Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція 11.
ОБМЕЖЕННЯ ТА ОБТЯЖЕННЯ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ
План:
Питання для самоконтролю:
Питання на самостійну підготовку:
Законодавство не розрізняє (і не розкриває) на сьогодні термінів "обмеження" та "обтяження", часто вони вживаються як синоніми.
Цивільне законодавство вживає термін "обтяження" і навіть визначає його стосовно рухомого майна як "право обтяжувана на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувана на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна". Таким чином, як бачимо, у цивільному законодавстві поняття "обтяження" та "обмеження" також чітко не розрізняються.
У правовій доктрині також існує підхід, за якими обтяженнями є будь-які права на земельні ділянки, окрім права власності, тоді як обмеження - це звуження меж суб'єктивного права, яке не випливає із права іншої особи.
Слід звернути увагу, що обмеження та обтяження прав на землю складають значну частину земельно-правового регулювання. Наявність значної кількості обмежень та обтяжень прав на землю обумовлена специфікою землі як об'єкта права.
На відміну від загального правила, встановленого ст. 4 Закону України "Про власність", ч. 2 ст. 319 ЦК України, ("власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону"), обсяг права користування земельною ділянкою є обмеженим і обумовлюється цільовим призначенням земельної ділянки: земельна ділянка може (і повинна) використовуватися лише за цільовим призначенням (ст. ст. 91, 96 ЗК України).
Існують також спеціальні обмеження права користування, пов'язані із встановленням територій із обмеженим режимом використання. Нижче розглядаються найбільш типові з таких обмежень.
Охоронні зони.
Охоронні зони можна визначити (легальне визначення відсутнє) як території із обмеженим режимом використання, що встановлюються навколо особливо цінних та/або вразливих об'єктів з метою їх фізичної охорони. Охоронні зони встановлюються, зокрема, навколо:
об'єктів природно-заповідного фонду (ч. 2 ст. 4, ст. ст. 18, 21, 39, 40 та ін. Закону України "Про природно-заповідний фонд");
об'єктів культурної спадщини (ч. 2 ст. 54 ЗК України, ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини");
об'єктів транспорту (ст. ст. 67-74 ЗК України, ст. 41 Повітряного кодексу України, ст. 11 Закону України "Про транспорт", ст. 6 "Про залізничний транспорт", ст. 11 Закону України "Про трубопровідний транспорт");
об'єктів зв'язку (ст. 75 ЗК України, ст. 10 Закону "Про телекомунікації", постанова КМ України "Про затвердження правил охорони ліній електрозв'язку" від 29.01.1996 № 135);
-об'єктів енергетики (ст. ст. 1, 19 Закону України "Про електроенергетику", постанова КМ України "Про затвердження Правил охорони електричних мереж" від 04.03.1997 № 209);
- геодезичних пунктів (ст. 22 Закону України "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність" від 23.12.1998, постанова КМ України "Про Порядок охорони геодезичних пунктів" від 19.07.1999 № 1284);
інженерних комунікацій (див. п. п. 21, 25, 28, 35 Єдиних правил ремонту, утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними і охорони, затверджених постановою КМ України від 30.03.1994 № 198).
Зони санітарної охорони.
Зона санітарної охорони - "територія і акваторія, де запроваджується особливий санітарно-епідеміологічний режим з метою запобігання погіршенню якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання, а також з метою забезпечення охорони водопровідних споруд" (ст. 1 Водного кодексу України).
Зони санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси: перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водопідвідного каналу; другий і третій пояси (обмеження і спостереження) включають територію, що відводиться для забезпечення охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання (ст. 35 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання").
Санітарно-захисні зони.
Санітарно-захисні зони - території з обмеженим режимом використання, де забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей (таке визначення випливає зі ст. 114 ЗК України). Встановлюються навколо шкідливих об'єктів з метою захисту населення та територій від їх впливу.
Спеціальні положення про зони санітарної охорони передбачені у ст. 24 Закону України "Про використання атмосферного повітря", ст. 45 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", ст. 15 Закону України "Про видобування та переробку уранових руд", ст. 20 Закону України "Про електроенергетику".
Розмір та особливості правового режиму санітарно-захисних зон визначаються актами законодавства про забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення.
Зони особливого режиму використання земель.
Зони особливого режиму використання земель - території з обмеженим режимом використання, які встановлюються навколо військових об'єктів з метою їх фізичної охорони, а також захисту населення та територій від впливу таких об'єктів (таке визначення випливає із ч. 1 ст. 115 ЗКУ, ст. 3 ЗУ «Про використання земель оборони».
Ст. З Закону України "Про використання земель оборони" відносить до зон особливого режиму використання земель прикордонну смугу. Правовий режим прикордонної смуги визначається ЗУ "Про державний кордон України" (ст. 18, 22-24), а також постановою КМ України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим".
Вже згаданою ст. З Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що навколо військових частин та оборонних об'єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об'єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.
Правила добросусідства.
Правилам добросусідства спеціально присвячена ст. 103 ЗК України:
"Стаття 103. Зміст добросусідства
1. Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі
способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається
найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове
забруднення тощо).
2. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не
використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
3. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати
при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та
використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних
технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо)."
На думку П. Ф. Кулинича, "право добросусідства в суб'єктивному аспекті являє собою сукупність прав власників та користувачів земельних ділянок на найбільш повне, безпечне та комфортне користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення. Цим правам кореспондує сукупність обов'язків власників та користувачів сусідніх (суміжних) земельних ділянок, які полягають у зміні характеру чи припиненні здійснюваної ними діяльності, яка хоча не суперечить цільовому призначенню належних їм земельних ділянок, але негативно впливає на сусідів (сусідні земельні ділянки)". На його думку, право добросусідства в об'єктивному розумінні є інститутом земельного права.
Різновидом обтяжень земельних ділянок є встановлення ренти емфітевзис, суперфіцій та сервітут.
Чинне цивільне законодавство України передбачає можливість відчуження земельних ділянок за договором ренти
Згідно із ч. 1 ст. 731 ЦК України, за договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій, стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі. "
До відносин ренти можуть застосовуватися правила про купівлю-продаж (якщо майно передасться у власність платника ренти за плату) або дарування (якщо майно передається безоплатно) - ч. 2 ст. 734 ЦК України.
Правилами про забезпечення виплати ренти (ст. 735 кодексу):
1. У разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно.
2. Платник ренти має право відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, лише за згодою одержувача ренти. У разі відчуження нерухомого майна у іншій особі до неї переходять обов'язки платника ренти.
3. Виплата ренти може бути забезпечена шляхом встановлення обов'язку платника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов'язків за договором ренти.
Емфітевзис - відчужуване речове право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб" (ст. 407 ЦК України). Правовому режиму емфітевзису присвячено Главу 33, ст. ст. 407-412 ЦК України. Земельним законодавством емфітевзис не передбачений.
Проблема. Принциповим є питання: чи можуть взагалі існувати види права землекористування, не передбачені земельним законодавством (емфітевзис, суперфіцій та ін.)? Деякі науковці вважають, що ні (О. І. Заєць, П. Ф. Кулинич. та ін.). Не можемо погодитися із таким висновком, як видається, він с недостатньо обгрунтованим.
Проблема. В Україні існує практика опосередкування договорами емфітевзису відносин із використання земельних ділянок для садівництва Між тим, використання земельної ділянки для садівництва передбачає можливість будівництва "необхідних будинків, господарських споруд тощо" (ч. З ст. 35 ЗК України), тому відносини сторін одночасно мають ознаки не лише емфітевзису, а й суперфіцію (права користування чужою ділянкою для забудови - див. нижче).
Суперфіцій - відчужуване речове право користування чужою земельною ділянкою для забудови (таке визначення випливає зі ст. 413 ЦК України). Суперфіцію присвячено Главу 34, ст. ст. 413-417 ЦК України.
Проблема. Виходячи із існуючої редакції ч. 2 ст. 2 ЗУ «Про плату за землю» власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. Земельний податок повинен сплачувати і власник, і емфітевта або суперфіціарій. що також здатне стримати розвиток відносин із використання земельних ділянок на праві емфітевзису та суперфіцію.
Важливою ознакою прав на чужі речі є визначення їх переліку виключно законом шляхом формулювання закритого переліку . Оскільки ці права є абсолютними, тобто встановлюють обов'язок для невизначеного кола осіб, ці особи повинні бути поінформовані про зміст і види таких прав.