Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
10.Негативні види дії ліків, їх причини.
Згідно з визначенням ВООЗ небажаною дією є «кожна реакція на ЛЗ, що є шкідливою для організму і виникає внаслідок використання під час лікування, діагностики або профілактики захворювання». Побічні ефекти виникають у кожного 20-го хворого, а в стаціонарі – у кожного 3-го пацієнта. Загроза виникнення побічних ефектів дуже велика в групах ризику:
Небажані дії можуть виникати при терапевтичній концентрації препарату в плазмі крові. Більшість з них (70-80% випадків) можна передбачити, знаючи фармакокінетику і фармакодинаміку препарату. Так, наприклад, кислота ацетилсаліцилова зумовлює ульцерогенну дію при застосуванні до їди, тому пацієнту слід призначати препарат після їжі в подрібненому вигляді, запивати молоком.
Є небажані дії, що неможливо передбачити (у 20-30 випадках):
Є також побічні ефекти, що виникають незалежно від концентрації ліків у плазмі крові. Це група біологічних вторинних побічних явищ. До них належать дисбактеріоз - якісне і кількісне порушення мікрофлори кишок, тяжкими наслідками якого є:
Особливе місце серед побічних ефектів посідає синдром відміни, який виникає внаслідок швидкої відміни препарату і спричинює загострення захворювання. Для запобігання цьому слід застосувати ЛЗ за схемою та поінформувати пацієнта.
Під час застосування ЛЗ можуть виникнути ятрогенні ускладнення. Медичній сестрі слід знати ознаки і симптоми ятрогенних захворювань і давати пацієнту певні настанови.
Ознаками нефротоксичності є гематурія, олігурія, кристпалурія, тому слід контролювати кількість виведеної сечі та результати лабораторних аналізів.
Ознаками ототоксичності є шум у вухах, запаморочення, тому слід спитати пацієнта про наявність цих симптомів, спостерігати за проявами запаморочення; припинити давати пацієнтові при зазначені засоби та повідомити лікаря.
Симптоми анемії є блідість, хронічна втомлюваність, диспное. Необхідно контролювати результати лабораторних аналізів крові.
Ознаками гепатотоксичності є жовтяниця, загальна слабкість, біль у правому верхньому квадраті живота, темна сеча. Необхідно контролювати результати функціональних проб печінки.
11. Комбінована дія ліків ( синергізм, антагонізм).
Для підвищення терапевтичного ефекту, скорочення терміну лікування і запобігання ускладненням застосовують різні поєднання лікарських засобів. При цьому підбирають засоби, які впливають на етіологічні чинники, патофізіологічні процеси, регуляторні механізми індивідуально для кожного хворого.
При комбінованому застосуванні лікарських засобів основні ефекти їх, як правило, змінюються. Це відбувається за рахунок взаємодії лікарських речовин на рівні фармакокінетичних процесів (транспорт, розподіл, перетворення, виділення) або сумації їхньої дії, тобто на рівні фармакодинамічних реакцій.
Якщо дві речовини діють в одному напрямі, таке явище називають синергізмом (грец. synergos - діючий разом). При цьому кінцевий ефект може бути простою сумою ефектів кожної речовини окремо -сумарна, або адитивна (лат. additio -додавання) дія.
Сумарна дія спостерігається переважно при прямому синергізмі, коли лікарські речовини діють на одні й ті самі рецептори (наприклад, адреналін і норадреналін; місцевоанестезуючі засоби).
Якщо кінцевий результат застосування двох лікарських речовин більший від суми ефектів кожної речовини окремо, то говорять про потенціювання (англ. potentiate - посилювати), або суперадитивну дію.
Ефект потенціювання властивий переважно для непрямого синергізму, коли речовини мають різний механізм дії і впливають на різні рецептори. Цей ефект часто використовують у клінічній практиці, наприклад, під час проведення деяких видів знеболювання, зокрема невролептанальгезії.
Синергізм, особливо суперадитивна дія, дає змогу отримувати значний лікувальний ефект лікарських засобів у менших дозах. Разом з тим він може бути причиною токсичних ефектів. Наприклад, одночасне призначення серцевих глікозидів і препаратів кальцію може різко підвищити токсичність перших. Томі лікар має бути дуже обережним, призначаючи лікарські засоби для комбінованого лікування.
Якщо внаслідок взаємодії двох речовин ефекти однієї з них (чи обох) зменшуються або втрачаються, таке явище називають антагонізмом (грец. anti - протилежний і agon - боротьба, протиборство).
Явище антагонізму широко використовують для усунення негативної дії лікарських речовин, а також лікування при отруєннях.
Розрізняють антагонізм фізичний, хімічний і фізіологічний (функціональний).
Фізичний антагонізм спостерігається при адсорбції різних токсичних речовин сорбентами. Цей принцип лежить також в основі деяких методів очищення крові -гемосорбції, плазмаферезу тощо.
Хімічний антагонізм - між речовинами відбуваються хімічні реакції з утворенням неактивних сполук.
Фізіологічний (функціональний) антагонізм реалізується тільки через функціональні системи організму, тобто опосередковується біосубстратом. Залежно від характеру біосубстрату, з яким відбувається взаємодія, фізіологічний антагонізм може бути прямим і непрямим.
Прямий фізіологічний антагонізм - лікарські речовини діють на одні й ті самі рецептори, але у прямо протилежному напрямку.
Непрямим антагонізмом називають однотипну дію кількох речовин на різні рецепторні структури, що виконують протилежні функції. Наприклад, спазм гладких м'язів бронхів під час нападу бронхіальної астми, викликаний стимулюючим впливом біологічно активних речовин (гістамін, серотонін та ін.) на відповідні рецептори, можна зняти застосуванням адреноміметичних засобів, що збуджують переважно 32-адренорецептори.
Варіантом комбінованої дії лікарських речовин є синергоантагонізм - прояви тих чи інших ефектів залежно від дози речовин.
Отже, коли лікар одночасно призначає два лікарських засоби чи більше, він має чітко уявляти собі кінцевий результат такого лікування. При цьому слід уникати надмірних призначень (комбінувань) лікарських засобів - поліпрагмазії.
12.Ендогенні фактори, що впливають на дію ліків. Їх характеристика.
Відмінності в реакції на лікарські засоби визначаються як особливостями організма хворого, так і умовами навколишнього середовища. Найбільш очевидними є вплив віку, статі, періоду вагітності і годування груддю, фізичних навантажень, температури довкілля, захворювань(інфекційних), вплив ЛЗ на працюючих з ними осіб, циркадних ритмів людини, сезонних змін в організмі, станів напруження, гарячки, особливостей харчування, вживання алкоголю, наркотиків, тютюнопаління та функціонального стану ССС, печінки, імунологічних механізмів, сечової системи.
Вік. У дітей всмоктування ЛР з травного каналу уповільнене. При тяжких захворюваннях дітям дошкільного віку препарати вводять в/в, оскільки у них недостатньо розвинені м’язи і жировий шар, що утрудняє всмоктування препаратів.
Розподіл ЛР має відмінності в дітей різного віку і залежить від вмісту в організмі води, здатності зв’язуватися з білками і рецепторами, стану кровообігу та ін.. Фізіологічні зрушення в організмі дитини призводять до змін метаболізму ЛР (левоміцетин може спричинити розвиток сірого синдрому). Під час проведення терапії можливі проблеми з правильним дозуванням.
У людей віком понад 65 років змінюється фізіологічний стан організму, збільшується кількість захворювань і відповідно обсяг ліків, які вони вживають. Також з віком змінюється реактивність організму на ЛР. При цьому ефект може або посилюватися, або послаблюватися порівняно з такою реакцією у людей молодого віку. Препарати, які впливають на ЦНС, можуть раптово призвести до більш сильного ефекту за звичайних концентрацій їх у крові, а седативні й снодійні – до більш тривалого.
Стать. У чоловіків біотрансформація відбувається у 2-3р. швидше, ніж у жінок. Жінки більш чутливі до морфіну, нікотину, стрихніну. Обережно слід призначати ЛЗ жінкам у період вагітності. Ризик захворювань плода, спричинених вживанням ліків, залежить від його чутливості до шкідливих речовин у різні періоди вагітності матері. У жінок у період годування груддю більшість ЛЗ виділяється з молоком. Їм протипоказані солі літію, індометацин, левоміцетин, тетрациклін, антикоагулянти, атропін та ін. Деякі препарати можуть зменшити або припинити лактацію: фуросемід, адреналін та ін. Стимулюють лактацію окситоцин, нікотинова , аскорбінова кислоти, тіамін, токоферол та ін.
Патологічні процеси можуть впливати на фармакокінетику і фармакодинаміку препаратів. Так, запальні процеси, дистрофія, гіповітаміноз, атеросклероз змінюють фармакокінетику ЛР. При захворюваннях печінки метаболізм ліків сповільнюється. При алкоголізмі спотворюється дія препаратів таких фармаколог. груп: снодійних, транквілізаторів, протигістамінних, деяких антибактеріальних, гіпотензивних, антикоагулянтів, протисудомних.
Циркадні (добові) ритми – це коливання активності метаболічних ферментів, печінки, чутливості ЦНС до дії психотропних речовин, ниркової екскреції, функції надниркових залоз тощо. Встановлено, що найсильніше антитромботична дія гепарину проявляється о 4-й годині ранку, найменше – о 8-й годині. Глюкокортикоїди призначають згідно з циркадних ритмом активності гормонів надниркових залоз: 70-80% добової дози – о 7-8-й годині ранку, решту до 14-ї години. При бронхіальній астмі у 80% хворих напади частіше стаються вночі. Побічні ефекти внаслідок застосування не стероїдних протизапальних препаратів, зокрема індометацин, виникають значно раніше, якщо їх призначають у вечірні години.