Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Архітектурне середовище відпочинку нового часу
Епоха нового часу є важливим етапом у розвитку людства і його суспільного життя. Європа підійшла до свого Відродженню; архітектура за XV-XIX ст. пройшла складний шлях Ренесансу, бароко, рококо, класицизму. Епоха нового часу принесла зміну художніх смаків, змінила духовне життя суспільства.
Ренесанс, зародившись в італійських містах - республіках , забезпечував становлення нового світорозуміння незалежною і енергійною особистості . У ренесансної архітектури аскетизм і містика середньовіччя витісняються відчуттям радості життя , задоволеністю земним буттям. Архітектура Ренесансу стає все більш світською , проникаючи в містобудування , створює планування нових міст з точки зору зручності , здоров'я і краси. Турбота про людину , але людину обрану , знатну і багату - перший принцип будівництва нових міст в епоху Відродження. Професійно - групове розселення покладено в основу другого принципу : ремісники родинних професій повинні жити в безпосередній близькості один від одного. Торговці, міняйли , ювеліри , лихварі повинні жити в центральному районі біля площі ; мореплавці, канатники мали право оселятися за кільцевою вулицею ; каменярі , ковалі , шорники повинні розміщуватися біля в'їзних воріт ; перукарі , аптекарі , кравці розселялися рівномірно по всій території міста. В основі третього принципу лежало територіальний поділ міста на комплекси : житлові , виробничі , торговельні , громадські . У центрі міста розташовувалася головна громадська площа . У XVI в . площі втрачають свою суспільну значимість ( для свят і парадних ходів ) і служать відкритим вестибюлем перед чільним спорудою , підкоряючись вимогам ансамблю. Такими ансамблями є комплекс Бельведера в папському Ватикані , римський Капітолій . Одностороннє розкриття ансамблю Капітолія на місто при одночасному підпорядкуванні головного будинку Сенату простору площі - нове рішення міського ансамблю .
В епоху Відродження провідна роль відводилася міському житловому будинку , в Італії - палаццо. У XV в . це особняк заможного городянина , а в XVI ст. - Резиденція великого вельможі. Палаццо , збудовані із цегли , мали два або три поверхи: перший поверх з легкої аркадою , зверненої у двір , займали вестибюль , парадні сходи та службові приміщення; на другому поверсі розташовували житлові приміщення і парадні зали ; третій поверх з окремою сходами призначався для родичів і друзів , а також мав приміщення для слуг . Стайні , каретні сараї розміщували з боку двору. Дворів могло бути кілька . Їх розташовували в глибині саду .
У Франції численну групу споруд становили міські та заміські палаци аристократії і великої буржуазії, так звані готелі та шато. Планування міського готелю, ізольованого від міського середовища, визначалася замкнутим прямокутним двором, оточеним чотирма корпусами з галереями, що виходять у двір.
До епохи італійського Ренесансу відноситься також триваюче розвиток заміського житлового будинку - вілли . Вілла розвивалася як центральна садиба великого прибуткового господарства , як літня резиденція , місце відпочинку , розваги , чудових свят в розкішних садах. У другій половині XV в . склалося розташування будинку , обслуговуючих приміщень та саду в декількох рівнях , на терасах , укріплених підпірними стінками і пов'язаних сходами. Житловий будинок займав центральне положення . Приміщення будинку розкривалися лоджіями в невеликий партерний сад . Масиви зелені , тінисті перголи , алеї , фонтани , басейни включалися в художню композицію вілли. У великих розважальних резиденціях житлова будівля може не бути композиційним центром , стаючи фоном для інших елементів: відкритий театр , сад з фонтанами і каскадами , водяні гроти , алеї скульптур , сходи і ніші в підпірних стінках . Найбільш відома вілла Ротонда у Віченці ( арх. А. Палладіо ) . Розташована на пагорбі , вона легко вписується в навколишню природу , з якою пов'язана симетрично розташованими портиками і сходами. В основному обсязі вілли розміщені парадні зали центрической купольної композиції і житлові кімнати на Аттиковий поверсі.
Заміські садиби дворянства були характерні в XVI ст. для архітектури німецького Відродження. Значні зміни, що відбулися в придворного життя князів , визначили створення спеціальних будівель для лицарських ігор і придворних свят . При садибах влаштовують великі сади . Своєрідним твором був споруджений в Штутгарті в палацовому саду новий розважальний павільйон. Двоповерхова прямокутна в плані будівля з двома просторими залами являло собою поєднання позднеготических прийомів і італьянізірующіх форм - веж на кутах будинку і аркадних галерей між ними.
Окрім житлових палаццо в Італії , міських готелів у Франції , в юрода набув поширення тип пересічного житлового будинку , що є прообразом житлових будівель сучасної міської забудови. Це багатосекційні і блоковані житлові будинки , чотирьох - , п'ятиповерхові , неправильної конфігурації за малих розмірів ділянки. Будинки тісно примикали один до одного , тому виникала необхідність влаштування світлових двориків між двома паралельно розташованими будинками або трьома , розташованими під кутом. Багатосекційні житлові будинки мали кілька квартир на поверсі : на першому поверсі розміщували лавки і майстерні , вище - житлові приміщення , на останньому поверсі влаштовували лоджію ( в XVI ст. Це вже крита тераса - альтан ) . Блокований житловий будинок складався з декількох розташованих один на інший груп житлових кімнат , кожна з яких мала свій вхід , торгового приміщення і сходи , призначеної для однієї сім'ї . У блокованих будинках мався вестибюль - аулі - для двох , трьох кімнат або квартир.
Квартири на поверсі могли розташовуватися в два ряди або мати подвійну орієнтацію. Прагнення ізолювати кожну квартиру призвело до дуже складної плануванні будинків: світлові дворики; входи на перший і верхній поверхи з різних сторін корпусу; сходові марші, розташовані один над іншим і ведуть у різні квартири
Будинки , як правило, не опалювали , а каміни розміщували в кухнях у головній житловій кімнаті ; на кухнях в нішах влаштовували примітивну каналізацію ( стояки з каналами) ; основним джерелом водопостачання були питні колодязі , які встановлювалися у дворах і наповнювалися водою, що стікає з дахів будівель і з поверхні мощених дворів. Фасади рядових житлових будинків , як правило , Обштукатурюють ; перші поверхи , де розміщували торгові ряди , облицьовували природним матеріалом - туфом ; з нього ж виконували різні деталі - портали дверей , лиштви вікон , пояси та ін Оштукатурені поверхні стін або фарбували в сірий або червоний колір , або покривали сграфіто ( продряпана багатобарвна картинка з декількох шарів кольорової штукатурки ) . Певний ритмічний лад фасаду створювався складної асиметрією вікон , балконів і виступаючих камінних труб. Головні житлові приміщення виділяли на фасадах здвоєними і потрійними арочними прорізами .
Суспільне життя в епоху Відродження була спрямована на благодійність і освіта. Будівництво госпіталів , шкіл , бібліотек , критих ринків , готелів отримало широке поширення по всій Європі. Перше велике громадська будівля , що ознаменувало епоху Відродження , - виховний заклад для дітей (« притулок невинних »). Виховний будинок складався з житлових , господарських , громадських і культових приміщень , згрупованих навколо внутрішнього центрального двору. Обслуговуючі приміщення (кухня , їдальня , житло прислуги , кімнати адміністрації та прийому дітей) розташовували на першому поверсі, поряд з лоджіями двору ; на другому поверсі розміщували спальні дітей і вихователів , приміщення для занять. Квадратний двір був обрамлений арочними галереями. Фасад будівлі розчленований на два нерівних по висоті поверху аркадними лоджіями , що виходять на площу перед будівлею .
Будівництво лікувального закладу в Мілані в середині XV ст. було пов'язано з погіршенням санітарними умовами міста, нерідко спустошували епідеміями. Прямокутна в плані споруда мала чоловіче і жіноче відділення, лікувальні та обслуговуючі приміщення, згруповані навколо замкнутих дворів. Особливу увагу було приділено санітарному стану лікарні (вбиральні між палатами, наявність холодильного та зливових каналів).
У XV і XVI ст. у зв'язку з відродженням античної драми і комедії, постановкою світських п'єс виникла потреба у спеціальних театральних будівлях. Таким театром став, наприклад, театр Олімпіко у Віченці (арх. А. Палладіо), в якому розвиток сцени в глибину і по ширині, створення об'ємних декорацій і ілюзорною перспективи визначають органічний зв'язок з глядацьким залом.
У XVI в., Коли життя Європи активізувалася в напрямку торгівлі, пошуку роботи або подорожей, продовжує розвиватися тип дорожньої готелю. Численні фахверкові придорожні готелі типу інн, що розвитку в Англії, мали однакові плани: житлові кімнати розташовувалися на другому поверсі, з'єднувалися критою галереєю і виходили в прямокутний двір. На першому поверсі розміщували стайню, таверну, службові приміщення. Іноді внутрішній двір служив підмостками народного театру. Виниклі пізніше в Англії театри відтворювали схему готельного двору.
Архітектура Відродження не була однаковою по всій Європі і отримала свій розвиток у різних країнах у різний час: італійський ренесанс вплинув на архітектуру Франції лише півстоліття потому, а в архітектурі Англії цей стиль «запізнився» на 150 років.
У середині XVI ст. загальний історичний фон розвитку культури і архітектури Італії визначається наростанням феодальної і церковної реакції. Архітектура позбавляється демократичної основи муніципального приватного будівництва в містах. Основними замовниками архітектури стають церква і найбільша аристократія. Вони стали визначати художні смаки та вимоги до архітектури: підкреслена монументальність палацової архітектури та патетична, вражаюча архітектура церков. До кінця XVI в. в церковній архітектурі сформувався новий стиль - бароко. Початок архітектурного бароко визначилося будівництвом у Римі першої церкви єзуїтів Іль Джезу. Була сформована нова композиція церковної будівлі в поєднанні базиликального і центричного простору з використанням великого масштабу ордера в інтер'єрі і на фасаді двох'ярусна ордерна система. Складне внутрішній простір церкви збільшувалося за рахунок ілюзій, створюваних барвистими плафонами і композиційними прийомами: гра світла і тіней, велика кількість позолоти, виступи, ніші, вигнуті карнизи. У церковній архітектурі використали всі засоби світського мистецтва впливу на людину: колір і ефекти освітлення, музику і красномовство, простір і скульптуру. Архітектура бароко служила цілям абсолютної монархії. Підпорядкування централізованої влади у всіх сферах життя призвело до її уніфікації від особистої волі до одягу. Пишні перуки та одягу придворної аристократії породжували неприродність, химерність манер, театральність поведінки.
Видовищність, сценічність архітектури бароко проявилася в містобудівному мистецтві - у створенні міста-видовища. Архітектура переймалася масове театралізоване дію: тріумфальні в'їзди коронованих осіб, релігійні ходи і т. д. Місто прикрашали фонтанами, скульптурами, що зображають міфологічні персонажі і тварин. Просторові зв'язки вулиці і площі, площі та будівлі, будівлі та паркового середовища отримали цілісну художню трактування. Організація вулиць і площ визначалася виявленням головних композиційних осей площ, форми яких ускладнювалися: овал, півколо, ромб, багатогранник. Динаміка внутрішнього простору виявлялася в планах церков, простір яких як би перетікає з одного в інше. Так, овальний план церкви Сан Андреа має поперечний розвиток від головного входу до вівтаря, що ускладнює внутрішній простір, оточене капеллами і перекрите куполом. У підставі купола, суцільно покритого шестигранними кесонами і розчленованого ребрами, влаштовані вікна, що висвітлюють церква. В інтер'єрі церкви ордер оброблений темним мармуром, а білий купол - золотом. Вікна обрамлені біломармуровими ангелами, в польоті, навколо скульптури св. Андрія.
Центральним ядром обширних палаццо духовної та світської феодальної знаті стала парадна група входу в головний урочистий зал. Анфілада пишно оздоблених залів, декоративні протяжні фасади, система розкритих дворів, що пов'язують палац з садом, парадний під'їзд перед палацом - основні ознаки, що відображають еволюцію будівель палацового типу. Для палацових фасадів характерно виділення центральної осі, головний вхід підкреслюють розвинені портали, балкони, симетричні ризаліти - бічні частини будівлі, що виступають за основну лінію фасаду. Для посилення цілісності фасаду перший поверх трактується як цоколь, верхні поверхи об'єднуються пілястрами. Великий ордер пілястр підкреслює масу будівлі, його великоваговий характер. Фасади будинків ламаються, скривлюються. Виступаючі бічні частини будівлі утворюють парадні двори - курдонером.
Заміські вілли італійської знаті - це великі садово-паркові комплекси, по головній осі яких розташовувалися основні архітектурні елементи парку - сходи, тераси, каскади, гроти. Головна будівля встановлювалося на схилі пагорба, навколо якого створювалася система підйомів і розбивався парк. Характерним прикладом є вілла Альдобрандіні під Фраскаті. Будівля вілли розташоване на схилі пагорба. Перед будівлею - великий ступінчастий пандус, ззаду примикає парк з водяним каскадом, добре видимий з верхньої лоджії будівлі.
Італійські вілли, їхні сади і парки XVI - XVIII ст. створили садово-паркове мистецтво, яке отримало назву системи італійських парків, і вплинули на ландшафтну архітектуру Росії середини XVIII в., а також на композицію французького регулярного парку (чіткість ліній і контурів, величезні площині партерів і водойм, прямі алеї, підстрижена зелень, симетрично розставлена барочна мармурова та бронзова скульптура). Таким був Версальський парк, в якому композиційним центром став палац, що виник на місці великого мисливського замку і розважального звіринця у формі восьмигранника.
До кінця XVI в. у Франції склався тип готелю, який існував протягом двох століть. Готель розташовувався всередині палацового ділянки; за будівлею готелю розміщувався сад. Будинок між садом і двором - готель - представляв собою міський особняк, в якому прагнула «замкнутися» кожна дворянська родина. Двір відгороджували стіною, що виходить на вулицю. Будівля готелю мало пишно прикрашений фасад і нову форму даху, зламана конструкція якої дозволяла використовувати горище під житло - мансарду (по імені арх. Ф. Мансара). Пізніше по краю даху стали влаштовувати балюстраду, щоб дах був менш помітною.
На початку XVIII в. в житловій архітектурі Франції з'являються дохідні будинки з квартирами для здачі внайми. Нові вимоги до розкішного житлу виникли у міру загасання придворного життя у Версалі і переселення знаті в Париж.
Це був розквіт французького рококо, пов'язаний із згасанням стилю бароко. Зрослий комфорт повсякденного життя привів до збільшення в готелях кімнат побутового призначення. Ванні та вбиральні набувають вигляду справжніх кімнат; з'являються зачатки водопроводу і каналізації; знижуються стелі, приміщення стають більш інтимними; вікна подовжуються до самої підлоги, поліпшується освітленість приміщень. У планування будинку вводиться коридорна система з метою поліпшення ізоляції кімнат, скорочуються розміри галерей і парадних кімнат-салонів. З'являються нові типи житлових приміщень: будуари, інтимні кабінети. Головним в інтер'єрі стає невисокий камін, службовець підставкою під велике дзеркало. Дзеркала, розвішані на стінах і розставлені на столиках, деформували просторову структуру приміщень. В інтер'єрі широко застосовують живопис, різьблене дерево, ліпнину, розпис фризової частини стіни - Ламбрів. Орнаментально-декоративний лад рококо асоціюється насамперед з химерними формами раковин, кораловидних утворень, завитків, квіткових гірлянд, звиваються стебел. Тематика розписів грунтувалася на китайських мотиви чи фантастичних сценах.
Класичним прикладом французького рококо є готель Де Субіз, побудований за традиційною схемою будинку між двором і садом - він на половину свого об'єму виступає в бік саду. Центральне приміщення готелю - «Овальний зал» - має великі арки дверей, що виходять в сад, і такі ж арки з дзеркалами на протилежній стіні. Куполоподібний стелю з центричної орнаментальної композицією плафона посилює враження химерності криволінійних форм.
В епоху рококо зароджується уявлення про житловому інтер'єрі як цілісному ансамблі. Вплив рококо на буржуазний побут було різноплановим. Романтичне захоплення природою зумовило появу садових пейзажів з асиметричними, мальовничими конфігураціями планувань замість колишніх регулярних парків.
У середині XVIII ст. в Західній Європі відзначається поступове згасання пізньої стадії бароко - рококо і перехід до класицизму.
У цей час значна частина французького суспільства перебувала під впливом ідей: люди повинні жити відповідно до розуму і людина повинна повернутися до природи. Повернення до природи пов'язували з садово-парковим мистецтвом і мистецтвом інтер'єру. Французькі регулярні парки з підстриженими деревами стали здаватися штучними, тому наприкінці XVIII в. отримує розвиток англійський парк з вільним плануванням. У цьому виявилося новий напрямок в архітектурі Західної Європи (зокрема, Франції) - класицизм. Нове ставлення архітектури до природи (не підкорятися, але зрозуміти, розкрити її живе різноманіття), природні початку природи повинні бути втілені в окремій людської індивідуальності; природа людини складає основу розумного суспільства, зразком якого є антична демократія. Антична культура грецьких полісів стала естетичним принципом класицизму і призвела до нової типології в архітектурі. У міському будівництві переважають великі громадські будівлі світського призначення, в яких принципи класицизму узгоджені з функціональної стороною споруди.
Громадську та містобудівну роль виконували театри. Двоповерхова будівля театру в Бордо у формі витягнутого прямокутника в плані мало на фасаді двенадцатіколонний портик, завершений парапетом зі статуями. У глядацькому залі театру були ложі і яруси, опорами для яких служили колони; відкриті сходи перекривалася куполом - така зручне планування надовго залишалася зразком.
У Парижі і раніше будується багато лікарень. Була навіть зроблена спроба побудувати лікарню у формі Колізею.
В Англії, де класицизм як архітектурний стиль виник раніше, з'явилися зовсім нові типи будівель - банкетні зали та клуби. Перший банкетний зал - Банкетинг-Хауз - був побудований на початку XVII ст. і відкрив цілу епоху в розвитку англійської архітектури. Будівля Банкетинг-Хауза призначалося для державних прийомів, для зустрічей послів іноземних держав, для демонстрації придворних спектаклів-масок. Грандіозний банкетний зал «Пантеон» в Лондоні, перекритий куполом, з'єднувався з простором оточуючих його галерей. До залу примикав ряд парадних приміщень; головний вхід був оформлений портиком.
В епоху класицизму зводиться багато особняків знаті, в яких вже зникає традиційна схема будинку-готелю між двором і садом. Фасади будинків виходять на вулицю і в невеликі внутрішні сади-двори. Будинки мають тільки два фасади, так як торцеві стіни примикають до сусідніх будівель. На фасадах будівель з'являються засклені галереї, балкони, які спираються на колони і утворюють портики над входом. Кімнати невеликого розміру компонують біля центрального приміщення холу; в спальнях роблять алькови і ставлять ліжка на піднесення; до спалень зазвичай примикає кабінет, за який мають будуар.
Триває зведення дохідних будинків. Це п'яти-або шестиповерховий будинок з лавками на першому поверсі, завершені поверхом мансардного типу. Фасади дохідних будинків мають просте оформлення - рустований перший поверх і ритмічне розміщення прямо ¬ вугільних прорізів вікон по всьому фасаду.
На початку XIX ст. виник новий тип житлового будинку, що поєднує готель і прибутковий будинок. Готель розташовувався в глибині ділянки, фасад прибуткового будинку з лавками виходив на вулицю. Лавка набувала самостійність, перетворюючись в магазин з багато оформленими вітринами. Тоді ж з'явився перехідний тип магазину - пасаж з внутрішніми лавками на першому поверсі будинку, верхні поверхи якого зайняті квартирами.
В XVIIIст. починає розвиватися пейзажна система планування парків - звивисті доріжки , вільно розташовані павільйони та альтанки , водойми округлих обрисів . Прикладом пейзажного парку є парк Павловського палацу в заміській царській садибі . Примхливо розплановані алеї та доріжки тісно пов'язані з рельєфом місцевості , розкриваючи в різних перспективах павільйони , альтанки , колонади (Храм Дружби , Павільйон Трьох Грацій , Колонада Аполлона ) .
Палацово - садибне зодчество особливо було розвинене в Україні . Основою планування садибного комплексу була схема , типова для всіх великих садиб того часу , - група двох - або триповерхових палацових споруд з пов'язаними одноповерховими Флігелями ; будівлі оранжерей могли завершувати парадний двір ; уздовж центральної алеї розміщували господарські та службові споруди; до садового фасаду примикав партер із ставком , що переходив в пейзажний парк з літнім будиночком і павільйонами . На перших поверхах палацового будівлі розміщували вестибюль , приймальні приміщення , службові приміщення; другий поверх складався з парадних залів , з яких круглий зал займав центральне місце; третій поверх призначався для проживання сім'ї власника ; у флігелях розміщували кімнати для гостей . Такі палацово - садибні ансамблі в Ляличах , в с. Хотінь , с. Качанівка , с. Сокиренці створювали в стилі класицизму і місцевих традицій. Наприклад , двоповерховий панський будинок у с. Сокиренці мав купол над центральною частиною будинку . Портик у головного входу з'єднувався з відкритою верандою і виходив у парк широким парадним пандусом .
На садибне зодчество кінця XIX - початку XX в . особливий вплив справила паркове мистецтво , в якому використовувалися як природні природні елементи , так і штучно створені . Наприклад , у парку « Софіївка » в Умані було створено чотири штучних озера , переплановані схили ярів , нагромаджені скелі. У ландшафтному парку «Олександрія» , розташованому на березі річки Рось (Біла Церква) , створені водоспади , каскади , влаштовані загати і острови.
Пейзажне і палацове мистецтво визначили архітектурне єдність складного садибного комплексу в кінці XVIII - початку XIX в . У XIX в . вже не створювалися нові садиби. Парадність архітектури дворянської садиби перестала задовольняти їх власників у нових економічних умовах капіталістичних відносин. Потреба зробити садибу дохідної призвела до зміни функціональних і естетичних вимог в архітектурі садибних споруд.
Архітектура громадських будівель кінця XVIII в . була орієнтована на класичні форми міських і заміських садиб. У цей час зводили будівлі торгових закладів , банків , присутність ¬ них місць , губернаторських будинків , дворянських зборів , лікарень. Новим за своїм утилітарним призначенням була будівля Поштамту в Петербурзі , будівля Публічної бібліотеки ( нині бібліотека ім. М. Є. Салтикова -Щедріна ) . Формування громадської будівлі визначалося типом великої монументальної споруди з чіткою схемою єдиної осі, що проходить через центр головного будинку з парадним під'їздом і поруч парадних приміщень. Громадська будівля включалося в архітектурний ансамбль площі або вулиці. Так , Олександрійський театр у Петербурзі став архітектурним центром площі та частиною архітектурного ансамблю Театральної вулиці. Примітний головний фасад Александрінського театру , який замість звичайного портика має лоджію з колонадою і завершений аттиком . Аттик будівлі прикрашений фігурами слави і увінчаний квадригою Аполлона. Бічні фасади оформлені виступаючими портиками .
У Москві міським ансамблем стала Театральна площа з головним будинком - Великим театром .
На початку XIX ст. театральні будівлі з'явилися в Україні - у Києві , Одесі , Полтаві. Тоді ж сформувався зовсім новий тип будівлі - будинок дворянського зібрання , що виконував роль клубу привілейованого суспільства.
У середині XIX ст. типовими були поштові станції , які будувалися через 20 - 30 км . Для поштових станцій створювалися «зразкові » проекти. Комплекс будівель поштової станції симетрично розміщувався навколо обширного двору з двома в'їздами по обидва боки основної будівлі . У дворі комплексу знаходяться контори , сараї для коней , навіси для возів та екіпажів . У будівлі поштової станції розміщували кімнати для ямщиків і приміщення для кухні. Поштова станція такого типу перебувала на ділянці дороги Петербург -Київ.
У першій третині XIX ст. в Москві з'явився новий тип будинку - будинок міської частини , що отримав назву « приватного будинку ». Ця установа об'єднувало функції поліції , пожежної охорони , охорони здоров'я . Найбідніша частина населення могла безкоштовно отримати тут медичну допомогу. У цьому ж будинку розміщували житлові приміщення для пожежних , брандмейстера , приватного пристава , штаб-лікаря , повівальної бабки , чиновників. Різні « приватні будинки » мали однакову архітектурну частину - каланчу .
Переплетення почав благодійності з функціями поліцейського впливу на «небезпечні » елементи населення було відмінністю ще одного закладу - Наказу громадського піклування , що поєднує в одному комплексі будинок піклування і гамівній будинок з режимом , близьким до тюремного . У комплекс включалися лікарні , богадільні , сирітські притулки, будинки божевільних, гамівні і « робітні » будинку.
В Україні в цей період більша увага приділялася торговим спорудам , які розташовували в центрі площі або за її периметру. У комплекс торгових споруджень входили вітальні двори , торгові ряди , контрактові будинки , складські споруди , будівлі пожежної та поліцейської служби . Одноповерхова будівля гостинного двору в Білій Церкві , квадратна в плані з просторим внутрішнім двором .Торгові ряди мали прямокутний подовжений план з двостороннім розташуванням торгових приміщень і обхідний галереї.
Диференціація типів будівель відповідно до усложняющимися функціональними вимогами насамперед проявилася у планувальній структурі будівель , вже не пов'язаної з садибної класичною схемою . Архітектурні форми фасадів та інтер'єрів і раніше виконувалися в дусі останнього періоду російського класицизму : не використовується принцип анфіладності побудови приміщень ; підкреслюється роль ордери ; спрощуються композиційні побудови . Інтер'єри житлових приміщень відрізняються «чистими» поверхнями стін і колон; дрібномасштабною ліпленням карнизів ; розписом , що імітує скульптурні рельєфи . Значну роль в оформленні житлових приміщень відіграють печі та каміни . Печі облицьовують білим кахлем на відміну від синьо -білих кахлів стилю бароко і споруджують у ордерному стилі ( карнизи , колони , пілястри ) ; в обробці камінів використовують білий мармур , бронзу. Розміщують печі головним чином в кутах , каміни - на осі стін. Різноманітної стано ¬ вітся меблі за типами та формами. З'являються різні бюро і столи - туалетні, ломберні . Змінюється ставлення до дерева. Значну частину меблів виготовляють з цінних порід , використовуючи маркетрі , інтарсію .
У першій третині XIX ст. в російській класицизмі з'явилося напрямок російський ампір , зародження якого почалося в архітектурі Франції часів наполеонівської імперії. Тематика ампіру пов'язана з героїчними , тріумфальними мотивами: гірлянди і вінки , імператорські орли , військові римські обладунки . Характерні риси ампірнго інтер'єру були сприйняті і в інших країнах : німецька варіант ампіру перейшов в стиль бідермейер на основі вимог побутового комфорту та раціонального затишку ; в Австрії з'явився стиль цопф , в ще більшому ступені просочений античним духом.
Епоха нового часу в архітектурі не тільки повернула класичний ордер , а й створила архітектуру просторів , що відповідає вимогам духовно розкріпаченої особистості і великого культурного перевороту в суспільстві. Це був час яскравих творчих індивідуальностей і могутності вільної зодческим фантазії ; епоха , що узаконила норми краси в архітектурі як незаперечну істину науки . У цей період був подоланий розрив між зовнішнім і внутрішнім простором в архітектурі , визначені архітектурні форми громадського життя і відпочинку в місті , садово - парковому ансамблі , житловому будинку. Потреба в зручному житло призвела до зародження інтер'єрного ансамблю , що забезпечує єдність всіх компонентів: декору стін і стель , меблевих і прикладних форм .
У першій третині XIX ст. завершується великий етап розвитку архитектури нового часу , характерною рисою якого стала поява утилітарної архітектури. Багато громадські будівлі набувають рядовий , масовий характер (ринки , склади , лікарні , префектури ) , втрачаючи свою зовнішню декоративність і виконуючи часто утилітарні функції . Поділ архітектури на монументальну і утилітарну , зростання ролі останнього типу будівель було визначено розвитком капіталістичних відносин.