Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 19
1. Центрально-Східна Європа наприкінці 18ст.-перша пол.19ст.: політична структура регіону і система влади.
Період кінця 18ст.і приблизно до середини 19ст.розглядається істор. як епоха фундаментальних змін в історії європейських народів,повязаних з переходом від традиційного середньовічного станово-феодального суспільства до нового модерного індустріально-буржуазного.У цей час зміни охоплюють практично всі сфери матеріального та духовного життя людей. Відбувається трансформ. самого суспільства,його соціальної структури. Здійснювався перерозподіл влади, привілеїв,багатства. Змінювалися матеріальні умови та якість життя конкретної людини. Церква втрачала свій всеохоплюючий вплив на суспільство. Перекреслювалася політ. карта світу Європи та її регіонів.Перехід від старого до нового ладу здійснювався під впливом двох найбільш розвинутих держав тогочасної Європи-Англія і Франція які першими стали на шлях модернізації.Своєрідність істор.процесів народів Центрально-Східної Європи визначалася перш за все тим,що в ньому не було того радикального зламу,який може не бачити на прикладі Англії 18ст.чи Франції стали ВФР 1789р.Нові суспільні форми та структури виникали й функціонували поряд з старими,а не замість них. Пережитки старого ладу тут утримувалися набагато довше,ніж у Зх.Європі.Тому для кінця 18-поч.19ст.можна говорити лише про початкову стадію модернізації,суспільного життя в регіоні.Її подальший розвиток і завершення в цілому припадають на наступний період.Характерною особливістю іст.розвитку регіону було те,що він здійснювався в умовах багатоетнічних имперій. Основну реформаторську роль брала на себе держава,зміни ініціювалися переважно зверху,нерідко наражаючись на опір знизу.У тій мірі,в якій розгорнулися реформи на арену суспільного життя виходили нові ідеології лібералізму,націоналізму, соціалізму,інтереси окремих народів входили в суперечність з потребами імперій. Конфлікт між державою і нацією став основним, визначальним для всіх народів регіону.Не має спільної т.з.періодизації розвитку народів Центрально-Східної Європи,як грунтуються на різних критеріях.Одним з головних усе вважають приналежність до того чи іншого іст.регіону.У середині регіону чітко виділяється три основні області.що зберігали специфіку в порівнянні з іншими:Балкани або Пд-Сх.Європа(власність Османської імперії),Східна Європа і нарешті, Центральна Європа.
2.)Поширення ідей Просвітництва і Великої Французької революції у Центрально-Східній Європі.
Загальний характер іст.процесу європейських народів у 2 половині 18 на поч.19 визначала ідеологія та культура Просвітництва. Його ключовим поняттям стали:розум,природа, прогрес в імя свободи.Просвітники були переконані в існуванні кілька основних і незмінних законів,які керують природою та суспільством.Людство лише повинне,зрозуміти ці закони і перебудувати суспільство на раціональних засадах.Звідси бере свій початок культ науки в просвітницькій культурі.Просвітники прагнули звільнити людину від забобонів,марновірства. Вони зверталися до історико-культурної спадщини античності, черпаючи звідси зразки для наслідування. Просвітницька ідеологія спрямовувала енергію діянь на здобуття кожною людиною особистої свободи,з аперечувала соціальну нерівність,визнаючи кожною особливістю,право на життя,свободу слова,вибору тощо.У звязку з цим заслуговують на увагу ідеї англ.філософа Дж.Локка-про природні права людини. Фундаментальним внеском до політ.думки стала теорія суспільної угоди між владою та громадянами<>Ж.Руссо. Особливе значення мали сформульовані у ній принципи народного суверенітету,права народу на опір зловживанням влади,плебісциту як форми народного волевиявлення.Не менш важливим для розвитку нової політ.системи виявилися ідеї-Монтескє- про розподіл влади. Також загальною вимогою діячів Просвітництва була секуляризація суспільного життя.Просвітництво створювало інтелектуальне підгрунтя для суспільства нового типу,зорієнтованого на ідеї лібералізму.У житті народів Центрально-Східної Європи Просвітництво мало певну специфіку.Воно одразу набула тут виразного забарвлення,дало поштовх процесу формування новітньої нац.самосвідомості та нац. культури.Він впровадж. як правило,зверненням до іст.минулого,його ідеологізації, використанням народної мови в культ.житті.створ. нац.книговидавництва.На відміну від Зх. Просвітництво обмежувалося тут в основному культ.гаслами, котрі не мали нічого спільного з соц.радикалізмом.Їх втілювали в життя освічені монархи на зразок (ЙосифаІІ) рос.імператриці Катерини ІІ,польського короля Станіслава Понятовського.Доволі помітною в просвітн.русі регіону була також роль діячів церкви. ВФР мала визначний вплив на історію всієї Ц-С Європи. За роки майже безперервних війн значно змінилась соціально-економічна ситуація в регіоні. Пол.. король С. Понятовський був вигнаний, а наступник Франца-Йосифа відмовився від політики попереднього імператора. Революція лише прискорила реакцію на ідеї Просвітництва. На тер. Ц-Сх. Європи французи створили Варшавське герцогство, Італійське королівство, а також Іллірійські провінції. Ці країни були не лише маріонетками, але й сприяли зародженню національної свідомості населення. Скажімо, в Іллірійськ. провінціях була дозволена хорватська мова. Однак, французи не знайшли на цих теренах значної підтримки. Угорці не повстали проти Габсбургів. Богемські селяни після страти Людовіка 16 відмежувались від ідей Фр. Революції. Таким чином, можна виділити 3 найб. вагомі наслідки впливу: 1) в етнічно різнобарвній Ц-Сх. Європі заклик до справедливості і свободи означав заклик до нац.. незалежності; 2) свободи можна досягти революційним і поміркованим шляхом; 3) революція зробила місцевих правителів більш консервативними.
3.)Економічна модернізація цент.східної європи у 19ст.
Кардинальні зміни в сусп-політ. та інтелектуальному житі європи супроводжувалися індустріальною революцією-перехід від аграрного типу суспільства до міського,промислового. Піонером індустріальної революції в останіх десетиріччях 18 ст.стала велика британія, чому сприяло ряд причин.(1769 р.-тут винайдено паровий двигун) на континенті індустріалізація розпочата після наполеонівських війн. Економічні процеси викликали глибокі демографічні та соціальні зміни. Перша половина 19 ст.-це період справжнього демографічного вибуху.соціальні барєри між окремими станами вже не були такими непроникними як раніше. Індустріальна революція покликала до життя нові соц. групи перш за все буржуазію(підприємців,торговці,банкірів)і пролетарів(найманих робітників) одночасно зростала кількість представників так званих середніх класів за рахунок дрібних підприємців, службовців,інтелігенції тощо. Економічний розвиток народів цент-східної європи політично відставав від зах. Тут економіка ще довго зберігала аграрний характер. Абсолютну більшість населення(бід 4/6 до 9/10)складало сел9нство,а капіталістична система виробництва не знищувала ремісничо-цехової,а співіснувала паралельно з нею. Дещо кращі умови для індустріального розвитку склалися в австрійській імперії,де у 1781 р. було скасовано особисту залежність селянства. Проте модернізація економіки в різних районах імперії відбувався у відміний спосіб. Найбільш розвиненими в економічному відношені були території власне австрії і чехії, розташовані в зх.частині імперії. Тут ще наприкінці 18 поч 19 ст.намітилися ознаки промислового перевороту,який широко розгорнувся в 30 рр. 19ст. Саме тоді розпочалось будівництво залізниць, пароплавство на дунаї. Слідом за австрійськими та чеськими землями період структурної перебудови та еконмічного піднесення переживала словенія. Помітно відставали від названо вище народи,що населяли сх.частину австрійської та зх.землі рос.імперії. На балканах які перебували під владою порти на той час ще не склалися умови для початку індустріалізації. Чому перешкоджала політична система держави,яка не гарантувала особистої безпеки та власності своїх підданих. Уряд країни ніяк не захищав свою буржуазію від іноземної конкуренції. Загалом економічні процеси в цент. Сх. Європі розпочався в тому ж напрям, що й на зх. Проте вони не мали революційного характеру, розгорталися знацно повільнішо. Індустріалізація поглиблювала нерівномірність економічного розвитку та різницю в рівні життя між окремими провінціями та народами регіонами.
3.)Економічна модернізація цент.східної європи у 19ст. (ЛЕКЦІЯ)
Якщо у політичному розумінні правителі стали більш консервативними, то в економ.. відно-ні вплив вияв-ся позитивним. Найчастіше це зумовлювалось умовами військового часу. Характерною рисою економічної конюктури того часу стала вирішальна роль держави. Це була консервативна революція. Дрезден- Трієст (1841) і Варшава – Відень були єдиними залізничними магістралями. Ще однією сферою діяльності стало створення державних банків. У 1816 р. був створ. Держ. банк Відня, а в 1828 р. держ. банк у Варшаві. Усі перші підприємства були створені на зах. капітали .Англійці збудували перший локомотив, а також налагодили освітлення у столиці Австрії. Австрійський барон Соломон Ротшильд заробив свій перший капітал на державному будівництві залізниць. У 1811 р. втратили свої привілеї австр. гільдії. Поступово держава почала прибирати економічні привілеї, впроваджуючи принцип загального оподаткування. У Чехії в 1830-х роках пролетаріат нараховував бл.50 тис осіб. Виділяють Родзинський економічн. район і Добровський. Останній мав значні поклади залізної руди і вугілля. Міністр економіки польського королівства Друцький-Любецький посприяв розвитку регіону. Цей період отримав назву протоіндустріалізації. В сер. 19 ст. Франція видобувала у 4 рази більше вугілля, ніж Австрія, а машин було у 8 разів більше. Під впливом економ. змін нас-ня Австрії за першу пол..19ст зросло на 50%, а Польщі і Дунайських країн на 70%. Активно відбув. процеси урбанізації. Якщо у 1818 р. у Відні мешкало 240 тис. осіб, то у 1848 – 408 тис. наступним за чисельністю містом регіону став Будапешт, нас-ня якого зросло із 60 тис. до 140. Нас-ня Праги – із 70тис. до 115 тис., а Варшави і Бухареста – із 80 тис. до 130 тис. зростає к-сть інтелігенції та представників вільних професій. У королівстві Польському за період 1830-1863 рр. к-сть інтелігенції зросла з 7500 осіб до 11-12 тис. Почали відкриватись ВУЗи у Празі, Відні, Варшаві та Львові. Зростала роль технічної інтелігенції.
4.) Націоналізм і лібералізм у цент. Сх. Європі
Націоналізм в цей час сильно переплітався з романтизмом. Усі романтики, незалежно від їхніх пол.переконань соціальної приналежності, виступали палкими патріотами свого народу, борцями за нац. Ідею. Всі романтики, на відміну від просвітників, виявляли глибокий інтерес до фольклору,етнографії, збираючи та публікуючи памятки усної народної творцості. Романтизм став панівним у суспільн. житті народів цент.сх.європи впродовж перших десятеріч 19 ст. Його пік припадає на 30 рр. 19ст. 1 пол 19 ст.-це епоха формування новітніх,модерних нації, розвитку нац. Рухів. На відміну від фран. народу, усі народи цент.сх.європи проживали, в багатонаціональних імперіях.Абсолютна більшість з них не мала власної держави,і як наслідок були позбавлені власної еліти.Тому національна консолідація здійснювалася тут на культурній, а не соціально-політичній основі. Краще зрозуміти специфіку виникнення модерних націй в цнт.сх.єв. Доппагає типологія цього процесу,розроблена 1981р. Чеським ученим м.шмердою для народів австр. імперії. Серед них виділяють групи: по-перше народи зах.час.дер.у тому числі повноправні народи з розвиненими традиціями,громадянського та політичного життя(німці,італійці)б)народи що добивaлися рівнопрaвності(чехи,словенці)і по друге народи що населяли сх.частину імперії-(в)поляки,угорці,які мали власну державну аристократію,(г)хорвати та серби. Їхній націотворчий процес відбувався за схемою-нац.відродження її розробив інший чеський вчений м.трах. У суспільно-політичному та культурному житті народів регіону нац.ідею була безумовно,домінуючою. Вона підпорядковувала собі усі інші ідеологічні та політ.доктрини. При цьому варто підкреслити, що приблизно до сер. 19 ст.націоналізм і лібералізм виступали у тісному взаємозвязку. Пізніше їх шляхи розійшлися. Однією з особливостей винекнення та еволюцій національної самосвідомості у народів регіону можна вважати існування надетнічних варіантів і програм наукового розвитку. Найбільш характерною в цьому відношенні була ідея словянської єдності або конславізму. Перехідними формами майбутньої словянської єдності вважається її місцеві,локальні варіанти,зокрема ілліризм і югославізм,чехославізм; русизм насправді дуже швидко зясував, що цеї словянської єдності були утопією оскільки кожна нація прагнула очолити процес обєднання. Лібералізм був ідеологією народженою просвітництвом.Їі коріння сягали 18ст.і мали тісний звязок з ідеями Дж.Локка. Батьківщина лібералізму-ВБ і США.Його соціальна база-третій стан або середні міські вертсви.Головна прикмета лібералізму-індивідуалізм,тобто пріорітет людини над суспільством і державою,ідея, верховенства індивіда повязана з концепцією його невідємних прав і свобод,які повинен захищати уряд.Лібералізм відстоював рівність всіх громадян.Держава не повинна втручатися в життя людей.У звязку із слабкістю чи навіть відсутністю 3-го стану у більшості народів Центр.Сх.Європи. Лібералізм не набув такого поширення і впливу як на Заході.
6.)Соціальні і національні рухи в Цн-Сх Європи 19-20ст
Проголошення Албанської держави. Підтведження Берлінським конгресом умов Сан-Стефанького договору про передачу Чорногорії частини терит. засел.албанцями, викликає незадов.в країні.У червні 1878р.м.Прізрен було створено політ.обєднання Албанська Ліга-відстояти нац.права албанців у рамках Порти.Вона створ. свої збройні формування <>Чорногорія однак як тільки Порта на вимогу зх. держав передала Чорногорії албанс.терит.Албанська Ліга змінила свою політ. орієнтацію і восени 1878р.поставила перед турец.урядом вимоги надання автономії Албанській обл.(аялету),запровадж. албанс.мови в адміністрації.Цей проект здобув підтимку по всій території Албанії.В січні 1879р.албанська делегація вручила його Порті.У звязку з поразкою у рос-тур.війні,Порта зробила вигляд,що готова прийняти вимоги Албанської Ліги і навіть признач.деяких албанців на високі адміністративні посади.Але це не влаштовувало албанців(Абдул Фрамері). 1881-ультиматум Порті-абтономії,проведені реформи.Відмова султана задовольнити ці вимоги призвела до загострення антиосманських настроїв в Албанії.1881р.-Центральний комітет Албанськ.Ліги проголосила себе Тимчасовим урядом.Порта застос.війська і розгромили албанські військові формування. Розпочали репресіі.Після розгрому ліги албанський рух залишався без легального політ.керівництва. Єдиною формою прояву нац.життя у 80-90х рр.19ст.стали освіта і культура.У1879р.у Стамбулі було засновано товариство албанського книгодрукування,яке видало албанський буквар.1884р.часопис "Дріта"(світло).Наприкінці 19ст.албанський культурно-освітній рух поступово політизувався. У 1897р.група інтелектуалів у Стамбулі виступила з прокламацією,чого хочуть албанці-мінімум-обєднання всіх земель, населених албанцями в єдину адміністративну одиницю-генерал-губернатор(султан)-максимум-завоювання повної незалежності і встановлення республіки С.Фрашері у книзі "Албанія якою вона була є і якою стане1899р." сформ.нац.вимоги. Ситуація поч.змінюватись на поч.20ст.коли турки поч.підвищувати податки через кризу.Тому в 1905 і 1907 спалахнули повстання<>придушено. Молодотурец.револ. 1908р.була підтримана албанс.патріотами,які думали що нова влада проведе реформи.В листопаді 1908р.Національний конгрес в м.Бітоль,який затвердив албанський алфавіт і програму албанського нац.руху.У Албанії розпочалася нова хвиля партизанського руху,який на терит. Косово переріс у повстання.Весна1910р. збройне повстання на пн.Албанії.У 1911р.воно поширилось по всій Албанії.Через неушкодженість дій воно не набуло масового характеру.Вкотре невиконавши своїх вказівок(Порта) в 1912р.- повстання знову охопило всю Албанію.У1912р.держ переворот в Порті<>молодотурків усунено від влади.І-ша Балканська війна(жовтень1912) докорінно змінила ситуацію бо територію Албанії окупували союзні війська(Сербія,ЧорногоріяГреція).У лист.1912р.у м.Вльорі було скликано Нац.конгрес<>Незалежність Албанії,ств.тимчасовий уряд(Іслаїл Кемал).
Стрімко розвиваюча внутрішньополітична криза досягла в 1886р маштабів "холодної" громадянської війни не обійшлася без жертв. Особливо він проявився під час виборів до Народних зборів депутатів від Східної Румелії коли недивлячись на підприняті міри безпеки відбувся ряд прямих сутичок між воюючими сторонами. Напруга не спадала і після відкритя 14 червня 1886р позачергової сесії 4-го Народного зібраня. В своїй промові Олександр І Батенберг довів до відома депутатів рішеня уряду розглядати особисту унію в якості союза не допускаючого розподілу в майбутньому Східної Румелії і Князівства. Невиконаня Болгарією недавно досягнутих домовленостей з Османською імперією не тільки ускладнило її положеня на Балканах, поставивши її перед загрозою окупації,але й викликало протест зі сторони великих держав. Щоб вийти з цієї ситуації примєр міністр Каравелов і голова Народного зібраня Стамболов виразили готовність розпустити Народне зібраня,яке почало свою роботу 14 червня 1886р а також створити вигідний Росії уряд. Але по питані відстороненя Олександра І Батенберга від влади , на якому настоювала російська дипломатія, вони зайняли протилежну позицію мотивуючись тим що князь з одної сторони знайшов після обєднаня Князівства і Сх. Умелії "значеня захисника народної справи", а з другої- будучи обмеженим конституцією ндможе відіграти важливу роль в майбутньому Болгарії. Відповідь на пропозицію Каравелова і Стамболова була катигоричною: зближеня між Росією і Болгарією неможливе доки на пристолі Олександр І Батенберг. Роль "рятівників" Болгарії взяли на себе військові. Вирішальну роль армії в подіях 1885р допомогла їй стати активним політичним фактором. Думаючи що відсторонивши князя від влади вдастся ліквідувати всі проблеми в ніч з 20-21 серпня 1886р силами Стумського полка і юнкерів військового училища був здійснений переворот. Олександр І Б.по вимогам повстанців зрікся влади. Проти перевороту виступив голова Народного зібраня Стамболов. Опираючись на сили Пловдівського гарнізону а також Софійського піхотного полка 23 серпня 1886р Стамболов предявив створеному після перевороту уряду митрополита Клімента ультиматум. Сформований новий кабінет міністрів на чолі з Каравеловим звернувся з проханям до Стмболова не прймати нічього що могло призвести до хаосу громадянської війни і окупації зісторони інших держав. Переговори між Стамболовим і Каравеловим про можливість створеня єдиного кабінету міністрів були зірвані. Після присяги князь Фердинанд назначив примєр міністром і міністром іноземних справ Стамболова. В сер.1887р відбулись вибори в 5-те в Народне зібраня і місцеві общині ради. На них одержала перемогу фракція Стамболова ліберальні партії. Стамболов сконцентрувавши владу в своїх руках почав діяльність по виводу країни з стану економічного застою політичної кризи і дипломатичної ізоляції. В 1887р уряд виніс на розгляд Народного зібраня (законопроект про заключеня торгових договорів князівства зі всіма державами які цього бажають). Цей законопроект був прийнятий депутатами. В грудні 1887р були встановлені таможені пошлини на сіль тютюнові вироби предмети розкоші. В 1888р народне зібраня одобрило плани примєр міністра відносно створеня сеті шосейних і жилізних доріг. Стабілізація внутрішньо і зовнішньо політичного положеня Болгарії була неможлива без признаня великими державами законості вибраня на княжий престол Фердинанда. На поч 1891р представник Османської імперії в Болгарії вперше звернувся з офіційним проханям аудієнції у князя сам князь був прийнятий імператором Австо-Угорщини Францом Йосипом. А в 1892р королевою Вікторією. Друґе направленя діяльності уряду Стамболова склало створеням основ для реалізації визначених зібранями в 1879р Національно державних інтересів Болгарії по відношеню до Македонії. В боротьбі проти Стамбова обєднались прибічники Цанкова Каравелова до яких приєднався Радославов. Головою уряду замість Стамболова князьназначив Стоілова. Сформований Стоіловим кабінет був складений із представників різних угруповувань. Однак вже на поч.червня 1894р Стойлов і його однодумців заклали основи нової партії-Народної. До неї увійшли консерватори а також Цанков Каравелов Радославов. Уряд Стойлова почало свою діяльність з "чистки"адміністративного апарата із котрого були усунені прибічники Стамболова. Економічну політику уряд Народної партії відмінялася повним прийнятям по відношеню до створеної Стамболовим системи державного протекціонізма. В січні 1895р був прийнятий закон про підтримку місцебої промисловості. В 1896р Народне зібраня винесло рішеня відносно заключеня торгових договоров на основі підвищені таможених плат. Саме основне -уряду Стоілова вдалось вийти з Болгарської кризи. В 1903р був прийнятий спеціальний закон про механізм армії. Кадровий склад останів підріс з 25тис-60тис. Дії кабінету Народно- ліберальної партії в області внутрішньої політики були направлені на досягненя самостійності князівства. Після смерті Петкова наступний кабінет міністрів очолив Малінов. Йому вдалося зняти на деякий час політичну і соціальну напругу в країні. 4 жовтня 1908р Фердинанд І проголосив незалежність Болгарії.На Берлінському конгресі 1878р Австро- Угорщина дістала прово вести на територію Боснії та Герцеговини свої війська з метою відновленя порядку й встановленя нової системи управліня. Відень у цьому активно підтримували Німечина та Великобританія які не були заінтересовані в посилені позицій Росії в регіоні. Австро- Угорщина таким чином перетворювалась на головну силу в розвязані "східного питаня" а Боснія та Герцеговина на важливий плацдарм у просувані австрійців вглиб євопейських провінціи Туречини. 17 липня 1878р австрійські війська перетнули кордон Османської імперії і вступили на територію Боснії та Герцеговини зустрівши при цьому відчайдушний опір. Австро-Угорщина не приховувала своїх намірів щодо Боснії та Герцеговини. Вже у 1879р рейхсрат висловився за остаточне приєднаня тимчасовн окупованих територій. Після тимчасової окупації Боснії австрійськими військами на територію краю було запроваджено режим особливого управліня. У 1882р цивільне управліня було відокремлене від військового а посаду намісника призначено барона Калая. Наступним кроком у цьому напрямі стала анексія Боснії та Герцеговини здійснена Австро-Угорщиною в 1908р всупереч міжнародним правилам і нормам що регламентували стасус цієї турецької провінції. Анекція фактично започаткувала практичну підготовку до майбутньої війни. У Боснії та Герцеговині дедалі більшу підтримку дістають політичні партії та організації які закликають до боротьби проти австрійської окупації. Особливе місце серед них посідала "Молода Боснія"революційно-націоналістична група молоді яка перебувала під впливом соціалістичних ідей.
Боротьба за вплив на словян Македонії в сер.90хр 19ст для Геції та Себрії значно ускладнилася. На балканській політичній арені зявилася Внутрішня Македонська революційна організація створеня в 1893р в Салоніках. Незабаром вона дістала назву Таємної Македонсько-Обринської революційної організації (ТМОРО)а в 1905р була перейменована у Внутрішню Македонсько-Обринську революційну організацію (ВМОРО). Організація діяла легально й будувалася за принципом централізму:Центральний комітет-окружні-сільські комітети. ЦК очолював лікар Татарчев. Особливе місце в діяльності ТМОРО належало четам-збройним формуваням які відігравали провідну роль у підготовці до майбутньої збройної боротьви. У Софії в березні 1895р на Першому македонському конгресі еміграції було засновано Верховний македонський комітет (ВМК)який виступав за наданя Македонії політичної автономії. ВМК розгорнув активну діяльність а в 1900р змінив назву на Верховний Македонсько-Одринський комітет. У Белграді за підтримки сербських властей у 1902р виникла Македонська організація що складалася із емігрантів. Наприк.січня 1903р уряд у Софії заборонив діяльність ВМОК на території Болгарії. 1898-1903р відбулося декілька сотен сутичок між македонцями і турками. Активність екстремістської організації "Геміджеї" у квітні 1903р здійснили в Салоніках низку терористичних акцій. У травні 1903р в Смілево зїзд Бітольської революції округи підтримав рішеня ТМОРО. Ілінденське повстаня розпочалося з виступів 2 серпня 1903р в Монастирській та Бітольській округах й охопило значну частину міст і сіл Південо-Західної Македонії. Після 10 серпня в Ілінденському повстані настав перелом. ТМОРО прийняла рішеня ігнорувати Мюрцштезьку угоду яка до того ж не виконувалася турецькою владою. Мюрцштезька угода в 1905р була доповнена ще й фінансовими реформами.
8.)Центрально-Східна Європа в міжнародних відносинах часу Першої світової війни.
Найбільш глобальні континентальні плани щодо народів і країн Центрально-Східної Європи мала Німеч.з її шовіністичною доктриною германізму. Ще напередодні війни,впродовж1891-1914рр.була сформ. пангерманська концепція "Міттельєвропи"тобто створ."Серединої Європи". Під час воєнного конфлікту певну популярність у Німеч. здобула концепція "Серединої Європи".За нею Німеч.повина вступити у світову війну щоб очолити напівсамостійні держави Європи-сателітів кайзерівської Німеч,яка мала повстати після її закінчення.Між Росією і Зх.державами повина утв."Середина Європи" ядро якої мав скласти союз Німеч.і Австрії.При цьому головною загрозою цим планам вважалася Росія яку небхідно повернути на Схід відрізати від морів і поділити.В Австро-Угорщині сформ.австр.ідеї створення "Серединої Європи".Зокрема, переважала ідея, згідно якої Австрія розглядалася як осердя віднобленої СР і від Пн.і Балтійського морів до Адріатичного і Чорного моря з центр.пунктом у Відні.У Росії де із середини 19ст. поширилась традиція розгл.великий простір від Балтики до Адріатики як виключно"словянський світ"в результаті війни передб.суттєве послаблення Австро-Угорщини і визволення "захоплених у полон римо-католицьким світом" словянських народів.Своєю істор.місією рос.уряд вважав також захоплення Контантинополя і проток, що повинно було призвести до розпаду Порти.Росія повинна була б грати провідну роль на Балканах,і можливо,на Близькому Сході.Але ці погляди здійснились після Більшовицького перевороту 1917р.У грудні 1917р.між Росією та Німеч.було укладено перемиря,незабаром поч. переговори делегацій Четверного Союзу та Росії у Бресті і 3 березня 1918р. ними було підписано Брестський мир.Прибалтика і частина Білорусії переходили під контроль Німеч.Росія виводила свої війська з України та Фінляндії, визнала самостійність проголошеної УНР.Політика Англії та Франції в Центрально-Східній Європі визначалася серією таємних угод,підписаних цими країнами під час війни.Угоди суперечали популярним ідеям післявоєнного влаштування Європи за нац.ознакою.Франція забезпечила собі згоду Росії щодо франкоорієнтованого Рейнланда,погодились взамін на це залишити Польщу за Росією (договір від 11березня1917р.)а згідно угоди Сайкс-Піко1916р. Англія і Франція домовились відібрати від Порти її арабські провінції і поділити їх між собою,а Константинополь і протоки віддати Росії. Італія за Лондонським договором 1915р.повинна була отримати суверенітет над мільйонами німецькомовних тірольців і сербами та хорватами Далмації.Підписаний17.06.1916р.договір з Румунією в свою чергу віддавав їй всю Трансільванію та більшу частину Баната і Буковини,Схід зазначити, що до останього року війни союзники,не бажали розвалу Габсбурзької монархії.Але пізніше почали заохочувати нац.визвольні рухи пригноблення народів імперії і зробити самовизначення "метою війни".
9. Суспільно - політична криза Османської імперії в др.пол .. 18 - Перш. Пол .. 19
До кінця ХVIII століття військово-ленна система Османської імперії перестала відповідати вимогам часу. Економіка Туреччини, спрямована на підтримку і розвиток потужної військової машини, здатної охороняти кордони імперії, не тільки не розвивалася, але і знаходилася в стані кризи. Це виражалося в появі нових форм власності, розквіті відкупної системи і лихварства, що не відповідають основним державним принципам Порти - жорсткої централізації і контролю за власністю на землю. У політичному плані криза влади вилився в ріст сепаратистського руху всередині імперії, коли бунтівні паші виступали зі зброєю в руках проти влади султана. У кінці XVIII - першій половині ХІХ століття такі виступи стрясають Албанію, Боснію і Герцеговину та навіть центр імперії - румелійського вілайєт. Особливу небезпеку для Стамбула представляв реформований яничарський корпус і недіючі в перервах між війнами башибузуки. Ті й інші використовувалися місцевими феодалами, були легкі на підйом і відважні в бою.Перші спроби реформування як самої системи землекористування (спахійской системи), так і турецької армії зробив султан-реформатор Селім III (1789 - 1807).Він зіткнувся не тільки з опором турецьких феодалів, а й з яничарськими бунтами, а так само з селянськими заворушеннями, викликаними заміною старої податкової системи появою посередника між спахіїв і селянином - так званого "чифтлік-Сахіб", що подвоїла експлуатацію на селі. Ситуація ускладнювалася падінням військової могутності імперії, ураженнями у війнах. В останній чверті XVIII століття в мирні договори Туреччини з тими, котрі воювали з нею європейськими державами стали включатися і пункти, що стосуються стану підвладного Порті християнського населення Балканського півострова. Так, по закінченні російсько-турецької війни 1768 - 1774 рр.. в текст Кючук-Кайнарджійського мирного договору було внесено право Росії захищати інтереси православного населення Туреччини, а по Систовським світу 1791 р., що знаменувала переможне закінчення війни Росії в союзі з Австрією проти Туреччини, передбачалося проведення реформ в прикордонному з Австрією пашалика Туреччини - Белградському.
10.)Албанський нац.рух останньої третини 19ст.поч.20ст.
Проголошення Албанської держави. Підтведження Берлінським конгресом умов Сан-Стефанького договору про передачу Чорногорії частини терит. засел.албанцями, викликає незадов.в країні.У червні 1878р.м.Прізрен було створено політ.обєднання Албанська Ліга-відстояти нац.права албанців у рамках Порти.Вона створ. свої збройні формування <>Чорногорія однак як тільки Порта на вимогу зх. держав передала Чорногорії албанс.терит.Албанська Ліга змінила свою політ. орієнтацію і восени 1878р.поставила перед турец.урядом вимоги надання автономії Албанській обл.(аялету),запровадж. албанс.мови в адміністрації.Цей проект здобув підтимку по всій території Албанії.В січні 1879р.албанська делегація вручила його Порті.У звязку з поразкою у рос-тур.війні,Порта зробила вигляд,що готова прийняти вимоги Албанської Ліги і навіть признач.деяких албанців на високі адміністративні посади.Але це не влаштовувало албанців(Абдул Фрамері). 1881-ультиматум Порті-абтономії,проведені реформи.Відмова султана задовольнити ці вимоги призвела до загострення антиосманських настроїв в Албанії.1881р.-Центральний комітет Албанськ.Ліги проголосила себе Тимчасовим урядом.Порта застос.війська і розгромили албанські військові формування. Розпочали репресіі.Після розгрому ліги албанський рух залишався без легального політ.керівництва. Єдиною формою прояву нац.життя у 80-90х рр.19ст.стали освіта і культура.У1879р.у Стамбулі було засновано товариство албанського книгодрукування,яке видало албанський буквар.1884р.часопис "Дріта"(світло).Наприкінці 19ст.албанський культурно-освітній рух поступово політизувався. У 1897р.група інтелектуалів у Стамбулі виступила з прокламацією,чого хочуть албанці-мінімум-обєднання всіх земель, населених албанцями в єдину адміністративну одиницю-генерал-губернатор(султан)-максимум-завоювання повної незалежності і встановлення республіки С.Фрашері у книзі "Албанія якою вона була є і якою стане1899р." сформ.нац.вимоги. Ситуація поч.змінюватись на поч.20ст.коли турки поч.підвищувати податки через кризу.Тому в 1905 і 1907 спалахнули повстання<>придушено. Молодотурец.револ. 1908р.була підтримана албанс.патріотами,які думали що нова влада проведе реформи.В листопаді 1908р.Національний конгрес в м.Бітоль,який затвердив албанський алфавіт і програму албанського нац.руху.У Албанії розпочалася нова хвиля партизанського руху,який на терит. Косово переріс у повстання.Весна1910р. збройне повстання на пн.Албанії.У 1911р.воно поширилось по всій Албанії.Через неушкодженість дій воно не набуло масового характеру.Вкотре невиконавши своїх вказівок(Порта) в 1912р.- повстання знову охопило всю Албанію.У1912р.держ переворот в Порті<>молодотурків усунено від влади.І-ша Балканська війна(жовтень1912) докорінно змінила ситуацію бо територію Албанії окупували союзні війська(Сербія,ЧорногоріяГреція).У лист.1912р.у м.Вльорі було скликано Нац.конгрес<>Незалежність Албанії,ств.тимчасовий уряд(Іслаїл Кемал).
11. Культ-просвітницький рух болгар і боротьба за незалежну церкву..
1762 поч. культурного відродження повязаного з іменем Паісія Хіліндарського,що написав "Словяно-болгарська історія".У творі "Життя і страждання грішного Софронія" були проголошені перші політичні ідеї,що стосувались культурного розвитку болгар.Після рос.-тур. війни 1828-1829 рр. болгарський рух за здобуття своєї самостійності іде на спад. Тому болгари спробували здобути певну незалежність у сфері культури і освіти.Головними ідеологами цього руху були Берон і Агріпов.В 1824 р. Берон склав новоболгарською мовою "Рибний буквар",що став першим світським підручником.1829 р. було опубліковано твір "Давні та нинішні болгари".1835 р. відкрито перший освітній заклад-школу в м. Габрово.Видано ряд творів,що містили концепцію болгарської світської освіти "Зоря новоболгар. освіти","Думки про сучасну болгарську освіту".Згодом були відкриті перші жіночі школи.1842 р. першии журнал болг. мовою "Любослівя",а в 1846 р. перша газета.Протягом 1844-45 рр. центром боротьби за болгарську церкву стає Стамбул.Програма руху за болг.церкву була сформована у "Проханнях",що були подані султану на розгляд.Основні ідеї даної програми полягали у тому,що болгари вимагали формування церковної ієрархії виключно на основі етнічної приналежності,а також вони вимагали отримання плати за свою службу,впровадження болгар. мови,створення храму,школи і газети в Стамбулі.Султан відмовився визнавати більшість пунктів прохання,хоча зробив ряд поступок.З 1860 р. починається рух за обєднання з катол.церквою,що очолив Цанков.Вже на кінець 60-х рр. 19 ст. Константин. патріарх втрачає реальну владу в Болгарії.28 лютого 1870 р. Порта видала фірман про створення самостійної болгар.церкви.Отже,культурницький і церковний рух в основному був спрямований на здобуття мінімальної незалежності болгар і усвідомлення себе як однієї нації,що могла б здобути для себе повну незалежність.
12.)Болгарський революційний рух 1860-70хр.
2пол.19 ст. період боротьби болгар за свою незалежність.Це час коли болгари завершують свою боротьбу за церковну самостійність.В Болгарії виник рух за унію з катол.церквою,що очолив Цанков.Наприкінці 60-х рр.19 ст. Константинопольська патріархія втратила реальну владу.28 лютого 1870 р. Порта проголосила незалежність болг. церкви.Також в 60-70 рр. розпочався рух за звільнення від османського гніту.Його очолив Раковський.В цей час болгарські емігранти починають створювати різні революційні організації серед них Болг.таємний центр.комітет,що орієнтувався на Румунію.Вони виробили програму "Політ. відносин сербів і болгар".Але згодом ця ідея була замінена на створення болгарсько-турецької дуалістичну монархію.В 1869 р. було створено БРЦК.Його створили в Бухаресті Каравелов і Левський.Політич. орган-Свобода.Вони вимагали створити демокр. республіку,а комітет мав бути тимчасовим урядом.Восени 1875 р. створено новий револ.комітет,що хотів підняти повстання намічене на 1876 р.проти Османського гніту. Але через низку причин воно почалось не 1травня а 20 квітня.Повстанці створили тимчасовий уряд.Але через малу підтримку у населення і через каральні операції повсталі зазнали поразки.Загинув також відомий діяч Христо Ботев.Повстання завершилось в червні 1876. В грудні 1876 р. за ініціативою Росії в Стамбулі було скликано конференцію для вирішення балканських проблем.На ній було вирішено дати Боснії,Герцоговині і Болгарії статусу автономних провінцій.Порта була проти мотивуючи тим,що в прийнятій нею конституції є пункт,що проголошував надання національним меншинам всіх необхідних прав.12 квітня 1877 р. Росія проголосила війну Туреччині,яка завершилась в січні 1878 р. в Адріанополі перемогою Росії. Між ними був підписаний договір у Сан-Стефано 3 березня 1878р.Згідно з ним мало утворитися Князівство Болгарія до складу якого мали увійти Мізія,Пд. Добруджа,велика частина Македонії і Фракії.Але цей договір був переглянутий на Берлінському конгресі.Берлінський договір передбачав створення Князівства Болгарія і Східну Румелію,Фракію і Македонію повернути Османській імперії. Згодом 23 лютого 1879 р. було скликано установчі збори в Тирново.29 квітня було прийнято Тирновську конституцію,що затвердила конст.монархію.Монарх міг приймати закони,розпускати народні збори,але його обмежував парламент.Народні збори поділялись на Велике і звичайні.Великі збори могли вносити поправки до конституції,а звичайні-приймали бюджет,і менш важливі закони.Конституція передбачала демократичні перетворення в країні.Було обрано князя-Олександра Баттенберга.Ці події визначили Болгарію як самостійну державу.
13. Відновленя Болгарської держави та її внутрішній розвиток наприкінці 19 ст. – на поч.. 20 ст.
Сан Стефанський мирний договір був переглянутий Берлінським конгресом (липень 1878 р.). Після виникнення Великої Болгарії, яка опиралася повністю на російського імператора, на цьому конгресі прийняли рішення урізати нову державу. У Болгарії були відібрані Македонія, Сх. Фракія та вихід до Егейського моря. Інша територія країни була розділена на дві частини і залишилася подвладною Туреччини. На північ від Балканських гір було утворено князівство Болгарія, а на південь - Східна Румелія, керована губернатором, призначеним султаном. У 1879 році Великі Народні збори (парламент) прийняли Тирновску конституцію, витриману в дусі ліберальних традицій. Ця конституція визнала всі основні види свободи: слова, друку, партій, зборів і захистила приватну власність. Німецький князь Олександр Батенберг, вибраний Великим народним зібранням, очолив державу. Відразу ж виникли певні труднощі: протистояння між лібералами і консерваторами, виникли дипломатичні проблеми з сусідніми країнами та Росією. У результаті всенародного руху 18 вересня 1885 року було проголошено З'єднання князівства Болгарія і Східної Румеліі. Це сталося всупереч волі великих сил. Відразу після цього сербський король Мілан оголосив війну Болгарії. Бухарестський договір 1886 року визнав статус об'єднаної Болгарії. Влітку цього ж року князь Батенберг в результаті змови офіцерів - прихильників Росії був скинутий. Але голова Народного зібрання С. Стамболов організував контрпереворот і закликав Батенберга повернутися В липні 1887 р. Велике народне зібрання обрало князем Фердинанда Кобурзького, але до 1894 р. країною керував Стамболов, якому було доручено очолити уряд. Цей уряд проводив антирос. політику. Використовуючи невдоволення прихильників Росії, болгарський князь змусив Стамболова подати у відставку. Новий уряд очолив один з лідерів Народної партії Стоїлов. Т. ч. Фердинанд затвердив свій авторитет і незабаром проголосив незалежність Болгарії, а себе її царем, в Тирново 22 серпня 1908 року. Одночасно з цим і формально була відкинута залежність від Туреччини, навязанна Берлінським договором. Нові економічні відносини, створені розвитком капіталізм дали поштовх організованому робочому руху. У 1891 році була створена Болгарська соціал - демократична партія. В 1894 році Д. Благоєв заснував Болгарську робочу соціал - демократичну партію. Впродовж 1881 р. було ств. три партії – ліберальну, Прогресивну та Радикальну. Домінуюючою була Прогресивна партія, створена молодоконсерваторами.Найбільш впливовою силою в країні виявилась Радикальна Партія, що формально вважалась послідовницею ідей С.Марковича. вона виступала за проведення демократ.реформ, зменшення податків, проти засилля бюрократії.
14.)Зовнішня політика Болгарії наприкінці 19ст-на поч.20ст.
Особливістю зовнішнього політ.курсу Болгарії кін.19-20ст.була часта зміна орієнтирів.На відміну від "стамболістів" які орієнтувалися на Німеч,Австро-Угорщину. А.Манілов повернув кермо в бік Росії,Англії і Франції.Зі зміцненням Болгарії найактуальнішим стало завдання-незалежності. Наближенню розвязки болгаро-турец.протистояння сприяла революція 1908р.Незабаром після переворот у Стамбулі Фердинанд 22червня 1908р.проголосив у м.Перново,незалежність Болгарії.Після проголошення незалеж. Болгарія активіз.свою зовніш.політику.Чільне місце в ній посідала подальша доля Македонії та Пд.Фракії.Але тут Болгарія зіткнулася з інтересами Сербії та Греції.Лише в лютому 1912р.між Болгарією та Сербією була підписана угода,яка заклала підвалини Балканського Союзу.У травні 1912р.подібна угода була укладена між Болгарією та Грецією.Вінцем формування Балканського Союзу стало приєднання Чорногорії. 15.10.1912р.-1ша Балканська війна.Не було загального плану бойових дій.Болгарія мала наступати в пд.сх. напрямі(Фракія).На переговорах в Лондоні Порта відмовилася виконати їх рішення.Січень1913р.-черговий переворот в Порті.Спроби турец.військ взяти реванш не мали успіху.Тому були змушені погодитися на відновлення переворотів. У травні 1913р.було підписано лондонську угоду.Порта віддавала свої володіння на Балканах.Кордон-лінія Мідія-Енос.
15.)Етно-релігійна структура і суспільні рухи в Боснії і Герцеговині під владою Османської імперії в 19ст.
Особливість становища цієї Османської провінції полягала в її етнорелігійній структурі тобто неоднорідності та автономних правах місцевих феодалів. На чолі провінції стояв візир. Тому султанським реформам кін.18ст вони і духовенство чинило опір розглядаючи їх як поступки християнам. З часом руху проти реформ набрав тут характеру боротьби за автономію. Упродовж 1пол.19ст Боснія і Герцеговина стали ареною кривавих війн місцевих феодалів проти центральної влади. Досить довго опозиційні сили очолював Гусейн. У 1832р зазнав поразки і втік до Австрії. Але боснійський сепаратизм продовжувався але до 1851р. Автономістський рух мав певну підтримку лише серед мусульманського населеня краю християни знаходилися осторонь. Друга хвиля заворушень 1833-34рв Порті проводилася аграрна реформа знову це було Масового повстаня. Причина-етнорелігійна неоднорідність населеня краю. Мусульмани 37% православні 45% католики 16%. Мусульмани-важали себе частиною панівної османсько-мусульманської етно-релігійної спільноти. Тому населеня Боснії і Герцоговині не мало спільних національних і політичних інтересів. Тому масовий рух що виник у третій чверті 19ст був переважно стихійним і не мав чітко окресленого національного характеру. У 70хр відбувся масовий революційний вибух. Повстаня розпочалося в квітні 1875р в Герцеговоні а в серпні у Боснії. Очолював Мічі Любобратич. Головна сила православне населеня.
16) Австрійська політика і суспільні настрої в Боснії і Герцеговині в 1878-1914р
На Берлінському конгресі 1878р Австро- Угорщина дістала прово вести на територію Боснії та Герцеговини свої війська з метою відновленя порядку й встановленя нової системи управліня. Відень у цьому активно підтримували Німечина та Великобританія які не були заінтересовані в посилені позицій Росії в регіоні. Австро- Угорщина таким чином перетворювалась на головну силу в розвязані "східного питаня" а Боснія та Герцеговина на важливий плацдарм у просувані австрійців вглиб євопейських провінціи Туречини. 17 липня 1878р австрійські війська перетнули кордон Османської імперії і вступили на територію Боснії та Герцеговини зустрівши при цьому відчайдушний опір. Австро-Угорщина не приховувала своїх намірів щодо Боснії та Герцеговини. Вже у 1879р рейхсрат висловився за остаточне приєднаня тимчасовн окупованих територій. Після тимчасової окупації Боснії австрійськими військами на територію краю було запроваджено режим особливого управліня. У 1882р цивільне управліня було відокремлене від військового а посаду намісника призначено барона Калая. Наступним кроком у цьому напрямі стала анексія Боснії та Герцеговини здійснена Австро-Угорщиною в 1908р всупереч міжнародним правилам і нормам що регламентували стасус цієї турецької провінції. Анекція фактично започаткувала практичну підготовку до майбутньої війни. У Боснії та Герцеговині дедалі більшу підтримку дістають політичні партії та організації які закликають до боротьби проти австрійської окупації. Особливе місце серед них посідала "Молода Боснія"революційно-націоналістична група молоді яка перебувала під впливом соціалістичних ідей.
17..Грецька революція, або Грецька війна за незалежність 1821—1829 років (грец. Ελληνική Επανάσταση του 1821) — революція грецького народу, в результаті якого було повалено османське панування та завойована незалежність Греції. Початок повстання 25 березня нині святкується в країні як національне свято — День незалежності Греції[1].
Передумови: Національно-визвольна боротьба грецького народу проти османського панування набула особливого поштовху наприкінці 18 — на початку 19 століття: всередині країни до збройної боротьби стало селянство — клефти, поза Грецією утворювались таємні революційні організації. Так, 1814 року в Одесі грецькими патріотами Ніколаосом Скуфасом, Еммануїлом Ксантосом і Афанасієм Цакаловимзасноване товариство «Філікі Етерія», яке головним чином і підготувало організоване збройне повстання в Греції.
За значимістю подій національно-визвольної боротьби грецького народу 18-19 століть її можна поділити на такі етапи:
Підготовка повстання
Революція розпочалась в умовах національного і соціального пригнічення в Греції та піднесення національно-визвольної боротьби грецького народу. Підготовлена членами товариства «Філікі Етерія», очолюваного від 1820 року генералом російської службиОлександром Іпсіланті.
13 жовтня 1820 року Іпсіланті скликав в Ізмаїлі нараду «Філікі Етерія». Оскільки в цей час у Північній Греція впродовж чотирьох місяців точилася боротьба між Алі-пашою та Махмудом ІІ, нарада вирішила розпочати повстання в грудні 1820 року. За відведені два місяці Іпсіланті мав дістатись із Трієста до півострова Мані і звідти розпочати повстання. Одночасно повстання мало розпочатись в Дунайських князівствах, розраховувала Етерія і на підтримку сербського князя Мілоша Обреновича[2], який очолював антитурецьке повстання сербів 1815 року.
Коли етерійці вже почали підготовку до виконання Ізмаїльських рішень, Олександр Іпсіланті одноосібно змінив план, що, вірогідно, спричинила внутрішня боротьба у «Філікі Етерії» між різними угрупуваннями. Тепер Іпсіланті вважав за потрібне спочатку підняти повстання у Дунайських князівствах, а звідти через Македонію пробиватись у Грецію. 24 лютого 1821 в Яссах Олександр Іпсіланті звернувся до повстанців у своїй відозві «В бій за віру і батьківщину», після чого сотні патріотів прибули у його табір в Молдові. За місяць повстання поширилось у Греції, розпочалась національно-визвольна війна.
Повстання в Греції розпочалося у другій половині березня 1821 року. Впродовж трьох місяців повстання охопило весь Пелопоннес, частину континентальної Греції, частину островів Егейського моря. Рушійною силою революції було селянство, керівником виступила буржуазія, що тільки починала формуватися. Зібрані в січні 1822 року в Піаду (поблизу Епідавра) Національні збори проголосили незалежність Греції та прийняли демократичну конституцію (Епідаврський органічний статут 1822).
Султанський уряд у відповідь здійснив жорстокі репресії проти греків. Влітку 1822 року тридцятитисячна турецька армія вдерлася у Пелопоннес, але відступила, зазнавши значних втрат. Грецькі війська, керовані талановитими полководця Маркосом Боцарісом, Теодоросом Колокотронісом, Георгіосом Караїскакісом, стійко трималися.
Протиріччя між різнорідними силами, які об'єдналися під прапором революції, призвели до двох громадянських війн (див. Громадянські війни в Греції 1824–1825). У першу громадянську війну (кінець 1823 — травень 1824 року) тісно пов'язані із селянством військові керівники (на чолі з Колокотронісом) боролися проти кодзабасів — багатих землевласників Пелопоннесу, що вступили у союз із судновласниками острова Ідри. У другій громадянській війні (листопад 1824 — початок1825 року) виник конфлікт між кодзабасами (до них приєднався сам Колокотроніс) та судновласниками.
У лютому 1825 року на допомогу султану Махмуду ІІ прийшла армія його єгипетського васала під командуванням Ібрагіма-паші, яка спустошили більшу частину Пелопоннесу і разом з турецькою армією 10 квітня (22 квітня) 1826 року опанувала Месолонгіоном. На допомогу грецьким військам прибували іноземні добровольці. В першу чергу, тиск громадської думки, а також протиріччя у, так званому, «Східному питанні» змусили уряди європейських держав втрутитися в грецькі справи[3].
Обрання Національними зборами в Тройзені (квітень 1827 року) Іоанна Каподистрії, колишнього міністра закордонних справ Росії, президентом Греції розцінювалося західноєвропейською дипломатією як свідчення зростання російського впливу. Щоб послабити вплив Росії і зміцнити свої позиції, Великобританія та Франція домоглися укладення з нею Лондонської конвенції 1827 року, за якою три держави зобов'язувались спільно вимагати від турецького уряду надання Греції автономії за умови сплати нею щорічної данини султану.
Результатом ігнорування Туреччиною Лондонської конвенції стала Наваринська битва 8 жовтня (20 жовтня) 1827 року, в якій союзницька англо-франко-російська ескадра знищила турецько-єгипетський флот. За Адріанопольським мирним договором 1829 року, укладеним після перемоги Росії в російсько-турецькій війні 1828—1829 років, Туреччина визнавала автономію Греції за умови сплати нею щорічної данини султанові, а 1830 року Греція стала незалежною державою, що офіційно засвідчив Лондонський протокол.
18) Внутр.політ. б-ба в гр-ї в 30-70.
У 1831 було вбито I. Каподістрію. У зв'язку з прибуттям до країни в лют.33року короля Отона І полiт. протистояня на певний час пригасло. При королі існ.регент. Рада. Німці посіли високі посади. У Гр-ї була встановлена ксенократія. Це викликало заг-не незадоволеня. Опозиція поч. вимагати запровадж. Конс-ї. За Кон-ю 44р. Гр-я проголош. конституц-ю монархією. Виборче право обмеж. майновим цензом. Король отримував широкі повноваж. У 40-х 19ст.у Гр-ї відб. подальше перегруп. політ.сил. Пророс-ка партія відійшла на 2-й план, а серед прихильників зх.наро став розкол на франц-ку та англ-ку партії, які поч. б-бу за владу. У41-47рр. при владі був профранц-й уряд Коллетіса. Процвітала корупція. Після смерті прем'єра політ.стабiльність була порушена. Позбувшись нім. засилля грецька владна еліта намаг. активіз. зовн. політику, -"мегалі ідея". 53-56- кримська війна дала поштовх.до об'єдн. грецьких земель. 62рік-нове заворушеня. Було створ. Тимчас-й уряд, який вимагав детронізації Отона і скликав нац.збори. Місце Отона заняв датський принц Вільгельм(Георг І 1863-1913). За конст-ю 64 запровадж. однопалатний парл-нт, який володів правом законодавчої ініціативи. Містились положення про демократичні права і свободи громадян. Але її полож.не втіл. у житя. Опозицію очолив Трикупіс, який виступав за реальну демократію. У 74р.очолив уряд, що ознаменувало новий етап розвитку гр-ї державності. Під час Східної кризи 75-78рр. на грец-х землях спалахують повст. Певні надії покладались на берлінський конгрес.
19) Форм. зовн.політ. концепції Гр-ї і перші спроби її реалізації.
Позбувшись нім. засилля грецька владна еліта намаг. активізувати зовн. політику. В її основу була покладена "мегалі ідея", яка полягала не тільки в об'єднані усіх етнічних гр-х земель, а в утворенні "Великої Греції" - наступниці Візантії. Звідси виникали притензії на тер-ї, населені іншими народами. Пропаганда панелінізму виклик. серед цих народів елінофобські настрої. Натомість у самій Гр-ї панелінізм мав доволі широку підтримку,оскільки розцінювався офіційною пропагандою як прояв патріотизму. Кримська війна 53-56 дала сильний поштовх розгортанню руху за воз'єднаня гр-х земель. Гр-й уряд готувався до війни. Цьому перешкодили союзники Порти англ. і фр-я, які окупували ч-ну гр-ї тер-ї, зокрема порт Пірей, і змусили гр-ю зберегти нейтралітет. Тим часом повст. у Фесалії та Епірі було придушене тур-ми військами. Грецька зовн.політика активіз-ся у 60-х рр. і була тісно пов'яз. з визвольними змаганями греків, що перебували під владою Порти. 1866р. розпоч.повстання на о.Крит. Скликані повс танцями Нац.збори острова оголосили про приєднаня Кріту до Греції. Гр-й уряд під тиском англії офіційно заявив про свій нейтралітет, хоча таємно допомагав крітянам. Повстання тривало з 1866 по 1869, але завершилось поразкою. Плани визволення решти грецьких земель залежали від стосунків Гр-ї з її балканськими сусідами, передусім Сербією. Серйозною перешкодою на шляху порозуміня між ними були притензії обох держав на одні й ті ж тер-ї(Македонії, Албанії). Незважаючи на суперечності, у 1867 між Сербією та Гр-ю була укладена угода про спільні дії проти Порти. Однак 1-й балканский союз виявився недієздатним і 1873 розпався. Під час східної кризи 1875-78 на грецьких землях під Портою знову спалахнули повстання. Але гр-й уряд не наважився вступити у війну проти Порти під тиском Англії.
20.) Виникнення основних політ.партій і діяльність їхніх урядів у Греції.
В останій чверті 19 ст. політ.життя Гр-ї розвив.в рамках парламентської демократії. Замість колишніх невиразних політ.угрупувань, які лише умовно можна назвати політ. партіями, сформ.дві чітко окреслені політ сили- Прогресивна партія(лібдральна) Х.Трикупіса і Нац.пар-тія(консервативна) Деліяніса. Між ними велася б-ба за владу. Оскільки с-во схил. більше до лібералів, то їхній лідер Трикупіс з перервами очолював уряд з 1875 по 1895. За цей час він провів важливі адмін-ні реформи, удосконалив суд.с-му. Запровадив виборчий закон. Гр-я стала однією з найдемократичніших держав на Балканах. У 1895 Прогресивна партія програла вибори. Трикупіс виїхав за кордон. Новий уряд очолив Деліяніс. Він заняв жорстку позицію щодо Порти. Але врез поразки у греко-тур-й війні 1897 країна потрапила в економічну кризу, яка викликала урядову. Деліяніс подав у відставку, а на його місце став представник також Нац.партії Раліс. У 1899 до влади знову приходять прогресисти-Теотокіс. Але й він не зміг створити міцного кабінету. Тому урядова карусель тривала до 1909. Значний вплив на стан.в Г-ї мали події на о.Крит. У 1898 він отримав статус автономної області. 1905-чергове крітське повстаня, яке призвело до приєднання острова до Гр-ї в 1908. Навесні 1909 в країні виникла офіцерська орг-я "Військова ліга"-опозиція. У серпні 1909 її члени піднесли повстання, яке перемогло. До кер-ва дер-ю прийшов Тимч-й уряд який очолив лідер новоствореної Ліб-ї партії, колишній голова уряду на о.Кріт, - Венізелос. У 1910 вибори до парламенту виграли ліберали. Уряд очолив Венізелос. У 1911 було прийнято нову Конс-ю- розподіл влади на три гілки. Завдяки аграрній реформі селяни безоплатно отрим.землю. Податкова реформа скас.десятину. Загалом внутр.політи ка Велізелоса провод.в інтересах широких верств і сприяла утвердженю демократичного ладу в Греції.
21.) Зовн.політика Греції.
Кабінет Трикупіса 75- 95рр. провод. акт. зовн. політику. У відповідь на відмову Порти виконати умови Берлін-го трактату про передачу Гр-ї Фессалії та Епіру, він влітку 80р.оголосив про мобілізацію. Зх.д-ви спонукали Порту піти на переговори. У 81 було підпис. конвенцію: Порта перед.Гр-ї Фесалію та ч-ну Епіру. У 90-х загостр. крітське питаня. 96р-крітське повст.,яке у 97р. виклик.греко-тур-ку війну. Гр-я зазн. поразки. В цей час форм. союз балкан-х держав проти Порти. Гр-я притенд. на ч-ну Македонії і Албанії. Травень 1912 - болгаро-грецька угода. Гр-я вз.уч. у 1-й балкан-й війні. Після її закінч. за Лондон-м дог-м 1912 до Гр-ї відійшоб о.Кріт. Щодо інших територій виникає конфлікт, який призвів до 2-ї балкан- ї війни, де поразки зазн.Болг-я. За Бухарест-м дог-м (липень 1913) Гр-я отрим. Егейську Македонію з м.Салоніки і ч-ну Зх. Фракії. З метою нормалізації відносин в листопаді 1913 між Портою і Гр-ю було підписано окрему мирну угоду, яка закріпила зміну турецько-грецького кордону. Залишалось питаня Егейських островів, які під час війни окупували греки. На вимогу Велезіалоса у 1914 Зх.д-ви передали ці острови Гр-ї за винятком трьох- Тенедос, Умброс, Касталорізо, які відійшли до Порти. Греція стає найбільшою д-ю на Балканах.
22.) Дунайські князівства в 1 пол.19.
Наприк.18 ст. румунські етнічні землі знах.під владою Порти і Авсрії . У васальній залежності від Порти переб.феодальні князівсва Волощина, Молдова,які однак корист.певною політ. автономією. Султан на свій розсуд призначав правителів обох князівств. За традицією це були греки-фанаріоти. Держ.апарат князівст відзначався свавілям хабарництвом. Князівства щорічно мали сплач.імперіі данину. Молдова і Валахія не мали свого війська,не карбували монет. І все ж їхнє становище дещо відрізн.у кращий бік від інших підкорених Портою земель. Населенню дозволялось сповідувати христ-ку релігію, туркам заборон.селитись на тер-ї Молдови та Волощ., обмежувалась монополія на торгівлю з князів-ми тощо. Майже всі угіддя належ. місцевим землевласникам. Кріпосну залежність селян було скас. в сер. 18ст., однак суть кріпорних відносин залишалась без змін. З останньої чверті 18ст у князівствах поч.розклад феодальних відносин. Ці княз-ва часто були ареною бойових дій в рос-тур.війнах. За бухарест-м дог-м 1812 від Молдови було відокремлено Бессарабію. Грецька мова була панівною. Трансільванія у цей період була в складі Австрії, маючи статус відособленого кн-ва з власним самовряд. Зокрема існував представницький орган- Державні збори. Транс-я мала також своє представництво у Відні. Однак саме двирцева канцелярія здійснювала фактичне управління князівством. Усі рішення Держ-х зборів підлягали її затвердженю. Єтнічний склад кн-ва був строкатим. Більшість станов. волохи, потім угорці, німці. Діяла панщинно-доменіальна с-ма.
23.) Уніоністський рух в Дунайських княз-х. Утвор. Румунії. 1 чверть 19- активіз. нац-визв-го руху. 1821 - повст. Т. Владимиреску проти засилля фанаріотів та османського панування, але воно зазнало поразки. У 1822 господарями Волощини і Молдови стали представники місцевого боярства. 1826 - Акерманська конвенція- турки вивод.свої війська з Дунайських князівств. 1829- Адріаноп-й дог-р. - автономія Дун-х князівств. 1831-32 - "Органічні регламенти", основні закони. Усі права належ.боярському стану. 30-40-і селянські заворуш. 1843- тов-во "Братерство". 1849- Балта-Лиманська конвенція між рос. і портою, яка регулювала відносини у Дун-х кн-х. Розвиток капітал-х відносин у князівствах, спільність мови, к-ри, історичної долі їх населеня стали об'єктивними передумовами виникнення "уніоністського" руху, за об'єднаня Волощ. і Молдови в єдину Румунську д-ву. Цей рух посилився після Кримської війни, набравши загальнонац-х масштабів. В обох княз-х було обрано загальні збори (дивани), які висловились за об'єднаня. Діячі руху: М.Кагалнічану, Бретіану, Росетті. Вони хотіли надати руху міжнародного х-ру. Орієнтувалися передусім на Фр-ю. Для розробки принципів майбутнього устрою князівств у 1858 було скликано Паризьку коференцію у складі представників семи держав учасниць. На ній гостро постало питання об'єднання. Це підтрим.Росія. Було ухвалено, що під протекторатом султана утворювалися "З'єднані княз-ва Молдови і Волощини",що управлялись окремими господарями. Гарантувалась тер-на недоторканість і автономія. Спец. комісія мала розробити спільні закони, встановити верховний суд. У лют. 1859 у Молдові господарем було обрано прихильника унії А.Куза. Противники об'єднання у Волощ. марно намаг. провести на трон свого представника. Ним став той же Куза. Це було оригінальне ріш., яке суперечило ріш-м Паризької конф-ї, але європ-кі д-ви погодились з цим. Під їхнім тиском Порта 1859 затверила Куза на обох престолах. А в грудні 1864 було офіційно проголошено об'єднання Волощини і Молдови в єдине Румунське князівство.
24.) Конст-й лад і внутр.політ.життя Румунії.
Участь у війні з Портою(1877-78) та її поразка дали змогу Р-ї отримати повний держ-й суверенітет та розширити свою тер-ю зарахунок Пн-ї Добруджі з портом Констанца на чорноморському узбережжі. Це мало важл.значення для подальшого політ. та екон. розвитку краіни, яка у 1881 перетворилась на королівство. Але внутр.політ-не життя Румунії на зламі 19-20ст. було дуже складним і суперечливим. Ще у 50рр. 19ст. тут склалася фактично двопартійна с-ма, хоча з формального боку Ліберальна партія сформувалась лише у 1875, а Консервативна у 1880. Проте жодна з них не мала чіткої політ-ї структури, виразної прогмами. Обидві були прихильницями монархії. Близькість двох партій не виключала гострого суперництва за владу. У 1876-88 рр. при владі були ліберали. Уряд очолював Бретіану. Під час його прем'єрства в Румунії відбувся своєрідний розподіл влади: король- зовнішні питання і армія, а Бретіану - внутр. справи. При цьому процвїтало хабарництво, що викликало незадоволеня. Навіть у Лібер-й партії оформилась опозиційна група на чолі з Росетті, яка засудила зловживаня владою. Частина лібералів перейшла на бік консерваторів. Вони розгорнули антиурядову кампанію. На поч. 88 Бретіану подав у відставку. У 1888-95 країною керували консерватори. Спроби покінчити із зловживанням владою нічого не дали. Це підірвало політ.позиції консерваторів і після чергових виборів до влади на чотири роки (1895-99) повернуились ліберали. Практично всі румунські уряди цього часу дбали про розвиток промисловості.
25.) Зовн.політика Румунії кін.19-поч20.
Зовн.політика Рум-ї після Берлін-го конгресу зазнала сутєвих змін. У 1883 вона приєдн. до Троїстого союзу і тим самим віддалилась від Росії, з якою традиційно підтрим. дружні стосунки. Тут зіграла роль обставина, що у 1878 Росія відібрала у Рум-ї Пд.Бессарабію. Зближеня з авсро-уг-ю суперечило нац-м інтересам Рум-ї, оскільки вона була змушена відмовитись від притензій на Трансільванію, значну частину насел. якої становили румуни. Тому Р-я намаг. триматися по можливості нейтральних позицій. За складних обставин підписання Бухарест-го договору 1913 Румунія одерж. Пд. Добруджу, населену в основному болгарами. На поч. Першої світової війни Румунія зволікала з тим, щоб визначитися остаточно, на якому боці їй виступати, хоча загалом вона дотримувалась антантофільської орієнтації.
26. Соціально-економічна модернізація Румунії 2 пол.19 поч 20ст.
Практично всі румунські уряди даного періоду дбали про розвиток вітчизняної промисл. З цією метою приймалися протекційні закони, велося буд-во шляхів та інших засобів сполучення. Водночас, особливо у періоди перебування при владі Консерв-ї партії, виявлялося піклування про великі землевласницькі господарства. Натомість дуже мало уваги приділялося селянам, які страждали від надмірних повинностей, частина яких зберігалася від часів османського пануваня. Тому не дивно, що на поч.20 ст.в багатьох місцевостях Румунії відбувалися селянські заворушення, наймасовішим з яких стало повст.1907. Воно було придушене за доп.війська, але представники владної еліти усвідомили, що на селі потрібні зміни. Головним провідником політики "селянських реформ" був Й.Бретіану молодший, який у 1909 став прем'єром. Він видав низку законів ( про розмір оренди, про заборону відробітків, про користування пасовищами тощо), які мали на меті захистити інтереси бідніших верств.
27.)Сербські повстаня і здобутя Сербією автономії 19 ст
В 1804 р. в Сербії спалахнуло Перше сербське повстання 1804-1813 рр. Повстання поч. в лютому 1804р. зі стихійного виступу старійшин проти яничарських воєначальників,що захопили пашалик в 1802 р.Яничари встановили свої податки,грабували населення і вбили пашу.В січні 1804 р. вони вбили 70 знатних вельмож.Серби скликали скупщину,на якій вирішили проводити збройну боротьбу проти яничар.Повстання очолив Карагеоргій.Скупщина проголосила початок повстання,що охопив весь пашалик і продовжувалось 9 р.
На першому етапі повстаня-зима-весна 1804р питаня стояла фактично лише про вигнаня яничар із пашалика і поверненя привілеїв даровані 1793-94р. Але вже літо-осінь 1804р розпочинається другий етап повстаня яке продовжувалося до 1807р коли повстаня переростає в всенародне збройне повстаня. З серпя 1805р війська повстанців військові дії проти султана. Після чього почалася російсько- турецька війна 1806- 12 настає третій етап повстаня. Повстанці захопили Бєлград. В 1811р на скупщині в Бєлграді Карагеоргій був проголошений правителем сербського народу. Учасник Першого сербського повстаня Мілош Обренович очолив друге сербське повстаня. 1815 його було придушено.
28.)Державний устрій і політ.життя автономного сербського князівства.
В1833р. автономне Сербське князівство,яке входило до складу Османської Порти і зобовязана була платити султану податок, вступило на шлях держ. правління.Сербське суспільство складали селяни.За короткий період часу уже на поч. ХХст.в Сербії були створ. атрибути європейської держави:правління, парламент,армія,міліція, банки,система медицинського обслугов. широка мережа просвітн. закладів від школи до університ.заклади культ.і мистецтва.інфрастуктура.Особливістю політ.життя в Сербії була безперервна боротьба за владу.З однієї сторони вели суперечності династії Обреновичів і Карагеорговичів.З другої сторони-боротьба різних вертв сербс.суспільств за владу князя.Формально Сербське князівство було конст.монархією,але фактично,авторитарний режим змінився в Сербії на олігархічний. Конституція була затверджена князем в лютому 1835р.згідно її положенням,не тільки суттєво обмежувалась влада князя,були оприділені права парламенту, обмежувалась виконавча і законодавча влада, гарантувались громад. права і свободи: особливості,совісті, рівність перед судом.Ця конституція в дію не вступила за негативної реакції Росії,Австрії, Туреччини.Замість неї в грудні 1838р.була подарована султаном друга конституція,яка отримала назву "Турецька".Вона розширювала владу князя,для контролю над ним законодавча влада передавалась олігархічному органу-Державній раді. Швидкими темпами формується в сербському суспільстві-чиновництво. Ця частина держ.апарату наділяється в Сербії особливими привілеями і становить міцну опому режиму.Головна задача Сербії отримала в 1844р. вид офіційної держ. програми.3ібрана з допомогою польської еміграції,емісари приїджали в Сербію із Франції,ця програма отримала назву "Накреслення"яке до 1918р.було основою внутрішньополіт.коцепц. Сербії.Цей документ був секретним і зберігав план створення сильної держави "Велика Сербія". До сербського князівства потрібно було приднати Боснію і Герцеговину, добитисю виходу до моря.Для реалізації цього плану велися переговори з Чорногорією і можливість обєдн.її з Сербією.В вересні 1860р. з приходом до влади М.Обреновича появилась надія на нову констит.і реформи.З 1862 по 1867рр.велись перегов.з Туреч.про виведення турец.гарніз.із 6 сербських міст.В 1866-1868рр.Сербія стала центром підготовки і створ.блоку антитурец. сил на Балканах-Балканського союза.Були підпис.секретні договори з Грецією,Чорногорією, Румунією,провед переговори з лідерами хорват.і болгар. націольно-визвольн. організацій.Головною метою Балканського союзу було спільні виступи проти Османської Туреч.звільнення Балканського півострова і розподіл території між союзниками.
.
29.)Виробленя зовнішньополітичної програми Сербії та спроби її реалізації в 1860-70
У 40-50хр 19ст сотні молодих людей були відправлені за державний рахунок на навчаня за кордон. Вони складали ядро майбутньої сербської інтелігенції. Виступаючи спочатку єдиним фронтом за проведеня радикальних перетворень в країні вони згодом розділились. Спільним для них залишалось прагненя обєднати сербські землі і досягти незалежності. Хе прагненя Сербії набуло у 1844р вигляду офіційної програми яка отримала назву "Нариси"і до 1918р була основою зовнішньополітичної концепції Сербії. Цей документ містив план створеня сильної і великої держави "Велика Сербія". В 1861р був прийнятий закон про народну армію. З 1862-67р велись переговори з Туречиною про вивід турецьких гарнізонів із 6 сербських міст. У 1867р Порта ліквідувала військові гарнізони у Сербії. В 1866-68р Сербія стала центром підготовки і створеня блоку антитурецьких сил. У 1868р лідер Балканського союзу князь Михайло був вбитий в Бєлграді
Після початку в 1875 р. повстання в Герцеговині та Боснії, сербський уряд приступив до реалізації ідей Балканського Союзу. Сербія все ж таки зважилася почати самостійно війну зі своїм сюзереном - Туреччиною, заручившись підтримкою лише союзника - Чорногорії. Війна почалася в червні 1876 р. і тривала чотири місяці. Близько п'яти тисяч російських добровольців прибутку в Сербіюе, проте сили були нерівні і в жовтні 1876 р. Сербія уклала перемир'я з Туреччиною. Тільки після рішучого перелому в російсько-турецькій війні 1877-78 рр.. - Взяття Плевни і переходу російської армії через Балкани, сербський уряд оголосив в грудні 1877 р. про поновлення війни з Туреччиною в союзі з Росією. Сербія визнавалася повністю незалежним князівством, отримувала 4 нових округу з населенням в 300 тис. чоловік, але головне завдання - приєднання Боснії і Косово виконана не була.Більш того, Боснія і Герцеговина були окуповані, згідно з умовами Берлінського трактату, Австро-Угорщиною, що робило нереальними подальші домагання Сербії.Вихід до моря був закритий.
30. Переворот 1903 р.. та Його Вплив на політічне життя Сербії.
До 1903 р. в країні відбулися незворотні зміни в бік технічного прогресу, освіти, модернізації економіки, європеїзації суспільства, зросла політична активність громадян. Традиціоналізм поступово йде з політичних програм та декларацій політичних партій. Істотну еволюцію зазнала і сама партійне життя Сербії, до кінця 90-х рр.. ліберальна і прогресистської партії зійшли з політичної арени. Радикальна партія еволюціонувала від радикального демократизму до буржуазного реформізму. Режим Обреновичей між тим оцінювався громадською думкою Сербії як гальмо на шляху прогресу країни. Невдоволення існуючим політичним режимом, його зовнішньополітичною орієнтацією посилився до 1901-1902 рр..після смерті Мілана Обреновича і безуспішних спроб короля Олександра зміцнити авторитет влади. У результаті змови таємницею офіцерської організації король і королева були вбиті в травні 1903 р. У ході кривавої розправи, що сталася вночі в королівському палаці загинули і голова уряду, і військовий міністр, а так само ряд близьких Олександру Обреновича осіб. До влади в країні прийшла перебувала 45 років в еміграції династія Карагеоргієвичів. Королем в серпні 1903 р. був проголошений онук вождя Першого сербського повстання Карагеоргія Петро Карагеоргійович (1903-1921 рр..), А з 1911 р. його співправителем став син, Олександр Карагеоргієвич, випускник російського Пажеського корпусу.
31. Соціально - економічна модернізація сербії на поч .. 20 ст.
Внутрішній розвиток Сербії в усіх областях відбувається дуже інтенсивно, спостерігається все більше інтегрування Сербії в культурні, економічні та політичні процеси Європи початку століття. Подоланню периферійного характеру економіки Сербії сприяло активне її зближення з Росією і Францією. Саме Франція надала Сербії в 1906-1912 рр.. кредити на загальну суму 495 млн. франків, які дозволили не тільки продовжувати переозброєння армії, але й вийти з економічної катастрофи, пов'язаної з митною війною, оголошеної Австро-Угорщиною в 1906 р. У відповідь на закупівлю сербським військовим міністерством артилерійських знаряддя у Франції, а не в Австрії, віденський уряд наклав заборону на ввезення сербського худоби на територію імперії. Враховуючи, що худоба була основною статтею сербського імпорту, ситуація загрожувала обернутися національною катастрофою. Але на отримані з Франції кредити були збудовані холодильники, бойні, консервні заводи, які допомогли налагодити харчову промисловість Сербії і усунути жорстку залежність від австрійського Процес урбанізації приймає в Сербії т. н. зворотний характер - тобто перенесення критеріїв цінності споживчого суспільства міста на село. Село в значній мірі втрачає свій патріархальний характер. Це не тільки міське плаття, меблі, розповсюдження газет, книг і журналів, але і модернізація самої структури сільського господарства. Поступово долалася самодостатність сербського аграрного суспільства. На селі з'являються і перші організації - задруги, - сприяли вдосконаленню агротехніки, взаємодопомоги, створення кас - позичкових і взаємного кредитування.Задружное рух у формі об'єднання селянських господарств для закупівлі техніки і насіннєвого матеріалу виникає в 1894 р. і приймає широкий общесербскій характер.
32. Зовнішня політика сербії на поч. 20 ст.
Наступні десять років сербської історії (з 1903 по 1914 рр..) Пройшли під знаком активізації зовнішньополітичних устремлінь Сербії. Намічено шлях вирішення національних завдань - збройна боротьба в союзі з іншими балканськими державами. Визначилася остаточно міжнародна орієнтація Сербії на Росію і військовий блок Антанти. Починаючи з 1904 р. наростає австро-сербське протистояння, конфлікт приймає різні форми, від митної війни 1906 - 1911 рр.. до відкритого військового зіткнення в 1914 р.
Зусилля сербських політичних діячів цього періоду, серед яких перше місце як і раніше займає Нікола Пашич, спрямовані на вирішення питань територіального розширення і виходу до моря. Сербія була єдиною, крім Швейцарії, європейською державою, яка не мала виходу до моря. Заручившись підтримкою Росії та Франції, сербський уряд відновило агітацію за приєднання до Сербії Боснії і Герцеговини. У самій провінції велася пропагандистська робота сербських спеціальних служб щодо формування антиавстрійських настроїв. Надії ці звалилися під час так званого боснійського кризи 1908-1909 рр.., Коли, скориставшись младотурецкой революцією і складною політичною обстановкою в Туреччині, Австро-Угорщина оголосила про анексію Боснії і Герцеговини. Ця подія викликала хвилю протесту в Сербії і суттєво ускладнило і без того натягнуті сербо-австрійські відносини. З цього часу відпрацьовується новий план сербського керівництва - вихід до Адріатичного моря через Албанію, приєднання североалбанскіх територій і прорив у бік Старої Сербії (Косово). Національна завдання повернення Старої Сербії змикалася з ідеєю переділу Македонії. Майбутній розділ цього спірного регіону стає одним з найважливіших пунктів умов нового Балканського союзу, який готує Сербія за участю Болгарії та Греції, а також Чорногорії в 1911-1912 рр..
33. Македонський національний рух кін. ХІХ на поч. ХХ ст.
Російсько-турецька війна 1877-1878 рр. закінчилася підписанням Сан-Стефанського миру, який передбачав створення Великої Болгарії з включенням до неї майже всієї Македонії (без Салонік). Після втручання Великобританії та Австрії умови Сан-Стефанського миру в тому ж році були переглянуті на Берлінському конгресі, і Македонія залишилася в складі Туреччини.
У 1893 р. два македонських вчителя (Гоце Делчев і Дамян Груєв) заснували таємне товариство в Салоніках, пізніше перетворене на Внутрішню македонську революційну організацію (ВМРО). Делчев, Груєв та їхні прихильники Я. Санданський і Г.Петров вважали, що Македонія може досягнути звільнення тільки в результаті внутрішньої революції. ВМРО виникла внаслідок руху за македонську автономію і спочатку була вороже налаштована до екзархату і болгарських чиновників. Однак незабаром до лав ВМРО стали проникати т. зв. супремісти - агенти болгарського Верховного революційного комітету; становище ВМРО ускладнилося після рішення Греції, Румунії і Сербії організувати власні партизанські загони з метою обмеження впливу Болгарії.
До 1902 р. ВМРО розпалася на дві ворожі фракції праве крило виступало за приєднання до Болгарії, а ліве - за автономію Македонії в рамках Балканської федерації. На таємному з'їзді на початку 1903 р. прихильники болгарських супремістів у ВМРО переконали делегатів у необхідності повстати. Повстання почалося 2 серпня, на день Іллі (тому і отримало назву Іллінденського), в пд-зах. р-ні Македонії (Бітольський вілайєт), продовжувалося два місяці і було придушене османами. У ході повстання його лідер Нікола Карев проголосив соціалістичну республіку в гірському влахо-слов'янському місті Крушево. Незабаром ВМРО майже цілком перейшла під контроль прихильників болгарської гегемонії. У 1912 Сербія, Болгарія, Греція і Чорногорія утворили військовий союз проти Туреччини, і 9 жовтня 1912 р. спалахнула 1-а Балканська війна. Македонія була звільнена від османсього ярма. Однак переможці не змогли домовитися про розподіл територій після закінчення війни 30 травня 1913 р. Як наслідок 2-ї Балканської війни, що закінчилася 10 серпня 1913 р.,
34.)Державний устрій і внутрішньполітичний розвиток Чорногорів
Згідно з умовами Берлінського договору територія Чорногорії збільшилась.Після отримання незалежності Чорногорія отримала вихід до моря.Але це не перетворило її на морську державу через брак інфраструктури.Крім того все чорногорське узбережжя Адріатичного моря контролювала Австро-Угорщина.Також Берлінський договір не дав їй спільного кордону з Сербією чим ускладнив можливе об'єднання Сербії і Чорногорії.Таке об'єднання ускладнювало і протистояння сербської і чорногорської династії.Чорногорію очолював з 1860 по 1918рр. князь Никола,що згодом проголосив себе королем і державу королівством.Економічне положення було критичним.Постійний дефіцит бюджету покривався в основному за рахунок російської казни. Розвиток с/г перехід його від випасного скотарства до зернового землеволодіня. Відстале с/г повна відсутність промислових підприємств в тому числі і перероблюючих представляли широке поле діяльності для іноземців.Перш за все це були австрійці і італійці. Селянство-більшість населення.В основному це були дрібні землевласники.Міське населення малочисельне.Адміністративна реформа 1903 р. ліквідувала племіний поділ держави.Никола створив Державну раду,Раду Міністрів і Великий Суд,які повністю підкорялись йому.Було прийнято "Майновий законник".Це була спроба надати нормам звичаєвого права статусу законів.Найпомітнішою реформою здійсненою в країні була військова.Це було зумовлено перш за все завдяки значній підтримці з боку Росії,що взяла на себе всі матеріальні витрати.Опозиція до князя була слабою і представлена ліберально налаштованою молодю і старійшинами.Це призвело до того,що Никола подарував в 1905 р. "декоративну" конституцію.В 1906 р. створено Народну партію.Її програма полягала у здобуті демократичних прав,відповідальності уряду перед парламентом,і заключення союзу з Сербією і Росією проти Порти.На противагу було створено урядову партію -Справжня народна партія.Протистояння призвело до того,що опозиційна партія була заборона,а Народна скупщина розігнана.Лише напередодні Балканських війн Чорногорія пішла на зближення з Сербією.
34. ДЕРЖАВНИЙ устрій І ВНУТРІШНЬОПОЛІТІЧНІЙ РОЗВІТТОК ЧОРНОГОРІЇ У ОСТ. ТРЕТІНІ 19 - поч. 20 СТ.
Згідно з умовами Берлінського трактату (13 липня 1878 р.) територія Чорногірського незалежного князівства збільшилася більш ніж у два рази, з 4.400 до 9.475 кв.км. Чорногорія з усіх боків була як і раніше оточена турецькими та австрійськими володіннями. Чорногорське держава з 1860 по 1918 р.-князь Никола Петрович, який у 1910 р. проголосив себе королем, а Чорногорію королівством. Адміністративна реформа 1903 ліквідувала племінне поділ держави і звела нанівець влада племінних вождів. Никола Петрович фактично одноосібно керував країною. Створені ним Державна Рада, Рада Міністрів і Великий Суд ним же і призначалися, йому ж і підкорялися. 1888 "майновий законнику". удосконалити форми місцевого судочинства. Ні цей документ, ні введений в 1901-1903 рр.. суд трьох інстанцій не змогли обмежити свавілля властей. Ппроводів реорганізації армії. (Тім Займан РОСІЯ) Слабка опозиція складалася з невеликого числа ліберально налаштованої освіченої молоді і патріархальних старійшин, колишніх племінних вождів. У 1905 р. князь Нікола дарував народу Чорногорії конституцію. Вона формально була прийнята на зібраній спеціально для цього Народної Скупщини. Розроблена на основі сербської конституції 1869 Князь здійснював законодавчу і виконавчу владу.
У 1906 р. опозиція оформилася в першу політичну організацію - Народну партію відповідальності уряду перед парламентом, гарантії політичних свобод та укладення союзу з Сербією і Росією проти Порти. а князем була організована - Справжня народна партія. У 1907 р. князь розігнав скупщину, а діяльність Народної партії була заборонена. 15 серпня 1910 Нікола оголосив себе королем.
35. ПОЛІТІЧНЕ І Соціально - ЕКООМІЧНЕ Становище СЛОВЕНСЬКІХ ЗЕМЛІ У ПЕРШІЙ ПОЛОВІНІ 19 СТ. На території Австрійської імперії на початку Х1Х століття проживало близько мільйона словенців, але лише в Вкрай вони становили більшість - 92%. У Штирії і Каринтії словенці становили приблизно третину населення, а дві третини - австрійські німці. У Істрії було близько 14% словенців і 31% у великому портовому місті Трієсті. Ідеї Просвітництва широко розповсюдилися. Серед них виділявся гурток барона Зігмунда Цойса (1747-1819 рр.). З цього гуртка, що об'єднує янсенистском налаштованих священиків, вільнодумців, членів масонських лож вийшли провідні словенські просвітителі Антон Лінхарт, Валентин Водник, Єрней Копітар та інші. Їм належать перші праці з історії Словенії, перші граматики та підручники словенської мови на основі краинской діалекта.Образованние Наполеоном в 1809 р. на отриманих за Шенбруннський світу австрійських територіях Іллірійські провінції включали і словенські землі. Столицею провінцій стало місто Лайбах (Любляна). Особливо важливим стимулом для розвитку національної мови було визнання в якості офіційної мови провінцій т.зв. «Іллірськіх мови», і видання на ньому газет, книг і підручників. У розробці граматики «іллірськіх мови» приймав участь словенський просвітитель В. Водник (1758-1819 рр..) Але в першій половині Х1Х відбулися істотні зміни, в подальшому на розвинуте індустріальний район. У ході індустріальної революції, тут вже в 1846 р. почалося залізничне будівництво, широко були поширені парові млини, розвивалася ткацька промисловість. У першій половині Х1Х століття соціальна структура суспільства на словенських землях диференціювалася за національною ознакою. Поміщики, чиновництво, бюргери - в основному були німці. Словенципреімущественно проживали в Після реформ Йосипа II розпочався процес ліквідації феодальної системи землекористування.Селяни орендували землю у поміщика, і крім виплати ренти (грошової та натуральної) повинні були ще відпрацьовувати певне число днів у році панщину і виплачувати десятину церкви Лише в 1846 р., після чергового селянського повстання-атент про заміну всіх раніше існуючих повинностей селян перед поміщиками грошовою виплатою. В С г використовувалася трипільна система, культивувалися картопля, кукурудза, конюшина, Особливою спеціалізацією словенців було бджільництво словенців вже у ХУШ ст., Раніше, ніж у інших югославянських народів, почала формуватися національна буржуазія, словенська робочий клас Абсолютна більшість словенців були католиками і відсоток протестантів був зовсім незначним. Католицька церква в житті словенців грала винятково важливу роль. З числа духовенства вийшла основна частина діячів словенського освіти і культури.
36.)Політичне життя в Словенських землях епохи австрійського конституціоналізму(1867-1914рр.)
Після поразки революції і майже до Першої світ.війни словенські землі шлях реформування імперії Габсбургів в складі коронних авст.земель. Період абсолютизму і конституційних реформ 1860х рр.це визволення селян від повиностей і розвиток промисловості Словенії.Суспільні процеси модернізації економіки і централізованого їі регулювання відбили шлях на економ.розвитку словенських земель. Словенські міста були індустріальними центрами країни.В Трієсті активно розвив.торгівля,промисловість і судноплавство. Любляна і Марібор були центрами промислово виробництва.Прийняття Жовтневого диплома і Лютневого патента оживило політ.життя на словенських землях. Почались вибори в місцеві представн.органи-ландтаги.Словенські представники приймали участь в ландтагах Коринтії,Крайни,Штирії, Гориці,Істрії.Словенська суспільна думка отримала розвиток в звязку з активізацією роботи місцевих ландтагів за Конституцією 1867р. Знову популярною стала програма Обєднання Словенії.Почалась боротьв між політ. групами за місця в парламент.В цей час поч. склад.перші політ групи- лібералів і консерваторів. В містах Карантії і Штирії перебувало німец.насел. Центром нац.єднання стала Крайна(з центром в м.Любляна),де словенці складали більшість.Політ. партії у словенців сформ. досить пізно,лише в кінці 80х поч.90х рр.ХІХст.Були дві партії в 1892р. консервативно-радикальна Католицька народна партія(з 1905р. перейменована в Словенську народну партію,а в 1912р.в хорвато-словенську партію права) і в 1894р. ліберальна-"Народна прогресивна партія".На словенських землях в кінці ХІХ-поч.ХХст.були 4 католицькі зїзди де обговорювалися питання науки,культури, виховання молоді,політ.і суспільної діяльності. Характерною рисою словенс.нац.руху являлася роль церкви і священників,які йшли до нац.ідеї.Посилення радикальних тенденцій в суспільному житті словенців повязано з іменами єпископів А.Махнича і Я.Миси. Ліберальну Народну прогресивну партію очолили І.Хрибар і І.Тавчар.У лібералів була добре розроблена національно-політ. програма боротьби за автономію словенських земель.В 1896р.в Словенії була створена "Югославська соціал-демократична партія"яка в якості складової частини Австрійської соціал-демокр.партії приняла Гайнфельдську програму.Партія активно включалась у боротьбу за права робітників,за 8-годинний робочий день, прямі і тайні вибори за розширення профсоюзів. Проти радикалізму і лібералізму активно виступали і словенські реалісти-наступники ідей відомого чеського політика Т.Масарика, теорія "малих справ" якого надзвичайно популярна була серед словянської молоді.
36. ПОЛІТІЧНЕ ЖИТТЯ У СЛОВЕНСЬКІХ ЗЕМЛЯХ Епоха АВСТРІЙСЬКОГО КОНСТІТУЦІОНАЛІЗМУ (1867-1914 РР.)
Словенська громадська думка отримала розвиток у зв'язку з активізацією роботи місцевих ландтагів за Конституції 1867 р. Знову актуальною стає програма Об'єднаної Словенії. Почалася боротьба між політичними угрупованнями за місця в парламенті. В цей час починають складатися перші політичні угруповання - лібералів і консерваторів («младословенци» і «старословенци»). Центром національного єднання стала Крайна (з центром у м. Любляна), де словенці становили більшість. Політичні партії - 1892 р. консервативно-клерикальна Католицька народна партія і в 1894 р. ліберальна - «Народна прогресивна партія Велике значення для вироблення програм словенських клерикальних кіл мала енцикліка папи Лева ХШ« Rerum novarum », що закликає католицьких священиків до активної діяльності щодо захисту знедолених верств населення, при цьому визнаючи і права власників і роботодавців. На словенських землях в кінці Х1Х - початку ХХ ст. відбулося чотири католицьких з'їзду (1892, 1900, 1906, 1913 рр..), де обговорювалися питання науки, культури, виховання молоді, політичної та громадської діяльності.Посилення клерикальних тенденцій у суспільному житті словенців пов'язано з іменами єпископів Антона Махніча (1850-1920) і Якоба Місія (1838-1902). Під егідою церкви і католицької партії розвивається рух християнського соціалізму,.Його Янез Крек (1865-1917 ггАктівно діяли християнські соціалісти і серед робітників, вже в 1894 р. вони створили «Словенське католицьке робоче суспільство» в Любляні. Християнські соціалісти не виділилися в особливу партію, а діяли в рамках католицької народної партії і тим самим сприяли її популярності. В основі національно-політичної програми партії лежала програма Об'єднаної Словенії. Ліберальну Народну прогресивну партію очолили Іван Хрібар та Іван-програма боротьби за автономію словенських земель .. об'єднувала ліберальну словенську буржуазію. Партія вела широку пропагандистську роботу через культурно-освітні організації «Товариства Св. Кирила і Мефодія ». Не дивлячись на всі зусилля, ліберали так і не зуміли перемогти клерикалів в політичній боротьбі. У 1896 р -« югославянських соціал-демократична партія »,.-боротьба за права робітників, за восьмигодинний робочий день, прямі і таємні вибори за розширення повноважень профспілок .. Її лідер Етбін Крістал на з'їзді Австрійської соціал-демократичної партії в Брно в 1899 р. обстоював програму культурно-національної автономії. Проти клерикалізму і лібералізму активно виступали і словенські реалісти - послідовники ідей відомого чеського політика Томаша Масарика, теорія«малих справ» якого надзвичайно популярна була серед слов'янської молоді. Об'єдналися навколо журналу «Наші записки» в 1909-1914 рр.. молоді інтелектуали, які отримали освіту в Празі. Вони виступали за соціальні реформи враховують інтереси «маленької людини», за широку просвітницьку роботу. Вони категорично не погоджувалися з планами соціал-демократії про революційному перетворенні суспільства.
З7.)Державно-правове становище Хорватських земель 18-19 ст.
Хорватські землі до поч. 19ст були поділені і знаходилися під різними адміністративними управлінями але після наполеонівських воєн були в сладі однієї держави-Австрійської імперії. Обєднанні границями Габсбургської імперії,все ж не складали єдиної адмін.одиниці,вони підкорялися різним імперським центрам.Громадянська Хорватія і Славонія входили до Угорського королівства,всі інші хорватські землі напряму підкорялись Відню.Політична назва Хорватії - Триєдине Королівство Хорватія,Славонія і Далмація-існувало виключно як назва,насправді хорватські землі були розпорошені.Головним політичним завданням для хорватів було об'єднання земель в одну адмін. одиницю у складі Австрійської імперії.Противником такої ідеї був Відень.Населення хорватських земель не було однорідним,велику кількість складали серби,а також італійці,німці,євреї.Не існувало і єдиної хорватської мови.Саме створення єдиної літерат. мови було актуальним завданням для національного єднання.Хорвати єдині хто зберіг національне дворянство,а саме середнє і дрібне.Представники вищої аристократії були в більшій мірі німецького або угорського походження.Абсолютна більшість населення-селянсво,вільне згідно реформ Йосифа ІІ,але майже безземельне.Через це більшість селян були в феодальній залежності.Вони повинні були здійснювати різні відробітки і здійснювати грошові виплати.Відмінна таких повинностей була одним з основних вимог селян.Отже,Хорватії і Славонії відводилась роль с/г областей,а всі інші функції покладалось на Угорщину.Хорватське збідніле дворянство в містах складало політично активний прошарок інтелектуальної еліти,що включилося у справу відстоювання прав нації на самовизначення.Хорватські священники-католики також активно увійшли у обєднавчі процеси.Одним з найвідоміших представників Церкви був Максиміліан Врховац.В адміністративному плані підкорення Угорському королівству хорватські землі втратили більшу частину своїх автономних прав.Починається процес мадяризації в Хорватії і Славонії.Першим кроком було вивчення угорської мови в початкових школах.Також було проголошено ідеологію єдиного угорського народу,що обєднали всі мадярські і немадярські елементи в рамках Угорського королівства.Отже,хорватські землі були роздробленими і перебували під гнітом Угорщини,що намагалася їх асимілювати спираючись на політику мадяризації.
38.) Культурно-просвітницький рух і ідеологія ілліризму в Хорватських землях. Важливе значеня для розвитку національної свідомості словянських народів(хорватів словенців сербів)було проголошення "іллірської"мови нарівні з французькою мовою в адміністрації. Навчаня в школах також провадились на цій мові. Було створено ряд нових гімназій і ліцеїв в Загребі і Любляні були закладені основи для розвитку вищих шкіл. Стали виходити газети і книги на "ілірській"мові. Недивлячись на несправжність "ілірської"мови і недовгий період існуваня самих Ілірійських провінцій проведенних в них перетвореня були дуже важливі для розвитку ідеї національної державності у південих словян імперії Габсбургів. Згідно рішеня Віденського конгресу Ілірійські провінції були включені до складу імперії Габзбургів. Але одразу ж відмінити всі проведені там реформ і перетвореня не було можливим через можливість виникнення повстань. Імператорським патентом від 3 серпня 1816р було створено адміністративну одиницю "Королівство Іллірія".В 20-30х роках 19 ст.розпочався розквіт хорв. нац. культури.Хорват.нац. Відродження очолили представники хорв.iнтелігенції і дворянства,що об'єдналися в один просвітньо-культурний рух ілліризм.Національно-політична програма ілліризму була сформована у творі "Десиртація",яку написав Драшкович.Він висунув ідею створення Великої Іллірії.Це об'єднання мало включити в себе хорв. і словен. землі,а згодом ішлось і про можливість включення до її складу і Боснії.В основі цієї програми перш за все прослідковується ідея національного обєднання Хорватії. Основоположник літератури іліризму став Людвіг Гай.В 1830 р. вийшла його граматика літературної хорватської мови.Він видавав також газету і журнал на хорв. мові,широко пропагував ідею об'єднання південних словян.Ідеологія ілліризму полягала у створенні хорв.нац.держави,також ідею обєднання пд.словянських народів в одне ціле і розвиток високо культурного хорватського суспільства на противагу процесам мадяризації.Ілліризм,як політико-культурницька течія охопила всі сфери хорватського життя.Були створені всі умови для активної пропаганди ілліризму завдяки діяльності клубів,різноманітних читалень,гуртків.З поч. 40 рр. 19 ст.цей рух став набирати політичне забарвлення.В 1841 р. прихильники ілліризму проголосили про створення партії,на противагу утворенній хорвато-угорській партії.Це протистояння призвело вподальшому до заборони іллірійської організації.Але навіть ця заборона не зупинила хорватів і вони досягли до прийняття хорв.мови як офіційної.
38.КУЛЬТУРНО – ПРОСВІТНИЦЬКИЙ РУХ І ІДЕОЛОГІЯ ІЛЛІРИЗМУ В ХОРВАТСЬКИХ ЗЕМЛЯХ. ІЛЛІРИЗМ - політичний та культурний рух в Хорватії та Славонії, що виник в 30 - 40-х рр. ХІХ ст. і вплинув також на суспільне життя інших юпдсловянских областей.
Іллірізм як громадський рух виник і розвинувся в умовах посиленої економічного розвитку Хорватії в 1-й пол. XIX ст., яка входила тоді до складу Австрійської імперії, і формування хорватської нації. У ньому брали участь різні суспільні верстви. Керівництво рухом здійснювалося ліберально налаштованим дворянство і інтелігенція.
Організована національна боротьба почалася в Хорватії та Славонії в 1835 році, коли Людевіт Гай випустив у світ політичну газету хорватською мовою «Novine horvatske» c літературним додатком «Danica Horvatska, Slavonska i Dalmatinska». Представники «іллірізму» відкрили в Хорватії і Славонії слов'янську друкарню (у 1837 р.), в декількох містах організували читальні, на основі читальні в Загребі відкрили фонд «Матіца Ілірійська», що зіграв велику роль у становленні хорватського книговидання; створили в 1841 році Економічний т-во;
З початку 40-х років XIX століття «іллірізм» набуває сильне політичне значення, хоча продовжує також здійснювати і культурно-ідеологічні функції. У цей час всередині руху намітилися 2 напрямки. Праве, консервативне крило, очолюване графом Я. Драшковічем, бачили майбутнє Хорватії усередині імперії Габсбургів, однак визнавали необхідність проведення різних реформ. Ліве, ліберальне крило, яке очолювали Л. Гай, І.Кукулевіч-Сакцінській, І. Л. Вукотіновіч та інші, домагалися забезпечення автономії Хорватії та Славонії всередині Угорського королівства, вимагали зробити хорватську мову офіційною, прагнули до політичного возз'єднання хорватських земель - Хорватії, Славонії, Військової кордону, Далмації. Незадовго до 1848 року серед іллірістів поч. утворюватися і третє, демократична течія, очолюване адвокатом С. Врбанчічем.
На початку 40-х років «іллірісти» також вступають у політичну боротьбу. У Хорватії та Славонії в 1841 році з'явилася проугорська, «мадьяронская» організація під назвою «Хорват-угорська партія», яка виступає проти пдславянского об'єднання і за тісний союз Хорватії та Славонії з Угорщиною. Протистояння між іллірістамі і мадьяронами доходило до вуличних сутичок та зіткнень. Австрійський двір спочатку надавав «іллірізму» сприяння, однак у 1843 році уряд ввів проти «іллірістів» ряд обмежувальних заходів.
В інших пдславянскіх землях «іллірізм» зустрів слабку підтримку, в першу чергу у зв'язку з розвитком у них власних національних рухів за свою мову та культуру.
У 1848 році почався новий етап визвольного руху в Хорватії та Славонії під гаслами політичного об'єднання австрійських пдславян в автономію в рамках імперії. Але деякі діячі продовжували відстоювати ідеї «Великої Ілліріі», правда в більш вузьких рамках. Перемога контрреволюції в Австрії поклала кінець національно-визвольному руху в Хорватії на цьому етапі.
Основною ідеєю «іллірістів» була думка про «Велику Іллірію», яка, за поданням хорватських національних діячів, займала все пдславянскі і деякі неславянскі території.
Ідеї «іллірізму» об'єктивно служили згуртуванню балканських слов'ян навколо імперії Габсбургів.
39.)
Революційні події в Австр.імперії супроводжувались великим підйомом національного руху поневолених народів.Лідери угорської революції висували принцип "єдиного угорського народу" і виступали проти вимог інших народів.Революція на хорв. землях мала вирішити 2 основних питання.З одного боку проголошувались заклики до ліквідації феодальних залежностей,отримання демократичних прав і свобод,а з іншого вони прагнули зберегти цілісність імперії при чому подавивши угорську революцію.Ці події призвели до того,що національне угорське зібрання висунуло вимоги рівного представництва депутатів від всіх жупанів.Таким чином хорвати залишались без свого привілейованого статусу.Це показувало на те,що Хорватії не буде надано автономію.В березні 1848 р. хорв. дворяни обрали на посаду правителя Хорватії Йосифа Елачіча.Велике народне зібрання,що відбулося в Загребі затвердили його кандидатуру і прийняли програмний документ"Вимоги народу".В ньому йшла мова про обєднання хорв.земель Триединого королівства,політична самостійність по відношенню до Венгрії,а також створення національної армії,політичні свободи і запровадження в усі сфери хорватського життя.Імператор підтримав вимоги хорватів з метою використати їх у боротьбі з угорцями.В квітні 1848р. Елачіч проголосив декрет про звільнення селян від всіх форм залежності.Також було проголошено адмін.самостійність Триєдиного королівства в австрійській імперії і про створення власного хорв.уряду.Йшло також обговорення питання,що стосувалось можливої федеративної перебудови Австр.імперії.В вересні-жовтні 1848 р. хорвати беруть участь у військових діях проти угорців.4 березня 1849 р. Франц Йосиф подарував Конституцію,що розчарувала хорватів,через те,що не вирішувала основних питань висунутих хорватами перед початком революції.Після поразки революції на території Австр.імперії,хорвати були змушені визнати пункти Конституції.Отже,хорвати змогли досягти лише частину своїх прагнень що стосувались мовного питання,а також змогли протистояти мадяризації і закласти основи для майбутнього об'єднання всіх розділених земель Хорватії.Варто згадати і про половинчастість аграрної реформи,що не повністю знищила феодальні порядки на селі.Отже,в цей час загострюються відносини між угорцями і хорватами,що вилились у збройні сутички,що по своїй суті не змогли вирішити жодного питання,яке стосувалось положення тої чи іншої держави в імперії.
40.)Хорватська політика в умовах австрійських конституційних реформ Угнрсько-хорватська угода 1868р
В імперії Габсбургів після революції 1848-49р розпочалася доба політичної реакції. Імператор став молодий Франц Йосиф. Австрійський уряд не відновлював феодальні відносини але спеціальним імператорським патентом 1854р передбачав відшкодуваня дворянству збитків яких воно зазнало внаслідок звільненя селян і втрати маєтків. Період абсолютизму в Австрії скінчився внаслідок поразок імператорських військ в Італії пі Маджентою й Сольферино в 1860р. Хорвати нарешті здобули власні органи адміністративного самоврядуваня незалежності від угорських. Лютий 1861р ухвалено конституцію обмежувалися права регіональних парламентів-у тому числі й хорватського Сабору. Протест хорватів виявився настільки рішучим що Відень мусив достроково припинити роботу першого Сабору 1861р. Наступному разі Сабор зібрався тільки в 1865р. Засіданя Сабору поставили на порядок дений ще одне надзвичайно важливе для Хорватії питаня:про існуваня хорватських політичних партій. Хорватський Сабор у черговий раз розпущено в 1867р коли після поразки Австрії у війні з Прусією відень підписав австро-угорський договір. Влітку 1868р в Будапешті підписано хорватсько-угорськй договір який визначав основні засади нового обєднаня двох народів. Хорватія Славонія та Далмація як "Триєдине королівство"визнавалися окремою частиння Угорщини. Вищим законодавчім органом залишався собор. Виконавчу владу Триєдиному королівстві очолював бан який перебував у Загребі і якого затверджував імператор. Територія королівства адміністративно поділявся на 8 жупанів які очолював жупан.
41.)Ідейні течії в хорватському національному русі 1860-70р
Однією із основних ідейних концепцій хорватського національного руху в 60-70хр 19ст був південославінізм. Він визнавав спільність походженя і єдність мов південих словян і бачив мету національного руху в політичному обєднані півєнословян в створені південословянської держави. Найбільшими ідеологами південословянізму були Рачкій,Джаково. У 50хр 19ст Рачкій створив ідеологічну систему свого південославізму її елементом було хорвато-сербське культурне зближеня. Він був одним із засновників національно ліберальної партії народняки. Народняки спіралися на національний принцип звичаєве право народів на свободу. Отож їх основною метою було обєднаня хорватської нації. До 1874р відноситься рукопис програми народників. У ній говорилося що кінцевою метою спільних національних прагнень і діяльності хорватів сербів і болгар і словенців мало бути їх обєднаня в незалежну і вільну національну державну південословянську спільноту.
42.)Політична боротьба в Хорватських землях 19-20ст.
Наприклад 19ст до суспільного житя включається нове поколіня політиків. Розчароване діяльністю попередників які так і не домоглися реальних успіхів навіть після обєднаня в 1893р опозиційних угруповань Старчевича та Штроссмайєра це поколіня відразу вдається до непарламентських методів боротьби. У 1895р студенти університету спалили на центральній площі Загреба угорський прапор вітаючи Франца Йосифа. Значний вплив на розвиток хорватської політичної думки справило перебуваня значної групи молоді в провідних європейських центрах куди їх вислали за участь в антиугорських демонстраціях 1895р. Особливу активність виявили ті хто опинився у Празі. Вони започаткували виданя політичних і культурних друкованих органів у яких обговорювалася й формувалася платформа хорватського національного руху. Поступово як у самій Хорватії так і за її межами виник молодіжний рух представники якого вимагали ревізії "ідеалістичних" поглядів та дій політиків попереднього поколіня прагнули залучити до боротьби проти Відня і Будапешта широкі народні маси. До "молодих"приєдналися окремі представники "старої" генерації розчаровані діяльністю Партії права та інших опозиційних режимові партій які будували свої програми здебільшого посилаючись на минувшину на історичні права хорватів у тому числі на їхнє право відновити колись втрачену державність. На політичній сцені зявилися нові лідери. Один з них Радич який висунув програму створеня національної селянської держави. У цей час формуються нові хорватські політичні партії яки приходять на зміну партії які приходять на зміну партіям "першої хвилі":Селянська Прогресивна Соціалістична. На виборах 1906р коаліція здобула переконливу перемогу і зберігала свій вплив до 1918р. Опір хорватів політиці Відня та Будапешта не тільки тривав незважаючи на всілякі утиски а й набирав обертів. У 1912р представниками нової політичної хвилі здійснено два замахи в Загребі.
43.) Культурно-просвітницький рух словаків 18-19ст основні завданя і течії.
Словацький національний рух наприкінці 18-19ст опинився у складному становищі. З одного боку він мав протистояти наростаню мадяризаторських тенденцій а з іншого його сили були розпорошені. Для першого етапу словацького національного Відродженя характерним є переважаня просвітницьких ідей. Просвітницькі ідеї були провідними в поглядах словацькох "будителів" патріотично налаштованої інтелігенції 1третини 19ст. "Будителі" намагалися поєднати ідеї Просвітництва з боротьбою за національні права словаків. До кін18ст словаки не мали власної літературної мови а словацька писемність розвивалася в річищі католицької або протистанської літератури. Це сталося внаслідок того що Контреформація поділила інтдлігенцію на два табори-католиків і протистантів-євангелістів. Так само у двох напрямах відбувався розвиток національної культури та літератури. Першу науково обгрунтовану кодифікацію словацької літературної мови на основі західнословацького діалекту зробив Бернолак. В 1787р вийшли друком його праці "Мовознавчо- критична філологічна розповідь про словацьку писемність", "Етимологія словацьких слів ". Варіант словацької літературної мови за граматикою Бернолака поширювало "Словацьке вчене товариство" засноване у 1792р. Головою був Бернолак. У свою чергу словацькі протестанти-євангелісти виступали за вживаня чеської мови в її ортодоксальному варіанті канонізованому перекладом "Краліцької біблії". У завершальному вигляді їхні погляди репрезентувала поетична збірка "Муза словацьких гір". Інша тенденція простежується в поетичній та історично-філологічній діяльності Табліца. Найвпливовіші осередки словацької католицької інтелігенції зусереджувалися в Братиславі й Трнаві. У 1784р з дозволу Йосифа 2 в Братиславі був відкритий спеціальний навчальний заклад Генеральний семінар у програмі якого передбачалося вивченя священиками словацької мови. Словацьке культурне житя зосереджувалося в різноманітних обєднаних патріотичних інтелігенції. У 1810р з їніціативи Табліца виникло "Наукове товариство Банської області "яке до 1832р провадило краєзнавчі та еснографічні дослідженя. Ще більшої ваги набула діяльність "Мологотського наукового товариства". Першим загальнословацьким осередком патріотичної інтелігенції стало "Товариство аматорів словацької мови та літератури". Ідея створеня єдиної загальнословацької культурної організації була реалізована в таємному товаристві радикалів "Взаємність" очолив Верховський. 1844р засновано словацьке товариство "Татрин". Штур змінив коларівську теорію "чотиричленої структури" словянського народу з "чехословацьким племенем" усередині нього. Штур заклав підвалини надконфесійної літературної мови якою стала розвиватися не євангелічна чи католицька а словацька національна культура. Він заснував першу словацьку політичну газету "Словацькі народні новини" почала видаватися з 1845р. В основу словацької літературної мови Штур поклав середньословацький діалект. Він виклав і його граматичні норми в працях "Наука словацької мови".
44. Словацька політика в умовах австрійськи конституційних реформ.
У 1814 р. словенські землі переходять до Австрійської імперії. Період після ліквідації Іллірійських провінцій і до революції 1848 року інколи характеризують як роки “романтичного націоналізму” в Словенії, основою якого була боротьба словенської національної буржуазії за свої права. Це період формування перших словенських політичних програм, оформлення ідей слов’янської єдності, самобутнього розвитку словенської нації, об’єднання всіх словенських земель.
Не дивлячись на це, революція 1848 р. застигла Словенію політично слабкою і погано підготовленою до радикальних буржуазних реформ. Словенських національний рух розвивався в основному в культурно-просвітницькому, а не політичному руслі. До революції словенці навіть не висували програм автономізації. Втіленню ідей об’єднання всіх словенських земель суттєво заважали особливості демографічного розвитку країни та географічний фактор.
В містах Карінтії та Штірії переважало німецьке населення. Різко розчленований рельєф місцевості утруднював зв’язки між невеликими селами, в яких жили переважно словенці. Протягом багатьох віків словенці були розділені не тільки в адміністративному, географічному а й в мовному плані. Тільки наприкінці ХІХ ст. з понад 40 місцевих діалектів поступово формується словенська літературна мова. Сам термін “Словенія” почав використовуватися словенськими інтелектуалами лише напередодні революції 1848 року. До того словенці само ідентифікувалися як “краінці”, “штірійці”, “карінтійці”. Цей крайовий сепаратизм уповільнював процес інтеграції словенської нації.
Революційні події 1848 – 1849 років в Європі стали потужним стимулом для подальшого розвитку ідеї національного об’єднання. Група словенських інтелектуалів на чолі з Матією Маяром висунула першу оформлену політичну програму під назвою “Об’єднана Словенія”. Вона передбачала об’єднання всіх територій, населених словенцями, в одну автономну адміністративну одиницю в рамках Австрійської імперії, створення свого представницького органу, використання словенської мови в школах і в адміністративних органах.
Але ці вимоги були відкинуті австрійською владою тому, що могли призвести до реорганізації імперії за етнічними кордонами, які імперський уряд навпаки весь час намагався розмити. Разом з тим, слід відзначити, що словенці не передбачали повної незалежності своєї країни. Більшість інтелектуалів і буржуазії дивилися на Австрію як на силу, здатну захистити своїх підданих від претензій і конкуренції таких європейських потуг, як Італія і Німеччина, що перебували у процесі консолідації та економічного підйому.
Нова австрійська Конституція 1849 року практично нічого не дала Словенії в плані консолідації її історичних земель. Певним реверансом у бік словенців було те, що Конституція та ряд нових законів були надруковані словенською мовою, затверджений малюнок словенського національного прапору – три горизонтальні смуги біла, синя, червона. Тому ідея об’єднання країни аж до 1918 року продовжувала залишатися базисом майже всіх словенських політичних програм.
Серед них найбільш впливовими стають заснована у 1892 р. консервативно-клерикальна Католицька народна партія (лідери Я. Блейвейс, А. Корошець) і створена у 1894 р. ліберальна Народна прогресивна партія (лідери І. Хрибар та І. Тавчар).
У 1896 р. в Словенії була створена Югослов’янська соціал-демократична партія, але саме перші дві партії протягом наступних двох десятиліть грали провідні ролі на політичній арені Словенії.
Промисловий переворот, що у другій половині ХІХ ст. у Австрії та Німеччині вступив у свою вирішальну фазу, позитивно позначився на економіці Словенії. Швидкими темпами розвивалися і переобладнувалися суднобудування, металообробна, текстильна, гірсько видобувна промисловість. У 1849 році була відкрита залізниця, що з’єднала Відень і Любляну. Великі індустріальні компанії виникають у Крані, Трбовлі, Мариборі, Целє, Любляні. Зростає прошарок словенської буржуазії. У Другій половині ХІХ на початку ХХ ст. словенські землі за своїм економічним розвитком значно опереджали інші югослов’янські країни.
45. Диференціація політичних сил у Словаччині на поч. ХХ ст.
Режим абсолютизму тривав до кінця 60-х. Видання імператором декретів Жовтень 1860 і лютий 1861. Словаки особливе становище – під подвійним гнітом. На поч. 60-х авст уряд закони про товариства. Обумовлювалися певні пункти яких дотр при засн того чи іншого товариства, засн нових періодичних видань. 1863 у місті Турчанський Святий Мартін конституйовано першу словацьку орг «Матиця Словацька» - головою став єпископ Шимон Мойзес. Кожного року в серпні звітні вибори, перетворювалися у світ словацьких лідерів перед народом. Ощадна каса. 3 словацькі гімназії. Після австро-угорської угоди 1867 остаточний розкол – дві течії Меморандисти і нова школа (підтер молоді словацькі підприємці) Бобула. 1872 Будин і Пешт – Будапешт. 1870 оформилася Словацька національна партія. З основні течії консервативна, ліберальна, клерикальна. На форм ідеології нац руху мала вплив церква обох конфесій. Представники католицтва – нац будительська і освітня праця; євангелистські кола дотр словацької мови у Церкві. На виборах 1872, 75, 85 до угорського сейму національна партія жодного депутата. 1885 банк «Татра» - великий зал для зібрань. Будівн Народного дому у Мартіні, 1891 переговори з нац питання між партіями Угорського королівства, 1893 у Відні конференція словаків, сербів і румун – висунута вимога національної автономії – восени 1893 у Будапешті. 1895 Бухарест і Новий Сад. І з’їзд поневолених народів угорського королівства – серпень 1895 – 800 делегатів – прийняли вимогу федералізувати Угорщину. 1901 словацька нац партія повернулася до політ життя, здобули 4 мандати. Аграрний напрям – Мілош Годжа. 1913 з нац партії вийшла Словацька народна партія – Андрей Глінка. У Петербурзі 1907 сусп-політ обєднання «Словацька ліга».
46.) Державно-правовий статус і національні вимоги Угорського королівства 18-19
Напр.18ст.в Угорщині склались три основні політичні течії. Найміцніші позиції посідала партія Деака опозиційними були до неї "лівоцентристи"Тіса та партія незалежності. У результаті обєднаня 1875р партія Деака і лівоцентристів виникла Ліберальна партія яка взяла курс на посилену мадяризацію інших народів королівства. Однак така політика спричинила піднесеня національних рухів немадярських народів Угорщини. На зламі 19-20 угорські правлячі кола все більше уваги приділяли ревізії угоди 1867р і пропонували обмежити її лише особистою унією. У 1905р на угорських сеймових виборах ліберальна партія зазнала поразки. У 1910р коаліційна влада поступилась уряду Тіси який сформувала національна партія праці. На поч 20ст виникли нові угорські політичні партії Селянська Партія Державна партія незалежності партія дрібних господарів. Напередодні світової війни завершилося організаційне оформленя Всенародної Радикальної партії. Які сприйняли соціалістичну ідею і співпрацювали соціалістами.
48. Революція 1848-49 рр. в Угорщині.
Під час революції 1848-1849 рр. угорські Національні лідері рішуче виступа за політічну самостійність Країни. Повстання 15 березня 1848 р. у Пешті поклали початок-революції в королівстві. Угорських сейм, Який від листопаду 1847 р. засідав у Братіславі, 20-31 березня 1848 р. ухвалено закон, котрі Влада не панщінні обов'язки селян, поміщіцьку юрісдікцію, церковні повінності. Вініклі Основні передумови для заміні станового суспільства Громадянська. Було утворили угорських уряд на чолі з Л.Баттяні. Національнім и політічнім лідером Країни ставши Лаіюш Коііут (1802-1894). Сейм, уряд, а кож вплівові угорські Політичні сили відмовіліся, однак, займатіся комплекс харчування, пов'язаних з переглядання національніх прав. Ідея свободи народів, у якій Представники неугорськіх народів вбачалася основоположні принципи самореалізації та рівноправності, для провідніків угорської гегемонії в багатонаціональній Країні Була непрійнятною.
Березневі Події 1848 р. у Пешті започаткувалі угорських-австрійську війну, Під годину якої чіткіше полярізуваліся угорські Політичні сили. Лібералів представляє Л.Баттяні, революційніх радікалів - Л.Кошут и Ш.Петефі. Восени 1848 р. імператор, спіряючіся на віщі Військові кола, вірішів зміцніті Свої позіції в Угорщині радикальних заходами. З жовтня ВІН розпустів угорських сейм, а всю повнотіла влади передавши хорватського бану Й.Єлачічу, Війська Якого вдерлися до Угорщини. За таких умов угорських національний рух однозначно актівізувався. Його вершиною стало проголошення парламентом 14 квітня 1849 р. скасування влади Габсбурґів. Такий Розвиток подій стрівожів віденській двір и при військовій підтрімці России національний рух угорців БУВ придушенням.
49. Австро-угорська угода 1867
Австро-угорська угода 1867призвела до утворення дуалістичної конституційної держави. Формально це була союзна держава, яка імператорською постановою від 14 листопада 1868 р. одержала офіційну назву "Австро-Угорської монархії'. Влада імператора номінально була обмежена рейхсратом (в Австрії") і сеіімом (в Угорщині). Австрійська частина монархії (Австрійська монархія; Співдружність королівств і земель, представлених у рейхсраті; ЦіслеЙтанія") включала Австрію. Чехію, Моравію. Силезію, Ґорицю, Істрію, Трієст, Далмацію, Крайну, Галичину і Буковину. Угорську частину монархії (Транслейтанія) склали Угорщина Трансильванія, Хорватія, Славонія. порт Рієка Банат, Словаччина і Закарпатська Україна. При врегулюванні міжнаціонаїьних відносин конституція проголосила загальну рівноправність. Галичині надавалася внчтрішня автономія через компетенцію крайового сейму (вперше зібрався у 1861 р.). Проте українське питання і надалі залишалося невирішеним: в усіх практичних справах повний контроль над краєм віддано польській знаті, діловодсгво велося польською мовою, вся соціальна, економічна і освітня політика пристосована до інтересів праалячої верстви.
Для розв'язання загальнодержавних справ щорічно почергово у Відні та Пешті (з 1872 р. -Будапешті) скликалися т.зв. делегації за участю однакової кількостісїпсГ^ представників від рейхсрату і сейму. На початках рейхсрат формувався шляхом призначення членів та депутатів, обраних земськими сеймами. Перші прямі вибори до віденського парламенту відбулися у 1873 р. Вони були регламентовані майновим, віковим і статевим (право голосу мали лише чоловіки) цензом. З 1889 р. всі питання, що були спільними для Транслейтанії, називалися "імперськими і королівськими", тоді як для Ціслейтанії - "імперсько-королівськшш"'. Державні герби залїПТтисзгбез змін протягом 1836-1935 рр.
Правове становище інших земель монархії Габсбургів не змінилося. Закон про національності від 1868 р. передбачав обмежене використання національних мов у адміністрації, судочинстві, школах. Загалом національна політика віденського двору була спрямована на збереження контролю за володіннями і статусу імперії як великої держави.
50.)Загостреня австро-угорських суперечностей і політична боротьба в Угорщині 20ст
Криза дуалізму яка виникла на поч 20ст прийняла форму відкритого конфлікту між правлячими елітами Австрії та Угорщини. Частина проблем була повязана з ускладненям нового економічного договору. Під впливом негативних наслідків економічної кризи 1900-03р стали розвиватись заклики до активного державного сприяня національної промисловості. Друга група проблем стосувалась реформи імператора і королівської армії. Австійське військовє керівництво чекало від угорського парламенту збільшеня рекрутського набору. Підтримку військового проекту опозиція вимагала послабити загальноімперські обороні структури. 1905р парламентські вибори-виграла опозиція. У лютому 1908р національна опозиція пішла на примиреня з династією і сформувала констутуційний кабінет на умовах продиктованих Віднем. Було відновлено статус кво в австро угорських стосунках.
51.)Національно культурний рух у Чеських землях 18-19ст
Кін 18ст для Чехії позначився ніціональним відродженям. Перший період якого був повязаний з науковими дослідженями мови етнічних особливостей культури і історії народу. Цей "науковий період пройшов у чехії у два етапи-просвітництво і передромантизм. Вони продовжувались до кін.1дес.19ст. З 1815р почався 2 період який характеризувався зростаням чеського національного руху і розширеня національної пропаганди серед люд. Буржуазна революція 1848-49р була початком 3-го періоду коли виникли масові національні рухи чехів. Кожен з цих періодів мав ідеологічні основи. В кін 18ст такою ідеологією був територіальний патріотизм. Зманя історії давало можливість говорити про рівність прав всіх народів. Представники чеської шляхти прагнули створити сприятливі умови для розвитку чеської мови чеської освіти. В основі цих прагнень був захист чеською шляхтою свого економічного і правового становища від централіських тенденцій Габзбургів. Відродженю чеськоі мови виданям чеських літературних памяток і перекладу на чеську мову Нового Завіту сприяв чеський історик Прохазка. З 1806р став виходити журнал "Гласатєл чеські"що містив твори як старшого так і молодшого поколіня чеських письменників.
52)Революція 1848-49р в Чеських землях і формуваня концепції австрославізму
Після перших повідомлень про революційні події у Франції в Празі актизувалося політичне житя. 11 березня 1848р в Празі на Святовацлавській площі відбулися збори представників чеських і німецьких політичних сил радикального і ліберального напрямку. Так радикали вимагали прийнятя конституції розширеня виборчих прав скасуваня панщини свободи слова зборів. Ліберали також підготували документ у якому пропонували створити єдиний сейм Чехії Моравії та Сілезії надати виборчі права зрівняти чеську мову з німецькою. Документ який потрапив до імператора Фердінанда І вимагає обєднати чеські короні землі й створити в Празі спільний становий сейм і уряд. У Відні 13 березня вибухнула революція. У відправку пішов канцлер Метерніх. 23 березня "Кабінетний лист"який дозволяв використаня чеської мови та формуваня збройних загонів. У Празі почалося формуваня Національної гвардії. У Чехії в революційних виступах брали участь широкі народні маси. Особливою організованістю позначалися виступи робітників які заявляли про свої права. 8 квітня влада мусила погодитися на створеня в Празі вищих державних установ Чеського королівства. 28березня патент який скасовував панщину у всій імперії. 10 квітня 1848р Святовацлавський комітет у Празі було перетворено на Національний. 2 червня 1848р в Празі розпочав роботу Словянський зізд який ставив певну альтернативу Французькому парламенту й розглядався як прообраз майбутнього словянського надддржавного союзу. Програма роботи зїзду передбачала обговореня таких питань як значеня та взаємовідносини словян у Австрійській імперії. "Маніфест до європейських народів"документ який ухвалений на зїзді. 12 червня після початку повстаня в Празі Словянський зїзд закрився. 17 червня повстаня було придушено. Основна причина поразки Празького повстаня полягала в тому що німці і чеські ліберали недали своєї підтримки повстанцям .
53) Чеська політика в умовах австрійських конституційних реформ і крах курсу на федералізацію Австро-Угорщини
З кін.50р монархія Габзбургів вступила період конституційних експериментів. Оголошеня в 1860р жовтневого маніфесу і диплому було сприйнято чеським супільством як початком переходу від централізації до федералізму. Основоположним елементом системи парламентаризму ставали земські сейми. Між тим видав лютневий патент 1861р Франц Йосиф знову усилив позиції централістів. З початком пожвавленя політичного житя в Австрійській імперії після падіня неоабсолютизма чеська буржуазія в практичній політиці орієнсувалася на поміркований лібералізм, лібералізм політичного компромісу. Першою загальнонаціональною організацією ліберального типа в чеських землях сталм національна партія яка виникла в 1860р і лише на початковому етапі зберігла програмне і тактичну єдність. Її соціальною базою являлась перш за все середня і дрібна національна буржуазія. Варіантом програми чеської ліберальної буржуазії став розроблений Рігером і підписаний 12-ма чеськими політичними діячами на чолі з Палацьким меморандум від 18 червня 1860р у формі петиції до імператора. В більш розгорнутому вигляді програмні принципи Національної партії було сформульовано в першому номері газети "народний лист". Фактично з червня 1861р Національна партія включала старочеську течію,яка представляла інтереси більш поміркованих представників чеської еліти. З початку 1862р по відношеню до офіційного курсу чеських лібералів заявил про себе опозиційна течія на чолі з братами Ваврами Сладковським Бараком. З літа 1863р чеська ліберальна буржуазія перешла до тактики пасивного супротиву. Чеські депутати рейхсрата відмовилися від участі його роботи.
54)Національно-політична боротьба в Чеських землях у 1880-90хр
У 80хр представники чеських національних партій повертаються до активної політики:беруть участь у засіданях рейхсрату і входять до уряду Цислейтанії. Чеські депутати рейхсрату обєднавшись у Чеському клубі надіслали імператорові меморандум. Це мало позитивні результати. У 1882р відбувся поділ Празького університету за мовною ознакою відбулося реформуваня виборчої системи до чеського сейму внаслідок чого чеські депутати становили більшість чеська мова запроваджувалася у державних установах. У 1887р на зїзді національної партії вільнодумців була ухвалена програма наданя автономії чеським короним землям у складі Австро-Угорщини засуджувала проект поділу Чеської національні округи. Малочехи активно пропагували і відстоювали концепцію розвитку нації на грунті чеського державного історичного права. У 1890р старочехи пішли на змову з німецькими панівними колами і проголосували за розчленуваня Чехії на чесько німецьку і німецьку частини. Під час виборів до рейхсрату вони зазнали поразки. З 1893р основну увагу чеської громадськості привернула боротьба за загальне виборче право ініціаторами якої виступили соціал-демократи. У 1896р Бадені розробив реформу виборчого права за якою до попередніх 4-х станових виборчих курій додавалась наукова курія. У січні 1890р після переговорів між представниками Національної партії історичної шляхти та німецькими лібералами було підписано чесько німецьку угоду.
55)Виникненя нових політични партій у Чеських землях.
На поч.90хр 19ст на чеських землях поширюється прогресивний рух який заснували брати Гайни, Ращин,Клофач. У 1897р на базі лівиціцього руху оформилась Радикально-прогресивна партія під керівництвом Гайна. Правиця прогресистів утворила Радикально-правову партію. У 1898р конституйовано Чеську національно-соціальну партію котру очолив Клофач. Партія виступала за національний соціалізм що обстоював чеське державне історичне право. У 1899 р була заснована Чеська аграрна партія на чолі з Швеглою. Партія виступала за налагодженя кооперації розширеня кридитної системи. Процес соціально-політичної диференціації чеського суспільства завершився створеням Чеської народної партії 1900 на чолі з Масариком. Головна програмна вимога полягала у визнані чеського державного історичного права. Вона вимагала запровадженя загального виборчого права та пропонувала здійснити реформу системи самоврядуваня для демократизації суспільства. У 1900р створено Чеську національну раду її завданя полягало в обєднані політичних сил зорієнтованих у розвязані національного питаня. У січні 1907р було ухвалено закон про загальне виборче право. Підсумки виборів 1907р засвідчили розклад політичних сил у рейхсраті. Найширше в парламенті були представлені аграрії малочехи католики Чехії та Моравії. Серед німецьких партій чеських земель найсильніші позиції мали аграрії ліберали народники національні радикали. На початку роботи рейхсрату чеські депутати обєднались в Чеському клубі постанови якого мали обовязковий характер.值
56.)Національно- визвольна боротьба польського народу наприкінці 18-19 ст. Варшавське князівство.
Ставленя польського суспільства до ліквідації РП не було одностайним. Переважна частина селянства відокремленого від шляхти духовенства і міщанства становими барєрами наприкінці 18ст не надавала великого значеня державній приналежності реагуючи лише на реальне погіршеня свого соціального становища. Навіть серед найбільш освіченого стану- шляхти-панували різні настрої. Частина магнатів і шляхти повязаних з табором Торговиці без жодних упереджень шукала співпраці з урядами і дворами держав- загарбниць. Крах Речі Посполитої боляче сприйняли нечислені представники шляхетського табору реформаторів літератори частина духовенства і міщін які ототожнювали себе з польською нацією та державою. Патріотичні кола намагались рятувати " національний рух"і традиції Речі Посполитої наголошуючи на її славному минулому коли Польща була одною з наймогутніших держав Європи. Кілька освічених магнатів і духовних осіб заснували 1800р у Варшаві Товариство Друзів Наук . Вони збирали давні документи з історії Польщі вивчали її природні умови мову і культуру. Шляхта і частина польської аристократії що брала активну участь у повстані 1794р частково емігрувало до Франції або розпочала нелегальність на захоплених землях. У січні 1796р група колишніх офіцерів польської армії підписавши у Кракові акт конфедерації створила таємну організацію що отримала назву Централізація. Її керівний осередок містився у Львові на чолі стояв аристократ Вікторин Валєріан Дзєбушицький а до складу входило близько 150 осіб. У порозуміні з Централізацією в березні 1797р Дениска оголосив початок повстаня і в червні того ж року на чолі 200 повстанців перейшов австрійський кордон на буковині. У бою під Доброновцями загін був розбитий австрійськими військами а незабаром поліцією була викрита і розгромлена Централізація. Невдачею закінчиися також інші спроби патріотичних осіб піднести повстаня проти держав -загарбниць. Більшість учасників і керівник змови Готфрід Бартольді були заарештовані. Подібна доля спіткала також значного польського якобінця учасника повстаня Костьшка Францішка Гожковського який зробив спробу організувати повстаня селян на Підляші. У 1798р радикальні кола шляхти-якобінці- заснували у Варшаві таємне Товариство польських республіканців до якого незабаром зголосився і Костюшко. Діячі ТПР полковник Міцельський адвокат Алойзи Орховськй шляхтич Городиський вони розробили проараму товариства під назвою Закон передсоціальний. З часом ініціатива патріотичних дій перейшла до польської еміграції у Франції яка повязувала долю Польщі з революційною Францією. У Франції вона поділилася на помірковану і радикальну. Помірковані гуртувалися навколо керівника Агенції повстанського руху Костюшко. Восени 1796р до Парижа прибув генерал Домбровський один з найбільш відоміших керівник повстаня 1794р. Навязавши контакт з Агенцією він запропонував французькому урядові створити польські збройні формації-легіони які повині були стати допоміжною силою у війнах Франції з Австрією. Директорія не бажаючи псувати стосунки з Прусією з якою 1795р уклала мирний договір відіслала Домбровського до генерала Наполеона який провадив в Італії бойові дії проти Австрії. У травні 1797р два легіони вже налічували 7тис вояків. Командуваня ними було покладене на генерала Домбровського. Вояки легіонів було одягнені у польські мундири. Польські легіони швидко міцніли й зростали чисельно відроджувалися надії на втручаня Наполеона у "польські справи". У вересні 1799р в складі французької армії на східному фронті над Рейном було створено Наддунайський легіон під командуваням генерала Кароля Князєвича. Він взяв участь у переможній битві під Гоенлінден. Незважаючи на поразки і розчаруваня значеня польських легіонів. Криза профранцузької орієнтації спричинила пожвавленя серед частини польської шляхти та аристократії проросійської орієнтації. Після поразки Австрії та Прусії у війнах з Наполеоном на Сході Європи зросли впливи Росії. Новий російський імператор 24-річний Олександр І на початку свого правліня схилявся до ліберальних поглядів . У 1804р Олександр І призначив Чарторийського міністром закордоних справ Росії. На цій посаді князь активно сприяв формуваню нової коаліції проти Франції схиляючи царя до активних дій у польському питані. 1805р Олександр І погодився використати справу Польщі як засіб тиску на пруського імператора Фрідріха Вільгельма 3. Війна Наполеона з новою коаліцією у складі Англії Росії та Австрії розпочалася з розгрому австрійської армії під Ульм. Спроба протиставити Наполеону четверту коаліцію зучастю Прусії Англії Росії та Швеції завершилася новим розгромом останьої в битвах під Ієною та Ауерштадтом. У січні 1807р під час перебуваня у Варшаві Наполеон затвердив тимчасовий орган влади на польських землях що були під владою Прусії-Урядуючу комісію на чолі з президентом Малаховським. До складу Комісії увійшли сім представників аристократичних родин. Головним завданям яке поставив Наполеон було створеня міцної союзної армії і постачаня французької. Формуваня армії було доручино князю Понятовському генералу учаснику повстаня під проводом Костюшка. Навесні 1807р польська армія у складі 3-х легіонів налічувала 30тис вояків. Вона взяла участь у визволенні польських земель, у битві під Фрідляндом 14 червня 1807р. Постанови Тільзиту викликали розчаруваня у частини Польських патріотів які розраховували на відновленя Польщі в кордонах 1772р . Залишився під питаням устрій новоутвореної держави . Польські політики прагнули будувати його на підставі Конституції 3 травня 1791р. У Дрездені Напалеон власноручну накреслив головні положеня майбутньої конституції. Імператорський міністр Маре надав їм необхідну редакцію і 22 липня 1807р Конституція Варшавського Князівства була підписана Наполеоном.
Законодавчу владу він здійснював разом з двопалатним сеймом. Останій складався з сенату до якого входили за посадою 6 єпископів 6 воєвод і 6 каштелянів що ставали пожитєвими сенаторами і палати послів до якої обиралися 60 депутатів від шляхетських повітових сеймиків і 40 депутатів від гміних зборів, склад палати кожних три роки оновлювався на третину. Правовий порядок грунтувався на Кодексі Наполеона який запровадив світське цивільне право,особисту свободу єдину для всіх правову систему загальний обовязок військової служби усуненя станових обмежень у доступі до службових посад. Реальне управліня князівством здійснював неконституційний орган -Рада міністрів. Найголовнішим завданям яке повив Наполеон перед поляками було створеня і утриманя польської національної армії. Варшавське Князівство перебувало у складній економічній ситуації що погіршувалася через безперервні війни і оголношену Наполеоном економічну блокади Англії. У 1809р було запроваджено патенти на ремісництво які скасували цехові обмеженя і сприяли розвитку приватного прідприємництва. Нові правові норми принесли поважні користі міщанам давали їм шанси перетворитися на буржуазію. Восени 1809р австрійські війська перейшли кордон Варшавського Князівства. Війська Наполеона 9 липня 1809р завдали нищівної поразки австрійській армії в битві під Ваграмом. 14 жовтня 1809р мирний договір у Шенбруні до Варшавського Князівства приєднано землі Західної Гличини з Краковом Люблінщину і Підляшя. На початку 1813р російські війська окупували Варшавське князівство .
56. Національно - визвольной боротьбі ПОЛЬСЬКЕ НАРОДУ Напр. 18 СТ. - На поч. 19 СТ. Варшавська КНЯЗІВСЬТВО.
У результаті трьох розділів Пруссія захопила 20% території з 23% населення колишньої Речі Посполитої, Австрійська імперія - 18% території з 32% населення, і до Росії відповідно відійшло близько 62% території з 45% населення. Основна частина етнічно польських земель опинилася в складі Пруссії. Етнічний склад територій, які стали володіннями Австрійської імперії, був неоднорідний, він включав в себе головним чином польські та українські землі. Росія в результаті розділів не отримала етнічно польських територій, поляки в східних землях Речі Посполитої становили меншість, але серед заможних верств вони переважали. З 1795 р. доля поляків, їхнє становище і дії в значній мірі залежали від політики держав, що розділили польські землі, а вона не була однаковою і незмінною. Германізаторская політика прусського уряду проявилася в назвах новостворених адміністративних одиниць - Західна Пруссія, Південна Пруссія, Нововосточная Пруссія, поділених на департаменти і повіти. Були ліквідовані колишнє польське адміністративний поділ, сеймики, виборність чиновників і автономія міст. У 1794-1797 рр.. на польських землях було введено прусське право і судоустрій. Суди і адміністративне діловодство переводилися на німецьку мову. Дуже скоро майже всі поляки в адміністративному апараті були замінені пруськими чиновниками.Колонізаційне переміщення німців на польські землі на межі XVIII-XIX ст., Хоча і не брало широких масштабів, тим не менше підтримувалося владою. Заволодівши державними і церковними землями, прусський уряд продавало їх німецьким поміщикам і банкірам.
Польські землі, що увійшли до складу Австрійської імперії після першого поділу, отримали назву Королівство Галичини і Лодомерії, а після третього розділу - Нової Галичини. Західна і північна частини цієї території були етнічно польськими, а на сході більшість складали русини (українці) - уніати. Край цей відрізнявся своєю бідністю і відсталістю. Королівство Галичини і Лодомерії було підпорядковане перебував у Львові губернатору. Воно було поділено на 18 округів і керувалася з допомогою абсолютистська-бюрократичних органів. У 1775 р. тут був створений становий сейм із представників магнатів і шляхти, а також королівських міст, володів мінімальними правами. Сейм збирався вкрай рідко, а на початку XIX ст. і зовсім перестав скликатися. Положення поляків у монархії Габсбургів було найважчим. Прусське і австрійське панування викликало невдоволення більшості населення.Влада ні силою, ні політичним маневруванням не могли придушити польське визвольний рух. Росія поділила що відійшли до неї землі на губернії. У той же час не були ліквідовані діяли раніше інститути. Польська шляхта зберегла своє станове самоврядування функціонували сеймики, земські та міські суди, залишилися деякі виборні органи, мовою судочинства продовжував бути польську мову. У середині 90-х рр.. у польському суспільстві вимальовуються дві політичні концепції. Згідно з однією, відновлення незалежності польської держави можна було досягти лише при сприятливій міжнародній обстановці, яка сприяла б розколу в лавах поділили польські землі держав. Інша в меншій мірі враховувала міжнародний чинник. Звільнення країни могло бути досягнуто насамперед у результаті наполегливої збройної боротьби з участю всього народу, а не тільки шляхти. Обом цим концепціям було притаманне переконання про необхідність збереження та розвитку польського національної свідомості, процес формування якого був прискорений трагедією розділів і повстанням під керівництвом Костюшка. У придбала досить широкий масштаб діяльності таємних організацій взяли участь представники різних станів. Проявом національно-визвольного руху з'явилися діяльність еміграції й створення польських легіонів. Найбільш активна її частина зосередилася у Франції. Там оселився звільнений за розпорядженням Павла I з полону Т. Костюшка.Ініціаторами створення польських легіонів були представники радикального крила еміграції. Командувати ними став генерал Ян Домбровський. Поляки сподівалися, що легіони, діючи разом з французькою армією, збережуть свою самостійність, щоб у зручний момент стати основою збройних сил незалежної Польщі. Але Наполеон уникав будь-яких зобов'язань щодо поляків і бачив у польських легіонах лише інструмент для досягнення своїх власних цілей. Легіонери використовувались ним у боях проти австрійців в Італії та для придушення повстання негрів у французькій колонії на острові Гаїті. Надіям легіонерів не судилося збутися. Тим не менше саме існування легіонів збуджувало патріотичні настрої, сприяло піднесенню національно-визвольного руху. Польське питання почав грати відчутну роль в європейській дипломатії вже на початку XIX ст. Так, А. Чарторийський, який увійшов до найближчого оточення Олександра I і став міністром закордонних справ Росії, будував плани відновлення Польської держави з допомогою російського царя. Олександр I до пори до часу не відкидав цього проекту. Але він, як і Наполеон, підтримуючи ілюзії поляків, перш за все намагався використати зазначений проект у своїх інтересах як знаряддя дипломатичного тиску на своїх союзників. Військові успіхи Наполеона в боротьбі з Австрійською імперією і Пруссією призвели до того, що французькі війська зайняли більшу частину польських земель. Неминуче було зіткнення французької і російської армій. У битві під Фрідлянд в червні 1807 р. Наполеон святкував перемогу. У липні 1809 було укладено Тільзітський мирний договір, згідно з яким польські землі, що належать Пруссії, піддалися переділу. Центральна Польща з Варшавою і частиною Великої Польщі та Познанню склали Князівство Варшавское.Во чолі його був поставлений союзник Наполеона саксонський король Фрідріх Август. Фактично Князівство, як і оголошений незалежним Гданськ, перебували в повному підпорядкуванні Франції. Білостоцька область відійшла до Росії. Помор'я, Сілезія і Вармія залишилися у Пруссії. Тильзитский світ не скасував розділів. У ньому взагалі не було згадки про Польщу. У 1809 р. Князівство розширилося за рахунок приєднання Територій Малої Польщі, підвладних перш Австрійської імперії. З цього моменту площа його склала близько 155 тис. кв. км, а населення понад 4,3 млн. жителів.
У липні 1807 р. Наполеон дарував Князівства Варшавського конституцію, причому більш радикальну, ніж Конституції 3 травня 1791 р. Відповідно до неї створювалися польський сейм, Державну раду, армія чисельністю до 40 тис. чоловік і адміністрація. У Князівстві був введений сучасний цивільний кодекс і відмінена особиста залежність селян, але селянські та громадські землі залишалися у власності поміщиків.
Князівство Варшавське було обмежено-незалежною державою. Його залежність полягала в тому, що долю Князівства визначав Наполеон, Варшава була позбавлена можливості проводити самостійну зовнішню політику, армія знаходилася в стратегічному підпорядкуванні у Наполеона, фінанси та економіка залежали від Парижа, католицька церква була підпорядкована державі. Незалежність Князівства виявлялася у важливих областях внутрішнього життя - в адміністрації і політиці, освіті та науці, в галузі військової справи. Справно і досить ефективно функціонували сейм і Державна рада. Уряд і освічені верстви суспільства намагалися використовувати можливості, надані новим цивільним кодексом, для проведення раціональної економічної політики і подолання відставання та залежності. Повністю самостійним було Князівство в галузі освіти і науки, що знайшло вияв у розширенні мережі польських початкових і середніх шкіл, відродженні та створенні нових вищих шкіл, розвитку наук. Символом незалежності була польська армія, повністю суверенна в питаннях внутрішньої організації.
57.)Польські повстання 1830-60-х рр.
В листопаді 1830р.група змовників на чолі з Л.Набєляком і С.Гощинським напали на палац Бельведер,де перебувв Костянтин Павлович.Відомості про події в Варшаві швидко розлетілися по краю і зустріли підтримку серед шляхетської молоді, гарнізонів польської армії в провінції.Нова політ.обстановка,що склалася після акту детронізації,спричила перебудову владних органів.Королівство Польське залиш.констиц. монарх.Наприкінці січня 1831р.сейм утв. Нац.уряд, який очолив князь А.Чорторийський.Нац.уряд під керівниц. Чарторийського намагався залуч.морал.матер.і дипл. підтримкою Англії та Франціі,нейтралізувати найближчих созників Росії-Австрію та Прусію.6 вересня 1831р.рос.війська розпочали штурм столиці.Запеклі бої точилися на передмісті Варшави-Волі,де команд. Ю.Совінський.7 вересня було підписано договір про капітуляцію Варшави.Повстання 1830-1831рр.стало вирішальним чинником формування свідомості новочасної польської нації.Після поразки повстання польська військова,політ.та інтелект.еліта емігрували на Захід.Дві третини їх опинилися у Франц.решта розпорош.по інших країнах Європи і Америки. Франц.уряд з недовірою ставився до емігрантів, але під тиском громадс. думки надав їм притулок і матер.допомогу. Становище емігрантів, незважаючи на прихильність урядів Франції,Англії і Бельгії,залишилося складним.Уже в перші місяці еміграції робилися спроби політ.обєднання сил.Крім прихильників демокр.ідей,спроби обєднання еміграції на підставах продовження боротьби за незалежність Польщі чинили предст. інших політ.таборів. Чарторийський намагався утримати емігрантів під своєю опікою, сподіваючись на розвяз. польської справи у можливій європейській війні.До середини 30-х рр. серед польських емігрантів сформ.4головн. політ.течії:консервативна течія,демократичний табір,радикальна течія,нац.ідеологія. Повстання в Кракові відбул.18лютого 1846р. авст.війська генерала Колліна ввійшли до Кракова.22лютого було проголошено акт утворення Національного уряду Речі Посполитої. Політичні репресії проти польс.патріотів заторкнули усі польські землі й охопили понад 5тис.осіб.
58.)"Велика" польська еміграція 1830-40хр основні напрямки і організації.
Після поразки повстаня польська військова політична та інтелектуальна еліта а також багато його рядових учасників емігрув на Захід. Спочатку більшість з них опинилася в Австрії та Прусії. У листопаді 1831р цар Микола І оголосив амністію учасників повстаня але вона не поширювалася на урядовців і послів сейму активних учасників подій 29-30 листопада 1830р. Дві третини їх опинилися у Франції решта розпорошилася по їнших країнах. Французький уряд з недовірою ставився до емігрантів але під тиском громадської думки надав їм притулок і матеріальну допомогу. Становище емігрантів незважаючи на прихильність урядів Франції Англії і Бельгії залишалося складним. Матеріальна допомога дозволяла лише не померти з голоду. Тому більшість емігрантів змушена була шукати заробітку . Це сприяло поширеню серед них лівих політичних ідей. Саме в еміграції розпочалася тривала дискусія щодо причин поразки повстаня і майбутньої долі Польщі. Уже в перші місяці еміграції робилися спроби політичного обєднаня сил. У листопаді 1831р голова останього повстанського уряду Немойовський створив у Парижі Тимчасовий комітет пмльської еміграції. Однак більш радикальних колишніх членів ПТ не задовільнили ліберальні ідеї колишніх опозиційних "братів-калішан". У грудні 1831р вони створили Польський національний комітет на чолі якого став Лелевель. Крім прихильників демократичних ідей спроби обєднаня еміграції на підставах продовженя боротьби за незалежність Польщі чинили представники інших політичних таборів. Консервативна течія гуртувалася навколо Чарторийського і згодом отримала назву Готель Лямбер. Він прагнув привернути на бік Польщі європейські уряди і парламенти. 1833р був створений таємний Союз національної єдності який обєднав еліту. Чарторийський і його прихильники сподівалися на відбудову Польщі в кордонах 1772р. За дорученям Чарторийського Чайковський формував у Турдчині загони козаків для піднесеня повстаня проти царату в Україні. Після поразки повстаня в серидовищі польських емігрантів відбулися дуже серйозні зміни у ставлені до українців. Шукаючи опори в народі польські демократи звернулися до непростої долі українців їх постійної боротьби за право на виживаня проти гнобленя польської шляхти. У 1834р 3 тис емігрантів підписали протест проти діяльності Чарторийського звинувативши його у зраді інтересів народу. 1832р таємна організація -Помста Люду. Її завданям було піднести повстаня або партизанський рух в польських землях. На чолі став полковник Залівський. Від середини 30хр 19ст найбільші впливи в еміграції здобуло Польське демократичне товариство. У грудні 1836р керівники ПДТ після тривалих дискусій опублікували програмний документ -Великий Маніфест. Автором його був Гельтман. Запропонована програма ПДТ відзначалася послідовним демократизмом здобула прихильників. Керівним осередком організації була Централізація. У 1835р група радикальних членів ПДТ вийшла з організації важали що програма недостатньо революційна. У формувані національної ідеології польська суспільно-політична думка надавала перевагу традиціям шляхецької Речі Посполитої. Відбудова державності була головним і вирішальним постулатом суспільно- політичної думки.
58. «ВЕЛИКА» ПОЛЬСЬКЕ ЕМІГРАЦІЯ 1830 - 40 - Х РР. Основні Напрямки І ОРГАНІЗАЦІЇ.
З часу придушення повстання 1830-31 рр.. і до початку 40-х рр.. XIX ст. в польському визвольному русі відбулися важливі зміни, пов'язані з осмисленням уроків повстання і виробленням нових шляхів боротьби. Цим процесом була охоплена в першу чергу польська еміграція в Європі, що налічувала близько 9 тис. осіб і включала в себе політичну та інтелектуальну еліту. Отримала назву Великий еміграції, вона осіла насамперед у Франції і частково в Англії та Бельгії. Серед поляків, які залишили батьківщину, були представники всіх станів. В еміграції перебував цвіт польської інтелігенції (І. Лелевель, Ф. Шопен, А. Міцкевич). Хоча еміграція не була політично однорідною, її тим не менше об'єднувала спільна ідея продовження боротьби за визволення польських земель. Завзято готувалося нове повстання, серед поляків міцніло переконання в його швидкий початок.
Найвизначнішим політиком Великої еміграції був А. Чарторийський, прихильники якого об'єднувалися навколо його паризької резиденції "Готелю Ламбер".Діяльність цього угруповання постійно нагадувала про існування "польського питання". Однак несприятлива міжнародна обстановка не могла принести головного результату - зміни умов політичного життя польського народу. Табір Чарторийського обмежував свою програму національно-визвольними гаслами без серйозних соціальних реформ. Найбільше, на що він погоджувався, була заміна селянської панщини чиншем, розмір якого встановлювався б за погодженням з поміщиками. Це крило еміграції орієнтувалося головним чином на заможні верстви. Лише після 1840 року, бачачи безперспективність подібної тактики, представники правого табору стали працювати і серед селянства.
Демократичний напрям був представлений низкою організацій, найбільш великою і впливовою було Польське демократичне суспільство, яке налічує понад 4 тисяч членів і просуществовашее з 1832 по 1863 р. У його програмі йшлося про зв'язок боротьби за незалежність з соціальними перетвореннями, про згубність політики аристократів і поміщиків.
Певна обмеженість позитивній частині вимог була пов'язана з належністю авторів програми до шляхетського стану і боязню відштовхнути шляхту від визвольного руху. Розраховуючи на участь у майбутньому повстанні всієї шляхти, Польське демократичне суспільство не посягав на помещи землеволодіння і висловлювалося за передачу селянам лише їх наділів.Більш радикальну програму проголосила організація "Люд польський" ("Польський народ"), створена в Англії під керівництвом С. Ворцеля і Т. Кремповецкого.Складовою частиною світогляду ідеологів цієї організації були ідеї утопічного соціалізму. На їхню думку, існувала нерозривний зв'язок між боротьбою за незалежність і соціальною революцією. Вони різко негативно ставилися до користі імущих станів і до шляхетським забобонам. Однак вплив "Люда польського" було досить обмеженим.
В кінці 30-х - початку 40-х рр.. XIX ст. активізувалися таємні суспільства безпосередньо в польських землях. У Царстві Польському розгортається діяльність "Співдружності польського народу", "Селянської спілки" П. Сцегенного, в Познані - "Союзу плебеїв". Для цих організацій були характерні змішаний склад і прагнення до боротьби за вільну, демократичну Польщу, яка покінчить з становими відмінностями, введе рівність і громадянські свободи.
59.) Політика Німецької Російської і Австро-Угорської імперії на польських землях 19-20ст.
Росія. Після придушеня Січневого повстаня царат вирішив ліквідувати залишки автономії королівства поступово інтегрувати його землі до імперії. Ще 1864р для проведеня необхідних адміністративних змін було створено Урядуючий комітет під формальним керівництвом намісника Берга. Фактично ж усіма справами керував русифікатор князь Черкаський, який очолював Комітет у справах Королівства Польського. У 1865р було скасовано назву "Королівство Польське"і замінено її Привіслянським краєм а посаду намісника-генерал-губернатором. Російська мова стала офіційною мовою адмініструваня. У 1866-71р скасовано органи які символізували автономію:Державну раду, Адміністративну раду,урядові комісії. На їх місце запроваджено російські місцеві адміністративні органи, пошту,фінансові сруктури. Уся влада була зосереджена в руках генерал-губернатора який спирався на поліцію жандармерію армію і адміністративний апарат. Указом царя 1867р католицьку церкву підпорядковано Римо-католецькій колегії у Петдрбурзі. Політика царської адміністрації була спрямована на пасивну русифікацію всіх сфер житя поляків. Особливо яскраво це проявлялося в освіті. У 1885р російська мова стала обовязковою і в народних школах. У 1869р було закрито варшавську Головну школу,а на її місці створено імперський російський Варшавський університет. Боротьба з польською мовою досягла кульмінації за генерал-губернатора Гурка. Тривалі роки урядуваня Апухіна в галузі освіти поляки назвали "апухтінською нічю". У 1885р був створений таємний "літаючий університет". У 1863р заборонено друкувати книжки українською мовую а в 1865р литовською й білоруською.
Німечина. В польському питані з 60-хр формував "залізний канцлер"О.фон Бісмарк. Після поразки повстаня в Королівстві Польському пруська влада вдалася до репресій проти поляків що брали в ньому участь або надавали допомогу. До певного часу Бісмаркзайнятий справами обєднаня Німечини відкладав "польське питаня"на майбутнє. Коли процес обєднаня німецьких країн навколо Прусії було завершено і 1871р проголошено створеня Німецької імперії Бісмарк вжив рішучих заходів щодо зміцненя єдності держави. У 1871р він проголосив політику культуркампфу-" боротьбу за культуру"яка передбачала рішуче утвердженя німецької мови та культури в адміністрації. У 1872-76р були видані закони згідно з яким німецька мова визнавалася єдиною урядовою мовою в адміністрації та суспільстві. Особливу увагу Бісмарк приділяв боротьбу з католицькою церквою. У 1871-75р були ухвалені закони які усували церкву від опіки над шкільництвом. До найбільш гострих відносилися закони: 1871р про покараня священиків увязненям за ворожі щодо уряду проповіді;1873р про обовязкові державні іспити священиків і право вето уряду щодо кандидатів на церковні посади. У 1878р Бісмарк припинив антикатолицьку акцію не досягнувши поставлених цілей і зустрівши опір з боку поляків, німецьких католиків. У 1885р Бісмарк розпочав нову антипольську кампанію яка отримала назву пруські згони. Її першим кроком було одночасне примусове виданя за кордони Німечини всіх поляків які не були німецькими громадянами.
Австрійська монархія. Після розгрому революції 1848-49р упродовж девяти років в імперії панував поліційний режим очолюваний графом Глуховський. 20жовтня 1860р указ імператора згідно з яким створювалися провінційні сейми і центральна Державна Рада. Місцевими представницькими органами яким було передано певні функції самоврядуваня були крайові сейми. У Галичині був створений крайовий сейм який мав право приймати постанови і контролювати справи місцевого самоврядуваня землеустрою і будівництва культури і освіти громадського житя податків. Основні важелі влади зосереджувалися в державних структурах. Намісник Галичини призначався імператором і підпорядкувався центральному урядові. Після оголошеня "лютневого патенту"Галичина була остаточно обєднана у єдиний короний край- "Королівство Галіції і Лодомерії". Повстаня 1863-64р відвокло увагу польських патріотичних кіл від проблем Галичини і скерувало їхні зусиля на допомогу повстанцям. Імператор і віденський уряд у своїй політиці цілком покладалися на польських консерваторів. З 60-х р у Галичині активно розвивався також народовський український рух. У 1885р у Львові було створено Народну Раду на чолі з послом сейму Романчуком.
60.)Формування основних політ. таборів на польських землях у 2пол. 19ст.-на поч.20ст.
Після поразки Січневого повстання виникла нова хвиля політ. еміграції,яка охопила близько 10тис.осіб. Поразка повстання змусила політ. емігрантів задуматись над програмою дальших дій. Зявилися розбіжності між прибічн. підготовки наступного повстання і переходу до мирної "органічної праці".Члени Національного уряду часу Січневого повстання (Гіллєр,Рупрехт) в еміграції виступили з обгрунт. ідейних засад,що лежали в основі повстанських документів. Напередодні австро-пруської війни радикальні кола активізув. в надії піднести "польську справу" на європейському рівні.У липні 1866р.вони утвор. Обєднання польської еміграції(ОПЕ), на чолі якого стали колишні генерали Врублевський,Токажевич, Мілковський.Обєднання згутувало понад 700 польських емігрантів з європейських країн,видавало часопис Нєподлєглосць.Польське повстання 1863-1864рр. викликало симпатії до поляків з боку багатьох європейських організацій та угрупувань ліберально-демократичного характеру.На захист прав поляків виступили робітничі організації.На одному з мітингів на захист поляків,що відб.в 1864р.в Лондоні,їхні представники вирішили утворити Міжнародне товариство робітників-1й Інтернаціонал.У 60-х роках формується лоялістична течія польського суспільно-політичного руху,що черпала ідейні настанови в консервативному середовищі аристократії та інтелігенції.Лояльні консерватори здобули певний вплив у всіх польських дільницях.Але найбільш міцними були їхні позиції в Галичині під владою Австро-Угорщини,де консерватори,дійшовши до згоди з монархією, отримали в свої руки важелі управління багатонаціональним краєм.1869р.у краківському часописі Пшегльонд польські опувлікували серію памфлетів під назвою Тека Станьчика.До провідних ідеологів краківського консерватизму належали історик Ю.Шуйський,граф С.Тарнавський,публіцист С.Козьмян.Від краків.консерв. відрізнялися їхні східногалицькі однодумці,яких називали подоляками.Їхніми лідерами були К.Ґрохольський, В.Дзєдушицький.Криталізації позицій консерваторів сприяли події 1877-1878рр.повязані з рос-турец.війною на Балканах.У другій половині ХІХст.в польські із Заходу проникали соціалістичні ідеї.Їх носіями були польські студенти,що навчались у зх.університетах, емігранти,зарубіж.соціалісти.Значний вплив на їх поширення вчинила участь поляків у І Інтернаціоналі,Паризькій Комуні.Перші робітничі організації в польських землях виникли у Верхній Сілезії ще наприкінці 60-х років ХІХст,коли на місцевих шахтах відбулися потужні страйки.1872р.в Познані було утвор. робітниче товариство,яке увійшло до загальнонімецького робітн обєднання. Восени 1882р.Міжнародна соціально-революційна партія "Пролетаріат" фактично діяла, спираючись на нелегальні соц гуртки серед робітників та інтелігенції Варшави,Лодзі, Ченстохови.Керував партією Центральний комітет,очолюваний Л.Варинським. Незважаючи на жорст. переслідув.соц.рух продовжував розвиватися і поширюватись у польських землях.
Питання на іспит з курсу „Історія Центрально-Східної Європи нового часу"
PAGE
PAGE 19