Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти і науки України
Національний Університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
Кафедра фінансового права
Індивідуальна робота з фінансового права
На тему: «Поняття та види державного боргу»
Виконала:студентка 1-ої групи,
3-го курсу, Інституту підготовки
кадрів для органів юстиції України
Гончаренко Ганна
Перевірив: Білінський Д.О.
Харків
2013
У теорії фінансового права під державним боргом розуміється вся сума випущених,але не погашених державних позик з нарахованими відсотками,що повинні бути по них виплачені до визначеної дати чи за визначений термін.
Законодавче визначення державного боргу закріплено в ст. 2,п 20 Бюджетного кодексу України. Можна виділити і правовий аспект змісту державного боргу. Державний борг - загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення;
Головні причини виникнення державного боргу [ДБ]:
- хронічний дефіцит державного бюджету;
- перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання державних доходів;
- розширення економічної функції держави;
- вплив політичних бізнес-циклів (надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності у виборців) тощо.
Державний борг залежно від територіальності складається з внутрішнього і зовнішнього державного боргу.
Внутрішній державний борг складається з заборгованості держави по випущених і непогашених внутрішніх державних позиках; Зовнішній державний борг це заборгованість кредиторам за межами даної країни у вигляді фінансових зобов’язань країни по відношенню до іноземних кредиторів на певну дату.
Загальний обсяг внутрішньої заборгованості держави поділяються на дві частини:
- Монетиризований борг, який складається з боргів опосередкованими кредитними стосунками держави з банками;
- Немонетиризований борг, що складається з 1) невиконаних державою фінансових зобов’язань, передбачених чинним законодавством; 2) із заборгованості по господарських стосунках з реальним сектором економіки.
Зовнішній борг – це заборгованість кредиторам за межами даної країни, яка складається із зобов’язань перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон. Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:
збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;
циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;
скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;
вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.
Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:
відношення боргу до ВВП;
відношення суми обслуговування боргу до ВВП.
Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.
Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.
Залежно від терміну дії поділяють на короткостроковий (до1р),середньостроковий(1-5 років) і довгостроковий (більше 5)державний борг.
На світовому рівні в умовах співробітництва України з іншими державами однією з зовнішніх загроз фінансовій безпеці є високий рівень державного боргу, що посилюється внутрішніми загрозами - неможливістю здійснення вчасних розрахунків за зобов’язаннями через відтік валютних коштів у зв’язку з недостатнім валютним та експортним контролем. Боргову безпеку визначають як певний рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованості держави з урахуванням необхідності її обслуговування, оптимальності її структури та ефективності використання для стимулювання економічного зростання, що не загрожує національній фінансовій безпеці та забезпечує незалежність від зовнішніх позичальників. Як компонент фінансової безпеки, боргова безпека сприяє стійкості до внутрішніх і зовнішніх загроз та надає достатній обсяг фінансових ресурсів для держави, суб’єктів господарювання та населення, що підвищує ефективність функціонування національної економіки. Значимість управління ринком боргу пов’язана зі зростанням в глобалізованому світі факторів ризику, невизначеності та взаємозалежності економік країн світу. Нераціональне використання іноземних і внутрішніх кредитів призвело до того, що державні запозичення, замість того, щоб стати інструментом підвищення національної конкурентоспроможності, спричиняють конфлікти між гілками влади з приводу їх використання та не сприяють реальним ринковим перетворенням.
Зупинимось детальніше на аналізі обсягу, структури державного боргу та показників боргової безпеки країни як головних індикаторів стану фінансової незалежності національної економіки. Перш за все, слід відзначити загальну тенденцію до зростання абсолютної суми державного боргу, як зовнішнього, так і внутрішнього, протягом 2005 - 2010 рр. Також можна помітити, що у структурі як державного, так і гарантованого боргу, більшу частку мають зовнішні запозичення, що є негативною тенденцією, адже розміщення державних облігацій на внутрішньому ринку, крім того, що є ефективним інструментом впливу на валютний ринок, справляє на уряд дисциплінарний вплив, оскільки змушує його не лише дбати про повернення коштів, а й платити ринкову ціну за користування ними.
При управлінні державним боргом країни міністерство фінансів стикається з ризиками, які можуть негативно вплинути на ефективність боргової політики держави. Такими ризиками є:відсотковий ризик – ризик зростання плаваючих відсоткових ставок, передбачених умовами діючих зобов’язань за державним боргом.
Валютний ризик – ризик знецінення національної валюти відносно іноземних валют, у яких номіновано зобов’язання за державним боргом.
Ризик рефінансування – ризик зменшення ємності відповідних ринків, що унеможливлює запозичення в обсягах, достатніх для рефінансування боргу за прийнятною ціною.
Кредитний ризик – ризик невиконання контрагентами зобов’язань перед державою.
Ризик ліквідності – ризик тимчасової нестачі коштів державного бюджету на виконання зобов’язань за державним боргом.
Бюджетний ризик – ризик значного дохідної частини державного бюджету порівняно з планом, що може призвести до збільшення державних запозичень та/або невиконання боргових зобов’язань з обслуговування державного боргу.
Операційний ризик – ризик дії людського, технічного факторів і обставин непереборної сили.
Управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Стосовно поточного боргу необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. Для капітального боргу важливо встановити такі строки його погашення, коли будуть наявні відповідні для цього джерела.
В управлінні внутрішнім та зовнішнім боргами існують певні специфічні ознаки. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність за зовнішнім боргом залежить перш за все від валютних надходжень. Можливості у погашенні цього боргу визначаються в сальдо торгового балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.
За твердженням С. Фішера світ досі не розробив вичерпної теорії управління державним боргом, а тому в науковій літературі підходи до визначення цілей управління ним є досить різними. Про диференціацію позицій можна судити хоча б із такого короткого переліку концептуальних підходів і міркувань із цього питання.
По-перше, управління державним боргом у контексті реалізації стратегії максимізації суспільного добробуту має зводитися до мінімізації витрат на його обслуговування та уникнення макроекономічних труднощів і проблем фінансування соціальних програм у майбутньому.
По-друге, управління державним боргом має забезпечити оптимізацію його рівня та структури, щоб це не відображалось негативно на темпах економічного зростання і платіжному балансі у довгостроковій перспективі.
По-третє, управління державним боргом, з погляду використання останнього як інструмента макроекономічного регулювання, має зводитися до мінімізації впливу фінансування державного боргу на стан фінансового ринку.
По-четверте, з позицій забезпечення національної безпеки, управління державним боргом має сприяти уникненню політичної та економічної залежності від іноземних кредиторів.
У загальному вигляді під управлінням державним боргом розуміють сукупність заходів по виплаті доходів кредиторам та погашенню позик, зміни умов вже випущених позик, визначенню умов випуску нових державних цінних паперів. Але є доцільним визначення управління державним боргом з позицій макро- та мікрорівня.
Під управлінням державним боргом з урахуванням макрорівня розуміють формування одного з напрямів економічної політики держави, пов’язаного з його діяльністю в якості позичальника. У цьому випадку управління заборгованістю є прерогативою законодавчих органів (іноді уряду) і полягає в: · формуванні політики своєчасного погашення державного боргу;
· встановленні кордонів державної заборгованості (в тому числі у визначенні загального обсягу бюджетного дефіциту і, відповідно, позик необхідних для його фінансування);
· визначенні основних напрямів і цілей дії на мікро- і макроекономічні показники;
· встановлення можливості і доцільності фінансування за рахунок коштів державного кредиту загальнодержавних соціально-економічних програм.
В процесі управління державним боргом можна виділити такі функціональні елементи:
· безпосереднє управління, що включає визначення порядку, умов випуску та розміщення державних боргових зобов’язань на внутрішньому і зовнішньому (у вигляді єврооблігацій) ринках, а також встановлення порядку залучення іноземних кредиторів;
· обслуговування за рахунок здійснення операцій по розміщенню позик, виплаті процентного боргу по ним, рефінансуванню і погашенню;
· контроль за станом державного боргу.
Управління державним боргом здійснюється за тісної взаємодії і співпраці різних міністерств і відомств, які несуть відповідальність за розроблення та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В Україні в управлінні державним боргом беруть участь: Кабінет Міністрів України; Міністерство фінансів України (Департамент державного боргу); Національний банк України; Державне казначейство України.
Нижче вказана таблиця з певними показниками внутрішнього та зовнішнього боргу за останні 13 років. І проаналізувавши нижченаведене можна з точністю казати,що показники постійно збільшуються.
|
Рік |
Внутрішній |
Зовнішній |
Гарантований |
ВСЬОГО |
|
данні нижче подані у млн. грн.[2] |
||||
|
2000 р. |
20780,6 |
43435,0 |
||
|
2001 р. |
21018,4 |
42273,9 |
||
|
2002 р. |
21386,0 |
43082,7 |
||
|
2003 р. |
20523,7 |
45609,5 |
||
|
2004 р. |
20953,3 |
46729,0 |
||
|
2005 р. |
19188,3 |
43956,3 |
||
|
2006 р. |
16607,7 |
49506,0 |
||
|
2007 р. |
17806,4 |
53487,9 |
||
|
2008 р. |
44666,5 |
86023,1 |
||
|
2009 р. |
105132,9 |
196295,5 |
||
|
2010 р. |
156240,0 |
278080,0 |
||
|
2011 р. |
173707,7 |
299413,9 |
||
|
2012 р.[3] |
|
26,125 |
|
|
|
2013 р.[4] |
|
▲26,456 |
|
|
Для ефективнішого управління державним боргом доцільно запропонувати:
• продовжити розробку нових боргових інструментів, які дозволили б максимально використати інвестиційний потенціал держави;
• для зменшення гарантованого державою боргу - відмовитись від збільшення статутного капіталу фінансово слабких банків та неперспективних підприємств;
• з метою переорієнтації джерел запозичень з зовнішніх на внутрішні - запровадити стриману політику залучення іноземних кредитів, натомість стимулювати розповсюдження ОВДП серед фізичних осіб, а також розвивати вторинний ринок фінансових зобов'язань;
• збільшити прозорість та передбачуваність політики державних запозичень для учасників фінансового ринку за рахунок розміщення Міністерством фінансів докладної інформації щодо емісії державних цінних паперів.
Доцільною може бути розробка дієвої системи аналізу і керування ризиками державних запозичень, яка ґрунтується на комплексному підході та передбачає виконання наступних завдань:
• виявлення і аналіз фінансових ризиків, які виникають в процесі зростання суми зовнішнього боргу, моніторинг якісних і кількісних показників боргової залежності;
• встановлення взаємозв’язків між обсягами залучених ресурсів та ефективністю їх використання у соціально-економічних про¬ектах; оцінка допустимості і обґрунтованості обсягу зовнішніх запозичень;
• розробка ефективної концепції управління фінансовими ризиками у галузі боргової безпеки з метою відстеження негативних тенденцій та швидкого реагування на зростання ризиків, їх мінімізації та цілковитої нівеляції.
У зв’язку з відсутністю системного та цілісного підходу до реалізації фінансової політики доцільне подальше вдосконалення нормативно - правової бази як ефективного інституціонального механізму регулювання фінансової системи, а саме концептуальне визначення складових фінансової безпеки та розробка механізму її забезпечення шляхом затвердження удосконаленого проекту Концепції фінансової безпеки, у якому мають бути враховані усі її елементи та проведено аналіз на основі актуалізованої інформації про стан фінансової системи з урахуванням сучасних тенденцій.
Слід підвищити ступінь економічного опрацювання рішень, що приймаються, прагнучи при цьому врахувати їх вплив на національну економіку, надати змінам передбачуваного характеру та підвищити стабільність юридичних норм. Державна політика має змінити орієнтир з переоформлення платежів до стратегічного управління державним боргом. При цьому стратегія забезпечення фінансової безпеки має бути спрямована на пошук альтернативних джерел фінансування поточних бюджетних видатків, в той час як державні запозичення мають використовуватись для зростання виробничих потужностей, сприяння інноваційному розвитку економіки та необхідних інституціональних змін.
На мою думку наукове обґрунтування управління державним боргом має рухатись не лише шляхом запозичення світового досвіду вирішення проблем фінансової безпеки, але і враховувати при цьому національні умови розвитку, а саме нестабільність макроекономічного середовища, втрату традиційних ринків, зниження технічного рівня виробництва, значні масштаби тіньової економіки, нерозвиненість фондового ринку, необхідність покриття постійного дефіциту бюджету та здійснення соціальних виплат. Систематизована політика управління борговою безпекою має включати регулювання не тільки внутрішніх процесів на фінансовому ринку, але і враховувати вплив зовнішніх факторів. В цьому контексті слід відстежувати динаміку зростання саме зовнішніх запозичень з огляду на необхідність забезпечення стратегічних інтересів країни на зовнішній арені.
З метою покращення стану фінансової безпеки держави перспективами подальших досліджень є оцінка впливу боргового фінансування на структурні перетворення в Україні, удосконалення законодавства щодо використання зовнішніх та внутрішніх запозичень, а також розробка напрямків ефективного використання коштів, виділених міжнародними фінансово-кредитними організаціями.
Бюджетний кодекс чітко встановлює,що державні запозичення здійснюються в межах, визначених законом про Державний бюджет України з дотриманням граничного обсягу державного боргу на кінець бюджетного періоду.
Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень належить державі в особі члена Кабінету Міністрів України, відповідального за формування та реалізацію державної бюджетної політики, або особи, яка виконує його обов’язки, за дорученням Кабінету Міністрів України.
Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсоткову ставку державного запозичення.
У разі зменшення обсягу коштів від державних внутрішніх (зовнішніх) запозичень порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, у зв'язку з погіршенням умов таких запозичень та/або кон'юнктури фінансового ринку допускається збільшення обсягу коштів від державних зовнішніх (внутрішніх) запозичень з дотриманням граничного обсягу державного боргу. У разі зменшення (збільшення) обсягу платежів з погашення державного боргу у зв'язку з поліпшенням (погіршенням) умов на фінансовому ринку порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, допускається зменшення (збільшення) обсягу державних запозичень з дотриманням визначеного законом про Державний бюджет України обсягу фінансування державного бюджету за борговими операціями.
Проаналізувавши Закон України «Про Державний бюджет України на 2013 рік», варто вказати ,що на 31 грудня 2013 року граничний обсяг державного боргу складає в сумі 483.031.984 тис. гривень.
Державна гарантія - спосіб забезпечення повного або часткового виконання державою боргових зобов'язань суб'єкта господарювання - резидента України перед кредитором (позикодавцем). У 2013 році державні гарантії можуть надаватися в обсязі до 50.000.000 тис. гривень:
1) за рішенням Кабінету Міністрів України для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов’язань за запозиченнями суб’єктів господарювання - резидентів України державного сектору економіки для кредитування проектів інвестиційного характеру на об’єктах, що мають загальнодержавне значення, у тому числі за такими можливими напрямами:
- за зобов’язаннями Державного агентства автомобільних доріг України;
- за запозиченнями Державної іпотечної установи;
- за зобов’язаннями суб’єктів господарювання, об’єкти державної власності яких належать до сфери управління Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України, які здійснюють реалізацію національних проектів;
- для фінансування інвестиційних, інноваційних, інфраструктурних та інших проектів розвитку, які мають стратегічне значення та реалізація яких сприятиме розвитку економіки України, в тому числі експортоорієнтованих і енергозберігаючих проектів;
- для реалізації проекту будівництва мостового переходу через річку Дніпро в м. Запоріжжі.
Умови надання державних гарантій встановлюються Кабінетом Міністрів України; 2) на підставі міжнародних договорів України за такими можливими напрямами: фінансування інвестиційних, інноваційних, інфраструктурних та інших проектів розвитку, які мають стратегічне значення та реалізація яких сприятиме розвитку економіки України;
3) за рішенням Кабінету Міністрів України для забезпечення виконання зобов’язань головних розпорядників бюджетних коштів, що виникають при залученні ними коштів для здійснення капітальних видатків понад обсяги встановлених бюджетних призначень.
Список використаної літератури: