Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
На правах рукопису
ПРОНЯКІН Володимир Іванович
УДК 11 + 13 + 1(091)
КУЛЬТУРНО-ОНТОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ
ІСТОРІЇ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ МЕТАФІЗИКИ
Спеціальність 09.00.05 – історія філософії
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук
Дніпропетровськ – 1998
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі філософії Дніпропетровського
державного університету
Науковий консультант - ГНАТЕНКО Петро Іванович
член-кореспондент АПН України,
доктор філософських наук, професор,
завідувач кафедри філософії
Дніпропетровського державного університету
Офіційні опоненти - БИЧКО Ігор Валентинович
доктор філософських наук, професор
кафедри історії філософії
Київського національного університету
Їм. Тараса Шевченка
- ТАБАЧКОВСЬКИЙ Віталій Георгійович
доктор філософських наук, професор,
завідувач відділу філософської антропології
Інституту філософії НАН України
- ШЕВЧЕНКО Володимир Ісакович
доктор філософських наук, професор
завідувач кафедри філософії
Чернігівського державного педагогічного
університету їм. Т.Г.Шевченка
Провідна установа - Національний університет
"Києво-Могилянська Академія"
(м.Киів)
Захист відбудеться " 08 " лютого 1999 р. о 13 годині
на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 03.01.17 при
Дніпропетровському державному університеті за адресою:
320025, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд. 307.
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці
Дніпропетровського державного університету
Автореферат розісланий " 11 " грудня 1998 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради
Кандидат філософських наук, доцент А.Б.Філатов
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження.
У складі філософського знання метафізика посідає виключне місце. Разом із логікою, діалектикою, гносеологією, етикою і т.д. вона складає найважливіший системно-структурний елемент філософії. Цим, однак, її значення не вичерпується. Метафізика є вихідною, первинною основою усякого філософського світовідношення; в її межах встановлюється спрямованість предметних орієнтацій мислення, формулюються провідні світоглядні та методологічні принципи, відпрацьовуються фундаментальні засоби продукування та організаціі знання. Починаючи з античніх часів вона виконує роль аутентичного представника філософії у реаліях духовної культури; адже філософська думка спрямована на рішення вічних, неусуваних проблем, що їх витоки сходять до позачуттєвих, таємних, глибинних підвалин буття.
Таке становище метафізики закріплене інституціонально: в ряді західних країн вона зарахована до дисциплінарного переліку філософських спеціальностей, відображена у рубриках провідних часописів, входить як самостійний тематичний розділ до програм значніших міжнародних конгресів з філософії.
Метафізична тематика складає важливу компоненту вітчизняної філософії; вона міститься у вчених працях викладачів Києво-Могилянської академії; метафізиком за типом та стилем філософування був видатний український мислитель Г.С.Сковорода; метафізика утворює ідейно-теоретичну основу творчості П.Д.Юркевича, філософа глибоко національного і разом з тим - такого, що уособлює у вітчизняній спадщині класичну європейську школу.
Вчення Юркевича знайшло відгук вдячності у творах російських філософів В.С.Соловьйова і Г.Г.Шпета; у ХХ столітті російська релігійна філософія, що успадкувала духовний доробок східного християнства, збагатіла світ плеядою блискучих мислителів-метафізиків: М.О.Бердяєва, С.М.Булгакова, В.В.Зеньковського, І.О.Ілліна, Л.П.Карсавіна, М.О.Лосського, П.О.Флоренського, С.Л.Франка, Л.І.Шестова... Більшість із цих, визнаних в усьому світі, філософів, жили, як звісно, у еміграції. Що стосується "метрополії", то тут справи склалися інакше. За політико-ідеологічними причинами метафізика у Радянському Союзі була "виключена" із розряду філософських дисциплін; відповідно із концептуальними установками марксизму змінилася і трактовка її світоглядних та методологічних функцій; зрештою поняття "метафізика" набуло негативного значення, вважалося синонімом ненауковості та реакційності.
Зараз, коли для мислення не існує політичних та ідеологічних обмежень, коли формується нове поліморфне соціокультурне середовище, виникає потреба відновлення втраченої традиції. Така потреба промовлює про себе тим більш голосніше, чим в більшій мірі Україна прагне стати повноцінною європейською державою; соціокультурні посування постмодернізму рано чи пізно увійдуть у склад ідейно-мотиваційних та змістовних структур суспільної (у тому числі і філософської) свідомості. Репрезентуючи інтегративну, спадкоємну сторону культури, метафізика стане, очевидно, виконувати роль інтелектуальної альтернативи, чи, як сказав би К.Г.Юнг, роль "компенсуючої протилежності", по відношенню до деструктивних імпульсів релятивізму, декадансу та скепсису - тенденцій та явищ, які інтенсивно проступають у ході всякої, у тому числі і сучасної, соціокультурної модернізації. Актуальність обраної теми дисертаційного дослідження визначаеться, таким чином, нагальною потребою відновлення вітчизняної філософськоі думки, повернення її до початкових, першоприродних, тобто метафізичних, витоків. Предметна конкретизація теми - "історія західноєвропейської метафізики" - обумовлена характером самого предмету, адже раціональна (чи "наукова") метафізика - культурно-онтологічний феномен європейського мислення.
Існує, однак, не менш дійова обставина, яка так чи інакше пов'язана із актуальністю замовленої теми. Важливою культурно-онтологічною властивістю метафізики (та її історії) є те, що, як і філософія в цілому, вона втілюється не тільки у текстуальних, але й у соціокультурогенних артефактах; як і філософія в цілому, засобами освіти, виховання, здійснення інтеркультурної комунікації, вона імплантується (у якості константних світоглядних детермінант) у самосвідомість епохи. Метафізичні включення розкривають себе у ціннісних (релігійних і моральних) нормативах, естетичних уподобаннях, правових та політичних ідеях, завдяки чому стає можливою інституціоналізація метафізичних корелятів у реаліях не тільки духовних, але й "соціально-речовинних"; так, політико-правові інституції демократії, плюралізму, консенсусу, що ствердилися у післявоєнній Європі, надійно корелюються із метафізичними установками толерантності, доповнювальності, діалогічності. Неважко бачити, яку високу ступінь актуальності має ця особливість історії метафізики у сучасних, посттоталітарних умовах розвитку України.
Ступінь наукової опрацьованості теми.
Цілком очевидно, що змістовна репрезентативність такої неосяжної теми, як "історія західноєвропейської метафізики", може бути лише частковою, тому в дисертації розглядаються декотрі, хоча і, як вважає дисертант, найбільш суттєві, тобто культурно-онтологічні, її аспекти. Разом із тим, зараз існує не так вже й багато історико-філософських праць, у яких історія метафізики розглядалася б одночасно, по-перше, як цілісно-неподільний процес, розгорнутий в культурно-онтологічному континуумі духовної історії Європи, і по-друге, як процес діяльного втілення інтелектуальної здібності (вкоріненій у архетипічних витоках антропогенезу) апріорного синтетичного судження трансцендентальної рефлексії.
Стан наукової розробленості теми, яка тут пропонується, відкриває перед дослідником історії метафізики перспективу кількох предметних проблематизацій.
Метафізика як метафізика. Тут історія метафізики постає у знятому, підсумковому - з точки зору сучасного знання - результаті усього попереднього шляху, що його здійснила європейська трансцендентально-рефлексивна філософія; культурно-онтологічна складова цього аспекту може бути лише експлікована - в порядку осмислення діяльних мотивацій, які надають метафізиці форму самовпорядкованої світоглядної структури.
Історія метафізики як процес. Це - найбільш традиційний підхід, де розглядаються конкретні метафізичні системи, персоналії, послідовність та зв'язок тих чи інших метафізичних побудувань, хронологія, особливості метафізики певних культурних епох і т.п.
3. Історія метафізики як спосіб її самовизначення у складі філософії, чи ширше - у складі культури; в своєму безпосередньому прояві ця сторона предмету дослідження постає або як індивідуалізований шлях того чи іншого філософа - через рефлексію свого відношення до попередників - до побудування власної версії метафізики, або, в порядку того ж відношення, як шлях до метафізики, що здійснюється філософськими школами, конфесіями, епохами; дослідницький ракурс бачення цього шляху відкривається у перспективі деякої метатеорії, адже предмет постає тут на різних рефлексивних щаблях (сюди входять, наприклад, рефлексія предмету; рефлексія того чи іншого мислителя з приводу історії метафізики; його власне трансцендентально-метафізичне побудування та ін.). Натомість тут найбільш рельєфно проступає хід "перебування" метафізики у процесуальних (історичних) вимірах духовної онтології, насамперед - розгорнутість цього ходу у неперервно-неподільному континуумі культури.
Змістовний план першого підходу ("метафізика як метафізика") розкривається у результатах досліджень, у яких висвітлюються предметно-структурна організація, а також інструментальна (з точки зору вивчення інтелектуальних засобів) і функціональна сторони метафізики.
Ситуація, яка склалася із теоретичною опрацьованістю питання про предмет метафізики, неоднозначна. З одного боку, і традиційна, і сучасна філософія завжди і неодмінно включала у свою тематику запитання: "Що таке метафізика?", вирішуючи його (у тому числі) і у плані розкриття її предмету. Тут можна вказати як на класичні джерела (праці А.Бергсона, М.О.Бердяєва, Ф.Бекона, В.Віндельбанда, Е. фон Гартмана, М.Гайдеггера, Г.Гегеля, Е.Гуссерля, Р.Декарта, Е.Кассірера, Г.Когена, Г.В.Ляйбніца, М.О.Лосського, Х.Ортегі-і-Гассета, Б.Спінози, С.Л.Франка, М.Шелера, П.Д.Юркевича ...), так і на джерела коментаторського характеру (серед авторів: С.Блекбьорн, Г.Гаймсьот, Н.Гудмен, С.Кьорнер, У.Куайн, Х.Патнем, У.Уайтхед, У.Уолш, інші). Навряд чи можливо надати вичерпний (навіть із достатньою мірою обумовленості) перелік без того, аби не включити в нього практично кожного філософуючого. Взагалі було б дивним явищем - за умовою, що усяку науку (рахуючи її історичну частину) не можна уявити поза контекстом самосвідомості свого предмету - відчувати брак джерел та проблематизацій із означеного питання.
Існуе, з іншого боку, значне різноманіття у тумаченні культурно-онтологічноі "означеності" змісту предмета метафізики, а також у тлумаченні характеру антропологічноі мотивації, під впливом якої створюється особливий - трансцендентально-рефлексивний - тип світовідношення, саме той тип, що його когнітивні кореляції формулюють предмет метафізики. Здається, першим мислителем, який звернувся до цього питання з метою його всебічно-теоретичного з'ясування, був І.Кант. Розкриття змістовного складу, структури метафізики він впідпорядковував завданню рішення проблем, що ними пов'язані предметно-епістемні та предметно-рефлексивні аспекти світовідношення. Висуваючи та вирішуючи питання єдності трансцендентальної апперцепції, умов формування апріорних синтетичних суджень, Кант виразно розумів, що їх осмислення повинно здійснюватися у світлі аналізу людських здібностей, які дозволяють конституювати "картину світу" у трансцендентальному вимірі.
В більш повній, всебічно-адекватній формі антропологічно-корелятивний план предмету метафізики одержав ясний вираз лише у філософіі ХХ ст., у зв'язку із виникненням таких дисциплін, як структурна антропологія, психоаналіз, філософська антропологія, феноменологічна герменевтика; в концептуальних параметрах цих дисциплін усяке (у тому числі і когнітивно-раціональне) інтелектуальне утворення експліцитно репрезентуе свій духовно-онтологічний (семіотичний, а саме - прагматико-семантичний, тобто культурологічний) план.
У сучасній літературі здйснені різноманітні підходи до цієї, культурно-антропологічної сторони побудування предмету метафізики та його інтерпретації. Так, Дж.Ніколсон розглядає предметний аспект метафізичного світовідношення як "ілюстрацію буття". Ф.Далмейр включає цей аспект у склад деякої "критичної онтології", яка базується на "конструктивній людській експансії"; суть останньої - у протистоянні "пасивній, реплікативній установці емпірізму". Г.Уїлер досліджує - з метою розкриття структури предмета метафізики - структуру людської рефлексії.
Натомість культурно-онтологічна визначеність предмету метафізики (філософії) частіш за усе відстежується переважно у "знятій" формі - у складі теологічних, структурно-антропологічних, психоаналітичних, соціолінгвістичних, феноменолого-соціологічних, герменевтичних та інших дисциплінарних різновидів сучасного гуманітарного знання. У числі авторів С.Амстердамський, Г.Бергман, М.Бубер, Р.Бубнер, Х.Буркгард, В.Вайшедель, Х.-Г.Гадамер, Д.А.Ділворт, Л.Колаковскі, Л.Ландгребе, С.Моханті, У.Аутвейт, М.Полані, Р.Райнінгер, П.Рікьор, Р.М.Чісхолм, Т.В.Шік, Х.Шмідінгер, К.Г.Юнг та багато інших. Попри принципові розходження у підходах до питання, у підсумку досліджень цих авторів можна побачити певну універсальну концептуалізацію фундаментальних параметрів предмету філософії, яка репрезентована категоріальними константами цілого, доцільного, раціонально-конструктивного, смислозначущого, континуального та ін.
В працях сучасних українських авторів та вчених СНГ (якщо врахувати ретроспективний аспект історико-філософської хронології - вчених колишнього СРСР) також можна вичленити подібні концептуалізації. Наведемо тут С.С.Авєрінцева, Г.С.Батіщева, М.М.Бахтіна, М.О.Булатова, А.К.Бичко, І.В.Бичко, В.С.Горського, Г.А.Заїченка, В.П.Іванова, С.Б.Кримського, А.Н.Лоя, О.Ф.Лосєва, Е.С.Маркаряна, М.В.Поповича, Е.Ю.Соловйова, В.Г.Табачковського, В.І.Шубіна; можна назвати й інших. Якщо ж спробувати надати лаконічно-узагальнююче формулювання, у якому можливо було б знайти деяке принципове узгодження поміж цими (також досить різноплановими) авторами у їхніх поглядах на рішення питання про предмет філософії, то слід звернутися до ємних висловлювань В.І.Шинкарука та О.І.Яценка, котрі підкреслювали, що сутнісну сторону предмета філософії (як теоретичної форми світогляду) складає культура - "знакове втілення продуктивної сили людського духу".
Дослідницький інтерес до інструментальної сторони метафізики зосереджений головним чином у працях, які присвячені аналізу досвіду та рефлексії як основних засобів метафізичного пізнання. Сучасні погляди на характер та способи здійснення дескриптивної "механіки" досвідно-рефлексивної дії надають (схематично) таку теоретичну картину.
Згідно із традицією, досвід звичайно трактують як пізнавальний акт, у процесі якого здійснюеться безпосередня взаємодія суб'єкта з предметом. Розрізнюють зовнішній та внутрішній досвід; першим родом досвіду характеризується інтенціональна спрямованість свідомості до предмету: або натуральному (природному, фізичному), або трансцендентному, позачуттєвому. Внутрішній досвід походить від спрямованості свідомості до своїх власних пізнавальних структур.
Що ж стосуеться рефлексії, то вона має певну схожість із досвідом другого роду: рефлексія - це шлях самосвідомості. Але на відміну від досвіду, який формується на засадах гносеологічного відношення до світу, рефлексія опановує його як буття. Можна сказати ще так: досвід виводить (експлікує) знання із подій попереднього існування, засобами послідовно проведених пізнавальних актів; рефлексія виробляє апріорні висловлювання про дійсність, які прагнуть бути визнаними у якості необхідних. Саме такі висловлювання, вважають сучасні дослідники метафізики, є судженнями вищого ступеня загальності, а саме - онтологічними судженнями (К.Хюбнер); за С.Кьорнером, метафізичні інтелектуальні артефакти, розміщені у виробленому рефлексією категоріальному каркасі, епістемно пріоритетні, мають верховний пізнавальний статус (epistemically supreme).
Наголошуючи на тому, що поміж досвідом та рефлексією є суттєві розбіжності, ці та інші дослідники підкреслюють, що у метафізичному пізнанні вони (тобто досвід та рефлексія) взаємно доповнюють одно одне: суб'єктивність досвіду (його гносеологічний характер) компенсується онтологічністю даних, що їх набуває рефлексія. Ця доповнювальність, власне, і дозволяє метафізиці опановувати предмет людського світовідношення - у єдності гносеологічного та онтологічного аспектів.
Ми не складаємо тут докладного переліку персоналій та проблематизацій - це потребує дуже багато місця. Вкажемо лише на деякі, що з'явилися в останній час, праці, які присвячені вивченню антропологічно-архетипічних основ досвідно-рефлексивних здібностей суб'єкта, а також місця та функцій досвіду і рефлексії у складі філософії; до них відносяться дослідження Г.Бергмана, В.С.Біблера, С.Кьорнера, А.М. Лоя, М.М.Майлза, Т.І.Ойзермана, В.О.Подороги, М.В.Поповича, У.Сігера, Г.Уїлера, Дж.Р.Уотсона, Ю.А.Урманцева, К.Хюбнера, Р.Енда, інших.
Натомість дослідження функцій метафізики утягнено у проблематику більш широкого, аніж тільки пов'язаного із аналізом "інструментальної" сторони метафізичного пізнання, плану. Історія метафізики (починаючи від первинних її витоків) свідчить, що на перше місце тут висувається проблема обгрунтування нею свого власного предмету. Усі завдання метафізики, писав П.Д.Юркевич, сходяться у одній: з'ясувати та зрозуміти наші досвіди таким чином, щоб для розуму був наданий предмет.У цьому висловлюванні виражена "функціональна щільність" завдань, що їх вирішує метафізика: обгрунтування предмету - не тільки мета, але й головна умова самої можливості метафізичного пізнання.
Зазначена проблема має свою давню та напрочуд дивну історію. Її знаковими персонажами є такі мислителі, як Ф.Бекон, Р.Декарт, Г.В.Ляйбніц, Х.Вольф, І.Кант, Г.Гегель, Л.Фейербах, Н.Гартман, В.Дільтей, У.Джемс, К.Г.Юнг, М.Гайдеггер. Проте пред сучасним досліджувачем ця проблема висуває специфічні вимоги. Справа у тому, що дослідницька ретроспекція демонструє: не так вже багато знайдеться філософів, про яких можна було б сказати, що питання про обгрунтування філософії вони розглядають: 1) з функціональної точки зору; 2) надаючи йому культурно-онтологічний вимір. Навіть серед тих мислителів, які тут були зазначені, більшість досліджувала скоріш процес формування метафізичного світовідношення - в цілому та у подробицях, - розглядаючи метафізику (розділ або тип філософії) як один із різновидів цього відношення. Так, В.Дільтей досліджував смислову означеність предмету, яку надає інтерпретація "писемно фіксованих проявів життя", У.Джемс - багатоманіття метафізичних корелятів релігійного досвіду, К.Г.Юнг - культурно-онтологічні проекції містичного, окультного (магічного, алхімічного, астрологічного) тлумачення світу.
В цілому ж сучасний стан питання можна описати таким чином.
Проблема обгрунтування предмету метафізики вкорінена в гносеологічних, онтологічних та психологічних передумовах. З гносеологічної точки зору важливо осмислити предмет як предмет знання (і життя), синтезувати дані досвіду та рефлексії. В онтологічному плані найбільш суттєвим завданням є: показати, а ще краще - довести, що предмет пізнання не є плодом фантазії чи уяви, що він існує реально (у мотиваційному аспекті це пов'язано із численними спробами побудувати онтологічне доведення буття Бога, які мали місце в історії европейської філософії). Не менш важливу роль відіграє психологічний аспект проблеми. Як показав К.Г.Юнг, за наші висловлювання щодо метафізичних предметів відповідальна в першу чергу структура духу. Філософські положення є продуктами певної особистості, яка живе в певному місці і в певний час, отже, ці положення в істотних рисах суб'єктивні. Наші думки складаються із психічних образів, і сам світ існує лише остільки, оскільки ми маємо змогу продукувати картину світу. І якщо світ не одержує форму психічного образу, то його можна вважати практично неіснуючим.
Функція обгрунтування метафізики, таким чином, задається двома (основними) параметрами: потребою людини у аподиктичному знанні і потребою у знанні об'єктивному. Обидві аргументи складають контрапункт бінарної опозиції та реалізуються (через відправлення відповідної функції) у порядку інверсійних актів сублімації та витіснення архетипічних установок світосприйняття. Вимога аподиктичності (досто-вірності) спонукає мислення до залучення всього наявного і можливого методологічного, методичного, інструментального арсеналу; в ряду засобів світорозуміння значне місце посідають віра, ціннісні критерії, переконання, сублімовані установки психічного безсвідомого і т.п.; все це привносить в судження про предмет значну частку суб'єктивізму. Вимога об'єктивності спонукає дію до послідовного принципового цензурування суб'єктивізму (що найчастіш ототожнюється із антропоморфізмом). Метафізика так і виникла - в цьому установочно-компенсаторному "дуалізмі", і вся її їсторія є пошуком відповіді на запитання, яким чином артфакти когнітивної інтроспекції (внутрішнього досвіду, рефлексії) можуть бути визаними у якості об'єктивного (онтологічно мислимого) змісту.
Оскільки мотив "обгрунтування” лунає на протязі всієї історії европейської філософії, остільки і в дисертації він посідає відповідне становище, відображуючись фактично в усіх пропонованих дисертантом проблематизаціях. Природно, що на першому плані у нас стоїть проблема антропологічно-архетипічного походження та цільової спрямованості функції обгрунтування.
Відносно досліджень, у яких функції метафізики розглядаються безпосередньо, треба зауважити, що їх автори найчастіш звертаються до аналізу функцій категоризації та структурного впорядкування предмету знання. Серед цих авторів П.А.Боггарт, Е.Гарріс, М.Дамміт, П. ван Інваген, С.Кьорнер, Н.Малколм, Дж.Мартін, П.Стросон, Р.Райнінгер, Дж.Робертс, Т.Е.Холмскі, А.Шьодінгер, Л.О.Шраг. Цікаво, що доволі часто до функціонального боку метафізики звертають дослідницький зір епістемологічно та натуралістично орієнтовані автори (деякі з них подані у наведеному переліку, слід також назвати Р.Дж.Коллінгвуда та А.Уайтхеда - класиків "епістемної метафізики"). Це, на наш погляд, свідчить про високу евристичну значимість теми. Один з її аспектів - світоглядна кореляція науково-природничого зання як функіональне відправлення архетипічноїі потреби у системно-об'єктивному світорозумінні. (Цей аспект розглядається у дисертації в історико-філософському та культурогенетичному планах). Останнім часом у Європі та США почали видаватися обширні антології з історії та теорії метафізики, у яких містяться праці, так чи інакше висвітлюючі функціональні її аспекти.
Стосовно розглядання функцій метафізики з точки зору їх культурно-онтологічної (культуротворчої, смислозумовлючої) значимості, ми вкажемо на існування досить значного доробку досліджень, що їх провели у 60-80 роки українські філософи в контексті розробки "світоглядних аспектів законів та категорій матеріалістичної діалектики". В цих працях з достатньою мірою визначеності була розкрита діяльно-антропологічна природа, конструктивно-організуюча та культуротворча значимість функцій філософії (вважай: метафізики).
Проблемний план "історія метафізики як процес" представлений у дисертації кількома дослідницькими сторонами.
Перш за все, історія метафізики запроєктована як послідовна розгорнутість історії європейського мислення в парадигмальних фазисах культурно-історичних епох. Джерелами тут, природно, є твори класичної філософської літератури. Характером дослідницьких завдань визначена виборча селекція репрезентативних персоналій. Конкретно розглянуті особливості метафізичних поглядів Арістотеля, Августіна, Аквіната, Ф.Бекона, Д.Локка, Г.Гегеля, І.Канта, П.Д.Юркевича, Е.Кассірера, Е.Гуссерля, М.Гайдеггера, Х.-Г.Гадамера.
Масив праць, присвячених історії раціональної (трансцендентальної) метафізики як особливого типу організації філософського мислення, невичерпний. При такому общирному обсязі та розмаїтті авторських підходів до предмету (тут: історії метафізики) слід, очевидно, виходити із вимог репрезентативності тих підходів та дописувань, в яких европейська метафізична думка постає як певна культурно-онтологічна цілісність, що впорядкована у континуальній єдності предмету (універсуму), цілей (спрямовуючих мислення у напрямку видового, антропологічного самовизначення суб'єкта), засобів (трансцендентальної здібності пізнання) і функцій (про них мова йшла вище).
В цьому плані достатньо репрезентативні авторські версії історії метафізики, що містяться у працях Н.Аббаньяно, Дж.Барнета, А.Бенджаміна, В.Вайшеделя, В.Ваксмана, Г.Гаймсьота, Д.Говарда, В.Джордана, Д.А.Ділворта, Л.Дюпре, В.Крампфа, Г.Мартіна, Дж.Л.Марша, Р.Райнінгера, П.Рікьора, Ф.Ріца, У.Уолша, Дж.Р.Уотсона, Х.Хоннефельдера, Д.В.Хелмліна, Р.Хенкока, Х.М.Шмідінгера, Г.Шрімпфа, Ф. ван Штеебергена, Дж.Шенда.
У ХХ ст. велику роль відіграли некогнітивні версії людського світовідношення, розроблені структурною антропологією, герменевтикою, філософським психоаналізом, деякими різновидами постструктуралізму. Ці версії діяли як фактор смислової доповнювальності, що компенсувала недоліки системної ідентифікації збоку раціонально-об'єктивістьских та редукціоністських світоглядних форм (встановленню ідентичності заважає свідомість невизначеності та неповноти внутрішньо несуперечливих "закінчених систем"). Критицизм у відношенні традиційної метафізики, яким насичені названі версії, складає істотний момент історичної метарефлексії і входить - у якості "буттєвого" (духовно-онтологічного) факту - у соціокультурну реальність постмодерністської Європи. У цій якості він (критицизм) досліджений в дисертації.
Схожа (некогнітивна, культурологічна) версія філософського дискурсу була пропонована у 60-80 роки рядом інтелектуалів-гуманітаріїв колишнього СРСР; Засобами цього дискурсу історико-філософський контекст експлікативно надбудовувався над конструктивними структурами художнього тексту. Представники цього різновиду дискурсу: С.С.Авєрінцев, М.М.Бахтін, Г.Г.Гачев, А.Я.Гуревич, В.П.Іванов, А.С.Канарський, Л.Т.Левчук, Д.С.Ліхачьов, О.Ф.Лосєв, Ю.М.Лотман, деякі інші.Цим авторам вдалося отримати нетривіальні теоретичні результати у галузі смислової реконструкції історико-філософського спадку.
В цілому аналіз структурної динаміки європейської метафізики - у фазисах її виникнення. становлення, в ході здійснення парадигмальних інверсій на шляху до сучасних форм - демонструє духовно-онтологічну (культурно-антропологічну) єдність європейського людства.
Натомість вкажемо, що у дисертації використований багатий фактичний, концептуальний та критичний матеріал, що міститься у історико-філософських працях вітчизняних та зарубіжних вчених (в даному випадку мова йде про дослідників стран СНД): М.О.Булатова, Є.К.Бистрицького, А.К.Бичко, І.В.Бичка, П.І.Гнатенка, В.С.Горського, В.І.Гусєва, Г.І.Заїченка, В.П.Кошарного, С.С.Кошарного, С.Б.Кримського, Ю.В.Кушакова, А.Н.Лоя, В.О.Панфілова, М.В.Поповича, Є.М.Причепія, А.В.Сьомушкіна, В.Г.Табачковського, М.Ф.Тарасенка, А.Тихолаза, О.С.Токовенка, В.І.Шевченка, В.І.Шинкарука, В.І.Шубіна, О.І.Яценка, Т.В.Артєм'євої, В.Ф.Асмуса, В.С.Біблера, О.С.Богомолова, П.П.Гайденко, Л.М.Гумільова, І.П.Ілліна, К.Г.Ісупова, Ю.А.Кімелева, М.А.Кісселя, Г.Г.Майорова, М.К.Мамардашвілі, В.М.Межуєва. Ю.К.Мельвіля, Н.В.Мотрошилової, В.О.Подороги, В.П.Руднєва. В.В.Соколова, Е.Ю.Соловйова, М.М.Трубнікова, С.С.Хоружего, Н.С.Юліної та інших.
Що стосується предметного аспекту "історія метафізики як спосіб її самовизначення", то він найбільш роль рельєфно проступає у програмних працях європейських мислителів, працях, у яких історико-філософська тематика хоча і входить у проблемний план досліджень, але не складає при цьому самоцілі; вона генерує творчий імпульс до формування нових проектів бачення світу. Окрім того, що у таких творах відслідковуються спадкоємні лінії філософської еволюції, вони відзначають собою стани фазових переходів, парадигмальних ступенів, у яких здійснюються ідейні трансформації, і, що особливо важливо - ці твори, як смислові центри тяжіння, концентрують навкруги себе ту саму "вічну" проблематику, над розв'язанням якої на протязі тисячоліть наполегливо працює філософська думка, і яка в кожну нову епоху набуває нових прикмет та окреслень.
У дисертації обрані три флософських твори, що радикальним чином позначилися на історії європейської метафізики ХХ століття, на характері її самовизначення у самосвідомості сучасної культури. Ці три праці: "Логіко-філософський трактат" Л.Вітгенштейна, "Картезіанські медитації" Е.Гуссерля, і твір М.Гайдеггера "Кант і проблема метафізики".
Зважаючи на відзначений вище (посиланням на К.Г.Юнга) суб'єтивно-особистісний характер філософських положень, дисертант разом із тим розуміє, що завжди є можливість розглядати їх (рівним чином і філософський твір в цілому) як певну культурно-онтологічну подію, як втілену у тексті духовну предметність. Виділені вище твори презентабельні саме з цієї точки зору, адже у них інтелектуально-діяльним образом здійснена праця рефлективної свідомості, яка демонструє можливості когнітивних проекцій внутрішнього досвіду, праця, що відповідає відправленням функцій метафізики по категоризації змістовної структури та його трансцендентального обгрунтування. Якщо функція категоризаціі вирішує завдання основопокладання сущого та впорядкування його у системну цілісність, то у корелятивному відношенні з цією функцією стоїть і завдання обгрунтування предмету, що складає, як вже згадувалося, головну мету метафізики: знайти необхідну основу для пояснення світу (К.Хюбнер), чи інакше: з'ясувати і зрозуміти наші досвіди чином, щоб для розуму був наданий предмет (П.Д.Юркевич).
Зазначений предметний аспект ("історія метафізики як спосіб її самовизначення") відображений також у русі історичної метарефлексії конкретних метафізичних шкіл, течій, напрямків, у реінтрепретаціях метафізичних "смаків" та схильностей тих чи інших культурно-історичних епох.
Повна тематична структура проблематизацій, у якоі представлені культурно-онтологічні аспекти історії західноєвропейської метафізики, що досліджуються, заявлена у структурі дисертації, у розподілі, розташуванні та назвах глав і параграфів. Загалом ця структура дозволяє ясніше зрозуміти характер мети та основних завдань дисертації.
Мета та завдання дисертації.
Зараз в Україні є небагато праць, які присвячені аналізу евристичних функцій метафізики, розкриттю конструктивноі ролі, котру вона відіграє, складаючи невід'ємну частину системи філософського знання. Заповнення цієї прогалини, за задумом автора, складає головну мету пропонованого дослідження.
Основним науково-теоретичним завданням дисертації є історико-філософська експлікація функціонального самоздійснення метафізики, як воно реалізується в процесі побудування універсалістських онтологій, в процесі досвідно-рефлексивної категоризації дійсності.
У якості категоріальної основи дослідження обрані причинність і часовість. Для такого вибору існує кілька приводів. По-перше, відношення філософів до цих категорій склало фундаментальну світоглядну альтернативу поміж онтологічними, об'єктивістськми та іманентними, суб'єктивістьскими школами. Аналіз цієї альтернативи надає можливість конкретно вивчати процес метафізичноі "обробки" онтологічного предмету як предмету знання. По-друге, причинність і часовість пов'язані функціонально та змістовно - як у онтологічному, так і гносеологічному аспектах; особливості їх взаємодії відображують характер актуалізації буття у знанні і знання у бутті. По-третє, причинність і часовість (у модусах причини та часу) входять у категоріальну структуру не тільки суто метафізичних побудувань; цими категоріями користуються природознавство, натурфілософія, філософія науки; порівняння змістовного складу онтологій, які виробляються метафізичними та натуралістичними пізнавальними засобами плідно з евристичногї точки зору, адже дозволяє осмислити предмет з різних боків. Нарешті, по-четверте, зв'язок причини та часу (причинності та часовості) утворює важливу ланку взаємодії поміж досвідом та рефлексією; виникає, таким чином, можливість висунути завдання дослідити предмет як предмет деякої метатеорії, тобто осмислити досвід та рефлексію у аспекті Їх причинно-часового сполучення, а причинність та часовість - як предметно-онтологічні та логіко-гносеологічні артефакти досвідно-рефлексивного "оречевлення" знання.
Універсальним науково-пізнавальним завданням, що надає дисертації модальність історико-філософського дослідження, є: простежити, які інверсії здійснюються у змістовних структурах онтологій, що їх вироблює самосвідомість відмінних поміж собою культурно-історичних епох.
Відносно самостійне дослідницьке завдання складає порівняльний аналіз особливостей західноєвропейської та вітчизняної метафізики.
Об'єкт та предмет дисертації.
Об'єктом дисертації є основоположні тенденції виникнення, становлення та історичного самоздійснення європейської трансцендентально-раціоналістичної філософської думки.
Предмет дисертації - культурно-антропологічні витоки і духовно-онтологічний зміст раціональної метафізики як специфічно європейського типу філософського мислення.
Джерела і методи дослідження.
Теоретико-методологічну основу дисертації складає історичний спадок европейськї метафізичної думки, а також фактологічний, концептуальний та критичний матеріал, що міститься у працях сучасних вітчизняних та зарубіжних істориків філософії.
Конкретна методика дослідження зорієнтована на виявлення сутнісних аспектів самовизначення метафізики у складі філософського знання, і ширше - у складі певних культурно-історичних епох, - як воно (самовизначення) здійснюється в інтертекстуальному співвіднесенні філософських поглядів конкретних мислителів, а також ідейних домінант тих чи інших філософських шкіл, течій, традицій.
Предметно-концептуальний аналіз змісту історико-філософського процесу здійснювався із застосуванням дискурсивних підходів структурної антропології, феноменології та філософської герменевтики.
При порівнянні темпоральних та смислових особливостей філософських ідей (у специфічному виразі поглядів окремих мислителів, теоретичних нахилів, що притаманні різним культурно-історичним епохам, філософським школам, течіям і т.п.) дисертантом застосовувався компаративний підхід, який дозволяє ідентифікувати ці особливості у доповнювальному (полісемантичному) континуальному вимірі - єдності (цілісності) європейської трансценденталістської філософії.
Наукова новизна та головні результати дослідження.
Наукова новизна дисертаційного дослідження обумовлена вибором теми, яка ще не одержала в Україні системного висвітлення, змістом цілей і науково-теретичних завдань дисертації. Підсумком здійснення задуму стала розроблена дисертантом оригінальна концепція історико-філософського дослідження, яка дозволяє розглянути історико- філософський процес у континуальній цілісній єдності. Стратегічна спрямованість цієї концепції, що визначає системність наукових результатів, задається методологією вивчення історії філософії у смислових дефініціях онтології культури. Такий підхід відзначається універсальністю, він надає змогу осмислити історію філософії як процес, відкритий у напрямі видової (антропологічної) ідентифікації людини. У цієї ж відкритості осмислена і історія філософії як специфічний вид філософського дискурсу: самопізнання філософії служить засобом її самоствердження у духовній культурі. Конкретно у праці досліджені культурно-антропологічні (духовно-онтологічні) аспекти історії західноєвропейської метафізики. Вперше ця історія представлена як цілісній універсум духу, що становиться: у витоках метафізичної думки, у фазисах її парадигмальних інверсій, які здійснювалися на тлі зміни культурно-історичних епох, у сучасних формах, які відповідають культурним запитам постнекласичної Європи. Концептуальная версія історії метафізики, що її пропонує дисертант, дозволяє переглянути традиційні, сталі оцінкі і характеристики найбільш значних її персонажів та репрезентативних систем (таких, як томізм, кантіанство, гусссерліанство і т.д.), а також надає можливість виявити елементи метафізичних ментальних інтерполяцій у складі філософських вчень, які за звичаєм тлумачаться як неметафізичні (вчення Локка, деякі різновиди натурфілософії, філософії мови та ін.).
На основі всебічного аналізу структурної і функціональної динаміки як процесу показано, що раціональна (трансцендентальна) метафізика є специфічним, притаманним європейській формі самосвідомості культури, засобом організації філософського мислення, і у цій якості вона виступає як інтелектуально-діяльне втілення антропологічної здатності мислити світ у раціонально-конструктивних, доцільно-гармонійних параметрах устрою.
У рамках розробленої концепції одержані науково-теоретичні результати, які конкретизують головний дослідницький висновок:
- вивчення філософії в її історичних витоках свідчить, що філософія народжується у відповідь на потребу у метафізичній рефлексії людської світоприсутності і тому є неусуваною культуросоціогенною складовою. Філософія була б неможлива, коли б свідомість споконвічно, за походженням не володіло здатністю опановувати світ не тільки у його наявній даності, але й у категоріях сутнісного порядку, здатністю споглядати розумом, бачити не тільки речі, але й також їхні принципи, смисли;
- оволодіваючи світом за допомогою власних засобів, постійно знаходячись у процесі становлення, філософська свідомість конституює його (світ) як категоріальну онтологічну структуру; ця структура формується на базі медитативної експлікації системостворюючих принципів впорядкованості та досконалості: система впорядкованості будується на принципі детермінізму, система досконалості - на принципі телеологізму. У процесі конституювання онтологій виявляється, що мислення не може задовольнитися апостеріорними даними про буття; зовнішній досвід речі не може пояснити принцип речі.Тому відносну повноту знання про світ мислення досягає засобами рефлексії, переходячи від "фізики" до "метафізики;
- метафізичне світорозуміння забезпечується раціонально-рефлексивною дією амбівалентних архетипічних інтенцій людини як "метафізичної істоти". Ці інтенції базуються на двох альтернативних, але взаємно доповнюючих одна одну, інтелектуальних мотиваціях. Перша з них зрушує мислення до розуміння світу як доцільно улаштованої гармонійної цілісності. Друга мотивація налагоджує інтелект на ретельне осмислення предмету в усіх (наскільки можливо) його деталях, фрагментаціях і вимагає від розуму аналітичності, доведеної вірогідності, логіко-дискурсивної послідовності і однозначності у судженнях про предмет. Обидві ці мотивації спрямовані (у кінцевому рахунку) на пошук конструктивних начал у предметі, на осмислення логіки його побудови;
- галузь метафізики - це галузь належного, що відкрита рефлексивно-когнітивною проекцією розуму; натомість її можна прозирати у креативних актуалізаціях намірів, бажань, інтуїтивних інтенцій людини. Дисертантом показано, що в цієї орієнтації на належне містяться не тільки іманентні переваги метафізики, але й нею мотивується свідомість внутрішньої неповноти, що потребує компенсаторної доповнювальності зі сторони людської потреби у аподиктичності, вірогідності, витривалому у перевірці на істинність, знанні; ця потреба також сходить до першоприродних (архетипічних) витоків: її задовільнення забезпечує умови антропогенної аутентичності (символізуючи ідентичність людської світоприсутності), - умови, що відповідають вимогам "здорового глузду", прагнення до спрощення, прагматизму і передбаченості результатів раціонально організованої дії;
- в дисертації аргументується, що за своєю антропологічною природою раціональна метафізика (як факт європейської культури) є історично детермінованим утворенням, єдиним у смисловому, ідейному планах і безперервно-неподільним у плані часовому, процесуальному;
- як подійна послідовність пізнавальних форм, що постійно змінюють одна одну, метафізика має специфічні стадії, що відокремлюють один період її еволюції від інших; дисертант прагнув показати, що у зміні цих стадій відображено здійснення предметно-змістовних, структурно-організаційних та цільових (у аспекті конкретики "поточних" завдань, що вирішуються мислителями) метаморфізацій метафізики, при зберіганні одвічно визначених її антропогенною природою мотиваційних, смислоскладаючих і культурно-комунікативних функцій;
- еволюційна динаміка європейської метафізики демонструє також поступове зрушення центрів "метафізичних зацікавлень", інтенціонально-рефлексивних орієнтацій - від питань онтології природи і теології до проблем антропології, культурології, онтології "життєвого світу" людини. Така динаміка зумовлена дією внутрішніх антропогенних факторів: метафізичне мислення тяжіє до екзистенціального бачення предмету, витягує з нього не тільки онтологічні, але й аксіологічні смисли, тобто прагне представити буття як цінність;
- у результаті рух європейської метафізики реалізується у тенденції переходу від трансцендентальної аналітики до трансцендентальної антропології. Ця тенденція мотивується телеологічно: універсальним завданням метафізики є антроподицея.
- у дисертації досліджені взаємно-зустрічні світоглядні кореляції філософського та природничонаукового раціоналізму, показана їх (кореляцій) висока евристична значимість. Доведено, що ці кореляції є ніщо інше, як когнітивний продукт інверсійних актів сублімації та витіснення метафізично мотивованих архетипів світорозуміння. Базисною опозицією, що створює принципову можливість діалога поміж метафізикою та наукою, служить бінарність мислення, яке прагне зобразити світ у категоріях цілісності, впорядкованості, конструктивності, цілеоправданості і т.п., але користується при цьому протилежними засобами бачення світу: метафізика сповідає апріоризм, тлумачить предмет телеологічно, відшукуючи у ньому духовні засади, наука апелює до епістемного об'єктивізму, детермінізму, роздумуючи про світ у категоріях природної причинності;
- екзистенціально-рефлексивний дискурс європейської метафізики відкриває у культурно-історичній проекції статусні (знакові) якості людини як "мовної" істоти: антропологічні константи метафізичної "природи" людини ізоморфні лінгвістичним константам;
- у дисертації показано, що у своєму культурно-онтологічному змісті метафізика постає як смислотворча і ціннісно-аккумулятивна інтелектуальна форма. Секуляризм та аксіологічна нестурбованість мотивів та цілей деяких її історичних різновидів - відносні, вони ототожнюються лише із когнітивно-епістемним складом рефлексивної діяльності мислення, тоді як метафізика як така є проективно-творче оволодіння людським досвідом світу у його екзистенціальних вимірах;
- у дисертації висвітлена постмодерністська, постнекласична фаза культурної історії Європи. Зокрема проаналізована ситуація, коли антропологічно (універсально) мотивоване прагнення до цілісного, всеохоплюючого бачення предмету актуалізується саморефлексією світоглядного плюралізму. При цьому останнім визначається цілісність європейської філософії - саме як західної, європейськи-традиційної. У сучасному західному мисленні спостерігається наявність різноманітних, часто несумісних, альтернативних одна одній теоретичних доктрин, кожна з яких, будучи іманентно несупречливою, потребує установчої, змістовної, інструментальної і т.п. компенсації; кожна з цих доктрин доповнює собою інші і доповнюється ними. Саморефлексія цієї доповнювальності (дуже важливо, що зведення до цілого здіснюється лише семіотично) дозволяє самосвідомості культури експлікувати буття у статусному вимірі "мета", і тим самим зберігати свою філософську ідентичність;
- у дисертації аргументується, що метафізична думка самоздійснюється у континуальній розгорнутості духовної онтології, і це гарантує стійку мотивацію, що просуває людську свідомість до осягнення видової (антропологічної) мети. Зміцненню цієї мотивації сприяє історичне самопізнання метафізики, що втілюється у історико-філософському дискурсі. Проте дисертант підкреслює, що таке самопізнання - у кожному новому етапі самоствердження метафізики у складі культури - кожного разу завершується лише новою перспективою, відкриваючись у новий дослідницький горизонт.
Теоретична і практична значущість дисертації.
Оскільки дисертаційне долідження пов'язане із вивченням фундаментальних - культурно-онтологічних, архетипічних - засад філософії та її їсторичної самосвідомості, остільки його теоретична і практична значущість визначається перш за все новизною і змістом одержаних результатів. Тому його можна розглядати як основу для формування відносно нового - в інтелектуальних умовах сучасної України - трансцендентально-антропологічного підходу до вивчення історії вітчизняної та зарубіжної філософії.
Матеріали дисертаційної роботи можуть також бути використані у якості методологічної та джерелознавчої бази задля розробки учбових курсів для студентів та аспірантів гуманітарних і природничих (перш за все - загальнотеоретичних) спеціальностей, для підготовки курса лекцій з трансценденталістської і антропологічної традицій в історії європейської думки.
Положення і висновки дисертаційного дослідження можуть відіграти певну роль - за умовою відповідної апробації - у справі рішення загальнокультурного завдання, що постає перед сучасною Україною: впроваджуванню мислительного потенціалу нації у європейський та світовий гуманітарний контекст.
Апробація дослідження.
Концепція дисертаційного дослідження обговорювалася на науково-теоретичних семінарах кафедр філософії Державної металургійної академії України (м. Дніпропетровськ) та Дніпропетровського державного університету і отримала позитивну оцінку. Матеріали дисертації, її основнї положення та висновки доповідалися на міжнародних, республіканських, регіональних наукових конференціях, семінарах, симпозиумах та конгресах: "Философия в современном мире" (Дніпропетровськ, 1991) "История эстетической мысли" (Санкт-Петербург, 1991) , "ІІ Саранские Бахтинские чтения "Методология современного гуманитарного знания" (Саранськ, 1991), "Філософія. Культура. Цивілізація" (Львів, 1991), "Философия, язык, культура" (Мінськ, 1991), "Человек - мера всех вещей" (Дніпропетровськ, 1993), "Человек, бытие, культура" (Київ -Переяслав-Хмельницький, 1993), ІІ Філософський конгрес України "Філософія і культура" (Київ, 1995), "Новое понимание философии: проблемы и перспективы" (Москва, 1993), Філософські читання, присв'ячені пам'яті П.Д.Юркевича (Київ, 1996), Міжнародна конференція з проблем античної філософії "Арістотелевські читання" (Маріуполь, 1993, 1996, 1998), "Между физикой и метафизикой: наука и философия" (Санкт-Петербург, 1998) та ін.
Структура дисертації.
Структура дисертації обумовлена предметно-тематичною спрямованістю роботи і характером дослідницьких завдань та цілей. У назвах глав та параграфів відображені культурно-онтологічні аспекти історії західноевропейської метафізики. Дисертація складаеться із вступу, чотирьох глав, заключної частини, приміток та списку використованих джерел.
ГОЛОВНІЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтована актуальність теми дослідження, висвітлена ступінь її науково-теоретичної опрацьованостї, формулюється мета та основні завдання, розкривається теоретична та методологічна основа роботи, показана наукова новизна та головні результати дослідження, розкрито його практичне значення, а також надані відомості про апробацію положень та висновків дисертації.
В першій главі "Культуроантропогенні основи досвіду та рефлексії як категоріальних елементів системи соціальної практики і метафізичного пізнання" проводиться аналіз досвідно-рефлексивних чинників, під впливом яких здійснюється креативна праця філософської свідомості по розробці категоріальної структури світорозуміння. Перший параграф глави "Досвід та рефлексія у античному культуросоціогенезі" присвячений дослідженню процесу виникнення та становлення метафізичного типу філософування. Дисертант доводить, що когнітивні інтенції античної філософії визначили подальший хід розвитку європейської метафізичної думки. Найважливішою обставиною, на погляд дисертанта, стало тут те, що рефлексія античної метафізики розпізнала у сутнісних рисах свій предмет і трансцендувала його у креативно-динамічній проекції онтології культури. Проте культурно-онтологічний зміст цього предмету існує у античну епоху у витісненому вигляді.
Аналіз досвідно-рефлексивних основ античної думки говорить про те, що у історії європейської філософії реалізуються раціональні актуалізації амбівалентних архетипічних інтенцій людини як "метафізичної істоти". Ці інтенції мотивуються двома альтернативними, але взаємно доповнюючими одна одну інтелектуальними потребами. Перша з них орієнтує мислення на розуміння світу як доцільно зорганізованої гармонійної цілісності. Аподиктичність знання досягається тут на основі безумовної довіри до Логосу, універсального творчого початку Буття. Інша, не менш вимоглива потреба, налагоджує інтелект на прискіпливе осмислення предмету у всіх (наскільки можливо) його деталях, елементах і чекає від розуму аналітичності, доказовості, логіко-дискурсивної суворості та однозначності у судженнях про предмет. Доповнювальність цих мотивацій обумовлена тим, що обидві вони спрямовані (у кінцевому рахунку) на пошук конструктивних начал у предметі, на осмислення логіки його устрою.
Потреба у філософії, підкреслює дисертант, виступає антропологічною духовно-онтологічною характеристикою культуросоціогенезу, ця потреба генерує інтенсивну метафізичну рефлексію людської світоприсутності.Філософія взагалі була б неможлива, якщо свідомість людини "від природи" не володіло здатністю освоювати світ, долаючи межі дійсного і можливого досвіду - адже досвід речей не пояснює (у вимірі всезагальності та необхідності) ані суті, ані принципів речей.
Античній метафізиці ми зобов'язані переведенням цієї здатності із віртуального плану свідомості у план актуальний; народжена у дусі античності, філософія вірішувала завдання витіснення архаїчних форм світосприйняття - його архетипи і символи отримували нові, раціонально-діяльні смисли.
У другому параграфі - "Сакральні та раціональні орієнтації середньовічної метафізики" - розглянута взаємодія теологічного та філософського мислення, корелятивні світоглядні експлікати релігійного та науково-теоретичного способів організації знання. Досліджені праці сучасних західних фахівців з історії середньовічної філософії. Головною проблемою, що тут обговорюється, є питання про можливість існування секулярних установок філософського розуму в умовах панування релігіїного (сакрального) світогляду. Дисертант доводить, що прагнення до раціонально організованого світорозуміння істотно впливало на характер та порядок структуризації мислення у середньовічну епоху, у тому числі і на характер та порядок структуризації метафізичного мислення. Саме це знайшло відображення у тому знаменному факті, що в умовах домінування релігійно-сакральних мотивацій сформувалася раціональна метафізика, вільна (відносно вільна) від авторитету Одкровення. З іншого боку, іманентно існуюча, утворююча важливий вимір антропогенезу, інтелігібельно-рефлексивна здатність реалізувалася у досить чітких артикуляціях трансцендентального знання, тобто знання, яке освоює (хоча не завжди послідовно) категоріальну побудову ноуменального світу.
У параграфі розкривається головна, на думку дисертанта, заслуга середньовічної філософії: остання усвідомила та здійснила спробу рішення важливого питання: як можлива метафізика як наука? Даючи таку оцінку, дисертант вказує, що будь-яка метафізика, якщо вона стає культурно-онтологічним фактом, тобто актуалізується у складі самосвідомості, у складі філософії, має своїм дійсним предметом не природну, проте й не трансцендентно-потойбічну онтологію; горизонтом метафізичної рефлексії завжди - від початку і у ході становлення та розвитку філософії - окреслюється предметний абріс онтології культури. Натомість цю онтологію як рефлексивно визначену даність - як предмет, усвідомлений у системному порядку апріорних, тобто маючих значення всезагальності та необхідності онтологічних суджень, - із складу середньовічної філософії можна експлікувати лише ретроспективно, шляхом реконструкції смислового та структурного устрою раціональної метафізики та "наукової" теології.
У другій главі "Предмет метафізики у корелятивному сполученні трансцендентального та апостеріорного" способом історико-філософської реконструкції із застосуванням засобів трансцендентально-антропологічної методології досліджується характер та зміст метафізичного знання як онтологічного предмету. У першому параграфі "Каузальність, темпоральність, індетермінізм як принципи систематизації досвідного та рефлексивного знання" проводиться допис новоєвропейської метафізики, у якій вперше була здійснена спроба підвищити пізнавальний статус когнітивної інтроспекції, тобто перетворити її із гносеологічної форми внутрішнього досвіду у онтологічну форму рефлексивного знання. На погляд дисертанта, вирішальне слово у розв'язанні цього завдання належить Дж.Локку. Досить докладно розглядається філософія Локка; дисертант прагне довести, що сучасна науково-теоретична її реконструкція дозволяє бачити в неї філософські передумови майбутньої антропології. Як вважає дисертант, у Локка прорефлектовано культурно-онтологічне наповнення досвіду, адже інтелектуальні артефакти останнього розглядаються ним у єдності предметно-чуттєвого і духовно-раціонального, об'єктивного і суб'ективного; позиція англійського мислителя містить можливість універсальної "діалектико-метафізичної" онтології (діалектичної за засобами побудови, метафізичної за типом відношення до предмету), де цільове (телеологічне) та причинне (детерміністичне) начала не тільки взаємно протистоять, але й взаємно доповнюють одним інше.
Подальший розвиток європейської філософії здійснівався із все більш глибоким усвідомленням того факту, що саме культура складає істинний предмет, дійсний об'єкт філософської рефлексії. Локкові ми "зобов'язані" тим, що цей предмет був утягнутий у гносеологічний аспект світовідношення. Причинно-часова категоризація процесуальних вимірів предмету пізнання, яку збудував Локк, зв'язує сучасну філософію із корінними, метафізичними витоками пізнання як такового.
Другий параграф другої глави "Німецький класичний ідеалізм: трансценентально-антропологічний проект "завершення" метафізики" присвячений реконструкції процесу формування власне трансцендентально-антропологічної філософії, процесу, у якому європейська думка почала свідомо відшукувати людський смисл у раціонально відбудованих "картинах світу". Головна увага приділяється розглядові гегелівського осмислення категоріального взаємозв”язку у системі "причинність - часовість" та кантіанській спробі побудувати та захистити антроподиційний проект метафізики.
На основі проведеного аналізу дисертант приходить до висновку, що гегелівська філософія є втіленою у системі категорій "авторська" культурна онтологія. Такі загальновизнані риси гегельянства, як панлогізм, панраціоналізм, гіпероб'єктивізм слід вважати наслідком партикулярного погляду на гегелівський спадок. Дисертант висловлює думку, що зміст категорій у системі Гегеля має реконструюватися відповідно тим культурно-історичним детермінантам, які впливали на становлення цього змісту або безпосередньо, або через їх (детермінант) знятість у особливостях тодішнього рівня практики та пізнання. Разом із тим, свідомий світоглядний історизм, який сповідав Гегель, надав йому змогу просунутися у культурно-антропологічну філософську преспективу, залишивші численні забобони та упередження теоретичної свідомості свого часу.
Метафізика Канта розглядається у дисертації у трьох дослідницьких вимірах: у категоріальному конструкті "свободної причинності", у світлі кантіанської самооцінки місця та ролі метафізики у системі філософського знання, у культурно-онтологічній проекції антропологічної природи кантівського апріоризму як специфічного різновиду європейського раціонально-метафізичного мислення.
Дисертант поділяє точку зору тих фахівців (а їх дедалі стає все більше), які вважають, що кантівська критика метафізичного розуму за своїм основним смислом є не запереченням метафізики, а лише "обмеженням розуму сферою можливого досвіду", що кантівський апріоризм - це не тільки гносеологічна, але й онтологічна, точніш - "онто-гносеологічна" теорія. Не буде помилкою вважати, що завдання, яке вирішував Кант, мало на меті не "скасування" метафізики, а навпаки - її обгрунтування. Кант повертав метафізику, що обернулася, завдяки зусиллям натурфілософів, просто мета-фізикою, у її "природний" стан, робив її філософією. Зараз стає все більш ясно, що теоретичний проект Канта, у якому свідомість отримує власний "метапростір", у кінці ХХ століття відкривається найактуальнішими філософськими перспективами.
У дисертації показано, що вчення Канта продовжувало та поглиблювало вкорінене у європейський мислительній традиції прагнення до "онауковлення" змістовних експлікатів світорозуміння. Але цим еволюційно-спадкоємним аспектом значення Канта не вичерпується. Кант фактично здійснив "трансцендентальну революцію" у галузі засобів людського світоспостереження, у визначенні цілей та задач філософії ї науки; натомість ті результати, які були одержані у ході розв'язання цих завдань самим Кантом, - відобразили сутнісні, корінні перетворення, що здійснилися у глибинних, хтонічних пластах европейської культури, зрушили її буттєві, духовно-онтологічні, антропологічні основи. Цими перетвореннями ознаменувався кінцевий, отримавший незворотній характер, культурно-антропологічний прорив європейства із інфантильного стану у стадію зрілості. Із виникненням та ствердженням кантіанства завершується процес витіснення мотиваційної архаїки світорозуміння; доцільна конструктивність універсуму, яка раніш мислилася лише у контексті передбачуваної раціональності, отримала не тільки достатнє, але й необхідне обгрунтування; німецький мислитель остаточно покінчив із невизначеним статусом рефлексії, санкціювавши дискурсивну можливість апріорних синетичних суджень (тобто метафізичних суджень). До Канта ця можливість існувала як невиразно відчутна (витіснена), але "заборонена" цензурою раціоналістичного об'єктивізму мислительна здатність. Кант показав, що ця здатність належить до числа першоприродних, сутнісних властивостей мислення.
Натомість дослідження німецького ідеалізму говорить нам і про інше; метафізика Гегеля і Канта залишається явищем європейським: антропогенно-проективною кореляцією грецького духу. У цьому, на погляд дисертанта, міститься один з головних висновків: як факт європейської культури раціональна метафізика є явищем універсальним, єдиним у смисловому, ідейному плані і неперервно-неподільним у плані часовому, процесуально-спадкоємному.Тому кантівську думку, враховуючи її революційність, все ж слід вважати не початком якогось нового процесу у філософії; вона стала певним підсумком попереднього мислительного шляху, адже довела до логічного завершення багатовіковий пошук предметних основ філософії, а ще точніше - закінчила розробку засобів, за допомогою яких досягається аподиктичність змістовного складу знання про предмет. Із точки зору історії метафізики значення кантіанства полягає у перетворенні метафізики у антропологію (як це показав ще М.Гайдеггер). Освятивши гносеологію аксіологічно навантаженою онтологією, Кант відкрив шлях до самоаналізу рефлексії у проективному вимірі буттєвості як історичності (Dasein), що надає суб'єктові можливість будувати онтологію (предметне знання), концептуалізучи її у категоріальних визначеннях вільного, телеологічно зорієнтованого дискурсу. Але це відкриття - крок, зумовлений усією попередньою історією європейського раціонального мислення.
У третьому параграфі другої глави "Предмет знання у світлі раціонального світорозуміння науки та метафізичної рефлексії" розглянуті світоглядні кореляціїї природничонаукового та філософського раціоналізму. Ці кореляції представлені у декількох планах. По-перше, досліджена архетипічна бінарна основа можливості існування таких кореляцій та їх евристична значущість. По-друге, висвітлена мотиваційна динаміка когнітивно-епістемних (редукціоністських) та апріорно-рефлексивних (унітаристських) факторів здійснення цих кореляцій. Далі (по-третє) розглянуті деякі сучасні інтерпретації когнітивно-раціонального тлумачення "природи" метафізики (зокрема, точка зору У.Уолша), з метою повніше представити значущість та багатомірність питання. Нарешті, у параграфі розглянута проблема, яка також потребує звернення до культурно-антропологічних (архетипічних) витоків науково-раціонального знання. Це проблема амбівалентного відношення науки до антропоморфних елементів у своєму складі, яка пов'язана із суб'єктивним намаганням вчених відтіснити антропоморфні експлікати та об'єктивною неможливістю це зробити. З метою з'ясування причин когнітивної неусуваності антропоморфізму до розгляду залучена концепція синхроністичності, розроблена К.Г.Юнгом.
Дослідження світоглядних кореляцій науки та метафізики здійснено як із застосуванням засобу історичної реконструкції питання, так і безпосередньо, предметним чином. При цьому дисертант звертався як до історичних джерел (спираючись на погляди Ф.Бекона, Г.В.Ляйбніца, І.Канта, С.Л.Франка, Е.Кассірера, М.Планка), так і до праць сучасних фахівців з питань історії європейського раціоналізму та історії науки (зокрема І.Пригожіна, І.Стенгерс, М.К.Мамардашвілі, М.М.Мойсеєва, А.В.Сьомушкіна та ін.). У корелятивній системі взаємодії науки та метафізики розглянута доповнювальність мотиваційних чинників детермінізму та телеологізму, об'єктивізму та апріоризму, редукціонізму та унітаризму, механіцизму та антропологізму тощо.
Головні висновки, що випливають із змісту другої глави дисертації, мають не узагальнюючий, а проективний характер. Дисертант зокрема гадає, що у раціоналістичній думці і надалі зберігатиметься епістемна значущість об'єктивності як основної цінності знання; проте і перед науковою теорією і філософією буде стояти завдання із граничною ретельністю відслідковувати смислову (раціональну та, можливо, символічну) проективну інтелектуальну інерцію антропоморфного гатунку; головним чином це завдання вимагатиме мислительної дбайливості у тій пізнавальній галузі, де здійснюються інтерпретативні процедури, де наука вирішує проблеми систематизації знання, де, у кінцевому рахунку, пізнання продемонструє прагнення звернутися до світоглядної визначеності (тобто прагнення осягнути метафізичні цілі). Головне місце тут посідатиме, певно, не витіснення антропоморфізму, а глибоке, всебічне рефлексивне осмислення того, наскільки "модельний", релятивний, статистичний, аспектний характер науково- теоретичного знання здатний стати репрезентантом універсального, системно-цілісного, конструктивно-впорядкованого і у той же час – об”єктивно-істинного бачення світу.
Третя глава "Метафізичний дискурс культури як екзистенціального цілого" складається з двох параграфів. У першому з них - "Структурна динаміка онтології "життєвого світу"" - досліджені радикальні зміни, що здійснилися у проективному складі онтологічних побудувань європейської філософії у ХХ ст. Головна увага приділена феноменологічній та герменевтичній онтологіям культури. Висвітлені, по-перше, евристичні можливості раціонального мислення в умовах переходу до переважно культурологічного, що використовує структурно-антропологічні та семіотичні методи, типу філософського дискурсу, тобто до так званих некласичних, посткласичних та постнекласичних форм філософування. Показано, що феноменолого-герменевтичний дискурс дозволяє доповнювати об'єктивно сутнісну властивість предмету онтології - екзистенціальну цілісність культури - послідовним суб'єктивним прагненням освоювати його інтегративними пізнавальними засобами.
Розглянуті також конкретні предметно-рефлексивні феноменолого-герменевтичні категоризації (зокрема, часові та причинні категоріальні схеми), у яких дописуеться онтологія життєвого світу і у яких проступають "чисті" фракції предметних визначеностей (тут: часу та причини); мова йде про такі онтології, де зовнішні, "потойбічні" флуктуації - факти буття, що реалізовані у синкретизмі практичної дії та мови- частково редуковані, частково надані опосередковано, через феноменологічну та герменевтичну дескрипцію. Насамперед аналізується гуссерліанський проект побудування феноменологічної версії трансцендентально-антропологічної онтології, вписаний у інтерпретативний концепт інтерсуб'єктивності (цей проект був розроблений Гуссерлем у "Картезіанських Медитаціях"). Дисертант стверджує, що незважаючи на певну змістовну обмеженість, феноменологічна онтологія життєвого світу ("Lebenswelt") надає можливість судити про методологічні потенції культурно-історичної рефлексії в усвідомленні категоріальних структур буття. Є всі підстави вважати, що предмет феноменології концептуалізований, тобто розгорнутий у поняття, у синтез багатоманітного, у філософськи промислений зміст, отже - метафізичний предмет.
У другому параграфі цієї глави - "Предмет метафізики у ідейних альтернативах класичного та посткласичного типів мислення" - досліджується, яким чином перетворення філософської думки у конкретні предметні форми відображує динаміку соціокультурних процесів. Відомо, що іноді таке відображення здійснюється з достатньою мірою безпосередньості, але частіш воно реалізується, проходячи через значні опосередковуючі нашарування. Важливу роль тут відіграють особливості внутрішньої логіки мислення того чи іншого філософа, особливості методики та методології, відмінностей використованих у пізнанні дискурсивних засобів тощо. Отже, аналіз співвідношення загальнокультурних та особистісних факторів, що впливають на хід процесу обгрунтування предмету метафізики, складає для історика філософії значний дослідницький інтерес.
Аналіз зазначеного співвідношення важливий ще й тому, що соціокультурна динаміка співвідноситься у метафізичному предметі не тільки із змінами часових парадигм; багато що залежить і від типу мислення, чи інакше: типу ментальності, обумовленість якого вкорінена у релігійніх, етнонаціональних, мовних та інших чинниках. Проблема полягає тут у тому, що існують, певно, деякі універсальні властивості метафізики як апріорно-рефлексивного бачення світу і деякі партикулярні різновиди інтелектуального дискурсу. А точніше - проблему тут складає осмислення характеру кореляції цих універсальних властивостей та партикулярних різновидів.
Проблема досліджена дисертантом засобом компаративного аналізу. Збоку загальнокультурних факторів розглянуті етнонаціональні, релігійні мотиваційно-рушійні чинники, а також ті, що традиційно відносять до стильових домінант мислення, які на даний конкретний момент часу відіграють вирішальну роль у самосвідомості епохи; збоку індивідуально-особистісних інтелектуально-мотиваційних особливостей мислення, які впливають на зміст і характер філософських ідей, представлені погляди П.Д.Юркевича та Е.Гуссерля. Фактично тут у компаративному полі розташовані питання про те, як співвідноситься у ході становлення філософського знання класичне і некласичне, традиційне і новаційне, релігійне і секулярне, загальнолюдське і національне, транскультурне і культурно-локальне, і яке місце посідає у цьому співвідношенні мислительний внесок філософа, істоти із унікально-неповторним, суто індивідуальним поглядом на речі. Додамо, що філософський доробок Юркевича і Гуссерля розглянутий через сучасний соціокультурний контекст; дисертант приходить до висновку, що їх ідейний спадок складає неокласичну світоглядну альтернативу, компоненту доповнювальності (тобто виступає компенсуючою протилежністю) по відношенню до постмодерністських концептуальних побудувань.
Проведений аналіз підтверджує головний висновок як даної глави, так і усієї дисертації в цілому: за будь-яких умов метафізика залишається продуктом трансцендентально-рефлексивної здатності свідомості, здатності універсального, проективно-перспективного, розгорнутого у спрямованості до усвідомлення людиною своєї антропологічної ідентичності, світорозуміння.
Четверта глава "Метафізика ХХ століття як креативний прояв світоглядного антропологізму" присвячена дослідженню проблем історичного самовизначення метафізики в умовах домінування поліфонійних (плюралістичних) мотиваційних чинників, які утворилися внаслідок переходу європейської думки у посткласичну та постнекласичну стадії свого розвитку. У першому параграфі "До онтології контексту: трансцендентально-антропологічна рефлексія мови як статусної визначеності буттєвого передіснування" розглянуті предметні та методологічні метаморфізації трансцендентально-антропологічного мислення, що були здійснені засобами герменевтичного та семіотичного дискурсів. Дисертант звернув увагу на герменевтичну спробу розташувати у єдиному горизонті рефлексії предмет онтології та метод її конституювання; тут, вважає дисертант, міститься теоретична передумова, що дозволяє отримати результати, які подають надію досягти нарешті мету подолання розриву поміж буттям та мисленням, поміж зовнішнім та внутрішнім досвідом, поміж причинним та телеологічним началами у бутті культури. Добре відомо, що герменевтика визначає у статусі онтологічної даності буттєвий процес діалогічного (культурно-комунікативного) життєздійснювання мови: цей процес - розуміння. Дисертант не поділяє поширені тлумачення концепту розуміння (та й усієї герменевтичної традиції) як нерефлексивного, неметафізичного смислоутворюючого явища. Суть справи виглядає так. Дійсно, з функціональної точки зору розуміння не обов'язково пов'язане із когнітивними (епістемно-рефлексивними) завданнями, що їх вирішує філософія. Але у метафізиці гносеологічний аспект "вторинний", похідний від онтологічного; якщо ще взяти до уваги, що метафізична рефлексія охоплює і аксіологічний зміст предмету (пам'ятаємо, що цей предмет - культура, яку не можна уявити поза аксіологією), імплантуючись при цьому у діалогічний (той, що актуалізується у мові) контекст, то розуміння продемонструє себе як дійсно метафізична функція предметного відношення. Раціональна компонента мислення виступатиме тут не "власною" якістю розуміння як пізнавальної процедури, а умовою її реалізації.
Надалі дисертант зазначає, що певний евристичний потенціал міститься у аналізі мислительного досвіду філософування над креативними проекціями художньо зорганізованого тексту. Цей досвід довгий час (починаючи від німецьких романтиків) набувала не тільки західна, але й східноєвропейська думка. У другій половині ХХ ст. він посів чільне місце у творчому доробку гуманітаріїв колишнього Радянського Союзу. Як наведено у обзорі наукової опрацьованості теми дисертації, автор виділив праці таких вчених, як С.С.Авєрінцев, М.М.Бахтін, А.Я.Гуревич, В.П.Іванов, А.С.Канарський, О.Ф.Лосєв, Л.Т.Левчук, Ю.М.Лотман, деяких інших. Дисертант підкреслює, що хоча названі вчені розрізняються поміж собою за установками, методикою, навіть за світоглядом, їх поєднує наскрізна тема рефлексії, що звернена до інобуття духу, коли останній промовлює про себе через "оречевлення" у поетичному (ширше: художньому) слові. Специфіку інтелектуальної праці по розробці цієї теми дисертант визначив умовним дефінітивним концептом "рефлексія поетики". Більш докладному аналізу у параграфі піддані філософсько-антропологічні погляди М.М.Бахтіна.
В результаті дисертант приходить до таких висновків. У контекстуальних вимірах рефлексії поетики відслідковується послідовне впровадження процедури конституювання неантагоністичних бінарних опозицій світоуявлення, опозицій, що сходять до альтернативних (амбівалентних) установок сакрального та світського, абсолютного та релятивного, універсального та дискретно-локального і т.п. Це означає, що рефлексія поетики як засіб світоспостереження виступає органічним складовим елементом самосвідомості посткласичної європейської культури, для якої характерно відбудування саме такого роду опозицій: у них ця самосвідомість знаходить умови життєзабезпечення. Щодо східноєвропейського варіанту застосування цього засобу, на якому тут звернено увагу, то, за думкою дисертанта, у ньому рельєфно проступає також і традиційна лінія, що веде до сакральних витоків, до ідеї "краси як святості і святості як краси"; узагальнений вираз цієї ідеї належить Вл.Соловйову: "Красота есть ощутительная форма Истины и Добра".
У другому параграфі "Історичне самовизначення європейської метафізики у перспективі видової (космосоціоантропогенної) ідентифікації людини" розглядається процес пошуку сучасною філософією своїх культурогенетичних коренів, процес усвідомлення нею умов існування у теперішній час та хід розробки перспектив на майбутнє (під сучасною філософією дисертант розуміє європейську думку ХХ ст., яка відчула інтенсивний вплив дискретно-розщеплюючих, дисипативних мотиваційних поштовхів збоку деструктивних, декадансних, авангардних, лівоекстремістських та численних інших "контркультурних" інтелектуальних рухів).
Дисертант артикулює думку, що важливою обставиною історії сучасної метафізики є те, що не самі лише інтегративні (які тяжіють до традиції, до універсалізму) течії, але також і ті, що переважно відносяться до редукціоністських (різні школи позитивізму, аналітичної філософії, логіки мови науки та ін.), незважаючи на войовничу антиметафізичну риторику, концептуалізують (хоча найчастіше у порядку переносу) проблематику рефлексивного плану. На це вказують деякі дослідники історії сучасної західної філософії, зазначаючи, що останнім часом спостерігається значний успіх спроб виявлення "імпліцитної метафізики" у тих філософських теоріях, які переважно сприймаються - відповідно із їхнім самовизначенням - як неметафізичні.
У параграфі розглядаються різноманітні версії когнітивних проектів філософії: деякі з них тяжіють до рефлексивного типу дискурсу, натомість інші - до логічного та аналітичного типу. Представлені, зокрема, погляди Дж.Сантаяни, Г.Х. фон Врігта, Г.Кюнга.
Узагальнюючи ситуацію, яка склалася, дисертант робить висновок, що вона й досі виражає амбівалентність європейського засобу раціоналістичної світоглядної ідентифікації: метафізика існує реально, і не у якихось маргінальних формах, на узбіччі філософської культури, а у самому її центрі, інтенсивно впливаючи на формування типів дискурсу; вона оречевлена у фундаментальних, знакових утвореннях культури як такої; але у той же самий час її існування "проблематизоване", немовби обговорюється питання: як існує те, що не може існувати? У дисертації, таким чином, констатується, що із складу мислення неусуваною є не тільки метафізика, але й проблематизація її існування.
Дисертант висловлює думку, що історична доля метафізики найясніше промовлює про себе у програмних творах європейських мислителів; саме у цих творах відслідковуються спадкоємні лінії філософськоі еволюції, вони знаменують собою стани ідейних трансформацій та фазових (парадигмальних) ступенів мислення.Тому у дисертації проводиться спеціальний аналіз трьох репрезентативних - з точки зору самовизначення європейської метафізики у самосвідомості сучасної культури - праць: "Логіко-філософського трактату" Л.Вітгенштейна, "Картезіанських Медитацій" Е.Гуссерля та твору М.Гайдеггера "Кант і проблема метафізики". Проведений аналіз дозволяє дисертанту сформулювати положення про те, що сучасна західна рефлексивна філософія, як завжди, просувається у межах категоріального каркасу, який визначений традицею: очевидно, існують якісь культурно-онтологічні знакові константи, що обмежують, цензурують суб'єктивні інтелектуальні зрушення, заступаючи тим самим дорогу можливому рефлексивному "свавіллю". Що це за константи? Дисертант посилається на думку М.Гайдеггера, згідно якій європейська метафізика вкорінена у константах буття і сущого (на них спирається онтологічна сторона метафізики) та константа обгрунтування (чи основи), до якої спрямована гносеологічна інтенція метафізичної свідомості.
Необхідно також зазначити, що у ході історичного самовизначення метафізики, у програмах її обгрунтування втілюється не тільки проективна кореляція "історичного і сутнісного" (М.Гайдеггер), але й можливість методологічного (у процедурі дискурсу) зняття (доповнювальності, взаємної компенсації) гетерогенності буттєвого і аксіологічного - адже культурна онтологія у кінцевому рахунку є похідна від трансцендентальної антропології. Послідовність просування сучасної метафізичної думки розташована у таких вузлових організаційно-пізнавальних інстанціях: рефлексія трансцендентальної антропології - "фундаментальна онтологія" - обгрунтована ("завершена") метафізика. Саме тут найчіткіше відслідковується непозбутня рефлексивно-проективна спрямованість метафізики як креативного типу світовідношеня, тут стає можливим розгортання зв'язку історичного, сутнісного та антропологічного; у проектах метафізичної свідомості шлях розуму відкривається у перспективу видової мети людини.
Наприкінці глави розглядається специфічний засіб самовизначення філософського знання як знання світоглядно-цілісного, що тяжіє до відбудування універсальних проективно-творчих інтелектуальних програм, який здійснили українські філософи у 60-80 роки нашого століття. Незважаючи на несприятливі ідеологічні та соціальні обставини, вони отримали цінні теоретичні результати, що їх, як вважає дисертант, можна зарахувати у позитивний доробок у загальноєвропейську думку. У світлі діяльно-практичного розуміння філософського світогляду, який сповідали тоді украінські гуманітарії, були розкриті не тільки предметно-змістовні, але й предметно-процесуальні параметри буття (культури) і людського знання як необхідної компоненти цього буття.
У заключній частині дисертації підсумковуються найважливіші результати проведеного дисертаційного дослідження та визначаються деякі перспективні напрями розробки історії західної та вітчизняної філософії у її культурно-онтологічному вимірі.
Результати дослідження викладені у таких наукових працях дисертанта:
Монографія:
Предмет и познавательные средства метафизики. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1997. - 176 с.
Статті та тези доповідей і виступів, опублікованих у журналах та наукових збірниках:
М.Бахтин и А.Тарковский: начала новой рациональности // Тезисы докладов участников ІІ Саранских Бахтинских чтений "М.М.Бахтин и методология современного гуманитарного знания". Саранск: Изд-во Мордовского ун-та, 1991. - С. 113-115.
Культурно-исторические основания плюралистических и интегративных тенденций в западной философии ХХ века // Тезисы Всесоюзн. науч-теорет. конф. "Человек. Мировоззрение. НТП". Киев - Краматорск: Ин-т филос. АН УССР, Краматорский индустр. ин-т. 1991. - С. 56-58.
Социальный детерминизм и культура / Мировоззренческо-аксиологический аспект // Тезисы ХІУ Всесоюзн. теорет. семин. "Мировоззрение и научное познание". Киев - Переяслав-Хмельницкий: Ин-т филос. АН УССР, Переяслав-Хмельницкий филиал Киевского педагогич. ин-та, 1991. - С. 62-64.
Философия в культурно-исторической парадигме постмодернизма // Тезисы докл. и выст. на межрегион. научн.-теорет. конф. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1991. - С. 115-117.
Цивилизация и культура в западноевропейской философии ХХ в. // Тези доп. наук.-практ. конф. "Філософія. Культура. Цивілізація". Львів: Вид-во ЛПІ, 1991. Ч.1. - С. 116-117.
Национальная психология в ранний посттоталитарный период: к динамике мотивационных инверсий этносоциального Сверх-Я // Тезисы научн. конф. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1992. - С. 18-21.
Историзм, рациональность и их антиподы в метафизике ХХ века // Философия как феномен культуры. Сб. научн. тр. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1993. - С. 82-92.
От рефлексии образа к онтологии смысла (Методологические аспекты философии культуры М.М.Бахтина) // Тезисы докл. и выст. на межрегион. научн.-теорет. конф. "Философия и культура в современном мире". Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1993. - С. 8-10.
Эстетика Аристотеля как творческий коррелят биофилии // Тезисы выст. участн. Междунар. конф. по пробл. древнегреч. филос. "УІ Аристотелевские чтения". Мариуполь: Филос. об-во Украины, Мариупольский металлург. ин-т, 1993. - С. 104-106.
Метафизика в постмодернистской парадигме самосознания культуры // Тезисы УП ежегодн. совещ. каф. филос. РАН. М.: Изд-во РАН, 1993. (У співавторстві - Евтушенко Р.А.). - С. 92-94.
Архетипи і символи групової психологічної мотивації // Материалы межрегион. научн.-теорет. конф. "Национальная психология и духовные ценности народа". Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1994. - С. 28-30.
Естествознание и философия: генезис идейных альтернатив. Объективизм и антропологизм в культурно-исторической рефлексии опыта // Вестник Днепропетровского ун-та / История и философия науки и техники. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1994. Вып. 1. - С. 16-24.
Націоналізм, інтернаціоналізм, космополітизм як типи соціокультурної детермінації // Монастирський острів. - 1994. - № 3. - С. 45-65.
П.Д.Юркевич та Е.Гуссерль: два засоби обгрунтування метафізики // Спадщина Памфіла Юркевича: світовий і вітчизняний контекст. Збірник наукових статей. К.: КМ Academia, 1995. - С. 243-259.
Рефлексия и метод в эстетике М.М.Бахтина // Бахтинология: Исследования, переводы, публикации. К столетию рождения М.М.Бахтина (1895-1995). СПб: Алетейя, 1995. (У співавторстві - Евтушенко Р.А.). - С. 43-50.
Западная и отечественная метафизика: сходство и различия // Взаимообогащение культур и научные традиции. М: Форос. 1996. - С. 86-94.
Предмет метафизики в философских воззрениях Аристотеля и П.Д.Юркевича // Тези докл. і вист. на міжнар. конф. "УП Арістотелевські читання". Маріуполь: 1996. (У співавторстві - Евтушенко Р.А.). - С. 32-35.
Опыт и рефлексия в феноменологическом методе Э.Гуссерля // Вісник Дніпропетровського університету / Історія та філософія науки і техніки. Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1996. Вип. 2. - С. 12-20.
Про деякі особливості киівскої філософії 60-х - першої половини 80-х років ХХ століття // Київські обрії. Історико-філософські нариси. К.: Стилос, 1997. - С. 182-193.
Метафизические основания философии и самосознание современной культуры // Философия и культура. Сб. научн. тр. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1997.- С. 117-124.
История западноевропейской метафизики: инверсии когнитивных установок // Вестник Приазовского госуд. технич. ун-та. Мариуполь: Изд-во Приазовск. госуд. технич. ун-та, 1998. Вып. 5. (У співавторстві - Петрушин А.А.). - С. 99-105.
Европейская рациональность в постнеклассическую эпоху: между унитаризмом и редукционизмом // Философский век. Материалы междунар. конф. "Между физикой и метафизикой: Наука и философия". СПб: Центр истории идей РАН, 1998. - С. 311-314.
АНОТАЦІЯ
Пронякін В.І. Культурно-онтологічні аспекти історії західноєвропейської метафізики. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. Дніпропетровський державний університет, 1998. Захищається рукопис дисертації.
Досліджені культурно-антропологічні витоки і духовно-онтологічний зміст раціональної метафізики як специфічно європейського типу філософського мислення. Аргументується, що історичний шлях європейської метафізики здійснюється у русі від онтології природи через філософію об'єктивного духу до трансцендентальної антропології. Дисертант стверджує, що духовно-онтологічне явище раціональної метафізики є свідоцтвом культурно-антропологічної єдності європейського людства.
Ключові слова: метафізичне мислення, раціональність, рефлексія, апріорне знання, трансцендентальна антропологія, європейське людство.
АННОТАЦИЯ
Пронякин В.И. Культурно-онтологические аспекты истории западноевропейской метафизики. Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. Днепропетровский государственный университет, 1998. Защищается рукопись диссертации.
Исследованы культурно-антропологические истоки и духовно-онтологическое содержание рациональной метафизики как специфически европейского типа философского мышления. Аргументируется, что исторический путь европейской метафизики осуществляется в продвижении от онтологии природы через философию объективного духа к трансцендентальной антропологии. Диссертант утверждает, что духовно-онтологическое явление рациональной метафизики есть свидетельство культурно-антропологического единства европейского человечества.
Ключевые слова: метафизическое явление, рациональность, рефлексия, априорное знание, трансцендентальная антропология, европейское человечество.
SUMMARY
Pronyakin V.I. Culture-ontological aspects of Western Europe metaphysics. - The thesis for the scientific degree of Doctor of Philosophy according to speciality 09.00.05 - history of philosophy. Dniepropetrovsk State University, Dniepropetrovsk, 1997. The manuscript of the thesis has been presented for the defence.
The culture-anthropological origins and sense of spiritual ontology in rational metaphysics as specific european type of philosophical thinking are investigated. The author argues that historical way of european metaphysics is a movement from natural ontology across philosophy of objective spirit to transcendental authropology. According to author, the rational metaphysics as a spiritual ontology phenomenon is manifestation of culture-anthropological unity of European humanity.
Key words: metaphysical thinking, rationality, reflection, apriori knowledge, transcendental anthropology, European humanity