Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ЕХНОЛОГІЇ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ В ШКОЛІ.
План:
Сутність і зміст процесу виховання. Технології педагогічного процесу, як елемент педагогічної системи. Класифікація педагогічних технологій ( типи і види ). Технології виховного процесу. Технології навчання (модульні, проблемні, ігрові, продуктивні, пояснювально-ілюстративні, комп’ютерно-інформаційні та інш.).
Природа не творить людини як цілісної особистості, вона лише закладає основи і створює передумови для її формування. Людина — багаторівнева система, особливості якої виявляються у діалектичній взаємодії біологічних і соціальних факторів. Вступаючи в життя через соціальну і трудову діяльність, вона вливається у світ соціального досвіду, який є багатовіковим надбанням людства і стає основною школою становлення її як особистості. Процес діалектичної взаємодії біологічного і соціального, які впливають на формування особистості, вимагає науково обґрунтованої системи виховних впливів.
Виховання — соціальне і педагогічно організований процес формування людини як особистості.
СУТНІСТЬ І ЗМІСТ ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ ВИЗНАЧАЮТЬСЯ
ІЄРАРХІЧНОЮ СИСТЕМОЮ ПОТРЕБ ЛЮДИНИ:
СТРУКТУРА ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ ПЕРЕДБАЧАЄ:
Виховання є складним, багатогранним процесом, у якому тісно переплетені внутрішні (стосуються особи вихованця) та зовнішні (стосуються виховного середовища) суперечності.
ТЕХНОЛОГІЇ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ, ЯК ЕЛЕМЕНТ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ.
Педагогічну технологію розуміють як послідовну взаємозалежну систему дій педагога, спрямовану на вирішення педагогічних задач, чи як планомірне і послідовне втілення на практиці заздалегідь спроектованого педагогічного процесу.
КЛАСИФІКАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ.
Усі явища технологічного порядку в педагогіці умовно можна класифікувати на:
ТЕХНОЛОГІЇ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ
Побудова особистісно стверджувальних ситуацій у системі виховних відношень учнів є основою виховного процесу. В узагальненому вигляді вона передбачає таку структуру:
1. Визначення завдання виховання у вигляді очікуваних варіантів поведінки і особистісних проявів учнів. Виховне завдання розробляється з урахуванням соціального замовлення суспільства і запитів самого вихованця.
2. Виявлення мотиваційно-особистісних регуляторів поведінки і діяльності, що розкривають особистість з найістотнішої сторони - її самості: причину тих чи інших рішень, секрет 383 вибору і переваг ціннісних орієнтацій, визначення життєвих перспектив.
3. Розробка предметного змісту діяльності вихованців, яка забезпечує психічні механізми розвитку. Розробка включає: визначення 3. об'єктів діяльності; ділових і між особових зв'язків, їх поступове збагачення; виявлення проблем в полі особистісного досвіду, які ще не усвідомлені, але особистісно значущі для становлення учня як суб'єкта власної діяльності і життя; побудову системи організаційно-педагогічних дій та інше.
Розробка змісту діяльності учнів передбачає створення умов для:
а) внутрішнього плану розвитку особистості (самості) за допомогою самопізнання, саморегуляції, самоорганізації;
б) зовнішнього плану розвитку особистості (соціумності) за допомогою адаптації, самоствердження, корекції, що виявляється в актах самореалізації особистості.
Саме ці два плани спільної діяльності забезпечують реалізацію мети гуманістичного виховання - створюють умови для саморозвитку і самореалізації особистості у гармонії із собою і суспільством.
4. Побудова діалогу між вихованцем і вихователем.
У діалозі реалізується:
Таким чином, в особистісно стверджувальних ситуаціях вихованець формується як суб'єкт власної діяльності і поведінки. Він реалізує гуманістичний спосіб життєдіяльності, тим самим удосконалюючи себе як гуманну особистість.
МЕТОДИКА КОЛЕКТИВНОЇ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (за І.П.Івановим )
Технологія колективного творчого виховання – це, власне кажучи, продумана система ключових заходів, що завдяки цілеспрямованій діяльності педагогів направдені на комплексне вирішення задач гармонійного розвитку особистості. И.П.Іванов.
На підготовчому етапі КТС організатор повинен допомагати учням у виборі теми і напрямку справи. Проте треба зробити це так, щоб це йшло від самих дітей: провести конкурс між первинними колективами на кращі варіанти, пропозиції, проекти КТС. Організатор на рівні з дітьми бере участь у конкурсі і пропонує свої варіанти. На загальному зборі заслуховуються і обговорюються всі варіанти. Один з них відбирається для здійснення і створюється вільний проект.
Друга стадія. Вибирається рада справи, куди входить і дорослий організатор. Рада справи, спираючись на пропозиції первинних колективів, опрацьовує вибраний варіант. Роль дорослого організатора тут в тому, щоб допомогти учням врахувати місцеві умови (школи, міста, села), розподілити доручення між первинними колективами. Організатор спрямовує творчу справу на розвиток в учнів творчого пошуку.
Не потрібно нав'язувати своїх пропозицій дітям, хай вони прозвучать як ще один вклад в загальну справу який обговорюється разом з іншими. Краще всього, якщо думка дорослого буде ніби розвитком того що придумували діти.
Дуже важливо тактовно, не нав'язливо брати участь в роботі мікроколективів, якщо нема цікавих варіантів, можна назвати декілька своїх. Вибравши із них один діти відчують себе його авторами. Важливо вчити дітей (і насамперед власними прикладами) відноситись до своєї роботи як до частини загальної справи, як до турботи про колектив, про його честь. З цих позицій треба вести контроль за підготовкою справ (самими дітьми разом із старшими друзями, радою справи), ставити вимоги, давати оцінку діям кожного і всіх разом.
Готуючись до справи, педагог-організатор намічає систему своїх власних дій, піклуючись перш за все про те, щоб забезпечити активну участь кожного вихованця в колективній справі.
На третій стадії відбувається колективна підготовка справи.
Тут організатор разом із керівним органом уточнює, коректує план його підготовки і правила проведення, потім безпосередньо організовує виконання цього плану. Організатор повинен спрямовувати увагу на заохочення ініціативи кожного учасника Учні повинні брати активну участь в роботі над планом.
Організатор може подати пропозицію про створення мікроколективів (або зведених бригад). Ці бригади чи мікроколективи повинні підготовити сюрприз, а старші друзі спрямовують цю роботу і допомагають вихованцям "по секрету".
Четверта стадій — проведення КТС.
Ця стадія характерна тим, що тут здійснюється конкретний план, розроблений керівним органом з усіма корективами, які були внесені його учасниками під час підготовки колективної творчої справи.
Організатор слідкує за тим, як саме учні проводять колективну справу. Він допомагає учням у вирішенні тих чи інших питань, які виникли у дітей в процесі роботи. Якщо бачить, що у них справа
йде не в потрібному напрямку, то координує її. Виявляються корисними також і відхилення від задуму, що виникають під час проведення КТС через різні непередбачені обставини і помилки, допущені
учасниками. Усе це є також необхідною школою життя.
Головне для організатора, як керівника і провідного учасника колективної творчої справи - збуджувати і зміцнювати мажорний план, дух бадьорості, впевненості в своїх силах, у своїй здатності нести людям радість, прагнення перебороти будь які труднощі.
П'ята стадія - колективне підбивання підсумків КТС. На цій стадії важливу роль відіграє загальний збір учасників проведеної справи: це може бути або збір, на якому обговорюється життя колективу за минулий період, або спеціальний збір - "вогник", присвячений результатам даної справи.
Організаційний момент бере на себе організатор. Він повинен добре продумати програму зборів, залучити до його проведення не тільки учнів, а й інших учасників виховного процесу. Це залежно від виду КТС. Організатор повинен визначити дітям якнайбільшу роль у проведені зборів, але це повинно проходити під його непомітним керівництвом. Спочатку в мікроколективах (де кожен висловлює свою думку), а потім спільно розв'язуються питання, які стосуються позитивних сторін підготовки й проведення КТС (Що було добре? Що нам вдалося з наміченого? Завдяки чому? ), недоліки і помилки (Що не вийшло? Чому?) і що особливо важливо — уроків на майбутнє (Що нам варто використати надалі? Перетворити, в традицію? Як діяти по іншому? )
Організатор спрямовує колективний пошук кращих пропозицій, підхоплює і розвиває цінне, систематизує і узагальнює висловлені думки і пропозиції і все це робиться разом із учнями. Організатор тут виконує спрямовуючу функцію, забезпечує участь кожного вихованця в оцінці КТС шляхом бесід чи анкетування, стінгазетою чи лінійкою з творчими рапортами. Вихованці підбивають підсумки-виконання власних виховних завдань на нараді педагогів які брали участь у даній КТС, на нараді батьківського активу (старших друзів мікроколективу) чи на батьківських зборах.
Шоста стадія - найближча післядія КТС.
На цій стадії виконуються рішення, які були прийняті загальними зборами. Роль організатора спрямована на роботу в мікро колективах. Тут вносяться зміни в чергові творчі доручення мікро колективам, спрямовується робота із літературою, де говориться про питання колективної творчої справи, намічається нова КТС.
На цій стадії організатор проводить відповідну роботу із вчителями. Вчителі повинні використовувати набутий досвід у навчальній роботі. Пропозиції, які виникли під час обговорення зробленого старшими товаришами вихованців - їхніми батьками, педагогами, реалізуються ними в подальшій виховній роботі.
2
Виховна система класу як спосіб організації життєдіяльності класу.
Лядобрук О.В.,
методист лабораторії шкіл-інтернатів та ГПД.
ПЛАН
I. Необхідність і важливість використання системного підходу до виховання школярів.
II. Основні компоненти виховної системи класу.
1.Індивідуально-груповий компонент.
2.Ціннісно-орієнтаційний компонент.
3.Функціонально-діяльнісний компонент.
4.Просторово-часовий компонент.
5.Діагностично-аналітичний компонент.
III. Етапи розвитку виховної системи класу.
IV. Ефективність функціонування виховної системи класу.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: виховна система класу, елементи виховної системи класу, гуманістичні цінності.
Досвід кращих шкіл України дає переконливі підстави для необхідності збереження і дальшого розвитку системного підходу до виховання. Мова йде про створення в кожній школі спеціальної виховної системи, яка тісно пов’язана з навчальним процесом, але має свої специфічні функції та структуру. Не випадково в державній національній Програмі «Освіта» створення в кожній школі власної виховної системи розглядається як один з «основних шляхів реформування виховання». У багатьох школах спроби використання виховних систем виявляються вдалими—педагогічний процес стає більш спрямованим, керованим і, що найважливіше, ефективнішим.
Закономірно, що в тих освітніх закладах, де побудована й успішно функціонує виховна система в цілому, з’являється бажання створити виховні системи в навчальних класах, групах.
Побудова виховної системи є не тільки суб’єктивним бажанням класного керівника, вихователя, але й необхідністю.
Що ж таке виховна система класу? З яких елементів і компонентів вона складається?
Виховна система класу - це спосіб організації життєдіяльності та виховання членів класного співтовариства, що становить цілісну й упорядковану сукупність взаємодіючих компонентів і сприяє розвиткові особистості та колективу.
Виховна система класу-це досить складне соціально-педагогічне явище, що складається з великої кількості елементів.
Аналіз основних компонентів виховної системи класу.
ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ТА ЕЛЕМЕНТИ ВИХОВНОЇ СИСТЕМИ КЛАСУ
Компоненти виховної системи Складові частини(елементи) компонентів
I. Індивідуально-груповий 1.Класний керівник (вихователь)
2.Учні класу.
3.Батьки учнів.
4.Педагоги та інші дорослі, що беруть участь у виховному процесі та життєдіяльності класного колективу.
II. Ціннісно орієнтаційний 1.Цілі та завдання виховання.
2. Перспективи життєдіяльності класного співтовариства.
3. Принципи побудови виховної системи і життєдіяльності класу.
III. Функціонально-діяльнісний компонент 1. Системоутворюючий вид
діяльності, форми і методи організації спільної діяльності та спілкування.
2. Основні функції виховної системи.
3. Педагогічне забезпечення і самоврядування життєдіяльності
класного співтовариства.
IY. Просторово-часовий компонент
1. Емоційно-психологічне, духовно-моральне і предметно-матеріальне середовище.
2. Зв’язки і стосунки класного співтовариства з іншими спільнотами дітей і дорослих.
Y. Діагностико-аналітичний компонент
1. Критерії ефективності виховної
системи.
2. Методи та прийоми вивчення результативності виховної
системи.
3. Форми і способи аналізу, оцінювання та інтерпретації отриманих результатів.
ПЕРШИЙ КОМПОНЕНТ- індивідуально-груповий має виняткову важливість. По-перше, саме члени класного співтовариства-учні, педагоги, батьки, маючи суб’єктивні повноваження, вирішують, яку виховну систему створювати, як її моделювати, яким чином система має функціонувати. По - друге, сенс і доцільність цієї діяльності щодо створення виховної системи обумовлені потребою в змінах індивідуальних і групових характеристик цього компонента і складових його елементів.
Головна роль у побудові, забезпечення функціонування та розвитку виховної системи класу належить класному керівникові чи вихователю. Його життєво-ціннісні орієнтації, педагогічні погляди і позиція, інтереси і захоплення є найістотнішими системоутворюючими чинниками.
Дуже часто доводиться бачити: якщо основу особистості класного керівника(вихователя) складають гуманістичні цінності, то такі ж ціннісні орієнтації переважають і в класному колективі. Не випадково при зміні класного керівника зазнає значних змін виховна система цього класу. Нерідко відсутність теоретичних знань і практичних умінь з використання системного підходу в педагогічній діяльності, недостатній розвиток системного мислення не дозволяють досягти бажаного результату.
Вихователю необхідно побачити і зрозуміти специфічні риси класного співтовариства, визначити рівень розвитку учнівського колективу, сформованості в ньому міжособистісних стосунків і спільної діяльності, щоб потім мати можливість обрати найбільш оптимальний шлях, форми і засоби побудови виховної системи.
ДРУГИЙ КОМПОНЕНТ виховної системи класу-ціннісно-орієнтаційний. Підкреслюючи суттєву значущість цього компонента, вчені називають його ціннісно-смисловим ядром системи. А от практики-вихователі, на жаль, часто недооцінюють важливість цього компонента, тому в планах роботи можна виявити недостатньо продумані і обґрунтовані цілі або зовсім їхню відсутність.
Не піддаються аналізу ціннісні орієнтації класного співтовариства і його членів. Через це педагогічна діяльність носить хаотичний, спонтанний характер і веде до невтішних наслідків у процесі розвитку і формування учнівського колективу.
Виховання без цілі не буває. Вихователь повинен про це пам’ятати і приділяти більш пильну увагу цілепокладанню.
ТРЕТІЙ КОМПОНЕНТ виховної системи класу - Функціонально-діяльнісний. Він виконує роль головного системоутворюючого чинника, який забезпечує упорядкованість і цілісність виховної системи,
функціонування і розвиток її основних елементів і зв’язків. Його основу становить спільна діяльність та спілкування членів класного співтовариства. Вибір системоутворюючого виду діяльності залежить, насамперед, від інтересів та потреб учнів, потенційних можливостей вихователя, від типу навчального закладу та його структурних підрозділів.
ЧЕТВЕРТИЙ КОМПОНЕНТ виховної системи-просторово-тимчасовий. Кожна виховна система має середовище-свій життєвий простір, в якому здійснюється спільна діяльність і спілкування членів класного колективу, розвиваються міжособистісні та ділові стосунки, формуються індивідуальні та групові ціннісні орієнтації. Відомо, що вихователь старається створити у класному колективі духовно багату і морально чисту, порівняно із навколишнім соціумом, атмосферу. Проте, це зовсім не означає, що виховна система повинна бути закритою з обмеженими зовнішніми зв’язками і стосунками.
Як показують наслідки дослідно-експериментальної роботи процес розвитку загальношкільної і класних виховних систем протікає успішніше, якщо створення загальної системи освітнього закладу передує модулюванню виховних систем його структурних підрозділів.
П’ЯТИЙ - діагностико-аналітичний компонент.
Вихователю набагато простіше знайти свою нішу у виховному просторі, якщо йому будуть відомі ціль, завдання, принципи й основні напрями, форми і засоби побудови життєдіяльності і виховного процесу в загальноосвітній школі. Останнім часом вихователі намагаються відмовитися від виміру результатів виховної діяльності «на око» і прагнуть опанувати діагностичні прийоми і мету дослідження ефективності навчально-виховного процесу.
Вихователю складно визначити критерії результативності виховної роботи, знайти і коректно використати методики вивчення, правильно опрацювати, оцінити отримані результати.
Вихователь потребує допомоги вчених і методистів.
На думку дослідників цієї проблеми «мірилом» ефективності функціонування класної виховної системи можуть бути такі критерії:
--вихованість учнів;
--захищеність і комфортність дитини у класі;
--задоволеність учнів та їх батьків життєдіяльністю класу;
--сформованістю класного колективу, репутацією класу.
3
Технологія гуманного колективного виховання В.О.Сухомлинського
12 March 2011 в 17:21
|
Головними завданнями процесу виховання молодого покоління є формування гуманних поглядів до оточуючих людей, відчуття краси природи та краси життя, людяності, співчуття до тих, хто його потребує, поваги до батьків та старших. Майбутнього громадянина потрібно з малих років привчати до праці, формувати в ній образ свідомого члена суспільства, який любить свою Батьківщину та свободу. Кожен учень має щодня зростати інтелектуально, розвивати свої розумові здібності та поступово вчитися належним чином використовувати їх; постійно знаходити щось нове для себе, цікаве, розділяти нові знання з колективом, педагогами, пізнавати себе духовно. |
|
Кожна людина має свої духовні потреби й інтереси, і немає такого універсального колективу, в якому всі вони могли б знайти повне задоволення. Задовольнити їх можна лише за умови, коли духовне життя кожного вихованця проходить у кількох колективах, до того ж кожен з них має свою специфічну мету і сферу діяльності. В одному колективі задовольняються інтереси, пов’язані з інтелектуальним розвитком; у другому вихованець розвиває естетичні нахили; в третьому його об’єднує з товаришами спільність творчої праці; четвертий колектив створюють самі школярі для організації дозвілля тощо. Одні колективи існують у школі, інші – за місцем проживання учнів. Одні об’єднують учнів різних вікових груп, в інші входять школярі одного віку. Багатогранність колективістських зв’язків забезпечує справжню самодіяльність. Але є виховна сила, яку нічим не можна замінити, – єдиний колектив як школа громадянського, ідейно-політичного виховання [3,30]. |
4
ТЕХНОЛОГІЇ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ В ШКОЛІ.
План:
Сутність і зміст процесу виховання. Технології педагогічного процесу, як елемент педагогічної системи. Класифікація педагогічних технологій ( типи і види ). Технології виховного процесу. Технології навчання (модульні, проблемні, ігрові, продуктивні, пояснювально-ілюстративні, комп’ютерно-інформаційні та інш.).
Природа не творить людини як цілісної особистості, вона лише закладає основи і створює передумови для її формування. Людина — багаторівнева система, особливості якої виявляються у діалектичній взаємодії біологічних і соціальних факторів. Вступаючи в життя через соціальну і трудову діяльність, вона вливається у світ соціального досвіду, який є багатовіковим надбанням людства і стає основною школою становлення її як особистості. Процес діалектичної взаємодії біологічного і соціального, які впливають на формування особистості, вимагає науково обґрунтованої системи виховних впливів.
Виховання — соціальне і педагогічно організований процес формування людини як особистості.
СУТНІСТЬ І ЗМІСТ ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ ВИЗНАЧАЮТЬСЯ
ІЄРАРХІЧНОЮ СИСТЕМОЮ ПОТРЕБ ЛЮДИНИ:
СТРУКТУРА ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ ПЕРЕДБАЧАЄ:
Виховання є складним, багатогранним процесом, у якому тісно переплетені внутрішні (стосуються особи вихованця) та зовнішні (стосуються виховного середовища) суперечності.
ТЕХНОЛОГІЇ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ, ЯК ЕЛЕМЕНТ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ.
Педагогічну технологію розуміють як послідовну взаємозалежну систему дій педагога, спрямовану на вирішення педагогічних задач, чи як планомірне і послідовне втілення на практиці заздалегідь спроектованого педагогічного процесу.
КЛАСИФІКАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ.
Усі явища технологічного порядку в педагогіці умовно можна класифікувати на:
ТЕХНОЛОГІЇ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ
Побудова особистісно стверджувальних ситуацій у системі виховних відношень учнів є основою виховного процесу. В узагальненому вигляді вона передбачає таку структуру:
1. Визначення завдання виховання у вигляді очікуваних варіантів поведінки і особистісних проявів учнів. Виховне завдання розробляється з урахуванням соціального замовлення суспільства і запитів самого вихованця.
2. Виявлення мотиваційно-особистісних регуляторів поведінки і діяльності, що розкривають особистість з найістотнішої сторони - її самості: причину тих чи інших рішень, секрет 383 вибору і переваг ціннісних орієнтацій, визначення життєвих перспектив.
3. Розробка предметного змісту діяльності вихованців, яка забезпечує психічні механізми розвитку. Розробка включає: визначення 3. об'єктів діяльності; ділових і між особових зв'язків, їх поступове збагачення; виявлення проблем в полі особистісного досвіду, які ще не усвідомлені, але особистісно значущі для становлення учня як суб'єкта власної діяльності і життя; побудову системи організаційно-педагогічних дій та інше.
Розробка змісту діяльності учнів передбачає створення умов для:
а) внутрішнього плану розвитку особистості (самості) за допомогою самопізнання, саморегуляції, самоорганізації;
б) зовнішнього плану розвитку особистості (соціумності) за допомогою адаптації, самоствердження, корекції, що виявляється в актах самореалізації особистості.
Саме ці два плани спільної діяльності забезпечують реалізацію мети гуманістичного виховання - створюють умови для саморозвитку і самореалізації особистості у гармонії із собою і суспільством.
4. Побудова діалогу між вихованцем і вихователем.
У діалозі реалізується:
Таким чином, в особистісно стверджувальних ситуаціях вихованець формується як суб'єкт власної діяльності і поведінки. Він реалізує гуманістичний спосіб життєдіяльності, тим самим удосконалюючи себе як гуманну особистість.
МЕТОДИКА КОЛЕКТИВНОЇ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (за І.П.Івановим )
Технологія колективного творчого виховання – це, власне кажучи, продумана система ключових заходів, що завдяки цілеспрямованій діяльності педагогів направдені на комплексне вирішення задач гармонійного розвитку особистості. И.П.Іванов.
На підготовчому етапі КТС організатор повинен допомагати учням у виборі теми і напрямку справи. Проте треба зробити це так, щоб це йшло від самих дітей: провести конкурс між первинними колективами на кращі варіанти, пропозиції, проекти КТС. Організатор на рівні з дітьми бере участь у конкурсі і пропонує свої варіанти. На загальному зборі заслуховуються і обговорюються всі варіанти. Один з них відбирається для здійснення і створюється вільний проект.
Друга стадія. Вибирається рада справи, куди входить і дорослий організатор. Рада справи, спираючись на пропозиції первинних колективів, опрацьовує вибраний варіант. Роль дорослого організатора тут в тому, щоб допомогти учням врахувати місцеві умови (школи, міста, села), розподілити доручення між первинними колективами. Організатор спрямовує творчу справу на розвиток в учнів творчого пошуку.
Не потрібно нав'язувати своїх пропозицій дітям, хай вони прозвучать як ще один вклад в загальну справу який обговорюється разом з іншими. Краще всього, якщо думка дорослого буде ніби розвитком того що придумували діти.
Дуже важливо тактовно, не нав'язливо брати участь в роботі мікроколективів, якщо нема цікавих варіантів, можна назвати декілька своїх. Вибравши із них один діти відчують себе його авторами. Важливо вчити дітей (і насамперед власними прикладами) відноситись до своєї роботи як до частини загальної справи, як до турботи про колектив, про його честь. З цих позицій треба вести контроль за підготовкою справ (самими дітьми разом із старшими друзями, радою справи), ставити вимоги, давати оцінку діям кожного і всіх разом.
Готуючись до справи, педагог-організатор намічає систему своїх власних дій, піклуючись перш за все про те, щоб забезпечити активну участь кожного вихованця в колективній справі.
На третій стадії відбувається колективна підготовка справи.
Тут організатор разом із керівним органом уточнює, коректує план його підготовки і правила проведення, потім безпосередньо організовує виконання цього плану. Організатор повинен спрямовувати увагу на заохочення ініціативи кожного учасника Учні повинні брати активну участь в роботі над планом.
Організатор може подати пропозицію про створення мікроколективів (або зведених бригад). Ці бригади чи мікроколективи повинні підготовити сюрприз, а старші друзі спрямовують цю роботу і допомагають вихованцям "по секрету".
Четверта стадій — проведення КТС.
Ця стадія характерна тим, що тут здійснюється конкретний план, розроблений керівним органом з усіма корективами, які були внесені його учасниками під час підготовки колективної творчої справи.
Організатор слідкує за тим, як саме учні проводять колективну справу. Він допомагає учням у вирішенні тих чи інших питань, які виникли у дітей в процесі роботи. Якщо бачить, що у них справа
йде не в потрібному напрямку, то координує її. Виявляються корисними також і відхилення від задуму, що виникають під час проведення КТС через різні непередбачені обставини і помилки, допущені
учасниками. Усе це є також необхідною школою життя.
Головне для організатора, як керівника і провідного учасника колективної творчої справи - збуджувати і зміцнювати мажорний план, дух бадьорості, впевненості в своїх силах, у своїй здатності нести людям радість, прагнення перебороти будь які труднощі.
П'ята стадія - колективне підбивання підсумків КТС. На цій стадії важливу роль відіграє загальний збір учасників проведеної справи: це може бути або збір, на якому обговорюється життя колективу за минулий період, або спеціальний збір - "вогник", присвячений результатам даної справи.
Організаційний момент бере на себе організатор. Він повинен добре продумати програму зборів, залучити до його проведення не тільки учнів, а й інших учасників виховного процесу. Це залежно від виду КТС. Організатор повинен визначити дітям якнайбільшу роль у проведені зборів, але це повинно проходити під його непомітним керівництвом. Спочатку в мікроколективах (де кожен висловлює свою думку), а потім спільно розв'язуються питання, які стосуються позитивних сторін підготовки й проведення КТС (Що було добре? Що нам вдалося з наміченого? Завдяки чому? ), недоліки і помилки (Що не вийшло? Чому?) і що особливо важливо — уроків на майбутнє (Що нам варто використати надалі? Перетворити, в традицію? Як діяти по іншому? )
Організатор спрямовує колективний пошук кращих пропозицій, підхоплює і розвиває цінне, систематизує і узагальнює висловлені думки і пропозиції і все це робиться разом із учнями. Організатор тут виконує спрямовуючу функцію, забезпечує участь кожного вихованця в оцінці КТС шляхом бесід чи анкетування, стінгазетою чи лінійкою з творчими рапортами. Вихованці підбивають підсумки-виконання власних виховних завдань на нараді педагогів які брали участь у даній КТС, на нараді батьківського активу (старших друзів мікроколективу) чи на батьківських зборах.
Шоста стадія - найближча післядія КТС.
На цій стадії виконуються рішення, які були прийняті загальними зборами. Роль організатора спрямована на роботу в мікро колективах. Тут вносяться зміни в чергові творчі доручення мікро колективам, спрямовується робота із літературою, де говориться про питання колективної творчої справи, намічається нова КТС.
На цій стадії організатор проводить відповідну роботу із вчителями. Вчителі повинні використовувати набутий досвід у навчальній роботі. Пропозиції, які виникли під час обговорення зробленого старшими товаришами вихованців - їхніми батьками, педагогами, реалізуються ними в подальшій виховній роботі.
5
Колективні творчі справи — не, передусім, прояв життєво-практичної громадської турботи про поліпшення спільного життя, це сукупність певних дій на загальну користь та радість. Це справа колективна, тому що планується, готується, здійснюється і обговорюється всіма учасниками. Вона — творча, тому що на кожній стадії її здійснення і учні, і педагоги ведуть пошук найкращих шляхів вирішення спільного завдання; бо справа не робиться по шаблону, завжди розкриває нові можливості її учасників. Колективні творчі справи розрізняються за напрямками виховання: громадські, трудові, пізнавальні, спортивні, оздоровчі, художньо-естетичної творчості тощо.
Технологія колективного творчого виховання припускає:
— створення колективу на основі прагнення до високих ідеалів, привабливих для дітей, які формуються життєвою позицією педагога та справами, скерованими на громадську турботу про поліпшення
навколишнього життя;
— побудову колективу на принципах змінності всього активу, колективного планування, організації та аналізу спільних справ,"взаємин, вчинків; .
— організацію діяльності, суспільне значимої (для людей), особистісно значимої (."творчо — інакше навіщо"), художньо-інструментованої (ритуалами, законами, традиціями), одухотвореної щирістю, гумором і розумінням дорослими потреб дитинства;
— особливу позицію педагога, як старшого товариша, здатного до співпраці з вихованцями, позицію, що забезпечує повне взаєморозуміння, взаємодію колективів педагогічного (старших друзів) та дитячого (друзів молодших).
Основними умовами виховної ефективності колективних творчих справ є:
— єдність життєво-практичного та виховного спрямування для поліпшення життя всередині колективу та навколишнього життя;
— творчий характер кожної справи: здійснення неперервного пошуку найкращих рішень життєво важливих завдань на всіх стадіях організації;
— єдність окремих стадій організації кожної справи.
У технології колективного творчого виховання головне — "жити заради усмішки іншого", що і породжує радість творчого самовираження в поєднанні з потребою бути корисним людям.
Основний педагогічний результат технології — розвиток громадянської самосвідомості та здібностей до соціальної творчості.
ІІІ. МЕТА І ЗАВДАННЯ
Мета технології — забезпечувати соціальне замовлення на людину нового, демократичного суспільства, якій притаманна активна життєва позиція.
Здійснення життєво-практичної сторони кожної колективної творчої справи визначає реалізацію таких виховних завдань:
— виховні завдання, які ставлять вихователі в процесі організації колективної творчої діяльності. вирішуються непомітно для вихованців, їх відкривають вихованці — в тій чи іншій мірі — при обговоренні результатів колективної творчої справи, і вони стають їхніми вимогами до себе:
— у процесі колективної творчої діяльності здійснюються в тісній єдності завдання різноманітних частин виховання: громадянського, морального, трудового, розумового, фізичного, естетичного;
— у процесі колективної творчої діяльності розвиваються в єдності всі три сторони особистості: пізнавально-світогляд-на (знання, погляди, переконання, ідеали), емоційно-вольова (почуття, прагнення, інтереси, потреби), діяльнісна (уміння, навички, звички, здібності, риси характеру);
— у процесі колективної творчої діяльності реалізуються різні функції виховної діяльності: вихователі передають готовий суспільне цінний досвід вихованцям, ті оволодівають цим досвідом і створюють новий досвід разом з вихователями та під їх керівництвом: відбувається поєднання цього досвіду з попереднім, обмін поєднаним досвідом, його закріплення та нагромадження у вигляді позитивних традицій, подальший їхній розвиток;
— у процесі колективної творчої діяльності взаємопов'язане здійснюються різні ланки спрямованого виховання: виховання та самовиховання учнів і педагогів як особистісне, так і взаємне.
9Технологія формування творчої особистості
Творча особистість володіє високим рівнем знань, потягом до нового, оригінального, вміє відкинути звичайне, шаблонне, їй притаманні творчі здібності, які відповідають творчій діяльності та є умовою її успішного здійснення.Формуванню творчої особистості сприяє дотримання вчителем під час організації навчальної діяльності таких принципів:- принцип розвитку (передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів);- принцип самодіяльності (має на меті діяльнісний підхід, за якого учні відчувають себе співучасниками навчального процесу, а ідеї вчителя повністю оволодівають ними);- принцип самоорганізації (передбачає спонукання учнів до організації свого робочого місця, планування роботи по виконанню навчального завдання, здійснення самоперевірки).У процесі реалізації цієї технології важливо не регламентувати діяльність учня, організовуючи процес навчання так, щоб у ньому були елементи творчості, які передбачають комбінування, аналогізування, універсалізацію, випадкові видозміни. Стимулюють творчу діяльність учнів вдалий підбір творчих завдань, використання ігрових моментів та ін.Розвитку продуктивної діяльності учнів сприяє використання такої технологічної схеми уроку: на підготовчому етапі вчитель розподіляє матеріал на блоки, до кожного блоку готує 4-5 головних проблемних питань, а щодо кожного питання - опорні конспекти (не більше однієї сторінки). Кожний конспект містить, як правило, 3-4 ключові слова-поняття. Урок починають з рейтингового опитування (на основі нових понять), яке триває п'ять хвилин. Оцінюють відповідь за п'ятибальною системою. Максимум балів під час такого опитування - 25. Відповіді мають бути миттєвими, короткими. За опанування матеріалу блоку виставляють оцінку. Кожен урок має таку структуру:1) стартовий рейтинг (5 хв.);2) оголошення теми, мети, плану уроку;3) надання учням опорних конспектів, які вивчають у групах (10хв.);4) дискусія за змістом вивченого матеріалу за допомогою опорних конспектів, головних понять (20 хв.);5) самостійна робота з теми (протягом часу, який залишився).Організація навчально-пізнавальної діяльності учнів за такими технологіями дає змогу кожному працювати самостійно, опанувати узагальнені прийоми розумової діяльності, розвивати свої творчі здібності. Забезпечити таку навчальну діяльність учнів може вчитель, який налаштований на творчий пошук, впровадження нових методик навчання, нестандартних прийомів активізації пізнавальної діяльності учнів.Технологія навчання як дослідженняВикористання у навчанні дослідницьких прийомів та методів сприяє глибокому засвоєнню учнями знань, формуванню у них умінь і навичок, вихованню інтересу до пізнавальної, творчої діяльності.Дослідницький метод у навчанні - метод залучення учнів до самостійних пошуків, на основі яких вони встановлюють зв'язки між предметами, явищами і процесами об'єктивної дійсності, роблять висновки, пізнають закономірності.Сутність цієї технології полягає у забезпеченні освітньої підготовки учнів у процесі систематичних (за періодами навчання і навчальними предметами) навчальних досліджень. Метою застосування дослідницьких технологій в навчанні є набуття учнями досвіду дослідницької роботи в пізнавальній діяльності, об'єднання розвитку їх інтелектуальних здібностей, дослідницьких умінь і творчого потенціалу, формування на цій основі активної, компетентної, творчої особистості.Використання дослідницької технології забезпечує вирішення таких завдань:- використання дослідницьких методів у вивченні учнями навчальних предметів;- застосування досліджень під час ознайомлення школярів з окремими фактами, явищами, процесами- допомога учням у засвоєнні дослідницьких засобів, формування їхніх дослідницьких умінь і навичок;- прищеплення учням інтересу до навчальних і наукових досліджень;- формування у школярів розуміння того, що їхнє навчання наближається до наукового пізнання;- розвиток дослідницької складової у світогляді учнів;- формування у школярів уявлень про дослідницьку стратегію в пізнавальній діяльності;- забезпечення творчих спроможностей учнів на основі формування їхнього дослідницького досвіду;- вивчення й аналіз індивідуальних особливостей формування дослідницького досвіду учнів, його впливів на інтелектуальний розвиток і виховання;- освоєння вчителем дослідницького підходу до розкриття змісту навчальної програми з предмета, розподілу часу на вивчення окремих тем і розділів передбаченого програмою матеріалу, встановлення міжпредметних зв'язків, вибору доцільної методики організації дослідницько-пізнавальної діяльності учнів.У цьому процесі необхідно враховувати особливості пізнавальних інтересів учнів, їх інтелектуальних здібностей, рівень знань, умінь і навичок та інших якостей особистості, які визначають схильність і рівень підготовленості до дослідницької діяльності.Для реалізації технології навчання як дослідження потрібно чітко визначити зміст навчальних досліджень, завдання, які необхідно вирішувати, характер дослідницької діяльності учнів.Як правило, навчально-дослідницька діяльність розгортається у такій послідовності: ознайомлення з літературою; вивчення проблеми; постановка (формулювання) проблеми; з'ясування незрозумілих питань; формулювання гіпотез; планування навчальних дій; збирання даних (фактів, спостережень, доказів); аналіз і синтез зібраних даних; зіставлення даних і умовиводів; підготовка до написання повідомлень; виступи з підготовленими повідомленнями; переосмислення результатів під час відповідей на запитання; перевірка гіпотез; побудова нових повідомлень; побудова висновків і узагальнень.Для реалізації технології навчання як дослідження вчитель повинен бути широко ерудованим; добре орієнтуватися в потенційних можливостях навчального предмета щодо використання дослідницьких методів; з'ясувати, які наукові методи можна адаптувати до рівня навчально-дослідної діяльності учнів; знати учнів, їх можливості в навчально-дослідницькій роботі
13
о основи організації колективного творчого виховання покладено такі структурні компоненти технології:
1. Колективна організаторська діяльність.
2. Колективна творчість.
3. Колективна постановка мети.
4. Ситуації-взірці.
5. Емоційне насичення колективного життя.
Суспільне спрямування діяльності колективу Базовим компонентом технології є колективна організація діяльності, тобто такий спосіб її організації, за якого всі члени колективу залучаються до процесу планування, підготовки, виконання та аналізу спільних справ. Така методика роботи формує в учнів навички побудови ефективних міжособистісних відносин у колективі, вміння вирішувати завдання, враховуючи інтереси і кожного члена колективу, і справи в цілому.
Показником рівня розвитку колективного мислення є колективна творчість, що дає можливість спілкуватися у колективі не за шаблоном, не за заданим сценарієм, а з вигадкою, фантазією, імпровізацією, грою, відкриває нове саме для цих дітей, для цього колективу.
Будь-яка діяльність повинна починатися з попереднього цілепокладання. У цій технології — це колективна постановка мети. Діти та дорослі спільно виробляють мету колективного життя. Колективне цілепокладання має два напрямки: вироблення загальної довгострокової мети та визначення конкретних дій на певний період часу.
Обов'язковим компонентом технології є ситуації-взірці. Це обмежений у часі (від декількох годин до місяця) відрізок колективного життя, в якому діти та дорослі живуть підвищено Інтенсивним, напруженим колективним життям згідно з принципами демократизації, гуманізму, творчості.
Особливе значення надається емоційній насиченості колективного життя, тобто набору засобів, спеціально спрямованих на збільшення емоційної напруги, збудження почуттів єднання, довіри, душевного підйому. Ці засоби поділяються на дві групи — символи та обряди. Символами є значки й емблеми, форма і девізи, символічні жести. Обряди, як прийнята форма поведінки у конкретних ситуаціях, тісно пов'язані з емоційним життям колективу та сприяють духовному єднанню учасників діяльності.
Характерним компонентом технології називають суспільне спрямування діяльності колективу. Важливо, щоб діти у процесі діяльності, здійснюваної на користь людям, розуміли стан цих людей і хотіли допомогти їм. Необхідно, щоб у роботі поряд з формуванням в учнів таких якостей, як творчість, відповідальність, діловитість, комунікативність, розвивався і гуманістичний, моральний сенс діяльності.
Докладніше розглянемо стадії (етапи) організації колективної творчої діяльності.
Етап І. Попередня робота колективу або колективне ціле-покладання: визначення теми, мети, завдань майбутньої діяльності, висування перспектив перед учнями, вироблення у них переконання в суспільній значущості та необхідності майбутньої діяльності, захоплення всіх загальною справою. Починається будь-яка колективна творча справа з попередньої роботи вихователів: класних керівників, педагогів, батьків, шефів. Вони визначають виховні завдання наступної КТС. намічають вихідні дії для розробки спільними зусиллями дорослих і дітей оптимального проекту майбутньої КТС. У ході стартової бесіди старші розповідають, які колективні творчі справи можна здійснити, відповідають на запитання дітей.
Іде обговорення: що можна зробити? Для кого? Де? Коли? Хто братиме участь? З ким разом? Кому бути організатором?
Етап П. Колективне планування справи: обговорення різноманітних пропозицій, варіантів плану, конкурс на кращу розробку плану, визначення оптимального для даних умов варіанту, підбір матеріалу, складання запитань-завдань, вибір ради справи. На цьому етапі головна роль відводиться дітям. Відповідь на поставлені запитання-завдання учні шукають спочатку в мікроколективах. Після цього збирається весь колектив І уважно слухає представника кожного мікроколективу. Це обговорення можна назвати "збором-стартом".
Етап III. Колективна підготовка справи: розподіл - доручень між учасниками, визначення завдань мікроколективам, вибори відповідальних, проведення анкети, організація контролю за виконанням завдань. Створений спільно проект колективної творчої справи уточнюється та конкретизується спочатку радою справи, яку спрямовує керівник колективу, після цього — у мікроколективах, які самі планують виконання справи і починають роботу зі втілення окремих частин загального задуму, враховуючи пропозиції, висловлені й обговорені на загальному зборі-старті. При цьому вихованці застосовують не тільки досвід, здобутий під час колективного планування, а й ті знання, вміння і навички, що набули в навчальному процесі або в позаурочний час.
Етап IV. Проведення справи: зміст і методика проведення справи залежать від її форми, мети і завдань: збір, ділова гра, конференція, диспут, ярмарок тощо.
Етап V. Колективний аналіз: чи була користь, радість від діяльності навколишнім людям? Чи був колектив дружнім, організованим, доброзичливим? Чи була колективна справа проведена з фантазією та витівкою? Хто показав себе з кращого боку і в чому? Кому можна висловити загальну подяку? Що треба врахувати в майбутній роботі? Головне, щоб кожний брав участь в аналізі досвіду (і свого власного, і своїх товаришів) проведеної КТС, навчався оцінювати, аналізувати, брати уроки на майбутнє. Спираючись на той позитивний досвід, який учасники КТС набули в організації колективної творчої справи, враховуючи уроки з помилок, дорослий подружньому переконує вихованців в необхідності подальшої роботи по поліпшенню навколишнього життя. Слово дорослого — це роздум вголос, це нова ідея, нове завдання, нова пропозиція.
Етап VI. Найближча післядія: виконання рішень, прийнятих після аналізу справи. Тут керівник спрямовує на використання вихованцями в навчальній роботі, в позанавчальному житті і діяльності колективу досвіду, набутого при плануванні, підготовці, проведенні КТС і обговоренні результатів. Відразу ж після підбиття підсумків слід докласти максимум зусиль до колективного втілення пропозицій, висловлених на підсумковому зборі, колективно накреслити програму наступних дій.
"Портфель учителя" (глосарій колективних творчих справ)
Атака — операція, яка має за мету швидке виправлення тих помічених у навколишньому житті недоліків, які можна усунути силою свого колективу та його друзів. Такі атаки здійснюються в короткий термін, протягом однієї або декількох годин.
Вечір веселих, завдань — декілька пізнавальних ігор.-оглядів, які переходять одна в одну і становлять своєрідну ігрову сюїту. Учасники цієї сюїти, об'єднані в невеликі команди (не більше 10—15 осіб у кожній), виконують творчі завдання і по черзі виступають зі своїми рішеннями-експромтами. До сюїти можуть входити гра в оркестр, естафета веселих завдань, пісенне коло.
Вечір-подорож — пізнавальний огляд, учасники діляться один з одним своїми знаннями, враженнями, припущеннями щодо навколишнього життя. Прикметною особливістю такої зустрічі є використання прийому рольової гри в подорож, що дає змогу обмінюватися досвідом, колективно відкривати світ у жвавій, захоплюючій формі, розвивати допитливість, винахідливість, творчу уяву, товариську взаємодопомогу.
Вечір розгаданих і нерозкритих таємниць — захоплююча гра, що дозволяє у жвавій, невимушеній формі обмінюватися знаннями, думками, здогадками: вона навчає ставити питання, доводити і спростовувати, вести колективний пошук істини, спираючись на відомості, отримані з найрізноманітніших джерел — підручників, книжок, журналів, газет, кіно, радіо, телебачення.
Естафета улюблених занять — справа-огляд, під час якої кожний з членів колективу по черзі знайомить інших зі своїм улюбленим заняттям, розповідає про те, як він ним займається, про свої пошуки, удачі та невдачі, про свої плани, показує, чого він досяг, відповідає на запитання, дає поради.
Захист фантастичних проектів — пізнавальна справа-огляд, під час якої кожна група учасників демонструє підготовлений нею проект, де втілено уявлення авторів про одну зі сторін життя в майбутньому і дано відповіді на запитання інших учасників, і намагається якомога переконливіше обгрунтувати свої пропозиції.
Збори-диспут — пізнавальна творча справа, мета якої — поставити перед учасниками життєво важливе, складне, справді спірне питання (або декілька таких питань, об'єднаних однією темою), виявити і зіставити різні думки, захоплюючи всіх колективним пошуком найкращого рішення.
Місто веселих майстрів — масова рольова гра, що задовольняє і розвиває інтерес школярів до діяльності людей різноманітних професій і залучає до романтики колективного творчого життя.
Пісенне коло — масова гра-огляд, учасники якої діляться на декілька команд, почергово (по колу) виконують пісні на обрану тему.
Прес-конференція — пізнавальна творча справа-огляд, що організується у формі рольової гри-бесіди членів певної делегації з, представниками мас-медіа.
Рейд — операція-похід, яка здійснюється силами добровольців (дітей і дорослих). Триває декілька днів, а інколи і довше (2—3 тижні), наприклад під час літніх канікул.
Сюрприз — колективна трудова справа-операція: творчий подарунок, підготовлений дітьми та їх старшими друзями на радість іншим.
Турнір-вікторина — пізнавальна справа огляд, в якій беруть участь декілька команд, і кожна команда колективно готує запитання і відповіді за обраною темою або за декількома темами.
Турнір знавців — пізнавальна справа-огляд, проводиться декількома колективами, кожний з яких по черзі організує творче змагання (свій тур) між іншими учасниками. Турнір знавців можна проводити в класі або між класними колективами, а також між зведеними командами старших і молодших.
1) не лише передати учням суму тих чи інших знань, а навчити здобувати ці знання самостійної вміти застосовувати їх для розв'язання нових пізнавальних і практичних завдань;
2) сприяти учневі у здобутті комунікативних навичок, тобто здатності працювати у різноманітних групах, виконуючи всілякі соціальні ролі (лідера, виконавця, посередника тощо);
3) розширити коло спілкування дітей, знайомство з іншими культурами, різними точками зору на одну проблему;
4) прищепити учням уміння користуватися дослідницькими прийомами: збирати необхідну інформацію, вміти її аналізувати з різних точок зору, висувати різні гіпотези, вміти робити висновки.
Щодо змісту технології, то перш за все вчитель повинен знати основні вимоги, які висуває проектна технологія до її організації:
1) наявність значущої у дослідницькому творчому плані проблеми (завдання), що потребує інтегрованих знань, дослідницького пошуку: дослідження демографічної проблеми у різній регіонах світу; проблема виливу кислотних дощів на довкілля тощо;
2) практична, теоретична, пізнавальна значущість передбачуваних результатів. Наприклад, доповідь у відповідні служби про демографічний стан певного регіону, фактори, що. впливають на цей стан, тенденції, простежуванні у розвитку цієї проблеми, спільний випуск газети, альманаху з репортажами з місця подій);
3) самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів;
4) структурування змістової частини проекту (з указуванням поетапних результатів);
5) використання дослідницьких методів: визначення проблеми досліджуваних завдань, що випливають з неї, висунення гіпотези їх розв'язання, обговорення методів дослідження, оформлення кінцевих результатів, аналіз отриманих даних, підбиття підсумків, висновки.
Можуть бути різні підстави для вибору тематики проекту, її може бути сформульовано фахівцями, висунуто вчителями з урахуванням навчальної ситуації зі свого предмета, інтересів і здібностей учнів. Тематику проекту можуть запропонувати і самі учні. Результати проектів повинні бути матеріальними, тобто відповідно оформленими - відеофільм, альбом, бортжурнал, комп'ютерна газета, альманах тощо.
У першому розділі ми вказали, що існують різні види проектів за видами діяльності. Розглянемо їх детальніше. Дослідницькі проекти, які потребують добре обміркованої структури, визначеної мети, актуальності предмета дослідження для всіх учасників, соціальної значущості, продуманості методів, у тому числі експериментальних: методів обробки результатів. Вони мають: відповідну структуру; визначення теми дослідження, аргументація її актуальності, визначення предмета й об'єкта, завдань і методів, визначення методології дослідження, висунення гіпотез розв'язання проблеми і намічення шляхів її розв'язання. Творчі проекти не мають детально опрацьованої структури спільної діяльності учасників, вона розвивається, підпорядковуючись кінцевому результату, прийнятій групою логіці спільної діяльності, інтересам учасників проекту. Ігрові проекти - учасники беруть собі визначені ролі, обумовлені характером і змістом проекту. Це можуть бути як літературні персонажі, так і реально існуючі особистості, імітуються їх соціальні і ділові стосунки, які ускладнюються вигаданими учасниками ситуаціями. Ступінь творчості учнів дуже високий, але домінуючим видом діяльності все-таки є гра. Інформаційні проекти - спрямовані на збирання інформації про певний об'єкт, явище, на ознайомлення учасників проекту з цією інформацією, її аналіз і узагальнення фактів. Такі проекти потребують добре продуманої структури, можливості систематичної корекції у ході роботи над проектом. Практико-орієнтовані проекти - результат діяльності учасників чітко визначено з самого початку, він орієнтований на соціальні інтереси учасників (документ, програма, рекомендації, проект закону, словник, проект шкільного саду). Проект потребує складання сценарію всієї діяльності його учасників з визначенням функцій кожного з них. За характером контактів проекти поділяються на внутрішні та міжнародні. Внутрішніми називають проекти, організовані або всередині однієї школи, або між школами, класами всередині регіону, країни. У міжнародних проектах беруть участь представники різних країн, для їх реалізації можуть застосовуватися засоби інформаційних технологій. За тривалістю проведення проекти розрізняють короткодіючі (кілька уроків з програми одного предмета), середньої тривалості (від тижня до місяця), довготривалі (кілька років). На практиці частіше доводиться мати справу зі змішаними типами проектів. Дуже важливо організувати зовнішню оцінку виконання проекту, що дозволяє підвищити ефективність його виконання, усунути труднощі, вносити вчасну корекцію. В ігрових проектах, що мають характер змагання, може використовуватися бальна система. Важко оцінювати проміжні результати у творчих проектах. Але здійснювати моніторинг все одно необхідно, щоб допомогти, коли це потрібно [24, с.1].
С. Шацьким було розроблено схему оформлення проекту.
І етап.
Вибір напряму і формування назви проекту: включає узагальнену назву проблеми, коло питань; визначення (виділення) загального напряму або пріоритетних (окремих) напрямів, оформлених у підпроекти. Визначають напрям і формують назву проекту всі члени колективу спільно, включаючи педагогів та учнів. Наприклад, назва загального проекту - "Формування громадянина демократичного суспільства, який знає свої права, вміє ними користуватися, поважає права інших людей. Підпроекти (окремі напрями): виховання в дусі миру; права людини і права дитини; мирне розв'язання конфліктів; виховання у дусі толерантності; вміння цивілізовано вести диспути, бесіди, суперечки.
II етап.
Написання проекту.
Розділи проекту:
1) актуальність, необхідність, значущість обраного напряму (чому саме цей);
2) мета і завдання проекту;
3) визначення етапів реалізації проекту;
а) зазначаються терміни початку і закінчення проекту;
б) закінчення проекту визначається етапністю реалізації проекту;
в) зазначаються часові інтервали кожного етапу: запису проекту, І етапу, II етапу тощо.
4) механізм реалізації проекту. Пояснення: Як? Яким чином? За допомогою яких засобів буде реалізовано проект? Плани апробації конкретних справ, акцій, заходів згідно з визначеними етапами;
5) обов'язки та відповідальність учасників реалізації проекту;
6) очікувані результати;
7) оцінка й самооцінка проекту.
Коли та з якою періодичністю будуть оцінювати виконання проекту (один, два, три, чотири рази на рік). Хто візьме участь в оцінюванні; самі учасники, експерти, управлінські структури. Форми контролю (самоконтролю) й оцінки (самооцінки). В якій формі буде подано інформацію про хід проекту.
8) бюджет, ресурсне забезпечення (приблизний бюджет, ураховуючи всі види витрат, необхідних для успішної реалізації проекту).
Важливу роль в організації, плануванні, керівництві та аналізі проектів має особистість вчителя, до якої вчені висувають низку вимог. Найголовніша з них - це вміння користуватися проектною технологією, що є показником високої кваліфікації педагога, його інноваційного мислення.
Під час організації навчального проектування вчитель виконує такі функції: допомагає учням у пошуку джерел, необхідних їм у роботі над проектом, координує весь процес роботи над проектом, підтримує і заохочує учнів. Треба вміти допомогти учневі, не виконуючи роботи замість нього. Вчитель повинен не лише добре знати свій навчальний предмет, а й бути компетентним в інших галузях науки, бачити точки їх зіткнення. Педагог повинен добре знати своїх учнів, їхні можливості, інтереси, бажання. Психологічна грамотність і компетентність учителя вкрай важливі для організації проектної діяльності учнів. Керівник повинен бути комунікабельним, особливо під час організації міжрегіональних проектів, емпатійним, толерантним. Особливу роль відіграють креативні здібності вчителя, його творчий потенціал, досвід творчої діяльності. Педагогічна професія - одна з найбільш творчих. Від педагога очікують не тільки досконалого володіння предметом, який він викладає, а й володіння педагогічною психологією, мистецтвом акторської майстерності. Вчитель впливає на учнів яскравістю власної індивідуальності. Самоцінність особистості важлива у цій технології як в жодній іншій [5].
Отже, застосування проектної технології у навчанні дає змогу учням ґрунтовно аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу, навчитися слухати іншу людину, поважати альтернативну думку, моделювати і розв'язувати пізнавальні, життєві та соціальні ситуації, таким чином збагачуючи власний пізнавальний і соціальний досвід, вчитися будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв'язувати їх, шукати компроміси, прагнути до діалогу, знаходити спільне розв'язання проблеми, розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт. Крім того, розвиваються такі особистісні вміння дітей, як вміння розв'язувати конфлікти, активно слухати, критикувати думку, а не того, хто її висловив, аналізувати, приймати рішення.