Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.Поняття та ознаки податку: податок – обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до ПКУ. Ознаки: 1)адресність. 2)обов'язковість. 3)безоплатність. 4)безумовність. 5)періодичність. 6)грошова форма сплати.
2.Функції податків: 1)фіскальна – насичення дохідної частини бюджету, доходів держави. 2)регулююча – регулювання виробництва та споживання (непрямі податки). 3)розподільча. 4)стимулююча – створює орієнтири для розвитку чи згортання виробництва, діяльності. 5)контрольна.
3.Принципи оподаткування: 1)загальність оподаткування. 2)рівність усіх перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації. 3)невідворотність відповідальності за порушення податкового законодавства. 4)презумпція правомірності рішень платника податків у разі неоднозначності норми. 5)фіскальна достатність – встановлення зборів з урахуванням необхідності. 6)соціальна справедливість. 7)економічність оподаткування. 8)нейтральність оподаткування. 9)стабільність. 10)рівномірність та зручність сплати. 11)єдиний підхід до встановлення податків та зборів.
4.Податкова система: це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Складається з прямих і непрямих податків. Види: медулярна і глобальна.
5.Розмежування податків та зборів:
|
податок |
збір |
|
За метою: |
|
|
Задоволення потреб держави. |
Задоволення певних потреб чи затрат установи. |
|
За цільовим призначенням: |
|
|
Не цільові внески. |
Цільові внески. |
|
За обставинами: |
|
|
Є безумовний платіж. |
Виплачується в зв'язку з наданою послугою що надається платнику. |
|
За характером: |
|
|
Обов'язковість сплати. |
Характеризується певною добровільністю дій. |
|
За періодичністю: |
|
|
Характеризуються певною періодичністю. |
Часто носить разовий характер і сплата не має певної системи. |
|
За від платністю: |
|
|
Безвідплатні. |
Оплатні. |
|
За суб'єктом сплати: |
|
|
Загальний. |
Індивідуальний характер. |
6.Поняття податкового права – складна сукупність фінансово-правових норм,які встановлюють права і обв'язки держави та платників податків, порядок погашення податкових зобов'язань, процес податкового контролю та застосування мір відповідальності, регулюють громадське відношення до встановлення, збирання і стягнення податкових платежів.
7.Види податків: загальнодержавні та місцеві податки та збори.
8.Елементи правового механізму податків: 1)основні: суб'єкт оподаткування. об'єкт оподаткування. база оподаткування. ставка податку. податковий період. строк та порядок сплати. 2)додаткові: одиниця оподаткування. джерело податків. податкові пільги.
9.Прямі та непрямі податки: 1)прямі — податки, що стягуються безпосередньо з доходів і майна платника податків. ( податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб;податок на додану вартість; ). . 2)непрямі — податки на товари й послуги, установлювані центральними й місцевими органами влади у вигляді надбавок до ціни товарів або тарифу на послуги й незалежні від доходів платників податків. Найпоширеніші непрямі податки у вигляді акцизів, податку із продажів, мит, митних зборів.
10.Загальнодержавні податки та збори: о загальнодержавних належать такі податки та збори: 1)податок на прибуток підприємств; 2)податок на доходи фізичних осіб; 3)податок на додану вартість; 4)акцизний податок; 5)збір за першу реєстрацію транспортного засобу; 6)екологічний податок; 7)рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України; 8)рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні; плата за користування надрами; 9)плата за землю; 10)збір за користування радіочастотним ресурсом України; 11)збір за спеціальне використання води; 12)збір за спеціальне використання лісових ресурсів; 13)фіксований сільськогосподарський податок; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; мито; 14)збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками; 15)збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
11.Місцеві податки та збори: До місцевих податків належать: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; єдиний податок. До місцевих зборів належать: збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір.
12.Поняття і елементи податкових правовідносин: - це відносини, що виникають на підставі податкових норм, які встановлюють, змінюють чи скасовують податкові платежі та, у зв'язку з юридичними фактами, учасники яких наділені суб'єктивними правами та обов'язками, пов'язаними із сплатою податків. Елементи: об'єкт, суб'єкт, права та обов'язки.
13.Особливості податкових правовідносин: 1)Відносини сторін тут основані на підпорядкуванні однієї сторони (платника податків) іншій (державі в особі її органів чи органів місцевого самоврядування). 2) вони виникають у процесі утворення, розподілу й використання державних грошових фондів, тобто в процесі фінансової діяльності держави. 3) одним із суб’єктів податкових правовідносин завжди виступає держава в особі податкових органів, наділених влад ними повноваженнями.
14.Права і обов'язки платників податків: Платник податків зобов'язаний: 1)стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України; 2)вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; 3)подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; 4) сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи; 5)подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування , первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов'язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання; 6) подавати контролюючим органам інформацію, відомості про суми коштів, не сплачених до бюджету в зв'язку з отриманням податкових пільг та напрями їх використання;7) подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством; 8)виконувати законні вимоги контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписувати акти про проведення перевірки; 9)не перешкоджати законній діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов'язків та виконувати законні вимоги такої посадової особи; 10) повідомляти контролюючим органам за місцем обліку такого платника про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (крім випадків, коли обов'язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації); 11) повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи - підприємця; 12)забезпечувати збереження документів, пов'язаних з виконанням податкового обов'язку, протягом строків, установлених цим Кодексом; 13)допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів у випадках, встановлених цим Кодексом. Платник податків має право: 1) безоплатно отримувати в органах державної податкової служби та в митних органах, у тому числі і через мережу Інтернет, інформацію про податки та збори і нормативно-правові акти, що їх регулюють, порядок обліку та сплати податків та зборів, права та обов'язки платників податків, повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб щодо здійснення податкового контролю; 2)представляти свої інтереси в контролюючих органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника; 3)обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат; 4) користуватися податковими пільгами за наявності підстав у порядку, встановленому цим Кодексом; 5)одержувати відстрочення, розстрочення сплати податків або податковий кредит в порядку і на умовах, встановлених цим Кодексом; 6)бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом;7) оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), надані контролюючими органами роз'яснення; 8)вимагати від контролюючих органів проведення перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь платника податків; 9)на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов'язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами; 10)на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом; 11)на повне відшкодування збитків (шкоди), заподіяних незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб), у встановленому законом порядку; 12)за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, вести облік тимчасових та постійних податкових різниць, та використовувати дані такого обліку для складання декларації з податку на прибуток.
15.Резиденти, нерезиденти і податкові агенти: Податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків. резиденти": 1) фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном; 2) юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України; 3) дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності; "нерезиденти": 1)фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України; 2)юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України; 3) розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.
16.Правовий статус органів державної податкової служби:структура, повноваження: Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади і складається з ДПАУ, державних податкових адміністрацій у АРК, областях, містах Києві та Севастополі, державних податкових інспекцій у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), по районах у містах. До складу органів Державної податкової служби входять відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями (податкова міліція). Повноваження: 1. Здійснювати на підприємствах, в організаціях незалежно від форм власності, і в громадян перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій і інших документів. 2. Одержувати безоплатно від підприємств, організацій довідки про діяльність, отриманих прибутках, витратах підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, і громадян, що перевіряются, про відкриті, закриті рахунки, валютні і інші рахунки. 3. Оглядати які-небудь виробничі, складські, торгові й інші помешкання підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, і громадян, що використовуються для одержання прибутків або пов'язані з утриманням об'єктів оподатковування, незалежно від їхнього місцезнаходження. 4. Жадати від керівників і інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, а також громадян, що перевіряються, усунення виявлених порушень законодавства і контролювати їхнє виконання, а також припинення дій, що перешкоджають виконанню повноважень посадовими особами державних податкових адміністрацій. 5. Припиняти операції підприємств, установ, організацій і громадян по розрахункових, валютних і інших рахунках у випадку відмови в проведенні документальної перевірки або недопущення працівників державних податкових адміністрацій для обстеження помешкань, що використовуються для одержання прибутків . 6. Вилучати в підприємств, установ і організацій документи, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподатковування, несплату податків, інших платежів. 7. Застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у вигляді стягнень. 8. Залучати до бюджетів і державних цільових фондів донараховані за результатами перевірок суми податків і інших платежів і внесків,. 9. За невчасне виконання установами банків і інших фінансово-кредитних установ розпоряджень державних податкових адміністрацій про беззаперечну виплату податків, інших платежів і внесків, а також доручень підприємств, установ, організацій і громадян про виплату податків, інших платежів у бюджети внесків у державні цільові фонди, стягувати з відділень банків, інших фінансово-кредитних установ пеню за кожний день прострочення (включаючи день оплати) у розмірах, установлених законодавством по таких видах платежів. 10. Накладати адміністративні штрафи. 11. Користуватися безперешкодно в службових цілях засобами зв'язку, що належать підприємствам, установам і організаціям незалежно від форм власності. 12. давати доручення органам державної контрольно-ревізійної служби на проведення ревізій. 13. Вимагати від керівників підприємств, установ і організацій, що перевіряються, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей і розрахунків; у необхідних випадках опечатувати каси, касові помешкання, склади й архіви.
17.Податок на прибуток підприємств: елементи правового механізму: Суб'єкти: з числа резидентів є: 1)суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами; 2)управління залізниці, яке отримує прибуток від основної діяльності залізничного транспорту. Перелік робіт та послуг, що належать до основної діяльності залізничного транспорту, визначається Кабінетом Міністрів України. Доходи залізниць, отримані від основної діяльності залізничного транспорту, визначаються в межах надходжень доходу, перерозподіленого між залізницями в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України; 3) підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, які отримують прибуток від неосновної діяльності залізничного транспорту; 4)неприбуткові установи та організації у разі отримання прибутку від неосновної діяльності та/або доходів, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього розділу; 5)відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у підпункті 133.1.1 цього пункту, визначені відповідно до розділу I цього Кодексу, за винятком представництв. з числа нерезидентів є: 1)юридичні особи, що створені в будь-якій організаційно-правовій формі, та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України; 2)постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників. Об'єкт оподаткування 1)прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; 2) дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України. Податковою базою визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування. Основна ставка податку становить 16 відсотків.
18.Податок на доходи фізичних осіб: елементи правового механізму: Суб'єкт: 1)фізична особа – резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; 2)фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; 3)податковий агент. Об'єктом оподаткування резидента є: 1)загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; 2)доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);3) іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Об'єктом оподаткування нерезидента є:1)загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні; 2)доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід. Ставка податку: 15 (основна), 5, подвійна, 10 % в різних випадках.
19.Податок на додану вартість: елементи правового механізму: суб'єкт: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України;. 4) особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи; 5) особа - управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов'язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном. 6) особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави; 7) особа, що уповноважена вносити податок з об'єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку 8) особа - інвестор (оператор), який веде окремий податковий облік, пов'язаний з виконанням угоди про розподіл продукції. Ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 17 %; б) нуль %. Об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
20.акцизний податок: елементи правового механізму: суб'єкт: 1) Особа, яка виробляє підакцизні товари на митній території України, у тому числі з давальницької сировини. 2) Особа - суб'єкт господарювання, яка ввозить підакцизні товари на митну територію України. 3) Фізична особа - резидент або нерезидент, яка ввозить підакцизні товари на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню. 4) Особа, яка реалізує конфісковані підакцизні товари , підакцизні товари, визнані безхазяйними, підакцизні товари, за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизні товари, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави. 5) Особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження підакцизні товари, що були ввезені на митну територію України із звільненням від оподаткування. 6) Особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, що передбачають звільнення від оподаткування, у разі порушення таких вимог. 7) Особа, на яку покладається виконання умов щодо цільового використання підакцизних товарів, на які встановлено ставку податку 0 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту, 0 євро за 1000 кг нафтопродуктів у разі порушення таких умов. 8)Особа, на яку при здійсненні операцій з підакцизними товарами, які не підлягають оподаткуванню або звільняються від оподаткування, покладається виконання умов щодо цільового використання підакцизних товарів в разі порушення таких умов. Об'єктами оподаткування є операції з:1) реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів; 2) реалізації підакцизних товарів з метою власного споживання, промислової переробки, здійснення внесків до статутного капіталу, а також своїм працівникам; 3)ввезення підакцизних товарів на митну територію України; 4) реалізації конфіскованих підакцизних товарів, підакцизних товарів, визнаних безхазяйними, підакцизних товарів , за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизних товарів, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави; 5)реалізації або передачі у володіння, користування чи розпорядження підакцизних товарів, що були ввезені на митну територію України із звільненням від оподаткування до закінчення строку, визначеного законодавством; 6)обсяги та вартість втрачених підакцизних товарів, що перевищують встановлені норми втрат. Базою оподаткування є: 1)вартість реалізованого товару, виробленого на митній території України, за встановленими виробником максимальними роздрібними цінами без податку на додану вартість та з урахуванням акцизного податку; 2)вартість товарів (продукції), що ввозяться на митну територію України, за встановленими імпортером максимальними роздрібними цінами на товари, які він імпортує, без податку на додану вартість та з урахуванням акцизного податку. Ставка податку встановлюється залежно від товару (в кодексі є таблиця з ставками).
21.Державне мито: суть, за що сплачується:
державне мито — це плата за дії (послуги) уповноважених органів, що стягується з метою покриття витрат, які виникають у зв'язку з цим. Державне мито стягується: 1) із позовних заяв, заяв з переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження і скарг на рішення, прийняті щодо релігійних організацій, з касаційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій документів; 2)із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до господарських судів, та заяв про перевірку рішень, ухвал, постанов у порядку нагляду, а також про їх перегляд за ново виявленими обставинами; 3)за здійснення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад народних депутатів, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів; 4)за реєстрацію актів громадянського стану, а також видачу громадянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану і свідоцтв у зв'язку зі зміною, доповненням і поновленням записів актів громадянського стану; 5)за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дії і за внесення змін до цих документів; за реєстрацію національних паспортів іноземних громадян або документів, що їх заміняють; за видачу або продовження посвідчень на проживання; за видачу візи до національного паспорта іноземного громадянина або документа, що його заміняє, на право виїзду з України та в'їзду в Україну, а також з заяв про прийняття до громадянства України і про вихід з громадянства України; 6)за видачу нового зразка паспорта громадянина України(крім обміну нині діючого паспорта на паспорт нового зразка);за оформлення нового зразка паспорта громадянина України для поїздки за кордон; за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон або продовження строку його дії; 7)за прописку громадян або реєстрацію місця проживання; 8)за видачу дозволів на право полювання та рибальства; 9)за операції з випуску (емісії) цінних паперів, крім облігацій державних та місцевих позик, та з видачі приватизаційних паперів; 10)за операції з об'єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України; 11)за проведення прилюдних торгів (аукціону, тендеру) об'єктами нерухомого майна, крім операцій з примусового відчуженню такого майна у випадках, передбачених законами України; 12)за дії, що пов'язані з одержанням патентів на сорти рослин і підтриманням їх чинності; 13)за подання до Кабінету Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи.
22.Місцеві податки та збори: До місцевих податків належать:1)податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; 2)єдиний податок. До місцевих зборів належать: 1) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; 2) збір за місця для паркування транспортних засобів; 3)туристичний збір. Платники податку фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової нерухомості. Базою оподаткування є житлова площа об'єкта житлової нерухомості. Ставки податку встановлюються сільською, селищною або міською радою в таких розмірах за 1 кв. метр житлової площі.
23. Поняття державного боргу
Державний борг (міс-цевий борг) - загальна сума заборгованості держави (АРК. чимісі/свого самоврядування), що складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов 'язань держави (АРК чи місцевого само-врядування), зокрема й боргових зобов 'язань держави (АРК місь-ких рад), які вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законо-давства чи договору. Отже, державний борг є заборгованістю держави, що виникає в процесі формування та використання до-даткових фінансових ресурсів держави за рахунок тимчасово віль-них коштів юридичних і фізичних осіб, іноземних держав.(п.16 ст.2 БКУ)
ознаки: добровільність, строковість, платність, забезпеченість, цільовий характер використання, поворотпість.
24. Підстави здійснення державного запозичення
несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази зі значною мірою морального застаріння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення, економічні або фінансові кризи. Суб'єктивні фактори пов'язані, зокрема, із ситуативними прорахунками у тактиці проведення реформ і фактичною відсутністю стратегії розвитку фінансового ринку.
25. Поняття державного кредиту та державного кредитування
це система врегульованих правовими нормами суспільних відносин у сфері акумуляції державою додаткових, умовно вільних грошових коштів, де держава виступає в ролі позичальника, кредитора або гаранта, як правило, в цілях покриття дефіциту бюджету, на умовах добровільності, поворотності, терміновості і платності, а д.кредитування - це специфічний елемент фінансів держави, в якому держава найчастіше відіграє роль позичальника, кредитора або ж гаранта повернення коштів. Позичальником коштів змушена бути држава, тому що необхідно вирішувати такі завдання, як збалансованість бюджету, розвиток соціальної сфери, фінансова підтримка виробничої сфери.
26. Перелік іноземних кредиторів України
Інозмні уряди., іноземні гром., ю.о, міжнар.валютні організації
27. Казначейські зобов'язання: поняття і форми, емітент
Це держ. цінний папір, що розміщується лише на добровільних засадах серед фізичних осіб, засвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов'язання У краї ни, дає власникові право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов'язань України. за видами можуть бути іменними або на пред'явника.
їх розміщують у документарній або бездокументарній формі За терміном обігу казначейські зобов'язання можуть бути: довгострокові — понад п'ять років; середньострокові — від одного до п'яти років; короткострокові — до року.
Погашення та сплату доходу за казначейськими зобов'язаннями гарантовано доходами Державного бюджету України.
28. Державні облігації: поняття, види і форми, емітент
Облігації - це один з видів боргових цінних паперів, що підтверджують наявність кредиторсько-дебіторських взаємовідносин між емітентом і власником облігацій. У цих взаєминах емітент є позичальником грошей, а власник облігації - кредитором.
Строкові облігації - це облігації, які випускаються на конкретно визначений строк, після закінчення якого емітент бере зобов'язання їх погасити. Найпоширенішим терміном обігу для короткострокових облігацій є 1 рік, середньострокових - від 1 до 5 років, довгострокових - понад 5 років; безстрокових (цільових позик) - термін конкретно не визначається, але дохід за такими облігаціями виплачується 1 раз на квартал або 1 раз на півроку і протягом "життя" цих облігацій річний розмір відсотків може змінюватися.
29. Гарантований Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста борг
Це загальна сума заборгованості Автономної Республіки Крим або територіальної громади міста, що складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста, включаючи боргові зобов’язання, що вступають у дію в результаті наданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, які виникають на підставі законодавства чи договору. Граничний обсяг гарантованого боргу визначено у ст. 18 Кодексу.
30. Гарантований державою борг
загальна сума боргових зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України щодо повернення отриманих та непогашених станом на звітну дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено державними гарантіями.
31. Місцевий борг
загальна сума боргових зобов'язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок місцевого запозичення.(БКУ)
Місцевий борг - загальна сума заборгованості Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста, що складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста, включаючи боргові зобов'язання, що вступають у дію в результаті наданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, які виникають на підставі законодавства або договору.
32. Порядок здійснення місцевих запозичень
Запозичення може здійснюватися у формі:
укладення договорів позики (кредитних договорів,випуску облігацій місцевих позик.
У разі відкритого (публічного) розміщення зазначених облігацій на фондовій біржі їх продаж може здійснюватися за ціною, відмінною від номінальної вартості, але не нижче такої вартості (крім дисконтних облігацій)
Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи міської ради про здійснення запозичення повинно містити відомості про: мету запозичення; форму здійснення запозичення; істотні умови запозичення - вид, розмір, валюта, строк, відсотки за користування запозиченням та строки їх сплати, а також розмір основної суми боргу.
Зміни до рішення про запозичення вносяться за письмовою згодою кредитора (кредиторів), якщо інше не передбачено умовами запозичення або законодавством.
Обсяг та умови здійснення запозичення (реструктуризації боргових зобов'язань) погоджуються Мінфіном.
33. Форми державного внутрішнього кредиту
а) державні позики;
б) звернення частини заощаджень населення в державні позики;
в) використання коштів загальнодержавного позичкового фонду;
г) казначейські позики;
д) гарантовані позики.
34. Поняття державного зовнішнього боргу
це заборгованість держави перед іноземними громадянами, юридичними особами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.
35. Нормативно-правове регулювання відносин у сфері державного кредиту
Закони України “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”, “Про бюджетну систему України”, Указ Президента України “Про першочергові заходи по компенсації громадянам України втрат від знецінення цінних паперів і грошових нагромаджень” від 15 червня 1994 року, Постанова Кабінету Міністрів України “Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995 року”
36.Здійснення державних(місцевих) запозичень та управління державним (місцевим) боргом.
Стаття 16. Право на здійснення запозичень
1. Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.
2. Виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 цього Кодексу). Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців за офіційними даними державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення запозичень.
Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсоткову ставку державного запозичення.
У разі зменшення обсягу коштів від державних внутрішніх (зовнішніх) запозичень порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, у зв'язку з погіршенням умов таких запозичень та/або кон'юнктури фінансового ринку збільшується обсяг коштів від державних зовнішніх (внутрішніх) запозичень з дотриманням граничного обсягу державного боргу.
У разі зменшення (збільшення) обсягу платежів з погашення державного боргу у зв'язку з поліпшенням (погіршенням) умов на фінансовому ринку порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, зменшується (збільшується) обсяг державних запозичень з дотриманням визначеного законом про Державний бюджет України обсягу фінансування державного бюджету за борговими операціями.
Кредити (позики), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів), відносяться до державних зовнішніх запозичень. Відповідно до укладених кредитних договорів кошти для реалізації таких інвестиційних програм (проектів), а також витрати на обслуговування та погашення відповідних кредитів (позик) передбачаються у законі про Державний бюджет України протягом усього строку дії кредитних договорів. Такі кредитні договори не потребують ратифікації, якщо інше не встановлено законом.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати місцеві внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 цього Кодексу).
Місцеві зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад п'ятсот тисяч жителів за офіційними даними органів державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення місцевих запозичень. При цьому місцеві зовнішні запозичення шляхом отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організацій можуть здійснювати всі міські ради.
Право на здійснення місцевих запозичень у межах, визначених рішенням про місцевий бюджет, з урахуванням статті 74 цього Кодексу належить Автономній Республіці Крим, територіальній громаді міста в особі керівника місцевого фінансового органу за дорученням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міської ради.
Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі (крім випадків, передбачених цією статтею) або надавати юридичним чи фізичним особам кредити з бюджету (якщо не встановлено відповідні бюджетні призначення на надання кредитів з бюджету).
При здійсненні державних запозичень та наданні державних гарантій Міністр фінансів України за рішенням Кабінету Міністрів України має право брати зобов'язання від імені України, пов'язані із здійсненням таких запозичень, у тому числі щодо відмови від суверенного імунітету в можливих судових справах, пов'язаних з поверненням кредитів (позик), протягом часу дії зобов'язання з повернення запозичених коштів.
Міністр фінансів України за погодженням з Національним банком України має право в межах поточного бюджетного періоду здійснювати на конкурсних засадах та/або шляхом проведення аукціонів розміщення тимчасово вільних коштів єдиного казначейського рахунку та коштів валютних рахунків державного бюджету на депозитах або шляхом придбання державних цінних паперів з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду.
Керівник місцевого фінансового органу має право за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради в межах поточного бюджетного періоду здійснювати на конкурсних засадах розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на депозитах або шляхом придбання державних цінних паперів, цінних паперів, емітованих Автономною Республікою Крим, відповідною міською радою, з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду.
Міністр фінансів України, від імені держави Україна, має виключне право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень.
Всі умови щодо здійснення державних запозичень визначаються Кабінетом Міністрів України та приймаються кожного року.
37. Державні та місцеві гарантії.
Стаття 17. Гарантії щодо виконання боргових зобов'язань
1. Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктам виключно у межах повноважень, встановлених відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.
2. Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.
3. Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань, належать до платежів по боргу.
4. У разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.
Державні гарантії для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України можуть надаватися за рішенням Кабінету Міністрів України або на підставі міжнародних договорів України виключно у межах, визначених законом про Державний бюджет України. За дорученням Кабінету Міністрів України відповідні правочини щодо його рішень вчиняє Міністр фінансів України.
Місцеві гарантії можуть надаватися за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної міської ради для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України, що належать до комунального сектору економіки, розташовані на відповідній території та здійснюють на цій території реалізацію інвестиційних програм (проектів), метою яких є розвиток комунальної інфраструктури або впровадження ресурсозберігаючих технологій.
Державні (місцеві) гарантії надаються на умовах платності, строковості, а також забезпечення виконання зобов'язань у спосіб, передбачений законом.
Правочин щодо надання державної (місцевої) гарантії оформляється в письмовій формі та має визначати: предмет гарантії; повні найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання і кредитора (у разі гарантування виконання зобов'язань за кредитним договором); обсяг кредиту (позики); обсяг гарантійних зобов'язань та порядок їх виконання; умови настання гарантійного випадку; строк дії гарантії.
Обов'язковою умовою надання державної (місцевої) гарантії є укладення договору між Міністерством фінансів України (відповідним місцевим фінансовим органом) та суб'єктом господарювання про погашення заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за виконання гарантійних зобов'язань. Істотними умовами такого договору мають бути зобов'язання суб'єкта господарювання:
Державні (місцеві) гарантії не надаються для забезпечення боргових зобов'язань суб'єктів господарювання, якщо безпосереднім джерелом повернення кредитів (позик) передбачаються кошти державного (місцевого) бюджету (крім боргових зобов'язань, що виникають за кредитами (позиками) від міжнародних фінансових організацій).
38. Граничні обсяги державного(місцевого) боргу та державних (місцевих) гарантій.
Стаття 18. Граничний обсяг боргу
1. Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.
2. Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.
3. У разі перевищення граничної величини, визначеної частиною другою цієї статті, Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з положеннями цього Кодексу.
Державний (місцевий) борг є одним із основних показників бюджету. Визначаючи у законі про Державний бюджет (рішенні про місцевий бюджет) плановані доходи та видатки, Верховна Рада України (Верховна Рада АР Крим, відповідна місцеві рада) обов'язково вказує обсяг державного (місцевого) боргу, а також визначає граничний обсяг надання державних (місцевих) гарантій, що можуть надаватися Урядом (Радою Міністрів АР Крим, місцевою державною адміністрацією, виконавчим органом відповідної місцевої ради) у відповідному (плановому) бюджетному році.
Бюджетний кодекс України у ст. 16 закріплює право держави, Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на здійснення запозичень, тоді як коментована стаття встановлює обов'язок відповідних органів щодо встановлення граничних обсягів державного та муніципального боргу у відповідному бюджетному періоді і їх затвердження у законі про Державний бюджет та відповідному рішенні про місцевий бюджет.
З огляду на положення Бюджетного кодексу України, граничний обсяг державного боргу, а також витрати на його обслуговування та погашення повинні бути визначені у законі про Державний бюджет. Згідно зі ст. 52 цього Кодексу Міністерство фінансів України здійснює щомісячну оцінку відповідності надходжень державного бюджету показникам, встановленим Державним бюджетом України. Кабінет Міністрів України здійснює щоквартальну оцінку відповідності основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України показникам, врахованим при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період.
39. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України.
НКЦПФР здійснює державне регулювання ринку цінних паперів.
НКЦПФР у своїй діяльності керується Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України та іншими актами законодавства, а також цим Положенням.
Голова Комісії та члени Комісії призначаються на посади та звільняються з посад Президентом України шляхом видання відповідного указу.
Термін повноважень Голови та членів НКЦПФР становить шість років.
Одна й та ж особа не може бути Головою або членом Комісії більше двох термінів підряд.
НКЦПФР як колегіальний орган є правомочною з моменту призначення більше половини її загального кількісного складу.
Рішення НКЦПФР, прийняті у межах її повноважень, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами та місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності і громадянами.
Рішення НКЦПФР можуть бути оскаржені в установленому законодавством порядку.
Рішення НКЦПФР, які є нормативно-правовими актами, підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.
Рішення НКЦПФР, які є нормативно-правовими актами, не потребують узгодження з іншими органами державної влади, крім випадків, передбачених законом.
НКЦПФР має право видавати в установленому порядку разом з органами виконавчої влади спільні акти.
НКЦПФР як колегіальний орган може приймати рішення з будь-яких питань, віднесених до компетенції НКЦПФР.
При НКЦПФР створюється Консультаційно-експертна рада.
Структура НКЦПФР затверджується Головою НКЦПФР у межах видатків, передбачених у Державному бюджеті України.
Штатний розпис центрального апарату НКЦПФР затверджується Головою НКЦПФР за погодженням із Міністерством фінансів України.
НКЦПФР є юридичною особою, має відокремлене майно, що є державною власністю, самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням
Основними завданнями НКЦПФР є:
1) формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку і функціонування ринку цінних паперів та похідних (деривативів) в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;
2) координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та похідних (деривативів);
3) здійснення державного регулювання та контролю за емісією і обігом цінних паперів та похідних (деривативів) на території України;
4) захист прав інвесторів шляхом здійснення заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів та законодавства про акціонерні товариства, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;
5) сприяння розвитку ринку цінних паперів та похідних (деривативів);
6) узагальнення практики застосування законодавства України з питань емісії (випуску) та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;
7) здійснення державного регулювання та контролю у сфері спільного інвестування;
8) здійснення у межах компетенції державного регулювання та контролю у сфері накопичувального пенсійного забезпечення;
9) здійснення у межах компетенції державного регулювання і нагляду у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;
10) здійснення у межах компетенції заходів щодо запобігання і протидії корупції;
11) здійснення у межах повноважень, визначених законодавством, нагляду на консолідованій та субконсолідованій основі за небанківськими фінансовими групами та їх підгрупами.
40. Банківська система України, правові принципи її діяльності.
Стаття 4. Банківська система України
Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України.
Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами послуг.
Національний банк України визначає види спеціалізованих банків та порядок набуття банком статусу спеціалізованого.
Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.
Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України ( 254к/96-ВР ), цього Закону, Закону України "Про Національний банк України" ( 679-14 ), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.
Банківська система спроможна виконувати три такі функції1:
* трансформаційну;
* створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну);
* забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна).
Трансформаційна функція банківської системи базується на аналогічній функції окремих банків. Проте вона не є сумою механічного складання подібної функції всіх банків, що входять у систему. У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації - більш масштабна, більш глибока, більш завершена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окремих банків.
Функція створення платіжних засобів і регулювання грошового обороту (емісійна) полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система управляє пропозицією грошей.
Це ключова функція банківської системи. У її виконанні беруть участь усі ланки системи - центральний банк, усі банки другого рівня. Вона стосується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної.
Ця функція банківської системи якісно відрізняється від аналогічної функції окремого банку. Кожний окремий банк потенційно спроможний брати участь у формуванні пропозиції грошей і заінтересований розширювати цю свою діяльність, оскільки вона дає йому додаткові доходи. І тільки система може визначити межі цієї діяльності, що адекватні попиту на гроші, і ввести в ці межі емісійну функцію кожного банку. Це досягається методами та інструментами грошово-кредитної політики центрального банку, реалізацію якої забезпечує система в цілому.
Функція забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна) пов'язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб'єктів, криють у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розладу усього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи. Тому кожний окремий банк не може виконувати стабілізаційної функції, а скоріше навпаки.
Види діяльності банку
Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті.
Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.
До банківських послуг належать:
1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;
2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;
3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.
Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, у тому числі шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік фінансових послуг, що банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) шляхом укладення агентських договорів, встановлюється Національним банком України. Банк зобов'язаний повідомити Національний банк України про укладені ним агентські договори. Національний банк веде реєстр комерційних агентів банків та встановлює вимоги до них. Банк має право укладати агентський договір з юридичною особою, яка відповідає встановленим Національним банком України вимогам.
Принципи
Першим і основним принципом діяльності банку є робота в межах реально наявних ресурсів.
Робота в межах реально наявних ресурсів означає, що банк повинен забезпечувати не тільки кількісну відповідність між своїми ресурсами і кредитними вкладеннями, але і домагатися відповідності характеру банківських активів специфіці мобілізованих їм ресурсів. Насамперед це відноситься до термінів тих і інших. Так якщо банк залучає засобу головним чином на короткі терміни, а вкладає їхній переважно в довгострокові позики, те його ліквідність опиняється під загрозою. Наявність в активах банку великої кількості позик з підвищеним ризиком потребує від банку збільшення питомої ваги власних засобів у загальному обсязі його ресурсів.
Другим найважливішим принципом, на якому базується діяльність банків, є економічна самостійність, що підрозіміває й економічну відповідальність банку за результати своєї діяльності.
Чинне законодавство надає всім банкам економічну свободу в розпорядженні своїми фондами і доходами. Прибуток банку, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, розподіляється відповідно до рішення загальних зборів акціонерів. Воно встановлює норми і розміри відрахувань у різні фонди банку, а також розміри дивідендів по акціях.
За своїми обов'язками банк відповідає всіма приналежними йому способами і майном, на які може бути накладене стягнення. Весь ризик від своїх операцій комерційний банк бере на себе.
Третій принцип полягає в тім, що взаємини банку зі своїми клієнтами будуються як звичайні ринкові відносини. Надаючи позики, комерційний банк виходить насамперед з ринкових критеріїв прибутковості, ризику і ліквідності.
Четвертий принцип роботи банку полягає в тім, що регулювання його діяльності може здійснюватися тільки непрямими економічними (а не адміністративними) методами. Держава визначає лише "правила гри" для банків, але не може давати їм наказів.
41. Поняття та види банків.
Банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
Державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі.
Державний банк створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України має право формувати статутний капітал державного земельного банку за рахунок грошових внесків та внесків у вигляді земельних ділянок. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.
Статут та діяльність державного банку мають відповідати вимогам цього Закону, інших законів України та нормативно-правових актів Національного банку України.
Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України.
Державна реєстрація державних банків здійснюється відповідно до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку. Кабінет Міністрів України здійснює управління державним банком у випадках, встановлених цим Законом, іншими законами і статутом державного банку.
Органами управління державного банку є наглядова рада і правління банку.
Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку.
Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам і захисту інтересів держави як акціонера державного банку, а також здійснює інші функції, визначені цим Законом.
Кооперативний банк створюється в порядку, передбаченому цим Законом. Законодавство про кооперацію поширюється на кооперативні банки в частині, що не суперечить цьому Закону.
Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.
Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації.
Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.
До функцій центрального кооперативного банку, крім передбачених цим Законом, належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.
Органами управління кооперативних банків є загальні збори учасників (пайовиків), спостережна рада банку та правління банку. Органом контролю є ревізійна комісія банку. Органи управління та контролю кооперативного банку створюються та здійснюють свої повноваження відповідно до цього Закону.
Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону.
Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу.
Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.
Обмеження, встановлені цим Законом для операцій банку з пов'язаними особами, не поширюються на операції кооперативного банку.
42. Банківські об’єднання.
Типи, порядок створення та правовий статус банківських об'єднань визначені у Законі України «Про банки і банківську діяльність».
Відповідно до статті 9 цього Закону банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів:
• банківська корпорація;
• банківська холдингова група;
• фінансова холдингова група.
Банківська корпорація — це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів банків — учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю. Статутний капітал банківської корпорації повинен відповідати загальним вимогам Національного банку України щодо статутного капіталу новостворюваного комерційного банку. У Законі України «Про банки і банківську діяльність» визначено мінімальний перелік функцій, які передаються банками-учасниками корпорації. Зокрема, централізації на рівні корпорації підлягають:
• виконання розрахунків як серед членів корпорації, так і за її межами;
• операції на ринках грошей та капіталів;
• встановлення та ведення кореспондентських рахунків (у національній та іноземних валютах);
• моніторинг кредитних ризиків;
• розробка та прийняття загальних для членів банківської корпорації правил і процедур виконання операцій та внутрішньої звітності;
• формування зовнішньої звітності;
• внутрішній аудит.
Зазначений перелік централізованих функцій може бути розширений за згодою банків — членів корпорації. Передача повноважень щодо централізованого виконання вказаних функцій від банків-членів до банківської корпорації повинна бути зафіксована не тільки у статуті банківської корпорації, а й у статутах банків—членів такої корпорації.
Банки, що увійшли до банківської корпорації, зберігають свою юридичну самостійність у межах, обумовлених їх статутами та статутом банківської корпорації. Банки, що увійшли у банківську корпорацію, можуть входити до інших банківських об'єднань (за винятком професійних асоціацій, створених не на комерційних засадах) виключно за згодою корпорації. Банки—члени банківської корпорації повинні в усіх своїх документах, угодах тощо вказувати свою належність до корпорації.
Банківська холдингова група — це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки.
Банківська холдингова група складається з материнського банку та дочірніх банків. Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50% акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками.
Дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку. У разі, якщо дочірній банк набув право власності на акції материнського банку, він зобов'язаний відчужити їх у місячний термін.
Банківські холдингові групи дозволяється створювати лише за умови, що угода про їх створення передбачає покладання на головний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків—членів групи, а також створення системи управління спільною діяльністю.
Материнський банк банківської холдингової групи відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капіталі кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.
Фінансова холдингова група — це банківське об'єднання, яке складається переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою.
Материнській компанії має належати більше понад 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи. Материнська компанія фінансової холдингової групи зобов'язана подавати наглядовим органам консолідовано-фінансовий та статистичний звіти групи відповідно до вимог цього закону. Материнська компанія при здійсненні своєї діяльності з управління та координації діяльності її членів на виконання законодавства та нормативно-правових актів Національного банку має право встановлювати правила, що є обов'язковими для членів фінансової холдингової групи. Материнська компанія відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капітал кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.
Крім банківських об'єднань банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.
З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації. Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку. Асоціація (спілка) банків є договірним об'єднанням банків і не має права втручатися у діяльність банків — членів асоціації (спілки).
43. Банківські операції.
Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.
До банківських послуг належать:
1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;
2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;
3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Як кредитні в цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої статті 47 цього Закону, а також:
1) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;
2) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
3) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);
4) лізинг.
Для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів.
Банк зобов'язаний мати структурний підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням.
Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України.
Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.
Для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті.
Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України.
Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.
Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.
При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа.
44. Правовий статус Національного Банку України.
Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Місцезнаходження Ради Національного банку України (далі - Рада Національного банку), Правління Національного банку України (далі - Правління Національного банку) та центрального апарату Національного банку - місто Київ.
Національний банк має статутний капітал, що є державною власністю.
Розмір статутного капіталу становить 10 мільйонів гривень. Розмір статутного капіталу може бути збільшений за рішенням Ради Національного банку.
Джерелами формування статутного капіталу Національного банку є доходи його кошторису, а при необхідності - Державний бюджет України.
Відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.
При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.
Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті.
Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті.
Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених цим Законом випадках - також за рахунок Державного бюджету України.
Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.
Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.
Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.
Національний банк може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а також представництва за її межами.
Національний банк, його установи, філії та представництва мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
45. Контроль Національного Банку України за діяльністю комерційних банків.
Національний банк України ліцензує діяльність комерційних банків і реєструє їх статути. Утворювати банки можуть українські та іноземні юридичні та фізичні особи, крім рад місцевого самоврядування усіх рівнів, їх виконавчих органів, державних підприємств, політичних, профспілкових організацій і об’єднань, партій, громадських фондів.
Національний банк України встановлює мінімальний розмір статутного фонду акціонерного банку.
Статутний капітал акціонерного банку може формуватися тільки за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється збільшувати статутний капітал і створювати нові банки за рахунок нерозподілених прибутків.
Частку в статутний капітал можна зробити тільки у національній валюті. Не можна робити внески за рахунок бюджетних коштів, кредитних і заставних коштів.
Для формування статутного фонду відкривається тимчасовий рахунок за місцем знаходження акціонерного банку.
Комерційні банки вважаються створеними і одержують статус юридичної особи після реєстрації Національним банком України. Реєстрація проводиться у відповідності з “Положенням про порядок створення і реєстрації комерційних банків”, затвердженим Правлінням Національного банку 14.04.1998 року.
Національний банк України може відмовити у реєстрації комерційного банку:
Про зміни, що вносяться в установчі документи, комерційні банки повинні повідомляти Національному банку і подавати у місячний строк нотаріально засвідчені копії змінених документів.
Реєстрація змін і доповнень здійснюється також у місячний строк з моменту одержання заяви та всіх необхідних документів шляхом внесення їх до книги реєстрації банків.
Комерційні банки можуть відкривати на території України і за її межами філії та представництва, які виступають від імені головного банку і не є юридичними особами, але мають свої положення. Філія має свій субкореспондентський рахунок та здійснює банківські операції, передбачені її положенням. Представництво банку фінансується головним банком, від імені якого він виступає, але не має прав виконувати банківські функції.
Комерційний банк має право відкривати філії за умови повної сплати заявленого статутного фонду
Для відкриття філії чи представництва необхідна письмова згода Національного банку. Після одержання письмової згоди до Національного банку подаються:
Матеріали для реєстрації філії банку розглядають і дають висновки Головні управління банківського нагляду, банківського обслуговування, валютноекономічне, емісійнокасових операцій, юридичне.
Національний банк України може відмовити комерційному банку у відкритті філії у разі порушення порядку її створення, невідповідності документів законодавству та статуту банку, незадовільного фінансового стану банку, порушення ним економічних нормативів через професійну непридатність керівника, головного бухгалтера, відсутності належної матеріальнотехнічної бази.
Правилами Національного банку України встановлені особливості реєстрації банків, їх філій та представництв за участю іноземного капіталу. Іноземні банки можуть утворювати іноземні юридичні і фізичні особи, спільні банки українські і іноземні юридичні і фізичні особи.
46. Регулювання Національним банком України ліквідності банків України.
47. Нагляд Національного банку України за діяльності банків України.
Національний банк здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків, їхніх відділень, філій, представництв на території України. Він спрямований на забезпечення стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків у деяльности комерційних банків. Утримування нагляду визначається повноваженнями, установленими Законом України “Про банки й банківську діяльність”.
Система нагляду спрямована на скорочення зовнішніх і внутрішніх банківських ризиків.
До зовнішніх ризиків ставляться:
* ризик ліквідності (нездатність банку забезпечити безперебійну оплату своїх зобов'язань перед клієнтами)
* валютний ризик (збитки від несприятливої зміни валютного курсу в умовах відкритої валютної позиції)
* ризик дисконтної ставки (збитки від змін процентної ставки, установлюваної по кредитах НБУ, в умовах фіксованої процентної ставки по наданих кредитах)
* ризик по цінних паперах (збитки від зміни курсу цінних паперів, що перебувають у портфелі банку).
До внутрішніх ризиків віднесені комерційні, пов'язані з людським фактором ризики (кваліфікація персоналу, виконавська дисципліна, якість аудиторської служби), а також операційно-технічні ризики, що відображають ступінь працездатності систем, що забезпечують внутрішню роботу банку: системи безпеки, бухгалтерського обліку, матеріально-технічних коштів, засобів зв'язку.
На зниження внутрішніх ризиків спрямовані процедури реєстрації банків, ліцензування, аудиторських перевірок, икспентирования діяльності комерційного банку співробітниками НБУ.
Функцію нагляду здійснює Керування по банківському нагляді НБУ . Операції по нагляду виконують регіональні керування НБУ відповідно до доведеної їм програмою, окремими завданнями Керування по банківському нагляді.
Комерційні банки зобов'язані щомісяця представляти НБУ наступну звітну інформацію:
* баланс із додатком розрахунку економічних нормативів
* звіт про кредитний портфель
* звіт про портфель цінних паперів
* звіт про валюту й валютну позицію
* звіт про ризик процентної ставки
* звіт про надання й погпшении родинними особами кредиту банку
Крім того, комерційний банк зобов'язаний не пізніше 5 днів після оформлення висновків місячної або річної перевірки надати НБУ звіт про роботу зовнішнього аудита, а наступного дня після оформлення відповідного кредитного договору - звіт про “більші” кредити. Керування банківського нагляду також вправі зажадати від банку надання будь-якої іншої інформації, необхідної для виконання його обов'язків, навіть якщо вона віднесена до банківської службової або комерційної таємниці. Однак отримана інформація не може бути розголошена без згоди комерційного банку.
Загальний нагляд поширюється на стабільно працюючі банки, які фінансово стійкі, дотримують економічних нормативів, норми чинного законодавства й вказівки НБУ, мають гарну ділову репутацію. Його здійснюють регіональні керування НБУ. Загальний нагляд складається в контролі за дотриманням економічних нормативів і перевірці інших звітів, надаваних банками.
Нагляд високого ступеня застосовується відносно банків, які систематично ( тобто два або більше рази ) порушують економічні нормативи й допускають інші грубі порушення або мають незадовільний фінансовий стан.
Ухвалюючи рішення щодо застосуванні інтенсивного нагляду й нагляду високого ступеня, Керування банківського нагляду НБУ проводить інспектування банків, їхніх відділень, філій і представництв. Інспектори НБУ перевіряють законність виконуваних операцій, діяльність внутрішнього й зовнішнього аудита, стан обліку, вірогідність звітів. За підсумками інспектування керівництву банку направляється інформація, у якій вказуються причини виявлених недоліків, оцінюються фінансовий стан банку, його можливості й шляхи виходу зі сформованої ситуації.
48. Поняття та суть банківського кредиту.
Банківський кредит — це основна форма кредиту, який надається комерційними банками у грошовій формі господарським органам у тимчасове користування за оплату на умовах повернення і цільового використання.
Залежно від строків, на які надаються банківські кредити, вони поділяться на коротко-, середньо- і довгострокові.
Короткострокові кредити — це кредити, які надаються банками господарським органам для подолання тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва і обороту, не забезпечених надходженням власних коштів у відповідному періоді. Видаються короткострокові позики на строк до одного року.
Середньостроковими є кредити, що надаються для оплати обладнання, поточних витрат, фінансування капітальних вкладень. Видаються вони на строк до трьох років.
Довгострокові кредити — це кредити, що надаються на фінансування капітальних витрат з реконструкції, модернізації та розширення діючих основних фондів, будівництво нових об'єктів тощо. Довгострокові кредити видаються на строк понад три роки.
Основною формою надання вказаних позик є пряме банківське кредитування, тобто видача установами банків позик безпосередньо суб'єктам господарювання в порядку оплати розрахунково-платіжних документів за придбані товарно-матеріальні цінності, обладнання, конструкції, отримані послуги та на інші передбачені договором цілі.
Кредитування — це спосіб видачі (надання) кредиторами (банками) коштів суб'єктам підприємницької діяльності (позичальникам) у тимчасове використання на чітко визначені цілі, за оплату і на умовах повернення.
Кредитор — це суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності в тимчасове користування.
Позичальник — це суб'єкт кредитних відносин, який одержує в тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, оплати і строковості.
Видача банками кредитів суб'єктам підприємницької діяльності здійснюється в разі дотримання таких принципів: забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання.
Принцип забезпеченості кредиту означає, що позичальник на взяту суму кредиту подає банку в заставу вартість наявного в нього майна, матеріальних цінностей, цінних паперів тощо. Основна мета цього забезпечення — захистити банк від можливих збитків у разі неповернення позичальником взятої позики через неплатоспроможність. Забезпеченість є надійною гарантією повернення кредиту. Вартість закладеного у забезпечення кредиту майна, матеріальних цінностей тощо повинна на 25-30 % перевищувати суму кредиту, що видається.
Принцип повернення кредиту означає, що одержані суб'єктом господарювання позичені кошти мають бути повернені банку у строк, встановлений у кредитному договорі. Джерелом повернення позики є грошові кошти, одержані підприємством за продану продукцію і надані послуги.
У разі неповернення позичальником у встановлений строк кредиту з об'єктивних причин, які привели до тимчасових труднощів з надходження грошових коштів, банк може надати відстрочення на обумовлений строк погашення кредиту. Якщо ж підприємство не має об'єктивних причин непогашення кредиту у встановлений строк, банк непогашену суму відносить на рахунок прострочених позик з нарахуванням на них підвищених відсотків.
Принцип строковості кредиту полягає в тому, що позики підприємству видаються на чітко визначений у договорі строк, після завершення якого вони мають бути повернуті. Строк повернення позики встановлюється виходячи з мети фінансування. При порушенні позичальником строків повернення кредиту банк може застосувати до нього штрафні санкції і відмовити йому в подальшому у видачі кредиту.
Принцип платності кредиту полягає в тому, що позики установи банків видають суб'єктам господарювання за певну плату, яка називається відсотком. Розмір оплати за кредит і порядок її сплати встановлюються банком залежно від ступеня кредитного ризику, поданого забезпечення, рівня облікової ставки НБУ, оплати за кредитні ресурси, інфляції та інших факторів. Встановлений розмір оплати (відсоток) за кредит фіксується у кредитному договорі.
Принцип цільового використання кредиту передбачає надання позикових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Кредит надається для фінансування конкретних заходів, а не у всіх випадках, коли підприємство потребує грошових коштів. У разі
використання підприємством одержаної позики не за цільовим призначенням, банк призупиняє його кредитування і вживає заходів дострокового стягнення виданої позики.
49. Принципи банківського кредитування
Можна виділити три основні рівні системи принципів банківського кредитування:
50. До кредитних операцій банків належать:
Види банківських кредитів:
За строками користування банківські кредити поділяють на:
За забезпеченням виділяють такі види банківського кредиту:
За методами надання виділяють такі види банківських кредитів:
За методами погашення банківські кредити поділяються на такі, що погашаються:
За формою залучення (організації) банківський кредит поділяється на:
51. Зміст кредитних правовідносин
Під змістом кредитних правовідносин розуміються права й обов’язки їх суб’єктів. Зміст банківських кредитних правовідносин знаходить основне виявлення в принципах кредитування, до яких належать: забезпеченість, строковість, платність, повернення кредиту та цільовий характер його використання.
52. Безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
53. Форми безготівкових розрахунків.
В Україні діють такі форми безготівкових розрахунків:
54. Поняття і функції страхування
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Функції страхування:
— ризикова - перерозподіл грошової маси серед учасників страхування у зв'язку з настанням наслідків страхових випадків;
— попереджувальна - фінансування за рахунок страхового фонду заходів по зменшенню вірогідності настання події або зменшенню можливих негативних наслідків при настанні страхових випадків (превентивні заходи);
— накопичувальна - утворення страхових резервів як умова акумуляції грошових коштів; здійснення інвестиційної діяльності страховими компаніями;
— контрольна - контроль за цільовим формуванням і використанням грошових коштів із страхового фонду.
55. Поняття і вимоги до страховика
Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Вимоги до страховика:
56. Страхувальники, страховики і застраховані
Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох.
Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.
Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.
57. Форми, види і галузі страхування
Форми страхування: добровільне або обов'язкове страхування.
Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Види добровільного страхування: 1) страхування життя; 2) страхування від нещасних випадків; 3) медичне страхування (безперервне страхування здоров'я); 4) страхування здоров'я на випадок хвороби; 5) страхування залізничного транспорту; 6) страхування наземного транспорту (крім залізничного); 7) страхування повітряного транспорту; 8) страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту; 9) страхування вантажів та багажу (вантажобагажу); 10) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ тощо (усього 22 види + інші);
Обов'язкове страхування - 1) медичне страхування; 2) особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків; 3) особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд); 4) страхування спортсменів вищих категорій; 5) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини; 6) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті; 7) авіаційне страхування цивільної авіації тощо (усього – 46).
Галузі страхування – відповідно до видів (у медичній, авіаційній галузях тощо).
58. Види загальнообов’язкового державного соціального страхування:
59. Державний нагляд за страховою діяльністю
Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.
Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Уповноваженим органом та його органами на місцях.
Уповноважений орган видає страховикам ліцензію на проведення конкретних видів страхування.
Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії.
Основними функціями Уповноваженого органу є:
1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;
2) видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок їх відповідності виданій ліцензії;
3) видача свідоцтв про включення страхових та перестрахових брокерів до державного реєстру страхових та перестрахових брокерів та проведення перевірки додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні і достовірності їх звітності;
4) проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності;
5) розроблення нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції Уповноваженого органу та ін..
60. Правовий статус ПФУ
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України (далі - Міністр).
Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).
2. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України (далі - Міністерство), іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснює правління Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України.
61. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені статтею 34 цього Закону, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів.
Усі застраховані особи є членами цього Фонду.
Фонд є некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам Фондом, стабільної діяльності Фонду.
Фонд є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також символіку, що затверджується правлінням Фонду. Фонд набуває прав юридичної особи з дня реєстрації статуту в спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади.
62. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України
Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Діяльність Фонду регулюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування й нещасного випадку на виробництві та професійного захворюванні які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р.
Права Фонду (ст. 22 Закону). Фонд здійснює заходи, спрямовані на запобігання нещасним випадкам, усунення загрози здоров'ю працівників, спричиненої умовами праці, зокрема:
1) надає страхувальникам необхідні консультації, сприяє їм у створенні та реалізації ефективної системи управління охороною праці;
2) бере участь: у розробленні центральними органами виконавчої влади національної та галузевих програм поліпшення стану безпеки, умов праці, виробничого середовища та їх реалізації; у навчанні, підвищенні рівня знань працівників, які вирішують питання охорони праці; в організації розроблення й виробництва засобів індивідуального захисту працівників; у здійсненні наукових досліджень у сфері охорони та медицини праці;
3) перевіряє стан профілактичної роботи й охорони праці на підприємствах, бере участь у розслідуванні групових нещасних випадків, нещасних випадків із смертельними наслідками та з можливою інвалідністю, а також професійних захворювань;
4) веде пропаганду безпечних і нешкідливих умов праці, організовує створення тематичних кінофільмів, радіо- й телепередач, видає та розповсюджує нормативні акти, підручники, журнали, іншу спеціальну літературу, плакати, пам'ятки тощо із соціального страхування від нещасного випадку й охорони праці. Для виконання цих функцій Фонд створює своє видавництво з відповідною поліграфічною базою;
5) бере участь у розробленні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;
6) вивчає та поширює позитивний досвід створення безпечних і нешкідливих умов виробництва;
7) надає підприємствам на безповоротній основі фінансову допомогу для розв'язання особливо гострих проблем з охорони праці;
8) виконує інші профілактичні роботи
Обов'язки Фонду (ст. 24 Закону):
1) вести реєстр страхувальників;
2) письмово повідомляти страхувальнику умовний клас професійного ризику його підприємства - групу галузей (підгалузей) економіки чи видів діяльності, що мають визначений для цієї групи
рівень виробничого травматизму та професійної захворюваності;
3) укладати угоди з лікувально-профілактичними закладами та деякими лікарями на обслуговування потерпілих на'виробництві;
4) вивчати й використовувати досвід управління охороною праці та страхування від нещасного випадку в зарубіжних країнах;
5) співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних із матеріальним забезпеченням і наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному
конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів. Якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат;.
6) виконувати інші роботи, пов'язані з координацією страхової діяльності.
Платники (статті 6, 7 Закону):
• роботодавець:
• власник підприємства чи уповноважений ним орган і фізична особа, що використовує найману працю;
• власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (зокрема й міжнародних), філії чи представництва, що використовує найману працю, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана ВРУ;
• застрахована особа (інколи, у випадках добровільного страхування) - фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (працівник).
Особи, що підлягають страхуванню (ст. 8 Закону). Обов 'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:
• особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);
• учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних
навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;
• особи, що утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах і залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спе-
ціальними договорами;
• відповідно до ст. 9 Закону - зародки та новонароджені.
Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку у Фонді можуть застрахуватися:
» священнослужителі, церковнослужителі й особи, що працюють у релігійних організаціях на виборних посадах;
• особи, які забезпечують себе роботою самостійно;
• громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.
Строк страхування розпочинається з дня наступного від дня прийняття заяви, за умови сплати страхового внеску. Страхування припиняється, якщо страховий внесок до Фонду соціального стра-
хування від нещасних випадків не перераховано протягом трьох місяців від дня подання заяви.
Фінансування Фонду здійснюється за рахунок (ст. 46 Закону):
• внесків роботодавців: для підприємств - із віднесенням на валові витрати виробництва; для бюджетних установ і організацій - із асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;
• капіталізованих платежів, які надійшли у випадках ліквідації страхувальників;
• прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;
• коштів, отриманих від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємств, а також штрафів із працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;
• добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.
Управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до ст. 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. здійснюється на паритетних засадах державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція.
Правління Фонду (ст. 17 Закону). Правління Фонду складається із представників трьох представницьких сторін: держави, застрахованих осіб, роботодавців. Представників держави призначає КМУ, а представників застрахованих осіб і роботодавців обирають (делегують) об'єднання профспілок та роботодавців, які мають статус всеукраїнських. Правління Фонду створюється на шестирічний строк.
Повноваження правління Фонду:
1) обирає з-поміж своїх членів строком на два роки голову правління Фонду та двох його заступників. При цьому забезпечується почергово представництво на цих посадах кожної з трьох представницьких сторін;
2) спрямовує та контролює діяльність виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів; заслуховує звіти директора виконавчої дирекції Фонду про її діяльність;
3) створює на паритетних засадах для вирішення найбільш важливих завдань Фонду постійні й тимчасові комісії з питань профілактики нещасних випадків, виконання бюджету, призначення пенсій тощо;
4) щорічно готує та подає в установленому порядку пропозиції щодо галузевих тарифів внесків на соціальне страхування від нещасних випадків;
5) визначає кадрову політику;
6) призначає директора виконавчої дирекції Фонду та його заступників;
7) затверджує: статут Фонду, зміни до нього; регламент роботи правління Фонду; річні бюджети Фонду та звіти про їх виконання; порядок використання коштів бюджету й коштів резерву Фонду;
Виконавча дирекція Фонду є постійним виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція підзвітна правлінню Фонду, проводить свою діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, що визначаються його статутом і Положенням про виконавчу дирекцію Фонду, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду. Директор виконавчої дирекції
Фонд соціального страхування від нещасних випадків входить до
складу правління Фонду з правом дорадчого голосу. Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах і містах обласного значення.
Наглядова рада Фонду (ст. 26 Закону) здійснює нагляд за діяльністю Фонду. Метою нагляду є забезпечити виконання Фондом його статутних завдань і цільового використання коштів цього Фонду. Члени наглядової ради працюють на громадських засадах і не можуть бути одночасно членами правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків та працівниками виконавчої дирекції зазначеного Фонду чи її робочих органів. До наглядової ради, що складається з 15 осіб, входять у рівній кількості представники держави, застрахованих осіб і роботодавців. Наглядова рада має такі повноваження:
1) перевіряє діяльність Фонду;
2) заслуховує звіти правління та виконавчої дирекції Фонду з питань виконання Фондом його статутних завдань і використання страхових коштів, дає відповідні рекомендації Фонду;
3) у разі потреби, крім щорічних аудиторських перевірок використання страхових коштів, призначає позачергові перевірки фінансової діяльності Фонду чи деяких напрямів його роботи, діяльності робочих органів виконавчої дирекції Фонду. Перевірки проводяться за рахунок коштів Фонду;
4) отримує необхідну інформацію про роботу Фонду;'
5) узагальнює практику застосування законодавства про страхування від нещасного випадку, готує пропозиції Фонду та КМУ про його вдосконалення;
6) за наявності порушень законодавства про страхування від нещасного випадку встановлює Фонду строк для їх усунення. Якщо такі порушення не усунено, порушує питання про відповідальність посадових осіб Фонду згідно із законодавством;
7) у разі потреби вимагає скликання засідання правління Фонду;
8) сприяє налагодженню відносин і взаємодії Фонду, страхувальників та застрахованих у вирішенні завдань страхування від нещасного випадку.
63. Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття
Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору й акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове Державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. і статутом Фонду. Це цільовий централізований страховий фонд, некомерційна самоврядна організація. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Усі застраховані особи є членами Фонду.
Права Фонду (ч. 1 ст. 34 Закону):
1) застосовувати фінансові санкції, передбачені законом, у разі порушення порядку сплати страхувальниками страхових внесків;
2) стягувати з посадових осіб і страхувальників передбачені законом штрафи та застосовувати інші фінансові санкції за недотримання Закону.
Обов'язки Фонду
1) забезпечувати збір страхових внесків;
2) виплачувати забезпечення та надавати соціальні послуги,передбачені Законом;
3) вживати заходів для раціонального використання коштів і забезпечення фінансової стабільності Фонду;
4) контролювати правильність нарахування, своєчасність сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань страхування на випадок безробіття;
5) контролювати правильність призначення та виплати роботодавцем допомоги на випадок часткового безробіття застрахованим особам;
6) щорічно складати звіт про результати своєї діяльності та подавати його КМУ;
7) інформувати застрахованих осіб про результати своєї роботи через засоби масової інформації.
Платник (п. 2 ч. 2 ст. 4) - роботодавець, який набуває статусу
платника страхових внесків до Фонду від дня реєстрації відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 35 Закону.
Особи, що підлягають страхуванню на випадок безробіття,- це особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), зокрема й ті, що проходять альтернативну (невійськову) службу, а також ті, що працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю. При цьому особа набуває статусу застрахованої особи від дня укладення трудового договору, з цього дня починається сплата страхових внесків. Сплата страхових внесків припиняється в день розірвання трудового договору. Особам, які підлягають страхуванню на випадок безробіття, видається свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що є єдиним для всіх видів соціального страхування (ст. 4 Закону). Розмір допомоги по безробіттю застрахованим особам визначається у відсотках від їхньої середньої заробітної плати (доходу), залежно від страхового стажу та тривалості безробіття (див. ст. 23 Закону).
Особи, що не підлягають страхуванню на випадок безробіття:
- пенсіонери, які працюють, та особи, в котрих відповідно до законодавства України виникло право на пенсію;
- іноземці й особи без громадянства, що тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана ВРУ.
Джерела формування Фонду (ст. 16 Закону):
1) страхові внески страхувальників - роботодавців, застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених Законом та іншими законодавчими актами;
2) асигнування державного бюджету;
3) суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій і фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків і використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення;
4) прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, зокрема й резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку;
5) благодійні внески підприємств, установ, організацій і фізичних осіб;
6) інші надходження відповідно до законодавства України.
Напрями витрачання коштів (ст. 7. ч. 2 ст, 16 Закону):
1) допомога по безробіттю, зокрема н одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;
2) допомога по частковому безробіттю (ст. 26 Закону);
3) матеріальна допомога в період професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації безробітного (ст. 27 Закону);
4) матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні (ст. 28 Закону);
5) допомога на поховання в разі смерті безробітного чи особи, що перебувала на його утриманні (згідно зі ст. 29 Закону виплачується особам, які здійснювали поховання, у розмірі прожиткового мінімуму);
6) відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію осіб, зазначених у ч. 2 ст. 20 Закону (тобто виплата пенсій особам, які достроково вийшли на пенсію у період до досягнення ними пенсійного віку здійснюється Пенсійним фондом України за рахунок коштів, які відшкодовуються Фондом);
7) фінансування витрат на утримання й забезпечення діяльності виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, управління Фондом, розвиток його матеріальної та інформаційної бази;
8) створення резерву коштів Фонду;
9) соціальні послуги:
а) професійна підготовка чи перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;
б) пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні зокрема й через надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних і фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних (ст. ЗО Закону);
в) інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.
Видатки бюджету Фонду щодо забезпечення виплати допомоги по безробіттю є захищеними. Фінансування цих видатків проводиться в першочерговому порядку.
Управління Фондом відповідно до ст. 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. здійснюється на паритетних засадах державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.Управління Фондом здійснюють правління Фонду та виконавча дирекція Фонду.
Правління Фонду складається з 45 осіб (по 15 від держави, застрахованих осіб і роботодавців), які виконують свої обов'язки на громадських засадах. Представниками держави є представники від центральних органів виконавчої влади, призначені КМУ. Представники застрахованих осіб і роботодавців делегуються профспілками, їх об'єднаннями та об'єднаннями роботодавців. Строк повноважень членів правління Фонду становить шість років і закінчується в день першого засідання нового складу правління фонду.
Повноваження правління Фонду (ст. 11 Закону);
1) спрямовує й контролює діяльність виконавчої дирекції Фонду і а її робочих органів, визначає перспективні й поточні завдання Фонду;
2) затверджує документи, що регламентують внутрішню діяльність Фонду, зокрема й виконавчої дирекції Фонду;
3) обирає голову правління Фонду та його заступників;
4) розглядає кандидатури на посади керівника виконавчої дирекції Фонду та його заступників і дає згоду на їх призначення в установленому порядку;
5) дає згоду на звільнення в установленому порядку керівника виконавчої дирекції Фонду та його заступників, а в разі порушення ними законодавства чи статуту - вносить обгрунтоване подання про звільнення, на котре обов'язково слід зважати;
6) затверджує бюджет Фонду на поточний рік після встановлення ВРУ розміру страхових внесків і звіт про його виконання- затверджує порядок використання коштів з деяких видатків бюджету Фонду;
7) вирішує поточні питання щодо формування та використання резерву коштів Фонду;
8) вносить КМУ пропозиції про розмір страхових внесків для подання в установленому порядку ВРУ на затвердження;
9) вирішує інші питання діяльності Фонду відповідно до його статуту.
Виконавча дирекція Фонду (ст. 12 Закону) - виконавчий орган правління Фонду, що забезпечує виконання рішень правління. Виконавча дирекція Фонду організовує виконання рішень правління Фонду та забезпечує дотримання законодавства України про страхування на випадок безробіття; діє від імені Фонду та підзвітна йому в межах і порядку, передбачених статутом Фонду. Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості.
Функції виконавчої дгірещії Фонду та її робочих органів:
1) ведення реєстру платників страхових внесків;
2) провадження збору страхових внесків;
3) здійснення оперативного розпорядження фінансовими ресурсами Фонду в межах затвердженого бюджету;
4) виплата забезпечення та надання соціальних послуг, передбачених цим Законом;
5) контроль за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття;
6) представлення інтересів Фонду в судових та інших органах;
7) представлення Фонду у відносинах з органами державної влади й органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян із питань соціального захисту, а також органами соціального страхування на
випадок безробіття зарубіжних країн, міжнародними організація- ми, діяльність яких пов'язана із захистом соціальних прав людини;
8) підготовка та подання на розгляд правління Фонду: пропозиції щодо вдосконалення законодавства про обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття; пропозиції щодо розміру страхових внесків на наступний рік; проекту бюджету та звіту про виконання бюджету Фонду; пропозиції щодо розміру резерву кош-
тів Фонду; звіту про діяльність.
Наглядова рада (ст. 13 Закону) здійснює нагляд за діяльністю фонду та контролює виконання Фондом статутних завдань і цільове використання ним коштів. Наглядова рада складається з 15 осіб; до неї належать у однаковій кількості представники держави, застрахованих осіб і роботодавців. Представники держави – це представники від центральних органів виконавчої влади, яких призначає КМУ. Представників застрахованих осіб та роботодавців делегують профспілки, їх об'єднання й об'єднання роботодавців.
Наглядова рада діє на громадських засадах, до її складу не можуть належати члени правління Фонду та працівники виконавчої дирекції Фонду. Строк повноважень членів наглядової ради становить шість років.
Наглядову раду очолює голова, котрого обирають на два роки зі складу членів наглядової ради по черзі від представників кожної сторони та не може представляти ту сторону, від якої обрано голову правління Фонду.
Функції наглядової ради:
1) обрання голови наглядової ради та затвердження двох його заступників, які разом із головою представляють сторони;
2) затвердження регламенту роботи наглядової ради;
3) заслуховування звітів правління Фонду та виконавчої дирекції Фонду з питань виконання статутних завдань Фонду й цільового використання коштів Фонду;
4) у разі потреби може вимагати від правління Фонду проведення аудиторської перевірки діяльності Фонду;
5) ставить питання про відповідальність посадових осіб виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів за виявлені порушення; отримує необхідну інформацію про роботу органів управління Фонду.
Наглядова рада проводить свої засідання відповідно до плану але не рідше, ніж один раз на квартал. Позачергові засідання скликає голова наглядової ради, а також на вимогу однієї третини ЇЇ членів. Засідання наглядової ради є правомочним, якщо на ньому присутні не менш ніж дві третини її складу та не менше за половину від кожної сторони. Рішення приймаються більшістю голосів присутніх членів. При рівності голосів голос голови наглядової ради є вирішальним. У засіданні наглядової ради з правом дорадчого голосу беруть участь голова правління Фонду, керівник виконавчої дирекції Фонду чи їх заступники. Члени наглядової ради можуть брати участь у засіданні правління Фонду з правом дорадчого голосу. Оформлення матеріалів засідання наглядової ради та ведення її документації здійснює виконавча дирекція Фонду.
64.Відмінність між обов’язковим та добровільним страхуванням
Під обов’язковим страхування, на думку В. Семеняки, необхідно розуміти таку правову форму страхування, при якій на страхувальника законом покладається обов’язок проводити страхування життя, здоров’я, працездатності або майні чи своєї цивільної відповідальність перед третіми особами за власний рахунок або за рахунок зацікавлених осіб. Обов’язок щодо проведення страхування повинен бути покладений на страхувальника виключно законом. Якщо ж обов’язок щодо проведення страхування не покладається законом, а заснований на договорі, у тому числі, наприклад, обов’язок страхування майна – на договорі з власником майна, таке страхування не може бути віднесене до обов’язкового страхування.
Для добровільного страхування у порівняння з обов’язковим властиве неповне охоплення об’єктів, тому що не всі потенційні страхувальники бажають укласти договори страхування. На відміну від обов’язкового, добровільне страхування завжди діє в межах певного періоду, обумовленого договором.
Основна відмінність між добровільним і обов’язковим страхування полягає в тому, що суспільні відносини щодо останнього виникають на підставі закону, а добровільного - виключно на основі договору між страхувальником і страховиком. В обов’язковому страхування ні у страховика, ні у страхувальника практично не лишається “свободи маневру”, адже всі істотні умови будь-якого виду обов’язкового страхування, навіть сама форма договору, заздалегідь повинні бути визначені законодавчими актами [9]. Принцип обов’язковості однаково поширюється на страхувальників, і на страховика. Перший має обов’язково застрахувати передбачений законодавством об’єкт, а другий не має права відмовити йому в цьому
65.Нормативно-правове регулювання відносин в сфері страхування
ЗУ «про страхування»
66. Збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
67. Відносини у сфері страхування, що регулюються фінансовим правом
в Україні у сфері страхування фінансово-правовими нормами регулюються відносини між:
Страхувальниками і фондами соціального страхування з приводу здійснення обов'язкового державного соціального страхування.
Страховиками і державою в особі податкових інспекцій з приводу внесення ними податків, зборів і інших обов'язкових платежів у Державний бюджет України, а також внесків у державні цільові фонди, передбачені нормативними актами держави.
Страховиками і державою в особі центральних органів виконавчої влади з приводу придбання страховиком цінних паперів, що емітуються державою. В них страхові компанії можуть розміщувати страхові резерви.
Національною акціонерною страховою компанією "Оранта" і державою з приводу обов'язкового особистого державного страхування працівників, службовців Верховної Ради України, прокуратури України, Митного комітету України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного управління казначейства України, державної Контрольно-ревізійної служби України.
Законом України "Про страхування" регламентуються умови діяльності страхових компаній. Вони можуть бути створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств чи товариств з додатковою відповідальністю. Для них визначається мінімальний розмір статутного фонду.
Для здійснення страхової діяльності необхідне отримання ліцензії. У подальшому обов'язковим є створення резервних фондів, регламентується порядок здійснення інвестиційної та фондової діяльності.
Слід сказати, що відносини в галузі страхування регулюються нормами цілого ряду інших галузей права, насамперед цивільного, тому страхування як юридичний інститут вивчається не лише у фінансовому праві.
68. Організація страхування
Організація страхової справи забезпечує її надійність і раціональність: з одного боку, наявність централізованих коштів дає високі гарантії відшкодування збитків, з іншого — дає змогу ефективно використовувати тимчасово вільні кошти на фінансовому ринку.
Страхування — це система обмінно-перерозподільних відносин з приводу формування і використання колективних страхових фондів на засадах солідарної відповідальності.
З позицій цільового формування і використання страхових фондів — це перерозподільні відносини між тими суб’єктами, що сплачували страхові внески, і тими, хто отримує відшкодування збитків. З погляду взаємовідносин окремих суб’єктів зі страховими компаніями — це плата за хеджування ризику (плата за спокій), тобто обмінні відносини. Розміщення коштів страхових фондів на фінансовому ринку відображає відносини з приводу торгівлі тимчасово вільними фінансовими ресурсами, тобто перерозподіл ресурсів між учасниками страхування та іншими суб’єктами фінансових відносин.
Організація страхової справи ґрунтується на виділенні суб’єктів страхування і форм страхових відносин.
Основними суб’єктами страхування є страховик, страхувальник і застрахований.
Страховик — юридична особа — страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування. За методом фінансової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. За предметом діяльності (фінансовими ресурсами) страховик є фінансовою інституцією.
Страхувальник — юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду.
Застрахований — юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування при настанні страхового випадку. Крім того, може виділятись такий суб’єкт, як отримувач страхового відшкодування в тих випадках, коли його не може отримати застрахований.
В окремих випадках у страхових відносинах може брати участь кілька страховиків. Це засновується на двох формах страхових відносин: співстрахування і перестрахування. Співстрахування — це участь у страхуванні відразу кількох страховиків. Перестрахування — це передання договору страхування від одного страховика до іншого. У цих відносинах виділяються два суб’єкти: перестрахувальник і перестраховик. Перестрахувальник — це страховик, який передає другому договір страхування, перестраховик — це страховик, який приймає договір страхування і зобов’язання з нього.
69.Відповідальність за порушення податкового законодавства
Суб'єкти податкового правопорушення - платники податків, які мають об'єкт оподаткування і зобов'язані у зв'язку з цим сплачувати відповідний податок.Коли обов'язки зі сплати покладаються на підприємство, що виплачує дохід (при перерахуванні податку з доходів громадян), суб'єктом відповідальності (за неправильний розрахунок, утримання податку, несвоєчасне перерахування його до бюджету) є саме підприємство. Коли платником податку є юридична особа чи її відокремлений підрозділ, то до адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства можуть бути притягнуті їх посадові особи.
Відповідно до чинного законодавства платник податку може бути притягнутий до відповідальності в разі:
1) ухилення від сплати податку, іншого обов'язкового платежу.
2) заниження об'єкта оподаткування
3) несвоєчасної сплати податку, іншого обов'язкового платежу;
4) неподання (несвоєчасного подання) податкових декларацій, розрахунків, інших документів, необхідних для обчислення податків, обов'язкових платежів до податкових органів;
5) неподання (несвоєчасного подання) до банку платіжних доручень на сплату податків, інших обов'язкових платежів;
6) недопущення перевіряючих для обстеження приміщень, що використовуються для отримання доходів тощо. Податки, інші обов'язкові платежі, не оплачені у встановлені строки, а також пеня та штрафи, які застосовуються до платника, визнаються податковою заборгованістю.
Фінансові санкції за порушення податкового законодавства
Податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання
Пеня - плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання.
Штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.
Існує адміністративна, дисциплінарна і кримінальна відповідальність за порушення податкового законодавства.
70.Відповідальність сторін у розрахункових відносинах
Відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором банківського рахунку носить взаємний характер. Особливе значення має регламентація відповідальності банку як сильнішої сторони договору. Ця відповідальність настає для банку за несвоєчасне або неправильне зарахування на рахунок надійшли клієнтові коштів або за їхнє необгрунтоване списання з рахунку, а також за невиконання вказівок клієнта про перерахування грошових коштів з рахунку або про їх видачу
Розрахункові відносини між підприємствами і організаціями здійснюються шляхом безготівкових розрахунків. Суть безготівкових розрахунків полягає в тому, що платежі здійснюються шляхом переказу коштів з рахунка платника у банку на рахунок одержувача. Безготівковий платіжний оборот поділяється на дві частини - розрахунки за товарними операціями і ^розрахунки за нетоварними операціями. Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22, безготівкові розрахунки можуть здійснюватись за такими формами документів: платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, розрахункових чеків, акредитивів, а також розрахунки за допомогою дистанційного обслуговування.
71.Поняття грошей, грошової системи, грошового обігу
Гроші — особливий товар, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів. Гроші виконують функції мірила вартості та засобу обігу.
Грошова система — це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави.
Грошовий обіг – безперервна циркуляція грошей як засобів обігу і платежу, рух грошових засобів, як складова частина товарно-грошових, торгових, фінансово-кредитних, платіжних операцій.
72.Готівка, готівкові розрахунки
Готівка — сума випущених в обіг паперових і монетних грошей.
Готівкова форма розрахунків застосовується для обслуговування населення (наприклад - виплата заробітної плати, премій, грошової допомоги, дивідендів, пенсій). Отримуючи грошові доходи, населення витрачає їх на купівлю товарів, продуктів харчування, оплачує послуги і здійснює інші платежі. Між готівковими і безготівковими розрахунками існує тісний зв 'язок.
Розрахунки в готівковій формі для підприємств усіх видів діяльності і форм власності проводяться з оформленням таких документів, рис. 2.3:
- податкова накладна;
- прибуткові і видатковий касові ордери;
- касовий або товарний чек;
- квитанції;
- договір закупівлі-продажу;
- акт про закупівлю товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Готівкову форму розрахунків застосовують:
- для розрахунків із працівниками (виплата заробітної платні, грошових компенсацій, премій, дивідендів, пенсій тощо);
- забезпечення нагальних господарських потреб (на придбання канцелярських товарів, оплату витрат на відрядження тощо);
- розрахунків із бюджетом і державними цільовими фондами;
- розрахунків між підприємствами - діловими партнерами (за матеріали, паливо тощо, але не більше, ніж 10000 грн. на день), за умови відсутності у них податкової заборгованості.
73. Види банківських рахунків
Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунка поточні рахунки, за договором банківського вкладу — вкладні (депозитні) рахунки. Законодавством визначаються також інші види банківських рахунків.
Поточний рахунок — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
До поточних рахунків також належать:
— рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України;
— поточні рахунки типу «Н», що відкриваються в національній валюті офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб — нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України;
— поточні рахунки типу «П», що відкриваються в національній валюті постійним представництвам;
— карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до встановлених вимог. Операції за цими рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених відповідними нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють здійснення операцій із застосуванням платіжних карток;
— поточні (накопичувальні) рахунки виборчих фондів;
— інвестиційні рахунки, що відкриваються нерезидентам-інвесторам в уповноважених банках України для здійснення інвестиційної діяльності в Україні, а також для повернення іноземної інвестиції та прибутків, доходів, інших коштів, одержаних іноземним інвестором від інвестиційної діяльності в Україні.
Вкладний (депозитний) рахунок — це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.
До вкладних (депозитних) рахунків також належать пенсійні депозитні рахунки, що відкриваються фізичним особам відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» для накопичення заощаджень на виплату пенсії.
Металевий рахунок — це рахунок, який відкривається уповноваженими банками України для обліку операцій, що здійснюються з банківськими металами.
Кореспондентський рахунок — рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів. Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється встановленням між банками кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.
74.Безготівкові розрахунки
Безготівкові розрахунки — платежі, які здійснюються шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок кредитора у банках без використання грошових купюр. Безготівкові розрахунки застосовуються між підприємствами і організаціями для розрахунків за куплені сировину, матеріали, напівфабрикати, відвантажену продукцію, виконані роботи і т. д. Безготівкові розрахунки використовуються також населенням для внесення вкладів, розрахунків за квартиру і комунальні послуги, оплату товарів та ін. Безготівкові розрахунки здійснюються на основі розрахункових документів встановлених форм — платіжних вимог, платіжних доручень, розрахункових чеків. Безготівкові розрахунки населення здійснюються через ощадні банки, але широкого поширення не набули.
Згідно з Інструкцією Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні», безготівкові розрахунки можуть здійснюватися за такими формами розрахункових документів:
платіжними дорученнями;
платіжними вимогами-дорученнями;
розрахунковими чеками;
акредитивами;
платіжними вимогами;
банківськими платіжними картками;
векселями;
інкасовими дорученнями (розпорядженнями).
75. Вексель, акредитив, розрахунковий чек.
Вексельна форма розрахунків являє собою розрахунки між постачальником і платником за товари чи послуги з відстроченням платежу (комерційний кредит) на підставі спеціального документа-векселя.
Вексель — цінний папір, що свідчить про безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють два види векселів: прості та переказні.
Акредитив — умовне грошове зобов'язання, що приймається банком-емітентом за дорученням платника щодо акредитиву, здійснити платіж на користь бенефіціара (одержувача коштів) у визначеній сумі після надання документів. Акредитив погашається банком у зазначені в цьому документі строки, або банк доручає іншому банкові провести такий платіж.
Розрахунковий чек - паперовий розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене розпорядження платника банку, що його обслуговує, провести переказ суми грошей на користь визначеного в ньому отримувача.
76. Платіжна вимога-доручення, платіжна вимога, платіжне доручення
Платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача безпосередньо до платника сплатити суму грошей та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної платником суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Платіжна вимога - розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або при договірному списанні отримувача до обслуговуючого платника банку здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми грошей з рахунку платника на рахунок отримувача.
Платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача.
77. Розрахунковий інструмент, платіжний документ.
Платіжний інструмент - засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунка платника. До платіжних інструментів відносяться документи на переказ та спеціальні платіжні засоби
Розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.
78. Поняття валюти, валюта України, іноземна валюта
валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу;
іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу;
79. Валютні цінності та валютні операції
1) валютні цінності:
а) валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу;
б) іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу;
в) платіжні документи та цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України, в іноземній валюті або банківських металах;
г) банківські метали - золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів
2) валютні операції:
а) операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
б) операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;
в) операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
80. Поняття і зміст валютного регулювання
Валютне регулювання — це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо організації та здійснення валютних операцій. Валютне регулювання охоплює групу правових відносин, які утворюють окремий ін-ститут фінансового права
До основних елементів системи валютного регулювання можна віднести:
– визначення переліку об’єктів, що мають статус валютних цінностей;
– закріплення статусу суб’єктів валютного регулювання;
– встановлення порядку здійснення валютних операцій;
– визначення порядку формування валютних резервів;
– валютний контроль;
– підстави відповідальності за порушення валютного законодавства.
81. Валютний контроль: поняття, суб’єкти
Функції агента валютного контролю - обов'язки уповноваженого банку, іншої фінансової установи та національного оператора поштового зв'язку, які отримали від Національного банку генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи.
Цей контроль полягає в запобіганні уповноваженими банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку проведенню резидентами і нерезидентами через ці установи незаконних валютних операцій та/або своєчасному інформуванні уповноваженими банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку у випадках та в порядку, установлених законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій.
82. Повноваження контролюючих суб’єктів валютного контролю
Компетенція зазначених органів розмежовується так:
Національний банк України:
- здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів;
- забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова служба України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами на території України.
Міністерство зв'язку України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.
Державна митна служба України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
83. Агенти валютного контролю
Ними є: уповноважені банків, інших фінансових установ та національного оператора поштового зв'язку, які отримали від Національного банку генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи.
84. Підконтрольні суб’єкти валютного контролю
Резеденти і нерезиденти, які проводять валютні операції через банки, інші фінансові установи, національного оператора поштового зв’язку, в тому числі фізичні та юридичні особи.
85. Відповідальність за порушення валютного законодавства
Здійснення банками або іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку операцій з валютними цінностями, що передбачені пунктом 2 статті 5 Декрету, без одержання генеральної ліцензії Національного банку тягне за собою накладення штрафу.
Здійснення резидентами і нерезидентами операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензії Національного банку, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за офіційним курсом гривні до іноземних валют та банківських металів, установленим Національним банком на день здійснення таких операцій
Торгівля іноземною валютою банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку без одержання ліцензії Національного банку та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком, тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за офіційним курсом гривні до іноземних валют та банківських металів, установленим Національним банком на день здійснення таких операцій, з виключенням або без виключення банку з Державного реєстру банків.
86. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг), є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України.
Нацкомфінпослуг здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.