Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Сумнівна або безнадійна дебіторська заборгованість – це заборгованість, яка не може бути погашена через неплатоспроможність боржника.
З іншого боку, безнадійну дебіторську заборгованість клієнтів за реалізовану їм продукцію вже було відображено у складі доходів підприємства (за методом нарахування), вона вплинула на збільшення прибутків і податку на прибуток. Отже, необхідно мати механізм регулювання цього явища, який би дозволив списання такої заборгованості на зменшення прибутків або на збільшення витрат. У міжнародній практиці заведено списувати їх на витрати підприємства. При цьому може бути пряме списання, або списання через створення резерву для сумнівних боргів. Перевага надається другому методові.
Згідно з принципом обережності, підприємство повинне наприкінці року визначити суму безнадійних боргів і створити резерв для їх погашення за рахунок витрат поточного року. Але постає питання – як визначити суму безнадійного дебіторського боргу?
Найточнішим, але достатньо трудомістким, є метод визначення сумнівних (безнадійних) боргів по кожному клієнтові (дебіторові) на основі вивчення фінансового стану та платоспроможності.
Приклад. Клієнт “Б” винен нашому підприємству 8000 дол. Підприємство оцінює його як неплатоспроможного на 60%. Отже, очікувані втрати становлять 4800 дол. ($8000 × 60%).
В разі, якщо резерву виявилось недостатньо для списання сумнівних боргів його донараховують.
Така методика визначення і обліку сумнівної дебіторської заборгованості має достатньо широке застосування в західноєвропейських країнах. Проте в багатьох країнах, особливо в США, Великобританії, Канаді та інших, знаходять застосування менш трудомісткі методи визначення і обліку безнадійних боргів дебіторів. Такими методика є визначення суми безнадійних боргів дебіторів. Такими методами є визначення суми безнадійних боргів, виходячи: 1) з даних про прибутки та збитки; 2) з даних бухгалтерського балансу.
Визначення безнадійних боргів на підставі інформації звіту
про прибутки та збитки
За цим методом сума безнадійних боргів розраховується із застосуванням певного відсотка від обсягу продажу в кредит. При цьому відсоток визначається як середня величина відсотків безнадійних боргів до обсягу продажу не менш, ніж за три роки.
При цьому методі залишок на кінець року по рахунку “Резерв для сумнівних боргів” не береться до уваги, тому що він відноситься до минулих років.
Визначення безнадійних боргів на підставі інформації балансу
Основою цього методу є розрахунок відсотків від суми дебіторської заборгованості. При цьому відсоток визначається як середня величина відсотків не погашеної дебіторської заборгованості не менш ніж за три минулі роки.
Цей розрахунок стосується всієї дебіторської заборгованості. Тому береться до уваги залишок резерву на кінець року.
Спосіб визначення суми безнадійних боргів на основі періодизації дебіторської заборгованості розраховується так, із збільшенням прострочених днів оплати суттєво зростає відсоток неоплачених рахунків.
|
Покупець |
Кількість прострочених днів оплати |
||||
|
0 |
1-30 |
31-60 |
6190 |
Більше 90 |
|
|
Процент неоплачених рахунків, виходячи з минулого досвіду |
2% |
5% |
10% |
25% |
40% |
В розрахунках між підприємством та його дебіторами можуть застосовуватись векселі.
Вексель – це безумовне зобов’язання клієнта заплатити певну суму грошей на вимогу або в зазначений час. Дата оплати вказується на векселі у вигляді напису конкретної дати, або кількості місяців з дати оформлення векселя, або кількості днів з дати оформлення векселя. В будь-якому разі підприємство мусить визначити точну дату оплати векселя, що важливо для контролю.
Клієнт здебільшого сплачує по векселю відсотки за відсотковою ставкою з розрахунку на рік. Сума відсотків по векселю визначається за формулою:
Сума відсотків = Номінал векселя (сума) ×
× Відсоткову ставку × Строк векселя
Таким чином, в суму погашення векселя входить номінальна вартість векселя та відсотки по векселю.
КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ (ГЛОСАРІЙ)
Безнадійна дебіторська заборгованість – заборгованість може бути погашена через неплатоспроможність боржника.
Вексель – безумовне зобов’язання боржника заплатити повну суму грошей на вимогу або в зазначений час.
Дебіторська заборгованість – заборгованість інших фізичних та юридичних осіб даному підприємству, установі, організації.
Дисконт – знижки з ціни товару, надана покупцеві.
Періодизація дебіторської заборгованості – метод аналізу розрахунків заборгованості клієнтів за кількістю прострочених днів оплати.
Податок на добавлену вартість – непрямий податок, що встановлюється у відсотках до реалізованої продукції та послуг.
Рахунки на одержання – заборгованість клієнтів (покупців) на реалізовану їм готову продукцію чи товари, за виконання роботи або за надані послуги.
Ставка дисконту – відсоткова ставка, яка використовується для дисконтування.
Чиста реалізаційна вартість – реальна сума дебіторської заборгованості, яку підприємство може одержати в грошах, тобто сума дебіторської заборгованості за мінусом сумнівних боргів.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
ТЕМА№ 5. ОБЛІК ТОВАРНО-МАТЕРІАЛЬНИХ ЗАПАСІВ
План
Питання змісту, оцінки, подання в балансі та розкриття облікової політики щодо запасів регулюються Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку №2 “Запаси”.
Товарно-матеріальними запасами вважаються: товари, які були куплені підприємством і зберігаються на складі для наступної реалізації: готова продукція, напівфабрикати та незавершене виробництво: різні матеріали, що зберігаються на складі і призначені для переробки в процесі виробництва або для забезпечення виробничого процесу.
У фінансовому обліку зарубіжних країн застосовуються дві системи (методи) обліку складських запасів:
При системі постійного обліку запасів облік руху матеріалів, товарів та інших запасів ведеться безпосередньо на рахунку “Складські запаси” за їх видами – впродовж звітного періоду.
Рахунок “Складські запаси” є синтетичним рахунком або рахунком першого порядку. В плані рахунків бухгалтерського обліку Франції, наприклад, передбачено до нього такі рахунки другого порядку: “Сировина”, “Інші матеріали”, “Незавершене виробництво по послугах”, “Продукція”, “Товари”. Кожний з них має ще рахунки третього порядку.
Надходження запасів від постачальника відображається на рахунках записом:
Д-т рах. “Складські запаси” (за їх видами)
К-т рах. “Розрахунки з постачальниками” (або: “Рахунки до сплати”).
Відпуск запасів на виробництво чи реалізацію:
Д-т рах. “Незавершене виробництво”
Д-т рах. “Накладні загальновиробничі витрати”
Д-т рах. “Собівартість реалізованих товарів”
Кт-рах. “Складські запаси” (за їх видами)
На кожну звітну дату залишки складських запасів визначаються на рахунках складських запасів.
Системним порядком, тобто виходячи з інформації рахунків, визначається і сума витрачених матеріалів (запасів).
При цьому методі на карточках ведеться аналітичний облік руху матеріалів (запасів) впродовж звітного періоду. Одна карточка відкривається на кожний вид матеріалів.
Цей метод забезпечує ширшу інформацію про наявність та рух матеріальних цінностей за кількістю і вартістю – для управління.
Залишок по рахунку “Складські записи” йде в баланс, а витрати місяця з рахунку “Собівартість реалізованих товарів” – у звіт про прибутки.
При системі періодичного обліку детальний облік матеріальних запасів впродовж звітного періоду на рахунку “Складські запаси” не ведеться. На ньому відображається тільки початковий залишок (на початок звітного періоду), який був визначений наприкінці минулого звітного періоду шляхом інвентаризації.
Надходження складських запасів відображається на рахунку “Витрати на купівлю”, який з рахунком елементів витрат.
Для цього наприкінці звітного періоду (місяця, кварталу чи року) проводять інвентаризацію запасів на складі і оцінюють залишок прийнятим методом.
У нашому прикладі залишок товарів на складі на кінець звітного періоду становить 18000 дол., а початковий залишок – 11400 дол.
Сума витрачених товарів (запасів) визначається за формулою:
Витрачені запаси (товари) = Залишок на початок періоду + Закупівлі (витрати на закупівлі) – Залишок запасів на кінець періоду.
У нашому прикладі:
Собівартість витрачених товарів = $11400 + $45600 - $18000 = $39000
В системні рахунків бухгалтерського обліку (США) результати інвентаризації залишків складських запасів відображаються так:
1) Списується залишок складських запасів (за їх видами – товари, матеріали тощо) на початок звітного періоду – 11400 дол.:
Д-т рах. “Фінансові результати звітного періоду” 11400
К-т рах. “Складські запаси” 11400
Цією проводкою початковий залишок запасів віднесено на витрати підприємства (безпосередньо на рахунок “Фінансові результати”).
2) Відображається залишок запасів (за їх видами) на кінець звітного періоду. Залишок, виявлений в результаті інвентаризації:
Д-т рах. “Складські запаси (за видами)” 18000
К-т рах. “Фінансові результати звітного періоду” 18000
Цим запасом сума матеріальних витрат звітного періоду зменшується на величину невикористаних запасів.
За умови автоматизації обліку більше поширення має система постійного обліку запасів (США). У західноєвропейських країнах у фінансовому обліку частіше застосовується система періодичного обліку запасів. Система постійного обліку ведеться в управлінському обліку.
Дещо інакше відображаються залишки запасів на складі наприкінці звітного періоду у західноєвропейських країнах. В плані рахунків введено рахунки “Зміна залишкових запасів” – для матеріалів і товарів, а також для готової продукції та незавершеного виробництва. Перший рахунок розміщується в класі рахунків витрат за елементами, а другий – у класі рахунків доходів за їх видами.
Наприкінці звітного періоду залишки запасів відображаються так:
1) Списується початковий залишок запасів:
У звіті про прибутки змін залишків матеріалів і товарів показується серед елементів витрат зі знаком + (дебетове сальдо) або – (кредитове сальдо).
2. МЕТОДИ ОЦІНКИ ТОВАРНО-МАТЕРІАЛЬНИХ ЗАПАСІВ
За міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (стандарт №2), в країнах ринкової економіки застосовують декілька методів оцінки запасів. Важливішими з них є:
Метод ФІФО припускає, що матеріали, які придбані першими, першими відпускатимуться на виробництво чи на реалізацію, тобто списуються за цінами перших надходжень. При цьому залишки матеріалів (запасів) на кінець звітного періоду оцінюються за цінами останніх надходжень.
За методом середньозваженої собівартості витрачені та реалізовані запаси, а також їх залишок на кінець звітного періоду оцінюються за середніми цінами з урахуванням залишку матеріалів (запасів) на початок звітного періоду та їх надходжень за звітний період. Середня вартість одиниці може розраховуватись як загалом за звітний період, так і після кожного наступного надходження того чи іншого виду запасів.
Метод ЛІФО припускає, що матеріали (запаси), які придбані останніми, першими відпускатимуться на виробництво чи на реалізацію, тобто оцінюються за цінами останніх надходжень. Залишки матеріалів (запасів) на кінець звітного періоду оцінюватимуться в цьому разі за цінами перших надходжень.
Метод ідентифікації викликає необхідність обліку надходження матеріалів та їх зберігання по конкретних партіях. Відпущені матеріали, а також їх залишок на кінець періоду оцінюються за цінами конкретних партій. Застосування цього методу можливе за умов незначної номенклатури матеріалів чи товарів, що використовуються на підприємстві.
При системі періодичного обліку запасів фактично собівартість витрачених чи реалізованих матеріалів (товарів) визначається загалом за звітний період на підставі інвентаризації та оцінки залишку на кінець періоду, а також інформації про надходження матеріалів (товарів) за період і їх залишку на початку періоду. При системі постійного обліку запасів вартість визначається по кожній партії відпущених зі складу матеріалів (товарів).
Приклад. Вихід даних про рух товару “Люкс” за місяць.
|
Дата |
Кількість одиниць |
Ціна за одиницю, дол. |
|
|
01.11 |
Залишок на початок місяця |
10 |
10 |
|
15.11 |
Придбано |
12 |
11 |
|
20.11 |
Продано |
8 |
20 |
|
24.11 |
Придбано |
15 |
12 |
|
28.11 |
Продано |
10 |
20 |
1. Система періодичного обліку запасів
Залишок товару “Люкс” на кінець місяця за даними інвентаризації = 19 одиниць.
Метод ФІФО
Залишок товару, в тому числі:
4 од. × $11 = $44;
15 од. × $12= $180;
Разом $224
Собівартість реалізованих товарів:
$100 + $132 + $180 - $224 = $188.
Метод ЛІФО
Залишок на кінець місяця:
9 од. × $11 = $99;
10 од. × $10= $100;
Разом $119
Собівартість реалізованих товарів:
($100 + $132 + $180) - $199 = $213.
Метод середньозваженої оцінки
Залишок на кінець місяця.
Середньозважена ціна = ($100 + $132 + $180) : (10 + 12 +15) =
= $412:37 = $11,135;
19 од. × $11,135 = $212
собівартість реалізованих товарів = $412 - $212 = $200.
Таблиця 5.1
Вплив на прибуток різних методів оцінки запасів
(Система періодичного обліку запасів), дол.
|
№ |
Показник |
Ідентифікована собівартість |
FIFO |
LIFO |
Середньозважена ціна, дол. |
|
|
Продажі (18 одиниць) |
360 |
360 |
360 |
360 |
|
|
Залишок на початок місяця |
100 |
100 |
100 |
100 |
|
|
Придбано |
312 |
312 |
312 |
312 |
|
|
Залишок на кінець місяця |
210 |
224 |
199 |
212 |
|
|
Собівартість реалізованих товарів |
202 |
188 |
213 |
200 |
|
|
Валовий прибуток |
158 |
172 |
147 |
160 |
|
|
Операційні витрати |
120 |
120 |
120 |
120 |
|
|
Прибуток до оподаткування |
38 |
52 |
27 |
40 |
|
|
Податок на прибуток (30%) |
11 |
16 |
8 |
12 |
|
|
Чистий прибуток |
27 |
36 |
19 |
28 |
2. Система постійного обліку запасів
Метод середньозваженої оцінки
20.11
(10 × $10) + (12 × $11) : 22 = $232 : 22 = $10,5.
Видаток: 8 одиниць × 10,5 = $84.
28.11
(14 × $10,5) + (15 × $12) : 29 = $327 : 29 = $11,3.
Видаток: 10 одиниць × 11,3 = $113.
Залишок на кінець місяця: $232 - $84 + $180 - $113 = $215.
Метод ФІФО
Видаток
20.11. 8 одиниць × 10 = $80;
28.11. 2 одиниці × $10 = $20;
-//- 8 одиниць × $11 = $88;
Разом: $188.
Залишок на кінець місяця:
10 +27 – 18 = 19 одиниць.
в тому числі:
4 одиниці × $11 = $44;
15 одиниць × $12 = $180;
Разом: $224.
Метод ЛІФО
Видаток
20.11. 8 одиниць × $11 = $88;
28.11. 10 одиниці × $12 = $120;
Разом: $208.
Залишок на кінець місяця – 19 одиниць:
5 одиниць × $12 = $60;
4 одиниці × $11 = $44;
10 одиниць × $10 = $100.
Разом: $204.
Як висновок, зазначимо, що різні методи оцінки дають різні результати щодо собівартості списаних на виробництво чи на реалізацію матеріалів (товарів) та їх залишку на кінець звітного періоду. Звідси – методи оцінки суттєво впливають на витрати і на фінансові результати діяльності підприємства. Ясно, що держава повинна регулювати це питання.
Фірми самостійно обирають для себе методи оцінки товарно-матеріальних запасів. вибір залежить насамперед від ринкової кон’юнктури. Якщо визналась тенденція до зростання цін на товари чи на матеріали, то фірми надають переваги методові ЛІФО. В період значних інфляцій процесів держава може на певний час заборонити застосування цього методу оцінки. І, навпаки, якщо є тенденція до зниження цін, то підприємства надають перевагу методові ФІФО. Найменш ризикованим є метод середньозваженої собівартості.
Разом з тим підприємства повинні дотримуватись загальноприйнятого принципу обліку – постійності облікової політики. Це стосується і застосування методів оцінки запасів. Прийняті методи оцінки запасів не повинні змінюватись впродовж року чи більшого періоду, а їх зміна повинна мати обґрунтування. Про це обов’язково зазначається в додатках чи пояснювальній записці до річної фінансової звітності.
3. ОЦІНКА І ВІДОБРАЖЕННЯ ТОВАРНО-МАТЕРІАЛЬНИХ ЗАПАСІВ В БАЛАНСІ
Згідно із загальноприйнятими принципами обліку, складські запаси відображаються в балансі за собівартістю або за ринковими цінами на момент складання балансу, якщо ринкова ціна нижча за собівартість.
Цей принцип зветься “Принципом меншої вартості”. Отже, в балансі складські запаси відображаються за меншою (нижчою) з цих двох оцінок.
Якщо ринкова ціна нижча за собівартість запасів, тоді підприємство повинно відобразити в обліку витрати (збитки) від знецінення.
Під ринковою ціною розуміють ціну заміщення, тобто ціну, за якою підприємство змогло б купити ті самі матеріали (товари) у тих самих постачальників. При цьому, при переоцінці запасів приймається чиста вартість реалізації, тобто ринкова ціна за мінусом очікуваних витрат на реалізацію.
Зниження ринкових цін може відбуватися з двох причин:
В останньому випадку ринкова ціна – це ціна можливої реалізації пошкоджених або застарілих товарів. Вона може бути нижчою за собівартість.
Існує три методи оцінки складських запасів за правилом мінімальної (нижчої) оцінки:
При цьому методі по кожній позиції (найменуванню) товарів визначається собівартість і ринкова вартість, і приймається менша з них.
Оцінка проводиться по групах (категоріях) товарів, порівнюється по категоріях собівартість та ринкова вартість і береться до обліку менша з них.
Усі товарні запаси оцінюються за собівартістю та за ринковими цінами і до обліку береться менша з них.
Найдоцільнішим і найточнішим є перший метод оцінки – позиційний.
Третій метод не може застосовуватись для розрахунків з бюджетом по податку на прибутки (не дозволяється).
Виходячи з позиційного методу оцінки, має місце знецінення товарів на суму 9000 дол. ($168000 - $159000). В США, Великобританії та деяких інших країнах знецінення відображається серед збитків підприємства.
|
Актив |
Номінальна (фактична) вартість |
Амортизація і резерв |
Реальна (чиста) вартість |
|
Складські запаси (за видами) |
168000 |
(9000) |
159000 |
У валюту балансу зараховуються складські запаси в сумі 159000 дол. Можлива й інша форма подання знецінення запасів у балансі.
КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ (ГЛОСАРІЙ)
Знецінення запасів – різниця між чистою вартістю реалізації фактичною собівартістю залишку запасів на складі.
Метод ідентифікації – метод оцінки, за яким відпущені на виробництво чи на реалізацію матеріали (товари) оцінюються за цінами конкретних партій запасів, що надійшли на підприємство.
Метод ФІФО – метод оцінки запасів, який припускає, що матеріали (товари), які перші надійшли, першими списуватимуться на виробництво чи на реалізацію, тобто за цінами перших надходжень.
Метод ЛІФО – метод оцінки запасів, який припускає, що матеріали (товари), придбанні останніми, на виробництво чи на реалізацію віддаватимуться першими і оцінюватимуться за цінами останніх надходжень.
Метод середньозваженої собівартості – метод оцінки запасів, за яким витрачені та реалізовані запаси, а також їх залишок на кінець звітного періоду оцінюються за середніми цінами з урахуванням залишку на початок періоду та надходжень.
Принцип меншої вартості – принцип, за яким товарно-матеріальні запаси оцінюються і відображаються в балансі за меншою вартістю з 132-х за собівартістю або за чистою вартістю реалізації.
Чиста вартість реалізації – вартість запасів за ринковими цінами на дату складання балансу за мінусом витрат на реалізацію.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ