Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Глава 1. 3
Методи психології
Класифікація методів психологічної науки
Нагадаємо, що метод – це шлях наукового дослідження або спосіб пізнання будь-якої реальності.
Методи психологічної науки звичайно поділяють на 4 групи.
Методи теоретичного дослідження – вони застосовуються на першому та другому етапі загальної методики психологічного дослідження і допомагають подумки пізнавати сутність певного психічного явища. До цієї групи методів належать моделювання, реконструкція, типізація.
Моделювання має за мету створення аналогу певного явища, в якому акцентовано головні закономірності цього явища і виключено другорядні, випадкові фактори.
Реконструкція полягає у змістовій або структурній перебудові явища з метою кращого його розуміння.
Типізація спрямована на визначення варіантів даного явища відповідно певним ознакам.
Методи емпіричного дослідження – вони застосовуються на третьому етапі загальної методики психологічного дослідження і допомагають реальній взаємодії дослідника з проявами психічного явища. Ці методи спрямовані на отримання фактичного матеріалу і застосовуються до певних носіїв психічних явищ: до людей-випробуваних, інколи до тварин, інколи – до самого дослідника (при застосуванні методу самоспостереження). До цієї групи належать методи спостереження, експерименту, опитування, бесіди, тестів, аналізу продуктів діяльності та ін., які більш докладно розглянуті в наступному параграфі.
Аналітичні методи – вони застосовуються на четвертому етапі загальної методики психологічного дослідження і слугують об’єктивації отриманих результатів. Аналітичні методи поділяються на якісні та кількісні.
Якісні методи аналізу спрямовані на з’ясування причин високого чи низького рівня досягнень, розвитку здібностей, залежність їх від індивідуальних та вікових проявів особистості, умов життя та діяльності, стосунків у колективі, ставлення до діяльності тощо (до них можна віднести контент-аналіз, який застосовується у роботі з психологічно змістовними текстами і полягає у переводі змістової інформації в кількісну).
Кількісні методи аналізу спрямовані на обчислення коефіцієнтів правильного розв’язання завдань, частоти повторення спостережуваного психічного явища та інших характеристик (це такі методи математичної статистики, як варіаційний аналіз, кореляційний аналіз, регресійний аналіз, факторний аналіз та ін.).
Методи організації дослідження складають окрему групу методів; вони мають відношення не тільки до певного етапу загальної методики психологічного дослідження, але й до пізнавального циклу в цілому. До цієї групи належать лонгітюдний та порівняльний методи.
Лонгітюдний метод передбачає вивчення різних стадій розвитку певного психічного явища на одному й тому ж випробуваному протягом тривалого часу (на різних вікових етапах розвитку особистості тощо). Цей метод широко використовується у дитячій та віковій психології. Лонгітюдне дослідження є найбільш ефективним, коли воно базується на дослідженні різних варіантів розвитку. Організація лонгітюдного дослідження передбачає одночасне застосування інших методів: спостереження, тестування, психографії та ін.
Порівняльний метод (метод зрізів) дозволяє вивчати паралельно й одночасно єдине психічне явище на різних випробуваних. Якщо він застосовується для порівняння психіки випробуваних різного віку, то дослідження називають порівняльно-онтогенетичним. Порівняння одного й того ж явища у здорових та психічно хворих випробуваних називають порівняльно-патологічним дослідженням. У випадку збору фактичного матеріалу про випробуваних, що знаходяться в однакових педагогічних умовах, мова йде про порівняльно-педагогічне дослідження.
Методика наукового дослідження становить собою певну послідовність пізнавальних дій. Загальна методика психологічного дослідження включає такі основні етапи:
1. Визначення предмету дослідження (у тому числі первинна його теоретизація). Предмет конкретного психологічного дослідження повинен бути включеним у предмет психології як науки – інакше таке дослідження буде якщо й науковим, але не психологічним; він має містити у собі певну пізнавальну проблему, якусь невизначеність.
2. Теоретичне дослідження. Воно передбачає розумову взаємодію із сутністю предмета дослідження, створення теоретичної концепції цього психічного явища.
3. Емпіричне дослідження. Воно передбачає взаємодію дослідника із реальними проявами досліджуваного психічного явища з метою підтвердження або заперечення вихідних теоретичних положень.
4. Аналіз та інтерпретація емпіричних даних. На цьому етапі дослідження здійснюється якісний та кількісний аналіз матеріалів дослідження, вирішується питання підтвердження об’єктивності висновків, отриманих емпіричних закономірностей.
5. Презентація результатів. Видання наукових праць: монографій, статей, дисертаційних робот тощо.
Науковий метод в широкому розумінні цього слова утворюється в результаті поєднання методології з методикою та конкретними техніками
Емпіричні методи психології
За своєю структурою кожний емпіричний метод психологічної науки являє собою сукупність прийомів та операцій, спрямованих на вивчення реальних проявів тих чи інших психологічних явищ. Добір методів залежить від конкретних умов, цілей і зав дань дослідження. Існує велика кількість засобів вивчення психоло гічних явищ, однак всі вони в процесі практичної ре алізації спираються на головні принципи побудови психологічних до сліджень: об’єктивність вивчен ня психічних явищ; вивчен ня психічних явищ у їх розвитку; аналітико-синтетичний підхід до вивчення психічних явищ.
Найпоширенішими з емпіричних методів є такі: спосте реження; експеримент; опитування; тести; аналіз документів; вивчення продуктів діяльності; експертна оцінка.
Метод спостереження. Під спостереженням розуміють цілеспрямова не вивчення поведінки і діяльності особистості в природних ситуа ціях, засноване на їх безпосередньому сприйманні.
Найдревнішим емпіричним методом психології справедливо вважають самоспостереження, або інтроспекцію, що в перекладі означає “спостерігання всередині”. Для кожної людини самоспостереження є необхідним елементом самопізнання і самовиховання. Не можна вдосконалювати себе, не вивчаючи свій внутрішній світ. Саме це примушує людину змінюватися. Результати самоспостереження можна фіксувати у різних документах: листах, автобіографіях, анкетах тощо. Проте цьому методу, найбільш доступному на перший погляд, притаманний цілий ряд недоліків. Спостерігаючи за самим собою дуже важко бути об’єктивним. Важко переключати увагу з того, що ми робимо, на те, як це відбувається. Окрім того, в психіці людини існують підсвідомі та неусвідомлені переживання, про які людина може взагалі не здогадуватися.
Позбутися зазначених недоліків дозволяє об’єктивне спостереження, яке здійснюється психологом-спостерігачем. План і програму такого спостереження складають виходячи з цілей та завдань психологічно го дослідження. Об’єктивне спостереження може бути реалізоване у двох формах:
а) у формі простого спостереження, за якого спостерігач особисто в ситуації участі не бере, а люди, яких він спостерігає, про це не знають;
б) у формі включеного спостереження, коли дослід ник адаптується до певного соціального оточення і люди, яких спосте рігають, мають можливість а ним взаємодіяти.
Всі отримані в процесі спостереження факти, які стосуються об’єкта дослідження, обов’язково реєструються. Якість реєстрації залежать від досвіду й кваліфікації спостерігача. Щоб зменшити суб’єктивний вплив спостерігача, використовують технічні засоби: магнітофони, фотоапарати, відеокамери. Окрім того, об'єктив ність спостереження зростає при збільшенні його тривалості та пара лельному використанні інших методів дослідження психічних явищ.
Метод експерименту. Одним з основних методів наукового психологічного дослідження є експеримент. На відміну від спостереження, експеримент передбачає активний вплив дослідника на досліджувані психічні явища через окремі керовані і контрольовані дослідником чинники.
Розрізняють лабораторний і природний експерименти. Перший проводять у спеціально створених умовах, де апаратура дозволяє досліджувати взаємодію сенсорних, моторних, інтелектуальних, характерологічних компонентів і таким чином вивчати діяльність людини в цілому.
У природному експерименті поєднуються активність методу експерименту і природність методу спостереження: дослідник створює умови, що викликають бажане явище, а зміст звичних для людини умов лишається без змін.
Обидва методи можуть мати констатуючи й або формуючий характер. Експеримент констатуючого характеру вивчає рівень розвитку окре мих якостей особистості або готовності до професійної діяльності в цілому. Формуючий експеримент спрямований на вивчення й розвиток професійних якостей в умовах цілеспрямованих виховних впливів.
Важливою перевагою методу експерименту є можливість повтору з метою накопичення кількісних даних про типовість явища, що досліджується. Водночас умови експерименту можуть призвести до порушення природного плину діяльності людини, внаслідок чого можливі помилкові висновки.
Переваги й недоліки методу слід враховувати при розробці програм дослідження.
Метод опитування базується на пропонуванні учаснику дослід ження серії запитань, відповідаючи на які він надає досліднику деяку інформацію про себе. Опитування проводиться як в усній (бесіда), так і письмовій формі (анкета).
Розрізняють два види запитань: закриті і відкриті. У першому випадку опитуваний вибирає відповідь на запитання з кількох запропонованих, у другому він сам формулює відповідь у довільній формі.
Метод бесіди. Бесіда – метод отримання інформації яро індивідуально-психологічні особливості в процесі безпосередньої вербальної (словесної) комунікації за спеціальною програмою. Можливість вести спостереження за співбесідником під час особистого спілкування дозволяє досліднику при необхідності змінювати напрям розмови на підставі спостережуваних жестів, міміки, інтонації співбесідника, робити висновки щодо його особистого ставлення до фактів, про які він повідомляє. Неприпусти мо, щоб бесіда перетворилася на розпитування чи допит.
Метод бесіди відіграє допоміжну роль, оскільки всю інформацію дає сам опитуваний. Тому бесіду як метод дослідження треба використовувати на початковому етапі для підготовки людини до участі в експерименті.
Одним з різновидів бесіди є інтерв’ю – одержання вихідного матеріалу для наукового дослідження шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди дослідника з випробуваним. У разі проведення інтерв’ю двобічний зв’язок є обмеженим, оскільки дослідник лише фіксує відповідні відповіді випробуваного, зберігаючи нейтральну позицію.
Метод анкети. Анкета – методичний засіб для отримання соціально-психологічної інформації на основі письмового самозвіту випробуваного. Анкета являє собою набір запитань, кожне з яких логічно пов’язане з центральним завданням дослідження. Практична реалізація методу анкети відбувається , як правило, у два етапи.
На першому етапі за допомогою від критих анкет виконують “пілотажне” дослідження. На другому – відби рають більш типові відповіді і на їх основі розробляють закриті ан кети. Перевага використання закритих анкет полягає в можливості автоматизації процесу обробки отриманих результатів, що дуже важливо при проведенні масових опитувань.
Для вивчення й оцінки окремих рис і проявів особистості розроб лена велика кількість опитувальних листів, які включають питання щодо переживань, стану, реакцій тощо, з якими випробуваний має погодитися чи ні. За допомогою опитувальних листів можна отримати від випробуваного різнобічну інформацію – від особливостей його психофізіологічного стану до переконань та ідеалів.
Метод тестів. Серед методів психології особливе місце посідає метод тестів (тестування). На відміну від інших методів, тестування спрямоване не на дослідження психічних явищ для отримання тих чи інших нових даних, а на вимірювання вже відомих психологічних особливостей випробуваних за допомогою стандартизованих завдань (тестів).
Найбільш відомими в психології є три види тестів: тести досягнень; тести здібностей; проективні тести.
Тести досягнень являють собою методики психологічної діагностики, які мають на меті вияв ступеня оволодіння певними уміннями, навичками і знаннями. Використовують їх у професійному доборі. Наприклад, тести "Перевірте, який ви керівник", "Чи вмієте ви проводити ділове обговорення?" тощо.
Тести здібностей дозволяють визначити рівень розумового потенціалу, творчих здібностей, а також рівень готовності до роз в’язання певних типів навчальних та професійних завдань.
Проективні тести – це методики цілісного вивчення особистості. Назва їх пов’язана з використанням у них процесу проеціювання, ко ли випробуваний свідомо чи підсвідомо переносить свої установки, емоційні стани чи особистісні якості на запропоновані до розв’язання завдання чи ситуації. Приміром, дописати речення чи роз повідь, зробити малюнок на вільну тему, скласти розповідь за малюн ком тощо. Виконуючи такі завдання, він допомагає скласти уявлення про свою індивідуальність. До найбільш застосовуваних проективних ме тодів належать тести Рошарха і Люгера, тематичний операційний тест тощо.
Крім названих існують і так звані групові тести для вимірювання групових психічних процесів – психологічного клімату групи, рівня її згуртованості, взаємовідносин між членами групи тощо. Найпоширенішою серед групових тестів є соціометрична процедура, призначена для виз начення структури емоційних зв’язків між членами групи, тобто вза ємних симпатій і антипатій.
Головними критеріями якості тесту в надійність і валідність. Надійність тесту розглядають як стабільність його результатів при повторному тестуванні. Крім того, дуже важливо, щоб тест дозволяв визначати з високою точністю саме ту якість, котра цікавить дослід ника. Це умова валідності. Чим вища валідність тесту, тим точніше він вимірює ту рису, для визначення якої був розроблений.
Процедура тестування включав декілька етапів. На першому дослідник вибирає тести. Другий етап – безпосе редньо тестування одного чи групи учасників. Третій етап – інтерпре тація результатів, висновки. Ефективність тестування значною мірою залежить від досвіду і кваліфікації дослідника.
Метод аналізу документів. Під документом у соціальній психології розуміють будь-яку інформацію, зафіксовану у вигляді рукописного або друкованого тексту, фотографії, відео- або магнітних за писів. Інакше кажучи, аналіз документів є методом збирання фактів про учасника дослідження, що матеріалізовані у тій чи іншій формі.
Щодо конкретної людини розрізняють документи особові і безособові. Особові документи – це карти індивідуального обліку, що завіре ні підписом особи, щоденники, листи, заяви тощо. До безособових на лежать статистичні дані, протоколи зборів, повідомлення в пресі.
Метод аналізу документів потребує перевірки їх справжності.
Цей метод успішно застосовують при формуванні гіпотези дослі дження й визначенні загальних напрямів вивчення особистості. Він має допоміжний характер, оскільки документи відображають тільки результа ти діяльності людини, а не сам процес.
Метод вивчення продуктів діяльності. Під продуктом діяльності особистості розуміються реально-практичні та ідеальні за формою вияви її активності щодо явищ об’єктивного та суб’єктивного світу. Метод вивчення продуктів діяльності являє собою систему дослідницьких процедур, спрямованих на збір, систематизацію, аналіз та тлумачення результатів попередньої психічної діяльності людини: трудової, учбової, ігрової.
В продуктах діяльності людини відображається її ставлення до самої діяльності, до оточуючих, до навколишнього світу, а також рівень розвитку її розумових, сенсорних та моторних навичок. Отже, при аналізі продуктів діяльності їх характеристика є необхідною для відтворення процесу створення готового продукту.
Використовуючи цей метод, дослідник має з’ясувати:
а) чи є продукт, що аналізується, результатом типової для даної людини діяльності, чи створений нею випадково;
б) в яких умовах здійснювалася діяльність людини;
в) чи можна дослідити аналогічні та інші різноманітні продукти діяльності цієї людини.
Цінністю цього методу є наявність у дослідника зафіксованих матеріально результатів психічної діяльності людини. Проте, метод вивчення продуктів діяльності частіше використовують як допоміжний, оскільки він не дозволяє дослідити багатогранність психічної діяльності, що призвела до створення продукту.
Метод експертної оцінки. Сьогодні психолог все частіше виступає як експерт з питань управління, організаційного розвитку, розв’язання конфліктів тощо. Управлінці, педагоги, юристи запрошують психолога, щоб сумісно з ними проаналізувати будь-яку ситуацію, дати оцінку нововведень, того чи іншого способу поведінки в конкретній ситуації. Продуктом діяльності психолога у даному випадку є експертний висновок.
психологічних досліджень
Статистичне групування. Дані, що були отримані в процесі психологічного дослідження, можуть бути систематизовані за допомогою простого або перехресного групування. Просте групування полягає в упорядкуванні або класифікації за однією ознакою. Залежно від гіпотези, усіх випробуваних, що увійшли до вибіркової сукупності, можна згрупувати за певними ознаками: статтю, віком, типом темпераменту, рівнем розвитку здібностей тощо.
Результат групування одиниць спостереження за будь-якою ознакою називають статистичним рядом. Ознаку, за якою групують, позначимо x.
П р и к л а д 1. Припустимо, що x – це обсяг уваги кожного студента в академічній групі. Отримаємо неупорядкований ряд окремих спостережень:
6, 8, 4, 7, 8, 5, 9, 6, 7, 7, 8, 7, 7, 6, 9, 5, 7, 8 (об’єктів).
Якщо окремі спостереження записати у порядку збільшення вказаних вище значень ознаки, то отримаємо варіаційний ряд:
4, 5, 5, 6, 6, 6, 7, 7, 7, 7, 7, 7, 8, 8, 8, 8, 9, 9 (об’єктів).
Далі можна підрахувати, як часто кожне значення цієї ознаки зустрічається в сукупності. В результаті отримаємо частотний розподіл для даної ознаки. Іноді його називають емпіричним або статистичним розподілом. Для прикладу 1 частотний розподіл має вигляд, наведений у таблиці 1.
Таблиця 1
|
Обсяг уваги xi |
Частота f fi |
Накопичена частота fн і |
|
4 5 6 7 8 9 |
1 2 3 6 4 2 |
1 3 6 12 16 18 |
|
Кількість значень k = 5 |
Кількість студентів n = 18 |
- |
Кожне окреме значення ознаки позначають x1, x2, x3, …, xk. У наведеному прикладі це 4, 5, 6, 7, 8, 9 (об’єктів), а кількість значень k = 5.
Абсолютні числа, які показують, скільки разів зустрічається те чи інше значення ознаки x , називають частотами і позначають відповідно f1, f2, f3, …, fk.
Відносною частотою називають долю значень ознаки в загальному числі спостережень і позначають 1, 2, 3, …, k.
Наприклад, для наведеного в таблиці 1 частотного розподілу 9 об’єктів частота найбільшого значення ознаки дорівнює 2, а відносна частота
(1)
Відносну частоту звичайно виражають у відсотках: 6 = 11%.
Згруповані дані. Як правило, для подальшого статистичного опрацювання або більш наочного представлення даних окремі значення ознак об’єднують в групи (інтервали) В такому випадку частоти співвідносять вже не з кожним окремим значенням ознаки, а з рядом значень, які потрапляють у певний інтервал. Розподіл обсягу уваги для вищенаведеного прикладу представлений у вигляді інтервального ряду в таблиці 2.
Таблиця 2
|
Інтервали обсягу уваги m |
Частота f (кількість студентів) |
Відносна частота , % |
Накоплена частота fн |
Накоплена відносна частота н, % |
|
4-5 6-7 8-9 |
3 9 6 |
16.7 50.0 33.3 |
3 12 18 |
16.7 66.7 100.0 |
|
m = 3 |
18 |
100 |
- |
- |
На відміну від простого групування, яке виконується за однією ознакою, перехресне групування являє собою зв’язування фактів за рядом ознак, що були виділені у гіпотезах. Перехресне групування дозволяє визначити тісноту зв’язків, а в деяких випадках – й напрям взаємодії.
Варіаційний аналіз. Групування – це лише перший етап статистичного аналізу отриманих даних. Наступний крок опрацювання полягає в отриманні деяких узагальнюючих характеристик, які дозволяють глибше зрозуміти особливості одиниці спостереження. Сюди перш за все відносять середнє значення ознаки, навколо якого варіюють інші її значення, а також міру розсіяння ознаки. До середніх величин у математичній статистиці відносять середнє арифметичне, медіану, моду, до показників міри розсіяння – варіаційний розмах, дисперсію, середнє квадратичне відхилення тощо.
Середнє арифметичне значення є часткою від поділу суми всіх значень ознаки на їх число. Позначається воно . Формула для обчислення має вигляд:
(2)
де x1, …, xn – значення ознаки; n – кількість вимірів (або випробуваних).
Отже, середнє значення обсягу уваги, характерне для групи студентів (приклад 1) буде таким:
6,9 (об’єктів).
Необхідність визначення середнього значення ознаки особливо часто виникає за результатами групування. В цьому випадку користуються середнім арифметичним зваженим значенням ознаки, яке визначається за формулою:
(3)
де x1, x2, x3, …, xk – варіанти значень ознаки;
f1, f2, f3, …, fk – частоти варіантів значень ознаки.
Для прикладу 1 середнє зважене значення обсягу уваги буде таким:
(об’єктів).
Медіаною (Me) називають значення ознаки, яке знаходиться в середині варіаційного ряду і поділяє його строго пополам. Щоб знайти медіану, спочатку визначають її порядковий номер. Для цього при непарному числі одиниць спостереження до суми усіх частот додається одиниця і все ділять на два. При парному числі одиниць спостереження в ряду будуть дві середні одиниці і за усіма правилами медіана має визначатися як середня із значень цих двох одиниць. Проте на практиці при парному числі одиниць спостереження медіана визначається як значення ознаки тієї одиниці, порядковий номер якої дорівнює загальній сумі частот, поділеній на 2. Знаючи порядковий номер медіани, легко за накопиченими частотами знайти її значення.
Обчислимо значення медіани для прикладу 1 (таблиця 1). Поділивши суму частот на 2, визначаємо порядковий номер медіани. Він дорівнює 18:2=9. По накопичених частотах бачимо, що всі одиниці спостереження з 7 по 12 мають значення 7. Отже, Me = 7.
В інтервальних рядах з різними значеннями частот обчислення медіани складається з двох етапів: спочатку знаходять медіанний інтервал, якому відповідає перша з накоплених частот, що перевищує половину всього обсягу сукупності, а потім знаходять значення медіани за формулою
, (4)
де x0 – початок (нижня границя) медіанного інтервалу;
h – величина медіанного інтервалу;
– сума відносних частот;
н(Me-1) – відносна частота, що накопичена до медіанного інтервалу;
Me – відносна частота медіанного інтервалу.
Проведемо обчислення за даними таблиці 2, де в останньому стовпчику наведені відносні накопичені частоти. Перша з них, що перебільшує половину сукупності, дорівнює 66,7%. Отже, медіана належить інтервалу 6-7 об’єктів. Тому
(об’єктів).
Мода. Модою (Mo) в математичній статистиці називають значення ознаки, яке частіше за все зустрічається в даній сукупності. Так, у прикладі 1 модою буде обсяг уваги 7 об’єктів, оскільки саме це значення зустрічається у виборці найчастіше.
Варіаційний розмах – це різниця між максимальним та мінімальним значеннями ознаки у даній сукупності. Для наведеного вище прикладу варіаційний розмах дорівнює 9–4=5 (об’єктів).
Дисперсія. Дисперсією (s2) називається величина, яка дорівнює середньому значенню квадрата відхилень окремих значень ознак від середньої арифметичної. Обчислюється дисперсія за формулою:
. (5)
В таблиці 3 наведені дані для розрахунку дисперсії за прикладом 1.
Таблиця 3
|
Номер випробуваного |
xi |
||
|
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 |
6 8 4 7 8 5 9 6 7 7 8 7 7 6 9 5 7 8 |
–0.888 1.112 –2.888 0.112 1.112 –1.888 2.112 –0.888 0.112 0.112 1.112 0.112 0.112 –0.888 2.112 –1.888 0.112 1.112 |
0.790 1.236 8.346 0.013 1.236 3.568 4.460 0.790 0.013 0.013 1.236 0.013 0.013 0.790 4.460 3.568 0.013 1.236 |
|
n = 18 |
= 6.889 |
Σ0 |
Σ31.764 |
Підставляючи ці дані у формулу (5), обчислимо значення дисперсії:
.
Величину, яка обчислюється як корінь квадратний з дисперсії називають середнім квадратичним відхиленням і позначають . Його значення для прикладу 1 буде таким:
= = +1,367 = +1,4 (об’єктів).
Це означає, що при середньому обсязі уваги 6.9 об’єктів усі інші студенти академічної групи мають обсяг уваги, який в середньому відхиляється від цього значення на +1,4 об’єктів, тобто приблизно на 20 %.
Перевірка статистичних гіпотез полягає у перевірці припущень про характер розподілу випадкових величин та про зв’язок між ними, про належність даних до однієї генеральної сукупності, про значимість відмінностей тощо.
Процедура перевірки статистичної гіпотези передбачає висунення так званої нульової гіпотези (Ho), згідно з якою приймається попереднє судження про відсутність зв’язку, впливу або відмінностей, які є значимими в статистичному смислі. Одночасно з Ho висувається одна або декілька альтернативних гіпотез (H1, H2, …, Hk).
Для перевірки нульової гіпотези використовують спеціально підібрану випадкову величину, точне або наближене значення якої відомо і зведено у таблицю. Ця величина називається статистичним критерієм і позначається умовно K. Для критерію K фіксується так звана критична область, тобто сукупність значень критерію, при яких нульову гіпотезу відкидають. Точка Kкр називається критичною, якщо вона відокремлює критичну область від області прийняття гіпотези.
Розрізняють правосторонню, лівосторонню і двосторонню критичні області.
Прийняття або відкидання гіпотези здійснюється на основі відповідного статистичного критерію з визначеною імовірністю p. Вважають, що нульова гіпотеза справедлива, якщо імовірність того, що критерій K прийме значення більше Kкр, тобто потрапить у критичну область, дорівнює обраному значенню імовірності , а саме:
p(K>Kкр) = (для правосторонньої області);
p(K<-Kкр) = (для лівосторонньої області);
p(K>Kкр) = (для двосторонньої області).
Прийняту імовірність називають рівнем значимості.
На практиці прийняття або відкидання Ho означає прийняття протилежної за смислом альтернативної гіпотези (наприклад, Ho – метод не впливає, H1 – метод впливає). При цьому визначається статистичний критерій K; обчислюється фактичне значення статистичної характеристики Kф, яке спостерігається; встановлюється рівень значимості (прийнятої імовірності), як правило, 0.05 або 0.01. По таблицям розподілу критерію K для даного рівня значимості знаходять критичну точку Kкр. Далі приймається рішення про відкидання Ho – якщо Kф > Kкр, або про прийняття Ho – якщо Kф < Kкр.
Кореляційний аналіз призначений для оцінювання форми, знаку й тісноти зв’язку між кількома ознаками або факторами, що досліджуються. При визначенні форми зв’язку розглядається її лінійність або нелінійність (тобто як в середньому змінюється y в залежності від змінювання x, а x – від y).
Серед різновидів кореляційного аналізу широко використовують в психології наступні: розрахунок коефіцієнту кореляції r та коефіцієнтів кореляції Спірмена rs і Кендалла .
Коефіцієнти кореляції можуть мати значення від 0 до +1. Якщо коефіцієнт дорівнює нулю або має знак “–“, це означає, що зв’язок між двома ознаками відсутній. Найбільш тісний взаємозв’язок має місце у випадках, коли величина коефіцієнту наближається до +1. У психологічних дослідженнях заведено вважати, що при значенні коефіцієнту кореляції 0.3-0.5 зв’язок є помірним, 0.5-0.7 – значимим, 0.7-0.9 – сильним.
Коефіцієнт кореляції r обчислюють у випадку найпростішої класифікації, а саме: за наявністю будь якої ознаки у випробуваного йому приписують 1, за відсутністю – 0. Формула для обчислення r має вигляд:
r = , (6)
де n – загальна кількість випробуваних;
x – результати оцінювання першої ознаки (в балах);
y – результати оцінювання другої ознаки (в балах);
–
П р и к л а д 2. При заснуванні заочної школи “Людські стосунки” була висунута нульова гіпотеза Ho про відсутність значимого зв’язку між результатами попереднього тестування бажаючих навчатися (x) і прийняттям ними рішення про подальше продовження занять у заочній школі (y), а також альтернативна гіпотеза про існування такого зв’язку. Оцінку “1 бал” отримали ті, хто у процесі тестування показав досить високий рівень уміння працювати в колективі. Інші результати були оцінені “0 балів” (таблиця 4).
Коефіцієнт кореляції r для прикладу 2 буде таким:
r = .
Таблиця 4
|
Номер випробуваного |
Результат тестування, x |
Пройшли курс навчання, y |
xy |
|
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 18 20 |
1 1 1 0 1 1 1 0 0 1 1 1 1 0 0 1 1 1 1 1 |
1 1 1 0 0 1 0 1 0 0 1 1 1 1 0 0 0 0 0 1 |
1 1 1 0 0 1 0 0 0 0 1 1 1 0 0 0 0 0 0 1 |
|
Усього: |
15 |
10 |
8 |
Достовірність результатів психологічного дослідження. Для перевірки статистичної значимості (достовірності) отриманих коефіцієнтів кореляції найчастіше використовують випадкові величини, які розподілені нормально (Z-критерій), за законом Фішера (F-критерій), за законом Стьюдента (t-критерій), за критерієм хі-квадрат (критерій 2).
У випадках, коли n<50, застосовують критерій Стьюдента t, який обчислюють за формулою:
. (7)
Якщо n >50, то необхідно застосовувати Z-критерій:
. (8)
При необхідності перевірки на значимому рівні двох коефіцієнтів кореляції, значення Z обчислюють за формулою:
. (9)
Критичні значення величин tкр і Zкр знаходять у спеціальних таблицях (див. додаток).
Обчислимо величину t для прикладу 2 (коефіцієнт кореляції r=0.115):
.
Для рівня значимості =0.01 (одностороння область) tкр=2.528. Оскільки t=0.491<tкр, ми робимо висновок, що коефіцієнт кореляції r=0.115 не є статистично значимим. Це означає, що результати попереднього тестування майже не вплинули на прийняття учнями рішення про продовження навчання у заочній школі “Людські стосунки”, тобто гіпотеза Ho підтвердилася.
Коефіцієнти рангової кореляції використовують для вимірювання глибини зв’язку між якісними ознаками, значення яких можуть бути впорядковані або проранжовані за ступенем зменшення (або зростання) даної якості у випробуваних.
Коефіцієнт рангової кореляції Спірмена rs обчислюється за формулою:
, (10)
де di = P1i – P2i – різниця між i-ми парами рангів;
l – число пар рангів, що порівнюються.
П р и к л а д 3. З’ясуємо, якою є глибина зв’язку між оцінками професійно значущих якостей “ідеального керівника” та “ідеального підлеглого”, які були виставлені учнями заочної школи “Людські стосунки” (таблиця 5).
Значення коефіцієнту кореляції rs:
Для того, щоб rs був значимим на рівні 0.05 (двостороння область), він має дорівнювати або перевищувати критичне значення rsкр=0,648. Емпіричне значення rs=0,688>0,648, отже існує значимий зв’язок між середніми оцінками значущих професійних якостей особистості, які отримали “ідеальний підлеглий” та “ідеальний керівник”.
Коефіцієнт рангової кореляції Кендалла обчислюється за формулою:
, (11)
де l – число пар рангів, що порівнюються, а S обчислюється за формулою:
S = (Sі+ - Sі– ). (12)
Таблиця 5
|
Значущі професійні якості особистості |
“Ідеальний” підлеглий |
“Ідеальний” керівник |
Р1–Р2 |
(Р1–Р2)2 |
||
|
Ранг І |
Ранг ІІ |
|||||
|
3.29 4.00 4.29 4.86 4.86 5.14 5.43 7.00 7.43 8.71 |
1 2 3 4.5 4.5 6 7 8 9 10 |
2.00 5.14 6.43 3.29 6.57 3.00 4.43 7.14 8.71 9.71 |
1 5 6 3 7 2 4 8 9 10 |
0 –3 –3 1.5 –2.5 4 3 0 0 0 |
0 9 9 2.25 6.25 16 9 0 0 0 |
Алгоритм обчислення S пояснимо на прикладі таблиці 5, яка впорядкована таким чином, що у стовпчику “Ранг І” ранги розташовані у порядку збільшення їх значень. Беремо значення рангу, що стоїть у стовпчику “Ранг ІІ” на першому місці, 1; з розташованих нижче даного рангу дев’яти інших усі дев’ять значень його перебільшують, а менше його – немає. Число 9 записується у рядок Sі+, а 0 – у рядок Sі– (таблиця 6).
Таблиця 6
|
Sі+ |
9 |
5 |
4 |
5 |
3 |
4 |
3 |
2 |
1 |
0 |
|
Sі– |
0 |
3 |
3 |
1 |
2 |
0 |
0 |
0 |
0 |
0 |
|
Sі+ – Sі– |
9 |
2 |
1 |
4 |
1 |
4 |
3 |
2 |
1 |
0 |
Аналогічний підрахунок виконується для другого рангу із значенням 5: число рангів, розташованих нижче даного значення і більших за нього, дорівнює 5, а менших за нього – 3 і так далі.
Для даних, наведених у таблиці 6, значення S буде таким:
S = 36 – 9 =27.
Підставивши відповідні значення у формулу (8), отримаємо:
=.
Отже, можна зробити висновок, що дає більш обережну оцінку ніж rs.
Регресійний аналіз дозволяє вивчати залежності однієї або декількох середніх величин від інших. Поняття регресійного аналізу запровадив Ф.Гальтон, який встановив факт певного співвідношення між зростом батьків і їх дорослих дітей. Він помітив, що у батьків найнижчого зросту діти виявлялися трохи вищими, а у батьків найвищого зросту – трохи нижчими. Такого роду закономірність він назвав регресією. Регресійний аналіз застосовується переважно в емпіричних психологічних дослідженнях при розв’язанні завдань, пов’язаних з оцінюванням будь-якого впливу (наприклад, впливу мотивів на поведінку), при конструюванні психологічних тестів тощо.
Рівняння регресії описує числове співвідношення між величинами, яке відображає вигляд тенденції збільшення (або зменшення) однієї змінної при збільшенні (зменшенні) іншої (рис.1, 2). Рівняння, яке описує числове співвідношення середньої величини від x, називають рівнянням регресії y по x:
(13)
Аналогічно можна дати геометричну інтерпретацію регресійного рівняння:
(14)
Факторний аналіз – метод багатофакторної математичної статистики, який застосовується при дослідженні статистично пов’язаних ознак з метою виявлення певної кількості прихованих від безпосереднього спостереження факторів. Розроблений для потреб психології, факторний аналіз згодом набув широкого розповсюдження в економіці, медицині, соціології та інших науках, які мають величезну кількість змінних, з яких необхідно виділити провідні.
Основні ідеї факторного аналізу були закладені в працях відомого англійського психолога і антрополога Ф.Гальтона (1822-1911), який зробив значний внесок у дослідження індивідуальних відмінностей. Надалі продовжували розвивати факторний аналіз багато вчених, але подальшому його впровадженню в психологію ми більш за все завдячуємо Ч.Спірмену, Л.Терстоуну, Р.Кеттелу, Г.Айзенку.
Необхідність застосування факторного аналізу в психології в першу чергу витікає з багатовимірності об’єктів, які вивчає ця дисципліна. За допомогою факторного аналізу не просто встановлюється зв’язок змінювання однієї змінної в залежності від іншої змінної, а визначається міра цього зв’язку і встановлюються основні фактори, що лежать в основі зазначених змін.
Основними цілями застосування факторного аналізу в психології є такі:
В процесі дослідження із застосуванням факторного аналізу можна виділити три основні етапи:
І етап – збір емпіричних даних. Слід зазначити, що використання на цьому етапі різних варіантів бальних оцінок (шкал порядку) призводить до обмежень застосування факторного аналізу, оскільки його обчислювальні алгоритми вимагають, щоби вимірювання змінних, які спостерігаються, були проведені не нижче, ніж за шкалою інтервалів. Кількість змінних, що припадають на один фактор, має бути не менше трьох. Завершується перший етап обчисленням кореляційної матриці (матриці попарних кореляцій).
ІІ етап – власне факторизація матриці кореляцій або виділення первісних (ортогональних) факторів. Сьогодні – це повністю комп’ютеризована процедура, яку можна знайти майже в усіх сучасних статистичних програмах, зокрема, “Stadia” й “SPSS”.
ІІІ етап – змістовна інтерпретація результатів факторного аналізу.
Факторний аналіз є особливо продуктивним на початкових етапах наукових досліджень, коли необхідно виділити будь які попередні закономірності в галузі, що досліджується. Це дозволяє майбутній експеримент зробити більш досконалим порівняно з експериментом на змінних, які обрані довільно або випадково.
Запитання для повторення й самоперевірки
Л і т е р а т у р а