Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.Сучасна педагогіка - це наука про виховання людини. Під поняттям "виховання" в даному випадку розуміємо освіту, навчання та розвиток, тобто вживаємо його в найбільш широкому значенні. Об'єкт педагогіки - виховання в широкому сенсі. Предмет педагогіки - система відносин, що виникають у ході виховання; виховання як свідомо організований процес, що відбувається в сім'ї, суспільстві, в певних природних, соціальних, економічних, духовних і моральних умовах. (В. Є. Гмурман) . Тому найважливішими завданнями педагогіки як науки є: дослідження закономірностей процесу виховання, його структуру й механізмів, розробка теорії й методики організації навчально-виховного процесу, його змісту, принципів, організаційних форм, методів та прийомів.Головна функція педагогіки – пізнавати закони виховання, освіти й навчання людей і на цій основі пропонувати педагогічній практиці найоптимальніші засоби досягнення накреслених завдань. Теоретична функція реалізується на трьох рівнях:
¾ описовому або пояснювальному – вивчення передового і новаторського педагогічного досвіду;
¾ діагностичному – виявлення стану, умов і причин педагогічних явищ, успішності й ефективності діяльності педагога і учнів;
¾ прогностичному – експериментальні дослідження педагогічної дійсності і побудова на їх основі моделей перетворення цієї дійсності.
Технологічна функція теж передбачає три рівні реалізації:
— проективний, пов'язаний з розробкою відповідних методичних матеріалів (навчальних планів, програм, підручників і навчальних посібників, педагогічних рекомендацій), які втілюють у собі теоретичні концепції і визначають "нормативний або регулятивний" план педагогічної діяльності, її зміст і характер;
— перетворюючий, спрямований на впровадження досягнень педагогічної науки в освітню практику з метою її удосконалення;
— рефлексивний і коригуючий, що передбачає оцінку впливу наукових досліджень на практику навчання й виховання і наступну корекцію у взаємозв'язку наукової теорії і практичної діяльності.
2. Основні категорії педагогіки: виховання;навчання; самоосвіта;формування; освіта;самовиховання; перевиховання. Предмет педагогіки- виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьмиуповноваженими на це сусп-во. Виховання в вузькому пед. значенні – формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічно-колективного закладу освіти, яка базується на пед. Теорії, передовому пед. досвіді. Освіта- процес і результат оволодіння надбаннями людської культури як передумова активної соціальності. Розвиток-удосконалення духовних,психічних,соціальних і фізичних функцій. Навчання-процес засвоєння учнями інформації у вигляді знань,умінь та навичок за допомогою вчителя як організатора цього процесу. За Макаренком предметом педагогіки можна вважати пізнання закономірностей розвитку системи відносин дитини до зовн. світу і з світом. Предметом педагогіки школи є виховання як спеціально організований цілеспрямований творчий процес формування суб'єкт-суб'єктних морально-естетичних виховних відносин дорослих і дітей,учителів і учнів. Отже, завдання педагога – сформувати свої зусилля на активний розвиток процесів виховання і навчання аж до самовиховання і самоосвіти.
3.Методологія - наука про головні підходи, принципи побудови, форми і способи пізнання та зміни навколишнього світу.Як відомо, найбільш загальною основою методології пізнання є філософія, що передбачає існування низки методологій конкретних наук. Має свою методологію і педагогіка.
Екзистенціалізм у педагогіці визначає вирішальну роль внутрішніх потреб особистості, підпорядкування форм і методів освіти особистісному існуванню. Виховання, як вирішальна сила розвитку особистості, відходить на другий план, а на першому місці - спадкові задатки, потяги та інтуїція людини. На базі екзистенціалізму в новій формі виявляються теорії "вільного виховання". Заперечено провідну роль педагога й доцільність його впливів на вихованців. Значення принципу систематичності й послідовності у навчанні знижується, тому що вони придушують особистість, заважаючи спонтанному розвитку потреб та інтересів. Екзистенціалізм є основою появи педоцентризму, який у центр ставить бажання та інтереси вихованців, а не вироблені зміст і методи зовнішнього впливу. Вияв педоцентризму позначився на появі концепції неформального навчання, яке заперечує навчальні програми. Прихильники неформального навчання вважають, що кожен учень може сам собі вибрати програму занять. У разі такого підходу постійних груп не існує, контроль за знаннями та вміннями учнів відсутній. Неотомізм - релігійно-філософський напрям, який бере початок від учення Томи Аквінського, яке поєднало постулати католицизму з діалектичним методом Арістотеля. Одним з основних положень неотомізму є поділ сфер діяльності науки і релігії, їхнє взаємодоповнення. Релігії належить сфера духовного, науці - вивчення земних природних явищ. Ця філософська концепція є офіційною основою навчання й виховання в католицьких школах Бельгії, Іспанії, Ірландії, Італії, Португалії, США, Франції, Німеччини і багатьох конфесіях країн Латинської Америки. Прагматизм зазначає: істинне те, що містить практичну корисність, що задовольняє інтереси індивіда. Одним із основоположників прагматичної педагогіки був Джон Дьюї, який вважав, що мислення людини - пристосування її до середовища з метою успішної дії. Об'єкти пізнання не існують незалежно від свідомості. Вони формуються пізнавальними зусиллями людини в процесі розв'язання практичних завдань.
Біхевіоризм— психолого-педагогічна концепція технократичного виховання, яке базується на новітніх досягненнях науки про людину, використанні сучасних методів дослідження її інтересів, потреб, здібностей, факторів, що детермінують поведінку.
Біля джерел класичного біхевіоризму перебував відомий американський філософ і психолог Дж.Уотсон. Він збагатив науку положенням про залежність поведінки (реакції) від подразника (стимула).
4. Система педагогічних наук— зв'язки та відношення, що склалися в процесі історичного розвитку різних галузей педагогічних знань.
До педагогічних наук належать: загальна педагогіка, вікова педагогіка, корекційна педагогіка, галузеві педагогіки.
Загальна педагогіка вивчає головні теоретичні й практичні питання виховання, навчання і освіти, досліджує загальні проблеми навчально-виховного процесу.
Вікова педагогіка (дошкільна, шкільна педагогіка, педагогіка дорослих) досліджує закони та закономірності виховання, навчання й освіти, організаційні форми й методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп.
Корекційна педагогіка вивчає і розробляє питання виховання, навчання та освіти дітей з різними вадами: сурдопедагогіка (навчання й виховання глухих і глухонімих), тифлопедагогіка (навчання і виховання сліпих і слабкозорих), олігофренопедагогіка (навчання й виховання розумово відсталих і дітей із затримками розумового розвитку), логопедія (навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення), виправно-трудова педагогіка (перевиховання неповнолітніх і дорослих злочинців).
Галузеві педагогіки — військова, спортивна, вищої школи, профтехосвіти та ін. Серед галузей педагогіки, зосереджених на педагогічних проблемах дорослих, швидко розвивається педагогіка вищої школи, яка розкриває закономірності навчально-виховного процесу у вищих закладах освіти, специфічні проблеми здобуття вищої освіти.
До системи педагогічних наук належить також історія педагогіки і школи, що вивчає розвиток педагогічних ідей і практику освіти в різні історичні епохи.
Міжпредметні зв'язки педагогіки — зв'язки педагогіки з іншими науками, що дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища і процеси.
Педагогіка пов'язана з філософією (етикою), соціологією, естетикою, психологією, анатомією, фізіологією, гігієною людини та з іншими науками.
5. Науково-педагогічне дослідження – це систематичне цілеспрямоване вивчення педагогічних процесів і явищ за допомогою засобів і методів педагогічної науки. Дослідження можуть бути фундаментальними та прикладними Метод педагогічного дослідження – це шлях, спосіб вивчення педагогічних процесів і явищ, розв'язання науково-педагогічних проблем. Методи педагогічного дослідження класифікуються на: емпіричні методи;теоретичні методи;математичні і статистичні методи.
До емпіричних належать педагогічне спостереження, бесіда, анкетування. спостереження. Суть його полягає у спеціально організованому сприйманні педагогічного процесу в природних умовах. бесіда. Цей метод забезпечує пізнання педагогічного явища через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. Одним з різновидів методу бесіди є інтерв`ю – бесіда за заздалегідь розробленим планом з особою або групою осіб. Метод анкетування. Використання цього методу сприяє підвищенню об`єктивності інформації про педагогічні факти, явища, процеси, оскільки передбачає отримання інформації від великої кількості людей. Метод педагогічного експерименту. Сутність полягає в ініціюванні дослідником процесів і явищ за конкретних умов. Метод вивчення шкільної документації та учнівських робіт. Використовуючи цей метод, вивчають особові справи учнів, класні журнали, контрольні роботи, характеризують індивідуальні особливості учнів, їх ставлення до навчання, рівень засвоєння знань, сформованості вмінь і навичок. Метод рейтингу. Він передбачає оцінювання окремих сторін діяльності досвідченими суддями. Метод узагальнення незалежних характеристик. Особливістю цього методу є узагальнення, порівняння, осмислення отриманих за допомогою інших методів відомостей про учнів. Метод психолого-педагогічного тестування. Передбачає він використання спеціально розроблених завдань і проблемних ситуацій з метою випробування учня на певний рівень знань, умінь, загальну інтелектуальну розвиненість. Метод соціометрії. Використовують його з метою вивчення структури і стилю взаємин у колективі. Метод аналізу результатів діяльності учня. Вдаючись до аналізу результатів різних видів діяльності учня, можна скласти доволі об'єктивне уявлення про нього за реальними справами. Теоретичні методи педагогічного дослідженняАналіз і синтез. Індукція та дедукція. Порівняння. Класифікація. Узагальнення. Абстрагування. Конкретизація. Математичні і статистичні методи педагогічного дослідження. методи реєстрування;методи ранжування;методи вимірювання.
6. Педагогічний процес — спеціально організована, динамічна взаємодія педагога і дітей, спрямована на забезпечення їх навчання, виховання, розвитку. Педагогічний процес – це система, в якій органічно поєднані процеси формування, розвитку, виховання й навчання з усіма умовами, формами, методами їх функціонування. Компоненти: Цільовий компонент містить у собі всю різноманітність мети і завдань педагогічної діяльності: від генеральної мети - формування всебічно й гармонійно розвиненої особистості - до конкретних завдань формування окремих якостей чи їх елементів.Змістовий компонент відображає сутність того, що реалізується в процесі досягнення як загальної мети, так і кожного завдання зокрема.Діяльнісний компонент передбачає взаємодію педагогів і вихованців, їх співробітництво, організацію й управління процесом, маючи на увазі підсумковий результат. В науково-педагогічній літературі цей компонент називають ще організаційним або організаційно-управлінським. Результативний компонент процесу відображає ефективність його функціонування, характеризує досягнуті здобутки у відповідності з визначеною метою і завданнями.
7. Розвиток – складне динамічне явище, яке спрямоване на збільшення фізичних та інтелектуальних сил особистості, що дозволяють сформувати творчі здібності школяра, його активну громадську позицію. З розвитком пов’язаний процес формування.Під формуванням особистості розуміють ті якості та властивості, які виникають в результаті розвитку. Розвиток особистості з педагогічної точкі зору включає такі аспекти:1. Навчально – пізнавальна діяльність.2. Розвиток творчих здібностей.3. Громадська діяльність особистості.4. Системне виховання дітей в сім’ї.Рушійними силами розвитку є певні закономірності, які виражаються реалізацією функцій :1. Навчальної.2. Освітньої.3. Виховної.4. Розвиваючої.
• Представники біологічного напрямку рахують, що людина народжується з набором відповідних моральних та етичних якостей, таких як :доброта, злість, чесність, брехливість, порядність, агресивність, жорстокість та інші. Представниками цієї течії є: М. Монтессорі, К. Лоренц, Е. Фромм, А. Чічерліх.• Представники соціологічного напрямку вважають, що вирішальним фактором у розвитку і формуванні особистості є середовище, а головним – вплив сім’ї. До них належали : Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій, Д. Дідро та інші.• Представники теорії конвергенції дотримуються думки, що психічні процеси (відчуття, сприймання, мислення та інші) мають біологічну природу, а спрямованість інтереси, здібності формуються під впливом середовища. До них відносяться Д. Шаттлеворт, Піаже та інші.
8. Формування особистості - це, як правило, початковий етап становлення особистісних властивостей людини. Особистісний ріст обумовлений безліччю зовнішніх і внутрішніх факторів. До зовнішнього відносяться: приналежність індивідуума до визначеної культури, соціально-економічному класу й унікального для кожного сімейному середовищу. З іншого боку, внутрішні детермінанти включають генетичні, біологічні і фізичні фактори. Фактори формування особистості: Спадковість виявляється в тому, що людині передаються основніі біологічні ознаки людини (здатність розмовляти, працювати рукою). За допомогою спадковості людині передаютєся від батьків анатомофізіологічна будова, характер обміну речовин, ряд рефлексів, тип вищої нервової діяльності. Для формування особистості потрібен також вплив середовища-виховання дитини людським оточенням. Тобто для того, щоб засвоїти надбання людської цивілізації, навчитись способам використання побутових речей, щоб інтелектуально та морально розвинутись, людина повинна мати вчителів, наставників вже з дитинства. Історії з дітьми-мауглі, які з дитинства потрапляють в середовище існування тварин (вовків, ведмедів, мавп) та потім знаходяться людьми, виразно показують, що такі діти не формуються як особистості, а набувають тваринних форм поведінки та звичок. Виховання — третій суттєвий фактор розвитку і формування особистості. Воно коректує вплив спадковості й середовища з метою реалізації соціальної програми розвитку особистості.
На відміну від соціалізації, яка відбувається в умовах стихійної взаємодії людини з навколишнім середовищем, виховання розглядається як процес цілеспрямованої і свідомо контрольованої соціалізації (шкільне, сімейне, релігійне виховання). Природні задатки можуть розвинутись у здібності лише під впливом виховання і залучення людини до відповідного виду діяльності.
Для формування власних особистісних ознак людина повинна проявляти активну діяльність- як фізичну, так і психічну. Дана активність забезпечує розвиток та роботу як організму в цілому, так і психіки зокрема.
9. Педагогічна діяльність - вид діяльності, змістом якого є навчання, виховання, освіта і розвиток підростаючого покоління. Мета педагогічної діяльності пов'язана з реалізацією мети виховання. Традиційно основними видами педагогічної діяльності, здійснюваними в цілісному педагогічному процесі, є викладання і виховна робота.
Виховна робота - це педагогічна діяльність, направлена на організацію виховного середовища і управління різноманітними видами діяльності вихованців з метою вирішення завдань гармонійного розвитку особи. А викладання - це такий вид виховної діяльності, який направлений на управління переважно пізнавальною діяльністю школярів. Н.В. Кузьміна виділила в структурі педагогічної діяльності три взаємозв'язані компоненти: конструктивний, організаторський і комунікативний. Конструктивна діяльність, у свою чергу, розпадається на конструктивно-змістовну (відбір і композиція учбового матеріалу, планерування і побудова педагогічного процесу), конструктивно-оперативну (планерування своїх дій і дій вчаться) і конструктивно-матеріальну (проектування учбово-матеріальної бази педагогічного процесу). Організаторська діяльність передбачає виконання системи дій, направлених на включення учнів в різні види діяльності, створення колективу і організацію спільної діяльності. Комунікативна діяльність направлена на встановлення педагогічно доцільних стосунків педагога з вихованцями, іншими педагогами школи, представниками громадськості, батьками.
10. Професійно-педагогічна культура – важлива складова професіоналізму вчителя. Професійна культура розглядається і як певний ступінь оволодіння професією. Педагогічна культура вчителя є системним утворенням. її головними структурними компонентами є: педагогічні цінності, творчі способи педагогічної діяльності, досвід створення учителем зразків педагогічної практики з позицій гуманізму. Показниками високого рівня сформованості педагогічної культури слід вважати:
гуманістичну спрямованість особистості педагога;
психолого-педагогічну компетентність і розвинуте педагогічне мислення;
освіченість у галузі предмета, який учитель викладає, і володіння педагогічними технологіями;
досвід творчої діяльності, уміння обґрунтовувати власну педагогічну діяльність як систему (дидактичну, виховну, методичну);
культуру професійної поведінки (педагогічного спілкування, мови, зовнішнього вигляду). Вимоги до педагога, необхідні для формування його педагогічної культури: Бути освіченою, культурною людиною. Любити дітей. Бути закоханим у свій фах. Бути відданим своєму народові. Мати:а) глибоку людяність;б) високу інтелігентність;в) внутрішню культуру;г) моральну чистоту;д) осмислену віру в Бога;е) почуття національної та людської гідності;є) естетичне чуття