Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти і науки України
Одеська національна академія харчових технологій
Кафедра менеджменту і логістики
РОБОЧИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
З ДИСЦИПЛІНИ
«МЕНЕДЖМЕНТ»
напрямів підготовки
6.030504 «Економіка підприємства»,
6.030509 «Облік і аудит»
денної та заочної форм навчання
модуль1
Одеса, ОНАХТ, 2013
Тема 1. Поняття та сутність менеджменту
Питання 1. Управління як сутністна основа менеджменту
Управління за своєю суттю властиве будь-якій діяльності і представляє собою цілеспрямовану дію на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв’язку зі зміною обставин.
Управляти можна технічними системами, комп’ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо. Менеджмент є різновидом управління, який стосується лише управління людьми (працівниками, колективами працівників, групами, організацією тощо).
Менеджмент – цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.
З початку 20 століття управління починає виділятися у самостійну діяльність і відповідно починає розвиватится відповідна галузь знань – наука про управління – менеджмент.
На рубежі XIX-XX ст. в промисловому виробництві розвинених країн відбулися серйозні зрушення. Так, різко зросли його масштаби і концентрація, що виразилося в появі підприємств-гігантів, на яких чисельність зайнятих становила тисячі і десятки тисяч робітників та інженерів, застосовувалися дороге устаткування і складні технологічні процеси, засновані на останніх досягненнях науково-технічної думки. Зміни умов виробництва зажадали настільки ж докорінної зміни управління виробництвом, тим більше, що необхідні передумови для поновлення організації виробництва значною мірою вже були - це досвід індустріального управління, накопичений у XIX столітті, і досягнення у таких галузях знання, як економіка, соціологія, психологія.
Саме в цей історичний період набуває розвитку підприємництво як соціальний інститут, широкого розповсюдження набувають різні форми організацій, особливо в сфері виробництва.
Обов΄язковими умовами формування організації є наявність:
Отже, управління в організації – це цілеспрямована діяльність щодо координації дій учасників основних господарських процесів:
Ці процеси є життєвоважливими для організації. Але на них значно впливають і змінюють їх ефективність такі фактори:
Саме необхідність враховувати вплив цих та інших, не пов΄язаних зі змістом основних господарських процесів, факторів робить менеджмент, на відмінну від суто управління, більш багатоаспектним явищем, яке охоплює всі процеси, які відбуваються в організації та її взаємодію із зовнішнім середовищем.
Питання 2. Сутність, цілі та завдання менеджменту
Сам термін "менеджмент" походить від давньоанглійського слова "manage" (латинське "manus") - "рука". Буквально слово manage означало "об'їжджати коней". Будучи пов'язаним з процесом їзди, з "управлінням" конем, сенс слова зберігся в понятті "управління". Воно і визначило назву цілої науки про управління.
На сьогоднішній день в літературі з питань управління відсутнє єдине визначення поняття "менеджмент".
Узагальнюючі різні визначення цього поняття, можна зазначити, що в загальному вигляді менеджмент – це процес управління окремими людьми, чи організацією в цілому, заснований на оптимальному використанні людських, матеріальних, фінансових та інших ресурсів, спрямований на досягнення мети організації.
Основна проблема полягає в тому, що менеджмент можна розглядати з різних точок зору: як явище (вид діяльності), як процес, як галузь наукових знань, як мистецтво, як категорію людей, зайнятих управлінською працею, або орган управління (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Різні аспекти поняття «менеджмент»
Як вид діяльності менеджмент виділився наприкінці 19 ст. і передбачає видачу певних команд суб΄єктом управління об΄єкту управління.
Суб'єкт управління - суб'єкт (особистість, група людей або організація), який приймає рішення і керує об'єктами, процесами або відносинами шляхом впливу на керовану підсистему для досягнення поставлених цілей.
Об'єкт управління - керована підсистема, яка сприймає управлянський впливу з боку органу управління (керуючої підсистеми).
Менеджмент як процес представляє собою інтегрований процес дій, які забезпечують умови для ефективної праці робітників. Ці дії отримали назву функції менеджменту, до складу яких входять:
Менеджмент як орган управління представляєт собою ієрархічну структуру - сукупність підрозділів та посадових осіб, які реалізують функції управління.
В загальному вигляді таку структуру можна представити у вигляді ієрархії рівнів управління (рис. 1.2).
Рис. 1.2. Рівні менеджменту
До вищого рівня відноситься невелика група основних керівників організації. Це президент (директор), віце-президент (заступники), головний виконавчий директор.
До адміністративної ланки менеджменту відносяться начальники великих підрозділів: головний бкхгалтер, головний інженер інші функціональні керівники, директори філій тощо.
До категорії менеджерів нижчого рівня відносяться керівники секторів, груп, цехів, ділянок, майстри, бригадири тощо.
Крім названих, до відповідного рівня менеджменту сучасна теорія і практика відносить і так званих неуправлінських службовців. Це пов΄язано з тим, що сучасний працівник намагається брати участь в прийнятті різних рішень, особливо тих, що торкаються його безпосередньої роботи.
Менеджмент як наука представлений у вигляді сукупності концепцій, теорій, законів, принципів, методів тощо.
Основними завданнями менеджменту як науки є: пояснення природи управлінської праці, встановлення причинно-наслідкових зв'язків в управлінських процесах, виявлення умов, за яких спільна праця людейє більш ефективною. Важливість і значимість систематизованих наукових знань про управління визначається тим, що вони дозволяють своєчасно і якісно управляти поточною діяльністю організації, прогнозувати можливі варіанти розвитку подій і відповідно до цього розробляти стратегію і тактику функціонування, грамотно здійснювати постановку цілей і завдань.
Менеджмент розглядають як мистецтво. Такий підхід заснований на тому, що будь-яка організація, як об'єкт управлінської діяльності, являє собою сукупність складних соціально-технічних систем, на функціонування яких впливають численні зовнішні і внутрішні чинники. Їх всебічне урахування потребує певного таланту.
Менеджмент як певна категорія людей означає що ефективний керівник повинен володіти низхькою особистих якостей, якто: авторитарні нахили, харизматичність, організованість, схильність до ризику, комунікабельність тощо.
Кінцевою метою менеджменту як практики ефективного управління є забезпечення прибутковості підприємства шляхом раціональної організації виробничого процесу, включаючи управління виробництвом (комерцією) і розвиток техніко-технологічної бази.
Отже, найважливішою задачею менеджменту є ефективна організація виробництва товарів і послуг з урахуванням попиту споживачів на основі наявних ресурсів.
При цьому до задач менеджменту також відносяться:
Задачі менеджменту безперервно ускладнюються по мірі зростання масштабів і розвитку виробництва і комерції. Виконані задачі і досягнуті, намічені цілі оцінюються на ринку.
Питання 3. Менеджер як професійний керівник
Труд менеджера - це особливий вид людської діяльності, який виділився в процесі розподілу праці.
Праця менеджера зі своєї соціально-економічною природою має специфічні особливості:
1. Результати праці управлінців не піддаються прямому виміру, а виражаються у загальних показниках досягнутих управлінським підрозділом.
2. Специфіка предмета, засобів, продукту і результату праці менеджера. Предметом праці є люди і вироблена ними інформація. Засобами праці є розумові - інтелектуальні та аналітичні здібності менеджера та технічні засоби управління. Продуктом праці є інформація у формі документів, рішень, розпоряджень тощо. Результатом праці є управлінські рішення спрямовані на окремих робітників або групу виконавців.
3. Підвищенні кваліфікаційні вимоги до керівників і спеціалістів управління.
4. Особлива значимість якості праці менеджера. Низька якість може привести до масштабних економічних і соціальних втрат.
5. Мобільний характер роботи та розгорнуті просторові межі.
6. Підвищений рівень самостійності у прийнятті рішень
В управлінській праці виділяють 3 види діяльності:
1.Евристична праця - пов'язана з дослідженнями, пошуком підходів до вирішення проблем, аналітичні операції.
2.Адміністратівна праця - це праця, яка складається з таких операцій:
- службово-комунікаційні;
- розпорядницькі;
- координаційні;
- контрольні;
- оцінюючі;
3.Оперативна праця - це інформаційно-технічна робота, пов'язана з упорядкуванням документів, заповнення документів стандартної форми, рахункові операції, кодування, передача інформації.
В залежності від змісту праці управлінський персонал поділяється на:
Менеджери в організації виконують спеціфічні ролі (за Мінцбергом)
1. Міжособистісні ролі:
2. Інформаційні ролі:
3. Ухвалення рішень:
Сучасні вимоги до особистості менеджера:
Контрольні запитання
Тема 2. Основні етапи еволюції управлінської думки (4 г.)
В загальному вигляді еволюцію управлінської думки можна представити на рис. 2.1 .
Рис. 2.1. Еволюція управлінської думки
Питання 1. Ранні етапи розвитку систем управління
Зрозуміло, що ще до появи менеджменту як специфічного виду діяльності та наукової системи, управління розвивалося у міру розвитку суспільства і виробничих систем.
В еволюції розвитку систем управління умовно виділяють п΄ять етапів:
Перва управлінська революція - релігійно-комерційна (V тисячеріччя до н.е.) пов΄язується із зародженням писемності в стародавньому Шумері в V тисячолітті до н. е. Вважається, що це революційне досягнення в житті людства привело до виникнення особливого прошарку "жерців-бізнесменів", котрі успішно здійснювали релігійно-комерційні й торгові операції, вели ділове листування і комерційні розрахунки.
Друга управлінська революція - світсько-адміністративна (ІІ тис. до н.е.), пов'язується з діяльністю вави лонського царя Хаммурапі (1792—1750 рр. до н. е.), що видав звід законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними групами населення. Цими законами вво дився світський стиль управління, посилювалися контроль і відпові дальність за виконання робіт.
Третя управлінська революція відома як виробничо-будівельна (І тис. до н.е.). Вона передбачала поєднання державних методів управління з конт ролем за діяльністю в сфері виробництва та будівництва і відбулася в часи правління Навуходоносора (605—562 рр. до н. е.).
Четверта управлінська революція - промислова (ХVІІ-ХVІІІ ст.) відбулася в період зародження капіталізму й індустріального прогресу європейської цивілізації (XVII—XVIII ст.). Її головним результатом стало зародження про фесійного управління. Поряд з емпіричними методами в управлінні стали впроваджуватися прикладні розробки й експерименти, результати яких допомагали визначати норми ви робітку і винагороди, оптимальні терміни роботи устаткування, обся гу випуску продукції, удосконалювати організацію виробництва і праці. Під час промислової революції було зроблено перші спроби перекласти ідеї управління на папір з метою виробити його узагаль нюючі принципи, внаслідок чого було закладено необхідні умови теорії менеджменту. Революційну концепцію поділу, спеціалізації, кооперації та підвищення продуктивності суспільної праці виклав класик політичної економії А. Сміт у праці "Багатство народів".
П'ята управлінська революція (кінець XIX — початок XX ст.) відома під назвою бюрократичної; її теоретичною платформою стала концепція "раціональної бюрократії" відомого соціолога, економіста Макса Ветера.
Основні її результати:
Саме в цей період набуває розвитку менеджмент як наука про управління. Виділяють три основні підходи (школи) в теорії менеджменту, які виникли у різні історичні періоди, однак всі вони знайшли своє втілення у сучасній практиці управління.
Виникнення менеджменту як наукової системи управління виробництвом була відповіддю на потреби промислового розвитку кінця XIX — початку XX ст. Специфічні риси цього періоду умовно поділяють його на три етапи (Додаток 1).
Історично періодизація менеджменту показує залежність його розвитку, насамперед, від зовнішніх умов і насамперед від історичного етапу суспільства.
Виходячи з історичної періодизації розвитку менеджменту, можна виділити 3 основних напрямки розвитку теорії та практики менеджменту:
це товарна концепція (кінець ХІХ-початок ХХ століття),
збутова (30-50-ті роки) і
маркетингова (з кінця 50-х, початку 60 -х років).
Період панування товарної концепції характеризувався тим, що менеджмент займався головним чином виробничими проблемами, що стосуються потужності виробництва, способів організації праці і кількості продукції, що випускається. Цей напрямок пов'язаний насамперед з класичними теоріями менеджменту, наукової організації праці (Тейлор, Мейо). Для цього періоду характерним було те, що зазвичай попит перевищував пропозицію і збут продукції не вимагав спеціальних зусиль.
Поворот до збутової концепції відбувається тоді, коли пропозиція починає перевищувати попит. Протягом цього періоду проблема збуту - в широкому розумінні-набуває найбільшу вагу. Позиції маркетологів посилюються, їх функції переглядаються головним чином в бік розширення відповідальності. Мірою ефективності роботи збутовика, а отже, і винагороди, найчастіше виявляється обсяг продажів, якого йому вдалося домогтися. Хоча прибуток і не ігнорується, збутовик не несе за її розміри прямої відповідальності. Вважається, що підвищення обсягу продажів автоматично веде до збільшення прибутку. Найбільш значним результатом розвитку збутової фази є свідомість значущості ринкових проблем і початок широкого проведення ринкових досліджень.
Перехід до маркетингового напрямку пов'язаний із зацікавленістю менеджменту в прибутку і віддачі капіталу, а не лише в обсязі продажів. Збутова концепція була пов'язана тільки з обсягом продажів. Маркетингова ж означає орієнтацію на споживача.
Питання 2. Класичні теорії менеджменту
Класична школа управління (кінець 19 ст – 30 рр. 20 ст.)
Класична школа може бути поділена на два напрями
а) науковий управлінський підхід (наукова організація праці) (Ф. Тейлор («Принципи наукового управління»,1911р.), Френк та Ліліан Гілбрейт, Генрі Форд, Генрі Гант);
б) адміністративна школа (класична теорія організації) ((А. Файоль, М. Вебер, Л. Урвік, Ч. Бернард)).
Науковий управлінський підхід
Основна ідея:
Основні принципи:
2)
3)
4)
5)
Адміністративна школа (класична теорія організації).
Основна ідея:
Набільш чітко “універсальні принципи управління” сформулював А.Файоль:
М.Вебер сформулював “концепцію ідеальної бюрократії”:
Поведінковий підхід до управління
Класична школа менеджменту визнавала значення людського фактора в управлінні, проте приділяла йому незначну увагу (оплата та стимулювання праці, встановлення формальних відносин між керівниками та підлеглими тощо).
Поведінкові теорії менеджменту виникли як реакція на недоліки класичних теорії. Виникненню поведінкових теорій багато в чому сприяли досягнення промислової психології (Х.Мюнстерберг «Психологія та промислова ефективність», 1912; Л.Гілберт «Психологія управління», 1914; результати Хоторнських експериментів Елтона Мейо). Поведінкові теорії менеджменту опрацьовували Мері Паркер Фоллет, Р.Лайкерт, Д. МакГрегорі, Ф. Герцберг та інші (30 -50 рр 20 ст.).
Основна ідея:
У поведінковому підході також виділяють два окремих напрями:
а) школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували переважно проблеми індивідуальної психології робітників організації. Їх зусилля були зосереджені переважно на вивченні поведінки індивідуума в організації, на його мотивації.
б) школа організаційної поведінки. Її представники концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.
Основні принципи:
Школа науки управління (кількісний підхід) (1950 рр - дотепер) (Н. Вінер, Акофф Рассел, С. Бір, А. Гольберген, Л. Клейн, Л. Берталанфи).
Основна ідея:
Кількісні методи фокусуються на використанні математики, статистики, а також інформаційного забезпечення з метою розробки, обґрунтування управлінських рішень та підвищення їх ефективності. У подальшому вони дістали назву “Дослідження операцій” і найбільше використовуються у операційному менеджменті для вирішення виробничих завдань. Значно підвищили ефективність цих методів сучасні комп’ютерні системи, які дозволили застосовувати для вирішення складних задач новітні інформаційні технології .
На різних етапах розвитку управлінської науки суттєвий внесок в неї зробили такі відомі українські вчені, як О. Терлецький, М. Павлик, М. Драгоманов, М. Зібер, С. Подолинський, М. Туган-Барановський, І. Вернадський, М. Вольський, Г. Цехановецький, К. Воблій, Т. Война-ровський, І. Коропецький та ін
Інтегровані підходи до управління
Зазначені недоліки ранніх теорій менеджменту певною мірою долаються інтегрованими підходами до управління (процесний, системний, ситуаційний).
Процесний підхід розглядає управління як серію взаємопов’язаних дій (функцій управління), які реалізуються у такій послідовності (рис. 2.2):
планування організація мотивація керівництво контроль
Кожна функція управління, в свою чергу, представляє собою процес виконання сукупності конкретних функцій (підфункцій). Таким чином, процес управління є загальною сумою усіх функцій та підфункцій.
Системний підхід. Його представники стверджують, що організацію слід розглядати як систему у єдності частин, з яких вона складається та зв’язків з її зовнішнім середовищем. Тільки такий підхід дозволяє отримати цілісне уявлення про сутність управління. Схематично системний підхід до управління можна представити таким чином (рис. 2.3):
Входи Трансформаційний Виходи
до організації процес з організації
Організація
Зовнішнє середовище
Рис. 3.3. Організація – як система
Поняття "організація" (англ. organization) походить від давньогрецького слова "органон", яке позначає знаряддя або інструмент. Від нього ж пішло поняття "орган", а потім, як похідні, "організм" і "організація". Виникла організація із людських потреб в кооперації зусиль для досягнення своїх особистих цілей у зв'язку з наявністю цілого ряду фізичних, біологічних, психологічних і соціальних обмежень.
Найчастіше термін «організація» використовується у трьох сенсах:
1) Організація — як група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети.
2) Організація – як функція (процес) управління, в межах якої здійснюється розподіл робіт поміж окремими робітниками чи їх групами та узгодження їх діяльності.
3) Організація – як система, тобто сукупність взаємодіючих елементів, що складають цілісне утворення, яке має властивості, відмінні від властивостей складових елементів
Організації як системи одночасно є:
складними, тому що складаються з безлічі подсистем, елементів (наприклад, різних підрозділів, відділів, служб, рівнів управління) або внутрішніх чинників, до яких відносяться цілі, завдання, структура, технологія, люди;
відкритими, оскільки є частинами ще більшої системи - зовнішнього середовища і знаходятся під впливом її чинників: прямих (постачальники, споживачі, конкуренти, закони і державні органи, трудові ресурси і т. д.) і непрямих (стан економіки, політична обстановка, соціокультурні фактори, науково-технічний прогрес, події в інших країнах і т. д.);
социотехническими, так як в них люди (соціальний компонент) взаємодіють з технікою;
соціально-економічними, так як у своїй діяльності використовують економічні (обмежені) ресурси, їх діяльність будується на принципі економічної ефективності.
В організації як соціально-економічній системі місце, функції і взаємозв'язок елементів зумовлюються управлінцем (менеджером), ним же коректуються і підтримуються.
Всі організації незалежно від цілей, типу і кінцевого результату мають спільні характеристики:
Класифікація організацій
Неформальні групи можуть утворюватися на основі виробничих стосунків, дружніх відносин, професійного вміння, давніх зв'язків у періоди навчання у школі, вузі, за національним походженням, регтігійними віруваннями та іншими суспільними інтересами.
На сучасному етапі всі організації розглядаються як відкриті системи — системи, внутрішні елементи яких взаємодіють не лише між собою, а й із зовнішнім середовищем.
Система – це деяка цілісність, що складається з взаємозалежних частин, кожна з яких вносить свій внесок у характеристики цілого.
Компоненти системи. У складі кожної системи можна розрізняти дві тісно взаємодіючі підсистеми - керуючу і керовану. Керуюча підсистема - це "хто" керує, а керована - "чим" чи "ким" керують. Аналогічними їм за змістом є поняття "суб´єкт управління" і "об´єкт управління".
Управління організацією повинно спиратися насамперед на основні загальнометодологічні принципи системного підходу, який становить стратегію наукового пізнання і практичної діяльності в різних сферах дійсності, а також у сфері менеджменту.
Ситуаційний підхід визнає, що хоча загальний процес управління і є однаковим, специфічні прийоми, які використовує керівник повинні змінюватися залежно від ситуації.
Сутність ситуаційного підходу можна краще усвідомити у процесі співставлення принципового та ситуаційного мислення. Об’єктом досліджень ситуаційного підходу виступають найбільш значущі в управлінні ситуаційні зміни, зокрема у сферах лідерування, побудови організаційних структур, кількісних оцінок тощо.
Тому за таким підходом менеджер повинен:
Питання 4. Сучасні напрями парадігми управління
1. Управління змінами.
Пов'язано з тим, що приблизно в 70-х роках закінчила існування так звана «спокійна» зовнішнє середовище, а на її зміну прийшла мінлива «турбулентна». Це призвело компанії до необхідності швидко пристосовуватися до змін, швидко на них «відповідати», передбачити їх і таким чином заздалегідь планувати як витягти з них вигоду.
2. Необхідність реформування соціальної сфери.
Головний напрям реалізації - принцип «Кадри вирішують все». Це в свою чергу передбачає:
3. Реінжиніринг.
Передбачає кардинальну перебудову на сучасній інформаційній і технологічній основі організації господарської діяльності і управління на підприємстві (організації). Сфера змін може бути найрізноманітнішою: організаційна структура, фінанси, система поставок маркетинг структура кадрів та ін
|
Нові напрями концепції розвитку менеджменту |
Означає перенесення закономірностей і принципів ринкового господарства на внутрішню діяльність компанії, на всі її підрозділи. З цією метою в рамках підприємства створюються автономні підрозділи (бізнес-одиниці), які самостійно фінансують свою роботу, вступають на комерційній основі в партнерські відносини як з внутрішніми підрозділами компанії, так і з зовнішніми організаціями. У центральних органах управління концентрується рішення тільки питань стратегічного розвитку, пов'язаних з великими інвестиціями
В останні десятиліття у всьому світі відзначена тенденція до укрупнення підприємств, що в свою чергу пов'язано з великими перевагами таких підприємств в умовах жорсткої конкурентної боротьби. При цьому просте укрупнення масштабів виробництва вже не відповідає вимогам сьогоднішнього дня. Посилилися темпи технологічного розвитку вимагають об'єднання зусиль підприємств і організацій різних сфер діяльності: виробництва, науки, фінансів, інфраструктури. Саме ці причини призводять до появи нових форм укрупнення - різних «горизонтальних» об'єднань, серед яких особливе місце займають промислово-фінансові групи (ПФГ), технопарки, технополіси та ін
6. Розвиток та підтримка малих підприємств.
Проте як і раніше актуальною залишається діяльність «малих» підприємств. Саме вони є найбільш мобільними в умовах мінливої зовнішньої і внутрішньої середовища. Їх завдання - знизити безробіття, розширити конкуренцію, оперативно реагувати на зміни споживачів.
7. Нові вимірювачі ефективності управління.
У якості цільових показників організаційних перетворень у практиці сучасного управління застосовують такі загальні характеристики діяльності фірми як:
8. Поділ прав власності і функцій управління.
Складність процесів управління призвела до того, що власники, володіючи контрольним пакетом акцій, не маючи необхідної компетенції і досвіду, змушені наймати професійних керівників.
9. Затвердження контрактних відносин у всіх формах власності.
Найбільші можливості для розвитку конкуренції в держсекторі відкриваються у сфері його взаємодії з ринковими структурами за допомогою контрактних відносин, ринкового тестування. Розвиток контрактних відносин супроводжується посиленням ролі конкурентного відбору пропозицій. Переможцем виходить конкурсант, який запропонував найбільш вигідні для замовника контракти.
10. Посилення регулюючої ролі держави.
Держава встановлює норми і правила економічних відносин. Це посилення виявляється:
Контрольні запитання
Тема 3. Закони і принципи управління
1. Сутність і зміст основних законів управління
2. Поняття й еволюція принципів управління
3. Методологічні підходи до вироблення принципів управління
Питання 1. Сутність і зміст основних законів управління
Категорії «закон» і «закономірність» відносяться до однієї групи. Як і закон, закономірності встановлюють загальні, суттєві і необхідні зв΄язки між вивчаємими явищами, які не залежать від волі і свідомості людей. Відмінність між ними визначається характером і рівнем розвитку наукт. Закономірність - первинна стадія формулювання закону або частковий прояв його дії.
Закони менеджменту мають економічний зміст. Економічні закони виявляються при формуванні механізму і методів управління, а також у результатах діяльності колективу організації.
Врахування лише економічних законів в управлінні недостатньо для ефективної роботи організацій. Менеджмент - це специфічний вид трудової діяльності, тому його відносини і залежності формуються під впливом власних законів
До основних законів та закономірностей менеджменту відносять:
Система управління складається з таких компонентів:
Отже, закон єдності системи управління обумовлений культурними, політичними й економічними умовами соціального розвитку: системі управління органічно властива єдність, що визначає основні процеси її функціонування, характер формування й розвитку, що виявляється в нерозривному ланцюзі відносин управління від вищих органів до нижчих ланок, а також у єдності цілей, функцій і методів менеджменту.
Розмір і межі керуючої системи залежать від масштабів й особливостей керованої системи. Тобто функціонування суб'єкта управління визначається в основному особливостями об'єкта.
Закон пропорційності керованої й керуючої підсистем будь-якої соціальної системи передбачає раціональну співвідносність усередині їх, а також між ними, з метою забезпечення найбільш ефективного функціонування цих підсистем, оскільки складність або однорідність керованої підсистеми повинні відповідати такій самій складності або однорідності підсистеми керуючої.
В соціальній системі й у її великих підсистемах (керованій й керуючій) чітко виділяються однорідні групи елементів, що утворюють своєрідні системи нижчого рівня:
Усі зазначені системи взаємозалежні й становлять цілісний соціальний організм. При цьому технічна, технологічна й організаційна системи у своїй сукупності забезпечують і характеризують організаційно-технічну складову управління, а економічна й соціальна — соціально-економічну.
Пропорційність виробництва й управління також реалізується за допомогою планування раціональних господарських, міжгосподарських, міжгалузевих, внутрішньогосподарських пропорцій і забезпечення ритмічної роботи підприємств та їхніх підрозділів.
На кожному підприємстві має бути забезпечене відповідне співвідношення між основним і допоміжним виробництвом, між постійним і змінним, основним і оборотним капіталом, їхніми структурами. Необхідно досягати пропорційності й в організації управлінської системи, підтримувати певне співвідношення чисельності працівників вищої і середньої кваліфікації та працівників окремих категорій.
3. Оптимальне зіставлення централізації й децентралізації управління. Рівень централізації управління змінюється в процесі соціального розвитку, і ця зміна є законом соціального управління. Для кожного етапу розвитку організації має бути свій оптимальний рівень централізації (децентралізації). При цьому чим вищий рівень, на якому приймається рішення, і нижчий щабель, для якого воно призначене, тим, закономірно, вищий рівень централізації управління
Обидва компоненти мають як позитивні, так і негативні властивості, тому система управління буде максимально ефективною лише у разі оптимальної реалізації всіх позитивних характеристик як централізованого, так і децентралізованого менеджменту.
4. Спеціалізація управління. Передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність тощо.
5. Демократизація управління. Акцентує увагу на участі працівників в управлінських процесах, забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо.
6. Економія часу в управлінні. Передбачає підвищення ефективності управлінської праці, зменшення трудомісткості через впровадження передових методів і прийомів праці.
Питання 2. Поняття й еволюція принципів управління
У принципах менеджменту узагальнено, з одного боку, пізнані закони і закономірності, з іншого — досвід управління, який виправдав себе.
Принципи визначають спосіб діяльності, взаємодії і виступають правилами, нормами управлінської діяльності.
Принципи управління похідні від загальних законів і відображають відносини, згідно з якими має створюватися, функціонувати і розвиватися система управління.
Знання й урахування принципів у практичній діяльності є найважливішою умовою ефективного управ ління.
Основоположний принцип менеджменту — забезпечення прибутковості бізнесу, процвітання підприємництва і максимум добробуту персоналу фірми.
Як відомо, принципи раціонального управління вперше було сфор мульовано основоположниками наукового менеджменту — Ф. Тейлором, Г. Емерсоном, А. Файолем. Ці принципи і сьогодні не втратили своєї актуальності. Завдання менеджера — знайти їм розумне застосування, а головне — пра вильно співвіднести між собою, розглядаючи їх як цілісну систему.
Сучасна теорія і практика менеджменту виділяє цілу низьку принципів ефективного управління:
Найбільш загальними принципами системного підходу є:
В економічних, соціально-економічних та інших системах виокремлюють певні комплекси елементів — підсистеми. Як елемент системи підсистема, у свою чергу, є системою щодо її складових.
Отже, підсистема — це частина системи, що має характерні риси і видокремлена за певними ознаками. Незважаючи на те, що вона взаємопов'язана з іншими частинами системи, її можна розглядати як самостійну систему.
Підсистеми впливають на досягнення кінцевих результатів системи, тому мають бути створені за певними ознаками, що чітко виявляють необхідний функціональний зв'язок між ними і з системою в цілому, прив'язуватися до цілого за допомогою визначених відношень кожної частини до будь-якої загальносистемної характеристики, що має функціональний зв'язок із виконанням загальносистемних завдань. Як зазначалося, підсистема є частиною системи і формується з елементів.
Таким чином, вивчення функціонування організації як єдиного цілого і різних його підсистем, а також розв'язання практичних проблем управління, вимагають дотримання таких найважливіших принципів системного аналізу (системного підходу):
— процес прийняття рішень повинен починатися з виявлення і чіткого формулювання кінцевих цілей;
— слід розглядати всю проблему як ціле, як єдину систему і виявляти всі наслідки і взаємозв'язки кожного конкретного рішення;
— необхідні виявлення та аналіз можливих альтернативних шляхів досягнення цілі;
— цілі окремих систем не повинні вступати в конфлікт із цілями всієї системи (програми);
—зберегти свою якісну визначеність і цілісність система може лише за умов обмеженого впливу як зовнішнього, так і внутрішнього середовища. Цей вплив має бути не надто сильним, оскі льки в протилежному випадку він може зруйнувати систему, але водночас достатнім, щоб процес управління міг здійснюватися. Такою достатньою формою впливу є інформація. Процеси управ ління таким чином нерозривно пов'язані з інформацією, а точні ше з безперервною її циркуляцією;
— для пізнання організації, як цілісного економічного об'єкта, необхідно за допомогою методу аналізу подумки розчленувати його на складові, або елементи і компоненти, з'ясувати сутність кожного з них, а потім за допомогою синтезу поєднати у процесі мислення всі здобуті раніше знання)1;
— єдність історичного і логічного — двох методів осягнення реальної історії: перший відтворює об'єкти в їх історичній послідовності в просторі й часі, специфічних обставинах, у необхідних та випадкових зв'язках; другий теоретично відображає розвинутий об'єкт у всіх його істотних закономірних зв'язках і відношеннях сталого, готового цілого. Тому дослідження функціонування, відтворення і розвитку соціально-економічного об'єкта (організації певного типу), що історично склався, за допомогою логічного методу передбачає виявлення його історичної перспективи, розкриття його в єдності теперішнього, минулого і майбутнього
Питання 3. Методологічні підходи до вироблення принципів управління
Причини кризи багатьох великих і успішно діючих корпорацій найчастіше полягають не в тому, що якісь функції менеджменту підприємства виконуються не так, як потрібно. У більшості випадків усе робиться правильно, але — без результатно, тобто виникає ситуація, коли дії і результат не узгоджу ються. За таких обставин причина кризи полягає в застарілості го ловних принципів і положень, на основі яких створювалася органі зація і здійснювалося управління нею.
Основу побудови й управління сучасною підприємницькою органі зацією складають принципи бізнесу, які:
Наявність адекватних і ефективних прин ципів бізнесу приводить до відмінних результатів.
Загальні принципи менеджменту мають відповідати таким ви могам:
Контрольні запитання
Тема 4. Функції менеджменту
Питання 1. Загальні функції управління
Функція управління - вид діяльності, заснований на поділі і кооперації менеджменту, який характеризується певною однорідністю, складністю і стабільністю впливів на об'єкт з боку суб'єкта управління.
Функції управління і встановлення обсягу робіт з кожної функції є основою для формування структури системи управління та взаємодії її компонентів.
Зміст і набір функцій, здійснюваних в процесі управління, залежать від типу організації (ділова, адміністративна, суспільна, освітня, армійська і так далі), від розмірів організації, від сфери її діяльності (виробництво, торгівля, надання послуг), від рівня в управлінській ієрархії (вище керівництво, управління середнього рівня, нижчий рівень управління), від функціональної сфери (виробництво, фінанси, маркетинг, кадри).
Проте можна згрупувати всі види управлінської діяльності в п΄ять основних функції:
Питання 2. Взаємозв'язок функцій і рівней менеджменту
Ступінь виконання (за ознакою витрачаємого часу) вказаних функцій не однаковий для різних рівней управління (табл.4.1).
Таблиця 4.1
Взаємозв'язок функцій і рівней менеджменту
|
Рівні менеджменту |
Загальні функції управління |
||||
|
Планування |
Організація |
Керівництво |
Мотивація |
Контроль |
|
|
Вищій (інституціональний) |
|||||
|
Середній (адміністративний) |
|||||
|
Нижчій (технічний) |
Тобто менеджери вищого рівня витрачають значну частину свого часу і роблять найбільш сильний вплив на функцію планування. Цьому сприяє обізнаність про стан справ в організації в цілому, відповідно до їх практичних знань про зовнішнє оточення фірми.
Менеджери середнього рівня в більшість функцій управління включені в середньому ступені. Виняток становить їх велика відповідальність за організаційну і контрольну діяльність.
Основні обов'язки менеджерів нижчого рівня реалізуються у функції керівництва, оскільки існує відносно велике число підлеглих, з якими вони вступають в прямий контакт. Їх організаційні і контрольні обов'язки знаходяться на середньому рівні по важливості, а їх залученість у функцію планування невисока. Це обумовлено вузьким кругозором більшості менеджерів першої ланки і їх відносною недосвідченістю в різноманітних і складних видах діяльності (це стосується стратегічного планування).
Сучасна теорія і практика менеджменту виділяє і нові функції менеджменту:
Питння 3. Характеристики конкретних функцій управлінського апарату
Реалізація загальних функцій управління відбувається через виконання службовцями апарату управління конкретних функцій у відповідності до їх сфери відповідальност (табл.4.2).
Таблиця 4.2
Конкретні функції апарату управління
|
1 |
Лінійне керівницво |
Формування ієрархічних рівней управління щляхом делегування лінійних повноважень |
|
2 |
Діловодство |
Своєчасна обробка вхідної і вихідної інформації, оформлення документації |
|
3 |
Юридична діяльність |
Вирішення процесуально-правових питань |
|
4 |
Соціальний розвиток |
Створення та розвиток соціальної сфери |
|
5 |
Управління кадрами |
Ууправління процесом підготовки і набору кадрів, підвищення їхкваліфікації |
|
6 |
Внутрішньоорганізаційне планування |
Розробка планів за всіма видами діяльності підприємства |
|
7 |
Організація праці і заробітної плати |
Вибір форм та систем оплати праці |
|
8 |
Бухгалтерській облік |
Інформаційне відображення матеріальних, енергетіческіх, трудових, фінансових ресурсів |
|
9 |
Управління фінансами |
Забезпечення всіх видів діяльності підприємства фінансовими ресурсами |
|
10 |
Технічний розвиток виробництва |
Управління процесом впровадження нової техніки та технології |
|
11 |
Удосконалення організації виробництва |
Управління вдосконаленням виробництва і впровадженням інновацій |
|
12 |
Організація ремонтного обслуговування |
Організація підтримки техніки в робочому стані |
|
13 |
Організація енергетичного обслуговування |
Забезпечення всіма видами енергії |
|
14 |
Управління капітальним будівництвом |
Організація ремонту споруд та будівель і будівельних робіт |
|
15 |
Охорона праці і техніка безпеки |
Забезпечення охорони праці і техніку безпеки |
|
16 |
Управління якістю |
Створення системи управління якістю |
|
17 |
Оперативне управління виробництвом |
Розробка оперативних планів і контроль за їх виконанням |
|
18 |
Маркетинг |
Організація процесу виявленості потреб, стимулювання збуту готової продукції |
|
19 |
Матеріально-технічне постачання |
Організація забезпечення всіма видами матеріалів і техніки |
|
21 |
Управління збутом готової продукції |
Організація збуту готової продукції, укладення договорів |
|
22 |
Організація транспортного обслуговування |
Забезпечення необхідними видами транспорту |
Контрольні запитання
Тема 5 . Внутрішнє і зовнішнє середовище організації
Питання 1. Загальна характеристика внутрішнього і зовнішнього середовища організації
Оскільки всі організації мають багато спільних характеристик, всі фактори, які впливають на успіх організації можна розділити на внутрішні і зовнішні.
Ті фактори, які піддаються впливу з боку менеджменту, є умовно контрольованими і називаються внутрішніми. Однак, слід мати на увазі, що часто внутрішні фактори є певним «даним», що є не переборним фактом (наприклад, існуюча технологія).
Ті фактори, які самі є «суб'єктами» управління, тобто задають умови існування організації, називаються зовнішніми.
Організації існують в оточенні, що складається з безлічі елементів: ринок, з його пропозиціями і запитами, акціонери з їх інтересами отримання дивідендів і реалізації прав власності, уряд з його податковими і законодавчими вимогами, партнери, по відношенню до яких організація має свої зобов'язання, змінні технології, устаткування, вимоги до якості продукції, освітньому рівню виконавців, зростаючі запити найнятих робітників, діяльність конкурентів, наслідки економічних криз і тому подібне. Це середовище впливає на організацію і накладає свої вимоги. Керівник повинен враховувати цей значний вплив.
Зовнішнє середовище не може бути постійним, воно змінюється. За ознакою ступеня змінності факторів зовнішнього середовища його можна умовно поділити на „спокійне” „мінливе”.
«Спокійним» зовнішнє середовище можна було вважати приблизно до 1975 року: рідко відбувалися які-небудь глобальні катаклізми, зміни були незначні.
Менеджери того часу повинні були організовувати свої підприємства так, щоб використовувати всі сприятливі можливості, що надаються подібною атмосферою навколо них.
Організаційно-економічні умови вробництва в такому середовищі можна характеризувати наступним чином:
Формування «мінливого зовнішнього середовища» починається приблизно з кінця 70 х, початку 80 х років. Мінливе (турбулентне) зовнішнє середовище характеризується підвищеною нестійкістю, непередбачуваністю, а завдання менеджерів ускладнюються у порівнянні з їх діями в «спокійному» середовищі. Правила, згідно з якими організації повинні діяти, швидко і непередбачувано змінюються.
В результаті рівномірного переходу зовнішнього середовища з «спокійного» стану в мінливий, відбулися глобальні зміни основних економічних показників середовища. Так, можна відзначити:
Питання 2. Характеристика елементів внутрішнього середовища
Загальну структуру елементів втрішнього середовища організації можна представити наступним чином (рис.5.1)
Рис.5.1. Структура елементів внутрішнього середовища організації
Цілі
Мета – це кінцевий стан, якого організація прагне досягти в певний момент у майбутньому.
Правильно сформульовані організаційні цілі мають відповідати наступним вимогам:
Цілі, сформульовані з урахуванням зазначених вимог, виступають своєрідними нормативами, за допомогою яких менеджер може робити висновки про ефективність своєї майбутньої практичної діяльності.
Будь-яка організація має багато різноманітних цілей, сукупність яких утворює складну структуру. Це передбачає необхідність класифікації цілей. Цілі організації можна класифікувати за кількома критеріями (табл.5.1.).
Таблиця 5.1
Класифікація цілей організації
|
Критерії класифікації |
Види цілей організації |
|
Рівень абстракції |
Місія Загальноорганізаційні Цілі підрозділів Задачі |
|
Об’єкт спрямованості |
Фінансові Виробничі Маркерингові Кадрові Інноваційні |
|
Ступінь відкритості |
Офіційно проголошені цілі Неофіційні цілі (закриті, таємні) |
|
Організаційний рівень |
Загальноорганізаційні Дивізіональні Групові Індивідуальні |
|
Часовий інтервал |
Короткострокові Середньострокові Довгострокові |
Місія організації – характеризує погляд на причину, філософію і сенс існування організації з точки зору самої організації та суспільства. Місія деталізує статус організації, надає орієнтири для визначення її задач.
Основні вимоги до формулювання місії:
Приклад. Місія банку: сприяння економічному розвитку і добробуту суспільства шляхом надання громадянам якісних банківських послуг, які відповідають високим прфесійним і етичним стандартам, забезпечують справедливий прибуток акціонерам.
Задачі – це цілі, досягнення яких бажано к певному моменту часу в межах періоду, на який розраховане управління.
Особливості задач:
Структура
Структура організації – це певні логічні взаємозв'язки рівней управління і функціональних областей, які побудовані в такій формі, яка дозволяє найбільш ефективно досягти цілей організації.
Функціональна область (зона) – це робота, яку виконує певний підрозділ для організації в цілому.
В основі побудови структури організації лежить розподіл праці:
Ступінь вертикального розподілу праці характеризується сферою контролю – кількістю працівників, які підпорядковуються одному керівникові.
Широка сфера контролю передбачає підпорядкованість одному керівникові великої кількості підлеглих. Сформована таким чином структура управління буде плоскою. При вузькій сфері контролю одному керівникові підкорюєься невелика кількість підлеглих. Відповідно формується багаторівнева структура управління.
Технологія
Технологія – це спосіб перетворення ресурсів на «вході» організації у бажану форму на «виході» організації, заснований на поєднанні кваліфікаційних навичок, обладнання, устаткування, інфрастуктури інструментів і відповідних знань.
Класифікація технологій
І. за Дж. Вудвортом (для промислових організацій):
ІІ. за Дж. Томпсоном (для непромислових організацій):
Персонал
Люди є ключовим елементом внутрішнього середовища будь-якої організації. Виділяють три основні аспекти взаємодії людини і організації:
Серед основних факторів, які визначають успішність діяльності конкретного робітника виділяють такі:
Здібності – притаманні, заздалегіть задані якості людини. Організація намагається скористатися здібностями робітника і розширити їх для того, щоб скористатися вигодами від спеціалізації.
Обдарованість – наявний потенціал людини у відношенні виконання певної роботи. Обдарованість полегшує придбання відповідних навичок.
Потреби – внутрішній стан фізіологічної чи психологічної незадоволеності людини. Організація повинна створити необхідні умови для задоволення потреб робітників, що, в свою чергу, веде до намагання з боку робітника, як найкраще виконати доручену роботу.
Очікування – прогнози робітника щодо можливих наслідків своєї поведінки. Засновуються на попередньому досвіді та оцінці поточної ситуації. Задача менеджера – сформувати у робітника такі очікування, які б спрямовували його на ефективну спільну працю та досягнення організаційних цілей.
Сприйняття - інтелектуальне усвідомлення стимулів, отриманих від відчуттів. Особисте сприйняття одних і тих же стимулів визначає конкретну реакцію робітника та його подальші дії.
Цінності – загальні уявлення, віра з приводу того, що «гарно чи погано». Цінності визначають конкретні переконання стосовно принципів поведінки в організації, ведення підприємницької діяльності та досягнення загальних її цілей.
Організаційна (корпоративна) культура
Результатом і, одночасно, фактором формування конкретної структури елементів внутрішнього середовища організації є її організаційна культура
Організаційна культура — це система цінностей, переконань, вірувань, уявлень, очікувань, символів, а також ділових принципів, норм поведінки, традицій, ритуалів і т.д., які склалися в організації або її підрозділах за час діяльності та які приймаються більшістю співробітників.
Саме під впливом сформованої організаційної культури формується конкретний стан кожного з елементів внутрішнього середовища організації.
Елементи організаційної культури у загальному вигляді можна поідити на два види:
1. Матеріальні – структура об'єктів (як виробничих, так й інфраструктури), технологічні та управлінські процеси, знаково-символьна система, тощо.
2. Духовні – погляди, думки, еталони поведінки, цілі, міфи, історія, обряди, кадрова політика, тощо.
Серед основних критеріїв організаційної культури виділяють наступні:
Питання 3. Характеристика зовнішнього середовища організації
Середовище прямого впливу
Середовище непрямого впливу
Такі фактори так чи інакше впливають на фірму, не роблячи безпосереднього впливу на її поточні операції. Зазвичай виділяють наступні фактори непрямого впливу:
Технологія (технологічний фактор) є одночасно внутрішньої змінною і зовнішнім фактором, які мають велике значення. Технологічні нововведення впливають на ефективність, з яким продукти можна виготовляти і продавати; збирати, зберігати, розподіляти інформацію, а так само на те, якого роду послуги і нові продукти очікують споживачі від організації.
Економіка (економічний фактор). Економічне середовище формує певні економічні умови у країні, які вивляються у наступних факторах:
Стан економіки може вплинути на можливість одержання фірмою додаткового капіталу. Будь-яка зміна стану економіки може мати позитивний вплив на одні і негативний - на інші організації.
Соціокультурні та демографічні фактори.
Важливими соціокультурними характеристиками є :
Демографічні показники:
.
Політичні фактори. Деякі аспекти політичної обстановки мають для керівників особливе значення:
.
Стосунки з місцевим населенням. Майже для всіх організацій, велике значення має ставлення до неї місцевої громади, у якій вона функціонує. Конкретні закони й установки стосовно бізнесу визначають де можна розгорнути діяльність підприємства. У деяких громадах політичний клімат сприяє бізнесу, що складає основу припливу засобів місцевого бюджету від оподатковування. А є громади, що всіляко перешкоджають розміщенню підприємств у межах міста.
Міжнародне оточення. Середовище організацій, що діють на міжнародному рівні, відрізняється підвищеною складністю, що обумовлено унікальною сукупністю факторів, які характеризують кожну країну. Економіка, культура, кількість і якість трудових і матеріальних ресурсів, закони, державні установи, політична стабільність, рівень технологічного розвитку неоднакові в різних країнах. При здійсненні функцій планування, організації, стимулювання і контролю керівники повинні брати такі розходження до уваги.
Природне (екологічне) середовище. Погіршення стану навколишнього природного середовища - одна з найважливіших проблем нашого сторіччя. Рух за охорону навколишнього середовища ініціював прийняття цілого пакета законів, що негативно позначилися на розвитку деяких галузей промисловості.
Фактори конкурентного середовища
Один з основних принципів ринкової економіки - вільна конкуренція товаровиробників. Конкуренція - це боротьба між виробниками або постачальниками, підприємствами, фірмами за найбільш вигідні умови виробництва і збуту з метою досягнення кращих результатів у підприємницькій діяльності. Це боротьба за частку на ринку, успіх якої залежить від співвідношення між якістю товарів та їх ціною.
Узагальнене уявлення про умови виробництва на різних конкурентних ринках надано у таблиці 5.2.
Таблиця 5.2
Загальна характеристика умов виробництва на конкурентних
|
Характерні риси |
Моделі ринку |
|||
|
Досконала конкуренція |
Монополістична конкуренція |
Олігополія |
Монополія |
|
|
Кількість фірм |
||||
|
Тип продукту |
||||
|
Контроль над ціною |
||||
|
Умови входження в галузь |
||||
|
Нецінова конкуренція |
||||
|
Приклади |
Контрольні запитання
Тема 6. Методи і моделі менеджменту
Методи менеджменту - це способи здійснення управлінських дій на персонал для досягнення цілей організації.
Розрізняють: економічні, адміністративно-правові і соціально-психологічні методи управління, які відрізняються способами і результативністю дії на персонал.
Питання 1. Економічні методи
Економічні методи є способами прямого впливу на персонал на основі використання економічних законів і забезпечують можливість впливу на майнові інтереси як окремих працівників, так і організації вцелом.
Найбільш поширеними формами прямої економічної дії на персонал є:
Матеріальне стимулювання здійснюється шляхом встановлення рівня матеріальної винагороди (заробітна плата, премії), компенсацій і пільг.
Стимулюючі виплати працедавець має право встановлювати у вигляді різних систем преміювання, стимулюючих доплат і надбавок з урахуванням думки представницького органу працівників. Такі системи можуть встановлюватися також колективними договорами.
Стимулюючі виплати встановлюються законодавчо для:
Гарантії - це засоби і умови, за допомогою яких забезпечується здійснення наданих працівникам прав в області соціально-трудових стосунків.
Компенсації - це грошові виплати, встановлені в цілях відшкодування працівникам витрат, пов'язаних з виконанням ними трудових або інших передбачених законом обов'язків.
Працівникам надаються гарантії і компенсації в наступних випадках:
- при напрямі в службові відрядження;
- при переїзді в іншу місцевість;
- під час виконання державних або громадських обов'язків;
- при поєднанні роботи з навчанням;
- при вимушеному припиненні робіт не з вини працівника;
- при наданні щорічної оплачуваної відпустки;
- у випадках припинення трудового договору у зв'язку з ліквідацією організації, невідповідності працівника займаної посади або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, заклику працівника на військову службу та ін..
Матеріальна допомога виплачується за рахунок прибутку у вигляді компенсацій в таких надзвичайних або екстремальних ситуаціях
Матеріальна допомога виплачується за особистою заявою співробітника за розпорядженням керівника організації і є епізодичною формою матеріального стимулювання праці.
Пільги і привілеї можуть включати:
Цінні папери, як один з економічних методів управління персоналом, є головним інструментом фондового ринку, негрошовим еквівалентом права на власність, реалізація якого здійснюється шляхом пред'явлення їх до оплати або продажу.
Економічний вплив на організацію вцілому може здійснюватися через:
інструменти податкової системи (ставка оподаткування, податковий кредит, податкові пільги);
інструменти кредитної системи (ставка за кредитами, надання льготних кредитів, прешочергове кредитування, тощо);
інструменти бюджетної системи (дотації, субсидії, державне інвестування, тощо).
Питання 2. Адміністративно-правові методи
Адміністративно-правові методи є способами здійснення управлінських дій на персонал, заснованими на владних стосунках, дисципліні і системі адміністративно-правових стягнень.
Розрізняють сім основних способів адміністративно-правового впливу :
1. Організаційна дія заснована на дії ухвалених внутрішніх нормативних документів, що регламентують діяльність персоналу:
Ці документи можуть бути оформлені у вигляді стандартів підприємства і вводяться в дію обов'язково наказом
2. Розпорядницька дія спрямована на досягнення поставлених цілей управління, дотримання вимог внутрішніх нормативних документів і підтримку заданих параметрів системи управління шляхом прямого адміністративного регулювання:
Наказ є найбільш категоричною формою розпорядливої дії і зобов'язує підлеглих точно виконувати прийняті рішення у встановлені терміни. Невиконання наказу спричиняє за собою відповідні санкції з боку керівництва. Накази видаються від імені керівника організації.
Розпорядження на відміну від наказу не охоплює усі функції організації, обов'язково для виконання в межах конкретної функції управління і структурного підрозділу. Розпорядження видаються зазвичай від імені заступників керівника організації по напрямах конкретної роботи.
Вказівки і інструкції є локальним видом розпорядницької дії, ставлять метою оперативне регулювання управлінським процесом і спрямовані на обмежене число співробітників.
Інструктаж і координація робіт розглядаються як методи керівництва, засновані на навчанні підлеглих правилам виконання трудових операцій.
3. Дисциплінарна відповідальність і стягнення. Дисципліна - це обов'язкове для усіх працівників підпорядкування правилам поведінки, визначеними відповідно до Трудового кодексу, інших законів, колективного договору, угод, трудового договору і локальних нормативних актів організації. Працедавець зобов'язаний створювати умови, необхідні для дотримання працівниками дисципліни праці. Трудовий розпорядок організації визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку.
За здійснення дисциплінарного проступку, тобто невиконання або неналежне виконання працівником з його вини покладених на нього трудових обов'язків, працедавець має право застосувати наступні дисциплінарні стягнення: зауваження, вимова, звільнення по відповідних підставах.
Дисциплінарні стягнення накладаються керівником організації, а також посадовцями організації, яким у встановленому законом порядку делеговані ті, що відповідають
5. Матеріальна відповідальність сторони трудового договору настає за збиток, заподіяний нею іншій стороні цього договору в результаті її протиправної поведінки, дії або бездіяльності, якщо інше не передбачене Кодексом і іншими законами.
6. Адміністративна відповідальність і стягнення застосовуються у випадках здійснення адміністративних правопорушень, перелік яких з боку фізичних і юридичних осіб встановлений Трудовим Кодексом.
За здійснення адміністративних правопорушень можуть встановлюватися і застосовуватися наступні адміністративні покарання:
7. Кримінальна відповідальність набуває чинності у випадках скоювання злочинів, які характеризуються як суспільно небезпечні діяння у вигляді активних протиправних дій. Кримінальна відповідальність застосовується до фізичних осіб, встановлюється тільки судом і тільки на законних підставах.
В практиці служб, персоналом найчастіше зустрічаються факти з числа кримінальних злочинів пов'язані з посяганнями на особу і на власність. Сюди відносяться:
- перевищення влади і повноважень (дрібні розкрадання майна, наклеп, образа, переслідування за критику);
- самоправство (зловживання службовим станом, халатність, отримання або дача хабаря, посадовий підлог);
- порушення законів про працю (звільнення вагітної жінки або годуючої матері, викрадення або підробка документів)
Питння 3. Соціально-психологічні методи
Соціально-психологічні методи - це способи здійснення управлінських дій на персонал, засновані на використанні закономірностей соціології і психології. Ці методи спрямовані як на групу співробітників, так і на окремих осіб.
По масштабах і способах впливу їх можна розділити на:
соціологічні –
психологічні –
До числа соціологічних методів управління відносять:
Соціальне планування дозволяє сформувати соціальні цілі і критерії, розробити соціальні нормативи (рівень життя, оплата праці, умови праці і тому подібне) і планові показники, сприяє досягненню кінцевих соціальних результатів: збільшення тривалості життя, зниження рівня захворюваності, ріст рівня освіти і кваліфікації співробітників, скорочення виробничого травматизму і тому подібне. Плани соціального розвитку колективу раніше широко використовувалися в діяльності будь-яких підприємств СРСР, нині актуальні для великих зарубіжних компаній і заслуговують відродження в послові кризовій практиці.
Соціологічні дослідження служать інструментом в роботі з персоналом і забезпечують фахівців з управління персоналом необхідними даними, що дозволяють приймати обгрунтовані рішення при підборі, оцінці, розставлянні, адаптації і навчанні персоналу. Сучасні методи соціологічних досліджень дуже різноманітні і можуть включати: анкетування, інтерв'ювання, співбесіди
Мораль є особливою формою суспільної свідомості, що регулює дії і поведінку людини в соціальному середовищі за допомогою моральних норм і правил. Питання корпоративної моралі знаходять відображення у філософії організації.
Партнерство має важливе значення для забезпечення різноманітних форм взаємовідносин в колективі. На відміну від формальних зв'язків соподчиненности, які визначають взаємозалежність співробітників, в партнерстві усі виступають рівноправними членами групи. Партнерські стосунки будуються на основі взаємоприйнятних питань переконання, наслідування, прохань, рад, похвал. Ділові стосунки, що будуються у формі дружнього партнерства і загальних захоплень, завжди сприяють створенню хорошого соціально - психологічного клімату в колективі. Змагання проявляється в прагненні людей до успіху, першості, досягнень і самореалізації
Психологічні методи управління відіграють важливу роль в роботі з персоналом, спрямовані на конкретну особу і, як правило, індивідуальні.
Головною особливістю цих методів є те, що вони спрямовані на внутрішній світ людини, його особу, інтелект, почуття, образи, поведінку і дозволяють зосередити внутрішній потенціал співробітника на рішенні конкретних виробничих завдань.
До дозволених способів психологічного впливу належать:
Навіювання (внушение) є цілеспрямованою психологічною дією на особу підлеглого з боку керівника за допомогою звернення до групових очікувань і мотивів спонукання до праці
Переконання засноване на аргументованій і логічній дії на психіку співробітника для досягнення поставлених цілей, зняття психологічних бар'єрів, усунення конфліктів в колективі.
Наслідування (подражание) є способом впливу на окремого співробітника або соціальну групу шляхом особистого прикладу керівника або іншого лідера, зразки поведінки якого є прикладом для інших.
Залучення є психологічним прийомом, за допомогою якого співробітники стають співучасниками трудового або громадського процесу (ухвалення погоджених рішень, змагання і тому подібне).
Спонукання є позитивною формою моральної дії на співробітника, що підвищує соціальну значущість співробітника в колективі, коли підкреслюються позитивні якості співробітника, його досвід і кваліфікація, мотивація до успішного виконання дорученої роботи
Примус - це крайня форма психологічної дії за відсутності результатів інших форм дії, коли співробітника примушують виконувати певну роботу проти його волі і бажання.
Засудження є прийомом психологічної дії на співробітника, який допускає великі відхилення від моральних норм колективу або результати праці якого украй незадовільні. Такий прийом не може застосовуватися відносно співробітників із слабкою психікою і практично даремний для дії на відсталу частину колективу. Вимога має силу розпорядження і може бути ефективною тільки у тому випадку, коли керівник має велику повноту влади або має незаперечний авторитет. У багатьох відношеннях категорична вимога аналогічно забороні, що виступає у вигляді легкої форми примусу
Заборона забезпечує гальмівну дію на особу і по суті є варіантом навіювання, а також обмеження недозволеної поведінки (бездіяльність, спроби розкрадання і тому подібне).
Осуд має переконливу силу тільки в тих умовах, коли співробітник вважає себе послідовником і психологічно нерозривно пов'язаний з керівником, інакше осуд сприймається як менторське повчання.
Командування застосовується тоді, коли потрібно точне і швидке виконання доручень без обговорень і критичних зауважень.
Обман очікувань ефективний в ситуації напруженого очікування, коли попередні події сформували у співробітника строго спрямований хід думок, що виявив свою неспроможність і дозволяє без заперечень сприйняти нову ідею.
Натяк - це прийом непрямого переконання за допомогою жарту, іронічного зауваження і аналогії. По суті натяк звертається не до свідомості і логічного міркування, а до емоцій. Оскільки натяк є потенційною можливістю образи особи, застосовувати його слід з урахуванням конкретного емоційного стану співробітника.
Комплімент не слід змішувати з лестощами, він повинен не кривдити, а прославляти співробітника, наштовхувати на роздуми. Предметом компліменту мають бути речі, справи, ідеї і тому подібне, що побічно відносяться до конкретного співробітника
Похвала є позитивним психологічним прийомом дії на особу і чинить сильнішу дію, ніж засудження.
Прохання є дуже поширеною формою неформального спілкування і є ефективним методом керівництва, оскільки сприймається підлеглим як доброзичливе розпорядження і демонструє шанобливе ставлення до його особи.
Порада - це психологічний метод, заснований на поєднанні прохання і переконання. У оперативній роботі, що вимагає ухвалення швидких рішень, використання рад слід обмежувати.
Питання 4. Національні моделі менеджменту
Таблиця 6.1
Сучасні національні моделі менеджменту
|
Критерій порівняння |
Американська модель |
Японська модель |
Європейська (німецька, маркетингова) модель |
Контрольні запитання
Тема 7. Управлінські рішення
1. Поняття і класифікація управлінських рішень.
2. Характеристика процесу прийняття рішень, його основні стадії.
3. Методи розробки управлінськіх рішень.
4. Інформація і діловодство в менеджменті.
Питання 1. Поняття і класифікація управлінських рішень
Прийняття рішень, як і обмін інформацією, - складова частина будь-якої управлінської функції. Необхідність прийняття рішень виникає на всіх етапах процесу управління.
В загальному сенсі бідь-яке рішення - це вибір альтернативи.
Управлінське рішення - це вибір альтернативи, здійснений керівником, виходячи з його посадових повноважень і компетенций та спрямований на досягнення цілей організації.
Особливості управлінських рішень
Цілі. Суб'єкт управління приймає рішення виходячи не з власних потреб та інтересів, а з метою вирішення проблем конкретної організації.
Наслідки. Приватний вибір індивіда позначається на його власному житті і може вплинути на деяких близьких йому людей. Менеджер обирає напрямок дій не тільки для себе, але й для організації в цілому та її працівників, його рішення можуть істотно вплинути на життя багатьох людей. Якщо організація велика і впливова, рішення її керівників серйозно відіб'ється на соціально-економічній ситуації цілого регіону (наприклад, рішення закрити нерентабельне підприємство компанії може істотно підвищити рівень безробіття).
Розподіл праці. Якщо в приватному житті людина, приймаючі рішення, як правило, сама і виконує його, то в організації існує певний розподіл праці: одні працівники (менеджери) зайняті вирішенням виникаючих проблем і прийняттям рішень, а інші (виконавці) - реалізацією вже прийнятих рішень.
Професіоналізм. У приватному житті кожна людина самостійно приймає рішення в силу свого інтелекту і досвіду. В управлінні організацією прийняття рішень - набагато більш складний, відповідальний і формалізований процес, який потребує професійної підготовки.
В процесі управління організаціями приймається величезна кількість найрізноманітніших рішень (таблиця 7.1):
Таблиця 7.1
Класифікація управлінських рішень
|
Класифікаційна ознака |
Види управлінських рішень |
|
За сферою охоплення чи масштабом можливих наслідків |
- глобальні; - локальні. |
|
За рівнем прийняття управлінського рішення |
- керівників вищого рівня; - адміністративного (середнього) рівня; - технічного (нижчого) рівня |
|
За ступенем визначеності інформації, що характеризує ситуацію |
- в умовах визначеності (детерміновані); - в умовах вірогідної визначеності (ймовірнісні); - в умовах невизначеності |
|
За характером розв΄язуваних проблем |
- програмовані (з відомими наслідками); - непрограмовані |
|
За способом ухвалення |
- одноособові: - колегіальні: демократичні, компроміси |
|
За способом обгрунтування (методом розробки) |
- засновані на раціональному вирішенні проблем (формалізовані); -засновані на суб΄єктивних рішення (неформалізовані); - інтуітивні, засновані на відчутті правильності вибору |
|
За тривалістю дії |
- перспективні, - поточні; - оперативні |
Принципи прийняття ефективних управлінських рішень
Питання. 2 Характеристика процесу прийняття рішень, його основні стадії
Незалежно від підходу, за яким вирішується проблема, існують певні кроки (етапи), які необхідно пройти у процесі прийняття рішень.
Етап 1.Визначення проблеми. Процес визначення проблеми передбачає:
Етап 2. Формулювання цілей, обмежень і критеріїв. Передбачає визначення того, что потрібно досягти за допомогою визначеного рішення.
У якості основних обмежень найчастіше виступають:
Критерії – це стандарти, за якими мають оцінюватися альтернативні варіанти рішень:
Етап 3. Розробка альтернативних рішень. Процес розробки альтернативних рішень проводиться для того, щоб знайти найкраще рішення, яке буде враховувати всі обмежувальні фактори та відповідати обраним критеріям.
Всі обрані варіанти розглядаються разом. Ідея полягає в тому, щоб кожний варіант рішення був оцінений не тільки відносно зазначених цілей, але й інших варіантів.
При зборі інформації щодо можливих альтернативних рішень, менеджер повинен усвідомлювати, що не існує проблем, які можна досконало дослідити. Менеджер повинен вміти вирішити, коли припинити збір інформації і почати процес відбору альтернатив.
Етап 4. Вибір альтернативи. Очікуваний ефект від реалізації кожного варіанту вирішення проблеми, повинен бути оцінений разом з оцінкою ймовірності того, що такий ефект дійсно буде отриманий, а також з урахуванням організаційних наслідків альтернативи.
Етап 5. Здійснення альтернативи. Реалізація цього етапу передбачає:
Етап 6. Оцінка результатів рішення. Цей етап передбачає визначення:
Питання 3. Методи розробки управлінських рішень
Вибір методу розробки управлінського рішення обумовлюється типом проблеми, яка підлягає вирішенню:
Для розв΄язання проблем першого типу, як правило, використовуються стандартні рішення, які викладені у нормативних документах (інструкціях, положеннях, методичних вказівках тощо). Однак для прийняття більшості управлінських рішень використовуються спеціальні методи.
Формалізовані методи прийнятті управлінських рішень – засновані на отриманні кількісних результатів розрахунків. Використовуються для добреструктурованих і частково слабкоструктурованих проблем. В основі таких методів лежить використання моделей.
Модель - це спрощена копія дійсності. Необхідність моделювання обумовлена складністю процесів, зниженням ризиків впровадження безпосередньо в практику, можливістю прогнозів.
Типи моделей
Фізична модель – збільшене/зменшене відображення досліджуваного об'єкта (наприклад структура управління підприємством);
Аналогова модель - замінює досліджуваний об'єкт об'єктом-аналогом, що поводиться як реальний об'єкт, але виглядає інакше (графіки, схеми, карти тощо);
Математична модель - заснована на використанні символів і позначень для опису властивостей об'єкта за допомогою формульних (математичних) залежностей.
Неформалізовані (якісні) методи прийнятті управлінських рішень – засновані на інтуіції, власному досвіді та досвіді інших осіб (експертів).
Взаємозв’язок між суб’єктом управління і об’єктом управління — здійснюється через інформаційну систему. Сучасний менеджер, як показують дослідження, витрачає від 50 до 90 % робочого часу на обмін інформацією.
Інформація - це відомості і знання про дійсність, які відчужуються від їх носія у вигляді повідомлень і завдяки яким зменшується невизначеність.
Дані –це характеристики фактів і подій. Вони є джерелом інформації.
Для того, щоб дані перетворилися в інформацію, необхідно розуміння що вони означають.
Тобто інформація - це перетворені в певному контексті дані, що є змістовними та корисними для конкретних користувачів.
Управлінська інформація - це сукупність відомостей про процеси, що протікають усередині фірми та її оточенні, які служать основою ухвалення управлінських рішень.
Економічна інформація - це сукупність цифр, фактів, відомостей та інших даних, які переважно кількісно відображають суспільно-економічні явища і процеси. Вона містить дані соціально-економічного планування і прогнозування, фінансових планів, первинного, оперативного й бухгалтерського обліку, статистичної звітності, економічного аналізу тощо.
Здатність інформації знімати невизначеність - одна з найбільш важливих її властивостей, від яких залежить цінність інформації.
Обсяги та зміст інформації, потрібної різним суб’єктам управління, залежать від:
Тож для вироблення та прийняття конкретного управлінського рішення той чи інший менеджер має бути забезпечений релевантною інформацію - об’єктивною, повною, наданою в потрібний час, для конкретної особи і під конкретну ціль.
Тому до інформації, що використовується в управлінні системою, пред’являється ряд вимог:
Інформацію, що використовується в управлінні, класифікують за різними ознаками (табл. 7.1):
Таблиця 7.1
Класифікація інформації
|
Класифікаційна ознака |
Вид інформації |
|
за формою відображення |
візуальна (графіки, таблиці, табло та ін.) аудіо аудіовізуальна (поєднує інформацію у формі зображення і звуку) |
|
за формою подання |
цифрова буквена кодована |
|
за характером носіїв інформації |
документована недокументована |
|
за призначенням |
планова обліково-бухгалтерська звітна статистична виробничо-оперативна розпорядча довідкова нормативна |
|
за напрямом руху |
вхідна вихідна |
|
за стабільністю |
умовно-перемінна умовно-постійна |
|
за способом відображення |
текстова (алфавітна, алфавітно-цифрова) графічна (креслення, діаграми, схеми, графіки) |
|
за способом обробки |
піддається механізованій обробці не піддається механізованій обробці |
|
за порядком виникнення |
первинна (несистематизовані дані) похідна (відомості, що пройшли процес попереднього «очищення» і систематизації) кінцева (інформація дає можливість ухвалювати обґрунтовані управлінські рішення |
|
з погляду ступеня надійності |
достовірна (якщо її не можна поставити під сумнів) ймовірнісна |
|
за періодичністю |
змінна добова декадна квартальна тощо |
Поширеним носієм інформації, за допомогою якого реалізуються управлінські функції є документ.
За державним стандартом України (ДСТУ 2732-94), документ - це матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку і має згідно з чинним законодавством юридичну силу.
Тобто, документом називають
.
Приблизно 12% управлінської інформації представлено в електронній формі, структуровано зберігається і управляється за допомогою системи управління базами даних; приблизно 15% неструктуровані дані в електронній формі (як правило це текстова інформація); біля 73% інформації традиційно зберігається на папері.
Групи документів
У свою чергу, текстові документи поділяють на:
загальні - документи, якими оформляють різні дії, відносини (накази, прохання, вимоги);
стандартні - документи, оформлення яких передбачено в певній послідовності і за суворо обов'язковими правилами (доручення, свідоцтво про народження. бланки планових докуменпв тощо);
типові – документи, для яких суворо визначені не тільки форма, а й зміст (типовий договір)
1) іформаційні документи і документи колегіальних органів
управління:
а) службові листи, службові телеграми, телефонограми, до-
відки, доповідні, пояснювальні та службові записки;
б) протоколи,стенограми.
2) організаційно-розпорядчі (адміністративні або ділові) документи - застосовуються в процесі здійснення організаційно-розпорядчих функцій управління:
а) організаційні - статути, положення, інструкції, правила внутрішнього розпорядку, загальний алгоритм управління та ін.;
б) розпорядчі - рішення, розпорядження, накази, поста-
нови, ухвали;
3) обліково-фінансові документи - оформлення відкриття розрахунків у банку, заяви, зобов'язання, відмови від акцепту, акти, трудові угоди, доручення;
4) документи з особового складу кадрів - документи про прийняття на роботу, підготовку і перепідготовку персоналу у зв'язку з розвитком виробництва,
заяви про прийом на роботу, характеристики, накази по особовому складу, документи-контракти;
5) документи з господарсько-договірної діяльності - договори на поставки, підряди, про майнову відповідальність матеріально-відповідальних осіб, господарські договори в науковій діяльності, у взаємовідносинах підприємств і банку, в попередній діяльності по створенню нових форм господарювання;
6) документи з господарсько-протекційної діяльності - протоколи розбіжностей до угод, комерційні акти, претензійні листи, позовні заяви;
7) документи з зовнішньоекономічної діяльності - документи з організації зовнішньоекономічних зв'язків, документи щодо створення спільних зв'язків, документи по створенню спеціальних підприємств.
Документи одного виду мають загальне призначення і єдиний формуляр.
Формуляр –
.
Реквізит –
.
За призначенням ділові документи мають вид оригіналу, копії, дубліката, витягу.
Оригінал - основний вид документа, його перший або єдиний примірник. Оригінал має підпис уповноваженої особи і у разі потреби оформляється штампом і печаткою.
Точне відображення оригіналу називається копією. На копії повинен бути штамп підприємства, а в правому верхньому куті - позначка «Копія». її засвідчують проставленням нижче реквізиту «Підпис» засвідчувального надпису «Вірно». При цьому пишуть назву посади працівника, який засвідчив копію, його особисті підписи і дату.
Витяг (із офіційного документа) відображає тільки частину певного документа (наприклад, виписка із постанови зборів акціонерів, з наказу директора підприємства та ін.). На відміну від оригіналу і копії, виписки не підписують відповідальні особи, їх тільки засвідчують.
Дублікат - повторний примірник офіційного документа, який має юридичну силу оригіналу. Він видається у разі втрати оригіналу і має однакову юридичну силу.
На практиці оперативність управління безпосередньо залежить від швидкості обробки і доставки документів, вірогідності інформації, включеної у документ, стійкості системи приймання і передачі документованої інформації, організації пошуку, зберігання і використання документів, тобто чіткості роботи інформаційної системи організації.
Інформаційна система (ІС) —
ІС складається з:
Система об’єктивного інформаційного забезпечення менеджменту, як і будь-яка інша інформаційна система, включає як складову частину інформаційну базу.
Інформаційна база є сукупністю певним чином організованої, збережуваної та контрольованої інформації, зафіксованої на різних носіях, яка відображає стан і процеси, які відбуваються на об’єкті управління та в його зовнішньому середовищі.
Види інформаційних систум організації
Контрольні запитання
ТЕМА 8. Комунікації в менеджменті
Питання 1. Сутність та етапи процесу комунікації
У вузькому розумінні комунікації – це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами, який забезпечує їх взаєморозуміння.
Для здійснення процесу комунікації необхідні 4 елементи:
В процесі комунікації виділяють такі етапи (рис. 8.1):
Розглянемо детальніше зміст кожного з етапів процесу комунікації.
Рис. 8.1. Етапи комунікаційного процесу
1. Процес комунікації починається з формулювання концепції обміну інформацією. На цьому етапі відправник вирішує, що конкретно, яку саме інформацію він бажає зробити предметом комунікації. При цьому відправник має:
а) чітко уявляти собі мету такої комунікації (навіщо вона здійснюється і чого він намагається у кінцевому результаті досягти);
б) чітко усвідомлювати відповідність концепції комунікації конкретній ситуації (чи доречний за теперішньої ситуації обмін даною інформацією з іншою конкретною особою).
2. Кодування – це процес трансформації (перетворення) концепції комунікації у повідомлення за допомогою слів, інтонацій голосу, рисунків, жестів, виразів обличчя тощо. Повідомлення є реальним фізичним продуктом процесу кодування інформації.
Результативність кодування залежить від:
На цьому ж етапі вибирається канал для передавання повідомлення.
Канал комунікації – це засіб, за допомогою якого передається інформація. На вибір каналу комунікації впливають такі фактори:
Для підвищення результативності комунікації рекомендується використовувати два або більше каналів для передавання повідомлення.
3. Передавання повідомлення по каналу являє собою фізичну доставку повідомлення від відправника до одержувача. На цьому етапі суттєвим є вплив перешкод ("шумів"). Перешкоди – це все те, що спотворює (викривлює) сутність або зміст повідомлення. Вони практично завжди супроводжують комунікації. Діяльність менеджера по управлінню комунікаціями багато у чому пов’язана із з’ясуванням причин шумів і послабленням їх впливу на комунікацію.
4. Декодування означає перекладання отриманого повідомлення у форму, зрозумілу для отримувача. Коли символи, обрані відправником, мають одне і те саме значення для отримувача повідомлення, останній зрозуміє (усвідомить), що мав на увазі відправник. Але одержувач може тлумачити сутність та зміст повідомлення інакше ніж його розумів відправник. До того ж слід враховувати вплив на процес передавання повідомлення різних перешкод (шумів).
5. Зворотній зв’язок - процес, в якому відправник і одержувач міняються місцями. В процесі зворотнього зв’язку отримувач повідомлює відправнику про те, як він зрозумів зміст повідомлення. При цьому одержувач:
Відпрвник, в свою чергу:
Безумовно, наявність зворотнього зв’язку збільшує тривалість комунікації, ускладнює процес, але підвищує його ефективність, забезпечує впевненість у правильності інтерпретації концепції комунікації.
Питання 2. Методи і види комунікацій
Люди постійно обмінюються інформацією незалежно від того, чи знаходяться вони в організації, чи ні. Тому в загальному випадку процес комунікації стосується взаємодії поміж людьми взагалі. Для характеристики процесов комунікації між двома або більше особами застосовують термін “міжособові комунікації”.
Усередені організації її співробітники грають певні ролі, діють в умовах ієрархії влади. Все це зрештою вносить суттєві зміни в характер комунікації, ускладнює їх. Тому для позначення процесів комунікації в межах організації використовують поняття “організаційні комунікації”.
Виділяють три основні методи міжособових комунікацій:
Усні комунікації – найпоширений метод обміну інформацією між людьми. До популярних форм усної комунікації відносяться: промови; групові дискусії; розмови по телефону; розповсюдження чуток тощо.
Перевагами усної комунікації є:
До недоліків усної комунікації слід віднести:
Письмові комунікації також широко використовується на практиці. Формами письмової комунікації виступають: накази; розпорядження, листи, звіти і багато інших засобів комунікації, які використовують письмові символи.
Переваги письмової комунікації:
Письмові комунікації використовують перш за все у випадках, коли потрібно щонайточніше передати зміст складної та об`ємної інформації.
Невербальні комунікації – це такий обмін інформацією, який здійснюється без використання слів (натомість застосовуються різні символи). Функціями невербальної комунікації є: доповнення і заміна мови; відображення емоційного стану партнерів по комунікаційному процесу.
Класифікація невербальних засобів комунікації представлена в табл.8.1.
Таблиця 8.1.
Класифікація невербальних засобів комунікації
|
Основні системи невербальних засобів комунікації |
Елементи системи |
|
1. Рухи частин тіла |
Жести, міміка, вираз обличчя, посмішки, доторкання, пози |
|
2. Мова |
Інтонації голосу, його діапазон, прискорення або сповільнення мовлення |
|
3. Простір |
Просторові форми організації спілкування: наближеність до співробітника, розстановка меблів, розміри і місцезнаходження офісу фірми тощо |
|
4. Час |
Завчасний прихід, точний початок комунікації, запізнення |
|
5. Рух очей |
Погляди, частота поглядів, їх тривалість, зміна статики та динаміки, уникнення погляду |
Комунікації класифікують наступним чином
1. В залежності від статусу комунікації (санкціоновані, чи несанкціоновані вищим керівництвом) :
формальні комунікації є наслідком ієрархії влади в організації, відповідають прямому ланцюгу команд і є частиною комунікацій, необхідних для виконання певної роботи в організації.
неформальні комунікації виникають спонтанно, несанкціоновані менеджментом. Вони підтримують формальні комунікації, заповнюють розриви, що існують у формальних комунікаціях і переслідують такі цілі:
– надають можливість робітникам організації задовольнити потреби в соціальній взаємодії;
– здатні спростити комунікації, створюючи альтернативні, часто більш швидкі та ефективні проти формальних, канали обміну інформацією.
2. За характером спрямованості:
Міжрівневі комунікації:
Нисхідні комунікації – це передавання інформації з вищіх рівнів управління на нижчі. Вони використовуються для спрямування, координації і оцінки діяльності підлеглих. За допомогою нисхідних комунікацій підлеглим передається інформація про поточні завдання, рекомендовані процедури, прийняті рішень тощо.
Висхідні комунікації – це передавання інформації з нижчих рівнів управління на вищі. За допомогою таких комунікацій керівники отримують інформацію про стан справ на нижчих рівнях управління, а саме: про поточні проблеми робітників, про хід виконання поставлених задач, про те, що може сприяти вдосконаленню діяльності організації тощо. Обмін інформацією по висхідній здійснюється у формі звітів, пропозицій, пояснювальних записок тощо. Висхідні комунікації мають тенденцію до більшого викривлення інформації проти нисхідних .
Горизонтальні або бокові комунікації - відбуваються між членами однієї групи або співробітниками рівного рангу. Вони необхідні для того, щоб прискорити і полегшити обмін інформацією в організації, координувати і інтегрувати різні функції в організації. Горизонтальні комунікації можуть бути як формальними, так і неформальними.
Діагональні комунікації.ї – це комунікації, які перехрещують функції і рівні управління організації, проходять крізь них. Вони важливі в ситуаціях, коли члени організації не можуть здійснювати ефективний обмін інформацією по іншим каналам.
Питання 3. Комунікаційні мережі
Комунікаційна мережа — це з'єднання певним чином учасників комунікаційного процесу за допомогою інформаційних потоків.
В теорії управління виділені п`ять базових (первинних) типів комунікаційних мереж (рис. 8.2):
Ланцюгова Y-мережа Розкладена мережа Кільцева Мережа повного
мережа мережа взаємозв’язку
Рис. 8.2. Комунікаційні мережі
Вибір типу комунікаційної мережі залежить від цілей, які ставить перед собою менеджер. На рис.8.2. надано характеристику типів комунікаційних мереж залежно від необхідної швидкості передавання повідомлення, необхідної точності повідомлення, ймовірності наявності лідера, морального стану підлеглих.
|
Критерії оцінки |
Базові типи мереж |
||||
|
Ланцюгова |
Y-мережа |
Розкладена |
Кільцева |
Повного взаємозв’зку |
|
|
1. Швидкість передавання повідомлення |
|||||
|
2. Точність повідомлення |
|||||
|
3. Ймові рність наявності лідера |
|||||
|
4. Моральний стан підлеглих |
Питання 4. Управління комунікаційними процесами
Управління комунікаційними процесами в організації включає:
Існує багато факторів, що перешкоджають здійсненню ефективної комунікації, основними з яких є:
1. Фільтрація. Коли робітник говорить те, що бажає почути його керівник. Фільтрація є функцією: а) конфлікту між сферами компетенції; б) конфлікту інтересів і потреб відправника і одержувача повідомлення; в) висоти структури організації (чим вище рівень управління, тим більше умов для фільтрації); г) отриманого досвіду попередніх негативних комунікацій.
2. Вибіркове сприйняття. Одержувач краще сприймає ту інформвацію, яка відповідає його потребам, мотивації, досвіду та іншим особистим характеристикам.
3. Семантичні бар’єри. Однакові слова мають різне значення для різних людей. Вік, освіта, культурне середовище – три найбільш важливих фактора, які впливають на значення слів, що використовуються в процесі комунікаціїй.
4. Поганий зворотній зв’язок.
5. Культурні відмінності (розбіжності) між відправником і одержувачем інформації.
6. Інформаційні перевантаження. Вони виникають внаслідок неефективного розподілу повноважень між керівниками і винконання ними функцій, які не властиві їх рівню управління.
Основними методами, що допомагають вирішувати такі проблеми, є:
Контрольні запитання
Список рекомендованої літератури
Додаток 1
Еволюція розвитку виробничих систем
|
Епоха історичного розвитку виробничих систем |
Передумови розвитку |
Відношення підприємців до ринку |
Завдання підприємців |
Взаємини з державою і громадськими організаціями |
|
1. Масове виробництво (до 30-х років ХХ ст.) |
- створення мережі залізниць; - винахід парової і хлопкоочисної машин; - розробка процесу виплавки стали; - упровадження технології; - вулканізації гуми; - поява "фірми" як соціального інституту; - необмежений попит на ринку, обумовлений ціною |
- прагнення «задушити» або поглинути суперника; - успіх фірм, що пропонують мінімальну ціну |
- створення і упровадження нових промислових технологій; - розробка відповідної системи організації виробництва; - зниження витрат виробництва |
- практично відсутність утручання держави в підприємницьку діяльність; - мінімальний політичний і соціальний контроль |
|
2. Масовий збут (до серед. 50- х років) |
- насичення ринкового попиту на основні товари народного споживання; - зміна структури попиту на користь більш якісних товарів; - виникнення потреби у міжгалузевих організаційних зв'язках; - нерівномірність науково-технічного розвитку країн |
- орієнтація підприємців на ринковий попит; - розвиток виробництва з деякою втратою ефективності |
- ринкові критерії ефективності; - підвищення змістовності праці; - участь працівників у прийнятті поточних рішень; - розвиток системи маркетингу |
- початок створення політичного і соціального контролю з боку суспільства; - державне забезпечення протекціонізму; - сильне утручання у діяльність підприємництва в роки війни |
|
3. Постіндустріальна епоха (кінець 50-х років ХХ ст.) |
- недолік природних і інших ресурсів; - розробка нових технологій; - поява нових конкурентів; - зміна співвідношення і ролі галузей (старіння традиційних і виникнення нових); - зміна структури попиту |
- інтернаціоналізація діяльності на ринку (виникнення і розвиток ТНК); - урахування міжнародного характеру конкуренції; - увага до низькоприбуткових ринків поряд з високо і середньо- прибутковими |
- збереження завдань епохи масового збуту; - забезпечення довгострокового і стратегічного планування; - підтримка прошарку управлінців і соціальної гармонії у колективі; - удосконалювання системи маркетингу |
- посилення соціально-політичних зв'язків фірм із зовнішнім середовищем; - перерозподіл соціальних пріоритетів на користь екології, боротьби з інфляцією; - монополістичні обмеження |
Хронологія наукових підходів до управління
5 тис. років до н е. Шумери. Писемність, реєстрація фактів.
4 тис. років до н е. Стародавній Єгипет. Організація, планування, контроль.
3 тис років до н.е. Стародавній Єгипет. Децентралізація в організації управління, письмові запити, використання рекомендацій «штабу».
2 тис. років до н.е. Стародавній Єгипет. Централізація в організації управління, посилення відповідальність за якість робіт.
I тис. років до н.е. Китай. Визнання необхідності організації, планування, спеціалізації, керівництва і контролю.
400 років до н.е. Сократ. Формулювання принципу універсальності менеджменту. Ксенофонт. Визнання менеджменту як особливого виду мистецтва.
350 років до н.е. Платон. Формулювання принципу спеціалізації.
325 років до н.е. Олександр Македонський. Формування штабу.
284 рік до н.е. Диоклетіан. Делегування повноважень.
1436 р. Арсенал Венеції. Облік витрат виробництва. Чеки і баланси для контролю, присвоювання номерів при інвентаризації, використання методу конвеєра, контроль товарних запасів і собівартості.
1500 р. Томас Мор. Аналіз наслідків поганого менеджменту і керівництва.
1525 р. Никколо Макиавелли. Усвідомлення принципу масової згоди, цілеполягання в організації, визначення якостей керівника.
1725 р. Іван Тихонович Ціпків. Діапазон контролю, рівномірне завантаження виконавців, тестування, облік, контроль, дотримання ритмічності трудових процесів.
1767 р. Адам Смит. Застосування принципу спеціалізації до промислових робітників, розрахунок оплати праці, потреби «економічної» людини.
1790 р. Олександр Суворов. Принципи навчання і виховання воїнів. Наука перемагати.
1810 р. Роберт Оуэн. Узагальнення особистого досвіду управління, відповідальність за підготовку робітників.
1843 р. Джон Стюарт Мкяль. Розкрив негативні наслідки нерівності в розподілі і незацікавленість найманого робітника в праці, як наслідок такого розподілу.
1861 р. Карл Маркс. Досліджував генезис капіталу, процес праці і збільшення вартості, робочий день і його границі, кооперацію, поділ праці, мануфактуру, машини я велику промисловість, форми і системи заробітної плати й ін.
1860—1870 р. Московське вище технічне училище (нині МГТУ ім. Н.Э. Баумана). Методика раціоналізації трудових рухів.
1886 р. Генрі Таун. Обґрунтування та концептуальні основи міста і ролі менеджменту в організації. Праця «Інженер як економіст».
1888 р. Джозеф Вартон. Розробка курсу підприємницького менеджменту для коледжу.
1900—1911 рр. Фредерик Тейлор. Розробив основи наукового менеджменту. Досліджував витрати робочого часу, увів подвійну систему оплати робіт, указав місце і роль менеджера у функціонуванні організації.
1900—1907 р. Макс Вебер. Принципи раціональної бюрократії.
1910 р. Хьюго Манстерберг. Застосування принципів психології в практиці менеджменту.
1911 р. Семенов И., Пэйкин А. Курс лекцій по організації заводського господарства.
1911 р. Харлоу С. Персон. Організував першу наукову конференцію по менеджменті.
1916 р. Генрі Файоль. Управління як особливий вид діяльності: технічна, комерційна, фінансова, забезпечення безпеки виробництва. Розробив принципи управління, від яких залежить успіх організації, указав на необхідність викладання менеджменту як спеціалізованого курсу.
1920 р. Петербурзький політехнічний інститут, Московське вище технічне училище. Сформульовані «закони» наукової організації виробництва і НОТ.
1920 р. Богданов А.А Розробив принципи нової науки про закони організації, що діють у техніці, економіці і політиці, а також указав на необхідність їх системного вивчення.
1927 р. Элгон Мэйо. Соціологічна концепція групових устремлінь, перенесення центра уваги з виробничих задач на людину, школа людських відносин, мотиви людської діяльності.
1930 р. Мері П. Фоллет. Філософія менеджменту, заснована на індивідуальній мотивації, груповий підхід до вирішення проблем.
1935 р. Ермгоккий О.М. Методологія раціоналізації управлінської праці, закон організаційної суми. Прийшов до висновку, що в майбутньому все стануть керівниками.
1938 р. Честер Бернард. Теорія організації, соціологічні аспекти менеджменту.
1938 р. Гостев А.К. Розробка концепції вузької бази, вузького місця: робітник у верстата є директор свого підприємства. Формула: «розрахунок — установка — обробка — контроль — облік — систематика — розрахунок», НОТ необхідно починати з окремої людини.
1939 р. Керженцев П.М. Теорія організаційної діяльності. Загальні риси управління людьми.
1939— 1962 р. Канторович Л.В., Новожилов В. В., Кумпас Т., Данциг Дж., Струмилін С.Г. ін. Лінійне програмування, математичне моделювання, теорія ігор, застосування системи матеріальних балансів, методів побудови індексу продуктивності праці, нормативних моделей.
1948 р. Норберт Вінер йін. Упор на системний аналіз і теорію інформації.
1950 р. Дунаєвський Ф.Р. Теорія адміністративної ємності, тобто здатність керувати визначеною кількістю людей.
1950-2000 рр. Друкер П.Ф. Загальний практичний менеджмент. Обгрунтувал принципи теорії менеджменту з позицій практики управління бізнесом.
1960 р. Дуглас Мак-Грегор. Довів, що відношення менеджера до підлеглих істотно впливає на продуктивність їх роботи і клімат в організації. У теорії «X» затверджував пріоритет контролюючого менеджера, у теорії «У» — принцип поділу відповідальності.
1960 рр. Бір С. Модель життєздатної організації. Кібернетичний підхід до менеджменту, розроблений С. Біром на основі теорій Н.Вінер, Р.У.Ешбі, К.Шеннона, Дж. фон Неймана. Зараз розвивається із залученням теорії систем, науки про складність, аутопойесіса, синергетики. Цей напрямок сприйнято Сент-Галленскім центром менеджменту (Швейцарія) під рук-вом проф. Ф. Маліка (Fredmund Malik), де ще в 1970-і Х. Ульріхом (Hans Ulrich) була розроблена системна модель менеджменту
1965 р. Ігор Ансофф. Модель стратегічного планування.
1968 р. «Bridgstone», Японія. Хосин канрі - Hoshin kanri. Принцип розгортання стратегії, політики і цілей компанії (зпіймай м’яч ).
1972 р. «Тойота», Японія. Виробнича система Тойоты (канбан, точно в час, автономізація виробництва.) TPS - Toyota Production System
1972 р Японія. TPM - Total Productive Maintenance. QFD - Quality function deployment,
СФК – Структурування функції якості. Один з підходів до організації процесу планування, призначений для добування інформації про те, що насправді хоче споживач і перетворення того, що хоче споживач, в напрямки та дії, які змогли б розгорнутися по горизонталі від планування, через інженерні опрацювання до виробництва.
1972 р. Гвишиани Д.М. Систематизація й аналіз американської теорії управління.
1975 р. Генрі Мініберг. Аналіз організаційних структур від машинної бюрократії до «адхок»-кратии.
1980 рр. Японія. 5S, Упорядкування. Система організації робочого місця, заснована на візуальному контролі, включає в себе п'ять принципів, кожен з яких по-японськи починається з букви «С». Сейра - організація - видалення непотрібного. Сейтон - акуратність - упорядкування розміщення предметів. Сейс - прибирання - очищення робочого місця. Сейкецу - стандартизація - регулярно виконувати правила прибирання, впорядкування та очищення. Сіцуке - дисципліна - формування звички дотримуватися чистоту і порядок.
1980 рр. Фейгенбаум А., Демінг Э. TQM – Total Quality Management. Загальний менеджмент на основі якості, принципи викладені в стандарті ISO 9004:2000. «Motorola». Управління на основі модифікованих статистичних методів
1980 рр. Решке Х., Шелле Х. Бирн Дж. (амер.), Шапіро В.Д (рос.). Поєднання орієнтації на споживача з залученістю персоналу привело до створення проектного стилю управління. при цьому як би зникають ієрархічні рівні організації, і жорстка вертикальна ієрархічна структура управління, що виникла на початку цього століття в результаті процесу поділу управлінської праці, змінюється гнучкої матричної (площинний) організацією
1981 р. Г. Кунц і С. О'доннел. Дослідження системного і ситуаційного підходів до управлінських функцій.
1985 р. Р- Акофф. Стратегічне планування розвитку фірми, корпорації.
1986 р. Г. Харрингтон й ін. Аналіз управління якістю.Розвиток менеджменту якості
1986—1990 р. Посилення уваги американських і японських менеджерів до організаційної культури.
1987-2000 рр. QMS – Quality Management Systems. Система менеджмента якості.
1990 рр. Сенге П.М. Розробив принципи глибинних змін - організаційних реформ, в ході яких досягається зміна цінностей, прагнень і поведінки людей при одночасній зміні процесів, методів, стратегій і систем. Глибинних змін супроводжує процес навчання. Організація не просто починає робити щось нове; вона нарощує можливості, для того щоб діяти по-новому, щоб бути готовою до подальших змін.
1990 рр. Хаммер М., Чампи Дж (ам.) Ойхман Е.Г., Попов Э.В. (рос.). Реінжиніринг по самому своєму визначенню увазі не еволюційну, а революційну перебудову різних сфер діяльності організації (підприємства).
1990 рр. д-р Джуран. Правила 85/15. Перенесення відповідальності за погану якість роботи з виконавця (робітника, інженера і т.п.) на менеджера. Правило 85/15, що означає: 85% проблем, що виникають в роботі, визначаються самою системою (процесом), і тому за них відповідальні менеджери, керуючі системою (процесом), і лише 15% проблем виникає з вини безпосередніх виконавців.Основні принципи керівництва: прийняття науково-обгрунтованих рішень на основі аналізу повної і доброякісної інформації, зібраної і обробленої за допомогою сучасних методів (включаючи статистичні методи збору та аналізу даних); відмова від авторитарного стилю керівництва і перехід до лідерства;
як можна більш глибоке і повне делегування повноважень на всіх рівнях, супроводжуване відповідним наділенням відповідальністю; постійне навчання всіх, скрізь і завжди; робота компанії за принципом "ми всі разом робимо одну справу"; визнання майже 100%-й відповідальності менеджерів за роботу системи.
1990—2000 р. Нові підходи до визначення ролі технічної і технологічної бази сучасного виробництва і сфери послуг. Посилення уваги у всіх країнах до організаційної культури і демократизації управління. Бенчмаркінг - це систематичне зіставлення тих чи інших елементів власної діяльності з кращими аналогами в цілях взаємного вдосконалення. На зміну масової виробництву йде новий тип виробництва - "щадне" або "дбайливі" виробництво. Навчання стає формою життя
Зміст
|
1 |
Тема 1. Поняття та сутність менеджменту |
3 |
|
2 |
Тема 2. Основні етапи еволюції управлінської думки |
9 |
|
3 |
Тема 3. Закони і принципи управління |
20 |
|
4 |
Тема 4. Функції менеджменту |
27 |
|
5 |
Тема 5 . Внутрішнє і зовнішнє середовище організації |
30 |
|
6 |
Тема 6. Методи і моделі менеджменту |
38 |
|
7 |
Тема 7. Управлінські рішення |
47 |
|
8 |
Тема 8. Комунікації в менеджменті |
57 |
|
9 |
Тема 9. Планування в організації |
63 |
|
10 |
Тема 10. Організаційна діяльність як загальна функція менеджменту |
71 |
|
11 |
Тема 11. Організаційні структури управління |
76 |
|
12 |
Тема 12. Моделі процесу мотивації |
82 |
|
13 |
Тема 13. Вплив, влада, лідерство |
92 |
|
14 |
Тема 14. Теорії лідерства |
95 |
|
15 |
Тема 15. Контролювання та регулювання як загальні функції менеджменту |
101 |
|
16 |
Тема 16. Відповідальність і етика в менеджменті |
107 |
|
17 |
Тема 17. Ефективність менеджменту |
111 |
|
Список рекомендованої літератури |
116 |
|
|
Додаток |
117 |
PAGE 1