Охорона праці Суть завдання та організація охорони праці

Работа добавлена на сайт samzan.net:

1) Зміст курсу «Охорона праці»

Суть, завдання та організація охорони праці. Умови праці на виробництві, їх класифікація, нормування та оцінка.  Техніко-економічна оцінка впливу шкідливих чинників на ефективність праці (Виробничі шкідливості). Аналіз і профілактика профзахворювань і виробничого травматизму. Основи техніки безпеки. Правове та нормативне регулювання охорони праці. Державне управління охороною праці. Організація охорони праці на виробництві. Економічні аспекти охорони праці.

2)Законодавство та нормативно технічна документація з охорони праці

Нормативна документація визначає вимоги до умов праці, тобто до рівня шкідливих виробничих чинників. Нормативно-технічна документація забезпечує захист тих, що працюють від дії небезпечних і шкідливих чинників, визначає вимоги до виробничого устаткування і виробничих приміщень, до організації і проведення технологічних процесів, створення і застосування засобів захисту. Вимоги нормативної і нормативно-технічної документації повинні враховуватися як на етапі експлуатації споруд, устаткування, засобів захисту і проведення технологічних процесів, так і на етапі їх проектування. Нормативна документація представляється нормами і правилами Мінохоронздоров'я і стандартами Держстандарту. Нормативно-технічна документація включає правила, норми, інструкції, стандарти. Галузеві норми і правила по охороні праці зважають на специфіку окремих галузей народного господарства і розповсюджуються на всі їх підприємства. Вони затверджуються міністерствами, органами державного нагляду спільно або за угодою з Центральним Комітетом профспілки галузі.  Інструкції по охороні праці бувають типовими (для робочих основних підприємств), галузевими і такими, що діють в масштабі підприємства.

3) Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють: 1.- Державний комітет України з нагляду за охороною праці (Державний нагляд – охорони праці); 2.- органи Головної державної інспекції з нагляду за ядерною безпекою Міністерства екології та природних ресурсів України; 3.- органи державного пожежного нагляду Державного департаменту пожежної безпеки Міністерства внутрішніх справ України; 4.- органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України. Кожний із вищеперерахованих органів виконує функції в межах своїх повноважень, визначених положеннями про ці органи. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування та діють відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до Закону України "Про охорону праці" громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють: трудові колективи через обраних ними уповноважених; професійні спілки - в особі своїх виборних органів і представників.

4) Права працівників на охорону праці під час укладання трудового договору

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.  

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

5) Права працівників на охорону праці під час роботи

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.

За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.

6) Охорона праці жінок та неповнолітніх

Охорона праці жінок .Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов'язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.

Охорона праці неповнолітніх Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.  Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.   Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов'язаних з важкими роботами і роботами із шкідливими або небезпечними умовами праці, визначається положенням, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.   Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповнолітніх визначаються законом.

7) Організація служби охорони праці підприємства

служба охорони праці створюється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, в установках, організаціях незалежно від форм власності та видів їх

діяльності для організації виконання правових, організаційно-технічних,

санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних

заходів спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним

захворюванням і аваріям в процесі праці.

Служба охорони праці вирішує завдання:

1.забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і

споруд; 2.забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного

захисту; 3.професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань

охорони праці, пропаганди безпечних методів праці; 4.вибору оптимальних  режимів праці і відпочинку працівників; 5.професійного добору виконавців для визначених видів робіт.

Служба охорони праці входить до структури підприємства, установи,

організації, як одна з основних виробничо-технічних служб.

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки в разі ліквідації

підприємства. Служба охорони праці в залежності від чисельності працюючих може

функціонувати як самостійний структурний підрозділ або у вигляді групи

спеціалістів чи одного спеціаліста, у тому числі за сумісництвом.

Служба охорони праці комплектуються спеціалістами, які мають вищу освіту

та стаж роботи за профілем виробництва не менше 3 років. Перевірка знань з питань охорони праці працівників служби охорони праці проводиться в установленому порядку до початку виконання ними своїх функціональних обов’язків та періодично, один раз на три роки.

8) Навчання з питань охорони праці

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці.

Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Посадові особи, діяльність яких пов'язана з організацією безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу і періодично, один раз на три роки, проходять навчання, а також перевірку знань з питань охорони праці за участю профспілок.

Порядок проведення навчання та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці визначається типовим положенням, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці.

У разі виявлення у працівників, у тому числі посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони повинні у місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань.

Вивчення основ охорони праці, а також підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням особливостей виробництва відповідних об'єктів економіки забезпечуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки в усіх навчальних закладах за програмами, погодженими із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

9) Причини нещасних випадків

Технічні:

01 - конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність засобів виробництва

02 - конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність транспортних засобів

05 - недосконалість технологічного процесу, його невідповідність вимогам безпеки

06 - незадовільний технічний стан: 06.1 - виробничих об'єктів, будинків, споруд, території

06.2 - засобів виробництва 06.3 - транспортних засобів

Організаційні:

09 - незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління охороною праці. 10 - недоліки під час навчання безпечним прийомам праці,

10.1 - відсутність або неякісне проведення інструктажу;

10.2 - допуск до роботи без навчання та перевірки знань з охорони праці

11 - неякісне розроблення, недосконалість інструкцій з охорони праці або їх відсутність

13 - порушення режиму праці та відпочинку

14 - відсутність або неякісне проведення медичного обстеження (профвідбору)

17 - залучення до роботи працівників не за спеціальністю (професією)

18 - порушення технологічного процесу

20 - порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів

21 - порушення правил дорожнього руху

22 - незастосування засобів індивідуального захисту (за їх наявності) 23 - незастосування засобів колективного захисту (за їх наявності) 24 - порушення трудової і виробничої дисципліни, 24.1 - невиконання посадових обов'язків 24.2 - невиконання вимог інструкцій з охорони праці

Психофізіологічні:

26 - алкогольне, наркотичне сп'яніння, токсикологічне отруєння

27 - низька нервово-психічна стійкість

28 - незадовільні фізичні дані або стан здоров'я

29 - незадовільний психологічний клімат у колективі

30 - травмування внаслідок протиправних дій інших осіб

10) Класифікація нещасних випадків

Класифікують нещасні випадки так: нещасні випадки на виробництві та нещасні випадки невиробничого характеру.

Нещасний випадок на виробництві— це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, унаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть. Нещасний випадок визнається пов'язаним з роботою працівника у таких випадках:

1.при виконанні трудових обов'язків, у тому числі під час відряджень, при перебуванні на робочому місці, на території підприємства або на іншому робочому місці протягом робочого часу, включаючи встановлені перерви;

2.під час проїзду на роботу та з роботи на транспорті підприємства (на власному транспорті, який використовується в інтересах підприємства);

3.під час аварій, пожеж тощо та їх ліквідації на виробничих об'єктах.

4.Нещасні випадки на виробництві можуть виникати з різних причин, тому вітчизняне законодавство передбачає: загальне положення про розслідування та облік нещасних випадків, спеціальні розслідування нещасних випадків, особливості розслідування та облік професійних захворювань, отруєнь, аварій.

Нещасні випадки невиробничого характеру не пов'язані з виконанням трудових обов'язків, це травми, в тому числі внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень іншою особою, отруєння, самогубства, опіку, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, які призвели до ушкодження здоров'я потерпілого. Нещасними випадками невиробничого характеру є такі, що сталися під час:

1.прямування на роботу чи з роботи пішки, у громадському, власному чи іншому транспортному засобі, що не належить організації і не використовується в інтересах цієї організації;

2.переміщення повітряним, залізничним, автомобільним транспортом, метрополітеном та іншими видами транспорту;

11) Розслідування нещасних випадків

Нещасні випадки класифікують за такими ознаками:

1. За кількістю потерпілих:  - одиночні, коли потерпає одна людина;  - групові, коли одночасно, наприклад травмуються дві чи більше особи незалежно від ступеню ушкодження їхнього здоров'я.

2. Виробничого чи невиробничого характеру. До виробничих нещасних випадків відносяться ті, що зв'язані з виробництвом – такі нещасні випадки, що відбулися в робочий час при виконанні трудових обов'язків або доручень роботодавця, у тому числі у відрядженнях, а також при діях в інтересах підприємства. З метою розслідування та обліку таких нещасних випадків складається акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 та акт про нещасний випадок Н-1 чи акт спеціального розслідування. Нещасні випадки, що відбулися з працівниками на території підприємства або в іншому місці роботи, під час перерви для відпочинку і харчування, а також під час перебування працівників на території підприємства в зв'язку з проведенням роботодавцем наради, одержанням заробітної плати, обов'язковим проходженням медичного огляду, а також у випадках, передбачених колективним договором, розслідуються згідно з Положенням і про кожен з них складається акт за формою Н-1.  До нещасних випадків невиробничого характеру відносяться ті, що не пов’язані з виконанням трудових обов’язків, отруєння, самогубства, ураження електричним струмом, опіки, отримані внаслідок стихійного лиха, контакту з тваринами, при виконанні донорських функцій, громадських обов’язків, при прямуванні на роботу чи з роботи транспортом, що не належить підприємству і т. п. За результатами розслідування таких нещасних випадків складається акт за формою НТ (невиробничий травматизм).3. За типом розслідування: типове чи спеціальне розслідування. Спеціальне розслідування проводиться при нещасних випадках із смертельними наслідками, при групових нещасних випадках, у разі нещасного випадку з тяжкими наслідками та при зникненні працюючого під час виконання трудових обов’язків. Розслідування ведеться з оформленням акту спеціального розслідування за формою Н-5.  Типове розслідування ведеться з оформленням акту Н-1..

12) Методи аналізу виробничого  травматизму

Аналіз виробничого травматизму та профзахворюваності дозволяє виявити причини і визначити закономірності їх виникнення. На основі такої інформації розробляються заходи та засоби щодо профілактики виробничого травматизму і профзахворюваності. Для аналізу виробничого травматизму застосовують такі основні методи: статистичний, топографічний, монографічний, економічний, метод анкетування, метод експертних оцінок.

Статистичний метод базується^ на вивченні травматизму за документами: звітами, актами, журналами реєстрації. Це дозволяє групувати випадки травматизму за певними ознаками: за професіями потерпілих, за робочими місцями, цехами, стажем, віком, причинами травматизму, обладнанням, яке спричинило травму. Монографічний метод полягає в детальному обстеженні всього комплексу умов праці, технологічного процесу, обладнання робочогс місця, прийомів праці, санітарно-гігієнічних умов, засобів колективного та індивідуального захисту. Іншими словами, цей метод полягає в аналіз: небезпечних та шкідливих виробничих факторів, притаманних лшш тій чи іншій (моно) дільниці виробництва, обладнанню, технологічному процесу. Топографічний метод грунтується на тому, що на плані цеху (підприємства) відмічають місця, де сталися нещасні випадки. Це дозволяє наочно бачити місця з підвищеною небезпекою, які вимагають ретельного обстеження та профілактичних заходів. Повторення нещасних випадків в певних місцях свідчить про незадовільний стан охорони праці на даних об'єктах. Економічний метод полягає у вивченні та аналізі втрат, що спричинені виробничим травматизмом.

Метод анкетування. Розробляються анкети для робітників. На підставі анкетних даних (відповідей на запитання) розробляють профілактичні заходи щодо попередження нещасних випадків.

13) Відшкодування шкоди  працівникові у разі ушкодження його здоров’я.

У разі нещасного випадку потерпілий має звернутися до роботодавця, з вини якого йому було заподіяно шкоду, з письмовою заявою про відшкодування матеріальних та моральних збитків. У поданій заяві слід навести обставини й докази вини власника, розмір заробітку, що передував травмі, висновок ЛКК про ступінь втрати професійної працездатності та потребу в медичній та соціальній допомозі. У разі втрати годувальника до заяви додається довідка про смерть потерпілого, довідка про склад утриманців, про дітей, що навчаються віком до 23 років, рахунок про суми, сплаченні на поховання і т. ін..  Суми відшкодування шкоди визначаються залежно від тяжкості нещасного випадку. Одноразова допомога надається у разі:

тимчасові втрати працездатності відшкодування шкоди обчислюється із середнього заробітку за період перебування потерпілого на лікарняному; смерті потерпілого сім’ї надається допомога у розмірі п’ятирічного заробітку померлого й однорічного заробітку на кожного його утриманця;

стійкої втрати працездатності допомога надається у розмірі, що дорівнює середньому заробітку Моральна втрата – це шкода заподіяна працівникові іншою особою, якщо її поведінку можна охарактеризувати як неетичну або таку, що суперечить системі поглядів та уявлень, які регулюють поведінку людей у суспільстві. до моральної шкоди відноситься : приниження честі, гідності, моральне переживання у зв’язку з ушкодженням здоров’я або інші негативні наслідки морального характеру навіть без втрати потерпілим працездатності.

14) Дія шкідливих речовин на організм людини

Шкідливими вважаються речовини, що при контакті з організмом людини за умов порушення вимог безпеки можуть призвести до виробничої травми, професійного захворювання або розладів у стані здоров'я, що визначаються сучасними методами як у процесі праці, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступних поколінь.  Шкідливі речовини можуть проникати в організм людини через органи дихання, органи травлення, а також шкіру та слизові оболонки.

Через дихальні шляхи потрапляють пари, газо- та пилоподібні речовини, через шкіру переважно рідкі речовини. Через шлунково-кишкові шляхи потрапляють речовини під час ковтання, або при внесенні їх в рот забрудненими руками. Основним шляхом надходження промислових шкідливих речовин в організм людини є дихальні шляхи. Шкідливі речовини, що потрапили тим, чи іншим шляхом в організм можуть викликати отруєння (гострі чи хронічні).  Гострі отруєння виникають в результаті одноразової дії великих доз шкідливих речовин (чадний газ,.  . Хронічні отруєння розвиваються внаслідок тривалої дії на людину невеликих концентрацій шкідливих речовин (свинець, ртуть, марганець). Необхідно враховувати, що у виробничих умовах працівники, як правило, зазнають одночасного впливу кількох шкідливих речовин в тому числі й пилу. При цьому їхня спільна дія може бути взаємопідсиленою, взаємопослабленою чи „незалежною.

15) Нормування вмісту шкідливих речовин в повітрі виробничих приміщень

При проектуванні виробничих будівель, технологічних процесів, устаткування необхідно ставити вимоги до санітарного обмеження вмісту шкідливих речовин у повітрі робочої зони.

Вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони регламентується значенням гранично допустимих концентрацій (ГДК), мг/м3. Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони - це концентрації, що при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин чи іншої тривалості, але не більше 41 години на тиждень, протягом усього робочого стажу не можуть викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я, які виявляються сучасними методами досліджень, у процесі роботи чи у віддалений термін життя нинішнього і наступного поколінь. За ступенем дії на організм шкідливі речовини  поділяються на 4 класи небезпеки:

І клас - надзвичайно небезпечні;П клас - високонебезпечні;III клас - помірно небезпечні;

IV клас - малонебезпечні. ГДК шкідливих речовин у повітрі робочої зони є обов'язковими санітарними нормативами для використання при проектуванні технологічних процесів і вентиляції. ГДК установлюються на підставі даних медико-біологічних досліджень, що проводяться на тваринах. Для низьколетких, але активно проникаючих крізь шкіру шкідливих речовин мають встановлюватися тести експозиції. На період, що передує проектуванню виробництва, мають тимчасово визначатися орієнтовні безпечні рівні впливу - ОБРВ. Вони мають переглядатися через 2 роки після їх затвердження чи замінятися. ГДК з урахуванням накопичених даних про співвідношення здоров'я працівників з умовами праці.

16)Контроль вмісту шкідливих речовин в повітрі

Контроль проби повітря виконується в зоні дихання людини з урахуванням місць утворення шкідливих речовин і шляхів, якими вони потрапляють в робочу зону. Кількість проб та метод контролю визначається санітарними нормами та органами санітарного нагляду.

У приміщеннях, де присутні речовини 1-го класу небезпеки та де може бути аварійний викид, повинен запроваджуватись безперервний контроль. Для інших випадків - періодичний.

Методи контролю вмісту хімічних речовин в повітрі поділяються на три групи:

1. Індикаторні методи хімічного аналізу з використанням газоаналізаторів УГ-1, УГ-2, ГХ-4 та подібних до них аналізаторів, що працюють на принципі кольорової реакції між індикаторним порошком і досліджуваним газом або парою, які прокачуються разом з повітрям через індикаторну трубку, заповнену реагентом. За інтенсивністю зміни кольору або за об'ємом прореагованого порошку визначають концентрацію досліджуваної речовини. Для аналізів деяких речовин застосовують папір, змочений реагентом, що змінює свій колір під дією хімічної реакції. 2. Санітарно-хімічні методи - колориметричний, фотоколори-метричний, хроматографічний, нефелометричний та ін. Здебільшого вони є лабораторними, потребують спеціальних знань і підготовки, коштовні. їх перевага - точність визначення концентрації вимірюваної речовини.

 3. Безперервно-автоматичні методи - автоматично контролюють і сигналізують про наявність в повітрі відповідних концентрацій шкідливої речовини. Для цього призначені газоаналізатори і газосигналізатори.

17) Види вентиляції 

Вентиляція— видалення повітря з приміщення і заміна його свіжим, в необхідних випадках, обробленим повітрям. Вентиляція створює умови повітряного середовища, сприятливі для здоров'я і самопочуття людини, що відповідають вимогам технологічного процесу, збереження устаткування і будівельних конструкцій будівлі, зберігання матеріалів, продуктів, книг, картин.

Види…За засобом створення тиску і переміщення повітря: з природним і штучним (механічним) спонуканням. Вентиляція з природним спонуканням для переміщення повітря використовує природні сили - вітер та гравітацію, тоді як механічна вентиляція забезпечує повітрообмін у приміщеннях за допомогою механічніх засобів - вентиляторів, ежектрорів,  За призначенням: припливні і витяжні Припливна система подає свіже повітря в приміщення. Витяжна система забірае відпрацьоване повітря з приміщення та викидає його назовні. Кількість (маса) повітра що потрапляє в будинок дорівнюе кількості повітря що видаляється з ноьго, тому для сбалансованого повітрообміну в будинку чи споруді як правило передбачається комбінація припливних і витяжних систем. Іноді, припливну систему об'єднують з витяжною у одну систему. Такі системи називають припливно-витяжними. За зоною обслуговування: місцеві і загально обмінні Місцевою вентиляцією називається така вентиляція, при якій повітря подається до певних місць (припливна місцева вентиляція), або коли забруднене повітря видаляється тільки від місць утворення шкідливих виділень (місцева витяжна вентиляція). Місцева припливна вентиляція може забезпечувати приплив чистого повітря (заздалегідь очищеного і підігрітого) до певних місць. І навпаки, місцева витяжна вентиляція видаляє повітря від певних місць з найбільшою концентрацією шкідливих домішок в повітрі. Загальнообмінна вентиляція забирає чи подає повітря рівномірно по всій площі приміщення. За конструктивним виконанням: канальні та безканальні. У безканальних системах повітря подається та забирається з приміщень безпосередньо через отвори у огороджуючих конструкціях. Канальні системи вікорустовують  для цього систему каналів - повітропроводи, вентиляційні шахти,

18) Природна вентиляція

Природна вентиляція відбувається в результаті теплового та вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур, а значить і густини внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони утворюється підвищений тиск, а підвітряної — розрідження. Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою. При неорганізованій вентиляції невідомі об'єми повітря, що надходять та вилучаються із приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Неорганізована природна вентиляція включає інфільтрацію — просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях та провітрювання, що здійснюється при відкриванні вікон та кватирок. Організована природна вентиляція називається аерацією. Для аерації в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для видалення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження та видалення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворів та ліхтарів. Це особливо важливо в холодну пору року. Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік в тому, що повітря надходить в приміщення без попереднього очищення, а видалене відпрацьоване повітря також не очищується і забруднює довкілля.

19) Устрій загально обмінної припливно-витяжної штучної вентиляції

ШТУЧНА ВЕНТИЛЯЦІЯ

Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Окрім того, механічна вентиляція дає можливість організувати повітрозбір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами.

Загальнообмінна штучна вентиляція Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об'ємі робочої зони приміщення. Вона застосовується для видалення надлишкового тепла при відсутності токсичних виділень, а також у випадках, коли характер технологічного процесу та особливості виробничого устаткування виключають можливість використання місцевої витяжної вентиляції.

Розрізняють чотири основні схеми організації повітрообміну при загально обмінній вентиляції: зверху вниз, зверху вверх, знизу вверх, знизу вниз Схеми зверху вниз та зверху вверх  доцільно застосовувати у випадку, коли припливне повітря в холодний період року має температуру нижчу температури приміщення. Припливне повітря перш ніж досягти робочої зони нагрівається за рахунок повітря приміщення. Інші дві схеми рекомендується використовувати тоді, коли припливне повітря в холодний період року підігрівається і його температура вища температури внутрішнього повітря. Якщо у виробничих приміщеннях виділяються гази та пари з густиною, що перевищує густину повітря (наприклад, пари кислот, бензину, гасу), то загально обмінна вентиляція повинна забезпечити видалення 60% повітря з нижньої зони приміщення та 40% — з верхньої. Якщо густина газів менша за густину повітря, то видалення забрудненого повітря здійснюється у верхній зоні. В умовах промислового виробництва найбільш розповсюджена припливно-витяжна система вентиляції із загальним припливом в робочу зону та місцевою витяжкою шкідливих речовин безпосередньо з місць їх утворення. У виробничих приміщеннях, де виділяється значна кількість шкідливих газів, парів, пилу витяжка повинна бути на 10% більшою ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялись у суміжні приміщення з меншою шкідливістю. В системі припливно-витяжної вентиляції можливе використання не лише зовнішнього повітря, але й повітря самих приміщень після його очищення.  Таке повторне використання повітря приміщень називається рециркуляцією і здійснюється в холодний період року для економії тепла, витраченого на підігрівання припливного повітря. Однак можливість рециркуляції обумовлюється цілою низкою санітарно-гігієнічних та протипожежних вимог.

20) Нормування параметрів мікроклімату

Мікроклімат виробничих приміщень нормується в залежності від теплових характеристик виробничого приміщення, категорії робіт по важкості і періоду року. Основні нормативні документи, де наводяться норми мікроклімату, - це санітарні норми ДСН 3.3.6.042-99.Оптимальні мікрокліматичні умови - це такі параметри мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину забезпечують нормальний тепловий стан організму без напруги і порушення механізмів терморегуляції.Вони створюють відчуття теплового комфорту і забезпечують передумови для високого рівня працездатності. Оптимальні норми мікроклімату застосовуються для приміщень, де праця людей не пов'язана з застосуванням обладнання, що потребує великих енергетичних витрат, або випромінюючих значні теплові потоки.Оптимальні параметри мікроклімату повинні підтримуватися в приміщеннях, пов'язаних з виконанням нервово-емоційних робіт, що потребують підвищеної уваги (диспетчерські, приміщення, де працюють з комп'ютерами, кабінети діагностики, пульти управління технологічними процесами, хімічні лабораторії, бухгалтерії, конструкторські бюро та ін.).Допустимі мікрокліматичні умови - це такі показники мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину можуть призвести до дискомфортного теплопочуття, що обумовлюється напруженням механізмів терморегул­яції, і не виходить за межі фізіологічних можливостей організму людини. При цьому може виникнути деяке зниження працездатності, але пошкодження або порушення здоров'я у людини це не викликає Допустимі норми мікроклімату застосовуються в приміщеннях зі значними тепловими надлишками. Таких приміщень на підприємствах різних галузей промисловості України достатня кількість. Це виробничі цехи та дільниці, де встановлене технологічне обладнання, яке живиться тепловою або електричною енергією. При цьому випромінюється тепло в повітря приміщення, що створює несприятливі умови для людей. Як правило, в таких приміщеннях немає можливості встановити оптимальні параметри мікроклімату з технічних або економічних причин .Теплове опромінення працюючих, що надходить від нагрітого обладнання, освітлювальних приладів, завдяки інсоляції на постійних і непостійних робочих місцях не повинно перевищувати 35 Вт/м2 при опроміненні 50% і більше поверхні тіла, 70 Вт/м2 при опроміненні від 25 до 50% поверхні тіла і 100 Вт/м2 - при опроміненні до 25% поверхні тіла людини. Інтенсивність опромінювання робітників від відкритих джерел тепла (відкрите полум'я) не повинна перевищувати 140 Вт/м2 при опроміненні не більше 25% поверхні тіла. При цьому обов'язкове застосуван­ня засобів індивідуального захисту, в тому числі обличчя та очей. Низькі температури при праці на відкритому повітрі взимку негативно впливають на стан людини. Граничні температури, нижче яких не можуть виконуватися роботи на відкритому повітрі, обумовлені можливостями механізму терморегуляції людини. Так, при температурі повітря до мінус 25 °С іде охолодження відкритих поверхонь тіла і зниження чутливості на дотик кінцівок людини. Періодичний обігрів поновлює працездатність. При температурах від мінус 25 до мінус ЗО °С навіть періодичний обігрів не відновлює працездатність (дотикову чутливість кінцівок). Праця при таких низьких температурах протягом зміни призводить до різко вираженого переохолодження організму. Праця при температурах мінус 30-40 °С і нижче при десятихвилинному обігріві через кожну годину призводить до стійкого зниження температури всього тіла і тактильної (дотикової) чутливості пальців рук і ніг, підвищення артеріального тиску, почастішання пульсу.

21)Загальні відомості про природнє освітлення

Природне освітлення має важливе фізіолого-гігієнічне значення для працюючих. Воно сприятливо впливає на органи зору, стимулює фізіологічні процеси, підвищує обмін речовин та покращує розвиток організму в цілому. Сонячне випромінювання зігріває та знезаражує повітря, очищуючи його від збудників багатьох хвороб (наприклад, вірусу грипу). Окрім того, природне світло має і психологічну дію, створюючи в приміщенні для працівників відчуття безпосереднього зв’язку з довкіллям. Природному освітленню властиві й недоліки: воно непостійне в різні періоди доби та року, в різну погоду; нерівномірно розподіляється по площі виробничого приміщення при незадовільній його організації може викликати засліплення органів зору. На рівень освітленості приміщення при природному освітленні впливають такі чинники: світловий клімат; площа та орієнтація світлових отворів; ступінь товщини скла в світлових отворах; пофарбування стін та стелі приміщення; глибина приміщення; наявність предметів, що заступають вікно як із середини, так і ззовні приміщення. Природне освітлення може бути бічним (освітлення світлом, що проходить крізь отвори в зовнішніх стінах – вікна), верхнім (освітлення світлом, що проходить крізь отвори в покритті будови – стелі, і спеціальні світлові ліхтарі) та комбінованим (сполучення бічного освітлення з верхнім)/ Оскільки природне освітлення непостійне впродовж дня, кількісна оцінка цього виду освітлення проводиться за відносним показником – коефіцієнтом природного освітлення (КПО). Нормовані значення КПО визначаються «Будівельними нормами і правилами». В основі визначення КПО покладено розмір об’єкта розпізнавання, під яким розуміють предмет, що розглядається, або ж його частину, а також дефект, який потрібно виявити

22) Нормування природного освітлення

Природне освітлення має важливе фізіолого-гігієнічне значення для працюючих. Воно сприятливо впливає на органи Зору, стимулює фізіологічні процеси підвищує обмін речовин та покращує розвиток організму в цілому. Сонячне випромінювання зігріває та знезаражує повітря, очищаючи його від збудників багатьох хвороб (наприклад;вірусу грипу). Окрім того, природне світло має і психологічну дію, створюючи у приміщенні для працівників відчуття безпосереднього зв’язку з довкіллям. Природному освітленню властиві й недоліки: воно непостійне в різні періоди доби та року, в різну погоду; нерівномірно розподіляється по площі виробничого приміщення; при незадовільній йот організації може викликати засліплення органів зору.

На рівень освітленості приміщення при природному освітленні впливають такі чинники:

світовий клімат;площа та орієнтація світлових отворів; ступінь чистоти скла в світлових отворах;

пофарбування стін та стелі приміщення; глибина приміщення

наявність предметів, що заступають вікно як зсередини,такі ззовні приміщення.

Оскільки природне освітлення непостійне впродовж дня, кількісна оцінка цього виду освітлення проводиться за відносним показником коефіцієнтом природного освітлення (КПО).

Нормовані значення КПО визначаються «Будівельними нормами і правилами» (СНиП 11-4-79). В основі визначення КПО покладено розмір об’єкта розпізнавання, під яким розуміють предмет, що розглядається або ж його частину, а також дефект, який потрібно виявити.

Розрахунок природного освітлення полягає у визначенні площі світлових отворів (вікон, ліхтарів) у відповідності з нормованим значенням КПО.

23)Основні світлотехнічні положення і терміни

Організація раціонального освітлення виробничих приміщень є однією з найважливіших задач охорони праці. Раціональне освітлення забезпечує психологічний комфорт, поліпшує умови праці, підвищує безпеку робіт і одночасно сприяє поліпшенню якості продукції, підвищенню продуктивності праці. При хорошому освітленні очі протягом довгого часу зберігають здатність добре бачити, не стомлюючись. Незадовільне освітлення ускладнює виконання роботи, може

призвести до нещасного випадку і захворювання органів зору. Освітлення виробничих приміщень здійснюється штучним і природним світлом. Основними світлотехнічними величинами є: світловий потік, сила світла, освітленість і яскравість. Світловий потік Ф - світлове відчуття, яке викликає оптична частина спектра електромагнітних хвиль довжиною від 0,38 до 0,77 мкм. За

одиницю світлового потоку прийнято люмен (лм), який має розмірність

кандела помножено на стерадіан. Сила світла І - відношення світлового потоку до тілесного кута, в якому він випромінюється. Одиницею сили світла є кандела (кд).

Для гігієнічної характеристики умов освітлення певної поверхні прийнята освітленість. Освітленість (Е) - відношення світлового потоку до площі S, на яку він розповсюджується. освітленість - це поверхнева густина світлового потоку. Одиниця освітленості - люкс (лк)

має розмірність люмен на квадратний метр (лм/м2). Яскравість L - відношення сили світла в будь-якому напрямку до  площі проекції світлової поверхні, перпендикулярної до цього напрямку.

Одиниця яскравості кандела на квадратний метр (кд/м2).  Видимість будь-якого предмета (об'єкта розрізнення) на робочому місці залежить від освітленості, розміру предмета, його яскравості,

контрасту з фоном. Об'єкт розрізнення - предмет, який розглядається, окрема його

частина або дефект, який необхідно розрізнювати в процесі роботи. Фон - поверхня, що прилягає безпосередньо до об'єкта розрізнення, на якій він розглядається. Характеристики фону визначаються коефіцієнтом відбиття поверхні r , тобто відношенням потоку ФВ ,

відбитого від поверхні, до потоку ФП , який падає на цю поверхню . Фон буває темний, середній і світлий. Контраст буває малий, середній і великий. В деяких випадках фон і контраст об'єкта з фоном можна визначити візуально. Наприклад, при креслярських роботах: фон (папір) світлий,

об’єкт розрізнення (лінія) темний, контраст об'єкта розрізнення з фоном - .великий.

24) Джерела штучного освітлення

Штучне освітлення передбачається у всіх виробничих та побутових приміщеннях, де недостатньо природного світла, а також для освітлення приміщень у темний період доби.

При організації штучного освітлення необхідно забезпечити сприятливі гігієнічні умови для зорової роботи й одночасно враховувати економічні показники.

Найменша освітленість робочих поверхонь у виробничих приміщеннях регламентується СНиП П-4 і визначається в основному основному, характеристикою зорової роботи. Норми носять міжгалузевий характер. На їх основі, як правило розробляють норми для окремих галузей промисловості.  В якості джерел штучного освітлення широко використовують лампи розжарювання та газорозрядні лампи. Лампи розжарювання належать до теплових джерел світла. Під дією електричного струму нитка розжарювання (вольфрамовий дріт) нагрівається до високої температури і випромінює потік променевої енергії.

Ці лампи характеризуються простотою конструкції та виготовлення, відносно низькою вартістю, зручністю експлуатації, широким діапазоном напруг та потужностей.

Газорозрядні лампи внаслідок електричного розряду в середовищі інертних газів і парів металу та явища люмінесценції випромінюють світло оптичного діапазону спектру.Основною перевагою газорозрядних ламп є їх економічність.

Світлова віддача цих ламп становить 40-100 лм/Вт, що у 3-5 разів перевищує світлову віддачу ламп розжарювання. Термін експлуатації — до 10 тис. год, а температура нагрівання (люмінесцентні) — 30-60 С. Окрім того, газорозрядні лампи забезпечують світловий потік практично будь-якого спектра, шляхом підбирання відповідним чином інертних газів, парів металу, люмінофора. Так, за спектральним складом видимого світла розрізняють люмінесцентні лампи: денного світла (ЛД), денного світла з покращеною передачею кольорів (ЛДЦ); холодного білого (ЛХБ), теплого білого (ЛТБ) та білого (ЛБ) кольорів.

До основних характеристик джерел штучного освітлення належать: номінальна напруга живлення, В; електрична потужність лампи, Вт;світловий потік, лм;світлова віддача, лм/Вт;

термін експлуатації;спектральний склад світла. Світильник — це світловий прилад, що скла дасться із джерела світла(лампи)та освітлювальної арматури. Освітлювальна арматура перерозподіляє світловий потік лампи у просторі або перетворює його властивості (змінює спектральний склад випромінювання), захищає очі працівника від засліплюючої дії ламп. Окрім того, вона захищає джерело світла від впливу оточуючого пожежо- та вибухонебезпечного, хімічно-активного середовища, механічних ушкоджень, пилу, бруду, атмосферних опадів. Основними світлотехнічними характеристиками світильників с: світло розподілення, крива сили світла, коефіцієнт корисної дії та захисний кут. Захисний кут світильника — кут, утворений горизонталлю, що проходить через нитку розжарювання лампи (поверхню люмінесцентної лампи) та лінією, яка з’єднує нитку розжарювання (поверхню лампи) з протилежним краєм освітлювальної арматури. Захисний кут визначає ступінь захисту очей від впливу яскравих частин джерела світла, тому його величину враховують з-поміж інших чинників при визначенні місця та висоти розташування освітлювальних приладів.

25)Нормування штучного освітлення

Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим.

Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення).

Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове. Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов'язковим для всіх виробничих приміщень.

Аварійне освітлення використовується для продовження роботи у випадках, коли раптове відключення робочого освітлення, та пов'язане з ним порушення нормального обслуговування обладнання, може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного процесу. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному освітленні повинна складати 5% від нормованої освітленості робочого освітлення, але не менше 2 лк. Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з приміщень при аварійному відключенні робочого освітлення. Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом. Найменша освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі.

Чергове освітлення передбачається у неробочий час, при цьому, як правило, використовують частину світильників інших видів штучного освітлення. Найменша освітленість робочих поверхонь у виробничих приміщеннях регламентується і визначається, в основному, характеристикою зорової роботи. Норми носять міжгалузевий характер. На їх основі, як правило, розробляють норми для окремих галузей промисловості. Існує вісім розрядів зорової роботи (І – VIII). Розряд зорових робіт визначається мінімальним розміром об'єкта, що розрізняється.

В кожному розряді встановлено до чотирьох підрозрядів (а, б, в, г), які визначаються контрастом об'єкта з фоном та характеристикою фону. Для штучного освітлення приміщень слід використовувати, як правило, найбільш економічні розрядні лампи. Використання ламп розжарювання для загального освітлення допускається тільки у випадках неможливості або техніко-економічної недоцільності використання розрядних ламп. Для місцевого освітлення, крім розрядних джерел світла, рекомендується використовувати лампи розжарювання, в тому числі галогенні. Застосування ксенонових ламп у приміщеннях не дозволяється.

26)Методи розрахунків штучного освітлення

Для розрахунку штучного освітлення використовують порівняно три методи: світлового потоку (коефіцієнта використання), точковий та питомої потужності.

Метод світлового потоку призначений для розрахунку загального рівномірного освітлення горизонтальних поверхонь. Цей метод дає змогу врахувати як прямий світловий потік, так і відбитий від стін та стелі.Точковий метод — найбільш точний, але і найскладніший, він призначений для розрахунку локалізованого та комбінованого освітлення, а також освітлення похилих площин. Метод питомої потужності вважається найпростішим, однак і найменш точним, тому його застосовують лише під час наближених розрахунків. Цей метод дає змогу визначити потужність кожного світильника (лампи) для створення у приміщенні освітленості, що відповідає нормам.

27) Дія шуму на організм людини

 Шум – це хаотична сукупність різних за силою і частотою звуків, що заважають сприйняттю корисних сигналів і негативно впливають на людину. Шум може впливати на слух людини; викликаючи миттєву глухоту або пошкоджуючи орган слуху призводячи до акустичної травми.

Тривала дія шуму може різко знижувати чутливість слуху до звуків на окремих частотах, після чого слух може відновлюватися майже повністю внаслідок прояву адаптаційної захисної пристосувальної реакції слухового апарату. Адаптацією до шуму вважається тимчасове зниження гостроти слуху не більше як на 15дБ з відновленням його протягом кількох хвилин після припинення дії шуму. Найшкідливішим для слуху є шум великої інтенсивності з довготривалим періодом безперервної дії. Зміна слухової функції може мати короткочасну й стійку втрату гостроти слуху. Короткочасне зниження гостроти слуху вказує на адаптаційно-пристосувальну реакцію органу слуху на дію шуму. Інтенсивний шум при щоденній дії може призвести до вираженого професійного захворювання – туговухості (неврит слухового нерва). Ознакою туговухості є втрата слуху в першу чергу на ділянці високих частот, а пізніше – і на найбільш низьких частотах. Розвиток професійної туговухості залежить від виробничого стажу в умовах шуму, характеру шуму, тривалості дії протягом дня, інтенсивності та спектрального стану. Імпульсивний шум діє на організм більш несприятливо ніж суцільний при аналогічній сумарній потужності. Початкова стадія професійної туговухості настає у робітників, що працюють в умовах шуму біля 5 років, а пошкодження на всіх частотах понад 10 років. Крім наведеного дія шуму спричиняє ушкодження багатьох органів і систем організму, бо є вираженим загально біологічним подразником нервової і серцево-судинної системи в яких зміни настають раніше ніж розвивається туговухість. Гігієністами встановлено, що для робітників шумових професій характерним є пошкодження функціонального стану серцево-судинної системи (брадикардія, гіпертонія, зміна на ЕКГ та ін.) Шумовий чинник спричиняє зміни секреторної функції шлунково-кишкового тракту та порушення обмінних процесів (основного, вітамінного, вуглеводного, білкового, жирового та сольового).Людина сприймає звукові коливання не лише органом слуху, а і через кістки черепа (так звана кісткова провідність). У працюючих в несприятливому акустичному середовищі виникають такі симптоми, як: роздратування, послаблення пам’яті, зміна чутливості шкіри, уповільнення швидкості психічних реакцій, розлад сну, зменшення гостроти зору, поява головного болю, запаморочення, зміна ритму дихання, пригнічений стан.На фоні шуму настає передчасна втома, уповільнюється темп праці її продуктивність та якість, знижується увага та психічні реакції, що може призвести до виробничого травматизму. Під дією шуму може настати загальне захворювання, яке отримало назву “шумова хвороба”. Однак це професійним захворюванням не визнається, хоч є всі підстави вважати його професійним для працівників шумових професій.

28) Основні характеристики шуму

Шум – це хаотична сукупність різних за силою і частотою звуків, що заважають сприйняттю корисних сигналів і негативно впливають на людину. Шум як професійний фактор спостерігається у промисловості, на транспорті, у сільському господарстві тощо.  Характеристика шуму в децибелах не дає повного уявлення про його гучність. Це залежить від різної чутливості вуха до різних акустичних частот. Звуки однієї інтенсивності, але різних частот сприймаються на слух як неоднаково гучні. Слуховий аналізатор по-різному сприймає різні частоти. При рівнях інтенсивності звуку до 70 дБ максимальна чутливість слухового аналізатора становить 1-5 кГц і зменшується з підвищенням і зниженням частоти. Тому звуки (тони) однакової інтенсивності на різних частотах здаються на слух різними за гучністю. При великих рівнях інтенсивності (80 дБ і вище) із збільшенням інтенсивності звуку вухо реагує майже однаково на звуки різних частот чутного діапазону. Вплив шуму на організм людини часто посилюється й іншими виробничими факторами: вібрацією, інфра- і ультразвуком, несприятливим мікрокліматом, токсичними речовинами, випромінюванням тощо. На сучасному виробництві шум часто є причиною зниження рівня працездатності, підвищення рівня загальної і професійної захворюваності, частоти виробничих травм. Шум як стрес-фактор є загальнобіологічним подразником, який негативно впливає на всі органи і системи організму. У разі тривалого систематичного впливу шуму може виникнути патологія з переважним ураженням слуху, центральної нервової і серцево-судинної систем. Вплив шуму на організм умовно поділяють на специфічний, що викликає зміни в органі слуху, і неспецифічний, який викликає зміни в інших органах і системах. Шум є однією з найчастіших причин зниження слуху нейросенсорного характеру, приглухуватості — поширеного виду патології. За санітарними нормами шум класифікується так: • за характером спектра — широкосмуговий з безперервним спектром більш як одна октава і тональний, у спектрі якого спостерігаються значні дискретні тони; • за характеристикою часу — постійний, рівень звуку якого за восьмигодинний робочий день змінюється щонайбільше на 5 дБ, і непостійний, рівень звуку якого за робочий день такої самої тривалості змінюється більш як на 5 дБ. Непостійний шум, у свою чергу, поділяється на: • коливний, рівень звуку якого безперервно змінюється; • переривчастий, рівень звуку якого східчасте змінюється (на 5 дБ і більше), причому тривалість інтервалів, протягом яких рівень звуку залишається постійним, становить 1 с і більше;

• імпульсний, що складається з одного або кількох звукових сигналів, кожний тривалістю менше 1 с. За санітарними нормами 80 дБ — допустимий рівень шуму на постійних робочих місцях у виробничих приміщеннях і на території підприємства.

29)Сприйняття шуму людиною

Шум – це хаотична сукупність різних за силою і частотою звуків, що заважають сприйняттю корисних сигналів і негативно впливають на людину.Людина сприймає звуки з частотою коливань від 16 до 20 000 за секунду. З віком сприйняття високих частот знижується. Знижується сприймання звуку і в разі дії звуків значної сили, високих і особливо низьких частот. Людина сприймає звукові коливання з частотою від 20 до 20 000 Гц. Нижче 20 Гц міститься нечутний діапазон інфразвуку, а вище 20 000 Гцнечутний діапазон ультразвуку.

30)Вимірювання шуму

Шум є важливим аспектом сучасного життєвого середовища. Для людини фактор шуму відіграє не останню роль у житті. Для органів санітарної інспекції та служби охорони праці боротьба з усіма видами шумів - виробничими, вуличними, побутовими - обумовлює одну з найважливіших функцій на підприємствах. Відповідно, виробництва де рівень шуму перевищує припустимі норми, підпадають під категорію шкідливих. Вимірювання шумових характеристик здійснюють за допомогою спеціальних приладів - шумомірів. Шумомір являє собою автономний переносний прилад, який дозволяє вимірювати безпосередньо в децибелах рівні інтенсивності звуку в широких межах відповідно до стандартних рівнів. Сучасні прилади укомплектовані додатково ще й програмним забезпеченням, за допомогою якого можна аналізувати та зберігати статистичні дані на ПК. У більшості випадків при визначенні шумових характеристик можна обмежитися шумоміром і частотним аналізатором, іноді цей комплект доповнюється самописцем. У деяких випадках шум може бути попередньо записаний на носій інформації та надалі, вже в лабораторних умовах, проаналізований на стаціонарній апаратурі. Шумоміри призначені для виміру рівнів звуку, що відповідають стандартним характеристикам. Шумомір, зазвичай, застосовується, як вхідний блок у більшості акустичних вимірювальних трактів і призначається для перетворення акустичного сигналу в електричний і посилення.

31)Нормування шуму

Історично склалися два аспекти нормування шуму: технічний і гігієнічний.

Технічне нормування шуму передбачає обмеження рівня шуму, створюваного означеним агрегатом або механізмом. Воно відображає технічні можливості, які з розвитком науки і техніки можуть змінюватися.Гігієнічне нормування шуму визначає той граничний рівень і характеристику шуму, які ще не діють шкідливо на організм людини. Ці два поняття не можна змішувати, оскільки перше визначає можливий, а друге — необхідний ступінь ослаблення шуму в тому чи іншому випадку. Під час установлення гігієнічних нормативів шуму часто доводиться виходити не з оптимальних або комфортних, а з терпимих умов, тобто таких, за яких шкідлива дія шуму на людину не проявляється або проявляється мало. З погляду економіки вибирати норми з великим запасом недоцільно, оскільки вони не послужать стимулом у розвитку робіт по боротьбі із шумом, і, навпаки, надто занижені норми можуть виявитися найсильнішим гальмом у проведенні таких робіт, оскільки на практиці досягнути їх буде неможливо через відсутність ефективних засобів зниження шуму або великих економічних витрат. Спектри шуму поділяють на широкосмуговий з безперервним спектром шириною більше ніж одна октава та вузькосмуговий або тональний в спектрі якого є виражені дискретні тони. Тональний характер шуму встановлюється вимірюванням випромінювання у тритинооктавних смугах частот за перевищенням рівня шуму в одній смузі над сусідніми не менше ніж на 10 дБ.

32)Захист від шуму

Одним з найпростіших та економічно доцільних способів зниження шуму є застосування методів звукоізоляції та звукопоглинання.

ЗвукоізоляціяЗвукоізолюючі кожухи, екрани, стіни, перетинки виготовляють із щільних твердих матеріалів, здатних запобігати розповсюдженню звукових хвиль (метал, пластмаса, бетон, цегла). Ефективність звукоізоляції характеризується коефіцієнтом звукопровідності . боротьба з шумом поділяється на: засоби, що знижують шум у джерелі його виникнення; засоби, що зменшують шум на шляху його поширення. До заходів зменшення шуму в джерелі його виникнення відноситься поліпшена конструкція машин, застосування матеріалів, що не створюють сильних звуків, забезпечення мінімальних допусків, зміна прямозубих шестерень шевронними і т. ін.

До заходів зменшення шуму на шляхах його поширення відносяться такі методи як:

акустичні; архітектурно-планувальні;організаційно-технічні.

До акустичного методу відноситься зменшення шуму шляхом звукопоглинання та звукоізоляції.

Звукопоглинання базується на перетворенні енергії звукових коливань часток повітря на теплоту за рахунок втрат на тертя в порах звукопоглинаючого матеріалу. Для зменшення відбитого шуму застосовують акустичну обробку приміщень шляхом облицювання його поверхонь звукопоглинаючими матеріалами.Ефективність звукопоголинаючих матеріалів залежить від коефіцієнта поглинання, якщо він дорівнює нулю, тоді вся енергія відбивається, якщо одиниці-вся енергія поглинається. Звукопоглинаючими вважають матеріали, що мають коефіцієнт поглинання більше 0,2. Коефіцієнт звукопоглинання залежить від частоти звукових хвиль, кута їх падіння, товщини і типу матеріалів, ефективність яких визначається акустичними розрахунками.

Звукоізоляція, як метод зниження шуму на шляху його поширення, базується на відбитті звукової хвилі, що падає на екран, перегородку, огородження та ін. Ефективним звукоізоляційним матеріалом є метал, бетон, дерево та інші щільні матеріали. Екранування використовують тоді коли інші методи малоефективні. Екран створює звукову тінь і є перешкодою на шляху його поширення. Екрани виготовляють зі стальних листів (1-3мм), які з боку джерела шуму вкривають звукопоглинаючим матеріалом. Акустична властивість екранів залежить від його форми, розмірів, розміщення відносно джерела шуму й робочого місця.Для боротьби з аеродинамічними шумами застосовують глушники шуму: абсорбційні, реактивні і комбіновані. Архітектурно-планувальні методи включають в себе акустичне планування будівель і споруд, організацію робочих місць, розміщення обладнання, створення шумозахисту та раціональних зон руху транспортних засобів. Організаційно-технічні заходи боротьби з шумом включають впровадження малошумного технологічного обладнання, дистанційне управління та використання раціональних режимів праці та відпочинку і т. ін. Крім наведених колективних методів боротьби з шумом використовують засоби індивідуального захисту.  Сюди належать протишумові навушники, що закривають слухову раковину ззовні і протишумові вставки, що закривають слуховий прохід. До ЗІЗ належать також протишумові шоломи, що закривають голову, і маски, які використовуються разом з навушниками. До профілактичних заходів щодо попередження професійної слухової патології належить скорочення часу контакту людини з шумом, влаштування короткочасних перерв для відновлення слухової функції, суміщення професій, попередні та періодичні медичні огляди. Термін проведення яких залежить від рівня шуму (від 1 разу на 3 роки до щорічного).

33)Дія вібрації на організм людини

Вібрація - це малі механічні коливання, що у пружних тілах під впливом змінних сил.  Вплив вібрації на організм  працівника посилюється збільшенням її амплітуди, внаслідок чого вона поширюється на більшу відстань від точки виникнення. Крім того, при роботі з інструментами ударної та ударно-обертової дії виникає так звана віддача інструменту на руки працівника, сила якої може досягати 60—100 кг при зусиллі 25 кг. Дія такого поштовху-удару триває тисячні частки секунди, однак може призводити до пошкодження дрібних кісток кисті і ліктьового суглоба. За способом передачі на людину вібрація підрозділяється на:  1. Загальна - передається через опорні поверхні на тіло людини в положенні сидячи або стоячи. 2. Локальна - передається через руки.

Тривалий вплив на людину вібрації веде до вібраційної хвороби. Це захворювання є професійним. Вібрація викликає порушення фізіологічного та функціонального станів людини. Стійкі шкідливі фізіологічні зміни називають вібраційною хворобою; Симптоми вібраційної хвороби проявляються у вигляді головного болю, заніміння пальців рук, болю в кистях та передпліччі, виникають судоми, підвищується чутливість до охолодження, з’являється безсоння.При вібраційній хворобі виникають патологічні зміни спинного мозку, серцево-судинної системи, кісткових тканин та суглобів, змінюється капілярний кровообіг.Функціональні зміни, пов’язані з дією вібрації на людину-оператора — погіршення зору, зміни реакції вестибулярного апарату, виникнення галюцинацій; швидка втомлюваність.Негативні відчуття від вібрації виникають при прискореннях, що складають 5 % прискорення сили ваги, тобто при 0,5 м/с2. Особливо шкідливі вібрації з частотами, близькими до частот власних коливань тіла людини, більшість яких знаходиться в межах 6-30 Гц.

34)Основні параметри вібрації

Під вібрацією розуміють механічні коливання твердого тіла. Основні параметри вібрації: частота і амплітуда коливань. Коливається з певною частотою і амплітудою точка рухається з безперервно мінливими швидкістю і прискоренням: вони максимальні у момент її проходження через вихідне положення спокою і знижуються до нуля в крайніх позиціях. Тому коливальний рух характеризується також швидкістю і прискоренням, що представляють собою похідні від амплітуди і частоти. Причому органи чуття людини сприймають не миттєве значення параметрів вібрації, а чинне. Вібрації частотою понад 200 Гц перевантажують нервову систему людини, потребують підвищеного психічного напруження.

35) Класифікація вібрації

Розрізняють загальну і локальну вібрацію.

Під загальною вібрацією розуміють механічні коливання опорних поверхонь або об’єктів, які зміщують тіло і органи працівника в різних площинах. Локальна вібрація являє собою механічні коливання, які діють на обмежені ділянки тіла (руки, наприклад). Показниками вібрації є: частота коливань за одиницю часу — герц (Гц). (Герц — одне коливання за 1 с); період коливання — час, протягом якого здійснюється повний цикл коливання; амплітуда — найбільше зміщення точки від нейтрального положення (см, мм). Загальну вібрацію, за джерелом її виникнення поділяють на:

транспортну, яка виникле внаслідок руху по дорогах;  транспортно-технологічну, яка виникає при роботі машин, які Виконують технологічні операції в стаціонарному положенні або при переміщенні по спеціально підготовлених частинах виробничих приміщень, виробничих майданчиків;  технологічну, що впливає на операторів стаціонарних машин або передається на робочі місця, які не мають джерел вібрації.  вібрації, що впливають на операторів різних машин, поділяються на категорії згідно ГОСТ 12,1.012-90: трактори, автомобілі вантажні, будівельно-дорожні машини, снігоочищувачі — 1;  екскаватори, крани промислові та будівельні, самохідні бурильні установки, шляхові машини, бетоноукладачі — 2.

36)Нормування вібрації

Для нормування впливу вібрації встановлені чотири критерії: забезпечення комфорту, збереження працездатності, збереження здоров'я і забезпечення безпеки. У останньому випадку використовуються гранично допустимі рівні для робочих місць. Стосовно до вібрацій існує технічна (поширюється на джерело вібрації) і гігієнічне нормування Остання обмежує рівні вібраційної швидкості і прискорення в октавних або третиннооктавних смугах среднегеометрических частот. При гігієнічній оцінці вібрацій нормованими параметрами є середні квадратичні значення віброшвидкості (і їх логарифмічні рівні) або віброприскорення як у межах окремих октав, так і третьеоктавних смуг. Для локальної вібрації норми вводять обмеження тільки в межах октавних смуг. Наприклад, коли встановлюють регулярні перерви протягом робочої зміни при локальній вібрації, допустимі значення рівня віброшвидкості збільшують. Вібрація може вимірюватись за допомогою абсолютних та відносних параметрів. Абсолютними є віброзміщення та віброприскорення. Основним відносним параметром вібрації є рівень віброшвидкості. Нормованими параметрами є середні квадратичні значення віброшвидкостей, їх логарифмічні рівні або прискорення в октавних смугах частот (для загальної та локальної вібрації) та в 1/3 октавних смугах (для загальної вібрації). При інтегральній оцінці за частотою нормованим параметром є корректированное значення контрольованого параметра вібрації, вимірюване за допомогою спеціальних фільтрів. Локальну вібрацію оцінюють, використовуючи середнє за час дії корректированное значення. Вібрацію, що впливає на людину, нормують для кожного встановленого напрямку. Гігієнічні норми вібрації при частотному (спектральному) аналізі встановлені для тривалості впливу 480 хв. Вібрації вимірюють віброметрії типів НВА-1 і ИШВ-1. Апаратура НВА-1 в комплекті з п'єзометричного датчиками Д-19, Д-22, Д-26 дозволяє визначати низькочастотну віброшвидкості і віброприскорення. Вібровимірювальних комплекс являє собою вимірювальний перетворювач (датчик), підсилювач, смугові фільтри і реєструючий прилад. Контрольовані параметри - діючі значення віброшвидкості, прискорення або їх рівнів (дБ) в октавних смугах частот. Параметри вібрації визначають у тому напрямку, де коливальна швидкість найбільша.

37)Загальні відомості про виробництво і передачу електроенергії

Електрична станція — це електротехнічна споруда, на якій енергію природних джерел перетворюють в електричну енергію. Залежно від енергоносія, що використовується для живлення первинного двигуна, розрізняють теплові, атомні й гідравлічні електростанції. Найбільш поширені теплові електростанції, які тепер виробляють 86 % усієї електроенергії. У сучасній електроенергетиці провідну роль відіграють теплові станції, де хімічна енергія палива перетворюється в теплову енергію пари. Залежно від типу первинного двигуна теплові електростанції називають паротурбінними, паромашинними (або локомотивними), дизельними і газотурбінними .Паротурбінні електростанції належать до потужних сучасних станцій, на яких парова турбіна з'єднана з генератором електроенергії в енергетичний агрегат, що називається турбоагрегатом. Паромашинні електростанції як первинний двигун містять поршневу парову машину. Вони мають відносно малий ККД, тому їх споруджують на невеликі потужності і використовують для місцевих потреб.Дизельні електростанції працюють на дорогому і дефіцитному паливі (продукт нафти). Первинними двигунами цих станцій є двигуни внутрішнього згоряння. Дизельні електростанції використовують як резервні для електропостачання окремих районів. Газотурбінні електростанції, на яких використовується газова турбіна, ще не набули великого поширення. Гідроелектростанція використовує лише енергію певної ділянки річки. Для повнішого використання енергії річки будують каскад гідроелектростанцій, тобто кілька електростанцій, розміщених на різних ділянках. Залежно від типу споруд гідроелектростанції поділяються на пригребельні, гребельні, дериваційні та змішані.Пригребельні гідроелектростанції споруджують безпосередньо біля греблі. На цих електростанціях весь напір створюється греблею.

У гребельних гідроелектростанціях турбіни, генератори та інше обладнання розміщені в тілі греблі, або навпаки, водоскидні споруди розміщенні в межах будівлі гідроелектростанції.

Дериваційні гідроелектростанції споруджують на гірських ріках. На цих електростанціях значна частина напору створюється дериваційним (обвідним) водоводом. Такими водоводами можуть бути відкриті канали, тунелі або трубопроводи.У змішаних гідроелектростанцій напір створюється греблею і дериваційними спорудами. Атомні електростанції належать до теплових станцій. На атомній електростанції встановлені атомний реактор і паровий котел. Джерелом енергії на цих електростанціях є ядерне паливо: уран-235, уран-233, плутоній-239 та ін. Внаслідок ланцюгової реакції поділу ядер виділяється дуже велика кількість теплової енергії, що використовується для виробництва електроенергії. Електричні станції ряду областей країни з'єднані високовольтними лініями передач, утворити загальну електромережу, до якої приєднані споживачі. Таке об'єднання називається енергосистемою. Енергосистема забезпечує безперебійність подачі енергії споживачам не залежно від їхнього місця розташування.

38)Види електричних мереж

Мере́жа жи́влення (електрична мережа, електромережа, електропроводка) — мережа від розподільного пристрою підстанції або відгалуження від повітряних ліній електропередачі до ввідного пристрою, ввідно-розподільного пристрою, головного розподільного щита. За видом струму розрізняють мережі змінного і постійного струму,  Постійний струм використовують для технологічних потреб промислових підприємств,В системах електропостачання в основному використовують трифазний змінний струм.. За функціональним призначенням електричні мережі поділяють на живильні та розподільні. Живильною називають мережу, по якій здійснюється живлення розподільних пунктів і підстанцій від центрів живлення  . Електричні мережі розрізнюються по:

1. Роду струму а) мережі постійного струму (рис. 1), які використовуються для

- живлення промислових підприємств (електролізні цехи, електричні печі і інше);

- міського електротранспорту (трамвай, тролейбус, метрополітен);

- залізничного транспорту (використовується і змінний струм);  2. Значенню номінальної напруги

а) мережі напругою до 1 кВ (використовується термін низьковольтні мережі);

б) мережі напругою вище за 1 кВ (використовується також термін високовольтні). 3. По конфігурації (схемі з'єднань) а) розімкнені (радіальні і магістральні),  в) складнозамкнуті.

4. По конструктивному виконанню а) повітряні; б) кабельні;в) повітряно - кабельні.

5. По ролі в схемі електропостачанняа) міжсистемні (330 кВ і вище); б) живильні (110-220 кВ);

в) розподільні ( до 35 кВ включно).6. По місцю розташування і характеру споживачів

а) міські; б) промислові; в) сільські;г) електрофіцірований транспорт;д) магістральних нафто- і газопроводів; е) електричних систем.  7. По території і характеру обслуговування а) районні (110 - 220 кВ). або постачальні б) місцеві (до 35 кВ включно), або розподільчі;

39) Аналіз безпеки експлуатації мереж з заземленою нейтраллю.

Мережі із заземленою нейтраллю слід використовувати там, де неможливо забезпечити хорошу ізоляцію дротів (із-за високої вологості, агресивного середовища і т. п.), коли неможливо швидко відшукати або усунути пошкодження ізоляції, або коли ємнісні струми мережі внаслідок значної

її розгалуженості досягають великих значень. Прикладом таких мереж

можуть служити мережі великих машинобудівних заводів. У мережах із заземленою нейтраллю нульовий захисний провідник  з'єднують із глухозаземленою нейтраллю трансформатора чи генератора та електроустаткування.  При напругах вище 1000 В по технічним вимогам мережі вище 35 кВ – мають  нейтраль заземлену. Поскільки такі мережі крім високої напруги, як правило, мають ще і велику ємність дротів відносно землі, для людини являється однаково небезпечним дотиканням до дроту мережі як з ізольованою, так і з заземленою нейтраллю. Тому режим нейтралі мережі напругою вище 1000 В по умовах безпеки не вибирається.

40) Розтікання струму в землі

Електричний струм замикається на землю через провідники, що мають з нею контакт. Причинами замикання і стікання струму в землю є: замикання електричної мережі в результаті аварії на заземлений корпус електроустановки; падіння проводів на землю;

пробій чи ушкодження ізоляції електричних кабелів. При замиканні струму на землю відбувається різке зниження потенціалу - напруга визначається як добуток струму замикання на землю r3 на опір розтікання струму від заземлювача в землі r3.  Струм в землі призводить до появи потенціалів на заземлювачі, на металевих частинах комунікацій, що знаходяться поблизу заземлювача, у землі та на її поверхні навколо місця замикання і стікання струму в землю. Різниця потенціалів поблизу замикання може досягати великих значень і тому є небезпечною для людини, що наближається чи рухається в зоні замикання.

41) Напруга дотику та кроку

Напруга дотику — це напруга між двома точками ланки струму, яких одночасно торкається людина. Чисельно вона дорівнює різниці потенціалів корпуса та точок ґрунту, в яких знаходяться ноги людини. Напруга дотику зростає зі збільшенням віддалі від заземлювача, і за межами зони розтікання струму вона дорівнює напрузі на корпусі обладнання, Струм, що протікає через людину.  Крокова напруга — це напруга між двома точками ланки струму, які знаходяться одна від одної на віддалі кроку і на яких одночасно стоїть людина.Чисельно крокова напруга дорівнює різниці потенціалів точок, на яких знаходяться ноги людини.  Напруга дотику максимальна біля заземлювача і зменшується з віддаленням від заземлювача. Поза межами поля розтікання вона рівна нулю. Крокова напруга також зростає зі збільшенням ширини кроку.Умови ураження людини напругою дотику та кроковою напругою різні, оскільки струм протікає різними шляхами. При напрузі дотику — через грудну клітку, а при кроковій напрузі — по нижній петлі. Значна крокове напруга викликає судоми в ногах, людина падає, потім ланка струму замикається вздовж всього тіла людини.

42)Захист від ураження електричним струмом..наднизька напруга,

. Наднизька напруга – напруга, отримувана від улаштованого в машину джерела і яке при роботі машини за її номінального навантаження не перевищує 42 В між провідником і землею або для трифазного живлення не перевищує 24 В між провідниками і нейтраллю, при цьому ланцюг наднизької напруги ізолюється від інших ланцюгів тільки за допомогою основної ізоляції.  Наднизька напруга застосовується для зменшення небезпеки ураження електричним струмом. При наднизьких напругах струм, що може пройти через тіло людини, є дуже малим і вважається відносно безпечним.

43) Захист від ураження електричним струмом, захисне заземлення

Захисне заземлення – це навмисне електричне з’єднання із землею або з її еквівалентом металевих частин електроустановки, які нормально не перебувають під напругою, але можуть опинитись під напругою в аварійних режимах роботи. Призначення захисного зазаемлення полягає в тому, щоб у випадку появи напруги на металевих конструктивних частинах електроустановки забезпечити захист людини від ураження електричним струмом у разі її доторкання до таких частин. Захисна дія заземлення електроустановки полягає у тому, що струм замикання перерозподіляється між заземлюючим пристроєм і людиною обернено пропорційно їхнім електричним опорам. Отже, захисне заземлення повинно мати електричний опір, значно менший по величині, ніж опір тіла людини. Тільки при такій умові на людину, що доторкнулася до ушкодженого устаткування, прийдеться безпечна частина струму.

Захисне заземлення складається із: заземлювача і заземлюючого провідника.

Заземлюючий пристрій являє собою сукупність конструктивно об’єднаних провідників і заземлювачів. Заземлюючий провідник – це провідник, який з’єднує частини конструкції, що заземлюються, із заземлювачем. Заземлювач – це сукупність з’єднаних між собою провідників, що знаходяться в стиканні з землею або її еквівалентом. Заземлювачі можуть бути природними і штучними. У якості природних заземлювачів можуть використовують:

- прокладені під землею водопровідні й інші металеві трубопроводи, за винятком трубопроводів горючих рідин, горючого пилу, вибухонебезпечних газів і каналізаційних систем;

- металеві конструкції й арматура залізобетонних конструкції будинків і споруджень, що мають з’єднання із землею;  - свинцеві оболонки кабелів, прокладених у землі (алюмінієві оболонки кабелів і голі алюмінієві провідники не допускається використовувати в якості природних заземлювачів).  При цьому заземлювачі повинні бути зв’язані з магістралями заземлювача в різних місцях.  Перед використанням природного заземлювача перевіряють його опір розтіканню струму. Цей опір повинний бути не більше допустимого. Якщо опір розтіканню струму природного заземлювача більше допустимого, влаштовують додатково штучні заземлювачі, які повинні забезпечити спільно з природним заземлювачем опір розтікання струму не більше допустимого.

При неможливості використання природних заземлювачів, споруджуються заземлюючі пристрої, які повністю складаються зі штучних заземлювачів.

 Штучними заземлювачами можуть бути вертикальні або горизонтальні електроди.

44)Захист від ураження електричним струмом, занулення електроустановок

Занулення електроустановок, як і заземлення, призначене перш за все для забезпечення безпеки людей від ураження електричним струмом при торканні ними елементів електрообладнання, що опинилося під напругою при аварійних режимах. Воно також важливе і для забезпечення пожежної безпеки експлуатації електроустановок об'єктів.  Зануленням називається навмисне електричне з'єднання частин електроустановки, які нормально  не знаходяться під напругою, з нульовим провідником трифазної чотирипровідної мережі з глухозаземленою нейтраллю , поєднаний нульовий та захисний провідники -. В установках з глухозаземленою нейтраллю застосування заземлення електроустановок без їх занулення не припускається. Таким чином, необхідно відрізняти поняття робочий нульовий провідник і захисний нульовий провідник. Занулення застосовується тільки в мережах з глухозаземленою нейтраллю напругою до 1000 В. За напруги в мережі 380/220 В зануленню підлягає все електрообладнання у виробничих приміщеннях. При прокладенні кабельних ліній в якості захисного нульового провідника використовується четверта жила кабеля або його металева (звичайно, алюмінієва) оболонка. За  принципом роботи занулення перетворює пробій на корпус в однофазне коротке замкнення, що викликає протікання струму  такої величини, яка достатня для спрацьовування звичайних апаратів захисту і відключення аварійного електрообладнання. При замкненні на занулений корпус струм  протікає через внутрішній опір трансформатора  опір фазного проводу  і опір нульового проводу ZН. Величина струму визначається фазною напругою U і повним опором кола короткого замкнення.   Занулення розраховується на стадії проектування. Мета розрахунку - визначення перерізу занулюючого провідника, який задовольняє умові спрацьовування апарата захисту (перегоріти повинен запобіжник, а не провідник). Для цього потрібно визначити розмір струму короткого замкнення за приведеною формулою. Потім визначити мінімально припустимий переріз занулюючого провідника. Нульові захисні провідники рекомендується прокладати спільно або в безпосередній близькості з фазними. Мінімально допустимий переріз нульових захисних провідників для мереж напругою до 1 кВ наведений у нормативній літературі.

Не припускається використання в якості нульових захисних провідників нульових робочих провідників, що йдуть до переносних електроприймачів однофазного струму. Для цього повинен використовуватися окремий третій провідник, що приєднується в найближчій розподільчій коробці до нульового робочого або нульового захисного провідника. У колі занулюючих провідників не припускається установка пристроїв, що відключають, і запобіжників. Основне призначення занулення - забезпечити спрацьовування захисту при замиканнях на корпус.

45)Небезпечні та шкідливі фактори пожежі

Токсичні продукти згорання становлять найбільшу небезпеку для життя людини, особливо при пожежах в будівлях. Найчастіше при пожежах відзначається високий вміст в повітрі оксиду вуглецю. Оксид вуглецю – це отруйний газ і вдихання повітря, в якому його вміст становить 0,4% – смертельне.  Вогонь – надзвичайно небезпечний фактор пожежі, однак випадки його безпосередньої дії на людей нечасті. Під час пожежі температура полум'я може досягати 1200–1400°С і у людей, що знаходяться в зоні пожежі, випромінювання полум'я можуть викликати опіки та больові відчуття. Небезпека підвищеної температури полягає в тому, що вдихання розігрітого повітря разом із продуктами згорання може призвести до ураження органів дихання та смерті. В умовах пожежі підвищення температури середовища до 60°С вже є життєво небезпечним для людини. Дим являє собою велику кількість найдрібніших частинок незгорілих речовин, що знаходяться у повітрі. Викликає інтенсивне подразнення органів дихання та слизових оболонок (сильний кашель, сльозотечу).Недостатність кисню. Небезпечною для життя людини уже вважається ситуація, коли вміст кисню в повітрі знижується до 14% (норма 21%). При цьому втрачається координація рухів, появляється слабкість, запаморочення, загальмовується свідомість.

Вибухи, витікання небезпечних речовин можуть бути спричинені їх нагріванням під час пожежі, розгерметизацією ємностей та трубопроводів з небезпечними рідинами та газами. Вибухи збільшують площу горіння і можуть призводити до утворення нових вогнищ.Руйнування будівельних конструкцій відбувається внаслідок втрати ними несучої здатності під впливом високих температур та вибухів. При цьому люди можуть одержати значні механічні травми, опинитися під уламками завалених конструкцій. Паніка, в основному, спричинюється швидкими змінами психічного стану людини, як правило депресивного характеру, в умовах екстремальної ситуації (пожежі). При цьому люди втрачають розсудливість, їх дії стають неконтрольованими та неадекватними ситуації, що виникла.

46)Основні поняття про горіння

Горіння - складні фізико-хімічний процес з'єднання горючої речовини з окислювачем, яке супроводжується виділенням тепла і випромінюванням світла. Необхідними елементами процесу горіння є:а) горюча речовина, її певний стан і кількість;б) окислювачі - кисень (коли концентрація кисню в повітрі стає менше 8-10%, горіння припиняється), хлор, фтор, оксиди азоту, селітра тощо;

в) джерело займання. Розрізняють такі різновиди горіння: спалах, займання, самозаймання, самоспалахування, тління. Спалах - швидкоплинний процес згоряння парів горючої речовини, що має місце при її контакті з відкритим джерелом вогню і супроводжується короткочасним видимим випромінюванням, але без ударної хвилі і стійкого горіння.

Залежно від температури спалаху розрізняють речовини легкозаймисті (при температурі до 61 °С) і горючі (при температурі понад 61 °С). Займання - початкова форма горіння, який виникає від джерела вогню. Займання відбувається при температурах, вищих за температуру спалаху для легкозаймистих речовин на 2-5 °С і для горючих - на 5-ЗО°С Самозаймання - процес горіння речовини, що виникає при високій температурі без контакту з відкритим джерелом вогню. Наприклад, займання від стиснення, коли температура сумішей досягає критичних значень у дизельних двигунах, процес горіння, який виникає від теплоти, що нагромаджується в речовині внаслідок біологічних або фізико-хімічних процесів (гній, зерно, солома, промаслені ганчірки і т.д.).Самоспалахування - це самозаймання, що супроводжується появою полум'я.

Тління - безполуменеве горіння горючої речовини у твердій фазі з видимим випромінюванням світла із зони горіння, але при відсутності полум'я та ударної хвилі.

47)Вогнегасні речовини та їх властивості

До вогнегасних належать речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створити умови для припинення горіння. Багато з них використовуються також для запобігання, обмеження поширення пожежі, захисту людей і матеріальних цінностей.Використовуються такі основні види вогнегасних речовин:вода;вода з добавками, які підвищують її вогнегасну здатність;піна;

газові вогнегасні суміші;вогнегасні порошки;комбіновані вогнегасні суміші.

Вибір вогнегасної речовини та способу її подачі визначається умовами виникнення й розвитку пожежі.Кожному способові припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних засобів, які можна поділити на:охолоджувальні (вода, водні розчини, снігоподібна вуглекислота та ін.);

розбавлювальні (діоксид вуглецю, водяна пара, інертні гази та ін.);ізолювальні (хімічна та повітряно-механічна піна, пісок та ін.);засоби хімічного гальмування горіння (вогнегасні порошки, брометил, хладон та ін.). Вода - це найбільш поширений і достатньо ефективний вогнегасний засіб. Вода має високу теплоємність і добрі охолоджувальні якості. Під час гасіння пожежі вода, а точніше, певна її кількість випаровується внаслідок контакту з високотемпературним осередком. З літра води утворюється близько 1700 л пари.  Піна - це колоїдна дисперсна система, яка складається з пухирців газу. Стінки пухирців утворюються з розчинів поверхнево-активних речовин і стабілізаторів.  Повітряно-механічна піна утворюється за допомогою спеціальних технічних пристроїв із водних розчинів поверхнево-активних речовин (піноутворювачів).Піна має досить низьку теплопровідність. Вона здатна перешкоджати випаровуванню горючих речовин, а також проникненню парів, газів, теплового випромінювання. Все це визначає її ізолювальні властивості.

Вогнегасні порошки використовують для ліквідації горіння твердих, рідких і газоподібних речовин.  Діоксид вуглецю (СО2) не має кольору та запаху. За підвищеного тиску переходить із газоподібного стану в рідкий.

48) Класифікація пожеж і класифікація приміщень за категоріями вибухопожежною та пожежної небезпеки

Пожежі  —  це неконтрольований процес горіння, який  викликає загибель людей та нищення матеріальних цінностей. Види пожеж…Лісова пожежа, пожежа нафтопродуктів, побутова пожежа, підземна пожежа, Пожежі рудникові. Лісова пожежа - це стихійне, некероване поширення вогню по лісовим площам. Лісові пожежі поділяють на низові, верхові, підземні. За інтенсивністю горіння лісові пожежі поділяються на слабкі, середні, сильні. Підземні пожежі можуть продовжуватися тривалі періоди часу (місяці, роки або навіть століття), поки не виснажиться тліючий пласт. Вони можуть розповсюджуватися на значні площі по шахтних виробках і тріщинах в масиві гірських порід. Оскільки вони підземні, їх надзвичайно важко погасити, що не в останню чергу пов'язане з трудністю або неможливістю доступу до осередку горіння. Для визначення ступеня вогнестійкості, площі та поверхності забудови, а також системи опалення, водопостачання, вентиляція та інших параметрів необхідно знати класифікацію приміщень (будівель) за ступенем вибухопожежної небезпеки. В основі класифікації лежать порівняльні дані, що визначають ймовірність виникнення пожежі або вибуху залежно від властивостей і стану речовин, що задіяні у виробничому процесі.Категорія за вибухопожежною та пожежною небезпекою будівель або приміщень — це класифікаційна характеристика небезпеки об'єкта, що визначається кількістю і пожежнонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, які знаходяться, або обертаються там, з урахуванням особливостей технологічних виробничих процесів.

За вибухопожежною і пожежною небезпекою приміщення й будівлі поділяються на 5 категорій: А, Б, В, Г, Д, а зовнішні установки на категорії:  А3 Б3 В3 Г3 Д3

 Будівлі належать до категорії А, якщо в них задіяні горючі гази, ЛЗР з температурою спалахування до 28?С, а також такі, що здатні до вибуху і горіння при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним в таких кількостях, що можуть утворювати вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при займанні яких розвивається тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5кПа. Сюди відносяться склади балонів з стисненим горючим газом, бензосклади, ацетиленові станції, малярні цехи та ін.  До категорії Б відносяться приміщення, де знаходяться горючий пил або волокна, ЛЗР з температурою спалаху понад 28?С, горючі рідини у такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні сіміші при займанні яких виникає розрахунковий тиск вибуху, що перевищує 5кПа. Сюди належать насоси станцій, малярні цехи де є рідини з температурою спалаху від 28 до 120?С (газ, нафта, скипидар, смола та ін.).

Приміщення, будівлі належать до категорії В, якщо в них є горючі гази, горючі і важкогорючі рідини, тверді горючі речовини та матеріали,здатні тільки горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або між собою, за умови, що вони не належать до категорії А і Б. Сюди належать паливно-мастильні склади, автогаражі, лісопильні, деревообробні, смолопереробні заводи, склади горючих матеріалів і т.ін. Приміщення і будівлі належать до категорії Г, якщо в них знаходяться негорючі речовини і матеріали в гарячому, розжареному та розплавленому стані з виділенням променистого тепла, іскор, полум'я, а також горючі гази, рідини та тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо (газогенераторні станції, котельні, ливарні, термічні цехи, автомобільні гаражі, депо і ін.).Будівлі належать до категорії Д, якщо в них знаходяться негорючі матеріали у холодному стані. Сюди належать всі будівлі, якщо їх не віднесено до категорії А, Б, В, Г (механоскладальні заводи, цехи холодної обробки металу, компресорні станції, склади металу) Будівлі категорії А і Б є вибухопожежонебезпечними, а категорії В, Г, Д тільки пожежонебезпечними.Розподіл приміщень і будівель за категоріями щодо вибухопожежної і пожежної небезпеки враховується на стадії проектування для визначення відповідного ступеня їх вогнестійкості.Зовнішня установка - установка, розміщена поза приміщень (ззовні будинків) просто неба або під дахом чи за сітчастими захисними конструкціями. Визначення категорій зовнішніх установок здійснюють шляхом послідовної перевірки їхньої належності до категорій від вищої (А3) до нижчої (Д3). Установка відноситься до категорії А3, якщо в ній знаходяться (обертаються) горючі гази (ГГ); легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28°С; речовини або матеріали, які здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним.. Установка відноситься до категорії Б3, якщо в ній знаходяться (обертаються) горючі пил і/або волокна; легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28°С; горючі рідини. Установка відноситься до категорії В3, якщо в ній знаходяться (обертаються) горючі гази, легкозаймисті, горючі або важкогорючі рідини, горючі пил і волокна, тверді горючі або важкогорючі речовини і матеріали, а також речовини, які здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним вибухати і горіти або тільки горіти за умови, що установка не відноситься до категорій А3 або Б3. Установка відноситься до категорії Г3, якщо в ній знаходяться (обертаються) негорючі речовини або матеріали в гарячому, розпеченому або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор або полум'я, а також горючі гази, рідини або тверді речовини, які спалюються або утилізуються в якості палива. Установка відноситься до категорії Д3, якщо вона не відноситься до категорій А3 Б3 В3 Г3.

49)Вибір типу та визначення кількості первинних засобів гасіння пожеж.

Первинні засоби пожежогасіння слугують для гасіння пожеж в початковій стадії їх розвитку до прибуття пожежних підрозділів . До них відносяться ручні і пересувні вогнегасники, гідропульти, відра, бочки з водою, внутрішньо пожежні, крани, лопати, ящики з піском, азбестові полотна, войлочні мати, кошми, ломи, пили, багри, вила.  Усі будівлі та приміщення закладів, установ і організацій повинні забезпечуватись первинними засобами пожежогасіння: вогнегасниками, пожежним інвентарем (пожежними щитами та стендами, пожежними відрами, діжками з водою, ящиками з піском тощо), пожежним знаряддям (пожежними ломами, баграми, сокирами тощо) та засобами зв'язку. Первинні засоби пожежогасіння розміщують на спеціальних щитах . Щити встановлюють з таким розрахунком, щоб до найдальшої будівлі було не більше 100 м, а від сховищ з вогненебезпечними матеріалами - не більше 50 м, або з розрахунку - один щит на 5000 м2 .Засоби пожежогасіння фарбують у сигнальний червоний колір, а надписи на них та на щитах роблять контрастними білим кольором. Місця розміщення первинних засобів пожежогасіння зазначаються у планах евакуації На стендах або пожежних щитах рекомендується компактно розміщувати вогнегасники, пісок, лопати, ломи, покривала вогнетривкі, списки добровільних пожежних дружин, інструкцію з правил пожежної безпеки, написи з телефонами пожежної охорони і прізвища посадових осіб, відповідальних за пожежну безпеку . Стенди або пожежні щити слід установлювати в приміщеннях на видних і легкодоступних місцях, якомога ближче до виходу із приміщення. Вогнегасники необхідно встановлювати таким чином, щоб можна було визначити тип вогнегасника, прочитати на його корпусі інструкцію з користування, а також зручно було його зняти .Повсякденний контроль за зберіганням, вмістом і постійною готовністю до дії первинних засобів пожежогасіння здійснюється особами, які призначені наказом керівника закладів, установ і організацій. Вогнегасники класифікують за видом вогнегасної речовини на вуглекислотні, галоідовуглеводневі і порошкові. Вуглекислотні вогнегасники . Застосовують ручні вогнегасники ВУ-2 (рис . 3 . 65), ВУ-5, ВУ-8 і в транспортному виконанні ВУ-25 і ВУ-80 . Вогнегасники наповнюються стиснутим газом (диоксид вуглецю не більше 0,75 кг/л) до робочого тиску 60 кгс/см2 . Усі вуглекислотні вогнегасники приводяться до дії при вертикальному положенні балона і застосовуються для гасіння різноманітних речовин і матеріалів (виключення складають лужні метали та інші речовини, які горять без доступу повітря), електроустановок під напругою до 380 В, транспортних засобів і т п. Вуглекислотні-брометилові вогнегасники  ВУБ-3А і ВУБ-7А є стальними тонкостінними балонами із сифонними трубками всередині і пусковими головками важільного типу з розпилювачами . Ємність балонів ВУБ-3А - 3,2 л, ВУБ-7А - 7,4 л . Вогнегасники заряджають сполукою "4 НД", що складається 97% брометилу і 3% вуглекислого газу . Для викиду заряду у вогнегасник закачують повітря під тиском 8,6 кгс/мм2 . Час дії вогнегасників 20-30 с при довжині струменя 3-4 м . Порошкові вогнегасники (рис . 3 . 67) бувають ручні, транспортні і установки порошкового гасіння За будовою такий вогнегасник складається з циліндричної посудини, в якій міститься порошок, балончика з вуглекислим газом під тиском Час дії вогнегасника 20 с при довжині порошкового струменя 5 м.

50)Автоматичні засоби гасіння пожеж

До автоматичних систем гасіння пожеж відносять спринклерні ,  дренчерні  водяні і пінні установки, установки газового і порошкового гасіння. Водяні спринклерні установки являють собою розгалужену систему  водопровідних труб розміщених на стелі приміщення й обладнаних  спринклерними голівками. Вона розташована так що отвір для виходу води  закривається пластиною  з легкоплавкого  металу. При виникнення пожежі  в приміщенні розплавляється легкоплавка пластина  у спринклерні голівці і вода надходить  у приміщення через голівку  у вигляді душу. Якщо відкривається один спринклер  відразу включається повідомлення про пожежу. Дpенчаpна система - подiбна спpинклеpній, але дpепчаpні голiвки постійно відкриті, вода подається пpи спрацюванні датчика. При виникненні пожежі відкривається засувка  і вода надходить через  розвідні труби відразу  до всіх голівок , зрошуючи всю площу приміщення.

1. Политика Парижской коммуны в области культуры и просвещения
2. Валовой доход кафе
3. за теплолюбия растений в средней полосе можно применять лишь те виды у которых цветение проходит на текуще
4. Подросткам предлагается прочитать прослушать утверждения и оценить степень согласия с их содержан
5. Анализ ~ синтез это синоним любого научного исследования
6. экология Кто и в каком году предложил термин экология Основные разделы экологии Что изучает ау
7. тематическому моделированию физических систем
8. вудской конференции Объединенных Наций по валютнофинансовым вопросам 1944 г
9. Архигрэм В группу Архигрэм вошли восемь молодых английских архитекторов ~ Уоррен Чок Деннис Крэмптон
10. Малокаліберна гвинтівка
11. загальної гігієни та Обласний лабораторний епідеміології ХМАПО Центр Держсанепідслужби
12. 13 Слово о полку Игореве
13. Раскол русской церкви в середине XVII века
14. Звіт з лабораторної роботи 3 З дисципліни Комп~ютерна схемотехнікаrdquo; Перевірив-
15. Федеральный закон о бюджете на 2000 год
16. Оцінка економічних збитків від різних видів порушень земельних та водних ресурсів
17. Физические явления модели величины
18. Тема Сетевые организации Выполнила работу Студентка III кур
19. Кто не зря живет свой век Этот ктото Человек
20. 10597 Категории сложности инженерногеологических условий Ф

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе