Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ВІЙСЬКОВИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ОБОРОНИ УКРАЇНИ
М.С. Бабенко, М.П. Ротань, В.В. Стасюк, Є.Ю. Литвиновський
ВИХОВНА РОБОТА: МЕТОДОЛОГІЯ,
ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИКА.
Випуск І
Навчально-методичний посібник
За редакцією генерал-майора Л.А. Ріпи
Видання інституту
2002
ЗМІСТ
Вступ
РОЗДІЛ 1. Методологічні основи виховної роботи у Збройних Силах України
РОЗДІЛ 2. Концептуальні засади виховної роботи у Збройних Силах України
§1 Нормативно-правові засади виховної роботи
§2. Закономірності та принципи виховної роботи
§ 3. Теоретико-наукові та системно-практичні засади виховної роботи
§4. Сутність та зміст виховної роботи
РОЗДІЛ 3. Загальна характеристика системи виховної роботи
у Збройних Силах України
§ 1. Система та структура виховної роботи у Збройних Силах України .
§ 2. Органи виховної роботи Збройних Силах України:
структура, завдання та напрямки діяльності.
РОЗДІЛ 4 Соціальний статус офіцера структури виховної роботи та його роль в організації виховної роботи з особовим складом.
§1. Статус і роль офіцера структури виховної роботи в системі військового управління.
§2.Поліфункціональний характер діяльності офіцера структури виховної роботи
РОЗДІЛ 5. Морально-психологічне забезпечення виконання завдань оперативної бойової підготовки.
§1. Сутність, зміст, мета і завдання морально-психологічного забезпечення оперативної та бойової підготовки
§2. Вимоги керівних документів щодо оперативної і бойової підготовки та її морально-психологічне забезпечення.
§3. Організація, основні напрямки, форми й методи морально-психологічного забезпечення оперативної та бойової підготовки.
РОЗДІЛ 6. Методика психологічної роботи в підрозділі
§1.Деякі методи вивчення психологічних особливостей військовослужбовця
§2. Методи вивчення психологічних особливостей малих груп військового підрозділу
§3. Деякі особливості технології не репресивного спілкування командира з підлеглими.
§4. Основні прийоми і способи психокорекції та психотренінгу.
РОЗДІЛ 7. Практика роботи щодо зміцнення військової дисципліни та профілактики правопорушень
§1 Система роботи посадових осіб щодо зміцненню військової дисципліни.
§2 Методика аналізу стану військової дисципліни в підрозділі.
§3 Методика аналізу проступку військовослужбовця.
§4 Методика проведення профілактичної бесіди з військовослужбовцями, схильними до порушень дисципліни.
§5 Технологія діагностики та профілактики нестатутних взаємовідносин.
§6. Методика проведення інструктивно-методичного заняття з молодшими командирами за темою: “Система роботи молодших командирів щодо зміцнення військової дисципліни та профілактики правопорушень”
§7.Класифікація конфліктів та методика їх розв’язання
РОЗДІЛ 8 Методика організації гуманітарної підготовки
§1.Методика підготовки і проведення заняття з гуманітарної підготовки.
§2.Особливості проведення занять за методом “розповідь-бесіда”.
§3. Рекомендації щодо застосування на заняттях технічних
засобів, навчально-методичних та наочних посібників.
§4. Організація експлуатації, збереження і ремонту технічних засобів виховання.
§5. Методика підготовки до контрольного заняття.
§6. Додаткові інформаційні заходи в системі гуманітарної підготовки
§7. Система роботи щодо підвищення методичного рівня керівників груп гуманітарної підготовки
РОЗДІЛ 9. Методика інформаційно-пропагандистського забезпечення особового складу підрозділу
§1. Вимоги керівних документів щодо організації інформаційного забезпечення
§2. Методика організації та проведення Днів інформування.
§3. Методика підготовки та проведення інформування особового складу.
§4.Методика організації діяльності редколегії та редакторів бойових аркушів.
§5. Організація цільового прослуховування (перегляду) радіо (телепередач)
РОЗДІЛ 10. Методика організації і проведення культурно-виховної і просвітницької роботи у підрозділі
§1.Порядок оформлення народознавчої світлиці
§2. Методика роботи громадської ради народознавчої світлиці
§3. Методика проведення передвихідних та вихідних (святкових) днів
§4.Порядок проведення вечорів відпочинку.
§5. Методика організації художньої самодіяльності.
§6 Порядок проведення культпоходів, екскурсій з особовим складом
§7. Методика використання бібліотечних фондів військових частин та проведення літературно –музикального вечора у підрозділі.
§8 Методика підготовки та проведення вікторин.
§9.Методика підготовки і проведення диспуту.
РОЗДІЛ 11. Деякі заходи по національно-патріотичному вихованню військовослужбовців у підрозділі.
§1. Методика організації зустрічей з ветераном війни та військової служби, учасником бойових дій у “гарячих точках”
§2. Методика роботи з віруючими військовослужбовцями.
§3. Методика підготовки та проведення вшанування кращих військовослужбовців.
§4. Методика підготовки і виступу з доповіддю.
§5. Методика підготовки й проведення колективної бесіди
РОЗДІЛ 12.Деякі форми роботи з особовим складом і методика їх застосування
§1. Технологія індивідуальної бесіди з підлеглим.
§2. Порядок застосування колективних форм роботи з особовим складом.
§3 Деякі аспекти роботи з батьками військовослужбовців.
§4.Порядок проведення методичної підготовки з молодшими командирами з питань організації проведення виховної роботи у підрозділі
Розділ 13. Технологія проведення військово-соціальної роботи в підрозділі.
§1. Організація контролю за виконанням встановлених Законами прав і пільг військовослужбовців.
§2. Порядок проведення вечору запитань та відповідей по соціально-правовій тематиці.
§3. Порядок роботи зі скаргами та заявами військовослужбовців
§4. Як підготувати і провести правову інформацію з особовим складом.
§5.Порядок оформлення куточка правових знань.
Розділ 14. Методика планування виховної роботи в підрозділі як компонент проектування виховного процесу у Збройних Силах
§1.Основний зміст і порядок відпрацювання плану виховної роботи в підрозділі на місяць.
§2.Особливості планування морально-психологічного забезпечення на період виконання конкретних завдань.
Заключна частина.
Список рекомендованої літератури:
Лефевр А. Конфликтующие структуры. –М., 1967. –с.
Щербаков А.И. Формирование личности учителя в системе высшего педагогического образования: Автореф. дисс. ...д-ра пед. наук. - Л., 1968.
Бабенко М.С., Ротань М.П., Стасюк В.В., Литвиновський Є.Ю. Виховна робота: методологія, організація і методика: Навчально-методичний посібник: К.: ВГІ НАОУ, 2002-__с.
В цьому навчально-методичному посібнику публікуються деякі лекції щодо методології та організації виховної роботи; висвітлюються основні аспекти психологічної роботи в підрозділі; практика профілактики правопорушень; організація і методика гуманітарної підготовки особового складу, його інформування та проведення з ним культурно-виховної і просвітницької роботи; деякі заходи щодо національно-патріотичного виховання військовослужбовців; організація і методика використання основних форм роботи з особовим складом; практика проведення військово-соціальної роботи; способи вивчення динаміки громадської думки військового колективу, прийоми її формування, організація експлуатації, збереження та ремонту технічних засобів виховання; планування виховної роботи в підрозділі.
Посібник розрахований на слухачів Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України, командирів підрозділів і їх заступників з виховної роботи, активістів. Його підґрунтям є досвід роботи, який перевірений військовою практикою, теоретичні напрацювання військових вчених.
Безумовно, посібник не в змозі дати вичерпні відповіді на питання, які можуть виникнути при роботі з особовим складом. Він носить в основному довідковий характер, дає рекомендації та поради.
Автори навчально-методичного посібника будуть вдячні всім, хто прийме участь в обговоренні піднятих проблем, поділиться своїм досвідом роботи з людьми.
Під загальною редакцією Л.А.Ріпи, генерал-майор, доцент, начальник ВГІ НАОУ
Рецензенти:
ВСТУП
Із року в рік зростають вимоги до командно-виховного складу щодо підвищення виховного й морально-психологічного забезпечення життєдіяльності підрозділів, частин (кораблів) і з’єднань, запровадження сучасних психолого-педагогічних, соціально-правових технологій для реалізації духовного та професійного потенціалу особового складу під час бойового чергування та специфічної діяльності військ (сил). Об’єктами виховного впливу повинні стати рота –батальйон –полк (бригада). При цьому особлива роль в досягненні військової ефективності навчально-виховного процесу належить роті, батареї та їм равним підрозділам. Значення цієї ланки загальновійськового організму постійно зростає. І це відноситься до всіх видів Збройних Сил України.
Важлива роль роти неодноразово підкреслювалась багатьма полководцями та воєнними теоретиками, які вказували на те, що той, хто хоче не на словах, а на ділі проявити турботу про боєздатність військ, повинен уважно відноситись до роти, бо саме в ній реально здійснюється підготовка кожного воїна. Ядерна зброя, величезна вогнева й ударна сила інших засобів боротьби, високі темпи пересування військ, наявність проміжків та відкритих флангів у бойових порядках придають сучасному бою рішучий і високоманеврений характер з різкими змінами обстановки та створюють умови для активних, сміливих й ініціативних дій підрозділів.
РОТА –тактичний підрозділ, здатна самостійно вирішувати поставлені задачі. Вона забезпечена сучасною бойовою технікою і зброєю. Візьмемо, для прикладу, механізовану роту. У її розпорядженні бойові машини і інші засоби пересування, які забезпечують високу рухливість, маневреність, що дає можливість здійснювати стрімкі марші, а коли виникає необхідність –швидко роззосереджуватись. Вогневі засоби роти дозволяють їй вести по противнику шалений вогонь, успішно битися з живою силою й танками в будь-яких умовах обстановки.
У взаємодії з підрозділами інших родів військ або самостійно рота здатна в наступі, а також в зустрічному бою рішуче атакувати противника, знищувати його живу силу, вогневі засоби, оволодівати його позиціями, у швидкому темпі розвивати наступ, з ходу форсувати водні перешкоди, переслідувати противника, який відходить, і відбити його контратаки. Механізована рота проникає через бойові порядки противника, його фланги і в тил, здійснює напад на ворога з самих несподіваних напрямків, діє у складі тактичних десантів, самостійно виконує задачі в розвідці, охороні тощо. В обороні рота здатна організованим вогнем нанести противнику поразку на підступах до переднього краю, відбити атаки його піхоти й танків, нанести йому великі втрати та надійно утримувати займані позиції.
Бойова техніка стає все більш складною і грізною, одначе вирішальною силою на війні була й залишається людина. Тому, організовуючи навчання й виховання особового складу, кожний командир і його заступник з виховної роботи повинен чітко розуміти з якими моральними, фізичними й психологічними випробуваннями зіткнеться наш воїн в реальному бою, з яким запасом міцності –бойової, ідейної, моральної –необхідно в мирний час готувати захисників Вітчизни.
Рота, батарея та їм рівні підрозділи є тою важливою ланкою в армійському організмі, де безпосередньо проводяться національно-патріотичний гарт особового складу, його вишкіл і виховання, закладаються основи високої боєздатності та боєготовності військ. Тут воїни оволодівають бойовою технікою і зброєю, навчаються вести бій у всіх його видах, перемагати сильного, технічно оснащеного противника, пильно нести бойове чергування, вартову та внутрішню службу. Тут вони проходять велику життєву школу і гартують волю, формують твердий характер, мужність, фізичну витривалість, силу та спритність, здатність долати будь-які труднощі на шляху до поставленої мети. В підрозділі організується змагання по задачам і нормативам, народжується передовий досвід, запроваджуються в життя всі цінні творчі починання, здійснюється бойове злагодження відділень, обслуг, екіпажів, взводів, складаються братерські зв’язки і військове товариство, здійснюється становлення молодих офіцерів як керівників і вихователів підлеглих.
Сила воїна не тільки в першокласній зброї, не тільки у відмінному бойовому вишколі, але і в непохитній ідейній, національно-патріотичній переконливості, в його морально-психологічній стійкості. Тому командно-виховний склад основні зусилля зосереджує на:
- забезпеченні планування та проведення виховної роботи у відповідності до вимог Концепції виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України;
- реалізації та завдань Державної програми реформування та розвитку Збройних Силах України на період до 2005 року;
- державній і патріотичній спрямованості виховного процесу, забезпеченні морально-психологічної єдності та готовності особового складу військ (сил) до збройного захисту України за бойовим призначенням.
Органи виховної роботи основну увагу зосереджують на реалізації вимог Указу Президента України від 4 вересня 1998 року та удосконаленні системи виховної роботи, застосуванні сучасного проектно-технологічного підходу до планування, управління та проведення виховних заходів. Вони наполегливо втілюють у підготовку військ (сил) систему морально-психологічного забезпечення, враховуючи досвід локальних війн і збройних конфліктів, миротворчих операцій і спрямовують її на підвищення рівня оперативної та бойової підготовки, психологічної та вольової стійкості військовослужбовців.
Найчисельнішою категорією офіцерів органів виховної роботи від якою залежить ефективність виховного процесу у військовій частині є заступники командирів рот, батарей та їм рівних підрозділів з виховної роботи. Вони виступають організаторами виховної роботи в підрозділах. Автори цього посібника ставили перед собою задачу поряд з викладенням методологічних основ організації виховної роботи (на основі теоретико-методологічного аналізу її сутності), показати накопичений офіцерами структури виховної роботи досвід організації виховним процесом на тактичному рівні управління. І поєднуючи теорію з практикою висловити низку практичних рекомендацій і порад, які мають бути використані у виховній роботі з особовим складом підрозділу.
РОЗДІЛ 1. Методологічні основи виховної роботи у Збройних Силах України.
Методологічні основи виховної роботи - це головне на чому базується позитивний вплив командирів і начальників на свідомість і поведінку підлеглих.
Методологія - це функціонуюча в інтересах практики наукова теорія. Не може з’явитися в руках того чи іншого фахівця наукова методологія, якщо він не опанував наукову теорію та не навчився її застосовувати у повсякденній життєдіяльності. Методологією діяльності людей може стати фактично будь-яка теорія, теорія будь-якої науки. Саме тому відрізняють: філософську, загальнонаукову та спеціальну методологію. В ході удосконалення та поступового переходу Збройних Сил України на професійну основу необхідно керуватися методологією, яка органічно поєднує в собі усі названі аспекти.
Теоретичною основою методології виховної роботи у Збройних Силах України виступає філософія, українознавство, військова педагогіка і психологія, ергономіка, соціологія та інші суспільні науки. Саме їх висновки в ході практичного застосування можуть стати методологічними засобами вирішення практичних завдань. Але для цього військові кадри повинні дотримуватися щонайменше трьох умов: знати суспільні науки; мати бажання поєднувати їх з практичною діяльністю; володіти навичками застосування методологічних засобів.
Методологія орієнтує нас перш за все на те, що наші дії необхідно базувати на знаннях об’єктивних законів суспільного розвитку. Нам необхідно виходити не тільки з наших бажань і помислів, а в першу чергу із реальних можливостей. Ми ж на сьогодні ще не в повній мірі вміємо орієнтувати наші дії, рішення на реальні можливості конкретних людей, які живуть і діють в конкретних непростих умовах. Нас, можна сказати, заїв "циркулярний" підхід до справи. Із "центру" надходять вказівки у війська (сили), які нерідко не узгоджуються з можливостями на місцях. По суті, що хочемо, те і вимагаємо. І як наслідок - відриваємося від життя. Тому багаточисельні рішення зверху, які не мають об’єктивної основи, на місцях (в підрозділах, частинах і з’єднаннях) виконуються не повністю, що породжує у виконавців недовіру й песимізм. Дійсно, якби на реальних вимогах, що висловлені в останні роки стосовно зміцнення військової дисципліни, покращення виховної роботи, могли, образно кажучи, працювати турбіни, то відразу б відпала необхідність будувати нові електростанції.
Стверджуючи, що становлення сучасної системи виховного й морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ (сил) - це боротьба нового і старого, дуже важливо сьогодні глибоко й всебічно розібратися в сутності цієї боротьби. При цьому ми повинні виходити з того, що нове завжди виникає на підгрунті старого. Тому, коли мова йде про нові форми, цілі, задачі, методики діяльності військових кадрів, то потрібно розуміти, що вони виросли, сформувались на "плечах" старого. Безумовно, в ході вирішення протиріч між новим і старим діє закон діалектичного заперечення. Заперечення виступає як момент зв’язку нового зі старим, момент розвитку із затвердженням у новому всього позитивного, що сформувалось у старому. Звідси висновок - помиляється той, хто намагається уявити становлення сучасної системи виховання як повне заперечення і відкидання усього старого. Життя доказує, що у новому, як правило, зберігаються елементи старого. Із старого вони переходять у зміст нового.
Коли ми ведемо розмову про протиріччя між новим і старим, слід мати на увазі, що становлення сучасної системи виховання можливе лише на шляхах перемоги нового над старим. Запровадження нових технологій у виховній роботі не може бути там де бере гору рутинне і застаріле, де діяльність військових кадрів орієнтується не на перспективу, а на ретроспективу. Помиляються й ті, хто вважає, що нове автоматично переможе старе. Для перемоги нового необхідні напружені чесні зусилля командирів (начальників), які закликають підлеглих до добросовісної праці, покращання якісних показників навчально-виховного процесу особового складу тощо. Необхідна не тільки якісна, але і кількісна перевага нового над старим.
Конкретно це означає збільшення числа людей з прогресивними поглядами; широке використання нових методів і форм вирішення практичних задач виховної роботи. Перемога нового над старим - справа непроста, нелегка. Але важке - це не означає нездоланне. Успіх багато в чому буде залежать від того, наскільки нездоланною буде наша віра у справу доцільності сучасних реформ та нововведень. У кожного з нас є своя ділянка боротьби зі старим, а тому всім нам потрібно вміти бачити нове через заслони та завали старого.
Сьогодні особливу актуальність має необхідність усунення спрощень життєдіяльності військ (сил), роботі військових кадрів. Це важлива методологічна проблема - подолати "лікбез" в системі навчання і виховання воїнів. Тому кожний захід, який проводиться у військах (силах) повинен бути зорієнтованим на сучасну військову людину, достатньо освічену та культурну. Слід рішуче протистояти тим, хто стверджує, що з солдатом (матросом) потрібно працювати "якомога простіше", тобто упускаючи складні проблеми. Це твердження стало своєрідною "Ідеологічною" основою спрощення, вульгаризації змісту і методики бойового вишколу та виховання воїнів. Тут нам потрібно серйозно та ґрунтовно поправити справу.
Наша діяльність повинна бути спрямована на перспективу. Ми не маємо права жити за принципом: день прожитий, і добре. Образно кажучи: бойова позиція командно-виховного складу - це башта, яка піднята на таку висоту, звідкіля видні шляхи у завтрашній день.
Ведучи розмову про спрямованість вперед, слід відмітити, що реалізація цієї методологічної вимоги багато в чому залежить від соціальної позиції військових кадрів. Не може її просувати вперед людина, котра загубилася у "стихійному русі" мас, котра розчинила себе в ньому. Повести за собою людей може тільки той, хто йде спереду руху, вказуючи їм шлях. Сьогодні нам, як ніколи раніше, потрібні командири, офіцери виховних структур нової генерації, котрі вміють повести за собою людей на вирішення складних задач, які стоять перед Збройними Силами України.
Ми не можемо йти вперед по шляху оновлення армійського (флотського життя), не опанувавши методологією аналізу діяльності військових кадрів. Причому сьогодні потрібний не аналіз взагалі, а саме політичний аналіз зробленого.
Політичний аналіз - це аналіз, який виходить із методологічних установок державної політики, спрямований на конкретні справи, аналіз, який розкриває тенденції в розвитку соціальних явищ і саме тому він працює на їх оновлення. Його не можна замінити констатацією, колекціонуванням фактів, голим натуралізмом. На жаль, це ще нерідко зустрічається в нашій практиці. Приїхав, скажімо, начальник з Києва в якусь військову частину, набрав оберемок "смажених фактів", зробив розбір і поїхав. Каже: зробив аналіз. А насправді за фактами не побачив тенденцій, як за деревами - лісу. Методологія аналізу вимагає добиратися до коренів явищ, із багаточисельності фактів виявити тенденції. Важливо зрозуміти проблему в цілому. А зрозуміти її - означає наполовину вирішити.
Аналіз результатів діяльності ми проводимо для того, щоб сформувати міцну основу нашого руху вперед, його мотивом.
Аналіз і оцінка діяльності військових кадрів йдуть рядом. Без аналізу немає оцінки, а відпрацьовані оцінки - підґрунтя подальшого аналізу. Питання оцінки діяльності військових кадрів у сучасних умовах набуває особливого смислу. Неточна оцінка - це база для прояву суб’єктивізму, своєрідний генератор соціальної несправедливості. Тому ми за точні, об’єктивні оцінки нашої діяльності. При цьому нам усім потрібно зрозуміти, що вирішення цього питання неможливе без наукової методології.
Оцінка діяльності командно-виховних кадрів повинна виходити із вимог практики і працювати на неї, причому в конкретних умовах. Потрібні оцінки конкретного явища у конкретній ситуації. При цьому важливо суворо виконувати вимогу ведучої ролі якісних показників в оцінці явищ над кількісними, хоч і останніми не слід нехтувати. На жаль, в практиці поки переважають кількісні оцінки.
Оцінка повинна бути об”єктивною, критичною, справедливою і в той же час орієнтувати людей на перспективу, мотивувати на дію, працювати на якісні параметри як по відношенню до всього особового складу, так і техніки.
Нас особливо хвилюють питання самої процедури оцінки діяльності військових кадрів. Ми шукаємо відповіді на запитання: по яким напрямкам її оцінювати? На нашу думку, оціночний характер носять відповіді на наступні запитання:
Оновлення армійського (флотського) життя, виховної роботи не може бути стихійним. Для того, щоб прийти до тих результатів, яких ми очікуємо, потрібно вміти керувати. Необхідно підвищити рівень керівної культури військових кадрів. Вкрай важливо відмовитися від керівництва, яке виходить не із закономірностей військового життя і виховної роботи, а базується на власних фактах. Інколи справа доходить до того, що один випадковий для даного колективу факт тягне за собою прийняття керівних рішень, які дестабілізують багаточисельні ланки його роботи. Але ж відомо, що один факт не є необхідною і достатньою основою для прийняття рішення. Оскільки при такому підході до керівництва не дотримується міра, то багаточисельні рішення не виконуються, так як для них просто немає об’єктивної основи. В результаті добра справа перетворюється у свою протилежність.
Вдосконалюючи керівництво, слід відмовитися від паралелізму. Проявляється паралелізм різноманітно. Часто приймаються рішення, котрі не узгоджені між собою. Нерідко їх одночасно по одному й тому ж питанню приймають начальники різних рівнів. Паралелізм стоїть перешкодою на шляху ефективного керівництва.
Нам треба буде перейти від екстенсивного до інтенсивного керівництва. Що це означає? Це означає відмовитися від прийняття рішень, котрі орієнтували б на збільшення кількості заходів, збільшення кількості форм і методів реалізації поставлених задач; від рішень які грунтуються лише на кількісній оцінці стану справ у підготовці військ (сил) і виховній роботі.
Пора рішуче відмовитися від голого адміністрування. Шлях адміністрування, як відомо, простий, тут особливого розуму не потрібно. Він не вимагає педагогічної культури, але в той же час неначе б то створює ефект активності у виховній роботі. Але результат від такого стилю роботи плачевний - до деяких офіцерів виховних структур не йдуть солдати та інші категорії військовослужбовців. А причина одна - адміністрування, яке не тільки відлякує людей, але і для самого вихователя робить підлеглих безвиразною масою. Словом, потрібно вдихнути життя в механізм керівництва. Він не може бути засушеним, безкровним. Таке керівництво люди не сприймають і правильно роблять.
Сказане, безумовно, не стосується єдиноначальності. Але бути єдиноначальником - це не означає бути тільки адміністратором. Право одноособово керувати людьми дане не для того, щоб той чи інший керівник проводив у життя лише особисту волю, а для того, щоб проводити через себе в життя волю і інтереси народу, державну політику. Словом, сучасність передбачає зміну психології управлінської діяльності. Нам усім слід навчатися керувати в рамках демократії, яка розширюється.
І командирам, і офіцерам виховних структур перш за все потрібно мати на увазі закономірність: чим більшою кількістю форм і засобів організації та виховання оволоділа людина, тим більше її "маневр", тим вірогідніший успіх.
Наступне. Керівник повинен виділяти головну ланку у виховній роботі, але не слід тільки на ній зосереджувати всі зусилля і таким чином, забувати про інші проблеми. Сама по собі, без вирішення всього ланцюга проблем, головна ланка не забезпечує вирішення задачі, хоча і є опорною у справі вдосконалення керівництва навчально-виховним процесом. Разом з тим коли вона виділяється, то це має прямий практичний смисл. Виділення головної ланки - це вказівка на те, що, по-перше, саме з неї слід розпочинати і нею закінчувати вирішення питання; по-друге, всі інші ланки залежать від головної і не існують без неї; по-третє, ця ланка стоїть першою серед усіх ланок виховної роботи і найбільш сильно впливає на них.
Виділяючи головну ланку, потрібно помітити і саму слабку ланку у виховній роботі. По останній можна визначити дієвість усієї системи організації виховного процесу. Іншими словами, якщо не врахувати сам факт найбільш слабкої ланки, якщо цю ланку не витягти, то, як правило, не спрацює і вся система. Виділення найбільш слабкої ланки необхідно ще й тому, що це реальний орієнтир для зміцнення всієї системи виховної роботи. Своєчасне виділення та зміцнення слабкої ланки - це один із шляхів до успіху.
Виділивши головну та найбільш слабку ланки, не забудемо про послідовно-паралельне оновлення усіх сфер військового життя, бойової та гуманітарної підготовки, виховної роботи. В чому полягає сутність? На які практичні дії ми орієнтуємо? На те, що в ході переходу до професійної армії повинні одночасно оновлюватися усі сфери військової діяльності. Це з одного боку. З іншого - в кожному підрозділі, частині, з’єднанні основні зусилля по оновленню повинні бути одночасно зосереджені на найбільш слабкій і головній ланках.
Особливо важливо при цьому випереджаючий розвиток духовної сфери по відношенню до інших сфер армійського (флотського) життя. Сьогодні, коли вирішується задача реформування та розвитку Збройних Сил України, духовність військовослужбовців не може відставати і навіть просто йти в ногу з процесом бойового вишколу. Вона повинна його випереджати, щоб рушити справу оновлення і в цій справі вперед. А для цього потрібно активізувати національно-патріотичне виховання воїнів, відновити ідеологічну роботу у військах (силах), яка перш за все спрямована на формування та удосконалення світогляду, активної громадської позиції захисників Вітчизни.
В реальному житті після повалення тоталітаризму не відбулося деідеологізації суспільного життя і не припинялася ідеологічна робота як така, а тільки створилися передумови для природньо-історічного перебігу ідеологічного процесу та ідеологічної роботи відповідних політичних сил. Але це не означає, що тиск ідеології на суспільну свідомість зменшився, а, швидше, навпаки, бо люди тепер поставлені перед необхідністю самостійно визначати свої уподобання, цінності та ціннісні орієнтації. Об’єктивною основою для ствердної відповіді на ці питання є той незаперечний факт, що люди, об’єднуючись за соціально виробничими, політичними та іншими ознаками у відповідні суспільні групи, створюють специфічну ієрархію спільнот, для яких і є ієрархія цінностей і ціннісних орієнтацій, котрі відображаються у відповідних ідеологіях. Вищою формою стабільного і довготривалого об’єднання людей є держава зі своєю системою цінностей і ціннісних орієнтацій, що є властивими і життєво важливими для всіх і кожного членів суспільства, незалежно від того де вони працюють чи служать і яку корпоративну ідеологію сповідують.
Життя переконує, що реалізація часткових цінностей (ідеологій) різних суспільних груп можливе лише за умов реалізації загальносуспільних цінностей. Тому держава, як вища форма об’єднання людей, повинна мати свою власну систему цінностей і ціннісних орієнтацій суспільства як цілісності (загальносуспільну ідеологію) і вести активну роботу по її втіленню в життя.
Корінною відмінністю державної ідеології є те, що її зміст складає формулювання, обґрунтування, пропаганда і втілення в життя загальносуспільних цінностей таких як державна незалежність, суверенітет, територіальна цілісність, національна безпека, права людини тощо.
Завдяки ідеологічній діяльності держави забезпечується зацікавленість громадян в загальнодержавних справах, суспільна злагода і патріотизм, міжнародний імідж країни, гордість людей за свою державу і власну належність до неї2. А тому ідеологічна робота в такому державному інституті як Збройні Сили повинна вестись продумано, цілеспрямовано, постійно, активно. Організаторами цієї справи повинні бути командири та їх заступники з виховної роботи. При цьому слід мати на увазі, що деідеологізація і департизація - це зовсім різні речі. Те що державні органи і силові структури департизовані - вірно, а от деідеологізувати їх просто неможливо.
Виховна робота у Збройних Силах України повинна міцно опиратися на позитивне, новий досвід, нові пошуки й підходи, на творчу людину, яка дбайливо відноситься до всього цінного, передового.
Нове, позитивне виконує низку функцій: виступає в ролі "будівельного матеріалу", є базою, своєрідним банком передового досвіду, психологічною основою оптимізму, впевненості у зміни на краще. Позитивний досвід - це наставник, котрий укладає істину не в вуха, а в розум і душі.
Виховна робота вимагає збалансованості, узгодженості заходів, які проводяться, як в інтересах бойової готовності, бойового вишколу, так і в інтересах підтримання на належному рівні керованого морально-психологічного стану особового складу. Справа полягає не в тому, щоб будь-якою ціною провести якийсь захід, а в тому, щоб кожний захід мав виховний характер.
Життя вчить: жодна задумка не стане реальністю, якщо люди не будуть повсякденно переконуватися в тому, що успіхи в розбудові незалежної, суверенної, демократичної з ринковою економікою держави постійно нарощуються. В цьому зв’язку слід привернути увагу до аналізу росту ефективності організаторської і виховної роботи. Потрібно вчити командно-виховні кадри, актив вмінню збирати та широко пропагувати ростки нового, які демонструють дієвість заходів, що проводяться. Створювати реальні умови для повтору передового досвіду.
Реформування та подальший розвиток Збройних Сил України вимагають рішучого оновлення кадрів. Кадри - найголовніше, найцінніше наше надбання.
Оновлення кадрів повинно бути підпорядковане не формальним вимогам, а необхідності підвищення боєздатності військ (сил), їх готовності до збройного захисту Вітчизни. Заміну кадрів слід проводити у тому випадку, якщо військовослужбовець перестав робити справу так, як потрібно. А не тому, що в нього відсутня академічна освіта або ще якась формальна ознака. Справу вперед просувають здібні, енергійні та національно свідомі люди. При цьому слід не забувати, що успіх ніколи не прийде туди, де проводиться бездумне омолодження, або, навпаки, на протязі довготривалого часу не змінюються кадри, які догматизують старий досвід.
Кадрова політика передбачає диференційований , індивідуальний підхід до людей. Без знання їх слабких та сильних сторін справу реформування та подальшого розвитку Збройних Сил України не вирішити.
Особливий акцент слід зробити на необхідність росту довіри до рішень, які приймаються. Смисл тут простий і достатньо практичний: чим більше прийнято командно-виховними кадрами правильних рішень, які привели до конкретних позитивних результатів, тим особовий склад більше довіряє їм.
Виконання вищеназваних вимог здатно значно оптимізувати виховну роботу у Збройних Силах України, підвищити її ефективність. І насамкінець одне зауваження - воно відноситься до усіх викладених тут побажань і порад - про необхідність керуватись принципом об’єктивності. Об’єктивність - це альфа і омега військового будівництва. Прикрасив, приписав, збрехав, значить створив десь пролом: чи то у бойовій готовності, чи то у польовому вишколі, чи то в дисципліні. Проломом хтось скористується. Необов’язково воєнний противник. Але ідеологічний - обов’язково або злочинець чи правопорушник.
Особливо це стосується дисциплінарної практики. Є ще у нас командири, заступники з виховної роботи, котрі ховають правопорушення своїх підлеглих, а за рахунок "благополучної" дисциплінарної статистики хочуть отримати підвищення по службі, заохочення та нагороди, які не заслужили. Заохочувати потрібно якраз інших - тих, хто об’єктивний, чесний, принциповий по відношенню до колективу та своєї совісті. А тих, хто займається окозамилюванням слід знімати з посад, притягувати до відповідальності. З ними не домогтися змін на краще у зміцненні дисципліни та правопорядку, бойовому вишколі та виховній роботі.
Безумовно, командно-виховний склад повинен дотримуватись й інших принципів виховної роботи, якими є:
За своєю суттю виховна робота - це цілеспрямований, активний всебічний процес впливу на свідомість і світогляд військовослужбовців з метою формування патріотизму, національної гідності, почуття любові до України та її Збройних Сил, вірності українському народу та усвідомлення кожним захисником Вітчизни особистої відповідальності за виконання вимог Військової присяги, статутів, наказів командирів і своїх службово-посадових обов’язків. Вона здійснюється відповідно до вимог Конституції та Законів України, Воєнної доктрини України, актів Президента України і Кабінету міністрів України, є невід’ємною складовою повсякденної діяльності військ (сил). В основі виховної роботи лежить, перш за все, багатовіковий досвід, опертий на традиції духовності та волелюбності нашого народу в його боротьбі за свою свободу та незалежність. Головною ідеєю виховної роботи повинно стати усвідомлення кожним військовослужбовцем найвищої цінності здобутого незалежного державного існування - бути рівним серед рівних у світовій спільноті, а поняття "патріотизм" має розглядатися як суспільно-історичний фактор, який зіграв позитивну роль у національно-визвольній боротьбі нашого народу.
Відповідно до статті 11 Закону "Про Збройні Сили України" виховання військовослужбовців здійснюється на національно-історичних традиціях народу України3. Ці традиції мають велике значення для зміцнення обороноздатності країни, підняття престижу військової служби, формування патріотизму у громадян нашої держави. Їх мають успадкувати Збройні Сили сучасної України, щоб бути гідними мільйонів українців, які показали взірець великої мужності і готовності до самопожертви заради Батьківщини, і пам’ять яких ми шануємо.
Важливою особливістю будівництва, реформування та розвитку Збройних Сил України є те, що цей процес супроводжується поверненням війську національно-державного обличчя. Це зумовлює впевненість у неминучому подоланні усіх труднощів, а також необхідність послідовного створення розгалуженої збалансованої системи виховної роботи, яка б на засадах національно-історичних традицій народу України зміцнювала б духовний настрій захисників Вітчизни. Ця система повинна одержати добрі старі випробувані методи виховання та наполегливо працювати в нових напрямках, використовуючи все найбільш дійове в галузі гуманізації військової справи. Військовослужбовець Збройних Сил України повинен набувати почуття особистої гідності, відвагу громадянина країни, професійні риси озброєного захисника своєї Вітчизни та глибоку любов до неї.
Любов до Батьківщини присутня усім народам і бере свій початок з глибини віків. Історія свідчить, що любов до рідної землі, мови та національної культури породжувала глибокий запал в масах в часи тяжких випробувань для народів. Почуття любові до Батьківщини та ненависті до її ворогів були і залишаються найважливішим моральним джерелом самовідданої боротьби патріотичних сил проти рабства та поневолення, відстоювання самостійності, незалежності, територіальної цілісності, демократичного вибору розвитку. Тому національно-патріотичне виховання воїнів повинно бути в центрі уваги командно-виховного складу.
Життєвою основою виховної роботи у Збройних Силах України є державна ідеологія, яка базується на найбільш загальних, спільних для всіх громадян цінностях, на засадах, що об’єднують. Для військовослужбовців є властивими дві системи цінностей і ціннісних орієнтацій: цінності військової служби (вірність Військовій присязі, мужність, військове товариство тощо) і загальносуспільні цінності (державної незалежності, територіальної цілісності, національної і воєнної безпеки тощо). Тому формування і розвиток ціннісних орієнтацій військовослужбовців, в тому числі і засобами виховного впливу, є першочерговим завданням.
Пора визначитись і з ідеалами. Настав час дати чітку відповідь військовослужбовцям на запитання: з кого брати приклад?, хто сьогодні є взірцем благородного служіння неньці-Україні?
Одною з основ виховної роботи у Збройних Силах України є в недалекій перспективі може стати релігія. Є потреба вивчити цю проблему, глибоко проаналізувати і прийняти відповідні рішення.
Таким чином командно-виховні кадри Збройних Сил України будуть на висоті свого призначення лише за умови вміння підіймати на новий якісний рівень бойову і мобілізаційну готовність, польовий, повітряний і морський вишкіл, виховну роботу. Ці задачі вони будуть вирішувати тим успішніше, чим краще опанують методологічними основами навчання і виховання особового складу, чим переконливіше в ході повсякденної життєдіяльності військ (сил) будуть відповідати на запитання: що захищати?, від кого захищати?, заради чого захищати?
РОЗДІЛ 2. Концептуальні засади виховної роботи у Збройних Силах України
Важливим і необхідним атрибутом державності кожної суверенної держави є Збройні Сили, які призвані гарантувати її суверенітет, територіальну цілісність та забезпечувати національний захист від воєнних загроз.
Саме тому, з перших днів незалежності України, поряд із загальним процесом державотворення, будівництво власних Збройних Сил стало одним із основних завдань нашої молодої держави.
У 1996 році за дорученням Президента України була розроблена Державна програма будівництва та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року.
Вона стала першим комплексним документом, який окреслив мету, пріоритетні напрямки та завдання військового будівництва, а головне –ув'язав їх із загальними процесами державотворення.
Реалізація завдань Державної програми будівництва та розвитку Збройних Сил України у 1997-1999 роках дозволила створити надійну основу сучасних Збройних Сил України. На сьогодні Збройні Сили України відбулися як гарант забезпечення оборони України, захисту її суверенітету територіальної цілісності.
Разом з тим, суттєві зміни у воєнно-політичній обстановці в світі та навколо України, зокрема, характер воєнних конфліктів сучасності, форми й способи застосування в них Збройних Сил, досвід та результати реалізації Державної програми за попередні роки, а також соціально-економічні зміни в державі зумовили нагальну потребу уточнити Державну програму на третій період (2001-2005 р.р.)
липня 2000 року Указом Президента України була затверджена Державна програма реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року.
"Всім відомо –наголосив Міністр оборони України, - що боєздатність Збройних Сил України обумовлюється не тільки суто технічними параметрами, але й людським фактором, моральним духом, професійною підготовленістю військовослужбовців до виконання поставлених завдань1.
Саме тому питання створення оптимальної моделі виховної роботи в Збройних Силах України, її подальшого реформування та розвитку, знайшли органічне місце в програмних засадах реформування та розвитку Збройних Сил України.
"Необхідність кардинальних змін в системі виховної роботи, обумовлено наявністю низки невирішених проблем, до яких перш за все належать:
- відсутність єдиної системи поглядів на завдання, напрями та порядок управління духовними процесами;
- недосконалість нормативно-правової бази військово-гуманітарної діяльності;
- невизначеність меж повноважень і відповідальності органів виховної роботи;
- нагальна потреба розвитку кадрового, інтелектуального, технічного, науково-аналітичного потенціалу органів виховної роботи, підвищення їх престижу, авторитету і статусу".
Реформування та вдосконалення системи виховної роботи та МПЗ, застосування військ (сил) потребує подальшого розвитку та обгрунтування методичних, науково-теоретичних та системно практичних основ морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України. Це допоможе формуванню оптимальної системи виховної роботи та її реформуванню в систему морально-психологічного забезпечення, обґрунтуванню ефективних засобів, форм і методів його організації та проведенню, створенню методичних систем виховного впливу на особовий склад, розвитку діагностики та прогнозуванню результативності виховання, оптимізації індивідуально-виховної роботи з військовослужбовцями та формуванню виховуючого середовища у військовій частині.
§1 Нормативно-правові засади виховної роботи
В основу організації виховної роботи та морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ (сил) покладена програмно-цільова методологія, яка лежала в основі Державної програми будівництва та розвитку Збройних Сил України.
Така методологія включає:
У відповідності з програмно-цільовою методологією організації виховної роботи має бути створена сукупність документів, що мають директивний, плановий характер та включають перелік взаємопов'язаних цілеспрямованих завдань і містять відомості про потреби Збройних Сил у органах виховної роботи, їх завдання, обсяг і порядок її реалізації, структуру організаційно-виконавчої системи, а також про термін отримання результатів і їх характеристик.
Оскільки процес створення, реформування і розвитку виховної роботи та морально-психологічного забезпечення військ (сил) є складовою частиною процесу будівництва, реформування та розвитку Збройних Сил України в цілому, то можна визначити наступні етапи цього процесу.
І етап –від створення органів виховної роботи (соціально-психологічної служби) до затвердження у січні 1997 року Державної програми будівництва та розвитку Збройних Сил України.
На цьому етапі створена нормативно-правова база виховної роботи:
- Закон України "Про Збройні Сили України" (від 6.12.1991 року);
- Воєнна доктрина України (затверджена Постановою Верховної Ради України від 19.10.1993 року), яка одним із основних принципів реформування та розвитку Збройних Сил України визначає проведення морально-психологічної підготовки особового складу, а також військово-патріотичного виховання допризовної та призовної молоді, особового складу на національно-історичних традиціях;
- Тимчасове положення про органи виховної і соціально-психологічної роботи в Збройних Силах України (введено наказом Міністра оборони України № 49 від 25.09.1994 р.)
ІІ етап –-2000 роки (Прийняття Державної програми реформування та розвитку морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України на період до 2005 року).
На цьому етапі продовжувалось формування нормативно-правової бази виховної роботи та морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ (сил).
Затверджена Указом Президента України від 4.09.1998 року № 981 Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших формуваннях України.
Введено в дію Концепцію морально-психологічного забезпечення підготовки та ведення операцій (бойових дій) Збройних Сил України (наказ Міністра оборони України № 142 від 5.05.1999 р.)
Активізовано роботу щодо створення єдиної системи морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ (сил).
Розроблено та введено в дію Положення про органи виховної роботи Збройних Сил України (наказ Міністра оборони України № 226 від 18.07.2000 р.)
З метою виховання офіцерського складу Збройних Сил України відповідно до вимог Конституції і Законів України на основі моральних традицій українського війська, розроблено кодекс честі офіцера Збройних Сил України.
В цих документах:
. Обґрунтовуються роль і завдання органів виховної роботи на основі Концепції виховної роботи.
. Визначається аналіз зарубіжного досвіду організації виховного впливу та морально-психологічного забезпечення з метою виявлення та оцінки закономірностей, протиріч і тенденцій, які можуть бути використані з урахуванням особливостей розвитку Збройних Сил України та їх бойового застосування.
. Обґрунтовується роль, завдання і перспективи розвитку органів виховної роботи, на основі аналізу тих функцій, що виконують органи виховної роботи на попередніх етапах з метою виділення функцій в новій стадії і формулюються більш детально їх завдання.
. Аналізується існуючий стан органів виховної роботи з метою виявлення позитивних і негативних тенденцій та визначення напрямків їх подальшого функціонування.
ІІІ етап –започатковано затвердженням Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України і Програми реформування і розвитку морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України на період до 2005 року.
В цих документах визначені загальні напрямки, шляхи та пріоритети цього процесу.
Це перш за все:
- удосконалення єдиної нормативно-правової бази морально-психологічного забезпечення в масштабах держави, Збройних Сил, інших військових формувань України;
- підвищення рівня морально-психологічного забезпечення бойової та мобілізаційної готовності;
- оптимізація структури та чисельності органів виховної роботи, їх поступова трансформація у органи морально-психологічного забезпечення;
- розробка системи морально-психологічного забезпечення сучасних технологій застосування військ (сил);
- використання нових форм та способів морально-психологічного забезпечення;
- створення матеріально-технічної бази морально-психологічного забезпечення.
§2. Закономірності та принципи виховної роботи
Організований виховний процес має свої закономірності.
Закономірність виховної роботи –стійка, повторюваний об'єктивно існуючий істотний зв'язок у ній, реалізація якого сприяє забезпеченню ефективності формування і розвитку у воїнів професійно необхідних психологічних якостей моральної самовідданості.
Закономірності виховної роботи конкретизують у відповідності зі специфікою життєдіяльності військ (сил) більш загальні закономірності: соціологічні, педагогічні, психологічні і насамперед закони і закономірності військового виховання. У законах виявляється сутність процесу виховання військовослужбовців Збройних Сил України. Це –Закон соціальної обумовленості цілей, змісту, принципів і методів виховання військовослужбовців; закон виховуючого та розвиваючого навчання; закон обумовленості виховання військовослужбовців, характером їх діяльності; закон цілісності та єдиності процесу виховання; закон єдності і взаємозв'язку теорії та практики, виховання військовослужбовців.
Конкретні прояви цих законів у процесі виховання військовослужбовців визначаються як закономірності виховання:
а) зовнішні закономірності процесу виховання, які характеризують залежність виховання військовослужбовців від суспільних процесів і умов: соціально-економічної та політичної ситуації; рівня культури в суспільстві, його потреб у Збройних Силах; загальноприйнятих виховних ідеалів, цінностей і змісту виховання;
б) внутрішні закономірності розкривають зв'язки та залежності між компонентами процесу виховання військовослужбовців: єдність навчання, виховання, розвитку, психологічної підготовки і самовдосконалення військовослужбовців; визначальна роль військової діяльності та спілкування у вихованні військовослужбовця, формування його особистості; цілісність процесу виховання військовослужбовців і взаємозалежність його компонентів; залежність результатів виховання не тільки від виховної діяльності, але й від реальних умов, взаємодії з ними в конкретних процесах і ситуаціях.
У виховній роботі виявляються такі закономірності:
1.Обумовленість мети, завдань і змісту виховної роботи соціальними та воєнно-технічними факторами.
Суть цієї закономірності полягає в тому, що мета, завдання і зміст виховної роботи визначаються Конституцією України, та її законами, Воєнною доктриною, актами Президента України і Кабінету Міністрів України.
Виховна робота в певній мірі залежить від рівня соціально-економічного розвитку держави, процесу державотворення, характеру і змісту реформування та розвитку Збройних Сил України, кадрової політики в Збройних Силах, характером завдань, які вирішуються.
2.Відповідність змісту, форм і методів виховної роботи конкретним умовам, життєдіяльності військ (сил).
На кожному етапі розвитку Збройних Сил України командири, органи виховної роботи діють в різних умовах обстановки і вирішують обумовленою нею завдання. Ці завдання мають визначальну роль по відношенню до змісту, вибору найбільш оптимальних, адекватних конкретній обстановці форм, методів та засобів виховного впливу на особовий склад. Так, зміст, форми і методи морально-психологічного забезпечення підготовки та ведення операцій (бойових дій) суттєво відрізняються від тих, які широко застосовуються в мирних умовах при організації морально-психологічного забезпечення бойової та мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби, оперативної та бойової підготовки.
Ця закономірність на сучасному етапі розвитку Збройних Сил проявляється в удосконаленні структури органів виховної роботи, в реформуванні системи виховної роботи в систему морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ (сил).
. Підвищення вагомості та значення виховної роботи у Збройних Силах України.
Це зумовлено: формуванням нового державного світогляду у захисників Вітчизни. Необхідністю глибокого засвоєння воїнами морально-етичних та національно-історичних основ поведінки; складністю, важливістю, особливістю і специфікою державних завдань, які покладені на Збройні Сили нормативно-правовими актами України.
Враховуючи, що значну частину військовослужбовців складають і будуть складати громадяни, які виконують загальновійськовий обов'язок, чи проходять службу за контрактом, то потреба в ефективній системі виховної роботи буде зберігатися довго. Вона може, що і передбачено Програмою реформування і розвитку морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України на період до 2005 року, трансформуватись в систему морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ (сил). Але її зміст, форми і методи, основні напрямки і завдання залишаються тому, що військовослужбовець повинен набувати почуття особистої гідності, відвагу громадянина України, професійні риси озброєного захисника Вітчизни.
4. Залежність стану виховної роботи від рівня готовності її організаторів до професійної діяльності, їх професійних і особистісних якостей.
Успішне досягнення мети та вирішення завдань виховної роботи у Збройних Силах залежить від професійної підготовки офіцерських кадрів, і перш за все структури виховної роботи, до її організації та проведення психолого-педагогічної компетентності; їх особистої вихованості, інтелігентності, гуманності і доброти, чесності і справедливості.
Ступінь кваліфікації офіцерів структури виховної роботи відзеркалюється в його компетентності і авторитетності. Вони притаманні людині, яка володіє високою теоретичною підготовкою, відданістю своїй справі, воєнними знаннями, безумовними моральними якостями, майстерністю спілкування з людьми.
Відомо, що кожен офіцер структури виховної роботи в процесі здійснення виховного впливу на особовий склад виконує освітню, виховну, розвивальну та організаційну функції.
Засвоєння знань супроводжується виховним ефектом, який тим більший, чим тісніш теорія пов'язується з практикою.
Основний шлях удосконалення компетентності –це підвищення теоретичного рівня і методичної майстерності офіцерів виховної роботи.
Дії даної закономірності передбачають: поліпшення підготовки фахівців, що безпосередньо відповідають за організацію виховної роботи; удосконалення організаційно-штатної структури органів виховної роботи, кваліфіковане використання всіма офіцерськими кадрами форм і методів виховної роботи; удосконалення управління процесом цілеспрямованого впливу на свідомість, практичну життєдіяльність і психіку особового складу; оновлення матеріально-технічної бази виховної роботи, рівень якої повинен відповідати критеріям розвитку високотехнологічних Збройних Сил.
Складність виховного процесу потребує, щоб його цілеспрямована організація здійснювалась на основі єдиних принципів, яких повинні дотримуватись кожна військовий організм і кожен вихователь.
Принципи виховної роботи –це керівні положення, що відображають закономірності виховної роботи і визначають вимоги до змісту її організації і методики.
Оскільки закономірності виховної роботи конкретизують більш загальні закономірності, то і принципи виховної роботи конкретизують більш загальні принципи виховання, національного виховання, військового виховання, використовують їх в специфічних умовах діяльності особливої частини суспільства, якою є Збройні Сили. Крім того, необхідно враховувати й те, що виховна робота є процес практичної реалізації законів, закономірностей та принципів виховання в цілому.
Керуючись вимогами наукової методології щодо класифікації соціальних явищ та процесів, принципи виховної роботи слід визначати як часткові в загальній системі принципів виховання: всезагальні, загальні, особливі, часткові.
До всезагальних принципів виховання відносяться принципи обґрунтовані такими видатними педагогами як Ян Каменський, К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко:
цілеспрямованість виховання, зв'язок виховання з життям, виховання в праці, виховання в колективі через колектив, індивідуальний підхід у вихованні та інші;
загальні принципи, які лежать в основі виховання громадян України є принципи, визначені концепцією національного виховання: народність, природовідповідність, культуровідповідність, гуманізація, демократизація, етнізація;
Особливими є принципи військового виховання. В нашій військовій вітчизняній літературі визначаються такі принципи: суспільна спрямованість виховання воїнів у процесі воїнського труда і повсякденного життя, опора на позитивні якості в особистості воїна і військового колективу; наступальність, активність, системність і конкретність виховних законів, свідомість, самодіяльність і конкретність виховних заходів та інші.
Частковими в даній класифікації виступають принципи виховної роботи, визначені Концепцією виховної роботи в Збройних Силах та інших військових формуваннях України:
1.Державна і патріотична спрямованість виховного процесу. Цей принцип вимагає чіткого розуміння всім військово-педагогічним колективом мети та завдань виховання, його обумовленості національно-державницькою ідеологією формування у військовослужбовців комплексу морально-психологічних, фізичних та розумових якостей, глибокого розуміння ними належності до українського народу, своєї батьківщини –України, внутрішньої потреби та готовності відстоювати та захищати її інтереси, реалізовувати свій особистий потенціал на благо зміцнення обороноздатності Української держави.
Тому кожен виховний акт, метод, засіб, прийом виховного впливу має відповідати меті виховання. З урахуванням цієї вимоги всі виховні заходи повинні плануватись і проводитись так, щоб "працювали" на формування та розвиток у військовослужбовців необхідних морально-бойових якостей, забезпечували державницьку та патріотичну спрямованість виховного процесу.
2. Взаємозалежність змісту, форм і методів виховної роботи.
Розвиток особистості військовослужбовця –це певна послідовність зміни її властивостей, якостей з притаманними їм структурою та психологічними закономірностями.
Цей принцип забезпечує наукове обґрунтування, приведення у певну систему всіх наявних на сьогодні форм і методів виховної роботи відповідно до її змісту, до індивідуальних особливостей військовослужбовців. Він вимагає необхідності прослідкування змін у мотиваційній, емоційно-вольовій та пізнавальній сферах особистості, її ставлення до виконання службових обов'язків і відповідного корегування змісту виховної роботи, вибору оптимальних, адекватних йому форм і методів виховного впливу.
Крім того, принцип вимагає відповідності вибраної форми чи методу виховної роботи організаційним, морально-психологічним, інформаційним, педагогічним, культурно-просвітницьким заходам, з урахуванням ланки її проведення (підрозділ, частина, з'єднання, об'єднання, оперативного командування, виду Збройних Сил).
3. Повага до особистості, конституційних прав і свобод військовослужбовців, орієнтація на ідеали демократії та гуманізму, загальнолюдські моральні цінності.
Цей принцип підходу до людей сприяє створенню турботливого ставлення до людини, вимогливості до себе і до інших, довіри. Вимога –специфічний засіб спонукання людини до певних дій, вчинків, поведінки в цілому.
Головне в принципі полягає в доведенні до свідомості військовослужбовців того, що людина –найвища цінність, яку необхідно захищати. Виховна робота має відповідати основним вимогам, проголошеним у декларації права людини, Конституції України, створювати усім умови для найповнішого розвитку особистості, яка поступово все більш здатна усвідомлювати суспільне призначення військової діяльності, її роль у збереженні миру на планеті.
4. Безперервність та спадкоємність у виховній роботі, органічне поєднання у виховному процесі національних, історичних та культурних традицій з почуттям нового.
Головною метою виховної роботи має бути формування військовослужбовця, як громадянина, патріота своєї держави, який на основі набуття соціального військового досвіду, фізичного удосконалення, успадкування духовних надбань українського народу, достатнього рівня розвитку правової, військової, моральної естетичної культури, здатний відстояти національні інтереси України.
Принцип вимагає оцінювати готовність до виконання службових обов'язків, за рівень розвитку особистості військовослужбовця: її мотиваційної, емоційно-вольової сфер пізнавальних процесів, знань, умінь, навичок, необхідних воїну. Аналіз процесу становлення готовності свідчить, що виступаючи складним утворенням особистості, вона формується упродовж всього процесу виховання.
Крім того, принцип передбачає спадкоємність в роботі, суть її полягає перш за все в тому, щоб йти вперед, опираючись на все досягнуте раніше, творчо збагаючи його.
Все, що досягнуто у виховній роботі, береться на озброєння, розвивається і примножується.
Формування особистості військовослужбовця має будуватись на національних засадах, на суспільно-історичному досвіді України, на невіддільності його від національного ґрунту, на врахуванні історичного досвіду, народних традицій у виховній роботі, на розвитку національно-патріотичної свідомості кожного військовослужбовця незалежно від його національності, віросповідання, соціального стану. Дотримання цього принципу вимагає докорінного перегляду форм та методів військово-патріотичного виховання військовослужбовців, творчого підходу до впровадження народних, національних звичаїв, форм роботи з метою розвитку у військовослужбовців високого рівня національного патріотизму та готовності до захисту України.
5. Конкретність та узгодженість захисту, форм і методів виховної роботи.
Використання на практиці цього принципу означає, що у виховній роботі необхідно виходити із завдань, які стоять перед військами (силами) на даному етапі, враховувати воєнно-політичну обстановку в світі та навколо України та висновки з неї, приймати до уваги особливості сучасного етапу реформування та розвитку Збройних Сил України, зміни, що проходять в їх структурі, оснащенні військ (сил) сучасними зразками озброєння та військової техніки, в системі комплектування Збройних Сил України особовим складом, зміни в самому особовому складі, в системі навчання, виховання, та психологічної підготовки, добиватись відповідності змісту виховної роботи цілям і завданням бойової і мобілізаційної підготовки, підтримання високої бойової готовності військ (сил).
Принцип конкретності та узгодженості вимагає єдності, узгодженості і координації по цілям, завданням, місцю, часу, формах і методах виховної роботи всіх категорій вихователів; забезпечення єдності всіх складових та напрямків виховної роботи; здійснення диференційованого підходу до військовослужбовців, врахування загальних і індивідуально-психологічних особливостей і характеристик всіх категорій особового складу, їх вікові, сімейні та інші особливості, загальноосвітню та технічну підготовку, культурний рівень; творче використання арсеналу форм, методів, засобів і прийомів виховної роботи, врахування всіх факторів, що впливають на формування і розвиток моральної свідомості високих морально-бойових якостей.
6. Об'єктивно-науковий підхід до планування, здійснення та оцінки результатів виховної роботи.
Цей принцип вимагає чіткого визначення напрямків, шляхів, змісту, засобів, методів щодо реалізації цілей виховної роботи, прийняття конкретних, адресних, обґрунтованих рішень, що стосуються реалізації заходів виховної роботи, їх термінів та виконавців.
Планування виховної роботи має бути збалансоване з заходами бойової підготовки, завданнями підрозділу, військової частини, їх повсякденною життєдіяльністю та органічно їх доповнювати.
Воно повинно об'єктивно прогнозувати розвиток соціально-психологічних процесів в підрозділі, військовій частині та оптимально моделювати виховні заходи, спрямовані на зміцнення морально-психологічного стану особового складу та успішне вирішення завдань військової частини, підрозділу.
Об'єктивно –науковий підхід до планування та здійснення виховної роботи вимагає опори на сучасні наукові теорії в організації управління соціально-психологічними процесами у військових колективах, новітніх знань в області військової соціології, педагогіки та психології.
Даний принцип вимагає об'єктивної оцінки і виміру результатів виховної роботи, її складових елементів, змін у суб'єктів виховної роботи внаслідок виховних впливів. Проблема діагностики виховної роботи, визначення критеріїв і ступенів її результативності є вкрай актуальною проблемою, яка до сьогоднішнього дня залишається слабо вивченою і методично не обґрунтованою. Діагностика виховної роботи спрямована на глибоке вивчення умов протікання виховного процесу, визначення шляхів його вдосконалення на основі знання про способи й умови взаємодії його компонентів, своєчасної корекції виховної роботи.
Лише сукупність всіх зазначених принципів (виховання, національного виховання, військового виховання та виховної роботи) забезпечує успішне визначення завдань, підбір змісту, методів, засобів і форм виховної роботи. Єдність цих принципів потребує від офіцерів, прапорщиків, старшин, сержантів використовувати їх у взаємозв'язку з урахуванням конкретних можливостей і умов.
§ 3. Теоретико-наукові та системно-практичні засади виховної роботи
Виховна робота як система заходів, спрямованих на формування і розвиток у воїнів професійно-необхідних морально-психологічних якостей, моральної самосвідомості, які повинні забезпечити високу бойову і мобілізаційну готовність військ (сил), зміцнення військової дисципліни та правопорядку, згуртування військових колективів з метою виконання завдань військової служби має широку науково-теоретичну та системно-практичну базу.
В загальному вигляді вона має наступну структуру:
1. Світоглядно-теоретична база
2. Наукова методологія
3. Технологія( від грец. наука про майстерність, мистецтво) виховної роботи
"Світогляд - наука –досвід" –на цьому фундаменті іде процес реформування та розвитку системи виховного та морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України.
Безпосередньою науковою та теоретико-методологічною базою виховної роботи є теорія виховання в цілому, національна система виховання в Україні та військове виховання, як напрямок виховання військовослужбовців.
Виховання –це цілеспрямована діяльність суспільства, держави, їх інститутів і установ, а також вихователів по формуванню і розвитку особистості, її мотивації до самовдосконалення у відповідності з вимогами часу і життя, рівня розвитку суспільства.
Можна навести й інші визначення виховання яких сьогодні в педагогічній науці більше 60.
Але головним є те, що виховання визначається через діяльність, як саме широке поняття, що відзеркалює будь-яку активність як вихователя, так і виховуємих. Ця діяльність не виключає і впливу, але не обмежується ним.
Виховання - це системне явище, структурними елементами якого є:
Ці структурні елементи мають місце у всіх ситуаціях виховання від простого виховного акту чи контакту вихователів з виховуючими до виховної ситуації в країні і Збройних Силах.
Суб'єктом виховання виступають не тільки вихователі, а перш за все суспільство, держава, інститути і установи. Вони:
. Створюють суспільні і державні інститути і установи, передумови та умови виховної роботи і формування людини.
. Готують кадри для цього.
. Здійснюють соціальний і правовий захист, що впливає на духовний стан військовослужбовця.
Державні і суспільні інститути та установи, одним із яких є Збройні Сили України, їх структури, а також конкретні окремі вихователі (командири, спеціалісти, психологи, педагоги) на основі загальнодержавних цілей:
. Розробляють і на практиці реалізують виховний потенціал всіх факторів, що впливають на формування і розвиток особистості військовослужбовців з урахуванням особливостей організації, службового призначення, спеціалізації, вирішуємих завдань, місця розташування та інших умов.
. Розробляють конкретні плани і програми виховання.
. Здійснюють виховну роботу у всіх видах діяльності.
При такому розумінні виховання створюється цільна, пронизуюча всі рівні суспільної і державної організації система виховання, в якій кожний на своїй ділянці вирішує специфічні завдання, а разом вони охоплюють всі сторони цього складного процесу.
Аналіз сутності виховання показує багатогранність і складність цього процесу. Це проявляється в тому, що на нього по суті впливає все:
середовище, оточуюча дійсність, сім'я, колектив, характер праці, діяльність, засоби масової інформації, мистецтво, природні задатки і здібності самої людини, її досвід і риси характеру, професійна підготовка вихователів.
В найбільшій мірі виховна робота в Збройних Силах України пов'язана з військовим вихованням, під яким розуміється процес цілеспрямованого, систематичного, організованого і планомірного впливу на свідомість, підсвідомість, пізнавальну, емоційно-вольову та мотиваційну сфери особистості військовослужбовця з метою формування у нього наукового світогляду, високих моральних, громадянських і військово-професійних якостей для забезпечення всебічного і гармонійного розвитку його особистості та ефективного виконання ним службових обов'язків в умовах мирного і воєнного часу.
Обґрунтуванням методологічних і теоретичних проблем військового виховання займається теорія військового виховання, яка представляє сукупність однорідних і внутрішньо-узгоджених наукових педагогічних тверджень, знання яких дозволяє формувати та розвивати особистість воїна і впливати на військовий колектив згідно з визначеними цілями загального, національного і військового виховання.
Теорія військового виховання систематизує, аналізує та класифікує різні виховні явища у Збройних Силах України, обгрунтовує загальні закони й закономірності, які існують між цими явищами.
Своєчасне та об'єктивне з'ясування, узагальнення і обгрунтування основних проблем теорії військового виховання надає можливість об'єктивно діагностувати стан виховної роботи у військовому підрозділі та частині, передбачити результати виховних впливів, своєчасно вносити певні необхідні корективи в цей складний процес.
Військове виховання військовослужбовців відіграє визначальну роль в забезпеченні їх самовідданого і компетентного виконання свого обов'язку перед Батьківщиною. Воно повністю обгрунтовано і закономірно стає пріоритетним напрямком службової діяльності кожного командира (начальника), кожного офіцера.
Тому їх готовність і підготовленість здійснювати виховну роботу у відповідності з метою військового виховання в інтересах вирішення поставлених завдань є одним із визначальних факторів підтримками високої боєготовності військ (сил).
Це можливо тільки в межах оптимальної моделі, алгоритму і технології виховної діяльності. Основи такої моделі, алгоритму і технології закладені саме в теорії військового виховання.
§4. Сутність та зміст виховної роботи
Визначивши сутність та зміст виховання далі необхідно зупинитись на сутності та змісті виховної роботи, яка є процесом практичної реалізації системи виховання в специфічних умовах діяльності елемента військової організації суспільства –Збройних Силах.
Виховна робота, як визначено в Концепції виховної роботи є система організаційних, морально-психологічних, інформаційних, педагогічних, правових, культурно-просвітницьких, військово-соціальних заходів, спрямованих на формування і розвиток у воїнів професійно необхідних психологічних якостей, моральної самосвідомості, що має забезпечити високу бойову і мобілізаційну готовність органів управління, з'єднань і частин, зміцнення військової дисципліни та правопорядку, згуртування військових колективів.
Виникає питання: який зміст заходів, що формують та розвивають у воїнів професійно необхідні психологічні якості, моральну самосвідомість, що має забезпечити високу бойову і мобілізаційну готовність органів управління, з'єднань і частин, зміцнення військової дисципліни та правопорядку, згуртування військових колективів.
Організаційні заходи:
- вивчення вимог Указу Президента України та положень Концепції виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України, інших нормативно-правових актів щодо перебудови виховної роботи;
- обговорення проблем удосконалення навчально-виховного процесу на засіданнях військових рад, нарадах керівного складу, зборах офіцерів, нарадах структури виховної роботи;
- відпрацювання перспективних планів удосконалення навчально-виховного процесу у всіх органах військового управління;
- узагальнення досвіду виховної роботи в кращих з'єднаннях, частинах, навчальних закладах з метою його впровадження в життя військ (сил);
- проведення зборів, науково-практичних конференцій з питань удосконалення та підвищення ефективності навчально-виховного процесу у військах (силах);
- здійснення практичних заходів щодо: забезпечення взаємодії органів військового управління з органами державної влади та місцевого самоврядування в інтересах виховної роботи у Збройних Силах України;
- підвищення ефективності військово-патріотичного виховання військовослужбовців, молоді, розгортання військово-шефської роботи;
- зміцнення зв'язків та удосконалення співпраці з громадськими, творчими, науковими і гуманітарними об'єднаннями, засобами масової інформації;
- налагодження співпраці у сфері морально-етичного виховання особового складу з релігійними конфесіями;
- запобігання втягування військовослужбовців у діяльність політичних партій і рухів, збереження духовної єдності у військових колективах і підтримання в них здорового морально-психологічного клімату;
- проведення комплексу заходів щодо формування позитивної громадської думки про Збройні Сили України з метою зміцнення їх авторитету в суспільстві.
Морально-психологічні заходи:
- підготовка настанови щодо планування та організації морально-психологічного забезпечення підготовки та ведення операції (бойових дій) Збройних Сил України; методичних рекомендацій щодо розробки документів бойової і мобілізаційної готовності в управлінні (відділі) виховної роботи виду Збройних Сил України, оперативного командування, корпусу; методичного посібника для органів виховної роботи видів Збройних Сил України, оперативних командувань, корпусів щодо основ планування та організації морально-психологічного забезпечення операцій (бойових дій); порадника з морально-психологічної підготовки особового складу Збройних Сіл України;
- розробка та втілення в життя методики оцінки психогенних втрат;
- відпрацювання методики оцінки морально-психологічних та бойових якостей особового складу військ (сил) під час підготовки та ведення операцій (бойових дій);
- відпрацювання методики тренування, відбору особового складу, якій залучається до роботи по збереженню та охороні боєприпасів, озброєння, військової техніки; методичних рекомендацій командирам, штабам, структурам виховної роботи, фахівцям медичної служби щодо профілактики самогубств; методичних рекомендацій командирам, штабам, структурам виховної роботи, фахівцям медичної служби з питань морально-психологічного забезпечення виконання завдань вартової служби; методичних рекомендацій "Організація психологічної допомоги військовослужбовцям із нервово-психічною нестійкістю"; методики оцінки морально-психологічного стану військ (сил); посібник з організації виховної роботи у підрозділ;
- вивчення вимог статутів Збройних Сил України.
Інформаційні заходи:
- відпрацювання системи інформування громадян України про життєдіяльність Збройних Сил України; механізму координації взаємодії державних і військових засобів масової інформації, гуманітарно-просвітницьких структур в інтересах формування у особового складу високих морально-психологічних якостей захисника Батьківщини; наказу Міністра оборони України "Про організаційні заходи у засобах масової інформації Збройних Сил України"; директиви Міністра оборони України "Про гуманітарну підготовку та інформаційно-пропагандистське забезпечення особового складу Збройних Сил України"; методики використання інформаційних матеріалів про суспільно-політичну ситуацію в регіонах дислокації військ для нейтралізації впливу негативних факторів на морально-психологічний стан особового складу.
Педагогічні заходи:
- втілення в навчально-виховний процес передових технологій навчання, виховання, розвитку та психологічної підготовки;
- удосконалення існуючих форм та методів навчання і виховання особового складу, пошук нових прийомів, методів та моделей відповідно новим умовам;
- забезпечення відповідності моделей, алгоритму і технологій виховного впливу нормативним документам, науково-методичним рекомендаціям;
- підвищення рівня психолого-педагогічної підготовки керівного складу.
Правові заходи:
- удосконалення нормативно-правової бази виховної роботи;
- створення організаційно-правових умов, що забезпечують підтримку статутних взаємовідносин;
- організація та проведення правової підготовки особового складу;
- співпраця і взаємодія з органами юридичної служби та правоохоронними структурами.
Культурно-просвітницькі заходи:
- впровадження комплексу заходів культурно-просвітницької роботи в системі виховання воїнів;
- пропаганда духовної, історичної та культурної спадщини українського народу, сприяння подальшого розвитку української культури, культур народів та етносів, що населяють Україну;
- організація культурного обслуговування особового складу, створення постійно діючих колективів художньої самодіяльності у військових підрозділах, зміцнення зв'язків творчої інтелігенції з військовими колективами художньої самодіяльності, залучення працівників літератури та мистецтва України, творчої молоді, викладачів навчальних закладів культури до культурно-шефської роботи серед військовослужбовців Збройних Сил України;
- покращення рівня методичної роботи, вивчення та широке розповсюдження передового досвіду культурно-виховної та просвітницької роботи, контроль за формуванням репертуару самодіяльної творчості;
- поширення шефських відносин, зв'язків та взаємодії з культурно-просвітничьких питань і з суспільно-професійними об'єднаннями, місцевими та державними організаціями і рухами, установами та підприємствами, батьками військовослужбовців, навчальними закладами, творчими та трудовими колективами, планування та проведення разом з ними місячників національно-патріотичного виховання та оборонно-масової роботи, днів відкритих дверей, зустрічей з ветеранами воєн та Збройних Сил, творчих фестивалів, зльотів солдатських матерів, участь в організації проводів в армію і до Військово-Морських Сил України.
Військово-соціальні заходи:
- участь у розробці комплексних програм розвитку Збройних Сил України, вивченні та аналізі соціальних процесів, які складаються у військових колективах;
- забезпечення у межах компетентності правового і соціального захисту військовослужбовців, членів їх сімей, цивільного персоналу, дотримання соціальної справедливості у військово-службових відносинах і вирішенні соціально-побутових питань, співпраця з державними, громадськими організаціями, які беруть участь у вирішенні проблем соціального захисту громадян України;
- розгляд пропозицій, скарг і заяв, здійснення прийому військовослужбовців з особистих питань, вживання заходів щодо усунення причин, які викликають скарги, та участь у розв'язанні спірних питань в межах компетенції структур виховної роботи;
- проведення роз'яснювальної роботи для поглиблення правових знань військовослужбовців та членів їх сімей з питань соціального забезпечення і адаптації;
- здійснення правового аналізу управлінських рішень відповідних командуючих, командирів і начальників, узагальнення практики застосування законодавства України та підзаконних актів з питань військово-соціальної роботи в межах установленої компетенції;
- проектування, організація цільових програм соціального розвитку Збройних Сил, соціального забезпечення, як сукупності соціальних норм і гарантій, що задовольняють ті чи інші соціально-економічні та духовні потреби військовослужбовців.
Саме важливе у виховній роботі –це зміст.
Зміст це сукупність теорій, положень, норм, знань, традицій, які повинні бути передані військовослужбовцям, засвоєні ними і виступати провідними мотивами їх професійної діяльності.
Зміст виховної роботи розкривається через її складові, напрямки та завдання, на основі яких уже формуються функціональні обов'язки посадових осіб органів військового управління по реалізації змісту виховної роботи.
Одним із змістовних елементів виховної роботи є її складові, які визначені концепцією виховної роботи. До них належать:
- морально-психологічне забезпечення бойової і мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби, оперативної та бойової підготовки, специфічної діяльності військових формувань;
- морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактики правопорушень;
- інформаційно-пропагандистське забезпечення;
- культурно-виховна і просвітницька робота;
- військово-соціальна робота.
Дуже часто в повсякденній діяльності іде підміна таких понять як складові, напрямки та завдання. А тому потрібно визначитись в цих поняттях.
Складові –це частини єдиного явища, процесу, які і визначені в Концепції.
Слід зауважити, що і інформаційно-пропагандистське забезпечення і культурно-виховна та просвітницька робота, і військово-соціальна робота також як і морально-психологічне забезпечення через їх специфічні форми, спрямовані на підвищення бойової і мобілізаційної готовності військ (сил), ефективності оперативної та бойової підготовки, формування і розвитку у військовослужбовців особистої відповідальності за свідоме виконання військової присяги, вимог законів, військових статутів, наказів командирів і начальників, виховання відданості українському народу, високих якостей громадянина-патріота, національної свідомості та духовної культури.
Напрямок –це категорія, яка визначає принципову єдність явищ, процесів протягом певного часу.
Як правило, напрямок розглядається як найбільш широка категорія, яка охоплює єдність поглядів, шляхів, завдань і пов'язана з використанням певних особливих методів і форм досягнення мети. Тому мета, ціль є головним критерієм виділення напрямків.
Сьогодні в практиці виховної роботи існує декілька груп напрямків, які не дублюють, а доповнюють одна другу.
Перша група –напрямки виховання. Це –правове, військове, естетичне, фізичне, військово-патріотичне, економічне, екологічне та інші.
Друга група –напрямки діяльності органів виховної роботи, які визначені в Положенні про органи виховної роботи Збройних Сил України. До них відносяться:
- морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактика правопорушень;
- правове виховання особового складу;
- інформаційно-пропагандистське забезпечення;
- культурно-виховна і просвітницька робота;
- військово-соціальна робота;
- забезпечення військ (сил) технічними засобами виховної роботи, поліграфічним об'єднанням та продукцією, іншим культурно-просвітницьким майном;
- професійний добір, підготовка та виховання кадрів структур виховної роботи;
- керівництво гуманітарною складовою військової науки та освіти, програмне і науково-методичне забезпечення виховної роботи та морально-психологічного забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України;
- визначення потреби асигнувань за відповідними статтями кошторису Міністерства оборони України та розподіл затверджених Міністром оборони України коштів.
Третя група –напрямки реформування та розвитку морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, визначені Програмою реформування та розвитку морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України на період до 2005 року:
- створення та удосконалення нормативно-правової та методичної бази морально-психологічного забезпечення застосування та життєдіяльності Збройних Сил України;
- реформування органів виховної роботи в органи морально-психологічного забезпечення, оптимізація їх структури та чисельності;
- створення систем соціологічного супроводу військової служби та психологічного захисту військовослужбовців у мирний та воєнний час;
- створення системи управління морально-психологічного забезпечення;
- розвиток системи підготовки фахівців виховної роботи (морально-психологічного забезпечення);
- вдосконалення системи комплектування органів виховної роботи (морально-психологічного забезпечення) Збройних Сил у особливий період;
- розробка систем морально-психологічного забезпечення сучасних форм та способів застосування військ сил);
- впровадження сучасних інформаційних технологій, оснащення Збройних Сил сучасними гучномовними, радіо-, телезасобами, поліграфічним обладнанням;
- вивчення та впровадження у практику вітчизняного та зарубіжного досвіду морально-психологічного забезпечення застосування військ (сил), морально-психологічної підготовки особового складу збройних сил, військово-патріотичного виховання населення, організації соціально-правового захисту військовослужбовців, членів їх сімей.
Четверта група –безпосередньо напрямки виховної роботи:
- морально-психологічне забезпечення бойової і мобілізаційної готовності;
- морально-психологічне забезпечення бойового чергування, бойової служби;
- морально-психологічне забезпечення оперативної і бойової підготовки;
- морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактики правопорушень;
- морально-психологічне забезпечення вартової, гарнізонної та внутрішньої служби;
Таким чином, критерієм виділення напрямків виховної роботи є види життєдіяльності військ (сил).
Аналіз положень Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року, програми реформування та розвитку морально-психологічного забезпечення дозволяє виявити ряд основних тенденцій розвитку системи виховної роботи в Збройних Силах України.
Перше. Посилення практичної спрямованості виховної роботи з військовослужбовцями. Командири усіх ступенів, органи виховної роботи головним чином спрямовують свою діяльність на формування у підлеглих високих військово-професійних якостей. Це особливо важливо в умовах реформування Збройних Сил України, переходу їх на нові принципи комплектування. В основі дії цієї тенденції лежить інтенсифікація навчально-виховного процесу, визначення якісних показників у підготовці, вихованні та навчально-бойовій діяльності особового складу. Наповнення конкретним змістом та практичними заходами морально-психологічного забезпечення повсякденної життєдіяльності військ (сил). При цьому слід врахувати що професійний потенціал формується не лише цільовими заходами організаторської виховної роботи, морально-психологічним та інформаційно-пропагандистським забезпеченням, але й усім перебіганням процесу життєдіяльності та підготовки військ.
Друге. Зміцнення матеріально-технічної бази виховної роботи. В сучасному, технічно насиченому суспільстві не може йти мова про організацію виховного процесу без застосування технічних засобів та наочно-пропагандистських і інформаційних видань. Саме тому в програмі реформування та розвитку морально-психологічного забезпечення Збройних Сил на період до 2005 року і визначені напрями розвитку матеріально-технічної бази виховної роботи як у мирний час так і на особливий період; виконання прикладних, фундаментальних та пошукових досліджень у галузі ТЗВ; скоординоване за цілями, задачами, ресурсами і термінами вирішення проблеми оснащення військ (сил) сучасними ТЗВ, які спроможні забезпечувати інтенсифікацію виховного процесу.
Третє. Посилення соціальної спрямованості виховної роботи з військовослужбовцями та членами їх сімей. Ця тенденція проявляється у спрямуванні зусиль органів виховної роботи на реалізацію концепції соціальної політики у Збройних Силах України, створення у військових і трудових колективах соціальних умов для їх життєдіяльності, реалізацію конституційних прав військовослужбовців, працівників і членів їх сімей, соціальних гарантій. При цьому провідним напрямком є створення умов для запровадження та подальшого розвитку економічних механізмів соціального захисту військовослужбовців і членів їх сімей; участь у реалізації системи надання молодим сім”ям довгострокових пільгових кредитів на придбання житла; реалізація програми соціальної адаптації військовослужбовців і членів їх сімей; створення системи надання консультацій з питань професійної переорієнтації та працевлаштування.
Четверте. Посилення профілактичної спрямованості виховної роботи щодо викорінення негативних явищ у військах (силах), зміцнення військової дисципліни. В умовах складної соціально-економічної обстановки в країні, гострої криміногенної ситуації в суспільстві, реформування Збройних Сил України та радікального оновлення їх нормативно-правової бази профілактика негативних явищ приймає виключне значення. Вона є важливим напрямком повсякденної діяльності органів військового управління посадових осіб і виступає як необхідна умова підтримання боєздатності частин і підрозділів.
При цьому, центральне місце займає вдосконалення змісту організаційної, виховної роботи з офіцерським складом, підвищення відповідальності, взірцевості, недопущення злочинів серед цієї категорії, суттєвому покращенню стану правопорядку у військах (силах).
П”яте. Активізація виховної роботи щодо забезпечення застосування військ (сил) в конкретних воєнних акціях. Сьогодні реалізовано один із напрямків прояву цієї тенденції. Мова йде про нормативно-правове закріплення в системі морально-психологічного забезпечення Збройних Сил такого його виду як морально-психологіче забезпечення підготовки та ведення операцій (бойових дій).
Шосте. Зміцнення кадрового, інтелектуального, наукового потенціалу органів виховної роботи та ефективне використання їх за призначенням. Ця тенденція проявляється в оптимізації системи підготовки.
Сьоме. Удосконалення системи виховної роботи в ході виконання завдань програми реформування і розвитку Збройних Сил України.
Головні зусилля на третьому етапі реалізації Державної програми необхідно зосереджувати на подальшому вдосконаленню виховної роботи та морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ, формуванні високої свідомості військовослужбовців, зміцненні військової дисципліни та правопорядку у військах.
Які ж основні завдання виховної роботи визначені на сучасному етапі:
. Пріоритетним завданням є формування у офіцерів патріотичних, світоглядних позицій, навчання їх сучасним технологіям управління військовими колективами, індивідуально-виховної роботи з підлеглими. Таким чином, на перший план ставиться завдання "виховання вихователя". Вирішувати проблему необхідно через удосконалення тематики у системи командирської і професійної підготовки, де розглядаються психолого-педагогічні проблеми; створення школи передового досвіду у військових частинах; більш активне залучення до цієї роботи офіцерських зборів, атестаційних комісій, інших громадських організацій військових колективів.
. Одним із головних завдань з особовим складом в ході реалізації другого етапу треба вважати оздоровлення морально-психологічного клімату у військових колективах, зміцнення дисципліни і правопорядку. Головне в реалізації цього напрямку –збереження життя і здоров'я особового складу, безпека військової служби. Необхідно підняти рівень організації виховної профілактичної роботи, особисту відповідальність офіцерів за виконання службових обов'язків, вивчати і знати молодь.
. Підвищення рівня інформаційно-пропагандистського забезпечення повсякденної життєдіяльності військ (сил), яке має нести упереджувально-наступальний характер. Мета інформаційно-пропагандистського забезпечення військ –це підвищення рівня обізнаності особового складу з питань державотворення, зовнішньої та внутрішньої політики, вирішення проблем військового будівництва.
. Найважливішим завданням органів військового управління є реалізація державних програм соціального захисту військовослужбовців і членів їх сімей. Тому органам виховної роботи необхідно забезпечити нормальну морально-психологічну атмосферу у військових колективах, поліпшити стан соціальної роботи серед військовослужбовців та членів їх сімей.
. Важливим завданням є підвищення ефективності соціально-психологічної роботи у військах. Її змістом є:
- вивчення психологічних особливостей особового складу і формування у нього необхідних військово-професійних якостей;
- вивчення індивідуально-психологічних особливостей військовослужбовців, соціально-психологічних процесів і явищ у військових колективах для раціонального використання і прогнозування їх розвитку; професійно-психологічний добір і розподіл поповнення; психологічний аналіз умов підготовки і служби на провідних спеціальностях; формування здорового морально-психологічного стану; психопрофілактика порушень військової дисципліни у військових колективах;
- психологічна підготовка особового складу; організація психологічної допомоги та психореабілітація військовослужбовців, членів їх сімей і цивільних осіб;
- вивчення і прогнозування соціально-психологічних процесів у військових і трудових колективах, профілактика негативних проявів у поведінці особового складу;
- удосконалення системи визначення професійної придатності військовослужбовців згідно психограм військово-облікових спеціальностей для раціонального їх розподілу за штатом; комплектування психологічно сумісних екіпажів, розрахунків, команд, підрозділів; допомога в організації взаємозаміни фахівців; відбір кандидатів у військові навчальні заклади, на вищестоячі посади.
. Забезпечення високого організаційного змістовно-методичного рівня та ефективності культурно-виховної і просвітницької роботи. Необхідно привести її зміст, систему, стиль, форми і методи у відповідність до державної політики в галузі оборони і військового будівництва, потреб реформування і розвитку Збройних Сил.
Це передбачає створення цільової програми підтримки і розвитку культури у Збройних Силах України; оптимізацію структури військових закладів культури; поширення передового досвіду військово-патріотичного виховання військовослужбовців і молоді; відпрацювання механізму координації взаємодії з державними засобами масової інформації, гуманітарно-просвітницькими структурами.
. Налагодження системи зв'язків органів військового управління з державними установами та громадськими організаціями з питань соціального і правового захисту допризовної молоді, військовослужбовців та військових пенсіонерів, встановлення обміну інформацією з відповідними установами щодо перепідготовки і працевлаштування військовослужбовців, які планують до звільнення в запас, їх соціальної адаптації –є одним із важливих завдань виховної роботи.
. Зміцнення кадрового, інтелектуального, наукового потенціалу органів виховної роботи та ефективне використання за призначенням. Головні зусилля в реалізації цього завдання зосередити на підвищенні теоретичної підготовки офіцерів виховної роботи в галузі військової педагогіки та психології, соціології, історії України та її Збройних Сил, озброєнні їх систематизованими знаннями методологічних засад військового виховання та морально-психологічного забезпечення діяльності військ, форм та методів виховної роботи та морально-психологічного забезпечення щодо підтримання високої бойової готовності, зміцнення військової дисципліни, управління морально-психологічним станом підрозділів.
Таким чином, виховна робота у Збройних Силах України характеризується двобічність, безперервністю і тривалістю, багатогранністю завдань і різноманітністю змісту; залежністю від специфіки військово-професійних завдань; багатством форм, методів і засобів виховної роботи, поступовим створенням певної моделі виховної роботи.
Структурно-методична модель виховної роботи –це система взаємопов'язаних принципів виховання, цілей, завдань, напрямів, варіантів і етапів досягнення результатів, а також характер і механізм взаємодії і взаємовідносин у виховній роботи. Модель дозволяє перейти до виховання особового складу як до цілісного діяльно-виховного процесу, в якому вихователь забезпечує об'єктивне висвітлення суб'єкт-суб'єктивних відносин та оптимальність виховного впливу. Цілі, завдання, реальне положення справ і потреби виховання в конкретній ситуації показують конкретний зміст кожного компоненту моделей.
Алгоритм виховної роботи являє собою систему вимог (принципів і норм) здійснення організаційних і виховних впливів, послідовне виконання яких надає всьому виховному процесу результативний характер. Вимоги до виховної роботи, як зазначалось, визначаються новою концепцією виховання, які сформульовані у відповідності з закономірностями виховання і відображені в його принципах. Алгоритм виховної діяльності вказує на чітку її послідовність:
- аналіз фактичного стану справ для виявлення протиріч в цілісному діяльнісно-виховному процесі та визначення шляхів їх вирішення;
- планування ефективних виховних заходів та організація їх виконання для досягнення необхідного виховного впливу;
- створення умов для ефективного виховання у військах (силах);
- оцінка результатів виховної діяльності у військах та корекція всього навчально-виховного процесу.
Цей алгоритм буде ефективним при умові, якщо вихователь буде активно, послідовно і конкретно слідувати його логіці. Це дозволить добитись оптимального і ефективного здійснення виховного процесу у військах (силах).
РОЗДІЛ 3. Загальна характеристика системи виховної роботи
у Збройних Силах України
Вступ
Сьогодні у державі опрацьовується та набуває сталих форм Національна система виховання.
Триває формування її оптимальної моделі у Збройних Силах України з урахуванням національно-історичних аспектів і традицій нашого народу, перейняттям кращого світового досвіду підготовки військовослужбовців. Формування оптимальної моделі виховної роботи - це одне із головних завдань реформування та розвитку Збройних Сил України. Свідченням цього стало затвердження Програми реформування та розвитку морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України на період до 2005 року.
Ми живемо в непростий час. Нам добре відомі усі складнощі сучасного стану державного будівництва та умови функціонування об’єднань, з’єднань, частин та підрозділів Збройних Сил України.
Існуючі умови життя вимагають якісно нових підходів до організації виховного процесу, налагодження і впровадження організаційних, виховних, соціально-психологічних механізмів, які могли б ефективно компенсувати певну напруженість, що існує у військових колективах, забезпечити виконання завдань Державної програми формування та розвитку Збройних Сил України. Мова йде, перш за все, про створення оптимальної системи виховної роботи
§ 1. Система та структура виховної роботи у Збройних Силах України .
Виховна робота складне, але цілісне системне явище , тобто виховна робота носить ( має носити ) системний характер . В зв’язку з цим виникає проблема : створення такої системи на різних рівнях функціонування Збройних Сил та розуміння системи як на методологічному, так і практично –функціональному рівнях .
Це особливо важливо, тому що саме поняття “виховна робота“ визначається через категорію “система заходів“ . Наряду з цим в нормативно –правових документах щодо виховної роботи досить часто вживаються терміни
“система виховної роботи“, ”система роботи органів виховної роботи“, “система керівництва ( управління ) виховною роботою“ та інші , які далеко не співпадають по своїй суті, і разом з тим знаходяться у взаємозв’язку, конкретизуючи чи доповнюючи одне одного .
Саме тому є необхідність визначитись з поняттям “ система “ у виховній роботі, що допоможе створенню та функціонуванню її оптимальної моделі та науково визначити і обґрунтувати перспективи її подальшого реформування та розвитку .
Створення системи виховної роботи від Збройних Сил в цілому до окремої частини , визначення параметрів її оптимального функціонування та критеріїв результативності не самоціль. Вона виконує ряд функцій і, перш за все, пізнавально-світоглядну .
Наявність системи виховної роботи , пізнання її основних елементів у їх взаємозв’язку означає, що командири, офіцери структур виховної роботи набули всебічне цілісне систематизоване уявлення про виховну роботу , її основних зв’язках і відношеннях .
Система виховної роботи виконує також інтегративну функцію. Вона проявляється в тому, що система дає збірне знання про виховну роботу та її сутність, розкриває виховну роботу з усіх її сторін з урахуванням досягнень наук, що складають її теоретичну базу, набутого досвіду її організації і проведення.
Важливою є і прогностична функція . Система виховної роботи дозволяє не тільки оцінювати ступінь її відповідності сучасним вимогам, етапові реформування та розвитку Збройних Сил, але і передбачити наявність та використання таких форм, методів, заходів, сил і засобів в проведенні виховної роботи, які ще не відомі сьогодні, або недостатньо ефективно використовуються.
Крім того прогностична функція дозволяє передбачити і в певній мірі безболісно для самої системи виховної роботи визначити її розвиток та реформування в більш ефективну, інтегративну систему, яка б відповідала цьому етапові розвитку Збройних Сил .
Врешті, система виховної роботи виконує організаторську ,по відношенню до практичної діяльності командирів і офіцерів виховної роботи, функцію. Тільки пізнавши сутність, зміст виховної роботи в цілому, в системі, можливо найбільш повно і свідомо використати весь арсенал форм, методів, сил і засобів виховної роботи на практиці .
Тільки знаючи, як пов’язані між собою елементи виховної роботи, як вони впливають один на одного, можна вибрати найбільш доцільну форму чи захід виховної роботи із знанням справи управляти виховною роботою.
Що ж таке система? Існує більш як 40 визначень поняття “система“, що отримали найбільше розповсюдження в літературі . На нашу думку , базовим визначенням , яке є найбільш коректним та простим , може стати визначення дане одним із основоположників загальної теорії систем Л.Берталанорі: “система –це комплекс взаємодіючих елементів”. Слово “комплекс”, яке досить часто вживається у виховній роботі ( комплекс заходів ), походить від латинського слова, що означає “зв’язок”.
В розумінні того, що таке система, визначальну роль відіграє значення слова “елемент”. Критеріальна властивість елемента –його необхідна безпосередня участь в створенні системи: без цього, тобто без якого-небудь одного елементу, система не існує.
Якщо взяти виховну роботу, то окремі форми, методи, сили, засоби її проведення не виступають її елементами; ними будуть система форм і методів, система заходів і т.п. ( по відношенню їх до системи “виховна робота” точніше буде назвати їх підсистемами).
Поняття “підсистема” вводиться для аналізу складних систем, що знаходяться в постійному розвитку, коли між елементами і системою мають місце “проміжні комплекси” більш складні, ніж елементи, але менше складні, ніж сама система. Вони об’єднують в собі різні частини (елементи) системи, які в своїй сукупності здатні до виконання єдиної (часткової) програми системи. Наприклад, система роботи посадових осіб частини по зміцненню військової дисципліни та профілактиці правопорушень, являючись елементом системи виховної роботи в цілому, є підсистемою по відношенню до неї. Разом з тим, вона виступає як система по відношенню до елементів, що її складають (організаційні, психологічні та інші заходи по зміцненню військової дисципліни, конкретні форми та методи роботи посадових осіб ).
Виховна робота –поняття багатопланове, воно охоплює всю систему взаємовідносин у Збройних Силах, проводиться на різних рівнях: стратегічному, оперативно-тактичному, тактичному. Базуючись на єдиних законах і закономірностях, єдиних системах принципів, маючи єдину мету, вона, в свою чергу, в залежності від рівня відрізняється системою функцій і завдань, системою сил і заходів, системою форм і методів.
Тому система виховної роботи в частині, виконуючи єдину програму системи виховної роботи в Збройних Силах, є її підсистемою. Таким чином, являючись елементом системи, підсистема, в свою чергу, виступає системою по відношенню до елементів, що її складають. Аналогічно справа стоїть із відношенням понять “система” і “елементи”: вони переходять одне в одне. Іншими словами, система і елемент відносні. З цієї точки зору, вся виховна робота є багатоплановою і різноманітною системою систем. “Системами” можуть бути система закономірностей виховної роботи, система її принципів, система напрямів і завдань, система діяльності посадових осіб (в даному випадку вірніше говорити –системність в роботі, алгоритм роботи ).
Визначивши методологічні аспекти аналізу системи виховної роботи, ми можемо перейти до визначення її основних елементів. Але для цього необхідно з’ясувати ще два методологічних питання: по-перше, з’ясувати системостворюючі фактори і, по-друге, з’ясувати головну засаду (критерій ) для систематизації елементів системи.
Однією із важливих проблем у визначенні системи виховної роботи є вияснення тих сил, які впливають на створення системи, її функціонування, розвиток та реформування в інші системи.
Розглянемо деякі з них.
Мета. Створення системи виховної роботи обумовлено перш за все її метою : “формування та розвиток у військовослужбовців професійно необхідних психологічних якостей, моральної самосвідомості, що мають забезпечити високу бойову готовність органів управління з’єднань і частин, зміцнення військової дисципліни та правопорядку, згуртування військових колективів”4.
Для досягнення цієї мети створені, визначені та обґрунтовані елементи системи виховної роботи: на методологічному рівні (закономірності, принципи); на функціонально-діяльнісному рівні (напрямки, складові, завдання виховної роботи, функції окремих її елементів, форми і методи, сили та засоби, методики, алгоритми, технології виховної роботи); на інституційно-організаційному рівні (органи виховної роботи).
З метою тісно пов’язаний і другий системоутворюючий фактор, який ще в більшій мірі впливає на процес вдосконалення системи виховної роботи та її реформування при наявності певних внутрішніх та зовнішніх чинників. Таким фактором є результат. Недостатній результат, досягнутий на окремих етапах, стадіях функціонування системи вимушує активно впливати на відбір таких компонентів системи, які визначають в подальшому отримання повноцінного результату.
Так, відсутність єдиної системи поглядів на завдання, напрями та порядок управління духовними процесами, недосконалість нормативно-правової бази військово-гуманітарної діяльності; невизначеність меж повноважень і відповідальності органів виховної роботи привело до прийняття у 1998 році Концепції виховної роботи в Збройних Силах та інших військових формуваннях України, в якій визначені елементи системи виховної роботи, втілення яких в практику виховної роботи сприяли подальшому вдосконаленню її системи, підвищенню ефективності та результативності.
Важливим фактором в створенні та вдосконаленні системи виховної роботи є досвід. Розширення та поглиблення наших знань в значній мірі проходить під впливом набутого досвіду. Більш того, чим більший досвід, тим сильніший його вплив на теперішнє, оскільки, з одного боку, в вищій мірі нерозумно, а нерідко і дуже небезпечно повторювати помилки минулого, а з іншого боку, кардинальне засвоєння досвіду минулого, дозволяє більш чітко і вірно визначити провідні закономірності розвитку і використати в своїх цілях. Ось чому при створенні системи виховної роботи у Збройних Силах України враховувався досвід існування і функціонування подібної системи впливу на свідомість захисника Батьківщини в історії Збройних формувань України, недавній досвід Збройних Сил Радянського Союзу, досвід армій зарубіжних держав і, звичайно, перш за все, досвід накопичений за десять років існування незалежної України.
Визначивши ряд факторів створення системи виховної роботи, які безпосередньо пов’язані з її сутністю, компонентами необхідно відзначити і роль оточуючого середовища на створення системи виховної роботи.
Оскільки будь-яка система характеризується упорядкованістю її елементів необхідно, по-перше, встановити єдину засаду, згідно якої можна розділити всі елементи системи виховної роботи на певні групи (підсистеми).
По-друге, оскільки системність передбачає наявність зв’язків між елементами і групами елементів, створення системи виховної роботи передбачає виявлення основних зв’язків і відносин між групами елементів і елементами в групах (субординації і координації).
По-третє, у зв’язку з тим, що будь-яка система відрізняється цілісною проявою її елементів, при аналізі системи виховної роботи необхідно виявити основні її функції, які характеризують дану систему у єдності всіх складових її елементів.
Одним з найважливіших факторів, що мають забезпечити ефективність функціонування системи виховної роботи є наявність та відповідність всіх її компонентів. Відсутність чи недостатній вплив одного із компонентів приводить до збою в роботі всієї системи.
Другим фактором, що забезпечує ефективність функціонування системи є оптимальний рівень взаємодії елементів.
В центрі системи виховної роботи знаходяться органи управління, які і забезпечують взаємодію всіх її елементів, необхідний рівень планування, організації та проведення заходів виховної роботи.
Враховуючи багаторівневий характер виховної роботи, її систему (підсистеми) можна класифікувати у відповідності з філософськими категоріями: всезагальне, загальне, особливе, часткове.
. Всезагальною системою роботи є її методологічна модель, яка існує в певній мірі як абстрактна система і включає науково-теоретичні поняття і категорії. (Див.мал.1).
Головною засадою для систематизації елементів даної моделі системи виховної роботи є ступінь їх спільності. В залежності від ступеню спільності елементи системи виховної роботи можна розділити на три групи (підсистеми): науково-методологічне та методичне забезпечення; організаційно-управлінське забезпечення та управління ним; матеріально-технічне забезпечення. Структура цих груп визначена на мал.1.
. Загальною системою виховної роботи виступає її організаційно-діяльнісна модель як діалектична єдність мети виховної роботи, її суб’єкту та об’єкту, основних напрямів, форм, методів та засобів. Головний системостворюючий фактор цієї моделі - мета та взаємодія суб’єкту та об’єкту виховної роботи.. Ця система виховної роботи в найбільшій мірі характерна для підрозділів, частин, з’єднань, об’єднань. (Мал.2).
. Особлива система виховної роботи - це її програмно-цільова модель, під якою розуміється узгоджена за термінами, силами та засобами, формами та методами сукупність організаційних, морально-психологічних, інформаційних, педагогічних, правових, культурно-просвітницьких, військово-соціальних заходів. До таких систем відносяться, наприклад, "типова система роботи органів військового управління усіх рівнів з офіцерським складом Збройних Сил України"; "система роботи з офіцерським складом у військах Західного оперативного командування"; система інформаційно-пропагандистського забезпечення; система індивідуально-виховної роботи тощо.5 (Мал. 3-6).
МЕТОДОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ
СИСТЕМИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ
Система виховної роботи |
|
Науково-методологічне та методологічне забезпечення |
Організаційно-управлінське забезпечення та управління ним |
Матеріально-технічне забезпечення |
|
|
1.Нормативно-правова база (державні закони, підзаконні акти) . Закони, закономірності, принципи, наукові методи філософії, соціології, педагогіки, психології. .Закономірності, принципи, функції виховної роботи. .Категоріально-понятійний апарат.
|
.Система управління виховною роботою. |
|
|
|
2.Кадрове забезпечення та система комплектування |
- професійна підготовка |
||
|
3. Організація морально-психологічного забезпечення бойової підготовки, бойового чергування, бойової служби. |
- сили, методи та форми, результат |
||
|
4. Організація морально-психологічного забезпечення військової дисципліни та профілактика правопорушень. |
- методи;
|
||
|
5. Система соціологічного супроводу військової служби. |
- соціологічне дослідження; - мотивація до військової: служби - моніторинг |
||
|
6. Соціально-психологічний захист військовослужбовця |
|
||
|
7. Співробітництво з питань МПЗ життєдіяль-ності військ (сил), вивчення та впровадження досвіду. |
|
Малюнок 1
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА МОДЕЛЬ
СИСТЕМИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ В ЧАСТИНИ
c0 ffeb
-
- e9f1
ed-
ea
-
- eeea f3f2
c7
e2
2 Демчук П.О. Актуальні проблеми ідеологічної роботи в Збройних Силах України. Навчальний посібник. - К.: КВГІ, 1998. - 164с.
3 Військове законодавство України та право: Короткий довідник офіцера. - К.: Варта, 1994. - с.34
4 “Концепція виховної роботи в Збройних Силах та інших військових формуваннях України ”.
5 Див.: Армія України, 5 вересня 1999 року; Армія України 22 вересня 2001 року.