Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Назва реферату: Генезис культури, специфіка культурних знань
Розділ: Культура
Генезис культури, специфіка культурних знань
Поняття "культура" складне і багатогранне. Чима ло філософів та інших дослідників давніх і новітніх часів цікавились цим питанням. Саме слово "культура" латин ського походження і означає "обробіток", "догляд".
Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, оратор і державний діяч Цицерон (106—43рр. до н.е.). У культурі він вбачав, з одного боку, діяльність по перетво ренню природи на благо людини, а з іншого, — засіб удос коналення духовних сил людини, її розуму.
Пізніше слово "культура" все частіше починає вжива тися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьо му розумінні воно увійшло по суті у всі європейські мови. У середні віки поняття "культура" асоціюється з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з доско налістю людини. Нарешті, у XVII ст. слово "культура" на буває самостійного наукового значення.
Німецький філософ XVII ст. Й.Рейдер відстоював ідею історичного прогресу людства, пов'язуючи його з розвит ком культур. Він підкреслював, що творення і засвоєння набутої людством культури є необхідною умовою станов лення людини, її "другим народженням".
Український філософ Г. Сковорода вперше поставив пи тання про культуру як окремий, незалежний від природи, символічний світ, у якому вищі цінності людського буття, все святе і божественне, розкриваються і побутують у сим волічній формі.
Сьогодні не існує загальноприйнятого визначення куль тури. У світовій літературі можна знайти більш як 500 визначень поняття "культура".
Говорячи про походження, або іншими словами про генезис культури, варто сказати, що в суспільстві традиційно розрізняють два основні напрямки культу ри — матеріальний і духовний, — відповідно до двох голов них сфер людської діяльності — матеріальної і духовної. Матеріальна культура охоплює всю сферу виробничої діяль ності людства та її результати: як знаряддя праці, житло, предмети повсякденного побуту, одяг, будівельні споруди, засоби зв'язку, пам'ятники і монументи тощо. Духовна культура стосується області свідомості, пізнання, моралі, виховання, освіти, науки, мистецтва, літератури та інших сторін духовної діяльності людини. Сюди також належать релігія і міфологія, світоглядні, політичні, моральні та інші уявлення людей. Між матеріальною і духовною культурою існує тісна органічна єдність.
Будь-яка абсолютизація чи недооцінка матеріальної або духовної сторони культури надзвичайно збіднює її як ба гатогранне і цілісне явище.
Специфіка культурних знань полягає, в першу чергу, в тому, що їх структура представляє собою цілий макросвіт. Культурні знання охоплюють освіту, науку, мистецтво, літературу, міфологію, мораль, політику, право, релігію. При цьому всі їх елемен ти взаємодіють між собою, утворюючи єдину систему та кого складного явища, як культура.
Також визначається певна типологія культурних знань відпові дно до її носіїв. Залежно від цього необхідно виділити світо ву і національну культури. Світова культура — це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, що населяють нашу планету.
Знання національної культури уособлюють надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного окремого суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній (традиції виробництва, праці, ведення гос подарства) сферах життя і діяльності народу. Так, зокре ма, виділяють національні культури — українську, російсь ку, французьку та ін.
Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв'язок з навколишньою природою та інши ми народами. В результаті такого спілкування відбуваєть ся взаємне культурне збагачення. І як наслідок — різні куль тури розвиваються, ускладнюються, стають набагато різно манітнішими.
Знання світової культури — феномен глобальний. Національна культура є частково і джерелом світової культури, одночасно витікаючи з неї. Без глобальної культури не може бути ре гіональної, самобутньої національної і навпаки. Світовій культурі властивий інтегрувальний процес. Національні ж мають диференційований характер.
У відповідності з носіями виділяють також культуру со ціальних суб'єктів (міську, сільську, професійну, молодіжну).
Упродовж розвитку людства виокремились певні куль турні епохи: антична культура, культура середньовічна, культура доби Відродження; окремі форми культури: полі тична, соціальна, правова, економічна, екологічна, фізич на, моральна і т.д.
Культурні знання потрібно культивувати, бо вона для кожного народу є джерелом стійкості і добра, фактором націо нальної гідності, водночас втілюючи історичний досвід самого народу, його творчий потенціал, служить під ґрунтям для духовного розвитку наступних поколінь. Про грес суспільства поєднується і супроводжується також куль турним прогресом.
Однією з найважливіших функцій культурних знань є передача соціального досвіду. Тому її називають інфор маційною. Культура виступає єдиним механізмом пе редачі соціального досвіду від покоління до покоління, від епохи до епохи, від однієї країни до іншої. Адже, крім куль тури, суспільство не має інакших способів передачі досвіду, нагромадженого попередниками. Саме через це культуру не випадково вважають соціальною пам'яттю людства, а розрив культурних зв’язки між поколіннями призводить до її втрати (феномен "манкуртизму") з усіма негативними на слідками.
Іншою провідною функцією культурних знань є пізнавальна. Вона тісно пов'язана з першою і випливає з неї. Культура, яка концентрує в собі кращий соціальний досвід багатьох людських поколінь, набуває здатності створювати сприят ливі умови для його пізнання і засвоєння.
Можна стверджувати, що суспільство інтелектуальне настільки, наскільки воно використовує багатющі знан ня, які містяться в культурному генофонді людства. Всі типи суспільств суттєво різняться між собою саме за цією ознакою. Одні з них демонструють надзвичайну здатність через культуру увібрати все краще, нагромаджене людь ми, і поставити собі на службу. Такі суспільства (наприк лад, в Японії) демонструють величезний динамізм у бага тьох галузях науки, техніки, виробництва. Інші — не здатні використати пізнавальної функції культури і все ще "ви находять велосипед", залишаючись на досить низькому щаблі розвитку.
Регулятивна функція культури пов'язана, перш за все, з визначенням (регуляцією) різних сторін, видів сус пільної і особистої діяльності людей. У праці, побуті, міжособистісних відносинах культура так або ж так впливає на поведінку людей та їхні вчинки, на вибір тих чи інших матеріальних і духовних цінностей. Регулятивна функція культури спирається на такі нормативні системи, як мо раль і право.
Ціннісна функція відобра жає важливий якісний стан культурних знань людини, суспільства.. Саме система цінно стей формує у людини певні ціннісні потреби і орієнтацію. За характером і якістю цих потреб і духовних орієнтирів особи роблять висновки про рівень її культури. Моральні й інтелектуальні потреби і запити виступають основним критерієм відповідної оцінки серед людей.
Отже, як бачимо, генезис культури досить складний і пов’язаний з історичним розвитком суспільства. Одночасно, є досить специфічними і культурні знання, які торкаються багатьох напрямків розвитку суспільства. Однак без культурних знань не можна говорити про цивілізовану людину, суспільство, не мислимий прогрес майбутнього людства.
Використана література:
Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.
Особливості культурних здобутків. – Харків, 1998.