Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
2. Закон оптимуму (в екології) - будь-який екологічний чинник має певні межі позитивного впливу на живі організми.
Результати дії змінного фактора залежать насамперед від сили його прояву, або дозування. Фактори позитивно впливають на організми лише в певних межах. Недостатня або надмірна їх дія позначається на організмах негативно.
Зона оптимуму - це той діапазон дії фактора, який найсприятливіший для життєдіяльності. Відхилення від оптимуму визначають зони песимуму. У них організми відчувають пригнічення.
Мінімально і максимально стерпні значення фактора - це критичні точки, за якими організм гине. Сприятлива сила впливу називається зоною оптимуму екологічного чинника або просто оптимумом для організму даного виду. Чим сильніше відхилення від оптимуму, тим більше виражена пригнічуюча дія даного чинника на організми (зона песимуму).
Закон оптимуму універсальний. Він визначає межі умов, в яких можливе існування видів, а також міру мінливості цих умов. Види надзвичайно різноманітні за здатністю переносити зміни факторів. У природі виділяються два крайні варіанти - вузька спеціалізація і широка витривалість. У спеціалізованих видів критичні точки значення фактора сильно зближені, такі види можуть жити тільки у відносно постійних умовах. Так, багато глибоководних мешканців - риби, голкошкірі, ракоподібні - не переносять коливання температури навіть в межах 2-3 °C. Рослини вологих місць існування (калужница болотна, недоторка тощо) моментально в'януть, якщо повітря навколо них не насичене водяними парами. Види з вузьким діапазоном витривалості називають стенобіонтами, а з широким - еврібіонтамі. Якщо потрібно підкреслити відношення до якого-небудь фактору, використовують поєднання «стено-» і «еврі-» стосовно його назви, наприклад, стенотермний вид - не переносить коливання температур, евригалінні - здатний жити при широких коливаннях солоності води.
Закон мінімуму Лібіха, встановлений Ю. Лібіхом (1840) — закон, згідно з яким відносна дія окремого екологічного фактора тим сильніша, чим більше він наближається у порівнянні з іншими екологічним факторами до мінімуму. За цим законом, від речовини, концентрація якого є мінімальною, залежить ріст рослин, величина і сталість їх урожаю. З.м.Л. (закон щодо ролі екол. факторів в розповсюдженні і кількісному розвитку організмів) не стосується систем з нестійким станом, коли надходження в них різних речовин змінюється незакономірно і лімітуючими поперемінно або одночасно стають декілька факторів. Багато в чому З.м.Л. уточнюється законом толерантності Шелфорда.
Правило Шелфорда — закон толерантності, один з основних принципів екології, згідно з яким присутність або процвітання популяції будь-яких організмів у даному місцезнаходженні залежить від комплексу екологічних факторів, до кожного з яких в організмі існує певний діапазон толерантності (витривалості). Діапазон толерантності по кожному фактору обмежений його мінімальним і максимальним значеннями, в межах яких тільки і може існувати організм («екологічний стандарт» виду). Ступінь процвітання популяції (або виду) в залежності від інтенсивності впливаючого на неї фактора зображують у вигляді так званої кривої толерантності, яка звичайно має дзвоноподібну форму з максимумом, який відповідає оптимальному значенню даного чинника.
Правило висунув 1913 року Шелфорд на підставі експериментів з впливу на комах фізичними агентами різної інтенсивності. Разом із законом Лібіха об'єднується в принцип лімітуючих факторів. Лімітуючим може бути будь-який екологічний фактор (наприклад, кількість місць, придатних для будівництва гнізда), але найважливішими найчастіше виявляються температура, вода, їжа (для рослин — наявність біогенних елементів у ґрунті). Запропоновано низку положень, які доповнюють закон: діапазони толерантності до окремих факторів та їх комбінацій різні; організми з широкими діапазонами толерантності (еврибіонти) широко розповсюджені; якщо рівень одного з факторів виходить за межі толерантності, звужується діапазон витривалості до інших факторів, і т. д.
Закон толернатності був доповнений у 1975 р. Ю. Одумом:
7. В межах діапазону толерантності людина пристосовується до умов довкілля завдяки численним захисним і пристосувальним (адаптивним) реакціям організму, головні з яких: підтримання сталості властивостей внутрішнього середовища (гомеостаз), регенераційні процеси, імунітет, регуляція обміну речовин тощо. В межах оптимуму ці реакції забезпечують найефективніше функціонування, високу працездатність, ефективне відновлення. Та в разі переходу якого-небудь фактора в зону песимуму ефективність окремих адаптивних систем знижується або пристосувальна здатність взагалі втрачається (рис. 6. 1.). В організмі починаються патологічні зміни, що свідчить про певне захворювання. Патологічний стан під впливом несприятливих факторів середовища проявляється найчастіше в отруєннях (токсикозах), алергічних реакціях, злоякісних пухлинах, спадкових хворобах, уроджених аномаліях.
Отруєння (токсикози) — одна з найпоширеніших реакцій організму на вплив антропогенних факторів. Отруєння розвиваються внаслідок надходження в організм у небезпечних концентраціях тих чи інших речовин-токсикантів. Кількість їх у довкіллі не можна обчислити, бо відповідно до концепції лімітуючих факторів будь-яка речовина в певних дозах може стати токсичною. Однак за частотою захворювань можна виокремити найпоширеніші сьогодні токсиканти: отрутохімікати, нітрати, важкі метали, численні промислові й побутові хімічні речовини.
Алергічні реакції (алергії) стали «візитною карткою сучасного людського суспільства. Алергія — це стан підвищеної чутливості організму до певних речовин — алергенів. Унаслідок контакту з алергеном знижується імунітет організму й можуть розвинутися різні захворювання, насамперед дерматит (запалення шкіри), бронхіальна астма, сінна пропасниця, набряки, ураження слизових оболонок внутрішніх органів. Як правило, припинення контактів з алергеном веде до видужання. Алергенами можуть бути шерсть тварин, пір'я, пилок рослин, лікарські засоби, продукти харчування, численні речовини природного й штучного походження, побутова хімія. Кількість алергенів постійно зростає пропорційно кількості нових речовин, які людина залучає у свій побут чи використовує у виробництві.
Злоякісні пухлини — це велика група захворювань, одне з них — рак. Такі пухлини характеризуються необмеженим ростом, не контролюються гормонами й нервовою системою, здатні утворювати метастази — нові пухлини на здорових тканинах і здебільшого призводять до летального (смертельного) кінця. Речовини, що сприяють розвиткові злоякісних пухлин, називають канцерогенами. Найпоширеніші канцерогени — бензпірени, бензол, фенольні сполуки, вінілхлорид, сажа, смоли, мінеральне масло. Наприклад, бензпірен, що виділяється з тютюну під час паління, переробки нафтопродуктів, викидається в атмосферу з автомобільними вихлопами, сприяє розвиткові раку легенів, бензол і феноли — лейкозу, вінілхлорид — раку печінки, сажа, смоли, мінеральне масло — раку шкіри. Сьогодні відомо близько 60 хімічних канцерогенів і 2 фізичних — ультрафіолетове випромінювання та іонізуюча радіація. До канцерогенів належать також деякі віруси.
Спадкові хвороби пов'язані з виникненням мутацій, тобто ушкодженнями ДНК чи хромосом. Генетичні ушкодження зазвичай успадковуються лише тоді, коли мутація відбувалася в статевих клітинах. Такі мутації спричинюють безплідність, призводять до народження мертвих дітей, дітей із фізичними чи розумовими вадами. Фактори, які викликають мутації, називають мутагенами. Переважна більшість канцерогенів також мають мутагенні властивості.
Уроджені аномалії виникають унаслідок впливу факторів, які порушують нормальний розвиток плоду під час вагітності. Такі фактори називають тератогенами. Майже всі канцерогени й багато токсикантів мають тератогенні властивості. Серед тератогенів найвідомішим є нікотин. У жінки, яка палить чи навіть пасивно вдихає тютюновий дим, нікотин постійно нагромаджується й концентрується в яйцеклітині. Після запліднення яйцеклітини нікотин порушує нормальний розвиток плоду. Тому вчені вважають, що жінка-курець практично не має шансів народити здорового малюка.
Негативний вплив людини на своє власне здоров'я величезний. Різноманітність засобів, якими вона руйнує своє здоров'я й генофонд, не може не вражати: отрутохімікати й побутова хімія, важкі метали й пластмаси, наркотики й тютюн, шум та електромагнітні поля, радіація й кислотні дощі, біологічна й хімічна зброя, промислові відходи, нафта й багато іншого. Кількість антропогенних факторів не підлягає облікові й повній класифікації. Людина дослідила вплив на себе лише декількох груп створених нею факторів і тільки умовно виокремила кілька їх категорій, які вважає провідними. Сьогодні до таких «найвпливовіших» факторів належать: хімічні — пестициди (отрутохімікати), мінеральні добрива, важкі метали, сильнодіючі отруйні промислові речовини, дими (в тому числі тютюновий), будівельні матеріали й побутова хімія; фізичні — шум, електромагнітне випромінювання та радіація.
Багато із зазначених хімічних речовин не розкладаються протягом тривалого часу й здатні нагромаджуватися в ланцюгах живлення. Деякі речовини довго не виводяться з організму, акумулюючись в тканинах та органах; через таке збільшення концентрації їхній негативний вплив на організм постійно зростає й посилюється (так званий кумулятивний ефект).
1. Аутекологія – це розділ екології, що вивчає фактори середовища та їх вплив на живі організми.
Природне середовище – це все живе і неживе, що оточує організми і з чим вони взаємодіють. Розділяють повітряне, водне, ґрунтове середовища, також може бути тіло іншого організму (для паразитуючих).
Екологічні фактори – це всі складові природного середовища, які впливають на розвиток та існування організмів і на які живі істоти реагують реакціями пристосування (за межами уміння пристосовуватись наступає смерть). Раніше виділяли 3 групи екологічних факторів – абіотичні, біотичні, антропогенні.
В наш час розрізняють 10 груп екологічних факторів (загалом їх 60), об’єднаних у спеціальну класифікацію:
1) за часом – фактори часу: еволюційний, історичний, діючий;
2) за періодичністю – періодичні і неперіодичні;
З) за значимістю: первинні та вторинні;
4) за походженням: космічні, абіотичні, біотичні, природно-антропогенні, техногенні, антропогенні;
5) за середовищем виникнення: атмосферні, водні, геоморфологічні, фізіологічні, генетичні, екосистемні;
б) за характером – інформаційні, фізичні, хімічні, енергетичні, термічні, біогенні, комплексні, кліматичні;
7) за об’єктом впливу: індивідуальні, групові, видові, соціальні;
8) за ступенем впливу: летальні, екстремальні, обмежуючі, турбуючі, мутагенні, тератогенні;
9) за умовами дії – залежні та незалежні від щільності;
10) за спектром впливу – вибіркова дія, загальна дія.
Абіотичними називаються фактори неживої природи з їх хімічними і фізичними властивостями.
Біотичні фактори створюються сукупністю організмів у результаті їх взаємодії. Кожен організм відчуває на собі вплив інших живих істот, сам впливає на них, вступаючи у взаємозв'язки з представниками свого чи інших видів.
Антропогенні фактори виникають внаслідок діяльності людини, що є причиною змін середовища життя інших організмів або безпосередньо впливають на них. Для задоволення своїх потреб людина створила промисловість, сільське господарство, транспорт та інші галузі народного господарства, використовуючи для цього природні ресурси.
5. Для існування живих організмів найбільше значення мають такі кліматичні фактори, як температура, вологість, світло.
Температура на земній поверхні залежить від географічної широти місцевості та її висоти над рівнем моря. Крім того, вона змінюється з порами року. В зв'язку з цим у тварин і рослин виробились різні пристосування до температурних умов. У більшості організмів процеси життєдіяльності відбуваються в інтервалі температур від 4 °С до +40—45 °С. Цим пояснюють бідність форм життя в арктичних районах і тундрі.
Для кожного виду характерна оптимальна температура і крайні межі виживання, за яких ще відбуваються процеси життєдіяльності. Виробилися вони в процесі добору і пристосування до умов існування. Більшість морських безхребетних дуже чутливі до змін температури і витримують її підвищення лише до 30 °С, а мало які з них — до 38 °С. Вони мешкають у великих водоймах, які не перегріваються, тому у них не виробились пристосування до виживання за високих температур. Значно ширший діапазон витривалості до змін температури у мешканців малих прісних водойм. Вони можуть витримувати як промерзання, так і нагрівання до 41—44 °С.
Температура тіла багатьох організмів (рослин і всіх тварин за винятком птахів і ссавців) залежить від температури навколишнього середовища, їх називають пойкілотермними (від грец. poikilos — строкатий, мінливий). Інтенсивність життєдіяльності і темпи розвитку цих організмів залежать від зовнішньої температури. Наприклад, сприятлива температура для розвитку лучного метелика обмежена 25—32 °С; за температури понад 35 °С гинуть особини на всіх стадіях розвитку, а нижче від 10 °С розвиток припиняється. Знати особливості розвитку тих чи інших організмів за різних температур важливо для проведення за°ДІв щодо боротьби з комахами — шкідниками сільського господарства або переносниками збудників хвороб.
Хоча температура тіла пойкілотермних організмів визначається температурою зовнішнього середовища, однак і вони здатні частково її змінювати. Рослини уникають перегрівання регулюванням випаровування шляхом автоматичного відкривання і закривання продихів. Тваринні організми регулюють випаровування через шкірні пори і дихальні шляхи.
Квітки багатьох рослин на ніч і в негоду закриваються, що захищає їх від переохолодження.
Під час інтенсивного руху (наприклад, під час літання) у комах тимчасово підвищується температура тіла на декілька градусів. Однак у стані спокою вона зрівнюється з температурою навколишнього середовища.
У деяких гуртових комах (наприклад, бджіл) температура тіла підтримується способом колективної терморегуляції. Тіло окремої бджоли має температуру навколишнього середовища, а бджолина сім'я, в якій налічується кілька тисяч особин, виділяє стільки теплоти, що у вулику встановлюється стала температура 34—35 °С, що необхідно для розвитку личинок.
Найдосконаліша терморегуляція з'явилась лише у вищих хребетних — птахів і ссавців, забезпечивши їм широке розселення у всіх кліматичних поясах. Вони дістали назву гомойотермних (гр. homoios — подібний, схожий) організмів.
У гомойотермних тварин стала температура тіла забезпечується зміною окисновідновних процесів, які продукують теплоту, а також пристосуваннями для охолодження. У більшості ссавців охолодження досягається внаслідок випаровування поту з поверхні шкіри і вологи зі слизових оболонок. Волосяний покрив ссавців і пір'я птахів також забезпечують терморегуляцію. В гніздах тварин (норах, лігві) створюється своєрідний, найсприятливіший для них мікроклімат.
У більшості птахів температура зазвичай становить близько 40 °С, а у ссавців — близько 37 °С, ця ж температура підтримується як в умовах високої зовнішньої температури, так і на морозі. Однак у молодих тварин іноді механізми терморегуляції ще не досконалі, і вони на перших порах потребують материнського тепла. Недосконалі механізми терморегуляції у нижчих ссавців — яйцекладних і сумчастих, температура тіла яких ще залежить від температури зовнішнього середовища.
Вологість
Без води життя неможливе. Більшість рослин і тварин вологолюбні. У мешканців посушливих місць виробилась низка пристосувань для існування в умовах водного дефіциту. Рослини степів і пустель (ксерофіти) можуть мати видозмінені листки (колючки у кактуса) або бути безлистими (саксаул). Деякі мають дуже глибокі корені (наприклад, верблюжа колючка — до 16 м). У ковили листки складаються в трубочки, продихами всередину, що сприяє зменшенню випаровування. Випаровуванню запобігають і такі пристосування, як щільна кутикула, восковий наліт, вирости шкірки — волоски на поверхні листків.
Більшість тварин — мешканців пустель — може жити без води, отримуючи її з їжею або на безводний період відкладаючи багато жиру, під час окиснення якого в організмі утворюються молекули води; деякі впадають у літню сплячку (гризуни, черепахи). Багато мешканців пустель рятуються від спеки і втрати вологи, ховаючись на день у норах. Великі ссавці пустель (сайгак, кулан) можуть здійснювати міграції на далекі відстані в пошуках води.
Світло — один з найважливіших факторів, з яким пов'язане все життя на Землі. В спектрі сонячного світла виділяють три біологічно нерівнозначні зони: ультрафіолетову, видиму та інфрачервону.
Ультрафіолетове випромінювання згубне для всього живого. Життя на поверхні Землі можливе завдяки озоновому екрану, який не пропускає основну масу цього випромінювання. Невеликі їх кількості, що досягають поверхні Землі, необхідні для життя, з ними, зокрема, пов'язаний синтез кальциферолів (віт. D) в організмі людини й тварин.
Видиме випромінювання особливо необхідне для життя. Воно використовується зеленими рослинами для фотосинтезу. Більшість тварин добре розрізняють це випромінювання, без нього неможливе орієнтування в просторі за Допомогою зору. Розвиток кольорового зору спричинив У процесі природного добору формування тварин різного забарвлення, що часто має захисне значення, і забарвлення ток, які приваблюють до себе комахзапилювачів.
Інфрачервоне випромінювання найбагатше на теплову енергію. Поглинаючись тканинами тварин і рослин, воно спричинює їх нагрівання. З ним пов'язана інтенсивність фізіологічних процесів у рослинах і організмах пойкілотермних тварин.
Характер освітлення має добову і сезонну періодичність. У зв'язку з цим у різних видів тварин виникла пристосованість до активного життя в різний час доби. Майже всі фізіологічні процеси в організмі рослин і тварин мають добовий ритм. Люди це відчувають під час швидкого переміщення (наприклад, на літаку) з одного часового поясу в інші. Реакція тварин і рослин на тривалість світлового дня і ночі відома як фотоперіодизм (див. далі).
Пристосування рослин і тварин до сезонного ритму зовнішніх умов. Зміна пір року в помірному поясі спричинює значні зміни в житті природи, пов'язані, насамперед, зі змінами тривалості світлового дня та температури. Навесні життя активно пробуджується від зимового сну. Розквітають первоцвіти. В Україні це проліски, шафран, зірочки маленькі, підбіл звичайний (матиймачуха), жабник та ін. Розквітають спилювані вітром дерева: вільха, верба, ліщина; з'являються листки на деревах. Прокидаються комахи. Прилітають перелітні птахи. Починається період розмноження у багатьох видів риб, земноводних, ссавців, птахів.
У середині літа ріст багатьох видів рослин припиняється, зменшується кількість квітуючих рослин, закінчується розмноження птахів. Починається дозрівання насіння й плодів; стає помітнішою підготовка до зими. У відповідних органах (коренях, кореневищах, цибулинах, бульбах) рослин нагромаджуються запасні поживні речовини. У спеціальних органах комах — жирових тілах — нагромаджується жир. У підшкірній жировій клітковині багатьох ссавців також нагромаджується жир.
Восени у птахів і ссавців відбувається линяння. З дерев і кущів опадає листя.
Багато видів організмів набули здатності переживати несприятливі умови (високу або дуже низьку температуру, зниження вологості, відсутність їжі тощо) у стані глибокого спокою. Він характеризується зниженням фізіологічних процесів, уповільненням газообміну, припиненням живлення і нерухомістю тварин. Температура, за якої настає такий стан, різна для різних видів. У деяких комах, риб і земноводних глибокий спокій настає вже в разі зниження температури до +15 °С, у інших — при +10 °С, а у деяких — лише за температури, близької до 0 °С.
У різних видів рослин стан зимового спокою властивий різним органам. У цибулинних рослин — цибулинам, у папоротей та деяких інших — кореневищу, у запашного горошку — підземним бульбам, у будяка — притисненим до землі розеткам листків, у більшості ж рослин — насінню.
Безхребетні тварини можуть перезимовувати на різних стадіях розвитку. Так, звичайний малярійний комар — на стадії дорослої комахи, джерельний — на стадії личинки, дупляний — на стадії яйця, а метелик білана капустяного — на стадії лялечки.
Упродовж осені і зими у рослин і комах підвищується стійкість до низьких температур. Це явище дістало назву загартовування.
Особливою стійкістю до несприятливих умов характеризуються організми в стані анабіозу. Під час анабіозу життєві процеси тимчасово припинені або настільки знижені, що видимих проявів життя немає. У квіткових рослин стан анабіозу входить у нормальний цикл життя. Насіння у висушеному стані зберігає схожість багато років. У деяких безхребетних (одноклітинних, нижчих ракоподібних, коловерток) анабіоз настає при висиханні калюж і боліт, в яких вони живуть. Інші безхребетні впадають в анабіоз при заморожуванні. Одноклітинні, деякі членистоногі (дафнії, циклопи, комахи) можуть вмерзати в лід. У спеціальних дослідах гусінь метеликів витримала заморожування за температури — 79 °С, а круглі черви — за — 183 °С. Спори мохів і папоротей та насіння злаків після висушування були піддані дії температури — 272 °С і зберегли схожість.
Встановлено, що повернення до активного життя із стану анабіозу можливе лише в тому разі, якщо тканинна рідина не утворює кристалів, а залишається в переохолодженому стані Це пов'язано з тим, що в тканинах утворюється гліцерин, який запобігає промерзанню.
Зниження інтенсивності обміну речовин, що спостерігається у ссавців, виявляється у формі сплячки. Причинами її виникнення є зниження температури, а також відсутність їжі як узимку, так і влітку, коли рослинність у степу й пустелі вигорає від спеки. Хом'яки, бурундуки, їжаки, кажани, деякі види ховрахів впадають у зимову сплячку. У інших видів ховрахів спостерігається літня сплячка, зазвичай у засушливу половину літа. Під час сплячки знижується активна терморегуляція, температура тіла зменшується майже до температури навколишнього середовища, уповільнюються всі функції. Частота серцевих скорочень у кажанів, наприклад, падає від 420 до 16 за хвилину.
У деяких ссавців — ведмедя, борсука, єнотоподібного собаки — настає зимовий сон, під час якого також значно знижується обмін речовин, але не відбувається зниження температури тіла.
Під час осіннього линяння у ссавців виростає густий підшерсток, у птахів — пух, які запобігають переохолодженню тварин узимку.
Для завершення життєвого циклу деяким рослинам, комахам та іншим організмам необхідні охолодження і проходження зимових стадій спокою. В цей час здійснюються певні фізіологічні процеси, які готують організм до нового етапу активної життєдіяльності.
Вплив на людину
З них на людину найбільшою мірою впливають температура, відносна вологість повітря й атмосферний тиск. Із кліматичними факторами тісно пов'язані функціональний стан і захисні реакції організму, а також мотивація поведінки. Це, своєю чергою, визначає ймовірність виникнення цілої низки захворювань, зокрема психічних розладів.
За надміру високої температури пригнічується фізична активність людей, збільшується ймовірність захворювань серцево-судинної системи й нирок. Низька температура сприяє розвиткові запалень органів дихання та ревматизму. Вважають, що низька температура й відносна вологість повітря, менша за 50 %, сприяють виживанню й поширенню вірусу грипу. Особливо небезпечні раптові коливання температури: вони спричинюють порушення діяльності серцево-судинної системи, психічні розлади. Вплив температури посилюється в умовах підвищеної вологості.
Зміни атмосферного тиску позначаються на стані здоров'я насамперед тих людей, які хворі на артрити й артрози (захворювання, що супроводжуються болями в суглобах та зміною їхньої форми). Один із проявів впливу атмосферного тиску — гірська хвороба. На висоті, починаючи приблизно з 3000 м, через зниження парціального тиску газів гемоглобін недостатньо насичується киснем, і розвивається гіпоксія (кисневе голодування). При цьому з'являються задишка, кволість, пришвидшується серцебиття, іноді людина непритомніє. На великих висотах (понад 5000 м) може розвинутися набряк легенів, а внаслідок гіпоксії мозку — кома. Гірською хворобою частіше уражаються люди нетреновані, особливо ті, хто зловживає спиртними напоями.
Великі й швидкі перепади атмосферного тиску можуть спричинити кесонну хворобу, пов'язану також із раптовими змінами парціального тиску газів у крові й «кипінням» у судинах азоту. Пухирці азоту, що при цьому виділяються, можуть закупорити капіляри й призвести до непритомності й навіть смерті. Кесонна хвороба найчастіше розвивається в аквалангістів і водолазів, якщо вони порушують правила підйому на поверхню.
На нервову систему людини та її психічний стан істотно впливають вітри. Через поривчасті й жаркі суховії різко частішають випадки ненормальної поведінки людей. Багатьох людей уражає пов'язана з вітрами «фенна» хвороба, коли за 1—2 дні до початку вітрів у крові й тканинах збільшується вміст біологічно активної речовини серотоніну, який впливає на передавання нервових імпульсів. Вирубування лісів, розорювання степів родючі землі перетворюються на безплідні солонці й солончаки, дедалі частіше проносяться над Землею суховії. Клімат і погода розхитуються людиною, й це невідворотно позначається на її самопочутті.
6. Гомотипові реакції: груповий ефект, масовий ефект, внутрішньовидова конкуренція. Гетеротипові реакції: нейтралізм, коменсалізм, протокооперація, мутуалізм, аменсалізм, паразитизм, хижацтво, міжвидова конкуренція.
Груповий ефект. Цей тип коакцій означає зміни, пов'язані з об'єднанням тварин одного виду по дві чи більше особин. Існування групового ефекту поширене серед комах і хребетних. Одним з його важливих наслідків є значне прискорення росту угруповання.
Як зазначає Р.Дажо, груповий ефект проявляється в багатьох видів, які можуть нормально розмножуватись і виживати лише в умовах існування в межах крупної популяції. Автор наводить приклад популяції бакланів, які є головними виробниками гуано (пташиного посліду) в Перу. Цей вид може існувати, якщо в його колоніях налічується не менше 10000 особин і на 1 м кв площі припадає 3 гнізда. Даний принцип мінімального розміру популяції пояснює, чому неможливо врятувати види, які стали надзвичайно рідкісними і заносяться до Червоної книги. Така доля, наприклад, у білого журавля з Північної Америки, якого налічується, незважаючи на різні охоронні заходи, всього 30-40 особин. Стадо північних оленів повинно мати не менше 300-400 голів, а африканських слонів хоча б 25 особин. Групове співжиття полегшує звірам пошук їжі та боротьбу з ворогами. Наприклад, вовки сильні своєю зграєю. Койоти зграєю можуть суперничати навіть з левами.
Екологи в останні роки стали більше приділяти уваги вивченню групових стосунків, які дають змогу з'ясувати, наприклад, проблему швидкості росту популяції.
Масовий ефект. Це поняття складних коакційних зв'язків означає ефект, зумовлений перенаселенням середовища. Його добре ілюструє приклад розмноження популяції борошняного хрущака. Одна самка цього виду відкладає максимальну кількість яєць, вище якої (оптимум) плодовитість її зменшується. Отже, до оптимуму ми маємо справу з груповим ефектом, вище нього – масовий ефект. Це пояснюється тим, що внаслідок перенаселення нагромаджується велика кількість екскрементів, які є токсичними і зменшують плодовитість самки хрущака.
Внутрівидова конкуренція. Територіальна конкуренція часто виявляється в територіальній поведінці, коли тварини захищають місце свого проживання і певну прилеглу територію. Наприклад, самець пильно стежить, щоб на територію, яка є місцем впливу сім'ї, що чекає пташенят, не залітали інші птахи свого ж виду, оскільки ця територія – місце збору їжі (комах і їх личинок чи насіння рослин).
Конкуренція між особинами виду загострюється в міру ущільнення популяції. В рослин це призводить навіть до змін морфологічного характеру: потоншення стебла в трав'янистих і стовбура в деревних рослин. В останніх змінюється габітус крони, бокові гілки очищаються, формується незначна за об'ємом крона. Це є наслідком внутрівидової конкуренції, яка стосується головним чином боротьби за світло і воду.
Гетеротипові