Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.Основні етапи розвитку економічної теорії
Люди завжди прагнули усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності. На це наштовхували їх життєві потреби. Отже, економікою люди цікавилися з давніх-давен. Економічна діяльність досліджувалася ще мислителями стародавньої Індії, Китаю, Греції, Єгипту та Риму. Істотного розвитку економічна наука досягла в працях Ксенофонта (430—355 pp. до н.е.), Платона (427—347 pp. до н.е.), Арістотеля (384—322 pp. до н.е.). Але ні в стародавньому світі, ні в період середньовіччя ще не було самостійної економічної науки.
В окрему галузь економічна наука виділилась у XVII—XVІІІ ст. У 1615 р. французький економіст А. Монкретьєн опублікував працю "Трактат політичної економії". З цього часу економічна наука розвивалась під назвою "політична економія". Назва походить від грецьких слів: поліс — місто, держава в стародавній Греції, ойкос — дім, господарство і номос — закон (буквально: господарські закони суспільного розвитку).
Перші висловлювання про економіку як науку з'явилися понад два тисячоліття тому. Набагато пізніше була розвинута у працях А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса та інших, перші систематизовані знання про сутність економічної системи, її цілі виникли лише наприкінці XV — в XVII ст., на етапі становлення капіталістичного способу виробництва.
-Меркантилізм - А. Монкретьєн, Томас Манн. Багатство створює торгівля. ). Меркантилісти відображали переважно інтереси торговельної буржуазії. Вони першими поставили питання про причину багатства, проте ототожнювали його з грошима, а джерелом багатства вважали сферу обігу, яку назвали предметом політичної економії. Відстоювали ідею протекціонізму (захисту вітчизняного ринку), виступали за втручання держави в економіку.
-Фізіократія - 17-18 ст. Багатство створює сільське господарство, земля. Головною заслугою фізіократів є те, що на відміну від меркантилістів джерелом багатства вони вважали не торгівлю, а виробництво.
-Класична школа - А. Сміт. 18 ст. Багатство нації створюється в процесі виробництва. Основний фактор - продуктивна праця. Ринковий механізм.
-Марксизм - теорія додаткової вартості. Експлутація.
-Маржиналізм - теогія граничної корисності. Основна ідея маржиналізму — це дослідження граничних економічних величин як взаємозв'язаних явищ економічної системи на рівні фірми, галузі (мікроекономі-ка) та національної економіки (макроекономіка).
2.Сучасні напрямки школи і течії.
.
-Інституційно-соціальний напрям, або інституціоналізм (лат. institutum — установа) стверджує думку, що у процесі розвитку суспільства здійснюється природний відбір інститутів, система яких утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації.
- -Неокласичний синтез - орґанічне поєднання двох напрямків економічної теорії: кейнсіанськї та неокласичної шкіл
У сучасних умовах виділяються такі основні течії:
Економічний лібералізм (теорія економічної свободи). Його представники виступають проти втручання держави в економіку, природним регулятором вважають ринок. Найбільше прихильників — у СІЛА.
Економічний дирижизм.
Представники цього напряму вказують на важливість регулювання економіки державою. Вони допускають націоналізацію та утворення державного сектора, державне фінансування, планування економіки та адміністративний контроль над кредитом, цінами та заробітною платою.
Неолібералізм. Його представники намагаються обґрунтувати необхідність поєднання державного регулювання економіки і вільної конкуренції. -Неокласичний напрям відстоює ідею мінімального, опосередкованого втручання держави в економіку
Кейнсіанство — один із провідних напрямів економічної думки, який обґрунтовує необхідність втручання держави в економіку. Він сформувався в 30-х роках XX ст. Головним його представником е англійський економіст Дж. Кейнс. У 1936 р. він опублікував монографію "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей".-Кейнсіанський напрям отримав назву від імені англійського економіста Дж. Кейнса (1883—1946), який стверджував, що без активного втручання держави в економіку капіталістичний лад не може існувати.
Неокласицизм. Узяв на себе функцію захищати капіталізм від марксизму. Його представники роблять спробу сформулювати закономірності оптимального режиму господарювання економічних одиниць в умовах вільної конкуренції.
Досить впливовим напрямом є монетаризм. Монетаристи надають вирішального значення в регулюванні економіки грошовій системі. Головною умовою стійкого розвитку вони вважають планове (4—5% на рік) зростання грошової маси в обігу. Монетаристська концепція лежить в основі діяльності Міжнародного валютного фонду (МВФ). Монетаризм є основою офіційної економічної політики і в Україні. Монетаризм — економічна теорія, за якою кількість грошей в обігу є визначальним фактором формування господарської кон'юнктури та існує прямий зв'язок між зміною маси грошей в обігу та величиною валового й національного продуктів. Започаткував теорію монетаризму І.Фішер.
3.Предмет і метод
Існує кілька визначень предмета економічної теорії, або як її називали донедавна, політичної економії:
- це наука про види діяльності, пов'язані з обміном і грошовими угодами між людьми;
- це наука про повсякденну ділову життєдіяльність людей, добування ними засобів до існування і їх використання;
- це суспільна наука, що вивчає поводження людей і груп людей у виробництві, розподілі, обміні і споживанні матеріальних благ.
Перша задача сучасної економічної науки полягає в тому, щоб описати, проаналізувати і пояснити динаміку економічних процесів, що відбуваються у виробництві, при розподілі виробленого продукту і його споживанні. У ході економічного аналізу не представляється можливим проводити контрольовані експерименти. У висновках приходиться багато чого спрощувати, абстрагуватися від нескінченної маси деталей. Те, що вважається розсудливим для окремої людини або фірми, може бути часом безрозсудним для нації або держави. Усяка наука виробляє і застосовує свій інструментарій, конкретні способи і прийоми пізнання дійсності. Економістові, як і астронавтові приходиться задовольнятися головним чином "спостереженням". Метод пізнання - це не продукт суб'єктивного погляду, а правильне відображення у свідомості людей об'єктивного процесу розвитку даної реальності.
4.Економічні категорії, закони і принципи.
Економічні категорії — це абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому виражають суттєві властивості економічних явищ і процесів(товар, власність, капітал, ринок, попит).
Економічні закони — відбивають найсуттєвіші, стікі, такі, що постійно повторюються, причино-наслідкові взаємозв'язки і взаємозалежності економічних прцоесів і явищ. Закони виражають сутність економічних відносин. Економічні закони створюють “систему економічних законів”:
всезагальні: функціонують в усіх економічних системах(закон зростання потреб, закон відтворення). Їх вважають законами соціально-економічного прогресу, оскільки вони виражають фундаментальні основи та послідовність розвитку суспільства на всіх етапах.
загальні — функціонують у кількох еконмоічних системах, де існують для них відповідні економічні умови. загальні закони — лише у кількох економічних системах (закони товарного виробництва)
специфічні — функціонують лише в межах однієї економомічної системи. закони додаткової вартості, монопольного прибутку).
Економічні принципи — теоретичні узагальнення, що містять певні допущення, усереднення, які відображають загальні тенденції розвитку економічної системи. Також вони віддзеркалюють взаємозв'язки економічних явищ, але менш стійкі і мають менш обов'язковий характер.
5.Функції Економічної теорії
Мета ЕТ- вивчення законів розвитку економічних систем, діяльність еконмічних суб`єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб Роль економічної теорії в суспільному житті виявляється через її функції. Найчастіше називають:
гносеологічну (пізнавальну),
прогностичну,
практичну,
світоглядну або ідеологічну та
методологічну функції.
Основна функція економічної теорії –– пізнавальна. Усебічно досліджують форми економічних явищ, їхню внутрішню сутність, розкривають взаємозв’язок між ними й таким чином пізнають закони, що регулюють господарську діяльність як на рівні окремих суб’єктів економіки, так і на рівні всього суспільства.
Із пізнавальною функцією тісно пов’язана прогностична. Вона полягає в тому, що на підставі отриманих знань про економіку обгрунтовують наукові основи передбачень, перспективи розвитку в майбутньому.
Важливою є також практична функція. Вона полягає у використанні економічних знань для обгрунтування заходів здійснення господарської діяльності як окремими господарюючими одиницями, так і державою.
Економічна теорія виконує й світоглядну, або ідеологічну функцію: знання законів розвитку економіки формує в людей певну систему поглядів на цю сферу суспільства.
Ще одна важлива функція -– методична. Це теоретична основа багатьох економічних наук.
6.Специфіка соціально-економічних досліджень
Кожна наука спирається на сукупнiсть методiв дослiдження, тобто має свою методологiю. Для того щоб одержати новi знання, треба свiдомо застосовувати науково обґрунтовані методи. Це важлива умова розвитку всiх наук, у тому числi економiчної теорiї.
Не так давно всезагальним методом наукового пiзнання для всiх наук – природничих i суспiльних – був метод матерiалiстичної дiалектики, сутнiсть якого полягає в пiзнаннi економiчних явищ i процесiв у їхньому загальному зв'язку i взаємозалежностi, в станi безперервного розвитку, коли накопичення кiлькiсних змiн призводить до змiни якiсного стану
У економiчнiй теорiї надзвичайно важливе значення має метод наукової абстракцiї як метод поглибленого пiзнання дiйсностi, заснований на очищеннi iнформативного матерiалу вiд випадкового, неiстотного i видiлення в ньому стiйкого, типового. Результатами застосування методу наукової абстракцiї, його продуктом є теоретичнi абстракцiї, науковi поняття, категорiї, економiчнi закони.
Важлива роль у розвитку економiчної теорiї належить системному пiдходу. Ринкова економiка являє собою певну цiлiснiсть, в якiй виявляється взаємозв'язок елементiв, компонентiв, що входять до її складу. При цьому цiлiснiсть визначається не тiльки складом властивих їй елементiв, а й рiзними зв'язками мiж ними.
Системний пiдхiд у економiчнiй теорiї означає вивчення внутрiшнiх структурно-функцiональних, причинно-наслiдкових, iєрархiчних, прямих i зворотних зв'язкiв. Саме пiзнання цих зв'язкiв дає змогу виявити складнi процеси розвитку виробничих вiдносин, з'ясувати природу багатьох економiчних процесiв i явищ.
У економiчних дослiдженнях широко використовують метод аналiзу i синтезу. Аналiз являє собою процес розумового або фактичного розкладання цiлого на складовi частини, а синтез – поєднання рiзних елементiв, сторiн предмета в єдине цiле.
У економічних дослідженнях широко використовують метод логiчного та iсторичного пiдходу. Логiчний метод тiсно пов'язаний з історичним методом тим, що вiн звiльняє оцiнку iсторичного розвитку вiд випадковостей, зигзагiв, якi не є властивими цьому процесовi. Як правило, логiчний метод дослiдження прийнятний для розгляду бiльш зрiлих економiчних вiдносин. При цьому логiчний аналiз не обмежується чисто абстрактним викладом. Одержанi висновки зiставляють з фактами, конкретною економiчною дiйснiстю.
7.Економічні потреби суспільства
Потреба - це необхідність для людини таких умов, що забезпечують її існування і самозабезпечення. Отже економічні потреби — це потреби в економічних благах.
Кінцевою метою суспільного виробництва є задоволення всього різноманіття потреб людей.
Потреби мають об'єктивний характер і виражають необхідність у матеріальних та духовних благах для забезпечення умов життєдіяльності окремої особи, соціальної групи, класу, суспільства в цілому. Прагнення задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини, формує сукупність її інтересів. Внаслідок наявності ряду причин потреби людей дуже різноманітні, задовольнити їх нелегко та дедалі складніше, беручи до уваги їх кількісне зростання і якісне вдосконалення.
Спонукальним мотивом до виробничої діяльності і окремої особи, і суспільства в цілому виступають потреби. Намагаючись їх задовольнити, суспільство щоразу наштовхується на відносну обмеженість виробничих ресурсів. Основна суперечність економічного розвитку саме й полягає в суперечності між потребами, що постійно зростають, і обмеженістю виробничих ресурсів.
Потреба - це природний та постійний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає негативні відчуття і прагнення змінити такий стан речей. Вони є об'єктивною основою "ідеальних спонукань" — інтересів, бажань, цілей людини.
Загальна класифікація потреб залежить від обраного критерію. Залежно від цього потреби поділяються:
1. За рівнем необхідності (першочерговості):
а) потреби у предметах першої необхідності (їжа, житло, одяг);
б) потреби у предметах розкоші (яхти, норкові шуби і т. п.).
2. За об'єктами:
а) матеріальні потреби;
б) духовні потреби.
3. За суб'єктами:
а) особисті потреби;
б) потреби фірм;
в) суспільні потреби.
4. За формами задоволений:
а) потреби, які задовольняються індивідуально;
б) потреби, які задовольняються колективно (водопостачання, газопостачання та ін.).
5. За роллю в суспільному виробництві:
а) потреби у предметах споживання;
б) потреби в засобах виробництва.
Існує класифікація потреб відповідно до інших критеріїв.
У західній економічній літературі найбільшого поширення при класифікації потреб людини набула так звана "піраміда потреб" відомого соціолога США А. Маслоу, яка відображає рівні їх пріоритетності. В основі такої піраміди знаходяться основні матеріальні (фізіологічні) потреби у продуктах харчування, одязі, житлі, відтворенні роду. Наступний рівень - потреби "в безпеці", тобто захист особи від негативних зовнішніх факторів (посягання на свободу та життя), так і від соціальних проблем (від безробіття, злиднів тощо). Третій рівень потреб передбачає потреби в стосунках між людьми, які ґрунтуються на доброзичливості, любові. Четвертий — характеризує повагу до людини з боку інших людей та самоповагу. Вершину піраміди складає потреба, що відтворює людину як особистість у суспільстві, тобто така, яка реалізується через розвиток і примноження здібностей, інтелекту та ін. й характеризується як самореалі-зація.
8.Економічні інтереси їх сутність та суб’єкти
Потреба, як усвідомлене й сформоване відносно рівня культури індивіда бажання або почуття нестачі, реалізується через інтерес.
Інтерес - це форма вираження потреби. Проте інтерес не є тотожним потребі. Він відрізняється від потреби таким:
-по-перше, інтерес виступає як оптимальний засіб реалізації потреби, що включає конкретні цілі і дії. Потреба містить у собі завдання, а інтерес - спосіб його досягнення.
-по-друге, інтерес - це потреба, яка на шляху своєї реалізації проходить складний процес соціального визрівання. Останнє означає, що інтерес формується з урахуванням і під впливом усієї сукупності виробничих відносин суспільства.
У загальній сукупності інтересів вирізняють такі їх елементи:
- Інтерес окремої особи. Він пов'язаний з потребами конкретної людини й охоплює все багатограння його бажань, які формуються як його життям і розвитком як біосоціальної істоти, так і його участю в самій системі суспільного виробництва.
- Другим елементом системи інтересів виступає інтерес певного угруповання людей. Його часто визначають як колективний інтерес Це інтерес, що може бути поданий як інтерес якогось угруповання, яке формується в процесі господарської діяльності, наприклад, інтерес колективу підприємства або інтерес акціонерів.
-Третій елемент у системі інтересів - це суспільний інтерес. Він часто асоціюється з державним інтересом, оскільки держава уособлює основи організації життя суспільства. Цей інтерес пов'язаний із задоволенням потреб усього суспільства і знаходить відображення, наприклад, у забезпеченні однакових умов для функціонування господарюючих суб'єктів, у досягненні зростання суспільного виробництва, у забезпеченні соціального захисту найбільш уразливих верств населення від негараздів суспільного виробництва
9.Структура суспільного виробництва
Виробництво - це процес взаємодії людини з природою з метою створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства. Історично воно пройшло тривалий шлях розвитку від виготовлення найпростіших продуктів до виробництва найскладніших технічних систем. У процесі виробництва не тільки змінюється спосіб та вид виготовлення благ та послуг, але відбувається і моральне вдосконалення самої людини. Будь-яке виробництво є процесом суспільним і безперервним. Люди не можуть перестати виробляти тому, що вони не можуть перестати споживати.
Виробництво за структурою складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у даний момент. Фази виробництва тісно між собою пов'язані, і якщо зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає недоцільною або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не заради споживання. Таким чином, виробництво, розподіл, обмін і споживання слід завжди розглядати як органічне ціле.
За характером економічної діяльності людей суспільне виробництво поділяють на три великі сфери, або блоки галузей:
1) основне виробництво;
2) виробнича інфраструктура;
3) соціальна інфраструктура.
Основне виробництво - це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва
Виробнича інфраструктура - це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві в цілому. До них належать: транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові галузі; спеціалізовані галузі ділових послуг
Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих, примноженні їхніх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня. Сфера соціальної інфраструктури включає: охорону здоров'я та фізичну культуру, освіту, побутове обслуговування, громадський транспорт і зв'язок, культуру, мистецтво та ін.
10.Основні фактори (чинники) суспільного виробництва.
Виділяють такі чинники суспільного виробництва:
-Особистий фактор виробництва це трудові колективи, люди, зайняті суспільно корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва. Трудові колективи виступають особистим фактором виробництва тому, що кожний працівник є носієм робочої сили, завдяки якій він може створювати життєві блага, вдосконалювати процес виробництва.
-Робоча сила — це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей та професійних навичок, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ. Праця ж виступає як доцільна діяльність людини, спрямована на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб. До речового фактору належать усі засоби виробництва, тобто сукупність предметів та засобів праці, які використовуються в суспільному виробництві для створення матеріальних благ.
-Предмети праці — це те, на що спрямовано працю людини. Предмети праці поділяються на ті, котрі дані самою природою (руда, вугілля, газ і т.д.), а також ті, що є результатом попередньої праці людини (метал, бавовна).
Засоби праці — це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці, тобто все те, що людина ставить між собою і предметами праці. До засобів праці належать будівлі, споруди, верстати, машини, обладнання і т.п.
В свою черегу фактори виробництва поділяються на групи:
-Земля — чи більш широко - природні ресурси - це дар природи для наших виробничих процесів - земля, яка використовується для обробітку, для зведення будинків, заводів і прокладання доріг;
-Праця — це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб, матеріальних і духовних благ, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.
- Капітал утворюють товари тривалого використання, вироблені для виробництва інших товарів. Сюди відносять верстати, дороги, комп'ютери, молотки, вантажівки, сталеливарні заводи, автомобілі, машини для миття посуду. (Іншими словами, це матеріальні та фінансові ресурси в системі факторів виробництва)
- Підприємницькі здібності — це особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. І хоча носієм підприємницьких здібностей також виступає людина, їх не можна прирівняти до праці. Далеко не кожен з нас має дар підприємця.
11.Виробництво як основа життя та розвитку суспільства
Виробництво з самого початку має соціальний характер, формується зусиллями всіх людей у конкретно-історичних умовах і здійснюється за законами людського єднання, тобто за законами соціуму.
Здійснюючи процес виробництва, люди змінюють навколишню природу і разом з тим змінюють свою власну природу, формуються як соціальні істоти. Виробляючи певним способом матеріальні блага,люди виробляють відповідний уклад свого життя, оскільки спосіб виробництва є певний вид життєдіяльності індивідів, їх певний спосіб життя. Вироблений у соціумі спосіб виробництва (поряд з природними умовами) забезпечує не лише соціальні умови життєдіяльності суспільства, але й соціальний спосіб життя й діяльності конкретного індивіда. Кожний індивід засвоює соціальний досвід, мову, культуру і відповідно з ними здійснює працю. Ось чому, навіть працюючи наодинці, індивід діє як істота суспільна.Ніхто не вільний від тієї системи суспільного виробництва, що індивід застає при народженні, оскільки у суспільному виробництві,формується суспільство, тобто сама людина в її суспільних відносинах. Відомий соціолог Еміль Дюркгейм підкреслює, що суспільна праця забезпечує єдність суспільства, є джерелом соціального зв'язку людей, джерелом життя і багатства людини. Отже, спосіб виробництва - це матеріальна система, що, зрештою,функціонує як системотворчий елемент суспільства. Історія суспільства в певному розумінні є історією зміни способів виробництва.
12. Суперечність між суспільними потребами і економічними ресурсами суспільства.
Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні потреби суспільства є безмежними, а економічні ресурси, що необхідні для задоволення цих потреб, є обмеженими.
Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов'язані та відбивають дві сторони загальноеко-номічного закону зростання соціально-економічної ефективності.
Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.
Обмеженість виробничих ресурсів є однією з важливих передумов розвитку і формування ринку. Об'єктив-ною її основою є дія закону рідкості, знання якого дає можливість зрозуміти необхідність подолання супе-речностей між зростанням потреб і обмеженістю виробничих ресурсів.
Як відомо, сутність будь-якого економічного закону показує при-чинно-наслідковий зв'язок певних еко-номічних процесів.
Причиною існування закону рідкості є суперечності між безмежними потребами виробничих ресурсів.
Безумовно, є такі потреби, які можна втамувати (наприклад, у деяких продуктах харчування, адже людина не може з'їсти більше, ніж потрібно для її організму). Проте кількість засобів існування під впливом розвитку продуктивних сил, спілкування людей весь час зростає. В цьому виявляється дія закону зростання потреб. Досить порівняти, що споживала людина понад 100 років тому і що входить до її споживчого кошика сьогодні. Відмінність досить значна. Перелік засобів споживання і надалі змінюватиметься і розширювати-меться.
Зростання людських потреб весь час наштовхується на обмеженість економічних ресурсів.
Що ж належить до економічний ресурсів?
По-перше, це природні, людські 1;а вироблені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг. Економічні потреби містять різноманітні знаряддя праці, устаткування, інструменти, що використовуються у виробництві непродовольчих товарів, продукції сільського господарства, виробничі промислові та сільськогосподарські приміщення, засоби транспорту і зв'язку, землю, корисні копалини, ро-бочу силу. Отже, економічні ресурси — це чинники виробництва. Економічні ресурси можна називати ви-робничими ресурсами.
По-друге, всі економічні ресурси мають загальну властивість: вони рідкісні, оскільки існують в обмеженій кількості.
Рідкість економічних ресурсів треба розуміти так, що кількість їх фіксована і має певні межі. Безумовно, рівень рідкості різних видів ресурсів неоднакова. Деякі з них дійсно мають досить обмежений обсяг (напри-клад, благородні метали, деякі види корисних копалин). Запаси інших значні, але вони у природі не віднов-люються, і людство знає, що настане такий час, коли запаси будуть повністю вичерпані (нафта, газ, вугілля, залізна руда тощо). Тому слово «обмеженість», можливо, краще сприймається як «рідкість». Однак в еко-номічній теорії ці слова вже давно розглядаються як синоніми. Справа в тому, що економічний ресурс у до-сить тривалому періоді історії людства дійсно розглядається як рідкісний.
По-третє, економічні ресурси мають ту особливість, що вони у процесі виробництва входять до вартості створюваного продукту.
По-четверте, використання економічних ресурсів, особливо первинних, у будь-якій сфері виключає мож-ливість одночасного використання їх в іншій сфері. Наприклад, конкретну ділянку землі можна використати лише в одній сфері: або для вирощування сільськогосподарської продукції, або під будівництво, або для ви-добутку корисних копалин. Отже, використання певної земельної ділянки в будь-якій одній сфері виключає можливість її одночасного використання в інших, не зважаючи на те, що потреба в цьому існує.
По-п'яте, такі економічні ресурси, як засоби виробництва, мають не тільки встановлений або відомий кож-ному час фізичної та моральної зношеності, а й певне галузеве призначення. Наприклад, текстильний вер-стат не можна використовувати в хлібопекарній, добувній або деревообробній промисловості. Це свідчить про те, що існує чітко визначена «спеціалізація» техніки[10, c. 84-86].
Виходячи з викладених ознак економічних ресурсів, до них не можна відносити гроші (грошові ресурси). Це особливий фінансовий ресурс.
Обмеженість має багато причин. Однією з них є природна обмеженість. Наприклад, деякі метали (платина, золото, срібло) існують на землі в обмеженій кількості. Поступово вичерпуються запаси нафти, вугілля та інших корисних копалин. Навіть питна вода, яку раніше в багатьох країнах вважали необмеженим ресурсом, сьогодні стала товаром і вже реалізується як товар.
Інші ресурси можна вважати обмеженими через виробничі можливості. Інакше кажучи, виробництво деяких товарів відстає від зростання потреб населення.
Отже, процесом-причиною закону рідкості є наявність суперечності між безмежними потребами і обмеже-ними ресурсами.
Ця причина зумовлює такий процес-наслідок: необхідність подолання суперечності на основі певних форм створення ринку економічних ресурсі
13.Обєктивні основи розвитку людської цивілізації.
У розвитку цивілізованості, як і людського суспільства в цілому, особливе місце посідає природне середовище.
На певному історичному етапі природа підготувала умови для по-яви людини. Однак, відокремившись від природного середовища, людина не вийшла за межі його структури. Перетворюючи і присто-совуючи природу до своїх потреб, вона завжди залишається її не-від'ємною частиною. Природні умови постійно впливають на розвиток людини, ма-ють важливе значення у визначенні змісту її праці, специфіки сус-пільно-виробничої діяльності.
Природні умови, специфіка виробничої технології, зміст праці людини та розвиток її потреб визначають історично конкретний рівень культури суспільства. Відповідно до цього цивілізація визначається як історично кон-кретний стан суспільства, який характеризується особливим спо-собом праці, певною суспільно-виробничою технологією, відповід-ною матеріальною і духовною культурою. Цивілізація відображає органічну сукупність соціально-економічних і культурних характе-ристик суспільства, досягнутий рівень продуктивних сил, спосіб взаємодії людини з природою.
Після епохи варварства виникла цивілізація, яка пройшла ряд історичних етапів. Класифікація їх може здійснюватися у горизон-тальному і вертикальному аспектах.
Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за своїм змістом типів одиничних і особливих ло-кальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в істо-рично визначені відрізки часу.
Вертикальний аспект, навпаки, характеризує розвиток цивілі-зації у широкому розумінні цього поняття. Він відбиває історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого - більш високого.
Перехід від одного рівня світової цивілізації до іншого здійсню-ється шляхом глобальних за своїм змістом технологічних револю-цій, що зумовлюють якісні зрушення в розвитку суспільно-продук-тивної сили праці людини, способу її взаємодії з природою:
-Перша в історії людства технологічна революція, так звана нео-літична, забезпечила перехід від варварства до цивілізації
-Промислова революція другої половини XVIII- XIX ст. започаткувала індустріальну цивілізацію, що розвива-ється і тепер. Індустріальна цивілізація зумовила не лише механізацію виробни-чих процесів, а й якісно новий крок вперед у розвитку суспільного поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва. Вона розір-вала натуральну структуру господарювання, що існувала протягом тисячоліть, і зробила панівною товарну форму виробництва та обігу.
-Щодо постіндустріальної цивілізації, то нині йдеться, з одного боку, про виробничі структури найбільш розвинених у економічно-му відношенні країн, а з іншого - про формування тільки початко-вих форм постіндустріального суспільства, яке лише зароджується.
14. Економічна система, її сутність та структура.
Економі́чна систе́ма — сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво, обмін, розподіл, споживання товарів і послуг, на регулювання економічної діяльності.
Економічна система - це форма організації економіки, господарський механізм, завдання якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи і методи ефективного використання обмежених виробничих ресурсів. Функціонує економічна система з допомогою таких економічних інститутів, як власність, грошова система, урядові органи, податки, гроші, доход, планування, виробництво, прибуток тощо. Таким чином, економічна система трактується як комплекс економічних інститутів, набір яких приблизно однаковий у будь-якій системі.
Господарська діяльність в економічній системі завжди виявляється організованою, скоординованою тим чи іншим чином, тому економічна система має складну структуру, яка утворюється в процесі взаємодії окремих елементів, якими є:
продуктивні сили, засоби виробництва (знаряддя праці та предмети праці), за допомогою яких виробляють матеріальні блага(здійснюють матеріальне виробництво), а також люди, що здатні до праці, мають певні навички й знання і приводять у дію ці засоби та вдосконалюють їх.
техніко-економічні та організаційно-економічні відносини,
виробничі відносини або відносини економічної власності,
господарський механізм.
15. Економічні відносини як суспільна форма і спосіб організації економічної системи.
Раніше ми розглядали виробництво як взаємодію людини з природою. Поряд з цим виробництво обов'язково передбачає й іншу його особливість — взаємовідносини між людьми з приводу виробництва. Такі відносини називають виробничими, або еконо-мічними.
Система виробничих відносин складна і багатоманітна. Однак головним, визначальним у її змісті є відносини власності. Як основа виробничих відносин власність характеризує суспільний спосіб поєднання працівника з засобами виробництва і відповідні відносини між людьми з приводу привласнення матеріально-речових елементів і результатів виробництва
. Вона визначає, в чиїх інтересах ведеться виробництво, його цільову спрямованість, умови розпорядження чинниками виробництва і використання їх. Водночас відносини власності зумовлюють історичну специфіку цього суспільства, його класову і соціальну структуру, систему влади.
Власність на засоби виробництва визначає не тільки характер економічних взаємозв'язків між людьми безпосередньо у самому процесі виробництва, а й форми розподілу, обміну і споживання створених матеріальних і духовних цінностей.
Отже, система виробничих відносин кожного суспільства; це сукупність економічних звязків між людьми, що визначається специфікою основної власності, які виникають у процесі виробництва, розподілу обміну і споживання матеріальних і духовних благ.
16. Типи і еволюція економічних систем
Виділяють такі історичні типи економ. Систем:
-Економічна система первісної общини базувалась на спільній власності. Засоби праці були спільною власністю, а вироблений продукт розподілявся в інтересах всієї общини в цілому. Найбільшу долю отримували вожді, мисливці, воїни. Між всіма іншими членами общини продукт розподілявся порівну.
-Феодалізм розвинув приватну власність в абсолютній формі і в той же час послабив її абсолютний характер. Кріпак виступає і як суб'єкт, і як об'єкт власності. Як суб'єкт власності він має землю, сільськогосподарський реманент, худобу тощо. . Як об'єкт власності кріпак був змушений до відробіткового оброку (панщини), натурального (продукти виробництва) та (або) грошового оброку.
- Капіталізм. При капіталістичному господарюванні, щоб організувати виробництво матеріальних благ, власник засобів виробництва повинен купити робочу силу, а не людину. Без цього немає виробництва. Отже, здійснюється купівля-продаж робочої сили (наймання на роботу) і починається капіталістичне виробництво. При цьому стрімко розвиваються ринкові відносини.
Сучасні форми:
Чистий капіталізм. Характерними рисами та особливостями "чистого" капіталізму епохи вільної конкуренції є: 1)Приватна власність на фактори виробництва. 2)Ринкова система координації і управління господарської діяльності людей. 3)Свобода підприємництва і вибору діяльності. 4)Мета господарюючих суб'єктів - отримання максимального прибутку і діючи на свій страх і ризик. 5) Банкрутство чи прихід окремих нових виробників суттєвого значення для ринку немає. 6) Діє чиста або досконала конкуренція і отримується максимум прибутку при мінімумі в
итрат. 7) Забезпечується панування споживачів над виробниками, тобто виробляється тільки те, що купується.
Командна економіка. Командна економіка, або адміністративно-господарська система має такі характерні риси:
1. Суспільна власність на фактори виробництва.
2. Панування централізованого планування і розподілу економічних ресурсів.
3. Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності.
4. Відсутність будь-якої конкуренції і монополізм виробників.
5. Відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників.
6. Панування виробника над споживачем. На ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється. Вибору у споживача немає.
Традиційна економіка. Вона існує близько в 100 країнах. Основними специфічними рисами традиційної системи є: 1) Панування приватної власності.2) Низький рівень економічного і соціального розвитку. 3) Багатоукладність економіки. 4) Залежний характер соціально-економічного розвитку. 5) Виробництво, розподіл і обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах. 6) Технічний прогрес різко обмежений. 7) Неписьменність населення, перенаселеність, високий рівень безробіття, низька продуктивність праці. 8) Темпи росту населення перевищують темпи росту промислового виробництва. 9) Велика зовнішня фінансова заборгованість. 10)Виключно висока роль держави і силових структур в економіці і політиці.
Країни традиційної системи є постачальниками сировини і матеріалів для світового господарства, служать ринком збуту готової продукції.
Також іноді виділяють цифрову економіку - економічну систему постіндустріального суспільства, в якій основним продуктому виступає інформація.
Необхідно підкреслити те, що жодна з названих вище основних економічних систем не існує нині в чистому вигляді.
17. Власність як економічна та юридична категорія
Поняття «власність» використовують у двох значеннях: економічному та юридичному
З економічного погляду власність - це виробничі відносини між суб'єктами відносин з приводу об'єктів (земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо). Такий підхід дає змогу встановити:
хто з членів суспільства розпоряджається чинниками виробництва, тобто має економічну владу;
як здійснюється поєднання робочої сили із засобами виробництва;
хто і які отримує доходи від господарської діяльності.
Розвинені країни у своїй практичній діяльності користуються системою прав власності, розробленою англійським юристом А. Оноре, яка містить такі елементи:
1. Право володіння.
2. Право користування.
3. Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).
4. Право на доход (право володіння результатами використання благ).
5. Право суверена на капітальну вартість (право на використання, споживання, зміну чи знищення блага).
6. Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження чинниками навколишнього середовища).
7. Право на передачу благ у спадок.
8. Право на безстроковість володіння благом.
9. Заборона щодо використання блага недозволеним способом.
10. Право на відповідальність (можливість використання блага як сплати боргу).
11. «Зворотний» характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення строку угоди або достроково - у випадку порушення її умов тощо.
Отже, між власністю як економічною та юридичною категоріями, незважаючи на відмінність між ними, існує тісна взаємодія і взаємозв'язок.
18. Суб єкти та об єкти власності
Субєктами власності виступають носії відносин власності,тобто ті хто,знаходиться у вказаних відносинах,ті –кого стосуються відносини володіння,користування та розпорядження майном та ін..благами.Основними суб’єктами відносин власності є домогосподарства,підприємства,держава та закордоння суб’єкти (іноземні громадяни,фірма,держава).Окрім того суб’єктів власності поділ.на:фізичні(приватні)особи,
юридичні особи,резиденти та нерезиденти.
Об'єкти : земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила і тощо.
19. Різноманітність форм власності.
Виділяють декілька основних форм власності:
-Індивідуальна власність означає, що фізична особа (суб'єкт) є власником певного об'єкта власності (засобів виробництва, нерухомих речей домашнього вжитку, одягу, робочої сили тощо). Якщо об'єкт власності використовується для задоволення особистих потреб, така власність є особистою.
-У разі використання об'єктів власності з метою отримання певного доходу або вигоди власність характеризується як індивідуально-приватна.
-Якщо об'єкти власності використовуються їх власниками без залучення найманої робочої сили, це - приватно-трудова власність, а з її залученням - приватно-нетрудова власність.
Об'єкти індивідуальної власності за бажанням їх власника можуть використовуватися як для особистого використання (привласнення), так і для передачі іншим суб'єктам (у тимчасову оренду або для використання споживних вартостей певного блага).
-Колективна власність - це соціальне (колективне) утворення, яке вступає в економічні відносини від імені певного товариства, в якому об'єднані кілька або багато суб'єктів.
-Партнерська власність є об'єднанням чинників виробництва, фізичних та юридичних осіб з метою спільної господарської діяльності, в якій кожний учасник є власником певної частки капіталу.
-Акціонерна (корпоративна) власність заснована на володінні акціонерним капіталом, розподіленим на певну кількість акцій. її особливістю є поєднання рис індивідуальної і колективної форм власності.
Важливе місце в економічних системах країн із ринковою економікою посідають кооперативні форми господарювання. У світі налічується близько 800 тис. кооперативних організацій понад 120 різновидів, які діють у різних сферах і об'єднують понад 765 млн. осіб (якщо врахувати, що сім'я складається у середньому з чотирьох осіб, то з діяльністю кооперативних організацій пов'язано більше ніж 40 % населення Землі). В Європейському економічному співтоваристві близько 46 % населення є членами різних видів кооперативів, у скандинавських країнах - понад 50 %, у США та Японії - близько 30 %. Така популярність кооперативних організацій серед широких верств населення зумовлена їх соціально-економічною природою та специфікою кооперативу як форми господарювання.
-Суспільна власність - вид власності, майно і нерухомість, які на противагу до приватної власності належать групі осіб (громаді) або державі.
Комуністичне суспільство будується на основі суспільної власності на засоби виробництва.
-Право суспільної власності - сукупність закріплених законом правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері володіння, розпорядження та користування об’єктами права суспільної власності.
20. Сутність роздержавлення роздержавлення і приватизації власності
Роздержавлення – передача майна (засобів виробництва тощо) державного підприємства у володіння, розпорядження та використання трудовому колективу роздержавлюваного підприємства за збереження незалежності цього майна суспільству, державі.
Роздержавлення економіки — позбавлення держави функцій прямого господарського управління, тобто відповідні повноваження передаються підприємствам. Здійснюється через лібералізацію господарської діяльності та приватизацію власності
Роздержавлення - це перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших (недержавних) формах власності. Воно означає істотне скорочення державного сектора економіки і масштабів державного втручання в економіку.
Роздержавлення-це загальноекономічний процес
Форми і методи роздержавлення
Роздержавлення:
• в межах державної власності,
• поза межами державної власності,
• демонополізація,
• децентралізація,
• нові види державної власності (муніципальна, комунальна).
Під приватизацією розуміють створення нових недержавних форм власності зокрема перехід власності в індивідуальне і колективне володіння. Та не слід стверджувати, що державна власність ліквідується, зникає повністю. У світі немає жодної країни де б держава не була власником. В процесі приватизації значна частина державного майна буде вилучена з державної власності.
Форми приватизації:
• продаж (аукціон, конкурс тощо),
• безплатне передавання,
• пільгова приватизація,
• оренда з правом наступного викупу,
• створення спільних і змішаних підприємств,
• дерегуляція державних підприємств (розукрупнення, спрощення взаємовідносин з державою, менш жорсткий контроль з боку держави),
• розвиток кооперативної та колективної власності на основі державної власності,
• комерціалізація державних підприємств,
• акціонування за участю державних підприємств,
• оренда, договірні, контрактні відносини, франчайзинг,
• трастові компанії, довірча власність,
• концесія,
• корпоратизація державних підприємств,
• підвищення конкурентоспроможності, мобільності, гнучкості, ефективності та самостійності державних підприємств
• розвиток конкурентного середовища, поява недержавних форм власності та суб'єктів господарювання, підвищення ефективності всієї економічної системи.
21. Загальні форми організації суспільного виробництва – натуральне і товарне
Суспільство знає два основних типи організації економіки: натуральне господарство і товарне господарство.
Това́рне виробни́цтво — виробництво, в якому продукти праці призначаються не для власного споживання, а для обміну через ринок шляхом купівлі-продажу.
Дві обов'язкові передумови необхідні для виникнення і функціонування товарного виробництва:
1. Наявність суспільного поділу праці.
2. Економічне відокремлення виробників.
Товарне виробництво буває двох видів:
1. Просте - існує поряд з натуральним.
2. Розширене - означає кінець натурального. товаром стає навіть праця.
І інших двох видів:
1. Зі стабільним набором товарів
2. З безперервно оновлюваним (більш сучасне)
Також є дві стадії обміну:
1. бартерний
2. грошовий
Основні загальні ознаки товарного виробництва:
суспільний поділ праці;
економічна відособленість виробників;
еквівалентність відносин;
ринковий зв'язок між виробниками і споживачами;
визнання суспільного характеру праці через ринок;
здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу;
виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду;
конкуренція.
Натуральне виробництво — це тип господарства, в якому виробництво спрямовано безпосередньо на задоволення особистих потреб і потреб виробництва. Для натуральних господарств характерною є економічна замкнутість. Це означає, що такі господарства повністю або майже повністю ізолювали себе від суспільного поділу праці. Натуральне господарство протилежне товарному, яке виробляє продукти для продажу.
22. Товарне виробництво: умови виникнення форми та суперечності
Това́рне виробни́цтво — виробництво, в якому продукти праці призначаються не для власного споживання, а для обміну через ринок шляхом купівлі-продажу.
Дві обов'язкові передумови необхідні для виникнення і функціонування товарного виробництва:
1. Наявність суспільного поділу праці.
2. Економічне відокремлення виробників.
Чинники, що зумовлюють товарне виробництво
Першою з цих причин слід вважати суспільний поділ праці, який змінюється відповідно до вдосконалення знарядь праці. Технічний прогрес не має часових меж, отже необмеженим є і розвиток поділу праці в суспільстві, а отже вдосконалення товарного виробництва. За сучасних умов науково-технічна революція спричинила появу нового, поглибленого поділу праці — виготовлення окремих деталей складних виробів на різних заводах, між якими склалися взаємні торговельні відносини. У другій половині ХХ століття для багатьох підприємств стала характерна не спеціалізація на виготовленні одного виду продукції, а диверсифікація — виробництво декількох товарів.
Другою причиною появи товарного виробництва є господарське відокремлення виробників, кожен з яких займається виготовленням якогось певного товару. Такий вид організаційно-економічних відносин органічно доповнює суспільний поділ праці. Людина обирає якийсь вид роботи і перетворює його на самостійну діяльність. Це, звичайно, підсилює залежність цього товаровиробника від інших, спричиняє необхідність обмінюватися різнорідною продукцією та встановлювати господарські зв'язки за допомогою ринку. В цьому разі відпадає всякий позаекономічний примус до праці. Працівник сам відчуває потребу і матеріальну зацікавленість в тому, щоби збільшити і якісно поліпшити виготовлення корисних речей.
Господарське відокремлення виробників пов'язано з формами власності на засоби виробництва. Воно є найбільш простим і навіть абсолютним, коли товаровиробник — це приватний власник. Меншою мірою воно досягається, коли якесь майно дається в оренду — тимчасове володіння і користування. Тоді орендар набуває права тимчасово володіти і розпоряджатися чужим майном. Проте слід зазначити, що і приватна власність сама по собі не породжує товарно-ринкового господарства. Це помітно на прикладах рабовласницького та феодального суспільств, коли попри існування в обмежених масштабах товарного виробництва панівним у суспільстві залишається натуральне. Виробництво товарів не може нормально розвиватися в межах загальної спільної власності, яка ускладнює господарське відокремлення виробників корисних речей, їх вільну підприємницьку діяльність. Воно повністю паралізується, коли держава стає єдиним власником засобів і результатів виробництва.
Пізніше до товарного виробництва додається також нетоварний сектор - наука, освіта, суспільна безпека.
Також є дві стадії обміну:
1. бартерний
2. грошовий
23. Вартість , споживна вартість та цінність товару
Товар - економічне благо, що має суспільну споживну вартість й обмінюється на ринку. Бувають матеріальні (тривалого і нетривалого користування) і нематеріальні (послуги). Часто використовуються поняття економічного і вільного товару.
може бути при¬своєним і є відносно дефіцитним. Отже, послуги вчителя або юриста цілком логічно розглядаються як економічний товар, як і книги, які вони використовують.
Вільний товар — все зовнішнє по відношенню до людини або таке, що має властивості корисності, пропозиція якого є достатньою, оскільки його так багато, що потреба в ньому задовольняється без трудових зусиль. Свіже повітря, клімат, сонячне світло є вільними товарами.
З визначення товару можна зробити висновок, що він має дві властивості:
здатність задовольняти певну потребу людини;
придатність для обміну на інші товари.
Тобто йому властиві споживна вартість і вартість:
Вартість - уречевлена в товарі суспільно-необхідна праця, що затрачена на виготовлення даного товару. Вартість отримує грошовий еквівалент лише тоді, коли продукт стає товаром при товарних відносинах у суспільстві.
Споживна вартість - здатність речі задовольнити певну потребу людини.
Поняття цінність товару є більш обширним ніж вартість та споживна вартість. Існує багато теорій визначення цінності товару :
- теорія граничної корисності
- Теорія попиту і пропозиції
З цих теорій випливає, що цінність товару - це ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу, а з теорії попиту і пропозиції бачимо, що представники цього напрямку в економічній науці вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів (послуг). Попит і пропозиція є реальним відображенням стану ринкової економіки, де протистоять інтереси господарюючих суб'єктів — покупців і продавців. Способом розв'язання цієї суперечності є формування ринкових цін, що призводить до встановлення рівноваги між попитом і пропозицією, а, отже, ідо відтворення стимулів економічних суб'єктів виробляти і купувати товари. Ця ситуація можлива і досягається при таких цінах і обсягах товарів, коли кількість тих, хто хоче купити, відповідає кількості тих, хто продає товари. Саме за таких умов утворюється ціна рівноваги. Вона являє собою ціну такого рівня, при якому пропозиція відповідає попиту
24. Закон вартості зміст, механізм дії та функції.
Закон вартості - об'єктивний і найважливіший економічний закон товарного виробництва. Суть його полягає в тому, що виробництво й обмін товарів здійснюються відповідно до їхньої суспільної вартості, суспільно необхідних витрат праці на їх виготовлення. Основою виникнення закону вартості є товарне виробництво. Він діє в будь-якій економічній системі, де відбуваються товарно-грошові відносини
Дія закону вартості виявляється в тому, що всі різноманітні за обсягом витрати індивідуального робочого часу зводяться до суспільно необхідних, індивідуальної вартості - до суспільної еквівалентності в економічних відносинах між суб'єктами господарської діяльності. Це зведення відбувається на ринку через механізм попиту та пропозиції. Суспільно необхідні витрати праці виступають в ролі мірила суспільної вартості. Якщо індивідуальні витрати праці нижчі, ніж суспільнонеобхідні, то товаровиробники збагачуються, одержують додатковий дохід, а коли витрати вищі, то економічне становище товаровиробників погіршується. В умовах розвиненого товарного виробництва закон вартостідіє як закон цін. Саме через механізм ринкових цін закон вартості виконує такі основні функції:
1) регулятора товарного виробництва, розподілус успільної праці між галузями та сферами виробництва;
2) стимулятора зростання продуктивності суспільної праці, зниження витрат на виробництво продукції;
3)диференціації товаровиробників залежно від співвідношення їх індивідуальних витрат праці із суспільнонеобхідними.
25. Товар як фундаментальна категорія товарного виробництва.
Това́р — любая вещь, которая участвует в свободном обмене на другие вещи, продукт труда, способный удовлетворить человеческую потребность и специально произведённый для обмена. Предметы, произведённые для личного потребления, в экономическом смысле товарами не являются. См вопрос 22.
26.(29) Походження сутність і функції грошей:
Гроші — особливий товар, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів.
Поява грошей була результатом еволюційного розвитку товарного обміну, проте існують різні концепції їх виникнення:
Раціоналістичної концепція (від Арістотеля до XVIII ст): гроші виникли внаслідок угоди між людьми або запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарів. – не є вірним, бо гроші в їх найпростіших проявах виникли на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної домовленості, ні державна влада просто не могли відігравати істотної ролі у формуванні економічних відносин.
Еволюційна концепція: На найнижчих щаблях економічного розвитку при обміні товарами не завжди вдавалося це зробити, бо товари мали різну споживчу вартість. У міру розвитку товарного виробництва, ринок неухильно посилював вимоги до грошового товару - це привело до появи монет
Потреби ринку в забезпеченні ефективного обміну та його вимоги до грошей набули поступово настільки важливого значення, що відбулося розмежування природної споживної вартості грошового товару — його здатності задовольняти певну потребу людини і його специфічної споживної вартості як грошей — здатності задовольняти потреби ринку в засобах обігу, зберігання вартості. Врешті–решт роль грошей взагалі перейшла до нематеріального носія, що зовсім не має ніяких споживних якостей. Це сталося в середині XX ст. через демонетизацію золота.
Сутності грошей.
Гроші як загальний вартісний еквівалент. В понятті товарного обміну відображається діалектична єдність товару в його вартісному виразі та грошей, розкривається одне з фундаментальних положень економічної теорії про те, що гроші являють собою специфічний засіб реалізації вартості. Вартість є тією реальною базою, що робить гроші і товар економічно тотожними структурами. Товар обмінюється на гроші, далі гроші — на інший товар завдяки тому, що ці ринкові величини мають спільну основу — вартість.
Гроші як технічний інструмент обміну товарів. Вказане призначення грошей виявляється у їхній здатності забезпечити відособлення і реалізацію вартості товару як специфічного економічного відношення, що складається між окремими товаровиробниками і суспільством у цілому. В процесі реального обміну за їх допомогою забезпечується реалізація не лише вартості, а й споживчої вартості товару. У зв'язку з цим важливою складовою ознакою грошей як предмета пізнання є їхня здатність обслуговувати технічний бік обміну — рух споживчих вартостей.
Традиційно визначають 5 функцій, виконуваних грошима:
1. міра вартості; Вартість усіх товарів вимірюється грошима. Ціна – це вартість товару, виражена в грошах. Цю функцію гроші виконують ідеально
2. засіб обігу; У функції засобу обігу гроші відіграють роль тимчасового посередника при обміні товарів, готівкою або на банківському рахунку
3. засіб нагромадження та утворення скарбів; пов'язана з випаданням грошей зі сфери обігу. У цій функції гроші вилучаються з товарного обігу і нагромаджуються на банківських рахунках.
4. засіб платежу; Ця функція грошей пов'язана з кредитом і з відстрочкою оплати. Таку функцію гроші виконують при наданні і погашенні грошових позичок, при грошових взаєминах з фінансовими органами (податкові платежі, одержання засобів від фінансових органів), а також при погашенні заборгованості по заробітній платі й ін..
5. світові гроші. Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, загальний купівельний засіб і абсолютна суспільна матеріалізація багатства взагалі
27. Грошовий обіг та його закони.
Грошовий обіг - це неперервний рух грошей у сфері обігу та їх функціонування як засобу платежу й обігу. Опосередковуючи рух реальних товарів і послуг у процесі суспільного відтворення, грошовий обіг вимагає лише строго визначеної маси грошей.
Вилучення грошей зі сфери обігу можливе лише в разі зменшення у ній маси товарів або значного збільшення швидкості обігу грошової одиниці. За умов золотомонетного стандарту зайві гроші автоматично залишають сферу обігу, перетворюючись у скарби. За наявності паперових грошових знаків кожен суб'єкт економічних відносин для отримання реальних товарів чи послуг прагне знову спрямувати гроші в обіг, щоб не зазнати збитків від можливого їхнього знецінення. Оскільки вилучення грошей з обігу вимагає значних витрат, то держава, вдаючись до регулювання їхньої кількості, такі витрати перекладає на інших суб'єктів ринку і насамперед на широкі верстви населення. Саме така політика здійснюється нині в Україні. Стабільність грошового обігу залежить насамперед від стану економіки. В суспільстві, де збалансовані процеси відтворення в народному господарстві, підтримується й стабільний грошовий обіг. Більше того, він активно впливає на стан і розвиток економіки. Там же, де виникли диспропорції у відтворювальному процесі, де спостерігається падіння виробництва валового національного продукту, а держава не може збалансувати надходження та видатки, грошовий обіг підривається інфляційними процесами.
Грошовий обіг здійснюється в межах певної грошової системи, яка в ринковій економіці є провідною ланкою і відіграє домінуючу роль у саморозвитку господарських процесів.
Готівковий грошовий обіг:сукупність грошових розрахунків, які використовуються у взаємовідносинах держави, підприємств, організацій та населення набираючи форми готівкових грошей.
Безготівковий грошовий обіг:це сукупність грошових розрахунків, які здійснюються у формі записів на рахунках у банках і шляхом взаємозаліку.
Сутність закону грошового обігу полягає в тому, що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Згідно з марксистською теорією, кількість повноцінних грошей, необхідних для обігу, визначається такою формулою:
де КГ - кількість грошей, необхідна для обігу;
ТЦ - сума цін товарів;
О - швидкість обігу грошей. Це загальний закон грошового обігу повноцінних грошей, сутність якого полягає в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функції засобу обігу, має дорівнювати сумі цін реалізованих товарів, поділеній на кількість обігів однойменних грошових одиниць. Він відображає економічну взаємозалежність між масою товарів, що обертаються, рівнем їх цін і швидкістю обігу грошей. Тобто кількість повноцінних грошей, яка необхідна для забезпечення товарообігу, визначається трьома чинниками:
1) рівнем цін товарів, що підлягають реалізації;
2) обсягом товарної маси;
3) швидкістю обігу грошей.
Закони грошового обігу - спроба усвідомити шляхи подолання або уникнення надзвичайно складного економічного явища, що пов'язане саме з паперовими грошима - інфляції.
Закон обігу повноцінних грошей (золота) може бути виражений так: за певної суми вартостей товарів, що реалізуються за готівку, і платежів, що надходять (за вирахуванням тих, які взаємно сплачуються), і за певної середньої кількості оборотів маса грошей залежить від вартості грошового матеріалу (золота). Якщо, наприклад, вартість золота зменшилась унаслідок зростання продуктивності праці в золотодобувній галузі, то знадобиться відповідно більша його кількість, щоб забезпечити процес реалізації тієї самої маси товарів, адже ціни останніх зростуть. Грошова маса повинна відповідати потребам обігу. Підтримання рівноваги в економіці, збалансованості попиту і пропозиції значною мірою залежить від обсягу грошової маси.
28. Інфляція, її причини, форми та соціально-економічні наслідки.
Інфляція (від лат. inflatio — роздування) — тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей.
В економічній науці існує багато підходів щодо причин інфляції.
Австрійська школа та вільний ринок
-За визначенням Мюррея Ротбарда, випуск банками (нині, центральним банком) банкнот в обсягах, більших за накопичений резерв «твердої валюти» (золото, срібло, монети з коштовних металів) може називатись інфляцією.
-Розширення кредитів також впливає на пропозицію грошей і може спричинити інфляцію. Відповідно до Австрійської теорії, штучне заниження облікової ставки центральним банком є основною причиною виникнення економічних циклів. Державні позики у банків також спричиняють інфляцію, оскільки створюють «замінники грошей».
Монетарна концепція
Зараз переважно розглядають монетарний і немонетарний підхід причин інфляції.
Згідно з монетарною концепцією американського економіста Фрідмана, одна із головних
умов виникнення інфляції полягає в швидшому зростанні грошової маси у порівнянні з ростом обсягу реального продукту, внаслідок чого виникає надлишок грошей, який призводить до їх знецінення та зростання цін.
Новокейнсіанський підхід
Новокейнсіанський підхід пояснює причини інфляції очікуваннями щодо цін в майбутньому та надлишком сукупного попиту (призводить до зростання витрат виробництва, що тягне за собою зростання цін і зростання заробітної плати) — «новокейнсіанська крива Філіпса»
Види
За величиною темпів розрізняють такі види інфляції :
повзуча інфляція — яка проявляється в тривалому поступовому зростанні цін;
галопуюча інфляція — зростання цін темпами в межах 10-50% в річному вимірі;
гіперінфляція — з дуже високими темпами зростання цін (сотні, тисячі та ін. відсотків зростання цін в річному вимірі).
Споживчу інфляцію можна розподілити на такі складові:
- базова інфляція [6] (є мірою інфляції попиту, наприклад, може обумовлюватися перевищенням сукупного попиту свого довгострокового рівноважного рівня);
- вузька базова інфляція — зміна цін імпортованих товарів, що відображає таким чином вплив зміни обмінного курсу.
- небазова інфляція (відображає вплив факторів пропозиції), остання включає в себе зміну цін, що регулюються адміністративно, зміну цін на товари з малою ступінню обробки (сирі овочі, фрукти та ін.), а також зміну цін на паливо.
Соціальні наслідки. В умовах істотної інфляції зростає розрив в реальних доходах між видами соціальних груп, погіршується становище осіб з фіксованим доходом (наприклад, пенсіонерів, службовців, студентів, чиї доходи формуються за рахунок держбюджету
Наслідки для економічного зростання. Інфляція є прихованим податком, зокрема, на заощадження, оскільки знижує стимул до нагромадження. Заощадження в формі готівки або ж депозитів скорочуються та відбувається зміщення до нагромадження натуральних речей як нерухомість, дорогоцінності (золото тощо). Інфляція змінює співвідношення між заощадженнями та споживанням, спотворює обчислення прибутків підприємцями. Найбільше викривлення інфляцією інформації про прибутки відбуватиметься на підприємствах за капіталом, придбаним до виникнення інфляції. Викривлені інфляцією прибутки спотворюють розподіл ресурсів на ринку, спричинять до збільшення інвестицій у виробництво з більшим співвідношенням між капіталом та продуктом, зменшуючи інвестиції в інші виробництва. Таким чином, виробники переорієнтовуються на випуск товарів низької якості, зменшується активність у видах діяльності, що потребують довгострокових інвестицій.
29
Грошова́ систе́ма — це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування. Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки
Кожна з нині діючих грошових систем мають багато спільних ознак та включають такі елементи:
1. Грошова одиниця — це встановлений законодавством грошовий знак, що є засобом виміру та вираження цін усіх товарів. Як правило, грошова одиниця ділиться на дрібніші частини. У переважній більшості країн для цього використовується десятинна система поділу. Приміром, 1 гривня = 100 копійок, 1 долар = 100 центів, 1 фунт стерлінгів = 100 пенсів тощо.
2. Види грошових знаків, що мають законну платіжну силу, у грошовій системі представляють, в основному, кредитні гроші у вигляді банкнот і розмінних монет та паперових грошей у формі державних казначейських квитків.
3. Масштаб цін. Масштаб цін колись означав вираження суспільної вартості у грошових одиницях, що опирався на фіксовану державою вагову кількість грошового металу у грошовій одиниці. Якщо на внутрішньому ринку виникає невідповідність між товарною й грошовою масою, то національна валюта, як правило, втрачає офіційно зафіксований державою паритет по відношенню до іноземних валют, а деякі країни взагалі відмовилися від встановлення офіційного масштабу. Масштаб цін в цих умовах визначається як певна кількість товарної маси, що приймається за одиницю, а остаточно складається під впливом взаємодії попиту й пропозиції. Його функцією стало завдання служити засобом виміру вартостей товарів за допомогою цін.
4. Валютний курс — співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн, що визначається, їх купівельною силою. Валютний курс характеризується еквівалентною сумою, ціною грошової одиниці однієї країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни. Залежно від типу грошової системи, рівня розвитку ринкових відносин, економічного і соціально — політичного стану суспільства можуть застосовуватися: фіксовані валютні курси; плаваючі системи валютних курсів; системи валютних коридорів.
5. Порядок готівкової і безготівкової емісії та обігу грошових знаків. Такі регулювання держава здійснює за допомогою актів внутрішнього законодавства та врахування економічного і валютного становища країни.
6. Регламентація безготівкового грошового обороту — це функція держави і НБУ, яка реалізується через:
• встановлення порядку використання грошей, що знаходяться на рахунках банків; • держава визначає сфери, у яких платежі виконуються шляхом безготівкового перерахування коштів з одного рахунку на інший; • держава законодавчо визначає способи платежу, форми розрахунків, порядок платежу тощо.
Найповніше проблеми регулювання безготівкових розрахунків викладені у законах України «Про банки і банківську діяльність» і «Про підприємства в Україні», у Постанові Верховної Ради «Про застосування векселів у господарському обороті», а безпосереднім практичним документом є «Положення про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженому Правлінням НБУ 24.05.1993 р.
7. Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків. У цій сфері НБУ виконує такі функції:
• здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України; • складає спільно з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України; • контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту зовнішнього.. (не знаю) нього державного боргу України; визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентів; • нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування; • визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених в іноземній валюті або у розрахункових (клірингових) одиницях.
8. Державним органом, що здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання є Національний банк України, який за основу своєї діяльності визначає:
• забезпечення стабільності національної грошової одиниці гривні; • розробляє і реалізує грошово-кредитну політику та здійснює контроль за повсякденною її реалізацією; • стимулює розвиток і зміцнення банківської системи України; • формує забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків в інтересах вкладників і кредиторів.
Оскільки грошові системи — це складні економічні системи, що перебувають у стані розвитку і змін, то їх слід розглядати з різних боків:
a) ринкового типу, який характеризується вільним функціонуванням грошей, грошово — кредитним регулюванням на рівні банківської системи, використання переважно економічних важелів підтримання стабільності грошового обігу тощо;
b) неринкова грошова система, якій властиві адміністративно — командні методи і важелі управлінням виробництвом та обміном, а панівним було регулювання виробництва і обміну для зближення і витіснення Товар — Гроші — Виробництво і грошового обігу;
a) грошові системи відкритого типу — відсутні оближення у формуванні валютних курсів та обмінних операцій, вільне переміщення грошових ресурсів до країни та за її межі, в обігу перебуває вільно конвертована валюта, діють інші важелі підтримання національного грошового обігу як інтегрованої частини світового господарського і грошового обігу;
b) грошові системи закритого типу. В них переважно панують адміністративно — командні важелі управління суспільним виробництвом, відсутня вільна конвертованість національної грошової одиниці на іноземні валюти, діють численні обмеження у валютних операціях тощо.
a) якщо роль загального еквіваленту виконують благородні метали, то такі системи грошового обігу називають грошовими системами металевого обігу. У них грошовий товар безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а кредитні гроші є безперешкодно розмінюваними на дійсні гроші;
b) система обігу кредитних і паперових грошей, коли благородні метали з обігу вилучено, а в обігу перебувають знаки вартості.