Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
28
НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА
АКАДЕМІЇ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ
Греков Євген Анатолійович
УДК 347.787 (477)
АВТОРСЬКЕ ПРАВО НА ТВОРИ АРХІТЕКТУРИ
Спеціальність: 12.00.03 –цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ –
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України.
Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор
Шишка Роман Богданович,
Харківський національний
університет внутрішніх справ,
професор кафедри цивільного
права та процесу
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Майданик Роман Андрійович,
Київський національний університет
ім. Т. Шевченка,
завідувач кафедри цивільного права
кандидат юридичних наук, доцент
Нецька Любов Степанівна
Академія прокуратури України,
доцент кафедри теорії держави і права
Захист відбудеться «__» __________ 2007 р. о ___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.500.01 Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва АПрН України за адресою: 01042, м. Київ, вул. Раєвського, 23-а.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва АПрН України за адресою: 01042, м. Київ, вул. Раєвського, 23-а.
Автореферат розіслано «__» __________ 2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О. В. Безух
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить, що активізація інвестицій у сферу будівництва позитивно впливає на розвиток науки, техніки, культури в широкому значенні цих понять. При цьому у світовому соціально-економічному розвитку країн акценти все більше переміщуються з виробництва у сферу інтелектуальної, творчої діяльності. Реалізація стратегічних пріоритетів економічного та соціального розвитку України щодо забезпечення сталого економічного зростання, утвердження інноваційної моделі розвитку, соціальної переорієнтації економічної політики, створення передумов для набуття Україною членства в Європейському Союзі вимагає вирішення питання щодо впровадження сучасних правових та організаційних механізмів захисту прав на інтелектуальну власність, зокрема на об’єкти авторського права.
Вагоме місце серед усіх творів, які охороняються авторським правом, займають твори архітектури, характерною особливістю яких є гармонійне поєднання в єдиному об’єкті предметів матеріального світу і результатів творчої діяльності. Чинне законодавство, поряд зі встановленням у Цивільному кодексі України та Законі України «Про авторське право і суміжні права» загального рівня регулювання правовідносин щодо створення та використання творів архітектури як об’єктів авторського права, містить також спеціальні правові акти, зокрема Закон України «Про архітектурну діяльність», які визначають правові засади здійснення авторських прав на об’єкти архітектурної діяльності. Проте наявність неузгодженостей та суперечностей між зазначеним загальним і спеціальним рівнем правового регулювання та доктриною авторського права зумовлює існування окремих теоретичних і практичних проблем стосовно творів архітектури.
За сучасних умов нерозв’язаними залишаються проблеми законодавчої дефініції поняття «твір архітектури», існує невизначеність щодо охоронюваних форм втілення цих творів, підходу законодавця до визначення суб’єктів авторських прав на твори архітектури, наявна непослідовність при встановленні змісту окремих особистих немайнових та майнових прав авторів на них, малоефективними видаються способи їх захисту. Зазначені та інші існуючі проблеми авторського права на твори архітектури зумовлюють необхідність проведення відповідного дослідження.
Ступінь наукової розробленості теоретичних і практичних проблем авторського права в галузі архітектурної діяльності в Україні є досить низьким. Здійснені ще у 70–-х рр. XX ст. дисертаційні дослідження Д. Б. Якуб «Вопросы авторского права на произведения архитектуры», Х. А. Пізуке «Правовое регулирование архитектурной деятельности», М. М. Кахадзе «Гражданско-правовое регулирование конкурса в области архитектуры» певною мірою втратили актуальність з огляду на процес приведення авторського законодавства України відповідно до міжнародного законодавства. Протягом останніх років висвітленню зазначених проблем присвячено лише декілька наукових статей дослідника цього напряму Л. П. Тимофієнка.
В Україні відсутні сучасні монографічні роботи з цього питання, а окремі наукові дослідження різних аспектів авторського права лише побічно торкаються проблем авторських прав на твори архітектури та вкрай недостатньо акцентують увагу на проблемах правового регулювання відносин, які виникають у зв’зку зі створенням та використанням даних творів мистецтва. Окремі проблеми авторського права на твори архітектури частково висвітлювались у роботах таких вітчизняних та зарубіжних фахівців, як: Б. С. Антімонов, Ю. Г. Басін, Ю. Л. Бошицький, Ю. Брумштейн, Е. П. Гаврилов, Я. Г. Гевірц, О. М. Гейне, М. В. Гордон, М. Г. Діканський, Р. Дюма, В. О. Калятін, О. В. Макаров, О. М. Мельник, Н. М. Мироненко, О. А. Підопригора, О. О. Підопригора, М. А. Райгородський, О. Д. Святоцький, О. П. Сергеєв, В. І. Серебровський, К. А. Флейшиц, В. І. Харуто, С. А. Чернишова, Р. Б. Шишка, О. О. Штефан, М. А. Шугурова та ін.
У Російській Федерації на монографічному рівні авторське право на твори архітектури було предметом дисертаційного дослідження О. А. Заславського у кандидатській дисертації «Авторское право в области архитектурной деятельности» (2001 р.) та О. М. Люкшина у кандидатській дисертації «Авторское право на произведения архитектуры» (2004 р.). Зазначені дослідження хоча і враховують суспільні перетворення, властиві нашій країні, проте вони мають дещо інше наукове та особливо нормативне підґрунтя, внаслідок чого низка розглянутих проблем потребує перегляду і переосмислення з нових теоретичних позицій.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у межах комплексної цільової програми «Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки» (номер державної реєстрації 0186.0.070867), п. 9.1 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006–рр., а також відповідно до планів роботи кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у вдосконаленні основних теоретичних та нормативних положень цивільно-правового інституту авторського права щодо одного з об’єктів його правової охорони –твору архітектури.
Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дисертаційного дослідження:
–встановити передумови поширення авторсько-правової охорони на твори архітектури, дослідити процес формування авторського права на твори архітектури як окремого правового субінституту, сформулювати його поняття та виявити чинники, які стримують його подальший розвиток;
–визначити основні ознаки твору як об’єкта авторського права, дослідити їх зміст щодо творів архітектури та сформулювати визначення твору архітектури;
–виявити особливості правової категорії «суб’єкт авторського права на твір архітектури»;
–розкрити зміст суб’єктивного авторського права на твір архітектури;
–визначити та охарактеризувати цивільно-правові способи захисту прав авторів творів архітектури та інших правоволодільців від протиправних посягань;
–надати науково обгрунтовані пропозиції стосовно удосконалення положень законодавства про авторське право, окреслити напрями його подальшого розвитку.
Об’єкт дослідження –цивільні правовідносини, що виникають з приводу створення та використання творів архітектури.
Предмет дослідження –поняття твору архітектури як об’єкта авторського права, суб’єктивне авторське право на ці твори і цивільно-правовий захист авторського права на твір архітектури.
Методи дослідження. Для одержання достовірних наукових результатів у дисертаційному дослідженні застосовувалась система загальнонаукових та спеціальних методів пізнання, вибір яких обумовлено особливостями його об’єкта, предмета, мети і завдань. Історико-правовий метод застосовувався під час дослідження генезису авторсько-правової охорони творів архітектури. Застосування формально-логічного методу дало змогу провести логічний, граматичний та морфологічний аналіз чинних правових норм. На підставі поєднання вказаного методу і методу моделювання у дисертації сформульовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення національного авторського законодавства. Крім того, методи граматичного розгляду та тлумачення правових норм сприяли визначенню прогалин та інших недоліків нормативних положень щодо творів архітектури, поданню пропозицій щодо їх удосконалення. У дисертаційному дослідженні використовувався також системний підхід і системно-структурний метод, за допомогою яких було визначено, зокрема, істотні ознаки поняття твору архітектури, досліджено структурну побудову суб’єктивного авторського права на твір архітектури та визначено місце авторсько-правових норм щодо творів архітектури у системі цивільного права України. Аналіз застосовувався у процесі розгляду окремих точок зору стосовно предмета дослідження. Під час розгляду питань цивільно-правових способів захисту авторського права на твори архітектури застосовувався діалектичний метод наукового пізнання правових процесів та явищ, що виявилося, зокрема, у широкому використанні окремих парних категорій діалектики (форма і зміст, суть і явище, структура й елемент, причина і наслідок тощо).
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є монографічним дослідженням теоретичних і практичних проблем функціонування інституту авторського права щодо одного з об’єктів його правової охорони –твору архітектури.
Дослідження обраної тематики дало можливість авторові сформулювати та обґрунтувати низку нових наукових положень і висновків:
Вперше:
–доведено, що в галузі архітектурної діяльності існує єдиний об’єкт авторського права –твір архітектури, а положення цивільного законодавства, які визнають твори архітектури та ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються архітектури, самостійними об’єктами авторського права є такими, що не відповідають доктрині авторського права, де твір визнається нематеріальним продуктом творчої діяльності людини. Це пов’язано з тим, що у разі зміни об’єктивної форми вираження думок автора первісний авторський задум не змінюється, при цьому не виникає новий твір і, як наслідок, новий об’єкт авторського права;
–теоретично обґрунтовано, що твори архітектури як об’єкти авторського права можуть бути втілені виключно в таких об’єктивних формах (причому один твір архітектури може бути втілений в одній або одночасно в кількох із вказаних форм): кресленнях архітектурної частини проекту, зафіксованих у матеріальній або електронній формі; макеті або електронній моделі об’єкта архітектури; об’єкті архітектури (крім малих архітектурних форм);
–доведено необхідність позбавлення авторсько-правової охорони творів архітектури, втілених у малих архітектурних формах, з метою впорядкування системи об’єктів права інтелектуальної власності, а також з метою створення передумов більш ефективної правової охорони прав авторів вказаних об’єктів;
–розкрито зміст ознаки творчого характеру діяльності зі створення твору архітектури, визначено її особливості у порівнянні з аналогічною ознакою інших об’єктів авторсько-правової охорони. Характерною особливістю творчої діяльності зі створення творів архітектури є обов’язкове поєднання у творчому процесі: з одного боку, рішення щодо задоволення визначених утилітарних потреб людини, а з другого –розкриття в архітектурних формах задумів та почуттів автора необхідності якнайточнішого відображення його авторського задуму щодо просторового образу витвору, наповнення цього задуму конкретними елементами та досягнення бажаних пропорцій у їх співвідношенні, що й утворює саме ті особливі риси, які відрізняють цей твір від багатьох інших, подібних йому;
–обґрунтовано, що встановлена нормативними документами презумпція авторства головного архітектора проекту, яка ґрунтується на фактично виконуваних завданнях та обов’язках цього суб’єкта архітектурної діяльності з організації проектного процесу, суперечить загальним вимогам цивільного законодавства щодо підстав виникнення співавторства на твори архітектури, що призводить до протиправного обмеження суб’єктивного права дійсних авторів, і тому потребує виключення;
–визначено зміст особистого немайнового права авторів творів архітектури на фотографування, здійснення відеозйомки відповідного об’єкта архітектури (право автора на доступ до твору архітектури), який полягає у наданні автору (співавторам) можливості фотографування, відеозйомки або отримання електронних даних щодо просторової, планувальної, функціональної організації, зовнішнього вигляду та інтер’єрів об’єкта архітектури або його частини, крім випадків, визначених законом, з метою подальшого використання отриманих матеріалів в особистих цілях та в інших випадках, визначених в законі як випадки правомірного використання твору без згоди автора;
–визначено право автора твору архітектури на участь у подальшій реалізації проекту цього твору як особисте немайнове право автора (співавторів) твору архітектури спрямоване на отримання шляхом особистого ознайомлення достовірної інформації про відповідність архітектурним рішенням, втіленим у створеному ним (ними) творі, робочої документації на будівництво та споруджуваного відповідно до неї об’єкта архітектури.
Удосконалено:
–теоретичні положення щодо можливості виділення певних правових норм у самостійний цивільно-правовий субінститут –субінститут авторського права на твори архітектури;
–легальну дефініцію поняття «твір архітектури» та, на підставі виявлених особливостей ознак твору архітектури як об’єкта авторського права, запропоновано авторське визначення даного поняття: „твір архітектури –це авторський задум щодо просторової, планувальної, функціональної організації, зовнішнього вигляду й інтер’єрів об’єкта архітектури або його частини, створений автором у процесі його творчої діяльності та втілений в одній або в кількох із наступних форм: креслення архітектурної частини проекту, зафіксовані у матеріальній або електронній формі; макет або електронна модель об’єкта архітектури; об’єкт архітектури (крім малих архітектурних форм)”.
Дістало подальший розвиток:
–наукове обґрунтування концепції, що в праві інтелектуальної власності фактично створено передумови для наділення правом на зазначення найменування юридичної особи або фізичної особи-підприємця при використанні твору архітектури, який було створено їх працівником у зв’язку з виконанням трудового договору. Проте ці передумови є відокремленими одна від одної і не утворюють єдиного правового механізму реалізації даного права, у зв’язку з чим запропоновано доповнити чинне законодавство положенням щодо визнання за роботодавцем можливості при використанні службового твору вказувати своє ім’я чи найменування або вимагати такої вказівки;
–теоретичне обґрунтування щодо визначення галузевої приналежності правового інституту авторського нагляду у будівництві. Обґрунтовано, що авторський нагляд –це цивільно-правовий інститут, спрямований на забезпечення оптимальної можливості втілення в матеріалі твору архітектурного мистецтва в точній відповідності з проектом, створеним творчою уявою автора, який дає йому можливість у процесі будівництва вносити необхідні зміни.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:
–у науково-дослідній діяльності. Ці результати доречно використовувати як основу для подальших досліджень цієї проблеми, для розвитку вчення про суміжні до твору архітектури об’єкти права інтелектуальної власності тощо;
–у сфері правотворчості під час реформування та вдосконалення чинного законодавства відповідно до поданих у додатку пропозицій;
–у навчальному процесі під час підготовки відповідних розділів підручників і навчальних посібників з курсу «Цивільне право», спецкурсу «Право інтелектуальної власності» та під час викладання даних дисциплін;
–у правозастосовній діяльності шляхом використання поданих конкретних рекомендацій і пропозицій у практичній діяльності юрисконсультів та адвокатів під час укладення, зміни та розірвання авторських договорів, а також у діяльності судів щодо вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності;
–у виховній сфері. Положення та висновки дисертації можуть бути застосовані в роботі з підвищення рівня правової культури населення і працівників проектних та підрядних організацій, службовців управлінь містобудування та архітектури тощо.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювались на кафедрі цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ. Теоретичні аспекти роботи використовувались автором у процесі викладання навчальних курсів «Цивільне право» та «Цивільний процес». Деякі положення дисертації доповідались автором на: науково-практичній конференції «Проблеми цивільного права та процесу в правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ», присвяченій пам’яті проф. О. А. Пушкіна (м. Харків, Харківський національний університет внутрішніх справ, 21 травня 2005 р.); науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (м. Харків, Харківський національний університет внутрішніх справ, 12 травня 2006 р.); науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного права та процесу», присвяченій пам’яті проф. О. А. Пушкіна (м. Харків, Харківський національний університет внутрішніх справ, 27 травня 2006 р.); науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (м. Харків, Харківський національний університет внутрішніх справ, 25 травня 2007 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми цивільного права та процесу», присвяченій пам’яті проф. О. А. Пушкіна (м. Харків, Харківський національний університет внутрішніх справ, 26 травня 2007 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми здійснення охорони прав учасників цивільних правовідносин» (м. Макіївка, Макіївський економіко-гуманітарний інститут, Харківський національний університет внутрішніх справ, НДІ приватного права і підприємництва АПрН України, 21–22 вересня 2007 р.).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження опубліковано у п’яти наукових статтях у провідних спеціалізованих виданнях України, які включено до переліку фахових видань ВАК України, та в шістьох тезах наукових повідомлень.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (298 джерел) та додатку. Загальний обсяг дисертації становить 208 сторінок, з яких основний зміст –175 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету роботи і завдання, об’єкт і предмет, вказано методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, надано відомості про апробацію результатів дисертації та публікації.
Розділ 1 «Сутність та юридична природа твору архітектури як об’єкта авторського права» складається з двох підрозділів, у яких розкрито процес становлення та тенденції розвитку авторсько-правової охорони твору архітектури як самостійного об’єкта авторського права, проаналізовано теоретичні розробки та нормативні аспекти охороноспроможності даних творів, обґрунтовано авторське доктринальне визначення поняття «твір архітектури».
У підрозділі 1.1 «Становлення правової охорони творів архітектури» розкрито передумови закріплення авторського права на твори архітектури, чинники становлення системи їх правової охорони. Встановлено, що, незважаючи на досить раннє поширення авторсько-правової охорони на твори архітектури, ці об’єкти протягом майже півтора століття не були розвинуті до рівня самостійного об’єкта авторського права. Правова охорона надавалася художнім творам, при цьому твори архітектури визнавалися лише одним із їх проявів, а права авторів проектів, архітектурних, інженерних та інших технічних планів, креслень і малюнків були значно обмежені випадками правомірного використання твору без згоди автора, встановленими у законодавстві. Тільки з набуттям Україною незалежності та формуванням власної системи законодавства було значною мірою враховано найкращі надбання авторсько-правової науки стосовно творів архітектури.
Зроблено загальний висновок, що реформування національного законодавства призвело до кардинального оновлення цивільно-правової доктрини у сфері авторського права: істотно розширено перелік творів, які охороняються авторським правом; змінився рівень правової охорони прав авторів та інших осіб, які правомірно використовують твори тощо.
Обґрунтовано доцільність виділення правових норм стосовно творів архітектури у самостійний цивільно-правовий субінститут –субінститут авторського права на твори архітектури, оскільки нерозривний зв’язок матеріальної та духовної складових у соціальному змісті архітектурної діяльності потребує особливих правових конструкцій відповідних норм. Далі вказується на актуальні проблеми удосконалення авторсько-правової охорони творів архітектури.
У підрозділі 1.2 «Твір архітектури як об’єкт авторського права» визначено основні ознаки твору як об’єкта авторського права, досліджено їх зміст щодо творів архітектури та сформульовано авторське визначення «твір архітектури».
Зокрема, проаналізовано наукові дослідження ознак твору як об’єкта авторського права та особливості їх змісту стосовно творів архітектури у працях О. М. Гейне, Я. Г. Гевірца, М. Г. Діканського, М. М. Кахадзе, О. В. Макарова, Х. А. Пізуке, М. А. Райгородського, Л. П. Тимофієнка, С. А. Чернишової, Д. Б. Якуб. Виявлено доктринальний підхід до визначення специфічних особливостей змісту ознак твору архітектури та характеристики структурних елементів твору, що можуть розглядатися як спеціальні критерії охороноспроможності творів архітектури. Розглянуто пропозицію С. А. Чернишової та О. В. Макарова щодо доцільності виділення як обов’язкових критеріїв охороноспроможності творів архітектури матеріалу твору, його технічних та технологічних характеристик. Обгрунтовано її помилковість з огляду на існуючу теоретичну концепцію виділення «юридично значимих» та «юридично байдужих» елементів об’єкта авторського права.
Констатовано, що підходи правників щодо визначення твору архітектури як об’єкта авторського права передбачають необхідність застосування суб’єктивної складової під час вирішення питання щодо охоронюваності вказаних творів, що не може позитивно впливати на розвиток діяльності у вказаній сфері.
Обґрунтовано зміст суттєвих ознак твору архітектури, зокрема, творчої діяльності автора та об’єктивної форми втілення твору.
Запропоновано визначати ознаку творчої діяльності автора твору архітектури як авторський задум щодо просторової, планувальної, функціональної організації, зовнішнього вигляду й інтер’єрів об’єкта архітектури, створений особою в процесі її самостійної творчої діяльності, що обумовлює його новизну та оригінальність. Обґрунтовано, що характерною особливістю творчого характеру діяльності зі створення творів архітектури є обов’язкове поєднання у творчому процесі: з одного боку, визначених утилітарних потреб людей, тобто забезпечення функціональності будівлі відповідно до цілей її створення, надійність споруди, відповідність вимогам санітарно-побутових умов, протипожежної безпеки, охорони, охорони навколишнього середовища тощо, а з другого –розкриття в архітектурних формах задумів та почуттів автора, необхідності якнайточнішого відображення його авторського задуму щодо просторового образу витвору, наповнення цього задуму конкретними елементами та досягнення бажаних пропорцій у їх співвідношенні, що й утворює саме ті особливі риси, які відрізняють цей твір від багатьох інших, подібних йому.
Наголошується на невідповідності теоретичним розробкам положень чинного законодавства, які визначають два самостійні об’єкти авторського права в галузі архітектурної діяльності: по-перше, твори архітектури, та, по-друге, ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються архітектури. Наведений розподіл суперечить нематеріальній сутності твору, яка визнана та обґрунтована в доктрині авторського права. Зроблено висновок, що єдиним об’єктом авторського права в галузі архітектурної діяльності слід визнавати виключно твір архітектури, оскільки при зміні форми вираження задумів автора первісний авторський задум не змінюється, при цьому не виникає новий твір, і, як наслідок, новий об’єкт авторського права. У цьому випадку відбувається лише відтворення об’єкта авторського права, первісно вираженого у одній формі, в іншу об’єктивну форму.
Обґрунтовано позицію щодо визнання однією з форм втілення творів архітектури креслень саме архітектурної частини проекту об’єкта архітектури, зафіксованих у матеріальній або електронній формі, які відображають авторський задум щодо просторової, планувальної, функціональної організації, зовнішнього вигляду та інтер’єрів об’єкта архітектури або його частини. Невідповідність креслень архітектурної частини проекту вимогам державних нормативних документів з проектування та будівництва виключає можливість авторсько-правової охорони даного творчого результату як твору архітектури.
Невідповідність архітектурної частини проекту умовам завдання на проектування, виданого замовником, або обмеженням архітектурно-планувального завдання, встановленим органами містобудування та архітектури, не позбавляє креслень архітектурної частини проекту авторсько-правової охорони в якості твору архітектури.
Формами втілення твору архітектури пропонується визнати також макет або електронну модель об’єкта архітектури і сам об’єкт архітектури (крім малих архітектурних форм). Аргументовано доцільність позбавлення авторсько-правової охорони творів архітектури, втілених у малих архітектурних формах, з огляду на утилітарне призначення та мінімальні можливості для застосування творчого підходу в процесі створення малих архітектурних форм з метою впорядкування системи об’єктів права інтелектуальної власності, а також створення передумов більш ефективної правової охорони прав авторів вказаних об’єктів.
Автор пропонує закріпити у Законі України «Про авторське право і суміжні права» поняття «твір архітектури» у такій редакції: «твір архітектури –це авторський задум щодо просторової, планувальної, функціональної організації, зовнішнього вигляду й інтер’єрів об’єкта архітектури або його частини, створений автором у процесі його творчої діяльності та втілений в одній або в кількох із наступних форм: креслення архітектурної частини проекту, зафіксовані у матеріальній або електронній формі; макет або електронна модель об’єкта архітектури; об’єкт архітектури (крім малих архітектурних форм)».
У розділі 2 «Права суб’єктів авторського права на твори архітектури», що складається з двох підрозділів, визначено суб’єктів авторського права на твори архітектури, юридичну природу, специфіку та зміст суб’єктивних авторських прав на твори архітектури.
У підрозділі 2.1 «Суб’єкти авторського права на твір архітектури» наведено особливості визначення суб’єктів авторського права в галузі архітектурної діяльності, досліджено правове становище авторів творів архітектури, підстави виникнення співавторства тощо.
Підтримано точку зору, що первинним суб’єктом авторського права на твір архітектури визнається автор твору –виключно фізична особа, творчою діяльністю якої створено даний твір, та наголошено на необхідності уточнення положень Закону України «Про архітектурну діяльність» щодо визначення автора твору архітектури. Зроблено висновок про те, що відсутність у автора архітектурної освіти, а також ліцензії на проектні роботи, з огляду на авторське законодавство, не є обмеженням для творчої самореалізації особистості в архітектурному мистецтві, тобто для створення твору архітектури, втіленого в будь-якій формі, зокрема в архітектурній частині проекту, і для визнання за автором цього твору повного обсягу авторських правомочностей.
Уточнено умови виникнення співавторства та вирішено спірне питання щодо існування в законодавстві імперативної норми про визнання автором або співавтором проекту головного архітектора проекту (ГАП) незалежно від наявності його творчого внеску. Наголошено, що законодавець в порушення авторсько-правових норм безпідставно встановив презумпцію авторства головного архітектора проекту, яка ґрунтується на фактично виконуваних завданнях та обов’язках цього суб’єкта архітектурної діяльності з організації проектного процесу, що є неприпустимим і потребує негайного виправлення.
Підрозділ 2.2 «Зміст суб’єктивного авторського права на твір архітектури» присвячено розгляду суб’єктивних прав автора твору архітектури, особливостей їх виникнення, існування та здійснення відносно архітектурних творів.
Дисертантом проведено аналіз кожної з особистих правомочностей, наданих автору твору архітектури, визначено зміст права авторства на твір архітектури як юридично забезпечену можливість особи бути автором твору архітектури, втіленого у будь-якій визначеній законом формі, можливість вимагати визнання цього факту іншими особами та обов’язок всіх і кожного утримуватися від порушення даної правомочності автора. З правом авторства тісно пов’язане право на авторське ім’я, що дає змогу автору: по-перше, вимагати зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору, якщо це практично можливо; по-друге, забороняти зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору, і, по-третє, обирати псевдонім у зв’язку з використанням твору. Зазначено, що найбільш повно автор твору архітектури має можливість реалізувати всі правомочності, які включені до права на авторське ім’я, стосовно його творів у формі моделей або макетів об’єктів архітектури, які не будуть у подальшому відтворені у вигляді архітектурних проектів та/або об’єктів архітектури.
Дисертант наголосив на помилковості підходу законодавця до визначення права авторства на твір архітектури в Законі України «Про архітектурну діяльність», що полягає у неприпустимому поєднанні елементів змісту двох окремих правових категорій (права авторства та права на авторське ім’я) та необхідності внесення змін до п. 2 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про архітектурну діяльність», виклавши його в такій редакції: «право вимагати зазначення належним чином свого імені на творі архітектури, втіленому в формі об’єкта архітектури, якщо це практично можливо».
Проаналізовано запропоновані М. А. Райгородським та Ю. Г. Басіним положення щодо обов’язковості визнання права «на ім’я» за проектною організацією, за дорученням якої або в якій ці проекти розроблялися, та наводяться існуючі в чинному законодавстві передумови для визнання даного права. Зміст даної правомочності визначено дисертантом як можливість юридичної особи та/або фізичної особи –підприємця при будь-якому використанні твору архітектури, який було створено їх працівником у зв’язку з виконанням трудового договору, зазначати своє ім’я чи найменування або вимагати такої вказівки.
Досліджено дискусійне питання щодо змісту та правової природи права авторів творів архітектури на фотографування, здійснення відеозйомки відповідного об’єкта архітектури як об’єкта авторського права. Зазначене право є відносною «новелою» авторського законодавства в галузі архітектурної діяльності, яка не стабілізувалася у чинному законодавстві, що й спричиняє певні проблеми теоретичного та практичного характеру. Дисертант запропонував авторське визначення зазначеного права.
Дисертант значну увагу приділяє дослідженню проблем змісту та правової природи права авторів на участь у подальшій реалізації проекту твору архітектури. Зокрема, наголошено на існуванні властивих даному праву ознак, що не співвідносяться з його майновою природою, та підтримано позицію В. О. Калятіна щодо необхідності позбавлення його майнової природи і визначення законом серед інших особистих прав автора твору архітектури. При цьому формулюється зміст даного права та його визначення.
У роботі проаналізовано існуючі в літературі пропозиції щодо необхідності доповнення в інтересах суспільства встановлених законом випадків вільного використання творів можливістю вільного використання творів мистецтва, зокрема, творів архітектури, постійно розташованих у місцях, відкритих для вільного відвідування. Дисертант зробив загальний висновок про те, що розширення переліку випадків вільного використання творів архітектури, якщо вони постійно розташовані в місцях, відкритих для вільного відвідування, є недоцільним, оскільки: по-перше, обмеження таким чином авторських майнових прав осіб фактично зводить нанівець дію стимулюючої функції цих прав для авторів творів архітектури у зв’язку з тим, що основна мета архітектурної діяльності полягає у створенні архітектурного об’єкта, тобто будинку або споруди, і в більшості випадків визнані з точки зору архітектурного мистецтва об’єкти знаходяться в місцях, відкритих для вільного відвідування; по-друге, дозвіл на вільне використання творів, які постійно розташовані в місцях, відкритих для вільного відвідування, автоматично спричинить тривалі дискусії щодо нормативного визначення таких місць та поняття «постійне розташування»; по-третє, чинне авторське законодавство України повною мірою враховує інтереси суспільства шляхом надання можливостей відтворення творів з навчальною або інформаційною метою та в особистих цілях.
У розділі 3 «Цивільно-правовий захист авторського права на твори архітектури», який складається з двох підрозділів, досліджено теоретичні проблеми цивільно-правових способів захисту авторських прав на твори архітектури та практичні аспекти їх застосування.
Підрозділ 3.1 «Цивільно-правові способи захисту авторського права на твори архітектури» присвячено аналізу способів захисту авторських прав на твори архітектури з точки зору їх застосовності та ефективності для поновлення порушених прав. У роботі розглянуто поняття захисту авторських прав, визначені суб’єкти права на захист.
Найважливіше значення для відновлення порушених авторських прав на твори архітектури мають компенсаційні способи захисту (відшкодування збитків, виплата компенсації, відшкодування моральної шкоди), оскільки вони найбільшою мірою здатні компенсувати заподіяні втрати. Обґрунтовано правовідновлюючу природу інституту компенсації і визначено обставини, які впливають на її розмір. Також визначено елементи, які слід враховувати у випадках обчислення розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної порушенням авторського права на твори архітектури: складність процесу створення архітектурного твору, глибина його творчого й інтелектуального потенціалу, втіленого у творі, зміни способу життя і діяльності автора, пов’язані із заподіянням шкоди діловій репутації, рівень оцінки діяльності позивача як архітектора й автора архітектурних творів.
Розглянуто можливості практичного застосування щодо творів архітектури положень п. 3, 4 ст. 432 ЦК України та ч. 4 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» щодо можливості прийняття судом рішення про вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів та/або вилучення з цивільного обороту матеріалів і знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності. Наголошено, що можливість та ефективність застосування даного способу захисту авторських прав на твори архітектури, контрафактні примірники яких втілені у формі креслень архітектурної частини проекту, макету та електронної моделі, не викликає жодних сумнівів. Але постає питання щодо доцільності його застосування до контрафактних примірників творів архітектури, втілених у формі будівель та споруд, у зв’язку з тим, що практична реалізація даної правової норми може призвести до зловживань з метою заволодіння об’єктами, які мають значну матеріальну цінність, в багатьох випадках не співвідносну зі шкодою, заподіяною внаслідок порушення авторського права. Автор обґрунтував необхідність внесення доповнень до законодавства з метою виключення можливості винесення судом рішення про вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів архітектури, втілених у формі архітектурних об’єктів, та/або вилучення з цивільного обороту матеріалів і знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення даних примірників.
Підрозділ 3.2 «Авторський нагляд в будівництві як елемент охорони та захисту авторського права на твори архітектури» містить результати дослідження загальних теоретичних положень щодо правового інституту авторського нагляду в будівництві та обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення порядку його здійснення з метою підвищення охоронного та захисного ефекту щодо авторських прав на твори архітектури.
Дисертант обґрунтував, що авторський нагляд –це цивільно-правовий інститут, спрямований на забезпечення оптимальної можливості втілення в матеріалі твору архітектурного мистецтва, в точній відповідності з проектом, створеним у результаті творчої діяльності автора, який дає йому можливість у процесі будівництва вносити необхідні зміни. Цей інститут є комплексним правовим інститутом, що поєднує в собі норми, спрямовані як на попередження порушення прав авторів творів архітектури в процесі спорудження об’єктів, так і на припинення порушень та поновлення порушених прав шляхом застосування притаманних даному інституту способів захисту.
Автор наголошує на необхідності приведення у відповідність з нормами авторського права положень законодавства, які встановлюють порядок внесення змін до проектної документації у процесі здійснення проведення авторського нагляду, оскільки чинними нормативними положеннями передбачається можливість внесення змін до проекту будівництва без узгодження з авторами даного проекту, що є прямим порушенням їх права на використання твору, передбаченого ст. 440, 441 ЦК України.
Звернено увагу, що відсутність чітких нормативних положень щодо визначення місця договору на проведення авторського нагляду в системі договірного права України є стримуючим чинником для повної реалізації та дієвості способів захисту авторського права, які існують у межах даного правового інституту, що обумовлює необхідність вирішення на науковому та законодавчому рівні проблеми з розвитку правових положень щодо договірного регулювання відносин, які виникають під час здійснення авторського нагляду.
У висновках констатуються основні результати дисертаційного дослідження, отримані науково-теоретичні положення, практичні рекомендації та пропозиції, спрямовані на досягнення поставленої мети, зокрема:
1. Специфіка суспільних відносин зі створення та використання творів архітектури, врегульованих національним авторським правом, надає можливість виділення певних норм у самостійний цивільно-правовий субінститут –субінститут авторського права на твори архітектури. Така специфічність утворюється через нерозривний зв’язок матеріальної і духовної складових у соціальному змісті архітектурної діяльності, що знаходить своє відображення в особливих правових конструкціях відповідних норм. Саме система правових норм, яка утворює субінститут авторського права на твори архітектури, є нормативною основою виникнення, зміни і припинення конкретних правовідносин у зазначеній сфері. Вона характеризується балансом приватних та публічних інтересів, де перші представляють свободу творчості, а другі –імперативні вимоги до її наслідків та, зокрема, безпеки промислового та цивільного будівництва.
2. Автор твору архітектури –це виключно фізична особа, творчою діяльністю якої створено цей твір, що обґрунтовується виключними можливостями людини до творчого мислення. Архітектурне рішення може створити тільки особистість, привнісши в нього свою індивідуальність. Тому положення ч. 3 ст. 29 Закону України «Про архітектурну діяльність», які встановлюють, що автором (співавторами) визнається особа (особи), творчою працею якої (яких) створено об’єкт авторського права, без вказання на можливість визнання автором виключно фізичної особи потребують уточнення.
3. Встановлена нормативними документами презумпція авторства головного архітектора проекту, яка ґрунтується на фактично виконуваних завданнях та обов’язках цього суб’єкта архітектурної діяльності з організації проектного процесу, суперечить загальним вимогам цивільного законодавства щодо підстав виникнення співавторства на твори архітектури, що призводить до протиправного обмеження суб’єктивного права дійсних авторів, і тому потребує виключення.
4. Визначено, що право доступу автора до твору архітектури –це особисте немайнове право автора (співавторів) твору архітектури, що здійснюється особисто або за допомогою інших осіб, на безоплатній основі і включає в себе можливості фотографування, відеозйомки або отримання електронних даних щодо просторової, планувальної, функціональної організації, зовнішнього вигляду та інтер’єрів об’єкта архітектури або його частини, крім випадків, визначених законом, з метою подальшого використання отриманих матеріалів в особистих цілях та в інших випадках, визначених у законі як випадки правомірного використання твору без згоди автора.
5. Право на участь автора твору архітектури, втіленого у формі моделі, макета та/або архітектурного проекту об’єкта архітектури, в діяльності з практичної реалізації цих творів в інших передбачених законом формах має визначатися в законодавстві як особисте немайнове право автора (співавторів) твору архітектури, спрямоване на отримання шляхом особистого ознайомлення достовірної інформації про відповідність архітектурним рішенням, втіленим у створеному ним (ними) творі, робочої документації на будівництво та споруджуваного відповідно до неї об’єкта архітектури. Такий зміст даного права надасть автору реальну можливість здійснювати особисте супроводження етапу втілення свого задуму в архітектурному об’єкті незалежно від умов договорів про передачу прав інтелектуальної власності, що особливо актуально у випадку створення твору на замовлення або у зв’язку з виконанням умов трудового договору.
6. Обґрунтовано, що доповнення встановлених законом випадків вільного використання творів можливістю вільного використання творів мистецтва, зокрема, творів архітектури, постійно розташованих у місцях, відкритих для вільного відвідування, є недоцільним, оскільки: по-перше, обмеження таким чином авторських майнових прав осіб фактично зводить нанівець дію стимулюючої функції цих прав для авторів творів архітектури у зв’язку з тим, що основна мета архітектурної діяльності полягає у створенні архітектурного об’єкта, тобто будинку або споруди, і в більшості випадків видатні об’єкти знаходяться в місцях, відкритих для вільного відвідування; по-друге, надання правомірності використання творів, які постійно розташовані в місцях, відкритих для вільного відвідування, автоматично спричинить тривалі дискусії щодо нормативного визначення таких місць та поняття терміна постійного розташування; по-третє, чинне авторське законодавство України повною мірою враховує інтереси суспільства шляхом надання можливостей відтворення творів з навчальною або інформаційною метою та в особистих цілях.
7. Доведено необхідність внесення доповнень до п. 3, 4 ст. 432 ЦК України, ч. 4 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» з метою виключення можливості винесення судом рішення про вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів архітектури, втілених у формі архітектурних об’єктів, та/або вилучення з цивільного обороту матеріалів і знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення даних примірників.
8. Обґрунтовано необхідність приведення у відповідність з нормами авторського права положень законодавства, які встановлюють порядок внесення змін до проектної документації у процесі здійснення авторського нагляду, оскільки чинними нормативними положеннями, мається на увазі п. 4.1.4 ДБН А.2.2-4-2003 «Положення про авторський нагляд за будівництвом будинків і споруд», передбачається можливість внесення змін до проекту будівництва без узгодження з авторами даного проекту, що є прямим порушення прав автора, зокрема на недоторканність твору (ст. 438 ЦК України) та на його використання (ст. 440, 441 ЦК України).
Список опублікованих автором праць за темою дисертації:
АНОТАЦІЯ
Греков Є. А. Авторське право на твори архітектури. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 –цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. –Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України. –Київ, 2007.
Дисертація містить комплексний науковий аналіз теоретико-правових проблем щодо визнання, здійснення та охорони авторських прав на твори архітектури. Зокрема, у роботі досліджено передумови виникнення авторського права на твори архітектури як окремого правового субінституту, сформульовано його поняття, подано правову характеристику основних ознак твору, виявлено їх специфіку відповідно до предмета дослідження, на підставі чого запропоновано визначення твору архітектури як об’єкта авторського права.
Визначено поняття суб’єктів авторського права на твори архітектури, досліджено умови виникнення співавторства на ці твори.
У дисертації розкрито юридичну природу та зміст суб’єктивного авторського права на твори архітектури, проаналізовано цивільно-правові способи його захисту, визначено сутність правового інституту авторського нагляду у будівництві як елемент системи охорони та захисту прав авторів творів архітектури.
Розроблено конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення законодавства України у сфері охорони прав інтелектуальної власності на твори архітектури.
Ключові слова: об’єкт авторського права, твір архітектури, суб’єкт авторського права на твір архітектури, суб’єктивне авторське право, способи захисту авторського права, авторський нагляд.
АННОТАЦИЯ
Греков Е. А. Авторское право на произведения архитектуры. –Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 –гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. –Научно-исследовательский институт частного права и предпринимательства Академии правовых наук Украины. –Киев, 2007.
Диссертация посвящена анализу и обоснованию решения теоретико-правовых проблем правового регулирования авторских прав на произведения архитектуры в процессе их возникновения, использования и защиты.
В работе исследуется процесс становления системы правовой охраны произведений архитектуры как объектов авторского права, анализируются существующие теоретические разработки в данном направлении и выделяются факторы, оказывающие негативное влияние на дальнейшее развитие субинститута авторского права на произведения архитектуры.
Осуществлена правовая характеристика признаков охраноспособности произведения архитектуры как объекта авторского права, обоснована их специфика, отличающая эти произведения от смежных объектов авторского права (под смежными произведениями к произведениям архитектуры понимаются результаты органически связанных с архитектурной деятельностью искусств, например, изобразительного, монументального, декоративного искусства, искусства дизайна и т. п.). Предлагается авторское определение понятия «произведение архитектуры» – авторский замысел относительно пространственной, планировочной, функциональной организации, внешнего вида и интерьеров объекта архитектуры или его части, созданный автором в процессе его творческой деятельности и воплощенный в одной или в нескольких из следующих форм: чертеже архитектурной части проекта, зафиксированной в материальной или электронной форме; макете или электронной модели объекта архитектуры; объекте архитектуры (кроме малых архитектурных форм).
Определено понятие субъектов авторского права на произведения архитектуры, исследованы условия возникновения соавторства на эти произведения.
Раскрыто содержание субъективного авторского права на произведения архитектуры и исследована юридическая природа отдельных авторских правомочий. В частности, право автора произведения архитектуры на участие в практической реализации проекта объекта архитектуры рассматривается как личное неимущественное право автора (соавторов) произведения архитектуры, направленное на получение путем личного ознакомления достоверной информации о соответствии архитектурным решениям, воплощенным в созданном им (ими) произведении, рабочей документации на строительство и строящегося в соответствии с ней объекта архитектуры. Предложено законодательно уточнить содержание права автора на осуществление фотографирования и видеосъёмки созданного им произведения архитектуры.
Пронализированы гражданско-правовые способы защиты авторских прав на произведения архитектуры. Исследованы теоретико-правовые проблемы института авторского надзора в строительстве как способа защиты авторского права на произведения архитектуры.
Диссертация содержит конкретные предложения и рекомендации по усовершенствованию законодательства Украины в сфере охраны прав интеллектуальной собственности на произведения архитектуры.
Ключевые слова: объект авторского права, произведение архитектуры, субъект авторского права на произведение архитектуры, субъективное авторское право, способы защиты авторского права, авторский надзор.
THE SUMMARY
Grekov E. A. The copyright to products of architecture. – The Manuscript.
The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of jurisprudence on a speciality 12.00.03 – civil law and civil process; the family right; the international private law. –Scientific research institute of private law and entrepreneurship of Academy of legal sciences of Ukraine. –Kiev, 2007.
The dissertation is devoted to the analysis of the theoretical-legal problems of a recognition, realization and protection of copyrights to products of architecture. In particular, in work preconditions of occurrence of the copyright to products of architecture as separate legal subinstitute are investigated, its concept is formulated, the legal characteristic of the basic attributes of product is given and their specificity according to an object of research on the basis of that definition of product of architecture as object of the copyright is offered is revealed.
In the dissertation, the legal nature and the contents of the subjective copyright to products of architecture is opened, civil-law ways of its protection are analyzed, the essence of legal institute of architectural supervision in construction as element of system of protection and protection of the rights of authors of products of architecture is determined.
Specific proposals and recommendations on improvement of the legislation of Ukraine in sphere of protection of the rights of the intellectual property on products of architecture are developed.
Key words: object of the copyright, product of architecture, the subject of the copyright to product of architecture, the subjective copyright, ways of protection of the copyright, architectural supervision.