Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Охоро́на довкі́лля (рос. охрана окружающей среды, англ. environmental protection / control / conservation, нім. Umweltwissenschaften) — система заходів щодо раціонального використання природних ресурсів, збереження особливо цінних та унікальних природних комплексів і забезпечення екологічної безпеки. Це сукупність державних, адміністративних, правових, економічних, політичних і суспільних заходів, спрямованих на раціональне використання, відтворення і збереження природних ресурсів землі, обмеження негативного впливу людської діяльності на навколишнє середовище.
Це більше ніж наукова дисципліна, перш за все - екологія, з якою її найчастіше розуміють чи плутають. Визначною особливістю є практичний напрям діяльності і широкий спектр соціально-культурних і природних відносин, яких вона стосується. В кол. СРСР перший університетський курс на цю тему більше 30 років читав Кавтарадзе Дмитро Миколайович, який також був засновником і керівником однойменной лабораторії в МДУ ім. М.В. Ломоносова. На її базі були розроблені і впроваджені у навчальний процес по всьому СРСР ділові і імітаційні ігри, які дозволяють на практиці відчути характер природоохранної діяльності, побачити цілісність і взаємопов'язаність світу.
Включає охорону атмосферного повітря, вод суші та вод Світового океану, земель, флори і фауни, геологічного середовища.
Мета О.н.с. (охорона навколишнього середовища) – протидія негативним змінам у навколишньому середовищі, які мали місце в минулому, відбуваються зараз або можуть бути.
Актуальність О.н.с., що перетворилася в глобальну проблему, пов’язана г.ч. зі зростаючим антропогенним впливом. Це зумовлено демографічним вибухом, урбанізацією, що прискорюється, і розвитком гірн. розробок і комунікацій, забрудненням навколишнього середовища відходами, надмірним навантаженням на орні землі, пасовища, ліси, водойми. У результаті гірничо-техн. діяльності у світі порушено не менше 15 – 20 млн га земель, з них 59% площі використано під різні гірничі виробки, 38% – під відвали пустої породи або відходів збагачення, 3% – місця осідання, провалів і ін. порушень поверхні, пов’язаних з підземними розробками. Інколи порушення правил ведення гірничих робіт чи масштабна аварія призводить до катастрофічних незворотних наслідків.
Заходами, спрямованими на охорону довкілля можуть бути:
Обмеження викидів в атмосферу та гідросферу з метою поліпшення загальної екологічної обстановки.
Створення заповідників, заказників і національних парків з метою збереження природних комплексів.
Обмеження лову риби, полювання з метою збереження певних видів.
Обмеження несанкціонованого викидання сміття. Використання методів екологічної логістики для тотального очищення від несанкціонованого засмічення території регіону.
Охорона водних ресурсів - це сукупність правових, організаційних, технологічних, економічних, наукових і соціальних заходів, спрямованих на попередження та усунення забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів з метою оптимального задоволення потреб населення та галузей економіки у воді нормативної якості.
Проблема забруднення та виснаження в о д н и х р е с у р с і в викликана зростанням використання води промисловістю, сільським і житлово-комунальним господарствам, з одного боку, і забрудненням водних об'єктів – з іншого. Щорічно людством використовується в середньому до 6000 км3 води, з них в сільському господарстві близько 3400, промисловості 2200, на господарсько-побутові потреби 400 км3. Забруднення багатьох водних об’єктів суші (особливо в країнах Зах. Європи і Півн. Америки) і вод Світового океану досягло небезпечного рівня. Щорічно в океан потрапляє (млн т): 0,2 – 0,5 отрутохімікатів; 0,1 – хлорорганічних пестицидів; 5 – 11 – нафти і ін. вуглеводнів; 10 – хімічних добрив; 6 – фосфорних сполук; 0,004 – ртуті; 0,2 – свинцю; 0,0005 – кадмію; 0,38 – міді; 0,44 – марганцю; 0,37 – цинку; 1000 – твердих відходів; 6,5 – 50 – твердого сміття; 6,4 – пластмас. У Півн. Атлантиці нафтова плівка займає 2 – 3% площі. Найбільш забруднені нафтою Північне і Карибське моря, Персидська затока, а також прилеглі до Африки і Америки ділянки, де здійснюється її перевезення танкерним флотом.
Одна з головних екологічних проблем пов’язана з погіршенням стану земельних ресурсів. За історичний час внаслідок вияву прискореної ерозії, дефляції і ін. негативних процесів людство втратило майже 2 млрд га продуктивних земель.
До утворення пустель схильна площа в 4,5 млрд га, на якій проживає бл. 850 млн чол. Пустелі швидко розвиваються (до 5 – 7 млн га на рік) у тропіч. р-нах Африки, Азії і Америки, а також у субтропіках Мексики. Швидкість зникнення лісів становить 6 – 20 млн га на рік.
Важлива для людства проблема – охорона г е о л о г і ч н о г о с е р е д о в и щ а, тобто верхньої частини літосфери, яка розглядається як багатокомпонентна динамічна система, що перебуває під впливом інженерно-господарської діяльності людини і, в свою чергу, певною мірою визначає цю діяльність. Найголовніший компонент геологічного середовища – гірські породи, що містять нарівні з твердими мінеральними і органічними компонентами гази, підземні води. Особливо великий негативний вплив на довкілля від техногенних катастроф, найбільша з яких у ХХ ст. – на Чорнобильській атомній електростанції – сталася в Україні.
О.н.с. суттєвим чином залежить від технічного рівня вугільної енергетики. Прикладом системних дій у подоланні екологічних ризиків є вугільна енергетика Європи. У ФРН на початку XXI ст. стала до ладу модельна вугільна ТЕС, в процесі роботи якої викиди вуглекислого газу в атмосферу відсутні. Впровадження цієї технології у комерційному масштабі планується з 2014 р. Сучасні екологічночисті вугільні ТЕС запроектовані у Великобританії. У Данії в 2006 р. запущено пілотний проект найбільшої у світі очисної установки димових газів (у проекті задіяно 30 компаній і 11 країн Європи, скорочення емісії вуглекислого газу – 90%).
У США планується найближчим часом ввести в дію 80 ТЕС, які мають підвищений к.к.д. і новітнє очисне обладнання. Але найбільший приріст світового використання вугілля – 90% до 2020 р. – передбачається за рахунок вугільних енергетик Китаю та Індії, в яких стан О.н.с. порівняно нижчий.
Комплексна О.н.с. здійснюється на рівні підприємств, населених пунктів, регіонів, держав і глобально – в масштабах всієї планети. Велика робота ведеться під егідою ООН, з ініціативи якої в 1972 р. створена постійно діюча Програма ООН по довкіллю (ЮНЕП). У рамках ООН природоохоронні проблеми вирішують також: Всесвітня метеорологічна організація (ВМО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ), Міжнародна морська організація (ММО), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку (МКНСР), ЮНЕСКО та ін. Велику увагу проблемам О.н.с. приділяють Організація економічної співпраці і розвитку (ОЕСР), Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), Організація американських держав (ОАД), Ліга арабських країн з питань освіти, культури і наук (АЛЕКСО). Генеральна Асамблея ООН прийняла в 1982 р. Всесвітню хартію природи, яка є розвитком Стокгольмської декларації про довкілля (1972), і Всесвітню стратегію охорони природи, розроблену МСОП (1980). В останні десятиліття ХХ ст. під егідою ООН розроблена Концепція сталого розвитку, яка передбачає глобальні (в просторі і часі) підходи до О.н.с.
В Україні питання О.н.с. офіційно перебувають у компетенції Міністерства екології і природних ресурсів, але напряму стосуються кожного громадянина. Тому існує низка формальних і неформальних організацій, товариств і рухів охорони довкілля, що дозволяють діяти локально і більш оперативно, ніж державним структурам.
Охоро́на приро́ди (рос. охрана природы; англ. nature protection, nature conservation; нім. Naturschutz m) — комплекс заходів із збереження, раціонального використання і відновлення природних ресурсів Землі. Етика, наука, і дії, спрямовані на захист природного навколишнього середовища від забруднення, посиленої експлуатації й іншого шкідливого впливу життєдіяльності людини. Включає правові, технологічні, природничо-наукові, економічні, громадсько-політичні заходи міжнародного, державного, регіонального і локально-адміністративного рівня.
Основний акцент охорони природи є на підтримці основних екологічних процесів і екосистем у рівноважному стані, включаючи збереження природного світу і його біорізноманіття, біологічних ареалів, природних ландшафтів, екосистем та інших природних комплексів. Вторинний акцент робиться на збереження природних ресурсів та енергозбереження, які розглядаються як важливі для захисту світу природи.
Охорона природи була розпочата після науково-технічної революції, яка призвела до порушення рівноваги у відносинах між навколишнім середовищем і людиною у зв'язку з його активною та виснажливою дією на природу та виробничо-господарською діяльністю.
Наприкінці 1970-х проявлялася посилена увага людей до навколишнього середовища, було створено багато організацій з охорони навколишнього середовища, наприклад, «Всесвітній фонд природи», «Друзі Землі», «Ґрінпіс» (англ. Greenpeace), «Клуб Сьєрра» та інші. Глобальну стурбованість викликало руйнування озонового шару Землі, викликане хлорфторвуглецями, що привело до їхньої заборони, підвищені викиди двоокису вуглецю, що веде до парникового ефекту і знищення лісів.
Міжнародний союз охорони природи (МСОП; англійською — International Union for Conservation of Nature, IUCN) — міжнародна організація, метою якої є збереження природних ресурсів.
Заснована в 1948 році, головний офіс знаходиться в місті Гланд (Швейцарія). Членами організації можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. На теперішній час членами МСОП є 78 країн, 112 урядових та 735 неурядових організацій (в тому числі й українських), а також велика кількість вчених з 181 країни.
Основним уставним видом діяльності МСОП є допомога співтовариствам будь-якого виду у справі збереження біорізноманіття і впровадження екологічно чистих та сталих методів використання природних ресурсів.
МСОП об'єднує як державні, так і недержавні громадські організації. Вони визначають загальну політику МСОП, розробляють засади поточної роботи, та обирають Раду МСОП на Світових конгресах МСОП, що скликаються регулярно. Організації-члени можуть групуватись в Національні та Регіональні спільноти.
У складі МСОП існують 6 комісій, що опікуються оцінкою світових природних ресурсів та подають інформаційну та дорадчу допомогу щодо справ збереження біорізноманіття:
В МСОП розроблено наступну систему категорій природоохоронних територій:
Ia — Природній заповідник суворого режиму (Strict Nature Reserve)
Територія суші або моря, яка містить видатні або високо-репрезентативні зразки екосистем, геологічних або фізіологічних систем, та/або видів; доступна для наукового дослідження та екологічного моніторингу.
Ib — Місцевість природнього стану (Wilderness Area)
Велика територія незміненої або слабко зміненої суші та/або моря, що зберігає природній характер, без значного постійного населення, яка охороняється та підтримується шляхом, що забезпечує збереження її природного стану.
II — Національний парк (National Park)
Природня територія суші або моря, призначена для:
III — Пам'ятник природи (Natural Monument)
Територія, що містить один або більше специфічних природних або природно-культурологічних об'єктів, які мають видатну або унікальну цінність завдяки своїй рідкісності, збереженій типовості, естетичним якостям або культурологічній важливості.
IV — Територія збереження виду/місцеперебування (Habitat/Species Management Area)
Територія суші або моря, дозволена для активного використання при умові збереження деякого специфічного місцеперебування або деякого виду.
V — Охоронюваний ландшафт (Protected Landscape/Seascape)
Територія суші, моря або узбережжя, де взаємодія між людиною та природою з часом призвела до виникнення особливих утворень із значною естетичною, екологічною або культурною цінністю, частіше за все із значним біорізноманіттям. Охорона та збереження даного традиційного взаємодіючого комплексу є життєво необхідними умовами для для підтримки існування та еволюції такої території.
VI — Територія контрольованого природовикористання (Managed Resource Protected Area)
Територія, що містить здебільшого незмінені природні системи, використовувана протягом тривалого часу з умовою захисту та підтримки біорізноманіття на ній, за умови стабільного постачання нею в той самий час біологічних, мінеральних і т.ін. природніх ресурсів та послуг, які потребує місцеве населення.