Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ВАРІАНТ № 1
Завдання 1.Розкрийте сутність та проаналізуйте форми відображення.
відображення є властивість матеріальних систем у процесі взаємодії відтворювати особливості інших систем. Можна сказати, що відображення є результатом взаємодії об'єктів. в найпростіших організмів, а також рослин сформувалася здатність "відповідати" на вплив зовнішнього середовища і навіть засвоювати (переробляти) продукти цього середовища (приклад - комахоїдні рослини). Ця форма відображення називається подразливістю. Подразливість характеризується певною вибірковістю - найпростіший організм, рослина, тварина пристосовується до навколишнього середовища . Вищою формою відображення на рівні тваринного царства є сприйняття, що дозволяє охопити об'єкт у його цілісності і повноті. Психіка (як результат взаємодії мозку з зовнішнім світом) і психічна діяльність дозволили тваринам не тільки пристосовуватися до навколишнього середовища, а й певною мірою проявляти внутрішню активність по відношенню до неї і навіть змінювати середовище. Виникнення психіки у тварин означає появу нематеріальних процесів. Наявність у тварин відчуттів, сприйнять, "вражень", "переживань", наявність елементарного (конкретного, "предметного") мислення є основа виникнення людської свідомості.
Свідомість - вища форма відображення дійсного світу; властива тільки людям і зв'язана з мовою функція мозку, що полягає в узагальненому та цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередньому уявному побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтроліровані поведінки людини. "Ядром" свідомості, способом його існуванняє є знання. Свідомість належить суб'єкту, людині, а не навколишньому світу. Але змістом свідомості, змістом думок людини є цей світ, ті чи інші його сторони, зв'язки, закони. Тому свідомість можна охарактеризувати як суб'єктивний образ об'єктивного світу.
Свідомості людини притаманні такі сторони, як самосвідомість, самоаналіз, самоконтроль. А вони формуються лише тоді, коли людина виділяє себе з навколишнього середовища. Самосвідомість - найважливіша відмінність психіки людини від психіки самих розвинених представників тваринного світу.
Слід зауважити, що відображення в неживій природі відповідає першим трьом формам руху матерії (механічної, фізичної, хімічної), відображення в живій природі - біологічній формі, а свідомість - соціальній формі руху матерії.
Завдання 2. Визначте поняття «розвиток».
Розвиток-це незворотна,спрямована,закономірна зміна всіх матеріальних та ідеальних об*єктів.
Розвиток можна вважати вищою формою руху,сутністю руху,а рух можна визначити як будь-яку зміну предмете чи явища.
Завдання 3.
А) Час – це…загальна форма буття, що виражає тривалість процесів взаємодії та послідовність зміни його станів.
Б) Матеріалізм пояснює виникнення свідомості як....розвиток особливої функції мозку людини(завдяки їй людина здатна отримувати знання про природу і саму себе.)Французькі матеріалісти 18 ст. Ламерті,Кабаніс.
ВАРІАНТ № 2
Завдання 1. Розкрийте сутність закону єдності та боротьби протилежностей і проаналізуйте його значення для розвитку сучасного світу.
Закони діалектики — загальні форми суттєвого зв'язку в процесі розвитку, які виконують важливу методологічну функцію в побудові теорії
1) Перший закон: єдність і боротьба протиріч. Єдність і боротьба протилежностей - загальний закон дійсності і її пізнання людським мисленням. Кожен об'єкт містить в собі протилежності, які знаходяться в нерозривній єдності, взаємопроникають один в одного і взаємовиключають один одного не лише в різних але і в одному і тому ж відношенні. Їх єдність відносна, їх боротьба абсолютна. Боротьба протилежностей означає, що протиріччя безперервно вирішується і так же безперервно відтворюється, а це веде до перетворення старого предмета на новий. Цей закон пояснює тим самим об'єктивне внутрішнє " джерело" всякого руху(відповідає на питання " чому"?), дозволяє зрозуміти рух як саморух На побутовому рівні цей закон добре ілюструється на прикладі людини, усе життя якої складається з боротьби протилежностей. У кожній людині поєднуються хороші і погані якості. У одній ситуації людина поводитиметься як " людина", в іншій ні; сьогодні він один, завтра - інший; довкілля постійно міняє людину, але і людина постійно міняє довкілля.Закон єдності і боротьби протилежностей посідає в матеріалістичній діалектиці особливе місце як закон, що відображає джерело розвитку.
Відображаючи об'єктивне джерело розвитку, визначаючи шлях його пізнання, розглядуваний закон орієнтує на діяльність, спрямовану на теоретичне і практичне вирішення проблем. Зважаючи на світоглядне, методологічне і практичне значення закону єдності і боротьби протилежностей, філософи вважають його «ядром» діалектики.
Зіткнення протилежностей, їхня взаємоборотьба є внутрішнім джерелом будь-яких змін, будь-якого розвитку.
Завдання 2.Дайте визначення поняття «гностицизм»
Гностицизм (грец. знання) — релігійно-науковий термін, яким описують різноманітні релігійні течії та вірування у 2-3 століттях, та інколи і у раніші періоди. Гностицизм виник через природне бажання людини створити науку, що “захищає” доброту та всемогутність Бога від зла світу. Сутнісною основою вчення гностиків було питання зла. Гностики стверджували, що матеріальний світ є зло. З цього випливає, що Творець і Управитель всесвіту – не великий і багатомилостивий Бог а підлегла й недосконала істота – “деміург”.
Завдання 3.
А) “Розсудок” та “відчуття” є двома стовбурами дерева пізнання вважав… Кант
Б) Монізм – це такий філософський принцип, який визначає … наявність єдиного начала, загальний закон влаштування (створеня) всесвіту, що визначає усе різноманіття сущого у тому числі людського бутя.
ВАРІАНТ № 3
Завдання 1.Розкрийте сутність методів наукового пізнання та проаналізуйте їх значення в науково-пізнавального процесі.
Наукове пізнання – вищий тип пізнавальної діяльності людини.
Класифікуючи методи за ступенем їх загальності, виділяють такі групи методів:
всезагальні методи (діалектика і метафізика);
загальні методи;
спеціальні методи, які застосовуються в окремих науках (скажімо, лише в біології).
Розрізняють також ті наукові методи, до яких вдаються на емпіричному рівні пізнання, і методи теоретичного осмислення дійсності.
Методи емпіричного рівня пізнання (вимірювання, порівняння, спостереження, експеримент).
Спостереження — це упорядкована, систематизована, цілеспрямована система сприйнять досліджуваних явищ, його властивостей, зв'язків, відношень, яка дає вихідний емпіричний матеріал для пізнання, його властивостей, зв'язків, відношень, відповідні факти.
Експеримент, перебуваючи в тісному зв'язку із спостереженням, відрізняється тим, що експериментатор активно втручається в перебіг досліджуваних явищ та подій. Він вдається до експерименту тоді, коли для розв'язання проблеми доводиться вдаватися до певної форми взаємодії з досліджуваним предметом, до створення штучного середовища з метою одержання відповідних емпіричних даних. Порівняння — метод емпіричного рівня наукового пізнання, з допомогою якого робиться висновок про подібність чи відмінність об'єктів пізнання. Цей метод дає можливість виявити кількісні й якісні характеристики предметів, класифікувати, упорядкувати і оцінити їх.
Вимірювання — метод емпіричного рівня пізнання, з допомогою якого визначається відношення однієї, вимірюваної величини, до іншої, що приймається за постійну стосовно вимірюваної.
Здобутий з допомогою емпіричних методів пізнання матеріал, факти обробляються, результатом чого є справжнє теоретичне знання. При цьому вдаються до теоретичних методів пізнання — абстрагування й узагальнення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції та інших методів продукування понятійного знання.
Абстрагування — це метод, за допомогою якого мислено відволікаються від неістотних властивостей явищ, що вивчаються. Результатом абстрагування є поняття, в яких відображаються загальні та суттєві ознаки предметів і явищ об'єктивної дійсності.
Узагальнення — це мислений перехід від окремих фактів, подій до їх ототожнення або від однієї думки до іншої, що є більш загальною. Ці переходи відбуваються на підставі особливих правил. Узагальнення перебуває в органічному взаємозв'язку з абстрагуванням, аналізом, синтезом, порівнянням тощо.
Аналіз — це мислене розчленування предмета (явища, процесу), властивості предмета або відношення між предметами на частини. Процедура аналізу є органічною складовою будь-якого наукового дослідження. Вона, як правило, становить початкову стадію вивчення об'єкта.
Синтез — мислене поєднання різноманітних елементів, сторін предмета в єдине ціле (систему). Синтез є наступним етапом пізнання після аналізу.
Індукція — метод пізнання, з допомогою якого на підставі знання властивостей, зв'язків чи відношень окремих предметів роблять висновок про наявність цих властивостей (зв'язків чи відношень) усіх предметів чи явищ відповідної предметної сфери.
Дедукція — метод наукового пізнання, з допомогою якого, виходячи з більш загальних положень, одержують менш загальні, часткові, а то й одиничні. Завдяки дедукції одержують достовірне знання, тому дедуктивними часто називають необхідні умовиводи.
Аналогія — метод, відповідно до якого на підставі подібності предметів за одними ознаками робиться висновок про їх подібність за іншими ознаками. Аналогія, як і неповна індукція, сама по собі ще не може гарантувати достовірні висновки.
Моделювання — метод дослідження об'єктів на їх моделях. Побудова моделей предметів і явиш здійснюється з метою їх досконалішого вивчення, раціоналізації способів їх побудови, впливу на них тощо
Формалізація — метод, з допомогою якого змістове знання відображається у формалізованій мові.
Формалізація доведень дає можливість звільнитися від звертання до інтуїтивних засобів, що має вирішальне значення для строгості обгрунтувань.
Завдання 2. Дайте визначення об’єктивного ідеалізму.
Об'єктивний ідеалізм — термін, що позначає напрям філософської думки, який вважає первинним незалежний від суб'єкта універсальний ідеальний початок. В різних філософських школах цей початок називається по-різному: Бог у теології, абсолютний дух у Гегеля, світова воля у Шопенгауера тощо.
Об'єктивний ідеалізм визнає реальність світу й матерії, однак розцінює їх підпорядкованими певним ідеальним принципам. В цьому відношенні він протистоїть як суб'єктивному ідеалізму, так і матеріалізму.
Першим визначним представником об'єктивного ідеалізму був Платон.
Завдання 3.
А) Міфологія є … універсальним типом і передумовою філософського світогляду;
Б) Формалізм – це таке співвідношення «зовнішньої» та «внутрішньої» форми, при якому «зовнішня» форма ………панує .по відношенню до «внутрішньої» форми.
ВАРІАНТ № 4
Завдання 1.Розкрийте місце і роль економічних відносин в системі суспільних відносин.
Суспільство є системою відносин.Суспільні відносини — це багатоманітні зв'язки, які виникають між людьми в процесі їхньої діяльності в різних сферах суспільного життя. Суспільні відносини можуть класифікуватись за їх об'єктами, суб'єктами та характером відносин між ними.
Більшість видів суспільних відносин — економічні, політичні, ідеологічні, правові, моральні, побутові тощо — виокремлюються на основі їх об'єктів. Так, економічні відносини — це відносини, які складаються з приводу власності на засоби виробництва, у процесі самого виробництва, а також розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Суб'єктами цих суспільних відносин можуть бути індивіди, соціальні спільності, різноманітні організації тощо.
У сукупності суспільних відносин найважливіші ті, які складають головний зміст основних сфер суспільного життя, — економічної, соціальної, політичної і духовної. Це економічні, соціальні, політичні й соціокультурні (ідеологічні, моральні, естетичні, релігійні) відносини. Вони тісно пов'язані між собою і перебувають у певній залежності, яка у філософії трактується по-різному.
Матеріалістичне марксистське розуміння суспільних відносин полягає в тому, що вони поділяються на первинні — матеріальні, базисні і вторинні — ідеологічні, надбудовчі. Головними, визначальними визнаються матеріальні — економічні, виробничі відносини. Характер їх визначається продуктивними силами суспільства й не залежить від волі і свідомості людей. Ідеологічні суспільні відносини — політичні, правові, моральні тощо — виникають на базі матеріальних суспільних відносин і складаються як надбудова над ними, проходячи попередньо через свідомість людей.
Економічні відносини визначають політичні не безпосередньо, а через соціальні, передусім класові, відносини. Соціальні відносини є найближчими до політичних, оскільки політика має головним своїм призначенням узгодження соціальних інтересів. Економічні — соціальні — політичні — соціокультурні відносини — у такій послідовності вони визначають одні одних у марксистському трактуванні.
Лише політично нейтральні сфери, якими є культура, мораль і певною мірою наука, не можуть бути надлишковими, якщо вони проникають в інші сфери — економіку, право, політику, ідеологію тощо.
У стабільних демократичних суспільствах функціональний зв'язок політики з іншими сферами має сталий динамічний характер із чітко вираженою тенденцією до зниження ролі політики як регулятора суспільних відносин. Натомість зростає регулююча роль економічних, моральних, культурних та інших чинників, не пов'язаних з використанням влади. І навпаки, в нестабільному суспільстві, особливо перехідного типу, збільшується роль політичних методів регулювання суспільних відносин, посилюються авторитарні тенденції. Відповідно зменшується регулюючий вплив економічних, моральних і культурних чинників.
Завдання 2. Сформулюйте основні положення філософії К. Маркса і Ф. Енгельса.
МАРКСИЗМ — сукупнiсть фiлософських та соцiально-економiчних iдей, розроблених у ХIХ ст. К. Марксом та Ф. Енгельсом на основi творчої переробки основних положень нiмецької класичної фiлософiї, англiйської полiтичної економії та французького утопiчного соцiалiзму. Вчення марксизму опирається зокрема на такі положення:
(1) весь свiт (природний, соцiальний i культурний) у своїй основi є матерiальним i розвивається дiалектичним шляхом;
(2) свiт є принципово пiзнаваним, а сам процес пiзнання є конкретно-iсторичним i пiдпорядковується законам дiалектики;
(3) суспiльне буття не залежить вiд суспiльної свiдомостi, а визначається рівнем розвитку матерiального виробництва;
(4) принципи матерiалiстичної дiалектики застосовні до пояснення iсторичного процесу (формацiйний пiдхiд);
(5) в основі капіталізму лежить «додана вартість», що по суті є неповністю оплаченою вартістю труда робітника;
(6) сучасний етап розвитку суспільства неминуче призведе до краху капіталізму і встановлення диктатури пролетаріату внаслідок революції.
Соцiально-iсторичнi умови формування марксизму
- розвиток природничих наук, що обгрунтовують розвиток природи (геологія, ембріологія, формулювання теорії Дарвіна тощо);
- формування робітничого класу, та розвиток робітничого руху в Європі, формування робітничих партій та профсоюзів;
- промисловий переворот в Європі 30-40-х рр. ХІХ ст.Теоретичнi джерела формування марксизму
- НКФ: діалектика Гегеля, антропологізм Фейербаха;
- англійська класична політекономія А. Сміта і Д. Рікардо — теорія вартості;
- французький утопічний соціалізм К. Сен-Симона, Ш. Фур’є.
МАРКС. Не опублікував суто філософських робіт, його філософське вчення представлене в полемічних та соціально-економічних працях. Спочатку Маркс виступає послідовником Гегеля, його приваблювала всеохопність гегелівської системи та його розуміння історії людства як розвитку людського уявлення про свободу. Маркс підтримував і гегельянські ідеї розбудови держави, але відмовляється від його розуміння особистості як інструменту діяльності об’єктивного духу. Згодом Маркс схиляється до більш індивідуалістичного розуміння людини у філософії Фейербаха і активно підтримує його критику релігії. Крім того, Маркс впевнений, що змінити світ не можна шляхом змін у свідомості, як випливає з гегелівського ототожнення буття та мислення, тому для нього виявляється фейербахівська формула: основою мислення є буття. Спочатку Маркс зосереджується на способах подолання відчуження в процесі практики і встановлення суспільства без відчуження — комунізму, пізніше звертає увагу на економічний базис історичного розвитку та вплив виробничих відносин на духовне життя людей.
ЕНГЕЛЬС. Свою діяльність зосереджував на створенні цілісної діалектико-матеріалістичної філософської системи, досліджував походження людини та суспільства, роль праці у виокремленні людини з тваринного світу тощо. Після смерті Маркса продовжує розвивати його економічне та політичне вчення.
Завдання 3.
А) Метою історії у праці “Філософія історії“ Гегеля є … сприяння перетворенню філософії на науку, дійсне, істинне знання.
Б) Вперше термін “філософія” запровадив ПІФАГОР
Білет№5
Розкрийте сутність емпіризму та раціоналізму і проаналізуйте їх основні суперечності.
У метафізиці Нового часу виділяють два протилежні напрямки: раціоналізм і емпіризм. Раціоналізм (від лат. «ratio» — «розум») — цілісна гносеологічна концепція, згідно з якою істинним началом буття, пізнання та поведінки людей є принципи розуму. До характерних особливостей класичного раціоналізму XVII — XVIІI ст. належать такі: виключно висока оцінка дедукції як методу розгортання системи знань, що розвивається на основі очевидних та безсумнівних начал; «універсальна математика» (mathesis universalis) як ідеал та взірець будь-якої науки; ототожнення логічних та причинно-наслідкових відношень, що означало для раціоналізму ототожнення структур буття і мислення (ordo et connection idearum est ас ordo et connection rerum — порядок і зв'язок ідей ті ж, що порядок і зв'язок речей); впевненість у тому, що людина силою свого розуму здатна вивести та осягнути розумом першоначало і джерело буття; гносеологічний оптимізм — віра у те, що розум не має меж у пізнанні буття і в принципі є нескінченним; висока оцінка науки та її ролі у житті людства. Ф. Бекон і Дж. Локк були засновниками емпіризму (від грец. «empiria» — «досвід»), тобто такої теоретико-пізнавальної позиції, згідно з якою джерелом та обґрунтуванням всіх знань є чуттєвий досвід. Головна відмінність раціоналізму від емпіризму полягає у такому. Раціоналісти (Р. Декарт, Ґ. Ляйбніц, Б. Спіноза) вважають, що вихідним пунктом для побудови наукового знання є ідеї розуму, а основним методом - дедукція. Емпіристи (Ф. Бекон, Дж. Локк, Дж. Берклі, французькі матеріалісти, Д. Юм) вважають вихідним пунктом для побудови наукового знання досвід, а основним методом — емпіричну індукцію (Ф. Бекон) або перетворення простих ідей у складні (Дж. Локк). Емпіризм проголошує, що наукове пізнання отримує основний зміст від чуттєвого досвіду, у знаннях немає нічого, чого раніше не було б у чуттєвому досвіді суб’єкта пізнання. Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, чуттєво-сенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм уважали математику, а головними характерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність і суттєвість. Раціоналізм протистоїть ірраціоналізму й емпіризму. Принцип раціоналізму поділяють чи підтримують як матеріалісти (Спіноза), так і ідеалісти (Лейбніц). Основним представником раціоналізму є дуаліст Декарт.
Завдання 2. Назвіть форми матеріального руху.
Під формою руху матерії розуміється рух, зв'язаний з певним матеріальним носієм, що має достатньо широку сферу розповсюдження і охоплює явища, які мають певну якісну єдність, підпорядковуються одним і тим же основним закономірностям. Під формою руху матерії розуміється рух, зв'язаний з певним матеріальним носієм, що має достатньо широку сферу розповсюдження і охоплює явища, які мають певну якісну єдність, підпорядковуються одним і тим же основним закономірностям. Звичайно виділяють дві групи форм руху матерії:
перші форми, які проявляються на всіх відомих просторових масштабах і структурних рівнях матерії — механічний рух атомів: молекул, мікроскопічних і космічних тіл; розповсюдження електромагнітних і гравітаційних хвиль; рух елементарних частинок; другі форми, які проявляються лише на певних структурних рівнях в неорганічній природі, живій природі, суспільстві — галактики, метагалактики, біосфера, ноосфера, техносфера, екологічні системи тощо. Важливою і невід'ємною формою існування матерії є простір і час. Категорія простору виражає властивості об'єктів бути протяжними, займати фіксоване місце серед інших, межувати з іншими об'єктами в структурній організації матеріального світу.
1. Переміщення в просторі різноманітних тіл, рух найдрібніших частинок, макротіл
(Механічний рух як тотожність протилежностей при тяжіння-відштовхування.
2. Електромагнітні явища, гравітація, теплота, світло, звук тощо
(Фізичний рух – механіка молекулярного світу;
3. Хімічні реакції, хімічний синтез в органічній або неорганічній природі
(Хімічний рух – фізика атомарного світу)
4. Процеси в живих організаціях
(Біологічна форма руху – (хімія клітини (білок), виникнення життя.
5. Соціальні зміни, процеси мислення і пізнання
(Суспільна форма руху – якісно нова форма матеріального розвитку, коли виникає суспільна практика та її невід’ємний атрибут – мислення. Мислення постає як “своє інше” (Гегель) самої матерії, це ідеальна форма реального світу.
Завдання 3. Надайте відповідь на тестове завдання. Оцінюється за 20-бальною системою.
А) Суперечності продуктивних сил та виробничих відносин розв’язуються ………………..
Б) Вперше термін “буття” в історії філософії запровадив Піфагор
ВАРІАНТ № 6
Завдання 1.Розкрийте та проаналізуйте основні форми суспільної свідомості.
Суспільна свідомість - це філософська категорія, що позначає фундаментальну особливість соціальних суб'єктів відображати соціальну та природну дійсність при визначальному впливі суспільного буття, а суспільне буття — це реальний процес життя людей.
Суспільна свідомість та суспільне буття - найбільш загальні категорії, які використовують для виявлення того, що є переважно визначальним, а що таким, яке визначається в суспільному житті, за цими межами їх протиставлення не має змісту. Суспільна свідомість - частка суспільного буття, а само буття є суспільним, оскільки в ньому функціонує суспільна свідомість. Вона не пуста абстракція. Це - сукупність ідеальних образів - понять, ідей, поглядів, уявлень, почуття, переживань, настроїв, що виникають у процесі відображення соціальним суб'єктом довколишнього світу, зокрема і самої суспільної свідомості.Суб'єктом суспільної свідомості виступають суспільство, соціальна спільність (соціальна група, клас, нація) чи окрема людина, але не як індивідуальність, а як представник певної соціальної спільності.
У структурі суспільної свідомості провідне місце належить її формам. Саме через них здійснюється включення ідеальних компонентів людської життєдіяльності в соціальні процеси, точніше за їх допомогою (форм суспільної свідомості) ця свідомість стає реальним компонентом суспільного буття. До форм свідомості належать політична і правова свідомість, мораль, мистецтво, релігія, філософія і наука. Кожна з цих форм вивчається спеціальними науками: політологією, етикою, естетикою тощо. Щодо філософії, то перед нею стоїть завдання з’ясування природи форми як такої.
Щодо умов, які представлені у формах свідомості, то перша з них полягає у відтворенні самого об’єкта, що здійснюється, перш за все, засобами науки.
Ідеальне знання практично виявлених властивостей об’єкта, яке здійснюється засобами науки, є необхідною умовою діяльності. Отже, наука як форма суспільної свідомості постає одним із суттєвих компонентів структури суспільної свідомості. Для здійснення діяльності одного ідеального відображення суб’єкт-об’єктного зв’язку у формі науки недостатньо. Взаємодія людини зі світом супроводжується різними емоційними станами, які одночасно є, і результатом і умовою діяльності. Ці стани утворюють той емоційно-почуттєвий фон, на якому відбувається будь-яка практична дія людини.
Конденсація чуттєвих образів, емоційних станів, їх передача від одного покоління до іншого відбувається за допомогою мистецтва, яке виступає ще однією з форм суспільної свідомості.Наука і мистецтво супроводжують діяльність з боку взаємодії суб’єкта з об’єктом, у яких знаходить відображення сам об’єкт через призму його освоєння суб’єктом. Проте духовне забезпечення умов діяльності не обмежується ідеальним зняттям об’єкта у формі науки і мистецтва. Виразом суспільної природи діяльності постає необхідність її регуляції з боку міжсуб’єктних відносин засобами моралі, політики, права.
Люди – інтегровані одиниці соціуму, в який вони об’єднуються за допомогою моральних і політико-правових ругулятивів. Отже, політика, право і мораль постають умовами матеріально-перетворюючої діяльності, з приводу здійснення яких утворюються і певні відносини. Відтворення цих відносин через відображення відбувається і в таких формах свідомості, як мораль і політико-правова свідомість.
Завдання 2.Визначте поняття «сродної праці» у філософії Г.С. Сковороди.
Сковородинська концепція "сродної праці" є засобом пояснення численних феноменів соціального життя і набуває методологічного значення в розкритті їх причин та механізмів. Так, вчення про "сродну працю" намагається пояснити деякі процеси суспільного поділу праці. Проте вразливою стороною концепції є факт заздалегідь "передвизначених" сфер діяльності в суспільстві, тоді як історично суспільний поділ праці передував становленню спеціалізованих сфер діяльності — конкретним професіям чи то в галузях матеріального виробництва, чи в сферах розумової діяльності. В суспільстві найчастіше не "сродність", а соціальний статус людини зумовлює можливості вибору нею відповідної праці, навіть коли вона "несродна" для неї. Адже представники вищих класів ніколи не займались селянською чи ремісничою справою і, навпаки, соціальні умови нижчих верств, якими б "сродностями" до інтелектуальної праці вони не були наділені, стояли на перешкоді їх просуванню вгору.
Завдання 3.
А) Автором твору «Метафізика» є АРІСТОТЕЛЬ
Б) Якому закону діалектики належить поняття «стрибок»? закон взаємного переходу кількісних змін
ВАРІАНТ № 7
Завдання 1.Розкрийте зміст праці, Сковороди Г.С. «Розмови п’яті подорожніх про істинне щастя в житті»:
У “Розмові п’яти подорожніх про істинне щастя в житті” Філософ утверджує високу мораль народу, заперечує міщанську суєту і панське неробство. Осмислюючи, в цьому суть щастя, Сковорода переповідає народні притчі, байки, легенди і в цей спосіб близько стає до народного розуміння таких понять, як «премудрість», «добродійність» і «доброчесність», «щастя». Наше найбільше бажання — бути щасливими. Милосердна природа всім без винятку відкрила шлях до щастя. Людина народжена для щастя, вона повинна бути щасливою — розмірковує Сковорода в "Розмові п'яти подорожніх".
Досягти загального щастя, підкреслює філософ, можна тільки завдяки працьовитості. Кожна людина повинна працювати, але працювати відповідно до своїх природних здібностей. Чому в наш час люди женуться за щастям і не можуть його знайти. Тому що, щастя усередині нас, «зовнішня» і «внутрішня» людина повинні досягнути гармонійної єдності.
Примусьте людину робити те, до чого несхильна її природа, — і ця людина буде нещаслива Сковорода вважав, що ідеал суспільства, де кожен реалізує свої природні обдаровання у «сродній» праці і дістає насолоду від цього, можна втілити в життя за допомогою освіти,самопізнання. Звідси проголошення самопізнання універсальним засобом перебудови світу. Щастя ж доступне всім і кожному,бо нікого природа не обділила. Варто лише відвернути увагу від згуби «плотських» жадань та інтересів і пізнати в собі «справжню людину», щоб знайти своє покликання і щастя в «сродній» праці, яка зробить “нужное нетрудным, а трудное не нужным».
у «Розмові п’яти подорожніх про істинне щастя в житті» автор доходить висновку, що щастя людини — в ній самій, у тому, щоб упізнати свій власний внутрішній світ, здружитися з собою, бути добрим до всіх, любити людей. Щаслива людина, доводить письменник, яка здатна любити і яку люблять. Бо людина без любові — мертва. Щастя, за Сковородою, і в любові до природи, бо пізнаючи природу і себе в ній, людина зазнає радості від сприйняття прекрасного. Не може бути щастя без любові до рідної землі, до рідного краю. Воно тут, а не за морями. Отже, з вищесказаного можна зробити висновок, що питання про людське щастя було і буде актуальним ще багато століть . Людина - «коваль свого щастя» , творець власної долі.
Завдання 2.Сформулюйте гегелівське розуміння сутності історичного процесу (праця «Філософія історії»).
"Філософія історії" – це лекційний курс із всесвітньої історії, прочитаний в Берлінському університеті між 1822–1831pp.
Основні принципи філософії історії він виклав в однойменній праці „Філософія історії (1837 р.)” Гегель розглядає історію як „прогрес духу і усвідомленні свободи” де свобода є свободою духу мислення й інтелектуальною свободою особистості.
Люди вважають, що в їх житті та діяльності існує випадковість, насправді, абсолютний дух детермінує. У цілому ж філософія історії Гегеля на відміну від вищерозглянутих концепцій не містить соціологічного аналізу історії суспільних явищ стоїть осторонь теорій суспільного прогресу. Віко Кондорсе, Гердера, які предметом дослідження брали суспільство і людину, а не абсолют, а в своїх узагальненнях виходили із соціально-культурних факторів.
У ХVІІ ст. з'являється нова наука, названа класичною політичною економією.
За Гегелем всесвітня історія – це прогрес в усвідомленні свободи, тому лише історія тих народів, які у свій час виступали ступенями усвідомлення духу свободи становить епоху всесвітньої історії.
Завдання 3.
А) Напрямок у філософії, який стверджує, що духовність є первинним по відношенню до матеріального світу називається ……ідеалізм
Б) Автором твору «Екзистенціалізм – це гуманізм» є … Жан-Поль САРТР
ВАРІАНТ № 8
Завдання 1.Розкрийте та проаналізуйте основні концепції походження та еволюції людини в історії філософії.
Основні теорії походження людини:
1. Теорія еволюції (К. Фахт, Ч. Дарвін)
2. Теорія креаціонізму (божественного творіння)
3. Теорія зовнішнього втручання
1. Еволюційна теорія
Еволюційна теорія припускає, що людина походить від вищих приматів – людиноподібних істот шляхом поступового видозміни під впливом зовнішніх факторів і природного відбору.
Відповідно до даної теорії, мали місце наступні основні стадії еволюції людини:
- періоди послідовного існування антропоїдних предків людини (австралопітек та ін);
- існування найдавніших людей: пітекантропа (найдавнішого людини, або протерантропа або архантропу);
- стадія палеоантропів, тобто давньої людини (неандертальці та ін.)
- Розвиток сучасних людей (неоантропів).
Австралопітеки – високоорганізовані прямоходячі примати – традиційно було прийнято вважати вихідними формами в родоводу людини. Австралопітеки отримали у спадок від своїх предків деревних багато властивостей, причому найбільш важливими з них були здатність і прагнення до різноманітного поводження з предметами за допомогою рук (маніпулювання) і високий розвиток стадних відносин
Пітекантропи – істоти прямоходячих, середнього зросту і щільної статури, які зберегли, однак, багато мавпячих рис, як у формі черепа, так і в будові лицьового скелета.
Палеоáнтроп (неандерталець)
Неандертальці були людьми середнього зросту, міцної, масивного складання, за загальним будовою скелета стоять ближче до сучасній людині.
Неоантроп
Час появи людини сучасного виду (Homo sapiens) припадає на початок пізнього палеоліту (70-35 тис. років тому). Воно пов'язане з могутнім стрибком у розвитку продуктивних сил, становленням родового суспільства і наслідком процесу завершення біологічної еволюції Homo sapiens.
Неоантропи представлені численними стоянками та поселеннями, де знаходять крем'яні та кістяні знаряддя, залишки житлових споруд. У них існували й складні обряди поховання, прикраси, ними були створені перші шедеври образотворчого мистецтва і т.д.
2. Теорія творіння (креаціонізм)
Погляди, засновані на тому, що людину створив Бог чи боги, виникли набагато раніше, ніж матеріалістичні теорії самозародження життя і еволюції антропоїдних предків у людини. У різних філософських, теологічних навчаннях давнину акт творіння людини приписувався різним божествам.
Значного поширення у світі отримали християнські релігійні погляди на створення світу і людини в ньому, пов'язані з божественним творінням Єгови (Яхве) – єдиного Бога у Всесвіті, який виявляє себе в трьох особах: Бог-Отець, Бог-Син (Ісус Христос) і Бог- Святий Дух.
3. Теорія зовнішнього втручання
Згідно цієї маргінальної паранаукові теорії, поява людей на Землі так чи інакше пов'язане з діяльністю інших цивілізацій. У найпростішому варіанті теорії зовнішнього втручання вважає людей прямими нащадками інопланетян, що висадилися на Землю в доісторичний час.
Більш складні варіанти теорії зовнішнього втручання припускають:
- схрещування іномірян з предками людей;
- породження людини розумної методами генної інженерії;
- створення перших людей гомункулярним способом;
- управління еволюційним розвитком земного життя силами позаземного зверхрозума;
- еволюційний розвиток земного життя і розуму за програмою, спочатку закладеної позаземним зверхрозумом.
Завдання 2.Визначте поняття «абсолютна істина».
Абсолютна істина - це повне, вичерпне знання про об'єкт. Різновидом абсолютної істини є вічна істина, а саме знання конкретних фактів, історичних подій і т. ін. Таке знання не може бути уточнене, доповнене, поглиблене і за умов подальшого розвитку науки.
За своєю сутністю абсолютна істина - це об'єктивна істина, яка пізнана в її повній, закінченій формі.
Завдання 3.
А) Еклектика – це таке вчення про принципи і методи пізнання, яке стверджує, що зв’язки між предметами та явищами … різнорідних понять, теорій, можна поєднати
Б) Автором твору «До критики політичної економії» є … Карл Маркс
ВАРІАНТ № 9
Завдання 1.Розкрийте сутність відчуженя та проаналізуйте його сучасні прояви.
Концептуальне навантаження терміну «відчуження» неодноразово змінювалося впродовж багатьох століть пізнання сутності людської природи. Філософський сенс це поняття отримує тільки в німецькій класичній літературі в роботах І. Канта, І. Фітхе, Г. Гегеля, Л. Фейєрбаха, де аналіз відчуження переноситься в сферу мислення. Там воно знаходить своє вираження перш за все у відношенні «Я і Не я».
Оскільки людина розглядається у німецькій класичній філософії як самосвідомість, то будь-яка форма її об'єктивації постає як відчуження, що ототожнюється з опредметненням.
Крім того, німецька класична філософія фіксує ворожість людині буржуазного прогресу. Так, Ф. Шіллер, відзначаючи розколотість людини, його здібностей, вбачає причини цього у поділі праці.
Гегель робить категорію відчуження однією з центральних у своїй філософії, котра була розкрита у гегелівській "Феноменології духу". За Г. Гегелем, відчуження – це явище буржуазної діяльності, у процесі якої духовні якості людини за певних умов перетворюються на товар. Найбільш значущою такою умовою є перетворення приватної власності із засобу в мету. Аналізуючи буржуазну економіку, Г.Гегель висловив думку про те, що капіталістичний спосіб виробництва припускає перетворення всього, у тому числі й духовних здібностей людини в предмет купівлі-продажу. Разом із тим, Г. Гегель відзначив, що відчуження особистості, здійснюється тільки в свідомості й лише через свідомість можливе його подолання. Ідеалістичне розуміння подолання відчуження Г. Гегель засновує на уявленні руху світового духу, який відчужується в природу, в продукти безпосередньої людської діяльності та повертається до себе. Дух, пізнаючи себе в своєму відчуженні, тим самим знімає це ж відчуження.
Досить змістовну концепцію відчуження запропонував та обґрунтував К. Маркс в «Економічно-філософських рукописах 1844 року».
За К. Марксом, кожна людина є відчуженою від іншої і загалом від людської сутності тим більше, чим вищим є рівень експлуатації в цьому суспільстві.
Отже, проблема відчуження є однією з актуальних тем філософії. Вона особливо актуальна в період, коли відбуваються докорінні соціокультурні трансформації, наслідком чого є перегляд і переосмислення традиційних парадигм і понять, які визначають характер життєдіяльності людини в соціумі.
Предметом дослідження даної роботи виступає аналіз проблеми відчуження людини в науковій спадщині К. Маркса.
Карл Маркс надає поняттю відчуження конкретно-історичного характеру і розглядає його не як суб'єктивний феномен свідомості, а як об'єктивне соціально-економічне явище. У його ранніх творах відчуження представляється як багаторівневий феномен, що має декілька форм, кожна з яких відповідає тому або іншому рівню суспільного буття.
Серед усіх форм відчуження К.Маркс виділяє основну форму - економічне відчуження, яке, на його думку, детермінує всі інші форми відчуження і робить її основою політекономічного аналізу капіталізму ХІХ століття.
Створюючи своє вчення про людину К. Маркс погоджується з принциповою тезою матеріалістичної філософії про людину як природну істоту. Проте, не все в людині, на його думку, можна пояснити природними закономірностями. Ні свободу людини, ні її творчу здатність неможливо вивести із природи як такої.
Природа людини, на думку Маркса, це її можливості, які вона реалізує в процесі практичної взаємодії із світом. Людина є, перш за все, продуктом історії і власної діяльності.
Завдання2.Визначте поняття «об’ективна істина».
Об'єктивна істина - це такий зміст наших знань, яке не залежить ні від людини, ні від людства.
Іншими словами, об'єктивна істина є таке знання, зміст якого такий, як воно "задано" об'єктом, тобто відображає його таким, яке він є. Так, твердження, що земля куляста, що +3> +2, - це об'єктивні істини.
Якщо наше знання - це суб'єктивний образ об'єктивного світу, то об'єктивне в цьому образі і є об'єктивна істина.
Завдання 3.
А) Діяльність людини відрізняється від всіх форм існування тварини тим, що людина …перетворює (змінює) навколишній світ, а тварина …пристосовується до нього;
Б) Атрибутами матерії є … Рух, Простір та Час
ВАРІАНТ № 10
Завдання 1.Розкрийте сутність закону взаємопереходу кількісних та якісних змін і проаналізуйте його значення для розвитку сучасного світу.
Закон взаємного переходу кількісних змін в якісні
Основні закони розвитку світу розкривають механізм, причину і направленість змін, що відбуваються в ньому. Так, закон взаємного переходу кількісних змін в якісні характеризує одну зі сторін цього руху, одну з граней всезагального розвитку. Він розкриває механізм розвитку, пояснює, як відбувається розвиток, завдяки яким процесам і як предмети зазнають якісних змін та перетворень.
Щоб зрозуміти сутність цього закону, необхідно дати визначення категорій "якість", "кількість", "міра".
Якість. Необхідно розрізняти поняття "якість" у побутовому і філософському розумінні. В повсякденному житті ми стикаємося з великим розмаїттям явищ, процесів, предметів. При цьому багато з них не мають ніякого відношення до потреб людини. Але ми все-таки розрізняємо одні предмети та явища від інших (рослина і тварина, вода і кислота, пісок і глина...). Це пояснюється тим, що кожний предмет має свою якісну визначеність, що відрізняє його від інших предметів. Те, що характерно для певної речі, що відрізняє її від іншої, ми й називаємо в філософії якістю.
Якісною визначеністю характеризуються тіла як живої, так і неживої природи, а також всі явища суспільного життя. Втрачаючи свою якість, предметні явища перестають бути тим, чим вони були раніше.
Якісні відмінності властиві не лише різним предметам та явищам. Вони існують і між різними стадіями розвитку одного і того самого предмета чи явища (дитинство, юність, мужніння, старість).
На основі сказаного можна дати визначення якості.
Якість – це внутрішня визначеність предметів та явищ, сукупність їх суттєвих рис, сторін, що робить їх певними предметами і явищами.
Властивість. Початкові показники про якісні відмінності предметів і явищ дають нам органи чуттів. Навколишня дійсність, що діє на органи чуттів, викликає у нас певні відчуття (тепло, холод, колір...). Ці відчуття і дають нам змогу судити про якість речей.
Але відчуття дають знання лише про окремі сторони чи ознаки речей, а не знання в цілому. Відчуття не здатні відрізнити суттєве від несуттєвого. А для визначення якості необхідно виділити корінні, суттєві ознаки чи властивості. Це дає мислення. Отже, пізнання якості починається з пізнання властивостей.
Властивість – це будь-яка ознака, якою один предмет чи явище відрізняється від інших або подібний до них.
Якість проявляється через властивість, і пізнати якість того чи іншого предмета або явища ми можемо лише за властивостями, що проявляє ця якість.
Кожна властивість речі проявляється лише у взаємодії із іншими речами.
Не можна, проте, провести абсолютну межу між якістю і властивістю, тому що якість – це найбільш суттєві властивості, що визначають всі інші властивості і без яких річ перестає бути певною річчю.
Кількість. Якість предметів і явищ не існує поза зв'язком з їх кількісною характеристикою. Це теж дуже важливий аспект предметів і явищ.
Кількість – це зовнішня характеристика предметів і явищ, що характеризує їх з боку ступеня розвитку властивостей: об'єму, числа, швидкості руху тощо.
Кількість має свої особливості порівняно з якістю, По-перше, зміна кількості в певних межах не викликає суттєвих змін речей та явищ. Межі кількості більш рухливі, еластичні, ніж межі якості. Адже коли предмет втрачає свою якість, то перестає бути тим, чим він був. Цього не відбувається стосовно кількості. По-друге, для характеристики предмета з кількісного боку немає ніякого значення зміст предмета, його якість. Нас не цікавить матеріал предмета, Називаючи число п'ять, нас не цікавить, означає воно кількість пальців на руці чи пелюстки квітки. Отже, кількість і якість характеризують предмети і явища з різних сторін. Але вони не відірвані одне від одного.
Міра. Взаємозв'язок кількості та якості виражається в понятті "міра". Єдність кількості і якості називається мірою. Все має знаходитися в певних кількісних межах. Тепло необхідне для росту рослин, але спека губить їх. Те саме з вологою. Можна дати таке визначення міри.
Міра –діалектична єдність якості й кількості або ж той інтервал кількісних вимірів, у межах якого зберігається якісна визначеність предмета.
Єдність кількості і якості зберігається лише в межах міри. Якщо кількісні зміни здійснюються в цих межах, то вони не викликають якісних змін. Якщо вони виходять за межі міри, то вони супроводжуються якісними змінами предметів і явищ.
Завдання 2.Визначте сутність ідеології.
Сутність ідеології-система ідей, поглядів цінносни установок і вірувань ,встановлення зв*язку між світоглядом і навпаки поведінка людини,з*ясування сенсу тих процесів і змін ,які відбуваються в суспільстві.
Завдання 3.
А) Аксіологія це вчення про…цінності.
Б) Суспільне буття обумовлює суспільну свідомість, вважають представники…які критикують Маркса
ВАРІАНТ № 11
Завдання 1.Розкрийте відмінності філософії пізнання Р.Декарта та Ф.Бекона.
Бекон.мислитель вказував на непевність чуттєвого сприйняття. Людські почуття обмежені, дають лише знання про зовнішні властивості речей. Цей недолік може бути подоланий за допомогою різних приладів. Але й цього недостатньо. У достовірному пізнанні природи вирішальне значення має науковий дослід, експеримент. Отже, в основу пізнання Ф. Бекон поклав не первісне спостереження як таке, а дослід з певними науковими цілями, організований експеримент. Саме системністю, цілеспрямованістю останній відрізняється від чуттєвого досвіду. Крім того, в науковому експерименті досліджувані природні явища опиняються у таких штучно створених умовах, за яких усе приховане швидше відкривається.
Значення експериментального дослідження природи полягає також у тому, що, відкриваючи шлях до істини, наукові досліди не відходять від потреб практики. Відтак наука відповідає своєму призначенню — служити практиці.
Декарт.Однак шляхи побудови такого знання, а також розуміння природи наукового методу у цих мислителів були різні. Ф. Бекон пішов шляхом емпіризму, Р. Декарт створив систему раціоналізму. Перший обстоював матеріалістичну точку зору, другий стояв на позиції філософського дуалізму. Саме Декартові належить заслуга розробки дедуктивного методу в умовах формування нової науки. На відміну від Ф. Бекона, для якого уособленням наукового методу була індукція, він свої методологічні розробки грунтує на методі логічної дедукції. Проте дедуктивний метод Декарта не мав нічого спільного із схоластизованою логікою Арістотеля, силогістику якого він піддавав гострій критиці за формалізм і непродуктивність. Силогістичне вчення Арістотеля, яке мало справу із термінами, словами, Р. Декарт відносив до риторики. Натомість він прагнув виробити такий метод, який би сприяв творчому розвиткові наукових знань, спрямовував людський розум до істини. Розуміння цього методу дістало відображення у відомих чотирьох правилах Декарта. У першому йдеться про вихідний пункт наукового пізнання — визначення принципів, або перших начал. другому правилі формулюється вимога аналітичного вивчення природних явищ. Третє правило містить необхідність дотримувати певного порядку мислення. Четверте правило, яке Р. Декарт назвав "енумерацією", орієнтує на досягнення повноти знання, на послідовність та ретельність наукового дослідження.
Завдання 2.Назвіть історичні типи світогляду та дайте визначення кожному з них.
Історичними формами світогляду прийнято вважати такі: міфологія, релігія, філософія Міфологічний світогляд уособлює світ, поєднує людину з ним, не розділяє людину і природу. Світобудова за міфом одночасно є тілобудовою людини. Тому світ природи живий, духовний, а світ людини визначається дією природних стихій, що прийняли вигляд багатьох богів, що відповідають властивостям людської тілесності.
Релігійний світогляд відсторонює природу та зосереджує увагу на духовності як найістотнішій його особливості. В основі світобудови – дух, розум, а людина уособлює їх словами, але не формою свого природного тіла. Завдання людини – пізнати Бога як Духа, вищу свідомість, як абсолюту; фактично – пізнати божественність розуму в його душевних моральних якостях. Релігія оголошує сутністю людини моральні пошуки і для неї світ є світ людських взаємовідносин.
Філософський світогляд відображає опосередкований спосіб буття людини. Він дає їй можливість розвивати та здійснювати розумне життя, тобто виділяти себе засобами з природних соціальних світів та ставить питання про принципи їх існування, а також принципи власного буття в них.
Завдання 3.
А) Здатність людини відображати світ в ідеальних образах називається ... свідомістю;
Б) Теорія це… Це вища форма наукового знання, яка дає цілісне уявлення про закономірності та суттєві зв'язки певної сфери дійсності. В широкому розумінні – це комплекс уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення та пояснення якого-небудь явища.
Будь-яка теорія – це цілісна система істинного знання, система, що розвивається і яка має складну структуру та виконує ряд функцій. …
ВАРІАНТ № 12
1. Розкрийте сутність розсудку та розуму та проаналізуйте їх співвідношення у пізнавальному процесі.
Розсу́док — початковий рівень мислення, де оперування абстракціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми. Забезпечує оперування поняттями за певним наперед заданим алгоритмом без усвідомлення їхньої природи.
Функція розсудку — класифікувати факти, робити логічні умовиводи, систематизувати знання за строгими правилами і схемами.
Протиставляється розуму — вищій формі теоретичного осмислення дійсності.
Розум — філософське поняття, яке виражає здатність мислити: аналізувати, й робити висновки. Вища форма творчої інтелектуальної діяльності
На стадії формування людини її мислення безпосередньо впліталося в предметну діяльність: первісна людина мислила, оскільки вона діяла; пізніше мислення відокремилося від матеріально-предметної діяльності і стало переважно діяльністю ідеальною - оперування знаннями, закріпленими в поняттях. Але мислення зберігає відбиток свого походження з практичної діяльності: воно за своєю природою діяльнісне і проблемне, бо сутність і призначення мислення — це розв'язання різного роду і порядку проблем, які постають перед людиною. Якби не було ніяких проблем, то не треба було б і мислити.
Вищим рівнем мислення є розум — у спеціальному значенні цього поняття, коли ми відрізняємо розум від розсудку. Розумне мислення - це не просто оперування готовими поняттями, але й зміна, розвиток самих понять, це вміння враховувати єдність протилежностей та їх взаємопереходи (а саме таке мислення називається діалектичним).
Тобто можна виділити 3 етапи пізнання: чуттєве споглядання, розсудок та розум.
Чуттєве пізнавання це розміщені та упорядковані у просторі і часі дані відчуттів (явища) – самі по собі не дають знань.
Розсудок – здатність мислити предмет чуттєвого споглядання, одночасно мислити його в певній незалежності від чуттєвих вражень.
2. Назвіть основні філософськи концепції культури.
До основних концепцій культури належать:
Концепція культури як соціальної системи
Комунікативна концепція
Теорія двох культур
Теорія контркультури
Концепція мозаїчності культури
Концепція антикультури
Концепція кіберкультури
3. Надайте відповідь на тестове .
А) Закон взаємопереходу кількості та якості відтворює та відображає механізм формоутворення нового, ще не існуючого . Будується на категоріях «кількість», «якість», «влас тивість», «міра», »стрибок». Сутність закону полягає у тому, що по ступові кількісні зміни, що постійно відбуваються в об'єктах, пред метах, але до пори, до часу не змінюють їх основних рис, а при до сягненні певних меж міри призводять до якісних змін.
Б) Філософська антропологія – це вчення про природу та сутність людини .
ВАРІАНТ № 13
Завдання 1.Розкрийте основні положення твору Ж.П. Сартра „Екзистенціалізм – це гуманізм”
Екзистенціалізм – це філософська течія ХХ ст., яка висуває на перший план абсолютну унікальність людського буття; це вчення, що робить можливим людське життя і яке стверджує, що будь-яка дія або істина передбачає людську суб’єктивність.
Екзистенція (лат.) – означає «існування». Філософія екзистенціалізму – філософія людського існування. Сартр дотримувався цієї течії і вважав себе оптимістом. У своїй статті він розкриває основні положення цього вчення та відстоює власну життєву думку і погляди.
На думку Сартра, кожна людина це лише окремий випадок загального поняття «людина». Є буття, навіть якщо не існує Бога, і це передує сущності, тобто людина спочатку існує, з’являється у світі, а потім визначається. Людиною вона стає потім, але такою, якою зробила сама себе. Вона просто є, і не така, якою себе уявляє, а така, якою хоче бути. Тобто екзистенціалізм віддає людині у розпорядження її буття, і робить її відповідальною за це існування.
Сартр багато уваги приділяє свободі, волі людини, її можливістю вибору. За його формулою людина «приречена бути вільною». Коли людина обирає себе, то вона тим самим обирає й інших. Автор занепокоєний відсутністю Бога, оскільки разом з ним зникає будь-яка можливість знайти цінності в цьому світі. Зникають межі можливого, границі допустимого, людина стає вільною, людина – це свобода. Різноманітні знаки, символи кожен розуміє по-своєму. Ніяка загальна мораль та правила не підкажуть вам, що робити в данній ситуації; символів та знаків не існує в світі.
Дійсність є такою, якою її робить та визначає сама люлина. Людина певною мірою є сукупністю своїх дій, власним життям. Вплив моральних принципів залежить і визначається нею. Якщо ти трус, то вважаєш себе таким, проте можеш стати героєм.
Доля людини залежить від неї самої, вона і є доля, бо від її волі, вибору залежить її життя. Людина сама себе створює, вибираючи певну мораль.
Ми постійно знаходимося поза самих себе. Проектуючи себе та втрачаючи себе зсередини, ми існуємо як людина.
За Сартером, екзистенціалізм – це гуманізм, оскільки ми нагадуємо людині, що крім неї самої немає іншого законодавця. Ми показуємо, що реалізувати себе по-людськи людина може лише увійшовши в саму себе.
Багато уваги приділяється саме свободі людині. Це показує багатогранність нашого життя та буття. Нагадує, що творцем долі є не Бог, а сама людина, з її можливою спробою вибору. А вже як кожен з нас доходить до правильного рішення залежить від бажання досягнути поставленої мети.
Завдання 2.Визначте поняття «суспільна психологія».
Суспільна психологія являє собою сукупність поглядів, почуттів, емоцій, настроїв, звичок, традицій, звичаїв, що виникають у людей під впливом безпосередніх умов їхньої життєдіяльності через призму їхніх повсякденних інтересів. Суспільна психологія виступає як безпосередня реакція на умови життя людини, є першим ступенем чуттєвого сприйняття всієї багатогранності суспільного буття. Вона — важлива умова становлення духовної культури людини. Тому важливою особливістю загального процесу формування суспільної свідомості є цілеспрямований розвиток соціально-психологічних стереотипів, мислення та діяльності, оскільки соціально-психологічний компонент, емоційно-вольова сторона духовного світу людини має неабияке значення в становленні цілісної особистості, гармонійних людських стосунків. Як первинна сфера суспільної творчості, специфічний її пласт, психологія відображає об'єктивну дійсність, як правило, суперечливо. Тому часто вона виступає як стихійна, консервативна основа збереження і закріплення пережитків, негативних стереотипів минулого в свідомості людей. Однак, хоча в суспільній психології досить вагомий елемент стихійності, зводити її винятково до сфери стихійного регулювання невиправдано.
Завдання 3.
А) „Абсолютна ідея” – це поняття, яким завершується система філософії.... об'єктивного ідеалізму Г.Гегеля...
Б) Гносеологія – це вчення про….пізнання, одна з головних філософських дисциплін яка досліджує закономірності процесу пізнання.;
ВАРІАНТ № 14
Завдання 1.Розкрийте історичні форми діалектики.
Етимологічно "діалектика" (від грец.) означає мистецтво вести полеміку, суперечку, діалог, зіткнення полярних суджень. Сучасна матеріалістична діалектика є наукою про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства, його пізнання та мислення, що осягає світ. Це спосіб світорозуміння, теорія і метод пізнання.
Першим, хто надав поняттю "діалектика" значення методу розумного пізнання, був Гегель. Він підкреслював, що "діалектика" осягає світ ("абсолютну ідею") у єдності протилежних визначень, у саморусі, саморозвитку. Це був новий стиль мислення, який характеризувався гнучкістю й компромісністю.
В історичному розвитку діалектика пройшла три основних свої етапи (форми).
До першого відносять діалектику стародавніх (Геракліт, Демокріт, Платон, Арістотель та ін). Це була стихійна діалектика, яка поєднувалася з такими ж наївними матеріалізмом та ідеалізмом.
Потім шляхи матеріалізму й діалектики розійшлися. В XVII -XVIII ст. виникає метафізичний матеріалізм і панівними стають ідеї механіцизму (хоча й в деяких філософських вченнях проявлялась діалектика). Виникнення й розвиток метафізичного матеріалізму зіграло в той час позитивну роль.
Однак це мало тимчасовий характер, оскільки природі й суспільному життю завжди був притаманний діалектичний характер. Тому й діалектика почала інтенсивно розроблятись (у класичній німецькій філософії). Вона й стала другою формою діалектики (насамперед, діалектика Гегеля).
Суттєві зрушення в суспільному житті, три великі відкриття знову викликали необхідність поєднання матеріалізму з діалектикою, повернення до цілісного, діалектичного розуміння світу, але вже в іншій формі (на ґрунті науки й суспільного досвіду). Так виникла третя форма діалектики (матеріалістична, марксистська), яка була поєднана вже зі зрілим матеріалізмом.
Вона не завершує розвиток рамками якогось "духу", а показує, як нескінченний розвиток нескінченної матеріальної дійсності відображається в людському пізнанні, а матеріалістичний діалектичний метод є докорінно протилежним ідеалістичному діалектичному методу, оскільки об´єктивна діалектика первинна стосовно суб´єктивної. В ній принципи матеріальної єдності світу і принципи відображення перебувають у нерозривному зв´язку.
Діалектика, що була заснована на матеріалістичному розумінні природи й суспільства, на розумінні людини як суспільної, конкретно-історичної істоти, стала дійсно повним, всебічним, багатим за змістом вченням про розвиток. Обґрунтування й розкриття законів діалектики (одночасно як законів буття і законів пізнання) стало можливим лише за умови, коли стала дослідженою й зрозумілою роль суспільно-історичної практики як основного й визначального відношення людини до об´єктивної дійсності.Це вчення має свою структуру. її елементами є поняття, які обіймають структурні одиниці різних рівнів, планів, аспектів (принципи, закони, категорії). Для розуміння їхньої сутності слід з´ясувати їхні місце і роль у системі самої діалектики. А щоб зрозуміти діалектику як систему знань, слід з´ясувати її структуру, тобто проаналізувати її складові (елементи).
Завдання 2.Сформулюйте основні глобальні проблеми людства.
Проблеми, що стоять перед людством, можна розділити на глобальні та локальні. Глобальні - це проблеми, що існують в масштабах всієї земної кулі. Локальні - існуючі в межах регіону. Основні глобальні проблеми сучасності пов'язані з перспективами взаємовідносин людства з природою Землі і ближнього Космосу в ході як мирного розвитку так і в результаті глобального військового конфлікту. Найважливіші з глобальних проблем.
1. Проблема урбанізації. Зростання міст і населених пунктів привів до істотних перебудов лику Землі, скороченню числа одних видів, зростанню чисельності - інших, у тому числі шкідливих для людини та народного господарства. Яким способом удасться компенсувати ці порушення?
2. Проблема демографічної кризи. Сутність проблеми полягає в тому, чи призведе подальше зростання населення до незворотних руйнівних наслідків для людства і біосфери?
3. Проблема сировинної кризи. Тут суть проблеми - чи призведе зростання використання сировини (як органічного так і мінерального) до його вичерпання?
4. Проблема енергетичної кризи - чи не будуть вичерпані в результаті науково-технічного прогресу і екстенсивного розвитку виробництва всі доступні для людства джерела енергії?
5. Проблема екологічної кризи - чи може ріст людства і науково-технічної прогрес необоротно зруйнувати біосферу Землі?
Існує ряд інших глобальних проблем, які є складовими частинами перерахованих - проблема глобального потепління, руйнування озонового шару, поширення особливо небезпечних захворювань і т.д.
Завдання 3.
А) Філософів, які сумніваються або заперечують можливість досягнути істинного знання називають.. ірраціоналістами (проти розуму) або інтуїтивістами (лише інтуїція виправдана, а не розум чи логіка).
Б) Волюнтаризм – це таке відношення особи до об’єктивних закономірностей, при якому в основу світових процесів (і психологічного життя лю дини) ставиться воля як ірраціональне, тобто несвідоме начало.
ВАРІАНТ № 15
Завдання 1.Розкрийте основні рівні та форми пізнання.
Пізнання — процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Виділяють 2 рівні пізнання: чуттєве пізнання (емпіричний рівень) та раціональнепізнання.
Чуттєве пізнання є безпосереднім відображенням у свідомості людини зовнішніх властивостей предметів об'єктивного світу, завдяки роботі зорового, слухового, смакового та інших аналізаторів нервової системи.
Формами чуттєвого пізнання є відчуття, сприйняття , уявлення.
Відчуття — відображення зовнішніх властивостей предметів об'єктивного світу, яке виникає внаслідок їх впливу на органи чуття і збудження нервових центрів кори головного мозку. Відчуття — вихідний пункт пізнання, найпростіший його елемент.
Сприйняття — відображення зовнішності предметів об'єктивного світу. На відміну від чуттів, у яких відображаються окремі властивості предметів, сприйняття дає інформацію про об'єкт у його цілісності при безпосередньому впливі цього об'єкта на органи чуття. Об'єктивною основою сприйняття як цілісного образу є єдність різних властивостей об'єкта, існуючого незалежно від свідомості людини.
Уявлення — це відтворений у пам'яті образ зовнішності предметів, які раніше сприймалися. Оскільки уявлення містять у собі моменти узагальнення, то їх розглядають як перехідну ланку від чуттєвого до раціонального пізнання.
Раціональне пізнання найбільш повно й адекватно виражене в мисленні.
Мислення — активний процес узагальнення й опосередкованого відображення дійсності, який забезпечує розгортання на основі чуттєвих даних закономірних зв'язків цієї дійсності та вираження їх у системах понять. виділяють два основні рівні мислення — розсудок і розум.
Розсудок — початковий рівень мислення, де оперування абстракціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми.
Розум — вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання.
Основними формами раціонального (логічного) пізнання є поняття, судження та умовиводи.
Поняття — форма мислення, яка відображає загальні історичні зв'язки, сутнісні ознаки явищ, поданих у їх визначеннях.Поняття, як і уявлення, відображають предмети з їх ознаками. Проте в уявленні відображається один предмет, а в понятті — множина, в понятті — загальні, істотні, внутрішні та необхідні ознаки, а в уявленні, як правило, — одиничні, неістотні, зовнішні, випадкові. Поняття мають лише люди, а уявлення — і тварини.
Судження — форма мислення, в якій щось стверджується і яка є або істинною, або хибною. Судження — форма мислення, яка відображає явища, процеси дійсності, їх зв'язки.
З понять та суджень складається умовивід, який є рухом від одних понять до інших і відображає процес отримання нових результатів у пізнанні. Умовивід — форма мислення, завдяки якій з попередньо здобутого знання з одного чи декількох суджень виводиться нове знання теж у вигляді судження.
Завдання 2.Дайте визначення діалектичній та метафізичній концепціям розвитку.
Діалектична концепція розвитку полягає в тому, що розпиток тлумачиться як боротьба протилежностей, стрибкоподібний перехід кількості у якість і навпаки та як рух за спіраллю. Метафізики сприймають розвиток як результат. божественного першопоштовху, як збільшення або зменшення, тобто як чисто кількісній процес та як рух по замкненому колу.
З точки зору метафізики як концепції розвитку і методу пізнання старе повністю відкидається новим, оскільки вони є протилежностями, котрі виключають одна одну.
Діалектичний погляд - розвиток включає в себе і старе, тобто все те, що необхідне для дальшого розвитку нового.
Діалектика бачить джерело розвитку у наявності внутрішніх протиріч, метафізика - у зовнішніх факторах.
Завдання 3.
А) «Знання – це …сила(Ф. Бекон):
Б) Свідомість – це …здатність людини відображати світ в ідеальних образах.
ВАРІАНТ № 16
Завдання 1.Розкрийте сутність сучасної світової цивілізації та проаналізуйте її характерні особливості та протиріччя.
При всій правильності в оцінках існуючих бездуховних та антикультурних тенденцій у сучасному суспільстві така позиція нас не може задовольнити, тому що, заперечуючи будь-який культурний зміст у сучасній цивілізації, ми зводимо цивілізацію і культуру до непримиренного конфлікту, пророчимо загибель культури. Так, ми не зможемо вже буквально "відродити" у наші дні, скажімо, давньослов'янську й античну культуру, адже в історії усе буває лише раз, однак зберігати і використовувати культурні надбання попередніх епох і поколінь ми можемо й повинні. Тому актуальним завданням зараз є не відлучення сучасної цивілізації від культури, не спроба повернути "колесо історії" назад, а виявлення культурного змісту нашої цивілізації, його реалізація. Мабуть, варто сприймати цивілізацію і культуру не як ворогів, а як союзників. І якщо ми хочемо мати майбутнє, то повинні прагнути до розумного компромісу між теперішністю та минулим. Будь-яка спроба відірвати культуру від цивілізації перетворює в утопію ідею культурного відродження народу, адже культура потребує цивілізації, мов душа — тіла. Цивілізація — це тіло культури, її матеріальний носій, який має не природне, а соціальне походження. Бездуховна цивілізація — жахлива річ, а культура, позбавлена матеріальної оболонки, — річ неможлива. Як засвідчує досвід, у найгіршому стані перебуває культура в країнах, які позбавлені благ сучасної цивілізації. Всім відомо, як в індустріально розвинутих країнах Заходу і Сходу (наприклад, в Японії) вміють шанувати давнину, зберігати пам'ятки історії та культури, підтримувати народні традиції, звичаї. Культурний вандалізм, манкуртизм притаманні країнам, які не засвоїли навичок цивілізованого життя, не здатні існувати за нормами цивілізованого суспільства.
"Ми занадто цивілізовані, але ще недостатньо культурні", — так колись оцінював видатний німецький мислитель І.Кант стан сучасної йому Європи. На його думку, шлях від цивілізації веде до вищої культури, пов'язаної з моральною досконалістю кожної людини. "Ми занадто цивілізовані, щоб бути культурними", — заперечував О.Шпенглер, оцінюючи цивілізацію як смерть культури. "Ми поки що недостатньо цивілізовані, щоб оцінити велич нашої національної культури, зберегти та нагромадити її", — так можна охарактеризувати те, що відбувається зараз з нами. Не можна зберегти історичний зв'язок з минулим, здійснити культурну спадкоємність, залишаючись на місці, у стані соціально-економічної нерухомості. Вірність традиціям не може бути забезпечена зневагою до потреб реального життя людей, до вимог часу. Узгодженість нашої культурної традиції з тим цивілізованим напрямом розвитку, до якого ми повинні повернутись, і становить ту головну проблему, яка сьогодні постає перед народом України на шляху його національно-культурного і духовного відродження та розбудови суверенної демократичної держави.
Завдання 2.Визначте сутність науково-технічної революції.
Науково-технічна революція. Вона є однією зі стадій чи форм НТП, коли останній набуває прискореного, стрибкоподібного характеру. Проявом науково-технічної революції є докорінна перебудова всієї технічної і технологічної основи виробництва, його організації й управління, які здійснюються на базі практичного використання фундаментальних відкриттів сучасної науки.
Завдання 3.
А) Закон єдності та боротьби протилежностей виражає.. сутність процесу ..(джерело)розвитку.
Б) Суб’єктивний ідеалізм – це напрямок філософії, який…… доводить, що в світі існують лише наші відчуття, ідеї, людський дух. А матерія або не існує, або її існування та форми прояву є лише нашими власними відчуттями, уявленнями та поняттями. Для суб’єктивного ідеалізму світ існує лише в наших відчуттях, другими словами - наші відчуття творять світ для нас. Поза нашими відчуттями немає ніякої матерії, ніякого духу, ніякого світу. Є лише наш суб’єктивний (утворений нашими відчуттями, уявленнями та поняттями) світ.
ВАРІАНТ № 17
Завдання 1. Розкрийте сутність основних філософських концепцій походження та існування релігії.
Релігія — духовний феномен, що постає як форма самовизначення людини у світі, виражає її віру в надприродне Начало — джерело буття всього існуючого, є засобом спілкування з ним, входження в його світ, причетності до нього.
Поняття «релігія» безпосередньо пов'язане з поняттям «Бог». Релігії без уявлення про Бога не існує.
Відмінність між філософським і науковим підходами в дослідженні релігії виявляється як у предметній сфері, так і в методах дослідження. Предметною сферою філософії є дослідження дійсності під кутом зору світоглядних проблем. Тому філософія акцентує увагу на світоглядних аспектах релігії.
Залежно від концептуальних засад сформувалися різні теорії походження релігії.
Теологічні теорії походження релігії. Вони ґрунтуються на твердженнях про надприродні причини та обставини походження релігії.
Традиціоналістська теорія. Згідно з нею релігію відкрив людям безпосередньо Бог.
Традиціоналістська теорія не потребує доведення, оскільки ґрунтується на вірі. Теїстична теорія. Ідейним джерелом її є теїзм, який визнає буття Бога як істоти, принципово відмінної від світу речей і явищ, істоти абсолютної, вищої за людину і природу, тобто надлюдської й надприродної. Бог є джерелом усього, а отже, і релігії.Усі варіанти теїстичної концепції єдині в головному — релігія є результатом розумового розвитку людства.
Споглядальний теїзм. Започаткувавши його, німецький філософ Іммануїл-Герман Фіхте (1797—1879) вважав, що релігія як ставлення людини до Бога є комплексом певних почуттів, породжених усвідомленням людиною скінченності свого буття. З цього народжується благоговіння.
Функції релігії — способи, рівень, напрями впливу релігії на соціум, його структурні елементи, особистість.
Функції релігії тісно пов'язані із структурою релігії, кожен елемент якої визначає їх специфіку, дають змогу глибше, всебічніше пізнати її особливості, вплив на соціум. Вони виявляють себе явно чи приховано (латентно), постійно чи тільки на певних етапах історії, виражаючи можливості релігії та її роль у суспільстві. Якщо функції релігії окреслюють і характеризують форми, способи, напрями, рівень впливу релігії в суспільстві, то роль релігії є наслідком реалізації релігією своїх функцій.
Релігія задовольняє різноманітні потреби людини, але жоден із соціальних феноменів не здатен замінити її. Саме це і визначає особливість її функцій, серед яких виділяються: компенсаційна, терапевтична, втішальна, світоглядна, регулятивна, комунікативна, інтегративна, дезінтегруюча, ідеологічна, політична, правова, культуроформуюча, легітимуюча. Це дає підстави стверджувати, що релігія є поліфункціональ-ним феноменом. Кожна із функцій релігії є відображенням духовних потреб, інтересів індивідів, спільнот.
Завдання 2. Дайте визначення субстанції як філософської категорії.
Під субстанцією у філософії розуміють дещо незмінне на противагу змінним станам і властивостям, те, що існує завдяки самому собі і в самому собі, а не завдяки іншому і не в іншому. В залежності від характеру і загальної спрямованості філософської концепції, виділяється одна субстанція (дух або матерія) - монізм (від грецької monos - один), дві субстанції - дуалізм (від латинської - dualis - двоїстий), наприклад, дух і матерія одночасно (Рене Декарт), і, нарешті, множина субстанцій - плюралізм (від латинської - pluralis - множинний), наприклад, монади у німецького філософа Готфріда Лейбніца.В історії філософії існували різні підходи до розуміння субстанції: як суттєва властивість, субстрат, конкретна індивідуальність, логічний суб'єкт та іи. В античній філософії називалися різні субстанції, наприклад, чотири стихії Емпедокла. Арістотель під субстанцією розумів першу суть і розглядав її як основу, невіддільну від індивідуальності речі. Пізніше англійський філософ Френсіс Бекон під субстанцією розумів граничну основу буття, що ототожнює її з формою конкретних речей. У сучасній філософії під субстанцією розуміють матерію.
Завдання 3.
А) Закон заперечення заперечення відтворює та відображає … цілісну форму і внутрішню структуру процесу розвитку завдяки взаємозв´язку його основних фаз.;
Б) Поняття «невидима рука ринку» у науковій обіг ввів…Адам Сміт
ВАРІАНТ № 18
Завдання 1. Розкрийте сутність закону заперечення заперечення та проаналізуйте його значення для розвитку сучасного світу.
Закон заперечення заперечення є одним з основних законів діалектики, який відображає поступальність.
Сутністю закону заперечення заперечення є відображення напряму і форми процесу розвитку в цілому, а також напряму і форми розвитку внутрішніх етапів окремого циклу розвитку явища. Він відбиває спадкоємність як характерну рису процесу розвитку, бо в кожному новому ступені розвитку зберігається те позитивне, що було на попередніх стадіях розвитку у вихідному пункті та в його запереченні.
Водночас кожний новий ступінь розвитку являє собою не просте, механічне поєднання позитивного змісту попередніх стадій розвитку, а виступає як діалектична єдність, в якій переборюються однобічності попередніх стадій розвитку і утверджується більш багатий і всебічний зміст, відбувається перехід у вищу фазу розвитку.
Закон заперечення заперечення відображає вихідний характер розвитку, поступовість руху; розвиток, який ніби повторює пройдені вже ступені, але повторює їх інакше, на вищій фазі. Ця форма зумовлена особливостями зв'язку між етапами в розвитку явища, що виступають як стадії руху внутрішніх суперечностей від їхнього зародження до розв'язання. Остання стадія, стадія розв'язання суперечностей, перебуває в такому зв'язку з вихідною, що вона є ніби поверненням до неї, поверненням старого, але повторенням на новій вищій основі.
В об'єктивній дійсності закон заперечення заперечення діє не в чистому вигляді, а прокладає собі шлях через безліч випадковостей Багатосистемність предметів і явищ вимагає конкретного підходу до аналізу різних умов, суперечностей, тенденцій.
Завдання 2. Визначте структуру свідомості.
Свідомість не зводиться до психіки людини. Поняття свідомості більш вузьке порівняно з поняттям "психіка людини". Психіка складається із таких духовних утворень, як свідоме і несвідоме, що є багатомірними і перебувають у постійній взаємодії. Свідомість — це насамперед знання. Без знання свідомості не існує. Ось чому в сучасній філософській літературі більшість дослідників вказують на важливу роль пізнавальної (ког-нітивної), емоційної та мотиваційно-вольової форм діяльності свідомості. Логічна структура когнітивної діяль-ності людини складається із чуттєво-сенситивного, абстрактно-мисленного та інтуїтивного рівнів. На цих рівнях виникають чуттєві й понятійні образи, які становлять предметно-змістовну основу мислення. До пізна-вальних здатностей людини належить також увага і пам'ять.
Емоційна сфера свідомості — складне, мало досліджене явище. Спроба виділити її структури і типологізувати їх не вдалась. Емоції — це відображення об'єкта у формі психічного переживання, хвилювання. Емоційну сферу становлять почуття (радість, горе, любов, ненависть та ін.), афекти (лють, жах, відчай), пристрасті та самопочуття.
Мотиваційно-вольова сфера свідомості складається із мотивів, інтересів, потреб суб'єкта в єдності зі здіб-ностями у досягненні цілей.
Поряд із свідомістю у "внутрішньому світі" людини існує рівень несвідомого. До несвідомого належать сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності, а також інстинкти та запорогові почуття.
Важливою складовою свідомості є самосвідомість. Вона орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мо-тивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати.
Завдання 3.
А) Людина, на яку направлене пізнання, визначається як …об’єкт
Людина, яка пізнає оточуючий світ і саму себе, визначається як…суб’єкт.
Б) «Соціальний дарвінізм» – це напрямок у позитивізмі, який розповсюджує … закони еволюції видів тварин на закони розвитку суспільства
ВАРІАНТ № 19
Завдання 1. Розкрийте основні ідеї твору Рене Декарта «Міркування про метод» та обгрунтуйте її роль у розвитку теорії пізнання.
Р. Декарт формулює "головні правила методу".
В основі першого правила лежать принципи очевидності, "ясності й виразності" в судженнях і уявленнях про предмети. Не слід приймати за істинне нічого такого, яке б не було попередньо визнаним безумовно істинним. Треба старанно уникати поспішності та упередженості у своїх судженнях. Друге правило передбачає розчленування на частини труднощів, що зустрічаються, щоб легше було їх подолати. Трете правило наукового методу полягає в керуванні ходом своїх думок, починаючи з предметів найпростіших і таких, що легко пізнаються, і підніматися поволі, як по східцях, до пізнання найбільш складних, від доведеного до недоведеного (рух від простого до складного). Четверте правило вимагає ретельного огляду поля дослідження і порядку його (дослідження) проведення, щоб не допустити ніяких втрат і випадіння логічних ланок. По суті, основні правила наукового методу зводяться до наступного: починати з простого й очевидного; шляхом дедукції отримувати більш складні висловлювання; діяти при цьому так, щоб не пропустити жодної ланки, тобто зберігати безперервність ланцюга умовиводів.Проблематикою пізнання в філософії Декарта тісно пов»язане питання про метод досягнення найбільш істиного,достовірного знання. Цим иетодом є раціональна дедукція,яка і висвітлюється в творі «Міркування про метод», цінність якохї визначається такими правилами: достовірність , очевидність пізнання, аналітичність, висновки з думок.
Завдання 2. Визначте національне та загальнолюдське в культурі.
кожній реально існуючій культурі наявні загальнолюдські виявлення, що оцінюються в якості світової культури, та унікальність і неповторність їх продукування і виразу, що постає в окресленнях національної культури. Відокремити їх неможливо, як неможливо відокремити акт дії та результат, але і ототожнювати не виправдано, оскільки при цьому втрачаються реальні аспекти культурного діалогу та людського спілкування. У зв'язку з цим у змісті кожної національної культури умовно можна виділити кілька її змістовних елементів.Національне в культурі цете що може являти інтерес та бути зрозумілим лише тим, хто заглиблений у дану культуру, також існує елемент що слугує грунтом для діалогу та культурної дискусії.
Завдання 3.
А) Світогляд – це сукупність поглядів людини на … це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей,розуму і почуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомої недосконалості.
В) Онтологія – це вчення про…. розділ сучасної філософії, що вивчає фундаментальні принципи буття, найбільш загальні сутності і категорії існуючого. Під існуючим розуміється сукупність різноманітних проявів буття, тобто будь-яка річ або явище в аспекті їх причетності до буття.
ВАРІАНТ № 20
Завдання 1.Розкрийте сутність основних теорій історичного процесу.
Можна виділити кілька філософських і науково-філософських підходів до аналізу історичного процесу.
I. Формаційних теорія. Формаційних теорія була розроблена К.Марксом і Ф.Енгельсом. Спочатку вона призначалася для аналізу і прогнозування історії народів Європи». В основі кожної СЕФ лежить певний спосіб виробництва. Сутність кожної формації утворюють взяті в сукупності відносини з приводу виробництва і розподілу матеріальних благ - виробничі відносини.. В результаті класової боротьби виникають нові класи і нові типи виробничих відносин, що виходять за рамки даного способу виробництва. Наступна формація дозріває в лоні попередньої. Перехід здійснюється стрибкоподібно у формі соціальної революції.
Вся історія з'являється як послідовна зміна ряду суспільно-економічних формацій: первинної безкласової (архаїчною первісною), вторинної класової, що розпадається на рабовласницький, феодальний, капіталістичний і соціалістичний способи виробництва, третинної комуністичної, також безкласової. Первісне суспільство є безкласовим, але саме в ньому виникає інститут приватної власності, який і стає підставою експлуатації і соціального розшарування. Три наступних формації є класовими і антагоністичними. Безпосередні виробники в них позбавлені власності на засоби виробництва і в тій чи іншій мірі відчужені від результатів своєї праці. Соціалістична ОЕФ виникає після пролетарської революції. Соціалізм - перехідний щабель до зовсім безкласової комуністичної ОЕФ. Як відомо, прогностична частина формаційної теорії себе не виправдала.
II. Цивілізаційний підхід. Виник в Росії в середині XIX століття (Н. Я. Данилевський, «Росія і Європа», К. Н. Леонтьєв, «візантизму і слов'янство») та поширився в Європі першої половини ХХ (О.Шпенглер, «Занепад Європи», А . Тойнбі, «Осягнення історії»). В його основі лежить ідея видовий, а не родової визначеності людини (Данилевський). Виходить, що можна говорити про розвиток не людства в цілому, а лише окремих культурно-історичних типів, якихось суперетносів, культурно-історичні типи і виникаючі на їхній базі цивілізації не співставні між собою, і тому саме поняття історичної динаміки застосовне лише до їх внутрішнього розвитку. Шпенглер взагалі надав поняттю «цивілізація» негативний зміст, оцінивши його як період занепаду і загибелі, у порівнянні з культурою як періодом розвитку і розквіту. Розвиток культурно-історичного типу, як і раніше мислилося органістіческой, але стало двофазним (підйом - занепад).Тойнбі вибудовує теорію розвитку цивілізації, в якій вирішальну роль відіграє творча меншість, еліта, що знаходить відповіді на виклики середовища. Якщо знайдений нею відповідь адекватний висновку, то внутрішній і зовнішній пролетаріат) виконують її, якщо ні - в результаті внутрішнього повстання і зовнішніх ударів руйнують цивілізацію..
III. Лінійно-хвильові концепції. Обмеженість обох підходів спробував подолати К.Ясперс («Витоки і мета історії»). У своїй концепції він поєднує періоди роздільного розвитку людства з періодами єдиної історії. Він виділив наступні етапи: доісторичний час, час великих імперій давнини, осьовий час, науково-технічну епоху. Все міняє осьовий час, коли людство робить інтелектуальний прорив до усвідомлення своєї єдності. Форма цього прориву - поява філософії та створення світових релігій, підкріплювані регулярними контактами культур (Однак початок технічної ери (15 століття) знову поставило усвідомлення єдності під удар. Почалася нова доісторична - технічна епоха, що характеризується розривом між реальним єдністю людства і відсутністю його усвідомлення. Вона повинна привести до формування нових замкнутих імперій, а потім - до нового осьовому часу.
IV. Концепції стадій економічного зростання. В принципі, є лінійними. Їхнє головне завдання - історично осмислити сучасний етап у розвитку суспільства. Вперше подібну концепцію сформулював Д.Белл, але найбільш розробленою є концепція Елвіна Тоффлера. Історія людства укладається Тоффлером в рамки трьох великих періодів, що виділяються за характером виробничої діяльності людей і визначених нею інститутів:
«Перша хвиля» (аграрне або традиційне суспільство), яке не знає індустріального виробництва культурних благ. Головні інститути - церкву і армія. Характерний традиційний тип культури, заснований на панівною формою релігії.
«Друга хвиля» (індустріальне суспільство), засноване на масовому виробництві культурних благ. Головний інститут - промислово-фінансові корпорації. Характерна масова культура.
«Третя хвиля» (постіндустріальне суспільство) характеризується наступними ознаками, сформульованими вперше також Д.Беллом:1) створення економіки послуг;2) домінування шару науково-технічних фахівців;3) центральна роль теоретичного знання як джерела нововведень і політичних рішень в суспільстві;4) можливість самопідтримки технологічного зростання;5) створення нової «інтелектуальний» техніки.
Домінуючу роль у соціальному устрої цього періоду відіграють університети. На зміну масовій культурі приходить нескінченне індивідуальне технологічне творчість.«Хвилях» передує архаїчне суспільство, засноване на присвоюється типі господарства.
V. Когнітивно-ціннісні моделі. Такий погляд на історію припускає, що основою її розвитку є або еволюція пізнавального ставлення до світу, або ціннісного.
Перший тип представлений «законом трьох стадій історичного розвитку» О.Конта. Людство, по Конту, проходить у своєму розвитку теологічну стадію, коли явища світу пояснюються виходячи з надприродного початку і надприродним чином, метафізичну стадію, коли світ починають пояснювати з себе самого, але роблять це умоглядним чином, і позитивну стадію, коли способом пізнання світу стає експериментальна наука.
Ціннісну модель історичного процесу висунув П.А.Сорокин. Історія - це зміна трьох типів культур (ідеаціональной, ідеалістичної і чуттєвої), кожна з яких володіє своєю власною філософією, мистецтвом, релігією, політичними та економічними організаціями, формує власний тип особистості. Неважко помітити, що логіка історії в Конта має прогресуючий характер, а у Сорокіна - регресує.
VI. Світ-системний аналіз. Найбільш яскраво представлений в роботах І.Валлерстайна і його послідовників. Його специфіка - в опространствленіі історії, розгляді кожної культури в геоісторичного плані, в якому суспільство невідривно від того середовища, в якій воно живе.Однією з найважливіших є тенденція прискорення і вдосконалення суспільних процесів, яка виявилася з початку минулого століття.
Завдання 2.Визначте основні риси сучасної цивілізації.
Суттєвою особливістю нашого часу є те, що темпи життя сучасних народів, в тому числі і конкретних індивідів, постійно зростають.. Процес глобалізації - об'єктивне і закономірне явище в історії людства, адже світ рухається в напрямку посилення його цілісності у всіх сферах функціонування. Ослаблення національно-державного чинника.1Перехід до нового типу раціональності. Глобалізація несе в собі нову нормативно-теоретичну парадигму, що, з одного боку, припускає свободу різноманіття і тому знаходить своє втілення в теорії "мультикультуралізму", 2Зміна системи цінностей. 3Глобалізація породила ланцюг "глобальних проблем людства": екологічних, демографічних, політичних... У кожній сфері життя суспільства глобалізація активізує цілий комплекс проблем:
у виробничо-економічному вимірі це - лібералізація ринку і символіка фінансової сфери, а також необхідність захисту стратегічно важливих галузей від економічної неефективності;в соціальній сфері це - динаміка багатства і бідності, проблема нерівності, безробіття, неконтрольована міграція та "викачка мізків", демографічні, а також викликані техногенною дію-льністю екологічні проблеми;в політичному вимірі - деетатізація (тобто проблема прозорості державних кордонів), протистояння глобалізму і антиглобалізму, феномен міжнародного тероризму;в культурному вимірі - проблеми культурної, релігійної та національної ідентичності, проблема віртуалізації, уніфікація і такі її наслідки як массовізація і соціокультурна шаблонізаціі.
Завдання 3.
А) Футурологія – це … галузь наукових знань, що охоплює перспективи розвитку соціальних процесів: вчення про майбутнє...;
Б) Категорія «міра» розкриває сутність закону … закон взаємного переходу кількісних змін у якісні. .
ВАРІАНТ № 21
Завдання 1. Розкрийте основні концепції та історичні типи цивілізацій.
Саме слово «цивілізація» узвичаїлося порівняно недавно (на початку XIX століття). Формування цивілізації являє собою процес, що веде до виникнення суспільств зі складними соціальними, політичними, економічними й ідеологічними інститутами. Цивілізація виступає як цілісна одиниця аналізу історичного процесу.
Карл Маркс (1818-1883) обґрунтував концепцію історичного матеріалізму (теорію формацій) і цим дав варіант універсального пояснення історичного розвитку; економічний прогрес - головний двигун суспільного розвитку; зміни в економічному базисі приводять до трансформацій у всіх надбудовних інститутах суспільства.
О. Шпенглер (1880-1936) запозичив у греків ідею циклічності розвитку цивілізації. Він розглянув сім найбільших цивілізацій (єгипетську, китайську, семітську, єврейське-арабську, грецьке-римську, західну, мексиканську) і обґрунтував висновок про те, що кожна цивілізація проходить стадії, аналогічні стадіям життєвого циклу людини, - народження, дитинство, юність, зрілість, старість і смерть.
Т. Парсонс (1902-1979) обґрунтував концепцію «еволюційної універсалії». Вона базується на еволюційної моделі, що розрізняє «доісторичні» і «історичні» форми розвитку людства. Стартова стадія - примітивне суспільство, структура якого обмежується сімейними зв'язками. Передумовами подальшого соціокультурного розвитку Парсонс уважав споріднення, технологію, язик, релігію. Дві універсалії стали побудниками порушення структури соціальних зв'язків, на яких базувалася «примітивна» стадія соціокультурної еволюції: а) система суспільного поділу праці, незалежна від структур споріднення; б) система соціальної стратифікації, тобто культурно позначеного (маркірованого) закріплення стійких границь між ієрархічно впорядкованими соціокультурними групами, що становлять суспільство. На другій стадії з'являються такі універсалії, як система ринку й грошей, бюрократія, правова система, демократична асоціація.
Історичні типи цивілізації За критерієм національної цивілізації(китайська, індійська, єгипетська, грецька, російська, українська, японська.) критерій майбутнього у розвитку сучасного людства(постіндустріальна, інформаційна, комуністична). Критерій історичних умов(західна східна, арабська, латиноамериканська, африканська, європейська) за критерієм розподілу народів за релігією( християнська, мусульманська, буддійська) за критерієм рівня розвитку(до індустріальна, індустріальна, постіндустріальна, технотронна, інформаційна.)
Завдання 2. Сформулюйте основні функції філософії.
Функції філософії:
1. Світоглядна ф-я. (сприяє формуванню цілісної картини світу, уявлень про будову світу, місця людини в ньому)
2. Методологічна ф-я (виробляє основні методи пізнання довколишнього світу (дійсності)
3. Гносеологічна ф-я (має на меті правильне й істинне пізнання навколишньої дійсності, механізми істинного пізнання)
4. Аксіологічна ф-я (ціннісна) дає можливість адекватно оцінювати предмети, явища й процеси об’єктивної дійсності з погляду цінностей (етичних, естетичних, соціальних тощо) конкретного історичного періоду.
5. Критична ф-я (спрямована на критику різноманітних систем знань про світ, пошуки нових істин через розв’язання суперечностей між тим, що вже пізнане, й тим, що ще не пізнане.
6. Виховна, гуманітарна ф-я (сприяє генеруванню гуманістичних цінностей та ідеалів сучасної цивілізації, створенню соціальних умов для їх реалізації на рівні окремої особи, розвитку гуманітарної культури, допомога окремій людині знайти себе)
7. Прогностична ф-я (дає змогу осмислити перспективу розвитку світу)
Завдання 3.
А) Діяльність – це…ктивна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.
Б) Поняття «економічна людина» у науковій обіг ввів…А.Сміт
ВАРІАНТ № 22
Завдання 1.Розкрийте сутність суб’єктів та рушійних сил суспільного розвитку.
У соціальній філософії рушійними силами розвитку суспільства вважають різні суспільні явища: об'єктивні суспільні суперечності, продуктивні сили, спосіб виробництва та обміну, розподіл праці, дії великих мас людей, народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеальні мотиви тощо. Вони, таким чином, пов'язуються з суперечностями суспільного розвитку та їх вирішенням, з соціальним детермінізмом, з об'єктивними та суб'єктивними чинниками історії, з діяльністю людей або ж є комплексом усіх цих чинників. Кожний із вказаних підходів правомірний, відображає якусь долю істини. Рушійні сили розвитку суспільства пов'язані насамперед з діяльністю людей.
Найважливішими проблемами в широкому спектрі проблематики рушійних сил є аналіз суб'єкта суспільного життя, характеристики його діяльності, її умов, причин, цілей, завдань, її результатів, діалектики об'єктивного та суб'єктивного, творчого і репродуктивного та ін. в цій діяльності, її піднесень та спадів.
Що ж є рушійною силою дій кожної людини, будь-якої соціальної групи (стану, професійної групи, покоління), суспільства в цілому надзвичайно велику амплітуду коливань — від думки Б.Рассела про те, що якби сто найвидатніших людей Європи були вбиті в дитинстві, то вся світова історія склалася б по-іншому, ніж це було насправді (що є абсолютизацією ролі видатних особистостей в історії, формою прояву волюнтаризму) до погляду видатного історика Франції Моно, який вважав, що хоч більшість істориків і звикли звертати виключну увагу на блискучі та голосні прояви людської діяльності, на великі події і великих людей, але необхідно зображати швидкі і повільні рухи економічних умов та соціальних установ, що становлять справді неперехідну частину людського розвитку і впливають на роль особистостей у розвитку суспільства, діалектику об'єктивних умов та індивідуальних особливостей у діяльності видатної історичної особистості.
Завдання 2. Сформулюйте основні відмінності місця і ролі свідомості в ідеалістичній та матеріалістичній філософії.
Існують два - матеріалістичний та ідеалістичний - підходи до розуміння суспільства та його історії. Про це чітко говориться в праці Н.Маркса -До критики політекономії. Ідеалістичний підхід - вважають першопричиною розвитку суспільства дух, ідею, свідомість, наприклад, вчення що соціальний поступ, як результат розвитку абсолютної ідеї. Матеріалістичний підхід - це визнавати, що суспільство розвивається в першу чергу на базі матеріальних чинників, зокрема виробництва. К.Маркс розглядає наявність у суспільстві двох факторів - матеріального та ідеального. Матеріальні фактори займають провідне місце, вони виражаються в наявності виробничих відносин, які в своїй сукупності складають економічний базис суспільства. Ідеальні фактори є відбитком матеріальних факторів і складають в своїй сукупності надбудову. Таким чином, К.Маркс ввів в історіографію принцип матеріалістичного розуміння історії на відміну від ідеалістичного принципу, суть якого зводиться до того, що не суспільна свідомість визначає суспільне буття, а, навпаки, суспільне буття визначає суспільну свідомість. Цей принцип є виразом розв'язання основного питання філософії в його першій частині по відношенню до аналізу суспільної реальності в матеріалісти тому підході, і цим принципом ми повинні керуватись в своїй науковій та практичній роботі. З цього принципу зовсім не випливає, що буття повинно "поглинати" всю свідомість, всю духовну культуру. Навпаки, ми повинні виходити з того, що суспільна свідомість, яка має відносно самостійний характер, може і повинна активно впливати на розвиток суспільного буття. Ніякого "економічного детермінізму" не повинно бути, але пріоритет економіки над суспільним знанням наприклад, політикою треба визнавати. Визначимося в суті основних категорій в соціальній філософії. Суспільне буття - це категорія, що виражає всі сторони і види матеріального життя людини матеріальне виробництво, побут, сім’я, відпочинок тощо. Суспільна свідомість - це духовне життя людини, це відображення суспільного буття в свідомості людини. Між цими категоріями існує нерозривний зв'язок, в якому повинно передувати бутя, тобто економічна сторона. Який характер має буття /тобто виробничі відносини, такий характер має і суспільство, його побут, державна система тощо. Щоб вийти з кризи, слід перш за все вдосконалювати економічну систему, здійснювати приватизацію власності, налагоджувати фінансово-кредитну систему тощо.
Завдання 3. Співставте поняття та їх визначення:
1.Монізм та протилежні начала (матерію та дух);-б) філософський напрямок, згідно з яким різні типи і форми буття
2.Субстанція врешті зводяться до єдиного першопочатку; - в) незмінна першооснова всього сущого.
3.Дуалізм- а) філософський напрямок, який вихідним вважає рівноправні
ВАРІАНТ № 23
Завдання 1. Розкрийте сутність основних філософських концепцій суспільства.
Серед найвпливовіших філософських і соціологічних концепцій суспільства можна відзначити марксизм (Маркс, Енґельс) і неомарксизм (Георг Лукач), ліберальну теорію (фон Мізес, Гаєк), теорію масового суспільства (Ортега-і-Гассет), теорію менеджеріального суспільства (Бернхем), теорію тоталітарного суспільства (Юнґер, Арендт, Мангайм), теорію розвинутого індустріального суспільства франкфуртської школи (Горкгаймер і Адорно, Маркузе), теорію постіндустріального суспільства і інформаційного суспільства (Белл, Елвін Тофлер), теорію суспільства «пізнього модерну» (Ентоні Ґідденс) і теорію імперського глобалізму (Гардт і Негрі).
Отже, сучасна філософія вважає суспільство соціальною системою, що складається із множинності компонентів, утворених діяльністю та спілкуванням окремих людей. Системна методологія передбачає відокремлення з суспільства основних його частин - компонентів і аналіз їх функцій та взаємодій. Основними компонентами є виробнича, економічна, соціально-політична, духовна сфера взаємодії людей.
Основа сучасної теорії суспільного процесу - система філософських категорій - допомагає науковому пізнанню минулого та сучасного розвитку.
Найбільш ранньою була теорія історичного (соціологічного) ідеалізму, згідно якою базисною сферою суспільства вважалася духовна. Прибічники історичного ідеалізму вважають головною причиною функціонування і розвитку суспільства свідомість, волю, світовий дух, тобто духовну сферу суспільства. У історичному ідеалізмі можна виділити напрями: суб'єктивно-ідеалістичний (П.Л. Лавров, Н.М. Михайлівський, Людвіг фон Мизес) і об'єктивно-ідеалістичний (Гегель, П. Сорокин та ін.).
Згідно з суб'єктивно-ідеалістичним розумінням суспільства суб'єктами духовної сфери є видатні особистості, еліта суспільства, його інтелігенція.
Методологія суб'єктивістської соціології підкреслювала принципову відмінність між світом природи і світом суспільства.
Об'єктивно-ідеалістичний ідеалізм Гегеля став спробою здолати обмеженість суб'єктивно-ідеалістичного розуміння історії людства. Передусім, Гегель вважав, що існує історія людства, а не окремих народів, які самі по собі нічого не представляють. Далі, основу розвитку людства, приховану від великих людей і народних мас, складає світовий дух (розум), який діє через розум видатних особистостей і народних мас.
Історичний матеріалізм
В протилежність історичному ідеалізму виник географічний матеріалізм (детермінізм), згідно з яким базисною сферою суспільства, визначальною усі інші, було географічне середовище. Ця теорія виходила з факту залежності почуттів і думок людей про інші сфери суспільства і громадського устрою від географічного середовища
Недолік цього виду детермінізму полягав в розгляді людської діяльності (а значить, і свідомість) як пасивного по відношенню до географічного середовища чинника.
Цей матеріалізм можна назвати суб'єктивним, тому що об'єктивну основу його утворюють чуттєво сприймані предмети, а ментальність, характер, деспотична політична система є результатом суб'єктивного сприйняття різноманітних природних і громадських чуттєво-предметних речей, матеріальних (природних і культурних) благ. Ці блага первинні, а індивідуальна і масова свідомість людей - вторинна.
З ім'ям Маркса і Енгельса пов'язано створення історичного (економічного) матеріалізму. У ньому суспільство розглядалося як система життєдіяльності людей, що історично склалася. Головними чинниками його функціонування і розвитку є економічні.
Історичний реалізм
Суть історичного реалізму можна сформулювати так:
1) людське суспільство є результат свідомої діяльності видатних людей, що винаходять нові знаряддя, соціальні інститути, організації відповідно до своїх інтересів, що розвиваються, а не тільки відповідно до законів об'єктивного світу;
2) громадська (масова) людина є результат соціалізації - виховання і громадського буття. Людське суспільство визначає масову людину, а видатна людина визначає людське суспільство через винахід нових знарядь, інститутів, законів. Жодна з цих протилежностей не є ведучою спочатку: ні об'єктивні закони природи, ні свідомість видатних людей. Тут ми маємо на увазі, що люди свідомо змінюють об'єктивний світ не лише згідно його законам, але і згідно своїм потребам (і інтересам), що розвиваються, : духовним, соціальним (політичним, економічним) і матеріальним (демосоціальним).
Завдання 2. Визначте основні ознаки Середньовічної філософії.
Середньовічна філософія включає три етапи :
- апологетика/ Оріген, Тертулліан та ін-, / 2-4 ст. н-е./.
- патристика/ Августін, Амвросій, Ієронім та ін. / 5-8 ст. н.е./.
- схоластика / 9-15 ст. н.е./. Починається середньовічна філософія з періоду так званої апологетики - захисту права християнства на існування в умовах панування античної філософії.
Коротко, ці риси можна звести до наступних:
1. Засилля в усіх сферах життя релігії;( Вперше в історії людства середньовіччя відкриває людину як особистість, як насамперед духовну, а не природну і тілесну істоту.На перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній сфері. Людина сприймається як зосередження протиріч, що існують в світі — між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю. З однієї сторони, людина — вінець божого творіння, з іншої, зло в світі йде від людини, людина — створіння, в якому “сидить” диявол.Одним з найбільших надбань релігійного світогляду була ідея індивідуального безсмертя, одноразовості і тому самоцінності людської особистості. Вперше в людській історії з небувалою досі гостротою ставилося питання про сенс життя). 2. Схоластика як спосіб філософствування;
3. Теоцентризм;(Це означає, що активне творче начало як би щезає з природи і передається Богу, який стоїть над природою. Істинним буттям володіє тільки Бог: він — вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до пізнання істинного буття є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати іншому, як певну інформацію, вона потребує власних духовних зусиль).
4. Геоцентризм;
5. Переважання ідеалістичних напрямків у філософії;
6. Слабкі паростки матеріалізму.
Завдання 3.
А) Рух – це .. спосіб існування (або атрибут)..матерії.
Б) Філософів, які визнають первинність свідомості по відношенню до матеріального світу, але у формі існуючої об’єктивно, незалежно від кожної окремої людини ідеї, відносять до...ідеалістів..
ВАРІАНТ № 24
Завдання 1. Розкрийте сутність філософських уявлень про мораль в історії філософії
Етимологічно термін «мораль» походить до латинського слова «mos» (множина «mores»), що позначає «вдача». Інше значення цього слова - закон, правило, розпорядження. У сучасній філософській літературі під мораллю розуміється моральність, особлива форма суспільної свідомості і вид суспільних відносин; один з основних способів регуляції дій людини в суспільстві за допомогою норм.
Мораль виникає і розвивається на основі потреби суспільства регулювати поводження людей у різних сферах їхнього життя. Мораль вважається одним із самих доступних способів осмислення людьми складних процесів соціального буття. Корінною проблемою моралі є регулювання взаємин і інтересів особистості і суспільства.
Моральні ідеали, принципи і норми виникли з представлень людей про справедливість, гуманність, добро, суспільному благу і т.п. Поводження людей, що відповідало цим представленням з'являлося моральним, протилежне – аморальним. Іншими словами, морально те, що, на думку людей, відповідає інтересам суспільства й індивідів. Те, що приносить найбільшу користь. Природно, що ці представлення мінялися від століття до століття, і, крім того, вони були різні в представників різних шарів і груп. Звідси ж виникає специфічність моралі в представників різних професій. Усе сказане дає підставу говорити, що мораль має історичний, соціально-класовий і професійний характер.
Сфера діяльності моралі широка, але проте багатство людських відносин можна звести до відносин:
ндивіда і суспільства;
індивіда і колективу;
колективу і суспільства;
колективу і колективу;
людину і людину;
людини до самої себе.
Таким чином, у рішенні питань моралі правомочно не тільки, колективне, але й індивідуальна свідомість: моральний авторитет кого-небудь залежить від того, наскільки правильно він усвідомлює загальні моральні принципи й ідеали суспільства і відбиту в них історичну необхідність.
Завдання 2. Дайте визначення продуктивним силам та виробничим відносинам.
Продуктивні сили - це матеріальні фактори виробництва, завдяки яким воно може здійснюватися, як цілеспрямований процес перетворення. До продуктивних сил належать люди, що здійснюють суспільне виробництво, а також засоби цього виробництва, головним компонентом яких є знаряддя праці. Крім цього для здійснення процесу виробництва необхідні ще виробничі будівлі, зв'язок, транспорт, тобто певна інфраструктура. Ідеться про умови праці, котрі разом із знаряддями праці і становлять засоби праці.
Виробничі відносини - це конкретно - історичний спосіб привласнення людиною умов своєї праці. Саме власність - це той конкретно-історичний спосіб, яким поєднується жива та уречевлена праця, праця та її умови. Виробничі відносини становлять основу всієї системи суспільних відносин. Вони визначають формування соціальної сутності людини.
Завдання 3. Співставте наступні поняття та їх визначення:
Співставте наступні поняття та їх визначення:
1. Мозаїчна культура В
2. Антикультура А
3. Контркультура Б
А)концепція культури, яка актуалізує архаїчні пласти психіки людини та продукує негативне відношення до «старої культури»;
Б)концепція культури яка стала результатом соціальної мобільності і соціальної диференціації всередині суспільства;
В)концепція культури інформаційної доби, що розриває традиційний культурний простір на окремі елементи.
ВАРІАНТ № 25
Розкрийте основні концепції походження та сутності свідомості. Проаналізуйте співвідношення онтогенезу та філогенезу.
Основні концепції походження свідомості це: Об’єктивний-Ідеалізм, суб’єктивний-ідеалізм та матеріалізм.
Об’єктивний-Ідеалізм розглядає свідомість як щось духовне, те що існує поза і до матеріальних речей та розвивається спонтанно; зовнішній світ, на їх думку, визначається світовим розумом або волею, які утворюють внутрішню сутність предметів, що чуттєво сприймаються. Метою такої свідомості є її пізнання.
Суб’єктивно-ідеалістична таких проблем як Об’єктивний-Ідеалізм не ставить та вважає справжньою реальністю лише відчуття людини.
Матеріалісти у свою чергу розглядали свідомість з точки зору матерії. Існує два напрямки матеріалізму це вульгарний матеріалізм та діалектичний. Вульгарний матеріалізм вважав, що свідомість це функція розуму, коли ж діалектичний – стверджував, що розвиток свідомості та мислення поєднується із практичної та чуттєвої діяльності людини.
Що ж до сутності свідомості, то свідомість – це здатність людини відображати світ в ідеальних образах. Вона виникла природним шляхом у процесі еволюції форм відображення. Вона — вища форма відображення дійсності, властивість високоорганізованої матерії, тобто головного мозку людини. Свідомість нерозривно пов'язана з матеріальним середовищем, що оточує людину, і без його впливу функціонувати не може.
В різні історичні періоди у філософії свідомість розглядали по різному. Так наприклад в античній філософії старалися виявити характер свідомості, коли в середньовічній філософії розглядали свідомість як дар Божий. Для філософії відродження було притаманним вважати свідомість функцією головного мозку і т.д.
Отже, свідомість перш за все являє собою ідеальне відображення світу.
Що ж до філогенезу та онтогенезу, то це два нерозривні поняття. Онтогенез це індивідуальний розвиток організму, а філогенез це розвиток окремих груп, систем чи органів.
Крім того філогенез повністю повторює онтогенез.
2. Дайте визначення гедонізму?
Гедонізм — це напрям у римській філософії, або філософський напрям етики, який вважає радість від фізичного задоволення вищим благом і умовою щастя у житті. Поняття гедонізму (у визначенні Епікура) використовується для опису матеріально орієнтованого, корисливого погляду на життя. Це так звана філософія задоволення, насолоди, можна сказати, що цей напрям згодом переріс у філософію розпусти.
Головним парадоксом гедонізму є твердження Епікура: Для отримання більшої насолоди необхідно себе обмежувати.
3. Надайте відповідь на тестове
Виберіть і вставте правильну відповідь:
А) «У людини існування передує………» (Сартр):
в) сутності
Б) «Мислю – це означає …………….» (Декарт).
а) існую
ВАРІАНТ № 26
Розкрийте основні положення праці І. Канта «Критика чистого розуму».
Основними представниками німецької класичної школи були Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель та його учні Феєрбах та Маркс.
Основні праці І. Канта (критичний період): "Критика чистого розуму" (1781 р.), "Критика практичного розуму" (1788 р.), "Критика здатності судження" (1790 р.) пов'язані єдиним задумом і становлять послідовні ступеневі обґрунтування нової сис теми поглядів.
"Критика чистого розуму" (1781) — основна праця І. Канта — присвячена визначенню та оцінці джерел, принципів та меж наукового знання.
Кант вважав що існує світ і він собою являє буття, або ж «Річ-у-собі». Крім того він виділяв існування розуму або мислення тобто це рівно сильно тому що він існує трансцендентально та апріорі, тобто він нічим не обумовлюється, сам завжди існує. Крім того Кант зазначав що у розум так би мовити як із шарів складається із понять, категорій, законів, і що саме ці оболонки складають чистий розум, який він і розглядав у своїй праці__ крім того Кант розглядав явище схематизму. Кант його пояснював, як поєднання розуму та світу тобто ми впізнаємо у світі рівно стільки скільки розум вкладає у нього. У Канта схематизм це «зустріч» явища та свідомого розуму. Кант стверджував що після досвіду розум стає трансцендентний або апостеріорний.
Також у своїй праці Кант розглядає так званий дуалізм, або антиномію буття, свідомості та розуму. Тобто існують дві сутності, що не мають жодних співвідношень поки не зустрінуться.
І. Кант вважає, що всі форми пізнання мають апріорний характер. Він розглядає розсудок як здатність мислити, синтезувати, узагальнювати зміст чуттєвих уявлень за допомогою апріорних понять — категорій.
І. Кант розглядав загальні методологічні принципи і вимоги наук пізнання(принц казуальності, ідея субстанції ін..), які визначають умови і межі»можливого досвіду». Досліджує також розум, який потребує абсолютної завершеності досвіду і дає критику його ілюзій і помилкових висновків, коли відривається від чуттєвої основи пізнання і прагне до пізнання надчуттєвого – душі, світу як цілого і Бога. Віра в Бога за Кантом не лише можлива, а й необхідна, тому що без віри неможливо примирити вимогу моральної свідомості за фактами зла, що панує в людському житті.
Слід зазначити, що мотиви, згідно з якими Кант розвиває свою критику розуму, не зводяться до того що підпорядковує розум вірі. Він прагнув зясувати: джерела різних видів знання-наук і філос.; засади достовірності знання в математиці і природознавстві; зясувати форми і категорії наукового мислення.
2. Дайте визначення філософії як теоретичному рівню світогляду.
Світогляд - це система уявлень людини про світ, місце людини у світі, відношення людини до світу, та до самої себе. Світогляд містить знання, переконання, цінності, ідеали, організовані в єдину систему, центром якої завжди виступають уявлення людини про себе.
Теоретичний рівень світогляду включає в себе науку та філософію зокрема. Тобто його можна в деякій мірі ототожнити із філософією. Як теоретична дисципліна філософія включає в себе онтологію, естетику, гносеологію, логіку, етику та інші.
3. Надайте відповідь на тестове .
А) Першим рівнем пізнання є чуттєве пізнання - це фіксація окремих властивостей та ознак речей органами чуття людини відповідно до їх внутрішніх можливостей ………....;
Б) Агностицизм – це напрямок у філософії, який вважає за неможливе об'єктивне пізнання навколишньої дійсності за допомогою власного досвіду. Таким чином, агностицизм ставить під сумнів істинність або можливість доказу або спростування тверджень в деякій області, особливо в метафізиці і теології.
ВАРІАНТ № 27
Завдання 1. Розкрийте основні ідеї твору П. Юркевича «Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого»
Відомим філософом другоі половини Х!Х ст. був П.Юркеви(1827 – 1874 рр.), професор Київської духовної академії. У1860 р. він опублікував статтю «З науки про людський дух», де виступив проти матеріалізму Л.Фейєрбаха та М.Чернишевського. Юркевича не задовольняла не тільки матеріалістична, а й ідеалістична філософія, він критикує діалектику Гегеля. У його філософській системі провідною фігурою є індивідуальна особа, суть якої становить не розум, а серце. Оскількі в основі світу лежить божествена мета, яку здіснюють люди, то вона може бути пізнана не головою, а серцем. Між мозком і духовною діяльністю, вважав Юркевич, існує не причинний зв’язок, а лише ідеальний, «доцільний», в основі якого лежить духовна суть. Юркевич вважав не можливим, щоб свідомість походила з матеррії. Таким чином він активно виступав проти матеріалізму взагалі, стверджуючи, що останній неспроможний зрозуміти суть свідомості, руху і відтворити правильну картину світу Етимологічний аналіз слова "серце" відображає всю важливість цього образу для слов'янської культури, всю його глибину і багатозначність: серце пов'язаний з емоціями людини, з його почуттями і прагненнями, воно є центром її морального життя (не дивно, що іноді серце ототожнюється з душею) , органом яким ми сприймаємо Бога і, навіть, тієї "безоднею", яка зумовлює, так сказати, поверхню нашої психіки. Мислитель вважає , що серце є тим принципом , який визначає собою індивідуальність і неповторність людини , адже людина в дусі своєму - істота унікальне ; він унікальний сам в собі і в своїй свободі . За вічно мінливими явищами природи , які сприймалися нашими органами чуття , Юркевич намагався ( в дусі платонізму ) знайти незмінну ідею об'єкта. Згідно з його вченням , в цій ідеї мислення і буття тотожні. Істина виявляється не тільки мисленням , а й " серцем" , так як виявлення істини пов'язане з релігійними і моральними прагненнями людини. У цьому процесі сходження до істини знання поєднується з вірою , яка представляє більш потужний фактор , ніж просто емпіричний зміст мислення. Без любові , говорив Юркевич , не можна пізнати бога ; найвища ступінь сходження до абсолютного , тобто богу , є вже містичним спогляданням . Те, що може існувати , стає дійсним через посередництво того , що має бути , а саме через ціль ідеї добра..
Отже, філософські погляди Юркевича можна охарактеризувати як теологічний ідеалізм. Біблію він вважав єдиним шляхом до знання. Істину ми маємо, пише філософ, в біблійному вченні про серце, де зосереджується духовне життя людини
Завдання 2. Сформулюйте загрози майбутнього, про які йдеться в праці Е. Тоффлера «Футурошок».
Ще в середині 1960-х р. Е. Тоффлер стверджував, що в економіці майбутнього чільна роль буде належати інформаційних технологій. Ґрунтуючись на своїх здогадках, він зробив висновок про те, що відтепер технологічні зміни будуть відбуватися з якісно більшою швидкістю, ніж у минулому.
Автор звертає увагу на нечуваний темп, який характерний для сучасних культурних, політичних змін. Людство може загинути не через екологічну катастрофи, ядерної реакції чи виснаження ресурсів. Шок, який відчувають люди, призводить до психологічного оніміння, до самої реальної небезпеки, яка підстерігає людство. Це головна загроза. Треба усвідомити її і по можливості усунути. Автор сподівається, що запропоновані ним заходи зможуть допомогти людині вижити в новій реальності і запобігти шок майбутнього.
Концепція, висловлена Е. Тоффлер в «Future Shock», висловлювала його бачення суспільства, яке все більше і більше розривалося на частини передчасно наступаючим майбутнім. Швидкоплинність стала основною прикметою нашого життя і призвела до корінної зміни всіх її сфер - від економічної до суто особистою. На думку Е. Тоффлера, уряду і представники бізнесу повинні були бути готовими до всього і не очікувати в майбутньому нічого схожого на те, що було в минулому. У наші дні ця точка зору має значний вплив на теорію менеджменту
Завдання 3. Надайте відповідь на тестове завдання. Оцінюється за 20-бальною системою.
Співставте наступні поняття та їх визначення:
1.Номіналізм- філософське вчення, що заперечує онтологічне значення універсалій (загальних понять), стверджуючи, що універсалії існують не в дійсності, а тільки в мисленні.
2. Реалізм- філософський напрям, згід¬но з яким загальні поняття (універсалії) існують реально як сутності речей.
ВАРІАНТ № 28
1. Розкрийте сутність основних категорій діалектики.
Катерогії – це теоретичні дефініції за допомогою яких пізнаються процеси та явища у філософії
Сутність – явище. Будь-якому розвиткові властива взаємодія сутності і явища. Категорія сутності відображає внутрішні, глибинні, стійкі і необхідні зв'язки й відносини предмета, явища чи процесу, які визначають їх природу. Категорія явища відображає зовнішні, більш рухливі, видимі, змінювані характеристики предметів. У сутності переважає необхідне і загальне, в явищі – випадкове й одиничне. Разом із тим явище і сутність передбачають одне одного. Сутність проявляє себе в явищах, а явище є проявом сутності. Пізнання сутності досягається шляхом пізнання явищ.
Причина – наслідок. Основну роль у філософському пізнанні відіграє принцип детермінізму. Цей принцип відображає той факт, що всі процеси в світі детерміновані, тобто виникають, розвиваються і зникають закономірно, внаслідок певних причин, обумовлені ними. Причина – це таке явище, яке породжує інше або зумовлює в ньому певні зміни. Явище,породжене причиною, називається наслідком.
Необхідність – випадковість. Всі явища в світі взаємопов'язані, взаємообумовлені. Категорії необхідності і випадковості відображають певні аспекти цього взаємозв'язку. Необхідність – це обумовлений зв'язок явищ, за якого поява "події – причини" неминуче викликає певне "явище – наслідок". Випадковість – це такий зв'язок причини і наслідку, за якого причинність допускає реалізацію будь-якого наслідку із багатьох можливих альтернатив. При цьому, який саме конкретний варіант зв'язку здійсниться, залежить від збігу обставин, від умов, яких не можна точно передбачити і вирахувати.
Реальність – дійсність. - це два послідовних ступені, етапи становлення і розвитку явища, його рух від причини до наслідку в природі, суспільстві та мисленні. Категорія реальність відображає об'єктивні, необхідні умови і тенденції виникнення і розвитку предмета, явища. Категорія дійсності виражає ступінь і форму реалізації можливого. Дійсність є конкретною існуючою формою предмета.
Одиничне – загальне. Зв'язок одиничного і загального має всеохоплюючий характер. Він властивий всім явищам, предметам, процесам, а також людському мисленню. Пізнання світу передбачає вміння порівнювати предмети, явища, виявляти їх подібність і різницю" усвідомлювати одиничний характер реальних предметів, класифікувати їх. Під загальним розуміють властивості і відношення предмета, явища чи процесу, тотожні властивостям інших явищ, процесів, предметів. Категорія одиничне характеризує окремий предмет, явище, процес, що відрізняється за своїми просторовими, часовими та іншими властивостями від подібних йому предметів, явищ, процесії.
Форма – зміст. Під змістом розуміють єдність суттєвих, необхідних елементів, їх взаємодію, що визначає основний тип, характер конкретного предмета, явища, процесу. Форма – зовнішнє упорядкування цієї єдності, її стійкий прояв, спосіб існування певного змісту. Форма і зміст відображають різні, але нерозривно пов'язані між собою сторони одного і того самого предмета чи процесу: зміст оформлений, а форма змістовна.
Існування-буття Категорії «існування-буття» розглядаються Гегелем у контексті становлення закону «Взаємопереходу кількості та якості» і постають як становлення якісних та кількісних самовизначень предметів.
2. Дайте визначення понять «індивідуальність» та «особистість».
Індивідуальність це людина що шукає загальнозначущі сенси індивідуальність. Воно, як правило, означає сукупність властивостей, здібностей, особливостей і досвіду особистості, що відрізняють даного індивіда від багатьох інших. однак в індивідуальності є щось своє, притаманне тільки їй. індивідуальність вирізняється своєю особливістю.
А особистість це спільна сутність людини, тобто це людина що вже знайшла загальнозначущі сенси
Особистість - це найвищий ступінь духовного розвитку людини, що являє собою стійку сукупність соціально вагомих якостей, які характеризують індивіда як унікальну суб'єктивність, здатну освоювати і змінювати світ. Інакше кажучи, кожна особистість - людина, але не кожна людина є особистістю. Людським індивідом народжуються, а особистістю стають.
3. Надайте відповідь на тестове .
А) Наукове прогнозування спирається на пізнані об'єктивні закономірності, логіку, якісну інформацію, математичні методи.
Б) Дедуктивний метод – це така форма мислення, яка виводить одиничне з загального.
ВАРІАНТ № 29
Завдання 1. Розкрийте основні положення твору К.Маркса «Передмова до критики політичної економії».
У передмові до праці "До критики політичної економії" (1859) К. Маркс формулює сутність матеріалістичного розуміння історії. "В суспільному виробництві свого життя люди вступають в певні необхідні, незалежні від їх волі відносини – виробничі, які відповідають певному ступеневі розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому зводиться юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість. На певному етапі свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства вступають в суперечність з існуючими виробничими відносинами, або – що є тільки їх юридичним виразом – з відносинами власності, в межах яких вони до цих пір розвивалися. Із форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються на їх кайдани. Тоді наступає епоха соціальної революції. Зі зміною економічної основи більш чи менш швидко відбувається переворот в усій величезній надбудові. При цьому, необхідно завжди відрізняти матеріальний... переворот в економічних умовах виробництва від юридичних, політичних, релігійних, художніх або філософських – тобто від ідеологічних форм, в яких люди усвідомлюють цей конфлікт і борються за його вирішення. Як про окрему людину не можна судити, виходячи з її власних думок про себе, так само не можна судити про подібну епоху перевороту з її свідомості... Жодна суспільна формація не гине раніше, ніж розвинуться всі продуктивні сили, для яких вона створює достатній простір, і нові, більш високі виробничі відносини ніколи не з'являються раніше, ніж визріють матеріальні умови їх існування в надрах старого суспільства. Тому людство ставить перед собою завжди тільки такі задачі, які воно здатне розв'язати, тому що при ближчому розгляді завжди виявляється, що сама задача виникає лише тоді, коли матеріальні умови її розв'язання вже є в дійсності або, в крайньому разі, перебувають в процесі становлення... Буржуазні виробничі відносини є останньою антагоністичною формою суспільного процесу виробництва..., але продуктивні сили, що розвиваються в надрах буржуазного суспільства, створюють разом з тим матеріальні умови для примирення цього антагонізму. Тому буржуазною суспільною формацією завершується передісторія людського суспільства".
Завдання 2.Визначте основні ознаки Античної філософії.
Істотною ознакою Античної філософії є її зв'язок з міфологією. Філософія поступово виділяється з міфології, відбувається рух від міфу до логосу. Вплив міфологічного світогляду проявляється в особливостях стилю античних філософів: часте звертання до образів, до метафор, до притчі, до поезії, до діалогу. В грецькій міфології Всесвіт виникає в жарких обіймах богів і богинь. Філософія в давні часи була осередком всього наукового знання. Наука ще не звертається до дослідно-експериментальної методології, користуючись, як і філософія, умоглядними методами осягнення істини.
Космоцентризм - головна відмінна риса античної філософії. Світ представляється як вічний, живий, який розвивається, є розумним, одухотвореним, самодостатнім Космосом. Для античної філософії характерний розвиток діалектики. Древні помітили мінливість, рухливість, суперечливість самого світу (натурфілософія)
Завдання 3.
А) Індукція – це метод пізнання, у процесі якого мислення рухається від …знання часткового.. до …знання загального…..;
Б) Діалектика – це метод філософії, який розглядає матеріальний та ідеальний, об’єктивний та суб’єктивний світ у процесі …розвитку…..;
ВАРІАНТ № 30
Завдання 1.Розкрийте основні положення твору Аристотеля «Метафізика».
Філософію Арістотель ділить на три галузі:
1. Теоретичну – про буття, називаючи її "першою філософією", наукою про перші причини та начала. Метою її є знання заради знання.
2. Практичну – про діяльність людини. Метою практичної філософії є знання заради діяльності.
3. Поетичну, або творчу, метою якої є знання заради творчості.
Теоретичну філософію Арістотель називає також "метафізикою" і основні її положення висвітлює в головній своїй філософській праці "Метафізика". "Метафізика" складається з 14 книг.
Арістотель піддає критиці вчення Платона про ідеї, зокрема, про відділення ідеї-сутності від чуттєво сприйнятої речі. Тут він висвітлює своє тлумачення питання про співвідношення в бутті загального й одиничного. За Арістотелем, одиничне – це те, що існує лише "де-небудь" і "тепер", воно сприймається чуттями. Загальне – це те, що існує в будь-якому місці ("скрізь") і в будь-який час ("завжди") і проявляється за певних умов в одиничному. Воно є предметом науки і пізнається розумом. Загальне існує лише в одиничному і пізнається лише через чуттєво-сприйнятливе одиничне.
Для розуміння всього існуючого слід виділити, на думку Арістотеля, чотири причини існування речей.
1. Матеріальна причина, або матерія. Тобто те, з чого виникають речі.
2. Формальна причина, або форма. Кожна річ є оформленою матерією. Форма становить "сутність" буття. Вона перетворює пасивну матерію і робить річ саме цією річчю. Поняття форми в Арістотеля як начала речей близьке платонівському поняттю ідей як моделі речей.
3. Рушійна причина. Це – джерело, звідки бере початок рух. Так, людина, що дала пораду, є причиною, батько є причиною дитини.
4. Кінцева причина, або мета. Кінцеву причину Арістотель розуміє як "те, заради чого" відбуваються всі природні явища, всі зміни. Кожне явище природи немовби має в собі первісну внутрішню мету свого розвитку (ентелехію).
Арістотель розглядає матерію і форму в їх єдності взаємозв'язку, розвиває думку про розвиток природних явищ як про оформлення матерії. При цьому форма – активна, матерія – пасивна. Матерія – лише можливе буття речі, форма надає речам їх дійсне буття. Сутністю буття речі, за Арістотелем, є її форма. Отже, форму він ототожнює з суттю речі. Форма – це не якість, не кількість, а те, що становить сутність речі, без чого її немає. Форму ніхто не творить і не виробляє. Вона вічна і незмінна.
Матерія, на думку Арістотеля, вічна, пасивна, нежива. Вона є чистою можливістю, а форма – реалізація цієї можливості. Форма робить матерію дійсністю, тобто втіленням у конкретну річ.
Життя, за Арістотелем, є прагненням матерії до оформлення, до прояву закладеної в ній ідеї руху та сили. Без руху не існує ні часу, ні простору, ні матерії, як і взагалі не існує світу та життя. Життя та світ – це рух. Джерелом руху є нерухоме, а рушійним началом є Бог. Рух, за Арістотелем, є перехід чого-небудь із можливості в дійсність. Він виокремлює такі роди (види) руху: 1) якісний, або зміни; 2) кількісний – збільшення і зменшення; 3) переміщення – просторовий рух. До них приєднується четвертий рід, що зводиться до перших двох – виникнення і знищення.
Завдання 2.Назвіть історичні типи діалектики.
1. Антична (стихійна, натуралістична). Представники: Сократ, Платон, Арістотель, школа атомістів (Левкіпп, Демокріт, Епікур), Елейська школа (Зенон, Елейський)
«Пошук загального-начала начал» Сократ:
- технологія «границь» - звести все до одного загального виду
- індукція, дедукція
«Діалектичне тлумачення процесів» Зенон
Арістотель:
- вчення про категорії як початок і основу всьому
2. Гегелівська діалектика (об’єктивно-ідеалістична):
- Джерело будь-якого розвитку знаходиться в саморозвитку поняття, тобто має духовну основу
- розум всюди зустрічаються із суперечністю. Суперечність це не анатомія, а нормальна праця розуму
- всі істини проблеми проявляються у формі суперечності
3. Марксистська діалектика (матеріалістична). Представники: К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін.
К.Маркс відкинув абстрактно-філософське тлумачення дійсності, які притаманні діалектиці Гегеля і поставив питання про вироблення інтегрального бачення розвитку наукового пізнання та історичного процесу.
Ф. Енгельс засновник діалектики матеріалізму як всезагальної функції, яка охоплює природу, суспільство.
Завдання 3.
А) Простір – це …Простір є форма координації співіснуючих об’єктів, станів матерії. Вона полягає в розташуванні об’єктів один поза одним, що зумовлює їх знаходження в певних якісних відношеннях.
Б) Суб’єктивний ідеалізм є формою ідеалізму, який визначає першооснову буття у свідомості суб'єкта.