Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Як всяка релігійна мораль, буддійська мораль, на думку прихильників буддизму, спрямована на забезпечення їхнього порятунку у потойбічному світі і обгрунтовується основними догматичними положеннями цієї релігії. Незважаючи на відносну складність буддійської схоластики, якої в ній мораль проста і доступна розумінню широких мас. Це зіграло велику роль у поширенні буддизму поза Індії, так як скрізь - і в Тибеті, і в Китаї, і в Японії, і серед населення Індокитаю і Цейлону - в умовах класового суспільства найважливіші вихідні положення буддійського вчення про неминучість страждань були зрозумілі, легко сприймалися пригнобленими і були вигідними гнобителів.
Виходячи з вчення про неминучість земних страждань, буддизм стверджує, що справа спасіння кожної людини знаходиться в його власних руках. Будь-яка спроба вести боротьбу за земні інтереси, за словами проповідників буддизму, таїть у собі страшну небезпеку нескінченного продовження нових страждань. Відмова від жаги до життя, подолання в собі "усякого сильного почуття" - все це призводить до припинення страждань Як же придушити в собі жагу життя, настільки природну для людини, для будь-якого живого створіння? Шлях крайнього аскетизму, самокатування і умертвіння плоті ранній буддизм заперечував. Сам Будда до свого "просвітлення", говорить легенда, протягом семи років віддавався найсуворішому аскетизму, але це не допомогло йому знайти істину. Єдиним шляхом спасіння, стверджує буддизм, є "благородний серединний вісімковій шлях"
Цей шлях, згідно з буддійської літератури, полягає у "праведному погляді, праведному прагненні, праведною промови, праведному поведінці, праведного життя, праведному зусиллі, праведному спогляданні, праведному роздуму".
Розкриваючи значення окремих ланок "восьмеричного шляху", буддійська література підкреслює, що під "праведним поглядом" слід розуміти знання і правильне сприйняття "чотирьох благородних істин" - основного зерна буддійського вчення, про яке вже йшла мова. Хто їх не знає, врятуватися не може, шлях до порятунку можливий тільки через залучення до буддизму. "Праведне прагнення" трактується як рішучість пізнав "чотири істини" реалізувати їх у своєму житті. Одним з проявів цієї рішучості є праведна, тобто позбавлена брехні, брутальності і наклепу, мова. Під "праведним поведінкою" в першу чергу мається на увазі дотримання "п'яти моральних вимог" ("Панча-шила"). "Праведне життя"-це в першу чергу життя на "чесно здобуті" засоби до існування. "Праведне зусилля" повинно бути спрямоване на подолання всього того, що прив'язує свідомість до цього ілюзорного буття. Під "праведним спогляданням" слід розуміти, кажуть буддисти, постійне зосередження на тому, що вже усвідомлено і досягнуто на шляху до порятунку, на шляху подолання земних уподобань Нарешті, "праведне роздум" - це шлях послідовного вдосконалення свідомості, досягнення все більшої відчуженості від усього земного, набуття такого внутрішнього спокою й незворушності, в яких немає місця навіть для радості з приводу звільнення від земних пут і появи перспективи близького досягнення нірвани. "Досконала життя", з буддизму, є життя, заснована на уявленні про те, що, подолавши свої помилкові погляди і земні прихильності, можна перемогти зло і страждання чуттєвого світу.
Поняття "праведності", або "досконалості", в буддизмі слід охарактеризувати як повна відсутність будь-яких земних бажань і почуттів.
Ідеалом раннього буддизму був егоїст, піклується тільки про власний порятунок. Буддист повинен спокійно дивитися на навколишні його страждання і муки людей, не забуваючи, що це ілюзія. Захоплення Мій ілюзією, спроба щось змінити в ній, пристрасне вторгнення в життя неминуче ведуть до нових особистим переродження і страждань. Ні себе, ні своїх близьких і товаришів не повинен захищати буддист від гнобителів і тиранів, від будь-якого зла, так як будь-яке активне зле дію, звернене проти кого б то не було, неминуче призведе до нових несприятливих відродженням. У всіх канонічних текстах ставиться знак рівності між спокоєм, безпристрасністю і мудрістю, знанням, порятунком.
Особливо небезпечні для справи порятунку всі живі людські почуття і прихильності, що приковує до цього світу страждань.
Цілком зрозуміло, що така проповідь духовно сковувала пригноблених, вимагаючи повної покори перед гнобителями. Адже боротьба проти насильства і гноблення оголошується буддизмом марною ще й тому, що реально лише відчуття насильства, лише суто суб'єктивне усвідомлення своєї пригніченості, викликане несприятливою конкретною формою даного переродження. Або, іншими словами, це результат гріхів, вчинених у минулих життях. У своїх стражданнях винен тільки ти сам, вчить буддизм пригнобленого. Тому терпи і, смиренно зносячи всі муки, прагни позбутися від них у майбутньому житті Раби, свідчить один текст, "повинні бути задоволені тим, що їм дають, добре виконувати свою роботу, добре відгукуватися про пана".
У повсякденному житті буддист, щоб досягти кращого переродження, повинен дотримуватися "п'ять моральних вимог", або "п'ять заповідей" - "Панча-шила". Це відмова від вбивства будь-якого живого створіння, відмова від крадіжок, від брехні, дотримання подружньої вірності, відмова від вживання алкоголю. Буддійські проповідники видають ці "п'ять заповідей" за якісь властиві лише буддизму моральні норми. Проте неважко помітити, що ці заповіді майже дослівно збігаються з заповідями Мойсея й на них самих, так само як і в подібних їм заповідях інших релігій, немає нічого специфічно релігійного. Відомо, що ці моральні вимоги складалися під впливом певних, історично розвивалися соціальних умов, які вимагали регламентації відносин людей між собою і зв'язків особистості з суспільством. Наявність цих простих моральних вимог в моральному кодексі буддизму анітрохи не спростовує загальної характеристики цієї моралі як антигуманною і егоїстичною. По-перше, в тих конкретних суспільних умовах, в яких існував буддизм протягом більш ніж двох тисячоліть, ці узурпувати їм загальнолюдські моральні вимоги завжди були вигідні лише можновладцям і експлуататорів, утримуючи трудящих від боротьби за краще життя на землі і ніколи не заважаючи вбивати і грабувати тим, хто мав владою, силою і власністю на засоби виробництва. По-друге, як і в будь-який інший релігії, ці моральні вимоги не просто повинні визначати поведінку людей, а є засобом релігійного порятунку: їх недотримання підриває коріння прийдешнього блаженства небуття. І нарешті, по-третє, в буддизмі ці вимоги лише конкретизують основне, головне положення моралі - всякі пристрасті, бажання, насильства наносять шкоду порятунку, множать страждання для носіїв цих пристрастей і бажань.
Праця, що є основою існування людини, а отже, з буддизму, одним з факторів, що прив'язують цієї людини до земних інтересам, розглядається в буддійській літературі як шкідлива, заважає порятунку діяльність "Ми живемо дуже щасливо, хоча у нас нічого немає, - говорить 200 - я строфа Дхаммапади, - ми будемо харчуватися радістю, як сяючі боги "." присвятили себе суєті і не присвятив себе роздумів, який забув мета, чіпляється за задоволення, заздрить самозаглиблення ", - вторить їй 209-я строфа Тому найвищою чеснотою є відмова від всяких спроб щось створити в цьому світі
Так буддизм стверджує відмову від будь-якої продуктивної діяльності, відмова від сімейних зв'язків і обов'язків і робить ідеалом людини ченця, який живе за рахунок чужої праці. Єдиним працею, гідним усілякої нагороди, буддизм вважає працю, спрямовану на утримання чернечої громади.
Так як прихильність до жінки - чи то дружина, мати чи дочка - є однією з найбільш сильних земних уподобань, вона вважається в буддизмі одним з найважливіших перешкод на шляху до спасіння. "Поки у чоловіка не викоренене бажання до жінок - хай навіть найменше, - до тих пір його розум на прив'язі подібно теляті, що ссе молоко у матері", - говорить Дхаммапада (строфа 284) За вченням раннього буддизму, сім'я - узи, не розірвавши які не можна врятуватися, а жінка - найгірше з зол на шляху до спасіння. Тому, природно, повне безшлюбність було в буддизмі на ранніх щаблях його розвитку (а для багатьох напрямів і шкіл буддизму воно залишається і донині) неодмінною вимогою до того, хто стає на "шлях чесноти". Всі раннебуддийской джерела вкрай негативно ставляться до жінки, малюючи її хитрою інтриганкою, розпусниця і обманщицею. Правда, є в буддійській літературі і окремі приклади доброчесних жінок. Це завжди і тільки черниці, відреклися від усього земного. Але їх небагато, і змальовані вони набагато тьмяніше, ніж образи жінок, що постають перепоною на шляху до порятунку Пізніші школи буддизму відводять жінці право з'являтися лише в нижчих переродженнях. А щоб потрапити в рай, жінка спочатку повинна перестати бути жінкою, тобто переродитися чоловіком і вже в цьому облич заслужити райське блаженство.
Природно, що таке ставлення до жінки чимало сприяло її економічному і духовному закабалення, тієї важкої долі, яка випала жінці в багатьох країнах Азії
Особливу конкретизацію буддійське вчення про мораль отримало в ламаїзмі Будучи подальшим розвитком махаяни, ламаїзм у своїй догматики виходить з різкого протиставлення світу чуттєвого, світу страждань (сансари) світу небуття, спокою (нірвани). У сансаре заблукали живі істоти всіх "трьох світів" і всіх шести класів (люди, тварини, жителі пекла, тенгрії, Ашшур та біріти). Причина їх помилки - дурість, невігластво (в сенсі незнання шляху порятунку), прихильність до земного.
Проповідь тлінність буття стала в ламаїзмі особливо наочною, ясною і конкретно-чуттєвої. Це сталося тому, що буддизм отримував поширення серед забитих, неписьменних мас феодального селянства, і релігійне вчення було пристосоване до рівня їх розвитку. Звідси активна мобілізація всіх видів мистецтв для пропаганди релігії. Білосніжні, сяючі позолоченими дахами будівлі храмів, розкиданих по уступах похмурих, непривітних гір Тибету або виникають, як міраж, в одноманітності степового ландшафту Монголії; розноситься за багато кілометрів закличний рев величезної труби дацанского оркестру; пишні, повільно пливуть навколо монастирів масові процесії лам під час великих свят; шалений темп танцю моторошних масок храмової пантоміми "цям", таємничий напівтемрява храмів, в якому ледве помітні червоні і жовті шати монахів, співуче читають молитовні тексти, нанесені на вузькі аркуші паперу, - все це і багато іншого направлено до ламаїзму на те , щоб потрясти почуття віруючого, придушити його свідомість грандіозністю цього малозрозумілого і грізного світу надприродного і могутністю його земних служителів.
У цьому арсеналі засобів емоційного впливу провідне місце займає образотворче мистецтво. Храми заповнені різноманітними, часто високохудожніми картинами релігійного змісту, об'ємними макетами, які зображують рай чи небесні оселі богів, складними пристосуваннями для заклинання Духів, масками і костюмами для пантомім та процесій, всілякими предметами культової начиння і т. д.
Центральне місце серед цих творів займає картина релігійного змісту, відома під санскритсько-монгольським терміном "сансариин-хурде" (колесо сансари, тобто колесо життя, чуттєвого буття). Вона була у всіх монастирях і широко використовувалася ламством як основне наочний посібник для проповіді релігійної моралі мирянам.
Страшний дух - мангус, слуга владики смерті, зображуваний у вигляді людини з жахливо розвиненими м'язами, лютими очима, червоною або чорною шкірою, тримає в хижих іклах і гострих пазурах велике коло, що символізує мир стражданні. У центрі кола виділена невелика, теж кругле простір, в якому переплелися тілазмії, півня і свині. Це символи тих сил, що викликають неминучі переродження-страждання: злості, хтивості (маючи на увазі під ним також будь-яку прихильність до життя) і неуцтва, тупості (незнання необхідності і можливості врятуватися). Природно, що лами, коментуючи цю частину картини, трактували злість в першу чергу як невдоволення становищем у життя з боку віруючого, як прояв його ненависті до гнобителів. А невігластво визначалося як відсутність належного інтересу до релігії, поваги до ламству.
Центральне кругле поле підпережеться зображенням самого світу сансари. У п'яти секторах дано наочне уявлення про основні форми перероджень живої істоти. При цьому внизу розміщується завжди пекло, а світи людей і небожителів - Тенгрі і Ашшур - розташовані у верхніх секторах кола.
Світ людей показаний як вся Земля, обмежена тими країнами, де поширений буддизм. Це Індія (білий слон, що проповідує біля храму монах), Тибет (палац Далайламой в Лхассой), Монголія (юрти, верблюди) і Бурятія (російська хата, орач, потяг). По нижньому краю цього "людського" сектора розташовані чотири зображення, що символізують неминучість страждання-жінка, що родить, старець, мрець, хворий (з сидячим поруч з ним ламою-лікарем).
Тенгрії і Ашшур теж не знають спокою і радості. Вони знаходяться у вічній ворожнечі - метають один в одного списи і стріли. Навіть серед небожителів немаєщастя; муки і страждання і їхня доля, каже буддизм.
Решта три сектори розвивають далі тезу про неминучість страждання. Тварини нападають один на одного, сильні пожирають слабких.
Не менш нещасні так звані біріти - міфічні істоти з величезними животами і дуже вузьким горлом. Вони постійно мучаться від голоду, бо подносімая ними до рота їжа негайно спалюється виривається з їх глотки полум'ям.
Але самі жахливі страждання чекають на тих, хто опинився в пеклі. У центрі нижнього сектора сидить на престолі з дзеркалом у руці сам охоронець пекла Ерлік-хан (санскрітск. - Яма). У дзеркалі відбиваються справи кожної прибула в пекло душі. Крім того, грішника супроводжують два його генія - обліковці його добрих і злих справ. Вони висипають перед Ерлік-ханом зі своїх мішків білі і чорні кружки - міру діянь грішника.
Праворуч і ліворуч від трону Ерлік-хана розташовані розділи власне пекла. Їх буває вісім гарячих і вісім холодних або дев'ять гарячих і десять холодних. Кожен розділ має свою назву відповідно до характеру застосовуваних у ньому тортур. Перший розділ "постійно зцілювальних": чорти проколюють піками грішників, які швидко загоюють свої рани, і мордування триває. В "пеклі чорних ліній" чорти розпилюють грішників по нанесеним на їхніх тілах лініях. Ади від одного до іншого стають все гаряче, поки не доходять до "страшного, в якому не знають заспокоєння", - це суцільне море вогню. Є пекло, де грішники бігають по увіткненим в землю вістрями вгору ножів і мечів, безперервно себе ранячи. У холодних адах є розділи "нашкірних прищів", "лопаються нашкірних прищів", "пекло кричущих та-тай! та-тай!", "пекло скрегочуть зубами" і т. д. і т. п. В останньому холодного пеклі грішників садять на кол, у них забивають цвяхи, роздирають їх тіло на частини і т. д.
За зовнішнім ободу колеса Санса-ри розташовані 12 нидан, тобто зображення тих етапів, які кожна жива істота проходить в процесі свого переродження. Вони передані відповідними малюнками: сліпий старий, жінка, що родить, курка на яйцях, людина, що зриває з дерева '; плоди, людина, п'є вино, людина з оком, простромленим стрілою, обнімаються чоловік і жінка, покинутий будинок, людина в човні, мавпа, гончар за виготовленням судини і не знає шляху сліпа стара. Кожен з цих малюнків має символічне значення і трактується ламами віруючим в дусі буддійської моралі: страждання як результат пристрастей і невігластва.
У лівому верхньому кутку композиції сансариин-хурде поміщається зображення Будди в позі прозріння - це його вчення, що веде до спасіння. Праворуч вгорі - фігура проповідує ченця. Він вказує на блідий коло, можливо зображає сонце, іноді потрактований як нірвана, але в будь-якому випадку є символом порятунку.
При граничної конкретизації пекельних мук, сансариин-хурде не дає настільки ж наочного уявлення про небесну нагороду за чесноти. Мабуть, це є свідченням того, що вчення про рай склалося в буддизмі пізніше.
Поняття про рай як цілком реальною, ваблячою нагороду за земні муки виникає у зв'язку з розвитком віри в будду Амітаба, який поступово стає дуже шанованим божеством ламаїзму. За вченням буддизму, він знищив найважливішу причину перероджень-страждань - хтивість. У повному спокої вищої мудрості сидить він у раю (санскрітск. - "сука-вати", тобто чиста земля, мон-Гольського .- "діваджін"), потрапивши в який будь-яка жива істота може удостоїтися слухання його проповіді і тим самим зробити останній крок до остаточного порятунку. Твори ламаїстських авторів не шкодують фарб для опису благодаті цього блаженного місця. Грунтйого складається з подрібнених дорогоцінних каменів і металів і надзвичайно родюча. Там немає ні скель, ні прірв, ні пилу, ні взагалі нічого неприємного або шкідливого. Все там пестить око, повчально для розуму і радісно для серця. Там немає ні брехунів, ні наклепників, ні грубіянів, ні пліткарів. Там немає навіть страждань народження, тому що всі жителі раю відносяться тільки до чоловічої статі і є в рай з квітки лотоса. При смерті там теж немає мук, і з душею відразу зникає тіло. Мешканці раю пам'ятають всі свої діяння протягом 180 млрд. своїх колишніх перероджень, що має допомогти їх остаточного порятунку. Навіть коли 7 тис. дев веселять співом і танцями мешканців царства блаженства, це не збуджує в них пристрастей, і вони "завжди бувають тверді у законі".
Так представляють проповідники буддизму рай, в якому вони обіцяють місце всім праведникам.
Основу етики ламаїзму складає вчення про "десяти чорних гріхах" і "десяти білих чеснотах". Канонічна книга ламаїзму Тонілхуйн чімек (Прикраса порятунку) ділить "чорні гріхи" на три категорії. Перша - гріхи тілесні: вбивство, крадіжка, перелюбство. Друга - гріхи мови: брехня, наклеп, лихослів'я, насмішка. Третя - гріхи свідомості: заздрість, злість, ересь.Соответственно класифікуються і чесноти. Перший розділ: милосердя, роздача милостині, моральна чистота - це чесноти тіла. До чеснот мови відносяться правдивість, відсутність ворожнечі, ввічливість і шанування "священного писання". Нарешті, чесноти свідомості - поміркованість, милосердя, віра в істину релігії.
Вчення ламаїзму про гріхи і чесноти було сильним ідеологічною зброєю панівних класів, які утримували працівників від будь-яких спроб що-небудь змінити в своєму підневільному стані. Ламаїзм покладав на саму людину відповідальність за його подальшу долю, пояснюючи несправедливості соціального ладу суспільства, всі особисті нещастя людини здійсненими ним в колишніх переродженнях гріхами. Насаджувана ламаїзмом впевненість в особистій відповідальності людини за скоєні в колишніх і даному переродження проступки чудово уживалася з вірою в залежність будь-якого кроку людини від надприродних сил. А ламская "опіка", турбота про відвід гніву богів і духів від людини була далеко не безоплатна і була одним з основних джерел збагачення ламства.
Список використаних джерел: