Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE \* MERGEFORMAT 9
Мистецтво Стародавнього Риму.
Значення античної культури для світової цивілізації
У розумінні сучасної науки античність – це історія і культура
Стародавньої Греції і Стародавнього Риму – від виникнення перших давньогрецьких держав (кінець III–II тисячоліття до н.е.) і до падіння Західної Римської імперії та завоювання Риму варварськими племенами (V ст. н.е.). Відповідно існують поняття античної філософії, античного мистецтва, античної літератури і т.п. Буквальний переклад слова “античний” з латинської – “стародавній”. В Європі в епоху Відродження увійшло в моду колекціонування предметів старовини, їх стали називати “антиками”. Пізніше у Франції виникло вже власне поняття “античність” – для позначення всіх ранніх форм мистецтва. В міру поглиблення досліджень зміст терміну звузився.
Рівень розвитку і ступінь впливу на подальшу історію надають культурі Стародавньої Греції і Стародавнього Риму виключного характеру. В античному світі досягли розквіту всі, без винятку, сфери культури – освіта, наука, література, мистецтво. Творчість античних авторів і в науці, і в мистецтві мала гуманістичний характер, в її центрі була людина, її фізичне й духовне життя. Шедеври, створені античними письменниками, скульпторами і драматургами, стали в подальшому сприйматися як класичні, як неперевершені і гідні наслідування зразки.
Давньогрецька і латинська мови є базою сучасної наукової термінології.
Становище вільних людей в античних державах принципово відрізнялося від інших давніх суспільств. Виникає демократія, громадяни користуються політичними правами, беруть участь в управлінні державою. Хоч не можна забувати і про те, що античне суспільство було рабовласницьким. Раби відігравали істотну роль в економіці давньогрецьких держав, робили свій внесок в їх розквіт, на певному етапі римської історії навіть стали основною продуктивною силою.
Римська культура розвивалася під безпосереднім впливом культури греків. Ще в глибоку давнину греки селилися на узбережжі Апеннінського півострова і на острові Сицилія, тому корінні мешканці мали найтісніші контакти з їх побутом і культурою.
Римляни взяли за основу грецький алфавіт, на базі якого створили свій, латинський. Цим алфавітом користуються багато народів світу і в даний час. Особливо зріс вплив еллінської культури на римську після завоювань римлянами Балканського півострова (II ст. до н. Е..). Хоча римляни і стали переможцями, греки все-таки залишилися неперевершеними в культурі. Завойовники були підкорені мистецтвом греків. Дійсно, як писав римський поет Горацій, переможці були дикими в порівнянні з еллінами. Римляни стали учнями переможених. Вони вивчали мову греків, а в римських школах учні читали їх твори, перекладені на латинську мову. Чимало багатих римлян їздили вчитися до Греції.
Римляни багато чого вчилися у греків, але це не означає, що вони тільки запозичували все готове. Що ж було своєрідним і неповторним в римській культурі?
Культура Стародавнього Риму
Культура Стародавнього Риму – другий етап античної культури.
Давньогрецький історик, автор фундаментальної 40–томної “Загальної історії” Полібій, який прожив у Римі 16 років, підкреслив одну з особливостей давньоримської культури: “Римляни, виявляється, можуть краще за будь-який інший народ змінити свої звички і запозичити корисне”. Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси – практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники старовини – римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої “домашні” звичаї. Динамізм римської культури – така ж істотна її особливість, як і традиціоналізм. Взаємодія цих двох начал обумовила і її життєздатність, і величезну роль для подальшої культурної історії Європи, особливо західної.
Рим не мав естетичної традиції. Тому все, що відносилося до зображальності (будь то етруське або грецьке мистецтво) вважалося чужим і тому небезпечним для збереження жорсткої суворої традиції способу життя. Мистецтво було негідним низьким ремеслом для римського громадянина (так говорив Катон). Однак мистецтво інших народів, трофейне, вважалося гідною нагородою переможцю. Виставлене на форумі, воно свідчило про римську доблесть і ставало надбанням вітчизняної історії (так говорив Цицерон). Виникла нова естетика: мистецтво розглядалося як історія в образах, доступна і простакам. Таким чином, мистецтво мало виховну роль і ставало знаряддям управління.
Періодизація. Періоди в розвитку давньоримської культури дуже чітко
відповідають трьом основним етапам у політичній історії:
1. Мистецтво доримської Італії (3 тисячоліття до н.е. - 3 ст. До н.е.).
2. Мистецтво Римської республіки (3 - 1 ст. До н.е.).
3. Мистецтво Римської імперії (кінець 1 ст. До н.е. - 5 ст. Н.е.).
Традиційно починають відлік історії Стародавнього Риму з VIII ст. до н.е., від легендарної дати заснування Риму Ромулом і Ремом в 753 р. до н.е. До VI ст. до н.е. Рим являв собою поліс на чолі з царями. Великий культурний вплив справляли на римлян сусідні народи, особливо загадкові етруски .У них римляни запозичили більшість літер свого алфавіту, прийоми будівництва, деякі обряди. Символ Риму – бронзова статуя вовчиці – виконана етруським майстром. Етруською була остання з царських династій.
Етруське мистецтво.
Мистецтво етрусків, які жили у першому тисячолітті до н. е.(кінець 8-1 ст. до н.е.) на території Апеннінського півострова, залишило значний слід в історії світової культури і сильно вплинуло на давньоримську мистецьку діяльність.
Відчуття пропорцій, ритмів, числових співвідношень знаходило відображення в архітектурі - про це свідчать етруські храми. гробниці, фортечні споруди. У монументальній та камерній скульптурі, які прикрашали храми, гробниці, саркофаги, поховальні урни, культові та побутові предмети - триніжники, дзеркала, браслети, фібули, кільця- отримало прояв відчуття пластичної форми. Етруські скульптори зверталися до портретних образів, знайомим їм був і рельєф різних видів. Відбиток етруських смаків зберегла кераміка своєрідних форм, прикрашена рельєфом та живописом. Етруський поховальний живопис дає найбільш повне уявлення про характер античного живопису першого тисячоліття до н.е.
Для етрусків не були характерними монументальні і громадянські памятники, які ми бачимо у грецьких містах. В етруській скульптурі нема статуй, які б набагато перевищували людський зріст, але часто зустрічаються скульптури божеств, героїв, воїнів, спеціально зменшені. На багатьох теракотових статуетках і рельєфах збереглися рештки фарб, часто використовувалася бронза або вапняк, золото і коштовне каміння. З імен скульпторів до нас дійшло тільки імя Вулкі. який жив в кінці 6-початку 5 ст. до н.е., згаданий римським письменником Плінієм.
На ранню художню культуру етрусків великий вплив зробили народи Східного Середземномор"я, і вважається, що етруски прибули в Італію з малоазійської області Лідія. Їх тоді греки називали тірренами. 6 ст. до н.е. культура стала зазнавати впливу Греції, і останні віки етруського мистецтва визначаються як "елліністичні".
Вважається, що саме латинське слово "майстер" ("магістр") походить від етруського імені Мастарна, яке носив римський цар Сервій Туллій (VI ст. до н.е.)
Також саме для етруськів був характерним звичай спорудження монументальних підземних гробниць, в яких виявлено предмети мистецтва не тільки етрусків, але й Фінікії та Єгипту, написи на яких дають точне датування знахідок.
Оригінальні і своєрідні кришки поховальних етруських урн-каноп з глини. Це як правило фігурки жінок в довгому до пят одязі, з довгою косою за спиною, з піднятою правою рукою в "арійському" салюті. По краях урни розташовані скульптурки плакальщиків і голови грифів, які покликані оберігати від злих сил попіл померлих.
Крім того етруски споруджували саркофаги з фігурною кришкою. Знаменитим є терракотовий саркофаг із зображенням подружньої пари. Майстрові вдалося передати настрій спокою і почуття глибокої внутрішньої злагоди цих людей. Цей сюжет відомий і в етруському живописі. Етруські майстри набули великої досконалості у зображенні рис людського обличчя та почуттів на ньому.
Високим розвитком відзначалася етруська кераміка. Від тривалого випалювання кераміка набувала чорного кольору - звідси і назва її "буккеронеро" ("італ. "чорна земля"). Після випалювання вазу полірували гарячим каменем і прикрашали малюнками, рельєфами або ліпними фігурками.
Живопис у етрусків був як фрескового характеру (тобто наносився на сиру штукатурку), так і з сухою основою. Серед фарб використовувалися переважно теплі - коричневі, червоні, жовті, а рідко використовувалися холодні - сині, зелені, блакитні. Розписувалися не тільки стіни, але й стеля. Улюбленими були зображення сфінксів, вершників, биків, а також еротичні сюжети, танці, потойбічні бенкети у присутності богів Гадеса і Прозерпіни. В той час як у греків настінний розпис був слабо розвинений у звязку з пластичною системою світогляду. а не ілюзорно-живописною, у етрусків вона була розвинена досить широко, і саме це вплинуло на римлян, викликавши у них розвиток фресок, котрій було надалі суджено стати панівною в Європі.
З часом етруски частиною мігрували на північ де заселили Альпи і стали відомі під іменем ретів (їх релікт - сучасний народ рето-романці Швейцарії), частиною були асимільовані латинянами. З етруського роду походять багато дружин римських імператорів, етрусками були покровитель митців Меценат з міста Ареццо, байкар Флакк з Вольтерри, друг Ціцерона Авл Цеціна. Мистецтв ж етрусків увійшло невідємною частиною до римської культури, і мистецтво Риму виросло на грунті високої цивілізації Етрурії.
Після вигнання царя влада переходить до народних зборів, які обирали сенат і двох консулів. У період республіки (VI–I ст. до н.е.) Рим підкорив всю Італію, переміг Карфаген і завоював Грецію. Греки стають вчителями своїх завойовників, грецький вплив на римську культуру домінує: вивчається грецька філософія, література, знання грецької мови стає обов'язковим для освіченої людини, копіюються грецькі скульптури.
Внутрішня криза республіканського ладу, перетворення армії на професійну, зміна ролі воєначальників спричиняють громадянські війни. Гай Юлій Цезар проголосив себе імператором. Після вбивства Цезаря і запеклої боротьби до влади прийшов його племінник Октавіан Август. Його правління починає період імперії (I ст. до н.е. – V ст. н.е).
Накопичений культурний потенціал, політична стабільність, величезні матеріальні багатства обумовлюють піднесення римської культури. Завойовані східні народи також роблять свій внесок до культури Риму, особливо їх вплив відчувається в релігійній сфері. Рим довго не знає воєнних невдач, але внутрішні протиріччя ослабляють його, в кінці IV ст. н.е. відбувається поділ Римської імперії на Західну і Східну. У 476 р. Рим був зруйнований варварами, і цю подію вважають кінцем історії Стародавнього Риму та стародавньої історії взагалі.
Релігія.У римлян, як і в греків, було безліч богів. Крім загальних богів, у кожної людини був ще свій невидимий покровитель і захисник - геній. Геній охороняв і спостерігав за людиною з дня народження і до смерті. День народження людини був святом і його генія. Римляни поклонялися генію всього римського народу, статуя якого була відлита із золота і знаходилася в храмі на Капітолії.
Обожнювалися римлянами і добрі риси людини, такі, як вірність, мужність, пошана, згода, добро, свобода, мир і інші. Серед безлічі богів був Юпітер - це той же бог, що і Зевс у греків, з тими ж обов'язками і тією ж діяльністю.
Римляни зуміли освоїти і переробити накопичений наукою різних країн потенціал і, розвиваючи його, досягнути найзначніших результатів, особливо в тих галузях знань, де можливе практичне застосування наукових досягнень.
На римській філософії найсильніше позначався грецький вплив, тут не склалося жодного оригінального напряму. Популярність отримали насамперед морально–етичні вчення. Майже офіційною доктриною римської держави став стоїцизм, який бачив мету філософії в тому, щоб вказати шлях до щастя. Видатним представником цього напряму був Сенека. Він відігравав помітну політичну роль при імператорі Нероні, але закінчилася його кар'єра трагічно. Запідозривши участь Сенеки в змові, Нерон змусив філософа покінчити життя самогубством. Сенека насамперед розробляв проблеми практичної моралі: подолання страху смерті, важливість стриманості, етична рівність людей, існування долі. Філософська розробка такого кола ідей дозволяє вважати вчення Сенеки одним з джерел християнської етики.
Помітним внеском римської науки було створення цілого ряду енциклопедичних робіт, які систематизували знання, накопичені в різних сферах. Так, основні ідеї античної матеріалістичної думки про атоми, про смертність душі, незалежність природи від волі богів викладає Тіт Лукрецій Кар у науково-просвітницькій поемі “Про природу речей”. Він, зокрема, формулює фундаментальні ідеї зв'язку руху і часу, збереження речовини (“з нічого ніщо постати не може та в цілковите ніщо повернутись”), нескінченність світу (“Всесвіту справді у жодному напрямі жодна границя не замикає… Визнати мусиш те, що не має кінця, в який бік би не ширився, всесвіт”).
Класична праця з географії належить Страбону, який зібрав у своїй “Географії” всі існуючі відомості про країни і народи – від Британії до Індії. Птолемей, узагальнюючи астрономічні спостереження, розробив геоцентричну модель світу, згідно з якою навколо Землі, яка має форму кулі, обертаються Сонце та інші планети. Ця модель залишалася панівною до Нового часу. Головною фігурою античної медицини і незаперечним авторитетом протягом подальшого тисячоліття був Гален, який вивчав нервову систему, спинний мозок. Галену належить перша в історії науки концепція кровообігу.
З огляду на особливе ставлення римлян до своєї держави зрозуміла виняткова роль історичної науки у Стародавньому Римі. Істориками часто ставали люди, які займали високе суспільне становище і брали активну участь у політичному житті. Історичні твори належать Юлію Цезарю (“Записки про гальську війну”). Близьким до Октавіана Августа був Тіт Лівій, твори якого є майже єдиним джерелом для вивчення ранніх періодів в історії Риму. Тацит намалював картину римської історії часів імперії, приділивши значне місце варварським племенам, які нападали на Рим, згадавши серед інших і венедів (одна з назв слов'янських племен у старовину). Одним з найпопулярніших істориків світу залишається Плутарх, який обрав жанр історичного портрета. Його твори і зараз видаються великими тиражами. У “Порівняльних життєписах” він відшукує паралелі в грецькій і римській історії через розгляд біографій уславлених людей.
Літературна традиція. Особлива роль належить у світовій культурній традиції латинській мові. Масштаби римських завоювань перетворили її на мову міжнаціонального спілкування для всіх підкорених народів – від Іспанії до Межиріччя. На основі так званої “народної латини” виникло багато сучасних європейських мов: італійська, іспанська, французька, англійська. Надалі латина довго залишалася в Європі мовою літератури і науки, а в медицині не втратила цю роль і до сьогодні. Латинською ведеться католицьке богослужіння.
Час правління Октавіана Августа часто називають “золотим віком” римської літератури. Імператор Август зумів притягнути на свою сторону багатьох поетів. Відомий багатий римлянин, порадник і друг імператора - Меценат організував у своєму будинку гурток поетів. Він підтримував їх тим, що надавав матеріальну допомогу, давав дорогоцінні подарунки, сприяв виданню творів. Таким чином ім'я Меценат перетворилося на загальне і стало означати «багатий покровитель мистецтва» - те, що в наш час приблизно означає «благодійник».
Сучасниками були три великих римських поети – Вергілій, Горацій і Овідій. Найзнаменитішим твором римської літератури стала поема Вергілія “Енеїда”. Вергілій з блиском вирішив дуже важке творче завдання. Справа в тому, що “Енеїда” – це літературний епос, тобто вона не має народної усної основи, повністю створена поетом. До того ж поема відразу стала складовою частиною римської державної ідеології – поет писав на політичне замовлення імператора. Коротко зміст поеми такий. Еней – син царя Анхіза і богині Венери, один із захисників Трої, після її падіння відправляється в плавання на кораблі, довго поневіряється і зрештою, виконуючи волю богів, прибуває в Італію і стає родоначальником римського народу. Від нього ж ведеться і родовід Юліїв, до яких належав Октавіан Август. Неперевершеним вважається володіння Вергілієм виразними засобами мови. Існує безліч перекладів поеми на сучасні мови. Можна пригадати, що початок формування сучасної української літературної мови поклала авторизована “Енеїда” Івана Котляревського.
Ліричними поетами були Горацій і Овідій. Творчість Горація пройнята розумінням ролі поета в суспільстві. Особливо чітко ці думки пролунали в оді “Пам”ятник”. До цього сюжету Горація звертався О.С.Пушкін (“Я памятник себе воздвиг нерукотворный...”), інші.
Важко склалася доля Овідія. Його збірник “Мистецтво любові” приніс йому величезну популярність і обвинувачення в аморальності. Потім він звернувся до класичних сюжетів – “Метаморфози” (“Перетворення”) – поетична переробка міфів, у сюжеті яких присутні чудові перетворення. За не зовсім зрозумілих, ймовірно політичних, причин Овідія було заслано до Причорномор'я, звідки він писав пройняті тугою “Листи з Понту” (грецька назва Чорного моря – Понт Евксинський).
У римські часи з'явилося багато новинок у книжковій справі. Крім папірусу, поширився винайдений у малоазійському місті Пергамі матеріал для письма – особливим чином оброблена шкіра – пергамент. Бібліотеки як сховища документів, книг існували вже давно, а ось бібліотеки для громадського користування виникли саме в Римі. Цікаво, що в цих бібліотеках були передбачені досить ізольовані місця для роботи, оскільки в ті часи люди читали виключно вголос.
Мистецтво Стародавнього Риму.
Для практичних римлян мистецтво було одним із засобів розумної організації життя, звідси – провідне місце архітектури. В архітектурі римляни об'єднали етруську і грецьку традиції, східні елементи. Римляни урізноманітнили будівельні матеріали: використали дуже міцний з'єднувальний вапняковий розчин, винайшли бетон. Римські архітектори і будівельники досконало освоїли і дуже широко використали арочну конструкцію, її розвитком стали склепіння і купол.
Центрами політичного і культурного життя в містах були форуми (буквальне значення – ринкова площа). Тут на ранніх етапах проводилися народні збори, зводилися головні храми та інші громадські споруди (більшість з них являли собою базиліки – прямокутні в плані, розподілені поперечними стінами на декілька залів, у перекладі – “царський будинок”). Всіх перевершував уже в республіканську епоху, звичайно ж, римський форум. Юлій Цезар поклав початок традиції будівництва форумів кожним новим імператором (форум Августа, форум Траяна). Частиною форумів були меморіальні споруди, які прославляли перемоги римської зброї, видатних полководців, а потім імператорів: тріумфальні арки і колони (найбільш знаменита – колона Траяна).
Пантеон
Як і раніше важливим було культове будівництво. На відміну від греків, римляни вміщували колонаду найчастіше тільки перед фронтальною стороною храму. Часто будували круглі в плані храми – ротонди (від латинського – кругла). Вони розробили свої варіанти дорійського, іонійського і корінфського ордерів, причому в їх використанні не було такої суворості, як у греків. По мірі зростання могутності Риму храми, спочатку досить скромні, ставали все багатшими і прекраснішими.
Свого найвищого втілення архітектурна й інженерна думка Стародавнього Риму дістала в Пантеоні – храмі всіх богів, побудованому у II ст. н.е., ймовірно, Аполлодором Дамаським. Храм являє собою ротонду, вхід в яку прикрашений портиком. Купол цього храму, відлитий з бетону, в діаметрі перевищує 40 м (за розмірами він залишався в Європі неперевершеним до ХIХ ст.) Люди старовини сприймали купол як символ неба – втілення верховного бога Юпітера. У зв'язку з цим особливу роль відігравав єдиний отвір, розміщений у вищій точці купола. Стовп світла, який проникав через нього, ставав центром композиції. Периметр храму і його висота практично однакові, такі пропорції “збільшують” приміщення. У нішах навкруг залу у давнину стояли статуї богів. Дуже багатими є внутрішнє оздоблення різними сортами мармуру, яке повністю збереглося до наших днів. Уперше в світовій архітектурі в цьому храмі головна роль відведена не зовнішньому вигляду, а створенню особливої внутрішньої атмосфери.
Колізей
У Стародавньому Римі створюється ряд абсолютно нових типів споруд. Це передусім амфітеатри. Найбільший – амфітеатр Флавіїв або Колізей (I ст. н.е.). Місця для 50 тисяч глядачів спиралися на конструкцію, фасад якої має вигляд триярусної аркади. Арена у формі еліпса була забезпечена складною системою підземних технічних приміщень. Важливою частиною римського способу життя були терми, які служили не тільки лазнями, але і культурними центрами, місцями зустрічей, відпочинку. В епоху імперії терми стали величезними спорудами з внутрішнім оздобленням, які не поступалися палацам. Крім приміщень з холодними і гарячими басейнами, вони включали зали для відпочинку, для фізичних вправ, а іноді й бібліотеки. У бідних міських районах уперше з'являються багатоповерхові житлові будинки – інсули.
Уславили римлян і їх технічні споруди. Мережа чудових мощених камінням доріг з'єднувала всі частини величезної держави. Найдавніша Аппієва дорога, яка вела в Рим, служить і зараз. Римляни запозичили на Сході і довели до досконалості арочну конструкцію мостів. Міста обов'язково оснащувалися складною системою водопостачання. Водопроводи були як підземними, так і наземними. У наземних водопроводах – акведуках – керамічні труби клали на високу аркаду.
Свої особливості мало образотворче мистецтво. Якщо грецька скульптура прославилася насамперед узагальненими образами, які втілювали людську красу, то в Римі значного розвитку набув жанр психологічного скульптурного портрета. Його джерелами були: особливий культ родини (латиною – “фамілії”), предків у римлян, з одного боку, а з другого –нове сприйняття особистості, її ролі в історії. Мистецтво “оживило” історію, залишивши портретну галерею її головних дійових осіб: Помпея Великого, Юлія Цезаря, Цицерона, Октавіана та інших.
Фресковий живопис і мозаїка – реалістичні, з багатою колірною гамою, з передачею об'єму і глибини простору – стали відомі після розкопок міст Помпеї і Геракуланума, знищених під час виверження вулкана Везувій у 79 р. н.е. Ця трагедія, яка принесла загибель людям, зберегла життя творам мистецтва. Розкопки тут розпочали у XVIII ст., вони тривають і зараз.
Про живописні портрети дізналися після археологічних знахідок у Фаюмському оазисі в Єгипті, де склався поховальний обряд, що об'єднав східні і західні традиції. На дошках (іноді - тканинах) на восковій основі були написані портрети померлих, які вражають витонченістю, а також точністю передачі не тільки зовнішності, але й внутрішнього світу людини.
Виникнення театрального мистецтва в Римі пов'язане зі святами збору урожаю. Самобутнім римським театральним жанром були міми – побутові комічні сценки, які включали діалоги, спів, музику і танці (своєрідний прообраз сучасної оперети). Пізніше стали ставитися комедії і трагедії за грецьким зразком. Римські актори походили з середовища вільновідпущеників або рабів. Вони займали, як правило, низьке суспільне становище. У Римі вперше виникають професійні акторські трупи і камерні (для невеликої кількості глядачів) театральні вистави.
Великою популярністю в Римі, особливо в період занепаду, користувалися циркові вистави, гладіаторські бої, що свідчило про деградацію театральної культури.
Висновок
В античності порівняно з давньосхідними цивілізаціями було зроблено принциповий крок уперед щодо становища людини в суспільстві, осмислення художньої творчості – складається гуманістична традиція. Відмінність полягає і в ступені впливу на інші народи старовини, і в тому, що культура Греції і Риму ніколи не забувалася і безпосередньо вплинула на подальший розвиток культури.
При всій єдності античного мистецтва, його грецький і римський етапи мають свої особливості. На політичне й релігійне мислення, філософські та юридичні погляди, літературу і мистецтво Західної Європи сильніше вплинув Рим. У культурній традиції Східної Європи, в тому числі України, провідним через посередництво Візантії був грецький вплив. За античності зароджуються явища, які на подальших етапах стануть визначальними в культурі, особливо – християнська релігія.