Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Форми захисту цивільних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
Поняття правосуддя в цивільних справах.
Джерела цивільного процесуального права. Структура Цпк україни.
Поняття цивільного процесу. Стадії цивільного процесу.
Поняття та класифікація принципів цивільного процесу.
Принцип законності в цивільному процесі.
Принцип усності та безпосередності в цивільному процесі.
Принцип диспозитивності в цивільному процесі.
Принцитп змагальності в цивільному процесі.
Принцип рівноправності сторін в цивільному процесі.
Фіксування судового процесу.
Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин.
Особи,які беруть участь у справі. Їх процесуальні права та обов’язки.
Поняття та види співучасті в цивільному процесі. Процесуальні права та обов’язки співучасників.
Склад суду. Підстави для відводу суддів.
Поняття сторін в цивільному процесі. Права та обов’язки сторін.
Неналежний відповідач та порядок його заміни.
Процесуальне правонаступництво.
Треті особи в цивільному процесі.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору.
Система судів цивільної юрисдикції. Суд як суб’єкт процесуальних правовідносин.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Відмова від позову, визнання позову та мирова угода.
Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
Інші учасники цивільного процесу. Їх процесуальні права та обов’язки.
Процесуальні засоби захисту відповідача проти позову.
Поняття та види судового представництва.
Заочний розгляд справи.
Правові наслідки відкриття провадження у цивільній справі.
Повноваження представника в суді.
Строки у цивільному процесі. Порядок їх продовження та поновлення.
Поняття та види судових витрат.
Цивільна юрисдикція загальних судів.
Поняття і види судових рішень.
Види позовів.
Юрисдикція Конституційного суду України.
Законна сила судового рішення.
Наказне провадження.
Поняття судових доказів, їх класифікація.
Поняття та види підсудності.
Цивільні процесуальні правовідносини (поняття, елементи).
Судові доручення, порядок їх здійснення.
Порядок передачі справи до іншого суду.
Поняття доказування у цивільному процесі.
Предмет доказування.
Факти, що не потребують доказування.
Належність доказів і допустимість засобів доказування.
Поняття позову та його елементи.
Перегляд рішень, ухвал суду, що набрали законної сили, у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами.
Право на звернення до суду. (Поняття, передумови права на пред’явлення позову).
Порядок пред’явлення позову.
Позовна заява, її реквізити.
Правові наслідки подання позовної заяви, яка не відповідає вимогам закону.
Предметна юрисдикція господарського процесу.
Підстави та наслідки відмови у відкритті провадження по справі.
Підстави та наслідки повернення позовної заяви позивачеві.
Загальна характеристика провадження у справі до судового розгляду.
Забезпечення доказів.
Судовий розгляд як стадія цивільного процесу.
Підстави і наслідки відкладення розгляду справи та оголошення перерви.
Підстави і наслідки зупинення провадження в справі.
Підстави і наслідки закриття провадження в справі та залишення заяви без розгляду.
Види проваджень цивільного судочинства.
Вимоги, яким повинно відповідати судове рішення.
Засоби усунення недоліків рішення судом, який його ухвалив.
Окреме провадження в системі цивільного судочинства.
Поворот виконання судових рішень.
Ухвали суду першої інстанції та їх види.
Порядок порушення та розгляду справ у господарському суді.
Загальна характеристика апеляційного провадження.
Повноваження суду апеляційної інстанції.
Загальна характеристика касаційного провадження.
Підстави для скасування судових рішень і касаційному порядку.
Процесуальний порядок розгляду справ в касаційній інстанції.
Повноваження суду касаційної інстанції.
Підстави для скасування рішення суду в апеляційному порядку.
Оскарження ухвал суду першої інстанції.
Розгляд цивільної справи судом апеляційної інстанції.
Докази у господарському процесі.
Органи примусового виконання судових рішень.
Загальна характеристика виконавчого провадження.
Визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів.
Учасники виконавчого провадження, їх права та обов’язки.
Органи і службові особи, які вчиняють нотаріальні дії.
Загальні правила вчинення нотаріальних дій.
Правовий статус і види третейського суду.
Учасники господарського процесу.
1. Форми захисту ЦП і законних інтересів громадян та організацій.
Можна виділити такі основні форми захисту суб’єктивних прав і законних інтересів громадян та організацій: 1)судова – згідно КУ права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності ОДВ, ОМС, посадових та службових осіб. Судочинство здійснюється виключно судом. Делегування функцій судів а також привласнення цих функцій іншими органами або посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Судочинство здійснюється КСУ та судами загальної юрисдикції. 2) самозахист – КУ – кожний має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень та протиправних посягань. 3) суспільна – громадяни мають право звертатися за захистом своїх прав та інтересів в комісії по трудових спорах на підприємствах, у третейські суди, які можуть розглядати спори, що підпадають під їх юрисдикцію. 4) адміністративна – КУ – всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до ОДВ, ОМС, посадовим та службовим особам цих органів, які зобов’язані розглянути звернення і надати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. 5) нотаріальна – майнові та деякі інші угоди громадян можуть посвідчуватися нотаріусом. Нотаріуси здійснюють заходи по збереженню спадкового майна, здійснюють огляд копій первісних документів, засвідчують факт знаходження громадянина в певному місці та деякі інші дії.
2. Поняття правосуддя в ЦС.
ЦПП є самостійною галуззю в системі галузей права, а відповідно самостійною системою правових норм, які регулюють певну групу суспільних відносин. Предмет правового регулювання визначається колом суспільних відносин, які регулюються тією чи іншою системою норм права. Предметом ЦПП є цивільне судочинство, процес, тобто регульована цивільним процесуальним правом діяльність суду, осіб, які беруть участь у процесі, органів виконання судових постанов. Метод правового регулювання – сукупність способів, прийомів впливу на СВ. Метод регулювання ЦПП відрізняється особливим становищем суду у відносинах з іншими учасниками процесуальної діяльності, рівністю сторін в процесі, своєрідністю процесуальних юридичних фактів і санкцій норм ЦПП. ЦПП – система норм права, які регулюють своєрідним методом СВ між судом та іншими учасниками цивільної процесуальної діяльності під час здійснення правосуддя у цивільних справах.
3. Джерела ЦПП. Структура ЦПКУ.
Джерелами ЦПП є КУ, ЦПКУ, ЗУ „Про міжнародне приватне право”, інші закони та підзаконні акти. КУ містить принципи, які визначають організацію та порядок діяльності суду, закріпляє право громадян на судовий захист. Основним НА ГПП є ЦПК, який містить 11 розділів: Загальні положення, Наказне провадження, Позовне провадження, Окреме провадження, Перегляд судових рішень, Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), Судовий контроль за виконанням судових рішень, Про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні, Відновлення втраченого судового провадження, Провадження у справах за участю іноземних осіб, Прикінцеві та Перехідні положення.
4. Поняття ЦП. Стадії ЦП.
ЦП – врегульований нормами ЦПП порядок провадження у цивільних справах, який визначається системою взаємопов’язаних цивільних процесуальних прав та обов’язків учасників процесу, які реалізуються у відповідних цивільно-процесуальних діях, спрямованих на здійснення правосуддя у цивільних справах. Суворе дотримання процесуального порядку при здійсненні правосуддя має забезпечити винесення вірного судового рішення у цивільній справі. стадії ЦП – складові частини єдиного ЦП (судочинства), які характеризуються спільністю найближчої процесуальної мети, які мають специфічний склад і відповідне процесуальне оформлення. Для кожної стадії характерна певна сукупність процесуальних дій, а початок та закінчення кожної стадії оформлюється певним процесуальним документом. В теорії ЦПП цивільне судочинство ділиться на 5 (іноді 7) стадій. 1) порушення ЦС в суді за заявою зацікавленої особи; 2) підготовка справи до судового розгляду; 3) розгляд та вирішення справи по суті в суд 1 інстанції; 4) апеляційне провадження; 5) касаційне провадження; 6) перегляд рішень ухвал, які набрали законної сили за ново виявленими або виключними обставинами; 7) виконання судових рішень. В той же час вся сукупність вказаних стадій не означає, що будь-яка ЦС має пройти кожну з них.
5. Поняття та класифікація принципів ЦПП.
Принципи ЦПП – основні ідеї, уявлення про суд та правосуддя, які закріплені в нормах ЦПП і внаслідок цього стають його основними положеннями, якісними особливостями, які визначають характер процесуального права, порядок його здійснення і перспективи подальшого розвитку. Система прицниів ЦПП – це їх сукупність у співвідношенні та взаємозв’язку. Загально правові принципи – це принципи, які властиві всім галузям права, в тому числі й ЦПП (демократизм, гуманізм, законність). Міжгалузеві принципи – це принципи, властиві ЦПП, КПП і деяким іншим галузям права (мова судочинства, гласність, об’єктивна істина тощо). Галузеві принципи – принципи, властиві тільки ЦПП (диспозитивність, змагальність, процесуальна рівноправність сторін). Принципи окремих правових інститутів – це процесуальні принципи, властиві, наприклад тільки інститут судового розгляду цивільних справ (безпосередність, усність, безперервність).
6. Принцип законності в ЦП.
Ст. 8 КУ – в Україні визнається і діє принцип верховенства права. КУ має найвищу юридичну силу. ЗУ та інші НПА приймаються на основні КУ і мають відповідати їй. Норми КУ є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі КУ гарантується. Таким чином, законність є одним з найважливіших принципів ЦПП та судової діяльності. Цей принцип передбачає суворе та неухильне дотримання законів та підзаконних актів усіма судовими органами та учасниками процесу. У випадку невиконання вимог законності судом, у даного суду виникають проблеми з законом – несприятливі процесуальні чи організаційні наслідки порушення даним судом норм законодавства. Ці наслідки виявляються як у відміні рішення вищестоящим судом або дисциплінарному стягненні відносно судді та інших дій. В тому випадку, коли обов’язок дотримуватися законів в цивільному судочинстві не виконується особами, які беруть участь у справі, або іншими суб’єктами процесу, до них застосовуються як процесуальні санкції, так і інші заходи, до кримінальної відповідальності. Таким чином, принцип законності являє собою основну ідею, зміст якої визначається сутністю права, його норм як обов’язкових правил поведінки. Сутнісний зміст принципу законності в ЦПП визначається спрямованістю його норм, які закликані регулювати діяльність суду по здійсненню правосуддя у цивільних справах. При цьому одним з найважливіших обов’язків суду є охорона прав та законних інтересів ФО, ЮО, держави шляхом всебічного розгляду і вирішення цивільних справ у повній відповідності до чинного законодавства.
7.Принцип усності та безпосередності в ЦП.
Ст. 6. Розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито. Законодавець використав усність як засіб розкриття прицнипа гласності. Принцип усності є самостійним прицнипом. Даний прицнип визначає форму доведення до суду та інших учасників процесуальної діяльності фактичного та доказового матеріалу. Відповідно до прицнипу усності всі обставини ЦС з'ясовуються в усній формі. Виключення з даного прицнипу визначаються процесуальним законом. В б-я ЦС є письмові матеріали, які, як правило, оголошуються в судовому засіданні. Усність необхідна там, де є гласність процесу. Вона сприяє особистому спілкуванню суду зі сторонами, іншими особами, які беруть участь у справі, та іншими учасниками процесуальної діяльності, більш глибокому сприйняттю обставин справи, дозволяє концентрувати процесуальний матеріал в судовому засідання, своєчасно розглянути справу і винести законне та обгрунтоване судове рішення.
8. Прицнип диспозитивності в ЦП.
Ст. 11 Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.
9. Приницп змагальності в ЦП.
Ст. 10 Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
10. Принцип рівноправності сторін в ЦП.
Ст. 31 Сторони мають рівні процесуальні права і обов’язки. Полягає в тому, що сторони в ЦП наділяються рівними (але не однаковими) процесуальними правами та обовязками. Позивач та відповідач мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них виписки, отримувати копії рішень, ухвал тошо, приймати участь в судових засіданнях, надавати докази, подавати клопотання та відводи, оскаржувати рішення тощо. Сторони наділяються рівними обовязками: вони зобовязані добросовістно користуватися приналежними їх процесуальними правами. Принципипроцесуальної рівноправності сторін діє на всіх стадіях та у всіх провадженнях ЦП. Його дію не можна зводити тільки до рівноправя у наданні доказів. Він забезпечує рівні можливості захисту та здійснення рівних прав, рівні обовязки, рівну процесуальну допомогу сторонам від суду. Проте тільки цим не вичерпується сутність даного принципу. Від тісно повязаний з прицнипами диспозитивності та змагальності, в сукупності з якими і досягається рівність сторін у цивільному судочинстві. Суд зобовязаний застосовувати всі передбачені законом засоби по забезпеченню даного прицнипу.
11.Фіксування Судового процесу.
Стаття 197. Фіксування судового засідання технічними засобами Суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання або за розпорядженням головуючого інший працівник апарату суду. Повне або часткове відтворення технічного запису судового засідання здійснюється на вимогу особи, яка бере участь у справі, або за ініціативою суду. Носій інформації, на який здійснювався технічний запис судового засідання (касета, дискета тощо), є додатком до журналу судового засідання і після закінчення судового засідання приєднується до матеріалів справи. За клопотанням особи, яка бере участь у справі, може бути за плату здійснено повне або часткове роздрукування технічного запису судового засідання за розпорядженням головуючого. Особа, яка бере участь у справі, має право отримати копію інформації з носія, на який здійснювався технічний запис цивільного процесу. Розмір плати за роздрукування технічного запису судового засідання встановлюється Кабінетом Міністрів України. Стаття 198. Журнал судового засідання Одночасно з проведенням фіксування технічними засобами секретарем судового засідання ведеться журнал судового засідання. У журналі судового засідання зазначаються такі відомості: 1) рік, місяць, число і місце судового засідання; 2) найменування суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді, секретаря судового засідання; 3) справа, що розглядається, імена (найменування) сторін та інших осіб, що беруть участь у справі; 4) порядковий номер вчинення процесуальної дії; 5) назва процесуальної дії; 6) час вчинення процесуальної дії; 7) інші відомості, визначені цим Кодексом. Журнал судового засідання ведеться секретарем судового засідання та підписується ним невідкладно після судового засідання і приєднується до справи. Стаття 199. Зауваження щодо технічного запису судового засідання, журналу судового засідання та їх розгляд Особи, які беруть участь у справі, мають право ознайомитися із технічним записом судового засідання, журналом судового засідання та протягом семи днів з дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису. Головуючий розглядає зауваження щодо технічного запису судового засідання та журналу судового засідання, про що постановляє відповідну ухвалу. У разі пропуску строку подання зауважень і відсутності підстав для його поновлення головуючий залишає їх без розгляду. Зауваження щодо технічного запису судового засідання чи журналу судового засідання повинні бути розглянуті не пізніше п’яти днів з дня їх подання.
12. Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин
Виникнення, розвиток і припинення цивільних процесуальних правовідносин залежить від певних умов, які в юридичній науці називають передумовами виникнення правовідносин.
Цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути за умов наявності таких передумов: 1) норм цивільного процесуального права; 2)цивільної процесуальної правоздатності учасників процесу; 3) процесуальних юридичних фактів.
Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необхідна наявність норм цивільного процесуального права. Без процесуальних норм не може бути і правовідносин.
Норми цивільного процесуального права як передумова виникнення цивільних процесуальних правовідносин характеризуються такими особливостями: 1) встановлюються тільки державою; 2) є загальнообов'язковими; 3) мають загальний характер; 4) регулюють суспільні відносини лише в сфері здійснення правосуддя у цивільних справах; 5) забезпечуються можливістю застосування державного примусу чи процесуальних заходів, не пов'язаних з державним примусом; 6) ставлять за мету правильний і своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.
Процесуальні норми не існують ізольовано одна від одної, а становлять собою цілісну систему цивільного процесуального права. Кожне цивільне процесуальне правовід-ношення регулюється не однією процесуальною нормою, а їх сукупністю.
Другою необхідною передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин є цивільна процесуальна правоздатність, тобто здатність мати цивільні процесуальні права і обов'язки. Цивільна процесуальна правоздатність визнається рівною мірою за всіма громадянами України, особами без громадянства, підприємствами, установами, організаціями, які мають статус юридичної особи. Новим ЦПК України встановлено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи (ст. 28 нового ЦПК України).
У громадян цивільно-процесуальна правоздатність виникає з моменту народження, припиняється зі смертю, існуючи незалежно від психічного стану. Всі громадяни володіють нею в повній мірі без обмежень. Юридичні особи володіють цивільно-процесуальною правоздатністю з моменту реєстрації статуту до ліквідації як юридичної особи.
Юридичні процесуальні факти ~ це обставини проце-суально-правового характеру, наявність або відсутність яких необхідна для реалізації права на звернення до суду за захистом порушуваного або оспорюваного суб'єктивного матеріального права чи охоронюваного законом інтересу, тобто для порушення справи в суді першої інстанції, в стадіях апеляційного і касаційного провадження, по перегляду рішень за нововиявленими та винятковими обставинами.
13. Особи, які беруть участь у справі. Їх процесуальні права та обовязки.
з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом. Особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов’язані подати усі наявні у них докази або повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання.. Особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.
14. Поняття та види співучасть в ЦП. Процесуальні права та обовязки співучасників
Участь з боку позивача чи відповідача по одній і тійже справі кількох осіб називається процесуальною співучастю. Коли позивачами є дві чи більше, а відповідачем - одна, то така співучасть буде активною, коли ж навпаки - то пасивною, а коли одна й інша сторона представлені кількома особами - змішаною. Виникнення співучасті обумовлюється обставинами матеріально-правового і процесуального характеру; в зв'язку з цим вона поділяється на обов'язкову та факультативну. Обов'язкова співучасть настає тоді, коли права і обов'язки сторін у справі не можна визначити без встановлення прав і обов'язків інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин.
Співучасники користуються різними процесуальними правами. Відносини між ними визначаються, вони побудовані на основі автономії: кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в процесі самостійно; їх взаємовідносини залишилися б такими, коли б позови судом розглядалися окремо.
15. Склад суду. Підстави для відводу суду.
Цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду. У випадках, встановлених цим Кодексом, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді. Цивільні справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі трьох суддів, головуючий з числа яких визначається в установленому законом порядку. Цивільні справи у суді касаційної інстанції розглядаються колегією у складі не менше трьох суддів. Цивільні справи у зв’язку з винятковими обставинами переглядаються колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності, а у випадках, встановлених цим Кодексом, колегією суддів на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України при їх рівному представництві за наявності не менш як двох третин чисельності кожної палати. Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв’язку з нововиявленими обставинами суд діє в такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).
Суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання; 2) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 3) він є членом сім’ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім’ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; 4) якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім’ї або близькими родичами між собою.
16. Поняття сторін в ЦП. Права та обовязки сторін.
СТ. 30 Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Стаття 31. Сторони мають рівні процесуальні права і обов’язки. Крім прав та обов’язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред’явити зустрічний позов. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стаді цивільного процесу. Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони. Заявник та заінтересовані особи у справах окремого провадження мають права і обов’язки сторін, за винятками, встановленими у розділі IV цього Кодексу.
17. Неналежний відповідач та порядок його заміни.
Ст. 33. Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.
1. Встановлено судом, що даний відповідач є неналежним і встановлено особу яка є належним відповідачем. В даному випадку, якщо позивач клопоче про заміну, суд своєю ухвалою робить заміну неналежного відповдача. 2. за цих же умов, якщо позивач не згодний на заміну відповідача, суд з метою процесуальної економії залучає до процесу і належного відповідача в якості другого відповідача і у позові по відношенню до неналежного відмовляє, а вимоги у відношенні належного відповідача вирішує за обставинами справи. 3. якщо судом не встановлено, хто є належним відповідачем, а позивач згодний на вибуття неналежного, суд припиняє провадження по справі, оскільки в позовному провадженні лишається тільки 1 сторона. 4. за цих же умов, якщо позивач не погоджується на вибуття неналежного відповідача з процесу, суд розглядає справу і відмовляє в задоволенні позову у відношенні даного відповідача.
18. Процесуальне правонаступництво.
Ст. 37. У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку він замінив. Універсальне (повне) правонаступництво буде у випадку смерті сторони, припинення ЮО, яка є стороною в справі. В цих випадках спадкоємець громадянина, правонаступник ЮО стає стороною в матеріальних правовідносинах, а, відповідно, і процесуальним правонаступником в цивільній справі. Сингулярне (часткове) правонаступництво настпає у випадку передачі права, поступки вимоги, переводу боргу та інших обставинах, передбачених Цивільним кодексом. У випадку процесуального правонаступництва суд призупиняє провадження до вступу чи залучення до справи правонаступника. Процесуальне правонаступництво можливе на б-я стадії процесу і у б-я виді провадження.
20. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги.
Ознаки: 1) вступають у процес, що вже почався; 2) утручаються у спір між сторонами, який уже виник; 3) їх інтереси, як правило, протирічать інтересах первісних сторі; 4) заявляють самостійні вимоги стосовно предмету спору; 5) відстоюють в процесі свої інтереси, тобто претендують на предмет спору, а тому їх юридична зацікавленість має особистий характер; 6) вступають у справу, предявивши позов до однієї чи обох сторін. Позов про присудження (про витребування речі) предявляється до тієї сторони, у якої ця річ знаходиться. Позов про визнання права предявляється до тієї особи, яка стверджує в процесі про те, що право належить їй. Якщо при предявленні позову про присудження невідомо, кому належить право на річ, тобто там, де визнання передує присудження, позов предявляється до обох сторін. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, вступають в процес шляхом подання позовної заяви, яка має відповідами всім вимогам ЦПК, має сплачуватись судовим збором, як і заява первісного відповідача. Третя особа даного виду наділяється в процесі тими ж правами та обовязками, що й позивач, але за своєю вимогою. Таким чином, треті особи, які заявляють самостійні вимоги – це особисто зацікавлені учасники процеса, які вступають у справу, яка вже почалася шляхом предявлення позову до однієї чи обох сторін.
21.Система судів цивільної юрисдикції. Суд як субєкт цивільних процесуальних правовідносин.
В системі судів цивільної юрисдикції діють суди 1 інстанції, апеляційної та касаційної інстанцій. Суд є обовязковим субєктом на всіх стадіях процесу. Цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду. Безпосереднім субєктом цивільних процесуальних правовідносин виступає від імені суду в першу чергу сам суддя (або суд у складі 3 суддів, один з яких є головуючим). Суд керіє ходом процесу, спрямовує дії осіб, які беруть участь у процесі, забезпечує виконання ними прав та обовязків, виносить ухвали, постанови, які мають владний характер, вирішують справу по суті. Суд здійснюючи правосуддя, діє як орган судової влади, маючи при цьому не тільки владні повноваження, але й обовязки. Він зобовязаний розглядати клопотання осіб, які беруть участь у справі, приймати до розгляду та вирішувати в визначені строки підсудну йому справу.
22.Треті особи, які не заявляють самостійних вимог.
Треті особи даного виду відрізняються від третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги характером зацікавленості: вони зацікавлені не в предметі спору, а в його певному результаті, оскільки той чи інший результат вплине на їх взаємовідносини з однією з сторін у справі після вирішення спору судом. 2 види: треті особи на стороні позивача чи на стороні відповідача. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов’язки щодо однієї із сторін. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов’язки, встановлені ЦПК. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку. Порядок залучення до участі у справі або вступу в справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог. Сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов’язана повідомити суд про цю третю особу. У заяві про залучення третьої особи повинні бути зазначені ім’я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження та підстави, з яких вона має бути залучена до участі у справі. Суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення третьої особи і роз’яснює її право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може сама звернутися з заявою про свою участь у справі. Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску третьої особи до участі в справі, це питання вирішується судом залежно від обставин справи. З питання залучення або допуску до участі в справі третьої особи суд постановляє ухвалу.
23. Відмова від позову, визнання позову та мирова угода.
Позивач може відмовитися від позову, а відповідач — визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи. До ухвалення судового рішення у зв’язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз’яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє. Актим чином, відмова від позову є односторонім волевиявленням позивача в суді, спрямованим на відмову від судового захисту своєї позовної вимоги. Але суд може відмовити позивачу в прийнятті його відмови, якщо така розпорядча дія протиречить закону, інтересам інших осіб або з інших причин не може бути прийнята судом. Прийняття судом відмови позивача від позову тягне за собою закриття провадження у справі та виключає можливість в майбутньому звернення до суду з тотожнім позовом. Особа, яка здійснює відмовувід позову, має право отримати розяснення суду відносно правових наслідків такої відмови. В свою чергу визнання позову відповідачем є одностороннім волевиявленням відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. ЦПК не визначає прямих правових наслідків визнання відповідачем позову, тем не менш таке визнання має велике значення для встановлення обставин справи і винесення рішення у справі. Але суд не вповноважений, не дослідивши сутність позову з точки зору обставин справи, покласти в основу свого рішення тільки визнання позову відповідачем. У звязку з цим суд може вважати позов визнаних тільки тоді, коли в нього не виникає сумнівів в тому, що це визнання відповідає дійсним обставинам справи, не порушує будь-чиїх прав чи законних інтересів, а також не здійснено під впливом протиправної поведінки стосовно відповідача з боку інших осіб або з метою приховати істину.
Стаття 175. Мирова угода сторін Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов’язків сторін та предмета позову. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи. До ухвалення судового рішення у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз’яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє. Таким чином мирова угода є укладеною між сторонами та затверджену судом домовленість про припинення спору між ними шляхом взаємних поступок за цим спором.
24. Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. Прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу. Органи державної влади та органи місцевого самоврядуванн можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов’язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне. Стаття 46. Процесуальні права органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб Органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Відмова органів та інших осіб, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі. Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду. Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування які беруть участь у справі для подання висновку, мають процесуальні права і обов’язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу, а також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.
25. Інші учасники ЦП. ЇХ процесуальні права та обов’язки.
Учасниками цивільного процесу, крім осіб, які беруть участь у справі, є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу. Стаття 48. Секретар судового засідання Секретар судового засідання: 1) здійснює судові виклики і повідомлення; 2) перевіряє наявність та з’ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому; 3) забезпечує фіксування судового засідання технічними засобами; 4) веде журнал судового засідання; 5) оформлює матеріали справи; 6) виконує інші доручення головуючого, що стосуються розгляду справи. Секретар судового засідання може уточнювати суть процесуальної дії з метою її правильного відображення в журналі судового засідання. Стаття 49. Судовий розпорядник Судовий розпорядник: 1) забезпечує належний стан залу судового засідання і запрошує до нього учасників цивільного процесу; 2) з урахуванням кількості місць та забезпечення порядку під час судового засідання визначає можливу кількість осіб, що можуть бути присутні у залі судового засідання; 3) оголошує про вхід і вихід суду та пропонує всім присутнім встати; 4) слідкує за додержанням порядку особами, присутніми у залі судового засідання; 5) виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта; 6) під час судового засідання приймає від учасників цивільного процесу документи та інші матеріали і передає до суду; 7) запрошує до залу судового засідання свідків та виконує вказівки головуючого щодо приведення їх до присяги; 8) виконує інші доручення головуючого, пов’язані із створенням умов, необхідних для розгляду справи. Вимоги судового розпорядника, пов’язані з виконання обов’язків, зазначених у частині першій цієї статті, є обов’язковими для учасників цивільного процесу. Скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядник розглядаються судом у цьому самому процесі. Стаття 50. Свідок Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Свідок зобов’язаний з’явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. У разі неможливості прибуття за викликом суду свідок зобов’язаний завчасно повідомити про це суд. Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду. За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов’язків — відповідальність, встановлену законом. Стаття 51. Особи, які не підлягають допиту як свідки Не підлягають допиту як свідки: 1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання; 2) особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з їхнім службовим чи професійним становищем, — про такі відомості; 3) священнослужителі — про відомості, одержані ними на сповіді віруючих; 4) професійні судді, народні засідателі та присяжні — про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку. Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника. Стаття 52. Особи, які мають право відмовитися від давання показань Фізична особа має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім’ї або близький родич цих осіб). Особа, яка відмовляється давати показання, зобов’язана повідомити причини відмови. Стаття 53. Експерт Експертом є особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об’єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України “Про судову експертизу”, і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів. Експерт зобов’язаний з’явитися за викликом суду, провести повне дослідження і дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок на задані йому питання, а у разі необхідності — роз’яснити його. Під час проведення дослідження експерт повинен забезпечити збереження об’єкта експертизи. Якщо дослідження пов’язане з повним або частковим знищенням об’єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформляється ухвалою. Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також іншими учасниками цивільного процесу, за винятком дій, пов’язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв’язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи. Експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями. Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі. У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи, експерт зобов’язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи. Експерт має право:1) знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження; 2) заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків; 3) викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання; 4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об’єктів дослідження; 5) задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам; 6) користуватися іншими правами, встановленими Законом України “Про судову експертизу”. Експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з проведенням експертизи і викликом до суду. Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов’язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою. За завідомо неправдивий висновок або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків експерт несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов’язків — відповідальність, встановлену законом. Стаття 54. Спеціаліст Спеціалістом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Спеціаліст може бути залучений до участі у цивільному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта. Спеціаліст зобов’язаний з’явитися за викликом суду, відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз’яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби надавати суду технічну допомогу. Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань. Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду. Стаття 55. Перекладач Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими. Перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі. Перекладач має право задавати питання з метою уточнення перекладу, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду. Перекладач зобов’язаний з’являтися за викликом суду, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом в процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють. За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків перекладач несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов’язків — відповідальність, встановлену законом. Стаття 56. Особа, яка надає правову допомогу Правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Особа, зазначена в частині першій цієї статті, має право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.
26. Процесуальні засоби захисту відповідача проти позову
Реалізація в цивільно-процесуальному праві України принципів змагальності і процесуальної рівності сторін полягає в закріпленні ним системи процесуальних засобів, які забезпечують не тільки позивачу, а й відповідачу в справі активно і ефективно захищати свої інтереси проти пред'явленого до нього позову. Вони складаються з процесуальних прав і обов'язків відповідача, процесуальних дій по їх реалізації і процесуальних форм їх виразу, і можуть бути поділені на загальні і спеціальні. До загальних відносяться процесуальні засоби, якими можуть скористатися позивач й інші особи, які беруть участь у справі (ст. 99 ЦПК). Спеціальні засоби можуть бути використані тільки відповідачем. Ними будуть заперечення проти позову (п. 2 ст. 143 ЦПК) і зустрічний позов (ст. 140 ЦПК).
Заперечення проти позову — це мотивовані пояснення відповідача, якими повністю або частково, назавжди або тимчасово відхиляються або спростовуються позовні вимоги. Вони можуть носити матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Процесуальними запереченнями обґрунтовується неправомірність виникнення і подальше продовження судочинства в цивільній справі з підстав відсутності у позивача права на пред'явлення позову або порушення умов його реалізації. Заперечуючи проти позову, відповідач залежно від наявних обставин може вимагати відкладення справи слуханням на час, необхідний для збирання і подання додаткових доказів, зупинення провадження у справі (неможливість розгляду даної справи до вирішення розгляду іншої справи, пов'язаної з нею, — п. 4 ст. 221 ЦПК), залишення позову без розгляду, якщо тотожня справа між тими ж сторонами знаходиться на розгляді в іншому суді, — п. 5 ст. 229 ЦПК), закриття провадження у справі (непідвідомчість справи суду — п. 1 ст. 227 ЦПК) та ін.
Матеріально-правові заперечення спрямовані проти суті позову. Ними спростовуються позовні вимоги з юридичної або фактичної сторони. Відповідач може спростувати фактичний склад підстави позову, посилаючись на протилежні факти, несумісні з ними. Наприклад, позивач просить стягнути вартість виконаної ним роботи по ремонту квартири відповідача. Останній, заперечуючи проти позову, зазначав, що ніякого ремонту квартири в нього протягом цього року не було. Заперечення матеріально-правового характеру можуть доводити неправильність посилання позивача на норми права, якими обґрунтовується позов. Так, підприємство, яке помилково виплатило Т. подвійну суму винагороди за раціоналізаторську пропозицію внаслідок неправильного застосування закону, пред'явило позов про стягнення безпідставно одержаних сум. Відповідач на заперечення позову послався на неправильне обгрунтування позивачем своїх вимог, передбачених ст. 471 ЦК, оскільки йому невідомо було, що він одержує винагороду в подвійному розмірі, а згідно з п. З зазначеної статті зайво виплачені суми не підлягають витребуванню тоді, коли їх виплата провадилася при відсутності розрахункової помилки і недобросовісності з боку одержувача.
Зустрічний позов — це заявлена відповідачем до позивача у справі самостійна позовна вимога для сумісного її розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов забезпечує відповідачу захист його самостійного права і охоронювано-го законом інтересу проти пред'явленої до нього вимоги позивачем. Він полегшує розгляд взаємних вимог сторін і усуває можливість несумлінного позивача уникнути від одночасного задоволення справедливих вимог відповідача. Зручність зустрічного позову також в поєднанні одним провадженням двох справ, що сприяє економії процесуальних засобів. Спільний розгляд первісного і зустрічного позовів надає суду змогу правильніше і всебічніше дослідити взаємовідносини сторін, усуває можливість постановлення протилежних рішень і цим самим створює умови для найбільш повного захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав та інтересів відповідача. Але зустрічний позов може негативно вплинути на розвиток процесу в справі. Несумлінний відповідач може використати його для затягування і ускладнення процесу, для створення тяганини і цим самим перешкодити нормальному відправленню правосуддя. Таке використання процесуальних засобів для захисту цивільного права буде зловживанням процесуальними правами і суд вправі відхилити прийняття зустрічного позову до свого провадження, роз'яснивши відповідачу право на пред'явлення його окремо.
Статтею 140 ЦПК встановлено, що право на пред'явлення зустрічного позову виникає з порушенням в суді провадження у справі і може бути реалізовано не пізніше як за три дні до судового засідання. Прийняття зустрічного позову після закінчення цього строку залежить від суду. Закріплене право покликано гарантувати швидкий і правильний розгляд порушеної в суді справи за первісним позовом, оскільки подання зустрічного позову відповідачем призводить до відкладення розгляду справи з тим, щоб надати позивачу можливість підготуватися до захисту проти такого позову. Надане суду право вирішення питання про прийняття зустрічного позову після встановленого ст. 140 ЦПК строку забезпечує відмову в його прийнятті як тоді, коли зустрічний позов пред'явлений з пропуском строку, так і тоді, коли буде встановлено, що зустрічним позовом відповідач, зловживаючи своїми правами, навмисно спрямовує свої дії на затягування процесу
Суд зобов'язаний прийняти зустрічний позов до сумісного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані та сумісний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони випливають з одного правовідно-шення або коли вимоги по них можуть зараховуватися (ст. 141 ЦПК). Взаємозв'язок первісного і зустрічного позовів може полягати в такому їх співвідношенні, при якому зустрічне право відповідача: виключає право позивача, підриває його підставу або може зарахуватися з первісним позовом. Критерієм доцільності є найбільш сприятливі умови для встановлення судом об'єктивної істини шляхом повного і всебічного з'ясування всіх обставин у справі, які характеризують дійсні права і обов'язки сторін. Коли прийняття зустрічного позову сприятиме досягненню такої мети, то суд зобов'язаний прийняти його до свого провадження. Нехтування цим призводить до неправильного вирішення справи. Так, суд, в провадженні якого був позов матері дитини до батька дитини про стягнення аліментів, відмовив в прийнятті зустрічного позову батька про передачу дитини на його виховання. Обидва позови були розглянуті окремо з винесенням рішення про їх задоволення. В наглядній інстанції такі рішення були скасовані з вказівкою для суду першої інстанції розглянути сумісно обидва позови, виходячи з того, що це сприятиме повному, всебічному і правильному їх розгляду та усуне можливість прийняття протилежних за змістом рішень, що мало місце при окремому їх розгляді.
Зустрічний позов повинен бути втілений в своїй процесуальній формі — зустрічний позовній заяві, яка за змістом має відповідати вимогам ст. 137 ЦПК і оплачена державним митом та подана з копіями відповідно до кількості позивачів (ст. 138 ЦПК). Якщо подана зустрічна позовна заява не відповідає вимогам закону, то настають наслідки, передбачені ст. 139 ЦПК.
27. Поняття та види судового представництва.
28.Заочний розгляд справи.
Стаття 224. Умови проведення заочного розгляду справи У разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів. У разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача. Стаття 225. Порядок заочного розгляду справи Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за загальними правилами з винятками і доповненнями, встановленими цією главою. Стаття 226. Форма і зміст заочного рішення За формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 213 і 215 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд. Стаття 227. Повідомлення про заочне рішення Відповідачам, які не з’явилися в судове засідання, направляється рекомендованим листом із повідомленням копія заочного рішення не пізніше п’яти днів з дня його проголошення. Стаття 228. Порядок і строк подання заяви про перегляд заочного рішення Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Стаття 229. Форма і зміст заяви про перегляд заочного рішення Заява про перегляд заочного рішення повинна бути подана у письмовій формі. У заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначено: 1) найменування суду, який ухвалив заочне рішення; 2) ім’я (найменування) відповідача або його представника, які подають заяву, їх місце проживання чи місцезнаходження, номер засобів зв’язку; 3) обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання і неповідомлення їх суду, і докази про це; 4) посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача; 5) клопотання про перегляд заочного рішення; 6) перелік доданих до заяви матеріалів. Заява про перегляд заочного рішення підписується особою, яка її подає. До заяви про перегляд заочного рішення додаються її копії за кількістю осіб, які беруть участь у справі, та копії всіх доданих до неї матеріалів. До заяви про перегляд заочного рішення, поданої представником відповідача, додається довіреність або інший документ, який підтверджує його повноваження. За подання заяви про перегляд заочного рішення судовий збір не сплачується. До неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються правила статті 121 цього Кодексу. Стаття 230. Дії суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі. Одночасно суд повідомляє особам, які беруть участь у справі, про час і місце розгляду заяви. Заява про перегляд заочного рішення повинна бути розглянута протягом п’ятнадцяти днів з дня її надходження. Стаття 231. Порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення Заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Головуючий відкриває судове засідання і з’ясовує, хто з осіб, які беруть участь у справі, з’явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження представників, після чого повідомляє зміст заяви і з’ясовує думку сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, щодо вимог про перегляд заочного рішення. У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення. Стаття 232. Скасування та оскарження заочного рішення Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з’явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Стаття 233. Законна сила заочного рішення Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом.
29.Відкриття провадження по справі.
Позов пред’являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і передається судді в порядку черговості. Позивач має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов’язані між собою. Суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: 1) заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства; 2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред’явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову; 3) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим; 5) після смерті фізичної особи, а також у зв’язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше десяти днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків. Про відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу. В ухвалі про відкриття провадження у справі зазначаються: 1) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який відкрив провадження у справі, номер справи; 2) ким і до кого пред’явлено позов; 3) зміст позовних вимог; 4) час і місце попереднього судового засідання; 5) пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються. Ухвала про відмову у відкритті провадження у справі повинна бути невідкладно надіслана позивачеві разом із заявою та всіма доданими до неї документами. Відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повторному зверненню до суду з таким самим позовом.
30. Повноваження представника у суді.
Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності. Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначається статтями 248-250 Цивільного кодексу України. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні. У разі відмови представника від наданих йому повноважен представник не може бути у цій самій справі представником іншої сторони.
31. Строки у ЦП. Порядок їх продовження та поновлення.
Процесуальний строк – це період час, визначений для здійснення процесуальних дій учасниками процесу або іншими особами за вказівкою закону або за приписом суду, якщо він не встановлений законом. Стаття 67. Види процесуальних строків Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо не визначені законом, — встановлюються судом Стаття 68. Обчислення процесуальних строків Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Стаття 69. Початок перебігу процесуальних строків Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Стаття 70. Закінчення процесуальних строків Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Перебіг строку, закінчення якого пов’язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв’язку. Стаття 71. Зупинення процесуальних строків Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків. Зупинення цих строків починається з моменту настання тієї події, внаслідок якої суд зупинив провадження Стаття 72. Наслідки пропущення процесуальних строків Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку. Стаття 73. Поновлення та продовження процесуальних строків Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ. Про місце і час розгляду цього питання повідомляються особи, які беруть участь у справі. Присутність цих осіб не є обов’язковою. Одночасно з клопотанням про поновлення чи продовження строку належить вчинити ту дію або подати той документ чи доказ, стосовно якого заявлено клопотання.
32. Поняття та види судових витрат.
Судові витрати – витрати, пов’язані з діяльністю суду по розгляду та вирішенню цивільних справ, процесуальними діями інших учасників процесу. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Судовий збір – це грошовий збір, який стягується в судах загальної юрисдикції за здійснення окремих дій та видачу документів.. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. Судовий збір буває простий та пропорційний. Розмір простого збору закон визначає в твердій сумі за проведення окремих процесуальних дій. Стягнення пропорційного судового збору завжди залежить від ціни позову. До витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать: 1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення; 2) витрати на правову допомогу; 3) витрати сторін та їх представників, що пов’язані з явкою до суду; 4) витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 5) витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів — сумою, яка стягується; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування — вартістю майна; 3) у позовах про стягнення аліментів — сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців; 4) у позовах про строкові платежі і видачі — сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки; 5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі — сукупністю платежів або видач за три роки; 6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач — сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік; 7) у позовах про припинення платежів або видач — сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік; 8) у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла — сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки; 9) у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, — дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, — не нижче його балансової вартості; 10) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред’явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. У разі збільшення розміру позовних вимог або пред’явлення нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою. У випадку зменшення позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж це встановлено законом, повернення заяви чи скарги, відмови у відкритті провадження у справі тощо сума судового збору за ухвалою судді повертається. До витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи відносяться витрати, пов’язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також витрати, пов’язані з виготовленням та видачею копій судових рішень. Розмір та порядок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи залежно від категорії справ встановлюються Кабінетом Міністрів України. Не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про: 1) поновлення на роботі; 2) стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати; 3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи; 4) стягнення аліментів; 5) визнання батьківства або материнства. Не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 4) обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 5) відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду. Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
33. Цивільна юрисдикція загальних судів
В чинному законодавстві України закріплено розмежування функцій державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Таким чином існують спеціальні органи – суди, які призначені для розгляду певних правових спорів та вирішення правових питань. В свою чергу розмежування усій сукупності судів за видами і формами вирішуваних ними правових питань (кримінальних, цивільних, адміністративних тощо) є розмежуванням і юрисдикційної діяльності цих судів. Таке розмежування і називається юрисдикцією судів. Суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження. Одночасно з цим, в залежності від того, чи належить вирішення даного спору до ведення судових чи інших органів, цивільну юрисдикцію поділяють на: виключну (розгляд та вирішення спору належить виключно компетенції суду); альтернативну (розгляд та вирішення спору належить як суду, так і іншим юрисдикційним органам); договірну (визначається за взаємною згодою сторін); за звязком справ (Не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом).
34. Поняття і види судових рішень.
Судове рішення – це акт судової влади, який здійснює захист порушених чи оспорюваних прав громадян, ЮО та держави шляхом підтвердження наявності чи відсутності правовідносин і приписом певної поведніки в майбутньому. В порядку цивльного судочинства суди постановляють: 1) рішення – ними закінчується судовий розгляд, вирішення справи по суті, надається відповідь на матеріально-правову вимогу позивача до суду; 2) ухвали – ними вирішуються всі питання процесу. Які не повязані з вирішенням справи по суті; 3) судові накази – нова форма судового рішення, яке виноситься у справах наказного провадження про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна.
35.Види позовів.
В науці ЦПП позови розподіляють за 2 критеріями: матеріально-правовому (за предметом позову) та процесуальному (за його змістом). За матеріально-правовою ознакою позови поділять на позови, які витікають з цивільних, трудових, та інших правовідносин. Практично це необіхдно для визначення судової юрисдикції справи. За процесуально-правовою ознакою позови поділяються на: позови про визнання, позови про присудження, преобразовательные (?) позови. Позови про визнання – при їх предявленні право ще не порушено, але у субєктів цих правовідносин або у одного з них є сумніви в наявності цих правовідносин. Сумніви ці носять характер правовий, а не фактичний. В ряді випадків сумнівів може й не бути, але одна сторона не визнає наявності правовідносин, тому друга сторона звертається до суду за підтвердженням правовідносин. Позови про визнання можуть бути позитивними та негативними. Позови про присудження – кінцевою метою цих позовів є повернення речі, певної суми грошей тощо. Ними позивач домагається видачи виконавчого листа, тобто примусового виконання. При предявленні цих позовів кінцева мета може бути досягнута, як правило, після підтвердження судом права позивача, тобто присудження зазвичай передує визнання. Але це не завжди. Преобразовательные позови: про встановлення нових правовідносин, про зміну правовідносин, про припинення правовідносин.
36.Юрисдикція КСУ.
Юрисдикція КСУ визначеня в КУ, ЗУ „Про КСУ”. КСУ є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Цим визначається його особливий статус, в тому числі в сфері цивільно-процесуального судочинства. КСУ вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів КУ і надає офіційне тлумачення КУ та ЗУ, в т.ч. ЦПЗ. ЗУ та інші НПА за рішенням КСУ визнаються неконституційними повністю або частково, якщо вони не відповідають КУ, або якщо була порушена встановлена КУ процедура їх розгляду, прийняття або набрання ними чинності. ЗУ, інші НПА або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають силу з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана ФО чи ЮО актами та діями, визнаними неконституційними, відшкодовуються державою у встановленому законом порядку. Рішення КСУ є остаточними та обов’язковими для виконання на території України. Вони не можуть бути оскаржені. Таким чином, КСУ шляхом виконання своїх прямих повноважень виступає орієнтуючим фактором при тлумаченні системи ЦПЗ.
37.Законна сила судового рішення.
Законна сила судового рішення – це його загальнообовязковість, тобто обовязковість і для суду, і для учасників процесу, і для осіб та органів, яким воно адресується або яких воно стосується. Стаття 223. Набрання рішенням суду законної сили Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 цього Кодексу, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Набрання рішенням законної сили тягне виникнення в нього ряду властивостей. 1) неспростовність – рішення не можна оскаржити в апеляційному порядку. рішення, яке набрало законної сили може бути переглянуто виключно в касаційному порядку, якщо воно було предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, в звязку з винятковими обставинами, якщо воно було предметом перегляду в касаційному порядку, і у звязку з нововиявленими обставинами. 2) виключність – неможливість вторинного вирішення спору між тими самими сторонами, про той же предмет та на тих же підставах. 3) преюдиціальність – факти, які були підтверджені рішенням, яке набрало законної сили, обовязкові для суду, який пізніше розглядав справу, повязану із справою, за якою було винесено рішення. 4) исполнимость (?) – рішення в примусовому порядку виконується тільки після набрання ним законної сили. 5) загальнообовязковість.
38. Наказне провадження
Наказне провадження – такий вид спрощеного судочинства у справах, які мають очевидно достовірний характер. Стаття 95. Стягнення на підставі судового наказу Судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом. Стаття 96. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ Судовий наказ може бути видано, якщо: 1) заявлено вимогу, яка ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі; 2) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати; 3) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. Судовий наказ може бути видано і в інших випадках, встановлених законом. Стаття 97. Підсудність Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом. Стаття 98. Форма і зміст заяви про видачу судового наказу Заява про видачу судового наказу подається в суд у письмовій формі. У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, в який подається заява; 2) ім’я (найменування) заявника та боржника, а також ім’я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження; 3) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 4) вартість майна у разі його витребування; 5) перелік документів, що додаються до заяви. Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників. До заяви, яка подається представником заявника, повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження. Неналежно оформлена заява залишається без руху або повертається заявнику. Стаття 100. Підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, якщо: 1) заявлено вимогу, не передбачену статтею 96 цього Кодексу; 2) із заяви і поданих документів вбачається спір про право. Про відмову у прийнятті заяви суддя постановляє ухвалу. Стаття 101. Наслідки повернення заяви або відмови в її прийнятті 1. Повернення заяви у випадку, встановленому частиною другою статті 121 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків. Відмова у прийнятті заяви унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку. Стаття 102. Порядок розгляду заяв про видачу судового наказу У разі прийняття заяви стягувача про видачу судового наказу суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог. Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень. Стаття 103. Зміст судового наказу У судовому наказі зазначаються: 1) дата видачі наказу; 2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ; 3) ім’я (найменування) стягувача і боржника, їх місце проживання або місцезнаходження; 4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги; 5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а також розрахунковий рахунок боржника (юридичної особи) в установі банку, з якого повинні бути стягнуті грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником, яке майно присуджено та його вартість; 6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника. Судовий наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України “Про виконавче провадження”. Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у справі, а другий скріплюється печаткою суду і видається стягувачу після набрання ним законної сили. Стаття 104. Надіслання боржникові копії судового наказу Після видачі судового наказу суд невідкладно надсилає його копію боржникові рекомендованим листом із повідомленням. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача з копіями доданих до неї документів та роз’яснюється його право в разі заперечення проти вимог стягувача протягом десяти днів з дня отримання судового наказу подати заяву про його скасування. Стаття 105. Набрання судовим наказом законної сили та видача його стягувачеві У разі ненадходження заяви від боржника протягом трьох днів після закінчення строку на її подання та за наявності даних про отримання боржником копії наказу судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред’явлення до виконання Стаття 106. Скасування судового наказу Заява боржника про скасування судового наказу, що подана в установлений строк, розглядається судом протягом п’яти днів з дня її надходження без судового розгляду і виклику сторін, про що постановляється ухвала, якою скасовується судовий наказ. Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 104 цього Кодексу, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку подання цієї заяви. В ухвалі про скасування судового наказу суд одночасно роз’яснює, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред’явлення позову. Копії ухвали надсилаються стягувачеві та боржникові не пізніше трьох днів після її постановлення.
39. Поняття судових доказів, їх класифікація.
Ст. 57. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Фактичні дані суд отримує із визначених джерел, які в законі мають назву засоби доказування. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
40. Поняття та види підсудності.
Підсудністю називається розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки відносно розгляду та вирішення підвідомчих їм справ. . критерієм розмежування є: рід (категорія) справ; особливість суб’єктного складу сторін у спорі; вказівка вищестоящого суду. Родова підсудність є компетенцією різних ланок судової системи відносно розгляду цивільних справ в першій інстанції. Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами. Територіальна підсудність є компетенцією по розгляду цивільних справ між однорідними судами в залежності від території, на яку поширується юрисдикція даного суду. Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується в тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності. Позови до фізичної особи пред’являються в суд за місцем її проживання. Позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням. Альтернативна територіальна підсудність (за вибором позивача) – встановлена законом та обумовлена соціальною необхідністю надання позивачу права вибору суду, який буде розглядати його справу. Використання такої підсудності здійснюється при поданні в суд позовів про стягнення аліментів, про встановлення батьківства, позови про захист прав споживачів тощо. Ці позови, як правило, предявляються за вибором позивача в суд за місцем проживання відповідача чи позивача. Виключна територіальна підсудність – надання заяви тільки до визначенного суду. Ця підсудність виключає можливість застосування інших видів підсудності до даних видів спору. (Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, позови про виключення майна з опису, позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти). Договірна територіальна підсудність передбачає надання обом сторонам права вибору суду, в який буде подаватися заява і який буде розглядати справу. При цьому сторони не можеть змінити родової підсудності і порушвати правила виключної підсудності. Підсудність за звязком справ – визначає суд, який буде розглядати спір, виходячи з первісного спору, який є предметом судового розгляду. Тобто ця підсудність полягає в тому, що незалежно від територіальної приналежності спір підлягає розгляду в суді, де розглядається інша справа, з яким повязаний спір.
41. Цивільні процесуальні правовідносини (поняття, елементи).
ЦП правовідносини – СВ, які врегульовані нормами ЦПП. Ознаки: врегульовані нормами ЦПП; виникають між судом та іншими учасниками процесу (відносини субординації); оформлюють поведінку учасників процесу, яка формується в процесі здійснення правосуддя у цивільних справах; мають відносний характер; проявляються в спеціальній, встановленій законом, цивільно-процесуальній формі; постійно знаходяться у русі, який в цілому становить їх певну систему. Система ЦП правовідносин індивідуальна і самостійна для кожної справи, знаходиться у постійному русі в залежності від ходу процеса, стадії провадження, від кількості субєктів, які беруть участь в процесі. ЦП правовідносини мають 3-елементну структуру: 1) Субєкт ЦЦПВ – носій цивільних процесуальних прав та обовязків. Суд – обовязковий субєкт ЦППВ, специфіка діяльності, призначення та правовий статус якого вимагає віднесення його до окремої групи субєктів. Особи, які беруть участь у справі – субєкти ЦППВ, які володіють тією чи іншою юридичною зацікавленістю, яка визначає їх правовий статус при розгляді та вирішенні цивільної справи. Особи, які спряють судовому розгляду і вирішенню справи . суєкти ЦППВ, які не мають і не повинні мати у справі ніякої юридичної зацікавленості і сприяють встановленню таких, що відповідають дійсності обставин справи, дослідженню доказів, ствердженню інших принципів ЦПП. До цих субєктів належать свідки, експерти, перекладачі тощо. 2) обєкт ЦППВ – те, з приводу чого виникають ЦППВ, або те, на що спрямовані процесуальні права та обовязки, а також процесуальні дії учасників цивільного процесу. Обєкт ЦППВ являє собою різноманітні матеріальні та нематеріальні блага, які здатні задовольнити потреби повноважних субєктів. 3) зміст ЦППВ – цивільні процесуальні права та обовязки учасника правовідносин, які можуть реалізовуватися у формі процесуальних дій.
42. Судове доручення, порядок їх здійснення
Судове доручення це процесуальна дія в цивільному або арбітражному процесі, суть яких полягає в тому, що при необхідності отримання певних даних, що знаходяться в іншій місцевості, доручає відповідному суду провести процесуальні дії.У визначенні суду про судове доручення стисло висловлюється зміст даної справи і указуються відомості про сторони, місце їх мешкання або місце їх знаходження; обставини, що підлягають з'ясуванню; докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення. Це визначення обов'язково для суду, якому воно адресоване, і повинно бути виконано протягом місяця з дня його отримання. На час виконання судового доручення виробництво у справі може бути припинено. Виконання судового доручення проводиться в судовому засіданні за правилами, встановленим цивільно-процесуальним законодавством. Особи, що беруть участь в справі, сповіщаються про час і місце засідання, проте їх нез'явлення не є перешкодою до виконання доручення. Протоколи і всі зібрані при виконанні доручення доказу негайно пересилаються в суд, що розглядає справу. У випадку, якщо особи, що беруть участь в справі, свідки або експерти, що дали пояснення, свідчення, висновки суду, що виконував судове доручення, з'являться в суд, що розглядає справу, вони дають пояснення, свідчення, висновки в загальному порядку
43. Порядок передачі справи до іншого суду.
Відповідно до чинного законодавства питання про підсудність справи вирішується, як правило, суддею одноособово під час прийняття заяви, а в окремих випадках колегіально судом. Ст. 116 Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) задоволено клопотання відповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання або місцезнаходженням; 2) після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності; 3) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 4) ліквідовано суд, який розглядав справу. У випадках, встановлених пунктами 3 і 4 частини першої цієї статті, справа передається до суду, найбільш територіально наближеного до цього суду. Передача справи з одного суду до іншого здійснюється на підставі ухвали суду після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги — після залишення її без задоволення. Забороняється передавати до іншого суду справу, яка розглядається судом, за винятком випадків, встановлених цим Кодексом. Ст. 117 Спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 116 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
44. Поняття доказування у ЦП.
Доказуванням є діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі, по збиранню, дослідженню та оцінці доказів, спрямована на зясування дійсних прав та обов’язків учасників спірних матеріальних правовідносин. В пізнавальному плані процес доказування необхідно розділяти на 3 стадії: 1) визначення кола доказів та їх збирання; 2) дослідження доказів; 3) оцінка доказів. Суб’єктами доказування є суд, особи, які беруть участь у справі.
45. Предмет доказування.
Предмет доказування – це те, що необхідно доказувати по кохній ЦС, ті обставини, які свідчать про дійсні взаємовідносини сторін у справі. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, предмет доказування у ЦС становлять юридичні факти підстави позову та юридичні факти, якими відповідач обгрунтовує заперечення проти позову. Суд зобовязаний уточнити відповідно до гіпотези матеріальної норми права, яка регулює дані спірні правовідносини, коло фактів, які підлягають доказуванню. При дослідженні фактів, які входять до предмету доказування, суд повинен дослідити і доказові факти, оскільки вони у своїй сукупності свідчать про наявність або відсутність шуканого юридичного факту. Відповідно доказові факти займають проміжне місце в механізмі доказування між доказами та юридичними фактами.
46. Факти, що не потребують доказування.
Це факти, на які стороні у справі достатньо тільки послатися, а доказувати їх не треба при певних обставинах. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили (преюдиціальні факти), не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Презюмовані факти – факти, які згідно закону передбачаються як встановлені, не доказуються при розгляді справи (новий ЦПК як на підстави звільнення від доказування не вказує).
47. Належність доказів і допустимість засобів доказування.
Ст. 58, 59. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
48.Поняття позову та його елементи.
Позовна заява – звернена через суд до відповідача заява, яка містить матеріально-правову вимогу про поновлення порушеного чи оспорюваного права, предявлена у встановленій законом процесуальній формі. Елементами позову є складові частини позову: підстави позову та його предмет. Відповідно ст. 119 в позовній заяві мають бути викладені обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Саме ці обставини і складають підставу позову. Підстави позову – це сукупність юридичних фактів, передбачених гіпотезою матеріальної норми права, яка регулює спірні правовідносини, з яких позивач виводить свої вимоги до відповідача. Також відповідно ст. 119 необхідно вказувати зміст позовних вимог, який і становить предмет позову. В усіх випадках предмет позову становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача. В ході процеса розгляду ЦС по суті позивач має право змінити як підстави, так і предмет позову. Але ці зміни можливі тільки напротязі розгляду справи по суті ( в суді 1 інстанції) і тільки в межах спірних правовідносин. Зміст позову – наявність цього елементу іноді спростовується. Зміст позову – це вказана в позовній заяві форма захисту, це те, що позивач просить від суду.
49.Перегляд рішень, ухвал суду, що набрали законної сили у зв*язку з нововиявленими та винятковими обставинами
Навіть після перегляду справи в апеляційному порядку, набрання рішенням законної сили, перегляду в порядку касаційного провадження судові рішення можеть все ж таки лишатися такими, що не відповідають вимогам законності та обгрунтованості. Причини провадження по перегляду рішень судів після перегляду справи в апеляційному порядку, набрання рішенням законної сили, перегляду в порядку касаційного провадження можуть бути різноманітними, в тому числі і такими, що не залежать від сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, в тому числі й суду, який розглядав справу. Так, бувають випадки, коли сумніви у правильності рішення або іншого судового акту повязані не з порушенням норм матеріального або процесуального права або з невірною оцінкою обставин справи, а з відкриттям вже післянабрання рішенням законної сили таких обставин у справі, які мають суттєве значення для вірного її вирішення, але які не були враховані судом при винесенні відповідного рішення. Для усунення таких та аналогічних недоліків в судових рішеннях ЦПЗ передбачений ще ряд гарантій відносно забезпечення законності та обгрунтованості актів суду. До цих гарантій належать такі види судових проваджень як провадження по перегляду рішень, постанов, які набрали законної сили, в звязку з винятковими та нововиявленими обставинами. Специфіка цих способів перегляду судових рішень полягає в тому, що їх завданням є не стільки перевірка законності того чи іншого судового рішення, скільки саме встановлення наявності чи відсутності обставин, які визначені ЦПЗ як виняткові чи нововвиявлені і виявлення дійсної ролі даних обставин на вірне вирішення справи.
50. Право на звернення до суду
Стаття 3.
1. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
2. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
3. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
1. Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Законі України “Про судоустрій України” (ст. 6) і, на перший погляд, закріплення аналогічної норми в ЦПК є зайвим.
2. Право на звернення до суду є невід‘ємним особистим правом. Від цього права особа не може відмовитися. Це право не може бути обмежене правочином. В силу ч.3 ЦПК така відмова є недійсною. Аналогічна норма міститься також у п.4 ст. 6 Закону України “Про судоустрій України”.
Не є відмовою від права на звернення до суду встановлення договірної підсудності (ст. 112 ЦРК) або укладення угоди про передачу справи на вирішення третейського суду (третейський запис), .
Право на звернення до суду реалізується особою в порядку, встановленому ЦПК. Цей порядок передбачає дотримання позивачем, насамперед, вимог щодо форми позовної заяви та правил про підсудність.
3. Особа має право звернути до суду за захистом саме своїх прав. Право на позов має особа, права, свободи або інтереси якої порушені. Іншими словами, особа не має права звернутися до суду у разі, якщо права, за захистом яких вона звернулася, їй не належать. Така особа є неналежним позивачем і у позові їй слід відмовити. Тому при зверненні до суду позивач повинен доводити свою юридичну заінтересованість у справі. Завдяки такому підходу реалізується принцип диспозитивності цивільного процесу, відповідно до якого кожна особа самостійно вирішує: звертатися їй до суду чи ні.
Практичне значення цієї норми можна продемонструвати на прикладі вирішення справ за позовами акціонерів, які звертаються з позовами про визнання недійсними договорів, укладених акціонерними товариствами.
За існуючою практикою, яка сформувалася рішеннями Верховного Суду України... від .... акціонер не має права на позов про визнання договору недійсним, оскільки він не є стороною договору. Разом з тим акціонер (учасник товариства) може обгрунтовувати свою заінтересованість порушенням їх права на підприємницьку діяльність; права власності (накприалд, всупереч волі учасників та протиправно зменшується вартість їх майна - корпоративних прав); права на працю (наприклад, коли учасника і працівника товариства фактично позбавлено робочого місця в товаристві), прав на участь в управлінні товариством (наприклад, коли учасники були усунуті від вирішення питання, яке належить до компетенції загальних зборів).
4. Частина 2 передбачає виняток із загального правила. Звертатися до суду за захистом інтересів інших осіб можуть особи, які, по-перше, за законом мають таке право та, по-друге, у випадках, встановлених законом. До таких осіб, зокрема належать, прокурор, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, консул (посол), місцеві державні адміністрації тощо. Більш докладно про підстави участі цих осіб у справі див коментар до ст. ____ ЦПК
51. Предявлення позову.
Позов пред’являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і передається судді в порядку черговості. Позивач має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов’язані між собою. Суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: 1) заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства; 2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред’явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову; 3) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим; 5) після смерті фізичної особи, а також у зв’язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше десяти днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків. Про відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу. В ухвалі про відкриття провадження у справі зазначаються: 1) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який відкрив провадження у справі, номер справи; 2) ким і до кого пред’явлено позов; 3) зміст позовних вимог; 4) час і місце попереднього судового засідання; 5) пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються. Ухвала про відмову у відкритті провадження у справі повинна бути невідкладно надіслана позивачеві разом із заявою та всіма доданими до неї документами. Відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повторному зверненню до суду з таким самим позовом.
52. Позовна заява, її реквізити.
Позовна заява – звернена через суд до відповідача заява, яка містить матеріально-правову вимогу про поновлення порушеного чи оспорюваного права, предявлена у встановленій законом процесуальній формі. Позовна заява подається в письмовій формі. Позовна заява повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім’я (найменування) позивача і відповідача, а також ім’я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, якщо такий відомий; 3) зміст позовних вимог; 4) ціну позову щодо вимог майнового характеру; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; 6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; 7) перелік документів, що додаються до заяви. Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання. Позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У разі пред’явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження. Позовна заява, подана після забезпечення доказів або позову, повинна містити, крім зазначеного у частині другій цієї статті, відомості про забезпечення доказів або позову.
Суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об’єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача. Залежно від обставин справи суддя чи суд мають право постановити ухвалу про роз’єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи.
53. Правові наслідки подання позовної заяви, яка не відповідає вимогам закону
Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, укладених у ст.ст. 137,138 КУАП, або не оплачено державним митом, постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для виправлення недоліків. Коли відповідно до вказівок судді позивач у встановлений строк виконує всі вимоги та сплатить мито, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу (ст..139 ЦПК України).
При вирішенні питання про прийняття заяви головними та першочерговими є вимоги закону, які визначають, чи має заявник право на позов, і лише після позитивної відповіді на це питання перевіряється, чи додержується він порядку здійснення цього права.
Деякі з умов, що визначають порядок здійснення права на подання заяви, викладені у коментованій статті. Перш за все це вимога до форми заяви: вона подається у письмовій формі. Інших вимог до форми заяви стаття не передбачає. Тому необгрунтованими є вимоги деяких судців стосовно того, щоби позовні заяви відповідали певним зразкам. Стосовно змісту позовної заяви частина 2 передбачає обов'язкові вимоги до позовної заяви, а частина 4 статті 119 зазначає, що цей перелік не є вичерпним. Уявляється, що законодавець допускає додаткові вимоги до заяв з окремих категорій цивільних справ. Так, по справах про розірвання шлюбу, подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з 140
батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним прав на особисте виховання дітей (ст. 109 СК), а у заяві необхідно зазначати наявність дітей, їх вік і т. ін.
Коментована стаття також вказує на необхідні додатки до позовної заяви: документи, що підтверджують сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, доручення чи інший документ про повноваження представника, якщо позовна заява ним подається, та ін.
Відповідно до ст. 121 ЦПК суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 ЦПК, або не сплачено судовий збір чи не оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, а також оплатить витрати на інформаційно-тех-нічне забезпечення розгляду справи, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Крім цього, заява повертається у випадках, коли:
- позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення йому позову;
- заяву подано недієздатною особою;
- заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;
- справа не підсудна цьому суду;
- подана заява про розірвання шлюбу під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених Сімейним кодексом України.
Про повернення позовної заяви суддя постановляє ухвалу.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
І у першому, і в другому видах повернення позовної заяви позивачеві суддя постановляє відповідну ухвалу, яка згідно з п. З частини 1 ст. 293 ЦПК може бути оскаржена в апеляційному порядку, хоча повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо будуть усунуті обставини, що стали підставою для повернення заяви.
54. Предметна юрисдикція господарського процесу
55. Підстави та наслідки відмови у відкритті провадження по справі
– це волевиявлення суду, яке міститься у постановленій ухвалі і полягає у відмові прийняти позовну заяву та порушити цивільний процес у справі при наявності підстав, визначених законом. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі у випадках коли:
1) заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства;
2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
3) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим;
5) після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Поставлення такої ухвали унеможливлює повторне звернення до суду у цій же справі (ст. 122 ЦПК), однак вона може бути оскаржена в апеляційному порядку.
56. Підстави та наслідки повернення позовної заяви позивачеві
Існують умови, за наявності яких суддя не приймає позовної заяви і повертає її без розгляду. Ці умови свідчать не про відсутність у позивача права на позов (право на подання позову), а лише про те, що позовна заява не може бути прийнята до розгляду суду по суті доти, доки не будуть усунені підстави, які зумовили повернення заяви. Згідно зі ст. 63 ГПК суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи, якщо: — позовну заяву підписано особою, яка не має право її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; — у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес; — у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені у заяві обставини, не наведено обґрунтованого розрахунку стягуваної чи оспорюваної суми; — не надано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі; — порушено правила поєднання вимог або об’єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво ускладнить вирішення спору; — не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів; — не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством; — до винесення ухвали про порушення провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору; — не подано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Суддя повертає позовну заяву не пізніше п’яти днів з дня її надходження, про що виносить ухвалу, яку може бути оскаржено. У будь-якому випадку потрібне усунення підстав, які стали приводом для повернення позовної заяви. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення. Таким чином, правові наслідки відсутності права на подання позову й відсутність умов його здійснення (реалізації) є такими: — в першому випадку за відсутності права на подання позову, тобто за відсутності передумов права на подання позову суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви і повторного подання тотожного позову не може бути; — у випадку відсутності умов здійснення права на подання позову позовна заява повертається позивачеві, що не перешкоджає повторному зверненню до господарського суду з тотожним позовом у загальному порядку — після усунення допущеного порушення.
57. Загальна характеристика провадження у справі до судового розгляду
Попереднє судове засідання повинно бути призначено і проведено протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі. Після відкриття провадження у справі суд невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі відповідачу надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, а третій особі — копія позовної заяви. В процесі провадження у справі до судового розгляду суддя: 1) опитує позивача по суті заявлених ним позовних вимог, зясовує в нього можливі з боку відповідача заперечення, пропонує позивачу надати додаткові докази, розяснює йому його процесуальні права та обовязки; 2) в необхідних випадках викликає відповідача для попереднього опитування по обставинам справи, зясовує його можливі заперечення проти позову, розяснює йому його процесуальні права та обовязки, зясовує, якими доказами він може підтвердити свої заперечення; 3) вирішує питання про залучення або вступу у справу співучасників, третіх осіб; 4) вирішує питання про участь у справі прокурора, ОДВ, громадської організації, а також їхніх представників; 5) вирішує питання про виклик свідків у судове засідання; 6) витребує від п/у/о або від громадян письмові та речові докази, або дає особам, які беруть участь у справі, повноваження на право отримання цих доказів; 7) вирішує з урахуванням думки осіб, які беруть участь у справі, питання про проведення експертизи; 8) в необхідних випадках проводить з повідомленням осіб, які беруть участь, місцевий огляд; 9) розяснює сторонам можливість звернення за вирішенням спору в третейський суд та наслідки такої процесуальної дії; 10) вирішує питання про залучення до участі в справі в необхідних випадках представника органів опіки та піклування для охорони майнових прав відповідача, а також для забезпечення інтересів дітей. Попереднє судове засідання проводиться з метою з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи. Попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Для врегулювання спору до судового розгляду суд з’ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду. Ухвалення у попередньому судовому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 174 і 175 цього Кодексу. Якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду. Якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд: 1) уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову; 2) вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; 3) визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню; 4) з’ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, та встановлює строки їх подання; 5) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів; 6) у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів; 7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову; 8) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду; 9) визначає час і місце судового розгляду. Попереднє судове засідання є обов’язковим для кожної справи, за винятком випадків, встановлених цим Кодексом. За заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути відкладено, якщо причини неявки буде визнано судом поважними. У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з’ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно. Про процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду, суд постановляє ухвалу. Попереднє судове засідання проводиться з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом для судового розгляду, з винятками, встановленими цією главою.
58. Забезпечення доказів
Особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів. За заявою заінтересованої особи суд може забезпечити докази до пред’явлення нею позову. У разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов’язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв’язку із забезпеченням доказів. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені: докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити. До заяви про забезпечення доказів, яка не відповідає вимогам цієї статті, застосовуються наслідки, встановлені статтею 121 цього Кодексу (залишення заяви без руху). Заява про забезпечення доказів розглядається судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред’явлено, — місцевим загальним судом, у межах територіальної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів. Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п’яти днів з дня її надходження з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Присутність цих осіб не є обов’язковою. У разі обґрунтованої вимоги заявника, а також якщо не можна встановити, до кого може бути згодом пред’явлено позов, заява про забезпечення доказів розглядається судом невідкладно лише за участю заявника. Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи. Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забезпечення доказів надсилаються до суду, який розглядає справу.
Суд, який розглядає справу, в разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності доручає відповідному суду провести певні процесуальні дії. В ухвалі про судове доручення коротко викладається суть справи, що розглядається, зазначаються особи, які беруть у ній участь, обставини, що підлягають з’ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення, перелік питань, поставлених особам, які беруть участь у справі, та судом свідку. Ця ухвала обов’язкова для суду, якому вона адресована. Судове доручення виконується у судовому засіданні за правилами, встановленими цим Кодексом. Суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце засідання. Їхня присутність не є обов’язковою. Протоколи і всі зібрані при виконанні доручення матеріали негайно пересилаються до суду, який розглядає справу. Якщо свідки, які дали показання суду, що виконував доручення, прибудуть у суд, який розглядає справу, вони дають показання у загальному порядку.
59. Судовий розгляд як стадія цивільного процесу
Судовий розгляд – це, передусім, інститут ЦПП, тобто система норм права, які регулюють СВ між суддею та іншими учасниками процесуальної діяльності при розгляді і вирішенні по суті ЦС. Судовий розгляд – це стадії цивільного судочинства. Вона займає центральне місце серед усіх стадій ЦП. Її значення визначається тим, що вона є обовязковою стадією процесу. Незалежно від того, чим завершується справа – винесенням рішення, ухвали про припинення провадження у справі, або залишенням заяви без розгляду – ця стадія є в процесі розгляду кожної справи. Більш того, якщо в попередньому СЗ суд постановив ухвали через відмову позивача від позову, або визнання мирової угоди, про залишення заяви без розгляду при передачі спору на вирішення третейському суду, і особливо в тому випадку, коли виноситься рішення про задоволення позову через визнання його відповідачем, стверджувати, що це здійснюється без судового розгляду неможна. Стадія судового розгляду є головною стадією цивільного судочинства, оскільки в ній найбільш повно реалізцються задачі і прицнипи ЦПП, які стоять перед судом.
60. Підстави і наслідки відкладення розгляду справи та оголошення перерви
Відкладення розгляду справи – це перенесення її розгляду на інший точно визначений час. Відкладаючи розгляд, суд вказує час та день, на який призначається наступне СЗ у даній справі. Вичерного переліку підстав відкладення розгляду справи ЦПК не містить, тобто суд може відкласти його не тільки в прямо вказаних ЦПК випадках, але й у звязку з неможливістю розгляду справи в звязку з необхідністю заміни відведеного судді або залучення до участі в справі інших осіб. Підстави відкладення можна поділити на 2 групи: 1) субєктивні – тобто ті, які залежать від учасників процесу, без яких розгляд справи неможливий в даному СЗ. В деяких випадках така неможливість може виникнути внслідок вини суду або інших учасників процесу; 2) обєктивні – недостатність доказів внаслідок нововиявлених обставин, задоволення клопотань про відвід тщо. Від відкладення справи необхідно відрізняти перерву в розгляді справи за підставами та процесуальними наслідками. Підставою для перерви є необхідність надання нових доказів, а процесуальним наслідком його є не нове засідання, а продовження попереднього. Відкладення розгляду оформлюється протокольною ухвалою суду. Учасникам процеса, що зявилися про день нового СЗ повідомляється під розписку. При відкладенні розгляду справи суд допитує свідків, які зявилися, якщо в СЗ присутні усі особи, які беруть участь у справі. тільки у виняткових випадках свідків можна не допитувати, а викликати у нове СЗ. ЦПК допускає і право підтвердити попередні пояснення, а не виступати знов, якщо сторони не наполягають на нових поясненнях, склад суду та учасників справи не змінився. Це правило сприяє економічності та оперативності процесу.
61. Підстави і наслідки зупинення провадження в справі
Зупинення провадження у справі – це перенесення СЗ у справі на інший час, який суд чітко визначити не може. СЗ в цьому випадку переноситься до зникнення перешкод, які стали підставою для зупинення провадження у справі. Обовязкове зупинення – передбачено тоді, коли суд зобовязаний зупнити провадження незалежно від свого розсуду і розсуду осіб, які беруть участь у справі. 1. Суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у разі: 1) смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; 2) злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була стороною у справі; 3) перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан; 4) неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства; 5) призначення або заміни законного представника. Факультативне зупинення здійснюється судом на прохання осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою у випадках: 1) перебування сторони на строковій військовій службі або альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання; 2) захворювання сторони, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу; 3) перебування сторони у тривалому службовому відрядженні; 4) розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності; 5) призначення судом експертизи. Зупинення провадження оформлюється ухвалою судді, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку.
62. Підстави і наслідки закриття провадження у справі та залишення заяви без розгляду.
Закриття провадження у справі є одним із способів закінчення справи без винесення судового рішення. Стаття 205. Підстави закриття провадження у справі Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: 1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; 2) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 3) позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом; 4) сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом; 5) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим; 6) померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 7) ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у справі. Стаття 206. Наслідки закриття провадження у справі Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу. Якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 205 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв’язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Це другий спосіб закінчення ЦС без винесення рішення. В даному випадку перешкоди, які є підставою для залишення заяви без розгляду можна перебороти, а тому після їх усунення можно звертатися до суду з тотожньою вимогою. Стаття 207. Залишення заяви без розгляду Суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо: 1) заяву подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; 2) заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; 3) належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності; 4) спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається в іншому суді; 5) позивач подав заяву про залишення позову без розгляду; 6) між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді; 7) особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява; 8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір чи не було оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк; 9) позивач до закінчення розгляду справи покинув судове засідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності. Особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
63. Види проваджень цивільного судочинства
В цивільному судочинстві для вирішення цивільних справ існують такі основні провадження: позовне провадження, наказове провадження, окреме провадження. Позовне провадження такий вид цивільного провадження, в якому розглядається спір про цивільне право, тобто спір який виникає з цивільних, житлових, земельних, сімейних або трудових правовідносин. Це найбільш розповсюджений вид в цивільному судочинстві. Характерною рисою цього провадження є наявність сторін: позивача та відповідача. Позов – звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про відновлення порушеного чи оспорюваного права, пред’явлена у встановленій законом процесуальній формі позовної заяви. Наказове провадження – спрощений (непротокольний) вид цивільного судочинства у справах, які мають очевидно достовірний характер. Окреме провадження – такий вид цивільного судочинства, у якому вирішуються справи, розгляд яких пов’язаний зі встановленням певних обставин, наявності певних юридичних фактів або статусу громадян, необхідних для реалізації їх суб’єктивних прав. Особливостями справ даного виду провадження є: 1) в порядку цього провадження може вирішуватися тільки спір про факт, про стан, але не спір про право; 2) справи цього провадження порушуються за заявою, а тому немає позову; 3) в даному провадженні немає сторін, т.як вирішується не спір про право, а є заявники, зацікавлені особи; 4) коло заявників чітко визначене законом тощо. В свою чергу вже для здійснення процесу перегляду судових рішень в цивільному судочинстві є такі додаткові провадження як апеляційне, касаційне, провадження у зв’язку з ново виявленими, виключними обставинами.
64. Вимоги, яким повинно відповідати судове рішення.
Стаття 213. Законність і обґрунтованість рішення суду Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Порушення судом цих вимог тягне або може потягнути відміну незаконного та необгрунтованого рішення суду 1 інстанції вищестоящими судами апеляційної та касаційної інстанції. ЦПЗ також вимагає того, щоб рішення було повним. Повнота рішення передбачає його всебічність, тобто у рішенні має бути: 1) надано відповідь про існування чи відсутність матеріального права; 2) вказано про приналежність його позивачу; 3) визначено, чи існує юридичний обовязок і чи покладений він на відповідача; 4) надана кількісна характеристика права та обовязку; 5) визначено порядок та строк реалізації права та виконання обовязку. Якщо вказані питання не вирішені в судовому рішенні, то воно вважається неповним. Цей недолік може бути усунений винесенням додаткового рішення.
65. Засоби усунення недоліків рішення судом, який його ухвалив
Кожне рішення суду має відповідати вимогам права та закону, що до нього ставляться. Проте, деякі недоліки рішення суду першої інстанції, які мають несуттєвий характер і повязані лише з неповнотою, неясністю, неточністю судового рішення, можуть виправлятися самим судом, не змінюючи самого рішення по суті.
Додаткове рішення.
Стаття 220. Додаткове рішення суду Суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; 3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 (Суд допускає негайне виконання рішень у справах про: 1) стягнення аліментів — у межах суми платежу за один місяць; 2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; 3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, — у межах суми стягнення за один місяць; 4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника; 5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала; 6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб)цього Кодексу; 4) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням сторін. Їх присутність не є обов’язковою. На додаткове рішення може бути подано скаргу. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
Виправлення описок та явних арифметичних помилок у судовому рішенні.
Суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні, про що постановляється ухвала. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання. Їхня неявка не перешкоджає розглядові питання про внесення виправлень
66. Окреме провадження в системі цивільного судочинства.
Окреме провадження — це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, про поновлення шлюбу після його розірвання, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом. У випадках, встановлених пунктами 1, 3, 4, 9, 10 частини другої цієї статті, розгляд справ проводиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів. Стаття 235. Порядок розгляду справ окремого провадження Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов’язаний роз’яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин справи. З метою з’ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду і не можуть бути закриті у зв’язку з укладенням мирової угоди. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. При ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
67. Поворот виконання судових рішень
Стаття 380. Порядок вирішення питання про поворот виконання Питання про поворот виконання вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши рішення, він закриває провадження у справі, залишає позов без розгляду, відмовляє в позові повністю або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернено на новий розгляд, а при новому розгляді справи в позові відмовлено або позовні вимоги задоволено в меншому розмірі, або провадження у справі закрито чи заяву залишено без розгляду, суд, ухвалюючи рішення, повинен зобов’язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням. У разі неможливості повернути майно в рішенні або ухвалі суду передбачається відшкодування вартості цього майна в розмірі грошових коштів, одержаних від його реалізації. Стаття 381. Строк подання заяв про поворот виконання Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом при новому розгляді справи або судом апеляційної чи касаційної інстанції, заява відповідача про повернення стягненого з нього за скасованим рішенням майна розглядається судом, у якому перебуває справа. Заяву про поворот виконання можна подати у межах позовної давності. За подання заяви про поворот виконання судовий збір не сплачується. Суд розглядає заяву про поворот виконання в судовому засіданні з повідомленням сторін і постановляє ухвалу. Стаття 382. Особливості повороту виконання в окремих категоріях справ У разі скасування у зв’язку з нововиявленими обставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтоване на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах. У справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.
68. Ухвали суду першої інстанції та їх види
Ухвали суду 1 інстанції – це процесуальні документи, за якими вирішуються різні питання, що виникають в процесі розгляду справи або у випадку його завершення без винесення рішення. 1) за субєктною ознакою: одноособові/ колегіальні; 2) за формою: протокольні (заносяться до журналу СЗ)/ у вигляді окремого поцесуального документа; 3) за змістом: підготовчі (питання підготовки справи)/ у питанням, що виникли при розгляді справи/ припинювальні/ заключні/ з приводу винесеного рішення/ окремі ухвали.
69. ПорядоК порушення та розгляду справ у господарському суді
Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею. Суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо: 1) заява не підлягає розгляду в господарських судах України; 2) у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав або є рішення цих органів з такого спору; 3) позов подано до підприємства, організації, які ліквідовано. Про відмову у прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявниками, не пізніше п’яти днів з дня надходження заяви. До ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду. Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо: 1) позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 2) у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес; 3) у позовній заяві не вказано обставин, на яких грунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обгрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми; 4) не подано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі; 5) порушено правила об’єднання вимог або об’єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору; 6) не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів; 9) до винесення ухвали про порушення провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору; 10) не подано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Суддя повертає позовну заяву не пізніше п’яти днів з дня її надходження, про що виносить ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення. Суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п’яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала надсилається також іншим підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам у випадках, коли від них витребуються документи, відомості та висновки або їх посадові особи викликаються до господарського суду. З метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду: 1) вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача; 3) викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться у тому ж населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з’ясовує, які матеріали може бути подано додатково; 4) зобов’язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження; 5) вирішує питання про призначення судової експертизи; 6) провадить огляд і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження; 7) вирішує питання про визнання явки представників сторін у засідання господарського суду обов’язковою; 8) вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи; 9) вирішує питання про розгляд справи безпосередньо на підприємстві, в організації; 10) вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову; 11) вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.
70.Загальна характеристика апеляційного провадження.
Апеляційна перевірка рішень та ухвал суду 1 інстанції – гарантія здійснення права на судовий захист. Якщо сторони чи інші особи, які беруть участь у справі не згідні з рішенням суду, вважають його незаконним, необгрунтованим, то за їх скаргою справа розглядається судом апеляційної інстанції. Перегляд рішень та ухвал в апеляційному порядку є також засобом судової перевірки законності, обгрунтованості рішень суду 1 інставнції, випрвлення припущених омилок та допомоги судовій практиці. Своєрідність діючої системи апеляції відрізняється рядом особливостей: при перевірці суд появзаний межами позовних вимог, що заявлені у суді 1 інстанції та межами доводів апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції встановлює нові факти, нові докази, а також докази, які на думку осіб, які беруть участь в справі, судом 1 інстанції досліджувалися із порушенням порядку, встановленого ЦПК.
71.Повноваження суду апеляційної інстанції.
Повноваження суду апеляційної інстанції становить сукупність його прав та обовязків, повязаних із здійсненням встановлених законом процесуальних дій стосовно рішення суду 1 інстанції, яке не набрало законної сили і є предметом перевірки за апеляційною скаргою. За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право: 1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін; 2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог; 3) змінити рішення; 4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду; 5) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. За наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право: 1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу; 3) змінити ухвалу; 4) скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд суду першої інстанції.
72.Загальна характеристика касаційного провадження.
Сутність перегляду в касаційному порядку зводиться до основним головних ознак. 1) перегляд в касаційному порядку – це один з інститутів ЦПП. Норми права ЦПК регулюють СВ, які складаються між касаційним судом та іншими учасниками процесуальної діяльності при касаційному перегляді судових постанов. 2. перегляд в касаційному порядку – це один з видів проваджень в ЦП. 3. касаційний перегляд справи – це виключний вид провадження. Він відрізняється від „звичайного”, апеляційного перегляду наступними особливостями. Навідміну від апеляційного перегляду обєктом тут є постанови суду, які набрали законної сили. Своєрідний порядок оскарження ухвал суду першої інстанції та апеляційних та строки оскарження. Специфічними є й інші особливості перегляду в касаційному порядку.
73.Підстави для скасування судових рішень і касаційному порядку.
Повноваження суду касаційної інстанції – це сукупність його прав і обов‘язків, пов‘язаних з застосуванням юридичних наслідків щодо рішень і ухвал. Такі права і обов‘язки суду закріплені в ст.311 ЦПК. Суд касаційної інстанції має право залишити рішення без змін, тобто касаційна скарга залишається без задоволення. Може скасувати рішення повністю або частково, надіслати справи на навий розгляд до того ж суду в іншому складі суддів. Також справа може надійти і до іншого суду. Суд може скасувати рішення повністю або частково і закрити провадження по справі або залишити заяву без розгляду (ст.227, 229 ЦПК). Може змінити рішення або постановити нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд. Залишення рішення без змін має місце тоді, коли суд касаційної інстанції перевірив справу і дійшов висновку про правильність рішення суду першої інстанції. Ст.312 ЦПК. Підстави для скасування рішень суду в касаційному порядку: 1) неповне з‘ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин; 3) невідповідність висновків суду, викладених в рішенні, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Постанова пленуму ВС від 11.10.85 “Про практику розгляду судами України цивільних справ в касаційному порядку”. Неправильне застосування норм матеріального права полягає в тому, що суд не застосував закону, який необхідно було застосувати, суд дав невірне тлумачення закону. Порушення процесуального законодавства, які призводять до скасування рішення: якщо порушення призвело до неправильного вирішення справи. За умови порушення процесуального законодавства рішення беззаперечно скасовується, якщо справа розглянута неправомочним складом суду, з порушеннями правил нарадчої кімнати, при розгляді справи були порушені правила про мову (ст.9 ЦПК), рішення не підписано будь-ким з суддів – самостійна підстава, рішення постановлено не тільки суддями, які входять до складу суду, що розглядав справу, відсутність протоколу судового засідання, або якщо протокол не підписаний секретарем або суддею, справу розглянуто у відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі і цих осіб не повідомили про час і місце судового засідання, суд вирішив питання про права і обов‘язки осіб, які не були притягнути до участі у справі. Суд касаційної інстанції постановляє ухвалу, вона складається і проголошується з додержанням правил ст.212 ЦПК. Ухвала суду набирає чинності з моменту її проголошення, тобто, якщо рішення залишено в силі, воно підлягає виконанню. Якщо суд касаційної інстанції вже розглянув справу, а потім надійшли інші касаційні скарги, суд касаційної інстанції зобов‘язаний постановити по цих скаргах додаткову ухвалу. У випадках, коли додаткова касаційна ухвала тягне за собою зміну рішення або його скасування, то суд постановляє окрему ухвалу, якою доводить про це до голови відповідного суду про внесення подання на касаційну ухвалу.
74.Процесуальний порядок розгляду справ в касаційній інстанції.
Стаття 333. Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції У касаційному порядку справа розглядається колегією у складі п’яти суддів без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. У разі необхідності особи, які брали участь у справі, можуть бути викликані для надання пояснень у справі. Головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа, за чиєю скаргою та на рішення, ухвалу якого суду розглядається. Суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст оскаржуваного рішення суду та доводи касаційної скарги. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, дають свої пояснення, першою дає пояснення сторона, яка подала касаційну скаргу. Якщо рішення оскаржили обидві сторони, першим дає пояснення позивач. Суд може обмежити тривалість пояснень, встановивши для всіх осіб, які беруть участь у справі, рівний проміжок часу, про що оголошується на початку судового засідання. У своїх поясненнях сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть наводити тільки ті доводи, які стосуються підстав касаційного розгляду справи. Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд виходить до нарадчої кімнати. У разі потреби під час розгляду справи може бути оголошено перерву або розгляд її відкладено. Стаття 335. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.
75.Повноваження суду касаційної інстанції.
Повноваження суду касаційної інстанції – це сукупність його прав та обовязків відносно здійснення встановлених законом процесуальних дій по перевірці судового рішення, яке набрало законної сили, яке є предметом перевірки за касаційною скаргою. ЗУ „Про судоустрій” Стаття 33. Повноваження Касаційного суду України. Касаційний суд України: 1) розглядає в касаційному порядку справи, віднесені до його підсудності, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом; 2) веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику; 3) надає методичну допомогу у застосуванні законодавства судам нижчого рівня; 4) здійснює інші повноваження, передбачені законом. Стаття 336. Повноваження суду касаційної інстанції За наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право: 1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін; 2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції; 3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом; 4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду; 5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. За наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд касаційної інстанції має право: 1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін; 2) скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду першої або апеляційної інстанції; 3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті; 4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом.
76.Підстави для скасування рішення суду в апеляційному порядку.
Стаття 338. Підстави для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд Судове рішення підлягає обов’язковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду; 2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею або суддями, які розглядали справу; 3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання; 4) суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь у справі; 5) суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був або не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення. Інші випадки порушення або неправильного застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду лише за умови, що це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Якщо порушення закону, зазначені в частині першій цієї статті, було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом або одночасно допущено апеляційним судом після скасування судових рішень, справа передається на новий розгляд суду першої інстанції. У разі допущення цих порушень лише апеляційним судом справа передається на новий апеляційний розгляд. Висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи. Стаття 339. Підстави для скасування судових рішень і залишення в силі судового рішення, скасованого помилково Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Стаття 340. Підстави для скасування рішення із закриттям провадження в справі або залишенням заяви без розгляду Судове рішення підлягає скасуванню в касаційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу. Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи — сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті. Стаття 341. Підстави для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення або зміни рішення Суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
77.Оскарження ухвал суду першої інстанції.
Стаття 292. Право апеляційного оскарження Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 293 цього Кодексу. Стаття 293. Ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: 1) відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу; 2) забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову; 3) повернення заяви позивачеві (заявникові); 4) відмови у відкритті провадження у справі; 5) відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності; 6) передачі справи на розгляд іншому суду; 7) відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк; 8) визнання мирової угоди за клопотанням сторін; 9) визначення розміру судових витрат; 10) внесення виправлень у рішення; 11) відмови ухвалити додаткове рішення; 12) роз’яснення рішення; 13) зупинення провадження у справі; 14) закриття провадження у справі; 15) залишення заяви без розгляду; 16) залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду; 17) відхилення заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами; 18) видачі дубліката виконавчого листа; 19) поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання; 20) відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення; 21) тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу; 22) оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини; 23) примусового проникнення до житла; 24) звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках; 25) заміни сторони виконавчого провадження; 26) визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами; 27) рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби; 28) повороту виконання рішення суду; 28-1) виправлення помилки у виконавчому листі або визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню; 29) відмови в поновленні втраченого судового провадження; 30) звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Стаття 294. Строки апеляційного оскарження Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
78.Розгляд цивільної справи судом апеляційної інстанції.
Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою. Суддя-доповідач доповідає зміст рішення (ухвали), яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення (ухвали), встановлюватися обставини і досліджуватися докази. Після доповіді судді-доповідача пояснення дає особа, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, — першим дає пояснення позивач. Далі дають пояснення інші особи, які беруть участь у справі. Закінчивши з’ясування обставин і перевірку їх доказами, апеляційний суд надає особам, які беруть участь у справі, можливість виступити у судових дебатах в такій самій послідовності, в якій вони давали пояснення. На початку судового засідання суд може оголосити про час, який відводиться для судових дебатів. Кожній особі, яка бере участь у розгляді справи в апеляційному суді, надається однаковий проміжок часу для виступу. Після закінчення дебатів суд виходить до нарадчої кімнати. У разі потреби під час розгляду справи може бути оголошено перерву або розгляд її відкладено. Апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
79.Докази у господарському процесі.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов’язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду. Речовими доказами є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо в місці їх знаходження. Господарський суд може витребувати докази також до подання позову як запобіжний захід. Сторона, прокурор, які порушують клопотання перед господарським судом про витребування доказів, повинні докладно зазначити: який доказ вимагається, підстави, з яких вони вважають, що ці докази має підприємство чи організація, і обставини, які можуть підтвердити ці докази. Господарський суд може уповноважити на одержання таких доказів заінтересовану сторону. Господарський суд може провести огляд та дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження в разі складності подання цих доказів. За результатами огляду та дослідження складається протокол, який підписується суддею. Протокол приєднується до матеріалів справи. Оригінали письмових доказів, що є у справі, за клопотанням підприємств та організацій повертаються їм після вирішення господарського спору та подання засвідчених копій цих доказів. Речові докази, які знаходяться в господарському суді, після вирішення спору повертаються підприємствам та організаціям, від яких їх було одержано, або передаються стороні, за якою господарський суд визнав право на ці речі. Для роз’яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз’яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. Проведення судової експертизи має бути доручено компетентним організаціям чи безпосередньо спеціалістам, які володіють необхідними для цього знаннями. Особа, яка проводить судову експертизу (далі — судовий експерт), користується правами і несе обов’язки, зазначені у Кодексі. Сторони і прокурор, який бере участь в судовому процесі, мають право до початку проведення судової експертизи заявити відвід судовому експерту в порядку та з підстав, зазначених Кодексом. Висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам. Якщо під час проведення судової експертизи встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, з приводу яких судовому експерту не були поставлені питання, у висновку він викладає свої міркування і щодо цих обставин. У випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу. При необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту. Висновок судового експерта для господарського суду не є обов’язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими Кодексом. Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.
80.Органи примусового виконання судових рішень.
Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України “Про державну виконавчу службу” примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби, державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, державної виконавчої служби у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах (далі — державні виконавці). За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження при органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, встановленому Міністерством юстиції України, до складу яких включаються державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби. За наказом Департаменту державної виконавчої служби або державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя на керівника групи можуть покладатися права та повноваження, встановлені цим Законом, у виконавчому провадженні для начальників державної виконавчої служби у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах. Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом на вимогу чи за дорученням державного виконавця. У випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, установами банків, кредитно-фінансовими установами. Рішення вказаних органів відповідно до закону можуть виконуватися також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів УкраїниОргани, установи, організації та особи, зазначені у частині першій цієї статті, не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності
81.Загальна характеристика виконавчого провадження.
ЗУ „Про виконавче провадження”, „Про державну виконавчу службу”. Норми права, які регулюють виконавче провадження не відносяться ні до ЦПП, ні до АПП, а становлять нову галузь права: цивільне виконавче право, оскільки мають свій предмет правового регулювання (відносини з організації і порядку діяльності ОДВС) і метод правового регулювання, який схожий з методами ЦПП та АПП, але у сфері інших правовідносин – він здебільшого зводиться до влади та підпорядкуванню, особливим юридичним фактам і санкціям ЦП та А характеру. Якщо норми ЦПП регулюють відносини між судом та іншими учасниками судочинства, то норми ЦВП регулюють відносини між державним виконавцем та учасниками вииконавчого провадження. Завданням суду в ЦП є здійснення правосуддя у цивільних справах, а завданням ОДВС – виконання рішень суду, господарського суду тощо. Діяльність ОДВС підпорядковується своєрідним прицнипам і здійснюється своєрідними методами. Джерелом цієї галузі права є вказані раніше ЗУ, ЦПК інші закони та НПА. Виконавче провадження – це не стадія цивільного судочинства і не стадія господарського судочинства, які іноді стверджують, а самостійне провадження. Стаття 1. Виконавче провадження Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) — це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
82.Визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів.
Рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні. Рішення іноземного суду може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред’явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.
83.Учасники виконавчого провадження, їх права та обов’язки.
Усіх учасників виконавчого провадження необіхдно поділяти на 3 групи: 1) органи виконання; 2) особи, які беруть участь у виконавчому провадженні; 3) особи, які залучаються до виконання виконавчих дій. Класифікуючим критерієм в даному випадку є процесуальне становище кожної групи учасників виконавчого провадження. Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі — рішень) відповідно до законів України. Державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі — виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання роз’яснює сторонам їх права і обов’язки; Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право: одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію; проводити перевірку виконання рішень юридичними особами всіх форм власності, а також громадянами, які провадять підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, що є боржниками за виконавчими документами; безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством; здійснювати інші повноваження, передбачені цим та іншими законами. Стаття 10. Учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій Учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб’єкти оціночної діяльності — суб’єкти господарювання. Для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, а також працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ у порядку, встановленому цим Законом. Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення. У виконавчих провадженнях про стягнення сум у доход Державного бюджету України стягувачем є орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган, який відповідно до закону прийняв таке рішення. У виконавчих провадженнях про стягнення у доход Державного бюджету України судового збору (державного мита) стягувачем є орган державної податкової служби. У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників. У разі вибуття однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов’язкові тією мірою, в якій вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Сторони та інші учасники виконавчого провадження мають право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі при проведенні експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими цим Законом. Стягувач має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа. Сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом, оспорювати належність майна і його оцінку, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами. За виконавчим документом про стягнення коштів за погодженням із стягувачем боржник може передати стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу власне майно. Сторони зобов’язані письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов’язкове зупинення виконавчого провадження, встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи місцезнаходження, а боржник — фізична особа — про зміну місця роботи. Боржник зобов’язаний у строк, встановлений державним виконавцем, надати достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, рахунки в банківських та фінансових установах, своєчасно з’явитися за викликом державного виконавця, письмово повідомити державного виконавця про майно, що перебуває в заставі або у інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов’язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення повного і своєчасного вчинення виконавчих дій
84.Органи і службові особи, які вчиняють нотаріальні дії.
Нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу. У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 38 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на дипломатичні представництва України. Посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріальних, може провадитись особами, вказаними у статті 40 цього Закону.
Ст. 38. Консульські установи України вчиняють такі нотаріальні дії: 1) посвідчують угоди (договори, заповіти, доручення тощо), крім іпотечних договорів, угод про відчуження та заставу жилих будинків, квартир, дач, садових будинків, гаражів, земельних ділянок, іншого нерухомого майна, що знаходиться в Україні; 2) вживають заходів до охорони спадкового майна; 3) видають свідоцтва про право на спадщину; 4) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя; 5) засвідчують вірність копій документів і виписок з них; 6) засвідчують справжність підпису на документах; 7) засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу; 8) посвідчують факт, що громадянин є живим; 9) посвідчують факт знаходження громадянина в певному місці; 10) посвідчують тотожність громадянина з особою, зображеною на фотокартці; 11) посвідчують час пред’явлення документів; 12) приймають в депозит грошові суми і цінні папери; 13) вчиняють виконавчі написи; 14) приймають на зберігання документи; 15) вчиняють морські протести. Законодавством України можуть бути передбачені й інші дії, що вчиняються консульськими установами України.
Ст. 40. До нотаріально посвідчених документів прирівнюються: заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками по медичній частині або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директорами і головними лікарями зазначених будинків для престарілих та інвалідів; заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден; заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та інших подібних до них експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій; заповіти та доручення військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками по медичній частині, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів; заповіти та доручення військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії, — також заповіти та доручення робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з’єднань, установ і закладів; заповіти та доручення осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі. Посадові особи, перелічені в цій статті, зобов’язані негайно передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів у державний нотаріальний архів чи в державну нотаріальну контору за постійним місцем проживання заповідача. Капітани морських суден зобов’язані передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів начальникові порту України або консулові України в іноземному порту для наступного направлення їх у державний нотаріальний архів чи державну нотаріальну контору за постійним місцем проживання заповідача. Державна нотаріальна контора передає одержаний нею примірник заповіту на зберігання у відповідний державний нотаріальний архів з повідомленням про це заповідача та посадової особи, яка посвідчила заповіт. Якщо заповідач не мав постійного місця проживання в Україні або якщо місце проживання заповідача невідоме, заповіт направляється в державний нотаріальний архів міста Києва. Завідуючий державним нотаріальним архівом зобов’язаний перевірити законність заповіту, що надійшов на зберігання, і в разі встановлення невідповідності його законові повідомити про це заповідача і посадову особу, яка посвідчила заповіт. Посвідчення заповітів і доручень посадовими особами, зазначеними у цій статті, провадиться з дотриманням вимог чинного законодавства в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
85.Загальні правила вчинення нотаріальних дій.
86.Правовий статус і види третейського суду.
ЦКУ передбачає здійснення у встановленому порядку захисту цивільних прав не тільки судом, господарським судом, але й третейським судом. Третейські суди існують як альтернативні органи, вони можуть вирішувати цивільні спори, які підсудні судам, або віднесені до компетенції господарських судів. Сутність третейських судів полягає в тому, що вони є недержавними органами цивільної юрисдикції і обираються за згодою саме сторонами для вирішення конкретного цивільно-правового спору між ними. Розгляд цивільно-правових спорів в третейському суді може виникнути тільки за наявності згоди сторін на обрання цієї форми захисту цивільних прав із зобовязанням підкоритися його юрисдикції. Третейські суди як органи цивільної юрисдикції у порівнянні з державними судами для учасників спору мають деякі переваги: спеціалізація, шврдкість та економічність розгляду спору, конфіденційність діяльності, зручність для сторін відносно визначення часу і місця вирішення спору та ін. на даний момент в Україні діє 3 види третейських судів: - у цивільно-правових спорів між громадянами; у господарських спорах між п/у/о та іншими СПД; постійно діючі третейські суди, які розглядають спори між субєктами права різних країн. Громадяни можуть передати б-я спір, який виник між ними на розгляд третейського суду, крім спорів, що виникають з тредових, сімейних відносин. Договір про передачу спору на розгляд третейського суду має бути укладений в письмовій формі. В договорі про передачу спору на розгляд третейського суду має бути вказано: 1) найменування сторін та їх місце проживання; 2) предмет спору; 3) найменування обранних суддів; 4) строк вирішення спору; 5) місце й час укладення договору. Третейський суд організується кожен раз за особливою згодою всіх учасників спору. Третейський суд утворюється за згодою сторін у складі 1 судді або в складі декількох суддів, обраних в однаковій кількості від кожної сторони, і одного судді за спільним обранням сторін. Членами третейського суду не можуть бути: 1) особи, що недосягли повноліття; 2) особи, що знаходять під опікою чи піклуванням; 3) особи, позбавлені за вироком суду права займати посади в органах суду та прокуратури або займатися адвокатською діяльністю, - впродовж строку, вказаного у вироку; 4) особи, притягнуті до КВ.
87.Учасники господарського процесу.
До складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.
Суддею є посадова особа господарського суду. Процесуальний статус судді визначається Суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь в судовому процесі, або буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Суддя, який брав участь в розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю. При наявності зазначених підстав суддя повинен заявити самовідвід. З цих же підстав відвід судді можуть заявити сторони та прокурор, який бере участь в судовому процесі. Відвід повинен бути мотивованим, заявлятись у письмовій формі до початку вирішення спору. Заявляти відвід після цього можна лише у разі, якщо про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті. Питання про відвід судді вирішується головою господарського суду або заступником голови господарського суду, а про відвід заступника голови — головою господарського суду, який виносить з цього приводу ухвалу в триденний строк з дня надходження заяви. Якщо голова господарського суду прийняв справу до свого провадження, питання про його відвід вирішується президією Вищого господарського суду України в триденний строк з дня надходження заяви про відвід. Сторонами в судовому процесі — позивачами і відповідачами можуть бути підприємства та організації, зазначені у Кодексі (Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі — підприємства та організації). Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред’явлено позовну вимогу. Сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи. Позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених Кодексом в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно. Господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем. Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново. В разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов’язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов’язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд виносить ухвалу. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов’язки позивача. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов’язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами i несуть процесуальні обов’язки сторін, крім права на зміну підстави i предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову. Справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами. Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні — також і усно. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов’язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача права вимагати вирішення спору по суті. Відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті. В судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів. Зазначені особи зобов’язані з’явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі. В судовому процесі може брати участь судовий експерт. Права, обов’язки та відповідальність судового експерта визначаються цим Кодексом та Законом України “Про судову експертизу”. Судовий експерт зобов’язаний за ухвалою господарського суду з’явитись на його виклик і дати мотивований висновок щодо поставлених йому питань. Висновок робиться у письмовій формі. Судовий експерт, оскільки це необхідно для дачі висновку, має право знайомитися з матеріалами справи, брати участь в огляді та дослідженні доказів, просити господарський суд про надання йому додаткових матеріалів. Судовий експерт має право відмовитись від дачі висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або якщо він не має необхідних знань для виконання покладеного на нього обов’язку. Сторони і прокурор, який бере участь в судовому процесі, мають право заявити відвід судовому експерту, якщо він особисто, прямо чи побічно заінтересований в результаті розгляду справи, якщо він є родичем осіб, які беруть участь в судовому процесі, а також з мотивів його некомпетентності. Відвід повинен бути мотивованим, заявлятись у письмовій формі до початку вирішення спору. Заявляти відвід після цього можна лише у випадку, коли про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті. Питання про відвід вирішується суддею, який виносить з цього приводу ухвалу.
Melikov Anar