ТЕМА 15. Державний кредит Державний борг і його управління.
Работа добавлена на сайт samzan.net: 2016-03-13
Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
ТЕМА 15. Державний кредит
- Державний борг і його управління.
- Обслуговування державного боргу.
- Внутрішні і зовнішні борги, їх характеристика (додому).
3. Державний борг – сума випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, а також відсотки, які треба сплатити кредиторам.
Головними причинами створення і збільшення державного боргу є:
- хронічний дефіцит державного бюджету;
- перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання державних доходів;
- дискреційна фіскальна політика направлена на зменшення податкового навантаження без відповідного скорочення державних витрат;
- розширення економічної функції держави;
- дія автоматичних стабілізаторів (циклічне зменшення податкових надходжень та збільшення соціальних трансфертів під час економічної кризи);
- залучення коштів нерезидентів з метою підтримки стабільності національної валюти;
- вплив політичних бізнес-циклів (надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності у виборців);
- мілітаризація, ведення війн тощо.
Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борг. Поточний борг – сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році, й належних до сплати в цей період відсотків за усіма випущеними на даний момент позиками. Капітальний борг – загальна сума заборгованості й відсотків, що мають бути сплачені за позиками. Внутрішній борг – заборгованість кредиторам держави в даній країні. Зовнішній борг – заборгованість кредиторам за межами даної країни.
Управління державним боргом полягає в забезпеченості платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Етапи управління державним боргом:
- залучення кредитних ресурсів, у тому числі надання гарантій;
- розміщення (напрямки використання);
- обслуговування (сплата відсотків і основного обсягу боргу);
- уточнення і зміни умов залучення, розміщення та погашення.
Методами управління державним боргом є:
- конверсія – зміна дохідності позики (як правило у бік зниження відсотка);
- консолідація – збільшення строків випущеної раніше позики;
- уніфікація позик – об’єднання декількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики;
- обмін облігацій – кілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової облігації;
- відстрочення погашення позики проводиться тоді, коли випуск нових позик використовують тільки на обслуговування випущених раніше позик;
- анулювання боргів – держава повністю відмовляється від зобов’язань по боргах, що може бути зумовлено її фінансовою неспроможністю (банкрутством або політичними мотивами);
- рефінансування – здійснення виплат з погашення старої державної заборгованості шляхом випуску нових позик;
- реструктуризація – полегшення боргового тягаря за рахунок перегляду умов і строків сплати загальної вартості кредиту і відсоткових платежів.
4. Обслуговування державного боргу – це комплекс заходів держави з розміщення облігацій та інших цінних паперів, погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик, визначення умов і порядку випуску нових державних цінних паперів.
Обслуговування державного боргу здійснюється Мінфіном України через банківську систему. Для фінансування витрат по розміщенню, виплаті доходу і погашенню боргових зобов’язань уряду України у складі Державного бюджету створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу. У цей фонд зараховуються кошт у розмірі 50% одержаних від приватизації майна державних підприємств. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів.
В умовах значного державного боргу держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик. Рефінансування може використовуватись і при обслуговування зовнішнього боргу за умови, що репутація країни на міжнародному фінансовому ринку, а також економічна та політична стабільність не викликатимуть сумнівну.
При обслуговування зовнішнього і внутрішнього боргу визначається коефіцієнт обслуговування. Сприятливим рівнем обслуговування прийнято вважати значення коефіцієнта обслуговування на рівні 25%.
Джерелами погашення зовнішнього боргу є:
- бюджет;
- золотовалютні резерви;
- кошти, отримані від приватизації державного майна;
- нові запозичення.
Світовий досвід показує, що погашення заборгованості здійснюється переважно за допомогою конвертації боргу в акції підприємства. В Україні при обслуговуванні державної заборгованості перевага надається новим запозиченням.
ТЕМА 16. Фінансовий ринок
- Суть, необхідність та значення фінансового ринку.
- Класифікація фінансового ринку.
- Інструменти фінансового ринку.
- Учасники фінансового ринку, їх склад та види.
- Державне регулювання фінансового ринку. Інфраструктура фінансового ринку (додому).
1. Фінансовий ринок являє собою механізм торгівлі фінансовими активами, обов’язковими атрибутами якого є чіткі правила торгівлі, наявність професійних учасників ринку та розвинута інфраструктура, яка забезпечує мінімальні витрати і максимальну надійність укладення угод. Роль фінансового ринку у сучасній економіці полягає в акумуляції заощаджень і використанні їх для створення нового капіталу.
Суб’єктами фінансового ринку є фізичні та юридичні особи, а також фінансові посередники, які отримують в користування гроші клієнтів і повинні одержувати дохід у розмірі, що дає змогу задовольнити вимоги клієнтів і мати середню норму прибутку для цього виду діяльності.
Суб’єкти фінансового ринку поділяються на господарюючі; домогосподарства; державу; місцеві органи влади; а за функціями – на емітентів; інвесторів (індивідуальних та інституційних); фінансових посередників; інститути інфраструктури ринку; держані регулюючі органи.
Фінансовий ринок є сферою прояву економічних відносин:
- при розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом обміну грошей на фінансові активи;
- між вартістю і споживчою вартістю товарів, що обертаються на даному ринку;
- між продавцями і покупцями фінансових активів при реалізації вартості, втіленої в цих активах;
- між населенням, виробниками і державою щодо перерозподілу вільних коштів на основі повної економічної самостійності, механізму саморегуляції ринкової економіки, внутрішньо- і міжгалузевого переміщення фінансових ресурсів.
Фінансовий ринок виконує наступні функції:
- активної мобілізації тимчасово вільного капіталу із різноманітних джерел;
- реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, і доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників);
- вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;
- ефективного розподілу акумульованого вільного капіталу між багаточисленими кінцевими споживачами;
- визначення найефективніших напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері з позицій забезпечення високого рівня його дохідності;
- формування ринкових цін на окремі фінансові інструменти і послуги, які найоб’єктивніше відображають співвідношення між попитом і пропозицією;
- кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;
- здійснення кваліфікованого посередництва між продавцем і покупцем фінансових інструментів;
- створення умов для мінімізації фінансових ризиків;
- прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів у державі.
Основним товаром на фінансовому ринку є готівкові гроші, банківські кредити, цінні папери.
2. За видами фінансових активів фінансовий ринок поділяється на:
- кредитний ринок, тобто ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу є вільні кредитні ресурси;
- ринок цінних паперів, на якому об’єктом купівлі-продажу виступають усі види цінних паперів;
- валютний ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу виступають іноземна валюта і фінансові інструменти;
- страховий ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу виступає страховий захист у формі різноманітних страхових продуктів;
- ринок золота, на якому об’єктом купівлі-продажу виступають дорогоцінні метали;
- ринок фінансових послуг, як сукупність різноманітних форм мобілізації й переміщення фондів фінансових ресурсів із вільного обігу в сфери інвестиційного прикладання.
За періодом обертання фінансових активів фінансовий ринок поділяється на:
- ринок грошей, на якому здійснюються операції купівлі-продажу ринкових фінансових інструментів і фінансових послуг із терміном обертання до 1 року. Фінансові активи, що обертаються на ринку грошей є найліквіднішими, їм притаманний найменший рівень фінансового ризику;
- ринок капіталів, на якому здійснюються операції купівлі-продажу ринкових фінансових інструментів і фінансових послуг із терміном обертання більше 1 року. Фінансові активи, що обертаються на ринку грошей є менш ліквідними, їм притаманний найбільший рівень фінансового ризику;
За організаційними формами функціонування фінансовий ринок поділяється на:
- організований (біржовий) ринок, представлений системою фондових і валютних бірж. На цьому ринку забезпечуються висока концентрація попиту і пропозиції в одному місці, проводиться перевірка фінансового становища емітентів основних видів цінних паперів, процедура торгів носить відкритий характер, гарантується виконання укладених угод;
- неорганізований (позабіржовий) ринок, на якому здійснюється купівля-продаж фінансових інструментів і послуг, угоди не реєструються на ринку. Більш високий рівень фінансового ризику, більш низький рівень захищеності покупців, торгівля цінних паперів нижчої якості.
За умовами обігу фінансових інструментів фінансовий ринок поділяється на:
- первинний ринок, що характеризує ринок перших та повторних емісій цінних паперів;
- вторинний ринок, де обертаються цінні папери, продані на первинному ринку.
3. Фінансові інструменти являють собою різноманітні фінансові документи, які мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку.
За видами фінансових ринків:
- інструменти кредитного ринку (гроші);
- інструменти фондового ринку (цінні папери);
- інструменти валютного ринку (іноземна валюта);
- інструменти страхового ринку (страхові послуги);
- інструменти ринку золота (золото, срібло, платина);
- інструменти ринку нерухомості (документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості).
За періодом обертання:
- короткострокові (до року), що обслуговують операції на ринку грошей;
- довгострокові (понад рік), що обслуговують операції на ринку капіталів і термін погашення яких не встановлений (акції).
За гарантованістю рівня дохідності:
- з фіксованих доходом;
- з невизначеним доходом.
За характером фінансових зобов’язань:
- інструменти, додаткові фінансові зобов’язання, що не виникають (валютні цінності і золото);
- боргові фінансові інструменти, які характеризують кредитні відносини між їх покупцем і продавцем (облігації, векселі, чеки);
- дольові фінансові інструменти, які підтверджують право їх власника на частку у статутному капіталі емітента і на отримання відповідного доходу (акції, інвестиційні сертифікати).
За пріоритетною значимістю:
- первинні фінансові інструменти – фінансові інструменти 1-ого порядку: акції, облігації, чеки, векселі;
- вторинні фінансові інструменти або деривативи – фінансові інструменти 2-ого порядку: опціони, свопи, ф’ючерсні та форвардні контракти.
За рівнем ризику:
- безризикові фінансові інструменти: короткострокові цінні папери, короткострокові депозитні сертифікати, золото;
- фінансові інструменти з низьким рівнем ризику, до яких відносять групу короткострокових фінансових інструментів, що обслуговують ринок грошей;
- фінансові інструменти з поміркованим рівнем ризику, рівень ризику яких приблизно відповідає середньоринковому;
- фінансові інструменти з високим рівнем ризику, рівень ризику яких суттєво перевищує середньоринковий;
- фінансові інструменти з дуже високим рівнем ризику, які використовуються для здійснення найризикованіших спекулятивних операцій на фінансових ринках.
4. Учасники, які виконують основні функції на ринку:
- прямі учасники фінансових операцій на ринку – на кредитному ринку кредитори і позичальники, на ринку цінних паперів емітенти і інвестори, на валютному ринку продавці і покупці валюти, на страховому ринку страховики і страхувальники, на ринку золота продавці і покупці золота;
- непрямі учасники фінансових операцій на ринку – фінансові посередники сприяють зниженню вартості операцій при одночасному зростанні їхньої кількості, об’єднують заощадження своїх клієнтів для здійснення великих інвестицій на первинному ринку, диверсифікують ринок, що важко зробити окремим власникам заощаджень самостійно. Бувають: банки; небанківські кредитні інститути (фондові біржі з мережею брокерських контор, лізингові і факторингові компанії, кредитні спілки), контрактні фінансові інститути (інвестиційні і страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, позиково-ощадні асоціації, благодійні фонди).
Лізингові компанії – фінансові посередники, що спеціалізуються на здаванні в оренду фірмам для використання у виробничій діяльності предметів тривалого користування (транспортних засобів, обладнання, машин).
Факторингові компанії – фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Ці права існують у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.
Ломбарди – фінансові посередники, що спеціалізуються на видачі позичок населенню під заставу рухомого майна.
Позиково-ощадні асоціації – кредитні товариства, створені для фінансування житлового будівництва.
Фінансові посередники, які займаються виключно брокерською діяльністю, є професійними учасниками фінансового ринку, діяльність яких підлягає обов’язковому ліцензуванню. Брокерська діяльність – виконання операцій з цінними паперами на підставі угоди брокера з його клієнтом і за рахунок клієнта. Угода має доручення або комісії. Основу доходів фінансових брокерів складають комісійні виплати від суми укладених ними угод. Фінансовими брокерами можуть бути, як юридичні, так і фізичні особи.
Основною функцією фінансових посередників, які займаються дилерською діяльністю, є купівля-продаж фінансових інструментів від свого імені і за свій рахунок з метою отримання прибутку від різниці в цінах. Дилерська діяльність визнається комерційною. Дилерами можуть бути лише юридичні особи.
Дилери виконують такі функції: забезпечують інформацію про випуск цінних паперів, їх курс і якість, діють, як агенти, слідкують за станом ринку цінних паперів, діють, як каталізатори ринку.
До фінансових посередників належать також комерційні банки, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, трастові компанії, страхові компанії.
До учасників, які здійснюють допоміжні функції на фінансовому ринку належать фондова біржа, валютна біржа, депозитарій цінних паперів, реєстратор цінних паперів, розрахунково-клірингові центри.