Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Харківський НАЦІОНАЛЬНИЙ університет
ІМЕНІ в. Н. КАРАЗІНА
Довгаль Олена Андріївна
УДК 339.5(043)
Протекціонізм і лібералізм
у зовнішньоторговельних відносинах
у процесі глобалізації економіки
08.01.01. –Економічна теорія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук
Харків –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Харківському гуманітарному університеті “Народна українська академія” Міністерства освіти і науки України.
Науковий консультант
доктор економічних наук, професор Воробйов Євген Михайлович,
Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри економічної теорії (м. Харків)
Офіційні опоненти:
доктор економічних наук, професор Бураковський Ігор Валентинович, Національний університет „Києво-Могилянська академія” Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії (м. Київ)
доктор економічних наук, професор Плотніков Олексій Віталійович, завідувач відділу міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України (м. Київ)
доктор економічних наук, професор Хохлов Микола Пантелеймонович, Харківський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри економіки і оцінки майна підприємства (м. Харків)
Провідна установа:
Львівський національний університет імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України, кафедра економічної теорії (м. Львів)
Захист відбудеться “ 27___ ” __квітня_______2006 р. о 14-15 _год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.01 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61002, м. Харків, вул. Мироносицька, 1, ауд. 4-11.
З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4.
Автореферат розісланий “_27__”___березня_____ 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Соболєв В. М.
загальна характеристика роботи
Актуальність теми. Починаючи з кінця минулого століття в Україні розгортаються процеси, які визначатимуть її найближче майбутнє. Вони обумовлені як внутрішніми для країни моментами, пов’язаними з економіко-правовими і суспільно-політичними змінами –лібералізацією, приватизацією, дереґулюванням, так і екзогенними детермінантами –глобалізацією політичної, економічної, інформаційної, культурної та інших сфер життєдіяльності. Природно, зовнішньоекономічна політика складається під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх чинників. В той же час зовнішні обставини створюють середовище, в якому ефективність зовнішньоекономічної політики, що задається внутрішньою економічною ситуацією, піддається модифікації з урахуванням загальносвітових тенденцій і співвідношення сил.
Дослідження глибинних процесів глобалізації економіки є важливим для розуміння тенденцій і напрямів розвитку національних економік, створення їх власної економічної стратегії і формування адекватної політики. До таких процесів в сучасних умовах відносяться тенденція до лібералізації міжнародної торгівлі і одночасно з цим ускладнення й різноманітність форм протекціоністської зовнішньоекономічної політики держав, поява так званого неопротекціонізму в світовій економіці, що глобалізується, який все частіше використовується країнами не лише з метою реалізації зовнішньоекономічних пріоритетів, але й для вирішення економічних і соціальних проблем, що мають суто внутрішнє походження.
В цілому дилема вибору між протекціонізмом і лібералізмом традиційно посідає одне з центральних місць в теорії і практиці міжнародної торгівлі. Сучасний інтерес до цієї проблеми актуалізувався у зв’язку із здійсненням системної трансформації економіки України і необхідністю її інтеграції в систему світового господарства, що стимулювало дослідження всієї системи економічних відносин, що складаються з приводу функціонування зовнішньоекономічного сектора економіки. Більшість фахівців обмежується емпіричним пізнанням видимих тенденцій, пов’язаних з лібералізацією міжнародної торгівлі, поступовим скороченням загальноприйнятого рівня тарифних обмежень унаслідок домовленостей останніх раундів Світової організації торгівлі, підвищенням національної відкритості в процесі глобалізації економіки. Тому найпопулярнішою в теорії і практиці, особливо в перші роки соціально-економічних перетворень в Україні, виявилася доктрина ліберального напряму економічної політики з упором на максимальне прискорення відкриття національної економіки. Однак самі по собі такі дослідження не можуть забезпечити глибину пізнання закономірностей функціонування зовнішньоекономічного сектора, оскільки не дозволяють побачити його внутрішню природу і взаємозв’язок з іншими секторами економіки. Все вищевикладене диктує необхідність концептуального підходу, який визначав би фундаментальні принципи формування зовнішньоекономічної політики.
Головною задачею зовнішньоекономічної політики будь-якої країни є створення сприятливих умов для забезпечення конкурентоспроможності країни у світовому торговельному просторі. Для країн, що перебувають у процесі становлення конкурентоспроможної національної економіки і, зокрема, для країн в умовах системної трансформації, можливості і способи ведення конкурентної боротьби, якими володіють найбільш розвинені країни світу, часто є недоступними і позбавляють їх реальних шансів на успіх не лише на зарубіжних, але й на внутрішньому ринку. Однобічна лібералізація активізує зовнішній тиск на національних виробників, що ускладнює їх ринкову адаптацію, особливо в сегментах капітало- і наукоємної технологічно складної продукції. Тому в умовах системної трансформації економіки ефективна національна зовнішньоекономічна політика повинна полягати в оптимальному поєднанні заходів лібералізації і протекціонізму в кожний даний момент часу. Все це робить надзвичайно актуальним дослідження протекціонізму і лібералізму в їх діалектичному взаємозв’язку, який набуває нові змістовні характеристики і нові форми вияву в процесі глобалізації, особливо в країнах, що здійснюють системну трансформацію економіки.
Стан наукової розробки проблеми. Методологічним фундаментом для проведення комплексного дослідження стали наукові розробки вчених різних напрямів і шкіл як історичної, так і сучасної економічної теорії. Це, перш за все, праці відомих дослідників теорії міжнародної торгівлі У. Стаффорда, Т. Манна, Дж. Стюарта, Д. Норса, Д. Юма, А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. С. Мілля, Ф. Ліста, Д. И. Менделєєва, Э. Хекшера, Б. Оліна, В. Леонтьєва, П. Самуельсона, П. Кругмана, Ст. Ліндера, Дж. Бгаґваті та інших.
Безумовний вплив на формування сучасних наукових знань про природу і особливості розвитку зовнішньоекономічного сектора в країнах із системною трансформацією економіки, а також на вироблення авторського підходу до проблеми діалектичного взаємозв’язку протекціонізму і лібералізму виявили роботи сучасних українських і зарубіжних дослідників: Л. Бесчасного, О. Білоруса, І. Бураковського, А. Гальчинського, А. Голікова, М. Домбровського, І. Дюмулена, С. Калітюка, А. Кірєєва, М. Лівенцева, І. Лукінова, А. Мовсесяна, В. Мунтіяна, В. Оболенського, Г. Овчиннікова, М. Павловського, Ю. Пахомова, М. Пебро, В. Преснякова, О. Рогач, В. Рибалкіна, П. Сергєєва, Б. Смітієнка, С. Соколенка, П. Таранова, А. Тойнбі, А. Чухна, І. Фамінського, А. Філіпенка, Б. Фоміна, В. Фомічова, Т. Циганкової, А. Холопова, Ю. Шишкова, О. Шниркова та інших.
Наукові розробки учених і фахівців, присвячені різним аспектам процесу глобалізації економіки, зокрема М. Аллє, Ф. Броделя, Д. Брока, І. Валлерстайна, О. Гаврилюка, М. Делягіна, С. Долгова, В. Іноземцева, М. Інтрилігейтора, С. Кара-Мурзи, М. Кастельса, М. Кіма, В. Кузнєцова, Дж. Нэсбітта, А. Обухова, В. Соколова, Дж. Стигліца, А. Стриженка, М. Хохлова, О. Черковця сприяли більш широкому і точному усвідомленню поставленої проблеми і специфіки її вияву в сучасних умовах.
В контексті дослідження були проаналізовані складні і суперечливі процеси системної трансформації і розвитку світогосподарських зв’язків, які, зокрема, висвітлені у працях С. Архієреєва, Л. Бальцеровича, Є. Воробйова, В. Геєця, А. Гриценка, В. Клочка, Г. Колодко, О. Плотнікова, В. Соболєва, Л. Тейлора, О. Яременка та інших.
Відзначимо, що чимало питань у проблемі діалектичного взаємозв’язку протекціонізму і лібералізму у процесі глобалізації економіки є дискусійними, що свідчить про її безумовну актуальність і складність розгляду. Разом з тим активізація економічних функцій держави взагалі і в зовнішньоекономічній сфері, зокрема –загальна тенденція сучасного етапу процесу глобалізації економіки. Нехтування нею призводить до негативних соціально-економічних наслідків особливо в країнах, що здійснюють системну трансформацію економіки. Тому обґрунтування теоретико-методологічних основ внутрішньо суперечливої єдності протекціонізму і лібералізму як напрямів зовнішньоекономічної політики, особливостей її еволюції у процесі глобалізації економіки служить теоретичним фундаментом для вирішення двоєдиної практичної задачі –забезпечення соціально-економічного розквіту України і створення умов для її повноцінної інтеграції в систему світового господарства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є частиною наукових досліджень, що проводяться кафедрою економічної теорії та права Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія”в межах фундаментального наукового державного дослідження за темою “Проблеми економічної рівноваги господарюючих суб’єктів в умовах перехідних процесів в економіці” (номер державної реєстрації 0101U006995), а також тісно пов’язана із комплексною науково-дослідною програмою Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія”“Формування інтелектуального потенціалу нації на рубежі століть: економічні, політичні, соціокультурні аспекти”(номер державної реєстрації 0199U004470).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження: обґрунтування теоретико-методологічних основ внутрішньо суперечливої єдності протекціонізму і лібералізму як напрямів зовнішньоторговельної політики, особливостей її еволюції у процесі глобалізації економіки і розробка на цій основі концептуальних підходів до оптимізації зовнішньоекономічної стратегії в умовах системної трансформації економіки.
Задачі дослідження:
– провести комплексний аналіз ґенезису, сутності, циклічного характеру актуалізації сучасних тенденцій протекціонізму і лібералізму як напрямів зовнішньоторговельної політики;
Об’єкт дослідження: система економічних відносин, що складаються у зв’язку з функціонуванням зовнішньоекономічного сектора економіки.
Предмет дослідження: діалектика взаємозв’язку протекціонізму і лібералізму як напрямів зовнішньоторговельної політики в країнах із системною трансформацією у процесі глобалізації економіки.
Методи дослідження. В роботі використана сукупність підходів і методів, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження. Перш за все, це системний підхід, відповідно до якого всі явища і процеси розглядаються і аналізуються у взаємозв’язку, взаємозалежності і розвитку, що і складає теоретико-методологічну основу роботи. При розв’язанні основних теоретико-методологічних задач використані методи: аналізу і синтезу, історичного і логічного аналізу, системно-історичного аналізу, економіко-статистичні, факторного аналізу, програмно-цільові.
Інформаційною базою дослідження послужили дані статистичних збірників, інформаційно-аналітичних бюлетенів і оглядів, монографії, довідкова література, включаючи зарубіжну, численні публікації у вітчизняних і зарубіжних виданнях, рекомендації міжнародних експертів, офіційні публікації міжнародних інститутів і організацій.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:
а також цілі-засоби їх досягнення;
удосконалено:
дістало подальший розвиток:
Практичне значення отриманих результатів. Результати комплексного системного дослідження діалектичної єдності протекціонізму і лібералізму в країнах із системною трансформацією економіки у процесі глобалізації є методологічною основою оптимізації напрямів зовнішньоекономічної стратегії України в умовах системної трансформації економіки і створення умов для її повноцінної інтеграції в систему світового господарства.
Практична значущість дослідження полягає у використанні його положень, висновків і рекомендацій для розробки документів з питань зовнішньоекономічної стратегії і проведення перетворень в зовнішньоекономічній сфері України. Рекомендації дослідження використані при розробці “Програми інтеґрації України до Європейського Союзу в галузі промисловості”(довідка № 01/2––від 30.06.2005 р.), “Основних напрямів соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим на 2005 рік”у розділі “Інвестиції та зовнішньоекономічна діяльність”(довідка № 01–/672 від 17.06.2005 р.), “Програми соціально-економічного розвитку Сватівського району Луганської області на 2005 рік”(довідка № 380/12 від 20.06.2005 р.), “Регіональної програми стимулювання розвитку експортного потенціалу Харківської області на 2003–роки”та прийняті до розгляду щодо їх використання при розробці “Регіональної програми стимулювання розвитку експортного потенціалу Харківської області на 2005–роки”(довідка № 01–/408 від 27.05.2005 р.).
Наукові висновки і результати дослідження використовуються в учбовому процесі в Харківському гуманітарному університеті “Народна українська академія”в курсах “Макроекономіка”, “Міжнародна економіка”, “Державне реґулювання економіки”, “Міжнародний менеджмент”, “Планування зовнішньоекономічної діяльності підприємства”(довідка № 02/05 від 19.02.2005 р.).
Окремі наукові положення, висновки, пропозиції можуть стати основою подальших наукових досліджень щодо підвищення ефективності зовнішньоекономічного сектора України і подальшого розвитку її економіки.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Наукові положення, висновки і рекомендації, у тому числі і ті, що характеризують наукову новизну, отримані автором особисто. Особистий внесок автора в роботах, опублікованих в співавторстві [29, 31], відображений окремо у списку публікацій.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження докладалися і обговорювалися на міжнародних, всеукраїнських і міжвузівських наукових і науково-практичних конференціях. Серед них, зокрема, щорічні конференції міжнародних асоціацій: IL конференція Асоціації просунутих економетрічних досліджень “Економетрічні дослідження трансформації, інтеґрації і розвитку”(Польща, 1995); IV конференція Європейської асоціації порівняльних економічних досліджень “Інституційні зміни і проблеми економічного пристосування”(Франція, 1996), а також міжнародна науково-практична конференція “Проблеми створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон у Харкові”(Харків, 1993); науково-практична конференція “Проблеми переходу України до ринкових відносин”(Вінниця, 1993); міжнародна науково-практична конференція “Проблеми і нові реалії у світовому бізнесі і менеджменті”(Харків, 1993); науково-практична конференція “Проблеми формування й розвитку регіональних механізмів господарювання”(Харків, 1994); науково-практична конференція “Перспективні розробки науки і техніки”(Бєлгород, 2004); Перша міжнародна науково-практична конференція “Науковій потенціал світу 2004”(Дніпропетровськ, 2004); щорічні міжвузівські науково-практичні конференції “Проблеми рівноваги економічних систем в умовах ринкової трансформації”(Харків, 2001, 2003, 2004).
Публікації. За темою дисертації опубліковані: індивідуальна монографія (15,0 д. а.), розділи у двох колективних монографіях, навчальний посібник, рекомендований Міністерством освіти і науки України для студентів вищих учбових закладів (13,9 д. а.), 23 статті у провідних фахових наукових виданнях, 17 статей в інших наукових виданнях та матеріалах тез конференцій. Загальний обсяг 45 публікацій за темою дисертаційної роботи становить 55,5 д. а.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел й додатків. Повний обсяг дисертації становить 444 стор., основний зміст роботи викладено на 382 стор., список використаних джерел включає 395 найменувань на 36 стор. Дисертація містить в основному тексті 19 таблиць та 22 малюнки, які займають 17 стор. Робота має 17 додатків на 25 стор. Дисертаційна робота включає:
Вступ
Розділ 1. Теорія і методологія дослідження міжнародної торгівлі
1.2. Становлення фундаментальних теорій протекціонізму і вільної торгівлі
1.3. Сучасні трансформації теорій міжнародної торгівлі
Розділ 2. Діалектика протекціонізму і лібералізму в теорії та практиці міжнародної торгівлі
2.1. Циклічний характер актуалізації протекціонізму і лібералізму в міжнародній торгівлі
2.2. Діалектична єдність протекціонізму і лібералізму в зовнішньоторговельній політиці
Розділ 3. Глобалізація економіки і реґулювання зовнішньоторговельних відносин
Розділ 4. Протекціонізм і лібералізм як форми прояву процесу глобалізації економіки
4.1. Тенденції і суперечності міжнародної торгівлі у процесі глобалізації економіки
4.2. Внутрішня суперечність сучасних тенденцій протекціонізму і лібералізму
4.3. Неопротекціонізм у світовій економіці, що глобалізується
Розділ 5. Роль протекціонізму і лібералізму у системній трансформації економіки
5.1. Системна трансформація і зовнішньоторговельна лібералізація економіки
5.2. Протекціонізм як комплексна економічна політика в умовах системної трансформації економіки
Розділ 6. Напрямки удосконалення зовнішньоекономічної стратегії в умовах системної трансформації економіки
6.1. Суперечності інтеґрації країн із трансформованою економікою у світову економічну систему
6.2. Концептуальні підходи до оптимізації зовнішньоекономічної стратегії в умовах системної трансформації економіки
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
основний зміст роботи
У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет, методологію дослідження, зазначено наукову новизну отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення, відомості стосовно апробації результатів та публікацій за темою дисертації.
У першому розділі „Теорія і методологія дослідження міжнародної торгівлі” виконано аналіз ґенезису, становлення і сучасних трансформацій теорій міжнародної торгівлі, дослідження методологічних основ двох напрямів зовнішньоторговельної політики –протекціонізму і лібералізму, основних концептуальних підходів до формування зовнішньоторговельної політики у світовій науковій думці.
У жодній галузі економічної теорії не виявилися так яскраво і чітко інтереси різних соціальних класів і груп, як у сфері міжнародних торговельних відносин. Ми маємо тут на увазі, передусім, сферу міжнародної торгівлі як історично первинну галузь міжнародних економічних відносин. В цьому значенні лібералізм передбачає таку систему зовнішньої торгівлі країни з іншими державами, за якої торгівля не обмежується жодними державними заходами. Протекціонізм, навпаки, є системою зовнішньої торгівлі, що передбачає стимулювання розвитку внутрішнього виробництва за допомогою різних заходів економічної політики держави. Різні групи були зацікавлені в тому або іншому напрямку політики зовнішньої торгівлі, і згідно з цим політична економія прагнула обґрунтувати відповідний напрямок теоретичними побудовами. Теоретичний аналіз і критичний розгляд історії протистояння протекціонізму і лібералізму в міжнародній торгівлі є нерозривними аспектами дослідження і, одночасно, двома сторонами логічного відтворення наступного цілого.
Кожний новий виток розвитку теорії міжнародної торгівлі, як серед послідовників класичної школи, так і серед прихильників державного втручання в реґулювання зовнішньої торгівлі, означав поглиблення знань про міжнародну торгівлю, розширення меж її дослідження і підвищення рівня обґрунтування при збереженні основних постулатів фритредерства і протекціонізму. Основні висновки сучасної теорії міжнародної торгівлі можна узагальнити в такому вигляді: міжнародна спеціалізація є функцією порівняльної ефективності комбінацій факторів виробництва в набагато більш складному просторі, у якому якісним елементам належить основна роль; фактори виробництва мають певну мобільність; ефекти розміру виявляються як на рівні виробничих одиниць (ТНК), так і на рівні ринків споживчих товарів; активним компонентом сучасної теорії міжнародної торгівлі є державна політика, яка може викликати істотні перекручення.
В цілому аналіз теоретичних концепцій в області міжнародної торгівлі і практики їх використання дозволяє зробити висновок про те, що протекціонізм і лібералізм у зовнішньоторговельній політиці –парні категорії, які одна без одної не існують і являють собою діалектичну суперечність, що піднімається з одного рівня господарського розвитку на інший, більш високий, і простежується на всіх етапах розвитку світової економіки, припускаючи різні їх комбінації. І на кожному етапі знаходяться зацікавлені і в протекціонізмі, і у лібералізмі сторони. В межах світової економіки міжнародним організаціям і транснаціональним корпораціям вигідна лібералізація сфери міжнародного обміну, національним урядам –протекціонізм, економічно розвинені країни виступають щодо підтримки принципів лібералізму у зовнішньоторговельній політиці, а менш розвинені потребують протекціоністського захисту. В межах національної економіки імпортери підтримують принципи лібералізму, а виробники вимагають проведення протекціоністської політики. На сучасному етапі процесу глобалізації економіки національні держави залишаються головними суб’єктами прийняття найважливіших рішень, що визначають світовий економічний порядок. Діючи на світових ринках, вони, повинні дбати, передусім, про власні національні інтереси, а вже потім про інтереси інших суб’єктів світового господарства.
Другий розділ „Діалектика протекціонізму і лібералізму в теорії та практиці міжнародної торгівлі” присвячено аналізу циклічного характеру актуалізації протекціонізму і лібералізму в міжнародній торгівлі, дослідженню діалектичної єдності протекціонізму і лібералізму у зовнішньоторговельній політиці.
Співвідношення протекціонізму і лібералізму має дуже тривалу історію в загальній історії міжнародної торгівлі, оскільки проблема економічної залежності, незалежності і взаємозалежності країн супроводжує всю економічну історію цивілізацій. Незважаючи на те що протекціонізм і лібералізм є по суті протилежними полюсами в загальній системі сучасної міжнародної торгової політики, історично періоди посилення ролі протекціонізму чергувалися з періодами лібералізації і переважання політики фритредерства, що відображало загальну економічну ситуацію у світовій економіці в цілому і в економіці окремих держав, проходження ними відповідних фаз економічного циклу і переважання інтересів тих або інших соціальних груп.
Міжнародна практика свідчить, що при періодичному погіршенні загальногосподарської кон’юнктури у країнах з ринковою економікою в їх торговій політиці не можна виключати прийняття в егоїстичних інтересах національної економіки або окремих вітчизняних компаній недостатньо виправданих протекціоністських заходів, причому у великому обсязі, у різноманітних формах, з дискримінаційною спрямованістю і навіть усупереч укладеним на найвищому рівні міжнародним багатостороннім угодам. Іншими словами, у період погіршення кон’юнктури можна чекати масового порушення раніше погоджених правил міжнародної торгівлі, які передбачають обмеження застосування протекціоністських заходів, що завдають збитку багатьом її учасникам, особливо слабкішим в економічних відносинах.
Аналіз ґенезису та історичної динаміки протекціонізму в міжнародній торгівлі дозволяє зробити висновок про те, що інтенсивність протекціоністської політики має яскраво виражений циклічний характер, причому можна виділити як “великі, так і “малі”хвилі. “Велика хвиля”виявляється в тому, що найбільша інтенсивність державного протекціонізму спостерігається в початковий період прискореного розвитку країни, яка ставить перед собою мету посісти гідне місце в лідируючій групі, а також у пізній період свого розвитку, що характеризується помітним зниженням (“загасанням”) темпів економічного зростання, тобто у міру втрати конкурентних переваг і лідируючого становища країни у світовій економіці, при появі стійкої тенденції до відставання від країн-“переслідувачів”, що найбільш динамічно розвиваються. Так, наприклад, за період з 1985 по 2000 рік застосування нетарифних бар’єрів розвиненими країнами щодо імпорту з інших держав збільшилося на 23% у США, на 21,3% –у Канаді, на 18,3% –у країнах Європейського Союзу і скоротилося лише у Японії на 1,4%. Із другої половини ХХ ст. крім цієї “великої хвилі”спостерігаються більш специфічні і відносно короткочасні коливання в інтенсивності протекціоністської політики (“малі хвилі”), що пов’язані з періодами економічних криз. Протекціонізм стає інструментом антикризової, антициклічної політики.
Робиться висновок, що лібералізм у зовнішньоторговельній політиці є наслідком ефективності внутрішньої економічної політики держави, а не її причиною, результатом успішності застосування протекціоністських заходів у зовнішньоторговельній політиці, а не принциповою альтернативою протекціонізму. Лібералізм у зовнішній торгівлі виступає як свого роду інобуття протекціонізму у відповідній соціально-економічній ситуації.
Здійснено аналіз співвідношення протекціонізму і лібералізму у трактуванні сучасних дослідників з науково-теоретичної і практичної точки зору. Традиційне розуміння протекціонізму і лібералізму об’єднує одна й та сама конструкція за схемою: суб’єкт об’єкт дія засоби дії мета. Відмінність між протекціонізмом і лібералізмом має функціональний характер і може бути зведена до організаційно-технічної сторони справи. Протекціонізм і лібералізм розглядаються і в теорії, і на практиці як протилежності на підставі емпіричних даних відповідно до функціональних відмінностей. Приватні інтереси різних суб’єктів, виявлені, усвідомлені і зведені в ранг національних інтересів, створюють єдність протекціонізму і лібералізму, що додає їм соціальної значущості.
Протекціонізм є напрямом зовнішньоторговельної політики, здійснюваної на основі акцентованого державного втручання в господарські процеси і націленої, як правило, на захист національного виробництва на внутрішньому ринку шляхом використання митних тарифів і нетарифних методів реґулювання, а також забезпечення збуту національних товарів на ринках інших країн, створення кращих умов для вітчизняних виробників у конкурентній боротьбі зі світовими експортерами. Конкретні протекціоністські форми реалізуються на національному рівні шляхом підписання двох- і багатобічних угод, охоплюють режим реґулювання імпортної і експортної діяльності, контроль за передачею передової технології, правила митного контролю, а також податкове, кредитне і валютне реґулювання, інвестиційний режим тощо. Крайнім проявом протекціонізму є автаркія –політика відособлення економіки країни від світової економіки з метою створення замкнутого національного господарства, що функціонує на принципах самозабезпечення.
Лібералізм означає напрям зовнішньоторговельної політики, що передбачає мінімальне втручання держави в зовнішньоекономічну діяльність, здійснюваної переважно на основі механізму ринкового самореґулювання, поступового скасування різного роду обмежень на шляху ввезення і вивозу товарів, послуг і факторів виробництва, не прибігаючи при цьому в цілях заохочення торгівлі до надання національним експортерам різних пільг і привілеїв як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Крайнім проявом лібералізму є “вільна торгівля”як така, як абсолютне невтручання держави у підприємницьку діяльність.
Для кожної національної економіки існує рівень так званого “розумного протекціонізму”–оптимальний рівень обмежень в торгівлі, який, з одного боку, не входить в суперечність з національними економічними інтересами, а з іншого –забезпечує нормальний, неускладнений доступ конкурентоспроможних іноземних товарів і послуг на ринок даної країни. Саме рівень розумного протекціонізму, на наш погляд, слід вважати вихідним пунктом у пошуках критерію оптимізації зовнішньоторговельної політики.
При виборі напряму зовнішньоторговельної політики послідовність прийняття рішень може бути подана в такому порядку: Соціальна форма –адекватність саморозвитку та самореалізації національних інтересів; Економічна форма –співвідношення вигод та втрат суб’єктів; Функціональна форма –арсенал інструментів від обмеження до повного невтручання.
Внутрішня суперечність протекціонізму –це суперечність загального і особливого, що виражається в його властивостях –“селективний”, “розумний”, “галузевий”, що свідчить про відмінності всередині єдності протекціонізму і лібералізму. Протекціонізм має в собі своє заперечення, і це є його саморозвитком, його продовженням у лібералізмі.
Внутрішня суперечність лібералізму полягає в його подвійності: з одного боку, відкритість економіки, невтручання держави, із другого боку, одночасно передбачається вже як факт, що відбувся, захист національного виробника і зростання добробуту в суспільстві. Такі характеристики лібералізму, як “стихійний”і “розумний”, відображають внутрішню напруженість і самозаперечення. Тому “розумний лібералізм”і “розумний протекціонізм” це зона взаємопроникнення протилежностей один в одного.
Правильний вибір стратегії управління відповідно до типу суперечності протекціонізму дозволяє використовувати творчі потенції суперечностей протекціонізму, зводячи до мінімуму негативну і тим більше руйнівну дію, як, наприклад, консервація неконкурентоспроможних виробництв, “розкриття”національної економіки у світовому господарстві тощо. Саморух, саморозгортання, самореалізація національних економічних інтересів відбувається через внутрішню їх суперечність –суперечність між зовнішнім і внутрішнім секторами національних економічних інтересів, яка реалізується як через протекціонізм, так і через лібералізацію. В цьому значенні можна говорити про протекціонізм як раціональну форму лібералізму в даний момент часу, коли ця суперечність набуває особливу гостроту. Тоді в конкретній економічній ситуації роздвоєння форм реалізації єдиного цілого національного економічного інтересу на протилежності здійснюється без втрати самої єдності соціально-економічної форми. Лібералізм як синонім відкритості повинен органічно включати поняття “захищеність національних економічних інтересів”і його можна вивести із протекціонізму як вищої форми його самозаперечення.
Кожний з видів протекціонізму і лібералізму відносний, проте всі вони розташовуються на одній осі в межах двох екстремальних випадків: автаркія –вільна торгівля. Таке розуміння дистанційності у функціональному аспекті протекціонізму і лібералізму аналогічно багатоваріантності вибору тих або інших інститутів, цілей, механізмів і інструментів зовнішньоторговельної політики, як чинників формування одного або іншого її напряму.
Основними чинниками формування сучасних напрямів зовнішньоторговельної політики є: національні економічні інтереси як сукупність інтересів різних соціальних класів і груп; зовнішні (процес глобалізації економіки) і внутрішні (особливості економічного розвитку країни) передумови здійснення зовнішньоторговельної політики; інститути різного рівня (національні, міжнаціональні, наднаціональні і глобальні), що беруть участь в реалізації того або іншого напряму зовнішньоторговельної політики; система поставлених цілей: політичних, економічних, інституційних тощо; різноманітні механізми реалізації: від нормативно-правових і організаційних до ринкових; і, нарешті, інструменти, що використовуються (тарифні і нетарифні, явні і латентні).
У третьому розділі „Глобалізація економіки і реґулювання зовнішньоторговельних відносин” розкрито теоретико-методологічні основи дослідження процесу глобалізації економіки, проведено дослідження еволюції моделей світогосподарських зв’язків у процесі глобалізації.
Глобалізацію економіки можна характеризувати як процес посилення взаємозалежності і взаємовпливу різних сфер і процесів світової економіки, що виражається у поступовому перетворенні світового господарства на єдиний ринок товарів, послуг, капіталу, робочої сили і знань. Інтернаціоналізація економіки цілком вписується у процес глобалізації, складаючи його ядро, а сама глобалізація є більш високим ступенем інтернаціоналізації, її подальшим розвитком, коли кількісні зміни, що довго нагромаджувалися, призвели до якісного стрибка. У дисертації розкривається процес глобалізації економіки як багаторівневе явище, що зачіпає: окремі компанії (мікрорівень); реґіональну, національну економіку (макрорівень); товарні, фінансові і валютні ринки, ринки праці (мезорівень); світову економіку у цілому (мегарівень).
Аргументується парадокс глобалізації який полягає у тому, що чим вище ступінь економічної і соціальної консолідації суспільства і чим повніше реалізуються його внутрішні ресурси, тим успішніше воно здатне використати переваги інтеґраційних зв’язків і адаптуватися до умов глобального ринку. За допомогою аналізу подвійності якісної визначеності світогосподарського середовища виявляються гносеологічні чинники, які обумовлюють розбіжність між методологічними деклараціями і фактичною методологією при дослідженні процесу глобалізації. Глобалізація в даному розумінні акцентує увагу на універсальних моментах і на загальносвітовому характері взаємодії. Глобалістський рівень дослідження інтеґрує соціальну, політичну, економічну, культурно-цивілізаційну системи найбільш розвинених країн світу, що і є свого роду сукупним носієм глобалізації. Відбувається підміна цілого частиною: глобальне (загальносвітове) бачення, глобальна стратегія фактично стають локальними, орієнтованими не на весь світ, а на розвинені країни, внаслідок чого відбувається пригнічення інших частин, що призводить до знецінення локальних (у тому числі національних) особливостей. Методологічна база, що використовується при дослідженні процесу глобалізації, є опосередковуючою ланкою, яка пояснює, як відбувається перекручення реальних світогосподарських відносин.
На основі єдності якісної і кількісної визначеності глобалізації формуються ессенціальний і еволюційний наукові підходи до її дослідження. У межах ессенціального підходу до дослідження процесу глобалізації має місце пошук сутності вже існуючого даного соціально-економічного явища. В основі еволюційного підходу до дослідження процесу глобалізації лежить генезис, еволюція і динаміка розвитку міжнародного розподілу праці. Обґрунтовується, що глобалізація –це не тільки об’єктивно обумовлений, але і свідомо реґульований процес, що виникає на ґрунті інтенсивного розвитку всіх господарських взаємозв’язків при активній реґулюючій ролі міжнародних організацій і окремих національних держав як центрів прийняття рішень. Дається визначення сучасної світової економіки як такої, основні структурні компоненти якої мають інституційну, організаційну і технологічну здатність діяти як цілісність у загальносвітовому масштабі. Посилення взаємозалежності і взаємодії всіх сфер і елементів міжнародних економічних відносин (зовнішньої торгівлі, вивозу капіталу та інтернаціоналізації виробництва, міжнародного переміщення трудових ресурсів, інтеґрації виробництва) є необхідною умовою процесу глобалізації.
На підставі того, що нова якість світової економіки пов’язана і зі зміною моделі зовнішньоекономічних зв’язків, розроблено і обґрунтовано нову, властиву процесу глобалізації, теоретичну модель світогосподарських зв’язків –інформаційно-інноваційну, перехід до якої розпочався з кінця 1980-х рр. від виробничо-інвестиційної моделі, яка була характерна для періоду протоглобалізації. На тлі нової моделі формується глобальний економічний простір, ознаками чого є спеціалізація окремих фірм і країн на генерації наукових, технологічних ідей, лібералізація міжнародних (особливо, фінансових) ринків, еволюція традиційних та поява нових об’єктів та суб’єктів світогосподарської взаємодії. Матеріальною базою переходу до цієї моделі стала принципова зміна технологічного способу виробництва, ядром якої є інформатика, ресурсозберігаючі та наукоємні технології. У межах цієї моделі наука і освіта стають головним і безпосереднім джерелом економічного зростання, найважливішим ресурсом і фактором виробництва, виникає вища форма міжнародного розподілу праці –міжнародний технологічний розподіл праці (МТРП). МТРП –продукт одночасно і науково-технічної революції, і процесу глобалізації, один із їх проявів у зовнішньоекономічній сфері. Спеціалізація окремих фірм і країн на постійній ґенерації новітніх наукових, технічних, технологічних ідей, поступове зрощування науки з виробництвом не тільки за територіальною, виробничо-кооперативною ознакою, але й на базі розтягування технологічних ланцюгів і винесення їх ланок за національні межі становлять основу МТРП.
В межах інформаційно-інноваційної моделі всі сектори і сегменти світового господарства і всі країни світу з більшою або меншою мірою інтенсивності “втягуються”в єдиний економічний простір. Передусім це стосується фінансової сфери. Доведено, що глобальна взаємозалежність фінансових ринків –результат дії п’яти головних чинників: лібералізації (у більшості країн) фінансових ринків і закордонних трансакцій; розвитку технологічної інфраструктури; функціонування нових похідних фінансових інструментів –деривативів (ф’ючерсів, опціонів тощо); спекулятивного руху фінансових потоків; діяльності фірм, що оцінюють кон’юнктуру ринку. Єдиний економічний простір знаходить свій прояв в еволюції об’єктів світогосподарської взаємодії (еволюція товару від найпростіших форм (одиничний товар) до найскладніших комбінацій (товар-група) і появи на цій основі вищих товарних форм (товару-об’єкту, товару-програми); зміні організаційної структури, функціональних і управлінських ланок господарюючих суб’єктів (формуванні міжнародних виробничо-фінансових систем); інтеґраційних тенденціях на реґіональному, субреґіональному і міжреґіональному рівнях. Робиться висновок, що нова якість світового господарства пов’язана зі зміною ролі зовнішньоекономічних чинників у функціонуванні національної економіки. Сьогодні, як ніколи раніше, проблеми національних господарств пов’язані з міжнародним контекстом. Роль світової економіки вже не вміщується у формулу зворотного впливу світогосподарських процесів на національний соціально-економічний розвиток, а перетворюється на могутній чинник, що детермінує напрям руху суспільства.
У четвертому розділі „Протекціонізм і лібералізм як форми прояву процесу глобалізації економіки” міститься аналіз тенденцій і суперечностей міжнародної торгівлі у процесі глобалізації економіки, розкривається внутрішня суперечність сучасних тенденцій протекціонізму і лібералізму.
Аналіз еволюції теорій міжнародної торгівлі і практики їх використання з позицій фундаментальних процесів, що протікають в сучасній світовій економіці, підводить до розгляду протекціонізму і лібералізму як свого роду “суперечливої єдності”, розв’язання суперечностей усередині якої зрештою і створює ту реальну картину розвитку міжнародної торгівлі, а в більш широкому контексті інтернаціоналізації економічного життя з його нинішньою найвищою фазою глобалізацією, яка спостерігається сьогодні. Методи протекціонізму і принципи лібералізму не тільки вписуються в логіку глобалізації, вони можуть бути представлені певною мірою формами прояву процесу глобалізації економіки. Доводиться, що сучасну світову економіку не можна назвати глобальною: незважаючи на значний прогрес глобалізації, сучасний світ все ще залишається світом національних валют, а крім цього –це світ безлічі різних культур і відмінних систем цінностей. Процес глобалізації, з одного боку, є могутнім прискорювачем досягнення такого рівня цілісності світової економіки, коли відносини всередині неї визначаються взаємозалежністю, а, з другого боку, глобальні стратегії різних суб’єктів світогосподарського спілкування фактично є локальними, орієнтованими не на весь світ в цілому, а на окремі його сеґменти.
Глобалізація вносить істотні зміни в закономірності міжнародного розподілу праці. Порівняльні переваги країн, на яких ґрунтується сучасна міжнародна торгівля, необхідно розглядати як такі, що вже залучені в господарський оборот, і як потенційні. Це означає, що країни можуть мати певні ресурси, але частина з них із різних причин не використовується господарюючими суб’єктами, не поступає на ринки і, отже, не одержує внутрішньої ринкової оцінки. Таким чином, основний вартістьстворюючий чинник у міжнародній торгівлі –не наявність ресурсів, а рівень ефективності їх використання зовнішньоторговельними партнерами.
Аргументується, що у економіці, що глобализується, водночас діють дві суперечливі тенденції –зростання міжнародної конкуренції внаслідок збільшеної мобільності факторів виробництва і підвищення рівня монополізації окремих ринків, що служать об’єктивною основою для здійснення “гнучкого протекціонізму”світового економічного авангарду. Аналіз міжнародної торгівлі в умовах глобалізації свідчить, що суперечність даного процесу полягає в тому, що перевага віддається конкуренції, а не кооперації, домінуванню, а не партнерству. З одного боку, формується економічне середовище, що функціонує на базі низки загальних принципів і правил; розвиваються коопераційні зв’язки; посилюється взаємозалежність світогосподарських структур. З другого боку, зростає уразливість національних економік, йде процес розшарування світогосподарського простору, зростає нестійкість світогосподарської системи в цілому.
Аналіз причин здійснення протекціоністської політики дозволяє дійти висновку, що між їх позитивним і негативним характером (і, відповідно, результатами) немає чіткої ґрані або вона виявляється достатньо рухомою. На практиці завжди діє прагматичний курс реальної зовнішньоторговельної політики, що має в собі елементи як протекціонізму, так і лібералізації. Незважаючи на економічну неефективність протекціонізму, він може бути достатньо ефективним з погляду політики. За своєю суттю він має політичну спрямованість і визначається загальним курсом економічної політики держави. Це відрізняє протекціонізм як явище від інших економічних процесів, для виникнення яких достатньо лише наявності об’єктивних економічних умов. Найбільші негативні наслідки протекціонізму для національної економіки виникають від надмірно високого рівня обмежень і/або дуже тривалого їх застосування, оскільки в цих випадках протекціоністські заходи здатні зруйнувати повноцінне конкурентне середовище на внутрішньому ринку і загальмувати підвищення ефективності національного господарства. Найбільшого позитивного ефекту при використанні протекціоністських заходів можна чекати у тому разі, коли вони не тільки продиктовані загальнонаціональними інтересами, але й тоді, коли рівень і строк дії обмежень імпорту визначені на основі відповідних розрахунків, а надалі ці обмеження періодично перевіряються, коректуються і відміняються.
Робиться висновок, що однозначна оцінка протекціонізму, як така, що повністю відкидає його, так і така, що беззастережно визнає, є неправомірною. По-перше, протекціонізм за всіх його можливих негативних наслідків у кількох випадках є економічно обґрунтованим напрямом національної зовнішньоторговельної політики країн, оскільки дозволяє країнам тісно взаємодіяти і одержувати взаємну вигоду при різному рівні забезпеченості природними ресурсами і розвитку продуктивних сил. По-друге, підвищує позитивний ефект протекціоністських заходів поєднання необхідних обмежень імпорту з державною підтримкою відповідних перспективних вітчизняних виробництв, яка продиктована стратегічними національними економічними інтересами і має творчу спрямованість.
Процес глобалізації протікає паралельно із процесом посилення державної активності. Тому, на тлі процесу лібералізації торгових режимів країн, які взаємодіють, що об’єктивно відбувається у світовій економіці, не тільки відтворюється старий, але й створюється новий ґрунт для відповідного неопротекціонізму. Специфічною рисою неопротекціонізму початку XXI ст. стало, перш за все, те, що він перетворився з торгової політики у складний комплексний державний механізм підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Йдеться про інтеґровану систему, яка покликана ґарантувати незмінність і усталеність зовнішніх і внутрішніх умов для накопичення національного капіталу, розширеного відтворення, модернізації національної економіки і соціальної структури суспільства. Наступною рисою неопротекціонізму є вияв крім традиційного оборонного, з переважанням суто захисних заходів, наступального його характеру з яскраво вираженими агресивними експансіоністськими рисами. Сучасний протекціонізм у зовнішньоекономічній політиці спрямований не стільки на захист внутрішнього ринку країни і вітчизняних виробників від іноземної конкуренції (захисний, внутрішній аспект протекціонізму), скільки на зміцнення позицій і зростання експансії вітчизняного бізнесу за кордоном (протекціонізм, звернений назовні). Ще однією специфічною рисою неопротекціонізму є поява “колективного макрореґіонального протекціонізму”сучасних інтеґраційних, економічних, торгових та інших союзів. Зовнішні прояви неопротекціонізму можна знайти в конфліктності підходів країн до реалізації зовнішньоторговельної політики, розширенні арсеналу засобів неопротекціонізму за рахунок використання порівняно нових і завуальованих нетарифних інструментів. Таким чином, незважаючи на загальну тенденцію до лібералізації сучасної міжнародної торгівлі, характерним стає розширення практики і спектру форм протекціоністської політики у процесі глобалізації економіки. Такий висновок є принциповим в зв’язку з початком масштабних перетворень в державах, що здійснюють системну трансформацію економіки і що відстоюють своє місце на світових ринках.
У п’ятому розділі „Роль протекціонізму і лібералізму у системній трансформації економіки” здійснено дослідження специфіки діалектики взаємозв’язку протекціонізму і лібералізму в зовнішньоекономічній політиці держав в умовах системної трансформації економіки, розкрито сутність та зміст протекціонізму як комплексної економічної політики в умовах системної трансформації.
На підставі наведеного аналізу досвіду низки країн, що здійснювали системну трансформацію економіки, обґрунтовується, що некритичне запозичення концепції “Вашингтонський консенсус”супроводжувалося відомою фетишизацією ринкових систем у західних країнах і прагненням до їх копіювання. У результаті при розробці стратегії реформ домінував телеологічний підхід, орієнтований на досягнення бажаної мети –ринкове господарство як таке. На відміну від історико-генетичного підходу він іґнорував об’єктивні тенденції еволюції соціально-економічної системи, її історичний досвід, національні особливості і потенціал розвитку. У реформуванні більшості країн колишнього СРСР, по суті, реалізувалася модель “корупційного капіталізму”з вираженою рентоорієнтованою поведінкою державних урядовців і могутнім тиском агресивного лобі на процеси ухвалення і реалізації державних рішень. При цьому, перетворення в зовнішньоекономічній сфері мали більш радикальний характер по відношенню до внутрішніх реформ, помітно випереджаючи становлення вітчизняного ринку і не враховуючи належною мірою кризовий стан національної економіки. Наприклад, на початку 1990-х рр. середньоарифметичне і середньозважене значення тарифу з групи оброблених виробів становили в Китаї (1992) 44,9 і 46,5%, відповідно, у Таїланді (1989) –,7 і 42,4%, Бразилії (1991) –,3 і 32,3%. Для Росії, наприклад, аналогічні показники знаходилися на істотно меншому рівні: 8,7 і 10,9% у 1993 р., а для України –,5 і 9,1% у 1994 році.
Доводиться, що для трансформованої економіки світовий ринок і зовнішня торгівля становлять водночас і небезпеку, і можливості. Очевидно, що сьогодні у процесі глобалізації окремо взята країна не може іґнорувати світогосподарські зв’язки, закрити свої ринки для іноземної конкуренції, не брати участі в міжнародному розподілі праці. Прискорене ж приєднання до світової економіки без захисту своєї економіки і підготовлених промислових, фінансових і аграрних стратегій спричиняє не менше втрат. Проблема полягає в тому, щоб підтримувати певний баланс між прихильним становленням до принципів вільної торгівлі і необхідністю підтримки і захисту власного ринку. Рівень зовнішньої відкритості економіки має визначатися, перш за все, на основі оцінки підготовленості основних секторів її виробничого потенціалу до конкуренції на світовому і внутрішньому ринках. Це припускає ретельно вивірене, взаємопов’язане поєднання курсу на лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків з вибірковими протекціоністськими заходами.
У дисертації аргументується положення про те, що в умовах системної трансформації економіки протекціонізм виступає як раціональна форма лібералізму: використання новітніх технологічних досягнень, приваблювання іноземних інвестицій, стимулювання будівництва нових виробництв, що складає зміст політики лібералізму, водночас з цілеспрямованим підвищенням конкурентних переваг вітчизняних виробників і економіки в цілому. У зв’язку з цим авторське розуміння процесів державного реґулювання зовнішньоекономічних зв’язків полягає в підтримці “подвійності”: механізм зовнішніх економічних зв’язків має сполучати в собі стимули для безперешкодного виходу на світовий ринок будь-кому, хто може на ньому працювати, і водночас забезпечувати захист економічних інтересів суспільства, суб’єктів внутрішнього ринку. В умовах системної трансформації зростає актуальність протекціоністської політики завдяки потенційно високим її адаптуючим можливостям в період економічної нестабільності. Надзвичайно актуальним стає використання креативних можливостей протекціонізму спільно з іншими напрямами соціально-економічної політики держави у створенні динамічної змішаної економіки в ході її цілеспрямованого реформування. З іншого боку, відтворювальна сутність протекціонізму, його роль стабілізатора, вбудованого інвестиційного реґулятора “імунної системи”національної економіки, покликаного не тільки захищати її від несприятливих зовнішніх дій, але й у довгостроковому плані підвищувати її здатність самостійно протистояти цим діям, багато в чому задає напрями і характер зв’язків протекціонізму з іншими аспектами економічної політики держави.
У зв’язку з вищезгаданим, політика протекціонізму в умовах системної трансформації перетворюється на комплексну економічну політику, під якою розуміється прагматичне з максимальним ефектом поєднання різних інструментів підтримки вітчизняних виробників на внутрішньому і зовнішньому ринках, і характерними рисами якої виступають: узгодженість інструментів політики на всіх рівнях управління економікою; чітке уявлення про стратегічні і тактичні національні інтереси і мету; довгостроковість горизонтів ухвалення рішень. У розробленій автором схемі серед основних функціональних цілей політики комплексного протекціонізму виділяються три рівні функціональних цілей і четвертий рівень –цілі-засоби їх досягнення (рис. 1).
У шостому розділі „Напрямки удосконалення зовнішньоекономічної стратегії в умовах системної трансформації економіки” –розглянуто суперечності інтеґрації країн із трансформованою економікою у світову економічну систему, концептуальні підходи до оптимізації зовнішньоекономічної стратегії в умовах системної трансформації економіки України.
Одним з основних напрямів інтеґрації країн в умовах системної трансформації у світову економіку об’єктивно є становлення і розвиток, перш за все, їх власної торговельно-економічної співпраці в межах реґіональних інтеграційних об’єднань і вже на цій основі інтеґрація у світову систему торгівлі шляхом поглиблення співпраці з іншими реґіональними угрупованнями, а також вступу у СОТ. Обґрунтовується, що інтеґрація у світову систему торгівлі за допомогою приєднання до СОТ є найважливішим екзогенним чинником, що робить значний вплив на динаміку і стійкість розвитку економіки. Країни, що знаходяться поза СОТ, з одного боку, можуть опинитися на периферії сучасних міжнародних економічних відносин, а із другого –вимушені грати за правилами СОТ, але лише пасивно.
d1
c7
ef
c7
f2
c1
f3
c7 -
c7