Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
…Особливість цього методу полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коефіцієнт, який свідчить про його відносну відмінність за витратами від базового (основного) варіанту продукту. Для базового варіанту продукту коефіцієнт дорівнює одиниці. Такі коефіцієнти обчислюються за даними досвіду (емпірично), наприклад, зіставленням трудомісткості виготовлення, тривалості виробничого циклу і т. п.
Однопродуктове виробництво має обмежену сферу застосування. Поширенішим є багатопродуктове виробництво, коли одночасно або в одному розрахунковому періоді виготовляються різні вироби. У такому разі собівартість окремих виробів обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють прямі та непрямі витрати. До перших відносять прямі матеріальні витрати, пряму заробітну плату, інші прямі операційні витрати, до других — загальновиробничі витрати, а у разі калькулювання за повними витратами — ще й адміністративні витрати та витрати на збут.
Прямі планові витрати безпосередньо обчислюються на одиницю продукції за простим алгоритмом на основі норм витрат ресурсів і цін (тарифів). Фактичні калькуляції складаються згідно з чинним на підприємстві методом обліку. Залежно від конкретних умов виробництва щодо об’єктів формування витрат застосовуються метод обліку та калькулювання за замовленнями та попроцесний метод. Для обчислення і поділу витрат широко вживаються методи «стандарт-кост» і «директ-кост».
Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві — розподіл непрямих витрат. Це стосується передусім загальновиробничих витрат, що охоплюють витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування і на організацію та управління виробництвом, оскільки згідно з вимогами чинних положень (стандартів) бухгалтерського обліку собівартість продукції визначається за виробничою собівартістю.
У практиці поширеним є метод розподілу загальновиробничих витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників.
У практиці також застосовується метод розподілу загальновиробничих витрат на основі середніх витрат на одну машино-годину їх роботи.
За високих вимог до точності калькулювання, особливо у машиномістких галузях, розподіл загальновиробничих витрат можна здійснювати окремо за їх частинами.
Окрема проблема калькулювання — визначення собівартості виробів у сукупному (комплексному) виробництві. Специфікою такого виробництва є те, що з однієї і тієї ж сировини в результаті одного технологічного процесу одержують декілька продуктів (хімічна промисловість, нафтопереробка, виробництво кольорових металів із поліметалевих руд тощо). За цих умов точне визначення собівартості окремих виробів є неможливим, оскільки немає відповідної бази для об’єктивного розподілу сукупних витрат.
Тут найпростішим видається досить поширений метод розподілу сукупних спільних витрат пропорційно обсягу продукції в цінах продажу. За цим методом загальний порядок умовного визначення собівартості такий:
де С — сукупні витрати у комплексному процесі за розрахунковий період;
В — загальний обсяг виробленої продукції за розрахунковий період у цінах продажу (товарна продукція);
Сі , Ці — відповідно собівартість і ціна і-го виробу.
Є й інші методи розподілу загальних витрат у комплексному виробництві, але вони складніші й не набули великого поширення.
Дуже важливе прогнозне визначення собівартості виробів на етапах розроблення їх та освоєння виробництва. Його методи наведено на рисунку 6.
Рисунок 6 – Методи прогнозного обчислення собівартості виробів на етапах їх розроблення
За методом питомих витрат
,
де Сн — собівартість нового виробу;
Сб.п — питома собівартість аналогічного (базового) виробу;
Рн — параметр нового виробу, що є вирішальним для його собівартості.
За баловим методом
,
де Сбал — собівартість одного балу для базового виробу (виробів);
h — кількість врахованих балів;
Бі — кількість балів для і-го параметра нового виробу.
За кореляційним методом:
,
де а0 — число, що показує ступінь впливу неврахованих факторів;
а1, а2 … — величини, які показують вплив відповідних параметрів виробу на собівартість;
х1, х2 ... — кількісні показники параметрів виробу.
За агрегатним методом
де n — кількість агрегатів (конструктивних одиниць), з яких складається виріб;
Саі — собівартість і-го агрегату;
См — витрати на загальний монтаж агрегатів.
Величина Са обчислюється за одним із розглянутих методів, а См — на основі експертної оцінки.
У процесі освоєння виробництва собівартість прод-ії знижується (рисунок 7).
Рисунок 7 – Зміна собівартості
нового складного виробу
в процесі освоєння серійного
виробництва
Ступінь освоєння виробництва, а отже, й собівартість залежать від кількості виробів, випущених від початку виробництва. Що більше виготовлено виробів, тим більше повторень процесів і, відповідно, більший досвід виробників, вищий рівень оснащеності виробництва.
Емпірично встановлено, що за кожного подвоєння кількості виробів з моменту освоєння собівартість їх знижується на ту саму відносну величину. Ця закономірність виражається формулою:
де Сні — собівартість і-го виробу від початку випуску;
Сн1 — собівартість першого виробу;
Ni — порядковий номер виробу від початку освоєння;
b — показник степеня, що характеризує темп зниження собівартості у період освоєння.
Така закономірність властива для серійного виробництва складної продукції (літаків, космічних об’єктів, унікальних верстатів тощо).