Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:
- давньокитайську, давньоіндійську, давньогрецьку філософію, їх особливості, напрямки, школи, ціннісні позиції;
Питання теми
Методичні рекомендації
При підготовці першого питання потрібно загострити увагу на тому, що філософська думка виникла одночасно в країнах Давнього Сходу і в античній Греції на зламі VІІ-VІ ст. до н.е.
Необхідно підкреслити, що особливістю давньоіндійської філософії було знаходження в центрі уваги багатьох філософських течій людини і питання її морального удосконалення. Слід зазначити, що в історії філософської думки Давньої Індії визначаються два періоди:
Відображаючи філософську думку давнього Китаю, необхідно підкреслити, що характерними для неї є питання взаємовідносин людей у суспільстві – взаємини між старшими і молодшими, стосунки між імператором і підданими, питання управління, а також вчення про небо.
З-поміж філософів, які справили найбільший вплив на подальший розвиток філософської думки Китаю, окрему увагу потрібно звернути на Конфуція (VI ст. до н.е.) – творця етико-політичного вчення, в якому знайшли відбиття питання управління.
При підготовці другого питання, потрібно загострити увагу на тому, що філософія в Елладі виникає як світогляд промислово-торгівельної частини населення, що почали боротися за владу, відбираючи її в аристократів-землевласників.
Необхідно підкреслити, що слід відрізняти такі періоди у розвитку давньогрецької філософії:
Однією з головних проблем грецької філософії є проблема буття – онтологія:
І період: з чого походить усе суще?;
ІІ період: людина – міра усіх речей;
ІІІ період: суспільство як засіб для особистого щастя індивіду.
Аналізуючи історичне значення античної філософії (третє питання), слід звернути увагу на те, що за часів античності було закладено фундамент майбутніх філософських вчень і дискусій. Філософія стародавнього світу, особливо антична, надала міцного імпульсу розвитку людської думки. Класична антична філософія стала основою розвитку європейської та вітчизняної філософської думки. Пошуками відповідей на питання, що були поставлені в той час, займаються сучасні філософи, використовуючи багату спадщину давньогрецьких мислителів.
Ключові поняття і терміни
Упанішади Махабхарата
Рамаяна Веди
Конфуцій Лао-цзи
Мілетська школа Геракліт
піфагоризм софісти
Сократ Платон
Аристотель епікуреїзм
стоїцизм скептицизм
Питання для самоконтролю
Теми для підготовки доповідей та рефератів
Бібліографічний список
Основна література: 3, 5, 6, 8, 9, 13, 14, 15, 16, 17.
Додаткова література: 2, 7, 57, 60.
Тема 11: Філософія середньовічного суспільства
Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:
Питання теми
Методичні рекомендації
Аналізуючи перше питання слід звернути увагу на те, що середньовічна філософія – період в історії європейської філософії, пов’язаний із християнською релігією (V-XV) ст., тому основними рисами її є:
На цьому ґрунті починає формуватися нова (середньовічна) філософська парадигма:
Основними напрямками середньовічної філософії виступають апологетика, патристика, схоластика, реалізм і номіналізм.
При аналізі другого питання необхідно підкреслити, що основною особливістю патристики (від лат. «патер» – отець) було поєднання християнських доктрин з античною філософією (головним чином, з неоплатонізмом).
Найвідомішим представником західної патристики був Аврелій Августин (354-430 рр.), який систематизував християнський світогляд, намагаючись представити його як цілісне та єдино вірне вчення; зробив Бога центром філософського мислення.
Слід звернути увагу на те, що погляди Августина справили великий вплив на всю середньовічну філософію і ідеологію. Для Августина земне життя – гріховне і тимчасове, воно лише підготовка до вічного «потустороннього» існування. Така проповідь робила людей пасивними, привчала їх до рабської покірливості, формувала рабську свідомість.
При підготовці третього питання, необхідно акцентувати увагу на тому, що період з VI по XIV-XV ст. називається періодом схоластики (схоластичний – шкільний), для якої характерні:
Схоластика поділяється на:
Біля витоків схоластики стояли: на Сході – Іоанн Дамаскін, на Заході – Іоанн Скот Еріугена.
Слід загострити увагу на вченні Фоми Аквінського про взаємовідношення загального й одиничного, що було предметом дискусій між номіналізмом і реалізмом.
Реалізм (Пьер Абеляр (1079-1142 рр.)):
– визначний діалектик середньовіччя, поміркований реаліст.
Номіналізм (Іоанн Росцелін (бл. 1050-1210 рр.), Іоанн Дунс Скот (1265/66-1308 рр.)):
Ключові поняття і терміни
неоплатонізм апологетика
патристика Августин Блаженний
схоластика Фома Аквінат
реалізм номіналізм
космоцентризм теоцентризм
Питання для самоконтролю
Теми для підготовки доповідей та рефератів
Бібліографічний список
Основна література: 3, 5, 6, 8, 9, 13, 14, 15, 16, 17.
Додаткова література: 2, 5, 13, 36, 43, 47, 51, 60.
Тема 12: Філософія Відродження та Реформації
Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:
Питання теми
Методичні рекомендації
При підготовці першого питання необхідно звернути увагу, що:
При вивченні другого питання доцільно підкреслити, що початок гуманістичного руху відносять до кінця ХІІІ – початку ХІV ст. Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка, Колюччо Салютаті, Леонардо Бруні, Джаноццо Манатті, Леон Батіста Альберті посідали позиції своєрідного антропологізму, який поряд з богом звеличує людну як творця світу культури, обожнює людну як суб’єкта творчої діяльності, зближуючи її з богом.
Одним з центральних моментів антропологізму перших гуманістів є ставлення до людської діяльності як діяльності принципово творчої. Така увагу до людської діяльності стимулює дослідницький пошук гуманістів у питаннях свободи волі в її ставленні до божественного провидіння.
Першим гуманістам властиві «платонівські», антиаристотелівські настрої, у першу чергу тут треба відзначити Миколу Кузанського, Марсіліо Фічіно.
Розкриваючи зміст третього питання треба звернути увагу на суть Відродження, яка полягає в утвердженні гуманізму: на перший план висувається яскрава, мужня постать людини-творця, енергійного діяча своєї епохи.
Для філософії епохи Відродження характерні такі періоди:
Головні риси епохи:
Звертаючи увагу на четверте питання, необхідно підкреслити, що у поглядах на світобудову Миколи Коперніка (1473 – 1543) проявився справжній світоглядний переворот епохи Відродження.
Геліоцентрична теорія створена і обґрунтована М. Коперніком, повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місце людини у ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвитку природознавства, зокрема фізики та астрономії.
Аналізуючи п’яте питання необхідно звернути увагу на пантеїстичну філософію Джордано Бруно (1548 – 1600). Згідно з Дж. Бруно:
При підготовці шостого питання доцільно звернути увагу на нові концепції держави і права у філософії Нікколо Макіавеллі (1469 – 15227), Томаса Мора (1478 – 1535 ), Томмазо Кампанелли (1568 – 1639).
Нікколо Макіавеллі (1469-1527):
Ідеї утопічного соціалізму Томаса Мора (1478-1535) – твір «Утопія», Томазо Кампанелли (1568-1639) – твір «Місто Сонця»:
Розкриваючи сьоме питання необхідно підкреслити, що роздуми про людяність, створення умов життя, гідних людини, у епоху відродження набули конкретно-історичного і соціального контексту і виміру. У реальних умовах епохи це проявилось у створенні високих зразків художньої, літературної творчості, вимогах перебудови суспільства шляхом розвитку світської культури, науки, де все людське повинно бути підпорядковане людському розуму. Ідеї гуманізму мали значну історичну цінність у плані розвитку духовної культури, самосвідомості людини.
Ключові поняття і терміни
Відродження антропоцентризм
богоподібність геоцентризм
геліоцентризм пантеїзм
гуманізм утопічний соціалізм
Реформація протестантизм
гуманізм
Питання для самоконтролю
Теми для підготовки доповідей та рефератів
Бібліографічний список
Основна література:3, 6, 8, 9, 13, 14, 15, 16, 17.
Додаткова література: 5, 13, 23, 24, 27, 36, 63.
Тема 13: Філософія Нового часу та доби Просвітництва
Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:
Питання теми
Методичні рекомендації
При підготовці першого питання необхідно звернути увагу, що:
При підготовці другого питання потрібно загострити увагу на тому, що в кінці XVI – XVII ст. у Західній Європі наступає епоха ранніх буржуазних революцій.
Необхідно звернути увагу на те, що для філософської і природничонаукової думки XVII ст. характерним є пошук методу наукового дослідження, який би став ефективним засобом боротьби проти залишків середньовічної схоластики. Основними проблемами були:
При висвітленні третього питання важливо відзначити, що основу Просвітництва як ідейного руху ХVІІІ ст. становили:
Найбільшого розвитку Просвітництво набуло у Франції.
Найвідоміші французькі просвітники-філософи-деїсти: Франсуа Вольтер (1694-1778), Шарль-Луї Монтеск’є (1689-1755), Жан-Жак Руссо (1712-1778) і представники матеріалізму Дені Дідро (1713-1784), Жульєн Ламетрі (1709-1754), Клод Гельвецій (1715-1771), Поль Гольбах (1723-1789) та ін.
В Англії ідеї Просвітництва проповідували Антоні Шефтсбері (1671-1713), Джон Колінз (1676-1729) та ін.
У Німеччині представниками Просвітництва були Християн Вольф (1679-1759), Готгольд Лессінсг (1729-1781) та ін.
Розум, який раніше вважався пасивним знаряддям пізнання наявного буття (природного та соціального), просвітники мислили як знаряддя перетворення буття (розум сприймає буття в перспективі його перетворення, звідси - дух реформаторства, який охопив широкі кола освічених людей; віра в те, що за допомогою науки і розумних законів можна перебудувати світ).
Ключові поняття і терміни
буржуазна революція Просвітництво
метод субстанція
монада прогрес
індукція дедукція
раціональне пізнання інтуїтивне пізнання
Питання для самоконтролю
Теми для підготовки доповідей та рефератів
Бібліографічний список
Основна література: 3, 6, 8, 9, 13, 14, 15, 16, 17.
Додаткова література: 5, 8, 13, 15, 23, 24, 32, 46, 63, 70.
Тема 14: Німецька класична філософія та марксизм
Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:
Питання теми
Методичні рекомендації
При розгляді першого питання слід загострити увагу на тому, що у другій половині XVIII – на початку XIX ст. у розвитку західноєвропейської філософської думки настав якісно новий етап. З’являється ціла плеяда мислителів, які спираючись на реалістичні ідеї Декарта, Спінози, Лейбніца, гуманістичні ідеали Просвітництва, роблять значний внесок у розвиток філософії і передусім діалектики. Йдеться про класичну німецьку філософію, представлену іменами Канта, Шеллінґа, Фіхте, Гегеля.
При вивченні другого питання доцільно виокремити два періоди у творчості І.Канта (1724-1804):
При розгляді третього питання слід звернути увагу на те, що вчення Г. Гегеля (1770-1831). відбило складний і суперечливий характер тієї історичної епохи, у якій він жив:
Найважливішим принципом гегелівської діалектики є принцип розвитку — розглядав процеси і явища в русі, зміні і розвитку; вперше розглянув діалектику кількісних і якісних змін, підкреслив їх взаємозв’язок, показав, що на певному етапі кількісні зміни ведуть до змін якісних.
Доцільно звернути увагу, що філософська система Гегеля складається з трьох розділів:
Важливо розкрити категорію абсолютної ідеї, яка є центральною категорією гегелівської філософії.
При вивчені четвертого питання слід звернути увагу на те, що Л.Фейєрбах (1804-1872) був представником антропологічного матеріалізму та піддав критиці ідеалізм взагалі і гегелівський ідеалізм зокрема. Заслуга Фейєрбаха в тому, що він у центр свого філософського вчення поставив людину, наблизившись до постановки питання про примат загальнолюдських цінностей над класовими.
При вивченні п’ятого питання необхідно звернути увагу на принципову відмінність марксизму від попередніх філософських систем. Головна відмінність полягала у єдності філософських ідей з політико-економічною і науково-соціальною сторонами марксистського світогляду.
Особливістю марксизму і його філософії було відбиття і захист інтересів пролетарів, найширших трудящих мас.
Важливо звернути увагу, що ядром нового світогляду стала філософія діалектичного матеріалізму. К. Маркс і Ф. Енгельс розробляють філософію на основі матеріалістичної переробки діалектики як методу філософської науки – матеріалістичної діалектики – і нової форми філософського матеріалізму – діалектичного матеріалізму.
Засновники марксизму звернули увагу на те, що головні фундаментальні діалектичні залежності і відносини (логічно проаналізовані Гегелем) присутні в реальних процесах життя природи, суспільства, в повсякденній практичній діяльності.
Доцільно окремо підкреслити на таку особливість марксизму, як матеріалістична ідея практики як критерію істини.
Ключові поняття і терміни
розум пізнання
філософія природи філософія духу
абсолютна ідея свідомість
ідеалізм матеріалізм
матеріалістична діалектика
Питання для самоконтролю
Теми для підготовки доповідей та рефератів
Бібліографічний список
Основна література: 4, 5, 13, 16, 17.
Додаткова література: 5, 13, 19, 20, 34, 38, 50, 60, 71.
Тема 15: Традиції та особливості розвитку філософської думки в Україні
Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:
Питання теми
Методичні рекомендації
При підготовці першого питання потрібно звернути увагу на те, що ситуація в системі світоглядного осмислення пізнання в Україні різко змінюється з кінця Х ст. після адміністративно-політичного введення християнства і надання йому повноважень офіційної державної релігії.
Виникнувши як віровчення однієї з іудейських сект, християнство знайшло сприятливий ґрунт на просторах Римської імперії. В Х ст. досягло Київської Русі. Після піднесення його в 988 році до рівня державної релігії, наступає досить тривалий і складний період як у розвитку національної свідомості, так і в осмисленні світоглядних проблем пізнавального процесу.
Особливості загальних тенденцій філософського осмислення пізнання цього періоду в даний час важко проаналізувати тому, що, незважаючи на розповсюдження разом із впровадженням християнства, писемності, грамотні монахи майже не фіксували події повсякденного життя, буття і кругозір наших предків протягом XI – XV століть.
Аналізуючи друге питання потрібно підкреслити, що післямонгольський період в Україні характеризувався в галузі філософського осмислення пізнання широким виходом за межі християнсько-схоластичного мислення.
Початок інтенсивного формування світоглядного вчення про пізнання в Україні припадає на XVI – XVII ст., коли розгортається система братських і монастирських шкіл, починає роботу Києво-Могилянська академія, де спеціально вивчали філософію.
Потрібно загострити увагу студентів на тому, що заснування Києво-Могилянської академії і розпочата в ній розробка філософських проблем пізнання постає в цілому логічним етапом розвитку духовного життя України в післямонгольский період. Основним питанням освіти і світосприйняття в Києво-Могилянській академії була проблема особистого щастя, життєвого успіху, які сприяють благу України. В центр філософської думки потрапляє уже не герой, а «забезпеченість» людського буття, спосіб життя, що влаштовує людину.
Починаючи підготовку третього питання потрібно звернути увагу на те, що період Г. Сковороди – це час відносного політичного спокою і час значної нестабільності в Україні.
Українській філософії того часу властива сильна матеріалістична тенденція в тому розумінні, що вона розвивалась переважно як етико-гуманістичне вчення, намагалась виходити із реального буття людини як певної системи світовідносин. Саме ці риси притаманні філософії Г.Сковороди.
Не тільки Г.Сковорода, а й усі українські філософи більшою чи меншою мірою використовують категоріальну пару «видиме-невидиме». За допомогою цих понять будуються вихідні уявлення про світ, а також про його пізнання та ставлення людини до світу. Особливість «відомого» і «невідомого» як категорії української філософії в тому, що вони стосуються характеристики людини.
Аналізуючи четверте питання, слід звернути увагу на те, що П. Юркевич відкрив матеріалістичне тлумачення психічного життя людини, протиставляючи йому християнське розуміння єдності душі та тіла. Людина, на його думку, пізнається двояко:
Слід також підкреслити, що розум виявляє загальне в діяльності людей, серце ж – основа неповторності й унікальності людської особистості. В серці творяться ті явища й події історії, які принципово неможливо вивести із загальних законів.
Розум, «голова», керує, диригує, але серце – породжує.
Аналізуючи п’яте питання потрібно звернути увагу на те, що XIX ст. Україна зустрічає майже без висококваліфікованих філософів. Торкаючись характеристики основних ідей української філософії XIX століття, варто відзначити, що для цього періоду характерна своєрідна «філософська революція», в центрі якої стоїть проблема людини. Серцевину цієї проблеми утворюють питання свободи, творчості, пізнання, можливості дослідження знань у суспільному житті.
Світоглядницько-філософська боротьба навколо ідеї суверенності українського народу була пов’язана з ідеєю самостійного розвитку українців як нації і «зібрання їх в одній національній державі». Загальний обсяг світоглядних проблем пізнання в Україні значно перевищував філософсько-професіональні можливості.
Науково-теоретична і філософська думка в Україні на початку XIX ст. була на дуже низькому рівні. Києво-Могилянська академія перетворилась на той час у заклад підготовки православного духовенства. Світських вищих учбових закладів до 1805 року не було. Але все ж жива філософська думка навіть у таких важких умовах не зникала. Вона жила в гуртках українських «декабристів» серед окремих любителів філософії, а її новий розвиток починають учасники Кирило-Мефодіївського братства (Юркевич, Драгоманов, та ін.).
Розглядаючи шосте питання, слід відзначити, що у творах М. Грушевського багато цікавого фактичного історичного матеріалу, а також спостережень над розвитком української мови і літератури, усної народної творчості.
Важливо звернути увагу на те, що він висвітлював в своїх працях погляди багатьох філософів Західної Європи ХVІІ-ХІХ ст.
Слід також звернути увагу на осмислення долі українського народу після приєднання України до Росії, підкреслити, що у центрі уваги М.Грушевського завжди стояло національне питання в Україні. Питання національного визволення М. Грушевський пов’язував із загальнодемократичними перетвореннями. Багато уваги приділяв він історії українського козацтва.
Торкаючись характеристики сьомого питання, потрібно акцентувати увагу на основні її напрямки:
В.Липинський – представник української аристократії, прихильник монархічного ладу. Необхідною умовою успішного державотворчого процесу в Україні він вважав орієнтацію на монархію, що могла спиратися на активну аристократичну меншість нації (еліту), єдино здатну повести за собою пасивну більшість нації, месіанізм, свого роду віра в наперед визначене («вищими силами») призначення українського народу здійснювати високу місію в історії людства.
Дмитро Донцов – розглядав націоналізм як світогляд українського народу Центральний пункт теорії Д.Донцова – принцип волі, тлумаченної ірраціоналістично. Його світоглядна позиція багато в чому наснажена філософією Ф. Ніцше. Основою, «ґрунтом» національної ідеї він вважав волю нації до життя, влади, експансії.
Дмитро Чижевський – надзвичайно багато зробив у справі дослідження проблем історії української та російської філософії, історії, літератури. Багато і плідно працював у сфері вивчення етнонаціональних характеристик філософського знання. Його праці значною мірою збагатили українську історико-філософську думку ХХ ст.
Ключові поняття і терміни
християнство схоластика
Києво-Могилянська академія кордоцентризм
пізнання творчість
Кирило-Мефодіївське братство екзистенціально-романтична філософія
«розстріляне Відродження» діаспора
Питання для самоконтролю
Теми для підготовки доповідей та рефератів
Бібліографічний список
Основна література: 4, 5, 13, 16, 17.
Додаткова література: 30, 31, 41, 58, 65, 66, 67, 73, 76, 80, 81, 84, 85.
Тема 16: Сучасна світова філософія
Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:
Питання теми
Методичні рекомендації
При вивченні першого питання необхідно підкреслити, що в існуючих концепціях знайшли специфічне відображення:
Початком сучасного етапу вважають кінець ХІХ ст., коли з’явилися «некласичні» форми філософствування, що стали в Європі домінуючими на початку ХХ ст.
Основне завдання сучасної філософії – вивчення глибинних зрушень у культурі, динаміки співвідношень між різними її сферами в усьому їх різнобарв’ї та суперечливій взаємодії різних пластів. Сучасна філософія містить у собі широкий спектр проблем і підходів до їх вирішення, насущні проблеми життя, людини.
Можна виділити три ідеї, які мали вплив на філософську думку ХХ ст.:
При підготовці другого питання важливо відзначити, що у перші десятиліття ХІХ ст. Артур Шопенгауер (1788-1860) намагався протиставити своє ірраціоналістичне вчення про світову волю діалектичному вченню Г.Гегеля.
Основні напрямки його філософії:
Світогляд Фрідріха Ніцше (1844-1900) сформувався під впливом волюнтаризму А. Шопенгауера та дарвінізму.
Основні напрямки його філософії:
При висвітленні третього питання необхідно відзначити, що прагматизм виник наприкінці ХІХ ст. у США.
Прагматизм (грецьк. pragma – справа, дія) – філософська течія, яка зводить суть понять, ідей, теорій до практичних операцій підкорення навколишнього середовища і розглядає практичну ефективність ідей як критерій їх істинності.
Основні представники прагматизму – американські вчені і філософи:
- Чарльз Пірс Сандерс (1839-1914) – засновник прагматизму, який порвав з класичною традицією в гносеології.
Основні напрямки його філософії:
- Вільям Джемс (1842-1910) – американський вчений, філософ, надає прагматизму соціально-утилітарного забарвлення.
Основні напрямки його філософії:
- Джон Дьюї (1859-1952) представник інструменталізму.
Аналізуючи четверте питання слід підкреслити, що екзистенціалізм (лат. existentia – існування) – суб’єктивістське вчення, в якому вихідні значення сущого (що таке річ, просторовість, часовість, інша людина та ін.) виводяться з існування (екзистенції) людини. Поняття “екзистенція” було впроваджено у філософію Сьореном К’єркегором (1813-1855) датським філософом і теологом.
На формування екзистенціалізму і на поширення його ідей значний вплив мав досвід виживання особи, набутий у соціальних катаклізмах ХХ ст. – в Першій і Другій світових війнах, досвід наруги над особистістю тоталітарних режимів фашизму і сталінізму.
Екзистенціалізм – це своєрідний духовний протест, бунт особи проти абсурдного, з її погляду, світу, пошук виходу з цієї ситуації. Загалом екзистенціалізм зафіксував радикальну зміну в розумінні (відчуванні) людиною свого буття в світі, яка відбувалась в Європі протягом ХХ ст.
Представниками цієї течії є німецькі мислителі Мартін Хайдеггер, Карл Ясперс, французькі філософи Жан-Поль Сартр, Габріель Марсель, Альберт Камю.
Ранній М.Хайдеггер, Ж.-П.Сартр і А.Камю намагалися розв’язати проблему буття людини в світі, не вдаючись до ідеї Бога, тоді як пізній М.Хайдеггер, К.Ясперс і Г.Марсель (особливо два останні) розглядали цю проблему в органічному зв’язку з ідеєю Бога.
При аналізі п’яте питання слід підкреслити, що став психоаналіз став однією з найвпливовіших ідейних течій ХХ ст.
Засновником психоаналізу в його класичній формі був австрійський психолог, невропатолог, психіатр Зігмунт Фройд (1856 – 1939). Головним у психоаналізі стало виявлення несвідомого, його філософське осмислення та тлумачення.
Одним із перших із критикою теорії психоаналізу З. Фрейда виступив Швейцарський психіатр, культуролог, засновник аналітичної психології Карл Юнг (1875 – 1961). Слід підкреслити, що основні розходження К. Юнга із З. Фрейдом стосувались двох основних моментів: ролі сексуальних потягів у психічному житті індивіда та тлумачення природи несвідомого.
Основним представником неофрейдизму був Еріх Фромм (1900 – 1980), якого не задовольняв біологізм та соціальний песимізм Фрейда, тому він акцентував увагу на перетворенні психоаналізу в соціальну філософію. Згідно з концепцією Фромма, не соціальна структура суспільства формує потреби людини, а антропологічна природа потреб визначає способи існування людини.
Фромм виводить поняття «соціальний характер» як взаємозв’язок індивідуальної психічної сфери і соціоекономічної структури. З його точки зору, соціальний характер слід розглядати як активний психологічний фактор соціального процесу, що змінює функціонуюче суспільство.
Аналізуючи шосте питання слід загострити увагу на тому, що для релігійної філософії, як і для екзистенціальної філософії, головною проблемою є проблема людського буття.
В основі релігійно-філософської онтології лежить вчення про Бога та доведення раціональності чи ірраціональності його буття. Основою пізнання вважається одкровення, зафіксоване в системі догматів. Завдання ж філософії і науки – допомогти людині наблизитись до одкровення для укріплення віри.
Релігійна філософія представлена різними тенденціями неотомізму:
Сучасна епоха породжує у теологів та релігійних філософів прагнення оновити традиційні ідеї, тому вони все активніше залучають до своїх філософських інтересів проблеми суспільства людини, науки, культури, цивілізації і т.д.
Ключові поняття і терміни
прагматизм ірраціоналізм
екзистенціалізм психоаналіз
неофрейдизм релігійна філософія
Питання для самоконтролю