Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Синтаксис як розділ граматики. Одиниці синтаксису – словосполучення і речення, текст. Поняття про словосполучення. Засоби синтаксичного зв’язку слів у сполученні слів: форма слова, прийменник.
Синтаксис – це розділ граматики, що вивчає способи поєднання слів у словосполучення та речення.
Будову і типи цих синтаксичних одиниць, їх значення й умови вживання у зв’язному мовленні вивчає синтаксис.
Словосполучення – це синтаксична одиниця, утворена поєднанням двох або більше слів на основі підрядного зв’язку, яка служить для розчленованого позначення складного явища дійсності. наприклад: чисте небо.
Подібно до слова, словосполучення виконує номінативну функцію ( називає предмет, ознаку, дію). На відміну від слова, словосполучення є конкретизованою назвою.
на відміну від слова, словосполучення має складнішу будову і складається щонайменше з двох слів(одне – головне (стрижневе), а інше - залежне).
На відміну від речення, словосполучення не є комунікативною одиницею. Йому не властиве інтонаційне оформлення. Воно служить для побудови речень.
Будова словосполучень: є головне і залежне слово. Головне те, від якого ставимо питання, а залежне відповідає на нього. Наприклад: листок (який?) осінній., зустрітися(з ким?) з другом.
Між компонентами словосполучень можуть бути такі типи синтаксичних відносин:
означальні
об’єктні
обставинні
Означальні – властиві словосполученням із значенням «предмет і його ознака» (залежні слова - означення) Наприклад: чисте небо, бажання вчитися.
Об’єктні – властиві словосполученням із значенням «дія(ознака предмета),предмет на який переходить дія (ознака)». Залежні слова відповідають на питання непрямих відмінків і є додатками. Наприклад:схожий на маму, читати книгу.
Обставинні – властиві словосполученням «дія(ознака) і обставина цієї дії(ознаки)».
Залежні слова відповідають на питання різних обставин. Наприклад: голосно кричати.
Граматичними засобами вираження синтаксичних віднощень у словосполученнях виступають: форми слів, службові слова й порядок слів. Найпоширенішим засобом є форма слова: мрія дитини, четвертий день, рухливі ігри, середної групи, подякувати вихователеві.
Разом з формами слів прийменники (службові слова) дифереціюють значення відмінкових форм і служать засобом вираження синтаксичних відношень у словосполученні: бесіда за картиною, слухати по радіо, спускатися до річки, відставати через хворобу.
Показником синтаксичних відношень у словосполученні в деяких випадках є порядок слів: а) якщо збігаються форми двох різних відмінків: дні змінюють ночі, ночі змінюють дні; б) якщо до складу словосполучення входить іменник із залежним від нього прикметником: гриби мариновані і мариновані гриби; в) якщо словосполучення складається з іменника і числівника: шість годин і годин шість, п 'ять днів і днів п ять.
В українській мові розрізняють так і види керування: прийменникове, безприйменникове.
Безприйменникове (безпосереднє) — керування, за якого залежне слово не має прийменника: написати твір, приготувати обід, ввімкнути апарат, зустріти гостей.
Прийменникове (посереднє) — керування, за якого залежне слово має при собі посередника — прийменник: вчиться у школі, прийшов до нас, перемога за нами, працювати з металом.
2. Типи сполучень зо морфологічними ознаками головного слова. Відмежування синтаксичних вільних словосполучень від синтаксично нерозкладних.
Залежно від того, якою частиною мови є головне слово,словосполучення поділяється на:
Н: Білий сніг
Н:дорожчий за золото
Н: два товариші
Н:дехто з нас
Н: читати книгу
Н: високо в небі
Словосполучення бувають:
У синтаксично вільні – головні і залежні слова повністю зберігають своє лексичне значення.
Н: ясний день;
Н: читати книгу;
Кожне повнозначне слово у синтаксично вільних словосполучень є окремими членами речення.
Н: я купив нову книгу.
Купив книгу. ( що?)
Книгу нову. (яку?)
У синтаксично нерозривних виступають одним членом речення.
Н: я купив сім книг.
До синтаксично нерозривних належить:
Н: кілька днів, багато зошитів.
Н:чверть метра
Н: група студентів,череда корів.
Н: хтось з учителів, дехто з нас.
Н: зимо з весною.
6) іменники із залежними словами –з лицем,-з очі і прикметника коло них.
Н: дівчина з голубими очима.
7)два іменники поєднані за допомогою прийменника – із ,- до, -від ,- до ,-із ,-на.
Н: із Києва до Львова
8)Два іменники, з яких один означає початок , середину і кінець.
Н: кінець дороги
9) різні частини мови, що утворюють описові звороти – перефрази.
Н: чорне золото – вугілля.
3. Види синтаксичного зв’язку у словосполученнях (узгодження, керування, прилягання)
Словосполучення – синтаксична одиниця утворена поєднанням двох або більше слів на основі підрядного зв’язку, яка служить для розчленованого позначення складного явища дійсності (чисте небо)
У словосполученні між головним і залежним словом виділяють такі типи зв’язку:
Узгодження – залежне слово узгоджується в тому самому роді, числі та відмінку, що й головне (гарний день)
Керування – головне слово вимагає від залежного певної відмінкової форми (писати твір)
Прилягання – залежне слово є незмінним і поєднується з головним тільки за змістом (прийти надвечір).
4. Типи синтаксичних відношень між компонентами словосполучення (означальні, об’єктні, обставинні)
Словосполучення – синтаксична одиниця утворена поєднанням двох або більше слів на основі підрядного зв’язку, яка служить для розчленованого позначення складного явища дійсності (чисте небо)
Між компонентами словосполучень існують такі типи синтаксичних відношень:
Означальні – властиві словосполученням із значенням предмета і його ознаки (залежні слова - означення) – чисте небо
Об’єктні – властиві словосполученням із значенням дії (ознака) і предмета на який переходить ця дія (ознака). Залежні слова відповідають на питання непрямих відмінків і виконують роль додатків – схожий на маму.
Обставинні – властиві словосполученням із значенням дії (ознака) і обставини цієї дії (ознаки). Залежні слова відповідають на питання різних обставин – кричати голосно.
5.Речення як синтаксична одиниця.Найголовніші ознаки речення,що відрізняють його від словосполучення.
Речення-це граматично та інтонаційно оформлена за законами даної мови синтаксична одиниця, яка є засобом формування вираження чи повідомлення думки.
Н-д:світає край неба палає соловейко в темнім гаї сонце зустрічає.
Ознаки речення:
Змістова закінченість-полягає в здатності виражати думку яка не вимагає доповнення чи поширення іншими словами.
Змістова завершеність-передбачає й інтонаційну завершеність в усному мовленні , а на письмі позначається відповідним розділовим знаком.
У кожному реченні є граматична основа., де може бути підмет і присудок, а є такі речення де предикативний центр співвідноситься тільки з підметом або тільки з присудком. Речення з одним предикативним центром назив. просте. Якщо в реченні є два і більше предикативні центри то таке речення називається складне. Н-д:навколо пишалися стиглим збіжжям поля. Просте речення у складі якого є однорідні члени речення,відокремлення,звертання,уточнюючі слова називається ускладненим. Н-д:І марили айстри в розкішнім сні, про трави шовкові,про сонячні дні.
Предикативність-віднесеність повідомлюваного до дійсності,тобто відповідність сказаного фактам реальної дійсності. Предикативність властива всім реченням , вона виражається категоріями:
Модальність-оцінка повідомлюваного з погляду реальності або не реальності. Ставлення мовця до змісту сказаного. Модальності речення надають частки,вставні слова.
Н-д:сходило б уже сонце.
6. Типи за метою висловлювання та інтонацією, їх структура та види.
Типи простих речень
Прості речення розріняють:
-за метою висловлювання
-за емоційним забарвленням
-за структурою
За метою висловлювання:
-розповідні
-питальні
-спонукальні
Розповідне-містить в собі повідомлення про якись факт реальної дійсності.
Напр. Жити-означає любити
Інтонація характеризується пониженням тону в кінці речення.Вкінці ставиться крапка.
Питальне –містить запитання,яке спонукає співрозмовника на відповідь.Вкінці ставиться знак питання.
Напр. Сьогодні падатиме дощ?
Спонукальне –містить спонукання до дії,прохання,пораду,дозвіл,наказ.Захвичай є дієслова вжиті у наказовому способі.
Напр. Закрий двері.
За емоційним забарвленням:
-окличні
-неокличні
Розповідні,питальні і спонукальні речення можуть бути емоційно абарвленні ,тоді вони вимовляються з почуттям радості,захоплення,здивування,обурення,страху,жалю. В кінці таких речень ставиться знак оклику.
За структурою :
-прості(з 1 граматичною основою)
-складні(з 2 і більше грам. Осн.)
Напр..1) Пізня весна дарує нам літо.
2) Дід Мороз не раз мені снився перед святом:гірки в нього крижані,в чубі сніг лапатий.
Прості речення поділяються:
-двоскладне(є підмент і присудок)
-односкладне(є або підмет або присудок)
Напр. Душа горить в смертельному огні.
Чесне діло роби сміло.
-непоширене (підмет +присудок)
-поширине(підмет+присудок+другор. члени речен.)
Напр. --Минає час.Світає.
--Дидактична гра-метод розумового розвитку дітей.
-повне(всі структурно необхідні члени речення)
-неповне(словесно невиражені один або два члени речення)
-ускладнене(мають однорідні члени речення,відокремлені члени речення,звертання,відокремлення слова)
Напр. --Біля друга і в біді серце відпочиває.
-- Біля бабусиної хати ростуть вишні,біля хвіртки-кучерявий бузок,а від вулиці-явори.
--В моє серце задивились твої очі синім ранком,синім квітом,синім сумом.
7. Порядок слів у простому реченні
7. Порядок слів у простому реченні
Послідовне розміщення членів речення ,зумовлене його змістом і граматичною структурою,називається порядком слів.
В українській мові розрізняють :
Прямий(звичайний)
Зворотний (інверсію) порядок слів
Другорядні члени речення за прямого порядку слів розміщуються подібно до компонентів словосполучення: узгоджені означення (виражене прикметником,дієприкметником,займенником,порядковим числівником) ,стоять перед означуваним словом,а неузгоджені – після нього.За прямого порядку слів додатки постпозитивні(стоять після присудка)
Залежно від значення обставини займають різні позиції:
обставини способу дії перед присудком
місця і часу- перед присудком
всі інші – будь яке місце у реченні
За інверсії порядок слів передує підметові.Узгоджене означення за зворотного порядку слів уживається після означуваного слова для виділення важливої в смисловому відношенні ознаки.Для виділення додатка також застосовується інверсія – додаток стоїть перед дієсловом. Порядок слів разом з інтонацією дає мовцеві змогу передбачити різні відтінки думки.
8.Двоскладне речення .Структура двоскладного речення : група підмета,група присудка.Підмет як головний член речення .Прости підмет,способи його вираження .
Двоскладним називається речення в якому є обидва головні члени підмет і присудок(Дума горить в смертельному огні).
У двоскладному реченні виділяють групу підмета- означення ,групу присудка – додаток, обставину.
Підмет головний член речення ,що означає предмет ,ознака якого названа в присудку ,відповідає на питання хто?що?
Типи підметів:
-простий
-складений
Простий підмет- виражається
іменником (Відкриває двері осені вересень)
займенником
або іншою частиною мови у значенні іменника(Минуле в памяті живе,сьогоднішнє в думі ...- прикметник ,що перейшов у іменник.Десять ділиться на пять.- числівник.Жити – вітчтзні служити.- дієслово.)
9. Двоскладне речення. Структура двоскладного речення. Групу підмета, група присудка. Підмет, як головний член речення. Складений підмет, способи його вираження.
Члени речення поділяються на головні і другорядні.
Головні члени речення становлять його граматичну основу - це підмет і присудок. Граматична основа виражає предикативність. Так у речені Людина бореться за вої права мовець встановлює, що дія реальна і відбуваєтья в момент мовлення.
Просте речення має у своєму складі одну граматичну основу, складне - дві граматичні основи, або й більше.
Підмет - головний член речення, що позначає предмет, ознака якого названа в присудку (хто, що)
Типи підметів: простий і складений.
Простий підмет виражається іменником, займенником, або ін. частинами мови у значені іменні. (Відкриває двері осені вересень) - простий виражений ім.
(Деять ділиться на п'ять) - прост., вираж. числ.
(Жити-відчизні служити) - інфінітив
Складенний підмет виражається нерозкладним словосполученням. ( А на березі ріки три стоять стрункі дубки) - підмет, складений.
10. Присудок як головний член речення. Види присудків. Простий присудок.
Присудком – називається головний член двоскладного речення, що виражає ознаку підмета в часі. Ця ознака може вказувати: на дію - Серпень іде по жовтавій стерні.; на властивість – Мій брат – учитель; на приналежність – Ця книжка братова; на стан – Трава зеленіє.
За структурою присудки розрізняють:
У простому присудку лексичне і граматичне значення виражаються одним словом, у складному – зв’язка чи допоміжне дієслово є носіями граматичного значення, а іменна частина чи інфінітив – носіями лексичного значення.
Простий присудок виражається дієсловом дійсного, умовного чи наказового способу: Небо бринить, немов запнуте; І я б гуляв оце в зеленому гаю; Хай вічно світить сонце над полями. Зрідка простий присудок виражається вигуково-дієслівними формами, синтаксично нерозкладними словосполученнями або фразеологізмами: А хвиля хлип, а галька – шуршу…; Звідси і бере початок наш Славутич; Я печу раків і стою на одному місці.
11. Присудок як головний член речення. Складений дієслівний присудок.
Присудок – це головний член речення, що виражає ознаку предмета в часі.
Є два типи присудків: простий і складений.
Складений в свою чергу поділяється на: дієслівний і іменний.
Складений дієслівний = допоміжне дієслово + інфінітив.
Наприклад: З-за обрію стали накочуватися хмари.
Інфінітив у цьому присудку називає дію, а допоміжне дієслово вказує на реальність чи нереальність дії та на її час.
Допоміжними дієсловами можуть виступати:
1. дієслова, що вказують на протікання дії(почати, закінчувати)
2. дієслова із значенням бажаності, можливості, доцільності(хотіти, бажати, прагнути, сміти)
3. дієслова, що виражають мислительні або психічні процеси(думати, сподіватися, боятися)
4. прикметники(радий, схильний, повинний)
5. стійкі сполучення(мати право, мати нагоду, виявити сміливість) .
12. Присудок як головний член речення. Складений іменний присудок, способи їх вираження.
Присудок – це головний член речення, що виражає ознаку предмета в часі.
Є два типи присудків: простий і складений.
Складений в свою чергу поділяється на: дієслівний і іменний.
Складений іменний = дієслово зв’язка + іменна частина, виражена іменником, прикметником, дієприкметником, числівником, займенником.
Наприклад: День був сонячний.
Усі дієслова – зв’язки виконують граматичну функцію – вказують на особу, час і спосіб. (Восени Віталик буде студентом)
У ролі іменної частини можуть виступати іменники у будь-якому відмінку. Іменну частину можуть утворювати прийменниково-відмінкові форми або ступені порівняння прикметників.
13. Тире між підметом і присудком
Тире ставимо:Якщо підмет і присудок виражені іменником або числівником у називному відмінку.
Напр.: Мир- для всіх народів щастя.
Якщо підмет і присудок або один із них виражені інфінітивом.
Напр..: Жити- вітчизні служити.
Якщо перед присудком стоять вказівні частки: то , це, значить, ось.
Напр..: Рідний батько- це найвища святиня у світі.
Якщо підмет виражений особовим займенником і на нього падає логічний наголос.
Напр..: О труд. Наш труд, ти- гордість батьківщини.
Якщо перед присудком стоять слова: як, мов, ніби , наче і на цей присудок падає логічний наголос.
Напр..: Ніч- мов криниця без дна.
Тире не ставимо:
Якщо перед присудком є заперечна частка не.
Напр.: Серце не камінь.
Якщо присудок стоїть перед підметом.
Напр.: Хороша таки штука життя.
Другорядні члени речення. Додаток як синтаксичне вираження об’єкта дії.
Прямий і непрямий додаток, способи його вираження.
Додаток- це другорядний член речення який називає предмети на яких спрямована дія, стан, ознака іншого предмета і відповідає на питання кого? чого? кому? чому? ким? чим?
Напр.: Двоє трьох не чикає.
Мудрість з роками нам дана.
Додатки залежать від дієслів, можуть залежати від іменника із значенням дії процесу,
керівника, діяча.
Типи додатків
прямий
непрямий
Прямим- називається додаток що означає предмет на який безпосередньо спрямовують дію перехідного дієслова.
Напр.: Він стоїть
З.в. без прийменника( н: читати книгу)
Р.в. без прийменника коли є частка «не» ( н: не вчити вірша)
У Р.в. без прийменника, коли дія переходить на весь предмет а не на частину.( н: купити хліба)
15. Другорядні члени речення. Означення як синтаксичне вираження атрибута. Узгоджені та неузгоджені означення, способи їх вираження.
Додаток – це другорядний член речення який називається предметом на якій спрямована дія,стан або ознака іншого предмета. Відповідає на питання непрямих відмінків кого, чого, ким, чим, на кому, на чому.
Н: Ти даєш мені сонце гоже і повітря даєш і снагу.
Двоє на третього не чикає.
Додаток найчастіше залежить від дієслів можуть залежати від іменників із значенням дії процесу, керівника, діяча.
Н: Викладач мови; Директор школи; Боротьба з недолі.
Означення – це другорядний член речення який вказує на ознаку предмета його якість, властивість, приналежність, кількість або порядок. Відповідає на питання який, чий, котрий.
Означення бувають узгоджені і неузгоджені
Узгоджене означення – поєднується з головним словом зв’язком узгодження тобто узгоджується з ним тобто у роді, числі та відмінку.
Н: З кожної гілочки на калині звисають важкі червоні грони.
Не узгоджене означення – поєднується з основним словам зв’язком керування чи прилягання.
Н: На хвилі місяць грає симфонію без слів.
16. Другорядні члени речення. Прикладка як особлива форма означення. Написання прикладки з означуваним словом.
Прикладка – це означення, виражене іменником або іншою частиною мови, узгоджуване з означуваним словом у відмінку.
Властивості прикладки:
- є різновидом означення;
- вказуючи на ознаку предмета дає йому нову назву;
- виражається іменником;
- може стояти перед означуваним словом і після нього;
- найчастіше узгоджується з означуваним словом у відмінку;
Ознаки прикладки:
синтаксична (дає предметові іншу назву)
граматична (виражається іменником)
Прикладка виражається одним словом або сполученням слів.
Пишуться окремо і через дефіс з означуваним словом, що залежить від семантики поєднуваних слів.
Дефіс ставимо:
а) якщо означуване слово і прикладка є загальними назвами. Наприклад: вчитель-фізрук
б) якщо означуване слово стоїть після прикладки і виражено власною назвою. наприклад: Київ-місто
в) якщо іменник, що має атрибутивне (означальне) значення виступає в ролі прикладки у постпозиції. наприклад: дівчина-красуня.
г) коли слово ввійшло до складу термінів.
Дефіс не ставимо:
а) якщо прикладка – власна назва, постпозитивна щодо означуваного іменника. Наприклад: місто Київ.
б) якщо прикладка є видовою назвою: трава звіробій.
Прикладки – індивідуальні назви заводів, фабрик, пароплавів, організацій, підприємств, наукових праць, літературних творів, газет, журналів, кінофільмів, тощо пишуться з великої букви і в лапках. Наприклад: газета «Слово», табір «Орлятко».
17.Другорядні члени речення. Обставина як синтаксичне вираження різних ознак і відношень дії або стану. Типи обставини за значенням.
Обставиною називають другорядний член речення,що означає обстав дії,стану або ознаки,виражається прислівником,дієприслівником,інфінітивом прив’язується з головним словом,зв’язком прилягання або керуванням від дієслова.
Типи обставини за значенням
Способу дії,вказує на спосіб здійснення дії чи вияву ознаки.
Відповідає на питання Як? Яким способом?
( Я їду, і в’ються спогади незримо )
Місця,означає місце дії,процесу стану,напрямок і шляхи руху
Відповідає на питання Де?
( Життя другом як поле розстели )
Часу вказує на час дії його тривалість
Відповідає на питання Коли ? З якого часу?
( Споконвіку наша Україна розцвітала )
Причини,вказує на прилягання дії.
Відповідає на питання Чому? Через що? У зв’язку з чим?
( Вицвіли в матері очі від чекання )
Мети,вказує на мету дії
Відповідає на питання Чому?З якою метою?
( Для радості і щастя – ось для чого приход людина в життя )
Умови,вказує на умову,за якої може відбуватися дія.
( Мелодія опанує душею загніздивилась там,не хутко німіє )
З допустовим значення виражає те,в супереч чому відбувається дія.
Відповідає на питання Незважаючи на що?
( Наперекір усьому ми живем )
18. Односкладні речення з головним членом,співвідносним із підметом-називні. Типи називних речень.
Речення у яких предикативний центр співвідноситься з підметом називається називним – це речення що означає предмети і явища без вказівки на дію. (Ясний день).
Речення у яких предикативний центр співвідноситься з присудком їх є декілька типів:
Є кілька типи називних речень
Буттєві,що стверджують буття,наявність предметів чи явищ у реальній дійсності. (Весна.Теплінь)
Вказівні ( Ось і хата )
Власне називні: ( Бібліотека. Роман» Прапороносці»)
Оцінні:( Це справжні воїни.Герої! )
Спонукальні: ( Вогонь! Вогонь!..)
Називні речення здебільшого вживаються в художньому стилі: в описах,у ремарках п’єс,чи сценаріїв,у роздумах і спогадах.
19.Односкладні речення з головним членом , співвідносним із присудком. Охарактеризувати означено-особові , неозначено- особові, узагальнено-особові речення.
Речення у яких предикативний центр співвідноситься з присудком.
Означено-особові (художній і розмовний стиль), головний член речення виражається:
Наприклад: Для добрих друзів відчиняю дім і маю серця щиру нагороду.(А. Малишко)
За правду браття, єднаємось щиро. (Леся Українка)
Ходімо в сад. Я покажу вам сад. (М. Вінграновський)
Неозначено-особові (художній стиль), головний член речення виражається:
1)у 3-й особі множини теперішнього або майбутнього часу або формою множини минулого часу
Наприклад: Дзвонять у всі дзвони.(А. Шиян)
Гей, рубали ворогів та по всіх фронтах.(П. Тичина)
Узагальнено-особові (художній стиль, розмовний, прислів’я та приказки) головний член речення виражається:
1)2-ї особи однини (рідше – в інших особах), (дія узагальненої особи)
Наприклад: Що посієш, те й пожнеш.
Золоті гори обіцяє.
Як дбаємо, так і маємо.
Дарованому коневі в зуби не дивляться.
20.Односкладні речення з головним членом, співвідносним із присудком. Охарактеризувати безособові та інфінітивні речення.
Речення у яких предикативний центр співвідноситься з присудком.
Безособові ( художній, розмовний стиль). Головний член речення виражається:
1)безособовим дієсловом;
2)особовим дієсловом у безособовому значенні;
3)дієслівною формою на –но, -то;
4)словом нема(є)
5)предикативним прислівником
Наприклад:На сході вже світає.(І. Нехода)
Вітерцем дмухнуло з долини.
Хай слово мовлено інакше – та суть в нім наша зостається. (П. Тичина)
Літа вже немає, сніг, дими навколо.
Прикро, геть нікудишньо стало на душі.(О.Гончар)
Інфінітивні(художній. Розмовний стиль) головний член речення виражається:
1.інфінітивом
Наприклад:Писати тільки правду, не зраджувати її ні за яких обставин.(О. Довженко)
Запросити б друзів до хліба-солі і живих, і мертвих у далекім полі (А.Малишко)
21. Повні і неповні речення. Двоскладні й односкладні неповні речення, їх функції та структурні різновиди.
Речення – це граматично та інтонаційно оформлена за законами даної мови синтаксична одиниця, яка є засобом формування, вираження чи повідомлення думки.
Неповним називають таке речення, у якому пропущено один, або кілька членів необхідних для його структури.
Н: Весна багата на квіти, а осінь на сніпки.
Неповні речення широко вживаються у розмовному, художньому, і публіцистичному стилях, особливо характерні вони в діалогічному мовлені.
Є такі типи неповних речень:
КОНТЕКСТУАЛЬНІ – це структурно і семантично неповні речення.
У таких реченнях пропущено член легко відновлюється з контексту ( тобто з найближчих речень тексту). Причиною пропуску є те, що слово вживалося і немає потреби його повторювати.
Н: Червоними озерами цвіли в лісосмузі маки. Синіли озера біля них – сокирки.
СИТУАТИВНІ – це структурно і семантично неповні речення.
У ситуативних реченнях пропущено член, відновлюється з ситуації. Причиною пропуску є те, що всі учасники розмови, знають про що йдеться.
Н: Коли граємо у футбол, ми кричимо «пасуй»
ЕЛІПТИЧНІ – у таких реченнях пропущено присудок( дієслово), який неможливо поповнити ні з контексту ні з ситуації, на пропущений присудок вказують, додаток чи обставина.
Н: зорі в небі( двоскладне, еліптичне, неповне).
Берег любові в далекім тумані.
23. Узагальнюючі слова при однорідних членах речення. Розділові знаки.
Узагальнюючими називають слова,що об’єднують в одну групу всі перелічувані предмети, ознаки, дії тощо.
Н. Все у цвіті сонця золотого : наша школа, вулиця й завод.
Узагальнюючі слова, як правило, є тими самими членами речення, що й об’єднувані ними однорідні члени. Тому вони можуть виражатися різними частинами мови – іменниками,займенниками,прислівниками.
Узагалюнююче слово виражає ширше, родове поняття, вказує на ціле, а однорідні члени містять у собі видові поняття,називають частини цілого.
Н.Наближення зими у всьому серце чує: і в шелесті листів, і в вітрі, і в стежках. Часто між цими поняттями виникає пояснювальний зв’язок, що передається словами а саме, тобто, наприклад, як-от.
Н.Усе його цікавило, а саме : дорога,ліс, окопи під лісом.
Кома при однорідних членах речення
Кома між однорідними членами ставиться:
Н.Перлами,росою,сонцем, долиною вмивається земля.
2) якщо однорідні члени речення з’єднані протиставними сполучниками а, але,проте,зате(але),так,хоч(хоча),однак.
Н.Праця садівника неспокійна, але почесна і самою суттю мирна.
3) якщо однорідні члени речення з’єднані сполучниками і(й),та (і) в пари, то кома ставиться тільки між парами.
Н.Дихнуло з півночі і півдня, з заходу і сходу.
4)якщо однорідні члени речення з’єднані повторювальними (двічі і більше) сполучниками і..і,та…та,то…то,чи…чи, чи то…чи то,або….або,не то…не то.
Н.Працею людина і сильна, і багата.
5) якщо одна частина однорідних членів з’єднана сполучниками, а інша вживається без них.
Н.Ти працюєш, ти певний мети любиш край свій, і сонце, і квіти.
6)якщо однорідні члени речення з’єднані парними сполучниками
Як..так, хоч..але, не тільки…але й, якщо не…то,не так…як, то кома ставиться тільки перед другою частиною.
Н. Не тільки рукописи ваші,але й думки були у ті роки.
Кома не ставиться
1)якщо сполучник і(й), або,чи,та(і), вжито при однорідних членах речення один раз. Н.Пролетіли роки грізні в перемогах і боях.
2)між двома дієсловами в однаковій формі, що вказують на рух і його мету. Н.Йди сядь коло мене, я щось маю тобі казать.
3)між двома однорідними членами речення (звичайноз протилежним значенням), з’єднаними повторювальними двічі сполучниками і , ні , що утворюють один суцільний вираз. Н.І сміх і горе, ні риба ні м’ясо,і так і ні.
24.Відокремленні члени речення. Поняття про відокремлення. Умови відокремлення. Відокремлені означення.
У реченні другорядні члени можуть виділятися інтонаційно і за значенням. Пор. Зоране весною поле має святковий вид. і Поле,зоране весною, має святковий вид. У першому реченні слова зоране весною, лише характеризують предмет (поле), на них не зосереджується увага, інтонацією вони не виділяються, а промовляються разом із словом поле (перша пауза робиться тільки після слова поле). У другому реченні на словах зоране весною зосереджується особлива увага, їх значення виділяється і підкреслюеться, оскільки від них залежить зміст останньої частини повідомлення (лише те поле має святковий вид, що зоране весною; святковий вид у поля тому, що воно зоране весною і т. ін.). Такого відтінку в значенні першого речення немає. У другому реченні слова виділяються й інтонацією: робиться велика пауза перед ними і після них.
Отже, причиною відокремлення є бажання мовця підкреслити, виділити або уточнити якусь частину висловлювання.
Відокремлення другорядних членів відбувається за певних умов. Основні з них такі:
1.Незвичний, зворотний порядок слів у реченні. Нормою для сучасної української літературної мови є такий стан, коли означення стоїть перед словом, до якого воно відноситься (новий будинок, літній відпочинок, екзаменаційна сесія).
У реченні-Тільки де-не-де виглядають над кудлатими вербами вшиті очеретом гребені хат... означення вшиті очеретом стоїть на своєму місці — перед означуваними словами гребені хат. Але якщо поширене означення вшиті очеретом поставити після означуваного гребені хат, то порушення звичного розташування членів речення викличе смислове й інтонаційне виділення його, тобто буде створено умови для відокремлення, пор.: ...
виглядають над кудлатими вербами гребені хат, вшиті
очеретом.
2. Велика кількість залежних слів від одного члена речення. Якщо один із членів речення має багато залежних слів,то вони набувають смислової самостійності і відокремлюються. Н.Хлопець розповідав посміхаючись. І Хлопець розповідав, по-дитячому посміхаючись з приводу
невисловлених думок.
3. Синтаксична (граматична) несполучуваність слів,які пов'язуються між собою лише за значенням. В українській мові (як і в російській) особові займенники не можуть мати узгоджених означень. Тому, якщо в реченні при займенниках вживаються означення, вони обов'язково
відокремлюються. Н.: І це ж ми всі, дрібні та непомітні, серця ведемо у краї блакитні.
4. Додаткове значення чи відтінок якогось другорядного члена речення. Найчастіше це додаткове значення причини. Так, у реченні Будучи дуже пошкодженим, човен поступово тонув дієприслівниковий зворот будучи дуже пошкодженим, що є тут обставиною, має додаткове значення причини (Н: Оскільки човен був дуже пошкодженим, то...).
Відокремлені означення
Узгоджені означення відокремлюються в таких випадках:
Якщо прикметниковий зворот стоїть після означуваного слова. Прикметниковим зворотом називається прикметник разом із залежним від нього словами.
Н.Над головами плавали рожеві хмарки, схожі на медуз.
2. Якщо дієприкметниковий зворот стоїть після означуваного слова. Дієприкметниковим зворотом називається дієприкметник разом із залежними словами.
Н.Неподалеку від нього [гаю] проходила дорога на Миргород, стоптана копитами коней, ліворуч — глинища,занесені снігом.
3. Якщо прикметниковий або дієприкметниковий зворот чи означення стоять на початку речення перед означуваним словом, відносяться до підмета і мають додаткове обставинне значення (значення причини, умови; в таких випадках можна додати слова будучи, бувши).
Н. Осяяний сонцем, перед нами розкрився зовсім новий світ.
4. Якщо одне або кілька узгоджених означень стоять після підпорядковуючого слова (іменника), перед яким уже є залежне від нього означення.
Н.Бона [Ніна] почула, нарешті, його голос, невиразний і далекий.
5. Якщо поширене або непоширене означення відноситься до особових займенників, незалежно від того, чи стоять вони після займенника, перед ним.
Н.Він [дід] стояв на кормі з веслом, суворий і красивий.
6. Якщо поширене або непоширене означення відірване від означуваного іншими словами, найчастіше присудком,незалежно від того,чи воно стоїть у реченні після означуваного слова, чи перед ним.
Н.Артилеристи збилися до купи, збентежені і злі.
Не відокремлюються:
1. Означення, якщо вони за змістом стосуються присудка. Н.Хата стояла на горі чиста, біла, весела.
2. Якщо прикметниковий або дієприкметниковим зворот стоїть перед означуваним словом і має лише означальне значення (без додаткового обставинного значення)
Н.Над берегом послався невеликий, густо зацвічений білою ромашкою луг.
Відокремлення неузгоджених означень
Неузгоджені означення, виражені непрямими відмінками іменників з прийменниками,відокремлюються комами для підкреслення їх значеня.
Н. Жвава дівчинка, з ямочками на щоках. справляла приємне
Враження.
2. Неузгоджені означення, виражені інфінітивом, відокремлюються тире в тому випадку, коли перед ними
можна поставити слова а саме.
Н.На нашу долю випало відповідальне доручення — організувати новорічний бал.
3. Поширене неузгоджене означення відокремлюється завжди, якщо воно стоїть після означуваного іменника.
Н.Яків, з розстебнутим коміром сорочки, лежав
на траві і дивився в небо.
Воно відокремлюється й тоді, коли стоїть перед означуваним словом, вираженим займенником.
Н. У сатиновій сорочці, у полатаних штанях, він [Кузьма] прийшов сюди першим з дружиною й дітьми.
В інших випадках неузгоджені означення не відокремлюються. Н.Голубу сорочку в перехваті підперезано матер'яним поясом з китицями.
25. Відокремлені члени речення. Поняття про відокремлення .Умови відокремлення.Відокремлені прикладки.
Відокремленими називаються другорядні члени речення ,які для підсилення смислової ролі виділяються в усному мовленні інтонацією ,а в письмовому комами,рідше тире.
Умови відокремлення:
1)незвичайний ,зворотний порядок слів у реченні
Наприклад: Землю,вкриту снігом,оповила тиша.
2)велика кількість залежних слів від головного члена речення
Наприклад: Хлопець розповідав, по-дитячому посміхаючись з приводу невисловлених думок.
3) синтаксична несполучуваність слів ,які повязані між собою лише за значенням
Наприклад: І це ж ми всі ,дрібні та непомітні ,серця ведемо у краї блакитні.
4) додаткове значення чи відтінок другорядного члена речення(якщо означення має значення обставини).
Наприклад:Наляканий громовицею,кінь тихенько заїржав.
Відокремлені прикладки:
Поширені і непоширені прикладки бувають відокремленими і відокремлюються комами якщо:
Поширена прикладка стоїть після означуваного слова вираженого загальним іменником.
Наприклад: Секвойя, найвище дерево у світі, росте у Північній Америці.
Прикладка стосується особового займенника (незалежно від його розташування в реченні)
Наприклад: Заслужений митець, він з радістю передає багатий досвід молоді.
Поширена або непоширена прикладка, що залежить від власної назви , відокремлюється тоді, коли в реченні стоїть після пояснювального слова (тобто після власної назви).
Наприклад: Байраками їхав до війська Григорій Триволя – козак молодий.
Поширена або непоширена прикладка, що є власною назвою, відокремлюється тоді ,коли стоїть після ОС і вжита для уточнення.
Наприклад: І єдиною втіхою, єдиною розрадою для неї був він, Яків.
Якщо прикладка сполучується з пояснювальним словом за допомогою слів або, наприклад, чи, тобто, як-от, от-от, а саме, навіть, зокрема, родом, на ім’я, на прізвище та інше, то вона обов’язково відокремлюється.
Наприклад: Тайга, тобто заболочений хвойний ліс, тягнеться на сотні кілометрів.
6) Прикладка приєднується за допомогою сполучника як і має обставинний відтінок причини.
Наприклад: У горах Бренський , як командир, зустрівся з новими труднощами.
Кома не ставиться при відсутності відтінку причинності.
Наприклад: Платон Воронько як член диверсійної розвідки побував у ворожому тилу.
Прикладка із сполучником як не відокремлюється комами, коли вона означає в ролі кого чи чого виступає предмет.
Наприклад: Соняшник як декоративна рослина довго прикрашав тільки квітники та оранжереї.
Непоширена або поширена прикладка (тобто прикладка-словосполучення), що стоїть в кінці речення, відокремлюється не комою, а тире, щоб відрізнити її від однорідного члена.
Наприклад: Дивлячись на людей, усміхався і мій батько – великий добрий чоловік.
Якщо прикладка стоїть перед ОС і має додаткове обставинне значення.
Наприклад: Природжений співак , Петро любив пісні і в душі пишався своїм артистизмом.
26. Відокремлені члени речення. Поняття про відокремлення. Умови відокремлення. Відокремлені обставини. Відокремлені додатки.
Відокремленими називаються другорядні члени речення ,які для підсилення смислової ролі виділяються в усному мовленні інтонацією ,а в письмовому комами,рідше тире.
Умови відокремлення:
1) незвичайний ,зворотний порядок слів у реченні
Наприклад: Землю,вкриту снігом,оповила тиша.
2)велика кількість залежних слів від головного члена речення
Наприклад: Хлопець розповідав, по-дитячому посміхаючись з приводу невисловлених думок.
3) синтаксична несполучуваність слів ,які повязані між собою лише за значенням
Наприклад: І це ж ми всі ,дрібні та непомітні ,серця ведемо у краї блакитні.
4) додаткове значення чи відтінок другорядного члена речення(якщо означення має значення обставини).
Наприклад:Наляканий громовицею,кінь тихенько заїржав.
Відокремлені додатки
Додаток відокремлюється дуже рідко. Здебільшого відокремлюються такі групи:
Додатки з прийменником та словами вжитими в значенні прийменника - крім, за винятком, не рахуючи, на відміну від, починаючи з … і кінчаючи і подібні, що означають предмети, які виключаються з ряду інших.
Наприклад: Окрім батьків, на загальні збори були запрошені всі вчителі.
Додатки з прийменником замість, що означають предмети, які можуть заміщати один одного.
Наприклад: Замість парт, в клас поставили нові столи.
Відокремлені обставини
Здебільшого відокремлені поширені обставини:
Якщо допустова обставина виражена слово сполучником і зв’язана з іншими членами речення за допомогою прийменників наперекір, всупереч, незважаючи на, то така обставина відокремлена незалежно від того, де вона стоїть ( на початку речення чи в кінці).
Наприклад: Всупереч нашим сподіванням, ріка виявилась неглибокою.
Відокремлення інших обставин виражене іменником , зумовлюється стилістичними завданнями та намірами автора. Якщо ту чи іншу обставину автор хоче виділити серед інших членів речення, надати їй особливого значення, більшої смислової вам, то він її відокремлює (в усній мові інтонацією, на письмі – комами або тире).
Найчастіше відокремлюється за таких умов:
а) обставини часу або способу дії, якщо вони мають в значенні відтінок умови.
Наприклад: Ремонт доведеться робити своїми силами до того ж негайно.
б) обставини причини, якщо вони мають у значенні відтінок приводу чи підстави для дії ( особливо із словами через, згідно з, завдяки, у зв’язку з, внаслідок, з причини, залежно від)
Наприклад: Пасажир, залежно від обставин, може зупинити поїзд стоп – краном.
в) обставини умови зі словами при, при наявності, при відсутності.
Наприклад: Спортсмен, при відсутності довідки про стан здоров’я, до змагань не допускаються.
Обставина, виражена дієприслівним зворотом, відокремлюється майже завжди.
Наприклад: Там летять із гір потоки, обганяючи вітри.
Дієприслівник разом з пояснюваними словами може не відокремлюватися, якщо він зливається в єдине ціле з дієсловом – присудком.
Наприклад: Ходив він трохи ніби присідаючи, як на сіні.
Відокремлюються й одиничні дієприслівники якщо вони стоять на початку або в середині речення.
Наприклад: Пархоменко наближався, не поспішаючи, і пильно придивлявся до тих, що сиділи в машині.
Якщо одиничний дієприслівник має значення обставини способу дії стоїть безпосередньо за присудком або в кінці речення, то він не відокремлюється. Такий дієприслівник або вже повністю перейшов у розряд прислівника , або лише набуває ознак прислівника.
Наприклад: Ідуть дівчата в поле жати
та, знай, співають ідучи.
В окремих випадках дієприслівник і дієприслівні звороти вже повністю перейшли в прислівники, які не відокремлюються: нехотя, лежачи, сидячи, не покладаючи рук, не ївши, не спавши.
Наприклад:
Читаючи лежачи шкідливо
Син не поспішаючи виходив з кімнати.
27. Уточнюючі слова і звороти в складі простого речення. Пунктуація при уточнюючих членах речення
Уточнюючими називаються такі додаткові слова і сло восполучення, які стоять після інших членів речення і зв'язані з ними, роз'яснюють і конкретизують їх зміст, відповідають на ті самі запитання, є вужчими від основних за значенням, але ніколи з ними не бувають однорідними. У реченні Журавлі летять із гирла кудись аж за Київ, на поліські болота (О. Г.) уточнюючим членом є словоспо лучення на поліські болота. Це додаткові слова до обставини місця кудись аж за Київ, що відповідають на однеЙ те саме запитання куди? (журавлі летять куди? — кидись аж за Київ: летять куди? — на поліські болота). Вони вужчі за значенням від обставини кудись аж за Київ і конкретизують її, тобто точніше вказують на місце, Куди летять журавлі. Оскільки між обставинами кудись аж за Київ і на поліські болота в цьому реченні не можна вставити єднального сполучника і без порушення змісту речення, тому вони й неоднорідні. Такі члени речення ви конують функцію уточнення.
Уточнюючі слова до інших членів речення можуть приєднуватися словами а саме, цебто, тобто, або (в зна ченні тобто). Наприклад: Ліс, або, як кажуть серби,— гуша,— це не просто сосни та дуби (Рил.).
Уточнюватися може обставина, додаток, означення, і також підмет і присудок (або його складова частина). Наприклад:
1. Уточнююча обставина способу дії: Сиве колосся спадало кружком, по-козацьки (Коцюб.).
2.Уточнююча обставина місця: Тут, на узліссі, розкіш іула вітрові (Коцюб.).
3. Уточнююча обставина часу: Рано стало золоте сонечко. Рано, разом з сонцем, прокинулась і Харитя (Коцюб,).
4. Уточнююче означення: Кров батьківська, січова, ще змалку обізвалася в жилах малої дитини (Мирн.).
5. Уточнюючий присудок: Я буду учителем, математиком.
6. Уточнюючий додаток: ...Ніякий шкідник, ніяка нечисть не витримує влітку розпечених пісків,їхніх пекельних температур (О. Г.).
7. Уточнюючий під мет: Обидва, Діденко і Чумак, прислухались до шереху в передпокої (Гол.).
Розділові знаки при уточнюючих словах:
1.Уточнюючі члени речення на письмі відокремлю ються комами: А віддалеки, з села, дівоча пісня долітає (Рил.); Від берега, під вербами, вода була наче зеленава
2.Уточнюючі слова можуть відокремлюватися також тире: Працюємо, як любимо — весело (Тич.);
3. Члени речення, при яких стоять слова тобто, цебто, а саме, мають уточнююче значення й виділяються комами: Педагогічні інститути готують вчителів, а саме: математиків, істориків, фізиків тощо; Гейзери, тобто джерела гарячої води, відомі на Камчатці.
4. Інколи важко визначити, чи є в реченні уточнення. Якщо перед одним з двох однакових суміжних членів речення можна поставити слово а саме, то такий член є уточнюючим і відокремлюється комою: Заводську газету,багатотиражку, Семен вивчав мало не напам'ять (Соб.). Пор.: Заводську газету, а саме багатотиражку, Семен вивчав мало не напам'ять.
5. Уточнюючі члени речення, приєднувані пояснювальними словами чи, або (в значенні тобто), інакше, відокремлюються комами: Янтар, інакше копалчину смолу, люди знали ще в сиву давнину.
28. Поняття про вставні слова і речення. Інтонація вставних слів, словосполучень і речень. Розділові знаки при них.
Вставними називають слова або словосполучення, які виражають ставлення мовця до висловленої думки.Вони не є членами речення, граматично й інтонаційно виділені, але тісно пов'язані із змістом речення.
Наприклад: Справді, було дуже темно (Стец.);
Вставними можуть бути й окремі речення, що вказують на характер чи оцінку мовленого: Полювання, як ви потіл побачите, потребує чимало часу (О. В.).
Вставні і вставлені конструкції при вимові виділяютьсяпаузами, дещо заниженою інтонацією і логічним наголосом.
Групи вставних слів за значенням
Ставлення мовця до висловленої думки може виражатися за допомогою вставних слів. У реченні вони означають:
1) впевненість або невпевненість, сумнів щодо вірогід ності повідомлюваного: а) безперечно, безумовно, справ нії, зрозуміло, без сумніву, природно, правда, звичайно;б) мабуть, може, можливо, певно, либонь, очевидно,принаймні, напевно. Наприклад: Звісно, то скрипіли охоплені полум'ям осені дерева; Мабуть, неможливо найти галузь знань, яка могла б обійтися без послуг математики
2) джерело думки чи повідомлення: кажуть, мовляв, чую, бачу, чутно, по-моєму, за словами, на думку,як ка жуть, на мій погляд.Наприклад: Шкільний хор, за словами слухачів, співав гарно і злагоджено;
3) емоційне ставлення мовця до змісту висловленого: ясна річ, чого доброго, на щастя, на жаль, на радість, на біду, як на зло, шкода, на диво. Наприклад: Швидко з ним розстались ми, на жаль, інша путь вела мене у даль
4) звертання до співбесідника з метою привернути його увагу, переконати в чомусь, підкреслити щось:уявіть собі, зверніть увагу, прошу вас, чуєте, повірте, бачите, бачили, до речі знаете, погодьтесь, дозвольте.Наприклад: Так скажіть, прошу вас, варт чи не варт вудити коропа (О. В.);
5)порядок, послідовність думок:по-перше,нарешті
Наприклад:Нарешті, курячи пилюгою, з'явилися дві машини (Ст.);
6)висновок, результат, зв'язок з попередньою думкою: отже, взагалі, словом, значить, виходить, навпаки.На приклад: Взагалі, підкова стала в горах коштовністю(о. г.)Примітка. Деякі дієслова та прислівники (здається, кажуть, було,гадаю, думаю, може, звичайно, напевне, видно) в реченнях можуть виступати то як вставні слова, то як члени речення. Порівняймо: Нас теплушки, було, колихали на зав'южених долях долин (Ус,) Тільки було це так давно, що майже все розтануло в далекім марш часу (Довж.); Може, ми колись ще зустрінемось (Корн.).
Розділові знаки при вставних словах і реченнях
Вставні слова, словосполучення і речення можуть стояти на початку, в середині і в кінці речення. Всі вони, як правило, виділяються комами. Наприклад: Влас не кажучи, вечір уже минув, і вже сама ніч! (О. В.); Йому б мовчати, я гадаю (Мал.).
Комою відокремлюються:1)два вставні слова, що стоять поряд, а також вставне слово у середині відокремленого звороту чи після сполучника (рідше — вигуку). Напри клад: Правда, може, я сам-таки в цьому винен... (О. Г.); Полк, сподіваючись, безперечно, на допомогу, продовжу вав боротьбу;2)Вставне слово після сполучника а може виділятися й не виділятися (якщо цей сполучник стосується саме вставного слова): Минув рік, а може й біль ше.— Дядько не підтримав його, а навпаки, розкрити кував.Кома не ставиться, якщо вставному слову передує приєднувальний сполучник на початку речення: І справді оптимізм — невід'ємна риса трудового народу (Рил.)
Вставні слова, словосполучення і речення завжди виділяються дужками або тире. Наприклад: Коли тут — лихо мені тяжке — рознедужався Павло мій (М. В.); А це вміння (розмовляти й слухати) дуже важливе для письменника (Рил.).
29. Звертання. Значення і способи вираження звертання. Розділові знаки при звертанні.
Звертанням -називаэться слово чи група слів, що називають того, до кого звернена мова.
У ролі звертання часто виступають назви осіб або тварин, вони і визначають адресата мовлення: Любіть свою Україну, діти.
Звертання може називати предмети чи явища, персоніфікуючи їх. Такі звертання часто відзначаються експресивністю й образністю:Зійди, зійди, барвіночку, буду поливати.
Звертання частіше всього виражається іменником у формі кличного або називного відмінку однини, у множині- тільки у називному відмінку. Зрідка в ролі звертання можуть виражатися субстантивовані слова- прикм.,дієприкм.:О юність, ти наша надія. Бійці, єднайтесь!Особові займ.,як правило, у ролі звертання не виступають, але часто саме до них відносяться звертання: Ти-бо, Тарасе. Вчив нас правди святої. Якщо зрідка у ролі звертання виступають займ. ти, ви, то їм властивий відмінок різкості, грубості: Ей, ти, чого ревеш?
Розділові знаки при звертанні:
* Звертання може стояти на початку, в середині і в кінці речення.
* Звертання на початку реч. Виділяють комою, а ті, що вимовляються підвищеним тоном з посиленим наголосом- знаком оклику: Омій народе, про тебе мої думи й пісні. Шевченку! Відгук дум своїх чи чуєш ти у нашім співі?
* Одне чи кілька звертань, поширених чи непоширених , у середині речення виділяються комами:Дзвени, моя пісне, про радісні дні.
* Перед звертанням у кінці речення ставиться кома, а після нього той знак, який залежить від інтонації: при слабкій кличній інтонації- крапка, при питальній чи окличній- знак питання чи оклику: Де твоя шинель, сержанте? Привіт й любов, учитель рідний мій.
* Звертання може поширюватися, узг., неузг. Означеннями, прикладками і навіть підрядними реченнями- усі вони виділяються комами:Ой сніги, мої сніги, сріібні та пухнасті, наче все, що навкруги, потонуло в щасті.