Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Варіант 28
1.Розкрити політику радянського уряду в Україні в 1919-1920рр..Воєнний комунізм
В основу політики більшовиків в Україні у цей час були покладені принципи «воєнного комунізму», політичного курсу, який з 1918 р. активно проводився в Росії. Це особливо засвідчили рішення ІІІ з’їзду КП(б)У, який відбувся у березні 1919 р.
Сутність політики «воєнного комунізму» становила спроба прискореними темпами перейти до нового комуністичного суспільства.
Досягнення цієї мети пов’язувалося з революційним насильством і надзвичайно жорстоким терором. Конкретно ж ішлося про насильницький злам існуючої на той час економічної системи, яка ґрунтувалася на товарно-грошових, ринкових відносинах, і заміну її прямим (без грошей) продуктообміном, який здійснював апарат управління, тобто чиновники, а не ринкові механізми. Тим самим в економіці затверджувалася адміністративно-командна система. Розгорнулася
націоналізація фінансів, транспорту, системи зв’язку і промисловості.
У першу чергу націоналізовувалися підприємства цукрової, вугільної, металургійної і машинобудівної промисловості, почалася націоналізація і більш дрібних підприємств. У промисловості затверджувалася система главкізму, саме главки (головні комітети) по вертикалі здійснювали управління підприємствами певної галузі, повністю розпоряджалися їх ресурсами і робочою силою. Тобто в управлінні промисловістю була встановлена жорстка централізація. Робітники за роботу отримували натуральний пайок.
Важливою складовою політики «воєнного комунізму» стала продовольча політика більшовиків. 12 квітня 1919 р. декретом ВУЦВК в Україні встановлювалася продовольча диктатура, а саме: була оголошена монополія держави на найважливіші продовольчі товари, якими розпоряджалися лише державні органи, розподіляючи їх у вигляді пайків та ін. Отримували ці продовольчі товари через продовольчу розкладку, за якою все зерно та ін., крім певного мінімуму, селяни повинні були здавати державі за встановленими нею же цінами. На практиці ж забирали, скільки треба було, без будь-якого відшкодування. Приватна торгівля продуктами харчування заборонялася. Тобто
продовольча диктатура безпосередньо зачіпляла інтереси селян як дрібних товаровиробників, підриваючи економічну основу їх існування. Незадоволені були селяни й аграрною політикою більшовиків, розв’язанням ними земельного питання. У 1919 р. було проголошено конфіскацію 14,5 млн десятин землі, але селяни з них отримали лише 5 млн дес., причому не найкращих земель. 2,5 млн дес. Залишилися для радгоспів і різних сільськогосподарських підприємств (цукрові заводи, винокурні та інші). 7 млн десятин, надлишкову землю заможних селян, конфіскувати не встигли.
2.Охарактеризувати основні положення доповіді М.Хрущова на ХХ зїзді КПРС’’Про культ особи та його наслідки’’.Чому доповідь було приховано від народу?
Найважливішою справою Хрущова була критика культу особи Сталіна. Особливе значення у цій критиці займає секретна доповідь М. Хрущова на ХХ з’їзді КПРС „Про культ особи та його наслідки”. У ній політика Сталіна визначалася як хибна, у низці засадних моментів - злочинна. Це стосується масових репресій, організації провокацій, застосування тортур під час слідства тощо. Але хоч критика Сталіна в доповіді була досить різкою, та не глибокою, оскільки обминалися системні засади і фундаментальні причини сталінського режиму. Причини виникнення культу пояснювалися ворожим капіталістичним оточенням, гострою класовою боротьбою і особливо негативними рисами характеру самого Сталіна. Особа Сталіна відділялася від системи, яка породила культ особи. У доповіді не ставився під сумнів жоден з етапів політики комуністичної партії після 1917 р. Сам початок сталінського терору визначався 1934 р., що автоматично виключало із переліку злочинів режиму насильницьку колективізацію, голодомор 1932-1933 р. тощо. Назва жертв культу особи теж вибіркова. До них Хрущов відніс лише комуністів, що чітко дотримувалися офіційної партійної лінії, але і словом не пом’янув опозиціонерів і простих громадян. Таким чином, у доповіді було обійдено питання про відповідальність за вчинені злочини всієї правлячої тоді верхівки. У доповіді було зроблено все, щоб на противагу Сталіну піднести Леніна, партію, існуючий лад. Хрущов, як то видно з його мемуарів, так ніколи і не зрозумів, що від Сталіна не можна відцуратися, не відмовившись від системи, яка його породила. Адже не один Сталін винний у найстрахітливіших злочинах XX ст., а передусім тоталітарна система й ідеологія марксизму-ленінізму, що породила цю систему. Тому, хоч удар по культу особи був завданий страшенний, тоталітаризм утримався, оскільки в СРСР залишалася непорушною ідеологія марксизму-ленінізму, комуністична партія. Доповідь М. Хрущова "Про культ особи та його наслідки" залишалася засекреченою в СРСР аж до 1989 р. Основні положення доповіді в значно пом'якшеному вигляді стали основою постанови ЦК КПРС від 30 червня 1956 р. "Про подолання культу особи та його наслідків". Але критика, що прозвучала, справила величезний вплив на політичну і морально-психологічну атмосферу в країні. У тоталітарній системі була зроблена перша пробоїна, яку залатати прибічники системи вже не змогли. Партійне керівництво в УРСР за вказівкою з Москви розгорнуло шаблону кампанію засудження культу особи на партійних зборах і в пресі. Реабілітація жертв сталінських репресій прискорилася. Але точних даних про число реабілітованих жертв не було. За останніми даними, що наводяться в літературі, на кінець 50-х років органами КДБ і прокуратури республіки було переглянуто справи майже 5,5 млн. чол., із них було реабілітовано 3,2 млн. чол. Поза реабілітацією залишилось більшість жертв репресій 20-х – початку 30-х років і майже всі, хто так чи інакше був звинувачений у націоналізмі. Втім, навіть строго дозована критика Хрущова культу особи сполохала сталіністів. Вони боялися кари за свої злочини. А тому, у першій половині 1957 р. члени Президії ЦК КПРС Молотов, Маленков, Каганович, Ворошилов, Булганін та інші змовилися між собою і 18 червня 1957 р. на засіданні Президії ЦК раптово поставили питання про зміщення Хрущова. Але позачерговий червневий (1957 р.) пленум ЦК КПРС підтримав Хрущова і виключив із складу Президії ЦК Молотова, Маленкова, Кагановича і Шепілова, котрий до них прилучився. До складу членів Президії ЦК ввійшли люди, що підтримали Хрущова, зокрема Л. Брежнєв. М. Хрущов належним чином оцінив відданість й іншого вихідця з України - О. Кириченка: грудневий (1957 р.) пленум ЦК КПРС обрав О. Кириченка секретарем ЦК КПРС. За підтримкою Хрущова на посаду першого секретаря ЦК Компартії України у грудні 1957 р. був обраний М. Підгорний, теж із числа тих, хто підтримав Хрущова на червневому (1957 р.) Пленумі ЦК. У березні 1958 р. Хрущов домігся зміщення з посади Голови Ради Міністрів СРСР Булганіна, сам посівши цю посаду. Одночасно він залишався першим секретарем ЦК КПРС. Тепер у вищому керівництві ніхто не заважав йому проводити намічені реформи і відповідальність за їх половинчатість, непродуманість і провал віднині падала на Хрущова. Передусім у суспільно-політичному житті країни Хрущов вирішив поглибити курс на лібералізацію режиму і критику культу особи. Визначну роль у цьому відіграв ХХІІ з’їзд КПРС, який відбувся у жовтні 1961р. На цьому з’їзді була висунута теза, що винуватцем і організатором масових репресій був не тільки Сталін, як наголошувалося раніше, а і певна група людей, що оточували Сталіна. Були названі і конкретні особи - Молотов, Каганович, Маленков та ін. Тіло Сталіна було винесене з Мавзолею, його численні пам’ятники в різних куточках країни знищені, його ім’я зникло з назв вулиць, колгоспів, міст, твори його були вилучені з масових бібліотек. ХХІІ з’їзд КПРС підтвердив курс на розширення так званої „соціалістичної демократії”. Було висунете положення про переростання диктатури пролетаріату в загальнонародну державу. Хоча всім зрозуміло, що збереження тоталітарної системи, навіть за деякої її лібералізації, вихолощувало реальний зміст "загальнонародної держави". Певні зміни у функціонуванні політичної системи тільки намічалися. Більшу увагу, зокрема і в Україні, було звернуто на роль представницьких органів влади, розширення повноважень рад депутатів трудящих. Їх робота стала більш досконалою і активною. На основі загальносоюзних законодавчих актів Верховна Рада УРСР ухвалила ряд важливих законів: про бюджетні права УРСР і місцевих рад, судоустрій та інші; прийняла кодекси: кримінальний і кримінально-процесуальний, цивільний і цивільно-процесуальний. Органи внутрішніх справ дещо поступилися своїми правами щодо охорони громадського порядку шляхом організації та діяльності добровільних народних дружин, посилення ролі товариських судів за рахунок компетенції народних судів. У практику почало входити всенародне обговорення проектів законів та інших питань життя республіки і країни. Дещо зросли можливості профспілок, яким було надано право законодавчої ініціативи і передані окремі функції, що раніше належали державним органам. Профспілкам було передано керівництво санаторіями, будинками відпочинку, а з 1962 р. розширено діяльність профспілок у сфері соціального страхування. Однак, у цілому механізм державно-політичного управління діяв по-старому, зберігаючи тоталітарних характер, відкрита критика політичного режиму не допускалася, вибори до рад усіх рівнів були формальними. Ради не мали реальної влади. Профспілки, комсомол, творчі спілки залишалися фактично складовою частиною державних структур. А головне полягало в тому, що, не тільки зберігався, а і посилювався всеосяжний диктат партійного апарату. Змінити стару систему Хрущову було не дано, хоч інтуїтивно він робив кроки в цьому напрямі. ХХІІ з’їзд КПРС (1961 р.) включив у статут партії пункт про оновлення на кожних чергових виборах склад ЦК та його Президії не менше ніж на чверть і про вибори членів керівних партійних органів від Президії ЦК до первинної організації тільки на три терміна підряд. Але якщо інші нововведення Хрущова приймалися апаратом до виконання, то тут він зачепив номенклатуру за живе. Серед партійного керівництва від районної ланки до Президії ЦК почало наростати глухе незадоволення. Гнів та обурення номенклатури викликали постанови, що позбавляли її багатьох привілеїв, дарованих ще за сталінських часів. Зокрема, ліквідація так званих „пакетів” – не афішованих і не обкладених податками додаткових щомісячних грошових виплат з державної скарбниці певним категоріям апаратників. Потім прийшло розпорядження різко скоротити кількість службових персональних машин, надходили пропозиції про ліквідацію закритих розподільників тощо. Проти Хрущова почала складатися нова група змовників, що і привело до подій жовтня 1964 р. і усунення його від влади. Правляча верхівка розуміла, що в умовах критики культу особи і деякої лібералізації режиму народу потрібно дати якісь ідеологічні орієнтири, чимось захопити нові покоління людей в умовах "відлиги". На XXI з’їзді КПРС (січень-лютий 1959 р.) було заявлено, що на рубежі 1950-60-х років соціалізм в СРСР переміг повністю і остаточно. Було зроблено висновок, що друга Програма Комуністичної партії (1919 р.), яка ставила завдання побудови соціалізму, повністю виконана і постала потреба прийняти третю програму. Нова програма КПРС - програма побудови комунізму, прийнята на ХХІІ з’їзді КПРС у 1961 р., оголошувала, що перехід до комунізму потребує одночасного розв’язання трьох взаємозв’язаних завдань: створення матеріально-технічної бази комунізму, розвитку комуністичних суспільних відносин і виховання нової людини. Визначальним серед цих завдань було названо створення матеріально-технічної бази комунізму. А. тому в програму були введені конкретні завдання по створенню цієї бази в найближчі 10 - 20 років. У програмі передбачалося, що до 1980 р. радянське суспільство повинно стати "в основному" комуністичним і перейти до розподілу "за потребами". Програма закінчувалася на патетичній ноті: "Партія урочисто обіцяє – нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі". Комуністичний романтизм і пов'язана з ним соціальна міфологія на початку 60-х років міцно панували в офіційній ідеології. Та до реального життя радянських людей ця міфотворчість мала дуже далеке відношення. Народ висловив своє ставленню до комунізму таким популярним анекдотом початку 1960-х років: "Комунізм - це горизонт, чим швидше ви до нього наближаєтеся, тим швидше він від вас віддаляється”. Тоталітарна система була органічно не в змозі щось реально запропонувати суспільству, окрім чергового міфу. Тоталітарні структури були нездатні до реформування. Для здорових сил суспільства не залишалося іншого шляху, як шляху боротьби за ліквідацію тоталітаризму.
Відповіді на тести:
1).а,2)а,3).б,4)б,д,е5).б,6).б,7).б,8).б.9)г,10)г.11)а.12)в,13)а.14)в.