Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
31. Виробнича гнучкість: фактори та функціональні й структурні ознаки виробничої гнучкості.
Виробнича гнучкість
Враховуючи, що менеджмент зароджувався у промисловому виробництві, розглянемо докладніше фактор виробничої гнучкості. Простежуючи формування
уявлень про виробничу гнучкості, можна відзначити, що вона в тій чи іншій
мірі виявляється на будь-якому етапі розвитку продуктивних сил. Так, гнучкою можна назвати систему, що складається з кваліфікованого робітника та універсального верстата.
Якщо при цьому є відповідний набір оснащення, тобто інструменти і пристосування, така система здатна перебудовуватися на виготовлення різних деталей.
Виробнича система, що складається з декількох одиниць технологічного
обладнання, отримує додаткові можливості змінювати свою поведінку за рахунок
організації транспортних зв'язків і управління всією системою. Таким чином, до
управління впливом на предмет праці додаються задачі структурної організації, оптимізаційні задачі та ін.
Від гнучкості виробничих систем залежать підвищення продуктивності праці,
ефективності використання устаткування, а також якості продукції. Оптимальне
управління виробництвом за допомогою традиційних методів стає практично
неможливим, тому для сучасного менеджменту актуальне питання про комплексну
автоматизацію таких елементів виробничої діяльності, як вплив на
предмет праці, перебудова виробничого процесу з метою задоволення попиту
на нову продукцію і оптимальне керування цими процесами. Цю триєдину
завдання можна вирішувати шляхом створення гнучкого автоматизованого виробництва (ГАП).
Економічні чинники гнучкості
Серед економічних факторів розглядається еластичність і гнучкість виробництва, обумовлена природою господарського механізму. Наведемо ознаки гнучкості, пов'язані з передумовами наближення цін до вартості, сформульовані В. Немчинова:
• збіг виробництва і споживання в цілому і по окремих продуктах;
• пропорційний розвиток окремих виробництв;
• покриття один одним попиту і пропозиції.
Зміст поняття гнучкості на економічній стратегії визначає можливості залучення в виробництво додаткових ресурсів, зміни функцій виробничої системи, а
також її структури. Залучення у виробництво додаткових ресурсів, наприклад
обладнання, а також створення нових потужностей не завжди виправдані. Тому зростає економічне значення використання фіксованих ресурсів виробництва,
забезпечують його гнучкість по відношенню до платоспроможному попиту. Таку ситуацію можна забезпечити певним «запасом» гнучкості, який виражається в
функціональних можливостях виробничої системи.
Функціональні ознаки гнучкості
Розглянемо ознаки, пов'язані з функціональною гнучкістю виробничих систем.
Перш за все слід назвати їх універсальність, яка забезпечується відповідною
структурою ГВС і набором технологічних операцій, закладеними в систему. Крім того, в багатомашинній системі універсальність визначається набором різних
послідовностей операцій. В якості прикладу припустимо, що в системі 1 і 2
можуть виконуватися три види операцій: А, В, С. Система 1 може робити операції
тільки в технологічній послідовності ABC, а система 2 робить операції в
послідовностях ABC, BCA, CAB, ВАС. Виходить, що система 2 більш гнучка,
ніж система 1, а виробнича гнучкість визначається не тільки набором всіх
операцій, але і набором їх послідовностей. Універсальність як складова
функціональної гнучкості має межі, обумовлені фізичними можливостями системи.
Суттєвою ознакою функціональної гнучкості є адаптивність управління,
забезпечує виконання технологічної операції за заданою програмою в
умовах неповної апріорної інформації про керований процесі, а також роботу
системи в умовах зміни самої програми (при цьому стратегія зміни
програми заздалегідь невідома). Ця ознака забезпечується можливостями
керуючих обчислювальних машин, засобами автоматики і т. п.
Свобода у виборі програмного забезпечення також характеризує гнучкість ГВС. Ця
ознака відбиває здатність системи перебудовуватися при довільному (у
певних межах) зміну виду продукції і забезпечується операційної системою керуючого обчислювального комплексу.
Необхідно виділити і таку важливу функціональну ознаку, як можливість
оптимізації виробничого процесу, в т.ч. у разі непередбачених ситуацій. Ця ознака забезпечується математичним моделюванням. Оскільки в практиці найчастіше зустрічаються стохастичні завдання, одним з основних засобів їх вирішення
для ГВС можуть бути методи теорії масового обслуговування.
Ознакою функціональної гнучкості можна назвати і можливість виконання
довільної операції на декількох рознесених територіально одиницях устаткування одночасно, що забезпечується відповідним набором універсального обладнання.
Нарешті, відзначимо мобільність, або свободу транспортних засобів у виборі позиції, що досягається за рахунок їх автономності при застосуванні обчислювальної техніки.
Таким чином, функціональні ознаки відображають передусім інформаційні
процеси у ГВС. Інтегральною ознакою функціональної гнучкості служить ожливість
для системи працювати в умовах, що змінюються без участі людини, що забезпечується за рахунок внутрішнього планування та управління матеріальними потоками за допомогою ЕОМ, а також автоматичних засобів технологічного оснащення. Ця ознака відображає концепцію «безлюдного виробництва», що розуміється, звичайно, у відносному сенсі і подразумевающего витіснення людини зі сфери виконавчо-технологічних функцій.
Структурні ознаки гнучкості
Звернемося до структурних ознаками гнучкості. Узагальнена структура ГВС включає в себе гнучкі виробничі модулі (ГВМ) - програмно-кероване технологічне
обладнання, здатне працювати в складі системи. Автоматичні транспортні модулі
(ATM) забезпечують обслуговування ГВМ, доставляючи на них предмети праці з складської системи і повертаючи на неї продукцію чи здійснюючи обмін предметами праці між ГПМ. Складська система також зберігає набір змінного оснащення, необхідної при перебудові ГВС на випуск нової продукції. Оснащення доставляється до ГПМ за допомогою автоматичного транспортного модуля. До складу ГВС можуть також входити промислові роботи в якості допоміжного, обслуговуючого обладнання. Крім того, спостерігається тенденція до використання в ряді випадків промислових роботів як гнучкі виробничі модулі.
Роботу всіх елементів системи координує автоматизована система управління, до складу якої входять центральна ЕОМ та обчислювальна техніка, що забезпечують внутрімодульное управління.
Великі можливості щодо забезпечення гнучкості містить в собі ієрархічність
управління ГВС. Ієрархічні системи відрізняються складною поведінкою, ними важко управляти, однак вони набагато ефективніше систем лінійної структури, зокрема тому, що немає необхідності пропускати дуже великі потоки інформації через один пункт управління. Ієрархічна структура управління гнучкими виробничими системами дозволяє економити витрачаються ресурси за рахунок
того, що елементам нижніх рівнів надається деяка свобода вибору рішень.
Елементи верхнього рівня, хоча і обумовлюють цілеспрямовану діяльність
елементів нижніх рівнів, керують нею не повністю. Таким чином, раціонально
розподіляються зусилля з прийняття рішень між елементами різних рівнів. З цього також випливає, що ієрархічність як структурний ознака набирає певні заємовідносини з ознаками на функціональній стратегії, такими, наприклад, як оптимізація виробничого процесу. Ієрархічність ГВС розглядається і в більш широкому сенсі слова, наприклад, як технологічне компонування системи, що включає центральні склади та проміжні накопичувачі.
Структурна гнучкість передбачає і перебудови, що зачіпають технологічне
компонування і конструктивні зв'язки всієї системи в цілому або окремих елементів.
Серед таких перебудов: переналагодження для обробки нової деталі в межах заданої
номенклатури; перебудова для випуску нової продукції; перебудова в разі
непередбачених ситуацій, наприклад при виході з ладу частини обладнання. Такі
перебудови супроводжуються зміною оснащення, зміною кількості обладнання,
зайнятого у технологічному процесі, зміною його компонування, зміною видів
виробничих механізмів.
Характерними структурними ознаками ГВС є модульність обладнання,
розгалуженість транспортних комунікацій, резервування обладнання.
32. Сталість організації. Статична й динамічна сталість. Типи сталості: внутрішня, зовнішня й спадкова сталості; кількісна й структурна сталості.
Статика — врівноважений стан організаційної системи, в якому вона знаходиться незалежно від змін (як позитив них, так і негативних), що відбуваються в зовнішньому середовищі. Організація, в якій немає змін, тобто тривалий час параметри її функціонування залишаються незмінними, приреченана деградацію та поступове руйнування, оскільки відсутні перспективи розвитку;
Динаміка — розвиток організації та її рух до нових цілей під впливом, як внутрішнього, так і зовнішнього середовища. Для організації, що розвивається, характерними є прагнення постійно нарощувати темпи свого розвитку, освоювати нові технології та розширювати коло завдань, що вирішуються.Статичний і динамічний стани організації визначаються етапами її життєвого циклу. Будь-яка організація проходить деякі або всі етапи життєвого циклу. Етапи можна об'єднати в дві групи — статичну і динамічну. Статичний стан характери зується нечутливістю. До статичних належить етап ліквідації (утилізації), коли організації займаються вирішенням внут рішніх проблем, причому внутрішні і зовнішні відносини роз глядаються окремо. Динамічна група включає етапи наро дження, зростання, зрілості, старіння і відродження. Вони ха рактеризуються вирішенням зовнішніх та внутрішніх проб лем організації у взаємозв'язку.
Зовнішня сталість підприємства досягається зовнішнім управлінням, регулюючими впливами з боку держави. Вона може забезпечуватися директивними вказівками, визначенням державних замовлень, доступом до пільгових державних кредитів, пільговими умовами оподаткування, адресними дотаціями, субвенціями, списанням боргів тощо. Цей тип сталості забезпечується обмеженому колу підприємств („своїх" для керівників вищої ланки держави та які мають вирішальне значення для підтримки життєдіяльності та обороноздатності країни). Для більшості підприємств передумовою виживання є досягнення внутрішньої сталості підприємства, яка грунтується на практичній реалізації теоретичних засад „управління за принципом зворотного зв'язку", тобто шляхом активного реагування на зміни зовнішніх і внутрішніх чинників.
Внутрішня сталість визначається потенціалом підприємства щодо збереження стану рівноваги при виникненні внутрішніх та зовнішніх закономірностей руху капіталу, що дає можливість своєчасно відновлювати, удосконалювати і розвивати економічну систему підприємства.
Успадкована сталість підприємства є результатом накопиченого запасу внутрішньої міцності системи, наявності у неї ресурсів для захисту від дестабілізуючих чинників.
34. Внутрішнє середовище організації. Змінні всередині організації (внутрішні фактори): цілі, завдання, структура, технологія, люди.
Організація є відкритою системою, що складається з певної кількості взаємозалежних частин, що тісно переплітаються із зовнішнім світом. Це і розкриває сутність внутрішніх змінних організації, кожна з яких відіграє важливу роль у забезпечен ні ЇЇ ефективного функціонування. Внутрішні змінні в основ ному є результатом діяльності менеджерів та знаходяться під їх впливом. Внутрішні змінні — це частини самої організації, ситуативні чинники всередині неї, її склад та взаємозв'язки.
Склад є сукупністю елементів, що створюють систему. Це насамперед елементи, які є компонентами першого рівня. Про те ґрунтовне дослідження системи передбачає також і поглиб лене вивчення складових її елементів. Цим пояснюється вико ристання поняття складу в широкому сенсі, тобто до нього вхо дять і складові самих елементів системи — компоненти друго го, а потім третього та інших рівнів. У цьому сенсі склад ор ганізації може включати і відділи, й підвідділи, і цехи, й ді лянки, і бригади.
Таким чином, склад містить декомпозицію системи, тобто розчленовування єдиного цілого на елементи. Структура, навпаки, забезпечує композицію системи — з'єднання окре мих складових в єдине ціле. Вона визначає роль, місце та при значення елементів у системі, їх розташування і взаємовідно сини, характер, форми та ступінь впливу на інші елементи. Встановлення ролі, місця та призначення елементів в системі забезпечується:
Організація може мати різний компонентний склад навіть за однакових цільової орієнтації, функціонального призначен ня, умов діяльності (підприємства, що мають тотожні цілі і ви пускають ідентичну продукцію, можуть мати різний склад підрозділів). Це ще більше підсилює багатоваріантність струк тури організацій. Структура — це найважливіша, але не єди на, характеристика організаційної системи. Тому виділяють різні чинники внутрішнього середовища організації: структу ра, цілі, завдання, технології, персонал, спільні цінності, стиль організації, фінансова система, інформаційна система, страте гія, навички персоналу, бізнес-процеси, влада, культура ор ганізації та деякі інші параметри.
Цілі — конкретні кінцеві стани або бажаний результат, якого прагне досягти група людей.Цілі поділяються на короткострокові, проміжні, довгостро кові, за черговістю досягнення, великі й малі (за критерієм витрат ресурсів), такі, що конкурують, незалежні та додаткові. Класифікація цілей дає змогу встановлювати пріоритети, тоб то віддавати перевагу одним цілям, а інші відкидати. Залежно від зміни умов, можливостей, досягнутих результатів цілі мо жуть залишатися тими ж, коректуватися або змінюватися. Нові цілі з'являються також у результаті аналізу інформації, рішень попередніх років, тобто на основі висновків.
Технології. Устаткування, використовуване індивідами для перетворення ресурсів на корисний продукт (будівлі, верстати, офіси, комп'ютери, телекомунікації та інформаційні систе ми).
Люди. Маються на увазі насамперед індивіди, які є членами організації та роблять для досягнення її мети внесок у формі навиків, знань та участі в процесі праці. Не слід забувати і про індивідів, що формально не є членами організації, але вплива ють на її діяльність.
35. Культура та імідж організації як її внутрішні фактори. Взаємозв’язок внутрішніх факторів.
Культура організації — характер, особливості, стиль функціонування організації, які виявляються в поведінці і реакціях особистостей та соціальних груп її працівників, в їх судженнях, відносинах, у способах вирішення проблем організації праці і виробництва, в обладнанні і внутрішній естетиці, техніці й технології, що використовуються.
Цей стиль є складовою загальної цивілізаційної культури, формою використання організацією загальнолюдських культурних надбань.
Основные элементы культуры организации:
организационные ценности;
нравственные принципы и деловая этика (как важнейший компонент культуры организации!);
методы мотивации работника;
организация труда и способы контроля;
стиль руководства;
пути разрешения конфликтов, поведение в ситуации кризиса;
коммуникационная система, язык общения.
Під іміджем організації можна розуміти визначене відображення в індивідуальній чи масовій свідомості не тільки певних характеристик об'єкта або явища, а й зовнішніх атрибутів, таких як бренд, товарна марка, логотип, стиль ділової етики таіи.
Розроблений спеціально імідж організації може не збігатися з іміджем, який складається або вже склався у споживача в різні моменти її роботи. Тому, якщо створений імідж компанії успішно працює, важливо підтримувати його на належному рівні та постійно стежити за зміною запитів споживачів. Цим завданням відповідає і внутрішньо-корпоративний імідж, що розробляється спеціально і підтримується всіма співробітниками компанії. Корпоративний імідж створюється і за допомогою публічних заходів: сумісних святкувань, презентацій, корпоративних зустрічей і виїздів.
Імідж формується на основі об'єктивних характеристик діяльності окремої особистості чи організації. Він може складатися як природним шляхом (результат діяльності організації чи індивіда), так і в результаті цілеспрямованої діяльності із застосуванням спеціальних соціо- і психотехнічних засобів і технологій. Прикладами такої діяльності є передвиборні компанії, реклама товарів, послуг і організацій.
Внутрішній імідж компанії (загальна атмосфера всередині компанії, співвідношення позитивного і негативного ставлення співробітників до керівників і політики компанії в цілому, відданість співробітників компанії