Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………...….3
РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика функцій держави
1.1.Поняття та ознаки функцій держави…………………………………………...5
1.2. Класифікація функцій держави………………………………………………..9
1.2.1.Внутрішні функції держави……………………………………………….….12
1.2.2. Зовнішні функції держави……………………………………………….…17
Висновок до розділу 1……………………………………………………………..20
РОЗДІЛ 2. Функції державних органів та їх загальна характеристика
2.1. Функції державних органів, та їх співвідношення з функціями держави………………………………………………………………………….…..21
2.2. Компетенція державного органу як вираз його спеціальної правосуб’єктності……………………………………………………………………24
Висновок до розділу 2…………………………………………………………..….26
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...27
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….…..29
ВСТУП
Актуальність курсової роботи. Питання про функції держави – це одне із важливих питань не тільки теорії, але й практики державотворення. Функції держави виражають соціальну природу держави і конкретизують її суть. Політика тісно пов'язана з функціями держави. За допомогою функцій представляється можливим з досить високою точністю визначити її характер, правильність вибору державою пріоритетів на тому чи іншому етапі розвитку, рівень його організованості та ефективності.
У сучасній вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі є певна кількість наукових праць, присвячених проблемам функціонування української держави, але відсутні в належній кількості наукові розробки щодо функцій сучасної української держави в умовах поглиблення політичної реформи, демократизації усіх сфер сучасного українського суспільства, європейського вибору нашої країни.
Метою курсової роботи є висвітлення різноманітних поглядів науковців на правову категорію «функція держави та державних органів» у контексті сучасності, а також здійснення їх співвідношення.
Відповідно до даної мети, мною було сформульовано наступні завдання:
Об'єкт дослідження в даній курсовій роботі є функції держави та державних органів.
Предметом дослідження є суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням функцій державою та державними органами, а також різні підходи науковців до тлумачення правових категорій, що мають значення при характеристиці об’єкту даної курсової роботи.
У процесі написання даної курсової роботи мною було використано здобутки вчених-юристів, які працювали у зазначеному напрямі, а саме:– А.Г.Борисова, О.М. Бандурки, , Р.А. Калюжного, В.В. Копєйчикова, В.О. Котюка, В.Т. Окіпнюка, О.Ф. Скакун, С.С. Алексєєва, В.Ф. Погорілко, О.А. Лукашової, Л.А. Морозової, В.С. Нерсесянца, Ю.А. Тихомирова, та ін. Аналіз сучасної наукової літератури та відповідних монографічних праць радянських учених-юристів свідчить, з одного боку, про підвищення інтересу представників різних галузей наукового знання до проблематики функцій держави, а з іншого − про плюралізм наукових позицій, методологічних підходів, про необхідність додаткового осмислення поняття внутрішніх функцій відповідно до реалій правової дійсності України.
Методи дослідження. В даній курсовій роботі використовувалися такі загальнонаукові методи, як порівняння, спостереження, узагальнення, ототожнення, аналіз з метою дослідження наукової літератури для вивчення різноманітних підходів до розуміння функцій держави та державних органів, а також здійснення їх співвідношення.
Структура. Курсова робота відповідно до поставленої мети та завдань, складається з двох розділів та шести підпунктів, вступу, висновків, та списку використаної літератури. Загальний обсяг становить – 30 сторінок.
РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика функцій держави
Поняття «функції держави» традиційно розглядається як одне з фундаментальних у загальній теорії держави і права. При цьому воно вирізняється складністю, оскільки пов’язані з ним питання традиційно характеризуються певною невизначеністю, що породжує жваві наукові дискусії. Наприкінці радянської епохи теорія функцій держави вважалася однією з найбільш розроблених в юридичній науці, що обумовило певну втрату інтересу до неї з боку науковців. Однак демократичні перетворення середини 80-х — початку 90-х років сприяли поновленню уваги до цієї проблеми.
Держава як особлива соціальна система існує настільки, наскільки вона ефективно функціонує в комунікативному просторі суспільства. Увага, яка приділяється в науці функціям, обумовлена їхнім визначенням як основних напрямків діяльності держави, спрямованих на підтримання її власної системної цінності. Саме через свої функції держава, на думку А. В. Полякова, задає параметри соціально-правової комунікації та її конфігурацію. При цьому функції держави та їхній зміст залежать від типу і форми держави (конкретних системних ознак) і відповідно здатні значною мірою відрізнятися одна від одної [12, с.98].
Як відомо, функція — це не спеціально юридичний термін, однак він широко використовується юридичною наукою. Відмінні підходи стосовно тлумачення поняття «функції», які зустрічаються в різних галузях науки [10,с.98], обумовлюють необхідність визначення змісту даного терміна в юридичній науці. Це пов’язано з тим, що юридична мова, вказує А. Б. Венгеров, часто запозичує чужі поняття, наповнюючи їх власним змістом, який подекуди втрачає зв’язок з первинним значенням. Така ситуація, зокрема, має місце з поняттям «функції», коли воно включається в юридичний понятійний апарат [4, с.77- 79]. Визнаючи неминучість набуття своєрідного змісту категорією «функція» в юридичній науці, у той же час слід погодитися, що, враховуючи методологічний характер філософії, наукове тлумачення даного поняття в юридичній науці має бути засноване саме на філософському розумінні цього терміна [2, с.105].
У своїх працях О. Б. Венгеров трактує функції як діяльність держави, взяту в цілісності з єдиною політичною, структурною та територіальною організацією [17, с.87], а Л. А. Морозова — як особливий механізм державного впливу на суспільні відносини і процеси, який визначає головні напрями і зміст його діяльності щодо управління суспільством [18, с.107]. Однак наголосимо, що функції держави і фактори, які їх визначають, — це не одне й те саме. Крім того, в даному підході Л. А. Морозова демонструє спробу поєднати взаємопов’язані, проте різнопланові категорії — напрямки діяльності держави і механізм їх здійснення, а тому з таким підходом важко погодитися.
К.Г. Волинка зазначає, що функції держави — це взяті в комплексі головні напрями її внутрішньої і зовнішньої діяльності, що виражають і конкретизують класову і загальнолюдську сутність і призначення держави в суспільстві, цілі й завдання держави по управлінню суспільством у властивих їй формах і властивими їй методами[3, с.107].
В. Ф. Погорілко вважав, що функції держави — це основні напрями або види діяльності держави. Як напрями діяльності вони опосередковують зміст її діяльності, а як види — форми діяльності. При цьому від інших напрямів та видів діяльності (мети, завдань тощо) функції держави відрізняються тим, що вони є найбільш загальними та постійними напрямами або видами [13, с.128]. Недоліком цього підходу є фактичне змішування взаємопов’язаних, але при цьому самостійних правових категорій, які необхідно розрізнювати. Інакше це аж ніяк не вносить ясність у сутність проблеми, а лише її ускладнює.
Уникнути плутанини в поняттях можна, якщо дотримуватися філософської точки зору, відповідно до якої мета — це передбачувана і бажана в майбутньому подія або стан. Якщо мета має стратегічний характер, то завдання — тактичне. Цілі необхідно розглядати як вихідні моменти діяльності держави, які визначають доцільність і пріоритетність тих або інших завдань, що повинні бути вирішені за допомогою функцій держави. Як наслідок функції держави мають підпорядкований характер стосовно її цілей та завдань, а останні виступають передумовою функцій, що визначають послідовність їх виникнення, зміну і розвиток. Так, у міру свого вирішення завдання держави з розряду глобальних, виключно важливих можуть переходити до категорії менш суттєвих.
Відповідно до такої зміни будуть трансформуватися і функції переходячи, наприклад, з розряду постійних і основних у категорію неосновних і тимчасових. Отже, безумовно, необхідно відрізняти функції держави від її завдань. Так, якщо завдання держави визначають зміст діяльності держави, то функції є засобом їх реалізації; завдання закріплюються конституційно, а функції отримують конкретизацію у поточному законодавстві; завдання можуть лише проголошуватися, тоді як функції обов’язково здійснюються; завдання реалізуються в чітко визначених сферах, а функції стосуються різних сфер життєдіяльності суспільства.
Отже, за умов дотримання такого підходу ми згодні з тими авторами, які розглядають функції держави як основні напрямки її діяльності, що виражають її сутність і соціальне призначення в галузі управління справами суспільства[16, с.76 ]. Визначення функцій як напрямків діяльності держави вважаємо цілком обґрунтованим, таким, що відповідає філософському і загальнонауковому тлумаченню категорії «функції».
Дослідження функцій держави потребує виділення ознак, серед яких можна виділити такі:
1. Функції держави визнаються основними соціально значущими напрямками її діяльності. М. В. Черноголовкін цілком справедливо підкреслював, що функції держави, які відображають її сутність, характеризують її діяльність, при цьому дана характеристика розкриває як політичну природу, так і предметний зміст її діяльності1. Аналогічної позиції дотримувався В. Д. Ткаченко, який зазначав, що поняття «основний напрямок діяльності» дозволяє виокремити функції із множини різних проявів державної діяльності як найбільш широкі і загальні за обсягом. Відповідно функціями визнаються такі напрямки діяльності, які мають своїм об’єктом широке коло схожих суспільних відносин в окремих сферах соціального життя (політика, економіка, соціальна сфера та ін.); є комплексними за своїм змістом і структурою; являють собою один із вирішальних напрямків впливу держави на суспільні відносини всередині країни або за її межами; здійснюються всіма або багатьма ланками державного апарату [6, с. 69]. Зазначимо, що визначення функцій саме через основні напрямки діяльності дозволяє виділити їх з різних її проявів саме як найбільш широкі та загальні[6, с.68]. Безумовно, слід погодитися, що «основні» — це поняття оцінне, застосування якого при характеристиці такої важливої категорії було б бажано уникнути. Крім того, воно виглядає дещо нелогічним при класифікації функцій на основні і не основні. Однак, як відомо, в юридичній науці немає заборони на такі поняття і використання його в даному випадку є цілком виправданим.
2. Функція держави — це стійка предметна діяльність, без якої держава не може обійтися протягом всього або даного етапу існування. Зміст кожної функції держави складається із сукупності однорідних аспектів державної діяльності. Відповідно схожі сторони державної діяльності об’єднуються в одну функцію, виходячи із специфіки і характеру тих суспільних відносин, на які вони впливають. Різниця в об’єкті впливу, специфіка відповідних суспільних відносин, на які держава впливає в процесі своєї діяльності, є найважливішим критерієм, що дозволяє відмежувати одну функцію від іншої. М. В. Жигульонков наголошує також на цілісності функцій держави, внаслідок чого вони не можуть поділятися на більш дрібні функції. Щоправда, окремі автори висловлюють думку, що неосновні функції держави можуть бути складовими її основних функцій, однак у цьому разі, вважає згаданий науковець, це означатиме, що мова йде не про функцію, а про групу функцій держави. В. С. Кудря, у свою чергу, зазначає, що на сучасному етапі розвитку подекуди в одній сфері суспільних відносин можуть здійснюватися декілька функцій і, навпаки, одна й та сама функція може проявлятися в декількох сферах життєдіяльності суспільства [9, с.37] Сфери суспільного життя, яким відповідають ті чи інші функції, надзвичайно тісно пов’язані між собою, а відтак, наприклад, реалізація соціальних функцій неможлива без діяльності держави в економічній сфері [5, с.19].
3. Важливою ознакою функцій держави є й те, що вони відображають сутність і соціальне призначення держави. Функції держави прямо відображають сутність держави, оскільки між ними немає ніяких проміжних ланок. Як наслідок саме функції держави дозволяють проникнути у сутність держави, розкрити те головне, що її характеризує, виявити основні риси і зв’язки [7, С.108].
5. Реалізація функцій держави здійснюється притаманними їй методами і формами. Слід зазначити, що, на відміну від функцій, форми і методи їх здійснення частіше і більш суттєво можуть змінюватися, якщо відповідних змін зазнає соціальна сутність держави.
6. Ще однією важливою ознакою функцій держави є їх системний характер, оскільки держава являє собою складну багаторівневу систему.
Важливе значення для розуміння функцій держави має їх класифікація, яка дозволяє не лише виявити їх спільні родові ознаки, але й отримати уявлення про їх видову різноманітність. Класифікація дає можливість виробити практичні рекомендації щодо удосконалення основних напрямків діяльності держави не взагалі, а диференційовано, стосовно їх окремих функцій.
При здійсненні класифікації функцій держави слід враховувати, що вона буде певною мірою умовною, оскільки діяльність держави має відносно єдиний характер, а різні напрямки діяльності тісно пов’язані між собою. Саме тому «... не варто ставати на догматичний шлях і абсолютизувати той чи інший перелік функцій»[11, с.91].
В юридичній науці існує різноманітність підходів до класифікації функцій держави, що пояснюється відмінністю критеріїв (об’єкти впливу або сфери державної діяльності; характер функцій; тривалість дії; територіальний масштаб; цілі і завдання тощо), які обирають ті чи інші автори. При цьому неможливо виокремити якийсь один, найбільш вірний критерій класифікації, оскільки останні використовуються з різною метою, а, отже, не можуть замінити одна одну. При всій складності здійснення класифікації у теорії функцій держави існують доволі усталені, хоча і не досконалі, підходи щодо її здійснення.
1. Залежно від значущості для держави і суспільства прийнято виділяти основні (головні) і неосновні (додаткові, похідні) функції. Традиційно в основу такого поділу покладено принцип соціально-політичної значущості відповідного напрямку державної діяльності. Так, основні функції трактуються як найбільш загальні та важливі напрямки держави стосовно реалізації стратегічних завдань і цілей держави (наприклад, соціальна функція), тоді як неосновні розглядаються найчастіше як складові частини основних функцій (наприклад, функція охорони здоров’я трактується як складова соціальної функції). За умов такого бачення вважається, що останні не відображають соціального призначення держави [9, с.50].
Даний підхід стосовно поділу функцій найчастіше піддається критиці. Зокрема, якщо науковці більш-менш єдині в питанні визначення основних функцій, то щодо визначення неосновних, їх переліку і співвідношення з основними позиції коливаються від визнання факту їх існування3 до категоричного заперечення [5, с.18].
У випадку коли неосновні функції держави трактуються як складові основних, виникає ситуація, при якій один з елементів поділу містить інший елемент того ж самого поділу, що тягне за собою порушення правила поділу обсягу поняття: члени класифікації повинні взаємно виключати один одного. В. М. Сирих зазначає, що за умови визнання функцій держави як основних напрямків діяльності неосновні функції держави позбавляються своєї необхідної ознаки, оскільки дане поняття охоплює не будь-який вид діяльності, а лише основний3, а тому вони не можуть визначатися як такі, що мають допоміжний характер. Крім того, при характеристиці неосновних функцій прибічники даної класифікації визнають, якщо в реалізації основних функцій держави бере участь весь механізм держави або більшість його структурних підрозділів, то неосновні функції реалізуються спеціальними органами або установами, що зводить їх до функцій державних органів.
2. За часом (тривалістю) існування розрізняють постійні і тимчасові функції держави. Постійні функції реалізуються державою протягом всього періоду її існування або починаючи з певного етапу її розвитку. Слід зазначити, що на певних етапах вони можуть перебувати у зародковому стані, як це мало місце з соціальною функцією, яка була недостатньо виражена у рабовласницькому, феодальному та капіталістичному типах держави. Головне те, що відповідна діяльність держави існувала як така. Стосовно тимчасових функцій, то вважається, що вони з’являються внаслідок виникнення специфічних умов суспільного розвитку, в зв’язку з необхідністю вирішення деяких невідкладних завдань.
Відповідно в міру зникнення останніх вони припиняють своє існування [6, с.73].
Хоча дана класифікація є усталеною, зазначимо, що і вона має певні вади. Головна з них полягає в тому, що її використання цілком виправдане при розгляді співвідношення між функціями і субфункціями. Так, керівництво військовими операціями (суб-функція) дійсно матиме тимчасовий характер, тоді як функція забезпечення обороноздатності держави — постійний; також тимчасовий характер матиме боротьба з епізоотіями або стихійним лихом (субфункції), але екологічна функція з моменту виникнення набуває постійного характеру. Слід також відзначити, що мова частіше має йти не про тимчасові функції, а про особливості реалізації певної функції в певний період існування держави.
3. Залежно від того, в чиїх соціальних інтересах здійснюються, функції держави прийнято було ділити на загальносоціальні та класові (захисту групових інтересів). Держава незалежно від того, до якого типу вона належить, вирішує поряд з класовими ще й «загальні» справи, які є загальнозначущими для усього суспільства. Вже перші міста-держави, що з’являються як реакція на кризовий стан первісного суспільства, беруть на себе загальнозначущі соціальні функції (оборону, охорону здоров’я, а також функції, які забезпечували виробничу економіку), чим демонструють соціальну цінність і значущість державної організації суспільства, рятують людство від вимирання, переводять його в соціальну фазу розвитку, створюють цивілізацію. Таким чином, держава здатна виступати в ролі носія не лише класових, але й загальносоціальних функцій.
Під загальносоціальними функціями розуміють напрямки діяльності держав, які відображають загальносоціальне призначення держави. Невиконання або неналежне виконання цих функцій традиційно призводить до ослаблення, а подекуди навіть руйнації держави.
4. Найбільш важливим і вихідним у процесі класифікації слід визнати поділ функцій за сферами суспільного життя. За даним критерієм виділяють політичну, економічну, соціальну, екологічну та інші функції. Саме даний підхід дозволяє отримати найбільш чітке уявлення про видову різноманітність функцій держави. Виокремленні саме в результаті даного поділу функції можна в подальшому класифікувати за іншими критеріями, зокрема, за сферами політичної спрямованості (територіальною ознакою).
5. Переважна більшість дослідників вважають обґрунтованим поділ функцій держави залежно від сфери політичної діяльності на внутрішні та зовнішні. Внутрішні функції відображають діяльність держави всередині країни, розкривають її роль у житті суспільства. До них традиційно відносять функції забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, політичну, економічну, соціальну, екологічну функції тощо. Зовнішні функції розкривають діяльність держави за її межами, вони забезпечують здійснення зовнішньої політики, характеризують відносини з іншими державами і міжнародними організаціями. До них відносять функції: забезпечення обороноздатності, миру і підтримання світового правопорядку, взаємовигідної співпраці з усіма державами, інтеграції в європейську та світову економіку.
Внутрішні та зовнішні функції не можуть бути однаковими для всіх держав. Поява нових або трансформація раніше існуючих функцій держави обумовлена стратегічними напрямками її діяльності, зорієнтованими на задоволення потреб конкретного громадянського суспільства і виклики часу. Це передбачає удосконалення, розширення або, навпаки, звуження напрямків діяльності держави як адекватної реакції на задоволення найбільш значущих потреб суспільства або розв’язання певних конфліктів (наприклад, боротьба з тероризмом, наркотиками).
Серед внутрішніх функцій держави важливе місце посідає політична функція, яка спрямована на забезпечення народополітичних конфліктів діяльність держави по здійсненню політичних функцій складна, багатогранна, по суті, створює умови для ефективного виконання інших функції. При виконанні політичної функції держава із усього спектру політичних інтересів вибирає найсуттєвіші.
Політична функція забезпечує реалізацію волевиявлення народу шляхом прийняття відповідних законів та інших державних рішень, реалізацію прав громадян на участь у формуванні державної влади і прийнятих нею рішень. Вона спрямована на створення умов для самоорганізації і самоврядування народу, його залучення до вирішення державних справ, формування демократичного громадянського суспільства [6, с.104].
Політична функція виконується також шляхом реформування державного механізму; вироблення правових статутів для діючих у суспільстві політичних сил; здійснення нагляду за їх діяльністю; прийняття відповідно до закону необхідних заходів з метою упередження, припинення незаконних дій; виконання дій, спрямованих на налагодження всебічних зв'язків з населенням країни.
Провідну роль у здійсненні політичної функції відіграє робота по реалізації національної політики. Йдеться не тільки про регламентацію взаємовідносин між різними етносами. Першорядне значення має створення сприятливих умов для розвитку державоутворюючого етносу, його культури, мови, історичних традицій, налагодження відносин із діаспорою, якщо вона сформувалась за кордоном. Саме найменування держави бере свій генезис у найменуванні провідної (титульної) нації. Водночас держава повинна виявляти і узгоджувати національні інтереси інших етносів, враховувати їх у своїй політиці, в тому числі при прийнятті державних рішень, своєчасно виявляти джерела загострення напруги в національних відносинах і використовувати державно-правові механізми для вирішення демократичним шляхом національних протиріч.
Безпосереднім продовженням політичної функції в демократичній державі є функція по охороні прав і свобод людини та громадянина. В її основі лежить політика визнання людини найвищою соціальною цінністю, невідчуженості та непорушності її основних конституційних прав і свобод. Виходячи із верховенства права над державою, права і свободи людини визначають зміст, сенс і напрямки всієї діяльності законодавчих, виконавчих, судових органів. Вони становлять основу політики у відносинах з іншими державами і з усім світовим співтовариством. Сьогодні відбувається інтернаціоналізація проблеми прав людини внаслідок переростання її із внутрішньої справи держави у фактор міжнародної політики.
Важливим напрямком діяльності держави по забезпеченню основних прав і свобод є розширення змісту і характеру системи їх гарантій. Так, у сфері політичних прав — це створення належних демократичних умов для участі громадян у справах держави, демократичних виборах тощо; у сфері економічних прав — створення умов для вільного володіння власністю тощо. Особливого значення набувають юридичні гарантії, які надають людині можливість самій використовувати та захищати свої права і свободи. Для цього законодавець у законі повинен передбачати способи їх здійснення, встановлювати процедури їх захисту, особливо у сфері правосуддя.
Виконання функції захисту прав і свобод людини і громадянина здійсняється системою державних органів, серед яких важлива роль належить органам правосуддя, внутрішніх справ, державної безпеки тощо.
Економічна функція держави спрямована на. забезпечення нормального формування, функціонування та розвитку економіки країни, на захист існуючих форм власності та створення умов для їх розвитку[6, с.110].
В умовах ринкової економіки ця економічна функція конкретизується в цілому ряді напрямків діяльності держави. Передусім йдеться про розробку економічної політики в масштабах країни; управління підприємствами і організаціями, які становлять державну власність і мають загальнодержавне значення (ядерна енергетика, діяльність у космосі, загальнодержавний транспорт, зв'язок та ін.); встановлення правових основ ринку, зокрема для забезпечення рівноправності усіх форм власності, правового захисту власника, припинення недобросовісної конкуренції (монополізму), охорони прав споживача від недобросовісного виробника тощо; здійснення дотацій, фінансування окремих форм економіки; регулювання в опосередкованій формі ціни і заробітної плати (податки, встановлення мінімуму заробітної плати і т. ін.); здійснення контролю за дотриманням законності підприємцями, юридичними особами, а також різними організаціями, які займа¬ються підприємницькою діяльністю тощо.
Соціальна функція спрямована на створення умов, які забезпечують нормальні умови життя людини, її вільний розвиток, створення рівних можливостей для усіх громадян у досягненні суспільного добробуту (гарантованого з боку держави прожиткового мінімуму), соціальної захищеності особистості. її здійснення відбувається у двох важливих напрямках: перший — забезпечення права кожного на свободу праці, зайнятості населення, міграції робочої сили, контролю за безпекою умов праці і відповідністю їх вимогам гігієни, соціального забезпечення і страхування; другий — соціальний захист тих, хто потребує державної підтримки, — безробітних, інвалідів, літніх людей, багатодітних сімей, сиріт, дітей в неповних сім'ях, пенсіонерів, студентів. В умовах міжнаціональних конфліктів до цієї категорії додаються біженці і вимушені переселенці. Належне виконання державою соціальної функції багато в чому залежить від матеріальних можливостей суспільства, від наявності певної матеріальної бази.
Екологічна функція, або функцій охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, спрямована на забезпечення екологічного благополуччя громадян і екологічної безпеки країни. Вона виникла у зв'язку з розвитком науковотехнічної революції, яка, створюючи великі блага для людей, разом з тим неминуче втягувала і втягує довкілля у суспільне виробництво. Це спричинило різні негативні явища в екологічних системах: забруднення повітря і водних джерел, підвищення радіації, що стало серйозною загрозою рослинному і тваринному світу, здоров'ю та життю людини. За цих умов проблема екології стала основною не тільки в межах окремої країни, але і в глобальному міжнародному масштабі, перетворившись на проблему рятування землі, усього людства.
Основний зміст екологічної функції становить державне управління і координація діяльності в галузі охорони довкілля. Так, держава здійснює: планування і державне нормування якості довкілля; вживає заходів для відвернення екологічно шкідливої діяльності, попередження і ліквідації аварій, стихійного лиха, катастроф; державне страхування громадян, утворення резервних фондів допомоги для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян внаслідок забруднення природи та інших шкідливих впливів; державний контроль за додержанням природно-охоронного законодавства, притягнення до відповідальності осіб і організацій, які винні в порушенні екологічних вимог.
Функція оподаткування і фінансового контролю спрямована на формування та поповнення казни, передусім державного бюджету, місцевих бюджетів за рахунок всіх видів податків, на здійснення контролю за утворенням, розподілом і використанням всіх ресурсів фінансової системи країни. Податки, як відомо, призначені для покриття витрат на утримання державного апарату, перерозподілу доходів серед різних груп і верств населення, для забезпечення перспективного економічного, культурного, іншого розвитку країни. Фінансовий контроль потрібен для перевірки фінансових зобов'язань перед державою, перевірки додержання правил фінансових операцій, контролю за правильністю використання юридичними особами державних фінансових ресурсів, які перебувають у їх розпорядженні; попередження та усунення порушень фінансової дисципліни; правильності нарахувань податків, своєчасності їх сплати тощо [14, с.125].
Функція розвитку культури, науки і освіти покликана підняти культурний і освітній рівень громадян, необхідний для цивілізованого суспільства, створити умови для їх участі в культурному житті суспільства, користування відповідними культурними і науковими установами і досягненнями, забезпечити науково-технічний прогрес розвитку суспільства. її зміст становить різноманітна державна підтримка розвитку культури — літератури, мистецтва, театру, кіно, музики, архітектури; зберігання історико-культурних пам'ятників, історичних комплексів, заповідних територій, архівів, музеїв, бібліотек; забезпечення розвитку фізичної культури і спорту; підтримка розвитку науки, її інтеграції в нові ринкові умови; створення сприятливих умов для творчої діяльності наукових колективів і для вільної змагальності різних шкіл і напрямків; підтримка пріоритетного розвитку фундаментальних теоретичних досліджень і принципово нових технологій тощо.
Державна підтримка (фінансова, матеріальна тощо) освітянських, виховних, наукових установ, установ культури особливо необхідна в умовах ринкових відносин. Держава повинна звільняти вказані сфери суспільного життя від ринкових механізмів, брати їх, як правило, на своє повне забезпечення. Охорона здоров'я, освіта, культура повинні стати загальнодоступними, оскільки в цьому разі йдеться про головні соціальні цінності: здоров'я і інтелектуальний потенціал суспільства.
Функція забезпечення режиму законності і правопорядку спрямована на ствердження панування права, створення належних правових та політичних умов для життєдіяльності громадян, суспільства і функціонування правової та політичної систем.
Головними напрямками діяльності держави по забезпеченню законності і правопорядку є: удосконалення роботи законодавця по прийняттю доступних населенню законів, доведення їх до відома населення; підвищення ролі правосуддя; покращення організації роботи правоохоронних органів, особливо в боротьбу з організованою злочинністю; всебічне розгортання демократичних принципів і норм у діяльності державного апарату. Особливої уваги заслуговують заходи по підвищенню правосвідомості як громадян, так і посадових осіб. Правове виховання покликане до-вести до свідомості людей розуміння необхідності знання ними законів і виконання їх вимог, а також знання своїх прав і вміння їх відстоювати та захищати законним способом, прищепити кожному громадянину почуття нетерпимості до будь-яких порушень законодавства. З цією метою повинна організовуватись відповідна система правового виховання, навчання, засобів пропаганди і систематичної роботи в цьому напрямку. Все це зрештою повинно сформувати у людей переконання в необхідності виконувати вимоги закону і рішень державної влади [6, с.107].
Cпираючись на відомі дефініції функції держави, ми визначаємо зовнішні функції держави, як головні напрями діяльності держави, що розкривають її сутність, лежать у сфері її зовнішньої політики та зумовлені метою забезпечення найбільш сприятливих зовнішніх умов для існування й розвитку держави [1,с.5].
В теорії держави не існує однозначної відповіді на питання, які функції слід відносити до зовнішніх. Оскільки питання про функції держави в працях західних фахівців загальної теорії держави здебільшого не розглядалося як центральне (за винятком фундаментальної праці Георга Еллінека «Загальне вчення про державу»), то можна припустити, що ця невизначеність пов'язана як з великим ідеологічним навантаженням, яке припадає на визначення функцій держави з боку представників марксистської теорії, а також і з історичною еволюцією самої держави.
Зокрема, в працях радянських науковців акцент спочатку робився на функцію захисту держави від небезпеки військової інтервенції з боку імперіалістичних країн та антирадянських закордонних центрів, пізніше на такі функції соціалістичної держави, як братерське співробітництво з іншими країнами соціалістичного табору, допомога державам, що звільнилися від колоніальної залежності, боротьби за мир та мирне співіснування з капіталістичними країнами, оборони країни тощо [19, с. 117]. Сучасні дослідники функцій держави до її зовнішніх функцій зазвичай відносять насамперед функції оборони країни від зовнішніх загроз, підтримання міжнародного миру, економічного співробітництва [16, с. 88].
Проте в теорії держави та права існує ще один підхід стосовно зовнішніх функцій держави. Прихильники цього підходу М. Манелі, В. Вайхельт, Я. Янєв, М. Піскотін та інші вважають, що в сфері своєї зовнішньої діяльності сучасна держава здійснює одну єдину синкретичну (нерозчленовану) функцію - зовнішню. Ця функція не є монолітною, її аспекти охоплюють різні види зовнішньої діяльності держави: оборону, налагодження співробітництва з іншими країнами тощо.
Зокрема, М. Піскотін виділяє в складі єдиної зовнішньої функції держави два її основних аспекти: оборону держави та діяльність з організації економічних, політичних та культурних зв'язків з іншими державами [11, с.94].
Своєрідною позицією, яка визнає існування єдиної зовнішньої функції держави, є концепція, яка отримала назву «мінімуму державних функцій», її прихильники - Ц. Ціємбіньській та Г. Анталффі вважають, що держава здійснює лише дві функції, покликані забезпечити її існування й розвиток, - внутрішньополітичну й зовнішньополітичну. Таким чином, ці дві функції є мінімумом функцій держави, оскільки апріорі не може існувати держава, яка не спроможна підтримувати певний внутрішній політичний порядок та забезпечити захист цього порядку від нападу агресивних сусідів. Теоретичним підґрунтям концепції «мінімуму державних функцій» є, зокрема, теза про нерозривну єдність та спільну природу зовнішньої та внутрішньої діяльності держави.
Незважаючи на те, що концепція єдиної зовнішньої функції піддавалася активній критиці з боку провідних науковців [19, с.119], на нашу думку, цей підхід більш відповідає умовам сьогодення та прогнозам перспективного розвитку функцій держав у майбутньому. Адже в контексті глобалізації, самоусвідомлення людства як єдиного організму, монополярності світу, участі держави в численних різновекторних інтеграційних процесах спостерігається процес налагодження міжнародних відносин нового типу. Такі відносини характеризуються встановленням стійких добросусідських зв'язків, інтенсивним міжнародним гуманітарним співробітництвом, вступом у різноманітні наддержавні структури - все це сприяє загальному зменшенню напруги в міжнародних відносинах, зміцненню обороноздатності кожної країни, яка є членом певного інтеграційного об'єднання.
Скакун О.Ф. виділяє наступні види зовнішніх функцій: придушення пригноблених класів, охорони приватної власності експлуататорів на засоби виробництва, ідеологічного придушення своїх класових і політичних супротивників, захоплення чужих територій, придушення визвольних рухів, охорони інтересів пануючих класів від посягання на них ззовні [14, с.230].
М.В. Цвік зауважує, що нині дедалі більшого розвитку набуває функція співробітництва сучасних держав. Йдеться про розвиток політичних, економічних, правових, культурних, інформаційних та інших відносин, що базувалися б на гармонійному поєднанні інтересів кожної з держав. Роль цієї функції особливо важлива в умовах постконфронтаційного періоду відносин між головними державами світу, коли людські цінності визнаються як головні орієнтири в міжнародному спілкуванні, коли робиться пошук прийнятних для обох сторін рішень проблем, що торкаються інтересів того чи іншого народу і світового суспільства в цілому.
До таких проблем належать запобігання великих екологічних катастроф, що виходять за межі кордонів однієї держави; охорона природних ресурсів і навколишнього середовища; боротьба з епідеміями і епізоотіями; захист світового океану і попередження й ліквідація наслідків природних і виробничих катастроф, аварій; раціональне використання сировинних та енергетичних ресурсів як загальнолюдського надбання. На основі взаємних домовленостей держави узагальнюють і відповідну національну політику.
Висновок до розділу 1. Незважаючи на розмаїття наявних точок зору на визначення поняття “функція держави”, більшість правників вважає, що у функціях держави виражається її сутність і соціальне призначення, які розкривають її соціальну сутність і призначення в суспільстві, а також її цілі та завдання. Характерною особливістю функцій держави є їхня безпосередня взаємодія з сутністю держави, її соціальним призначенням та її спрямованістю на вирішення завдань в інтересах досягнення державної мети, яка буває різною у різних держав, у різні конкретно-історичні періоди.
РОЗДІЛ 2. Загальна характеристика державного апарату
2.1. Функції державних органів, та їх співвідношення з функціями держави
Функції держави не можна ототожнювати з функціями її окремих органів, які є частиною апарату держави і відбиваються у компетенції, у предметі ведення, у правах і обов'язках (повноваженнях), закріплених за ними.
Для здійснення своїх завдань і функцій кожна держава створює різноманітні організації. Така система всіх державних організацій, що беруть участь у здійсненні завдань і функцій держави, називається її механізмом. Серед названих організацій є державні органи, що наділені державно-владними повноваженнями. Систему таких органів і називають апаратом держави. Звідси механізм держави криє в собі:
- апарат держави;
- державні підприємства;
- державні установи;
- інші державні організації.
Апарат держави - система всіх державних органів, які здійснюють завдання та виконують певні функції держави.
Первинною клітинкою державного апарату є орган держави. Це окремий службовець чи структурно оформлений колектив державних службовців, наділений владними повноваженнями, відповідними матеріально-технічними засобами, утворений на законних підставах для виконання конкретних завдань і функцій держави.
В юридичній літературі розглядають різні підстави класифікації державних органів. Розрізняють, наприклад, такі види органів держави:
- за місцем у системі державного апарату; первинні (створюються через вибори всім населенням або його частиною); вторинні (створюються первинними, походять від них і підзвітні їм);
- за змістом або напрямками державної діяльності: органи державної влади, глава держави, органи державного управління чи виконавчо-розпорядчі органи, судові органи, контрольно-наглядові органи;
- за способом утворення: виборні, призначувані, ті, що можуть успадковуватися;
- за часом функціонування: постійні, тимчасові;
- за складом: одноособові, колегіальні;
- за територією, на яку поширюються їхні повноваження: загальні, або центральні; місцеві, або локальні [16, с. 204].
У правовому регулюванні діяльності органів виконавчої влади суттєве значення має науково обгрунтоване визначення виконуваних цими органами функцій та їх компетенції.
Як відомо, функції становлять найважливішу складову управлінської діяльності, походять від загального змісту державного управління, складають змістову характеристику діяльності [21, с. 25]. Компетенція, у свою чергу, є проявом діяльності органу держави, що спирається на владні повноваження. Тому, на нашу думку, цілком виправданим буде умовне виділення у структурі нормативно-правових актів, у яких ідеться про діяльність того чи іншого органу державної влади, двох структурних блоків: функціонального (рольового) і компетенційного (владного). Водночас зазначимо, що функціональний та компетенційний блоки не вичерпують всієї багатоманітності структури нормативно-правового акту.
Досліджуючи функціональний блок статусу органу виконавчої влади, звернімо увагу на те, що «функціональний аналіз є найбільш глибоким за ступенем проникнення у зміст і найвищим за рівнем теоретичного узагальнення аспект дослідження державного управління» [21, с. 28.]. Його застосування створить можливості для з’ясування задач та ролі держави, а також її окремо взятих органів.
Функції держави і функції державних органів не є однопорядковими явищами (поняттями). У функціях держави виражається зміст її діяльності загалом (тобто всієї державної діяльності), а у функціях державних органів – лише зміст специфічної частини (ділянки) державної діяльності [15, с. 89]. Функції окремого органу держави говорять про соціальне призначення цього конкретного органу як особливої частини механізму держави.
Тому, на нашу думку, було б неправильно визначати функції держави як просту арифметичну суму функцій її органів, а функції органів – як результат подільності функцій держави. Слід ураховувати масу інших чинників, вплив яких не можна ігнорувати.
Між функціями держави і функціями органів держави прослідковується співвідношення, тотожне співвідношенню філософських категорій «цілого» та «частини». Частина завжди несе на собі відбиток цілого, виражає природу цілого, зберігає його певні специфічні риси. Частина існує остільки й тому, що існує ціле, до якого вона належить, і навпаки, без частини не існує цілого. Можна встановити взаємний перехід частин у ціле та цілого у частини. Кожна із цих категорій існує лише тому, що існує інша.
Функції частин (органів держави) походять від функцій цілого (держави), але не є результатом їх механічного поділу. Розуміння функцій держави як суми функцій державних органів неприпустиме. Подібний підхід «зітре» масу чинників, таких як масштабність впливу, характер та ступінь важливості розв’язування завдань, інтегративність, структурність, генетичність, субординованість тощо.
Взаємозв’язок функцій органів держави з функціями держави виступає не у вигляді лінійного причинного ряду, а у вигляді своєрідного замкнутого кола, всередині якого кожна частина є умовою другої та обумовлена нею". Функції державних органів є результатом змістової подільності державного впливу на суспільство. Функції держави є результатом інтегративних властивостей функцій державних органів. Дроблячи за певною класифікаційною ознакою функції держави, отримаємо певну систему функцій державних органів.
Державний орган бере участь у виконанні всіх функцій держави, але переважно зайнятий тими з них, які прямо витікають з його призначення [8, с.212 ]. Через «покладення» державою на свій одиничний (конкретний) орган певного «набору» (комплексу) функцій досягається спеціалізація державної діяльності, виділяються ті державні структури, які «опікуються» окресленою сферою суспільних відносин, певним родовим або видовим об’єктом державного управління. Саме у такий спосіб можна встановити, що забезпечує конкретний орган, чим він займається, за що несуть відповідальність його посадові особи.
2.2. Компетенція державного органу як вираз його спеціальної правосуб’єктності
Компетенція державного органу (уряду, міністерства, парламенту, органів суду, міліції, прокуратури та ін.) — це закріплена законом (або іншим нормативним актом) сукупність його владних повноважень (прав і обов'язків), юридичної відповідальності і предмета відання [ 20, с.108].
Компетенцію державного органу можна зобразити за такою схемою:
а) юридичні права для здійснення державних функцій (щодо об'єктів управління);
б) юридичні обов'язки, що на нього покладаються (перед державою);
Тут права - можливості щодо виконання покладених функцій — збігаються з обов'язками — необхідністю (повинністю) стосовно держави і зливаються в єдину правову категорію повноважень головний напрямок діяльності , тобто основне функціональне призначення (наприклад, у міліції — безліч прав і обов'язків, а предмет відання — охорона громадського порядку) - настає за результатами роботи, за неналежне виконання повноважень або перевищення їх обсягу; разом з повноваженнями юридична відповідальність є елементом спеціального правового статусу державного службовця, зокрема посадової особи
Юридичні повноваження (правообов'язки) державного органу або його посадової особи — вид і захід владного впливу на учасника правових відносин з метою реалізації припису правової норми, досягнення певного соціально-корисного результату. Цей вплив спрямований на задоволення домагань уповноваженого суб'єкта або на винну особу.
Юридичні повноваження не можуть бути представлені як одне лише право або один лише обов'язок. З одного боку, при здійсненні повноважень державним органом і посадовими особами центр ваги у співвідношенні прав і обов'язків припадає на обов'язки, оскільки за їх невиконання настає притягнення до юридичної відповідальності. З іншого боку, державний орган і посадові особи мають право вимагати відповідної поведінки від інших органів і осіб, а також їх невтручання в сферу своєї компетенції, встановлену державою. Тому юридичні повноваження постають як певні правообов'язки (поєднання прав і обов'язків) — покладені обов'язки виконуються через користування наділеними правами. При формулюванні повноважень законодавець в одних випадках може перенести центр ваги лише на права, в інших — лише на обов'язки.
Владні повноваження державного органу виражаються, наприклад, у праві видавати правові акти — нормативні та індивідуальні, підписувати цивільно-правові договори, у можливості забезпечувати виконання і додержання правових актів примусовими засобами
У правовій державі кожний державний орган і його посадові особи мають компетенцію, яка визначається в нормативно-правових актах, і зобов'язані діяти в її межах. Так, компетенція глави держави, вищих органів влади і управління визначається конституцією, а інших державних органів — законами і положеннями про ці органи.
Компетенція державних органів має спеціальний характер і не є рівною для всіх органів держави. Порядок встановлення і обсяг компетенції залежать від того, до якої ланки державного апарату належить державний орган — законодавчої, виконавчої, судової влади або органів прокуратури та ін.
На відміну від індивідуальних суб'єктів правовий статус колективних суб'єктів — державних органів як суб'єктів правовідносин обмежується тими цілями і завданнями, заради яких вони створюються.
Специфіка виконання повноважень державними органами полягає в тому, що вони діють у підсистемі публічного права (конституційне, адміністративне право), для якого характерним є імперативний метод — юридичної субординації і підпорядкованості. З одного боку, це питання компетенції державних органів і посадових осіб, які мають правомочності на видання в одно-стороньому порядку індивідуального розпорядження з визначенням прав і обов'язків підпорядкованих і підзвітних осіб; а з іншого боку — питання пасивної правосуб'єктності підпорядкованих і підзвітних осіб, їх обов'язків і відповідальності. Воля підлеглих не є визначальною для індивідуального акта, що видається.
Висновки до розділу 2.
При вивченні функцій держави методологічно важливо не ототожнювати функції держави і функції державних органів. Функції державних органів можна визначити як передбачені Конституцією та законами держави напрямки або види здійснення влади. Звичайно, як випливає з цього визначення, функції держави і державної влади тісно пов’язані, оскільки призначення державної влади є виконанням функцій держави. Але, на жаль, часто на практиці державна влада має свої цілі, авдання, які нерідко видає за функції держави загалом. Тому, щоб не допустити протистояння інтересів народу та інтересів влади, методологічно дуже важливо не змішувати функції держави і функції державних органів.
Отже, неправильно визначати функції держави як просту арифметичну суму функцій її органів, а функції органів – як результат подільності функцій держави. Слід ураховувати масу інших чинників, вплив яких не можна ігнорувати.
ВИСНОВКИ
В роботі були розглянуті перш за все, різні підходи щодо тлумачення правових категорій «функції держави», «функції державних органів», «компетенція», охарактеризовано різні види функцій держави та державних органів. Отже, мною було зробелно наступні висновки:
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ