Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Розділ 16. ЯКІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ ТА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ
1. Якісні параметри продукції сільського господарства як чинник конкурентоспроможності
2. Конкурентоспроможність аграрних підприємств в умовах глобалізації
1.Якісні параметри продукції сільського господарства
як чинник конкурентоспроможності
Задоволення потреб споживачів є важливою умовою успіху діяльності сільськогосподарських виробників в умовах ринкової економіки. Якісні характеристики продовольства відображаються за допомогою цін та стандартів якості.
Якість продукції можна охарактеризувати як сукупність властивостей, що відображають здатність задовольняти певні потреби відповідно до її призначення. Якісні атрибути продукту мають економічне та естетичне значення для споживачів. Параметри якості сільськогосподарської продукції передбачають врахування таких характеристик як фізичні властивості, внутрішні особливості, вміст поживних речовин, а також дотримання санітарних норм та правил безпеки. Фізичні атрибути (колір, наявність пошкоджень, розміри, спосіб оформлення та параметри пакувальних матеріалів) піддаються візуальній ідентифікації. Внутрішні атрибути (вміст поживних речовин, смакові якості, дієтичні параметри, наявності сторонніх домішок) – це складові компоненти, що мають важливе значення для споживача, і частково їхня оцінка вимагає застосування фізичних або хімічних аналізів.
Якість плодів і ягід регламентується стандартами, які структурно складаються з вступної частини та розділів, де показано класифікацію, технічні умови (вимоги до якості), правила приймання і методи випробовувань, правила пакування, маркування, транспортування та зберігання.
Вимоги до технологічних процесів при виробництві молока сформульовані ГСТУ 46.069 - 2003 “Молоко коров’яче незбиране. Первинне оброблення, зберігання і транспортування. Основні вимоги.” При цьому враховуються затверджені Головним державним інспектором ветеринарної медицини України ветеринарно-санітарні правила для молочних ферм, які реалізують молоко за прямими зв’язками або у вільний продаж.
В показниках якості харчових продуктів і продовольчої сировини відображено комплекс ознак і властивостей, притаманних даному виду продовольства, що визначають його харчову цінність і споживчі властивості та дають можливість ідентифікації конкретного харчового продукту чи продовольчої сировини. Документами, що підтверджують якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини, можуть бути декларація про відповідність, сертифікат відповідності чи свідоцтво про визнання відповідності, висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи, свідоцтво про державну реєстрацію, гігієнічний сертифікат, ветеринарні документи (ветеринарна довідка, ветеринарне свідоцтво, ветеринарний сертифікат), сертифікат якості та карантинний дозвіл.
В досконалій маркетинговій системі з метою визначення розбіжностей в якості продукції застосовується спеціальна термінологія. Стандарти сприяють визначенню об’єктивних вимог щодо суб’єктів підприємництва, а також допомагають споживачам орієнтуватися в якісних характеристиках продовольства. Якісні, кількісні, цінові та вартісні характеристики продукції тісно взаємопов’язані між собою.
Ефективна система стандартизації сприяє підвищенню ефективності функціонування продовольчих ринків. Управління якістю є вирішальною умовою поліпшення життєвого рівня населення та підвищення конкурентоспроможності аграрної сфери в умовах глобалізації.
З метою забезпечення ефективності державної політики у сфері управління якістю необхідно створити необхідних правові, економічні, організаційні умови виробництва якісної продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринку; задоволення попиту на безпечну та якісну продукцію; піднесення авторитету країни у світовому співтоваристві та забезпечення стабільного розвитку її економіки.
Важливою ринковою функцією є розподіл сільськогосподарської продукції за відповідними стандартами. Це зменшує трансакційні витрати, полегшує обмінні процеси, дає змогу споживачам орієнтуватися в якості продукції.
Чітке усвідомлення вимог посередників та споживачів дозволяє аграріям вдосконалювати технологію виробництва. Виробники високоякісної продукції можуть сподіватися на цінові надбавки в порівнянні з низькоякісними продуктами у відповідності зі стандартами. Посередники та представники переробних підприємств можуть обґрунтувати свої вимоги щодо якості продукції аграрних підприємств. Стандарти вигідні також споживачам, допомагаючи їм орієнтуватися в якісних параметрах продукції.
Стандартизація полягає у встановленні положень щодо завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву. Система стандартизації сприяє поглибленню ринкової конкуренції, що пов’язано з об’єктивністю вимог до виробників.
Стандарт - це документ, який встановлює правила, загальні принципи або характеристики, що стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у даній галузі. У практиці знайшли застосування національні, регіональні та міжнародні стандарти, що виконують ряд життєво важливих функцій.
Стандарти значною мірою відображають смаки та вподобання споживачів. Необхідність відображення вимог останніх спонукає виробників підвищувати рівень якісних параметрів продукції з метою збільшення прибутку. Стандарти якості визначаються представниками торгівлі та наукових закладів, що не передбачає безпосередньої участі споживачів. Проте стандарти не враховують багатьох важливих чинників. Наприклад, критерієм якості худоби є вагові категорії. Проте вітчизняні виробники можуть використовувати екологічно чисті технології, що сприятиме забезпеченню кращих смакових та поживних якостей продукції. Однак це не знаходить відображення у стандартах та ціноутворенні.
Стандартизації та сертифікації продовольства належить вирішальне значення у забезпеченні конкурентоспроможності продукції на вітчизняному та світовому ринках. Згідно закону “Про стандартизацію” державна політика у сфері стандартизації базується на принципах участі фізичних і юридичних осіб у розробленні стандартів та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції; відкритості та прозорості процедур розроблення і прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, підвищення рівня конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників; доступності стандартів та інформації щодо них для користувачів; адаптації до сучасних досягнень науки і техніки; пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів; дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації; а також участі у міжнародній (регіональній) стандартизації. Стандартизація полягає у встановленні положень щодо завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у аграрній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву. У практиці знайшли застосування національні, регіональні та міжнародні стандарти.
Забезпечуючи операційну та цінову ефективність продовольчої сфери, стандарти якості сільськогосподарської продукції виконують ряд важливих комунікативних функцій: відображення потреб ринку, забезпечення точності ринкової інформації, уніфікація вимог до якісних характеристик продукції, створення передумов вільного вибору стандартів при виробництві та постачанні продукції, сприяння передачі інформації через установи ринкової інфраструктури, спрямування інвестиційних потоків на виробництво високоякісної продукції. Серед соціальних функцій відзначається створення умов для охорони довкілля та раціонального використання всіх видів національних ресурсів, гарантування безпеки для життя та здоров'я людини, а також можливості поліпшення якості життя населення.
Жорсткі умови глобальних ринків передбачають відповідні вимоги щодо вітчизняних постачальних продовольства. Недооцінка ролі якості може призвести до втрат на експортних ринках. Так, згідно ДСТУ 3662-97 бактеріальне обсмаженння молока вищого ґатунку не повинно перевищувати 300 тис. КОЕ/см3. Проте в багатьох європейських країнах стандарти допускають не більше як 100 тис. КОЕ/см3. Поліпшення вимагають також стандарти на продукцію садівництва та овочівництва.
Розвиток системи стандартизації також здійснюється у відповідності з вимогами установ та організацій інфраструктури. Вимоги до технологічних процесів при виробництві молока сформульовані в ГСТУ 46.069 - 2003 “Молоко коров’яче незбиране. Первинне оброблення, зберігання і транспортування. Основні вимоги.” При цьому враховуються затверджені Головним державним інспектором ветеринарної медицини України ветеринарно-санітарні правила для молочних ферм, які реалізують молоко за прямими зв’язками або у вільний продаж.
В показниках якості продовольства відображено комплекс важливих ознак і властивостей. При оцінці якості сільськогосподарської продукції враховуються об’єктивні та суб’єктивні критерії якості. Об’єктивні характеристики можна оцінити за допомогою лабораторного аналізу, що передбачає визначення вмісту поживних речовин, сторонніх домішок тощо. Суб’єктивні якості залежать від рівня задоволення потреб споживачів, серед яких - свіжість, зовнішній вигляд, привабливість продукту та інші характеристики. У цьому зв’язку перспективним напрямом є практика використання власних товарних знаків та марок підприємствами аграрної сфери з використанням власних стандартів якості, що може сприяти забезпеченню конкурентних позицій вітчизняних суб’єктів підприємництва.
Поліпшення якості продовольства відіграє важливу роль в умовах глобалізації світового господарства та продовження переговорних процесів щодо вступу України до Світової організації торгівлі. Поглиблення інтеграційних процесів вимагає вдосконалення механізму управління якістю продукції в агропромисловому комплексі. Контроль за якістю в традиційних аграрних системах в основному поширюється на перевірку та сортування продукції після отримання врожаю і в процесі доведення її до кінцевого покупця. Ефективному механізму управління якістю притаманні динамізм та первинність інтересів споживачів. Недосконалість системи стандартизації продукції агропромислового комплексу призводить до непродуктивних втрат і заважає економічному росту.
2.Конкурентоспроможність аграрних підприємств в умовах глобалізації
Підвищення ефективності аграрної сфери значною мірою визначається забезпеченням умов конкуренції. Згідно Указу Президента України „Про основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки” політика конкуренції повинна базуватися на засадах ефективного розвитку конкурентних відносин, спрямована на забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та подальше зменшення рівня монополізації економіки. Заходами щодо реалізації напрямів конкурентної політики передбачається підвищення прозорості функціонування товарних ринків, сприяння узгодженим діям вітчизняних суб’єктів господарювання, спрямованим на підвищення їх конкурентоспроможності на світових товарних ринках, за умови недопущення усунення чи обмеження конкуренції на відповідних внутрішніх товарних ринках.
Конкурентоспроможність можна визначити як здатність перемагати своїх конкурентів, постачаючи продукцію на даний ринок на довготривалій та прибутковій основі з урахуванням юридичних та адміністративних обмежень. Серед проявів успіху сільськогосподарських виробників в конкурентних умовах можна відзначити отримання адекватного прибутку від аграрної діяльності без необхідності пошуку додаткових заробітків, дотримання сільського укладу життя, здатність витримувати складні ринкові та погодні умови, наявність стійкої тенденції збільшення суми продажу, активів та площі землекористування, а також можливість передачі майна нащадкам.
Дієве конкурентне середовище в умовах ринкової економіки сприяє ефективному розміщенню ресурсів, що відповідає інтересам споживачів. Ринкові сили спонукають до зниження виробничих витрат, запровадження інтенсивних технологій, виробництва принципово нових видів продукції та вдосконалення маркетингових стратегій. Проте неконтрольована дія ринкових чинників може призвести до руйнівних наслідків.
Нині в Україні загострюються проблеми продовольчого забезпечення населення. Серед імпортованих товарів збільшуються обсяги зерна, цукру, м’яса, фруктів та інших видів сільськогосподарської продукції. Тому важливими науковими та практичними завданнями є розробка механізмів регулювання системи аграрних ринків та підтримки вітчизняних виробників.
При формуванні глобальних конкурентних позицій вирішальну роль відіграє ефективність використання економічних ресурсів. Відставання в показниках урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тварин є наслідком технологічних та управлінських прорахунків, що більшою мірою стосуються тваринництва. Так, обсяги виробництва м’яса на одну особу (у забійній вазі) в Україні в 2002 р. складали 34,2 кг, а в усьому світі - 39,5 кг, зокрема, в Данії - 399,9 кг, Канаді - 137,2 кг, Нідерландах - 166,6 кг, США - 135,3 кг, Угорщині - 114,7 кг, Франції - 110 кг. Удій молока від однієї корови в Україні в 2002 р. становив 2873 кг, а у Великій Британії - 6714 кг, Данії - 7344 кг, Канаді - 7501 кг, Нідерландах - 7296 кг, Німеччині - 6281 кг, США - 8431 кг, Угорщині - 6522 кг, Швеції - 7734 кг.
Зміцненню конкурентних позицій окремих підприємств та галузей в продовольчій системі сприяє ефективний кадровий розподіл та сегментація персоналу. Для здійснення оптимального ринкового позиціювання підприємствам АПК не завжди вистачає належним чином підготовлених фахівців вищої управлінської ланки.
Витоками глобальної конкурентоспроможності можна вважати відносні переваги у витратах, явище економії за рахунок масштабів (виробництво, матеріально-технічне забезпечення, маркетинг, науково-дослідна сфера), досвід участі в діяльності світових ринків, товарна диференціація, здатність застосовувати запатентовану технологію виробництва на кількох ринках, а також мобільність.
Спроможність виходу на світовий ринок визначається внутрішніми чинниками (природа та унікальність конкурентної переваги фірми – властивості продукту, високий рівень технологічних процесів, відома торгова марка, організаційна структура, наявність ресурсів), специфікою галузі (конкурентна структура, початкові розміри ринку та перспективи росту, якість та витрати на засоби виробництва, маркетингова інфраструктура, вхідні та вихідні бар’єри), а також особливостями підприємства та країни (політичні, економічні та соціально-культурні характеристики – урядова політика, правові норми, практика стандартів та контролю, місцеві смаки та вподобання, географічне розміщення).
Однією з особливостей захищених маркетингових ніш на світовому ринку є наявність вхідних бар’єрів, серед яких важливе значення мають стратегічні економічні взаємозв’язки. Угоди горизонтального типу формуються у випадках, коли фірми-учасниці оперують на тому ж рівні виробничого ланцюга, вертикального - якщо вони функціонують на різних виробничих стадіях, а конгломератного - якщо вони діють на невзаємопов’язаних ринках.
Горизонтальне об’єднання часто супроводжується створенням нової фірми з суттєвою ринковою владою та здатністю використання свого ринкового становища шляхом підвищення цін понад ринковий рівноважний рівень. Захищена від нових конкурентів за допомогою високих вхідних бар’єрів, така структура може володіти великою часткою на ринку (одноосібним домінуючим становищем). Колективне домінування спостерігається у випадку олігополістичної ринкової структури, коли укладення фірмами угод сприяє координації стратегій серед конкурентів і призводить до обумовленої рівноваги за допомогою чітко вираженої або неформальної таємної змови.
Горизонтальні об’єднання можуть забезпечити ріст ефективності у випадку досягнення економії за рахунок масштабів діяльності. Тому, аналізуючи їхню роль, необхідно зважити економічний ефект, пов’язаний з економією за рахунок масштабів та негативним ефектом внаслідок зменшення рівня конкуренції. Незважаючи на те, що вертикальні об’єднання та конгломерати в меншій мірі небезпечні для конкуренції, їхні розміри можуть сформувати вхідні бар’єри при обмеженні доступу до окремих життєво важливих засобів виробництва або певних каналів збуту.
Необхідність підвищення ефективності функціонування, збільшення обсягів прибутків і посилення конкурентних позицій в продовольчій сфері вимагає більш повного відображення вимог покупців. Управління системою взаємозв’язків між виробниками та посередниками з метою досягнення максимального рівня задоволення потреб споживачів розглядається в теорії менеджменту мереж постачання (ММП), в якій з метою зменшення внутрішніх трансакційних витрат аналізуються зв’язки в маркетингових системах від первинного виробника до кінцевого споживача. Завданнями ММП є збільшення споживчої цінності товарів на одиницю грошових витрат, зменшення витрат на утримання окремих ланок ланцюгів постачання, в повній мірі відображення запитів споживачів, сприяння інноваційним процесам, вибір ефективних стратегій в боротьбі з конкурентами і на цій основі підвищення рентабельності виробничих та посередницьких структур. Необхідність оптимізації руху товарів в мережах постачання викликана високими трансакційними витратами, вимогами відображення суттєво нових вподобань покупців та потребою більш швидкої в порівнянні з конкурентами реакції на зміни потреб споживачів. Наявність трансакційних витрат порушує умови ринкової рівноваги: зменшує суму чистого продажу, яку отримують продавці, і збільшує витрати на придбання продовольчих товарів та послуг для покупців. Це викликає необхідність у координованих діях з метою їх зменшення, нівелювання невизначеності в умовах ринку та досягнення вищого рівня гармонізації взаємовідносин між учасниками ринкових відносин. Незважаючи на те, що такі взаємозв’язки у вигляді партнерств та неформальних альянсів можуть існувати як у горизонтальних, так і у вертикальних структурах, в ММП розглядаються лише вертикальні альянси – добровільні угоди між продавцями та покупцями з метою взаємовигідного обміну впродовж певного періоду при забезпеченні автономності умов функціонування та контролю за діяльністю обох ринкових агентів. Вдосконалення координації процесів у мережах постачання забезпечує здобуття конкурентних переваг шляхом мінімізації витрат на розподіл, пожвавлення інноваційних процесів, вдосконаленням системи послуг, підвищення рівня задоволення вимог споживачів, поліпшення системи комунікацій, зменшення трансакційних витрат, формування стабільності цін та доходів.
Класичні теорії конкуренції не завжди знаходять відображення в реальному житті у зв’язку з тим, що поряд з національними кордонами мають місце міжнародні угоди та інтеграція країн в межах економічних блоків. Поглиблення внутрішньогалузевого характеру торгівлі є відображенням тенденції гомогенізації звичок, смаків та вподобань, а також наслідком прагнень споживачів мати доступ до продовольства з високим рівнем диференціації.
Визначальними факторами конкурентоспроможності на світовому ринку є забезпеченість економічними ресурсами (засоби виробництва, технології, інвестиції в людський капітал, навички менеджменту), характеристики продукції, стратегії фірм та галузева структура, контроль над каналами розподілу, інфраструктура та наявність зовнішніх ефектів, правове середовище, торговельна політика.
Успішна експортна діяльність в умовах глобальних продовольчих ринків може сприятливо позначатися на економічному розвитку країни. Наприклад, в США кожен долар експортних надходжень генерує додаткову економічну діяльність на суму, що оцінюється в 1,47 долара. В цій країні в 2000 р. сільськогосподарський експорт забезпечував 740 тис. робочих місць на фермах, в переробній та харчовій промисловості, підприємствах транспорту, торгівлі та інших установах інфраструктури, з яких 296 тис. місць – безпосередньо у сільському господарстві. Збільшення суми експортних надходжень від аграрної продукції в цій країні відбувалося внаслідок сприятливих кон’юнктурних змін – підвищення цін окремих видів продовольства на світовому ринку та ростом попиту на зарубіжних ринках.
В умовах глобалізації аграрного бізнесу значна увага надається проблемам якості товарів та послуг, що є вирішальним критерієм конкурентоспроможності. Експорт продовольства низької якості може призвести до втрат на експортних ринках.
Експортоорієнтовані галузі повинні мати достатній рівень наукового забезпечення. Прикладом успішного розв’язання проблем, які мають загальнонаціональне пріоритетне значення, є служба аграрних досліджень при Міністерстві сільського господарства США. Завданнями цього підрозділу є підтримка конкурентоспроможності аграрного сектора економіки в умовах глобалізації, поліпшення якості природних ресурсів та навколишнього середовища, забезпечення пропозиції високоякісного та безпечного продовольства, задоволення потреб вітчизняних споживачів у поживних речовинах, забезпечення економічних умов для розвитку сільських громад. Науково-дослідну роботу здійснюють близько 100 національних лабораторій. Як показують розрахунки, кожен долар, затрачений на аграрні дослідження, повертається у вигляді щонайменше 1,35 долара віддачі. Це пов’язано з підвищенням рівня конкурентоспроможності фермерів, нижчими цінами для споживачів, забезпеченням робочих місць, ростом рівня рентабельності галузей агробізнесу.
Белтсвіллський центр (штат Меріленд) є одним з найбільш диверсифікованих дослідницьких комплексів, де науковці працюють в сферах генетики рослин та тварин, фізіології, безпечності продовольства та дієтології, біотехнології, охорони природного навколишнього середовища, розробки сучасних контрольно-вимірювальних приладів, а також займаються моделюванням завершених виробничих систем. Використовуючи надбання сучасної науки, американські постачальники продовольства займають провідні позиції на внутрішньому та світовому ринку.
Механізм глобалізації дозволяє аграрним підприємствам виробляти продукцію і здійснювати пошук кращих можливостей її реалізації на ринках, що можуть забезпечити вищий рівень прибутків. Часто це поєднується з необхідністю участі в стратегічних альянсах. Глобалізація вимагає високого рівня конкурентоспроможності аграрних формувань та скорочення витрат на ланцюги постачання з метою зниження рівня трансакційних витрат. Нині підприємства агропромислового комплексу функціонують в динамічному підприємницькому та соціальному середовищі, орієнтованому на потреби та вподобання споживачів. Глобалізаційні чинники змушують суб’єктів аграрного підприємництва постачати на світовий ринок дешеве продовольство найвищих якісних параметрів. Тому посередники здійснюють диверсифікацію джерел сировин і прагнуть закуповувати продукцію у виробників за мінімальних цін. Вітчизняне сільське господарство стає дедалі менш ізольованим від світового ринку, перетворюючись на частину глобально взаємопов’язаної системи.
В умовах міжнародних ринків зменшуються географічні обмеження, розвиваються нові технології. Підвищенню рівня адаптивності вітчизняної агропродовольчої сфери до глобальних умов та попиту сприяють інтеграційні зв’язки та технологічні інновації. При розробці технологій в агропромисловому комплексі традиційно зосереджували увагу на технологічних прийомах та засобах виробництва задля збільшення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби, що сприяло зниженню виробничих витрат. Нині нові маркетингові технології розширюють ринки збуту і гарантують кращий зв’язок між виробниками і споживачами. Перспективним джерелом нових продуктів є біотехнології. Сільське господарство може стати джерелом отримання промислового етанолу та екологічно чистого пального, біологічних полімерів, фармакологічних препаратів, а також продуктів рослинного та тваринного походження з якісно новими властивостями. Це є передумовою освоєння нових глобальних ринкових ніш. Використання електронної комерції дозволяє розширити доступ до нових ринків збуту.
Одним з джерел глобальних конкурентних переваг є економія за рахунок масштабів виробництва. Шляхом вертикальних та горизонтальних інтеграційних зв’язків можливе досягнення порівняльних переваг окремих галузей.
Економія за рахунок масштабів у закупках дозволяє мінімізувати витрати переробних підприємств. Поряд з іншими великими експортерами сиру (“Регіон-Агро”, “Милкіленд-Україна”, “Шосткінський ММК”), Канівський маслосирзавод здійснює поставки сиру до Російської Федерації. Торгівельна марка “Канівські традиції” ілюструє ефективність збільшення масштабів закупівель. Тут дотримуються стандартів якості, починаючи з вимог щодо виробників-постачальників молока, кінчаючи продукцією для кінцевих споживачів. Канівський маслосирзавод здійснює фінансову підтримку господарств, стимулюючи вдосконалення технології виробництва. Більш ефективне постачання сировини на підприємство забезпечує організація приймально-охолоджуючих пунктів в місцях закупівлі молока. Вважаємо, що для сфери виробництва та переробки молока властиве явище зовнішньої економії за рахунок масштабів.
Конкуренція в молокопереробній галузі все більше набирає характеру конкуренції торгівельних марок. Налагодження вертикальних зв’язків в молокопродуктовому підкомплексі сприяє поліпшенню економічного становища первинних виробників в умовах загострення конкуренції. Нині 94-96% українського експорту сиру припадає на Російську Федерацію. Проте у випадку протекціоністських заходів вітчизняні переробні підприємства можуть втратити позиції на даному ринку, що в свою чергу позначиться на сільськогосподарських виробниках. Тому важливою умовою підтримки конкурентних позицій на глобальних ринках є диверсифікація.
Більший доступ до зарубіжних ринків вимагає зваженої торговельної політики, спрямованої на уникнення дії чинників, що спотворюють умови торгівлі. Невдала спроба взяти участь у глобальній лібералізації торгівлі може мати негативні наслідки: постраждають вітчизняні виробники і експортери. Вступ України до СОТ сприятиме доступу до нових ринків збуту. Однак це ставить нові вимоги перед сільськогосподарськими виробниками щодо якісних характеристик продукції.
В умовах глобалізації окремі країни активно прагнуть закріпитися в географічних регіонах, де українські суб’єкти підприємництва традиційно мають переваги. Україна володіє транспортними перевагами при постачанні сільськогосподарської продукції на ринки Росії та інших країн СНД, що достатньою мірою не використовується.
Вплив глобалізаційних процесів може мати негативний вплив на окремі галузі народного господарства. В аграрній сфері України спостерігаються процеси відтоку капіталу та ослаблення виробничого потенціалу. Матеріально-технічна база є основою індустріального виробництва, і викликає занепокоєння її занепад. Так, якщо в цілому по сільськогосподарських підприємствах України в 1991 р. обсяг енергетичних потужностей з розрахунку на 100 га посівної площі складав 502 кінські сили, то в 2002 р. - лише 384 кінських сил. В окремих стратегічних регіонах України виробничий потенціал скоротився до критичної межі. Так, забезпеченість енергетичними ресурсами за вказаний період зменшилась на 30,7% в Автономній Республіці Крим, на 39,9% - в Дніпропетровській області, на 40,4% - в Донецькій, на 43,6% - в Запорізькій, на 26,1% - в Київській, на 33% - в Кіровоградській, на 49,3% - в Миколаївській, на 23,4% - в Одеській, на 31,1 % - в Харківській, на 38,3% - в Херсонській, на 28,3% - в Черкаській областях. Забезпеченість ресурсами в сільськогосподарських підприємствах має також безпосередній вплив на результати господарювання в особистих господарствах громадян, які є основними виробниками картоплі (98,6%), овочів та баштанних культур (85,9%), фруктів і ягід (85,5%), м’яса (72,9%), молока (75,5%), яєць (55,9%), вовни (69,6%) та меду (95,7%). В цілому по Україні обсяги виробництва валової продукції за даний період скоротилися на 31,5%, зокрема, в сільськогосподарських підприємствах - на 60,2%.
Розширення збуту продовольства вітчизняних виробників в інших країнах сприяє ефективному використанню земельних ресурсів, транспортних засобів, сфери переробки, потужностей портів та розвитку інших галузей, які завершують процес формування доданої вартості. Збільшення ринкового потенціалу в АПК матиме мультиплікативний ефект, генеруючи економічну активність в інших сферах економіки.
Освоєння експортних ринків справляє безпосередній позитивний вплив на внутрішню кон’юнктуру та доходи суб’єктів аграрного підприємництва. Особливо важливо збільшувати на світовий ринок поставки видів продовольства з високою вартістю. Адже вигідніше постачати продукти переробки, а не сировину.
Необхідно добиватися узгодженості зовнішньоторговельного та аграрного векторів економічної політики, що сприяє посиленню їх ефективності. Адже за умов послаблення економічних можливостей вітчизняних виробників програми стимулювання зовнішньоекономічної діяльності будуть неефективними. Слід досягти орієнтації внутрішньої та зовнішньої торговельної політики на довгострокову перспективу.
В основу вимог до якості вітчизняного та зарубіжного продовольства повинні стати науково обґрунтовані принципи, які можуть використовуватися у регулятивних механізмах. Державним департаментом ветеринарної медицини введено заборону на імпорт продукції тваринництва з ряду країн, що викликано небезпекою поширення збудників хвороб. Останні можуть не лише завдати шкоду здоров’ю споживачів, але й нанести збитки окремим галузям. Регулятивна інфраструктура повинна відображати інтереси споживачів, одночасно підтримуючи вітчизняних виробників.
Росту ринкового потенціалу можуть сприяти урядові програми виходу на зовнішні ринки та надання експортних кредитних гарантій. Маркетингова підтримка на зарубіжних ринках забезпечує зміцнення позицій суб’єктів аграрного підприємництва. Освоєння зарубіжних ринків є основою для поліпшення інвестиційного клімату, сталого економічного росту та довгострокових перспектив розвитку агропромислового комплексу.
Ефективна аграрна політика повинна враховувати специфіку сільськогосподарської сфери, фінансовий стан підприємств і гарантувати економічну безпеку сільськогосподарських виробників. Конкретні програми регулювання повинні відповідати принципам узгодженості положень різних нормативних актів та повноти розв’язання завдань. Проблеми, з якими стикається сучасний агропромисловий комплекс, носять комплексний, багатовекторний характер і не можуть бути в повній мірі розв’язані будь-якою однією програмою. Необхідно здійснювати спільні дії та досягати координації зусиль уряду, парламенту, аграрних університетів, груп споживачів та інших громадських організацій. Доступ дослідників з аграрних вузів до статистичної інформації сприятиме більш повному вирішенню проблем сільського господарства.
Пріоритетним напрямом конкурентної стратегії України є інтеграція до Європейського Союзу(ЄС). Спрямовані на поглиблення співпраці заходи дозволили збільшити обсяги торгівлі з цим економічним угрупуванням. Налагодження більш тісного співробітництва з ЄС передбачає побудову законодавчої бази стосовно конкурентного середовища у відповідності з європейською моделлю.
Конкурентна політика в ЄС базується на принципах, що мають на меті захист конкуренції та інтересів споживачів. Розділом 81 Угоди про ЄС забороняються договори, які можуть впливати на торгівельні відносини між країнами-членами і мають на меті обмеження або порушення конкуренції в межах спільного ринку. Однак такі вимоги можуть не стосуватися угод, які супроводжуються підвищенням ефективності залучених до угоди фірм та забезпеченням виграшу для споживачів, коли обмеження конкуренції згідно угоди є визначальною умовою для досягнення вказаних цілей, а конкуренцію цілковито не ліквідовано. При цьому увага акцентується на уникненні фіксування ціни, практиці сприяння таємним змовам та вертикальним угодам, які можуть збільшувати вхідні бар’єри або зменшувати конкуренцію між суб’єктами ринкових відносин, недопущенні угод щодо поділу ринків збуту, які дозволяють фірмам підтримувати ціни вище конкурентного рівня і збільшувати прибутки за рахунок споживачів та суспільства.
Розділом 82 Угоди про ЄС забороняється будь-яке зловживання однією або кількома сторонами домінантною позицією в межах спільного ринку (експлуатаційною або ексклюзивно-винятковою). Зловживання експлуатаційного характеру може спостерігатися у випадках використання фірмою своїх ринкових позицій шляхом призначення завищених цін на свою продукцію, або заниження цін на засоби виробництва нижче рівня витрат постачальників. Для порушення правил ексклюзивно-виняткового типу притаманна поведінка, метою якої є створення вхідних та вихідних ринкових бар’єрів шляхом хижацького ціноутворення, відмови співробітничати, або дій, спрямованих на акселерацію витрат конкурентів.
Система норм, пов’язана з регулюванням злиття та об’єднання підприємств у ЄС, базується на інструкції № 1310/97. Основна увага при цьому зосереджується на змінах ринкової структури. Фірми зобов’язані повідомляти про об’єднання в Європейську Комісію, яка оцінює можливий вплив нової ринкової структури на конкуренцію. Комісія може заборонити злиття у випадку, якщо мова йде про створення або посилення домінантного становища, висувати вимоги забезпечення ефективної конкуренції, окреслюючи межі середовища, в якому має місце конкуренція.
Сільськогосподарські виробники – ланка продовольчого ланцюга з найменшою ринковою силою. Вони піддаються економічному тиску з боку представників сфер переробної промисловості, роздрібної торгівлі, а також постачання засобів виробництва. Виробники продукції сільського господарства відчувають на собі негативну дію концентрації висхідних та низхідних ринків, наслідком чого є їхня невелика частка в остаточній ціні та низький рівень цінової еластичності пропозиції. Частково цю проблему можливо розв’язати шляхом розвитку ф’ючерсних ринків, застосування системи контрактації сільськогосподарської продукції, розвитку кооперативного руху та вдосконалення методів державного регулювання продовольчих ринків.
Конкурентні переваги аграрного сектору багатьох країн в значній мірі підтримуються за допомогою механізмів субсидування. Зокрема, статтею 33 Угоди про ЄС передбачається забезпечення справедливих доходів для сільськогосподарських виробників шляхом створення організації спільної системи продовольчих ринків, застосування єдиного механізму ціноутворення та інтервенційних заходів.
Лібералізація світової торгівлі та підвищення рівня конкуренції на глобальних агарних ринках може супроводжуватися зовнішніми ефектами: забрудненням водних ресурсів, ерозією ґрунтів та втратою біодиверсифікації.
Застосування нових сортів сільськогосподарських культур та порід худоби, виведених за допомогою генетичної інженерії, створює нові можливості для зміцнення конкурентних позицій аграрних виробників. Використання досягнень біотехнології забезпечує зменшення виробничих витрат, підвищення врожайності та продуктивності, а також поліпшення смакових та поживних якостей продовольства. В 2000 р. в США під трансгенні культури було відведено майже 41% загальної посівної площі основних сільськогосподарських культур. Досягнення біотехнології знаходять застосування також при виробництві генетично модифікованих інгредієнтів для мікробіологічної промисловості та в інших сферах. Однак використання трансгенних організмів викликає занепокоєння та недовіру з боку споживачів, які вимагають спеціального маркування продуктів, вироблених за технологіями генної інженерії.
Дані опитування жителів країн ЄС показують, що аграрна політика повинна бути спрямованою на гарантування безпечності продовольства для споживачів, врахування інтересів охорони навколишнього середовища, захист малих за розмірами фермерських господарств, адаптацію виробництва до вимог споживачів, посилення конкурентоспроможності європейського сільського господарства на світових ринках, підвищення рівня диверсифікації сільськогосподарської продукції та розвиток виробництва за екологічно чистими технологіями.
Неспроможність ринкового механізму вирішити проблему ефективної оцінки суспільних благ, що поєднуються з аграрною сферою, вимагає активної участі держави в регулюванні економічного середовища функціонування підприємств аграрно-промислового комплексу та окресленні правил конкуренції, які суттєво відрізняються в порівнянні з іншими галузями народного господарства. Досвід економічно розвинених країн свідчить про необхідність захисту вітчизняних товаровиробників продовольства, де за допомогою численних механізмів підтримується їхня конкурентоспроможність в умовах впливу глобальних економічних чинників.
Процеси ослаблення економічного потенціалу агропромислового комплексу України та відтоку капіталу з сільського господарства негативно впливають на ефективність всієї системи сільськогосподарських ринків. В умовах глобалізації посилення конкурентних позицій підприємств АПК можливе шляхом їх участі в інтегрованих структурах. Забезпечення конкурентних переваг поєднується з економією за рахунок масштабів та ефективним глобальним маркетингом. При цьому за умов вертикальних зв’язків перспективним напрямом є розвиток єдиних торгових марок. На ринках країн СНД необхідно більш широко використовувати переваги вітчизняних підприємств агропромислового комплексу, пов’язані з економією на транспортних витратах. Збільшення товарних потоків в аграрній сфері має позитивний мультиплікативний ефект для всього народного господарства. Необхідно забезпечити органічне поєднання пріоритетів аграрної політики з орієнтирами зовнішньоекономічних відносин. Гарантуванню конкурентних позицій вітчизняних виробників на зарубіжних ринках можуть сприяти ефективні урядові програми стимулювання експорту.
Отже, необхідність підвищення ефективності функціонування та посилення ринкових позицій підприємств АПК вимагає врахування кон’юнктури системи глобальних продовольчих ринків. Успіх аграрних виробників залежить від здатності усвідомлювати основні чинники конкуренції, своєчасно реагувати на зміни їх параметрів, а також політики держави щодо підтримки вітчизняних товаровиробників.
Нерозвиненість системи стандартизації ускладнює маркетингові процеси і збільшує непродуктивні витрати. Визначення чітких якісних характеристик продукції сільського господарства згідно світових зразків могло б забезпечити виробнику надбавку в ціні, в порівнянні з низькоякісними продуктами.
Недосконалість українських стандартів призводить до відсутності об’єктивної інформації про вимоги світового ринку і впливає на фінансовий стан сільськогосподарських товаровиробників. Серед заходів першочергового значення відзначається поетапне приведення вітчизняних державних стандартів у відповідність з вимогами міжнародних і європейських аналогів.
Ефективне виконання функцій стандартизації можливе завдяки застосуванню принципів маркетингу в системі управління якістю в підприємствах АПК, коли інтереси споживачів знаходяться в центрі уваги економічної діяльності. Повноцінне включення країни в міжнародне співробітництво передбачає гармонізацію стандартів якості у відповідності зі світовими аналогами.
196