Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1)Фази інноваційного процесу
Інноваційним процесом, як правило, називають підготовку та поступове здійснення інноваційних змін, у процесі яких нововве- дення перетворюються з ідеї на конкретні результати, втілені у про- дуктах, технологіях, процесах, методах тощо. З характеристикою ін- новаційного процесу тісно пов’язані наступні поняття: нвенція, тобто ідея, ініціатива, пропозиція, проект можливого рішення, які після опрацювання можуть стати нововведенням;
- ініціація інновації, тобто науково-технічна, експериментальна або організаційна діяльність, метою якої є початок інноваційно- го процесу та підтримання його нормального здійснення;
- дифузія, під якою розуміється розповсюдження одного разу вже освоєної інновації на нових ринках, в нових регіонах та у новій фінансово-економічній ситуації.
З економічної точки зору, інноваційний процес розпадається на окремі стадії, що матеріалізуються у вигляді функціональних орга- нізаційних одиниць, які відокремилися внаслідок розподілу праці. Як правило, по відношенню до продуктових інновацій, що є най- більш значимими серед інших видів інновацій, виділяють п’ять фаз інноваційного процесу:
- фундаментальні наукові дослідження,
- прикладні дослідження,
- розробка (проектування),
- комерціалізація (виробництво та збут),
- споживання (експлуатація).
Загальним завданням цих етапів є обробка технічної та управ- лінської інформації з метою реалізації продуктів розумової праці у вигляді нових виробів, технологій, методів.
Найбільш характерною тенденцію здійснення інноваційних процесів в історичній ретроспективі є скорочення часового циклу
«початок досліджень – впровадження нової продукції», що ілюстру- ється даними таблиці 1.2, наведеними у книзі відомого угорського вченого Б. Санто «Інновація як засіб економічного розвитку».
Таблиця 1.2.
Скорочення циклу «початок досліджень-впровадження виробів»
|
Назва виробу |
Період часу |
Тривалість часу |
|
Фотографія |
1727-1829 |
102 роки |
|
Телефон |
1820-1876 |
56 років |
|
Радіо |
1867-1902 |
35 років |
|
Телебачення |
1922-1936 |
14 років |
|
Радар |
1926-1940 |
14 років |
|
Атомна бомба |
1939-1945 |
6 років |
|
Транзистор |
1948-1953 |
5 років |
Говорячи про зміст окремих стадій інноваційного процесу, не- обхідно зазначити, що фундаментальні наукові дослідження – це діяльність, спрямована на отримання нових знань щодо основних закономірностей розвитку природи та суспільства. Фундаменталь- ні дослідження мають пріоритетне значення, тому що виступають генератором ідей. Вони здійснюються в академічних та галузевих інститутах (в основному, в країнах колишнього СРСР) та у вищій школі, що є більш характерним для країн Західної Європи, США, Японії. Так, у США понад половину фундаментальних досліджень здійснюються саме університетами, причому особливо велика роль університетської науки у сфері охорони здоров'я – до 70%. Навіть Пентагон розміщує в університетах до 50% своїх фундаментальних досліджень.
Фінансування фундаментальної науки здійснюється, в основно- му, за рахунок державного бюджету.
Результатом фундаментальних наукових досліджень є нові те- оретичні знання, відкриття. Прогнозувати можливості їх практич- ного застосування дуже складно. За різними даними, тільки 5-10% фундаментальних досліджень мають позитивний результат з точки зору можливості їх подальшої комерціалізації.
На етапі прикладної науки здійснюються прикладні теоретичні та експериментальні дослідження, тобто наукова діяльність, спря- мована на досягнення практичних результатів та вирішення кон- кретних економічних завдань.
Прикладні наукові дослідження здійснюються у державних галузевих науково-дослідницьких інститутах (НДІ), спеціальних конструкторських бюро (СКБ), університетах, дослідницьких під- розділах великих корпорацій. Останнє є більш характерним для за- хідних країн, це зближує науку та виробництво, дає значний виграш з точки зору часу і результатів при впровадженні інновацій.
Прикладні дослідження фінансуються за рахунок державного бюджету (державні наукові програми), приватних замовників або самих виробників продукції. Результат прикладних досліджень втілюється у винаходах, ноу-хау, наукових монографіях, технічних завданнях на проектування нових об’єктів тощо. Практичне вико- ристання цього результату у виробництві також не завжди є перед- бачуваним, великою є ймовірність отримання негативного резуль- тату, тому інвестиції у прикладні дослідження мають ризикований характер.
Фаза розробки (проектування) включає конструкторську підготовку продукту для подальшого його виробництва. Вона закінчується підготов- кою технічної документації та виготовленням дослідного зразку (прото- типу), його випробуваннями і доведенням. Стадії прикладних досліджень та розробки часто об’єднують в одну – науково-дослідні та дослідно- конструкторські роботи (НДДКР). Вони здійснюються у спеціалізованих лабораторіях, конструкторських бюро, дослідних виробництвах, як само- стійних, так і тих, що входять до складу корпорацій. НДДКР становлять основний об’єкт спостереження для статистики науки, і саме до них від- носиться міжнародний термін R&D ( англ. research and development).
Слід відмітити важливість даної фази інноваційного процесу з точ- ки зору забезпечення економічної ефективності інновацій. Згідно зару- біжних даних, від етапу розробки залежить до 75% розміру собівартості нової продукції, хоч загальні витрати на цей етап не перевищують 4%.
На стадії комерціалізації нововведення відбувається різно- планова підготовка виробництва (конструкторська, технологічна, матеріально-технічна, організаційна); запуск виробництва, поточне управління ним та організація збуту продукції.
Тенденції зміни співвідношення витрат часу на дослідження і розробки та підготовку до виробництва ілюструє таблиця 1.3, що міститься у вже згадуваній книзі Б. Санто.
Західна статистика свідчить, що ймовірність матеріалізації ін- новації становить близько 9%, з кожних 12 нововведень тільки одне доходить до споживача. Для зниження ризику часто організують дослідне виробництво з наступною пробною реалізацією невеликої партії. При цьому здійснюється спостереження за поведінкою спо- живачів, реакцією конкурентів та збутової мережі.
Таблиця 1.3.
Співвідношення періодів «дослідження та розробки»
і «підготовка до виробництва»
|
Нововведення |
Період часу, років |
|
Виробництво алюмінію |
31 + 6 = 37 |
|
Радіотрансляція |
17 + 9 = 26 |
|
Компьютер |
15 + 6 = 21 |
|
Атомна електростанція |
11 + 3 = 14 |
|
Виробництво штучних волокон |
6 + 3 = 6 |
|
Інтегральні схеми |
2 + 3 = 5 |
Стадія споживання (експлуатації) для багатьох споживчих то- варів, особливо короткострокового використання, є не настільки важливою, проте деякі види продукції – наукоємні, технічно склад- ні, з великим терміном експлуатації, потребують і на цьому етапі по- стійної уваги та можливого покращення конструкції виробу.
В умовах ринкової економіки для отримання комерційного ефекту інноваційної діяльності суттєвою виявляється ще фаза мар- кетингових досліджень. У теперішній час вони повинні супрово- джувати весь процес створення інновації, проте найбільшу увагу їм необхідно приділяти перед стадією розробки для оцінки доцільності впровадження нововведення та у фазі комерціалізації з метою орга- нізації просування і збуту нового продукту.
Необхідно відмітити, що всі зазначені етапи інновації прохо- дять, як правило, тільки у випадку кардинальних якісних змін. При часткових, поліпшуючих змінах інноваційний процес включає тіль- ки фази, що необхідні для здійснення конкретної інновації. Крім того, стадія наукових досліджень може бути виключена за рахунок плідного використання науково-технічної інформації.
Ще на початку 1980-х років західними вченими було з’ясовано, що з точки зору ефективності, послідовна реалізація окремих ета- пів, тобто лінійна модель інноваційного процесу, є нерентабельною. Тому в останні десятиліття перевага надається нелінійним, зокрема, паралельним, моделям, що дозволяють максимально «перекрити» окремі фази у часі.
Фахівцями визначаються наступні найбільш характерні ознаки нелінійних інноваційних процесів:
- початок інноваційного процесу не обов’язково пов’язаний з фундаментальними дослідженнями та НДДКР (яскравий при- клад – створення мережі Інтернет). Інновації частіше за все від- буваються у відповідь на певну проблему або можливість, що з’являється із внутрішнього або зовнішнього середовища орга- нізації. Це підтверджують і дані, що містяться у світовому огляді інноваційних процесів, що був проведений компанією Economist Intelligence Unit у 2006 році: більше половини з майже 500 рес- пондентів – вищих менеджерів великих корпорацій – назвали джерелом інноваційних ідей саме аналіз продаж та маркетинг, а не дослідження та розробки;
- наука виступає вже не стільки як джерело інноваційних ідей, а більш як ресурс, що пронизує всі ланки інноваційного процесу.
В умовах невизначеності потреба у проведенні додаткових на- укових досліджень може виникнути на будь-якій стадії;
– якщо для лінійної моделі були характерні, в основному, прямі зв’язки, то нелінійній притаманні ще і зворотні, що принципово змінюють структуру і механізм інноваційного процесу. Комп- лекс таких зв’язків сприяє збільшенню цілісності процесу, він покликаний підвищувати рівень організації системи у процесі її адаптації до зовнішнього середовища, адже, за оцінками експер- тів, 80% проблем у просуванні інновацій пов’язано саме з відсут- ністю взаємодії між учасниками інноваційного процесу.
На думку британського соціолога та спеціаліста в області ме- неджменту Р. Росвелла, найбільш сучасною і перспективною фор- мою організації інноваційного процесу є стратегічна інтеграція і співробітництво між підприємствами для забезпечення гнучкості та прискореного розвитку. Це, зокрема, передбачає укладання спіль- них угод у сферах маркетингу та досліджень у рамках концепції «від- критої інновації» (англ. «open innovation»), змістом якої є вільний обмін результатами розробок, інформацією, спеціалістами тощо.
2) Характеристика основних видів проектних ризиків підприємства
Як зазначає Б. М. Щукін, "інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє і тому пов'язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності невиконання інвестиційних планів з об'єктивних чи суб'єктивних причин".
Інвестиційний ризик являє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект.
Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить від несприятливих умов в усіх сферах економіки, та індивідуальний ризик, пов'язаний з умовами певного проекту.
Залежно від чинників, виділяють такі види інвестиційних ризиків:
— політичний ризик;
— загальноекономічний ризик;
— правовий ризик;
— технічний ризик;
— ризик учасників проекту;
— фінансовий ризик;
— маркетинговий ризик;
— екологічний ризик.
Політичний, правовий та загальноекономічний ризики можуть бути викликані зовнішніми умовами реалізації інвестицій. Інші види ризиків спричиняються можливими помилками планування та організації конкретних проектів.
Технічний ризик зумовлюється великою кількістю хиб та помилок широкого спектра сторін інвестування, пов'язаними з якістю проектування, технічною базою, обраною технологією, управлінням проектом, перевищенням кошторису.
Фінансовий ризик випливає з нездійснення очікуваних подій з фінансового боку проекту. Це можуть бути незаплановані зменшення або зникнення джерел та обсягів фінансування, незадовільний фінансовий стан партнерів, зриви надходжень коштів від реалізації вироблених товарів чи послуг, неплатоспроможність покупців продукції та власні підвищені витрати.
Маркетинговий ризик виникає з прорахунків під час оцінки ринкових умов дії проекту, наприклад, ринків збуту чи постачання сировини і матеріалів, організації реклами чи збутової мережі, обсягу ринку, часу виходу на ринок, цінової політики, внаслідок низької якості продукції.
Екологічний ризик пов'язаний з питаннями впливу на довкілля, можливої аварійності, стосунків з місцевою владою та населенням.
Нарешті, ризик учасників проекту може бути пов'язаний з усіма неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому стані підприємств-партнерів.
О. Л. Устенко пропонує дещо іншу класифікацію інвестиційних ризиків. Він поділяє їх на три групи, залежно від сфери вкладення капіталу:
— інвестиційні ризики від вкладення коштів у виробничу та невиробничу сфери економіки;
— інвестиційні ризики від діяльності фірми на фінансовому ринку;
— кредитні ризики.
Перша з вищезгаданих груп ризиків являє собою сукупність усіх тих ризиків, які діють на фірму під час проведення нею господарської діяльності, за винятком тієї її частини, яка пов'язана з діяльністю на фінансовому ринку.
Інвестиційні ризики, пов'язані з діяльністю на фінансовому ринку, у свою чергу поділяють на три групи:
— ризики втраченого зиску;
— ризики зниження дохідності;
— відсоткові ризики.
Група ризиків втраченої можливості "...має своїм джерелом імовірність наставання непрямих (побічних) фінансових втрат, які виявляються в недоотриманні прибутку в результаті нездійснення фірмою якогось заходу, який би дозволив їй одержати цей прибуток (наприклад, відсутність страховки на судно, що перевозило вантажі цієї фірми і згодом затонуло). Окремим випадком цього ризику є ризик внаслідок падіння загально ринкових цін, який найчастіше пов'язаний з падінням цін на всі цінні папери, що обігають на ринку одночасно (наприклад, у результаті зниження загальної інвестиційної активності)".
Найчастіше ризики втраченої можливості є несистемними, їх можна запобігти завдяки проведенню спеціальних заходів.
Іншою групою інвестиційних ризиків є ризики зниження дохідності. Існування цих ризиків є наслідком ймовірності зниження розміру відсотків і дивідендів за портфельними інвестиціями, а також за внесками і кредитами.
Портфельними інвестиціями називають вкладення коштів у цінні папери довгострокового характеру, які, зазвичай, не передбачають швидкого одержання доходу. Найчастіше це інвестиції великих промислових програм.
Ризики зниження дохідності мають два різновиди:
— відсоткові ризики;
— кредитні ризики.
Відсоткові ризики — це ризики активних операцій, які проводять фірми (у більшості випадків банки). Можливі такі джерела їхнього виникнення:
1) будь-які зміни в облікових ставках Національного банку;
2) зміни маржі комерційних банків з кредитів, що надаються, і депозитних рахунків;
3) зміна в розмірах обов'язкових для резервування фондів комерційних банків у Національному банку. Наприклад, збільшення розміру резервного фонду в Національному банку означатиме для комерційних банків недовикористання частини їхніх пасивів, отже, існує високий ступінь ймовірності підвищення ними відсоткових ставок за кредитами, що надаються, з одночасним зниженням відсотка за депозитними рахунками своїх клієнтів;
4) зміни в системі оподаткування всіх суб'єктів господарювання і фінансових інститутів зокрема;
б) будь-які зміни в портфелі інвестицій, який має фірма, а також зміни в дохідності самих інвестицій;
6) ймовірність змін у структурі пасивів (співвідношення власних і позичених коштів, термінових і ощадних депозитів, депозитів до запитання тощо);
7) за зростання банківського відсотка може розпочатися масове "скидання" акцій, унаслідок чого їхня вартість зменшується;
8) у разі вкладання коштів інвестором у середньострокові та довгострокові цінні папери (особливо в ту їхню частину, що має фіксований відсоток) за поточного підвищення середньо ринкового відсотка порівняно з фіксованим рівнем. Це означає, що інвестор міг би збільшити доходи, але не може вивільнити свої кошти через зазначені умови;
9) якщо емітент випустив в обіг цінні папери з фіксованим відсотком, то існує ймовірність настання для нього відсоткового ризику при поточному зниженні середньо ринкового відсотка порівняно з визначеним їм фіксованим рівнем.
Кредитні ризики тісно пов'язані з відсотковими, причини їхнього виникнення здебільшого однакові. Головна відмінність між цими двома групами ризиків зниження дохідності полягає в тому, що відсоткові ризики розглядаються з позицій кредитора, а кредитні — з позицій позичальника. При цьому виділяють кілька суто кредитних ризиків:
1) біржові ризики, сутність яких полягає в наявності ймовірності виникнення втрат у результаті укладення фірмою біржових угод (наприклад, ризик неплатежу комісійної винагороди, ризик неплатежу взагалі тощо);
2) селективні ризики (ризики вибору), які полягають у неправильному виборі видів вкладення капіталу, видів цінних паперів при формуванні інвестиційного портфеля, виборі позичальника тощо;
3) ризики ліквідності, які пов'язані з можливістю втрат при реалізації цінних паперів або інших товарів унаслідок зміни їхньої якості, споживчої вартості тощо;
4) ризики банкрутства, які виникають у результаті неправильного вибору способів вкладення капіталу і закінчуються повною втратою підприємцем власного капіталу і спроможності розрахуватися за взятими на себе зобов'язаннями.
Таким чином, у цій роботі інвестиційні ризики охарактеризовано відповідно до двох різних класифікацій. За однією з них, що ґрунтується на вужчому розумінні поняття "інвестиційні ризики", їх поділяють на три великі групи: інвестиційні ризики від вкладення коштів у виробничу і невиробничу сфери економіки; інвестиційні ризики від діяльності фірми на фінансовому ринку; кредитні ризики.
За іншою класифікацією до інвестиційних ризиків відносять і політичний, і загальноекономічний, і правовий, і технічний, і фінансовий, і екологічний, і маркетинговий ризики, і ризик учасників проекту, пов'язаний з усіма неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому стані партнерів.
Необхідність аналізу ризиків інвестиційного проекту полягає в тому, що проекти інвестицій розробляються на основі визначених передбачень щодо капітальних і поточних обсягів реалізації продукції, цін на товари та послуги тощо. Незалежно від якості та кількості цих передбачень майбутній розвиток подій завжди є неоднозначним, тому практика планування капітальних інвестицій розглядає й аспекти невизначеності та ризику.
В інвестиційному і фінансовому менеджменті під ризиком найчастіше розуміють міру непевності в одержанні очікуваних доходів від заданих інвестицій. У ринковій економіці завжди наявний ризик.
Якщо конкретизувати загальне визначення ризику для аналізу проекту, то ризик проекту — це міра непевності в одержанні очікуваного рівня дохідності при реалізації конкретного проекту.
Метою аналізу проектних ризиків є:
• Надання оцінки всім видам ризиків проекту.
• Визначення ступеня доцільності реалізації проекту за наявного ризику способів його зниження.
• Визначення можливих шляхів зниження ризиків. Проектні ризики бувають зовнішні та внутрішні. Зовнішні ризики, у свою чергу, поділяються на непередбачувані і передбачувані. Зовнішні непередбачувані ризики зумовлені:
— зміною політичної ситуації та непередбачуваними державними заходами, регулюванням у сфері землекористування, оподаткування, цінотворення, експорту та охорони довкілля тощо;
— природними катастрофами (повенями, землетрусами, кліматичними змінами тощо);
— злочинами та несподіваним зовнішнім екологічним і соціальним впливом;
— зривами у створенні необхідної інфраструктури, банкрутствами, затримками у фінансуванні, помилками у визначенні цілей проекту.
Зовнішні непередбачувані ризики врахувати практично неможливо. Зовнішні передбачувані ризики при аналізі проекту можна врахувати. До них належать:
— ринковий ризик через погіршення можливостей одержання сировини, підвищення ціни на неї, зміну вимог споживачів продукції, посилення конкуренції тощо;
— операційний ризик, пов'язаний із відступом від цілей проекту і неможливості підтримання управління проектом;
— ризик шкідливого екологічного впливу;
— ризик негативних соціальних наслідків;
— ризик зміни валютних курсів;
— ризик непрогнозованої інфляції;
— ризик додаткового тиску.
Внутрішні ризики поділяються на планово-фінансові, пов'язані зі зривом планів роботи і перевитратою коштів, та технічні, пов'язані із зміною технології, погіршенням якості продукції, помилками в проектно-технічній документації тощо.
Проектні ризики зумовлені особливостями життєвого циклу проекту. Для оцінки ризику при виборі варіанта інвестування можна застосовувати метод експертних оцінок ризиків у різних фазах проекту.
При аналізі ризиків у передінвестиційній фазі оцінюють фінансово-економічну життєздатність проекту, організаційно-технічний потенціал, функції та завдання основних учасників роботи, що виконуються, рівень гарантій за інвестиціями та кредитами.
В інвестиційній фазі оцінюють структуру управління проектом, перебіг його реалізації та якість виконання проектних робіт.
В експлуатаційній фазі оцінці підлягають фактори, які негативно впливають на реалізацію проекту, — затримка будівництва, перевищення витрат, непогодженість щодо фінансування, неспроможність контрагентів, втручання держави, виникнення збитків, підвищення цін на сировину та енергоносії, некваліфіковане управління персоналом.
Аналіз ризиків у передінвестиційній фазі лежить в основі вибору варіантів інвестування, однак при цьому прогнозуються ризики і в інвестиційній та експлуатаційній фазах.
Ризик можна поділити на дві категорії: за рівнем і за часом. Різні інвестиції забезпечують різний рівень доходу. Якщо справа цілком надійна, то важко сподіватись на високі доходи. Але якщо пропонується вкласти гроші у ненадійну, але ризикову справу, тоді закономірно вимагається високий дохід, тобто інвестори повинні одержувати компенсацію за ризик.
Малий ризик пов'язаний із низькими доходами, великий — із великими.
Рівень ризику залежатиме від того, чи пов'язаний бізнес із добре освоєною галуззю діяльності. Залежно від надійності інвестованої справи рівень ризику може бути високим, середнім або низьким.
Визначити рівень ризику можна шляхом порівняння ризикованості вкладів у ту чи іншу справу. Наприклад, менш ризиковано мати справу з відомими фірмами, підприємствами, в яких справи йдуть добре, або відкривати бізнес у добре освоєній галузі, з забезпеченим ринком збуту. Шанси повернути інвестиції, вкладені у надійні компанії, значно вищі, ніж вкладеш у невідомі фірми. Значно легше прогнозувати доходи від менш ризикованих компаній (бізнесу), і навпаки, заняття ненадійним бізнесом чи співробітництво з невідомими фірмами є ризикованим, оскільки доходи від них можуть бути несталими. Таким чином, рівень доходу (ставка дисконту) нижчий у надійній справі, а інвестування ризикованої справи вимагає більшої компенсації за ризик.
Фактор часу також значно впливає на рівень ризику. Готівка для інвестора важливіша, ніж гроші у майбутньому. Коли інвестор вкладає свій капітал у певний бізнес, він завжди ризикує або відчуває непевність, що капітал у майбутньому принесе очікуваний прибуток. І чим триваліший термін вкладу, тим більший ризик, тобто ризик є зростаючою функцією часу. Щоб примусити інвестора надовго розлучитися із своїми грошима, потрібно його переконати, що він отримає добру компенсацію. Інвестор повинен одержати винагороду за те, що взяв на себе ризик часу.
Коли гарантовано, що інвестиції не завдадуть збитків і вкладаються на дуже короткий період, їх називають безпечними.
Таким чином, рівень ризику можна поділити на безпечну ставку і премію за ризик, пов'язаний із фактором часу.
Безпечна ставка — це відсоткова ставка, що сплачується за неризиковані активи або ті, що мають гарантований дохід. Вона і є критерієм для оцінки ризикованості інших активів.
Премія за ризик — це необхідна норма доходу понад безпечний дохід на капітал. Про це свідчить практичний досвід. Премія за ризик на цінні папери з багаторічним терміном погашення завжди вища за премію на ті цінні папери, що випускаються на рік.