Попит- закон спадного попиту фактори що впливають на динаміку попиту

Работа добавлена на сайт samzan.net:

1. Попит: закон спадного попиту, фактори, що впливають на динаміку попиту.

    Попит – форма виразу потреб споживачів, представлених на ринку та забезпечених грошовими засобами; або множина співвідношень цін і відповідної кількості товарів.
Розрізняють індивідуальний та ринковий попит. Індивідуальний попит - це кількість товарів, які конкретний споживач зможе придбати за різними можливими цінами на певному ринку за певний період.  Ринковий попит  - це сукупний попит усіх покупців на певному ринку за певний період. 

   На ринок діє закон спадного попиту – якщо ціна будь-якого товару збільшується при незмінності інших умов ринку, то попит зменшується.
  Попит динамічний. Він постійно змінюється під впливом багатьох чинників, а саме: економічних — зміни реальних потреб, реальних грошових доходів населення, цін на взаємодоповнюючі (комплементарні) товари, на товари-замінники (субститути); соціальних — рівня загальнолюдської культури, субкультури, традицій і звичаїв, економічної та політичної культури тощо; психографічних — належності до певного суспільного класу, способу життя (смаків і уподобань традиціоналістів, життєлюбів, естетів), типу особистості (запальна, схильна поступати «як усі», авторитарна натура); демографічних — зміни в структурі населення (за статево-віковою ознакою, розміром сім'ї, етапом життєвого циклу сім'ї, родом занять, освітою тощо). Головними серед показників є смаки, або переваги споживачів; кількість споживачів на ринку; грошові доходи споживачів; ціни на взаємопов'язані товари, очікування споживачів щодо майбутніх цін і доходів.
Отже, в реальному економічному житті попит змінюється під впливом не тільки цінових, а й нецінових чинників. Проте покупець цікавиться насамперед ціною товару, який привернув його увагу, порівнюючи свої бажання зі своїми можливостями (доходом). Це означає, що попит на певний продукт залежить від цін на товари (чи послуги) та від частки доходу, виділеної на споживання.

2. Амортизація та знос основного капіталу

  Процес поступового перенесення вартості основного капіталу на вартість виробленої продукції називається амортизацією. Амортизаційні відрахування акумулюються в амортизаційні фонди.
  Амортизаційні кошти призначені для відновлення елементів основного капіталу через його фізичне та моральне зношування.
Фізичне зношування -  втрата вартості основних фондів при їх технічному використанні або якщо обладнання не працює, а деталі погіршуються.
  Моральне зношення – це коли створюється нова сучасна та більш дешева техніка і за рахунок цього знецінюються старі машини або коли старі машини замінюються більш продуктивними.
Амортизації підлягають витрати, пов’язані з:

придбанням та введенням в експлуатацію основних фондів і нематеріальних активів;

самостійним виготовленням основних фондів;

проведенням усіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів -поліпшення основних фондів;

поліпшенням земель.

Визначення поняття основних фондів, що підлягають амортизації, та їх груп

Під основними фондами, що підлягають амортизації, розуміються матеріальні цінності, експлуатаційний період і вартість яких відповідно перевищують один календарний рік та 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Під нематеріальними активами, що підлягають амортизації, розуміється вартість об'єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інших аналогічних прав, визнаних

об'єктом права власності конкретного підприємця, і яка зменшується у процесі виробничого використання.

Основні фонди поділяються на такі групи:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої;

група 2 - транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі; меблі, конторське (офісне) обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації;

група 3 - інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2, включаючи сільськогосподарські машини і знаряддя, робочу і продуктивну худобу та багаторічні насадження

3. Безробіття. Проблема повної зайнятості в умовах ринкової економіки.

  Безробіття – складне економічне, соціальне і психологічне явище і водночас економічна категорія, яка відображає економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

   Види: - добровільне (волевиявлення людей утриматися від пропозиції праці за                                  

                неприйнятих для них умов)
              - вимушене (пов’язане з причинами, що не залежать від людей)
  Форми безробіття: - відкрите (існування явно незайнятого населення, яке це визнає і      

                                     зареєстровано у службі зайнятості)
                                   -  приховане (люди, які не ведуть пошук робочого місця)

                                   - фрикційне (пошук та очікування роботи)
                                   - структурне (застарілі професії або не потрібні внаслідок НТР)

                                   - сезонне

                                   - застійне

                                   - хронічне (відставання типів інвестицій у ств робочих місць від  

                                     зростання чисельності найманих працівників)
                                   - інституційне (введення нових правових норм, які впливають на                        

                                     попит і пропозицію праці)

  Циклічне безробіття – відхилення фактичного рівня безробіття від природного.

  Повна зайнятість — стан економіки, за якого кількість вакансій відповідає чисельності безробітних або перевищує його, тобто такий стан, за якого немає незайнятих, які бажають працювати. Однак повна зайнятість не означає 100% зайнятості усіх працездатних чи навіть усіх, хто хоче працювати. У разі повної зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі структурного і фрикційного безробіття, тобто не мають роботи люди які або знаходяться в стані її пошуку, або ж чия кваліфікація не відповідає вимогам ринку праці в наслідок структурних змін в економіці при тому, що попит на інші професії існує. Такий рівень повної зайнятості називається природним безробіттям. За ринкової економіки це не рівень залучення працездатного населення до суспільного виробництва, а принцип, що відображає право всіх громадян на працю й освіту, підкріплене зобов'язанням держави перед своїми громадянами забезпечувати всіх бажаючих працею.

4. Валютна система. Валютні відносини. Етапи розвитку міжнародних валютних систем.

Валютна система - це сукупність форм грошових розрахунків і фінансово-кредитних інструментів організації валютних відносин. Розрізняють національну, міжнародну (регіональну) та світову валютні системи.

Валютні відносини – сукупність відносин, пов'язаних із функціонуванням валюти в міжнародній торгівлі, економічному і технічному співробітництві, наданні та отриманні позик, кредитів тощо. Учасниками валютних відносин є безпосередньо держава, юридичні й фізичні особи. Правова регламентація виникнення, змін чи припинення валютних відносин базується на міжнародних угодах та внутрідержавних актах. Валютні відносини поділяють на національні та світові.

Міжнародні валютні системи - це сукупність правил і механізмів, що складаються на основі інтернаціоналізації господарських зв 'язків і повинні забезпечувати співвідношення різних валют у міжнародних відносинах. Тобто валютні системи покликані встановлювати "правила гри" для всіх країн, економіка яких є відкритою. На сучасному етапі держави організовують у певних правових формах і залежно від складу країн-учасниць такі види валютних систем, як національні, регіональні та міжнародну. Юридично діяльність цих систем регулюються державними правовими актами, що мають узгоджуватися з нормами міжнародного права. Національна валютна система організовується однією країною. Регіональні та міжнародна валютні системи функціонують у межах міжнародних інтеграційних угрупувань і були створені як інструменти економічної інтеграції, що поступово розвиваються, змінюються й вдосконалюються залежно від економічних потреб окремих країн та світової спільноти.

5. Безробіття: види та форми. Закон Оукена.

1) Фрикційне безробіття — стосується тих осіб, які не працюють у зв'язку із добровільною зміною місця роботи у зв'язку із незадоволенням рівнем заробітної плати, умовами праці, місцем проживання тощо. Безробіття, пов'язане із пошуками чи очікуванням роботи, є відносно короткочасним. Кожна з осіб, що шукають роботу, перебуває на ринку праці в середньому не більше одного місяця. Але ж частка їх у загальній кількості безробітних може бути досить значною.

2) Інституціональне безробіття — є складовою частиною фрикційного безробіття і пов'язане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованого мінімуму заробітної плати, недосконалість податкової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних.

3) Структурне безробіття — виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли внаслідок технологічних та структурних змін суспільного виробництва з'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками.

4) Циклічне безробіття — виникає внаслідок циклічного спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу. Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість теж скорочується, а безробіття зростає. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов'язаним з Дефіцитом попиту.

Закон Оукена — емпірично встановлена зворотна залежність між рівнем безробіття й обсягом виробленого ВВП, кількісне значення якої коливається в межах від 2 до 3 %. Названий по імені американського економіста Артура Оукена.

6. Валютний ринок та валютний курс.

Валютний ринок і валютні курси - В угодах в межах країни люди використовують національну валюту, але для проведення операцій за кордоном їм потрібна іноземна валюта. Для цих цілей існують спеціальні ринки, на яких може бути куплена або продана іноземна валюта і які називаються валютними ринками. Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством. Міжнародні валютні ринки сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки регулюються швидше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями. Розміщуються вони переважно у містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового ринку. Це, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Сінгапур, Гонконг та ін. Розвиток новітніх засобів телекомунікації та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок. Це забезпечується географічним розміщенням окремих ринків: з початком доби відкриваються азіатські ринки Токіо, Гонконгу, Сінгапура, після їх закриття починають працювати ринки європейські — Франкфурта, Парижа, Лондона, а під кінець їх роботи відкриваються ринки американського континенту — Нью-Йорка, Лос-Анджелеса тощо. Завдяки цьому будь-який суб'єкт валютного ринку може в будь-який час доби купити—продати валюту, оперативно зв'язавшись з відповідним міжнародним центром валютної торгівлі.

7.Види ринків за різними класифікаційними ознаками

Ринок - це складне утворення, що має розгалужену структуру. її аналіз можна здійснювати за різними критеріями.

Ринки поділяються:

За рівнем економічних свобод можна виділити вільні (або стихійні) та регульовані ринки.

Вільним є ринок, на якому стихійна гра його сил не обмежується жодним втручанням держави або інших неекономічних чинників. На таких ринках діють одноособові власники невеликих підприємств, які створюють продукцію без будь-яких попередніх домовленостей з покупцями, тобто для невідомого ринку. Конкуренція між його суб'єктами не обмежується жодними позаекономічними чинниками. Реалізація створених товарів, як правило, здійснюється самими виробниками. Цей ринок розвивається стихійно, він саморегулюється. Такий тип ринку характерний для періоду розвитку так званого дикого капіталізму або капіталізму вільної конкуренції.

Регульований ринок - це ринок, функціонування якого здійснюється під впливом держави. Він підпорядкований певному порядку, який закріплений правовими нормами і підтримується державою. Переважна частина благ, що реалізується на ринку, створюється великими виробниками, причому значна їх кількість - за попередніми замовленнями. Реалізація продукції відбувається, як правило, торговими посередниками. Здійснюється суттєва робота з формування попиту. Значною є роль держави як фактора, що впливає на ринок.

За ступенем зрілості ринкових відносин виділяються ринки, що формуються, і розвинені ринки.

До першого виду належать ті, що перебувають у стадії становлення. Вони характеризуються недостатньо розвинутими формами обміну, великою часткою товарообміну (бартер), нерозвиненою системою служб та організацій, що їх обслуговують, недосконалою законодавчою базою. Прикладом є ринок України, що перебуває у процесі свого становлення.

До розвинених належать ринки з досконалими формами обміну, розвинутою інфраструктурою, усталеною законодавчою базою, що регулює ринкові відносини. Це ринки, що характеризуються високою культурою як продавців, так і покупців, толерантним ставленням громадян до ринкових інституцій. Функціонування таких ринків підпорядковане реалізації не тільки економічних проблем суспільства, а й всебічному розвитку соціальної сфери. Такий вид ринків притаманний сучасним економічно розвиненим країнам.

за територіальною ознакою: місцеві, регіональні, національні та світові ринки.

За відповідність їх функціонування чинному законодавству розрізняють легальні і нелегальні (або тіньові) ринки.

За економічним призначенням об'єктів ринку виділяють три групи ринків: споживних товарів і послуг, факторів виробництва і фінансовий.

Названі три групи ринків тісно взаємопов'язані, функціонують у нерозривній єдності. Рівновага в економіці забезпечується тоді, коли вона є на кожному ринку.

Класифікація ринків можлива і за іншими ознаками. За обсягом угод, що укладаються на ринку, розрізняють оптові (гуртові) та роздрібні ринки. За галузевою ознакою виділяють ринки різних товарів, наприклад, автомобільний, зерновий, нафтовий, дорогоцінних металів, побутової техніки та ін.

8.Витрати виробництва, дохід і прибуток підприємства.

Витрати — це не просто витрати, а витрати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми. У спрощеному вигляді витратами називають грошове вираження використання виробничих ресурсів, у результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції.

  Економічні витрати — це ті виплати, які підприємство повинне зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах.

  Виходячи з цього визначення категорія витрат виробництва, або економічних витрат, належить до мікроекономічного рівня, хоча й не виключений вплив на неї з боку макроекономічних структур.

Економісти вважають витратами всі платежі — явні та неявні, — які потрібні для залучення ресурсів до конкретного виду діяльності.

  Виплати фірми, пов’язані з виробництвом продукції або наданням послуг, можуть бути або зовнішніми, або внутрішніми.

  Використання будь-якого ресурсу пов’язано з певними витратами, незалежно від того, кому він належить, і власні ресурси підприємства хоча й не оплачуються, але чогось коштують. Виходячи з логіки економічної доцільності власні ресурси теж підкоряються загальним закономірностям альтернативності використання ресурсів.

  Витрати на власний і самостійно використаний ресурс є внутрішніми витратами.

  Постійні і змінні витрати. Виробництво потребує не тільки праці, землі і капіталу, але також і часу. Трубопроводи не можна збудувати за одну ніч. Щоб пояснити роль часу у виробництві і для витрат, треба розрізняти три різних часових періоди. Ми визначаємо миттєвий період як проміжок часу, який настільки короткий, що виробництво залишається сталим. Короткостроковий період означає час, протягом якого підприємства можуть пристосувати виробництво шляхом переміни змінних факторів, таких як матеріали і праця, але не можуть змінити сталі фактори, такі як основний капітал.

  Довгостроковий період — це проміжок часу, достатній для того, щоб усі фактори виробництва, у тому числі й основний капітал пристосувати до потреб ринку протягом цього періоду.

  В економічній теорії короткостроковий період використовують для визначення постійних, змінних і граничних витрат.

  Постійні витрати (ПВ) — це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу продукції. Які витрати підприємств є постійними? Такі як орендна плата, амортизація основного капіталу, страхові внески, утримання управлінського персоналу. Постійні витрати виплачують навіть тоді, коли продукцію взагалі не виробляють.

  Змінні витрати (ЗВ) — це витрати, величина яких у короткостроковому періоді змінюється залежно від зміни обсягу продукції.Вони складаються з витрат на сировину, заробітну плату, пальне, тобто містять усі витрати, які не належать до постійних.

  Валові, середні і постійні витрати. Постійні і змінні витрати у сукупності становлять валові витрати (ВВ).

  За означенням завжди ВВ = ПВ + ЗВ.

Розрахунок граничних витрат

  Граничні витрати виробництва — це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці обсягу продукції:

  Закон спадної віддачі. Витрати на виробництво будь-якого продукту підприємства залежать не тільки від цін необхідних ресурсів, але й від технології — кількості ресурсів, які необхідні для виробництва. Протягом короткострокового періоду підприємство може змінити обсяг виробництва через поєднання кількості ресурсів з фіксованими потужностями. Так, кожна одиниця приросту витрат праці додає щоразу менше одиниць продукції, якщо інші фактори виробництва залишаються сталими.

  Згідно із законом спадної віддачі продукт кожної додаткової одиниці фактора виробництва буде зменшуватися, якщо величина витрат цього фактора збільшується, а інші фактори залишаються сталими.

  Дія закону спадної віддачі пояснює нам динаміку граничних витрат. Отже, взаємозв’язок між законами продуктивності і кривими витрат такий: у короткостроковому періоді, коли фактори виробництва, такі як капітал, є сталими, віддача змінних факторів спочатку зростає, потім знижується. Відповідно криві граничних витрат спочатку зменшуються, а потім зростають, після того як віддача починає зменшуватися.

  Середні витрати — це витрати на одиницю випуску продукції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість товару, виходячи з того що валові витрати є сумою постійних і середніх змінних.

Доход – це загальна сума коштів, яка поступає підприємству за певний період і за вирахуванням податків може бути використана на інвестування і споживання.

Загальна величина доходу підприємства включає доход від

реалізації продукції, робіт, послуг;

реалізації матеріальних цінностей і майна;

позареалізаційних операцій (пайова участь у спільних підприємствах, здача майна в оренду, цінних паперів, товарного кредиту, надходжень від економічних санкцій).

Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції всіх форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків. Вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймні стабілізувати її на певному рівні.

10. Досконала та недосконала конкуренція.

Конкуренція – це елемент ринкового механізму, форма взаємодії ринкових суб’єктів, економічне суперництво відособлених товаровиробників за частку ринку і прибутку та механізм регулювання пропорцій суспільного відтворення.

Досконала конкуренція (ринок досконалої (чистої)конкуренції):

• Регулюється виключно автоматичним ринковим механізмом без втручання будь-яких інституцій;

• Велике число продавців і покупців;

• Однорідність продукції;

• Незалежність дій продавців та покупців;

• Об’єктивність ціноутворення;

• Поінформованість продавців і покупців;

• Вільний вступ у галузь.

Якщо в економіці не діють деякі умови ринку чистої конкуренції, то починають формуватися ринки недосконалої конкуренції.

Недосконала конкуренція поділяється на:

1. Монополістична конкуренція. Характеризується відносно великою кількістю підприємств на ринку, диференціацією, обмеженим контролем над ціною, переважання нецінової конкуренції, відносно вільним вступом в галузь.

2. Чиста монополія. Характеризується наявністю єдиного продавця на ринку; виробництвом специфічного продукту, що не має близьких замінників; ринковою владою підприємства, що забезпечує контроль над ціною; заблокованим вступом у галузь.

Монополістом вважається підприємство, яке має 35% ринку.

3. Олігополія. Декілька фірм на ринку, однорідна або диференційована продукція, взаємозалежність підприємств, значний контроль над ціною, значні перешкоди входження в галузь.

Якщо на ринку утвердилася ситуація, за якої багато покупців та кілька продавців, то цей ринок має назву "олігопсонії".

11. Дохід, прибуток і рентабельність.

Загальний дохід (виручка від реалізації) – це сума грошей, що отримана фірмою від продажу певної кількості продукції.

Прибуток(чистий дохід) – це частка доходу підприємства що залишається після відшкодування всіх витрат.

Залежно від методики оцінки визначають номінальний та реальний прибуток.

Номінальний прибуток характеризує фактично отриману величину прибутку.

Реальний прибуток — це номінальний прибуток, перерахований з урахуванням інфляції. Він характеризує реальну купівельну спроможність чистого доходу, отриманого підприємством.

Балансовий прибуток, який характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків (збитків). Після відрахування податку на прибуток отримують чистий прибуток.

Залежно від розмірів прибуток підприємства характеризується як мінімальний, цільовий і максимальний.

Рентабельність – відносний показник, що показує рівень прибутковості і вимірюється у відсотках, %.

 Рентабельність окремого виробу – відношення прибутку цього виробу до його собівартості

 Рентабельність реалізованої продукції – відношення чистого прибутку від реалізації до виручки на реалізацію.

 Рентабельність виробництва – відношення прибутку до вартості основних фондів і матеріальних оборотних коштів.

Показники рентабельності показують частку прибутку в кожній грошовій одиниці витрат.

12. Доходи населення, їх структура та принципи формування.

Доходи населення — це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини.

 Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів (соціальних трансфертів), підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів.

*Загальні містять усі надходження, і розраховуються до сплати податків і обов’язкових платежів. *Чисті  - це результат перерозподільних процесів. Ті доходи, що залишаються після здійснення зазначених платежів.

 Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, що використовується на особисте споживання, а також трансферти в натуральній формі.

• Номінальні  — це величина нарахованих виплат і натуральних видач.

• Реальні — це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги.

 Трудові - це дохід, який отримує працівник у результаті своєї економічної діяльності як наймана робоча сила або у разі самостійної зайнятості.

 Нетрудові - являють собою надходження від діяльності, що ведеться з відхиленнями від чинних у державі правових норм, норм моралі та поведінки громадян.

 Приховані - пов’язані з тіньовою економікою, що являє собою приховану економічну діяльність.

 До участі в праці (до працездатного віку);

 Від участі в трудовій, підприємницькій, громадській діяльності;

 Тимчасово непрацюючими (безробітні, переселенці тощо);

 Після завершення трудової діяльності (пенсіонери).

13. Еволюція концепцій грошей та види грошей на сучасному етапі.                                                      В економічній теорії виділяють дві основні концепції походження грошей:                               Раціоналістична — гроші виникли як наслідок певної раціональної угоди між людьми через необхідність виділення спеціального інструменту для обслуговування сфери товарного обігу. Представники: Арістотель, П. Самуельсон.                                                                                                  

Еволюційна — гроші виділяють із загальної товарної маси, оскільки вони найпридатніші для виконання функціональної ролі грошового товару. Той чи інший товар стає грішми лише в межах певної особливої суспільної форми, товарного виробництва й обігу.                                                     

З розвитком форм грошей змінювався механізм визначення носіїв грошових функцій і ролі грошей у цьому механізмі. Розглянемо основні етапи механізму визначення грошових функцій;           

ЕТАП 1. Початкові стадії розвитку суспільства. Ринок виявляв потребу в грошах, висував певні вимоги до грошового товару, стихійно пропонував на цю роль один з ходових і здатних до її виконання товарів. Втручання держави — мінімальне.                                                                                      

ЕТАП 2. Закріплення ролі грошей за золотом. Держава взяла на себе зобов'язання надавати грошам точно визначену форму (монета), встановила контроль за їх створенням, запровадила контроль за повноцінністю грошей. Втручання держави посилилось                                                              

ЕТАП 3. Епоха паперових грошей. Держава визначає не лише форми грошей, а й їх вартість, регулюючи масу в обігу, надає також паперовим грошам силу платіжного засобу, приймає при платежах, реалізує систему заходів, спрямовану на підтримання маси грошей на рівні потреб обігу за умови збереження сталості цін. Значно посилилась коригуюча роль держави та міждержавних утворень.                                                                                                                          Аргументами об'єктивності походження грошей є:                                                                                                1. Саме ринок спричиняє об'єктивну потребу в грошах, з якою держава повинна рахуватися.                    

2. Ринок висуває жорсткі вимоги до носія грошових функцій, і держава повинна вибрати носія, здатного найповніше задовольнити ці вимоги.                                                                                                                  

3. Кількість грошей в обігу визначається об'єктивними закономірностями, які повинна зауважувати держава в її регулятивних діях.

За критерієм матеріально-речового змісту розрізняють дві групи носіїв грошових властивостей: повноцінні (товарні та металеві) і неповноцінні (паперові та кредитні)[2]:

• Повноцінні — це гроші, номінальна вартість яких відповідає вартості благородного металу, що міститься в них. До повноціних відносять товарні та металеві гроші.

• Неповноцінні гроші — це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. До них відносяться паперові, кредитні гроші та білонна монета.

• Змішані форми грошей ─ гроші, якими користувалися в період переходу від повноцінних до неповноцінних грошей.[3]

Товарні гроші — це різновид грошей, які є товаром (наприклад худоба, зерно, ракушки, хутра). Тобто предмети, які можна безпосередньо використовувати, проте одночасно, вони виступають і як еквівалент вартості інших товарів. Купівельна спроможність товарних грошей ґрунтується на вартості, властивій конкретному товару, який виступає в ролі грошей.

Металеві гроші спочатку з'явилися як шматки металу різної форми та ваги, з часом вони трансформувались у форму монет. Монета грошовий знак, виготовлений з металу (золота, срібла, міді або сплавів) встановлених законом ваги і форми, що використовується як засіб грошового обігу та платежу.

Паперові гроші — це гроші, що не мають самостійної вартості, або ця вартість не співрозмірна з номіналом. Вони випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законним платіжним засобом на всій території.

Кредитні гроші — це права вимоги до фізичних або юридичних осіб, спеціальним чином оформлений борг, зазвичай у формі переданого цінного паперу, які можна використовувати для покупки товарів (послуг) або оплати власних боргів. Оплата по таким зобов'язанням зазвичай проводиться у визначений термін, хоча є варіанти, коли оплата проводиться в будь-який час на першу вимогу. Кредитні гроші несуть в собі ризик невиконання вимоги. Кредитні гроші пройшли наступний шлях розвитку: вексель, банкнота, чек, електронні гроші, кредитні картки.

14. Економічна система. Види систем на основі способу організації суспільного виробництва.

Економічна система – сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

Вона характеризується багатогранністю, усі її елементи перебувають в органічному взаємозв’язку один з одним і не існують поза її межами. Функціональна подібність до живого організму надає елементам економічної системи органічної цілісності. Цим дана система відрізняється від інших, так званих сумативних систем, що складаються з об’єктів, кожний з яких більш чи менш автономний і може існувати поза зазначеною цілісністю. Якісна однорідність системи не є абсолютною. Вона допускає і передбачає появу елементів нової якості, що відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин.

  Економічна система включає такі елементи: 1) провідний тип власності на ресурси; 2) основні групи суб’єктів суспільного виробництва і відносини між ними; 3) економічну форму результатів виробництва; 4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання; 5) загальні економічні закони. У літературі така структура економічної системи розглядається, як правило, через призму взаємозв’язку продуктивних сил, виробничих відносин (соціально-економічних, організаційно-економічних) та надбудовних відносин у тій їх частині, яка “обслуговує” економіку через формування “стереотипів” господарської поведінки людей. У даному разі класифікація економічних систем базується на такому критерії, як домінуючий тип (форма) власності.

  Слід зауважити, що підхід до системного аналізу економічних процесів, побудований на характері власності, не дозволяє, на думку багатьох учених, пояснити істотні відмінності в організації господарства в країнах однієї суспільно-економічної формації, оскільки він абстрагується від реальних товарно-грошових відносин.

Залежно від способу вирішення головних економічних проблем і типу власності на економічні ресурси ми можемо виокремити чотири основні типи економічних систем:

1) традиційна;

2) ринкова (капіталізм);

3) командна (соціалізм);

4) змішана.

15. Економічна теорія.

Економі́чна тео́рія — фундаментальна суспільна наука, що вивчає :

- господарські основи та принципи існування суспільства ;

- шляхи ефективного використання ресурсів у виробництві матеріальних благ та послуг для максимального задоволення потреб людей ;

- економічні відносини між господарюючими суб’єктами ;

- сутність національного багатства .

Предметом економічної теорії є економіка як сфера життєдіяльності людей на мікро, мезо, макро і мега рівнях.

Мікроекономіка –вивчає поведінку окремих економічних суб’єктів.

Мезоекономіка (регіональна)- поведінку певних підсистем в регіоні або галузі госп-ва.

Макро – вивчає господарські суб’єкти вцілому.

Мега – вивчає закони та поведінку світової економіки.

Функції :

1. Пізнавальна. Виявляється у поясненні економічних явищ в процесі ті сприяє формуванню теоретичного знання.

2. Методологічна. Полягає у тому, що економічна теорія є фундаментом системи економічних наук.

3. Прогностична. Служить науковому передбаченню науково-технічного та суспільного прогресу.

4. Практична. Необхідна для обґрунтування економічної політики держави, галузей, підприємств.

Методи:

1.Аналізу та синтезу(аналіз – частинами, синтез – вцілому).

2.Позитивний та нормативний аналіз(позитивний – вивчає реальний стан речей, реалізує теоретичну функцію, показує як є; нормативний – реалізує практичну функція, як має бути) .

3.Спостереження.

4.Експеримент.

5.Моделювання

6.Наукової абстракції(відкидання другорядних якостей об’єкта).

7.Індукції( від мілкого до загального, дедукція навпаки)

8.Історичний.

9.Статистичний

10.Графічний.

16. Економічний кругообіг продуктів праці.

Економічний кругообіг - це поняття макроекономіки, яке репрезентує рух суспільного продукту, виробничих ресурсів, сукупних витрат і доходів по стадіях суспільного відтворення (виробництво, розподіл, обмін і споживання) в економічній системі. Економічний кругообіг здійснюється через ринки ресурсів і продукту між суб'єктами економічної системи.

В основі макроекономічного аналізу лежить найпростіша модель кругових потоків (або модель кругообігу продуктів і доходів). В елементарній своїй формі ця модель містить лише дві категорії економічний агентів – домогосподарства та фірми – і не передбачає державного втручання в економіку, а також зв’язків із рештою країн світу.Із схеми видно, що економіка є замкненою системою, в якій доходи одних економічних агентів є витратами інших: - споживчі витрати домогосподарств на придбання товарів є доходами фірм від реалізації готової продукції; - витрати фірм на оплату ресурсів є доходами домогосподарств (заробітна плата, рента, інші види доходів).

Реальний (ресурси-товари) та грошовий (витрати-доходи) потоки відбуваються одночасно у протилежних напрямках і безмежно повторюються.

Основним висновком із моделі є рівність між сумарною величиною продажів фірм та сумарною величиною доходів домогосподарств. Це означає, що для закритої економіки (тобто без будь-яких зв’язків із зовнішнім світом), без державного втручання в економіку величина загального обсягу виробництва у грошовому вимірюванні дорівнює сумарній величині грошових доходів домогосподарств. При цьому також є справедливою рівність доходів (У) і сукупних витрат (у даній моделі це витрати на поточне споживання – С), тобто У=С. Враховуючи сказане, національний продукт можна визначити як:

суму вартості вироблених товарі і послуг;

сукупні витрати;

сукупні доходи.

Характерними є поняття потоків та запасів. Поняття “потік” характеризує економічний процес, який відбувається неперервно і вимірюється в одиницях за певний період часу. В модемі кругообігу ми розглядали потоки продукції, витрат, доходів.

Поняття “запас” – це величина, яку використовують для вимірювання показника на конкретний момент часу, на певну дату.

Для вимірювання запасу і потоку застосовуються різні одиниці обміну. Так, скажімо, запас може вимірюватися в дол., грн., літрах, а потік – в дол./год., грн./рік, л/сек.

В економіці існує певний взаємозв'язок між показниками запасу і потоку:

-запас дорівнює накопиченим за певний період потокам;

-потік дорівнює різниці між запасами на початок та кінець періоду.

Відкрита економіка – це економічна система, яка пов’язана з іншими країнами світу механізмами експорту, імпорту і фінансових операцій.

17. Економічні аспекти глобальних проблем людства та їх вплив на економічний розвиток України.

Глобальні проблеми — проблеми, пов'язані з природними, природно-антропо-генними, антропогенними (у т.ч. економічними, соціальними) явищами, що виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації і мають загально планетарний характер як за масштабами та значенням, так і за способами вирішення, а тому потребують координації зусиль всього світового співтовариства.

Глобальні проблеми поділяють на три сфери дії.

Сфера 1. Взаємодія природи й суспільства. До проблем цієї сфери відносяться:а) надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством; б) збереження навколишнього середовища; освоєння ресурсів світового океану; г) оволодіння космічним простором тощо.

Сфера 2. Суспільні взаємовідносини. Найважливіші проблеми цієї групи: а) відносини між державами різних соціально-економічних устроїв; б) подолання економічної відсталості багатьох країн світу; в) локальні, регіональні та міжнародні військові, національні та релігійні конфлікти; г) відвернення загрози ядерної війни.

Сфера 3. Розвиток людини. Тут справу маємо насамперед: а) з демографічною проблемою; б) з проблемою сучасної урбанізації; в) з проблемою пристосування до умов природного й соціального середовища, яке постійно змінюється під впливом НТП; г) з проблемою боротьби з епідеміями й тяжкими захворюваннями тощо.

Класифікація глобальних проблем за сферами дії не означає, що вони відокремлені одна від одної. Кордони між сферами часто мають умовний характер. Усі глобальні проблеми тісно між собою пов'язані, більш того, зумовлюють одна одну, тому що, як правило, мають одні причини виникнення.

Що ж є причиною виникнення глобальних проблем? Однозначної відповіді на це запитання в соціально-економічній літературі немає. Так, більшість західних ідеологів причиною виникнення глобальних проблем вважають перенаселення планети,сучасну науково-технічну революцію, зростання промислового виробництва тощо.

Ряд американських науковців (В. Вайскопер, Д. Блейні) основними причинами,наприклад, військових конфліктів, мілітаризації економіки, що загрожує людству ядерною війною, вважають природно-історичні умови розвитку людини, її психологію, природне прагнення до насильства. Причину ж екологічної кризи й можливої екологічної катастрофи американець Ф. Слейтер, швейцарець Д. Дерест та ін. вбачають у притаманному людині інстинкті до руйнування.

Такі тлумачення причин виникнення глобальних проблем не мають наукового обґрунтування, а лише спрямовані на захист певної суб'єктивної ідеологічної позиції,на якій стоїть її автор.

Глобальні проблеми більшістю західних учених-ідеологів розглядаються як фатальні, такі, що не можуть бути розв'язанні. Тому, на їх думку, загострення глобальних проблем неминуче веде до вселенської катастрофи.

Кожна з названих проблем виникає не сама по собі, не в результаті якихось випадкових обставин і, що найголовніше, не поза виробничого діяльністю людей, а в її процесі. Тому глобальні проблеми є породженням комплексу об'єктивних причин, зумовлених, з одного боку, специфікою розвитку продуктивних сил, географічного положення, рівня прогресу техніки, природно-кліматичними умовами, тобто факторами загальними, незалежними від форми соціально-економічного ладу країн. З іншого боку,глобальні проблеми породжуються специфічною суспільною формою, тобто особливістю розвитку відносин власності , виробництва, розподілу, обміну та споживання.

18. Економічні відносини і економічні закони.

Економічні відносини — відносини і зв’язки між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ. Продуктивні сили, виражаючи відношення суспільства до природи, не вичерпують зміст економічної системи. Вона завжди включає в себе і певну суспільну форму продуктивних сил, і спосіб організації економічної системи, які створює сукупність економічних відносин між людьми. 

Економічні відносини розглядаються наукою у двох аспектах — як результат і як форма виробничої діяльності людей, пов'язаних з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ.

Економічні відносини як результат діяльності людей, спрямованої на забезпечення їх існування, як певна соціальна єдність формуються незалежно від їх волі і свідомості. Такі економічні відносини є виробничими, не мають вольового характеру і тому не можуть бути предметом правового регулювання, їх розвиток визначається об'єктивними економічними законами.

На відміну від виробничих відносин економічні відносини як форма виробничої діяльності людей є одиничними, конкретними відносинами вольового характеру, тобто вони виникають між конкретними особами з приводу конкретних матеріальних благ і у зв'язку з економічними актами учасників цих відносин.

Економі́чний зако́н — об'єктивний закон розвитку суспільства, що відображає виробничі відносини людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ або послуг. Цей закон виражається в тому, що людські потреби є необмежені, а блага є обмеженими. Економічні закони завжди відображають необхідні, причинно-зумовлені зв'язки і взаємозалежність економічних явищ і процесів. Економічні закони виражають найбільш суттєві, типові риси функціонування і розвитку тієї чи іншої економічної системи. Кожен із них є виразом якісних і кількісних сторін економічних явищ та процесів у їх єдності і служить їх внутрішньою мірою.

Економічні закони — це насамперед закони еволюції виробничих відносин (або відносин економічної власності) у їх взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил. Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто відтворюються незалежно від волі й свідомості людей. Проте вони істотно відрізняються від них, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — виробництві, розподілі, обміні та споживанні, тому залежать від свідомої діяльності людей. Свідоме, цілеспрямоване використання економічних законів є домінуючим. Так, на сучасному етапі держава не може скасувати економічні закони, але може створювати передумови для розвитку об'єктивних законів, змінивши умови. Крім того, на відміну від природних, економічні закони діють не вічно, більшість з них мають тимчасовий характер.

22. Інфраструктура ринку товарів і послуг.

Інфраструктура ринку товарів та послуг охоплює дуже багато елементів: заклади гуртової та роздрібної торгівлі, підприємства сфери послуг, товарну біржу, аукціони; ярмарки; торгово-промислові палати тощо.

Інфраструктурі ринкових відносин притаманні багатоканальність реалізації продукції і послуг, широкий спектр сервісного обслуговування, розмаїття форми регулювання товарно-грошових відносин. Найбільш крупною ланкою цієї інфраструктури є біржа (інститут, завдяки якому більш оперативно і з оптимальними наслідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерційної поведінки агентів даної структури).

Товарна біржа - це регулярно функціонуючий ринок (у формі комерційного підприємства), де відбувається процес реалізації товарів з певними характеристиками. Товарні біржі поділяються на універсальні й спеціалізовані. Універсальні біржі спеціалізуються на продажі різноманітних промислових та сільськогосподарських товарів..Щодо спеціалізованих товарних бірж, то на них продаються окремі товари або споріднені групи товарів.

Важливими елементами ринкової інфраструктури є ярмарки та аукціони. Ярмарок - це: регулярний ринок, який організовується у певному місці для періодичної торгівлі, яка, як правило, має сезонний характер.

Аукціони (публічні торги) - це продаж певних видів товарів, які користуються підвищеним попитом на основі конкурсу покупців. Це форма продажу у визначений час і визначеному місці, де товари попередньо виставляються для ознайомлення. Головним орієнтиром тут є отримання максимальної ціни за певний товар.

До ринкової інфраструктури належить і таке виробничо-фінансове утворення, як холдингові компанії- специфічні акціонерні компанії, капітал яких використовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів.

23. Капітал. Кругообіг капіталу. Основний та оборотний капітал

23.1 Капіта́л — за визначенням класичної економічної теорії один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому (за винятком повільної амортизації). На відміну від інших факторів виробництва, землі й природних ресурсів, капітал складається з раніше виробленого продукту.

Терміном капітал стали називати у період становлення капіталізму гроші, які підприємці вкладали в розвиток свого виробництва з метою отримання прибутку.

У наш час утвердилися такі терміни, як людський капітал, інтелектуальний капітал, соціальний капітал тощо.

Капітал в економіці — це чинник виробництва у вигляді вартості, здатної приносити прибуток або збиток. Капітал не тотожний будь-якому засобу праці, який часто розглядається як фізичний капітал. Засіб праці може стати капіталом (збільшувати або зменшувати свою вартість) тільки тоді, коли його власники вступлять у певні відносини з власниками інших чинників виробництва. Ці відносини називаються економічними.

23.2Кругообіг капіталу — це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній з них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми — грошової.

Оборот капіталу — це кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється. Оскільки капітал проходить у своєму русі сферу виробництва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу виробництва і часу обігу.

23.3 Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером обороту традиційно поділяють на основний і оборотний.

Основний капітал — частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами (у міру зношення).

Існують два види ізношування основного капіталу — фізичне і моральне.

Амортизація основного капіталу — це заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт (послуги), що виробляється.

Оборотний капітал — частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять предмети праці (сировина, матеріали, енергія, паливо), а також капітал, витрачений на робочу силу.

24.Інфрастуктура фінансового ринку

Розвиток фінансового ринку неможливий без наявності розвинутої інфраструктури. Під інфраструктурою слід розуміти систему інститутів, які функціонують на фінансовому ринку.

Склад інфраструктури:

-професійні учасники — торговці цінними паперами;

-організатори торгівлі — фондові біржі та позабіржові фондові торговельні системи;

-посередники в торговельних угодах — брокери та дилери;

-посередницькі фінансові інститути — комерційні банки, небанківські депозитні установи, кредитні асоціації, спілки, ощадні інститути, страхові компанії,пенсійні фонди, фонди грошового ринку, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, реєстратори цінних паперів,депозитарії, клірингові депозитарії, розрахунково-клірингові банки,саморегулівні організації ринку цінних паперів;

-інформаційно-аналітичні інститути.

В Україні поступово створюється інфраструктура ринку: функціонують шість фондових бірж.Потрібно з’ясувати значення посередництва на фінансовому ринку.

Посередник має кращий доступ і можливості придбати інформацію з широкого кола питань, які стосуються обігу цінних паперів.Посередництвом між емітентами та інвесторами займається досить значна кількість фінансових інститутів, багато з яких мають власні функціональні обов’язки. Так, комерційні банки обслуговують свою клієнтуру, залучають грошові кошти на рахунки, надають позички на різноманітні строки. Але, окрім цього, вони на замовлення клієнтів купують і продають цінні папери, виплачують по них дивіденди та проценти. Або, наприклад, пенсійні фонди за своїм призначенням мають нагромаджувати кошти членів фонду для наступних виплат пенсій (за укладеним договором між адміністрацією фонду та його членами). Нагромаджені грошові вклади учасників вкладаються в цінні папери, і фонд отримує певні доходи. За своєю суттю операції фонду з цінними паперами являють собою спільне інвестування членів фонду.

Крім посередників, велику роль на фінансовому ринку відіграють організатори торгівлі — фондові біржі, а зі зростанням масштабів операцій — позабіржові фондові торговельні системи. В Україні організаторами торгівлі є також центри сертифікатних аукціонів. Потрібно знати, що ринок цінних паперів поділяється на організований та неорганізований. Організований ринок цінних паперів — це функціонуючі на ньому фондові біржі та позабіржові торговельні системи. Неорганізований ринок — укладання угод з цінних паперів поза біржею, найчастіше по телефону. В Україні тільки 5 % обігу цінних паперів припадає на організований ринок.

В Україні сьогодні на передньому плані два завдання — створити систему обліку руху цінних паперів та забезпечити ліквідність фондового ринку.

Значення інформації підвищується у всіх сферах економіки, в тому числі і на фінансовому ринку.

25.Класифікація конкуренції.

1)За впливом на сфери економіки:

- внутрішньогалузева

- міжгалузева, виявляється у регулюванні пропорції капіталів між галузями.

- міжнародна, переливання товарів і капіталів між державами задля рівноваги.

2)За характером ринкових умов і завдань:

- креативна конкуренція

- конкуренція пристосування

- конкуренція забезпечення

3)За методами реалізації:

- цінова

- нецінова(зміна якості, надійності, термінів служби, ефективності)

4)За кількістю учасників та характером конкуренції:

- досконала(вільна) регулюється виключно автоматичними ринковими механізмами без інституцій. Велике число продавців і покупців. Однорідність продукції. Незалежність дій продавців і покупців. Об’єктивність ціноутворення. Вільний вхід та вихід.

- недосконала поділяється на:

*Монополістична – відносно велика кількість п-ємств, диференція товару, обмеження контролю цін, відносно вільний вступ і вихід.

*Чиста монополія – наявність єдиного продавця, виробництво специфічного продукту що не має замінників, ринкова влада п-ства, заблокований вхід і вихід.

*Олігополія – декілька фірм на ринку, однорідна або диференційована продукція, взаємозалежність п-ємств, значний контроль над ціною, значні перешкоди входу.

5)За відповідністю законодавству:

- добросовісна

- недобросовісна(демпінг, зловживання панівним становищем на ринку, встановлення дискриміна-ційних умов)

26.Конкуренція: сутність, функції та форми прояву.

Конкуре́нція — економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків. Водночас — механізм стихійного регулювання виробництва в умовах вільних ринкових відносин.

Залежно від співвідношення між кількістю виробників і кількістю споживачів розрізняють на-ступні форми економічної конкуренції:

Велика кількість самостійних виробників деякого однородного товару і маса відокремлених спо-живачів даного товару. Структура зв`язків між ними є такою, що кожен споживач може купити товар у будь-якого виробника, виходячи з власної оцінки корисності товару, його ціни, його ціни і власних можливостей придбання даного товару. Кожен виробник може продати товар будь-якому спожива-чеві, виходячи тільки з власної вигоди. Жоден зі споживачів не придбаває якусь істотну частку сукупного попиту. Дана структура ринку називается поліполією і породжуєт так звану досконалу конкуренцію.

Величезна чисельність відокремлених споживачів і мала чисельність виробників, кожен з яких може задовольнити значну частку сукупного попиту. Така структура называеться олігополією, і поро-джує так звану недосконалу конкуренцію. Граничним випадком даної структури, коли масі спожива-чів протистоить єдиний виробник, здатний задовольнити загальний попит всіх споживачів, є моно-полія. В разі, коли на ринку є відносно велика чисельність виробників, що пропонують гетерогенну (різнорідну) продукцію, то говорять про монополистичну конкуренцію.

Єдиний споживач товару і багато самостійних виробників. При цьому єдиний споживач придбаває весь обсяг пропозиції товару, який постачається всіма виробниками. Дана структура породжує особливий тип недоконалої конкуренції, який називають монопсонією (монополія попиту).

Монопсонія – панування 1 споживача.

Функції:

1)Регулююча реалізується за рахунок закону вартості, що відображає підтримку рівноваги між потребами людей та можливостями їх задоволення у суспільстві. Закон вартості – товари на ринку обмінюються відповідно до якості та кількості витраченої праці на їх виробництво.

2)Алокаційна полягає у формуванні досконалого ринку на всій території країни, сприяє рівномір-ному та ефективному розміщенні виробничих сил та ресурсів.

3)Іноваційна виявляється у фінансуванні НТП завдяки якому реалізується поява нових товарів та послуг.

4)Розподільча реалізується у середовищі споживачів, у їх боротьбі за одержання максимальної суми матеріальних благ та послуг.

5)Адаптаційна реалізується у швидкому пристосуванні суб’єктів ринку до зміни ринкових умов.

6)Контролююча виявляється у недопущенні монополістичного господарювання крупних п-ємств на ринку.

27.Крива виробничих можливостей суспільства.

Крива виробничих можливостей указує на комбінацію товарів та послуг, які можуть бути вироблені за умови використання факторів виробництва та повної віддачі. Крива демонструє доступні та недоступні комбінації обсягів виробництва. Кожна з них, яка лежить на кривій або посередині її, досяжна. Інші поєднання, які лежать поза кривою, не можуть бути досягнуті за існуючих технологій та ресурсів.

Фактори виробництва: земля, праця, капітал, підприємницькі здібності, інформація, наука, екологія.

Закон спадної віддачі ресурсів: збільшення частки одного з чинників виробництва за решти незмінних призводить до збільшення обсягу виробництва. Проте з деякого моменту зумовлений цим приріст обсягу виробництва стає все меншим і меншим.

28. Макроекономічна рівновага:взаємодія сукупного попиту та сукупної пропозиції

Макроекономічна модель - це модель, яка описує загальну макроекономічну рівновагу, яка утворюється шляхом комбінації моделей рівноваги на товарному і грошовому ринках.

Макроекономічна рівновага означає рівність сукупного попиту (АD) і сукупної пропозиції (АS). Це зображено графічно на рисунку 22, де РО — рівень цін; ОQ — реальний обсяг виробництва; АD — крива сукупного попиту; АS — крива сукупної пропозиції.

Перетинання кривих АD і АS визначає загальний для всієї економіки Q1 рівноважний рівень цін Р1 та рівноважний обсяг виробництва продукції.

Національний дохід (НД) дорівнюватиме добуткові обсягу виробництва (Q1) на величину загального рівня цін (Р1).

 

де АD — сукупний попит; М — кількість грошей в обігу; V — швидкість обігу грошей у русі доходів; Р — рівень цін.

Між АD і рівнем цін (РО), за інших рівних умов, існує зворотна (або заперечна) залежність: чим нижчий рівень цін, тим більший обсяг національного продукту зможуть купити споживачі. Характер кривої АD аналогічний графіку індивідуального попиту, але чинники, або ефекти, що зумовлюють зміни сукупного попиту й індивідуального попиту, неоднакові.

Сукупний попит (АD) — це сума всіх витрат на кінцеві товари і послуги, вироблені в економіці. Він відображає зв'язок між обсягом сукупного випуску продукції, на який існує попит економічних агентів, та загальним рівнем цін в економіці.Сукупна пропозиція (AS – від англ. аggregate supply – сукупна пропозиція) — загальна кількість товарів і послуг, яка може бути вироблена і запропонована до продажу у відповідності з рівнем цін, що склався. Сукупна пропозиція дорівнює реальному валовому внутрішньому продукту. Вона залежить від рівня цін, виробничих потужностей економіки і рівня витрат.

Отже, головна умова макроекономічної рівноваги — пропорційність та збалансованість між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Це забезпечує рівноважний обсяг національного виробництва.

29.Методи економічної теорії

Питання про методи економічної теорії - це питання про те, як, яким чином вивчаються економічні явища і процеси. Необхідно розрізняти дві групи методів: загальні і локальні.

Локальні методи представляють собою конкретні інструменти, прийоми, засоби з допомогою яких досліджуються ті чи інші сторони і аспекти економічної системи. Серед них необхідно виділити як специфічні методи, які пов'язані з тою чи іншою методологією, так і універсальні методи, які можуть використовуватись при реалізації будь-якої методології. До останніх відносяться: аналіз і синтез, наукова абстракція, індукція і дедукція і т.д.

Метод наукової абстракції (від лат. "abstractio" - відволікання, відхилення) набуває великого значення саме в економічній теорії. Суспільне життя неможливо вивчати в лабораторних умовах. Наукова абстракція є уявне виділення найбільш суттєвих сторін досліджуваного явища і відхилення від несуттєвих сторін, властивостей, явищ. Абстрактне мислення породжує метод аналізу і синтезу.

Аналіз економічних явищ передбачає розчленування явища на окремі елементи і дослідження кожного елементу як необхідної складової частини цілого. Синтез передбачає, що явище в першу чергу вивчається як таке, яке складається з різних частин, а потім досліджується поєднання елементів в єдине ціле і робиться загальний висновок.

Метод індукції і дедукції. Індукція - це виведення економічних закономірностей і принципів із фактів реального життя на основі сходження від одиничного до загального. Дедукція - це шлях від загального до одиничного.

До особливих прийомів дослідження відноситься емпіричний метод (від гр. "empeiria" - досвід), який ґрунтується на фактах реальної дійсності і власному досвіді дослідника.

В економічній теорії широко використовується принцип поєднання історичного і логічного. Вивчення історії допомагає зрозуміти внутрішню логіку предмету, а знання внутрішніх структур суспільства надає історії наукового характеру. Єдність історичного і логічного - методологічний принцип, який допомагає концентрувати увагу науки на посиленні аргументації, обґрунтованості висновків. Логіку дослідження необхідно постійно контролювати історичним зіставленням, а факти історії - розташовувати в логічній послідовності.

Сучасна економічна теорія широко використовує математичні, графічні і статистичні методи.

30. Методи розрахунку ВВП

В економічній науці та в статистиці використовуються різні методи визначення величини ВВП (ВНП). Як ВВП, так і ВНП можна розрахувати трьома методами:

1.виробничий метод (метод доданих вартостей);

2. за доходами;

3. за витратами.

1.За методом доданих вартостей сумується додана вартість всіх галузей народного господарства. Метод доданих вартостей дозволяє виявити відношення і роль окремих галузей у створенні ВНП (структуру), виявити динаміку зміни структури, провести порівняльний аналіз ВВП (ВНП) країни з аналогічним показником інших країн.

Метод «за доходами» базується на рівності ВВП і валового внутрішнього доходу. Сукупний доход визначається як сума доходів, що являють собою у тій чи іншій формі плату за використання факторів виробництва, за допомогою яких вироблено кінцевий продукт.

2.Розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових:

– заробітна плата найманих працівників (цей компонент містить заробітну плату);

– рентні платежі (доходи, які отримують власники нерухомості від залучення у виробництво землі, майна, капіталу);

– чисті відсотки (доходи постачальників грошового капіталу, які отримують домогосподарства за вклади, відсотки за облігації підприємств);

– доходи некорпоративного сектору (чистий прибуток підприємств, які перебувають в одноосібній власності);

– прибуток акціонерних підприємств;

Наступні два елементи не являють собою доходи у прямому розумінні цього слова, але вони входять у вартість продукції і тому є частиною ВВП:

– амортизаційні витрати (обсяг капіталу, спожитого в процесі виробництва впродовж року);

– чисті непрямі податки;

Сумування вказаних складових дозволяє визначити ВВП за методом «за доходами».

ВВП за доходами = W + Рг + і + R + Am + IT,

де W – заробітна плата; Рг – прибуток; і – відсоток; R – рента; Am – амортизація; IT – непрямі чисті податки.

3.Простіше виглядає розрахунок ВВП методом «за витратами». Цей підхід спирається на вихідне положення, згідно з яким вартість виробленого продукту дорівнює сумі всіх витрат на його створення, а самі витрати в рамках даного методу вдається розділити на витрати макроекономічних суб'єктів: домашніх господарств, фірм держави та зарубіжжя.

Формула, що лежить в основі витратного підходу до визначення ВВП, має вигляд:

ВВП за витратами = С + І + G + NE,

де С – споживчі витрати; I – приватні валові інвестиції; G – державні витрати; NE – чистий експорт.

31. Місце економічної теорії в системі економічних наук.

Економічна теорія тісно пов'язана з багатьма науками, що зачіпають різні сторони життєдіяльності людини. З одного боку, вона виступає як методологічний фундамент комплексу економічних наук, а з іншого - враховує знання, отримані цими науками. Економічне знання про сучасне суспільство дає ціла мережа конкретних економічних дисциплін, таких як бухгалтерський облік, фінанси, маркетинг, менеджмент, економіка природокористування, економіка підприємств. Названі дисципліни підпорядковані рішенню конкретних економічних завдань. Економічна теорія вивчає ті ж проблеми, але не з індивідуальної, а з суспільної точки зору. У колі всіх економічних наук економічна теорія є головною, так як служить основою, фундаментом конкретних економічних дисциплін.Економічна теорія тісно пов'язана з низкою соціальних наук, таких як психологія, політологія, соціологія, оскільки її предмет вивчення частково збігається з предметом перерахованих дисциплін. Соціальні науки вивчають численні аспекти поведінки людини в суспільстві. Економічна теорія покликана розкрити тільки певну частину соціальної життєдіяльності людини - економічну. Сьогодні є очевидним, що при вирішенні будь-яких економічних проблем необхідно враховувати національні, психологічні особливості людей.До відома. Економічна теорія в якості науки про фундаментальні основи поведінки людей у сфері господарських відносин має прямий зв'язок з психологією, яка, в свою чергу, тісно пов'язана з біологією взагалі і з генетикою в особливості. Відкриття в цій області можуть дати відповідь на найважливіше питання суспільного розвитку: якою мірою поведінка людей продиктовано спадковістю, а в якій - умовами існування. Серед інформаційно-аналітичних наук особливої згадки заслуговують статистика і математика. Державні установи та громадські організації публікують значна кількість різної цифрової інформації. Велика частина уявлень вчених-економістів базується на ретельному аналізі зібраної статистичної інформації. В галузі економічної теорії знаходять своє застосування багато математичні методи. Широко використовується економіко-математичне моделювання. Для успішного практичного застосування знань, отриманих економічною теорією, необхідна точна математична оцінка даних. Не випадково багато видних економісти є хорошими математиками і володіють статистичними методами аналізу. Простежується чіткий взаємозв'язок економічної теорії та юридичних наук. Правові норми, що діють в тому чи іншому суспільстві, є своєрідними рамками, в яких розвивається економіка. Наприклад, підприємництво в нашій країні поки недостатньо розвинене. Пояснення в тому, що в Росії та інших колишніх соціалістичних країнах протягом десятиліть не існувало юридичної основи для підприємницької діяльності. Вільне підприємництво було згорнуто, відбулося повне одержавлення економіки. Підприємницькі навички в умовах планової економіки могли розвиватися лише в особистому підсобному господарстві при роботі на колгоспний ринок, в кооперативному секторі і в тіньовій економіці. Економічна теорія тісно взаємодіє з історичними науками, такими як історія економіки, історія економічної думки, загальна історія. Економічна теорія присвячена проблемам матеріального виробництва, розподілу, обміну та споживання, що розглядаються в різні історичні періоди і на тлі різних способів виробництва. Наприклад, для економістів важливий той історичний факт, що середньовічна інквізиція позбавляючи народ від єретиків, до яких часто відносила винахідників і вчених, в результаті загальмувала технічний, а як наслідок, і економічний прогрес суспільства.

32. Монополія та її форми.

Монополія – це наявність на ринку лише одного продавця і багатьох покупців. Монополія - окремі наймогутніші підприємства або об'єднання декількох підприємств, які виробляють переважну кількість певної продукції, завдяки чому впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки.

Першою монополізується сфера обігу. На цій основі виникли найпростіші форми монополістичних об'єднань - картелі та синдикати.

Картель - об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки збуту.

Синдикат - об'єднання декількох підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

У процесі монополізації виробництва з'являються такі форми монополістичних об'єднань, як трест та концерн.

Трест - об'єднання підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність.

Концерн багатогалузевий - об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, а головна фірма здійснює фінансовий контроль за іншими учасниками об'єднання.

У 60-ті роки у США і деяких інших країнах з'явилися і почали зростати конгломерати.

Конгломерат - монополістичне об'єднання, яке утворюється внаслідок поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої та технічної спільності.

Якщо монополія здійснюється лише з боку продавця (а не виробника товарів), то цю ситуацію характеризують як монопсонія (моно - один, псонія - закупівля продовольства). Більш поширеною у цій сфері діяльності є олігопсонія - наявність невеликої групи покупців певного товару чи послуги.

Чиста монополія виникає звичайно там, де відсутні реальні альтернативи, немає близьких замінників (субститутів), товар, що випускається, є в деякій мірі унікальним. Це в повній мірі можна віднести до природних монополій, типовим прикладом яких є муніципальні комунальні служби. В цих умовах монополіст володіє реальною владою з точки зору реалізації продукту, в деякій мірі контролює ціну і може впливати на неї, змінюючи кількість товару.

33. Натуральне та товарне господарство: основні риси та відмінності.

Натуральне господарство - примітивний тип господарювання, при якому виробництво спрямовано лише на задоволення власних потреб (не на продаж). Все необхідне виробляється всередині господарської одиниці, при цьому не виникає потреба в ринку.

Для натурального господарства характерні такі риси, що виражають сутність властивих йому господарських відносин. Натуральне господарство-замкнута система організаційно-економічних відносин. Суспільство, в якому воно панує, складається з маси господарських одиниць (сімей, общин, помість). Кожна одиниця спирається на власні виробничі ресурси і самообеспечивающейся себе всім необхідним для життя. Вона виконує всі види господарських робіт, починаючи від добування різних видів сировини і завершуючи остаточної підготовкою їх до споживання. Для натурального виробництва характерний ручний універсальний працю, що виключає його поділ на види: кожна людина виконує всі основні роботи. У ньому застосовується найпростіша техніка (мотика, лопати, граблі і т. п.) і кустарний інструмент. Природно, що за таких умов трудова діяльність є малопродуктивною, випуск продукції не може скільки-небудь значно зростати. Натуральному господарству властиві прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням. Воно розвивається за формулою «виробництво - розподіл - споживання». Тобто створена продукція-розподіляється між усіма учасниками виробництва і - минаючи її обмін - йде в особисте і виробниче споживання. Така пряма зв'язок забезпечує натуральному господарству стійкість.

Товарне виробництво - такий тип організації господарства, при якому корисні продукти створюються для їх продажу на ринку. У зв'язку з цим тут по-іншому, ніж у натуральному господарстві, вирішуються головні проблеми економічної організації. Що створювати, як для цього використовувати природні ресурси і для кого призначаються продукти праці - всі ці питання вирішуються відповідно до вимог ринку.

Товарному господарству притаманні такі основні риси.Це господарство є відкритою системою організаційно-економічних відносин. Тут працівники створюють корисні продукти не для власного споживання, а для продажу іншим людям. Весь потік нових речей виходить за межі кожної виробничої одиниці і спрямовується на ринок для задоволення попиту покупців. Виробництво товарів засновано на поділі праці. Його розвиток залежить від того, наскільки поглиблюється спеціалізація (відокремлення) працівників, підприємств на випуск окремих видів продуктів або частин складних виробів. Таке явище об'єктивно викликається технічним прогресом, а останній, у свою чергу, отримує великий поштовх при розподілі праці. Нерозривний зв'язок товарного виробництва з поділом праці, а стало бути, з прогресом техніки - одне з його безсумнівних переваг в порівнянні з натуральним господарством. Товарному господарству притаманні непрямі, опосередковані зв'язки між виробництвом і споживанням. Вони розвиваються за формулою «виробництво - обмін - споживання». Виготовлена продукція спочатку надходить на ринок для обміну на інші вироби (або на гроші) і лише потім потрапляє у сферу споживання. Ринок підтверджує або не підтверджує необхідність виготовляти дану продукцію для продажу.

Відмінності. Натуральне виробництво: замкнуте господарство, універсальна праця робітників,  прямі зв'язки між виробництвом і споживанням. Товарне виробництво: відкрите господарство, суспільний поділ праці, виробництво пов'язане зі споживанням через ринок.34. Олігополія: сутність та особливості.

Олігополія-ринкова структура, на якій домінують кілька фірм виробників, кожна з яких виробляє значну частину продукції і своєю поведінкою може впливати на ринкову ціну.

1.Усього кілька підприємств постачають продукцію на весь ринок. При цьому олігополісти можуть бути двох типів: виробники стандартизованої (однорідної) продукції (виробництво промислових продуктів: сталь, алюміній, цинк тощо) і виробни-ки диференційованої продукції (виробництво споживчих товарів: автомобілі, пиво, сигарети тощо). Зазвичай на олігополістичнних ринках панує від двох до десяти під-приємств.

2. Принаймні, деякі підприємства в олігополістичній галузі мають великі ринкові частки, тобто мають здатність впливати на ціну товару (послуги), варіюючи його на-явністю на ринку. Отже, олігополісти є підприємствами, «що диктують ціну».

3. Підприємства в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність. Всі продавці на олігополістичних ринках знають, що коли вони або їхні суперники змінять ціни або обсяг продажів, то наслідки позначаться на прибутках всіх підприємств. Передбача-ється, що кожне підприємство в галузі визнає, що зміна його стратегії на ринку ви-кличе реакцію конкуруючих продавців. Можлива відповідна реакція конкурентів є основним чинником, що визначає рішення підприємства. Реакція, яку окремі продав-ці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.

4. Є істотні бар’єри для вступу в галузь. Основними з них є: економічні (ефект масштабу), фінансові (величезні видатки на рекламу), юридичні (патенти і ліцензії), ринкові (власність на сировину). Найбільш значним з них є ефект масштабу. При-чиною виникнення олігополії є переваги великого підприємства над малим, що дає можливість знизити собівартість продукції. В результаті поглинання великими фір-мами менших відбувається конкуренція на ринку, тобто на ньому функціонує декіль-ка підприємств. Це дає можливість їм отримувати великі прибутки. Для входження в ринок даного товару необхідні великі капіталовкладення, що створюють природні перепони для входження ринок.

Отже, особливість олігополії, як особливої ринкової структури, полягає у вза-ємозалежності поведінки продавців. До того ж, на відміну від монополіста і конку-рентного продавця, олігополіст не може розглядати криву попиту на свою продукцію як задану і використовувати при визначенні найкращого випуску відому умову рів-новаги, що полягає в рівності граничного доходу (що залежить від кривої попиту) і граничних витрат. Тому для опису поведінки олігополіста застосовують спеціальні моделі олігополії, що розрізняються припущеннями про характер поведінки конку-рентів на ринку.

35. Основи економічної теорії, її виникнення та розвиток. 

36. Основні ознаки ринку, переваги та недоліки

Ринок-це система товарно-грошових відносин з механізмом вільного ціноутворення, з вільним підприємництвом на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції суб’єктів господарювання у боротьбі за споживача.

Говорячи про ознаки ринку, треба сказати, що, по-перше, сучасний ринок є ринком покупців. Такий стан ринку визначає пріоритет покупців по відношенню до продавців. В такій ситуації підприємець може досягти збільшення своїх доходів лише тоді, коли він поставить на ринок продукцію високої якості за доступними цінами. Тому ринок покупців виступає як стимул для постійного відтворення ділових відносин. Тобто, він примушує підприємців шукати джерела своїх прибутків у першу чергу у сфері виробництва, а не у сфері купівлі-продажу.

Другою обов'язковою ознакою сучасного ринку є його конкурентний характер. Це означає, що в системі підприємства кожний суб'єкт виступає як конкуруюча сторона по відношенню до всіх інших суб'єктів. Можливість конкурентних відносин між учасниками ринку закладена в їх економічній самостійності (суверенітеті), базою якої є право розпоряджатися об'єктами ринкових відносин. Неминучість конкуренції між підприємцями на сучасному ринку породжується пріоритетом покупців над продавцями.

Третя ознака сучасного ринку - стабілізація відносин між суб'єктами ринку на основі інтеграції. Сучасний ринок - це арена суперництва підприємців та інших суверенних суб'єктів економіки, кожному з яких повинен бути гарантований його суверенітет і збереження конкурентоспроможності. А це можливо лише при умові протидії монополізації економіки й широкої інтеграції конкуруючих суб'єктів ринкових відносин.

Переваги ринку:

1) ефективний розподіл ресурсів - ринок спрямовує ресурси на виробництво необхідних суспільству товарів;

2) можливість його успішного функціонування за наявності досить обмеженої інформації - досить мати дані про ціну і витратах виробництва. Наприклад, фермеру, що займається виробництвом молока, не потрібно знати, скільки

споживають молока малюки, скільки інших фермерів вирощують корів молочної породи, скільки грошей витрачають на молоко,

а не на цукор. Йому достатньо інформації про ціни на молоко

і на корми, про витрати на різні породи худоби, електроенергію, робочу силу. Маючи таку інформацію, фермер зможе виробляти приблизно ту кількість молока, яке необхідне для споживачів;

3) гнучкість, високу адаптивність до мінливих умов. Так, коли в 70-ті роки різко підвищилися ціни на енергоносії, ринок відповів на це розробкою альтернативних джерел енергії, впровадженням ресурсозберігаючих технологій,

введенням режиму жорсткої економії енергоресурсів;

4) оптимальне використання результатів НТР. Прагнучи,

отримати максимально високий прибуток, товаровиробники

йдуть на ризик, розробляють нові товари, вводять новітні

технології, що дозволяє їм мати тимчасові переваги

перед конкурентами;

5) свободу вибору і дій споживачів і підприємців. Вони незалежні у прийнятті своїх рішень, укладанні

різних угод, наймання робочої сили і т. п.;

6) здатність до задоволення різноманітних потреб, підвищення якості товарів і послуг, більш швидкому коригуванню нерівноваги.

Недоліки ринку

1.Ринок не містить економічного механізму для вирішення завдань, що мають довгострокове і колективне значення- охорону природного середовища, проведення фундаментальних наукових досліджень, організації соціально-інфраструктурної діяльності( комунальне господарство, громадський транспорт, освіта, охорона здоров’я і тому)

2.Ринок орієнтований не на виробництво соціально необхідних товарі, а на задоволення запитів тієї частини товариства, у якої є гроші.

3.Ринок схильний до нестабільного розвитку з кризами

4.Витісняючи частину конкурентів  з ринку, вона породжує в товаристві соціальних аутсайдерів,

5.Цінова конкуренція нерідко йде за раунок зниження якості

6.Існує небезпека недобросовісно конкуренції, що порушує права споживачі, а також конкурентів, сюди відносяться використання дезорієнтуючої або відвертою недобросовісної конкуренції.

37. Постійні та  змінні, явні та неявні витрати виробництва.

Виробничі витрати – вартісна оцінка затрат економічних ресурсів, здійснених підприємцями задля виробництва продукції. Витрати виробництва є формою руху авансованого промислового капіталу.

Поняття витрат в економічній науці базується на загальній ідеї обмеженості ресурсів і можливості їх альтернативного використання, оскільки вибір певного варіанта виробництва зумовлює втрату вигід від використання відповідних ресурсів найкращим з інших можливих способів. У звязку з цим дійсні витрати поділяються на зовнішні та внутрішні.

 Постійними витратами (Fixed Cost - FC) називають такі, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До постійних витрат належать витрати, на cплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), витрати на рентні та страхові платежі, сплату відсотків за кредит та ін. Постійні витрати є обов'язковими і зберігаються навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє, але мусить підтримувати готовність до виробництва.

Змінними витратами (Variable Cost - VC) називають витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва. До змінних належать витрати на заробітну плату, сировину, матеріали, паливо, електроенергію. Сума постійних і змінних витрат при кожному даному обсязі виробництва утворює загальні (валові) витрати виробництва (ТС). Зовнішні витрати ( явні ) - це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Наприклад, заробітна плата найманих працівників, витрати на придбання сировини, устаткування, сплата податків тощо.

Внутрішні витрати ( неявні ) пов'язані з використанням факторів виробника, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). Для розрахунку внутрішніх витрат підраховують ту вигоду, яку підприємство могло б мати, передавши власні ресурси на сторону.

Виокремлення явних та неявних витрат відображає два підходи до розуміння природи затрат фірми.

38. Пропозиція: закон зміни пропозиції, фактори, що впливають на пропозицію.

Пропозиція – множина співвідношень цін і відповідних кількостей товару. Закон зміни пропозиції: обсяг пропозиції товару збільшується при зростанні ціни та зменшується при її падінні. Зміни у самій пропозиції зміщують криву б праворуч або ліворуч. Це зумовлюється не зміною ціни, а неціновими чинниками. Нецінові фактори впливу на пропозицію:

Технологічний прогрес. Застосування нових технологій дає змогу скоротити період визрівання продукту, продовжити термін зберігання ним корисних властивостей, зменшити собівартість одиниці продукції. Це сприяє розширенню пропозиції відтак крива зсувається праворуч.

Зміна цін на ресурси. Зростання цін на ресурси (за інших незмінних умов) призводить до збільшення витрат виробництва, зростання собівартості продукції, що змушує підприємця скорочувати пропозицію свого товару. Тому крива пропозиції зсувається ліворуч.

Зміна цін на споріднені товари. При цьому крива  зміститься ліворуч.

Зміни у бюджетно-податковій політиці. У випадку зростання ставки оподаткування крива зміститься ліворуч. Якщо ж зростатимуть трансферти бізнесу, крива зміститься праворуч.

Очікування підприємців. Оптимістичні очікування підприємців сприятимуть зсуву кривої  праворуч, а песимістичні зумовлять й зміщення ліворуч.

На зсув кривої 5можуть впливати і зміни моди, і релігійні традиції (у піст, наприклад, зменшується споживання м'яса та м'ясних продуктів) тощо.

39.Ринкова інфраструктура:сутність,суб’єкти і функції

Інфраструктура ринку(від лат. «поза ринком»)- галузі підприємства ,установи,що забезпечують умови життєдіяльності суспільства,визначають аспекти ефективного функціонування суспільно-господарських взаємозв’язків.

Ринкова інфраструктура(в цілому)- сукупність державних та комерційних підприємств,організацій,установ,що забезпечують успішне функціонування всіх видів ринків ,рух товарів та грошей,цінних паперів,робочої сили.

Ринкова інфраструктура складається з:

- ринку товарів та послуг;

- фінансово ринку;

- ринку праці.

Функції інфраструктури:

• просування товарів до безпосереднього споживача;

• забезпечення зворотного зв’язку між виробництвом і споживанням;

• перерозподіл ресурсів між галузями та всередині них;

• акумуляція тимчасово вільних грошових засобів,регулювання грошового обігу.

Зазначені функції забезпечують основні складові елементи інфраструктури.

Основним елементом інфраструктури є біржа (від лат. bursa, нім. Borse — гаманець) — установа (організація), в якій здійснюється купівля-продаж (біржова угода) товарів, цінних паперів, валюти, інформації, науково-технічних розробок, а також наймання робочої сили на основі співвідношення попиту та пропозиції. У широкому значенні біржа є організованим ринком із зазначеними ресурсами.

Біржі бувають: товарні, фондові, валютні та біржі праці.

Суб’єкти   ринкової інфраструктури:

1. Консалтингові підприємства;

2. Аудиторські компанії;

3. Страхові компанії.

40. Ринок праці: сутність, суб’єкти, формування попиту і пропозиції

Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна

Елементами ринку праці є попит на робочу силу та її пропозиція.

Попит – форма виразу потреб споживачів представлених на ринку та забезпечених грошовими засобами.

Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит на робочу силу — це ринковий попит усіх фірм, організацій, що діють на ринку.

Індивідуальний попит на робочу силу — це попит окремого роботодавця.

Попит формується складовими: ціною, кількістю товару чи послуг, чку бажають придбати покупці.

Обсяг попиту – кількість товару, який буде придбано споживачем за прийнятну ціну у певний проміжок часу.

На зміну попиту мають вплив цінові і нецінові фактори.

Ціновий фактор - це вплив зростання чи зменшення цін на товари, на величину попиту.

Неціновий фактор - це якість товару, доходи населення, смаки і уподобання або дефіцит.

Закон спадного попиту – якщо ціни будь-якого товару збільшуються при незмінності інших умов ринку то попит на цей товар зменшується.

Пропозиція – множна співвідношень цін і відповідної кількості товарів.

Обсяг пропозиції – кількість продукту, яку вробник бажає виготовити та продати за певною ціною з даного ряду цін у конкретний період часу.

Розрізняють індивідуальну і ринкову пропозицію.

Індивідуальна - це товари одного виробника, які пропонують для реалізації.

Ринкова -  це пропозиція, яка визначається як сума всіх індивідуальних пропозицій.

На зміну пропозиції мають вплив цінові і нецінові фактори.

Ціновий - це вплив ціни на обсяг продукції, які готові випустити виробники.

Нецінові - це витрати виробництва, технічний прогрес, організація ринку.

Закон зміни пропозиції – обсяг пропозиції товару збільшується при зростанні ціни та зменшується при її падінні

Функція попиту                     

D=ƒ(Р,PA,РB,Y,Z,N,W,E)

D—обсяг попиту на даний товар,

Р, PA , РB, ... — ціни даного товару, товарів-замінників і доповнюючих товарів;

Y— грошовий дохід;

Z — смаки та переваги споживачів;

N — об’єктивні умови споживання;

W — нагромаджене багатство;

              Е — очікування споживачів.

Функція пропозиції

s=ƒ(P,PA,Pв,С,Т,N,Е),

s — величина пропозиції даного товару за одиницю часу;

Р, РA, РB — ціни даного та інших товарів;

С — витрати виробництва, що об’єднують у собі:

а)вплив зміни цін ресурсів, б) вплив зміни технології виробництва;

Т — податки й дотації;

N — природні умови; Е — очікування продавців.

Ринкова рівновага – стан ринку за якого обсяги попиту та обсяги пропозиції збігаються або еквівалентні за прийнятною для споживачів ціною.

41. Роль та місце держави у ринковій економіці

Державне регулювання ринкової економіки – це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці за допомогою прямого інвестування, правових та економічних важелів з метою орієнтації господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики. Держава може виконувати свої функції впливу на економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення) або непрямо (через систему правових та економічних регуляторів, надаючи їм можливість орієнтувати діяльність господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів соціально-економічної політики). Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об`єктивно притаманних державі економічних функцій.

Регулюючі функції держави в ринковій економіці зведено до трьох основних із них — законодавчої, стабілізуючої, розподільчої.

Функції держави в сучасній ринковій економіці:

Держава здійснює прогнозування та індикативне планування обсягів виробництва, проводить грошову та фінансову політику, сприяє розвиткові виробничої та соціальної інфраструктури, забезпечує зайнятість населення, сприяє розвиткові фундаментальної науки.

Перша полягає в розробці системи економічних, соціальних і організаційно-господарських законів і постанов, які встановлюють певні правові засади ринкової економіки, гарантуючи таким чином однакові права й можливості всім суб'єктам будь-якої форми власності і господарювання.

Для розвитку конкуренції як основної умови і регулятора ринкової економіки держава розробляє антимонопольне законодавство. Воно дає можливість суб'єктам ринкової економіки реалізувати свої інтереси в узгоджених діях без порушення об'єктивних законів ринку.

Стабілізуюча функція держави забезпечує підтримання високого рівня зайнятості населення та цінової рівноваги і стимулює економічний розвиток країни.

Для цього необхідно визначити на державному рівні мету, напрями та пріоритети цього розвитку, надати відповідні ресурси для їхньої реалізації, застосовуючи грошово-кредитні та бюджетно-податкові засоби: забезпечити пропозицію грошей; стабільні рівні зайнятості населення та цін, проводячи відповідну фіскальну і кредитно-грошову політику, спрямовану на запобігання інфляції та безробіттю.

Розподільча функція держави полягає з одного боку у досягненні найсправедливішого розподілу доходів у суспільстві, а з іншого — найефективнішому розміщенні ресурсів у ринковій економіці.

Для здійснення цієї функції, котра сприяє виправленню певних недоліків ринкової системи, держава перерозподіляє кошти різних груп населення, що мають високі доходи, на користь непрацездатних і малозабезпечених, проводячи відповідну фіскальну та політику регулювання цін.

Крім того, держава встановлює і контролює мінімальний розмір заробітної плати; бере на себе функцію забезпечення суспільними благами, у виробництві яких приватні та колективні суб'єкти не зацікавлені, проте без цих благ не можливе існування суспільства.

Держава відіграє також важливу роль у регулюванні зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку, міграції капіталів і робочої сили та контролі платіжних балансів.

Це сприяє стабілізації національної економіки і розвиткові світового господарства. Виконання державою регулюючих функцій в умовах ринкової економіки забезпечує досягнення балансу економіки на макрорівні, проведення ефективної грошово-кредитної політики, соціальний захист малозабезпечених верств населення.

Проте в сучасному світі економічні функції держави набагато ширші.

42.Ринок: сутність, об’єкти, суб’єкти, функції

Ринок —А) механізм взаємодії покупців і продавців;

               Б) система відносин між попитом і пропозицією;

               В)  сукупність продавців і покупців, які вступають між собою в економічні відносини з приводу купівлі-продажу товарів і послуг за допомогою механізму узгодження цін на основі попиту і пропозиції

Суб’єкти ринку: покупці, продавці, держава

Об’єкти ринку: товари та послуги,капітал, праця, земля та інша нерухомість, цінні папери, інтелектуальні досягнення.

Сутність ринку повніше (системно) розкривається у виконуваних ним функціях.

Функції ринку:

1. Посередницька – економічно відособлені об’єкти: виробник і споживач, обмінюються результатами своєї праці;

2.Регулююча – ринок є посередником, проявляється у визначенні: що виробляти?, як виробляти?, для кого виробляти? Та встановлення ринкових цін;

3.Стимулююча – полягає в стимулюванні товаровиробників до створення нових технологій товарів, сприяє інтенсифікації виробництва;

4.Контролююча - сприяє контролю споживачів над виробництвом, вирівнюванню цін;

5.Інформаційна – відображає об’єктивну інформацію про попит і пропозицію товарів, послуг, капіталів, валют через постійну зміну цін, курсів, процентних ставок і т.д.;

6.Економічності – показує економічний інтерес продавців у максимізації прибутку та прагнення споживачів мінімізувати власні витрати. Це баланс попту, заробітної плати та пропозиції.

7.Санітарна – виявляється в очищенні ринку від економічно-застарілих галузей, економічно-нежиттєздатних господарюючих суб’єктів у сприянні високоефективного виробництва

43.Собівартість та її калькуляція

Собівартість продукції – витрати виробництва у грошовій формі на одиницю продукції.

Розрізняють:

- собівартість одиниці продукції;

- цехову собівартість (витрати цеху на виробництво конкретного продукту);

- виробничу собівартість(включає цехову собівартість ,а також загальнозаводські та інші цільові витрати)

- повна собівартість(виробнича собівартість та збутові,інші поза виробничі витрати)

Калькуляція собівартості – процес обчислення собівартості одиниці продукції робіт чи послуги за елементами витрат.

44.Структура і форми суспільного виробництва 

Виробництво - це процес взаємодії людини з природою з метою створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства. Будь-яке виробництво є процесом суспільним і безперервним.

Виробництво за структурою складається з таких фаз:

1.Виробництво (процес перетворення ресурсів блага,які прямо чи опосередковано задовольняють людські потреби);

2.Розподіл(система суспільного визначення кому належатимуть результати виробництва);

3.Обмін(процес обміну одних продуктів на інші;обмін буває безпосередній та обмін продуктами через опосередкування грошей.)

4.Споживання(використання створених благ для задоволення потреб людей;споживання буває :виробниче(використання у виробничому процесі засобів виробництва та робочої сили);невиробниче(розподіляється на особисте та суспільне))

Будь який продукт,що виготовляється проходить вище згадані 4 стадії суспільного виробництва.

В розвитку суспільства виділяють дві форми суспільного виробництва: натуральне виробництво та товарне виробництво.

Натуральне виробництво - це такий тип організації економіки ,при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробника, для задоволення власних потреб в середині господарства, що їх виробило. Тобто вироблений продукт не набуває товарної форми, а утворює фонд життєвих засобів для самого виробника

Товарне виробництво — це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для продажу на ринок. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них через використання ринкових відносин. Звичайно, що при цьому господарюючий суб'єкт націлений на отримання вигоди.

45. Структура макроекономічних показників розвитку економіки

Система національних рахунків - це система взаємопов'язаних статистичних показників, побудована у вигляді рахунків і таблиць для одержання загальної картини економічної діяльності країни.

Різні показники, які входять у систему національних рахунків, дозволяють визначати тенденцію економічного розвитку на перспективу. Показників обсягу виробництва багато, але найбільш всеохоплюючим показником обсягу виробництва національної економіки є валовий національний продукт (ВНП).

Валовий національний продукт - сукупна ринкова вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг у національній економіці за один рік.  Він дає якісну характеристику економічного розвитку країни, допомагає виявити тенденцію зростання національного виробництва.

ВНП має один недолік: в ньому закладена тенденція до перебільшення поточного річного виробництва, так як він не передбачає відрахування тієї частини річного виробництва, яка йде на заміщення капіталу в цьому році (амортизаційні відрахування). Тому для характеристики чистого обсягу виробництва існує такий економічний показник, як чистий національний продукт (ЧНП). ЧНП дорівнює ВНП за вирахуванням амортизаційних відрахувань. ЧНП - більш досконалий вимірювач обсягу виробництва.

Поточний внесок ресурсів у створення національного продукту відображає ЧНП за винятком непрямих податків на прибуток. ЧНП мінус непрямі податки на прибуток утворює національний дохід (НД). НД показує, у що обходиться створення ЧНП з точки зору витрат ресурсів. Тому НД відображає ринкові ціни на економічні ресурси, використані на створення поточного обсягу виробництва.

Ще один важливий показник системи національних рахунків - особистий доход (ОД). Особистий дохід є сукупний дохід, отриманий  індивідами і сім'ями до сплати ними податків державі.

46.Сутність підприємництва, підприємницький ризик

Підприємництво - ініціативна, новаторська діяльність господарюючого суб'єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою одержання максимальної вигоди. Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця і часто ототожнюється з поняттям "власник".

  Наукова економічна література розглядає підприємництво з різних сторін: як економічну категорію, як метод господарювання, як тип економічного мислення.

Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг.

Суть підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції: ресурсна, організаційна та творча.

-Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва

-Організаційна функція зводиться до діяльності по організації виробництва, збуту, маркетингу, менеджменту і реклами.

-Творча функція полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки: самостійність і незалежність господарюючих суб'єктів, господарський ризик; економічна відповідальність.

Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця. Підприємництво розглядається не як рід занять, а як особливість розуму і людської натури.

Підприємницька діяльність — це діяльність, що здійснюється особою на свій ризик. Тому ризик слід вважати кваліфікуючою ознакою підприємництва. Елемент ризику може бути пов’язаний як з договірними відносинами, так і з прямо передбаченими законом певними зобов’язальними конструкціями.

Підприємництво об’єктивно пов’язане з деякою невизначеністю і нестійкістю, можливістю неотримання результатів своєї діяльності, що означає неминучість ризику, зокрема погроза втрати часу, ресурсів, прибутку аж до імовірності банкрутства змушує підприємця приймати на себе ризик невизначеності зовнішнього середовища, який включає об’єктивні політичні, економічні і соціальні умови, у яких функціонує суб’єкт підприємництва, до зміни яких він змушений пристосовуватися.

Як основні фактори, що призводять до появи підприємницьких ризиків у сучасних умовах, можна віднести: економічну кризу; криміналізацію підприємництва; інфляційні процеси; безвідповідальність учасників економічного обороту, унаслідок відсутності діючих механізмів спонукання до виконання прийнятих зобов’язань; недобросовісна конкуренція, нестабільність податкового законодавства, сваволя і корумпованість апарату чиновників і т.д. Таким чином, категорія ризику відноситься до основних системоутворюючих факторів підприємницької діяльності. Виникнення ризику пов’язане як з об’єктивною стороною функціонування підприємця у зовнішньому середовищі, так і з суб’єктивною природою людини, впливом особистих якостей на його діяльність

47.Сутність, властивості та функції грошей

Гроші - це універсальне знаряддя обміну, особливий товар, мимовільно набувший або наділений функцією загального еквівалента, за допомогою якого виражається вартість усіх інших товарів.

Сутність грошей виражається в єдності трьох властивостей:

• Загальної безпосередній обмінності;

• Кристалізації мінової вартості;

• Матеріалізації загального робочого часу.

Гроші виконують ряд важливих функцій:

•Міра вартості — це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, та встановлює певну грошову одиницю розрахунків — національну валюту.

•Засіб обігу — це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг.

•Засіб нагромадження — це функція, що пов'язана із здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства. Сутність цієї функції полягає в тому, що гроші виходять зі сфери обігу і перетворюються на скарб.

•Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

•Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Властивості грошей:

1.  загальне визнання

2. стійкість, незмінність (стабільність) в обігу

3. проста подільність

4. ліквідність

5. компактність

48.Сутність та види підприємництва. Функції підприємця

Підприємництво — це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою одержання прибутку, що здійснюється фізичними і юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством.(інше визначення у 46пит., вчіть яке більше подобається)

Сутність підприємництва - дивитись 46 питання !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Або ось коротко

Сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, в результаті не якихось кон'юнктурних справ, а передбачення точного розрахунку, а з іншого - до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

Залежно від змісту і спрямованості підприємницької діяльності, об'єкта застосування капіталу та отримання конкретних результатів, зв'язку підприємницької діяльності з основними стадіями відтворювального процесу, розрізняють такі види підприємництва:

-Виробниче,

-Комерційно-торговельне,

-Фінансово-кредитне,

-Посередницьке,

-Страхове.

Основні функції підприємця:

Ресурсна функція полягає у тому, що підприємець бере на себе ініціативу поєднання фінансових, виробничих, матеріальних, сировинних, людських, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів у процесі виробництва товару чи надання послуги, організовує виробництво, розподіляє засоби виробництва і трудову діяльність.

Управлінська функція підприємця полягає у прийнятті управліньських рішень на всіх стадіях виробничої та збутової діяльності, здійснення організації, планування, мотивації та контролю виробництва.

Інноваційна функція передбачає здійснення інновацій (нововведень), освоєння нової продукції, нових технологій та нових форм організації виробництва і праці, пошук нових ринків збуту, нових засобів задоволення потреб споживача, перехід від традиційних до нових форм господарювання, які не мають аналогів у господарській діяльності.

Ризикова функція полягає в необхідності прийняття рішень, які спрямовані на досягнення успіху, але не гарантують його через невизначеність та мінливість економічної ситуації. Підприємець ризикує не лише своєю власністю, вкладеними коштами, а й своєю працею, часом діловою репутацією.

49. Сутність, форми та системи заробітної плати.

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Сутність заробітної плати виявляється у функціях, які вона виконує в процесі суспільного відтворення. Винятково важлива роль заробітної плати в механізмі функціонування ринкової економіки зумовлена тим, що вона має виконувати багато функцій.

1. Відтворювальна функція полягає у забезпеченні працівників та членів їхніх сімей необхідним життєвим благами для відновлення робочої сили. В ній реалізується економічний закон зростання потреб. Ця функція тісно пов`язана з особливостями державного регулювання заробітної плати, із встановленням на державному рівні її мінімального розміру, який би забезпечував відтворення робочої сили.

2 . Стимулююча функція заробітної плати полягає у встановленні залежності її розміру від кількості її якості праці конкретного працівника, його трудового внеску в результати роботи підприємства. Ця залежність повинна бути такою, щоб заохочувати до постійного покращення результатів праці.

3. Регулююча, або ресурсно-розміщувальна функція заробітної плати полягає в оптимізації розміщення робочої сили за регіонами, галузями господарства, підприємствами з урахуванням ринкової кон’юнктури. Формування ефективно функціонуючого ринку праці передбачає свободу кожного найманого працівника вільно обирати місце прикладання своєї праці, а його прагнення до підвищення життєвого рівня обумовлює професійні переміщення у пошуках такої роботи, яка максимально б задовольняла зростаючі потреби. Іншими словами, в ринкових умовах вища заробітна плата на ефективніших робочих місцях стимулює перехід сюди працівників з ефективних робочих місць.

4. Соціальна функція заробітної плати відображає міру живої праці при розподілі фонду споживання між найманими працівниками і власниками засобів виробництва. Заробітна плата виступає індивідуальною часткою працівника в новоствореному доході у відповідності з його трудовим внеском. Соціальне значення цієї функції заробітної плати полягає у забезпеченні соціальної справедливості, по-перше, при розподілі доходу між найманими працівниками і власниками засобів виробництва, і по-друге, при розподілі між найманими працівниками у відповідності з результатами їхнього трудового внеску.

5. Функція формування платоспроможного попиту населення. Її призначення – узгодження платоспроможного попиту, під яким розуміємо форму виявлення потреб, забезпечення грошовими коштами покупців, з одного боку, і виробництва споживчих товарів – з іншого. Оскільки платоспроможний попит формується під дією двох основних факторів – потреб та доходів населення, то за допомогою заробітної плати в ринкових умовах встановлюються пропорції між товарною пропозицією та попитом.

Заробітна плата має дві форми: відрядну та погодинну. Кожна з форм зарплати має свої системи. Відрядна заробітна плата це форма оплати праці, при якій вона нараховується за кожну одиницю виробленої продукції. Всередині відрядної форми можуть використовуватися проста відрядна,   відрядно-прогресивна,     відрядно-преміальна    системи зарплати. Відрядна форма зарплати передбачає також систему доплат за економію палива, енергії, сировини, матеріалів, за ефективне використання устаткування, за ставлення до праці тощо.

Погодинна форма заробітної плати застосовується там, де продукту слід виробляти саме стільки, скільки того вимагає технологія, наприклад, при конвеєрному виробництві. Існує погодинно-нормативна і погодинно-преміальна системи заробітної плати. Перша передбачає оплату за відпрацьований час та при виконанні встановлених нормативів, а друга - ще й додаткову виплату премій за економію витрат, досконаліші форми організації праці, підвищення якості продукції тощо. В останні десятиліття в розвинутих країнах почали використовувати систему дольової участі робітників у розподілі доходів підприємства, яка дозволяє зацікавити робітників у кінцевих результатах роботи фірми, оскільки вони отримують певну частку прибутку або дивіденди на свої акції.

В Україні організація оплати праці здійснюється на основі Генеральної тарифної угоди, галузевих та регіональних угод, колективних та індивідуальних договорів. На рівень заробітної плати впливає держава (встановлюючи гарантований мінімум зарплати) та профспілки.

50. Суть, структура та види економічних циклів. 

Економічний цикл – це послідовність піднесень і спадів активності протягом кількох років, тобто це рух сусп. вирва. від одного криз. явища до іншого, який постійно повторюється. Кожний цикл являє собою певну послідовність з альтернатив. фаз, які повтор. одна за одною. Це означає, що кожна з його поперед. фаз повинна мати здатність до відтвор. наступних. У підсумку економ. цикл набуває здатності до самовідтворення. Початковою фазою економічного циклу є криза. Вона порушує норм. хід економ. розвитку, а всі наступні фази – відновлюють його. При цьому кожна попередня фаза утвор. умови для її власного відмирання та виникнення наступної фази. Отже, економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Піднесення змін. спадом (кризою). Обсяги ВВП, зайнятості і вир-ва скорочуються. Ціни і прибутки зниж., а безробіття зростає. За спадом виник.д ипресія. Відновлення при цьому може бути повільним і швидким. У цьому випадку рівень вир-ва підвищ., а зайнятість зростає. В міру того як пожвавл. в економіці набирає сили, зрост. темпи приросту цін. Після досягн. в економіці повної зайнятості, тобто повного використ. виробн. ресурсів, економіка переходить до фази піднесення. Нова смуга піднесен.може означати тривалий, стійкий рівень пожвавленого попиту, збільшення к-ті вільних робоч.місць, підвищ.жит.рівня населення або ж швидке роздування цін і зростан.спекуляції, за якими настає нова криза. Осн.ознаками, які характер.економ.цикли, є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумов.генезис і механізм його проходження. З цьогопогляду всі економ.цикли поділяються таким чином:

1) Цикли Кондратьєва, або ж довгохвильові цикли, тривалість яких дорівн. 40-60 років.Їхня головна руш.сила – радикал.зміни в технолог.базі сусп.вир-ва, його структур.перебудова. 2) Цикли Кузнеца – тривалість 20 років, а руш.силами є зрушення у відтворюваній структурі вир-ва. 3) Цикли Джаглера– з періодичністю 7-11 років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредит.факторів. 4) Цикли Китчина – тривалість 3-5 років, що обумовлюється динамікою відносн.величини запасів товарно-матер.цінностей на підприємствах. 5) приватні господарські цикли, що охоплюють період від 1-12р. та існують у зв’язку з коливаннями інвест.активності. До найбільш значних причин цикл.коливань. можна віднести: 1) великі техн.нововведення, які з’яв.нерегулярно і зумовл.коливання в діловій активності. 2) політ.перевороти, різка трансформація соц.-економ.системи, війна та інші випадкові проблеми системного характеру. 3) помилкові рішення в грошово-кредит.політиці, які супроводж.появою надмірної кількості грошей або надмірним вилученням грошей з обігу. 4) різкі зміни в зовн.умовах функціонування нац.економіки (зростання цін на імпортні енергоносії, фінансова криза у торг.партнерів тощо).

51. Сучасні системи заробітної плати. 

Пряма відрядна система оплати праці. За індивідуальної прямої відрядної системи розмір заробітної плати прямо залежить від результатів роботи кожного робітника. Виготовлена робітником продукція або виконана ним робота оплачується за індивідуальними розцінками.

Підрядно-преміальна система оплати праці. Сутність її полягає в тому, що загальний заробіток робітника складається з заробітної плати, нарахованої за фактично виконану роботу чи вироблену продукцію за прямими (необмеженими) відрядними розцінками, і премії за виконання та перевиконання установлених планових (нормативних) кількісних і якісних показників. Розмір премії установлюється у відсотках до заробітку, визначеному за відрядними розцінками.

Відрядна-прогресивна система. Сутність її полягає в тому, що заробітна плата робітникам нараховується за обсяг виконаної роботи чи виробленої продукції в межах планової норми (бази) виробітку за основними незмінними відрядними розцінками, а за обсяг роботи чи продукції понад вихідну планову норму (базу виробітку), – за підвищеними чи прогресивно зростаючими прямими відрядними розцінками. Ступінь збільшення розцінок визначається спеціальною шкалою. Вони можуть бути одно- і двоступінчасті .

Непряма відрядна система заробітної плати, використовується для визначення заробітку допоміжних робітників (наладчиків, ремонтників та ін.), у тих випадках, коли праця допоміжного робітника, який зайнятий обслуговуванням основних робітників-відрядників, значною мірою впливає на результати їх роботи і коли його праця не може бути нормованою.

Величина заробітної плати допоміжного персоналу визначається за результатами праці основних робітників з урахуванням виконання норм виробітку (норм часу) основними робітниками та їх чисельності.

Акордна система оплати праці. Застосовується для окремих груп робітників. Сутність її полягає у тому, що відрядна розцінка установлюється не на окрему виробничу операцію, а на весь комплекс робіт загалом, виходячи із діючих норм часу і розцінок. Дана система заінтересовує робітників у скороченні строків роботи проти установлених норм.

Погодинна форма оплати праці. За погодинної форми заробітної плати оплата праці здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками з урахуванням відпрацьованого часу та рівня кваліфікації, що визначається тарифним розрядом.

При простій погодинній системі оплати праці загальний заробіток працівника обчислюється шляхом множення годинних тарифних ставок, які відповідають тарифному розряду працівника, на кількість фактично відпрацьованого часу. За способом нарахування заробітної плати погодинна оплата буває годинна, денна, місячна.

При погодинно-преміальній системі оплати праці, крім заробітку, обчисленого за тарифними погодинними ставками за фактично відпрацьований час, працівникові додатково нараховується премія за досягнення певних кількісних і якісних показників.

Кількісними показниками можуть бути відпрацьований час, виконання планових і нормованих завдань, а якісними — здавання продукції з першого подання, підвищення сортності продукції, економія сировини, матеріалів, пального, інструментів, дотримання технологічних режимів тощо.

При погодинно-преміальнії системі із нормованими завданнями робітники преміюються за виконання установлених їм нормованих завдань.

Для оплати праці професіоналів, фахівців, технічних службовців застосовується погодинна форма заробітної плати. Преміювання даної категорії працівників здійснюється за конкретні досягнення у виробничій діяльності. У зв’язку з цим найпоширенішою системою оплати праці є погодинно – преміальна, за якою заробітна плата складається з посадового окладу, доплат, надбавок і суми премій.

У ринкових умовах удосконалення системи заробітної плати  полягає в подальшому підвищенні ролі погодинної оплати праці, в поширенні стимулюючих і гнучких систем оплати праці, систем винагороди за кваліфікацію і особисті заслуги, за працею і власністю, що враховують кінцеві фінансові результати діяльності підприємств.

Гнучка система оплати праці – це система, за якої певна частина заробітку ставиться в залежність від особистих заслуг і загальної ефективності роботи підприємства. Під час визначення розміру оплати праці ураховується не тільки стаж, кваліфікація, професійна майстерність, а і значущість працівника, його здатність досягнути певних цілей щодо розвитку організації.

Розширення економічної самостійності супроводжується використанням безтарифної системи оплати праці.

Безтарифна система оплати праці – це організація оплати праці, що ґрунтується на принципі часткового розподілу зароблених колективом коштів між працівниками згідно з прийнятими співвідношеннями ( коефіцієнтами ) в оплаті праці різної якості (залежно від кваліфікації, посади, спеціальності працівників тощо).

В умовах становлення ринкової економіки поширення набуває контрактна система оплати праці.

У контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов'язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати і організації праці, підстави для розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов'язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, організації чи роботодавця.

Оплата праці в бригадах. В умовах становлення ринкових відносин застосування колективних систем оплати праці найдоцільніше у тих випадках, коли бригадна форма організації праці зумовлена технологічною необхідністю і кінцеві результаті виробничого процесу є безпосереднім результатом праці трудового колективу бригади. Для оплати праці в бригадах може застосовуватися як відрядна, так і погодинна форма заробітної плати.

Преміювання. В системі заробітної плати премії виконують функції забезпечення заінтересованості працівників у результатах праці. На підприємствах залежно від конкретних виробничих і організаційно-технічних умов розробляється щорічне преміальне положення, яке погоджується з профспілковим комітетом і включається до колективного договору як додаток.

Основні показники мають відбивати важливі напрями виробничої діяльності підприємства і його підрозділів і впливати на ефективність і якість роботи, кінцеві результати виробництва. У разі їх перевиконання розмір премії збільшується, а невиконання — не виплачується взагалі. З метою стимулювання певних досягнень колективів або окремих працівників установлюються додаткові показники, невиконання яких супроводжується зниженням розміру премії.

52. Типи економічних систем.

Економічна система – це певним чином упорядкована система звязків між виробниками та споживачами матеріальних благ та послуг.

Чистий капіталізм

Характерними рисами та особливостями "чистого" капіталізму епохи вільної конкуренції є:

1. Приватна власність на фактори виробництва.

2. Ринкова система координації і управління господарської діяльності людей.

3. Свобода підприємництва і вибору діяльності.

4. Мета господарюючих суб'єктів - отримання максимального прибутку і діючи на свій страх і ризик.

5. Банкрутство чи прихід окремих нових виробників суттєвого значення для ринку немає.

6. Діє чиста або досконала конкуренція і отримується максимум прибутку при мінімумі витрат.

Командна економіка

Командна економіка, або адміністративно-господарська система має такі характерні риси:

1. Суспільна власність на фактори виробництва.

2. Панування централізованого планування і розподілу економічних ресурсів.

3. Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності.

4. Відсутність будь-якої конкуренції і монополізм виробників.

5. Панування виробника над споживачем. На ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється. Вибору у споживача немає.

Традиційна економіка

Вона існує близько в 100 країнах. Основними специфічними рисами традиційної системи є:

1. Панування приватної власності.

2. Низький рівень економічного і соціального розвитку.

3. Виробництво, розподіл і обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах.

4. Технічний прогрес різко обмежений.

5. Неписьменність населення, перенаселеність, високий рівень безробіття, низька продуктивність праці.

6. Темпи росту населення перевищують темпи росту промислового виробництва.

7. Велика зовнішня фінансова заборгованість.

8. Виключно висока роль держави і силових структур в економіці і політиці.

Країни традиційної системи є постачальниками сировини і матеріалів для світового господарства, служать ринком збуту готової продукції.

Змішані системи

Принципи "змішаної економіки" розробляли А.Вагнер, С.Чейз, Дж.М.Кейнс, Е.Хансен, П.Самуельсон та інші. Характерними рисами змішаних систем є:

1. Приватна власність у її різноманітних формах.

2. Переплітання, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший.

3. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Людина стає головною цінністю в такій системі. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, а з іншого боку, повинні проявлятись умови ринкового саморегулювання. Для змішаних систем характерне поєднання саморегулювання і державного регулювання економіки.

4. Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини.

Необхідно підкреслити те, що жодна з названих вище основних економічних систем не існує нині в чистому вигляді. Отже, Україна мусить скористатися кращими світовими надбаннями господарювання і, враховуючи власні особливості, побудувати економічну систему, засновану на різноманітності форм власності і видах господарювання.

53. Товар як економічна категорія. 

Товар - це продукт праці, який задовольняє будь-яку потребу людини й призначений для обміну шляхом купівлі-продажу. Товар, як і все сутнє у цьому світі, має матеріальний характер, але може виступати і як річ, і як послуга.

Товар має дві властивості: споживчу вартість і вартість. На це вказує вже великий Аристотель, коли пише про те, що сандалії можна використати двояко: їх можна взути і користуватись ними, а можна їх обміняти на іншу річ. Ці властивості товару існують як дві протилежні, але нерозривні його сторони.

Товар - будь-яка річ, яка бере участь у вільному обміні на інші речі. Продукт праці, здатний задовольнити людську потребу і спеціально вироблений для обміну. Предмети, вироблені для особистого споживання, в економічному сенсі товарами не є.

Адам Сміт в аналізі процесу обміну вказував на наявність в будь-якому товарі одночасно двох різних категорій: «споживчої вартості» (цінність, корисність для споживача) і «обмінної вартості» (вартість, щось, що дозволяє обмінювати різні товари в певних пропорціях один до одного і при цьому кожна зі сторін вважає такий обмін справедливим).

Марксизм так само розглядає товар як єдність споживної й обмінної вартості. Товар тут:

1.«Зовнішній предмет, річ, яка, завдяки її властивостям, задовольняє будь-які людські потреби» ;

2.річ, обмінюється на іншу річ;

тобто, як продукт праці, зроблений для продажу . У цьому ракурсі Карл Маркс виділяв дві властивості товару:

•споживчу вартість, як здатність товару задовольняти потребу у використанні його корисних властивостей (і тим самим забезпечити попит);

•вартість, як втілення суспільно-необхідних для виробництва товару витрат робочого часу.

У нормальних, ідеальних умовах товари продаються «за вартістю», тобто у відповідності з грошовим відображенням трудовитрат, пов'язаних з виробництвом товару.

Марксистська політична економія строго розмежовує категорії ціни та вартості товару:

•вартість товару є еквівалент суспільно-необхідних витрат праці на його виробництво;

•ціна товару є грошове вираження вартості.

При цьому на реальному ринку ціна як сума, фактично сплачується за товар, відхиляється від вартості в силу різних причин.

За загальним правилом, ціна так чи інакше перевищує виробничі витрати. Це забезпечує виробнику можливість як простого відтворення, так і розширеного.

Якщо виробник змушений продавати товар, не покриваючи своїх витрат на виробництво - це розглядається як ознака економічної кризи, деградації. Виробник, систематично не покриває своїх витрат, «проїдає» свій капітал і рано чи пізно перестає існувати як капіталіст, як виробник - настає банкрутство.

Монополія (обмеженість пропозиції товару) - важлива, але не єдина причина завищення товарних цін. У цьому ж напрямку діють: цінові змови і інші прийоми монополістичного ціноутворення, стихійна й організована спекуляція, фактори національної і міжнародної кон'юнктури, вплив реклами, маркетингові маніпуляції (брендинг, спекуляція на почутті страху за здоров'я, на прагненні здаватися представниками привілейованих класів) і т. п.

Прагнення продавця до завищення цін над вартістю багато хто вважає передумовою інфляції.

54. Фактори виробництва. Їх доходи

1.Земля. Охоплює усі дари природи, які можна розташувати у процесі виробництва.(доходом від землі є рента)

2.Праця. Всі фізичні та розумові здібності, які застосовуються у виробництві.(доходом є заробітна плата)

3.Капітал. Створені людьми засоби виробництва та грошові нагромадження, що використовуються у виробництві/дозволяє отримати прибуток(доходом є позичковий відсоток, який надає банк для використання капіталу)

4.Підприємницькі здібності. Підприємницькі здібності виявляються у функціях підприємства. Особисте прийняття рішень та відповідальність за наслідки цих рішень, новаторство,ризик(доходом від підприємницької діяльності є прибуток підприємства)

5.Інформація.(доходом є корисність)

6.Наука. Система знань про закономірності розвитку природи і суспільства(доходом є нові винаходи, технології і т. ін.)

7.Екологія. Наука про взаємозв’язок та результати впливу людини у процесі господарської діяльності на навколишнє середовище та фактор, що передбачає інтеграцію підприємства у єдину екосистему(доходом від екології є забезпечення сприятливих умов існування всіх учасників екосистеми)

55. Фінансова система та фінансова політика держави

Фінансова система національної економіки - це сукупність фінансових відносин при формуванні, розподілі й використанні коштів.

Структура фінансової системи:

1. Державні фінанси

2. Фінанси господарчих суб’єктів

3. Фінанси населення

Система фінансових відносин містить такі ланки:

• бюджети різних рівнів;

• фонди соціального, майнового і особистого страхування;

• валютні резерви держави;

• грошові фонди підприємств, організацій, фірм;

• інші спеціальні грошові фонди.

Через фінансовий механізм держава створює фонди коштів (максимальні, мінімальні, зовнішні, внутрішні), які використовуються для реалізації різних функцій держави в економічній, соціальній і політичній сферах. Найпоширенішим принципом побудови фінансової системи в сучасних умовах є фіскальний (тобто в інтересах скарбниці). Він припускає таке:

1. Економічну самостійність і чітке розмежування функцій між окремими ланками фінансової системи, тобто уряд фінансує виконання завдань загальнодержавного значення (оборона, космос, зовнішньоекономічна діяльність), місцеві органи - розвиток шкіл, комунальних установ. Місцеві бюджети зі своїми доходами й витратами не входять до державного бюджету.

2. Формування бюджету здійснюється на нормативній основі.

3. Взаємодія бюджетів різних рівнів усередині держави будується на основі угод.

4. Дохідна частина бюджетів формується в основному за рахунок податків. У такий спосіб за допомогою фінансової системи відтворюються всі процеси перерозподілу суспільного продукту й національного доходу.

Кошти фінансової системи виконують ряд функцій, насамперед три основні класичні функції.

Перша функція - аллокація ресурсів. Ця функція пов'язана з наданням суспільству певних благ з боку держави, які не може надати приватний сектор (внутрішня й зовнішня безпека, створення транспортної мережі: дорог, освітлення; будівництво міських інженерних комунікацій: водопроводу, каналізації). Надання таких благ припускає, що частину наявних виробничих ресурсів буде витрачено інакше, ніж це було б зроблене приватним сектором, тобто буде здійснено аллокацію ресурсів.

Друга функція - перерозподіл доходів, що припускає коректування розподілу доходів і майна для досягнення більшої соціальної справедливості. Перерозподіл доходів ґрунтується на двох основних правилах:

• особи, що мають підвищений дохід, вносять у фонд суспільства більшу за своїми розмірами частку, яка використовується державою на суспільну допомогу;

• особи з низькими доходами одержують від держави більше, ніж вкладають у загальний фінансовий фонд.

Третя функція - стабілізація економіки - здійснюється шляхом економічної політики, спрямованої на забезпечення високої зайнятості, стабільності цін, постійного й розмірного економічного зростання.

Крім цих функцій фінансова система також виконує більш вузькі, або традиційні функції. До них відносять такі:

• акумулюючу, що складається з концентрації засобів у бюджетах і позабюджетних фондах і створення матеріальної бази держави;

• регулюючу, за допомогою якої встановлюється величина плати за кредити, розмір резервів банків;

• розподільчу, що реалізується шляхом формування й використання коштів через відповідні фонди цільового призначення: держбюджет, фонд соцстраху, фонди підприємців, соціальні фонди (пенсійний);

• контрольну, яка забезпечує правильність стягнення податків, відсотків та їх використання за призначенням.

Заходи держави з мобілізації фінансових ресурсів, їхнього розподілу й використання на основі фінансового законодавства становлять фінансову політику, яка розглядається як об'єктивний і суб'єктивний процеси й регулюється державою.

Об'єктивність фінансової політики полягає в тому, що вона будується відповідно до вимог економічних закономірностей. Успіх її реалізації багато в чому залежить від виявлення й пізнання цих закономірностей. Об'єктивні моменти фінансової політики є базою при побудові фінансового законодавства. Разом з тим політика, в тому числі й фінансова, завжди є суб'єктивною, тому що реалізується людьми, їхніми волею й зусиллями.

Проведена фінансова політика обумовлена станом економіки держави.

Так, в умовах кризи фінансова політика, з одного боку, спрямована на припинення спаду виробництва, стимулювання його розвитку, концентрацію фінансових ресурсів для їх вкладення в пріоритетні галузі економіки (відновлення основного капіталу), а з іншого - на стримування соціальних програм, скорочення витрат на оборону.

При досягненні стійкого розвитку змінюється й фінансова політика, тут вона вже має бути спрямована на підтримку стійкого загальноекономічного розвитку і економічного зростання.

Суб'єктами (або носіями) фінансових відносин є:

• держава;

• підприємства, різні об'єднання і організації;

• окремі громадяни.

Фінансова політика, що проводиться державою, й відповідні їй фінансові відносини між суб'єктами господарювання створюють умови для проведення грошово-кредитної політики держави, яка полягає в такому:

• регулюванні величини грошової маси;

• управлінні кредитуванням, платою за користування кредитами, безготівковими розрахунками, фінансовим ринком;

• зміцненні національної валюти.

Реалізація грошової політики здійснюється безпосередньо банківською системою національної економіки країни, яка складається з трьох ланок: центрального банку, в Україні це Національний банк України (НБУ);комерційних банків; спеціалізованих кредитно-фінансових установ.

Найважливішим знаряддям регулювання національної економіки є центральний банк, він же є основною ланкою всієї банківської системи.

56. Фіскальна політика держави – це сукупність фінансових заходів держави по регулюванню доходів і витрат бюджету з метою вирішення соціально-економічних проблем розвитку країни. Це зміни в урядових видатках і оподаткуванні, спрямовані на досягнення повної занятості та неінфляційного обсягу виробництва.

Цілі фіскальної політики:

• забезпечення фінансування економічної системи;

• забезпечення суспільства загальними благами (школи, дороги, охорона тощо);

• захист населення від негативних впливів виробничої діяльності;

• перерозподіл доходів (через оподаткування);

• стабілізація економіки в цілому.

Заходи держави по досягненню цілей:

1. переконання (мало дієвий);

2. штрафи та податки;

3. перерозподіл доходів – підтримка бідних, страхування бідних і багатих, субсидії та інші допомоги малозабезпеченим;

4. стабілізація економіки з метою недопущення банкрутства, безробіття, інфляції тощо.

Головним важелем фіскальної політики виступає державний бюджет. державний бюджет - це фінансовий план видатків держави та джерел їх покриття за рік. Закон України про бюджетну систему України описує державний бюджет, що складається з двох ланок:загальнодержавний бюджет та місцеві бюджети. Доходи держбюджету (≈ 90\%) – доходи від оподаткування: прямі та непрямі податки, відрахування з фонду заробітної плати (у фонд зайнятості, пенсійний та чорнобильський фонди). Інші надходження: рентні платежі від видобування нафти, вугілля, газу, від продажу державних цінних паперів, від зовнішньоекономічної діяльності, позики у інших країн, від інвестування і т. ін. Витрати держбюджету: культура, освіта, охорона здоров’я, громадський порядок, безпека, соціальна допомога, інвестування, кредитування, розрахунки по боргах держави, допомога різним галузям, витрати на формування державних резервів.Позабюджетні фонди – грошові кошти держави, що мають цільове призначення, і які не включаються у державний бюджет. Якщо витратна частина держбюджету перевищує доходну або є недоотримання по запланованих доходних статтях, виникає дефіцит. Дефіцит в 2–3\% ВВП – вважається допустимим.

57. Цінні папери: свідоцтва про власність, свідоцтва про кредит.

Цінні папери – це активи, що є свідченням майнових відносин між емітентами і власникамита відтворюють порядок їх реалізації в процесі проведення фінансових операцій.

У Законі України "Про цінні папери та фондовий ринок" (ст. 3) подано таке визначення: "Цінні папери – документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам".

Акція(Свідоцтво про власність )  – цінний папір, без встановленого строку обігу, що засвідчує майнову участь її власника у капіталі акціонерного товариства. Власники акції стають пайовиками акціонерного товариства, його співвласниками, тому вони не можуть вимагати від товариства повернення вкладених коштів. Проте вони можуть продати акції, але у цьому випадку втрачають право співвласника. Доход, що одержує акціонер на акції, називається дивідендом. Розмір дивіденду залежить від обсягу прибутку, співвідношенням між його нагромаджуваною та споживчою частинами, інвестиційної політики акціонерного товариства, виду та кількості акцій та інших факторів. Товариства (корпорації) намагаються підтримувати дивідендні платежі на високому рівні, тому що значною мірою саме через ринкову ціну акцій визначають репутацію (рейтинг) корпорації, яка, в свою чергу, визначає здатність корпорації до залучення позикового капіталу або до додаткового випуску акцій. Крім дивідендів, власники акцій можуть одержати доход (у вигляді курсової різниці), якщо вони продадуть акції дорожче, ніж їх купили.

Облігація (Свідоцтво про кредит)– це свідоцтво про надання позики, яке дає право на одержання, як правило, щорічного доходу у вигляді відсотків. Привабливість облігації для власників полягає в одержанні фіксованого доходу. На відміну від акцій облігації після закінчення визначеного строку підлягають викупу, до того ж емітент повинен сплатити номінальну вартість облігацій і доход у вигляді відсотка. Облігації випускаються іменні та на пред’явника, причому останні переважають. Залежно від емітента облігації поділяються на державні та корпоративні.

58. Сутність та функції управління.

Загалом процес управління полягає у здійсненні цілеспрямованого впливу на систему з метою досягнення нею бажаного (з погляду керуючого пристрою) стану. Основою управління є процес прийняття рішень.

Коли йдеться про вивчення систем з погляду управління, першорядного значення набувають взаємні зв’язки між їхніми елементами та підсистемами. Якщо на підсистему здійснюється керуючий вплив, то таку систему називають керованою системою, або об’єктом управління (ОУ). А підсистему, що здійснює керуючий вплив, — системою управління (СУ).

Для встановлення потрібних аналогій розглянемо найпростішу структурну схему управління (р, яка складається принаймні з двох основних частин: керуючого органу та об’єкта управління.

Нехай ідеться про управління деяким економічним чи технічним об’єктом, здійснюване особою — керівником (директор, менеджер, оператор, водій).

Вплив на ОУ може здійснюватись механічно (за допомогою важелів, тяги тощо; електричними сигналами); у вигляді усних чи письмових розпоряджень виконавцям (якщо об’єктами управління виступають люди або колективи людей). При цьому такі розпорядження можуть передаватися як безпосередньо голосом, так і письмово або за допомогою засобів телекомунікацій (телефоном, факсом, електронною поштою тощо).

Уся сукупність зазначених керуючих впливів (наказів, команд, розпоряджень, вказівок і т. ін.) називається керуючою інформацією (керуючими впливами). Така інформація відповідно до заданої програми управління передається об’єктові управління по каналу зв’язку, який можна умовно визначити як канал прямого зв’язку.

Проте сам факт отримання об’єктом управління належної керуючої інформації далеко не завжди гарантує правильне функціону¬вання цього об’єкта згідно з розробленими планами та програмою управління, бо існують чинники (внутрішні властивості об’єкта, вплив на нього зовнішнього середовища), що стають тут на заваді. Сукупність таких чинників називають збуренням. Прикладом збурень може бути не залежна від керуючої системи зміна параметрів керованого об’єкта, вихід із ладу вузлів СУ, зміна умов зовнішнього середовища тощо.

При цьому ті чи ті причини не можна точно передбачити, розробляючи програму управління. Отже, доводиться коригувати функціонування об’єкта управління.

Щоб таке коригування з боку керівника було справді раціональ¬ним, він має регулярно отримувати відомості про фактичний  стан і функціонування об’єкта управління.

Отже, структура схеми управління в системах різної природи (технічних, біологічних, економічних, соціальних) багато в чому спільна. Водночас математичні моделі, за допомогою яких описуються процеси управління в різнорідних системах, значною мірою подібні між собою.

Підбиваючи підсумки сказаного, сформулюємо стисло сутність управління.

Управління полягає в тому, що керуючий орган виробляє інфор¬мацію, що відповідає програмі управління, передає її до об’єкта управління, а далі дістає та аналізує здобуту від нього повідомлювальну інформацію про його фактичне поводження. Після цього залежно від результатів аналізу інформації про стан ОУ відбувається коригування або вироблення нової керуючої інформації з метою оптимізації функціонування ОУ.

Функції управління:

1. Планування – процес визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання колективних (індивідуальних) завдань для одержання очікуваного загального результату.

2. Організація – процес формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності.

3. Мотивація – причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягнення поставленої мети.

4. Контроль – встановлення параметрів діяльності, вимірювання результатів роботи, порівняння їх із запланованим обсягом, за необхідності – коригування діяльності, накопичення досвіду для вдосконалення планування.

60. Нац.економіка. Суб’єкти.

Національна економіка - це структурно і організаційно єдина система взаємозв'язаних галузей і сфер діяльності людей, якій властива відповідна пропорційність, взаємозумовленість розміщення на території, обмеженій державними кордонами.

Національна економіка є продуктом певних історичних процесів і періодів, оскільки становлення її здійснюється досить тривалий час.

Для виникнення й розвитку національної економіки необхідні певні умови:

- поглиблення суспільного розподілу праці, який стимулює виникнення різних видів діяльності, спеціалізацію території;

- формування міцних централізованих держав, що з часом сприяє перетворенню народного господарства у національний комплекс, тобто на таке територіальне утворення, в якому всі компоненти економічного життя - галузі, окремі регіони, підприємства, заклади - функціонують як єдиний організм, що забезпечує матеріальні й духовні потреби суспільства.

Отже, єдність ще не є визначальною рисою господарської системи як національного господарства. Тут дуже важливим чинником є спільність духовного розвитку членів суспільства - спільність культур, звичаїв, традицій, моралі.

Спільні господарські й духовні риси суспільства набувають значення загальнонародних або національних рис, відмінних від таких же суспільно-господарських утворень на інших територіях. Первинним осередком національного господарського комплексу є підприємство, а духовного - людина, носій національної ідеології й член цього суспільства.

Оскільки національна економіка є дуже складною системою господарювання, то об'єктом її дослідження є різноманітні природно-господарські та соціально-економічні процеси і явища, що відбуваються в ній.

Суб'єктами національної економіки є домашні господарства, підприємства, фірми, підприємницька структура, держава. Всі вони вступають між собою в певні економічні відносини, що набувають форми вертикальних і горизонтальних зв'язків. Усі суб'єкти є економічно відособленими, зі своїми інтересами, однак їхня діяльність в національній економіці має підпорядковуватися загально- державним інтересам національної безпеки.

Будь-яку сучасну національну економіку характеризують такі ознаки, які об'єднують в чотири групи:

- національний суверенітет;

- ресурсно-виробничий потенціал;

- господарсько-організаційна структура;

- товарообмінні ознаки.

Національний суверенітет (тобто незалежність) означає:

- суверенітет і недоторканність територіального й державного устрою;

- суверенітет законодавства й дії правових органів на території держави;

- суверенітет національної внутрішньої й зовнішньої політики, суспільно-культурної ідеології;

- суверенітет господарської діяльності.

Ця група ознак забезпечує здатність суспільно-господарської системи до самоорганізації й самореалізації як суб'єкта міжнародних рівноправних партнерських господарських зв'язків.

Ресурсно-виробничий потенціал характеризує потенційні можливості виробничої діяльності, структури виробництва і його спеціалізації. Ця група охоплює:

- природно-ресурсний потенціал, який визначають географічним розміщенням, наявністю природних сировинних ресурсів, рівнем їх освоєння й перероблення;

- трудовий потенціал, який визначають кількістю робочої сили, її професіоналізмом, структурою, кваліфікаційним рівнем, освітою, моральними устроями й цінностями, якими керується населення країни, національною психологією й релігією;

- науковий і науково-технічний потенціал.

Господарсько-організаційна структура займає основне місце серед складових національної економіки й характеризується здатністю економічного механізму оптимально об'єднувати потенціал трудових ресурсів з природними ресурсами й науково-технічним потенціалом. Рівень такого об'єднання залежить від того, як співвідносяться між собою приватні, колективні й суспільні інтереси, якою є система стимулювання виробництва й праці.

Інфраструктуру економічного механізму становлять:

- правова база (система), що містить закони про власність, підприємництво та ін.;

- система стимулювання виробництва й праці;

- фінансово-кредитна система: фінанси держави, підприємств, населення; національна грошова одиниця, банківська й податкова системи;

- митна система;

- система керування й регулювання: макроекономічна, мікроекономічна та релігійна.

Товарообмінні ознаки виявляються через розгалужену систему внутрішніх ринків і спроможність вироблених товарів і послуг виходити на світові ринки.

1. тема ирригации и водоснабжения
2. Культура Московского государства
3. Теория воспитания
4. Унъюганская средняя общеобразовательная школа 1 Рабочая программа УМК ШКОЛА РОССИИ по русск
5. тематизировать знания учащихся по теме Файл имя файла- имя собственное и расширение файловые каталоги ад
6. Философия Марксизма Марксизм ~ философское экономическое и политическое учение
7. Участие в лечебно-профилактическом и реабилитационном процессах
8. Решение и постоптимальный анализ задачи линейного программирования
9. Касса аэропорт
10. задание Рассчитать схему усилителя низкой частоты с блоком питания
11. . Образцы как формулируется- мета завдання предмет об~єкт гіпотеза тощо в науковому дослідженні у відпов
12. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Київ
13. Организационно-правовые основы международного сотрудничества в таможенной сфере
14. голова собеседника повернута к вам позитивные сигналы улыбки и кивки очевидны; 2 тело и ноги собеседни
15. Т4 812 6404698 www
16. Курсовая работа- Проектирование приводной станции к кормораздатчику
17. тема диагностики которая впервые позволит врачам легко и безболезненно исследовать ткань на наличие раковы
18. ~о~ам ж~не ~леумет ~~ымдарыны~ м~ні
19. обвинения в реакционности якобы неизбежно вытекающей из приверженности русских мыслителей консерватив
20. ВАРИАНТ 4 1 Материальная точка ~ это 1

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе