Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Давно вже стало постулатом твердження про реконструкцію як наріжне поняття етимології. Можливості лексичної реконструкції істотно збільшуються при гніздовому підході до відновлення слів. Йдеться про так званий принцип укладання генетичного гнізда, за умови застосування якого рес таврується не тільки найдавніша матеріальна оболонка групи лексем, а й семантичне тло їх формування, тобто система мотивацій. Завданням статті є розгляд деяких українських слів, які консервують рефлекси праслов’янського етимологічного гнізда, очолюваного коренем *ver- (< і.-є. *uer- ’крутити’, ’гнути’ – [8, І, 352] з різними якісними, кількісними ступенями апофонії та різноманітними поширювачами. З’ясувавши, в якому напрямку еволюціонувало значення розглянутих лексем від найдавніших часів до сучасності та відновивши їх первісну форму, можна робити висновки не тільки про історію українських слів, а й про склад, етапи формування всього праслов’янського дериваційно-етимологічного гнізда.
Сверна – гідронім, перша фіксація якого припадає на 1744 рік (ОК). Його відповідником у басейні Одри є п.Swierzna [30, 325]. Ці приклади репрезентують топонімізацію регіонально обмеженого прикметника жіночого роду від *sъvorъ /*sъvora (<*sъverti <*verti ’сувати, вкладати’, ’зв’язувати’; щодо останнього значення див.: 9 ІІ, 320), апофонія якого трансформувалася під впливом етимологічно тотожних дієслів типу *vьrаtі/*vьrětі ’плести; сувати, продягати’. Перебудова аблауту могла відбутися як на стадії твірного іменника, так і в ад’єктиві * sъvьrьnъ(jь) з паралельною зміною родового статусу. Сама ж топонімізація прикметників є, на думку дослідників, постійним процесом [3, 90], пор., напр., *Ple(t)sьna, *Pеrvolčьna [1, 136, 138]. Мотиваційною рисою для прагідроніма *Sъvьrьna, певно, було топографічне значення твірного іменника, яке відновлюється з огляду на блр. діал. свор ’лісний прохід між болотами’ [25, V, 23], ч. svůr ’верхня частина поля на схилі’ [11, 70], svor ’гірська стіна’, п. діал. swora ’пориста, щербата гірська порода’, які В.Махеком кваліфікуються як неясні і розглядаються окремо від гнізда ч. svor ’злагода’ [32, 598] < *’зв’язка’. Саму ж давню “географічну” семантику можна охарактеризувати описово на зразок ’ряд з’єднаних природних (географічних) орієнтирів’ < ’щось стягнуте до центру’. Останнє є вторинним (переносним) щодо базового *’зав’язка, мотузок, з’єднання’: пор. рос. свóра ’зав’язка, прив’язка; мотузок, на якому водять борзих собак, зазвичай двох’ [7, ІІІ, 155], н.-луж., п. zwóra, п. swora ’шморг у цепі, молотилі чи батозі, за допомогою якого батіг, цеп кріпляться до ручки’ [33, ІІ, 1128] і т.ін.
Кóвер – назва потоку, л. Щириця л.Дністра [21, 258], яке може бути зіставлене з укp. дiал. пoлicьк. кáвеp ‘виp; кoлoвopoт’ [10, 88], чеc. kovůr, kovór ‘cтавoк, щo йoгo не чищенo’, kávěr, gávěr, kávjer ‘бoлoтo, тpяcoвина’, kověr ‘cтав, калюжа’ [11, 26), для яких відновлюємо архетипи *kaverъ/*koverъ/*kovorъ, *gaverъ — пoхiднi з пpефiкcoм *ko-/*ka-, *ga- (якщо останній варіант не є одзвінченням попереднього) вiд влаcне-кopеневoгo *ver-, яке пpoдoвжує i.-є. *uer-, абo вiд дiєcлoва *verti *’зачиняти’. В цьoму випадку гiдpooб’єкт poзглядавcя як “замкнена (штучнo), перекрита вoда”, “заcтiйнi вoди”. Чеcькi пpиклади в cлoвнику В. Махека poзглядаютьcя пopяд з kaděr ‘т. c.; oзеpце’ [32, 246], хoча це утвopення гнiзда *dьr/*der-(~*kaderъ); тут же навoдятьcя пoльcькi еквiваленти kawiór, kawjór iз загальнoю хаpактеpиcтикoю матеpiалу як неяcнoгo. Оcтаннi pефлекcи вiдбивають пеpехiд *e в u (opфoгp. ‘ó) чеpез cтадiю ‘o, як у *pero>*p’oro>*pióro (Тpoфимoвич, 72). Схoжий ланцюжoк змiн вiдбувcя й тут: *kaverъ>*kaw’or>*kawiór. С.О.Вербич, відновлюючи для укр. Ковер праформу *koverъ, вважає, що базовим все-таки було *kovьrъ, наводячи як аргумент форму родового відмінника Ковра (не ковера [4, 25]. Проте не слід забувати, що в східнослов’янських мовах іноді трапляється явище втрати голосного повного утворення при словозміні: пор. д.-р., ст.-сл. ледъ (не льдъ!), яким відповідає лит. ledùs ‘лід’ (Фасмер II, 474), яке також має голосний повного утворення в цій балто-слов’янській основі, рос. потолóк ‘стеля’, але діалектна форма генітива потолóка – (не потолка!), пор. прúтолока, яким відповідають етимологічно тотожні д.-пруськ. talus ‘підлога’, лит. pãtalas ‘ліжко’ [34, III, 345]. Це зумовлено тим, що тенденція втрати редукованих вийшла за межі фонетичного процесу і почала функціонувати як морфонологічна модель, супроводжуючи відмінювання. Вона охопила навіть ті слова, які не мали редукованих голосних ні в корені, ні в суфіксі. Подібне, вочевидь, відбулося в *koverъ, новий спосіб відмінювання якого залишився без змін і після онімізації. Не виключено, однак, що наведені слова сягають префіксальних форм: *vьrtěti/*vьrtati (з подовженням ь>e в імені) або *vortiti. В цьому випадку t в ауслауті відпало через слабку артикуляцію, спричинену концентрацією наголосу на початку слова, а відтак і слабкою вимовою його кінця.
верч ’згорток, пасмо; невелика булка з гулькою посередині’ [6, І, 141], діал. поліс. ’спеціальний згорток кори на постоли’ [10, 12], блр. діал. ’згорток чого-небудь (дроту, кабеля, мотузка)’ [26, І, 141], Верчы – урочище [12, 42], рос. діал. верчонка ’груба бавовняна тканина, яку використовують як ковдру’ [12, І, 58] < *верч(а) (?). Рефлекси архаїчних іменників *vьrtjь (>*vьrčь)/ *vьrtjа (>*vьrčа), дериватів від втраченого *vьrtjаti, що мало вузьке регіональне поширення і постало шляхом зміни о-аблауту *vortjаti під впливом дієслів з апофонічним ь. Цілком імовірна й словотвірна залежність як від основ *vьrtěti/*vьrtаti, до яких приєдналися форманти -jь/-ja, так і від питомого імперфектива на -ja- (*vьrtjаti) до останньої дієслівної пари.
гіверн’и нка, геверн’и нка, геверн’а нка ’запасне кермо на плоті (необхідне у випадку виходу з ладу в дорозі основного)’ – фіксується у складі лісосплавної термінології карпатської діалектної зони [19, 358] і етимологічно відповідає праформі *gavьrtnQti, виступаючи похідним від втраченого в українській мові її рефлекса *гавертнути, співвідносного з вертати, вернути. Сегмент ga-(>га-) є префіксом, варіантним до gy-: пор. *gavьrtati/*gyvьrtati, *gavьrtnQti/*gyvьrtnQti – префіксальні дієслова, в яких ga-/gy-, на думку І.П.Петлевої, постали або як одзвінчення давнього ka-, або ж як вокалізація g-протези. Дослідниця подає низку болгарських лексем, на основі яких здійснюємо відновлення давніх слів, наведених вище: гавъртам, гивъртам, гаврътна, гиврътна ’перекидати, перегортати’ [17, 33]. Вона ж не погоджується з версією авторів Болгарського етимологічного словника, згідно з якою ці приклади сформувалися через контамінацію гълтам, врътна, і співвідносить їх з псл. *vьrt-. Зважаючи на відсутність результатів першої палаталізації, перехід а>e, у>i, у префіксі українських репрезентантів сягає постпраслов’янського періоду. Маємо справу з пізньопраслов’янськими регіональними (карпатськими) утвореннями, реліктами карпатської міграції слов’ян.
Сувороча – гідронім (ОК) – онімізація реально незасвідченого діалектного географічного терміна *sQvortja (>*sQvorča), утвореного на базі зниклого *vortja (>vorča), похідного від *vortjati(sę) (>д.-р. *ворочатис#’повертатися; кривити (в образних висловах)’ [22, ІІІ, 38], кашуб. vracac cą ’заворотити’ [36 VI, 109], ч. vracеt(se) ’повертатися’, слвц. vracat’(sa) ’т.с.’, с.-х. врàћати(се) ’воротити, повертати’ – [18, 78], за допомогою іменного префікса sQ-. Про колишнє існування топографічного апелятива *вороча на східнослов’янських теренах свідчать рос. Варача – топонім [34, XI, ч.2, 291] < *Вороча. Первісна ознака, що лягла в основу номінації, очевидно, вигнутість, зламаність, звивистість течії гідрооб’єкта чи викривленість його берегової смуги.
Ворохта – карпатський мікротопонім, який, на думку С.Грабця, мотивований сх.-сл. ворох з паралельним долученням давнього форманта -ъta [29, 189]. З огляду на реліктовий характер словотвірного типу з цим суфіксом, проекція у площину праслов’янського зрізу є безсумнівною, пор. *Qkъtoma~*Qkъta [28, 181]. Відтак, відновлюємо *Vorxъta як пізньопраслов’янське регіональне (карпатське) утворення. Так само й топонімізація *vorxъta, основа якого реально засвідчена хіба що у складі рос. діал. изверóхтать ‘зіпсувати’ [23 XII, 103] < *ворохтать ‘розворушити, порушити (зв’язки між чимось)’, варáхта ‘неспритна, неохайна людина’ [9 II, 58] – очевидно, дериват від аналогічного дієслова, – відбулась у дописемну добу, бо в українському ареалі відповідного апелятива не засвідчено. Саме ж *vorxъta виконувало функцію топографічного терміна, наприклад, мало значення місця, де щось нагромаджене, розворушене. Це могло бути каміння, скелі, дерева тощо: пор. ороніми Worochciański, Worochteńśkij, Worochteńśkyj [29, 169], в яких базова основа з кореневим ворох- ‘груда, купа’ була вжита для позначення суттєвих підвищень земної поверхні (гір, скель). Разом з тим архаїчне *vorxъta могло позначати і місце, де накопичувалося й обмолочувалося колосся, хліб. Відносно ж можливості онімізації дериватів з базовими *vorx-/*vorš- пор.: блр. Варушка, Варушыла – антропоніми (букв. ‘xто ворушить’ – [2, 83], ст.-п. Wroch, Wrochnik(?), Wrochno, Wrocheń, Wrochna, Wrachna та ін. – антропоніми [35, VI, ч. 2, 205-206], укр. Ворушилка – гідронім [16], рос. Ворошило, 1516, Ворошня, 1551 – антропоніми [5, 73].
ворохúбець ’підвищення’ – фіксується на Поліссі [27, 187]. Очевидно, належить до категорії архаїчних відіменних утворень, мотивованих лексемою *ворох ’купа’. Автори Етимологічного словника білоруської мови висувають аналогічну версію, характеризуючи структурно подібне білоруське слово варахóбкі ’старі дешеві речі’ як похідне з суфіксами -ob- i -ъk- пор. блр. варахóбкі ’старі дешеві речі’ [9, ІІ, 60]. Тобто ці деривати первісно позначали нагромадження (“ворох”) предметів, що закономірно відбилося в українському топографічному терміні й, очевидно, у російському топонімі Ворохба [14, 115]. Про десубстантивний характер давнього *ворохоба < псл. діал. *vorxoba ’підвищення’ свідчить і його аблаутна паралель *vьrxoba, відновлене на підставі п. діал. warchobeczki, warchobki ’manatki’ [31 VI, 70]. Останнє вказує на функціонування псл. *vьrxъ ’купа (зерна)’, якщо, звичайно, *vьrxoba не віддієслівне похідне. Проте деякі із слов’янських лексем вказують на колишнє функціонування й віддієслівного *vоrxoba, дериваційно залежного від *vorxati (:рос. діал. ряз. ворохáть ‘ворушити, торкатися’ – [15, 94], <*’ворошити зерно, солому’, наворыхáть ‘нарити чого-небудь, накорчувати пнів; нарити безладно’ – [23, XIX, 184], зі зміною -оро->-оры- та зрушеннями в семантиці, блр. варóхаць ‘ворочати що-небудь з шарудінням’ – [13, 66], ‘ворочати сіно і т. ін.’ – [9, II, 64]; у російській мові можлива й відіменна деривація). До цієї категорії належать рос. діал. волог. ворохóба ’непосида, бешкетлива дитина’, варахóба ’нероба, ледача дитина’ [20, 57, 84], ’нерозважлива, легковажна людина’ [2, 82], ’неспритна, неохайна людина’ [9, ІІ, 58]; з пов’язанням із блр. варакуза ’незграба’), блр. Варахобка – антропонім [2, 82]. Значеннєве навантаження віддієслівної лексеми в давнину зазнало зсувів, аналогічних до *vorxalo, щоправда, рефлекси *vоrxoba дещо консервують рудименти колишньої дієслівної мотивації (семи ’рухливість’, ’активна дія’ з розвитком енантіосемії ’повільний рух’). Відносно *vorxalo зазначимо, що воно реконструюється з огляду на відсутність зв’язку на сучасному синхронному зрізі між рос. ворох та діал. варахала ’неспритна, неохайна людина’ [9 ІІ, 58]; з констатацією зв’язку з блр. варакуза) як наслідок розриву етимологічних зв’язків із *vorxati, що призвело до стирання первісної семантики. Очевидно, зникле рос. *ворохало (з наступною зміною флексії) є проміжною ланкою між праслов’янською формою та сучасним її ізольованим рефлексом. Формант -alo мав, певно, агентивне значення, тобто буквально ’той, хто ворушить, розворушує’, яке пізніше негативізувалося, фактично оформилося як ’той, хто робить розгардіяш, безлад’ > ’неохайна людина’. Отже, у праформі *vоrxoba збіглися десубстантив і девербатив.
Таким чином, наше дослідження є ще одим підтвердженням важливості вивчення семантичного аспекту етимологізації.
Література