Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

Подписываем
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Реферат на тему:
“Життєвий
і творчий шлях Едгара По”
Батьки Едгара По були в минулому акторами, вони залишили його сиротою, коли йому ще не було трьох років. Про матір вірогідно відомо, що вона вмерла рано, про батька це можна сказати зі значною визначеністю. У всякому разі, він зник, і доля його так і залишилася таємницею.
Дитину усиновив Джон Аллан з Річмонда, де процвітав, як тютюновий торговець. Матеріальний статок у родині був, звичайно, зміною на краще для маленького Едгара, але він незабаром став пустуном долі своїх бездітних прийомних батьків, а це жодному дитині не йде на користь. Через чотири роки, коли хлопчику було сім років, Аллани переїхали в Лондон. Війна з Англією була закінчена, шлях для торгових суден знову зробився безпечний, і містер Аллан збирався відкрити контору в Лондоні. Війна Англії з Францією теж була кінчена, але про це Алани довідалися вже в Англії, тому що під час битви під Ватерлоо вони знаходилися в шляху. Вони пробули в Англії до літа 1820 року. Едгар По провів цей час у школі, причому жодного разу за увесь час не перепливав протоки між Англією і європейським континентом, і з тих пір узагалі за кордоном не бував.
Вдома в Америці він закінчив школу і надійшов у Віргінський університет, де провчився тільки один семестр, але зовсім не тому, що його виключили, як прийнято думати. І репутацію п'яниці і гравця йому навряд чи придумали б, якби він не став знаменитим письменником. Всього чотирма роками раніш у Боуденськом коледжі був оштрафований на п'ятдесят центів за гру Готорн. На щастя, з цього випадку не роздули для Готорна дурної слави. По, безсумнівно, грав на великі суми і частіше, чим його побратим по перу, і пив більше. Що ж, з тих пір минали покоління студентів, більш злісних гравців і п'яниць, що не володіли у своє виправдання геніальністю. Просто По, на своє лихо, був на рідкість піддається дії алкоголю і до того ж мав звичай пити залпом. А це дуже нещасливий збіг. Звичка пити залпом дотепер поширена в Америці і породила два історичних явища: гіркого американського п'яницю і Вісімнадцяте виправлення до Конституції сухий закон.
Повернувши в Річмонд, По якийсь час працював у конторі Аллана, справи якого похитнулися після повернення з Англії. Спустя кілька місяців По, випливаючи давньому своєму бажанню, відправився побачити світ. Він поїхав у Бостон і в травні 1827 року вступив в армію. У Бостоні він зустрівся з Томасом і, зібравши все написане в отроцтві і юності, видав «Тамерлана». Чому він записався в армію під ім'ям Едгара Перрі, неможливо пояснити. Таких випадків в армії тисячі, і в кожного своє підґрунтя. У Едгара По, звичайно, не було ніяких особливих мотивів; можливо, ідея прийшла до нього тільки в ту хвилину, коли на вербувальному пункті в нього запитали прізвище. Його поводження в армії, за словами його командира, було бездоганним: «Має гарні звички і зовсім не п'є». Варто відзначити, що за кілька місяців він був зроблений у старшини це найвищий чин, якого він як доброволець міг домогтися.
Чому б йому не стати офіцером? За згодою і частково за підтримкою свого названого батька Едгар По в липні 1830 року надійшов у Військову академію Сполучених Штатів. За рік до цього він видав другу книгу віршів, чи, вірніше, перевидав першу з деякими додаваннями. Книга називалася «Аль Аарааф, Тамерлан і дрібні вірші», вийшла вона в Балтіморі в 1829 році. Краще б він присвятив себе літературі вже тоді й уник би багатьох неприємностей, що очікували його у Військовій академії у Вест-Пойнті. 28 січня 1831 року військовий суд обвинуватив його у відхиленні від обов'язків і непокорі наказам. Рішення суду затвердив військовий міністр, і По був виключений з академії. Залишаючи Вест-Пойнт, він мав тільки двадцять чотири центи. Він відправився в Нью-Йорк, де випустив третю свою книгу (знову збірник уже друкувалися віршів з додаванням нових), названу «Вірші» і позначену як «друге видання». Потім він виїхав до родичів у Річмонд і оселився у своєю вдовою тітки Марії Клем.
Два роки пройшли на самоті і міркуваннях. Едгар По з'явився знову на літературному обрії в жовтні 1833 року виграв 50 доларів у конкурсі на кращу розповідь, улаштованій «Балтиморським суботнім відвідувачем». Його розповідь називалася «Рукопис, знайдений у пляшці». Поетичний конкурс того ж журналу знову виграв По його вірш називався «Колізей». Однак «Відвідувач» рахував недоречним присудити обидва призи одній людині, і поетична першість віддали деякому Джонові Хьюіту, якому ці гроші (25 доларів) навіть не були потрібні: він зволів узяти замість них срібний кубок, де його успіхи більш довговічно відбиті.
50 доларів у 1833 році це не 50 доларів тепер, але такій людині, як Едгар По, ця сума показалася б величезної в будь-якім столітті. Узагалі літературною працею тоді можна вже було добре заробити, але для По все Ето ще було нове. Він прилучився до літераторської професії, з тих пір життя його частина історії американської періодичної преси. Покладемо, не тільки періодичної, але почалося з періодики.
У 1839 році розповідей, надрукованих По в журналах, набралося досить, щоб випустити двотомник «Гротески й арабески». Два томи вийшли в 1840 році у Філадельфії. По залишив за собою авторське право (яке коштувало, щоправда, набагато менше, ніж срібний кубок містера Хьюіта) і двадцять екземплярів із семисот п'ятдесятьох надрукованих. У 1836 році він женився на своїй двоюрідній сестрі Вірджинії Клем, який тоді було ледь чотирнадцять років. Вона вмерла зовсім молодий у 1847 році.
По не був плідним письменником, як Діккенс чи Теккерей; йому не вистачало нетерпіння публіки, що чекає і вимагає від улюбленого письменника всі нових і нових добутків, і наслідку цього нетерпіння видавців, що квапляться задовольнити публіку. Тому пройшло п'ять років, перш ніж з'явилася наступна книга Едгара По; вірніше, це були дві книги, і на них і спочиває слава По. У 1845 році вийшли «Ворон і інші вірші» і «Розповіді».
«Розповіді» являли собою тім у 228 сторінок у шкіряному плетінні. Титульний лист був чудом небагатослівності. Не було ні передмови, ні переліку більш ранніх періодичних випусків; читач відразу утягувала в самі пошуки скарбу, що захоплюють, які тільки случалися в Америці. З дванадцяти включених у книгу новел принаймні шість сталі відомі усьому світу. Який ще збірник може похвастатися такою популярністю. Подивитеся, скільки старих знайомих зустрінете ви в цьому збірнику:
Золотий жук. Чорний кіт. Месмеричні відкровення. Сторінки з життя знаменитості. Падение дома Ашеров. Повалення в Мальстрем. Бесіда Моноса й Уни. Розмова Ейрос і Харміони. Вбивство на вулиці Морг. Таємниця Мари Пиці. Викрадений лист. Людина юрби.
«Розповіді» По сталі одинадцятим томом «Бібліотеки американських книг», що видавали Вілли і Путнам. Це збори іноді плутають з їх же «Бібліотекою добірного читання». Хотілося б сподіватися, що ніхто не догляне тут натяку на те, що американська література не добірне читання. Правда, «Бібліотека добірного читання» першої взяла на озброєння гасло-рекламу: «Тільки дійсна література», тим часом «Бібліотека американських книг» до реклами не прибігала, і її томи розходилися в міру їхніх літературних достоїнств. А достоїнства ці були дуже нерівні. Але в списку видань, що готуються до випуску, значиться і «Нова книга Натаніеля Готорна». Цією «новою книгою» виявилися «Легенди старої садиби». Воістину, без По і Готорна «Бібліотека» виглядала б досить бідної. Ці ж два автори прославили її. Любою сучасний видавець був би щасливий, якби його рекламний список за півроку містив стільки кандидатів у безсмертя.
«Розповіді» були сьогоденням літературним тріумфом, хоча в той час це не для усіх було очевидно. Навіть самі видавці Вили і Путнам шукали схвалення в газет і утішалися такими відкликаннями: «захоплюючі цікаві розповіді», «написані з великою силою», «доставлять багатьом рідке задоволення» і так далі. Але жоден критик не побачив щирої своєрідності цієї книги і не угадав її місця в американській літературі.
«Розповіді» були також видавничим тріумфом. Збірник складав не сам Едгар По, а видавець Еверт Дуйкінк. Батько Дуйкінка був одним з перших нью-йоркських видавців. Людина досить заможний, Дуйкінк кинув адвокатську кар'єру незабаром після закінчення Колумбійського університету і, з 1835 року до самої смерті, у 1878 році, присвятивши себе виданню найкращих добутків американської літератури, улаштував долю не одного шедевра. Едгар По, однак, був незадоволений добором розповідей. «Ці «обрані» зовсім не кращі мої речі. Вони ні в якій мері не дають про мене вірного представлення». Дуйкінк, на щастя, був досвідченіше По й угадав смаки майбутніх поколінь читачів. І правда, Едгар По навряд чи написав потім що-небудь, гідне замінити кращі з «Розповідей». Він вмер у Балтіморі 7 жовтня 1849 року. Через п'ять днів виповнювалося шістнадцять років з того дня, коли він уперше виступив із прозаїчним добутком, вигравши конкурс «Суботнього відвідувача».
Незважаючи на те, що «Розповіді» 1845 року самий значний добуток По, вони не представляють особливої цінності для колекціонера. Це порозумівається, звичайно, тим, що екземплярів збірника досить багато, їх порівняно легко дістати. Зате «Тамерлан», «Аль Аарааф» і «Вірші» практично недоступні, «Гротески й арабески» зустрічаються частіше, але теж не так часто, як «Розповіді». З «Розповідей» найбільш рідкі екземпляри, що зберегли оригінальні паперові обкладинки.
За два роки до появи збірника «Розповідей» Едгар По вирішив видавати свої новели серією, по однієї в номері. Цю ідею подав літераторам Діккенс, чий «Піквік» вийшов в Америці частинами ще родину роками раніш. З тих пір були в такий же спосіб видані «Нариси Боза», «Олівер Твіст», «Ніколас Нікльбі», «Крамниця Стародавностей» і «Барнабі Радж», а також незліченна кількість добутків інших авторів. Витівка По, однак, не удалася, і був надрукований тільки один номер. У нього ввійшли «Убивство на вулиці Морг» і «Людина, якого порубали в шматки». Збереглося тільки чотири екземпляри цього номера, тобто вдвічі менше навіть, чим «Тамерланів».
Цікава історія рукопису «Убивства на вулиці Морг», мабуть, самої знаменитої новели збірника і, безумовно, дуже значної з погляду її впливу на літературу. Не було б «Убивства на вулиці Морг», можливо, не з'явилися б Шерлок Холмс і месьє Лекок, Еркюль Пуаро і патер Браун. Розповідь уперше друкувалася в «Журналі Грема» у Філадельфії за квітень 1841 року. Рукопис викинули в кошик для непотрібних паперів, відкіля неї витяг по якихось своїх розуміннях один зі складачів на прізвище Джонстон. Через якийсь час Джонстон переїхав у Ланкастер, де працював у друкарні «Вісника», а потім відкрив фотоательє. Він прослужив усю Громадянську війну в піхотному полицю, але, на щастя, за час його відсутності рукопис не пропав. Після війни будинок, де знаходився рукопис, двічі горіло, але всякий раз вона виявлялася в уцілілій частині приміщення. Чиясь недбала рука знову неї викинула, і знову, по самій неймовірній випадковості, вона була врятована. Правда, рукопис трохи потріпався у всіх цих пригодах, тому Джонстон віддав її в плетіння. Зрештою він продав її одному невтомному колекціонеру з Філадельфії за двісті доларів. Колекціонер заповідав рукопис державі і тепер вона зберігається, надійно прихована від усіх випадків.
Джерело інформації:
Вінтеріх Джон. Пригоди знаменитих книг. М.: Книга, 1985.