Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
32
Залежно від сфери ек. діяльності виділ. такі види обліку:
1) бюджетний – облік в закладах бюджетної сфери (фін. органи, органи держ казначейства, податкова інспекція, органи освіти та ін.)
2) облік в банках
3) облік господарської діяльності.
Господарський облік – с-ма спостереження, вимірювання, реєстрації, обробки і передачі інф-ції про факти та явища госп діяльності. Особливостями завдань госп обліку є спостереження, вимірювання та реєстрація якісних та кількісних хар-к фактів госп діяльності.Важливою складовою госп обліку є бухгалтерський облік.
Бух. облік – це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інф про діяльн п-тва зовн та вн користувачам для прийняття рішень. Метою ведення б/о і склад-ня фін. звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інф-ції про фін. становище, результати діяльн. та рух коштів п-тва.
Основними завданнями бухгалтерського обліку є:
—збир-ня, оброб-ня та відображ-ня первинних даних про госп. діяльн.;
—систематизація, груп-ня та зведення даних з метою одерж-ня підсумкової інф-ції про фін.-господарські операції п-тва;
—забезп-ня достовір. і своєчас. інф-цією вн. і зовн. користувачів облікової інф-ції про госп. процеси і явища,що здійснювалися на п-тві, та про наявність і стан майна п-тва і його джерел;
— форм-ня інф-ційної бази для планування, стимулювання, організації, регулювання, аналізу і контролю фін.госп. діяльності п-тва.
У складі б/о виділяють фінансовий та управлінський облік.
Призначенням фін. обліку є відображ-ня госпо. діяльності п-тва відповідно до законодавчих актів. На основі цього обліку складається фінансова звітність п-тва.
Ведення управлінського обліку має на меті забезпечення потреб кер-тва п-тва необхідною інф-цією для прийняття упр-ких рішень.
Функції б/о:
1)Інформаційна -полягає в забезп-ні інф-ції про фін. стан і діяльність п-тва для потреб вн. і зовн. користувачів.
2)Контрольна - полягає в необхідності здійснення методами б/о контролю збереження та ефективного використання ресурсів, виконання планових завдань, дотримання чинного законодавства й умов угод і контрактів.
3)Оціночна - полягає у вимірі та оцінці ресурсів, визначенні вартості й собівартості виробленої продукції, розрахунку результату діяльності п-тва, його рентабельності.
4)Аналітична - полягає в здійсненні на основі первинних та зведених даних ек. аналізу наявності, стану і руху ресурсів та результатів діяльності п-тва із широким застосуванням економіко-статистичних методів і моделювання.
Метод б/о – сукуп спеціальних прийомів за допом яких вивчають його предмет. Б/о вивчає свій предмет за допом таких методів:
1) хронологічного та систематичного спостереження
2) вимірювання госп засобів та процесів
3) реєстрації та класифікації даних з метою їх систематизації
4) узагальненні інф-ції з метою форм-ня звітності.
Дані методи дають змогу формувати бухгалтерську інф для зовн і вн користувачів.
Елементи методу бухгалтерського обліку:
1) документування – спосіб первинного спостереження та відображення госп операцій в первинних бухгалтерських документах (рахунках, накладних,чеках та ін.). Кожна госп операція фіксується за допом документу, заповненого з дотриманням вимог, що надають йому юрид сили.
2) інвентаризація – метод підтвердження достовірності даних обліку з метою контролю наявності та руху активів та пасивів п-тва. Проводиться шляхом описування, підрахунку, виміру, зважування та оцінки всіх залишків засобів і коштів у натурі.
3) оцінка – спосіб грошового вимір-ня об’єкта обліку. За допомогою оцінки натуральні та трудові вимірники перераховуються у вартісні.
4) калькулювання – полягає в обчисленні с/в виготовленої прод, виконаних робіт або наданих послуг. Суть полягає в тому, щоб достовірно визначити та розподілити витрати, які віднос до різних видів прод.
5) бухгалтерські рахунки – спосіб поточного групування у встановленому порядку.
Рахунок – локальна інф-на с-ма для групування економічно однорідних об’єктів обліку і відображення їх стану та руху. Всі рахунки згруповані в плані рахунків б/о.
6) подвійний запис – метод відображення госп операції не менше ніж на 2ох рахунках.
7) бухгалтерський баланс – метод узагальнення даних через рахунки і подвійний запис. Баланс – 2стороння таблиця, одна стор якої назив актив, а інша – пасив.
8) бухгалтерська звітність – метод підсумкового узагальнення й одержання підсумкових показників за звітній період. Це впорядкована с-ма взаємопов’язаних ек показників госп діяльності п-тва за звітній період.
Баланс — це метод відображення стану господарських засобів за їхнім складом і джерелами утворення у вартісній оцінці на певну дату.
За формою баланс — таблиця, на лівій стороні якої відображають склад і розміщення господарських засобів і яка називається активом, а на правій стороні, що називається пасивом, відображають джерела формування господарських засобів.
У бухгалтерському балансі всі господарські засоби підприємства та джерела їх формування об'єднані в економічно однорідні групи, які називають статтями балансу. Статті балансу мають загальну назву, окремий код, їх записують окремими сумами. Статті бухгалтерського балансу поділяють на активні і пасивні.
Статті активу завжди характеризують господарські засоби: основні засоби, запаси, кошти, дебітори та ін. Статті пасиву завжди характеризують джерела власних і залучених коштів: статутний капітал, прибуток, кредити банку, розрахунки з постачальниками тощо.
Форма діючого в Україні бухгалтерського балансу та порядок його заповнення регулюються Національним П(С)БО2 "Баланс".
Діючий баланс підприємства має такі форму і структуру:
актив балансу складається з 4 розділів (необоротні активи, оборотні активи, витрати майб періодів, необоротні активи та групи вибуття); пасив — з 5 (власний капітал, забезпечення наступних витрат на цільове фін-ня, довгострокові зобов’язання, поточні зобов’язання, доходи майб періодів).
Господарські засоби та їх джерела під впливом господарських операцій збільшуються або зменшуються, що приводить і до зміни окремих статей балансу в активі й пасиві. У деяких випадках ці зміни зумовлюють появу нових статей балансу або зникнення інших.
Загалом всі госп операції за типом змін у балансі можна згруп в 4 групи:
1. одна стаття активу збільш, а інша стаття на таку ж суму зменш. Валюти балансу не міняється. (внесена готівка з каси на поточний рахунок в сумі 1100грн – Дт311Кт301 – 1100)
2. одна стаття пасиву збільш, а інша стаття на таку ж суму зменш. Валюти балансу не міняється. (прийнято рішення про збільшення статутного капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку на суму 1000 грн – Дт44Кт40 – 1000)
3. стаття активу і стаття пасиву збільшуються на одинакову суму. Загальна валюти збільшується на таку ж суму (отримано в-чі запаси від постачальника на суму 9600 – Дт20Кт63 – 9600)
4. стаття активу і стаття пасиву зменш на однакову суму. Валюта балансу зменш на таку ж суму (з поточ рахунку погашена заборгованість перед постачальниками на суму 7000 – Дт63Кт31 – 7000)
Бухгалтерський рахунок – це табл., призначена для відображ-ня стану, змін і наслідків змін у складі засобів п-тва та джерел їх формування спричинених господарськими фактами і процесами. Це означає, що в процесі госп дяльності в складі засобів і джерел постійно відбув перегрупування і зміни, що підлягають обов’язковій фіксації бухгалтерським обліком. Рахунки б/о потрібні ще й для того, щоб згрупувати на них за ек однорідними ознаками об’єкти й отримати інформацію про суму надходжень чи витрачання коштів, збільшення чи зменшення зобов’язань за відповідний період і залишки на певну дату. Для кожного об’єкта відкривається відповідний рахунок. Рахунки поділ на 2 част дебет і кредит, це розмежування пояснюється тим, що з госп засобами може статися два види змін – їх може бути більше або менше. Тому в одній част рахунка фіксують факти збільшення, а в ін. – зменшення.
Класифікація рахунків бухгалтерського обліку має відповідати таким принципам:
-повноти (господарські засоби та джерела їх утворення, господарські процеси та результати діяльності мають повною мірою відображатися на рахунках);
-ідентифікації діяльності (рахунки бухгалтерського обліку відображають стан та рух активів, власного капіталу і зобов'язань підприємства й особливості його діяльності);
-істотності (рахунки бухгалтерського обліку розміщують за ступенем впливу на обсяг і структуру активів і джерел, стадій кругообороту капіталу та результатів діяльності);
-мобільності (рахунки бухгалтерського обліку за умови набуття певних ознак легко можуть бути віднесені до тих чи інших груп, моделей об'єднання чи поділу).
Класифікація рахунків бухгалтерського обліку базується на економічній класифікації засобів, джерел і процесів, є єдиною та будується за ознаками змісту, призначення та структури рахунків.
Крім того, рахунки класифікують за ознаками: відношення до балансу (активні, пасивні, забалансові); за ступенем деталізації інформації (синтетичні, субрахунки, аналітичні); відношення до інших рахунків (постійні або реальні та тимчасові або номінальні).
За основними ознаками рахунки бухгалтерського обліку класифікують:-за економічним змістом; -за призначенням і структурою.
План рахунків – систематизований перелік рахунків б/о для відображення госп операцій і накопичення бухгалтерської інф-ції про діяльність п-тва, необхідної користувачам для прийняття рішень.
План рахунків бухгалтерського обліку структурно складається з 10 класів, які включають балансові, номінальні та позабалансові рахунки.
Зміст розділів Плану рахунків: Клас 1 "Необоротні активи», Клас 2 "Запаси" , Клас 3 "Кошти, розрахунки та інші активи", Клас 4 "Власний капітал та забезпечення зобов'язань", Клас 5 "Довгострокові зобов'язання", Клас 6 "Поточні зобов'язання", Клас 7 "Доходи і результати діяльності», Клас 8 "Витрати за елементами", Клас 9 "Витрати діяльності", Клас 0 "Позабалансові рахунки"
План рахунків та Інструкція щодо його застосування є важливим засобом державного регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності, що здійснюється з метою створення єдиних правил ведення б/о та складання фінансової звітності, яка є обов'язковою для всіх підприємств та гарантує і захищає інтереси користувачів облікової інформації.
Подвійний запис — метод, що випливає з економічної суті відображення операцій, кожна з яких обумовлює зміни у 2ох частинах в активі, у пасиві чи в активі й пасиві одночасно.
Подвійний запис не тільки принцип однакового відображення операцій на рах., а й осн. технічний прийом б/о, бо забезпечує горизонтальний взаємозв'язок між рахунками, а також важливий контрольний прийом, оскільки очевидно, що скільки не було б операцій, але заг. сума записів за дебетом рахунків завжди дорівнюватиме загальній сумі записів за кредитом рахунків.
Такий взаємозв'язок між рахунками, що виникає шляхом подвійного запису, називається кореспонденцією рахунків, а такі рахунки кореспондуючими.
Для того, щоб правильно скласти бухгалтерські проведення необхідно аналіз госп операції розбити на ряд етапів:
-визначити ек сутність операції
- визначити кореспондуючі рахунки та їх шифр
- визначити хар-ку рахунків
- визначити хар-р змін цих рахунків.
- сформувати бухгалтерську проводку.
Наприклад, отримано запасні частини від постачальника на суму 10000 грн.
Залежно від кількості кореспондуючих рахунків розрізняють прості й складні бухгалтерські проводки.
Простою називають таку бухгалтерську проводку, коли кореспондують між собою тільки два рахунки. Складною називають таку бухгалтерську проводку, за якої один рахунок дебетується, декілька кредитується на загальну суму, або навпаки.
Найбільш характерними помилками в процесі відображення господарських операцій на рахунках є: описки, числові помилки, помилкові кореспонденції рахунків тощо.
На практиці застосовують такі способи виправлення помилок:
-коректурний спосіб застосовується, коли помилкову суму ще не занесено в підсумок. Як у документах, так і в регістрах неправильний текст або цифри закреслюють, а над закресленим надписують правильний текст або цифри. Закреслення здійснюється однією рискою так, щоб можна було прочитати попередній запис. Це виправлення супроводжується надписом «виправлено» та підтверджується підписами осіб, що підписали документ чи ведуть даний регістр.
Часткове сторно застосовують, коли помилку допущено лише в сумі відображеної операції, причому записано більшу суму ніж належить. Виправлення помилки полягає в необхідності зменшення відображеної вел-ни на суму помилки. Для цього складають бухгалтерську довідку, на підставі якої провод. операція виправлення помилки. У бухгалтерських регістрах суму за цією операцією записують червоним кольором і під час підрахунку підсумку віднімають, виправляючи в такий спосіб раніше допущену помилку.
Повне сторно застосовують для виправлення помилок в кореспонденції рахунків, коли певну операцію відображено на не належних рахунках. Таке виправлення проводиться в два етапи. На першому на підставі довідки відображається на тих самих рахунках операція з раніше допущеною помилкою, а її сума вказується червоним кольором. Відтак раніше неправильно відображена операція анулюється. Після цього (другий етап) операцію записують на тих рахунках, на яких необхідно її відобразити.
За допомогою рахунків у бухгалтерському обліку дістають відомості про господарські факти — явища та процеси.
За способом груп-ня та узагальнення даних рах.поділ на синтетичні та аналітичні.
Синтетичі – балансові рах, що узагальнюють облік госп діяльності п-тва.
Синтетичні рах призначені для обліку інф-ції в узагал.вигляді. Вони також містять більш деталізовані рах, які назив субрахунками.
Для більш детальної хар-ки об’єктів в б/о використ.аналітичні рах, в яких крім вартісного (грошового) вимірника використ натур та труд вимірники.
Між синтетичними та аналіт рах існ нерозривний зв'язок. На аналіт відображу ті ж зміни, що й на синтетичних рах, але більш докладно.
Сума сальдо, сума Дт і сума Кт оборотів аналіт рах = сальдо обороту за Дт і Кт синтетичного рахунку.
Госп операції відбув і реєстр в певній хронолог послідовності, а інф-ція систематизується на рахунках. Тому бухгалтерські записи є хронологічними і систематичними.
Хронологічний – запис операції в послідовності їх виникнення.
Систематичний – означає, що всі хронолог. записи повинні бути систематизовані за ек змістом на рахунках обліку.
Оцінка — це спосіб вартісного вимірювання господарських засобів, джерел їх утворення,
В б/о до оцінки ставляться такі основні вимоги: реальність та єдність.
Реальність оцінки забезпечує об'єктивну відповідність грошового вираження об'єктів обліку їх фактичній величині, відображення у грошовому вимірнику дійсної величини господарських засобів і операцій. Реальність оцінки вимагає точного обчислення фактичної собівартості всіх об'єктів обліку шляхом проведення інвентаризації та переоцінки.
Єдність оцінки забезпечує однаковість і незмінність оцінки протягом тривалого часу і на всіх суб'єктах господарювання. Єдності оцінки досягають встановленням обов'язкових положень, інструкцій, правил обліку і калькулювання.
Оцінка в обліку необхідна при: надходженні та вибутті активів; виникненні прав та зобов’язань; здійсненні операцій купівлі-продажу, оренди майна, страх-ня та ін.
Відповідно виділяють такі види оцінки як первісна, ліквідаційна, залишкова вартість. У зв з тим, що фактичну оцінку госп засобів та їх джерел не завжди можливо отримати, замість визначення фактичної вартості застос. певні облікові припушення щодо вартісного вимірювання того чи ін. об’єкта обліку. Тобто застос різні способи оцінки. Виділяють такі бази оцінки:
Калькуляція – визначення с/в од прод в цілому та в розрізі окремих статей витрат.
Калькулювання – с-ма прийомів визначення с/в всієї прод та її окремих видів, визначення ефективності технології в-тва, роботи стр-рних підрозділів п-тва і апарату упр-ня.
Є такі калькуляційні одиниці: натуральні (шт., л, кг,т), умовно-натуральні (1 умовна банка), приведені (маса прод в перерах на вміст корисних речовин), експлуатаційні (од потужності машини), одиниці часу (н/год, машино/год)
Виділяють декілька класифікацій видів калькуляцій за різними ознаками:- За призначенням і часом складання — попередні і виконавчі;- За охопленням витрат або місцем здійснення — галузеві, повні, виробничі, внутрішньогосподарські, змінних витрат, технологічні;- За характером виробництва — масові, індивідуальні, проміжні;- За властивостями калькуляційного об'єкта — загальні, параметричні;- За характером вихідних даних — технічні, планові, нормативні, фактичні;- За методом калькулювання — позамовні, попередільні, попроцесні, нормативні.
В практиці кальк-ня розрахунків використ такі методи розрахунків: метод вилучення, метод сумування витрат, метод прямого розрахунку, метод розподілу витрат.
Метод калькулювання — це сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво та прийомів обчислення собівартості калькуляційних об'єктів.
Існують такі методи калькулювання:
1) позамовний – хар-рний для індивідуальних та дрібносерійних в-тв (використ в судно буд-ні, літак обуд) об’єктом кальк.є окреме замовлення. с/в робіт визнач.методом сумування всіх витрат з дня відкриття замовлення до його закінчення.
2)попередільний – застос в тих вир-твах, в яких технолог. процес можна чітко поділити на окремі переділи (хім., легка, харч промисл). Суть цього методу поляг в тому, що с/в прод калькулюють за кожним переділом окремо по мірі обробки деталей.
3) попроцесний – використ в тих в-твах, де технолог процес не складний. Витрати узагальнюють в б/о в цілому за процесом і ділять не к-сть прод.
4) подетальний – використ в машино буд-ні і має 2 в-ти:
-подетально партіонний (поляг в тому, що прямі витрати віднос в цілому на партію деталей, а непрямі розподіл між деталями в пропорц обраній базі)
-подетально коопераційний (с/в деталей в частині з/п визначають за кожною операцією або групою однорідних операцій)
5) нормативний - на кожен виріб або на кожну операцію склад нормативну калькуляцію, що дає можливість оперативно упр-ти вел-ною вказаних відхилень.
Для забезп-ня суцільного та безперервного спостереження за госп. операціями, що здійснюються на п-тві, використ. бухгалтер. документи, де фіксуються факти здійснення госп. операцій. Бухгалтерський документ — це письмове свідчення певної форми та змісту про фактичне здійснення госп оперіцій або право її виконання.
Документи бувають первинні та зведені. Первинний документ складають під час виконання господарської операції чи одразу після її завершення, а зведений — на основі кількох первинних документів для отримання узагальнених даних.
Процес документування склад з 4 елементів
-спостереження (зясовується сутність, ек доцільність та закономірність госп факту)
-сприйняття госп факту
-вимір-ня його натуральних та вартісних параметрів
-фіксування на носіях цих даних.
Методика та техніка процес документ-ня регламент наказом КМУ від 24.05.95 р «Про документальне забезпечення записів в б/о» .
Документація — сукуп документів, які склад на всі акти госп діяльності. Документація відіграє також важливу роль в управлінні діяльністю п-тва, забезпечує контроль за збереж-ням майна господарства, рац. його використ-ням. Вона має юрид. значення як письмовий доказ здійснення госп. операцій. Використовують документацію для аналізу госп. діяльності, фін. контролю, аудиту й документальних ревізій.
Документування – процес фіксації госп. фактів.
Під час оформл-ня та обробки документів провод систематичний контроль за дотрим-ням платіжної і кредитної дисципліни, збереженням та витрачанням матер рес п-тва. Документи використ для аналізу госп діяльності п-тва
11. Інвентаризація: суть, види, порядок проведення.
Інвентаризація є способом спостереж-ня наступної реєстрації госп операцій, що не охоплюються в момент їх звершення, це також спосіб підтвердження правильності й достовірності бух. обліку та звітності.
Провед-ня інвентариз. зумовл. необхідністю встанов-ня як факт. наявності та підтвердж-ня документальними записами цього, так і внаслідок процесів, які неможливо документально оформити, але які зумовлюють зміни як в складі засобів, так і в складі джерел.
Є такі види інвентаризації:
-планова–провод за складеним планом, відпов до розроб. і затвердж. графіка її провед-ня
-раптова – провод в таких випадках: -зміна метерівльно-відповідальних осіб(МВО), -проведення документальної перевірки.
-повна –передбач. суцільну перевірку всіх госп засобів та джерел п-тва.
-часткова – охоплює визначену частину засобів і джерел.
Для проведення інвентариз. за розпорядж кер-ка створ. постійно діюча інвентаризаційна комісія в складі кер стр-рних підрозділів і гол. бухгалтера. Очолює комісію кер. або його заступник. Крім того створ. і роб. комісії для провед-ня інвентаризації на місцях.
Робота комісії склад з таких етапів:
1)підготовчий – гол комісії повідомляє МВО про те, що призначена інвентаризація. Після цього комісія опломбовує всі приміщення, в яких знаход цінності, закріплені з МВО. Перевіряє справність вагомірних приладів та дотрим встановлених термінів їх клеймування. Також вимагає подати в бухгалтерію всі видаткові або прибуткові док. З МВО береться розписка, що всі цінності, які надійшли на склад оприбутковуються в обліку, а всі, які вибули – списані.
2)перевірка наявності майна–комісія в присутності МВО здійсн. ретелльний підрахунок цінностей. Одержані факт. результати заносяться до інвентариз. опису, кожна стор якого пронумер., а в кінці кожної стор підрах і проставл цифрами та прописом заг к-сть в натурі.
3)підведення підсумків інвентаризації – бухгалтерія в інвентариз описах проставляє наявність цінностей за даними обліку та визнач результат інвентаризації. Результат відображ. в порівняльній відомості. При виявленні розходжень МВО пов дати письм. пояснення. Остаточний результат комісії оформл актом інвентаризації в якому, зокрема, навод сума нестач або лишків, віднесення розбіжностей або на винних осіб або на рах природних втрат.
12. Регістри обліку – інструмент нагромадження та систематизації даних.
З метою хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації про господарські операції, що містяться у прийнятих до обліку первинних документах, використовуються регістри обліку (книги, відомості, журнали).
Облікові регістри склад. щомісяця, підписуються виконавцями та гол. бухгалтером або ос., на яку покладено ведення б/о п-тва.
Ведення облікових регістрів та котирування документів первинного обліку здійснюються із застос-ням, щонайменше, коду класу рахунків й коду синтетичного рахунку.
Записи госп. операцій в регістрах назив. обліковою реєстрацією.
Інф-ція, що міститься в облікових регістрах, використ. для оперативного кер-тва, ек. аналізу госп. діяльності окремих ланок і п-тв в цілому, а також для складання звітності.
За зовн. виглядом облікові регістри поділ. на книги, картки, листки.
Осн. перевагою ведення обліку у книгах є надійність зберігання облікових записів. Перевага карток і окремих листків полягає в можливості будь-якого груп-ня для одержання необхідної інф-ції, використовувати при механізації обліку на сучасних ЕОМ, що забезп. підвищ-ня прод. праці облікових прац. і оперативності обліку.
За хар-ром записів облікові регістри поділ. на хронологічні, систематичні і комбіновані.
У хронологічні облікові регістри госп. операції записують в календарній послідовності їх здійснення й оформлення.
Систематичні – призначені для групування однорідних за економічним змістом госп. операцій на рахунках б/о. До них належ. будь-який регістр, у якому записи ведуть на рахунках синтетичного або аналітичного обліку .
У комбінованих облікових регістрах хронологічні і систематичні записи ведуть одночасно.
В свою чергу форма б/о виступає як певна с-ма регістрів б/о, порядку і способу реєстрації та узагальнення інф-ції в них. Вона обирається п-твами самостійно з додержанням єдиних засад б/о та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.
Виходячи із практики, найбільш поширеними формами б/о на даний час є журнально-ордерна форма, спрощена та автоматизована форми бухгалтерського обліку.
13. Поняття про необоротні активи та їх види.
Необоротні активи – матер, нематер та фін рес призначені для реаліз чи використ-ня протягом терміну, що більший за 12 міс з дати скл-ня балансу чи операційний цикл.
Операційний цикл – проміжок часу між придб-ням запасів для в-тва прод та її реалізації.
До необ активів віднос: осн засоби, ін. необ матер. активи, капітал інвестиції, довгострок біолог активи.
Нематер активи – немонетарні активи, які не мають матер форми і сутність яких поляг в праві власності на об’єкти інтелект власності. (прогр забезп-ня, право на винахід, торгова марка)
До фін необорот активів віднос: довгострок фін інвест, відстрочені под. активи, довго строк дебітор заборг.
Основні засоби регул П(С)БО7.
Осн засоби – матер активи, які підпадають під визначення необ активів взагалі.
Строк корисного використ-ня осн засобів – очікуваний період часу протягом якого осн засоби будуть використ п-твом або з їх використ-ням буде виготовлено очікуваний п-твом обсяг прод.
Для визнач-ня терміну корисного використ-ня слід врах очікуване використ-ня активу, очік фіз. знос, очік моральний знос, правові або ін. обмеження для використ-ня активу.
Інші необорот активи – активи, термін корисної експлуатації яких більший за рік, проте які не ввійшли до складу осн засобів.
Капітальні інвестиції – витрати п-тва на придоб-ня чи ств-ня осн засобів., ін. необ матер активів, витрати на реконструкцію, розширення та технічне переозброєння діючих п-тв.
14. Класифікація та оцінка основних засобів (ОЗ).
Основні засоби – матеріальні активи, які п-тво утримує з метою використ-ня їх у процесі в-тва або постач-ня тов., надання послуг, здавання в оренду іншим ос. або для здійсн-ня адм. і соц.-культ. ф-цій, очікуваний строк корисного використ-ня яких більше 1р. або операційного циклу.
Рахунки в Плані рахунків відповідають класифікації ОЗ, наведеній у П(С)БО 7. Кожній окремій групі об’єктів ОЗ відповідає один із 9 субрах. до рах. “Основні засоби” (інвестиц. нерухомість; зем ділянки; капітальні витр на поліпш-ня земель; буд та споруди; машини та обл.-ня; ТЗ; інструменти, прилади та інвентар; багатор. Насадж-ня; ін. ОЗ) та один з 7 субрах. до рах. 11 “Інші необ.матер. активи” (бібліотечні фонди; малоцін необ матер активи; тимчасові споруди; прир рес; інвентарна тара; предмет прокату; ін. необ матер активи).
Є такі види оцінки необ активів:
1. первісна вартість (фактична с/в) – склад первісної вартості залеж. від способу надходження необорот. активів:
-придбання за грошові кошти. В такому випадку оз = сумі ціни прибдання, непрямих податків, ін. витрат, пов’язаних з придбанням цього активу та доведеннм його до стану придатного для використ-ня.
- створення власними силами = сумі прямих витр. на опл праці, прямих матер витрат, ін. витрат передбачених П(С)БО16.
-внесення до статутного капіталу – ринкова вартість активу
2. справедлива варт. = сумі, за якою актив може бути обміняний при здійсн-ні угоди між сторонами. В більшості випадків справедлива варт.= ринк варт., яку визнач експертним шляхом. За неможливості отрим інф-ції про ринк. варт її оцінюють за відновлювальною варт. з урах-ням факт зносу.
3. відновлювальна варт. – сума грош коштів, яку необхідно було б витратити для придб-ня або ств-ня такого ж активу на дату склад-ня звітності
4.залишкова вартість=різниці між сервіс. варт та сумою нарах зносу.
5. ліквідаційна варт. – сукуп доходів одержаних від ліквідації необ активу за мінусом витрат за його ліквідацію.
6. переоцінена варт. – в процесі експлуатації ОЗ виник. ситуації, коли їх залишкова та ринк. вартості суттєво відрізняються. Тому п-тво здійсн. переоцінку ОЗ. Воно може дооцінити або переоц. їх. Індекс переоцінки = справедл. варт. об’єкта / залишк. вартість.
15. Облік зносу (амортизації) основних засобів.
Знос – втрата осн засобами фіз. якостей або техніко-економічних властивостей, а внаслідок цього і вартості.
Амортизація – систематичний розподіл вартості необ активів протягом терміну їх корисного використання.
Варт., яка амортизується – первісна або переоцінена варт необ активів за мінусом їх ліквідаційної варт.
В П(С)БО 7 навед такі методи нарах аморт ОЗ:
1. прямолінійний – хар-ться постійною, щорічною нормою амортизаціх. Річну суму аморт визнач діленням варт, що аморт на термін корисної експлуатації об’єкта. Можна розрах спочатку На (На=100/n), а потім помножити таку норму аморт на вартість експлуатації об’єкта. Цей метод доцільно використ для об’єктів, які в процесі використання знош рівномірно (буд, споруд)
2. кумулятивний – річну суму аморт визнач як добуток вартості, яка аморт та кумулятивного коеф, який висту в ролі річної норми аморт. Кумулятивний коеф розрах діленням к-сті років, що залиш до кінця очік терміну використ об’єкта на суму числа років його корисного використання. К= n/
3. метод зменшення залишкової вартості – річну суму аморт визнач як добуток залишкової варт об’єкта на поч. року або первісної варт на дату поч. аморт та річнох норми аморт. Річну норму аморт обчисл як різницю між 1 та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з результату від ділення ліквід. вартості на первісну. На=(1-)*n
4. метод прискореного зменш-ня залишк вартості – річну суму аморт визнач як добуток залишк варт об’єкта на поч. звіт року та річної норми амортизаціх. Річна норма аморт очисл виходячи з терміну корисного використання об’єкта і подвоюють.
На=(100/n)*2
5. виробничий – на відміну від поперед методів даний метод передбачає суму аморт, яка залеж не від часу експлуатації обл.-ня, а від к-сті вигот прод.на цьому обл.-ні.
Місячну суму аморт визнач як добуток фактичного міс.обсягу прод та в-чої ставки аморт. Ставку аморт розрах діленням вартості, що амортизується на планову к-сть прод, яку передбач виготовити з використанням цього об’єкта.
16. Поняття нематеріальних активів, їх оцінка та переоцінка відповідно до П(С)БО 8 “Нематеріальні активи”.
Б/о нематер. активів ведеться щодо кожного об'єкта за такими групами: права користування природними ресурсами; права користування майном; права на комерційні позначення; права на об'єкти промислової власності; авторське право та суміжні з ним права; інші нематеріальні активи.
Оцінка нематер. активів відповідно до П(С)БО 8:
Первісна варт. придбаного нематер. активу склад. з ціни придбання, мита, непрямих податків, що не підлягають відшкод-ню, та ін. витрат, пов'язаних з його придб-ням та довед-ням до стану експлуатації.
Первісна варт. нематер. активу, придбаного в результаті обміну на:
- подібний об'єкт, = залишковій вартості переданого нематер. активу. Якщо залишк. варт. переданого об'єкта перевищує його справедл. варт., то тоді первісна варт.=справедл. вартості із включенням різниці до фін. результатів звіт. періоду.
- неподібний об'єкт, = справедл. вартості переданого нематер. активу, збільшеній (зменш.) на суму грош. коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.
Первісною вартістю:
- безоплатно отриманих нематер. активів є їх справедл. вартість на дату отримання з урах. витрат.
- нематер. активів, що внесені до статут. капіталу п-тва, визнається погоджена засновниками п-тва їх справедл. вартість з урах. витрат.
- окремого об'єкта нематер. активів, сплачених заг. сумою, визнач. шляхом розподілу сплаченої суми пропорційно до справедл. варт. кожного з придбаних об'єктів.
- нематер. активу, створеного п-твом, включає прямі витр. на опл. праці, прямі матер. витр., ін. витр., пов'язані з його ств-ням та приведенням до стану придатності до експлуатації.
Нематер. активи, отримані внаслідок об'єднання п-тв, оцін. за їх справедл. варт.
Підприємство може здійсн. переоцінку за справедл. вартістю на дату балансу тих нематер. активів, щодо яких існує активний ринок.
Переоцінена первісна варт. та накопичена амортизація об'єкта нема тер. активу визнач. як добуток відповідно первісної варт. або накопиченої амортизації та індексу переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову варт. Сума дооцінки залишкової варт. об'єкта нематер. активів відображу. у складі додаткового капіталу, а сума уцінки - у складі витрат звітного періоду.
17. Виробничі запаси підприємства та їх класифікація.
Відпов до П(С)БО 9, запаси – активи, які утримуються для подальшого продажу, за умов звич госп діяльності перебувають в процесі в-тва з метою подальшого продажу.
Для цілей обліку запаси включ такі групи: в-чі запаси, незаверш в-тво, гот прод, товари, МШП, поточ біолог активи.
До виробничих запасів належить:
Сировина - добуті, вироблені власними силами або придбані на стороні оборотні рес., які на момент придбання не пройшли жодної стадії промисл. обробки та призначені для спож-ня власним ви-твом як необхідний компонент майб. продукту цього в-тва.
Матеріали - придбані на стороні оборотні ресурси, призначені для викорис-ня у власному в-тві як необхідний компонент майбутнього продукту або для обслуговування технолог. процесу й упр-ня.
Паливо поділяють на технологічне, моторне та господарське.
Тара – оборотні матер. активи, призначені для транспортування, зберігання і продажу продукції.
Тарні матеріали – оборотні матер. активи, призначені для виготовлення і ремонту тари.
Запасні частини – оборотні матер. активи, признач. для використ-ня під час проведення ремонту, реконстр., модерн. обл-ня та машин.
Буд. матер. – матер. активи, призначені для використ-ня у капітальному буд-тві об'єктів, що зводяться госп. або підрядним способом.
Матеріали, передані в переробку - оборотні матер.активи, тимчасово передані на безоплатній основі суб'єктам-переробникам для проведення їх до стану, придатного для експлуатації.
Матеріали с/г призначення – в-чі запаси с/г підприємства або п-тва, що займається вирощ-ням с/г прод. у межах своєї звич. діяльності.
Запаси класиф за такими ознаками:
1) за видами придбання: виготовлені власними силами, придбані за грош кошти, придбані шляхом обміну
2) за місцем знаходження: складські, запаси в дорозі, запаси в незаверш в-тві
3) за відношенням до балансу: балансові, позабалансові
4) за ступенем ліквідності (час для продажу активу): ліквідні, важко ліквідні, неліквідні
5)за складом і стр-рою: виробничі, невиробничі
18. Оцінка запасів в обліку в залежності від шляхів надходження. Транспортно-заготівельні витрати та методика їх розподілу.
В залежн від шляхів надходж-ня використ такі види оцінки запасів:
1) при придбанні за плату первісна варт склад з суми, що сплач згідно з договором постачальнику, суми ввізного мита, непрямих податків,якщо вони не відшкодовуються п-твом, суму ТЗВ, включаючи страх-ня ризиків транспортування, ін. витрат, які пов’язані з придбанням та доведенням до стану готовності.
2) виготовлення власними силами. С/в визнач. положеннями ПСБО16 «Витрати», які включ прямі матер.витрати, прямі витрати на опл праці, ін. прямі витрати.
3) внесення до статутного капіталу – погоджена засновниками справедлива вартість.
4) безоплатне отримання – справедлива вартість.
Окремі види витрат які включ в с/в запасів є транспортно-заготівельні витрати. Вони можуть обліковуватися методом прямого включення або шляхом відображення на окремому субрахунку.
Метод прямого включення доцільно використ за можливості точного визначення розміру витрат пов’язаних з транспортуванням тих чи ні од запасів.
Метод середнього % застос у випадку якщо транспортується одночасно кілька видів запасів, при цьому використ ф-ла: ТЗВ(%)= ТЗВп+ТЗВм/Зп+Зм
ТЗВп – залишок транспортно-заготівельних витрат на поч. міс.
ТЗВм – сума транспортно-заготівельних витрат за міс.
Зп – залишок запасів на поч. міс.
Зм – вартість запасів, що надійшли за міс.
Відповідно до ф-ли, ТЗВ включ до вартості запасів тільки після відпуску таких запасів на різні потреби.
19. Методи оцінки запасів при відпуску у виробництво, продажу та іншому вибутті.
При відпуску запасів у в-тво проблемою визнач-ня їх купівельної вартості є різна ціна їх придбання, тому в П(С)БО 9 передбачено такі методи оцінки запасів при вибутті:
1)метод ідентифікованої с/в застос у випадку, коли є незначна номенклатура запасів і кожній к-сті запасів відповідає свою встановлена ціна. Цей метод використ. при викон. спец. замовлень з одиничною номенклатурою гот. прод.
2) метод середньозваженої с/в передбачає визначення середньозваженої ціни од запасів, яка потім множиться на к-сть вибулих запасів. Середньозважена ціна визнач.як відношення вартості придбання і залишку до к-сті такого придбання.
3)метод FIFO (с/в перших за часом надходження запасів) базується на припущенні, що першими будуть використ.ті запаси, які надійшли першими на п-тво і, відповідно, так буде сформована їх вартість.
4) метод нормативних витрат використ на п-твах зі складним технологічним процесом. В практ діяльності такий метод застос рідко через складний механізм включення матер витрат до с/в прод. Методика полягає в наступному:
- встановлюються норми витрат запасів на кожен вид продукції
- відповідно до встановлених норм і цін встановлюються кошторисні ставки на од прод, які періодично перегляд.відпов. до зміни норм.
5) метод оцінки за цінами продажу використ на п-твах роздрібної торгівлі, де є вел к-сть товарних запасів з різною націнкою. Суть методу полягає у визначенні середньої торгової націнки: в чисельники знаход вся сума торг націнки за місяць разом із залишком, в знаменнику знаходь вся варт тов., яка надійшла за місяць разом із залишком. Після визначення сер % націнки, дохід орг.-ції розрах. шляхом множення вартості проданих тов. на такий сер %.
20. Документальне оформлення надходження та вибуття виробничих запасів. Облік запасів на складі і в бухгалтерії.
Надходження запасів на п-тво оформл.такими док.:
1) рахунок-фактура, накладна; 2) товарно-транспортна накладна форма ТН-1; 3)прибутковий ордер (М-4); 4) акт приймання матеріалів (М-7)
На складі при зберіганні запасів оформл.такі док:
1) журнал обліку вантажів, що надійшли (М-1); 2)картка складського обліку матеріалів (М-12) – заводиться на кожен вид матер. цінностей, які зберіг. на складі; 3) реєстр приймання-здавання документів (М-13); 4) відомість обліку залишків матер на складі (М-14);5) матеріальний звіт (М-19) заповнюється комірником;6)інвентаризаційний опис (М-21)
При відпуску запасів зі складу заповн. такі док:
1)накладна-вимога на вн переміщення матер (М-11); 2) акт-вимога на заміну матер (М-10); 3) лімітно-забірна картка (М-8,9,28); 4) акт вибуття МШП (МШ-4); 5)акт на списання МШП (МШ-8)
Інф-ція, що міститься в док.на відпуск запасів узагальнюється в журналі №5.
Взаємозв’язок складського обліку запасів з бухгалтерією здійсн за допом таких методів:
1. Оперативно-бухгалтерський (сальдовий) метод – бухгалтерія не рідше 1 р. в тиждень провод. на складах в присутності МВО перевірку своєчасності та правильності оформлення складських операцій. При цьому методі облік в бухгалтерії ведеться тільки в вартісному виразі. 1-го числа кожного міс. бухгалтер йде на склад і з карток складського обліку переписує в сальдову відомість залишки за кожним видом матеріалів. В бухгалтерії ці залишки перемнож на облік. ціну і зіставл з нагромадженою відомістю.
2. За допомогою звітів МВО. Матеріальні звіти з доданими прибутково-видатковими документами здаються МВО в бухгалтерію і після перевірки використ.для записів у б/о.
3. Паралельний облік на складі і в бухгалтерії - на складі ведеться книга складського обліку матеріалів М-17, в бухгалтерії — книга кількісно-сумового обліку матеріалів № 296, а в централізованих бухгалтеріях —№ 296-б.
4. Автоматизований метод– на підставі даних прибутково-видаткових док. складається машинограма, у якій по кожній групі і найменуванню товарів повністю відображу. дані про залишки на поч. звіт. періоду, їх надходження, вибуття та залишки на кін. звіт. періоду.
21. Особливості обліку малоцінних і швидкозношуваних предметів.
У складі в-чих запасів облік. малоцінні і швидкозношувані предмети. Основним критерієм для віднесення предметів до складу МШП служить термін їх використання. Якщо термін служби малоцін. предметів більше 1року або нормального операційного циклу, їх зараховують до складу малоцін. необ. матер. активів.
Документальне оформ-ня й облік операцій, пов'яз. з надходж-ням МШП, здійснюється аналогічно оформ-ню і обліку операцій з в-чими запасами. Оскільки МШП є оборотними активами і належать до запасів, на них поширюються норми П(С)БО9. Тому оцінка МШП при надходженні та вибутті здійсн. аналогічно в-чим запасам. Б/о МШП ведеться за місцями зберіг-ня, за такими групами: інструменти, госп. інвентар, спец.пристос-ня, спец. одяг, спец. взуття, запобіжне приладдя та ін. МШП. Інф-ція про наявність і рух МШП, що належить п-тву і перебуває на складі, відображу. на рах. 22 або 20.
По дебету рах. 22 (20) здійсн. записи щодо придбаних (отриманих) або виготовлених МШП за первинною варт., а по кредиту - їх експлуатація за обліковою варт., при цьому вартість МШП виключається зі складу активів і списується на рахунки обліку витрат; також по кредиту рах. 22 (20) відображу. списання, а також недостачі та втрати від псування МШП.
У зв'язку з виключ-ням вартості МШП зі складу активів на п-тві необхідно організувати оперативний к-сний облік МШП за місцями експлуатації та відповідальними особами протягом терміну їх факт. використ-ня.
Аналітичний облік МШП ведеться за видами предметів за однорідними групами, які встановлюються п-твом, виходячи з його потреб. П-тво може вести аналітичний облік МШП за їх найменуваннями, к-стю і цінами в розрізі місць зберіг-ня та осіб, відпов. за їх збереження.
Операції за рахунком 22(20) у бухгалтерських регістрах відображаються в такому порядку. Зведені суми оборотів за рахунком 22(20) на підставі первинних док. і звітів МВО відображають аналітично в-чими запасами відповідно до Методичних рекомендацій № 422 і записуються і Відомість 2-М, яка ведеться за МВО, місцями зберігання, місцями витрачання. Вартість МШП, призначених для використання протягом 1р. або норм. операційного циклу, відображ. в розділі Активу Балансу у статті "В-чі запаси" у рядку 100.
22. Форми здійснення розрахункових операцій.
Грош. відносини у процесі виконання кошторису доходів і видатків, здійсн. як у готівковій, так і в безготівковій формі. Готівкова форма розрахунків застос. для розрахунків із фіз. ос. з виплат, що охоплюють опл. праці, виплату стипендій, соц. виплати, виплати за підзвіт. сумами, за спец. видами платежів, з відшкод-ня завданих збитків, а також розрахунки установ між собою і з п-цями за матер. цінності й надані послуги та виконані роботи в межах наявних коштів як за рах. коштів, одержаних із кас банків, так і за рах. готівкової виручки. Безготівкові розрахункові операції здійсн. з використ таких форм: 1) платіжні доручення – п-тво доручає уповноваж. банку списати з його рах на користь ін. суб’єкта певну суму коштів. 2) платіжна вимога-доручення – ця форма є подібною до першої форми. Різниця полягає в тому, що док склад з 2 част: платіжної вимоги і платіжного доручення. Контрагент надсилає док, де заповнює власне вимогу про перерах. коштів. Якщо п-тво приймає таку вимогу, то воно заповнює платіжне доруч-ня і відносить цей док. в банк. 3) розрахунковий чек – для здійсн-ня розрах.чеками п-тву видається чекова книжка. П-тво, в свою чергу, депонує певну суму коштів на цю чекову книжку. При отрим-ні якогось товару представник п-тва в присутності продавця заповнює чек на певну суму, при цьому продавець повинен звірити чи відповідає вказана сума ліміту, який записаний на титулку чек. книжки. 4) акредитив – дану форму використ для гарантування продавцю отримання коштів від покупця. Суть полягає в тому, що покупець на імя продавця відкриває певний рахунок-акредитив, куди перераховує зазначену суму. Після того порядок списання коштів з акредитиву контролює тільки банк. Банк списує кошти з акредитивного рахунку на користь продавця при представленні док, які свідчать, що прод була відвантажена і претензій до неї немає. 5) вексельна форма. Вексель – боргова розписка, де зазначено дату, суму, місце отрим-ня коштів продавцем прод. 6) платіжні картки банківські.
23. Облік операцій на поточних рахунках в банках. Облік на інших рахунках в банках.
Для обліку наявності та руху грошових коштів на поточному рахунку, що знаходиться у банку і можуть бути використані для поточних операцій призначено рахунок 31 "Рахунки в банках", конкретно у розрізі субрахунків: 311; 312. За дебетом субрахунків відображається надходження грошових коштів, за кредитом — їх використання. Для здійснення операцій на поточному рахунку підприємством до уповноваженого банку подаються оформлені належним чином відповідні первинні документи. Здійснення такого роду операцій вимагає від бухгалтера, в свою чергу, не лише знання за допомогою якого документа можна здійснити ту чи іншу операцію, а також вміння їх правильно заповнювати і опрацьовувати. Для відкриття поточного рахунку підприємства подають установчим банкам такі документи: заяву про відкриття поточного рахунку; копію свідоцтва про держ. реєстрацію; копію установчих документів; копію довідки про внесення юридичної особи до єдиного державного реєстру; картку із зразками підписів та відбитку печатки. Після того як рахунок відкритий протягом 5 днів підприємство зобов’язане повідомити про це податкову інспекцію. Для обліку та руху грошових коштів, що знаходяться на інших рахунках у банку і які можуть бути використані для поточних операцій призначено рахунок 31 "Рахунки в банках", безпосередньо у розрізі субрахунків: 313; 314. За дебетом субрахунків відображується надходження грошових коштів на інші рахунки, за кредитом —їх використання. Інструкцією "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", затвердженою Постановою Національного банку України, передбачено здійснення розрахунків між підприємствами із використанням чеків та акредитивів. Акумуляція коштів з метою забезпечення розрахунків за вказаними формами здійснюється на зазначених субрахунках 313 і 314.
24. Документальне оформлення та облік касових операцій
Основним документом, який регулює облік касових операцій є постанова НБУ «Про порядок ведення касових операцій в національній валюті України». Всі касові операції виконуються касиром з яким підприємство повинно укласти договір про матеріальну відповідальність. В касі може зберігатися готівка лише в межах встановленого ліміту, який затверджує обслуговуючий банк. Штраф за понадлімітне зберігання готівки встановлюється в подвійному розмірі за кожен день такого зберігання. Понадлімітне зберігання допускається лише протягом 3 днів, коли виплачується зарплата.
Касові операції оформляються: прибутковим касовим ордером; видатковим касовим ордером. Вказані ордера фіксуються в касовій книзі, де виводиться залишок на початок і кінець робочого дня. Касова книга повинна бути пронумерована, прошнурована і повинна бути поставлена печатка.
В касу готівка може поступати: з банку; як оплата за відвантажену продукцію; повернені підзвітні суми; відшкодування завданого збитку.
При здійсненні касових операцій необхідно врахувати, що протягом 1 робочого дня підприємство має право розрахуватися з одним контрагентом на суму не більше 10 тис. грн. Якщо ж сума буде більшою, то вказана різниця буде вважатися понадлімітним зберіганням грошових коштів. Підприємство веде касові книги за видами валют.
Для обліку наявності, руху і залишків готівки в касі використовується активний рахунок 30 “Каса”, до якого відкриваються наступні субрахунки: 301;302. Бухгалтерські записи ведуть на підставі перевірених відривних листів і доданих до них документів.Залишок і надходження грошових коштів відображають за дебетом рахунка 30 “Каса”, а видану готівку – за кредитом. Кожний день у бухгалтерії на підставі звітів касира складається меморіальний ордер для того, щоб систематизувати обороти по касі за поточний місяць.
25. Облік підзвітніх сум та розрахунків з підзвітніми особами
Значна частина готівкових коштів видається через підзвітних осіб. Підзвітна особа – це працівник, який отримує готівку під звіт і який повинен підзвітуватися про суму використання коштів, або повернути їх в касу. Підзвітні суми – називають суми, які отримав з каси під звіт працівник. Розрахунки з підзвітніми особами виникають у випадку якщо видаються кошти на відрядження або на придбання товарно-матеріальних цінностей. Службове відрядження – це поїздка працівника за розпорядженням на певний термін до іншого населеного пункту. Термін відрядження визначається керівником але не може перевищувати такі строки: 1) Відрядження в межах України – до 30 днів; 2) відрядження за кордон 60 днів; 3) відрядження повязане з виконанням будівельно-монтажних робіт в Україні – період будівництва; 4) відрядження повязане з будівельно-монтажними роботами за кордон – 1рік. Працівнику в період відрядження оплачуються витрати на проїзд до місця та з місця відрядження. Підприємство відшкодовує витрати на наймання житлового приміщення в розмірі фактичних витрат з розрахунку вартості 1 місця за кожну добу. Також працівникові видаються добові, розмір яких в межах України не більше 0,2 розміру мінімальної зарплати; за кордон – 0,75 розміру мін. зарплати. Облік розрахунків із підзвітними особами ведеться на рахунку № 372 «Розрахунки з підзвітними особами». Бухгалтерські записи щодо відображення в обліку розрахунків з підзвітніми особами: 1) Видано аванс підзвітній особі Дт 372 Кт 301, 311; 2) Придбано виробничі запаси МШП за рахунок підзвітніх сум Дт 20,22,28 Кт 372; 3) Утримано із зарплати підзвітної особи суму непідтверджену звітом і не повернуту в касу Дт 66 Кт 372; 4)Списано витрати на службові відрядження Дт 91,92,93 Кт 372. Аналітичний облік розрахунків із підзвітними особами організується у розрізі особових рахунків і щодо кожної авансової суми окремо.
26. Визначення дебіторської заборгованості, її класифікація та оцінка. Поняття про резерв сумнівних боргів та способи його визначення.
Порядок форм-ня і розкриття у фін. звітності інф-ції про дебіторську заборгованість регламентує П(С)БО 10«Дт заборгованість». Дт заборг-сть визначається як сума заборгованості дебіторів п-тву на певну дату. Дебіторами можуть бути як юр., так і фіз. ос., які заборгували п-тву грошові кошти, їх еквіваленти або інші активи. За даними бух. обліку можна визначити суму заборгованості на будь-яку дату, але звичайно така сума визначається на дату балансу. Оскільки відповідно до вимог національних стандартів бух. обліку п-тва подають також проміжну (квартальну) звітність, то суму дебіторської заборгованості підприємства слід визначати щоквартально. У відповідності до П(С)БО 10 дебіторська заборгованість класифікується за такими ознаками: 1) За терміном погашення: довгострокова; поточна. 2) За обєктами щодо яких виникли зобов’язання дебіторів: повязана з реалізацією продукції; не пов’язана з реалізацією продукції. 3) За своєчасністю оплати боржниками: заборгованість щодо якої не настав час оплати; неоплачену в термін; щодо якої минув термін позовної давності. Оцінка дебіторської заборгованості передбачає визначення дійсної ринкової вартості дебіторської (кредиторської) заборгованості підприємства з урахуванням строків її формування, планованих термінів погашення, юридичних підстав, за якими виникла заборгованість, обтяженого заборгованості штрафами або пенею.
До балансу дебіторська заборгованість має потрапляти за чистою реалізаційною вартістю, тобто за вирахуванням безнадійної заборгованості та резерву сумнівних боргів. Відповідно до П(С)БО 10 за поточною заборгованістю за продукцією передбачено створювати резерв сумнівних боргів, як частину загальної суми заборгованості щодо якої існує невпевненість в її погашенні боржником. Існують такі способи формування резерву сумнівних боргів: 1) застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості - величина РСБ визначається на підставі аналізу платоспроможності окремих дебіторів; 2) застосування коефіцієнта сумнівності - величина резерву розраховується множенням суми залишку дебіторської заборгованості на початок періоду на коефіцієнт сумнівності.
27. Види, системи та форми оплати праці.
Розподіл оплати праці на системи, форми та види має важливе значення для бухгалтерії, оскільки в залежності від цього визначається синтетичний облік, на який відносяться витрати по нарахуванню заробітної плати. Існують такі види заробітної плати : основна та додаткова. Осн. зарплата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Дод. зарплата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Розрізняють такі системи оплати праці: 1) погодинна; 2) відрядна. При погодинній системі зарплата розраховується за відпрацьований час відповідно до годинної тарифної ставки. Розрізняють такі форми: проста-погодинна; погодинно-преміальна; оплата за посадовими окладами. При простій-погодинній формі оплати заробіток визначається виходячи з кількості відпрацьованого часу та погодинної тарифної ставки. При погодинно-преміальній оплаті додатково вводиться преміювання за якісне та своєчасне виконання завдань. Для оплати праці допоміжних робітників використовують систему посадових окладів, за якою кожній посаді відповідає оклад, встановлений з урахуванням стажу та якості роботи спеціалістів. Відрядна оплата праці - система заробітної плати, при якій заробіток залежить від обсягів виконаної роботи та розцінок за одиницю продукції. Відрядна система має такі форми: пряма відрядна; непряма відрядна;відрядно-преміальна; відрядно-прогресивна; акордна. При прямій відрядній формі оплати праця працівника винагороджується по відрядних розцінках за одиницю обігу незалежно від рівня виконаних норм виробки. Непряма відрядна оплата праці – застосовується для оплати праці допоміжних робітників, зарплата яких залежить від результатів роботи основних робітників, яких вони обслуговують. При відрядно-прогресивній оплаті праці об’єм робіт, виконаний понад норми, сплачується по збільшених розцінках. При відрядно-преміальній - виплачуються премії по відрядних розцінках, крім заробітку, за досягнені результати роботи. Акордна оплата праці - одна з форм оплати праці, за якої заробітна плата нараховується на весь встановлений обсяг робіт.
28. Документальне оформлення і порядок нарахування заробітної плати за відпрацьований час і виконаний обсяг робіт
Нарахування заробітної плати працівникам являє собою розрахунок заробітку за місяць з урахуванням посадового окладу, різних доплат і надбавок, премій, допомоги, оплати відпусток за мінусом відрахувань. Нарахування зарплати здійснюється на підставі первинних документів з обліку виробітку, фактично відпрацьованого часу, доплатних листків, наказів, документів про присвоєння вчених звань та наукових ступенів тощо. Типові форми первинних документів з обліку розрахунків із заробітної плати затверджені наказом Міністерства статистики України від 22.05.1996 р. Нарахування заробітної плати здійснюється один раз на місяць. При почасовій оплаті праці підставою для нарахування зарплати є табель обліку використання робочого часу, який складають в окремих підрозділах установи і за підписом керівника підрозділу та особи, уповноваженої вести облік виходу на роботу працівників, подають до бухгалтерії. Працівник бухгалтерії, відповідальний за нарахування зарплати, перевіряє табель як з точки зору правильності його оформлення, так і за змістом. Перевіряється також правильність підрахунку кількості відпрацьованих годин кожним працівником та кількості невиходів на роботу з різних причин. Нарахування зарплати за відпрацьований час може здійснюватися безпосередньо в табелі або в розрахунковій відомості, виходячи з кількості відпрацьованих днів та встановленого місячного окладу. При відрядній оплаті праці сума заробітку визначається множенням кількості виконаної роботи на розцінку за одиницю роботи (продукції). Якщо робота виконувалася бригадою, то визначена таким чином сума заробітку підлягає розподілу між членами бригади відповідно до кількості відпрацьованого часу і рівня кваліфікації окремих працівників.
29. Розрахунок зарплати за невідпрацьований час. Розрахунок зарплати за час відпустки. Порядок та особливості розрахунку допомоги з тимчасової непрацездатності.
Оплата за невідпрацьований час і за особливі умови праці передбачається за певних умов і включає різноманітні види оплат. Невиконання робіт, передбачених відрядним нарядом, не з вини працівника оплачується в частині виконаної роботи за існуючими нормами і розцінками. При невиконанні норм виробітку оплата проводиться за фактично виконану роботу, але місячна заробітна плата при цьому не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого розряду. При невиконанні норм виробітку з вини працівника оплата здійснюється відповідно до обсягу і розцінок за фактично здійснену роботу.
Кожен працівник має право не менше 24 календарних дні відпусток. Сума відпускних розраховується шляхом розрахунку середньоденної зарплати, виходячи із сумарного заробітку за останні 12 місяців. Відпускні = (сума заробітку за останні 12 місяців - виплати, які не включаються в основну зарплату) / (365 - кількість святкових днів). Для рівномірного визначення суми відпускних протягом року на підприємстві створюється резерв на виплату відпусток.
У випадку хвороби працівника йому виплачуються лікарняні. Розрахунок лікарняних базується на визначенні середньої зарплати за останні 6 місяців або фактично відпрацьований час. При цьому розраховується середньоденний фактичний заробіток, шляхом ділення суми виплат на кількість робочих днів. Працівникові оплачується тільки робочі дні в які він був на лікарняному. Перші 5 днів лікарняного оплачуються за рахунок підприємства, наступні дні – за рахунок фонду соціального страхування, куди підприємство подає відповідний розрахунок. Розмір лікарняних залежить від трудового стажу працівника.
30. Облік обов’язкових нарахувань на заробітню плату та утримань із зарабітньої плати.
Загальна сума нарахувань на заробітну плату становить 49% від фонду заробітної плати, з них: 37% - на соціальне страхування; 12% - у Фонд ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
З 37%, що спрямовуються на соціальне страхування, 88% йде у Пенсійний фонд, а 12% - безпосередньо у Фонд соціального страхування. Суми цих нарахувань включаються у собівартість продукції. Їх розмір залежить від фонду заробітної плати і нормативу відрахувань. Для обліку нарахування заробітної плати призначений рахунок № 66 “Розрахунки по оплаті праці”, на кредиті якого відображається сума нарахованої заробітної плати, а на дебеті – сума видачі та утримань з неї. Наведемо кореспонденцію рахунків з нарахування заробітної плати: 1). Нарахована заробітна плата: Дт 23,24,91,92,93 Кт 66. 2). Надійшли грошові кошти в касу підприємства для виплати заробітної плати: Дт 30 Кт 31. 3). Виплачена робітникам підприємства з каси заробітна плата: Дт 66 Кт 30.
Існують обов’язкові та необов’язкові утримання із зарплати. До обов’язкових утримань відносять: 1) ЄСВ – 3,6% від зарплати; 2) податок на доходи фізичних осіб, який утримується із різниці між сумою нарахованої зарплати і ЄСВ. При утриманні складаються такі проводки: 1) На ЄСВ Дт 66 Кт65; 2) на ПДФО Дт 66 Кт 64. До необов’язкових утримань відносять: профспілкові внески, утримання за виконавчими судовими листами, утримання як компенсація за завданий збиток. При цих утриманнях складається проводка: Дт 66 Кт 68.
При утриманні ПДФО беруть до уваги наявність соціальної пільги з податку. На 2012 рік соціальна пільга встановлена у розмірі 50% від мінімальної зарплати. Фактично соціальна пільга – це той розмір зарплати з якої не утримується ПДФО. Право на соціальну пільгу мають працівники зарплата яких не перевищує розміру мінімальної зарплати помноженої на 1,4 і округленої до 10.
31. Поняття витрат, їх класифікація та основні вимоги до їх визнання та оцінки. Групування витрат за економічними елементами та статтями калькуляції.
Витрати — зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, яке призводить до зменшення власного капіталу. Витрати регламентуються П(С)БО 16 «Витрати». Класифікація витрат: 1) за цільовим призначенням: цільові; накладні. 2) за способом включення: прямі; непрямі. 3) залежно від обсягу діяльності: постійні, змінні. 4) за видами діяльності: звичайної та надзвичайної діяльності.
Критерії визнання витратами: 1) витрати відображають у бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань; 2) витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для одержання якого їх здійснено; 3) якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості між відповідними звітними періодами. Оцінка витрат може бути достовірно визначена в момент зменшення активу або збільшення зобов'язання,які призводять до зменшення власного капіталу.
Витрати групуються за такими економічними елементами: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати. За такими елементами фінансові витрати відображаються в звіті про фінансові результати. При визначенні собівартості одиниці продукції витрати групуються за такими статтями калькуляції: сировина і матеріали;зворотні відходи (мінусуються); куповані напівфабрикати; паливо та енергія на технологічні цілі; основна зарплата; додаткова зарплата; відрахування на соц. страхування; втрати від браку; загальновиробничі витрати; ін..виробничі витрати; адміністративні витрати; витрати на збут; ін.витрати.
32. Склад виробничої собівартості продукції. Облік прямих виробничих витрат.
Виробнича собівартість продукції - це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво продукції, виконані роботи та надані послуги.
До виробничої собівартості входять: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні загальновиробничі витрати.
Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за такими статтями калькуляції: сировина і матеріали; купівельні напівфабрикати і комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств; паливо й енергія на технологічні цілі; зворотні відходи (вираховуються); основна заробітна плата; додаткова заробітна плата; відрахування на соціальні заходи; витрати на утримання та експлуатацію устаткування; загальновиробничі витрати; втрати від браку; інші виробничі витрати.
Для узагальнення інформації про витрати на виробництво призначений рахунок бухгалтерського обліку 23 «Виробництво». По відношенню до балансу цей рахунок активний, основний, витратний, призначений для обліку господарських засобів, які використані у виробництві. За дебетом рахунка 23 відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також виробничі накладні витрати та втрати від браку продукції (робіт, послуг), з кредиту списуються суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції (в дебет рахунків 26, 27), виконаних робіт та послуг (у дебет рахунка 90). За кредитом субрахунків обліку витрат допоміжних (підсобних) виробництв, з виконання некапітальних робіт у кореспонденції з дебетом рахунків 11, 22 та субрахунків обліку витрат осно-вного виробництва списується собівартість виготовлених у до-поміжних виробництвах виробів, споруд, робіт, послуг .
33. Порядок списання та облік адміністративних витрат
Під загальновиробничими розуміють витрати по обслуговуванню виробництва й управлінню роботою цехів та інших підрозділів основних і допоміжного виробництв.
На рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” виробничі підприємства обліковують протягом місяця виробничі накладні витрати на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного і допоміжного виробництва, а також витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування.
За дебетом рахунку 91 відображається сума визнаних витрат, за кредитом – щомісячне за відповідним розподілом списання загальновиробничих витрат на рахунки 23 та 90 . Накопичені протягом місяця на рахунку 91 загальновиробничі витрати списують за розрахунком розподілу їх на види (групи) готової продукції на дебет рахунку 23 “Виробництво” або на дебет рахунку 90 “Собівартість реалізації”– на собівартість реалізованої продукції, виконаних робіт та наданих послуг. Загальновиробничі витрати, списані на рахунок виробництва, розподіляються між окремими об'єктами витрат пропорційно заробітній платі виробничих робітників або іншому базису, встановленому галузевою інструкцією. Розподіл і списання з рахунку 91 загальновиробничих витрат здійснюється за спеціальним розрахунком, форма якого є в додатку 1 до ПСБО 16 “Витрати” зі змінами і доповненнями. Згідно з цим Положенням для розподілу змінних та постійних загальновиробничих витрат на кожен об’єкт витрат застосовуються бази розподілу пропорційно до зміни обсягу діяльності. Виходячи із фактичної потужності або нормальної потужності базами розподілу загальновиробничих витрат можуть бути: години праці, заробітна плата, обсяг діяльності, прямі витрати тощо. Списуються загальновиробничі витрати на основі розрахунку (довідки), яка складається працівниками бухгалтерії підприємства.
34.Зведений облік витрат на виробництво і розрахунок фактичної собівартості випущеної з виробництва продукції
Зведений облік витрат на виробництво - завершальна стадія
виробничого обліку. У його завдання входить узагальнення витрат по калькуляційних статтях і елементам, цехах і видах (групам) продукції з подальшим використанням цих даних для складання звітності і калькуляції фактичної собівартості виробів.
Регістром зведеного обліку витрат на виробництво є відомість
зведеного обліку витрат на виробництво. У відомості згідно зведеним даними за місяць по всіх об'єктах обліку витрат і калькулювання в розрізі статей калькуляції відображають показники (у вартісному вираженні):
1. залишок незавершеного виробництва на початок місяця;
2. витрати на звітний місяць (списання в дебет рахунку 23);
3. всього витрат із залишком НЗВ;
4. собівартість остаточного браку за звітний місяць (Д23 К24);
5. собівартість недостач (надлишків) незавершеного виробництва за звітний місяць;
6. списання фактичної виробничої собівартості випущеної готової продукції;
7. залишок незавершеного виробництва на кінець місяця.
Фактична виробнича собівартість випущеної готової
продукції визначається наступним чином: Вартість залишків незавершеного виробництва на початок місяця плюс витрати за місяць мінус вартість залишків незавершеного виробництва на кінець місяця мінус собівартість остаточного браку мінус списання недостач (плюс надлишки) незавершеного виробництва.
Використовуючи дані про витрати на виробництво за звітний місяць і про залишках незавершеного виробництва на початок і кінець звітного періоду, проводиться розрахунок фактичної виробничої собівартості продукції.
35. Поняття готової продукції та її оцінка
Готова продукція — це виріб (напівфабрикат), послуга, робота, що пройшли всі стадії технологічної обробки на даному підприємстві, відповідають затвердженим стандартам або умовам договору, прийняті технічним контролем підприємства і здані на склад або замовникові – покупцеві згідно з діючим порядком прийняття продукції. Готова продукція завжди повинна мати вартісну характеристику. Продукція, яка має кількісні характеристики, оформлюється здавальною накладною і передається на склад, а звідти здійснюється її реалізація покупцеві. Готова продукція на деяких підприємствах не передається на склад, а накопичується безпосередньо у виробництві, звідти буде здійснюватись її реалізація. Продукція, яка не має кількісних характеристик, безпосередньо з виробництва передається покупцеві (замовнику). Виконані роботи та послуги оформлюються приймально-здавальним актом.
Готова продукція оцінюється за собівартістю. Розрізняють такі поняття собівартості продукції:
1. Виробнича собівартість продукції – рахунок № 23.
2. Собівартість реалізованої продукції – рахунок № 90.
Під час виготовлення готова продукція оцінюється за фактичною виробничою собівартістю. Така оцінка може застосовуватись на підприємствах з малою номенклатурою продукції.
На підприємствах зі значною номенклатурою продукції її поточний облік ведеться за твердими обліковими цінами. В такому випадку наприкінці місяця вираховується фактична виробнича собівартість і знаходиться її відхилення від облікових цін. Ці відхилення відображаються в облікових регістрах не з кожної номенклатури продукції, а за окремими групами.
Передачу готової продукції на склад оформляють накладними, відомостями, приймально-здавальними актами. В них зазначають: номер, дату, шифр цеху і складу, найменування продукції, номенклатурний номер, одиниці вимірювання, кількість.
Відвантаження продукції покупцеві оформлюють видатковою накладною або приймально-здавальним актом.
Документи виписують у трьох примірниках. Їх підписують особи, які здають і приймають готову продукцію.
На складі оперативний облік продукції ведеться за кожним найменуванням у кількісному виразі у картках складського обліку.
36. Визначення фактичної собівартості реалізованої продукції
Собівартість реалізованої готової продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
Для узагальнення інформації про наявність та рух готової продукції передбачено рахунок 26, по дебету якого відображається надходження готової продукції власного виробництва за фактичною виробничою собівартості, по кредиту - її відпустку.
Фактичну виробничу собівартість реалізованої продукції можна визначити по відсотку, обчисленого ставленням фактичної виробничої собівартості залишку продукції на початок звітного місяця і продукції, випущеної з виробництва в даному місяці, і вартості того ж обсягу продукції в облікових цінах.
Взаємозв'язок даних аналітичного та синтетичного обліку контролюється за допомогою спеціального розрахунку руху готових виробів у вартісному вираженні.
Для відображення вартості готової продукції в облікових цінах і відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від її вартості за обліковими цінами підприємств за рахунком 26 відкриті субрахунки: 261; 262.
Вартість продукції, що надійшла з виробництва визначається за: 1). обліковими цінами на підставі відомості випуску товарної продукції; 2). фактичної виробничої собівартості - за даними журналу № 5 згідно запису за дебетом рахунка 26 та
кредитом рахунка 231 . За цими даними розраховується процентне відношення фактичної виробничої собівартості продукції до вартості за обліковими цінами.
Собівартість відвантаженої і реалізованої продукції відображається бухгалтерською проводкою: Дт901 Кт26.
37.Облік доходів від операційної діяльності
Фінансовий результат від операційної діяльності включає в себе фінансовий результат від реалізації, а також інші операційні доходи і витрати.
Для обліку операцій, пов’язаних з реалізацією, використовуються рахунки: 70 «Доходи від реалізації»; 90 «Собівартість реалізації».
Для обліку операцій з реалізації готової продукції використовуються такі субрахунки: 701 «Дохід від реалізації готової продукції»; 901 «Собівартість реалізованої готової продукції».
Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов:
1. Покупцеві передані ризики й вигоди, пов’язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);
2. Підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);
3. Сума доходу може бути достовірно визначена;
4. Є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов’язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.
Бухгалтерські записи відображення операцій з реалізації готової продукції:
1. Відображено виручку від реалізації готової продукції:
Д-т 36 К-т 701.
2. Відображено нарахування ПДВ: Д-т 701 К-т 641
3. Списання виробничої собівартості готової продукції (за обліковими цінами):Д-т 901 К-т 26.
В кінці звітного періоду сальдо рахунків 70 і 90 списується на субрахунок 791 «Результат основної діяльності»
Для відображення всіх інших доходів від основної діяльності (крім доходів від реалізації) використовуються такі рахунки: Рахунки 71 «Іншій операційний дохід» та 94 «Інші витрати операційної діяльності».
38. Облік доходів від іншої звичайної та надзвичайної діяльності
Для відображення операцій від іншої звичайної діяльності використовуються такі рахунки: Рахунок 74 «Інші доходи»; Рахунок 97 «Інші витрати», які відображають відповідно доходи та витрати від інших операцій підприємства, які виникли у процесі його звичайної діяльності. До таких операцій належать:реалізація фінансових інвестицій; реалізація необоротних активів; доходи від неопераційних курсових різниць; дохід від безоплатно отриманих оборотних активів; інші доходи. Сальдо рахунків 74 і 97 списуються на субрахунок 793 «Результат іншої звичайної діяльності», що дає змогу визначити фінансовий результат від іншої звичайної діяльності.
Для обліку операцій, які виникають внаслідок надзвичайних подій призначені рахунки: 75 «Надзвичайні доходи»; 99 «Надзвичайні витрати», які відображають відповідно доходи і витрати, що виникають внаслідок аварій, стихійного лиха та інших подій, які відрізняються від звичайної діяльності підприємства та не виникають часто або регулярно.
Порівняння залишків сум рахунків 75 і 99 здійснюється на субрахунку 794 «Результат надзвичайних подій», що дає змогу визначити фінансовий результат від надзвичайних подій.
Бухгалтерські записи щодо відображення в обліку надзвичайних подій мають вигляд:
1. Відображення в обліку списання майна в результаті стихійного лиха:Д-т 99 К-т 10, 20, 26, 30 .
2. Відшкодування вартості майна страховою організацією:
Д-т 31, 65 К-т 75
3. Віднесено суму надзвичайних доходів на рахунок фінансових результатів:Д-т 75 К-т 794.
4. Списано суму надзвичайних витрат для визначення фінансового результату від надзвичайних подій:Д-т 794 К-т 99
Не визнаються доходами такі надходження: за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала, тощо;сума попередньої оплати продукції;сума авансу в рахунок оплати продукції; сума завдатку: під заставу, якщо договором передбачена передача заставленого майна заставоодержувачу; одержана позикодавцем від постачальника в погашення позики; надходження, що належать іншим особам.
39.Облік використання прибутку
Для суб'єктів господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність, узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є чистий прибуток (збиток), для визначення якого необхідне послідовне порівняння всіх доходів і витрат звітного періоду.
Кінцевий фінансовий результат підприємства визначається як різниця між різними видами доходів, які обліковуються за кредитом рахунку 79 "Фінансові результати", і відповідно, витратами, які обліковуються за дебетом даного рахунку.
У випадку, якщо кредитовий оборот рахунку 79 "Фінансові результати" більше за дебетовий, то підприємство на суму різниці отримує нерозподілений прибуток звітного періоду. Якщо дебетовий оборот рахунку 79 "Фінансові результати" перевищує кредитовий, тобто підприємство здійснило більше витрат, ніж отримало доходу, то підприємство на суму різниці має непокритий збиток.
Нерозподілений прибуток - це сума чистого прибутку, отриманого за певний період, який підлягає розподілу. У момент виникнення весь чистий прибуток за звітний період може бути визначений як нерозподілений.
Для обліку нерозподіленого прибутку або непокритих збитків передбачено пасивний рахунок 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)". Кредитове сальдо рахунку 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)" означає наявність нерозподіленого прибутку, дебетове сальдо - непокритого збитку.
Із закриттям рахунку 79 "Фінансові результати" на рахунок 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)" при підготовці річної фінансової звітності та покриттям за рахунок нерозподіленого прибутку звітного періоду (або минулих років) збитків звітного періоду (або минулих років) тісно пов'язане поняття реформації балансу. Сальдо рахунку 79 "Фінансові результати" після реформації балансу буде нульовим.
40. Характеристика власного капіталу та його складових
Власний капітал – це джерело формування активів підприємства за рахунок внесків засновників підприємства та власних резервів, накопичених в процесі діяльності . Власний капітал відображають у І розділі балансу одночасно з відображенням активів або зобов'язань, які призводять до його зміни. Власний капітал можна поділити на вкладений і нагромаджений в процесі діяльності. До вкладеного капіталу відноситься капітал, сформований за рахунок активів засновників - це статутний, пайовий і додатковий вкладений капітал.
До нагромадженого в процесі діяльності власного капіталу відноситься інший додатковий капітал, резервний капітал і нерозподілений прибуток.
Власний капітал є динамічною категорією. Його величина в процесі функціонування підприємства постійно змінюється. Починає свою діяльність підприємство з утворення статутного капіталу. Він може формуватись як за рахунок грошових коштів, виробничих запасів та і інших оборотних активів, так і за рахунок необоротних активів. Якщо статутний капітал сформований не відразу, то суму заборгованості засновників або вартість не викуплених акцій відображається в складі неоплаченого капіталу. Пайовий капітал має такі ж функції як і статутний і формується у вигляді добровільних внесків (паїв) на підприємствах споживчої кооперації, сільськогосподарських підприємствах. Якщо при реалізації акцій в акціонерному товаристві вони були продані вище номіналу, то утворена різниця складає додатковий вкладений капітал. Підприємство має право здійснювати дооцінку необоротних активів, якщо їх залишкова вартість значно відрізняється від справедливої (ринкової) вартості. Суму такої дооцінки теж відносять на величину додатково вкладеного капіталу і відображають у балансі за статтею «Інший додатковий капітал». Вітчизняне законодавство встановлює нормативи для утворення резервного капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку. Даний резерв використовується для покриття можливих збитків та виплати дивідендів за привілейованими акціями, якщо не вистарчає прибутку.
Нерозподілений прибуток є частиною загального прибутку підприємства. Нерозподілений прибуток – це загальний прибуток, зменшений на величину податку на прибуток. Проте після закінчення звітного періоду підприємство може зазнати непокритих збитків.
41. Формування статутного капіталу
Статутний капітал формується шляхом внесення засновниками активів у баланс новоствореного підприємства, сума яких визначена засновницькими документами. Особливості формування статутного капіталу залежать від організаційно-правових форм юридичної особи і визначається Законом України «Про господарські товариства» та Законом України «Про акціонерні товариства» . Внеском до статутного капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Товариство має право змінювати розмір статутного капіталу.
Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства.Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного капіталу, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників в кратному розмірі до внеску кожного учасника. Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Мінімальний розмір статутного капіталу не передбачений.
Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства, та які не беруть участі в діяльності товариства.
Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій.
42. Облік додаткового та резервного капіталу
Додатковий капітал – це капітал, внесений засновниками понад суму статутного капіталу, а також капітал, накопичений внаслідок здійснення операцій щодо дооцінки необоротних активів і фінансових інструментів, одержання необоротних активів на безоплатній основі та інших видів додаткового капіталу. Облік додаткового капіталу відображається на пасивному рахунку 42 «Додатковий капітал». За кредитом рахунку 42 «Додатковий капітал» відображається збільшення додаткового капіталу, за дебетом - його зменшення.Рахунок 42 «Додатковий капітал» має такі субрахунки: 42.1 «Емісійний дохід»; 42.2 «Інший вкладений капітал»;42.3 «Дооцінка активів»; 42.4 «Безоплатно одержані необоротні активи»; 42.5 «Інший додатковий капітал».
Згідно із Законом України «Про господарські товариства» та Законом України «Про акціонерні товариства» у товаристві створюється резервний (страховий) капітал у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) капіталу передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку. Для акціонерних товариств резервний капітал формується у розмірі не менше, ніж 15 відсотків статутного капіталу товариства шляхом щорічних відрахувань від чистого прибутку товариства або за рахунок нерозподіленого прибутку. До досягнення встановленого статутом розміру резервного капіталу розмір щорічних відрахувань не може бути меншим ніж 5 відсотків суми чистого прибутку товариства за рік. Резервний капітал створюється для покриття збитків товариства, а також для виплати дивідендів за привілейованими акціями. Облік резервного капіталу здійснюється на рахунку 43 «Резервний капітал». Цей рахунок є пасивним. За кредитом рахунку відображається накопичення резервного капіталу, а за кредитом – його використання.
43. Облік кредитів банку
Кредит банку — це платне надання банками грош. коштів у тимчасове корист-ня на визначених кредитним договором умовах із дотриманням принципів повернення, строковості, забезпеченості, платності, цільового використання. При наданні кредиту склад. кредитна угода (договір), у якій визначається об’єкт кредитування, умови одержання та погашення кредиту, терміни кредитування, відсоткові ставки, зобов’язання підприємства за заставою тощо.
Відповідно до П(С)БО 2 “Баланс” і П(С)БО 11 “Зобов’язання” банківські кредити, отримані підприємством, визначаються як зобов’язання. Із метою обліку кредити прийнято ділити на два види:
— поточні — вони повинні бути погашені протягом 12 місяців із дати балансу чи протягом операційного циклу підприємства;
— довгострокові— строк їх погашення більше 12 міс. чи більше операційного циклу.
Погашення банківського кредиту — це погашення основної суми кредиту і сплата нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю по закінченні терміну кредитної угоди або поступово частинами. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту. Суми відсотків, нарахованих за користування кредитом, ― окремий вид зобов’язання і відображаються вони у складі фінансових витрат.
Аналітичний облік позик ведеться за кожним кредитом окремо, за видами, цільовим призначенням і строками повернення кредитів.Синтетичний облік заборгованості за кредитами ведеться для:1) довгострокових позик — на рахунку 50 «Довгострокові позики»;2) короткострокових — на рахунку 60 “Короткострокові позики» на відповідних субрахунках.Ці обидва рахунки — пасивні. За їх кредитом відображають суму отриманого кредиту, за дебетом — його погашення. На окремих субрахунках цих рахунків показують відстрочені та прострочені кредити при зміні терміну кредитування, визначеного кредитною угодою.При відображенні в обліку операцій, пов’язаних з отриманням кредитів, використовуються такі субрахунки: 684 “Розрахунки за нарах. відсотками”, 951“Відсотки за кредит” та 952 “Інші фінансові витрати”. На позабалансовому рахунку 05 “Гарантії і забезпечення надані” відображається вартість активів підприємства в сумах, зазначених в угодах застави. При цьому з балансу підприємства ці суми не списуються.
44. Облік розрахунків за податками й платежами
Податки - це обов'язкові платежі підприємств та окремих осіб до державного або місцевого бюджетів. Акцизний збір - це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, які виробляються в Україні або імпортуються. Обов'язкові платежі - це система встановлених законодавством внесків і відрахувань юридичних і фізичних осіб, що формують доходи державних фондів. Порядок нарахування та сплати загальнодержавних податків регулюється відповідним податковим законодавством України, а місцевих податків і зборів - рішенням органів місцевого самоврядування.
Для узагальнення інформації про розрахунки підприємства за усіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства, та за фінансовими санкціями, які є доходом бюджету, призначено рахунок 64 "Розрахунки за податками й платежами". Первинними документами для нарахування податків є розрахунки бухгалтерії, з розрахунків з ПДВ - податкові накладні (зразок 22.1), а для нарахування митних платежів - вантажна митна декларація.
Перерахування податків та обов'язкових платежів здійснюється на підставі платіжних доручень. Крім того, про сплату податків можуть свідчити виписки банку. Відповідно до чинного податкового законодавства у складі розрахунків за податками відображаються розрахунки як за загальнодержавними податками (ПДВ, акцизним збором, податком на прибуток, прибутковим податком з громадян, платою за землю, податком з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, митом, єдиним податком, фіксованим сільськогосподарським податком тощо), так і місцевими.
Особливим видом розрахунків є податкові зобов'язання та податковий кредит. Ці розрахунки призначені для забезпечення обліку податкових зобов'язань з ПДВ, що виникають при отриманні передплати, та податкового кредиту, право на який з'являється при оплаті без отримання товарів.
45. Склад та призначення фінансової звітності, порядок її формуваня
Фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить Інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Метою складання фінансової звітності є забезпечення користувачів повною, правдивою, неупередженою інформацією про фінансові результати діяльності й фінансовий стан підприємства. Фінансова звітність має задовольнити інтереси користувачів - юридичних і фізичних осіб, яким потрібна інформація про діяльність підприємства для прийняття правильних рішень.
Складові річної фінансової звітності: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, примітки до фінансової звітност. Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України. Квартальна звітність складається тільки з балансу і звіту про фінансові результати.
Відповідно до п. 12 “Порядку подання фінансової звітності” перед складанням річної фінансової звітності підприємства зобов’язані проводити інвентаризацію активів та зобов’язань.
Весь цикл бухгалтерського обліку від здійснення операції до складання фінансової звітності може бути поділений на такі етапи:1) відображення всіх операцій у первинних документах;
2) аналіз операції, її визнання та оцінка відповідно до вимог П(С)БО, а також відображення у певних регістрах бухгалтерського обліку (відомості, журнали);
3) внесення записів за результатами інвентаризації щодо активів та зобов’язань до регістрів;
4) перенесення даних у Головну книгу; 5) закриття рахунків доходів та витрат; 6) складання оборотно-сальдового балансу; 7) складання фінансової звітності (Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів, Звіт про власний капітал, Примітки).