Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ
СИДОРЕНКО Тетяна Дмитрівна
УДК 378.147
ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ
МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ
13.00.04 - теорія і методика
професійної освіти
А в т о р е ф е р а т
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук
Кривий Ріг - 2002
Дисертацією є рукопис
Роботу виконано в Криворізькому державному педагогічному університеті,
Міністерство освіти і науки України
|
Науковий керівник Офіційні опоненти Провідна установа |
доктор педагогічних наук, професор Буряк Володимир Костянтинович, Криворізький державний педагогічний університет, ректор доктор педагогічних наук, професор Радул Валерій Вікторович, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, завідувач кафедри педагогіки кандидат педагогічних наук, доцент Бабенко Любов Володимирівна, Криворізький економічний інститут Київського національного економічного університету, завідувач кафедри педагогіки і психології Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, Міністерство освіти і науки України, м. Київ |
Захист відбудеться 5 червня 2002 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 09.053.01 у Криворізькому державному педагогічному університеті (50086, м. Кривий Ріг, пр. Гагаріна, 54, ауд. 230)
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Криворізького державного педагогічного університету (50086, м. Кривий Ріг, пр. Гагаріна, 54, ауд. 230)
Автореферат розіслано 30 квітня 2002 року
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Штельмах Г.Б.
Загальна характеристика роботи
Актуальність та доцільність дослідження. Оновлення соціально-економічного, науково-технічного, духовного життя держави вимагає підготовки фахівців-професіоналів, які поєднують у собі глибокі фундаментальні фахові і загальнокультурні знання та практичну підготовку. Як зазначив Президент України Л.Кучма, звертаючись до працівників освіти, батьків, студентів та учнів, "необхідність розв'язання глобальних проблем, що постають перед людством на порозі третього тисячоліття, вимагає високого рівня освіти, зростання інтелектуального і духовного потенціалу суспільства... Тому нині набуття знань має не лише особисте, а й загальнодержавне, загальнолюдське значення... Це, в свою чергу, вимагає піднесення ролі й престижу педагога в суспільстві".
У цільовій комплексній програмі "Вчитель" зазначається, що завдяки діяльності педагога реалізується державна політика у створенні інтелектуального, духовного потенціалу нації, розвитку вітчизняної науки, техніки і культури, збереженні і примноженні культурної спадщини і формуванні людини майбутнього.
Основні вимоги до педагогічних кадрів та рівня їх підготовки знайшли відображення в Законах України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", Національній доктрині розвитку освіти України в XXI столітті.
Нові освітньо-виховні ідеали Української держави відображені й у Державній національній програмі "Діти України", Державному стандарті загальної середньої освіти, концепціях виховання підростаючих громадян. Вони спрямовані на формування у молоді соціально значущих якостей та засвоєння надбань вітчизняної та світової культури.
Складність і необхідність впровадження в життя цих ідеалів гостро ставить проблему підготовки нового гуманістично спрямованого покоління педагогічних працівників. Це актуалізує розробку наукової теорії формування особистості вчителя, важливе місце в структурі якої займає педагогічна культура.
Вагомий внесок у дослідження проблеми формування особистості вчителя внесли Ш.О.Амонашвілі, В.П.Безпалько, В.Г.Бутенко, Ф.М.Гоноболін, Е.О.Гришин, С.Б.Єлканов, В.І.Загвязінський, І.А.Зязюн, Л.В.Кондрашова, Н.В.Кузьміна, О.Г.Мороз, Н.Г.Ничкало, В.С.Пікельна, С.О.Сисоєва, В.О.Сластьонін, М.І.Шкіль та ін.
Особливий інтерес для нашого дослідження мають роботи тих авторів, які досліджують теоретичні засади, суть, структуру, процес формування педагогічної культури вчителя (О.В.Барабанщиков, Є.В.Бондаревська, М.М.Букач, О.Б.Гармаш, В.М.Гриньова, Т.В.Іванова, І.Ф.Ісаєв, Л.С.Нечепоренко, В.В.Радул, О.П.Рудницька та ін.).
У той же час, не дивлячись на проведені значні наукові дослідження названої проблеми, все ж не розв'язана низка протиріч між:
- потребою у формуванні висококультурного вчителя, здатного транслювати систему загальнолюдських і професійних цінностей в динамічній соціокультурній сфері та порівняно низьким рівнем педагогічної культури випускників вищих навчальних закладів;
- цілісним характером педагогічного процесу та фрагментарним відображенням його в змісті педагогічної освіти;
- збільшенням об'єму інформації в змісті педагогічної освіти та обмеженим часом на його засвоєння;
- репродуктивним характером підготовки майбутнього вчителя та творчим способом вирішення завдань безпосередньо в професійній діяльності, що має прояв у невмінні студентів приймати самостійні рішення, творчо мислити.
Недостатнє вивчення вказаних протиріч у педагогічній науці дозволяє нам констатувати необхідність їх урахування в діяльності вищої педагогічної школи.
Для того, щоб керувати формуванням педагогічної культури майбутнього вчителя, необхідно вивчити основні чинники цього процесу. Практика та дослідження свідчать, що найбільш вагомим серед них є раціональна організація навчального процесу. Вона прямо пов'язана з проблемою формування педагогічної культури студентів педагогічних навчальних закладів. Це стосується не тільки змісту навчання, але, насамперед, удосконалення його методики. Для вищого педагогічного навчального закладу методи навчання – це не тільки шляхи і способи передавання інформації, але й засоби виховання професійно важливих якостей особистості майбутнього вчителя.
Актуальність, науково-практична значущість, врахування недостатньої теоретичної та практичної розробки обраної проблеми зумовили вибір теми дослідження "Формування педагогічної культури майбутнього вчителя у процесі навчання".
Дослідження проводилось відповідно до державної програми науково-дослідних робіт у галузі формування особистості вчителя та договору Криворізького державного педагогічного університету з Міністерством освіти і науки України за темою "Формування творчої особистості майбутнього вчителя" ( № 2-–96). Тема дисертаційного дослідження затверджена координаційною радою з наукових досліджень АПН України (протокол № 4 від 23.05.2000 р.).
Об'єкт дослідження – процес формування педагогічної культури майбутнього вчителя.
Предмет дослідження – дидактичні умови формування педагогічної культури майбутнього вчителя.
Мета дослідження – теоретично-експериментальне обґрунтування дидактичних умов формування педагогічної культури майбутніх учителів у процесі навчання.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні про те, що формування педагогічної культури майбутнього вчителя у процесі навчання забезпечується за таких дидактичних умов: цілісності, безперервності, системності; побудови його у відповідності з завданнями та основними компонентами названої якості особистості; формування позитивної мотивації студентів до навчальної та педагогічної діяльності, потреби в постійному самовдосконаленні та саморозвитку; створення сприятливого емоційно-психологічного мікроклімату на заняттях.
У дослідженні поставлені і вирішені наступні основні задачі:
1. Вивчити стан дослідження проблеми формування педагогічної культури вчителя в теорії і практиці вищого педагогічного навчального закладу.
2. Вивчити навчальну діяльність як засіб формування педагогічної культури майбутнього вчителя.
3. Визначити рівень сформованості педагогічної культури майбутніх учителів.
4. Виявити дидактичні умови ефективності формування педагогічної культури майбутнього вчителя.
5. Розробити програму та впровадити в процес навчання спецкурс з проблеми дисертаційного дослідження.
Методологічну основу дослідження становлять: теорія наукового пізнання; концептуальні положення філософських, психолого-педагогічних теорій про системно-цілісний і культурологічний підходи до вивчення проблем формування особистості, про сутність людської особистості та чинники її формування, про взаємообумовленість педагогічних явищ і процесів, взаємозалежність між розвитком особистості й організацією її навчальної діяльності, положення психологічної та педагогічної наук про форми і методи організації дослідження і навчального процесу.
Вихідні положення дослідження ґрунтуються на засадах Конституції України, Закону України "Про освіту", Національній доктрині розвитку освіти України в XXI столітті та державних нормативних документах.
Теоретичну основу дослідження складають: вчення про вищу нервову діяльність (І.П.Павлов, І.М.Сєченов, П.К.Анохін), положення сучасної філософської науки про закони пізнання (М.М.Алексєєв, К.О.Абульханова-Славська, Е.В.Ільєнков, П.М.Копнін, Є.В.Шорохова) та психолого-педагогічної науки про організацію навчально-пізнавальної діяльності (С.І.Архангельський, Д.М.Богоявленський, П.Я.Гальперін, В.В.Давидов, О.К.Дусавицький, Г.С.Костюк, В.В.Краєвський, М.М.Скаткін, Г.І.Щукіна та ін.); про активність суб'єкта і об'єкта у процесі трансформації знань (Л.П.Арістова, А.М.Бойко, О.В.Брушлинський, В.К.Буряк, В.І.Євдокимов, В.І.Лозова, В.С.Пікельна, Т.І.Шамова); про формування особистості вчителя (О.О.Абдулліна, В.Г.Бутенко, М.Б.Євтух, В.І.Загвязінський, Л.В.Кондрашова, Н.В.Кузьміна, Ю.М.Кулюткін, З.Н.Курлянд, С.Г.Мельничук, О.Г.Мороз, В.В.Радул, В.О.Сластьонін, Г.С.Сухобська, Р.І.Хмелюк, О.І.Щербаков); про формування педагогічної культури майбутнього вчителя (Т.Г.Білоусова, Є.В.Бондаревська, М.М.Букач, В.М.Гриньова, Л.С.Нечепоренко, О.П.Рудницька, В.О.Сухомлинський та ін.).
Для реалізації поставлених задач були використані такі методи дослідження:
теоретичні – аналіз філософської, психолого-педагогічної та навчально-методичної літератури з проблеми дослідження; осмислення педагогічного досвіду з метою систематизації даних, встановлення сутності педагогічної культури вчителя і дидактичних умов її формування;
емпіричні – включене і систематичне спостереження, самоспостереження, самооцінка, рейтинг компетентних осіб, тестування, анкетування, констатуючий та формуючий експерименти;
методи кількісної та якісної обробки одержаних результатів.
Етапи та організація дослідження.
I етап – пошуково-підготовчий (1995-1996 р.р.). Вивчення філософської, культурологічної, психолого-педагогічної літератури. Аналіз і узагальнення досвіду роботи вищих педагогічних навчальних закладів з досліджуваної проблеми, тривале включене спостереження за діяльністю вчителів і студентів у період комплексної навчально-виховної практики, бесіди з ними, анкетування, розробка програми констатуючого експерименту.
II етап – діагностико-експериментальний (1996 р.). Діагностування рівня сформованості в студентів педагогічної культури, їх мотиваційно-ціннісного відношення до педагогічної діяльності.
III етап – проектувально-експериментальний (1997 р.). Аналіз даних, одержаних у ході діагностико-експериментального етапу дослідження і моделювання на цій основі системи формування професійної спрямованості як ознаки педагогічної культури особистості майбутнього вчителя в навчальному процесі (під час вивчення педагогіки). На основі сутності професійно-педагогічної спрямованості, її динаміки і механізму формування визначені оптимальні умови функціонування даної системи, перевірка ефективності яких була пов'язана з IV етапом дослідження.
IV етап – (1997 – 2001 р.р.). Проведення формуючого експерименту, дослідження динаміки формування окремих складових педагогічної культури студентів експериментальних груп. Як експериментальні були взяті дві групи факультету підготовки вчителів початкових класів Криворізького державного педагогічного університету. Порівняння проводилось з конкретними групами, виділеними на цих же факультетах. Рівень постановки навчальної роботи в групах можна вважати типовим, будь-яких істотних відмінностей у характері її організації, за винятком нашої експериментальної роботи, між експериментальними і контрольними групами не було. Контрольні заміри мали характер "зрізів", що дозволило достатньо повно розкрити суть змін, які відбуваються у процесі формування педагогічної культури майбутнього вчителя.
Наукова новизна і теоретична значимість дослідження полягають у подальшому розвитку з позицій системно-структурного аналізу сутнісних характеристик педагогічної культури, змісту, структури і динаміки її розвитку у студентів вищих педагогічних навчальних закладів, доведенні ролі та практичного значення педагогічної спрямованості навчального процесу як засобу формування у майбутніх учителів цієї якості особистості. Це дозволило віднайти оптимальний підхід та ведучі дидактичні умови її ефективного формування, враховуючи залежність цього процесу від соціального замовлення на освіту, цілей, завдань, проблем, тенденцій і перспектив розвитку національного шкільництва.
Практичне значення дослідження полягає в розробці, апробації та методичному забезпеченні системи формування педагогічної культури майбутніх учителів у процесі навчання, підготовці та впровадженні в навчальний процес спецкурсу "Педагогічна культура майбутнього вчителя музики".
Результати дослідження можуть бути використані в процесі роботи з учителями загальноосвітньої школи в системі післядипломної освіти, під час написання курсових і дипломних робіт студентами, при проведенні занять з педагогіки у вищому педагогічному навчальному закладі.
Вірогідність наукових положень, висновків і рекомендацій забезпечується теоретичною обґрунтованістю вихідних позицій, дотриманням вимог системно-комплексного підходу на всіх етапах дослідження, репрезентативністю вибірки, використанням методів дослідження, адекватних поставленим задачам, значним обсягом емпіричних даних, експериментальним підтвердженням наукових висновків.
Апробація та впровадження в практику результатів дослідження здійснювались у ході дослідницько-експериментальної роботи через публікацію матеріалів дисертації, що мають теоретичний та практичний характер. Основні положення, висновки, рекомендації і результати дослідження доповідались на науково-методичних семінарах, конференціях: "Активізація навчальної діяльності в середній і вищій школі" (Кривий Ріг, 1998 р.), “Творча особистість у системі неперервної професійної освіти” (Харків, 2000 р.); використовувались при розробці лекційних курсів педагогіки, спецкурсу "Педагогічна культура майбутнього вчителя музики", плануванні і прогнозуванні виховної роботи у вищій педагогічній школі.
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення в 5 одноосібних працях, із них 3 статті – у фахових виданнях.
Структура дисертаційного дослідження: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел, який містить 288 назв. Основний зміст дисертації викладено на 167 сторінках комп’ютерного набору. Робота містить 16 таблиць і 6 рисунків.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено предмет, мету, сформульовано гіпотезу, поставлені задачі, висвітлено основні завдання експерименту, розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значущість дослідження, викладено основні методи, а також відомості про апробацію та впровадження результатів наукової роботи.
У першому розділі "Теоретичні основи формування педагогічної культури майбутнього вчителя у навчальному процесі" теоретично обґрунтовано підходи до розкриття сутності та структури педагогічної культури, з'ясована сутність, компоненти, функції педагогічної культури як інтегральної якості особистості вчителя, досліджується роль навчальної діяльності у формуванні культури майбутніх учителів та дидактичні умови ефективності цього процесу.
Поняття “педагогічна культура” досліджується нами в контексті загального розуміння культури як соціального явища з позицій цілісного та системного підходу, які у філософській і психолого-педагогічній літературі розглядаються як способи вивчення об'єкта, спрямовані на аналіз його компонентів, і знаходяться в певній залежності та певних зв'язках між собою.
Педагогічна культура – це широка за своїм змістом категорія, системне динамічне утворення, яке ґрунтується на загальній культурі особистості, інтегративна підсистема в цілісній соціальній системі, а, значить, вона як вся культура в цілому, діалектично взаємозв'язана з суспільними процесами і явищами, які відбуваються сьогодні, і обумовлена законами суспільного розвитку. У ній в єдності представлені професійні та людські якості вчителя. Це показник сформованості різних видів його особистісної культури, умова і результат ефективної педагогічної діяльності.
Спираючись на культурологічні дослідження та враховуючи специфіку діяльності вчителя, різноманітність його стосунків і спілкування, можливості творчої саморегуляції, визначені наступні функції педагогічної культури: пізнавальна, виховна, комунікативна, діагностико-прогностична, дидактично-професійна, нормативна, захисна, рефлексивна та адаптаційна. Визначені функціональні компоненти тісно взаємопов'язані та взаємодіють із структурними компонентами, утворюючи цілісну систему педагогічної культури.
Комплексний характер зв'язків у змісті і структурі цієї особистісної характеристики вчителя визначає багатоаспектність її компонентів, які, як самостійні системи, мають власну структуру, логіку, внутрішню організацію і можуть бути представлені у вигляді моделі.
Рис. 1. Модель педагогічної культури майбутнього вчителя
У дисертації зроблено науковий аналіз навчальної діяльності як засобу формування педагогічної культури майбутнього вчителя (сформульовані протиріччя, розкрито характер мотивації пізнавальної та професійної діяльності студентів у відповідності до трьох етапів руху діяльності: навчальна – квазіпрофесійна – професійна).
Ефективне управління формуванням педагогічної культури майбутніх учителів у процесі навчання можливе за дотримання системи дидактичних умов. До них відносяться: цілісність і системність, наступність і безперервність цього процесу у системі “школа – вища школа”; побудова навчального процесу у вищому педагогічному навчальному закладі на принципах науковості, провідної ролі соціокультурного контексту навчання, креативності, індивідуалізації та диференціації, поєднання наукової та навчальної діяльності викладачів і студентів; побудова змісту та структури навчального процесу у відповідності з завданнями й основними компонентами педагогічної культури; формування позитивної пізнавальної та професійної мотивації у студентів, потреби у постійному самовдосконаленні та оволодінні педагогічною культурою.
У другому розділі "Експериментальне дослідження процесу формування педагогічної культури майбутнього вчителя" розкрито загальні питання організації експериментальної роботи, хід її, показано можливості контекстного навчання у формуванні цієї якості особистості вчителя, представлено результати педагогічного експерименту.
На етапі констатації методом масового опитування 600 студентів, 120 учителів та учнів вивчалися їх уявлення про педагогічну культуру вчителя. Аналіз отриманих даних показав, що учнів приваблює в учителеві рівень та всебічність його знань, комунікабельність. Учителі вважають, що формувати слід не педагогічну культуру вчителя, а загальнолюдські його якості на основі культури.
Наше дослідження підтвердило висновки багатьох сучасних науковців про те, що проблема формування педагогічної культури майбутнього вчителя є актуальною для вищих педагогічних навчальних закладів: більше третини (41,6%) студентів не виділяють її як культуру, властиву певній професійній спільності, слабо обізнані з професійно важливими якостями особистості та вміннями, характерними для неї; не впевнені, що мають здібності з обраної професії.
У відповідності з критеріями сформованості педагогічної культури вчителя, вивчення рівня її у студентів-випускників здійснювалось нами за таким алгоритмом:
1. Діагностування рівня розвитку педагогічного мислення студентів. Для цього використовувались методи розв’язання педагогічних задач, аналізу педагогічних ситуацій, педагогічні плакати та комплекс інтелектуальних ігор педагогічного змісту, запропоновані групою науковців Одеського державного педагогічного інституту ім. К.Д.Ушинського.
2. Визначення сформованості знань шляхом аналізу документації про їх академічну успішність.
3. Діагностування сформованості та використання умінь і навичок, в тому числі педагогічної техніки, за допомогою спостереження, аналізу документів педагогічної практики, самооцінки студентів, рейтингу компетентних осіб, опитувальників: здатності до самоуправління в спілкуванні, емпатійних тенденцій А.Мегребяна і Н.Епштейна, вміння спілкуватися К.Томаса.
4. Вивчення ціннісних відношень студентів шляхом анкетування (відкритого і закритого).
5. Аналіз прояву їх індивідуальності у різних формах організації навчання у вищій педагогічній школі (семінарах, лабораторно-практичних заняттях, написанні курсових, дипломних робіт, доповідей на студентські науково-практичні конференції і т.п.) та громадській роботі. Певну інформацію дав і аналіз відгуків шкіл про роботу студентів під час педагогічної практики. Дані спостережень фіксувалися в розробленому нами “Бланку оцінки прояву індивідуальності студента”, який заповнювали компетентні судді.
Констатуючий експеримент показав, що близько 70% опитаних мають низький та середній рівень сформованості педагогічного мислення, 25,8% – інтелектуальних умінь, 22,5% – комунікативних, відмічається зниження ціннісних орієнтацій студентів, у значної кількості їх ведучі мотиви учіння не відображають спрямованості на педагогічну діяльність у майбутньому – 16,72%. Це негативно впливає на їх навчальну діяльність, якість педагогічної практики, розвиток творчих здібностей, професійне самовдосконалення.
Тому закономірною є наявність великої кількості випускників з низьким (21,0%) і середнім (42,5%) рівнем сформованості педагогічної культури.
Ці дані підтверджують висновки сучасних науковців про те, що вища школа повинна шукати шляхи для здійснення цілеспрямованого формування цієї якості особистості у студентів. Одним із них є врахування дидактичних умов формування педагогічної культури майбутніх учителів при вдосконаленні змістовно-процесуальної сторони викладання педагогіки, що забезпечується системою управління навчальною діяльністю студентів.
З цією метою здійснювалась: активізація пізнавальної діяльності студентів (використовувався проблемний підхід до проведення теоретичних і практичних форм навчання у вищій педагогічній школі, забезпечувалось розширення навчальної науково-дослідної роботи студентів через залучення їх до написання рефератів, дипломних робіт з педагогіки, підготовки доповідей, повідомлень на науково-практичні конференції, семінарські заняття, засідання методичних об’єднань під час проходження педагогічної практики в школі), поглиблення професіоналізації викладання педагогіки через цілеспрямоване і систематичне включення студентів у квазіпрофесійну діяльність (для цього використовувались педагогічні ситуації різних типів, педагогічні замальовки, дискусії, ігрові прийоми з текстовою інформацією, комунікативний тренінг, завдання, які поєднують гру, імітацію та проблемну ситуацію, бліц-конкурси ораторського мистецтва та ін.).
Ми вважали необхідним формувати у студентів комплекс професійно важливих знань, умінь і навичок, у яких би знайшли відображення основні функції діяльності вчителя. Це сприяло поглибленню інтересу до педагогічної праці, формувало педагогічну спрямованість.
Оскільки питання “про спрямованість особистості – це питання про домінуючі мотиви її поведінки”, то одним із завдань контрольного зрізу, який проводився після завершення експериментальної роботи, було їх виявлення і аналіз.
Результати анкетування показали зміни уявлень опитуваних про професію вчителя, які відбулись за час навчання в університеті (вони властиві 78,9% студентів, що привело до покращання відношення до професії у 28,9% опитаних і погіршення у 50,0%) та вдоволеність нею (лише 57,5% респондентів задоволені професією), соціальні домагання випускників, наявність прагнення працювати за одержаною у навчальному закладі професією (57,5% опитаних пов’язують своє майбутнє з педагогічною діяльністю: 75,0% серед них – це випускники сільських шкіл, які навчались за цільовими направленнями, отримали запрошення на роботу в школу, перебуваючи на педагогічній практиці або з інших причин; 17,5% пов’язують своє майбутнє з діяльністю педагога-позашкільника; 7,5% хочуть бути домашніми вчителями; 22,5% респондентів бачать своє майбутнє поза педагогічною діяльністю; 20,0% сказали, що працюватимуть там, де працевлаштуються).
Співставлення даних вивчення мотивів вступу у вищий педагогічний навчальний заклад і професійної мотивації випускників засвідчило, що тільки 53,38% абітурієнтів були властиві значущі професійні мотиви. Закінчуючи навчання у вищій педагогічній школі, більше 80,0% випускників висловлюють прагнення займатися діяльністю за фахом, який набули, однак це прагнення не може бути реалізоване для 22,5% респондентів у зв’язку з об’єктивними і незалежними від них і від нас обставинами (низька оплата праці вчителя, низький престиж цієї професії в нашому суспільстві).
Послідовність і системність вивчення педагогіки у вищій школі (це забезпечується навчальним планом) сприяє реалізації поетапного формування педагогічної спрямованості особистості, а саме: формуванню інтересу як відображення стійкої та актуальної потреби; формуванню схильності та стійкого інтересу, які реалізуються у діяльності; становленню цілеспрямованості, комплексних і стійких інтересів та захоплень, які стають мотивами поведінки; формуванню спрямованості у її зв’язку з ведучими якостями особистості, що виражається в педагогічній культурі вчителя.
Вивчення рівня сформованості педагогічної культури в студентів експериментальних груп проводилось за таким же алгоритмом, як і в констатуючому експерименті. Інструментарій був доповнений використанням модифікованого особистісного опитувальника Ч.Д.Спілбергера, що дозволило виконати заміри рівня пізнавальної активності, тривоги та емоційних переживань, а також методом узагальнення незалежних характеристик К.К.Платонова.
За результатами перевірки ефективності експериментального навчання студенти розподілені нами на чотири групи: перша – студенти з високим рівнем педагогічної культури (середній коефіцієнт сформованості 3,25 ≤ х ≤ 4,0) – 21,5%; друга – достатнім (2,5 ≤ х ≤ 3,22) – 41,4%; третя – середнім (1,72 ≤ х ≤ 2,45) – 31,1%; четверта – низьким ( х ≤ 1,7%) – 6,0%. У контрольних групах ці показники властиві відповідно 15,6%, 28,1%, 45,0% та 11,3% студентів. Порівняння цих даних з даними констатуючого дослідження показує, що кількість студентів з високим рівнем сформованості цієї якості особистості зросла на 7,5%, з достатнім – на 18,9%, відповідно змінилась з середнім – на 11,4%. Однак, у 6,0% студентів виявлено низький рівень сформованості педагогічної культури, що свідчить про складність цього процесу (Рис. 2).
Рис.2. Динаміка формування педагогічної культури у студентів експериментальних та контрольних груп
Як бачимо, результати, одержані при використанні вищеназваних методів і методик визначення рівня сформованості педагогічної культури майбутніх учителів, свідчать про те, що рівень досліджуваної нами якості особистості майбутнього вчителя підвищився більш помітно у студентів експериментальних груп. Це свідчить про ефективність розробленої нами методики формування педагогічної культури майбутнього вчителя і підтверджує висунуту гіпотезу.
У висновках узагальнюються результати дослідження.
Теоретичне опрацювання і практична перевірка обґрунтованої моделі педагогічної культури сучасного вчителя дозволяє зробити такі принципові висновки.
По-перше, при визначенні майбутнього вищої педагогічної школи необхідно виходити із загального аналізу тенденцій і шляхів розвитку освіти в Україні, що обумовлено об'єктивними потребами соціального і науково-технічного прогресу. Рівень підготовки вчителя сучасної школи повинен бути зорієнтований не на вимоги сьогоднішнього дня, а на перспективну модель освіти XXI століття. По-друге, при підготовці вчителя слід спиратись на ретельний функціональний аналіз педагогічної діяльності. Її професіографічне вивчення створює передумови для визначення змісту і структури фундаментальних, спеціальних і психолого-педагогічних знань, умінь і навичок, необхідних учителю взагалі і вчителю конкретної спеціальності зокрема. По-третє, професійно-педагогічна підготовка і формування особистості майбутнього вчителя складають єдиний, внутрішньонероздільний процес. Тому професіографічний підхід до проблеми підготовки вчителя дає можливість розглядати педагогічну культуру як стрижневу рису особистості вчителя.
У результаті дослідження підтвердилось припущення про те, що формування педагогічної культури майбутнього вчителя залежить від цілісності і системності цього процесу, що забезпечується специфікою взаємодії основних компонентів педагогічної системи: мети, яка відображає вимоги до особистості майбутнього вчителя; змісту інформації, яку студенти засвоюють на заняттях з педагогіки; засобів педагогічного впливу для реалізації змісту занять і діяльності студента; діяльності викладача, який здійснює управління системою.
Мета педагогічної системи, якою є вища школа, є соціальним чинником формування педагогічної культури студентів, так як у ній викладені вимоги суспільства до майбутнього вчителя. За рівнем сформованості педагогічної культури студентів можна зробити висновок про міру реалізації мети системи, тому що педагогічна культура як інтегральна властивість особистості включає в себе цілий комплекс якостей спеціаліста, сформованість яких забезпечує йому успіх у професійній діяльності.
Для того, щоб мета, поставлена державою перед вищими педагогічними навчальними закладами, стала рушійною силою формування особистості студентів, необхідно, щоб вона була усвідомлена викладачами і стала метою їх педагогічної діяльності. З іншої сторони, важливе усвідомлення цієї мети самими студентами, тобто педагогічна мета викладачів повинна бути прийнята студентами. Це знаходить своє відображення у мотивації навчання студентів, яка пов’язана з прагненням у майбутньому займатися педагогічною діяльністю (57,7% опитаних). Наявність великої кількості студентів, які не визначилися у своєму майбутньому, підтверджує необхідність проведення систематичної і цілеспрямованої роботи по формуванню педагогічної спрямованості майбутніх учителів. Це забезпечує безперервність і наступність цього процесу у системі “школа – вища школа” і здійснюється з урахуванням пропедевтичної сформованості цієї якості особистості як основи формування педагогічної культури студентів.
Педагогічна культура формується під впливом усього комплексу навчальних предметів вищої педагогічної школи: суспільних, спеціальних, психолого-педагогічних.
Кореляційний і факторний аналіз матеріалів анкетування студентів показав, що найбільше значення у цьому має, на думку опитаних, викладання психолого-педагогічних дисциплін, зокрема педагогіки, (факторна вага в першому головному факторі 0,564, в той час як менший вплив здійснюють теоретичні курси спеціальних дисциплін – 0,510). Виділення цих дисциплін у перший головний фактор показує їх взаємозв’язаний вплив на формування педагогічної культури майбутніх учителів. У нього не ввійшли суспільні дисципліни, що свідчить про недооцінку студентами їх значимості у формуванні особистості. Усвідомлення ними важливості суспільно-політичних знань і умінь, які формують суспільну спрямованість, активну громадянську позицію особистості є резервом у формуванні педагогічної культури майбутніх учителів.
Організація навчального процесу у вищому педагогічному навчальному закладі прямо пов’язана з проблемою формування педагогічної культури студентів. Це стосується не тільки змісту навчання, але, насамперед, удосконалення його методики. В основу організації навчального процесу повинно бути покладено активну
пізнавальну діяльність студентів, яка забезпечує зміну їх позиції “з простих виконавців на активних учасників навчання” і є однією із ознак сучасних технологій навчання.
Нами зроблена спроба дослідити лише один з аспектів проблеми формування педагогічної культури вчителя, а саме – роль у цьому навчальних занять з педагогіки. Перспективи подальшого дослідження вимагають вивчення таких важливих питань як наукове обґрунтування системи науково-дослідної роботи студентів у цьому процесі, ролі у ньому нових інформаційних технологій навчання й самоосвіти майбутніх учителів та ін.
З вивченням цих питань ми пов’язуємо перспективи подальшого дослідження проблеми формування особистості вчителя у системі вищої педагогічної освіти.
Основні положення дисертаційного дослідження викладено в таких публікаціях автора:
1. Сидоренко Т.Д. Сутність педагогічної культури // Придніпровський науковий вісник. – 1998. – № 70 (137). – С.16-24.
2. Сидоренко Т.Д. Особистісна культура вчителя // Придніпровський науковий вісник. – 1998. – № 103 (170). – С.61-66.
3. Сидоренко Т.Д. Суміжні мистецтва як засіб формування педагогічної культури майбутнього вчителя музики // Теорія і практика педагогічного процесу: Зб.наук.пр. – Харків: “Каравела” 2000. – С.125-132.
4. Сидоренко Т.Д. Самовиховання як компонент педагогічної культури майбутнього вчителя. // Рідна школа – 2000. – № 9. – С. 38-40.
5. Сидоренко Т.Д. Творчість у діяльності вчителя // Рідна школа. – 2001. – № 5. – С. 55-57.
АНОТАЦІЯ
Сидоренко Т.Д. Формування педагогічної культури майбутнього вчителя у процесі навчання. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04. – теорія і методика професійної освіти. – Криворізький державний педагогічний університет, Кривий Ріг, 2002.
Дисертацію присвячено дослідженню формування педагогічної культури майбутнього вчителя у навчальному процесі
вищого педагогічного навчального закладу. Уточнено поняття "педагогічна культура", її структура, функції, визначено критерії та рівні сформованості у майбутніх учителів.
У дослідженні розкрито динаміку розвитку цієї якості особистості, експериментально перевірено сукупність дидактичних умов, які забезпечують ефективність дослідного (контекстного) навчання у формуванні педагогічної культури студентів.
Ключові слова: культура; педагогічна культура; структурна модель педагогічної культури; критерії, показники, рівні сформованості педагогічної культури; контекстне навчання, дидактичні умови.
АННОТАЦИЯ
Сидоренко Т.Д. Формирование педагогической культуры будущего учителя в процессе обучения. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.04 - теория и методика профессионального образования. – Криворожский государственный педагогический университет, Кривой Рог, 2002.
В исследовании теоретически обоснована и экспериментально проверена структурная модель педагогической культуры современного учителя. Исходя из системного и целостного подхода к изучению педагогических явлений, раскрыты сущность, структура, функции, критерии, показатели и уровни сформированности педагогической культуры как интегрального свойства личности учителя.
В диссертации педагогическая культура рассматривается как широкая по своему содержанию категория, высокий уровень духовного развития личности учителя и его профессионального мастерства. Это системное динамичное образование, основывающееся на общей культуре личности; интегральная подсистема в целостной социальной системе, а, значит, она как и всякая культура в целом, диалектически взаимосвязана с общественными процессами и явлениями и обусловлена законами общественного развития.
Как средство формирования педагогической культуры будущего учителя рассматривается учебный процесс в педагогическом вузе. Раскрыты его противоречия, сделана попытка исследовать контекстное обучение как путь разрешения противоречия между фундаментальностью и профессионализацией обучения, как эффективное средство обмена тезаурусами под влиянием информационных потребностей и познавательных установок, свойственных субъектам исследуемой интеллектуальной системы.
В исследовании представлены материалы ретроспективного изучения мотивации и представлений студентов об избранной профессии, требованиях к ней, ценностных отношений и ориентаций студентов, их самооценки интеллектуальных и коммуникативных умений, послужившие основой опытного выявления и проверки оптимальных условий формирования педагогической культуры будущего учителя. Выявленные в процессе констатирующего эксперимента предпосылки, влияющие на формирование этого качества личности учителя, все обучение студента в вузе, позволили определить задачи формирующего эксперимента. При этом учитывалось, что повышение уровня сформированности педагогической культуры студентов зависит от реализации системы дидактических условий: целостности и системности, преемственности и беспрерывности этого процесса в системе “школа – высшая школа”; построения учебного процесса в высшем педагогическом учебном заведении на принципах научности, ведущей роли социокультурного контекста обучения, креативности, индивидуализации и дифференциации, связи научной и обучающей деятельности преподавателей и студентов; построения содержания и структуры учебного процесса в соответствии с задачами и основными компонентами педагогической культуры; формирования положительной познавательной и профессиональной мотивации у студентов, потребности в постоянном самосовершенствовании и овладении педагогической культурой.
Совершенствование содержательно-процессуальной стороны преподавания педагогики обеспечивалось системой управления учебной деятельностью студентов.
Построение контекстного обучения в экспериментальных группах осуществлялось с учетом закономерностей протекания мыслительных процессов у студентов, использовался метод моделирования будущей профессиональной деятельности.
С этой целью осуществлялась активизация познавательной деятельности студентов через проблемный подход в проведении теоретических и практических форм обучения; расширение учебной научно-исследовательской работы студентов путем вовлечения их в написание рефератов, дипломных работ по педагогике, подготовку докладов на студенческие научно-практические конференции, семинарские занятия, заседания методических объединений во время прохождения педагогической практики в школе; углубление профессионализации преподавания педагогики через целеустремленное и систематическое включение студентов в квазипрофессиональную деятельность; использовались педагогические ситуации разных типов, дискуссии, педагогические зарисовки, игровые приемы с текстовой информацией, коммуникативный тренинг, задания, объединяющие игру, имитацию и проблемную ситуацию, блиц-конкурсы ораторского искусства и др.
Выявление уровней сформированности педагогической культуры студентов осуществлялось исходя из определенных в исследовании критериев и показателей на основании данных, полученных путем использования разработанного инструментария. Он включал: анкетирование; анализ педагогических ситуаций и педагогических плакатов, предложенных учеными Одесского педагогического института им. К.Д.Ушинского; использование опросников: определения возможностей самоуправления в общении, эмпатийных тенденций А.Мегребяна и Н.Эпштейна, умения общаться – К.Томаса, определения уровня познавательной активности, тревоги и эмоциональных переживаний – Ч.Д.Спилбергера; метод обобщения независимых характеристик К.К.Платонова; определение индекса удовлетворения профессией по системе логического квадрата, предложенного Н.В.Кузьминой; самооценку студентов; рейтинг компетентных судей; анализ документации по педагогической практике и академической успеваемости студентов.
В исследовании теоретически обоснована и экспериментально проверена совокупность дидактических условий, обеспечивающих повышение эффективности формирования педагогической культуры будущих учителей.
Результаты итоговых контрольных срезов подтвердили эффективность предложенной методики формирующего эксперимента и гипотезу исследования.
Ключевые слова: культура; педагогическая культура; структурная модель педагогической культуры; критерии, показатели, уровни сформированности педагогической культуры; контекстное обучение, дидактические условия.
ANNOTATION
Sidorenko T.D. The formation of the pedagogical culture of the future teacher. – Manuscript.
Dissertation for the competition of scientific degree of the candidate of pedagogical sciences in speciality 13.00.04. – the theory and methodies of professional education. – Kriviy Rig State Pedagogical University, Kriviy Rig, 2000.
The dissertation is devoted to the research of the formation of the pedagogical culture of the future teacher in (the) teaching process of High Educational Establishment. The conception “the pedagogical culture”, its structure, functions are elaborated, the criterias and leuels of its formation in future teachers are defined.
In the rescarch work the dynamics of the development of this personal feature is shown, the combination of the didactic conditions which provide the effectiveness of the research (context) education in the formation of the pedagogical culture of the students of (the) Pedagogical High Educational Establishment is experimentally examined.
Rey words: culture; pedagogical culture; structural model of the pedagogical culture; criterias, indicators and levels of the formation of the pedagogical culture; context education; didactic conditions.