніх, як і на досудовому слідстві, має бути реально забезпечено їхнє право на захист, оскільки порушення такого права, відповідно до п.3 ч.2 ст.370 КПК України, є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і безумовною підставою для скасування вироку. Згідно п.1 ч.1 ст.45 КПК України, участь захисника у справах щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, є обов’язковою, незалежно від того, чи досягли вони повноліття на час провадження у справі, у тому числі судового розгляду. Це положення поширюється і на випадки, коли особа обвинувачується у злочинах, одні з яких вчинені нею до, а інші –після досягнення 18 років. Здійснення захисту неповнолітнього і дорослого співучасників злочину одним і тим самим захисником не допускається. Згідно ч.4 ст.44 КПК України, близькі родичі неповнолітнього обвинуваченого (підсудного), його опікуни або піклувальники можуть здійснювати захист лише одночасно із захисником, який займається цією діяльністю на професійній основі. При попередньому розгляді справи щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину у віці до 18 років, прокурор згідно з п.5 ч.1 ст.237 КПК України має висловити свою думку з приводу, чи не було порушено її право на захист. Якщо на досудовому слідстві порушено право неповнолітнього на захист і без усунення цього порушення справу не може бути призначено до судового розгляду, прокурор має заявити клопотання про направлення справи на додаткове розслідування на підставі ст.246 КПК України. Коли право на захист неповнолітнього порушено при вчиненні окремих процесуальних дій, за відсутності підстав для направлення справи на додаткове розслідування, в подальшому не допускається використовування судом (і прокурором під час виступу в дебатах) відповідних протоколів як джерел доказів на обґрунтування висновків про винність підсудного у вчиненні злочину. Під час попереднього розгляду справи прокурор має висловити думку, а суддя –з’ясувати, чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу (п.4 ч.1 ст.237 КПК України). Відповідно до ст.434 КПК України, запобіжний захід у вигляді взяття під варту до неповнолітнього може застосовуватися лише у виняткових випадках, коли це зумовлено тяжкістю злочину, у вчиненні якого той обвинувачується, за наявності підстав та в порядку, передбачених ст.ст.148,150,155 КПК України, а також якщо є підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання обвинуваченим (підсудним) процесуальних обов’язків, які випливають із ч.2 ст.148 КПК України, і його належної поведінки. Висловлюючи думку з цього питання, відповідно до ст.150 КПК України, прокурор має враховувати стан здоров’я неповнолітнього, його сімейний і матеріальний стан, стосунки з батьками, дієвість існуючого контролю за його поведінкою, вид діяльності, місце проживання, дані про попередні судимості, соціальні зв’язки, схильності, спосіб життя, поведінку під час провадження у цій або іншій кримінальній справі, наявність факторів, обставин чи визнання ним моральних цінностей, які дозволяють прогнозувати його поведінку. Ці обставини досліджуються шляхом опитування батьків, опікунів, піклувальників, представників адміністрації за місцем роботи чи навчання неповнолітнього тощо
Відповідно до ст. 517 КПК досудове розслідування та судове провадження у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, проводяться з дотриманням вимог режиму секретності. Процесуальні рішення не повинні містити відомостей, які становлять державну таємницю.
До участі у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, допускаються особи, які мають допуск до державної таємниці відповідної форми та яким надано доступ до конкретної секретної інформації (категорії секретної інформації) та її матеріальних носіїв. Підозрюваний, обвинувачений бере участь у кримінальному провадженні без оформлення допуску до державної таємниці після роз'яснення йому вимог ст. 28 Закону України "Про державну таємницю" та попередження про кримінальну відповідальність за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.
Доступ до матеріалів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, надається захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинуваченого, потерпілому та їхнім представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його при здійсненні своїх прав і обов'язків, виходячи з обставин, встановлених під час кримінального провадження. Рішення про надання доступу до конкретної таємної інформації та її матеріальних носіїв приймаються у формі наказу або письмового розпорядження керівником органу досудового розслідування, прокурором, судом.
Потерпілому та його представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику забороняється робити виписки та копії з матеріалів, які містять державну таємницю.
Захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинуваченого, забороняється робити копії з матеріалів, які містять державну таємницю.
Підозрюваний, обвинувачений, його захисник та законний представник з метою підготовки та здійснення захисту можуть робити виписки з матеріалів, що містять державну таємницю. Такі виписки опечатуються особою, якою були зроблені, у вигляді, що унеможливлює ознайомлення з їх змістом. Виписки зберігаються з дотриманням вимог режиму секретності в органі досудового розслідування або суді та надаються особі, яка їх склала, на її вимогу: під час досудового розслідування - в приміщенні органу досудового розслідування, під час судового провадження - в приміщенні суду. Ознайомлення зі змістом виписок будь-кого, крім особи, яка їх зробила, не допускається.
Матеріальні носії секретної інформації, які не долучені до матеріалів досудового розслідування, передаються в установленому законом порядку на зберігання до режимно-секретного підрозділу органу досудового розслідування.
Здійснення кримінального провадження, яке містить державну таємницю, не є підставою для обмеження прав його учасників, крім випадків, передбачених законом та обумовлених необхідністю забезпечення охорони державної таємниці.
43. Участь прокурора у вирішенні питань про застосування судом примусових заходів медичного характеру.
Судовий розгляд клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється суддею одноособово в судовому засіданні за участю прокурора, законного представника, захисника згідно із загальними правилами судового розгляду, з урахуванням особливостей, визначених главою 39 КПК. Участь особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру, не є обов’язковою і може мати місце, якщо цьому не перешкоджає характер розладу психічної діяльності чи її психічного захворювання (ч.1 ст. 512 КПК).
Примусові заходи медичного характеру, передбачені Законом України про кримінальну відповідальність, можуть бути застосовані за наявності підстав вважати, що
Кримінально-правова оцінка суспільно-небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності повинна ґрунтуватися лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. При цьому не враховується попередня судимість, факт вчинення раніше кримінального правопорушення, за який особу звільнено від відповідальності або покарання, факт застосування до неї примусових заходів медичного характеру. (ч.3 ст 503 КПК).
Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно-небезпечними (ч.4 ст 503 КПК)
Психічний стан осудженого повинен підтверджуватися психіатричною експертизою (ст.509 КПК)
Під час судового розгляду прокурор повинен довести суду такі обставини , наведені у ст. 505 КПК :
По закінченню судового розгляду прокурор повинен висловитися з кожного з питань, передбачених у ст. 513 КПК, що підлягають вирішенню при постановленні судом ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру:
А
Судовий розгляд завершується постановленням ухвали про за-
стосування примусових заходів медичного характеру або про відмо-
ву в їх застосуванні (ч. 2 ст. 512 КПК).
Судові дебати в кримінальному процесі –це самостійна части-
на судового розгляду, суть якої полягає в проголошенні сторонами
промов, у яких вони підводять підсумки судового розгляду, даючи
юридичну оцінку отриманим результатам, формулюють та обґрун-
товують свої вимоги та пропозиції перед судом і свої заперечення
проти доводів, висновків, вимог та пропозицій іншої сторони.
Судові дебати складаються з промов осіб, які брали участь у су-
довому розгляді.
Прокурор у судових дебатах виступає першим.
Прокурор має право в судових дебатах посилатися лише на ті до-
кази, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо під час су-
дових дебатів виникне потреба подати нові докази, суд відновлює
з’ясування обставин, встановлених під час кримінального прова-
дження, та перевірки їх доказами, після закінчення якого знову від-
криває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин.
У своєму виступі прокурор не обмежений часом. Але головуючий
має право його зупинити, якщо прокурор після зауваження повтор-
но вийшов за межі кримінального провадження, що здійснюється,
чи повторно допустив висловлювання образливого або непристойно-
го характеру, і надати слово іншому учаснику дебатів.
Після закінчення промов прокурор вправі обмінятися з іншими
учасниками судових дебатів репліками. Право останньої репліки на-
лежить обвинуваченому або його захиснику.
Виступ прокурора з промовою –це його професійний обов’язок.
Промова прокурора –це обґрунтування ним пропозицій з вирі-
шення судом питань, зазначених у ст. 368 КПК, при постановленні
вироку.
Зміст обвинувальної промови визначається позицією прокурора
у кримінальному провадженні.
Прокурору слід пам’ятати, що своєю промовою він звертається
перш за все до суду, але повинен ураховувати й судову аудиторію.
45.
Після закінчення судового слідства розпочинається наступний етап судового розгляду справи —судові дебати, під час яких обвинувачення та захист дають оцінку дослідженим у судовому розгляді доказам, наводять доводи щодо підтвердження своєї позиції.
Першим у судових дебатах виступає прокурор. Виконання завдань з підтримання державного обвинувачення зобов’язує прокурора: а) довести обвинувачення; б)переконати суд у правильності позиції щодо винності підсудного по конкретному обвинуваченню; в) визначити міру покарання підсудному з урахуванням тяжкості вчиненого злочину та даних про його особу.
Щоб виконати вказані завдання, прокурор має особисто переконатися, що його позиція як державного обвинувача ґрунтується на матеріалах судового слідства. Для цього йому необхідно детально проаналізувати усі матеріали, які були досліджені в судовому засіданні, і дати відповіді на питання, які вирішуються судом при постановленні вироку : 1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; 2) чи має діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений; 3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину; 4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин; 5) чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання підсудного, і які саме; 6) яку саме міру покарання має бути призначено підсудному і чи повинен він відбувати покарання
.
Але якщо це не завжди можливо, то у будь-якому випадку промова має бути написана у вигляді детального і логічного міркування, кожна окрема частина якого викладається як складова цілого, з поєднанням між собою у загальне ціле. В подальшому прокурор, який користується текстом як орієнтиром, зможе виголосити в суді промову вже не додержуючись тексту, вільно, оскільки він заздалегідь її продумав і записав.
Робота державного обвинувача над промовою поділяється на два етапи: 1) підготовка промови; 2) виголошення промови.
На першому етапі прокурор: а) вивчає та аналізує фактичний матеріал, правові норми, судову практику; б) композиційно-логічно оформлює зазначений матеріал; в) відпрацьовує мову та стиль промови.
46.Виступ прокурора з обвинувальною промовою є одним із найбільш відповідальних етапів підтримання обвинувачення в суді.
У промові прокурора в судових дебатах міститься аналіз доказів, висловлюються міркування про кваліфікацію злочину, міру покарання та інші питання, які мають значення для винесення законного і обґрунтованого вироку.
Закон не визначає зміст обвинувальної промови. Головне, що визначає моральнісну характеристику обвинувальної промови, —справедливість висновку прокурора, що він представляє на розгляд суду. Оцінка значення злочину, його суспільної небезпеки може бути правильно зрозумілою і сприйнятою лише за умови, що вина підсудного не викликає ні у кого сумніву, якщо державний обвинувач переконав у цьому. Тому державний обвинувач спочатку викладає фактичні обставини справи, і саме так, як вони встановленні в наслідок судового слідства. Правовий і моральний обов’язок прокурора доказати обвинувачення, яке висунуте підсудному. Проте, якщо обвинувачення не підтвердилося під час судового розгляду прокурор має відмовитися від обвинувачення.
Один з найскладніших з етичної токи зору елементів обвинувальної промови прокурора —характеристика підсудного. Вона необхідна, передусім тому, що висновки прокурора про суспільну небезпечність злочину і злочинця, про покарання, яке, за переконанням прокурора, треба застосувати, значною мірою визначається особистістю винного.
У промові прокурора дається характеристика особи підсудного, яка грунтується на встановлених у суді фактах, вона повинна бути об’єктивним висновком саме з цих фактів. Тут не може бути суб’єктивних міркувань щодо особи підсудного. Прокурор не має морального права ігнорувати позитивне в особі підсудного: моральнісні якості, попередні заслуги, поведінку, що може сприяти пом’якшенню відповідальності.З особливою обережністю прокурор повинен використовувати у судовій промові данні про поведінку підсудного у досудовому розслідуванні. Прокурор не має права розглядати відмову підсудного визнати свою вину, як обтяжуючу відповідальність обставину. Ніхто не зобов’язаний свідчити про самого себе.
Юридична оцінка злочину має бути аргументованою, ґрунтуватися на глибокому розумінні того, що свій висновок про оцінку злочину прокурор повинен сформулювати напевне. Жодна альтернатива у кваліфікації злочину прокурором не допустима. Коли кваліфікація набуває суперечливого характеру, прокурор має чітко визначити свою позицію, проаналізувати і аргументувати. Це його професійний і моральний обов’язок.
Прокурор повинен врахувати, висловлюючи свої міркування з приводу міри покарання, які він пропонує застосувати до підсудного, що кримінальне покарання може досягти своєї мети, привести до бажаних результатів лише тоді, коли воно справедливе, розумне, індивідуалізоване, максимально сприяє виправленню засудженого. Надмірно суворе покарання викликає протест, почуття несправедливості, відчай. У той же час занадто м’яке покарання породжує почуття безвідповідальності, а у потерпілих —почуття несправедливості правосуддя, що не може не позначитися на виховній функції діяльності суду.
47.Промовницька діяльність державного обвинувача та її компоненти.
Мистецтво судової риторики –найвищий ступінь професіональної майстерності прокурора -державного обвинувача, що найбільш виразно проявляється в обвинувальній промові. Без сумніву, це справа нелегка і непроста, потребує концентрації внутрішніх сил, напруги інтелектуальних та вольових здібностей прокурора, спеціальної підготовки, ґрунтовних знань у галузі юриспруденції, володіння мовою та арсеналом засобів судової риторики, чималого практичного досвіду, загальної та професійної культури, широкої ерудиції промовця. З наукової точки зору виступ прокурора у суді з обвинувальною промовою можна розглядати різнобічно. Ця його діяльність за своєю природою має складний правовий і соціальний характер. Вона містить такі основні складові, як доказування (логічний, аналітичний аспекти), етичний та психологічний компоненти, комунікативний,правовий (юридичний аналіз) та мовний аспекти. Іншими словами, це розумова, аналітична і мовна діяльність прокурора на заключному етапі судового дослідження доказів, спрямована на доведення вини підсудного перед судом. Мета обвинувальної промови –довести вину і переконати суд у винуватості підсудного, усунути будь-які сумніви у доведеності вини.
Ораторське мистецтво державного обвинувача в суді характеризується умінням говорити переконливо, змістовно, захоплюючи суддів присяжних і присутніх у судовому засіданні, утримувати їхню увагу до кінця промови. Для набуття навичок, умінь та формування мовних здібностей необхідні такі характерні риси, як самовиховання і самовдосконалення, механізм усвідомленого саморозвитку.
.Природні елементи поведінки прокурора під час промови –рухи і жести, які мають велике значення. Завдяки їм промова стає живою і зрозумілою. Виразні жести (піднята рука, стиснутий кулак, різкий жест і швидкий рух тощо) повинні сприяти змісту і значенню фрази або окремого слова. Жест і тон промови подвоює її силу.Ритмічні, узгоджені з інтонацією жести слугують засобом вираження емоційного ставлення оратора до того, що він говорить, допомагають привернути увагу слухачів до найважливіших частин промови. Культура судової промови є не що інше, як культура доказування.
48.Структура та зміст обвинувальної промови.
Прокурор виходячи з конкретних матеріалів справи, обравши індивідуальний підхід до висвітлення фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення і доказів вини обвинуваченого, визначає зміст та структуру промови в судових дебатах.
На думку науковців і практичних працівників, зміст промови має містити 5 частин:
) суспільно-правову оцінку злочину (вступ), а також фактичні обставини справи (фабулу обвинувачення);
) думку прокурора про застосування кримінального закону, тобто, позицію щодо кваліфікації злочину;
) викладення доказової бази, тобто аналіз і оцінку доказів, що підтверджують вину підсудного у вчиненні злочину;
) пропозиції прокурора щодо міри (виду і розміру) покарання, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, особу винного, обтяжуючі та пом’якшуючі обставини;
) думку прокурора щодо цивільного позову і судових витрат у кримінальній справі, долі речових доказів, причин та умов, що сприяли вчиненню та постановленню судом окремої ухвали.
Зміст промови прокурора має відповідати вимогам ст. 368 КПК України, яка відображає перелік питань, що вирішуються судом при постановленні вироку, зокрема:
) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;
) чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений;
) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;
) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;
) чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання підсудного, і які саме;
) яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати;
) чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов, і якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку;
) чи вчинив обвинувачений кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності;
) чи є підстави для застосування до обвинуваченого, який вчинив кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, примусового заходу медичного характеру, передбаченого частиною другою ст. 94 КК України;
) чи слід у випадках, передбачених ст. 96 КК України, застосувати до обвинуваченого примусове лікування;
) чи необхідно призначити неповнолітньому громадського вихователя;
) що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; 13) на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі;
) як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження
Коли підсудний обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, суд вирішує питання, зазначені в пунктах 1-6 ч. 1 ст. 368 КПК України, окремо по кожному злочину. Якщо у вчиненні злочину обвинувачується декілька осіб, суд вирішує питання, зазначені в цій статті, окремо щодо кожного з підсудних. Примусове лікування, передбачене п. 10 зазначеної статті, може бути застосоване лише за наявності відповідного висновку лікарів. Прокурор має підтримувати державне обвинувачення тільки за умови, якщо в результаті судового розгляду переконається, що докази зібрано у передбаченому законом порядку, і вони підтверджують висунуту обвинуваченому підозру. Інакше він повинен відмовитись від обвинувачення, як цього вимагає ч. 1 ст. 340 КПК України.
Ось чому перед промовою прокурор має чітко уявляти, що саме він буде доводити у справі та бути глибоко переконаним в істинності того, що збирається доводити.
49. Аналіз і оцінка доказів в обвинувальній промові
Аналіз і оцінка зібраних у справі доказів є дуже важливою частиною обвинувальної промови. В цій частині необхідно довести саму подію злочину і винність підсудного в її здійсненні. Саме аналіз і оцінка доказів можуть переконати суд у правильності позиції прокурора, змусити прислухатися до його думки.
Докази, які наводить прокурор в обвинувальній промові, повинні переконливо підтвердити правильність його висновку. Зізнання підсудного, ясність і простота справи не звільняє прокурора від аналізу доказів. Обов'язок доказування у кримінальному процесі закон покладає на прокурора. Він зобов'язаний вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи. Прокурор повинен перевірити і оцінити всю необхідну сукупність доказів та їх джерел і прийняти на цій підставі законне, обгрунтоване і справедливе рішення.
.
В обвинувальній промові прокурор зобов'язаний систематизувати всі зібрані у справі докази, дати їм оцінку з позиції обвинувачення. Завдання прокурора —допомогти учасникам процесу зіставити між собою розрізнені докази, відкинути все непотрібне, зайве і прийти до обгрунтованих висновків.
Аналізуючи докази, головну увагу державний обвинувач повинен зосередити на встановленні достовірності доказів, на з'ясуванні їх доказової цінності. Необхідно переконатись самому і переконати інших, що не було допущено порушень процесуального закону при отриманні доказів. Докази та їхні джерела, отримані з порушенням норм законодавства, завжди викликають сумнів у їхній достовірності і недопустимі для використання у судовій промові.
Показання свідків —найпоширеніше джерело доказів, без них практично немає жодної кримінальної справи. Аналізуючи показання свідків, слід мати на увазі, що не можуть бути доказами повідомлені свідком дані, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базується на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. Йдеться про похідні докази.
Одним із важливих джерел доказів і одночасно засобом захисту від висунутого звинувачення є показання підсудного. Різновидом показань підсудного є повне або часткове визнання чи заперечення ним своєї вини в інкримінованому злочині, самообмова, обмова, алібі.
Самообмовою є такі показання підсудного, коли він зізнається у вчиненні злочину, якого в дійсності не вчинював; у більш тяжкому злочині, ніж вчинив у дійсності або ж бере на себе всю вину за вчинений злочин, хоч у дійсності цей злочин є груповим, чи перебільшує свою роль у вчиненні злочину порівняно з тою, якою вона є насправді.
Обмова —це такі показання підсудного, в яких він викриває (правдиво чи неправдиво) інших осіб (це можуть бути співучасники або ж сторонні особи) у вчиненні інкримінованого йому або комусь іншому злочину.
Алібі —це твердження підсудного про те, що він не міг бути виконавцем інкримінованого злочину, бо в момент його вчинення перебував в іншому місці.
Показання потерпілого має важливе значення у справі: воно виступає як засіб захисту його прав і законних інтересів.
Серед доказового матеріалу все більшої ваги набуває експертиза. Висновок експерта для прокурора, судді не є обов'язковим, але згода з ним повинна бути мотивована. Висновок експерта не має наперед установленої сили, переваги перед іншими доказами і підлягає оцінці за внутрішнім переконанням прокурора, що грунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Умілий аналіз державним обвинувачем висновків експертів у зіставленні з іншими доказами з кримінальної справи робить висновки прокурора переконливими і обгрунтованими.
Завдання державного обвинувача в тому, щоб показати місце і роль кожного доказу в матеріалах справи, дати оцінку доказів у їх сукупності.
50. Юридична оцінка (кваліфікація) злочину в обвинувальній промові
Зробивши аналіз доказів у справі, прокурор підводить базу для юридичної оцінки встановлених фактів. Правильна кваліфікація злочину є однією з гарантій здійснення правосуддя відповідно до закону. Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає підсудний, який винен у вчиненні передбаченого законом суспільне небезпечного діяння.
При обґрунтуванні юридичної кваліфікації злочину державний обвинувач повинен стисло і чітко сформулювати інкримінований злочин і обґрунтувати кваліфікацію дій підсудного за кожною статтею, кожним пунктом, за кожною кваліфікуючою ознакою. Якщо підсудних декілька, то це робиться окремо щодо кожного з них.
Обґрунтовуючи питання про кваліфікацію злочину, прокурор повинен чітко й неухильно дотримуватися вимог кримінального законодавства. Особливо старанно слід з'ясовувати суб'єктивну сторону вчиненого злочину, маючи на увазі, що шкідливі наслідки, незалежно від їх тяжкості, можуть ставитися підсудному в провину лише в тому випадку, якщо він діяв навмисно або допустив їх з необережності. Обсяг цієї частини судової промови залежить від складності справи. Але в усякому разі свій висновок про юридичну оцінку злочину прокурор повинен сформулювати напевне.
Жодна альтернатива в питанні про кваліфікацію злочину з боку прокурора —недопустима. У випадках, коли кваліфікація злочину має спірний характер, прокурору треба особливо чітко аргументувати свою позицію з посиланням на судову практику.
Недоліком судових промов у цій частині є те, що прокурори часто погоджуються з кваліфікацією, даною слідчим на досудовому слідстві. Ось що нерідко звучить у залі судового засідання: «Пред'явлене Іванову обвинувачення повністю доказане, його дії кваліфіковано правильно».
51 Характеристика особистості підсудного та потерпілого в обвинувальній промові прокурора.
При призначенні покарання прокурор повинен враховувати особистісні особливості підсудного (ціннісні орієнтації, мотиваційну сферу, стиль його поведінки, основні риси характеру й ін.). \
Характеризуючи особу обвинуваченого, важливо знати, що це є необхідним елементом обвинувальної промови, при цьому з етичної точки зору —він найскладніший. Прокурор не має права замовчувати про позитивний в моральному вигляді підсудного, його колишніх заслугах, поведінці, що може служити пом'якшення відповідальності. Відомості з біографії підсудного можуть використовуватися лише в тій частині, яка відноситься до злочину і до можливого покарання. Приватне життя підсудного може фігурувати в мові прокурора, якщо відповідні факти відносяться до предмету доказування. Прокурор, характеризуючи обвинуваченого, звертається до його морального обличчя, при цьому він говорить про особу, яку ще не визнано злочинцем. Разом з тим слід зважати, що характеристика особи в деяких випадках сприяє встановленню мотивів злочину, а отже, і його кваліфікації. Вона має бути заснована на матеріалах, зібраних у справі і розглянутих під час судового провадження. З огляду на це прокурор свої висновки робить на підставі таких даних, не висловлюючи суб’єктивної думки про обвинуваченого. Зовсім неприпустимими при характеристиці обвинуваченого є необ’єктивність, ігнорування його позитивних рис.У промові, природно, неприпустимі глузування над підсудним, грубість, образливі характеристики, а також заяви з приводу зовнішності підсудного, його національності, віри, фізичних недоліків.
Характеризуючи підсудного, прокурор повинен виходити з того, що стосовно останнього діє презумпція невинності.
У своїй промові прокурор при проголошенні психологічних характеристик повинен тактовно ставитися до особистості і потерпілого, і підсудного, утримуватися від упереджених думок. Він може аналізувати ті якості особистості підсудного, що обумовили злочин і виявилися в його скоєнні. При цьому неприпустимі занадто широкі особистісні узагальнення, необхідні "стриманість у слові, обдуманість і справедливість у висновках і поряд з осудом доведеного злочину —ставлення до підсудного без черствої однобокості і без образи в ньому почуття людської гідності"
.
52 Аналіз прокурором в обвинувальній промові обставин, які обтяжують або пом’якшуютьпокарання.
Характеризуючи підсудного, необхідно дати аналіз обставин, які обтяжують (ст. 67 КК)
1. При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються:
) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;
) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частина друга або третя статті 28);
) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;
) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;
) тяжкі наслідки, завдані злочином;
) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;
) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;
) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;
) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;
) вчинення злочину з особливою жорстокістю;
) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;
) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;
) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.
або пом'якшують (ст. 66 КК) покарання
При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:
) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;
) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;
) вчинення злочину неповнолітнім;
) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;
) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;
) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;
) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;
) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;
) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.
Слід пам'ятати, що обтяжуючі обставини повинні бути зазначені в обвинувальному акті і в деяких випадках є елементом обвинувачення, тому прокуророві нема потреби на них посилатися у своїй промові.
Дотримуючись принципу індивідуалізації покарань, прокурор повинен у своїй промові називати й пом'якшуючі обставини. Така промова сприймається як об'єктивна й обґрунтована.
53.Обґрунтування пропозицій про міру покарання в промові прокурора вимагає об'єктивності, врахування наслідків виду і розміру покарання, обставин, які не тільки обтяжують провину, а й пом'якшують її. Для того щоб кримінальне покарання досягло своєї мети, забезпечило бажані результати, воно повинне бути справедливим, раціональним, індивідуальним, максимально сприяти виправленню засудженого. Проблематичними є надмірно м'яке і надмірно суворе покарання.
Прямим обов'язком прокурора є з'ясування причин й умов, що призвели до злочину, і пропозиції щодо їх усунення. Ця частина промови містить у собі значний морально-виховний потенціал, оскільки розглядає заходи, які необхідно вжити для запобігання подібним злочинам.
Заключна частина обвинувальної промови прокурора найчастіше завершується міркуванням про міру покарання. Прокурор може коротко зупинитися на підсумках судового процесу, висловити впевненість, що справедливий вирок буде сприяти зміцненню правопорядку і морального клімату в суспільстві, вказати на моральні уроки судової справи.
54.КПК (ч. 5 ст. 318) надає учасникам судових дебатів право обмінятися репліками. Репліка —особливий вид промови, не завжди обов'язковий. Вона є не доповненням обвинувальної промови, а самостійним видом промови. Репліка являє собою коротке заперечення на промову, виголошену іншим учасником судових дебатів. Реплікою прокурору доцільно користуватися у таких випадках, коли:
а) захисник перекрутив факти, обставини справи, обвинувальну промову прокурора; дав завідомо неправдиве тлумачення закону; допустив неетичні висловлювання або образу на адресу органа розслідування, державного обвинувача; перекрутив характеристики потерпілих, принизив їх честь та гідність;
б) виникла суперечка щодо застосування кримінального закону;
в) державний обвинувач в своїй промові недостатньо висвітив питання, які мають значення при постановленні вироку, або допустив помилку, обмовився;
г) з'явились нові міркування після промови захисника;
д) державний обвинувач під впливом промови захисника змінив свою позицію щодо кваліфікації злочину, дійшов до висновку про необхідність виключення з обвинувачення окремих епізодів;
є) виникли заперечення щодо промов інших учасників судових дебатів.
Репліка прокурора, як правило, носить полемічний характер. Це відповідь, зауваження, заперечення прокурора на промову захисника. В репліках відбувається змагання процесуальних супротивників, в якому кожний відстоює свої погляди.
На відміну від обвинувальної промови репліка не має структури, розділів. Її побудова визначається змістом заперечення на промову, виголошену захисником; необхідністю скоректувати і доповнити деякі положення обвинувальної промови після виступу в дебатах захисника. Прокурор стримано, коректно звертається до суддів та інших учасників процесу і роз'яснює причини, що спонукали його виголосити репліку. Після цього він коротко перераховує питання, з якими не згоден в промові захисника, заперечує йому, викладає суть своїх зауважень, висновків. Репліку можна використати лише один раз.
55.) Значення і основні риси апеляційного кримінального провадження
Апеляційне провадження —самостійна стадія кримінального процесу, в якій суд вищестоящої інстанції на підставі апеляцій, поданих учасниками процесу, перевіряє законність і обгрунтованість вироків, ухвал (постанов) суду першої інстанції, які не набрали законної сили.
Провадження в суді апеляційної інстанції характеризується пев-
ними рисами:
1) в апеляційному порядку оскаржуються вироки, ухвалені судами першої інстанції, які не набрали законної сили, ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру, ухвали слідчого судді та інші ухвали у випадках, передбачених КПК;
) діє свобода оскарження судових рішень учасниками судового провадження;
) суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції;
) перегляд судом апеляційної інстанції обмежений межами апеляційної скарги;
) недопустимість погіршення правового становища обвинуваченого у випадку, якщо судове рішення переглядається за його скаргою, а також скаргою його захисника чи законного представника;
) неприпустимість встановлення й доказування обвинувачення, яке не було висунуте в суді першої інстанції;
) апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК.
56. Повноваження посадових осіб прокуратури на подання апеляцій на незаконні та необґрунтовані судові рішення в кримінальних справах.
Право учасників судового провадження на апеляційне оскарження передбачено ст. 393 КПК. Таким правом наділений і прокурор.
Стадія апеляційного провадження є найбільш прийнятним способом усунути порушення закону. Реагування прокурорів в апеляційному порядку є найголовнішим елементом забезпечення законності судових рішень. Особливого значення ця діяльність набуває з огляду на те, що можливість оскарження судових рішень у касаційному порядку залежить від факту їх перегляду судом апеляційної інстанції.
При вирішенні питання щодо подання апеляційної скарги прокурор
повинен виходити з вимог закону, якими визначаються строки й порядок подання апеляційної скарги, її зміст та форма. Крім того, прокурор
повинен чітко розмежовувати підстави для зміни чи скасування вироку.
Говорячи про прокурора як суб’єкта апеляційного оскарження, слід наголосити, що подання апеляційної скарги у передбачених законом випадках для нього є обов’язком. Це випливає із завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК, щодо захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень,охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Право на подання апеляційної скарги має прокурор, який брав участь у судовому провадженні , а також Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники незалежно від їх участі в судовому провадженні.
Якщо судом, всупереч висловленій прокурором позиції обвинувачення,постановлений незаконний або необґрунтований вирок (ухвала, постанова), своєчасно реагувати на явно незаконні рішення - обов'язок прокурора, а невиконання його розцінюється у галузевому наказі Генерального прокурора України, як неналежне виконання службових обов'язків, що тягне за собою дисциплінарну відповідальність.
Незаконність судового рішення означає неправосудність порядку його винесення, невідповідність закону форми акту та його висновку.
Необґрунтованість підкреслює невірне ставлення суду до фактів, що мали місце у дійсності.
Єдність законності та обґрунтованості судового рішення становить його правосудність.
Вирок може бути визнаний законним тільки у тому випадку, якщо додержані всі вимоги і положення матеріального та процесуального закону.
Надто м'яке або суворе покарання, що не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого, свідчить про його незаконність і потребує внесення апеляції. Обґрунтованим є вирок, що відповідає дійсним фактичним обставинам, забезпечує вимоги повноти, всебічності й об'єктивності дослідження матеріалів справи та їх оцінка у сукупності. Вирок відповідає фактичним обставинам справи, якщо відсутні протиріччя в доказах та присутні мотиви, чому суд визнає достовірним одні докази й усуває інші. Мотивування - це конкретність посилання на факти, матеріали справи та закон.
57. Згідно зі ст. 35 Закону “Про прокуратуру” прокурор повинен своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення порушень закону хоч би від кого вони виходили. Такі ж вимоги передбачені і ст. 25 КПК України. Це означає, що прокурор району (міста) повинен організувати роботу з підтримання державного обвинувачення таким чином, щоб реагувати на кожне незаконне та необґрунтоване рішення суду шляхом внесення апеляційного або окремого подання до апеляційного суду. Особи, які мають право направляти апеляцію на незаконне та необґрунтоване рішення суду, визначені у статті 348 КПК: “прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок —у межах обвинувачення, що підтримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції”. Закон України “Про прокуратуру” визначає коло посадових осіб прокуратури, які мають право на внесення апеляції —прокурор і заступник прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції; помічник прокурора, прокурори управлінь і відділів —тільки по справах, в розгляді яких вони брали участь (ст. 37 Закону).
Ст. 355 КПК передбачає, що подання прокурора на вирок, постанову або ухвалу суду до початку розгляду справи в апеляційному суді може бути відкликано особою, яка подала апеляцію, тобто прокурором, який підтримував обвинувачення, або тим, який затвердив обвинувальний висновок.
Обов’язок перевіряти законність і обґрунтованість судових рішень у визначений законом апеляційний термін (п’ятнадцять діб) покладено на державного обвинувача. Рішення суду по справі стає відомим прокурору з часу його проголошення, однак це не звільняє його від необхідності перевірити законність і обґрунтованість цього рішення.
Не пізніше наступного дня після розгляду судом кримінальної справи державний обвинувач зобов’язаний інформувати керівника прокуратури чи його заступника про результати її розгляду. Копія довідки направляється до прокуратури вищого рівня для перевірки законності прийнятих у справі рішень.
Протягом строків на оскарження судових рішень, які не набрали законної сили, державний обвинувач має ознайомитися з матеріалами судового слідства, апеляціями та скаргами інших учасників процесу. За наявності підстав він зобов’язаний подати письмові зауваження на заперечення та протокол судового засідання та на апеляційні скарги, внести документи прокурорського реагування на незаконні судові рішення (п.п. 4.6, 4.7 наказу Генерального прокурора України № 3 гн від 30.03.2004 p.).
При ознайомленні з протоколом судового засідання прокурор звертає увагу на правильність вирішення питань, які виникали під час судового розгляду, а також додержання правил проведення судових дій: допитів, огляду речових доказів, призначення та проведення експертизи, огляду місця події та інших слідчих дій.
Важливою є перевірка законності та обґрунтованості вироку щодо правильності кваліфікації злочину, у вчиненні якого підсудного було визнано винним, відповідності покарання ступеня суспільно небезпечних дій, з врахуванням обставин, які пом’якшують або обтяжують відповідальність засудженого, а також даних, що характеризують його особистість.
Якщо по справі надійшла апеляційна скарга, то прокурор при підготовці апеляційного подання має враховувати докази, які наведені у скарзі.
Зазначені обставини у сукупності дозволяють прокурору дійти обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для внесення апеляційного подання. Невжиття прокурором заходів реагування відповідно до вимог КПК на незаконні судові рішення розцінюється як неналежне виконання ним службових обов’язків.
Прокурор також має звертати увагу на додержання процесуальних строків, які регламентують судове провадження по кримінальних справах, а у разі виявлення таких фактів ставити в апеляційному поданні питання про винесення окремих ухвал щодо відповідних суддів, а також звертатися з поданням до регіональної кваліфікаційної комісії суддів загальних судів.
58/ Загальними правовими підставами діяльності прокурора по оскарженню вироків, які набрали силу, ухвал та постанов суду по кримінальних справах є положення ст. 37 Закону України “Про прокуратуру”: “Право внесення касаційного подання на вирок, ухвалу і постанову судів надається прокурору і заступнику у межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть внести касаційні і окремі подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь”.
1. У касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки та ухвали про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції.
2. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.
1. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.
2. Касаційна скарга на судові рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішенн
1. Касаційна скарга подається в письмовій формі.
2. У касаційній скарзі зазначаються:
1) найменування суду касаційної інстанції;
2) прізвище, ім’я, по батькові (найменування), поштова адреса особи, яка подає касаційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
3) судове рішення, що оскаржується;
4) обґрунтування вимог особи, яка подала касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення;
5) вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції;
6) перелік матеріалів, які додаються.
3. Якщо особа не бажає брати участі у касаційному розгляді, вона зазначає це в касаційній скарзі.
Стаття 428. Відкриття касаційного провадження
1. Суд касаційної інстанції відкриває касаційне провадження протягом п’яти днів з дня надходження касаційної скарги, якщо немає підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги або відмови у відкритті касаційного провадження. Питання про відкриття касаційного провадження суд касаційної інстанції вирішує без виклику сторін кримінального провадження.
Касаційне подання на вирок, ухвалу та постанову суду може бути доповнене або змінене прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня до початку розгляду справи в касаційній інстанції (ст. 390 КПК, ст. 40 Закону “Про прокуратуру”).
При розгляді справи в касаційній інстанції прокурор повинен сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний та об’єктивний розгляд справи і ухваленню законного і обґрунтованого рішення.
59 воп Організація діяльності прокурора з внесення апеляційних скарг на незаконні та необґрунтовані судові рішення у кримінальних справах
Наказ Ген прокур про від 2012 Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні
Діяльність прокурора на стадії апеляційного провадження регламентована наказом Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року № 4 гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні».
Згідно з нею прокурор має:
-Забезпечити оскарження незаконних судових рішень в апеляційному порядку. Копії апеляційних скарг поштою та електронним зв’язком не пізніше наступного дня після їх подання надсилати до підрозділу, який забезпечує участь в апеляційному провадженні.
-Прокурорам прокуратур районів у містах надсилати копії апеляцій до відповідних підрозділів прокуратур міст з районним поділом для здійснення контролю за їх якістю.
- Реалізовувати право подання заперечення на апеляційні скарги інших учасників провадження протягом встановленого судами цих інстанцій строку та право зміни і доповнення апеляційної скарги
Участь у судовому провадженні з перегляду судових рішень забезпечувати:
- в апеляційному порядку –працівникам підрозділів організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді прокуратур обласного рівня, а також спеціалізованих підрозділів у сферах транспорту, захисту прав дітей, нагляду за додержанням законів у воєнній сфері відповідно до спеціалізації; за необхідності прокурорам, які подали апеляційну скаргу;
Керівникам підрозділів прокуратур обласного рівня та Генеральної прокуратури України, які беруть участь у відповідних провадженнях з перегляду судових рішень, доповідати про результати вивчення матеріалів справ і думку щодо законності оскаржуваних рішень заступнику прокурора обласного рівня або заступнику Генерального прокурора України відповідно до розподілу обов’язків. Складати письмові висновки з цих питань. Доповідати керівникам прокуратур про результати перегляду судами вищих інстанцій рішень в актуальних і резонансних справах. Про результати розгляду та зауваження щодо якості здійснення прокурорами своїх повноважень у судовому провадженні письмово інформувати підпорядкованих прокурорів.
Також в цьому наказі:
Відповідно до зазначеного наказу прокурор зобов’язаний протягом строків на оскарження судових рішень, які не набрали законної сили, ознайомитись із ними та матеріалами судового розгляду, апеляціями та скаргами інших учасників процесу, подавати письмові заперечення на них, своєчасно вносити документи прокурорського реагування на кожне незаконне, необґрунтоване або невмотивоване судове рішення. Узагальнюючи діяльність прокурора в апеляційному провадженні, необхідно зазначити, що вона здійснюється для того, щоб:
–виносились у кожній кримінальній справі законні, обґрунтовані, вмотивовані вироки, ухвали суду;
–не допустити виконання незаконного, необґрунтованого судового рішення, своєчасно виправити допущені помилки й порушення закону;
–забезпечити реалізацію конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства.
З метою недопущення втрати можливості апеляційного оскарження вироків та ухвал суду п. 23 галузевого наказу зобов’язує державних обвинувачів не пізніше наступного дня після прийняття судового рішення надавати керівнику прокуратури довідку про результати судового розгляду для узгодження питання щодо необхідності оскарження судового рішення. У довідці зазначати відомості про позицію прокурора щодо повернення судом обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, можливості укладення угоди, закриття провадження, звільнення особи від кримінальної відповідальності, зміну, висунення додаткового або відмову від обвинувачення, позицію у судових дебатах, а також дані про постановлену судом ухвалу або ухвалений вирок з висновком про законність судового рішення та про наявність підстав для його оскарження. Довідку з висновком керівника прокуратури про законність судового рішення та з його копією поштою і електронним зв’язком у триденний строк після прийняття направляти до підрозділів, які здійснюють нагляд за додержанням законів у кримінальному провадженні, прокуратур вищого рівня. Копії апеляційних скарг поштою та електронним зв’язком не пізніше наступного дня після їх подання надсилати до підрозділу, який забезпечує участь в апеляційному провадженні Об’єктивність та повнота вжитих заходів до прийняття судом законного рішення, реагування на незаконні рішення, якість поданих апеляційних скарг відповідно до п. 39 зазначеного наказу Генерального прокурора України є 22одними з основних критеріїв оцінки ефективності здійснення прокурором своїх повноважень у кримінальному провадженні.
60. «касаційне подання» (ст. 373акону «Про прокуратуру»). Це пов'язано з більш глибокою проблемою наглядових функцій прокуратури, яка вимагає самостійного розгляду. Відзначимо, що прокурор, який позбавлений функції нагляду за виконанням законів в ході судового розгляду, продовжує здійснювати нагляд за кінцевим результатом діяльності суду (законність вироку, постанови, ухвали). Пудтверджує це надане прокурору і його заступнику право внесення касаційного подання незалежно від їх участі у розгляді справи в суді першої інстанції.
Помічники прокурора, прокурори управлінь, відділів можуть вносити касаційні і окремі подання тільки по справах, у розгляді яких вони приймали участь.
Найважливішою особливістю кримінального процесу є те, що у нього, крім стадії, яка готує справу до розгляду в суді, і стадії, яка вирішує -справу по суті, передбачені також контрольні стадії, в яких перевіряються законність і обгрунтованість рішень, прийнятих по справі. Однією з контрольних стадій є перегляд вироків, ухвал і постанов у касаційному порядку, сутність якого полягає в тому, що вищий суд перевіряє законність і обгрунтованість вироків, які не вступили в законну силу, забезпечуючи виконання завдань кримінального судочинства'.
Істотні судові помилки, як правило, порушують права і охоронювані законом інтереси громадян. Одні судові помилки породжуються неповним з'ясуванням обставин справи, інші е наслідком порушення матеріального і процесуального закону.
V Касаційне подання дає можливість усунути допущені при розглядТкримінал ьної справи помилки І порушення "закону ;ш,е до того, як вирок і інші судові рішення вступають у законну силу. Завдання, які постають перед стадією касаційного провадження, полягають у наступному: 1) не допустити виконання незаконного і необгрунтованого вироку, швидко виправити допущені судами першої інстанції помилки і порушення закону; б) забезпечити охорону прав і законних інтересів учасників процессу; в) встановити єдине розуміння закону і проведення його в життя судами першої інстанції. Вони виконуються шляхом перевірки судами касаційної інстанції законності і обгрунтованості вироків, відміни та зміни тих, які протирічать чи не відповідають закону2.
Як відомо, кримінально-процесуальне законодавство передбачає обов'язковість розгляду в касаційному порядку усіх справ, які розглянуті судами першої інстанції. Предметом перевірки касаційної інстанції є лише вироки (ухвали, постанови), законність яких оспорюється прокурором і іншими учасниками процесу, вказаними в законі
Поновлення кримінальних справ за нововиявленими обставинами (ст. 384-390 КПК) так само, як і наглядове виробництво, є самостійною стадією кримінального провадження і являє собою істотну гарантію законності при здійсненні правосуддя.
Стаття 459. Підстави для здійснення кримінального провадження за нововиявленими обставинами
1. Судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами.
2. Нововиявленими обставинами визнаються:
1) штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок;
2) зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження;
3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути;
4) визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом;
5) інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
3. Обставини, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої цієї статті, повинні бути встановлені вироком суду, що набрав законної сили, а при неможливості ухвалення вироку - підтверджені матеріалами розслідування.
4. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами у разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час здійснення провадження, не допускається.
Стаття 460. Право подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами
1. Учасники судового провадження мають право подати заяву про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили.