Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
СХИЗМАТИК(греч. schizmatikos; этим. см. предыд. сл.). Раскольник - название, даваемое католиками лицам, исповедающим греческую веру.
Козаки́ (давньорус. козакъ[1], пол. kozak, рос. казак) — вільні озброєні люди, представники військового стану, воїни-найманці[2]. Члени самоврядних чоловічих військових громад, що з 15 століття існували на теренах українського «Дикого поля», в районі середніх течійДніпра та Дону, на межі християнського і мусульманського світів. Термін "козак" вперше згаданий у «Таємній історії монголів» 1240р. і означав людину самотню, не пов'язану з домом і сім'єю[3]. Основним заняттям козаків була війна: розбій і патрулювання торгових шляхів,піратство в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав.
Коза́цькі літо́писи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії і важливі пам'ятки літератури. Мова більшості літописів —літературна, близька до народнорозмовної.
Балага́н (перс. балахане — верхня кімната, балкон) —
Баро́ко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живопису, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку 16 — кінця 18 ст. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, йому спадкує Класицизм. За естетичнимвизначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи.
Ки́єво-Могиля́нська акаде́мія — стародавній навчальний заклад в Києві, який під такою назвою існував від 1659 до 1817 року. Спадкоємець стародавньої Київської Академії заснованої князем Ярославом Мудрим. Фактично всі сучасні українські ВНЗ в тій чи іншій мірі є духовними спадкоємцями цього закладу через вихованців Академії, які стали засновниками відповідних нових богословських, філософських і наукових шкіл у цих вишах.
Труба (музичний інструмент) — духовий мідний музичний інструмент високого регістру з зігнутим у кільце циліндричним або конічним корпусом і розтрубом на кінці
Лита́ври (італ. timpani, пол. kotły, нім. Pauke)- - ударний музичний інструмент з визначеною частотою звуку. Литаври - інструмент азійського походження, в Європі відомі з 15 століття.
Сурма́ — старовинний український дерев'яний духовий музичний інструмент; грали на ньому «сурмачі». Використовувався як військовими музиками так і цивільним населенням. Сурми витіснили мідні інструменти. Є намагання відновити сурми в оркестрах народних інструментів.
Бараба́н — загальна назва для ряду ударних музичних інструментів групи мембрафонів, що складається зі шкіри (пергаменту, пластику, нейлону), натягнутої на резонатор. На барабані грають паличками або руками.
Бу́бон — дуже поширений ударний музичний інструмент з невизначеною висотою звуку у вигляді обруча, на який з одного боку натягнуто шкіру. У прорізах обруча встановлено малі металеві тарілочки— брязкальця. Відомий з давніх часів. Бубон — це круглий тонкий дерев'яний обруч, з одного боку натягнений шкірою. З протилежного боку натягують жильні струни або дротики, на які підвішують дзвіночки. У спеціальні прорізи монтують металеві брязкальця, що за формою нагадують тарілки від барабана, тільки в мініатюрі. Хоча бувають бубони і без брязкалець. Основне завдання в оркестрі: Утримувати темп, та надавати певного колориту та характеру в музиці. Використовують переважно в танцювальній музиці та похідних маршах.
Тулумбас (туркм.) — туркменський, турецький, іранський, російський, український ударний інструмент з родини мембранофонів. У XVII-XVIII ст. козакиЗапорозької Січі застосовували Тулумбас як сигнальний інструмент. У походах невеликий Тулумбас прив'язували до сідла, звук видобували рукояткою канчука.
Тулумбаси були різних розмірів. У найбільші з них били одночасно вісім чоловік. Їх називали ще набатом і тримали лише в Запорізький Січі. В народі цей інструмент значного поширення не набув.
Бандура — український народний струнно-щипковий музичний інструмент. Класичний (діатонічний) і сучасний (діатонічний або хроматичний) інструмент з родини арф, гусель та псалтиріонів. Музикант, граючи на старосвітський чи сучасній бандурі, не притискує струн на грифі, а, подібно до арфи, щипком пальців (лівої руки тощо) у потрібний момент видобуває звук певної струни, за те в 18 і 19 ст. всі перші бандури використовували техніку придавання струн до грифу. Бандури 18 ст були похожі на німецькі пів-лютні чим сьогоднішні інструменти.
Торбан, або 'Теорбан, народний струнний щипковий музичний інструмент (30 — 40 струн), з родини лютневих, близький до теорби, від якої різниться додатковими приструнками, як на бандурі. Був поширений з першої половини 18 до початку 20 століття в Україні, Польщі і Росії (Так звана «панська бандура» зовнішньо походить на торбан, але різниться від нього технікою гри.).
Кобза
Кобзарство – унікальне явище не лише української, а і світової культури. Його носії – кобзарі, впродовж століть зберігали духовний генофонд народу, будили в ньому національну свідомість, передавали тисячолітню мудрість, розкривали правду життя, закликали до активності, згуртованості, боротьби зі злом. Їх просвітницька діяльність заборонялася, їх сотнями нищили, прирікали на вимирання. Разом зі знищенням кобзарів, нищився і неоціненний духовний спадок України – думи, історичні пісні, звичаї, мова, знання древності та історії. Не можливо уявити творчі здобутки Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Миколи Лисенка без Кобзарської тематики.
Шкільна́ дра́ма — жанр латиномовної релігійної драматургії, що виник на межі 15-16 ст. в країнах Західної Європи.
Іконоста́с (іконостав, грец. — образ і місце) — стіна з ікон у храмі східного (візантийського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» дверей (воріт). Іконостас стоїть на підвищенні — солеї, за «царськими» воротами має завісу.
Бурле́ск — (фр. burlesque, італ. burla — жарт) стиль сатиричної літератури, в основі якого навмисна невідповідність між темою твору та мовними засобами, що створює комічний ефект, Наприклад «Енеїда» Котляревського на тему однойменої героїчної поеми Вергілія.
Вірші-травестії - пізне явище української літератури. Автори їх - мандровані дяки. Вірші-травестії - це в основному породження середини 18 ст., коли все глибшою ставала криза старої феодально-релігійної ідеології.
Вони розвивалися протягом короткого часу. Остаточне покріпачення широких мас українського народу 1783 р. поклало край мандруванню дяків-пиворізів, а разом з тим погубило і їхню творчість загалом.
Віршів-травестій збереглося трохи більше десятка, все у записах кінця 18 - першої половини 19 і навіть початку 20 сторіччя. Воно користувалися значною популярністю, довго жили в народній пам'яті. Жанр пародія-травестія відомий з кінця 17 ст.
Гротеск — тип художньої образності, який ґрунтується на химерному поєднанні фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного і комічного, життєподібного і карикатурного. Гротеск — найвищий ступінь комічного. Особливо яскраво виявляються сатиричні форми гротеску.
Панегі́рик (дав.-гр. πανηγυρικος (Λόγος) — похвальна промова на урочистих усенародних зборах є похідним від πανήγυρις/πανάγυρις урочистість, усенародне свято, що складається з основ παν- все- і άγυρις зібрання, натовп, пов'язаного з αγείρω збираю, скликаю[1]) — поетичний жанр, найхарактернішою ознакою якого є захоплена похвала та уславлення визначної події чи подвигів видатної людини. У стародавній Греції та Римі панегірики використовувалися в якості надгробної промови, яка прославляла подвиги померлого. А в Україні в першій половині XVII століття став популярним видом поезії. З часом став одним з літературних жанрів, прикладом ораторського мистецтва — використання різних словесних форм для возвеличення окремих осіб та подій.