Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Декларація прав людини
Так, наприклад, у статті 3 Загальної декларації прав людини закріплено таке твердження: «Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканість».
У частині ІІІ (ст. 6) Міжнародного пакту про громадянські та політичні права сказано:
1. Право на життя є невід'ємне право кожної людини. Це право охороняється законом. Ніхто не можу бути свавільно позбавлений життя.
2. У країнах, де не відмінено смертну кару, смертні вироки можуть виноситися тільки за найтяжчі злочини відповідно до закону, який діяв під час вчинення злочину і який не суперечить постановам цього Пакту і Конвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього. Це покарання може бути здійснене тільки на виконання остаточного вироку, винесеного компетентним судом.
3. Кожен, кого засуджено до смертної кари, має право просити про помилування чи про пом'якшення вироку. Амністія, помилування або заміна смертного вироку можуть допускатися в усіх випадках.
4. Смертний вирок не виноситься за злочини, вчинені особами, молодшими за вісімнадцять років, і не виконується щодо вагітних жінок.
У статті першій Другого Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, націленого на відміну смертної кари, говориться:
1. Жодна особа, що знаходиться під юрисдикцією держави-учасники цього Протоколу, не підлягає смертній карі.
2. Кожна країна-учасниця приймає усі необхідні заходи для відміни смертної кари у рамках своєї юрисдикції
Відповідно до Протоколу N6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини щодо скасування смертної кари , держави-учасниці Ради Європи, які підписали протокол, підтверджують свої зобов'язання скасувати смертну кару. Жодна людина не може бути засуджена до такої кари або страчена.
Автор: Влад на 7:57 Комментариев нет: Отправить по электронной почте
Написать об этом в блоге
Опубликовать в Twitter
Опубликовать в Facebook
Аргументи сторін що до цієї проблеми
Стверджуючі:
>>Опитування громадської думки свідчить що більша половин громадян України виступає за смертну кару.
>>Дійсно, дані багатьох соціальних досліджень демонструють, що від 60 до 80 % українців підтримують смертну кару. Та також варто зазначити, що дана статистика піддається значним корування, якщо відкинути упередженість, асоціативні ряди з окремими злочинцями та взагалі суб’єктивність і віддаленість опитуваних, так як значна частина яких змінює свою відповідь, якщо подібним злочинцем являється рідна чи близька їй особистість. То чим зумовлене таке ставлення верховенством права, відчуттям справедливості чи індивідуалістською ненавистю?
>>Вартість утримання довічних в’язнів коштує порядка14 тис. грн.
Громадськість обурена тим фактом, що ми як платники податків змушені фінансувати перебування та обслуговування вбивць та маніяків, які і без того завдали значних фінансових та психологічних втрат для населення. Подібні дії є подвійною платою за їх злодіяння і не можуть бути визнані, як справедливе ставлення до всіх членів суспільства, тим паче до таких які знехтували тим самим суспільством.
>>Засуджені на довічне ув’язнення мають право бути помилуваними.
>>В Кримінально-виконавчому кодексі України, прийнятого 11 липня 203 року, а саме в спеціальному розділі, йдеться про те, що засуджені до довічного позбавлення волі має можливість після фактичного відбуття не менше 20 років покарання подати клопотання до Президента України про помилування. У разі помилування визначене засудженому покарання заміняється позбавленням волі на певний строк, але не менше 25 років. Таким чином на думку багатьох правників злочинці не відбудуть повної міри покарання, що могла б зрівнятись з позбавленням життя.
>>Смертна кара є ефективним засобом попередження злочинів.
>>Страхітливий приклад такої міри покарання стримує потенційних злочинців від скоєння не правомірних дій. Також страта злочинця стовідсотково гарантує життя його потенційним жертвам у випадку подальшого потрапляння на вбивці на свободу. В той же час не варто забувати, що найбільш відомі маніяки-вбивці, такі як Сергій Ткач, Андрій Чікотіло, Анатолій Онопрієнко, здійснили свої перші вбивства ще в добу радянського союзу, в підчас діючої міри покарання шляхом страти.
>>Катехізис визнає смертну кару соціально легітимною.
>>Протягом століть церква впевнено підтримувала право держави карати злочинців, котрі загрожують гармонії чи спільному благу суспільства. Особи, що позбавляють життя інших, втрачають своє право на життя. Подібне висловлення можна знайти і на сторінках Біблії, яке звучить як: «Око за око, зуб за зуб».
>>Статистика свідчить про низький рівень запобігання злочинів за допомогою існуючих мір покарання.
>>За кількістю злочинів на 100 тис. осіб Україна у 2008 році посідала 11-е місце у світовій класифікації, а за кількістю вбивств на 100 тисяч жителів 12-е.
>>За роки незалежності в Україні скоєно понад 80 тисяч умисних вбивств та замахів на життя.
Заперечуючі:
>Смертна кара не є ефективним методом залякування.
Рівень злочинності у країнах, де смертна кара є узаконеною, значно перевищує рівень злочинності у країнах, де її заборонено. Таким чином цифри свідчать про хибність тезису, щодо де мотивації потенційних злочинців на здійснення тяжкого злочину під страхом найвищої міри покарання.
>Смертна кара перешкоджає інтегративним процесам України до Європейської спільноти
>Відсутність смертної кари є обов’язковою умовою перебування країни в Раді Європи.
>Протокол Європейської конвенції про права людини, що набув чинності 1 липня 2003 року, передбачає цілковите скасування страти.
>Сьогодні смертна кара не застосовується у понад 100 країнах світу. Європейський Союз вважає її не сумісною із членством, адже смертна кара, як справедлива відплата є раціоналізованою помстою і не гідна цивілізованого суспільства.
>Помилки та не справедливість в судових процесах відбирають життя невинних людей.
>Можливість судової помилки створює небезпеку того, що може постраждати не винний.
>Розглядаючи даний аргумент не можна не згадати також про високу корумпованість всіх органів гілок влади, що також прямолінійно, в такому випадку, відбиватиметься на життях неповинних громадян.
>Релігійні переконання
>Життя дає лише Бог, і лише він може його забрати. Даний тезис повністю відтворює зміст однієї з десяти заповідей господніх: « Не убий». Жодна людина, незалежно від своїх службових повноважень не має права позбавляти життя іншу людину, навіть якщо остання є злочинцем.
>Ватикан приєднався до Конвенції ООН з прав людини, аби видати резолюцію проти смертної кари.
>Смертна кара перешкоджає можливості реабілітації.
>Будь-яка кара передбачає можливість реабілітації – визнання своєї провини, переосмислення скоєних помилок, перегляду подальшого світобачення, шанс каяття. У випадку з застосуванням смертної кари, як міри покарання людина (злочинець) позбавляється такої можливості.
>«Жодна кара не може руйнувати невід’ємної гідності того, хто вчинив злочин. Двері, відчинені для каяття та реабілітації, мають бути завжди відчиненими». (Іван Павло ІІ, 1997 р.).
>Відсутність відповідальних за вбивство.
>Винесення вироку досить не легка справа для сумлінної людини і можливість помилки є тяжким моральним злочином для судді, перш за все перед собою. Виконавець вироку – особа, що в переважній мірі бере на себе відповідальність за дії по виконанню вироку. Саме ці та суміжні особи в публічних очах є відповідальними за вбивство людини. І мало хто позиває на те, що і дійсним вбивцею є Держава, яка має привілейоване право через своїх представників виносити та приводити в дію такий роковий вирок. То чи можна допускати таке делегування відповідальності, якщо мова йдеться про вбивство. Чи повинна Держава опускатись до рівня вбивці.
>Смертна кара передбачає в собі катування.
Смертна кара (вбивство), як фізичний спосіб позбавлення життя людини в своєму складі, в тій чи іншій мірі, передбачає наявність елементів катування.
>Конституційний Суд України в своєму рішенні від 29.12.1999 року вказав серед іншого, що смертна кара, як вид покарання, суперечить також статті 28 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, не людському, або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню.
2. Природа подарувала право на життя кожному. Воно справді невід'ємне й абсолютне, а в Божих заповідях окреслене у формулі «Не убий». На переконання всіх коментаторів Святого Письма, ця заповідь адресована злочину, а не покаранню. Смертні вироки злочинцям у найжорстокішій формі передбачені Старим Заповітом, чим і користувалася християнська церква. Аналогічні приписи містяться і в божественному праві інших релігій.
Переглядаючи релігійні кодекси (Біблію, Коран, Талмуд), можна дійти висновку, що Бог не вважає смертну кару неправильним чи аморальним заходом. Навпаки, знаходимо чимало заповідей, у яких правопорушення, беззаконня є найтяжчим гріхом. Тому кожному пропонується поважати закон, не спілкуватися з правопорушниками та засуджувати їхні протизаконні вчинки.
По суті, закликами до законослухняності сповнені всі релігійні кодекси. Це їхня головна ідея. Стримати людину від протиправних дій, гріхопадіння – от у чому суть релігійних учень. Є й такі заповіді, які до профілактики правопорушень, правового виховання мають безпосередній стосунок: «Не заздри тим, хто робить беззаконня», «Кожний, хто вчиняє гріх, вчиняє і беззаконня». Є й категоричніші застереження на зразок, скажімо, такого: «Беззаконники всі будуть знищені».
Правовим змістом сповнені й такі рядки Святого Письма: «Будь-яке покарання в цей час здається не радістю, а смутком, проте потім навчені через нього дають мирний плід праведності». У Біблії засуджуються лицеміри, хто, «проповідуючи не красти, краде», «пишається законом, а порушенням закону безчестить Бога». У Псалтирі із занепокоєнням пишеться: «Невже не заспокояться ті, хто чинить беззаконня, з'їдає народ мій, як їдять хліб?». «Хто вдарить людину так, що вона помре, той також має вмерти» – сказано у Старому Заповіті. Потім Бог, відповідно до книги Буття, сказав: «Я стягну і вашу кров, у якій життя ваше, стягну її від усякого звіра, стягну також душу людини від руки людини, від руки брата його. Хто проллє кров людську, того кров проллється рукою людини: бо людина створена за образом Божим». Таким поясненням була виправдана вища міра покарання для вбивць.
Чи означає це, що державі (її органам) дозволено позбавляти життя тих, хто є винним у тяжкому злочині? Позитивну відповідь на це запитання можна знайти у словах апостола Петра (4:15.). Він закликав братів: «Тільки б не постраждав хто із вас, як убивця, або крадій, або злодій, або той, хто посягає на чуже». Як бачимо, у застереженні «тільки б не постраждав хто із вас, як убивця» Петро не забороняв владі карати вбивць за їхні злочини. Навпаки, він указує, що вбивця може бути справедливо покараний.
Чи може бути таким покаранням смертна кара? Так. Це випливає зі слів Павла, якого євреї звинувачували в порушенні їхнього закону. Посилаючи в'язня Павла до римського правителя, воєначальник повідомив: «Знайшов, що його звинувачують у спірних думках, що стосуються закону їхнього, але що нема у ньому ніякої вини, гідної смерті або кайданів».
Так, людське життя – цінність абсолютна. Та чи всяке життя можна вважати такою цінністю? А якщо це життя недолюдка? Досить згадати тих самих «серійних» убивць. Є злочини, які позбавляють злочинця права зватися людиною, викреслюють його зі списку людей. Це стосується не лише масових убивств. Буває, що моральне право на життя втрачає і той, хто вбив лише одну людину. Але чи набувають ці недолюдки юридичне право на заслужену смерть? Що відчувають вони самі після скоєння найтяжчого злочину, позбавивши права на життя іншу людину, чи бажають власної смерті? Ні. І нелюди бояться власної смерті. Будь-який вирок, окрім смертного, стосовно недолюдків сприймається громадянами як нехтування елементарних людських почуттів.
Якщо особа, знаючи, що за умисне вбивство за обтяжувальних обставин, згідно з чинним законом може бути фізично знищена, але свідомо йде на цей злочин, вона, як і самогубець, незалежно від волі держави позбавляє себе такого права. Серійні вбивства, вбивства немовлят, убивства з особливою жорстокістю у народі й навіть у кримінальному світі сприймаються як вчинені не людьми, а нелюдами.
Ми – противники смертної кари. Справді, вона не є стовідсотковою гарантією запобігання умисним убивствам. Але те, що вона зберігає абсолютне право на життя значної кількості людей, є незаперечним. Дослідження американського вченого Ісака Ерліха спонукали його до висновку, що «одна додаткова страта на рік… могла дати такий результат, як зменшення кількості вбивств на 7–8 випадків» [1]. Інші дослідники підтвердили результати Ерліха. Зокрема, Ернест Ван ден Гааг у статті «На захист смертної кари: практичний і моральний аналіз» пише, що «смертної кари бояться найбільше від усіх покарань, бо вона: 1) не просто необоротна, як і більшість інших покарань, а остаточна; 2) прискорює подію, що, на відміну від болю, нужди та ушкоджень, унікальна в кожному житті і про неї ще ніхто не повідомляв. Смерть – це досвід, якого насправді не можна відчути і який кладе край усякому досвідові. Оскільки смерть не менш невідома, ніж певна, її бояться всі. Страх перед смертю часто пов'язують із покаранням, яке прискорює її, немов без того покарання смерть не прийшла б ніколи; 3) коли смерть призначають як навмисне покарання іншій людині, вона означає цілковиту втрату людської солідарності. Суспільство відкидає засудженого, вважає, що невигідно поділяти з ним своє життя. Таке цілковите відкидання посилює природний страх перед відлученням і страх перед знищенням. Маргінальний стримувальний ефект страт залежить саме від цих рис, і так само й моральне виправдання смертної кари, незважаючи на жодний стримувальний ефект» [2].Отже, якби законодавець усвідомив свою «відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями» (преамбула Конституції України), він прийняв би виваженішу норму. Поки що цього, на жаль, не сталося.
Новообраний склад Верховної Ради України, на наш погляд, має переглянути межі кримінальної відповідальності за такі злочини, як умисне вбивство з корисливих мотивів; з хуліганських мотивів; двох або більше осіб; жінки, яка завідомо для винного була в стані вагітності; вбивство, вчинене з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб; вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, а так само поєднане зі зґвалтуванням; учинене особливо небезпечним рецидивістом або особою, яка раніше скоїла умисне вбивство; вчинене за попередньою змовою групою осіб або організованою групою та згвалтування.
Призначення за ці злочини еквівалентного їм абсолютного покарання не суперечить жодному положенню Конституції України, нормам моралі і космічним закономірностям, встановленим Вищим розумом. Міркування про можливість судової помилки під час призначення смертної кари можуть бути слушними для дилетантів і філософів, але не для суддів. Справді, судова помилка не виключена. Але така логіка абсурдна, якщо взяти до уваги, що вбивство – не дрібний злочин. Убивство за обтяжувальних обставин якісно відрізняється від інших злочинів, а отже, заслуговує покарання, що якісно відмінне від решти покарань. То чому б не призначити найсуворіше покарання – смерть за найтяжчий злочин – безпричинне вбивство. Що ж до запобігання судовим помилкам, то в кримінальному судочинстві існують відповідні правові гарантії – презумпція невинуватості, право на захист, оскарження, помилування, принцип тлумачення сумнівів на користь обвинувачуваного тощо. Із судовими помилками, безперечно, потрібно боротися. Але вони не виправдовують скасування смертної кари.
Один із шляхів боротьби із судовими помилками під час призначення смертної кари широко застосовується в американській системі судочинства. Так, між призначенням вироку та приведенням його до виконання, є проміжок часу у 5-10 років, що дає можливість родичам та захисникам протягом цього періоду довести наявність судової помилки.
Насамкінець зазначимо, що смертна кара за тяжкі злочини перед людством і державою – це перевірений історією засіб самозахисту суспільства проти порушення умов його нормального існування.
Смертна кара є темою нескінченних дискусій католицьких теологів. В інших дискусійних сферах, таких як контрацепція, аборт чи жіноча ординація, існує чітка лінія розподілу між теологами, вірними Маґістеріуму, й тими, хто відступає від нього. Таких "чорно-білих" категорій у питанні смертної кари не існує. Століття теологічних роздумів, які включають такі монументальні фіґури, як св. Авґустин та св. Тома Аквінський, відстоюють леґітимність смертної кари. Водночас протягом останніх двох десятиріч у Церкві все сильніше звучать заклики до скасування смертної кари. Які ж основні арґументи за і проти, що їх висувають прихильники цих різних позицій як у Церкві, так і поза її межами?
За
Захисники смертної кари вважають її ефективним засобом попередження особливо жорстоких злочинів, захисту суспільства від злочинців та справедливою відплатою за скоєне насильство. На їхню думку, страхітливий приклад такої кари стримує потенційних злочинців від скоєння злочинів набагато більше, ніж перспектива довічного ув'язнення. Крім того, захист спільного блага суспільства іноді може вимагати фізичного знешкодження тих, хто йому загрожує. Особи, що позбавляють життя інших, заслуговують на найвищу кару, бо своїм злочином позбавляють себе права жити. Часто цей останній арґумент прибічники смертної кари підкріплюють біблійними словами "око за око, зуб за зуб".
Проти
Здається, ці арґументи не є дуже переконливими для тих, хто наполягає на скасуванні смертної кари. Спираючись на статистичні дані, вони доводять, що часто рівень злочинності у країнах, де смертна кара є узаконеною, значно перевищує рівень злочинності у країнах, де її заборонено. Отже, смертна кара не є ефективним засобом "залякування".
Смертна кара волає до найтемніших кутків нашої душі про необхідність відплати. Можливо, вона вдовольняє жадобу суспільства до помсти, але не стримує кримінальну поведінку в суспільстві.
Кожна людина має право на життя, і руйнувати його через смертну кару означає руйнувати те, що захищаєш. "Амнесті Інтернешнл", одна з найвідоміших організацій, що виступає за скасування смертної кари, вважає її нападом на людську гідність і грубим порушенням прав людини. Саме тому часто від захисників цієї позиції можна почути гострі звинувачення у використанні "подвійного стандарту" США, які захищають і використовують смертну кару у себе вдома, критикуючи разом з тим порушення прав людини за кордоном.
Сьогодні смертна кара є забороненою або не застосовується у понад 100 країнах світу. Європейський Союз вважає її несумісною із членством, адже смертна кара як справедлива відплата є раціоналізованою помстою і не гідна цивілізованого суспільства.
Крім того, однією з функцій будь-якої кари є реабілітація - шанс каяття, виправлення і реабілітації своєї людської природи. Очевидно, що смертна кара позбавляє людину цієї можливості.
Якщо до всіх цих арґументів додамо ще ймовірність помилки при винесенні вироку, а отже, загрозу життю невинної жертви, позиція contra здається набагато сильнішою за pro.
A що говорить Церква?
Століттями Церква впевнено підтримувала право держави карати злочинців, котрі загрожують гармонії чи спільному благу суспільства. Тому як Римський катехізис 1566 року, так і новий Катехізис визнають соціальну леґітимність смертної кари (Катехізис № 2266).
Разом з тим новий Катехізис Католицької Церкви встановлює певні умови застосування смертної кари. За словами кардинала Шонборна, вони є настільки вимогливими, що реально не існують у наші дні: адже має бути виключено будь-яку ймовірність помилки судді й вичерпано всі інші засоби захисту людського життя і блага. Більш того, Ватикан приєднується до Комісії ООН з прав людини, аби видати резолюцію проти смертної кари. Папа звертається до урядів країн з проханням простити тих, хто чекає на смерть. Святий Престол називає смертну кару "знаком відчаю" і вважає її скасування "інтеґральною частиною захисту життя людини на кожній стадії її розвитку".
Отже, бачимо, що сьогодні Церква запрошує нас переосмислити смертну кару, виходячи з поняття гідності людини, розкритій в енцикліці Івана Павла ІІ "Євангеліє життя" (Evangelium Vitae). Саме гідність є джерелом прав людини, найпершим з яких є право на життя. Чи злочинець втрачає свою гідність внаслідок злочину? Чи може злочин відібрати невід'ємне право людини на життя?
Як християни ми маємо завдання розкрити велич, до якої покликані люди. Маємо прагнути будувати "цивілізацію справедливості й любові", аби в ній покарання - будь-яке покарання - приймало б таку форму, в якій прощення, здобуте Ісусом Христом, могло б відкритися злочинцю.
Смертна кара пов'язана з культурою смерті і є маніфестацією застосування смерті як способу вирішення проблем. Отже, на думку Івана Павла ІІ, скасування смертної кари допоможе нам розірвати коло насильства, пригнічуючи насильницьку тенденцію в нас самих і в наших правових системах, допоможе принести в наші суспільства культуру життя - культуру, яка відповідає гідності людини.
Ще й досі багато питань щодо смертної кари залишаються відкритими: в чому полягає її моральна леґітимність? чому б сьогодні не оголосити її морально неприйнятною? Однак пам'ятаймо: наш Бог є Богом Життя, а Його Євангеліє - Євангелієм Життя. І тому люди цього Євангелія завжди стоять на боці життя, навіть тоді, коли це важко і непопулярно.
«Смертна кара як найжорстокіше порушення права на життя»
Смертна кара є крайньою формою заперечення прав людини. Вона є ні що іншим жорстоким, нелюдським та таким, що принижує гідність покаранням, яке виконується в ім’я “справедливості”. Це надзвичайно жорстокий, нелюдський та принижуючий гідність вид покарання, не залежно від форми, якої вона набуває – чи то страта на електричному стільці, повішання, страта в газовій камері, забивання камінням, розстріл чи смертельна ін’єкція.
Смертна кара порушує право на життя, яке проголошене Загальною декларацією прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1948 року, та визнає за кожним право на життя.
У Декларації категорично заявляється, що «Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання» (стаття 5). На мою думку, смертна кара порушує ці права,тому я, особисто, виступаю проти її застосування в усіх випадках, незалежно від характеру злочину, особи злочинця та способу, яким держава позбавляє засудженого життя.
Також, вона є дискримінаційною за своєю суттю та зазвичай непропорційно частіше вживається проти бідних, представників меншин та расових, етнічних та релігійних спільнот. Смертні вироки виносяться та виконуються довільно.
В сучасному світі, недосконалість судових процесів погіршується дискримінацією, перевищенням слідчими службових повноважень та незадовільною допомогою адвокатів. Створена людьми система правосуддя не гарантує відсутність помилок, неможливо повністю виключити ризик засудження до старти невинних.
Хочу навести декілька фактів, проаналізувавши які, стане бьільш зрозумілою моя позиція. Отже:
Смертна кара виключає можливість реабілітації та примирення;
Провокує вирішення складних суспільних проблем примітивними способами, замість того, щоб сприяти розумінню їх причин та пошуку конструктивних підходів;
Продовжує страждання родичів вбитого та спричиняє такі ж страждання близьким засудженого;
Потребує ресурсів та енергії, які варто було б направити на боротьбу зі злочинами та допомогу тим, хто постраждав;
Є ознакою культури насильства, а не способом уникнути його. Вона є образою для гідності людини;
На відміну від ув’язнення, при застосування смертної кари судова помилка ніколи не зможе бути виправленою. Завжди є ризик, що будуть страчені невинні люди. Смертна кара не перешкодить їм повторити злочин, який вони і так ніколи не скоювали.
Неможливо визначити, чи повторили б страчені злочини, за які їх засудили. Страта має на меті забрати життя в’язня, щоб попередити гіпотетичні майбутні злочини, багато з яких не були б скоєні і так. Але як би там не трапилося, доки ув’язнена людина залишається живою, вона може сподіватися на реабілітацію або звільнення, якщо згодом виявиться її невинність. Страта знищує можливість виправлення судової помилки або реабілітації правопорушника. За самою своєю природою смертна кара може бути застосована лише до в’язня, який вже знаходиться за ґратами, а отже, виключений із суспільства. Оскільки цей в’язень більше не може здійснити акт насилля проти суспільства, смертна кара непотрібна як метод захисту. Хтось може заперечити, стверджуючи, що саме тільки ув’язнення не стримало засуджених в’язнів від скоєння нових злочинів після звільнення. Щоб запобігти цьому, варто переглянути процедуру дострокового звільнення ув’язнених, але точно не збільшувати кількість страт.
Протягом багатьох років органи ООН обговорювали та вживали заходи в підтримку заклику до всесвітнього скасування смертної кари. Держави спільно уклали чотири міжнародних договори, які передбачають скасування смертної кари. Один з них є всесвітнім, а інші – регіональними. Коротко про них:
Другий факультативний протокол до міжнародного пакту про громадянські та політичні права
Другий факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, направлений на скасування смертної кари, був прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у 1989 році та є договором міжнародного рівня. Він передбачає повне скасування смертної кари, проте держави – учасниці при ратифікації або приєднанні до Протоколу можуть зробити застереження, яке допускає застосування смертної кари у військовий час. Учасником Протоколу може стати будь-яка держава – учасник Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
Протокол до Американської конвенції про права людини про скасування смертної кари, прийнятий Генеральною Асамблеєю Організації американських держав у 1990 році, передбачає повне скасування смертної кари, проте дозволяє державам при ратифікації або приєднанні до Протоколу зробити застереження, яке допускає застосування смертної кари у військовий час. Учасником Протоколу може стати будь-яка держава – учасниця Американської конвенції про права людини.
Протокол №6 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод [Європейська Конвенція про права людини] щодо скасування смертної кари, прийнята Радою Європи у 1982 році, передбачає скасування смертної кари у мирний час; держави – учасниці можуть зберегти смертну кару за злочини, скоєнні «під час війни або при невідворотній загрозі війни». Учасником Протоколу може стати будь-яка держава – учасник Європейської Конвенції про права людини.
Протокол №13 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод [Європейська Конвенція про права людини] щодо скасування смертної кари за будь-яких обставин, прийнятий Радою Європи у 2002 році, передбачає скасування смертної кари за будь-яких обставин, зокрема, і у військовий час та при невідворотній загрозі війни. Учасником Протоколу може стати будь-яка держава – учасник Європейської конвенції про права людини.
Та найбільш визначною подією стало прийняття на 62-й сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй резолюції 62/149, що закликає до мораторію на виконання смертних вироків, продемонструвало, що більшість держав – членів ООН з усіх регіонів світу виступає за введення мораторію на виконання смертних вироків.
На сьогодні, Більш ніж 2/3 країн у світі скасували смертну кару законодавчо або на практиці. Статистика є наступною:
країни, що скасували смертну кару за всі злочини: 96
країни, що скасували смертну кару за всі злочини, окрім особливих обставин: 9
країни, що скасували смертну кару на практиці: 34
Загальна кількість країн, що скасували смертну кару законодавчо, чи на практиці: 139 Країни, що зберегли смертну кару: 58
Всесвітня тенденція, щодо скасування смертної кари продовжує набирати обертів. Але ще й досі є країни, які зберігають смертну кару, продовжують вважати, що їм вдасться вирішити гострі соціальні та політичні проблеми, стративши декількох та навіть сотні в’язнів.
Багато людей у різних частинах планети досі не усвідомлюють, що смертна кара не робить суспільство більш захищеним, а лише робить його більш жорстоким та викликає почуття помсти!
Як висновок,хочу сказати: ” …ми всі люди. Нам притаманно робити помилки, за які іноді картаємо себе все життя. Чому ми не можемо навчитися давати шанс? Шанс змінитись на краще, шанс виправити скоєне та принести користь суспільству. Шанс ціною в одне життя…
Після серії резонансних злочинів в Україні знову лунають розмови про дозвіл на смертну кару. У цієї ідеї є як свої противники так і ті хто вважає що без неї ми не зможемо побороти злочинність. Я також не залишуся осторонь та спробую розглянути та прокоментувати основні аргументи сторін. Також поділюся своєю думкою на цю проблему.
Аргументи прихильників смертної кари.
Це знизить рівень злочинності. Це основний аргумент прихильників смертної кари. Вони стверджують що потенційні злочинці боятимуться майбутнього жорстокого покарання і тому сто раз подумають чи йти на здійснення злочину. Як приклад наводять смертні кари за продаж наркотиків чи корупцію у Китаї.
Не потрібно витрачати кошти на довічне утримання. На утримання в’язнів державою витрачаються величезні суми, а на тих хто сидить довічно платники податків будуть утримувати до кінця їхнього життя.
Аргументи противників смертної кари.
Заповідь “Не вбий”. На цій позиції жорстко стоїть Православна та Католицька Церкви. Кожна людина може покаятися, а вбиваючи його ми забираємо у нього цей шанс. У Біблії є предостатньо випадків коли грішники каялися. Згадайте хоча б митаря Матея чи розбійника що був розіп’ятий по праву руку Ісуса Христа. Розбійник взагалі покаявся перед самою смертю. У християнстві повно випадків коли святі до навернення жили грішним життя. Ми б могли їх не знати якщо б їх вбили за злочини.
Можлива помилка. У пресі час від часу публікуються матеріали про невинно засуджених на смертну кару. Через суддівську помилку людина може відповідати за чужі злочини. Таких випадків багато у США. Я вже мовчу про Україну. У нас взагалі можуть заставити признатися у будь-якому злочині. Хтось потім одержить зірочку на пагонах. Згадайте хоча б нашумілу справу невинно засудженого Максима Дмитренка за вбивства пологіївського маніяка Ткача. По цій справі взагалі з десяток людей відсиділи свої строки, так Ігор Рижков, відсидів десять років. Якщо б була смертна кара то того ж Дмитренка можливо вже б убили. Але кого це болить, це ж не наша дитина, брат чи батько. Можливо ви не знали, але перед тим як арештувати знаменитого Чикатила, радянське правосуддя засудило до смертної кари невинну людину і вирок здійснили.
Смертна кара вигідна диктаторам. Практично усі тоталітарні та диктаторські режими не можуть існувати без існування смертної кари. Можливо тому то так теперішні комуністи хочуть легалізувати смертні вироки. Ностальгія замучила.
Така міра правосуддя не ліквідує злочинність. У тому ж Китаї і далі існує злочинність, хоча й застосовують смертну кару. Ось як це все не просто виглядає http://anti.fishki.net/
Моя думка. Я є противником смертної кари. Помилитися може кожен, і навіть злочинець повинен мати шанс покаятися. Крім того, якщо ми християни, потрібно прислухатися до думки Церкви. Про помилки нашого судової системи я вже помовчу. Незважаючи на страшні злочини засуджених на “вишку” мені деколи їх шкода. Усі ми народжуємося невинними та добрими. Чому потім деякі члени суспільства стають монстрами це вже інше питання, і не тільки до них. Чи усім закоренілим бандитам батьки з дитинства пояснювали що є добро і зло, вчили молитися, водили до церкви, давали хороші приклади? Крім того, не секрет що більшість злочинів здійснюється під впливом алкогольного сп’яніння. Це все не тільки проблема злочинців. Впевнений, якщо розстріляти найгірших злочинців суспільства, то через певний час будуть нові — суспільство таке. Потрібно боротися із засиллям аморальності на екранах телевізорів, дитячою безпритульністю, вільним продажем алкоголю, впускати священників у школи. Тоді і смертної кари не потрібно буде.