Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Слайд 2 Перша світова війна надала потужного поштовху економічному розвиткові США й посилила їхній політичний вплив у світі. Ось основні причини зміни статусу США у світі після І світової війни
Слайд 3 Призеденство Гардінга
Уо́ррен Гамалиел Ха́рдинг представитель Республиканской партии в 1921 году стал двадцать девятым Президентом Соединенных Штатов Америки. На выборы он шел сенатором от штата Огайо и до последнего момента являлся для большинства «темной лошадкой» от своей партии, которая и номинировала его на выборы в 1920году. При этом республиканцы уверенно и с убедительным перевесом одержали победу. Будущий президент США являлся сторонником невмешательства государства в экономику.
Гардинг скончался по истечению двух лет своего правления, а именно 2 августа 1923 года во время турне в Сан-Франциско, предположительно от внезапного обширного инфаркта. Однако после смерти Гардинга были слухи об его отравлении, при этом подозревали в этом его жену, так как президент был известным любителем богемного образа жизни, и покеру, пристрастию к алкогольным напиткам и многочисленным любовным похождениям от которых он не отказался и во время нахождения на посту президента.
Будущий президент США Уо́ррен Гамалиел Ха́рдинг женился в 25 лет на уже побывавшей замужем Флоренс Девулф, которая в свою очередь являлась дочерью самого богатого в городе, в котором проживал Гардинг, банкира. При этом Флоренс Девулф была довольно некрасивой и старше его на пять лет, поэтому большинство считали, что брак они заключили по расчету. И это подтверждалось еще тем, что сразу после свадьбы Флоренс активно занялась карьерой мужа и, в конце концов, вывела его в лидеры республиканской партии в Огайо.
В июне 1923 года Уоррен Гардинг будучи президентом США совершал турне доброй воли носящее название «Поездкой понимания». Однако в этот период понимание Гардингу так же было необходимо, так как его члены его администрации увязли в скандалах, например, Альберт Фолл занимающий пост министра внутренних ресурсов – был пойман на взятке и стал первым членом американского кабинета кто сел в тюрьму. Сам же президент был измотан и нуждался в продолжительном отдыхе.
Итак, возвращаясь с Аляски, Гардинг начал жаловаться на несварение и сильные желудочные спазмы, совет его докторов принял решение о прекращении его вояж, и весь кортеж остановился в Сан-Франциско для поправки здоровья президента.
Однако уже в отеле ему стало значительно хуже, так 30 июля его температура поднялась до 39° и врачи диагностировали правостороннюю пневмонию. Но утром следующего дня Гардингу стало легче и он сидя в кровати весело разговаривал о предстоящей рыбалке, но вечером того же дня медсестра обнаружила его без сознания и с выражением муки на лице. Двадцать девятый президент США скончался в 19:35.Точная картина смерти так и не была восстановлена, и первоначальной причиной смерти был назван инсульт.
Слайд 4 , 5, 6 Сухий закон Великих втрат країні завдало введення «сухого закону». XVIII поправка до Конституції (1920 р.) заборонила виготовлення і продаж алкогольних напоїв на території США. Чимало американців були переконані, що причиною їхніх нестатків, падіння в суспільстві моралі й зростання злочинності був алкоголь. Після сторічних дебатів у 1919 р. в США було прийнято названу «шляхетним експериментом» XVIII поправку до конституції, за якою запроваджувався «сухий закон». Відтепер на усій території країни заборонялося виготовлення та продаж спиртних напоїв, а також знищувалися їхні запаси.
Проте невдовзі виявилося, що виконати закон практично неможливо. Ті з американців, хто вважав XVIII поправку порушенням їхньої особистої свободи - головного завоювання Американської революції, стали пити ще більше, ніж раніше. Пиво, вино і джин у величезних кількостях вироблялися нелегально, а також контрабандним шляхом завозилися з підпільних ґуралень, що знаходилися на території Канади. Як наслідок у країні з`явились банди організованих злочинців (гангстери), що взяли під контроль весь нелегальний бізнес горілчаних напоїв, наркотиків, проституцію. Поширилась корупція серед правоохоронних органів. Масовим стало таке явище як рекет. Війни між бандами гангстерів, що боролись за контроль над нелегальним бізнесом, стали потрясати великі міста США. Одним з найвідоміших тодішніх «королів злочинного світу» став Аль Капоне.
«Сухий закон» призвів у 20-х рр. до різкого зростання майже ліквідованої на той час організованої злочинності, створення системи нелегального розповсюдження спиртних напоїв.
1933 р. цю горезвісну поправку було анульовано.
Непокоїли Америку й інші проблеми. Війна одночасно пробудила патріотизм і страх перед комунізмом. Тріумф більшовиків у Росії, вибух бомби у діловому центрі Нью-Йорка Уолл-стрит та інші події зумовили «античервону» паніку. Очікування ліворадикальної революції призвели до несправедливих переслідувань і навіть тюремного ув'язнення представників лівих партій.
Недоброзичливо ставилися деякі американці й до емігрантів, яких з початку століття до 1915 р. прибуло до США понад 13 млн. Вони, погоджуючись на неприйнятну для американців низьку платню за свою роботу, створювали їм конкуренцію в пошуках роботи; об'єднуючись у земляцтва, не піддавалися американізації тощо. У 1924 та 1929 рр. у США було прийнято закони, якими встановлювалися обмеження для прийому емігрантів - не більше 150 тис. на рік.
Знову став процвітати Ку-клукс-клан, який на півдні США контролював цілі райони. Поширення набула расова сегрегація. У деяких південних штатах під заборону потрапило викладання тих знань, що розходяться з Біблією. Так, шкільний учитель Джон Скопс був притягнутий до суду і засуджений за викладання теорії Дарвіна.
У зовнішній політиці республіканські лідери висунули такі принципи, як відмова від військово-політичних союзів з європейськими країнами та активізація економічної експансії Сполучених Штатів.
слайд 7 У зовнішній політиці республіканські лідери висунули такі принципи, як відмова від військово-політичних союзів з європейськими країнами та активізація економічної експансії Сполучених Штатів.
Адміністрація Гардінга прагнула досягти новими методами старої мети — утвердження світової гегемонії Америки.
У серпні 1921 р. було підписано сепаратний договір між США і Німеччиною, за яким за США закріплялися всі права, надані їм Версальським договором.
Різко посилилась економічна експансія США на Далекому Сході, особливо в Китаї. Все це створювало серйозну загрозу для міжнародних позицій Англії, що призвело до напруження відносин між двома країнами. Різко загострилися протиріччя між США та Японією. США, які вважали себе "обділеними" у Версалі, прагнули взяти реванш. Уже через два роки після Паризької конференції 1919 р. американська дипломатія на Вашингтонській конференції змогла записати до свого активу першу велику перемогу.
На Вашингтонській конференції 1921-1922 рр. делегація США, спираючись на економічну могутність Америки, використовуючи такий важливий засіб впливу на інші країни, як воєнні борги, домоглася значних поступок із боку європейських держав. Були прийняті доктрина "відкритих дверей" щодо Китаю, договори про обмеження морських озброєнь і про недоторканність острівних володінь держав-учасниць у Тихому океані, що свідчило про підвищення політичної ваги США в системі міжнародних відносин. Стосовно радянської Росії уряд Гардінга взяв курс на продовження політики економічної блокади і дипломатичної ізоляції. 25 березня 1921 р. державний секретар США Х’юз заявив, що до здійснення "корінних змін" у соціально-економічному устрої Росії про відновлення торгових, а надто дипломатичних, відносин між США і радянською державою годі й казати. Проте здійснення в СРСР політики непу відкрило шлях до американо-радянських торгівельних відносин.
Слайд 8 ,9, 10 Сполучені Штати раніше від інших високорозвинених країн вступили в період стабілізації. У 1922-1929 рр. відбувався бурхливий розвиток промислового виробництва. Наприкінці цього періоду США виробляли 44% промислової продукції капіталістичного світу, тобто більше, ніж Великобританія, Франція, Німеччина, Італія та Японія разом узяті.
Важливим поштовхом до зростання виробництва стало поширення конвеєрного методу масового виробництва.
Вперше з найбільшою ефективністю ці методи було використано на автомобільних заводах Генрі Форда в Детройті. Впровадження нових технологій привело до побільшення виробництва. Окремим підприємцям було не під силу створення великих підприємств. Тому дедалі більшу роль почали відігравати акціонерні товариства й корпорації — своєрідні форми колективного бізнесу. Масова поява акцій сприяла розвитку фондового ринку Найбільш інтенсивно розвивалися автомобільна, машинобудівна, електротехнічна, хімічна, авіаційна та деякі інші галузі. У кожній з них домінували 3-4 найбільші компанії. До 1929 р. корпорації об’єднували майже половину фабрик і заводів країни. Кількість банків у США зменшилася за 1920-1929 рр. з 30 до 24 тис., а їхні капітали збільшилися на 21 млрд доларів.
США значно збільшили експорт товарів, активно наступаючи на позиції своїх суперників. Економічне піднесення 20-х рр. мало ряд особливостей: суднобудування, виробництво залізничного обладнання, текстильна і вугільна галузі занепадали. Виробничі потужності в машинобудуванні та металургії не були повністю завантажені. Сільське господарство переживало затяжну кризу. У країні було 2-3 млн безробітних. З кожним роком зростав обсяг продажу в кредит, за рахунок майбутніх доходів населення, що свідчило про звуження внутрішнього ринку та загострення проблем збуту. Хоча тоді було поширене гасло: «Реклама плюс кредит – процвітання назавжди!».
В країні дуже нерівномірно розподілялося національне багатство. Заробітна плата звичайних працівників не збільшилася, тоді як прибутки великих підприємців-монополій виросли більш як втричі. Лише заможні, ще більше багатішали, купували дорогі машини, будинки, яхти.
Нестабільною була і фінансова система. У 20-ті рр. на Нью-Йоркській фондовій біржі — найбільшій у світі — відбувався справжній бум, викликаний небувалим підвищенням курсу акцій. Це залучило на ринок цінних паперів значні фінансові ресурси. Всі прагнули купити акції лише для того, щоб потім їх продати. Коли ж цей спекулятивний бум досяг вищої точки, почалось обвальне падіння акцій, а згодом і криза.
Сталися зрушення і в політичному житті країни. На виборах 1924 р. у боротьбу вступила нова сила. Окрім Демократичної та Республіканської партій, у виборах брав участь Прогресивний блок, який підтримував сенатора-республіканця від штату Вісконсін Р.Лафоллета. Він балотувався як незалежний кандидат у президенти. Його підтримували Американська федерація праці — АФТ, соціалістична партія та кілька громадських організацій. Рух на підтримку Лафоллета був найбільшим в історії США масовим народним політичним виступом, що вийшов за межі двопартійної системи. Лафоллет зібрав на виборах 4,8 млн голосів і незабаром його блок розпався.
Слайд 11,12 Президентом США було обрано К.Куліджа. Новий уряд проголосив девіз: "Справа Америки — бізнес". Нова політика сприяла ростові прибутків монополій, знижуючи з податки для корпораці. Кулідж двічі відхиляв законопроект про допомогу фермерам. Економічне та політичне життя країни знаходилося під контролем сімейств фінансової олігархії — Моргана, Рокфеллера, Дюпона, Меллона, а також чиказької, бостонської та клівлендської фінансових груп. Найважливіші посади в кабінеті Куліджа обіймали представники фінансового капіталу. Міністром фінансів був "алюмінієвий король" Ендрю Меллон, міністром торгівлі — Герберт Гувер, близький до Моргана підприємливий ділок.
Слайд 13 Перемога республіканців на виборах 1928 р. привела в Білий дім нового президента Г.Гувера. Велику роль відігравали обіцянки уряду подолати злидні та забезпечити кожному громадянину гарне життя. На міжнародній арені США проводили політику експансії, називаючи її "політикою ізоляції" . США були арбітром у вирішенні проблеми репарацій у повоєнній Європі, так як запропонований ними 1924 році план Даусса ставив країну у вигідне економічне положення. 1929 р. було розроблено ще один план, план Юнга, який сприяв більшому проникненню американського капіталу в Європу.
США брало участь у боротьбі за панування в Китаї, та разом з іншими державами знищували національно-визвольний рух в Китаї. Також країна чинила фінансово-економічний натиск на країни Латинської Америки. Ввела збройну інтервенцію, в Центральній Америці та басейні Карибського моря.
У роки стабілізації загострилася боротьба між США та Великобританією за контроль над ринками та сировинними ресурсами. Американські монополії дедалі відчутніше тиснули на англійських конкурентів. Посилилось і морське протистояння.
США були єдиною з великих держав, яка відмовлялася визнати СРСР. Одначе республіканська адміністрація не перешкоджала діловим колам США в розвитку економічних і торговельних відносин з Радянським Союзом. Незважаючи на відсутність договірно-правової основи радянсько-американської торгівлі, її обсяг у другій половині 20-х рр. невпинно зростав. У 1930 р. США вийшли на перше місце з-поміж імпортерів товарів до Радянського Союзу (головно машин і промислового обладнання). І тільки у 1933 р. США і СРСР установили дипломатичні відносини. Це відбулось саме в той момент, коли сталінський режим показав своє справжнє хижацьке лице (міліони людей в України, Північному Кавказі, Казахстані вмирали від Голодомору).
Слайд 14 Крах на Нью-Йоркській біржі 29 жовтня 1929 р. («чорний вівторок») сповістив про початок небувалої за глибиною і руйнівною силою економічної кризи. За один день загальна сума падіння ціни акцій складала 10 млрд дол. До літа 1932 р. промислове виробництво у США скоротилося майже вдвічі проти 1929 р. Тисячі банків, промислових і торгових компаній збанкрутували. Але великі корпорації, які поглинули багато дрібних і середніх фірм, утрималися завдяки допомозі уряду.
Короткий період відносної економічної стабільності й добробуту змінився 1929 р. кризою, що за глибиною та масштабами не мала аналогів не тільки в історії США, а й в усьому світі. Криза охопила весь західний світ, всі розвинені країни, тривала протягом чотирьох років; особливо сильно вона вразила економіку США, після чого набула глобального характеру.
слайд 15 В основі кризи – неписані закони ринкової економіки, яка розвивається циклічно. Піднесення змінюються спадами, кризами, кризи – пожвавленням, знову – піднесенням і т. д. Кризу можна зробити менш болісною, але уникнути її можна, лише знищивши саме ринкове господарство.
слайд 16 У чому ж полягали причини особливої глибини і тривалості кризи?
Значною мірою тяжкість кризи пояснювалася наслідками світової війни та діями держав-переможниць. Господарські зв'язки, що складались упродовж століть, було порушено. Війна перетворила США на світового кредитора. Вся світова економіка почала залежати від добробуту американської економіки, але саме вона й виявилася ненадійною.
Американська промисловість, що підіймалась у 20-х рр. як із води, перейшла на технології масового виробництва, сперті на використання конвеєрних засобів. Товарів, отже, було випущено дуже багато, споживчий попит на них виявився набагато меншим.
Украй нестійкою виявилась і фінансова система США.
На Нью-Йоркській фондовій біржі – найбільшій у світі – запанувала у 20-ті рр. небачена лихоманка: підвищення курсу акцій протягом кількох років привабило на ринок цінних паперів величезні капітали, в тому числі й у вигляді банківських кредитів. Всі прагнули купити акції лише для того, щоб потім їх продати. Коли ж спекулятивний бум досяг своєї межі, почалось обвальне падіння курсів.
24 жовтня 1929 р., коли у США почалася нечувана біржова паніка, на Нью-Йоркській біржі було продано в 1,5 разу більше акцій, ніж будь-коли раніше. Через кілька днів, 29 жовтня 1929 р., було досягнуто найвищого піку спекулятивного ажіотажу. Курс цінних паперів на Нью-Йоркській біржі стрімко пішов униз.
слайд 17 - 21
Вже влітку у США почали з’являтися ознаки кризи перевиробництва, яка викликала величезні потрясіння всього господарського життя країни. Армія безробітних 1933 р. становила 12 839 тис., великого поширення набуло часткове безробіття. Маси безробітних і члени їхніх родин залишились у роки кризи без жодних засобів до існування. Відсутність системи соціального страхування в США призвела до того, що багато людей опинилося перед загрозою голодної смерті. Ціни на продукти хліборобства і тваринництва впали у 2–3 рази проти 1929 р. Фермери змушені були масово забивати худобу, пускати зерно на паливо, виливати молоко в ріки.
Криза призвела до небаченого зростання безробіття. На околицях міст виросли "гувервілі" — селища з халуп, у яких жили безробітні та їхні сім’ї, позбавлені житла. Біля благодійних пунктів за мискою юшки вишиковувалися довгі черги голодуючих. Сотні тисяч людей блукали країною в безнадійних пошуках роботи, серед них було чимало розорених фермерів.
Розгорнувся масовий рух безробітних, які організували два "голодні походи" на Вашингтон. Вони вимагали забезпечення ро¬ботою, введення системи соціального страхування і видачі допомоги безробітним, припинення звільнень, збереження заробітків працюючим, визнання права на організацію профспілок. Для придушення виступів уряд застосовував війська і поліцію, але рухи не припинялись.
Безробіття вперше в історії сягнуло астрономічної цифри — 17 млн осіб. Недарма криза залишилася в історичній пам’яті американців символом національної трагедії. Початок і швидке розростання її дошкуляли американцям ще й тим, що, повіривши в нескінченне "процвітання" 20-х рр., вони виявилися морально непідготовленими до біди. Криза викликала спочатку не активну протидію, а розгубленість. Становище погіршувалося через відсутність у країні системи соціального забезпечення, що було результатом панування індивідуалістичної моралі. Тому криза економіки стала й кризою американського індивідуалізму. Погляди американців звернулися до держави, втручання якої здавалося єдиним засобом виживання.
Характерно, що найбільші масові рухи, які з’явилися в роки кризи, вимагали державного регулювання. Безробітні вимагали створення державної системи страхування з безробіття, ветерани Першої світової війни — державної підтримки, фермери закликали Вашингтон покласти край зниженню цін на їхню продукцію. Криза припала майже повністю на час президентства республіканця Гувера. Він обійняв посаду 4 березня 1929 р. за півроку до початку кризи і залишив Білий дім рівно через 4 роки, коли криза вже проминула свій пік. За іронією долі Гувер був одним із найпослідовніших прихильників індивідуалізму. На його думку, найбільше, на що могла піти держава, — це стати координатором приватної ініціативи і незалежним арбітром у боротьбі конкуруючих соціальних і політичних груп. Гувер, крім того, вважав, що причини кризи полягають у розладі світового господарства після війни, американська ж економіка цілком здорова і не потребує сильнодіючих ліків. Виходячи з цього, президент і формував свою політику в роки кризи. Він, наприклад, скликав конференції представників ділових кіл і профспілок для забезпечення своєрідного соціального перемир’я, закликав розширяти приватну благодійність для допомоги тим, хто її потребував. Від неспокійного світу Америкавідгородилася високим митним бар’єром. Створене ним федеральне фермерське управління почало закупівлю надлишків сільськогосподарської продукції. Було прийнято федеральну програму будівельних робіт.
Дальше поглиблення кризи показало, що цих заходів не досить, однак адміністрація Гувера пішла навіть на згортання її скромних програм. Коли ж у бюджеті Федерального уряду утворився дефіцит і становище стало безвихідним, Гувер погодився видавати державні позички штатам і приватним корпораціям для допомоги громадянам.
І сама криза, і неспроможність політики президента її здолати, не могли не викликати падіння впливу республіканської партії, яка після громадянської війни тривалий час домінувала на політичній арені країни. Їх опоненти — демократична партія — отримали унікальний шанс прийти до влади. У 1930 р. вони зробили перший крок до цього, завоювавши більшість у палаті представників Конгресу.
«Новий курс» Ф. Рузвельта
слайд 23,24 У 1932 р. США обрали президентом демократа Франкліна Делано Рузвельта, який запропонував рецепт порятунку – «новий курс». Мова йшла про те, щоб надзвичайними заходами змусити економіку, паралізовану кризою, працювати.
Він запевняв, що докладе максимум зусиль в інтересах «забутої людини», тобто простих американців, зробить економічні та соціальні реформи.
Основні закони початкового періоду «нового курсу» були прийняті за перші сто днів перебування Рузвельта при владі.
Першим заходом президента була банківська реформа: закриття нерентабельних банків, заборона на експорт і накопичення золота й валюти, девальвація $ (до 50%). Банківська реформа завершилась встановленням державного контролю над Федеральною резервною системою і перетворенням її на своєрідний центральний банк США.
Закон про сільське господарство надавав премії фермерам, які погоджувались скоротити виробництво. Ціни на продовольство починаючи з 1933 р. поступово зросли.
Закон про промисловість повинен був обмежити обсяги виробництва (1935 р. конституційний суд його відмінив). Держава пропонувала підприємцям «кодекси чесної конкуренції». Наймані робітники і роботодавці, при сприянні уряду, домовлялися між собою про мінімальний рівень зарплати і максимальну тривалість робочого дня.
Уряд запроваджував громадські роботи та спеціальні трудові табори для безробітної молоді. В цей час було побудовано багато гідроелектростанцій, підприємств, мостів, зрошувальних споруд, проведено меліоративні роботи, доріг, насаджено лісосмуги.
Так американська економіка поступово відновила свої основні показники. Інші закони лише доповнили «новий курс».
1935 р. видано «Національний акт про трудові відносини» (закон Вагнера), який регулював відносини між роботодавцями і працівниками: дозволено діяльність профспілок, укладення колективних угод, страйки. Тепер всі працюючі на підприємстві робітники стали членами профспілки, яка отримала право контролю над наймом і звільненням з роботи, право на страйк.
В тому ж році був прийнятий «Акт про соціальне страхування», за яким передбачалося страхування з безробіття, інвалідності, старості, у зв’язку з втратою годувальника.
Закон про справедливу регламентацію праці 1938 р. визначив максимальну тривалість робочого тижня (40 годин) і мінімальну погодинну заробітну плату. Їх доповнили закон про заборону дитячої праці, закон про скорочення робочого дня, закон про введення пенсій по старості. Всі вони склали соціальне законодавство, яке розширило права та свободи громадян США.
«Новий курс» мав половинчастий результат. Повністю налагодити промислове виробництво вдалося внаслідок підготовки США до вступу у світову війну в 1940–1941 рр.