Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція 4. Міжнародний туризм та Україна. Потенціал розвитку туризму в Україні. Іноземний туризм в Україні: динаміка та проблеми розвитку. Міжнародний туризм як засіб інтеграції України у європейський та світовий простір
4.1Потенціал розвитку туризму в Україні
Україна поки що не належить до світових лідерів за кількістю відвідань туристами, однак особливості її географічного розташування та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природно-ресурсного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалу створюють можливості для інтенсивного розвитку багатьох видів і внутрішнього, і іноземного туризму. Країна розташована на перехресті шляхів між Європою і Азією, Північчю і Півднем, а важливі залізничні й автомобільні магістралі, порти Чорного і Азовського морів, річки Дунаю, авіамережа спроможні забезпечити інтенсивні зв’язки з іншими країнами. Територією України проходять міжнародні транспортні коридори (МТК): критські №№ 3, 5, 7 і 9, Балтійське море - Чорне море, Європа - Азія, Північ - Південь, ЧЕС, ЄАТК. Із 13 тис. км автомобільних доріг державного значення понад 9 тис. км є магістралями, пов’язаними з МТК. За оцінками експертів, Україна має найвищий у Європі коефіцієнт транзитності. Розглянемо докладніше складові туристичного потенціалу та рівень його використання у державі.
На території країни діють 5 національних природних парків, 15 державних заповідників, заказники, дендропарки, пам’ятки садово-паркового мистецтва, що належать до природоохоронних територій. Серед останніх такі відомі, як Асканія-Нова, Шацький національний природний парк, «Софіївка», «Олександрія», Тростянецький дендропарк, парк у Качанівці, острів Хортиця. Водні ресурси (Чорного та Азовського морів, понад 70 тис. річок, найбільші з яких Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець та Дунай, а також понад 3 тис. природних озер і 22 тис. штучних водоймищ), лісові (передусім ліси гірських районів та ті, що знаходяться поблизу водоймищ і річок), каньйони Дністра (на Тернопільщині), пам’ятки природи - Скелі Довбуша, Кам’яні Могили, Великий каньйон у Криму, урочище Монастирище, біосферні заповідники (Карпатський площею 53,6 тис. кв. км, або 2,5% території Карпатського регіону, де сконцентровано найбільші у Європі ділянки букових та ялиново-букових пралісів і 2,2 тис. видів живих організмів; Дунайський тощо), острів Зміїний у Чорному морі тощо. За деякими оцінками, Україна має досить різноманітну біоту - понад 70 тис. видів, вартість якої оцінено в 7,6 трлн дол. США. За видовим багатством, зокрема рідкісних видів, Україна посідає сьоме місце у Європі, а за кількістю збережених, глобально уразливих європейських видів - п’яте [3]. До специфічних ресурсів для розвитку іноземного туризму в Україні варто віднести і спеціальну зону Чорнобильської АЕС, місто Славутич та відпрацьований шахтний фонд Донбасу, де можна запроваджувати так званий промислово-екстремальний туризм. У Славутичі вже працює агентство «Туристичний кластер-Славутич». У туристичній інфраструктурі міста тризірковий готель «Європейський» (споруджений будівельниками із Скандинавії), номерний фонд якого заповнюється щорічно на 35-40%; кілька ресторанів, більярдний і кінноспортивний клуб, яхт-клуб, що має свій готель. Усі ці природні та інші ресурси дають можливість для розвитку широкого спектра і внутрішнього, і особливо іноземного туризму.
Скажімо, мисливські угіддя Цуманських лісів Ківерцівського району Волинської області вже стали місцем активного відпочинку любителів полювання з Італії, Франції, Німеччини та Бельгії; гірські та гірськолижні курорти Карпат, освоювані донедавна вітчизняними туристами та туристами з країн СНД, поступово стають привабливими для відвідувачів із сусідніх східноєвропейських країн. Підвищенню зацікавленості останніх має сприяти реалізація із залученням румунських та угорських партнерів спільного в рамках Карпатського єврорегіону проекту «Карпатський трамвай» з використання збудованих у першій половині минулого сторіччя ділянок гірських вузькоколійних залізниць. Створення тут мережі історичних залізниць сприятиме формуванню єдиної культурної сфери за участю п’яти сусідніх країн, що зробить його привабливим для іноземних туристів. Саме в Карпатах знаходиться (за твердженням українських географів) центр Європи (неподалік Рахова), де можна проводити міжнародні фестивалі культури та мистецтв. Доцільним є створення разом з Румунією біосферного резервату у Мараморських горах, встановити рух пасажирських потягів Транскарпатською магістраллю між Києвом та Бухарестом через Рахів.
Родовища зі значними ресурсами лікувальних грязей, які розташовані на прибережних територіях півдня України, та мінеральних і радонових вод Карпатського та лісостепового регіонів становлять основну частину рекреаційного потенціалу України, що має не тільки внутрішнє, а й міжнародне значення для розвитку лікувально-оздоровчого туризму. У передгір’ї Карпат на висоті 350 м над рівнем моря розкинувся один із найвідоміших бальнеологічних курортів України Трускавець, у ньому зосереджені великі запаси підземних мінеральних вод (найвідоміші - «Нафтуся», «Софія», «Марія») та лікувального озокериту. Щорічно курорт відвідує близько 200 тис. відпочивальників. Останнім часом він набуває популярності серед туристів з Німеччини, Польщі, Ізраїлю, Канади і США, де відкрито представництва ЗАТ «Трускавецькурорт».
Історико-культурні пам’ятки є також вагомою складовою туристичного потенціалу України. Найбільше приваблюють туристів розкопки античних міст Північного Причорномор’я (Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей); пам’ятки Київської Русі IX - XII сторіч у Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Володимирі-Волинському; пам’ятки оборонної архітектури - фортеці в Луцьку, Меджибожі, Кам’янці-Подільському (третє місце в Україні після Києва і Львова за кількістю пам’яток старовини. Кам’янець-Подільський одним із перших з українських міст у 1374 р. отримав магдебурзьке право), Хотині, Білгороді-Дністровському, Ужгороді, Мукачевому; палацові комплекси в Криму, на Львівщині, Тернопільщині (зокрема в Збаражі) та Чернігівщині (загалом в Україні збереглося понад 100 палаців, замків і замкових споруд); пам’ятки культової архітектури в Києві, Львові, на Івано-Франківщині, у Почаєві, Міжгір’ї, Мукачевому, Чернівцях, а також дерев’яної культової та цивільної архітектури в Карпатах. У цьому списку слід виокремити Генуезьку фортецю у Судаку - кримському місті, з якого за давніх часів розходилися за різними географічними напрямками гілки Шовкового шляху.
Серед історичних пам’яток України особливе місце належить Нікопольщині (Дніпропетровська область). Фахівці вважають, що немає в історії України іншої території, яка відіграла б таку значну роль не лише у становленні держави, а й у розвитку світової культури, цивілізаційних комунікацій, адже саме тут мешкали індоарійські кочові племена скотарів, які доместикували коня, створили дерев’яні вози та легкі бойові колісниці. Серед найбільших пам’яток їхньої культури спеціалісти зазначають розташовані тут скіфські усипальниці - Довгу Могилу, курган Чортомлик, Товсту Могилу (саме в ній знайдено 1971 року знамениту нині на весь світ золоту пектораль), Соболеву Могилу, Солоху, Огуд, інші. Є також незаперечні докази, що на цій території мешкали царські скіфи та скіфи-кочівники, які в ІV сторіччі до н.е. створили першу державність. Цю подію у Великій Скіфії пов’язують з іменем царя Атея. У середині ХVІ сторіччя на Нікопольщині виникла Запорізька Січ - місто-фортеця, воєнно-політичний центр запорізького козацтва. Знаходиться тут і меморіальний комплекс-могила кошового отамана Івана Сірка, який свого часу привів запорожців до Парижа.
Розвиток цивілізаційних комунікацій в епоху становлення християнства на нинішній території України історики пов’язують з Інкерманською долиною, де свого часу перебував Андрій Первозваний - перший Апостол Тавриди. Останнім часом в Україні розпочато роботи з відновлення історичної столиці - гетьманського Чигирина, на Рівненщині відроджуються історичні та культурні пам’ятки Острога, який ще у ХVІ-ХVІІ сторіччях мав назву «волинські Афіни», його всесвітньо відомої академії. Є всі підстави для того, щоб ці об’єкти стали активними центрами міжнародного історико-культурного та етнографічного туризму.
Варто згадати і релігійний туризм, зокрема щодо відвідань єврейськими хасидами Умані (Черкаська область), Меджибожа (Хмельницька область), куди десятки тисяч прочан приїздять на могилу свого вчителя Баал-Шев-Това та інші.
Загалом в Україні на державному обліку перебуває понад 130 тис. пам’яток, з яких 57,2 тис. - пам’ятки археології (із них 142 національного значення), 5,9 тис. - пам’ятки монументального мистецтва, 16,3 тис. - пам’ятки архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва та ландшафтні (з них 3,5 тис. національного значення). У країні впорядковано 61 історико-культурний заповідник (13 із них надано статусу національних), до складу яких належать комплекси (ансамблі) пам’яток, що мають особливу культурну цінність. 400 населених пунктів постановою Кабінету Міністрів № 878 від 26 липня 2001 року внесено до Списку історичних населених місць України. Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО поповнили Софійський собор з архітектурним ансамблем у Києві, Києво-Печерська лавра, історичний центр Львова. З метою збереження пам’яток історії та культури в Україні затверджені та реалізуються Комплексна програма паспортизації об’єктів культурної спадщини на 2003-2010 роки (постанова Кабінету Міністрів України № 1330 від 9.09.2002 р.) і Загальнодержавна програма збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004-2010 роки (Закон України № 1692-ІV від 20.04.2004 р.).
Україна має розгалужену мережу туристично-рекреаційної інфраструктури. За даними Держкомстату України, на початок 2004 року в туристичній та курортній галузях налічувалося 8,3 тис. підприємств усіх форм власності, у тому числі працювало 3,9 тис. туроператорів та турагентів; 1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання та 3,2 тис. санаторно-курортних закладів із загальною середньообліковою чисельністю працівників близько 200 тис. осіб. Найбільший попит на послуги санаторно-курортних закладів спостерігається у мешканців нашої країни і громадян колишніх республік СРСР (значна частина санаторно-курортних закладів, розміщених на території України, все ще перебуває у власності пострадянських країн, зокрема, зі 623 таких закладів у Криму 63 належать Росії, Білорусі та Узбекистану). Послугами закладів готельного господарства користуються переважно іноземні відвідувачі. Серед санаторно-курортних закладів загальною місткістю 145 тис. цілорічних місць, значна частина яких зосереджена на узбережжях Чорного і Азовського морів та в рекреаційних зонах Карпатського регіону, переважають бази відпочинку (понад 2 тис. закладів). Досить значна кількість санаторіїв (469 од., із них дитячих - 180) і санаторіїв-профілакторіїв (325 од.), будинків і пансіонатів відпочинку (292 од.). Підвищений попит мають послуги 9 бальнеологічних та грязелікарень, а також 2 курортних поліклінік.
В Україні до послуг іноземних туристів 1213 готелів та інших місць для короткотермінового проживання 28300 осіб. З метою підвищення якості послуг підприємств туристично-рекреаційної інфраструктури та їх відповідності міжнародним вимогам запроваджено обов’язкову сертифікацію. На початок 2004 року було сертифіковано 682 готелі. Оцінка засвідчила, що у підвищенні якості готельного господарства є ще значні невикористані резерви, адже сертифікат відповідності категорії 5 зірок отримало тільки одне підприємство, 4 зірки - 18, 3 зірки - 55, 2 - 56, 1 зірка - 21, а без категорії залишилося 531, сертифікат відповідності послуг харчування отримали 763 підприємства. Тому зовсім не випадково у постанові КабМіну України № 583 від 29.04.2002 р. «Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки» зазначено, що одним з найважливіших напрямів держ. політики в тур. галузі є підвищення ефективності інформ.-комунікаційної інфраструктури, ств. позитивного образу У. як тур. держави та активізація просування нац. тур. продукту на вн. і міжнародному ринках турпослуг завдяки організаційній та фінансовій підтримці під-в та орг-й тур. галузі з боку центральних і місцевих органів виконавчої влади.
4.2 Іноземний туризм в Україні: динаміка та проблеми розвитку
Законом України «Про туризм» туризм визначено як тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання з оздоровчою, пізнавальною, професійно-діловою чи іншою метою без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування, а туриста - як особу, що здійснює подорож Україною або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов’язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін. Стаття 4 цього закону визначає організаційні форми туризму - міжнародний і внутрішній. До міжнародного належать в’їзний туризм (подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території) та виїзний (подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни). Внутрішній туризм означає подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території.
Варто зазначити, що практика та традиції іноземного туризму в Україні (як складової колишнього СРСР) започатковані ще за часів радянської влади у 30-ті роки минулого сторіччя. 11 квітня 1929 року було створено Державне акціонерне товариство з іноземного туризму в СРСР при Наркоматі зовнішньої і внутрішньої торгівлі. У 1933 р. Президія ЦВК СРСР прийняла спеціальну постанову про злиття ДАТ «Інтурист» і Всесоюзного акціонерного товариства «Готель» і утворення на їх базі Всесоюзного акціонерного товариства з іноземного туризму в СРСР - ВАТ «Інтурист», який мав на території колишнього Союзу майже 100 відділень і агентств, а також співпрацював з понад 700 турфірмами у більш як 100 країнах світу.
На початку 1970-х років в Україні було створено Управління з іноземного туризму при Раді Міністрів УРСР, згодом перейменоване в Головне управління з іноземного туризму УРСР, якому були підпорядковані усі розміщені на території України підприємства «Інтуристу». Відтоді розпочалася активна розбудова інфраструктури іноземного туризму в Україні (готелі «Либідь», «Братислава» і «Русь» у Києві, «Світ» і «Дружба» у Харкові, «Дністер» у Львові, «Чорне море» в Одесі, «Ялта-Інтурист» у Ялті та низка інших). На початку 1980-х років набула поширення практика так званих поїздів дружби, а також відвідання фестивалів мистецтв («Київська весна» і «Золота осінь» у Києві, «Біла акація» в Одесі, «Кримські зорі» в Ялті). Наприкінці 1980-х років в Україні в системі Головінтуристу УРСР функціонувало 95 підприємств зі 12,5-тисячним персоналом [4].
Та попри набуті за часів радянської влади традиції в організації іноземного туризму його позитивну роль у розвитку міжнародних відносин за перші 10 років існування незалежної України значною мірою було втрачено. Критичним для туристичної галузі став 1999 рік.
Cпричинили неадекватний природно-ресурсному, історико-архітектурному та рекреаційному потенціалу України розвиток іноземного туризму внутрішні, суто галузеві, а також зовнішні, переважно загальноекономічні та політичні чинники. Головні галузеві чинники такі:
- недостатній рівень розвиненості безпосередньо мережі та об’єктів туристичної інфраструктури, їх невідповідність світовим стандартам. Переважали великі, порівняно з аналогічними закордонними, комплекси в адміністративних центрах, із значною концентрацією місць і низьким рівнем комфортності;
- відсутність скоординованої системи дій з просування туристичного продукту України на світовий ринок. Туристичні організації та послуги на цьому ринку були представлені фрагментарно. Офіційні туристичні видання, як правило, лише популяризували привабливі туристичні маршрути і об’єкти, не даючи відповіді потенційним споживачам на запитання, які їх цікавлять найбільше: порядок отримання візи, ціни у готелях і транспорті, відповідність цін якості послуг, прикордонні та митні процедури, транспортні трансфери тощо;
- технологічна відсталість галузі. В Україні практично не застосовували туристичні технології, які в розвинутих країнах набули ознак повсякденної ужитковості: електронні інформаційні довідники про готелі, транспортні маршрути, туристичні фірми з переліком та вартістю послуг, які вони надають;
- низький рівень обслуговування, зумовлений відповідним загальним рівнем кваліфікації працівників галузі. В Україні на той час не було адекватної системи підготовки і перепідготовки кадрів для туризму, чітких, на рівні світових стандартів кваліфікаційних вимог;
- відставання темпів, навіть порівняно із середніми показниками в країнах СНД, нормативно-правового та організаційного забезпечення туристичної діяльності, яке значною мірою було зумовлене перманентною адміністративною реформою.
Головними зовнішніми чинниками, що стримували розвиток туризму в Україні, зокрема й іноземного, стали зумовлена млявістю економічних реформ несприятливість умов для підприємництва взагалі і туристичного зокрема, недосконалість нормативно-правового поля, зокрема, правил і умов перетину кордонів іноземцями, і, як наслідок, відсутність необхідних інвестицій для розвитку туризму і внутрішніх - через тривалу економічну кризу, і іноземних - через несприятливий інвестиційний клімат. Зазначені чинники спричинили істотне відставання України від провідних туристичних країн, вона поступово змістилася на периферію туристичних потоків (у 1999 р. її відвідали у 20 разів менше туристів, ніж Францію - найближчу до України за розмірами території і кількістю населення).
Ситуація, що склалася у туристичній сфері, потребувала термінових і дієвих заходів для подолання кризових явищ та інтенсифікації виробництва туристичного продукту із забезпеченням необхідної його якості. Підгрунтям для прийняття і здійснення таких заходів стало формування цілеспрямованої державної політики в галузі туризму з визначенням пріоритетів її розвитку, а саме: вдосконалення правових засад регулювання відносин у галузі; забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, створення нових робочих місць; розвиток міжнародного та внутрішнього туризму, зокрема сільського та екологічного (зеленого); розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку; створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання. Водночас було посилено соціальну складову туризму шляхом передбачення надання пільг дітям, молоді, людям похилого віку, інвалідам та малозабезпеченим громадянам. Засобом реалізації зазначених пріоритетів мали стати державні цільові та регіональні програми розвитку туризму. Було затверджено Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року (Указ Президента України № 973/99 від 10.08.1999 р.), Державну програму розвитку туризму на 2002-2010 роки (постанова Кабінету Міністрів України № 583 від 29.04.2002 р.), Заходи щодо розвитку іноземного і внутрішнього туризму (розпорядження Кабінету Міністрів України № 390-р від 27.06.2003 р.) та інші нормативно-правові акти.
Завдяки вжитим заходам з їх реалізації було припинено негативні тенденції у розвитку туризму в Україні і надано потужного імпульсу, що відбилося на показниках діяльності галузі, як показують дані за 2000-2003 рр. (табл. 1). Структурні зміни в’їзного туризму свідчать про його якісне зростання: частка транзитних туристів у загальній кількості відвідань скоротилася більш як утричі (з 45,3% у 1999 р. до 13,8% у 2003 р.); набув позитивної динаміки організований туризм і за абсолютними показниками (зростання на 300 тис. осіб, або на 42%), і у структурі відвідувань (частка збільшилася на 0,5 відсотка); майже втричі більше стало приватних поїздок іноземців, що свідчить про зростання довіри до України. Відбулися певні зміни в географії та організації іноземного туризму: частка туристів з країн колишнього СРСР залишається ще досить великою - майже три чверті, однак вона має тенденцію до зменшення (за 1998-2003 рр. скоротилася майже на 5%), а також збільшення частки середньоазіатських відвідувачів, зокрема з Казахстану та Узбекистану. Неабияк зросла кількість туристичних відвідань України громадянами Польщі (в 4,8 раза) та Угорщини (у 2,7 раза), перетнувши мільйонний рубіж (у 2003 р. - 1,24 і 1,18 млн осіб відповідно). Попри все ще низьку питому вагу туристів з далекого зарубіжжя відвідування ними України свідчить про дві позитивні тенденції: перша - збільшення у абсолютному виразі (зокрема, кількість туристів з Німеччини та Італії зросла у 1,8 раза, США, Ізраїлю та Туреччини - в 1,4 раза), друга - істотне підвищення питомої ваги організованого туризму (за туристичними путівками (турами) в’їжджає понад половини австрійців та ізраїльтян, близько третини німців, англійців, французів, голландців, турків). Тривалішим став термін перебування іноземців в Україні - в середньому до 7,2 туродня. У результаті збільшення потоків туристів зросли обсяги споживання продукції туристичної та інших галузей економіки України (табл. 2). Найвищого показника тут досягнуто саме завдяки іноземним туристам, що підтверджує значущість міжнародного туризму для розвитку економіки держави.
За вказані роки активізувалася і підвищилась якість роботи суб’єктів туристичної діяльності. Якщо наприкінці 1990-х років на ринку фактично працювала третина зареєстрованих туристичних організацій, то у 2003 р. недіючих практично не було. Значно зросла кількість ліцензіатів - фізичних осіб, які працюють за спрощеною системою оподаткування. У підсумку збільшилася і кількість обслужених туроператорами та турагентами туристів, і обсяги надходжень до державного бюджету від роботи цих суб’єктів туристичної діяльності (табл. 3).
У 2004 р. позитивні тенденції розвитку в’їзного туризму тривали - Україну відвідали 15,6 млн іноземних туристів.
Головні чинники, що зумовили зростання обсягів в’їзного туризму:
- прийняття низки документів щодо заохочення іноземного туризму, спрощення процедур перетину іноземними туристами українського кордону та умов їхнього перебування в Україні. Так, Указом Президента України № 435/2001 від 15.06.2001 р. «Про додаткові заходи щодо реалізації права людини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання» з 1 липня 2001 року було скасовано реєстрацію паспортних документів іноземців в органах внутрішніх справ нашої країни, натомість вона здійснюється співробітниками прикордонної служби безпосередньо в пунктах пропуску через державний кордон України. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 435/2001 від 20.02.1999 р. «Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в’їзду в Україну» та з метою створення сприятливих умов для збільшення кількості в’їзду в Україну іноземних туристів спільним наказом МЗС України та Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму у січні 2001 р. скасовано систему референсу, що спростило процедуру надання візової підтримки та отримання туристичної візи для поїздки в Україну. Прогресивним кроком на шляху лібералізації в’їзду іноземців в Україну стало внесення Кабінетом Міністрів України (постанови № 435/2001 від 29.03.2002 р., № 1168 від 28.07.2003 р. та № 909 від 13.07.2004 р.) змін і доповнень до Порядку оформлення дозволів для в’їзду в Україну, який діяв з 1999 р. Ішлося, зокрема, про внесення змін у частині запровадження у міжнародних аеропортах «Бориспіль», «Сімферополь», «Одеса», «Донецьк» і морському порту «Одеса» оформлення короткотермінових дозволів терміном до 14 діб для в’їзду в Україну громадянам країн-членів ЄС, Канади, США, Турецької Республіки, Швейцарської Конфедерації та Японії, які прямують з метою туризму;
- запровадження сертифікації, ліцензування та стандартизації у туристичній та суміжних сферах діяльності. З жовтня 1999 року в Україні запроваджено обов’язкову сертифікацію готельних послуг та послуг харчування суб’єктів туристичної діяльності, які ці послуги надають, з липня 2000 року - ліцензування туроператорської та турагентської діяльності. Туристичні послуги, які надають в Україні, визначено Державним класифікатором продукції та послуг ДК-16, розробленим відповідно до класифікації, що діє у Європейському Союзі. У 2003 р. було затверджено національні стандарти України: ДСТУ 4268:2003 «Послуги туристичні. Засоби розміщення. Загальні вимоги» та ДСТУ 4269:2003 «Послуги туристичні. Класифікація готелів» (набуття чинності - з 1 липня 2004 року), в стадії розробки ще низка стандартів;
- активізація міжнародної рекламно-інформаційної діяльності з метою просування національного туристичного продукту на світовий ринок. Так, Держтурадміністрацією разом із Всеукраїнською благодійною організацією «Україна-Відома» у 2002 р. проведено ознайомлювальний тур по Україні для відомих журналістів з найавторитетніших туристичних видань Європи (брали участь 32 журналісти з 8 країн Центральної Європи); у листопаді 2003 року відбулася зустріч керівництва Держтурадміністрації з групою представників ЗМІ Євросоюзу; в рамках програм TACIS у 1999 р. було реалізовано українсько-французький проект з розбудови туристичної інфраструктури АР Крим, зокрема зі створення та забезпечення функціонування Кримського центру розвитку туризму. 2003 року створено Раду з туризму Карпатського регіону, на базі якої формується туристичний інформаційний центр. У Криму діє Союз сільського зеленого туризму автономії, який 2003 р. прийнято до Європейської асоціації сільського зеленого туризму (у її складі 21 країна); на початку 2005 року Держтурадміністрація України отримала сертифікат від Європейської спілки зеленого туризму на право провести в Криму другий Європейський конгрес сільського туризму. У Києві щороку проводять міжнародні виставкові і науково-практичні заходи, такі як Міжнародний турсалон «Україна», що відбувається за підтримки Всесвітньої туристичної організації, Міжнародна конференція готельєрів і рестораторів «Індустрія гостинності» тощо;
- створення системи підготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів України. Заходи плановано проводити також через навчання і стажування у спеціалізованих навчальних закладах держав-членів ЄС тощо.
Позитивні досягнення у сфері розвитку міжнародного туризму в Україні нині підтримують на всіх рівнях управління. Так, упровадження безвізового режиму в’їзду на територію України жителів Євросоюзу з нагоди проведення в Києві Євробачення (на період до 1 вересня 2005 року) і безтермінового безвізового режиму відвідування України для громадян Євросоюзу і Швейцарії з 1 вересня 2005 року, спрощення візового режиму для певних категорій мешканців інших країн сприяють нарощуванню потоків іноземних туристів до нашої країни. Тільки за травень і червень 2005 року кількість європейців, котрі відвідали Україну, збільшилася у 2,3 раза.
Водночас у туристичній галузі України лишаються і нерозв’язані проблеми. Зокрема, за загальною кількістю відвідань країна ще значно поступається іншим країнам, що межують з Україною: 2003 р. тільки столицю Чехії відвідало понад 20 млн осіб; зберігаються помітні регіональні диспропорції у розвитку туризму: у 2003 р. 80% відвідань іноземних туристів, як і раніше, припадало на 4 регіони: АР Крим (27%. Регіон відвідало 4,6 млн відпочивальників, до бюджетів різного рівня надійшло 1278 млн грн), Київ (26%), Одеську область (16%) та Севастополь (11%), хоча з’явилися певні ознаки зростання кількості іноземних туристів у інших регіонах (протягом 1998-2003 рр. показник відвідань зріс у Запорізькій, Донецькій, Тернопільській областях - більш ніж у 6 разів, Дніпропетровській, Херсонській, Миколаївській і Одеській - від 3 до 5 разів). Однак досі рекреаційно-туристичний потенціал більшості областей України використовується недостатньо.
Серед інших проблем - повільні темпи зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму; відсутність відповідних об'єктів для розвитку туристичної діяльності в сільській місцевості; невідповідність значної частини туристичних закладів міжнародним стандартам; недостатній розвиток туристичної, сервісної та інформаційної інфраструктури в зонах автомобільних шляхів та міжнародних транспортних коридорів; неузгодженість питань щодо використання рекреаційних ресурсів та їх збереження.
4.3 Міжнародний туризм як засіб інтеграції України у європейський та світовий простір
Як було зазначено, роль туризму у світовій системі господарства є вагомою - більш як 8% зайнятих та понад 10% валового продукту. В нашій країні, за даними Держкомстату України, у 2003 р. у туристичній та курортній галузях було зайнято 0,93% працівників (199,8 тис. осіб зі 21448,7 тис. середньосписочної чисельності зайнятих у народному господарстві) і вироблено 1,56% ВВП. Наводять й інші цифри - 3% працівників та 4% ВВП [3] (розбіжність, імовірно, зумовлена різними методиками обрахунку показників). У будь-якому разі, показники розвитку туризму в Україні значно нижчі за середньосвітові і цілком порівнянні з показниками більшості пострадянських європейських країн: у Білорусі і Латвії - по 1% зайнятих та 1,4% ВВП, у Росії - 1 і 1,7%, Естонії - 5 і 5,4%, Литві - по 1,9 % відповідно.
Прийняті останніми роками керівні документи на різних рівнях управління у сфері туризму визначають два головні напрями і, відповідно, цілі розвитку туристичної галузі в Україні: перший - становлення туризму як високорентабельної галузі економіки, другий - формування конкурентоспроможного на світовому ринку вітчизняного туристичного продукту. За першим напрямом документами передбачено вживання заходів з упровадження ефективних методів управління та механізмів фінансово-економічного регулювання, стимулювання підприємницької та інвестиційної діяльності, створення нових робочих місць. У результаті очікується збільшення частки туристичної галузі у ВВП та надходжень від туристичної діяльності до державного та місцевих бюджетів. Другий напрям - популяризація національного туристичного продукту, досягнення світових стандартів у наданні туристичних послуг, а також спрощення процедур, зокрема, митних, візових тощо, під час їх отримання іноземними туристами. Це сприятиме активізації участі України в міжнародному поділі праці, очікується також, що вона посяде провідні позиції на світовому ринку туристичних послуг. Розпочався процес їх реалізації.
Однак усебічний аналіз цих документів показує, що туризму в життєдіяльності суспільства відведено дещо обмежену роль, увага зосереджується переважно на економічній та зовнішньоекономічній його компонентах. Адже туризм, на нашу думку, виконуватиме позитивну роль у соціально-економічному зміцненні країни лише за умови його поступового та паралельного розвитку з іншими сферами суспільного життя, туризм може бути не лише чинником економічного зростання і виходу країни на світовий туристичний ринок, а й засобом усебічної інтеграції у світовий економічний простір на засадах реалізації його комунікативно-інтеграційної складової.
Водночас туризм є галуззю, надзвичайно залежною від низки опосередкованих чинників - внутрішньополітичної ситуації в країні відвідання та сусідніх країнах, економічної та політичної ситуації в країнах - «постачальниках» туристів (за даними ВТО, міжнародним туризмом охоплено лише 7% населення Землі, переважно це громадяни найрозвинутіших країн світу з високим рівнем доходів), змін кліматичних умов та природних катаклізмів. Ці обставини роблять економіку держав з незбалансовано розвиненим туризмом надзвичайно уразливою. Імовірною є загроза надмірного антропогенного навантаження на природно-ресурсний потенціал країни і його поступового виснаження, нівелювання національно-культурної самобутності і насамкінець втрати конкурентних переваг країни на світовому ринку туристичних послуг. Саме тому у світі активно поширюється рух за сталий розвиток узагалі і сталий розвиток туризму зокрема. Нагадаємо: ще у 1995 році Міжнародна рада з подорожей і туризму, ВТО та Рада Землі опублікували спільний звіт «Порядок денний на 21 сторіччя для індустрії туризму - назустріч екологічному сталому розвитку», в якому сформульовано пріоритетні напрями роботи для галузі туризму і мандрівок з метою досягнення ними сталого розвитку. За визначенням ВТО сталий туризм - це такий напрям розвитку туризму, який дає можливість задовольняти потреби туристів нині та в майбутньому із зважанням на інтереси регіону, що їх приймає. До того ж управління усіма наявними в країні ресурсами має здійснюватися у такий спосіб, щоб економічні, соціальні та естетичні потреби задовольнялися без порушення культурної та екологічної цілісності, а біологічному різноманіттю та системам життєзабезпечення не було завдано шкоди.
Зважаючи на євроінтеграційні устремління України, державна політика у сфері туризму, на наше переконання, мала б бути скоригована згідно з документами ВТО, а також прийнятими на їх основі рекомендаціями Ради Європи з питань сталого розвитку туризму, серед яких: «Генеральний курс для сталого і екологічно-безпечного розвитку туризму», «Політика сталого туризму на природоохоронних територіях», «Політика розвитку сталого та екологічно безпечного туризму на прибережних територіях». Прийняття світових та європейських стандартів розвитку туризму сприяло б не тільки соціально-економічному зростанню України, а й створенню передумов для сприйняття її світовим співтовариством як рівноправного партнера.
Активізація міжнародного співробітництва у розвитку іноземного туризму, посилення його комунікаційних функцій та формування позитивного іміджу України може здійснюватися як на рівні держави, так і шляхом участі в роботі відповідних міжнародних організацій. Укладення міжурядових угод і угод між спеціалізованим національним й іноземними органами управління туризмом про співробітництво у сфері туризму (на сьогодні такі угоди укладено з 28 країнами і готується низка нових), зокрема опрацювання питань про можливість розширення застосування безвізового режиму за обміну туристичними групами, є чинником інтенсифікації двосторонніх відносин та поглиблення інтеграції передусім на субрегіональному рівні. Співпраця з міжнародними організаціями, зокрема над створенням і просуванням на світовому ринку спільних туристичних продуктів, є вагомим чинником інтеграції України у світовий простір, а також євроінтеграції.
Нині Україна розвиває міжнародне туристичне співробітництво у рамках ВТО, СНД, організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), Центрально-Європейської ініціативи (ЦЄІ), співпрацює з Європейським Союзом, Радою Європи, Радою держав Балтійського моря, ГУАМ тощо. Його стратегічною метою є: створення єдиного туристичного простору як зони вільної торгівлі туристичними послугами та свободи туристичного руху; ефективне використання туристично-рекреаційного потенціалу для інтенсифікації туристичних потоків; розробка спільного конкурентоспроможного туристичного продукту країн-учасниць (зокрема, міжнародних туристичних маршрутів «Туризм по Шовковому шляху», по рекреаційних зонах Чорноморського узбережжя, річок Дунай та Дніпро), спільне просування турпродукту на міжнародному ринку; підвищення економічної ефективності туризму як передумови соціально-економічного розвитку країн та активізації цивілізаційно-комунікаційних зв’язків.
Отже, можна стверджувати, що в результаті активної державної політики та узгоджених дій усіх органів державної та місцевої влади з розвитку туризму, зокрема в міжнародних транспортних коридорах, створення прийнятних і прозорих «правил гри», сприйняття міжнародного туризму як засобу інтеграції у світовий та європейський простір, а також як форми розвитку інтеграційних комунікацій туризм стане потужною індустрією. Вона буде джерелом значних і стабільних надходжень до бюджетів, сприятиме розвитку суміжних галузей та регіонів відвідання, відповідно й сталому розвитку цих регіонів та країни в цілому, а також підвищенню іміджу України у світі.