Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Специфика социол знания: единство исторического опыта и современность.
1.Классический этап (с сер XIX до Вт мир) хар-ся слабой дифференцированностью предмета и процессами институциализации в рамках академических учреждений. Ранняя классика - период школ "одного фактора". Ученые пытались найти главный фактор, определяющий соц процессы развития общества, направления историч процесса. органицизм, механицизм, социальный дарвинизм, расово-антропологические теории, психол школы. Центр представлением в школах является эволюционизм, то есть представления об изменениях в об-ве как постепенном закономерно обусловленном объективном процессе. Важными чертами школ этого периода является отказ от любых ненаучных объяснений каких бы то ни было явлений.На этом этапе С впервые внедряется в унив-ах, сначала в Зап Европе, затем в Сев Америке, России.
Период поздней классики начинается с осмысления итогов Первой мир войны и альтернатив, открывающихся для общества с Окт социалистич революцией. Период утверждения плюралистического подхода в С. Значительно продвигается вперед социологическая методология. Этот этап характерен становлением социологизма как главного методологического принципа в изучении соц явлений.Дюркгейм, Вебер понимающей С; Парето-теория элит; марксизм; психоанализ Адлера и Юнга) Период этот хар-ся бурным развитием кафедр и факультетов в ведущих университетах мира, появлением самостоятельных соц исследовательских ин-ов (франкфуртская школа)
2. Современный этап с оконч Вт мир войны. Его первый подпериод возникновения и бурного развития "теории среднего уровня". Создание отраслевых С (Мертон, показавшему на примере науки, медицины и ряда других областей соц деят, как важно учитывать соц, организационные аспекты в развитии и управлении любой отрасли чел дея-ти.) Появл кадровый менеджмент или различные методики соц прогнозирования.
Новейший период развития С с конца 60-х. Произошло включение отеч ученых, обществоведов других стран в мировую соц науку. Время методологического плюрализма. В полной мере стали ощущаться не только преимущества, но и недостатки объективных и активных процессов институциализации и специализации, затронувших все отрасли науки и непосредственно С. Научное сообщество стало подходить к пониманию того, что невозможно создать единую универсальную соц теорию, и что каждый из существ соц подходов решает конкретные задачи применительно к определенным предметам и объектам СИ. широко развивается отраслевое соц сотрудничество, получают распространение сравнительные межнац иссл-кие проекты.
Современная С явл по преимуществу европоцентристской сферой. Наиболее мощным явл Межд Социологическая Ассоц. С 1893 существует Между Институт С. Менее десяти лет назад появилас Европ Социологич Ас-ия. В мировой теоретической С преобладает ряд тенденций. фатализм у Фукуямы в его "Конце истории" и в постмодернизме.Политизация С. Фракционализация соц дисциплин, дробление предметных областей соц анализа.происходит и расширение междисциплинарных подходов. Парадигмы совр соц знания: натуралистическая - С должна строго следовать методологии и методике естественных наук. Строгая опора на объективные факты есть идеал научного познания. критерием научности здесь выступает применение мат методов. интерпретир С - процессы соц познания качественно отличаются от иных познавательных процессов. Это новое качество соц процессов связано с их осознанием людьми, с переходом на уровень осмысления процессов. свое начало эта парадигма ведет от "понимающей С" Вебера. оценивающая С - Действующий в ее рамках социолог пытается не только добыть истину, но и связать ее с целями дея-ти. Задача этой дея-ти на основе знаний произвести благопр изменения. задача ученых понять, что на самом деле происходит, суть процессов, протекающих в об-ве, их направленность и динамику.
2. „Социологизм” Дюргейма
Дюркгейм – фр социолог, один из основоположников фр школы социологии. Основные работы: “Правила социологического метода”, “Самоубийство”. Его наряду с Контом называют “отцом социологии”. В історії соціологічної думки Д відомий як видатний представник так званого соціологізму – специфічної соціологічної концепції. Відмітною особливістю даної концепції є її орієнтація на визначення соціальної реальності як дійсності особливого роду (sui generis) та відкиданні психологічного редукціонізму, тобто пояснення соціальних явищ на засадах психологізму. Основними принципами «соціологізму» є об’єктивний науковий підхід до соціальних явищ і процесів, намагання пояснити соціальне виходячи з його самого.
В цілому вона була продуктом поширеного наприкінці XIX ст. прагнення до позначення своєрідності предмету соціології та звільнення її як науки від крайнощів позитивістського натуралізму. Останній намагався пояснити соціальні явища винятково на основі законів, відкритих природничими науками. На противагу цьому серед суспільствознавців того часу стала визрівати інша точка зору. Вона полягає в тому, що соціологія як самостійна наука не повинна шукати пояснення соціальним явищам поза власним предметом. Їхні причини мають відшукуватися у самій соціальній реальності, серед інших соціальних явищ, а тому дана наука може обходитися без підтримки інших дисциплін і навіть у певних випадках (філософія, психологія) сама сприяти їхньому розвиткові. Соціологізм Д є комплексом досить строгих положень. Одне з них стосується прагнення чітко розмежовувати явища індивідуального і колективного життя. При цьому припускається, що із знання про індивідуальне життя не можна вивести жодного достовірного знання про колективне життя. Останнє репрезентує дійсність sui generis і як таке становить власний предмет соціології. Саме це робить соціологію самостійною наукою.
Водночас соціологія претендує на роль основної соціальної науки. Принаймні у межах соціологізму проглядає тенденція, відповідно до якої усі інші наукові дисципліни, які займаються тими чи іншими аспектами соціальної дійсності, підлеглі соціології. Це обґрунтовується тим, що соціальні явища міцно пов'язані між собою, їх не можна зрозуміти ізольовано одне від одного, це є лише різні виявлення однієї й тієї самої дійсності – соціальної, що, хоча й вивчається всілякими науками, однак як ціле складає предмет тільки соціології. Тим самим соціологія проголошувалась наукою, що має ключ до усіх соціальних явищ.
Серед інших рис соціологізму треба вказати на його антиеволюціоністську спрямованість. Соціологізм концентрує увагу на сталих і повторюваних зв'язках поміж соціальними явищами, досліджує різноманітні типи, послуговуючись головним чином порівнювальним методом.
3. Америк инвайронментализм и фр поссибилизм
В начале XX в. большинство тем и ошибок геогр. направления унаследовал амер. инвайронментализм (от англ. environment – окр среда): 1)Общетеор-кая и мировозренческая ориентация, в центре внимания кот.находится взаимодействие общ-ва,соц. образований со средой обитания. Относительно новым в нем было пристрастие к статис методам проверки популярных гипотез геогр.детер-зма. Виднейшим пред-лем был амер.географ Э.Хантингтон №7. «Вечные законы» Х.и других ивайр-ов не выдержали проверки строго устано-ми фактами, но многие их наблюдения получили косвенную поддержку. Так, провалились ивайр-ские попытки связать деловые циклы с периодами солнечной активности, но многими псих-ми и крими-ми подмечены сложные зависимости между ею, колебаниями атмосф.давления и прочими клим-ми явлениями, с одной стороны, и физиол-ми процессами, нервной возбудимостью, а через них и с некоторыми псих.-соц. процессами, с другой. 2)соц. движение за качество среды обитания, оптимальное функц-ние экосистемы и предотвращение нарушений эколог.процессов. Сформир-сь 4 основные соц.-реформистские ориентации в решении проблемы взаимодействия общ-ва и прир.среды:
Сер.70-х - соц.-эколог.идеи были восприняты различными соц. дисциплинами, что способствовало развитию междисциплинарных исс-ий по эколог.проблематике; происходила заметная «экологизация» традиц идеологических доктрин(«экомарксизм», «экофеминизм», «экофашизм» и проч.).
Противником геог. детер-зма был франц.«поссибилизм»(от фр. possibilite возможность). Пред-тели считали, что одинаковой среды в действительности не существует ни для индивидов в силу разности их реакции на одни и те же природ условия, ни для культур разного уровня развития. Историзм этого течения побуждал ставить вопрос: среда для чего и для кого, какие возможности ис-зует в ней данная к-ра.
Основателем фр.школы социогеографии Поль Видаль де ла Блаш.ландшафт для него-не просто продукт естественной последовательности событий, а результат труда человека, создающего новые условия существования для грядущих поколений. Заслуга ф.п. - разоблачение псевдодетер-зма нем.геополитики. Пос-ты показали, что последняя строила доказательства post factum (от истор-кого существования данного пол.-соц.явления к якобы ответственным за него геогр-м условиям). Осн способом критики было раскрытие того, как в одинаковых геогр.условиях развиваются об-ва и культуры совершенно разного уровня и типа. Одна и та же среда предоставляет разные эконом. возможности людям, знающим и не знающим, как использовать ее ресурсы. Слабой стороной ф.п. по сравнению с амер.ивай-м было пренебрежение статистикой.
4. антигуманний хар-р Рассово-антропологическая теория. (антропосоциология) — вт.пол. 19 — н. 20 в.; осн. идея — решающее воздействие расового фактора на истор. и культурное развитие народов. Р.-а. ш. сфор в условиях роста популярности учения Дарвина о борьбе за сущ-ие и естеств. отборе, господства биол. подхода в С, широкого распространения антропометрич. измерений и попыток биол. классификации рас.
Гобино , фр., один из первых систематически изложил идеи о роли расового фактора в истории. Его взгляды оказали большое влияние на развитие понятия “раса” в 19 в. и легли в основу почти всех последующих теор. построений антропосоциологии. Гобино важнейшим фактором истор. процесса считал расу. Он различал три “чистые” расы (белую, желтую и чор) и многочисл. “смешанные” типы, возникние в рез. их истор. контактов. Каждая раса сама по себе неизменна и обладает специфич. культурными способностями. Судьба каждой истор. цивилизации определяется ее расовым составом. “Смешение крови” создает дисгармонию в воззрениях об-ва, ведет к моральному и социальному хаосу; Расы неравноценны. Белая (арийская) раса обладает большей культурной одаренностью, она создала все великие цивилизации. Элитой арийской расы Гобино считал германцев, под к-рыми понимал франц. аристократию. Идеи Гобино не получили признания во Франции, но были восприняты в Германии
Чемберлен, философ-германофил, был наиболее известным последователем Гобино в Германии. Ч, не давая определения расы, активно пользовался этим понятием. Различия между расами, с его т.зр., являются биол. и интеллектуальными. Высшее положение в расовой иерархии Ч занимает “арийская” раса, или “нордический” тип - долихоцефалы”. Наиболее “чистыми” представителями арийской расы провозглашались германцы. Расцвет всех цивилизаций определялся влиянием герм. племен, а упадок — смешением их с другими расами. Аммон и Ляпуж попытались доказать неравноценность рас и превосходство белой расы при помощи “научных” обоснований.
Аммон, нем. антропометр и один из родоначальников антропосоциологии, провел ряд антропометрич. измерений - среди горожан и высшего класса выше доля долихоцефалов, а среди крестьян и низших классов преобладают брахицефалы; долихоцефалы самой природой предназначены занимать господствующее положение в об-ве; существует прямая связь между долихоцефалией и уровнем интеллектуальных способностей; каждое об-во прогрессирует до тех пор, пока в нем не падает доля долихоцефалов, т.е. наиболее талантливых и одаренных. Ляпуж также клас-вал чел-во по типам головы и связывал куль различия с брахицефалич. и долих. типами. Долихоцефалы (длинноголовые) формируют высшую (арийскую) расу, брахицефалы (короткоголовые) — низшие расы.
Выводы: Р-ант шк подчеркивала неравноценность рас и антропологических типов, выраж в неравноценности соответствующих психических, соц и культ черт; обосновывали пагубность смешений рас и антропологических групп. Вместе с тем в концепциях Гобино тезис о неравноценности различных рас сочетался с утверждением о равноценности различных цивилизаций и культурным релятивизмом. Это было новым явлением в социальной мысли того времени, в которой господствовали идея прогресса и представление о превосходстве европейской культуры. Исс-ия антропологов были чрезвычайно примитивными с т з соврем антропологических методик. При этом они вдохновлялись мифами об “арийцах”, “германцах”. Антропометр признаки, в частности головной указатель, в действительности не находятся в тесной связи с соц статусом и распределены среди самых разных соц групп. Тезис о пагубности расовых смешений также не находит подтверждения научными данными. Осн идеол функции рас-ан теорий состоят в обосновании необходимости привилегий определенных соц групп.
5. Бюрократизм: суть, корені та риси
Бюрократизм – это специфическая форма управленческих структур и отношений, которая характеризуется отрывом руководителей от масс исполнителей, безличностью системы управления, созданием системы служебной зависимости, которая отдает предпочтение форме над содержанием, т.е. сущностью деятельности управленца.
Выделяют следующие корни бюрократии:
- экономические: так как решающая роль в распределении материальных благ, то предпосылками возникновения бюрократизма являются неудовлетворенность материальных потребностей людей, суперцентрализация и администрированность в производственных отношениях, острые проблемы экономического развития и реформирования.
- организационные: здесь предпосылками бюрократизма выступают регламентация управленческой деятельности и заорганизованность, несовершенность аппарата управления, соц.-правовая незащищенность людей;
- идеологические: низкая политическая, правовая культура граждан, низкий уровень демократии, отсутствие соц.-интеллектуальной инициативы;
К чертам бюрократизма относятся:Произвол; Взяточничество; Чинопочитание; Перестраховка, волокита, зазнайство; Интриги, хамство; Высокомерие и зажим критики; Равнодушие к людям и соответственно обман; Принебрежение к мнению и нуждам людей; Административно-нажимные методы управления; Показуха; Формализм.
По Веберу, идеальный тип бюрократии включает следующие свойства: управленческая деятельность осуществляется постоянно; установлена сфера власти и компетенции каждого уровня и индивида в аппарате управления: иерархия образует основной принцип контроля за чиновником, последний отделен от собственности на средства управления, а должность отделена от индивида, выполняющего административные функции; управленческая деятельность становится особой профессией; существует система образования по подготовке чиновников, управленческие функции документируются; в управлении господствует принцип безличности. Главное достоинство бюрократии, по Веберу, — это высокая хозяйственно-экономическая эффективность, недостаток - отсутствие необходимой гибкости
6. Виховання та освита як соц институт.
Соц. освіти та виховання (СОВ) - галузь соціологічного звання, яка вивч закономірності розвитку та функціонування освіти як соц. інститута та його взаємоодії з суспільством. Інститут освіти має відносну самостійність своїми соц. функціями, володіє спадкоємністю історичних систем освіти, здатністю активно впливати на функціонування та розвиток суспільства. Освіта та виховання – 2 нерозривно повязаних процеса, але виховання є більш стародавнім. Виховання – процес впливу на людину, з ціллю навчити його жити в суспільстві. Освіта – організація передачі накопичених знань, а також спосіб входження людини в культуру і науку. Виховання як соц інститут – 1.передаю індивідам в даному супільстві зразки поведінки і способи діяльності. 2.дозволяє освоїти індивідам і внаслідку відтворювати культ та соц цінності в суспільстві. 3.дозволяє включити індивіда в певну субкультуру. Освіта як соц інститут – 1.дає можливість людині розвивати свої можливості для того, щоб реалізовувати їх у наступній діяльності та забезпечити своє існування. 2.забезпечує підготовку робочої сили 3.забезпечує можливість подальшого розвитку науки. Українські соціологи Лукашевич, Сололков вважають, що предметом соц. освіти є суспільніі відносили, в які соц. субєкти виступають в процесі навчання. До осн. функцій системи виховання належать:1. Культурологічна. 2.Соціалізаційна З.Адаптаційна - навчає ефективних моделей опануваинн нових життєвих ситуацій. 4. Ціннісноутворювнльна 5. Нормативна - закріплення в поведінці особистості соц. норм б. Функція соц. контролю - в прищепленні звичок,, які суспільство схвалює.
Державна національна програма "Освіта (Україна XXI століття)" За роки незалежності в Україні визначено нові пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, розпочато практичне реформування галузі на основі прийнятої Урядом Програми "Освіта. Україна XXI століття". Розвиток освіти є стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, покращання людського життя, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. Освіта і наука є найголовнішими умовами утвердження України на світовому ринку високих технологій. Національна доктрина розвитку освіти України є державним документом, який визначає стратегію і основні напрями її розвитку у XXI столітті. Пріоритетами державної політики в розвитку освіти є: особистісна орієнтація освіти; створення однакових можливостей для дітей і молоді у здобутті якісної освіти; формування через освіту здорового способу життя; Освіта спрямована на втілення в життя української національної ідеї. Випереджаючий розвиток освіти, впроваджений на основі цієї Доктрини, забезпечить вихід України з нинішнього стану, всебічну модернізацію суспільства й держави, нації і народу, досягнення рівня життя, гідного людини.
7. географічний детермінізм в соціології 19 ст. Позиції євроцентризму в соціології Хантінгтона
Геогр. детерминизм(одна из школ натусоц-и)-определяющим явл.геогр.фактор, кот.влияет на форм-е кул-ры. Хар-ться тим, що в основу було покладено вплив геогр.середовища на розвиток суспільства.Геогр.компонент влияет на:1)размещение и плотность нас-я;2)физ.и псих.расовые различия в телосложении, темпераменте;3)виды занятий и хоз.дея-ти, ее организация, степень благосостояния нас-я;4)типы соц.-пол.орг-ции, соц. институтов и брака;5)возможности культ.контактов, темпы экон.и культурного развития;6)религия, мифология, иск-во, лит-ра. Пред-ли: Т.Бокль, Ф.Ратцель, К.Хаусхофер.
Представники цих шкіл поділяються па 2 групи'
1 - вважали, що географічні чинники так чи інакше діють на суспільство, але ця дія залежить від культури самого суспільства і визначається цією культурою
2 - були прихильниками механічного, географічного детермінізиу (причинність) і заявляли, що вся діяльність людини обумовлена виключно географічним середовищем, в якому вона перебуває.
Эллсуорт Хантингтон используя методы и данные статистики, палеоботаники, климатологии, истории, демографии и др. наук, он стремился обосновать существование тесных корреляций между изменениями климата и прогрессом или упадком цивилизаций. Основные опосредующие связи выглядели так: 1) климат влияет на здоровье населения; 2) климат влияет на физическую и умственную активность, производительность труда и вызывает колебания деловых и экономических перемен; 3) поскольку цивилизация есть функция энергии и производительности нации, то полезные или негативные колебания климата детерминируют рост, упадок и перемещения цивилизаций. 4) в наибольшей степени способны к прогрессу и призваны "руководить миром" народы стран, расположенных в умеренном поясе.
Х.развивал идеи о постепенном геогр.передвижении цивилизаций из афро-азиатской колыбели в более холодный и разнообразный климат Северо-Западной Европы. В основу оценки цивилизаций он положил «активизм», будто высшая культура и наиболее сложные формы соц.-пол.организации могли возникнуть только в умеренном, но не в субтропическом или полярном климате, так как изобилие даров природы в субтропиках не требует больших затрат труда и ведет к инертности и лени людей, а борьба с голодом и холодом в полярном климате вырабатывает смирение и не оставляет сил на развитие культуры.
8. Громадська думка і владні структури. Механізм взаємодії.
Мера включения Общ Мнения в практические решения органов власти и управления есть показатель открытости общества, уровня развития в нем важнейших прав и свобод одним из критериев демократичности полит устройства государства. Поэтому, любой современный полит режим, даже самый репрессивный стремится создать иллюзию включенности ОМ в реальные процессы принятия властных решений Режим взаимодействия власти и ОМ - обобщенная хар-ка меры его реальной включенности в принятие политических решений, управление делами государства и общества и возможностей для функционирования, предоставленных властными институтами.
Система критериев, на основании которых различаются между собой отдельные режимы взаимодействия.
I. Демократичность системы выборов и избирательных законов на различных уровнях. Недемократичность избирательной системы выводит режим взаимодействия власти и ОМ в зону, неблагоприятную для полноценного функционирования последнего.
2. Характер законодательной закрепленности роли и прерогатив ом. определяет его статус и формирует некоторые общие основания для выполнения им в данном обществе социальных и политических ролей большей или меньшей значимости и масштабности.
3. Наличие каналов свободного выражения мнений и собственно свобода их выражения.
4. Характер протекания дискуссий общественности и власти.
5. Частота, предметный и объектный ареал обращения власти к ом.
6. Характер, предметный и социальный ареал включения реакций и оценок ОМ во властные решения.
7 — наличие свободных и множественных каналов изучения и анализа ом.
Система критериев позволяет выделить все основные режимы взаимодействия и отграничить один от другого, с ее помощью можно проанализировать конкретную ситуацию отношений ом и власти, классифицировать ее и отнести к тому или иному типическому режиму. Исходя из системі критериев віделяют 6 режимов взаимодействия власти и ом идеально типического характера: 1. Режим подавления ом (жестким прессингом со стороны институтов власти. Ом при этом представляет исключительно в качестве духовного образования и не переходит в духовно-практическую форму. Не приходится говорить о наличии сколько-нибудь развитых волевых и поведенческих его компонентов. 2 Режим игнорирования ом (власть стремится свести к минимуму социально-преобразующую роль ОМ не с помощью его жесткого подавления, а путем отстранения от его оценок, исключения их из всех сфер принятия решений.) 3. Режим патернализма власти по отношению к ОМ (власть и ОМ явно неравноправны. Первая имеет приоритет по отношению ко второму. Это господство власти, но господство в мягкой форме.) 4. Режим сотрудничества (взаимореализации) власти и ОМ является наиболее благоприятным как для ом, так и для власти в условиях демократической политической системы. В его рамках происходит наиболее полная реализация сущностных потенций мнения, оно выступает полноправным субъектом политической жизни и полноценным участником процесса управления делами общества. 5. Режим давления ОМ на власть. Власть чаще всего находится в положении обороняющейся, оправдывающейся, защищающейся от нападок ом 6. Режим диктатуры ом - это предельный, редко встречающийся на практике особый способ построения отношений между ом и властными структурами. Его скорее следует рассматривать как идеальный тип, характеризующий крайнюю точку шкалы возможных типов взаимодействия.
9. Громадська думка как социально-психологический феномен.
Общественное мнение – это отношение социальных общностей к проблемам общественной жизни, проявляющееся сначала в эмоциях и суждениях, а затем и в действиях, это специфическое проявление общественного сознания, сложное духовное образование, выражающееся в оценках (как в вербальной, так и не в вербальной форме) и характеризующее явное или скрытое отношение к актуальным проблемам действительности, присущее отдельным группам, социальным общностям или обществу в целом, состояние массово сознания, заключающего в себе отношение к общественным событиям, к деятельности различных групп, организаций, отдельных личностей. Общественное мнение выражает позицию одобрения или осуждения по тем или иным общественным проблемам, регулирует поведение индивидов, социальных групп, насаждает определённые нормы общественных отношений. Из всего выше сказанного можно выделить некоторые логические варианты, которые включают в себя некоторые существенные признаки этого феномена.
«Во-первых, следует иметь в виду, чтоОМ включает не все точки зрения, имеющиеся у отдельных индивидов, а лишь связанные с вопросом или ситуацией, в отношении которой данная совокупность выступает как общность.
Во – вторых, ОМ по конкретному вопросу и в конкретной ситуации может коренным образом отличаться от общественного мнения по другому вопросу и в другой ситуации или даже по тому же конкретному вопросу, но в другой ситуации. Иными словами, не существует абстрактного и внеисторического общественного мнения.
В-третьих, ОМ должно быть публично выражено, доведено до сведения общества или какой-либо общности людей, ибо в противном случае оно остается индивидуальной точкой зрения отдельных лиц (хотя этих лиц может быть и достаточно много).
В-четвёртых, ОМ дает о себе знать тогда, когда оно высказывается по проблемам, интересующих конкретное общество или конкретную общность людей.
В-пятых ОМ складывается только при условии доступа общественности к информации, касающегося конкретного вопроса или группы вопросов. Необходимо при этом иметь ввиду, что общественное мнение может возникать на основе информации, как отражающей реальное положение вещей, так и искажающей действительность.
В-шестых, ОМ не является чем-то неизменным, должно обладать, тем не менее, достаточной интенсивностью и сохраняться на протяжении определённого отрезка времени, что и дает возможность фиксировать его в качестве общ-го феномена»
Проблема: отношение социальных общностей к проблемам общественной жизни
Обьект: среднестатистические жители страні
Предмет: их отношение к пролемам общ жизни и степень віражения своего мнения
Задачи: изучить факторі кот влияют на формирование ОМ, роль ЗМИ у форм ОМ, степень демократичности в об-ве и взаимосвязи с ом И Т.Д.
Гіпотези: ОМ включает не все точки зрения, имеющиеся у отдельных индивидов, а лишь связанные с вопросом или ситуацией, в отношении которой данная совокупность выступает как общность. ОМ по конкретному вопросу и в конкретной ситуации может коренным образом отличаться от общественного мнения по другому вопросу и в другой ситуации или даже по тому же конкретному вопросу, но в другой ситуации. ОМ не является чем-то неизменным
Інтерпретція понять: ОМ-...
10 Девіація як соц явище та категорія соц теорії
Девиация – общеняучный термин, означающий несходство, несовпадение, т.е. отклонение от нормального, а для общества – от нормативного состояния общественной жизнедеятельности. Девиация – явление исконно присутствующее в жизни цивилизованного общества. С момента появлення цивилизации появляется и девиация. Отклонение от нормы выражается в различных видах девиации, девиантного поведеная. В конце 19-го -начале 20-го века были распространены биологические и психологические трактовки феномена “девиация”.
Девиантное поведение, как явление общественной жизни, в начальной стадии становления социологии, в основном, объяснялось с точки зрения несовершенства биологических и психологических характеристик индивидов.
К ярко выраженным представлениям биологического объяснения девиации можно отнести прежде всего Чезаре Ломброзо, Шелдона, которые в основу своих теорий социальных отклонений положили учение об особых типах индивидов с анатомическими чертами (фигура, строение черепа, черты лица, соразмерность...). Согласно таким теориям люди, имеющие от рождения ту или иную “конструкцию” – либо обречены на девиацию, либо избежали такой судьбы. Рациональным звеном таких теорий можно считать понимание связей особого типа поведения с определенным типом людей.
На протяжении 20 века не менее популярны и психологические трактовки феномена “девиация”. З. Фрейд в основу психоанализа положил идею:
1) о конфликтях личности периода ее формирования
2) о трансформации (“зарубок” в памяти ребенка о поступках и аномалии поведения взрослого). По Фрейду, конфликтность есть характерная черта психики любого индивида; борьба происходит между сферой “оно” (подсознание, бессознательность) и сферой “эго”, т.е. “Я”. Принцип, который лежит в основе “оно” – принцип удовольствия, а сферой “эго” руководит принцип реальности, прагматизма и нормативности.
“Я” развивается с реальним течением жизни индивида в мире и помогает управлять и сдерживать желание “оно”, направленное на немедленное удовлетворение.
“Сверх-Я” – развивяется путем взаимодействия с родителями и другими значимыми для индивида людьми и предстявляет развитие сознания и моральных правил, которые разделяются большинством взрослых. Все эти сегменты личности функционируют одновременно. Если эти компоненты правильно сбалансированы, человек ведет нормальную жизнь. В каждом из нас борются два взаимоисключающих инстинкта: либидо и танатос.
Существуют социокультурные трактовки девиантного поведения:
І) аномня (отсутствие норм),
2) соц дезинтеграция (изменения, происходящие во вссх социальных сферах)
3) соц криминалистика (навешивнние ярлыков, издержки господствующей идео-ии.
Развернутое социальное объяснения девиации впервые дал Дюркгейм (термин “аномия”). Согласно Дюркгейму – в любом стабильном обществе преобладает эффект коллективного сознания. Аномия по Дюркгейму – это “трещина” в массивном коллективном сознании, которая впоследствии разрушает, дестабилизирует привычную социальную жизнедеятельность, что чревато всевозможными отклонениями. Девиация ведет за собой изоляцию, лечение, исправление или другое наказание. Смелзер выделяет три основных компонента девиации: а)человека, которому свойственно определенное поведение; б)норму или ожидание, являющееся критерием оценки поведения как девиантного; в)другую группу или организацию, реагирующую на данное поведение.
11. Ділова кар’єра та її організація. деловая карьера продвижение по ступенькам служебной иерархии, последовательная смену занятий в рамках разных организаций на протяжении всей жизни, и восприятие этих этапов окружающими.Виды карьеры: 1.внутриорганизационная 2.межорганизационная конкретный работник в процессе своей проф деятельности проходит все стадии развития последовательно, работая на различных должностях в разных организациях. 1.Специализированная конкретный сотрудник в процессе своей проф деятельности проходит различные стадии карьеры. Эти стадии конкретный работник может пройти последовательно как в одной, так и в разных организациях, но в рамках профессии и области деятельности, в которой он специализируется. 2.Неспециализированная
Карьера имеет ряд последовательных этапов, на которых человек удовлетворяет свои потребности: Предварительный этап включает учебу в школе, среднее и высшее образование и длится до 25 лет. человек может сменить несколько различных работ в поисках вида деятельности, удовлетворяющего его потребности и отвечающие его возможностям. этап становления от 25 до 30. В этот период работник осваивает профессию, приобретает необходимые навыки, формируется его квалификация, происходит самоутверждение и появляется потребность к установлению независимости. в этом возрасте создаются и формируются семьи, поэтому появляется желание получать заработную плату, уровень которой выше прожиточного минимума.Этап продвижения от 30 до 45 лет. В этот период идет процесс роста квалификации, продвижения по службе. Происходит накопление практического опыта, навыков, растет потребность в самоутверждении, достижении более высокого статуса и еще большей независимости, начинается самовыражение как личности. Этап сохранения характеризуется действиями по закреплению достигнутых результатов, от 45 до 60 лет. Наступает пик совершенствования квалификации и происходит ее повышение в результате активной деятельности и специального обучения, работник заинтересован передать свои знания молодежи. Человек достигает вершин независимости и самовыражения. Этап завершения от 60 до 65 лет. Здесь человек начинает всерьез задумываться о пенсии, готовится к уходу.идут активные поиски достойной замены и обучение кандидата на освобождающуюся должность. На пенсионном этапе карьера в данной организации завершена. Появляется возможность для самовыражения в других видах деятельности, которые были невозможны в период работы в организации или выступали в виде хобби.
Проблема:
Обьект:
Предмет:
Задачі:
Гіпотези:
12. Економічний детермінізм Маркса.
Ек.дет. - теория, согласно которой экономический базис общества детерминирует все др. стороны его жизни. Такой теории придерживался К. Маркс, социальную философию которого можно определить как соединение линейно-стадиального подхода к истории с Э.д. История проходит, по Марксу, ряд ступеней (общественно-экономических формаций), своеобразие каждой из которых определяется экономической структурой общества, совокупностью производственных отношений, в которые люди вступают в процессе производства товаров и обмена ими. Эти отношения соединяют людей и соответствуют определенной ступени развития их производительных сил. Переход к следующей, более высокой ступени вызывается тем, что постоянно растущим производительным силам становится тесно в рамках старых производственных отношений. Экономическая структура есть тот реальный базис, на котором воздвигается и с изменением которого меняется юридическая и политическая надстройка.
Под влиянием критики Маркс попытался несколько смягчить положение об однонаправленном х-ре воздействия эконом базиса на идеологическую надстройку(науку, ис-во, политику) и учесть обратное воздействие надстройки на базис.
Э. д. является основой т.н. материалистического понимания истории, которое «конечную причину и решающую движущую силу всех важных исторических событий находит в экономическом развитии общества, в изменениях способа производства и обмена, в вытекающем отсюда разделении общества на различные классы и в борьбе этих классов между собой» (Ф. Энгельс).
Другими словами, экономика определяет все элементы жизни общества, включая форму правления, доминирующие представления, законы и даже религию. Не идеи, а экономика является определяющим фактором истории. Даже «человеческая природа» зависит от экономической системы. Предметом исследования К. Маркса было материальное, общественно-организованное исторически определенное производство. Он характеризует способ производства как диалектическое единство производительных сил и производственных отношений, а сами производительные силы - как меру власти человека над природой. С точки зрения Маркса, первой производительной силой человечества являются не средства производства, а рабочий, трудящийся, работник, обладающий общими и профессиональными знаниями, производственным опытом, трудовыми навыками, человек во всем богатстве его способностей и творческих сил. Маркс выделяет качественно различные этапы их развития, которые совершаются внутри и посредством производственных отношений (естественные производительные силы, общественные производительные силы, всеобщие производительные силы). Однако понимание этих этапов возникло лишь в конце XX века.
К. Маркс раскрывает не только самостоятельное содержание производственных отношений как отношений между людьми по поводу производства, распределения, обмена и потребления материальных благ на разных этапах исторического развития человечества, но и стремится показать их качественное отличие как от технико-экономических, так и от юридических отношений. Особую трудность представляет разграничение экономического и юридического аспектов отношений собственности, уяснение роли и места отношений собственности в системе производственных отношений. Отношения собственности раскрываются в марксистской политической экономии через систему производственных отношений. "Поэтому … стремиться дать отделение собственности как независимого отношения, как особой категории, как абстрактной и вечной идеи значит впадать в метафизическую и юридическую иллюзию".
13. Етап методичного забезпечення та польовий етап соц дослідження
Методичний етап – підготовка дос-ня, яка состоит в розробці програми СД. методичний розділ програми склад з відповідних компонентів:
1. Визначення сукупності, що обстежується, тобто обґрунтування системи вибірки. Система вибірки включає генеральну сукупність(вся сукупність одиниць спостереження, що має відношення до даної проблеми, хоча й може бути обмеженою територією, часом, професією, функціональними рамками.) і вибіркову (частина генеральної, безпосередній об'єкт вивчення за розробленою програмою відбору). До основних типів вибірки належать; 1) випадкова, коли є повна інформація щодо генеральної сукупності; 2) систематична- з генеральної сукупності відбирають представників з кожної десятої чи двадцятої людини; 3) гніздова- відбирають деякі статистичні групи (гнізда), що підлягають досл-ню;4) стратифікована- процедура складання вибірки розбивається на етапи, на кожному з яких змінюється одиниця відбирання.
2. Характеристика методів, що викори для збирання первинної соц інформації. При визначенні методів збирання соц інформації (аналіз документів, спостереження, опитування, експеримент) слід брати до уваги - не існує взагалі «добрих» або «поганих» методів, а є методи, що адекватні чи неадекватні поставленим у дослідженні завданням.
3. Структура інструментарію для збирання соц інформації спрямована перш за все на виявлення необхідних якостей або відповідних сторін предмета дослідження. Отже, той чи інший блок питань та порядок їх розташування в інструментарії завжди має бути спрямований на виявлення необхідних властивостей предмета дослідження.
4. Логічна схема опрацювання первинної соціологічної інформації передбачає опрацювання, аналіз та інтерпретацію отриманих даних, а також формулювання на цій основі відповідних висновків і розробку певних практичних рекомендацій.
Така досить об'ємна структура програми СД допомагає уникнути помилок як у процесі проведення самого дослідження, так і в процесі аналізу його результатів.
Тактика дослідника в польовому дослід передбачає вибір стратегії, техніки интервювання, сбор доповнюючих видів інформації. Польовой этап явл основним, найбільш важливим, оскільки від взаємовідносин з объектом і від позиції дослідника в багатьому залежить кінцевий результат дослідження. В цьому — відмінність від стратегії кількіс дос-ня, де визнчальне значення належить стадії розробки програми.
Позиція дослідника: 1. соціолог займає двояку позицію – співчутливого учасника (необходима для понимания высказываний и действий "объектов" в их собственном толковании.) та стороннього спостерігача (необходима для сохранения определенной дистанции. Только оставаясь критическим аналитиком, исследователь способен в дальнейшем описать и концептуализировать практический опыт участников событий) 2.
установление доверительных партнерских отношений "на равных". Человек представляет для исследователя интерес не просто в качестве "источника информации", но как личность с уникальным жизненным опытом и со своим миром образов и переживаний. Задача состоит в том, чтобы попытаться понять этого человека, встать на его точку зрения, использовать его собственные термины и смыслы, то есть увидеть жизнь его глазами.
Главная его особенность – непосредственный контакт исследователя и обследуемых. Этап начинается с ознакомления социологов с объектом, на котором должен осуществляться сбор информации, затем с заинтересованными в ис-ии лицами оговариваются детали работы, сроки ее выполнения, формы взаимных контактов, характер и объем взаимной помощи исследователям со стороны заинт лиц. Проведению опроса должна предшествовать разъяснительная работа среди опрашиваемых.
14. Значення задач і гіпотез в соц дослідженні
Гипотеза – научное предположение, выдвигаемое для объяснения каких-либо фактов, которое надо подтвердить или опровергнуть. Гипотеза помогает уточнить нужное направление исследования, сконцентрировать внимание на определенные связи; направляет наши мысли на более детальное изучение практического материала; в определенной степени определяет направление отбора фактов и методов, сбора материала, гипотезы способствуют увеличению оперативности исследования, подсказывают правильный выбор объекта исследования.
По степени общности предположений различают гипотезы-основания и гипотезы-следствия. Последние выводятся из гипотез-оснований и с их помощью раскрывается содержание терминов и связей гипотез-оснований; они логически взаимосвязаны.
Исходя из задач исследования, гипотезы могут быть основными и не основными. Они отражают решение разных задач и как бы сосуществуют друг с другом.
По степени разнообразности и обоснованности различают первичные и вторичные. Вторичные выдвигаются взамен первичных, если те опровергаются эмпирическими данными.
По содержанию предположений относительного изучаемого социального объекта различают:
• описательные – предположения о фактическом состоянии изучаемого объекта, его структуре и функциях. Выдвижение этого типа позволяет получать ожидаемые результаты в абсолютных числах, процентах, средних величинах и т.д.
• объяснительные – предположения о причинно-следственных связях в изучаемом объекте. На их основе делаются попытки раскрыть причины соц. фактов, установленных в результате подтверждения описательных гипотез.
• гипотезы-прогнозы о закономерностях, охватывающих множество явлений в едином процессе. Они раскрывают тенденции в функционировании и развитии объектов, выходят за рамки конкретных соц. фактов, связывая их в статистич. ряды.
Задачи соц. исследования формулируются в соответствии с его целью и гипотезами. Условно они могут быть разделены на основные и дополнительные.
Основные заключают в себе поиск ответа на центральный вопрос исследования. Дополнительные — ставятся для подготовки будущих исследований, проверки побочных гипотез, для решения каких-то методических вопросов и т.д.
Разделение задач на основные и не основные позволяет распределить время и силы исследователя сосредоточить основное внимание на решение главных задач. Определение цели и задач: Цель исследования ориентирует на его конечный результат, задачи формулируют вопросы, на которые должен быть получен ответ для реализации целей исследования,
Определение цели позволяет далее упорядочить процесс поиска в виде последовательности решения основных, частных и дополнительных задач.
Основные задачи исследования отвечают его целевой установке, дополнительные – ставятся для подготовки будущих исследований, проверки побочных гипотез, для решения каких-то методических вопросов и т.д.
15. Ідеологія соціал-дарвінізму в соціології Мальтуса (1766-1834)
В основе социал-дарвинизма лежала эволюционная теория Ч.Дарвина: естественный отбор, борьба за существование и выживание наиболее приспособленых видов. Степень уподобления социальных процессов биологическим у социал-дарвинистов была различной. Некоторые строили свои концепции непосредственно на основе принципов естественного отбора и борьбы та существование (Георг Мацат). Другие рассуждали о специфике проявления этих принципов в области социальной жизни.
Р. Мальтус - британский священнослужитель, экономист, демограф. Он открыл закон: рост населения увеличивается в геометрической прогрессии, а обеспечение продовольствием, могут увеличиваться только в арифметической прогрессии, вследствие чего неконтролируемый рост населения достигнет отметки, когда население не сможет себя прокормить. Закон состоит в проявляющихся во всех живых существах постоянном стремлении размножаться быстрее чем это допускается находящимся в их расположении количества пищи, и он действует в разных странах. Мальтус доказывал, что равновесие между населением и обеспечением продовольствия поддерживается либо посредством увеличения смертности за счет голода, болезни и насилия, либо посредством падения рождаемости за счет позднего брака, нравственного ограничения и целомудрия.
Народ сам является виновником своих страданий. Человек, побуждаемый инстинктом размножения должен удерживатся голосом разума, внушающим ему, что он не в состоянии будет удовлетворить потребности своих детей. Мальтус утверждал, что человек не должен создавать семью до те пор, пока он не будет в состоянии ее прокормить, т.к. перенаселение приводит к недостатку средств существования, что в свою очередь приводит к возникновению нищеты. Государственные системы помощи беднякам являются неэффективными, потому что законодательство восстает против естественных законов (природный отбор и выживание сильнейших).
16. Інституційна структура суспільства. Види, функції соціальних інститутів.
Социальные институты — это исторически сложившиеся устойчивые формы организации совместной деятельности людей. (Говорят об институте семьи, институте образования, здравоохранения, институте государства и т. д.) Выделяем такие общие элементы, характеризующие понятие социальный институт:
1. Во всех группах, имеющих задатки институционализации существуют определенные общие способы действия членов группы от имени целого. Эти способы должны выполняться членами группы независимо от личных интересов. 2.Любой СИ имеет определенные функции или задачи (различные аспекты их деятельности, а также последствия деятельности, которые определенным образом влияют на стабильность в целом). Чаще всего употребляемое значение термина «СИ», связано с х-кой всякого рода упорядочения, формализации и стандартизации общественных связей и отношений. А сам процесс упорядочения и стандартизации называется институционализацией.
Одним из необходимых условий появления СИ служит соответствующая социальная потребность. Институты призваны организовывать совместную деятельность людей в целях удовлетворения тех или иных социальных потребностей. СИ образуется на основе социальных связей, взаимодействия и отношений конкретных лиц, индивидов, социальных групп и иных общностей. Каждый СИ хар-ся наличием цели своей деятельности, конкретными функциями, обеспечивающими достижение такой цели, набором социальных позиций и ролей, типичных для данного института.
Виды и функции социальных институтов: Выделяют латентные (те, которые не, осознаются участниками и носят ненамеренный характер) и явные (последствия деятельности которых носят намеренный характер и осознаются людьми) функции. Выделяют также дисфункции СИ, которые проявляются в недостаточности тех или иных средств института, отклонениях от стандартной деятельности.
Важнейшими среди функций СИ явл: 1.регуляция поведения членов групп 2.обеспечение устойчивости общ. жизни 3.осуществление интеграции и сплоченности институциональных отношений 4.выделение системы соц. ролей в рамках определенного СИ.
В зависимости от сферы действий и функций СИ подразделяются на: 1.Реляционные, которые определяют ролевую структуру общества по самым различным, категориям; 2.Релятивные, определяющие допустимые рамки индивидуального поведения по отношению к существующим в обществе нормам деятельности, а также санкции в общ. массе.3.Интегративные, которые связаны соц. ролями, ответственными за. обеспечение интересов в соц. обществе как в целом.
Выделяют формальные(взаимодействие между субъектами осуществляется на основе формально оговоренных правил, законов, регламентов, положений) и неформальные (хотя и регламентируются в социальных действиях, связях, но не оформлены законом) СИ
Существует пять основных СИ: 1Институт воспроизводства 2Политический, обеспечивающий выполнение функций власти 3Экономический, обеспечивающий воспроизводство распределение материальных благ, организации труда и денежный оборот 4Социальные, репетирующие поведение людей в ходе социальных взаимоотношений 5Религиозные.
периодизация истории С. выделить пять основных периодов в развитии дисциплины:
1) начальный период развития социологии: вторая половина XIX в.;
2) классический период, который отчасти совпадает с первым: конец XIX - начало XX в.;
3) период расцвета эмпирической С - период господства С американской: 1920- кон1950
4) период развития критической и радикальной социологии: начало 1960 - нач 1980-х гг.;
5) современный период: с начала 1980-х гг.
В сер 1 тыс до н. э. осознание неизбежности соц неравенства вылилось в концептуальное обоснование его необходимости. На Востоке критическое переосмысление соц установок, заложенных в миф-ком сознании, было осуществлено в учениях Будды, Конфуция, Заратустры, ставших рациональным оправданием и религиозно-этической опорой, поддерживающей соц стабильность в обществе. На Западе соц мысль достигла своего апогея в Афинах V-IV вв. до н. э. в творчестве Сократа, Платона и Аристотеля, в учениях которых оформились два важнейших вправления, взаимодействовавших на протяжении всей истории соц мысли: 1 - обосновывает идею приоритета общего, общественного интереса. представлено учением Платона, рассм эту идею в `Государство`. 2 направление отстаивает идею приоритета интереса личности. развивалось Эпикуром, киниками, Аристотелем (критикует `Гос-во` Платона, отстаивая приоритет индивид. интересов и защищая право личности на индивидуальность.) Огромную роль в развитии общ мысли сыграло христианство- идеями не только нравственного обновления, но и революционного переустройства об-ва на основе ликвидации частной собственности и введения всеобщей обязанности трудиться. Однако в II-III ст. хр отстаивают идею божественного происхождения власти. В период Средневековья развитие соц отношений осуществляется преимущественно под контролем системы нравственных, религиозных норм, что оказало влияние и на развитие соц мысли.(Аквинский) Вебер раскрыл воздействие на процесс становления европейского капитализма протестантского религиозно-этического комплекса. В социальной мысли на новом уровне возрождается противостояние идей `индивидуализма` и `коллективизма`. Идея приоритета индивидуального интереса над общественным утверждается в качестве ядра идеологии формирующегося класса буржуазии. Наряду с идеями индивидуалистическими в XVI в. постепенно оформляется социалистическое течение как идеология пролетариата. Родоначальником утопического социализма принято считать Т. Мора Таким образом, при переходе от Средневековья к Новому вр взаимодействие двух направлений в решении основного вопроса С начинает обретать форму борьбы индивидуалистической (либеральной) и социалистической доктрин в качестве основных элементов идеологий двух нарождающихся классов буржуазного общества. В 18в. в трудах франц просветителей (Руссо, Монтескье) оформилась граждан концепция, согласно которой преодоление всех форм несвободы осуществляется методом длительного морального соверш-ния личности и об-ва. Начало XIX в. является кануном возникновения С как самостоятельной науки. В это время оформились экономические, социально-политич, теорет предпосылки ее выделения в самост отрасль знания. К числу предшественников зарождающейся С следует отнести Сен-Симона с концепцией социальной физики, согласно которой соц-историч процесс представляет собой поступательное движение человечества от низших общественных форм к высшим; А. Кетле, развившего статистич метод как инструмент колич анализа соц процессов и явлений. Можно сказать, что С является продуктом Нового времени, модерна, его инструментом самопознания общества.
18. Імовірнісний (випадковий)відбір в СД. умови його зостосування.
В эмпирической С развиваются два основных подхода, определяющих тип выборки: вероятностный и целенаправленный. Вероятностный принцип обладает теоретическими преимуществами, а целенаправленный — практическими. ВО построен на основе законов вероятности. Вероятностный отбор лучше осуществлять в тех случаях, когда исследователь имеет возможность составить полный список единиц отбора, а направленный отбор - когда исследователь располагает сведениями о характеристиках, а составление перечня единиц отбора крайне затруднено. Вероятностный подход нередко называется также случайным, поскольку подразумевает случайный отбор единиц наблюдения из общего перечня единиц генеральной совокупности. Основное правило при случайном отборе — равная вероятность каждой единицы генеральной совокупности попасть в выборку. При педантичном соблюдении этого условия реализуется основное преимущество случайной выборки: элементы генеральной совокупности оказываются представленными в выборке с вероятностями, которые приближаются к их распределению в генеральной совокупности. При этом, чем меньше признак рассеян в генеральной совокупности и чем больше объем выборочной, тем меньше ошибка репрезентативности. Отработаны различные технические процедуры случайного отбора: механический отбор, использование таблицы случайных чисел, расчет шага отбора и др. Механический отбор подразумевает составление карточек с номерами, каждый из которых соответствует номеру единиц отбора в общем перечне. Все карточки перемешиваются в барабане и вытаскиваются из него в случайном порядке. В современной практике эта процедура практически не используется, так как требует определенных дополнительных организационных затрат. Однако именно такая процедура обеспечивает случайную повторную выборку. Повторной называется такая выборка, когда выбранный элемент (карточка) вновь возвращается в барабан, и есть определенная вероятность, что она будет выбрана еще раз. Таблицы случайных чисел позволяют с помощью компьютерных программ автоматизировать случайный отбор единиц наблюдения на основе таблицы случайных чисел. Наиболее часто для осуществления случайного отбора используют расчет шага отбора. Это делается следующим образом. Единицы отбора из списка генеральной совокупности обозначаются с помощью сплошной нумерации. Исследователь должен обратить внимание на то, чтобы в очередности не было никакой закономерности. Общее число единиц генеральной совокупности делится на число единиц выборочной совокупности; шаг отбора равен 5. Из списка генеральной совокупности отбирается каждый 5 номер. Обычно отбор начинают не с первого номера. Процедуры случайного отбора достаточно отработаны и с технической точки зрения не представляют для социологов особой трудности. Основная проблема заключается в составлении общего списка генеральной совокупности, в основном, — в получении необходимых сведений для подготовки такого списка. Второй круг проблем осуществления случайной выборки связан с достижимостью респондентов. Эти проблемы вызваны противоречием между требованием опрашивать именно тех людей, которые попали в случайный отбор и практической невозможностью опросить определенную часть полученной выборочной совокупности — с другой.
19. Комунікативна парадигма. Теорія комунікативної дії Юргена Габермаса
Поняття „парадигма” було введено амер соціологом Куном. Під соціологічною парадигмою розуміють сукупність основних принципів та положень певної соц теорії, що мають власний понятійний апарат і визнаються певною групою вчених-соціологів.
Комунікативна парадигма, в межах якої розглядається мовний аспект теорії соціальної дії Ю.Хабермаса, комунікативної структури в теорії комунікації К.Ясперса.
Габермас намагається розгорнути комунікативний розум, що визначає характер розвитку суспільства. Основа комунікативної раціональності лежить у сучасній теорії мови. Мова у суспільстві – координація діяльності й інтеграція між людьми. Мовні вислови мають кілька рівнів: 1.ми висловлюємо думку, 2ми переслідуємо мету.
Габермас аналізує мову не як об'єктивну структуру, а його інтерес у практичному використанні мови. Габермас вивчає мову як засіб комунікації, засновки мовлення, якої компетенції повинні набути люди для розуміння.
Люди живуть у трьох світах:об'єктивний (ділові стосунки), соціальний (норми), суб'єктивний (почуття) – експресивні відносини. Ми користуємось мовою щоб висловлювати про ці світи: істинне, нормативно-правильне. Таким чином, слухач повинен бути налаштований на прийняття або підстанову під сумнів інформації на основі цих трьох елементів. Слухач повинен розуміти мовленеву дію; мова сприяє розумінню, виникає взаємозв'язок пізнаючих суб'єктів. Кожній мові піддягає мета – прагнення до розуміння. Коли ми користуємось мовою, ми підсвідоме користуємось правилами. Говорячи про об'єктивний світ, ми говоримо про ділові стосунки, висуваємо домагання на достеменність. У разі необхідності повинні бути представлені факти. Висловлення про соц світ повинно бути легітимним щодо норм і цінностей. Аргументи на користь правильності норми. Висловлення про суб'єктивний світ – претендування на достеменність, що я дійсно виражаю внутр світ. Аргументів немає, сприймаємо на віру.
Шляхом комунікативної раціональної дискусії виникає порозуміння. Раціональність полягає не в досягненні певних цілей, а у тому, що за допомогою мови ми прагнемо до розуміння. Раціоналізм – це не результат, а самі акти мовлення, процес. Габермас розрізняє виробничу сферу (праця) і сферу соціальної взаємодії (мова). Всі до теорії Габермаса говорять про відношення до світу окремого суб'єкта. Ці теорії не можна застосувати, коли їх основу становить комунікація. Введення комунікації передбачає появу соціального світу, який за думкою Габермаса не аналізували, адже не досліджували мову. Мова висуває комунікативну парадигму.Учасники комунікації в процесі порозуміння використовують мову. В ході взаємодії ми можемо висувати протилежні домагання, обстоювати, заперечувати.
Н. Луман. Средства коммуникации
Процесс коммуникации характеризуется “смыслом”, поскольку в нём всегда присутствуют нереализованные возможности событий и действий, являющиеся их “фоном”. Каждое из событий могло бы быть и другим, и постоянно осуществляется выбор из многих возможностей. Выборочны внимание и понимание отправителя и получателя сообщений, содержание информации и способ сообщения. Поскольку одно и то же может иметь разный смысл для разных людей, в коммуникации заключена возможность разногласия. Средства коммуникации – язык, письменность, печать и радио – обеспечивают достижение адресата и увеличивают вероятность понимания. Принятию коммуникации способствуют символические обобщённые средства коммуникации – истина, право, собственность и деньги, власть, любовь. Эти средства как повышают шансы успеха коммуникации, так и увеличивают возможность конфликта – отказа, отклонения от коммуникации.
20. Контент-анализ текстов
Контент-анализ – это метод изучения сообщений, создаваемых в различных сферах социальной коммуникации и зафиксированных в форме письменного текста (на бумаге) или записи на каких-либо иных физических носителях. Анализ основан на единообразных стандартизированных правилах поиска, учета и подсчета количественных показателей изучаемых характеристик текста. Потенциальными объектами исследования могут быть любые документальные источники, содержащие текст – книги, газеты, песни, речи, ответы на открытые вопросы анкеты. При этом подразумевается, что изучаемая характеристика существует и распределена в некоторой массовой совокупности – слов, фраз, параграфов, книг, журналов и др. Контент – анализ – перевод в количественные показатели массовый текстовый или записанный на пленку информации с последующей статистической ее обработкой (Ядов).
Суть метода сводится к тому, чтобы найти и использовать для подсчета такие признаки документа (например, упоминание названий партий), которые отражали бы определенные существенные стороны его содержания. Задачи, решаемые методом контент-анализа, укладываются в схему: “Кто сказал, что, кому, как, с какой целью и с каким результатом?”
Обычно контент-анализ использует выборочный метод изучения и лишь единицы анализа и единицы отбора в них различны. В контент-аиализе единицы отбора – слова, фразы, смысловые единицы – отдельные статьи, в выборочных опросах – люди.
Принципиальным моментом в разработке методики коитент-анализа является разработка правил соотнесения единиц текста с перечнем категорий анализа. Эти правила оформляются в форме кодификатора.
Контент-анализ целесообразно использовать при наличии больших текстовых массивов с четкой структурой, определяемой коммуникативными намерениями авторов текста. Этот метод широко используется при изучении сообщений, транслируемых на массовую аудиторию газетами, радио, телевидением.
Практика СИ выделяет ряд случаев, когда целесообразно применение контент – анализа:
- при наличии обширного по объему не систематизированного материала, когда требуется высокая степень точности или объективности анализа;
- когда категории важные для цели исследования характеризуются определенной частотой появления в изучаемых документах;
- когда большое значение для рассматривающийся проблемы имеет язык, изучаемого источника информации его специфической характеристики.
Исследование метода контент – анализом требует разработку спец процедур и техники, предъявляет специфические требования ко всему исследующему процессу:
Анализ документов. Этот метод позволяет получать сведения о прошедших событиях, наблюдение за которыми уже невозможно. Изучение документов нередко позволяет выявить тенденции и динамику их изменений и развития.
21. Конфликты в обществе, их типология, интересы и потребности в конфликтах.
Слово «конфликт» заимствован из латинского языка (соnflictus - столкновенье). Под конфликтом понимают столкновенье сторон, которые имеют противоположные цели, интересы, взгляды; серьезные расхождения, острый спор, который приводит к борьбе.
Один из существенных признаков конфликта составляют характер и особенности участвующих в нем сторон. От того, кем представлены конфликтующие стороны, решающим образом зависят характеристики конфликта.
Основной объект конфликтологии составляют семь видов социальных конфликтов. Межличностные конфликты представляют собой столкновения интересов двух людей. Если начальник отдела противопоставил себя группе подчиненных, то это будет конфликт типа «личность — группа». Борьба в учительском коллективе средней школы между сторонниками директора и его противниками — это конфликт между малыми группами. Средние социальные группы по количественному составу занимают промежуточное положение между малыми и большими. Если количество участников конфликта превышает несколько сотен человек, то это конфликт между большими социальными группами. Международные конфликты представляют собой борьбу между двумя государствами или их коалициями. Может также возникнуть конфликт между государством и группой государств.
Важнейшей особенностью конфликта является характер потребности человека, за удовлетворение которой он борется.В виде материальных(ресурсній конфликт), социальных (статусно-ролевой конфликт) и духовных (конфликт из-за идей, норм, принципов) Важной характеристикой конфликта является острота противодействия участвующих в нем сторон - интенсивность конфликта. По этому основанию выделяют конфликты низкой, средней и высокой интенсивности. Конфликт низкой интенсивности протекает в форме спора между оппонентами. Конфликт наивысшей интенсивности завершается физическим уничтожением одной из сторон.
В зависимости от сфер жизнедеятельности человека, в которой происходят конфликты, их делят на семейные, бытовые, производственные, трудовые, политические и др.
Каждый конфликт имеет конструктивные и деструктивные функции. В зависимости от соотношения позитивных и негативных элементов в конфликтах их делят на конструктивные; имеющие позитивные и негативные последствия одновременно, и деструктивные.
Помимо общих классификаций конфликтов может быть дано большое количество частных типологий. Они охватывают не все объектное поле конфликтологии, а только его часть, связанную с одним из видов или типов конфликтов. Разнообразие конфликтов во многом определяется заложенными в них причинно-мотивационными связями.
Межличностные конфликты в зависимости от характера отношений подчиненности между оппонентами можно классифицировать на конфликты «по вертикали», «по горизонтали» и «по диагонали» — когда оппоненты находятся в отношениях косвенной подчиненности.
В основе классификации может в принципе лежать любой признак конфликта.
По степени проявления конфликты подразделяются на скрытые и открытые, случайные и хронические. Скрытый конфликт затрагивает обычно двух людей, которые до поры до времени стараются не показывать вида, что конфликтуют. Но как только у одного из них сдают нервы, конфликт превращается в открытый. Конфликты бывают случайными и хроническими. Во втором случае они влияют на производительность труда, приводят к снижению качества продукции. Поэтому при анализе причин и источников конфликта следует искать его виновника, цели и мотивы провокации.
22. Концепция «одномерного человека» Герберта Маркузе.
Маркузе — немецко-американский философ и социолог, представитель Франкфуртской школы. В 1964 году написал работу под названием «Одномерный человек», где рассматривал проблемы личностной лояльности «позднекапиталистическому обществу» и средства последнего воздействовать на формирование такой ментальной и поведенческой лояльности. А также акцентировался на проблеме возможности революции в познекапиталистическом обществе», приписывая решающую роль молодежи, представителям национальных меньшинств, люмпенам, т.е. людям, еще не интегрированным современным индустриальным обществом. Свою критическую теорию общества Маркузе основывает на анализе «левого» варианта фрейдизма, рассматривая социальную историю индустриального общества с позиций глубинно-психологических понятий. Идеи Маркузе имели огромную популярность среди «новых левых»
В своей работе «Одномерный человек» (1964) он раскрывал понимание сути характера и специфики движущих сил революции в современном обществе. В этой работе обосновывался тезис о деградации пролетариата в «индустриальных странах», так как он интегрирован в систему и перестал быть «антагонистом » властвующих структур. По мнению автора, одномерное общество формирует одномерное сознание, являющееся результатом манипулятивного воздействия со стороны технократов, бюрократов и т. п. Это воздействие осуществляется через индустрию школьно-вузовского образования, средств массовой коммуникации, досуга, армию, церковь и т. д.
Существующие ценности и повседневный язык современного общества, по мнению Маркузе, формировался в реальной жизни и отражает то, что люди видят по телевидению, слушают по радио, читают в газетах. Все это совмещается с тем, что они действительно видят, чувствуют, думают. В конечном счете «одномерные» люди говорят и языком своих господ, политиков, харизматических авторитетов, авторов рекламных текстов и т. п. Их критическое отношение к действительности снижается и ослабляется. Тем самым создается благодатная почва для социального конформизма и манипулирования массовым сознанием, придания ему одномерного характера и предотвращения опасных для индустриального общества оппозиционных настроений.
В результате всего этого формируется плоскостное, одномерное видение мира, на котором лежит ответственность возникновения глобальных проблем:
В результате этого возникший «одномерный человек» из «инертной и спящей массы» (рабочий класс), интегрированный в это общество, не способен ни выработать, ни воспринять революционно-преобразующее сознание как непременное условие и предпосылку социальной революции. Рабочие в случае серьезного кризиса рискуют потерять больше, чем только свои цели. Поэтому они во всех высокоразвитых странах представляют главную силу консерватизма и оплота существующего порядка.
23.Концепция радикального феминизма Кристины Дельфи.
Слово «феминизм» получило широкое распространение в западном мире с 80-х годов 18 века. Радикальный феминизм появился приблизительно с 1967-1975 г. Этот термин относится ко времени феминистского движения, которое выросло из движения за гражданские права и мир. Причиной, по которой эта группа получила название "радикальной", является убежденность, что дискриминация ж - самая основная форма притеснения, проходящая через все расы, культуры и экономические классы. Это движение имеет своей целью социальные изменения, достаточно революционные по своей сути. Это движение является наиболее непоследовательным направлением феминизма. Вопрос о гендерных ролях является основным для РФ.
Основные особенности РФ: Ж исторически были первой угнетаемой группой. Угнетение женщин является наиболее распространенным видом социального неравенства, поскольку существует практически в каждой из известных человеческих общностей. Угнетение ж — глубочайшая и наиболее тяжелая форма угнетения, и оно не может быть устранено посредством косвенных по отношению к нему соц трансформаций. Угнетение ж вызывает наибольшие страдания его жертв, чем любой другой вид угнетения. Как считают РФки, угнетение и неравенство отношений между м и ж начинается в близких личных отношениях, в сексуальном партнерстве и семьях и в дом хозяйствах .
Представительницей РФ является Дельфи.Ее осн работа «Главный враг». Угнетение ж имеет «материалистическое» объяснение. Но ее материализм имеет скорее социологич, чем биолог содержание.Д критикует марксизм за узость материалистического подхода. Марксизм предлагает анализировать об-во на базе соц производственных отношений, но игнорирует специфическую роль ж в соц производстве.
Дельфи объясняет угнетение женщин как результат их эксплуатации как домашних работников в рамках «семейного способа производства». Настаивает на том, что не специфический характер работы, выполняемой женщинами — домашней работы, — делает их эксплуатируемыми. Ж эксплуатируются дома вне зависимости от того, какую работу они выполняют:-дом работа не оплачивается, потому что это работа, выполняемая ж;-дом труд ограничивается пределами дома, потому что это не оплачиваемая работа, и поэтому она не может быть заменена наемным трудом;
Аргументы Д основаны на ее собственных исс-ях французских крестьянских семей. По мере индустриализации и развития капитализма дом производство потеряло способность конкурировать с массовым рыночным производством, но женщины продолжали своим бесплатным трудом обеспечивать свой дом необходимыми продуктами и услугами, хотя они уже могли бы быть куплены на рынке. Мужчины имели возможность не покупать их на рынке именно потому, что женщины обеспечивали их всем этим бесплатно — и они могли не жить в отелях, не есть в ресторанах, не пользоваться услугами прачечных.
С т з Дельфи, участие женщин в оплачиваемом наемном труде также определяется их положением в семейном способе производство: мужчины посылают женщин на работу потому, что они не могут целиком решить свои задачи, эксплуатируя их только дома. При этом мужчины присваивают заработки ж и настаивают, чтобы их «внешняя» работа не вредила качеству услуг, которые они обеспечивают дома. Дельфи предлагает очень серьезный анализ эксплуатации ж, но ее подход имеет два слабых места: 1. она рассм брачные отношения как чисто экономические и, соответственно, объясняет феномен брака только как экон феномен. Она пренебрегает секс и психологич аспектами отношений между полами. 2. Неясно все же, как Дельфи объясняет подчиненное положение женщин.
24. Культура управления.
С позиций структурно-функционального анализа предприятия существуют для того, чтобы производить материальные блага и услуги. Вместе с тем, они производят культуру, различные ценности, символы, обряды и т. д. В этом смысле предприятия представляют собой культурное пространство. Предприятие представляет собой сложную систему, состоящую из различных подсистем: технологической, административной, социальной. Культура в этом подходе рассматривается как одна из подсистем, выполняющая функций адаптации предприятия к окружающей среде и идентификации его сотрудников. Именно к-ра выполняет цементирующую роль для всех других подсистем организации. С позиций стратегического анализа к-ра рассм как процесс становления и функционирования духовной основы жизнедеятельности орг-и. Истолкование организац культуры как процесса предполагает рассмотрение организации как определенного способа постановки и ведения Дела. Организационная культура есть набор приемов и правил решения проблем внешней адаптации и внутренней интеграции, работников, правил, оправдавших себя в прошлом и подтвердивших свою актуальность. Эти правила и приемы представляют собой отправной момент в выборе сотрудниками приемлемого способа действия и принятия решений. Члены орг-ии не задумываются об их смысле, они рассматривают их как изначально верные.
Содержание организац к-ры вырабатывается в ходе практической предприним дея-ти, связей взаимодействий и отношений, как ответ на запросы, ставящиеся перед организацией внешней и внутренней средой. К-ра предприятия выражает определенные коллектив представления о целях и способах предприним деят-ти данного предприятия. Ведущую роль в культуре предприятий играют организационные ценности— это предметы, явления и процессы, направленные на удовлетворение потребностей членов организации и признающиеся в качестве таковых большинством членов организации. На предприятиях существует довольно большое количество ценностей: 1) цели сами по себе.2) стабильный заказчик, долговременные устойчивые отношения с этим заказчиком. 3) Макс экономич эффективность, получение прибыли.4) Колич и кач уровень соц политики предприятий. Помимо общих ценностей, определяющих функционирование производственных организаций, существует еще целый набор внутриорганизационных ценностей: порядок, дисциплина, исполнительность, высокое чувство ответственности за выполнение своих проф и статусных обязанностей, стабильность поведения как отдельного работника, так и целых коллективов.
Важное место в процессе функционирования соответствующей культуры предприятия имеет кадровая политика- проявляется прежде всего в отборе персонала. Передовые компании охотней берут на работу членов семьи персонала или по рекомендации своих служащих.. В тесном взаимодействии с ценностным аспектом культуры находится ее знаково-символическая составляющая - является той формой, через которую осуществ производство и воспроизводство культуры предприятия, ее постоянное функционирование. Функционирование знаково-символической системы осуществляется во взаимодействии ее составляющих моментов - мифологии и обрядов, Развитые корпоративные к-ры быстро вырабатывают довольно разнообразную мифологию (это система словесных символов, язік). Обряд — это система символов в действии. К знаково-симв системе культуры предприятий относятся такие, как стиль одежды, знаки отличия статуса, награды и т.д. Все элементы призваны символизировать ценности предприятия. Вся эта совокупность средств идеологического и морального воздействия создает серьезные внеэкономические предпосылки для эффективной деятельности компании и реализации ее сотрудниками своих сил и способностей.
Аналіз документів - один з найрозповсюджених методів збору соціологічної інформації, який за популярністю поступається опитуванню. Часто цей метод використовується вкупі з інш: опитуванням, спостереженням, експериментом.У деяких же галузях С(промисловій, демографічній С, С масової комунікації, С праці, С міжнародних відносин) використання цього методу для здобуття емпіричних знань є визначальним.
Метод АД являє собою сукупність методико-технічних процедур та прийомів для отримання емпіричної інформації, вилученої з документальних джерел. Під документом у С розуміють спеціально створений людиною предмет для зберігання та передачі інформації (за допомогою букв, цифр, стенографічних знаків, малюнків, фотографій).
За способом технічних засобів фіксування розрізняють письмові (рукописи та всі види друкованої продукції), іконографічні (відео-кіно-фотодокументи, картини), фонетичні (розраховані на слухове сприйняття), електронні (пов'язані з вик Інтернету) документи.
У залежності від статусу документа виокремлюють: 1.офіційні документи, які створені юридичними чи посадовими особами: урядові постанови, заяви, протоколи судових органів, фінансова звітніст тощо; 2.документи особистого походження: матеріали, що містять біографічні відомості, офіційні матеріали, що засвідчують особу їх власника.
У залежності від авторства документа вирізняють: особистісні документи (листи, характеристики, мемуарні матеріали, щоденники, автобіографії); безособистісні документи (архівні матеріали, дані преси, протоколи зборів).
Методи АД поділяються на: Неформалізовані (традиційні) методи аналізу включають в себе звичайне "розуміюче" сприйняття тексту і засновані на загальних логічних операціях: аналізу, синтезу, порівняння, оцінювання, осмислення. Недоліки: можливість суб'єктивізму, залежність від суб'єктивного світосприйняття дослідника, інтуїтивність отримання інформації, зміщення інформації внаслідок особливостей уваги, пам'яті тощо.
Формалізований (контент-аналіз) - це переведення у кількісні показники масової текстової інформації з наступним її статистичним опрацюванням. Він застосовується у тих випадках, коли виникає потреба в опрацюванні великих масивів документальних джерел, недосяжних для інтуїтивного аналізу. Суть методу полягає у переведенні у кількісні показники текстової інф-ії через пошук у текстах певних ознак, властивостей.
Процедура контент-аналізу розпочинається з виділення смислових одиниць аналізу, які потім відшуковують у текстах і переводять у кількісні показники. Смислові одиниці: -поняття - напр, за частотою використання понять можна отримати знання, в якій мірі джерело інформації орієнтоване на демократію; -судження, виражені у вигляді речень, абзаців, фрагментів текстів, тем статей, назв радіопередач;-імена історичних осіб, політиків, назви країн;-цілісна суспільна подія, офіційний документ, факт, випадок.
Наступним кроком у здійсненні контент-аналізу є виділення одиниць рахування- це кількісна хар-ка смислової одиниці аналізу, яка фіксує регулярність, з якою зустрічається у тексті смислова одиниця. Базові засади методу контент-аналізу були розроблені амер соціологами Ласуелом та Берельсоном - представниками Колумбійської школи С. У сучасних умовах контент-аналіз широко вик-ся для вивч преси, радіо, ТБ та підвищення ефективності їх впливу на індивід та масову свідомість. Значні можливості має цей метод при вивченні проблем міжнарод життя, електоральних процесів у країні. Створені сучасні комп програми значно полегшують процес обробітку інформації, отриманої методом контент-аналізу, надаючи їй форми, зручної для подальшого використання.
26. Метод спостереження в соціології.
Спостереження — це цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності, у процесі якого одержуються знання щодо зовнішніх сторін, властивостей та відносин об'єктів, що вивчаються. сп-ня— це пряма реєстрація подій (що відбуваються) з боку очевидця, тобто того, хто спостерігає, застосовується переважно для збору та найпростішого узагальнення первинної інф-ції. Одиницями інформації тут є зафіксовані акти вербальної або невербальної поведінки. Знання, отримане шляхом сп-ня, має такі особливості:
Найбільш поширеною є класифікація спостережень в залежності від положення спостерігача на включене та просте спостереження.
Включене спостереження передбачає входження у соц середовище, адаптацію до нього дослідника. Модифікацією такого сп-ня є стимулююче сп-ня. Якщо мета дослідження пізнавально-аналітична або практична і передбачає прийняття управлінських рішень, активне втручання соціолога в події є доцільним. Створюючи нестандартні ситуації, дослідник вивчає реакцію об'єкта спостереження на свої дії, стимулює його діяльність, що дає можливість побачити те, що неможливе у звичайній ситуації. Переваги - отримання яскравих, безпосередніх вражень, можливість краще зрозуміти вчинки людей та дії соціальних спільнот. Недоліки - дослідник може втратити здатність об'єктивно оцінювати ситуацію і перейти на позиції тих, кого він вивчав.
Просте спостереження передбачає реєстрацію позицій дослідником. В залежності від програми дослідження, його гіпотез, спостереження може здійснюватись за орієнтовним планом, що дасть можливість структурувати об'єкт, виділити його елементи, якості, функції. Просте спостереження використовується при дослідженні буденного життя, де об'єктами є люди, які реагують на поведінку спостерігача. Для того, щоб звести до мінімуму вплив дослідника на об'єкт, необхідно: 1.добитися, щоб люди не знали, що за ними спостерігають або забули про це; 2.створити у людей хибне уявлення про мету сп-ня. Просте сп-ня передбачає поступове входження в об'єкт таким чином, щоб люди звикли до спостерігача, перестали його помічати та не відчували недовіри до нього.
Яким би не було спостереження, необхідно щоденно занотовувати, систематизувати та упорядковувати (згідно з програмою дослідження) отримані дані, записувати у картки, фіксувати у протоколі та комп'ютерному файлі.
За місцем проведення та умовами організації спостереження поділяють на такі: 1) польові (які проводяться в природних умовах, у реальній життєвій ситуації, за безпосереднього контакту з об'єктом); 2) лабораторні (за яких умови навколишнього середови ща та ситуація, що спостерігається, визначаються дослідником). За регулярністю проведення розрізняють: 1) систематичне сп-ня, яке хар-ся регулярністю фіксації дії, процесу,ситуації упродовж визначеного періоду часу і дозволяє виявити динаміку процесу; 2) випадкове, яке проводиться в незапланованій ситуації.
Для підвищення надійності даних спостережень необхідно виконувати деякі правила:
Сп-ня особливо корисні при дослідженні системи організації, діяльності підприємств та установ, тобто відносно автономних соціальних одиниць.
27. Методи обробки та аналізу інф-ії в соц дослідженні.
Аналіз отриманої під час СД інформації є дуже відповідальним та важливим етапом. Аналізу передує опрацювання первинної інформації, яка міститься у відповідях анкети, протоколах спостереженнях. У процесі обробки первинна інформація готується для обчислення. На етапі аналізу соціологічної інформації відбувається перевірка гіпотез, отримується нове знання.
Елементарними процедурами впорядкування даних є групування та класифікація;
Просте групування - це класифікація або впорядкування даних за однією ознакою. Об'єднання фактів здійснюється у відповідності до гіпотези за головною ознакою. В залежності від гіпотез можна згрупувати вибіркову сукупність за статтю, віком, професіями, освітою та ін.
Перехресне групування - це поєднання даних, впорядкованих за двома ознаками. Метою такого групування є:
♦ з'ясувати взаємозв'язок між даними;
♦ здійснити взаємний контроль показників (порівняти відповіді на основне та контрольне запитання);
♦ визначити вплив одного показника на інший. Завданням перехресного групування є виявлення стійких зв'язків між структурними якостями явища, яке вивчається. Це дає можливість простежити як змінюються одні ознаки у зв'язку зі зміною інших, як змінюються досліджувані властивості у груп, відокремлених за різними ознаками. У тому випадку, коли збільшення однієї ознаки веде до зростання іншої, то зв'язок між ознаками є позитивним. Зворотна залежність (збільшення однієї - зменшення іншої) свідчить про наявність негативного зв'язку.
Сталі сполучення властивостей виявляються шляхом типологізації і якщо вона здійснюється в ході емпіричного дослідження її називають емпіричною.
Емпірична типологізація - це пошук сталих сполучень якостей соціальних об'єктів або явищ, які розглядаються у відповідності до гіпотез у декількох вимірах одночасно.
Іноді типологізація здійснюється на підставі наявних теоретичних уявлень.
Теоретична типологізація - це узагальнення ознак соціальних явищ на основі теоретичної моделі і за обґрунтованими критеріями. Така типологізація є умовою прямої перевірки теорії шляхом перевірки сконструйованих типів з емпіричними свідоцтвами відповідності або відхилення від ідеальної моделі.
У теоретичній типології критерії якостей виявляють шляхом логічного аналізу.
Аналіз отриманих у СД даних відповідно до типології передбачає:
♦ визначення частоти розподілу за кожним типом;
♦ вивчення відхилень від теоретичних моделей за окремими параметрами;
♦ вимір інтенсивності і вірогідності цих відхилень. Одним із способів аналізу є вторинний аналіз. Він проводиться тоді, коли аналізують дані, отримані та оброблені іншими дослідниками. При аналізі емпіричних даних послідовність дій соціолога така:
1) опис всієї сукупності даних у найпростішій формі, перевірка якості отриманої інформації;
2) скорочення кількості ознак, необхідних для остаточного аналізу. Здійснюється первинне узагальнення даних, необхідне для глибокого розуміння проблеми;
3) перехід до пояснення фактів шляхом виявлення прямих і непрямих впливів на якості, соціальні типи, стійкі утворення;
4) спроби прогнозування розвитку процесів, подій, явищ, які вивчаються.
28. Методи соціального прогнозування
Прогнозування — це метод, у якому використовують накопичений в минулому досвід і поточні передбачення щодо майбутнього для його визначення. Якщо прогнозування виконано якісно, результатом буде картина майбутнього, яку цілком можна використати як основу для планування. Прогнози бувають:економічні; розвитку технології; розвитку конкуренції; на основі опитувань і досліджень - дають можливість передбачити, що відбудеться у складних ситуаціях, ґрунтуючись на даних багатьох галузей знань. Спеціалісти розробили декілька специфічних методів підвищення якості прогнозів:
1.Неформальні методи прогнозування - ґрунтуються на аналітичних здібностях осіб, які приймають управлінські рішення. У більшості випадків неформальні методи ґрунтуються на інтуїції менеджера. їх перевагою є те, що їх приймають оперативно, а недоліком - що неформальні методи не гарантують від вибору помилкових (неефективних) рішень, оскільки інтуїція іноді може підвести менеджера.
Для прогнозування та вироблення цілей керівництво покладається на різні джерела письмової та усної інформації як додаткові заходи. Методи збору вербальної інформації найчастіше використовують для аналізу зовнішнього середовища. Така вербальна інформація стосується всіх основних чинників зовнішнього оточення, які є цікавими для організації. Недолік вербальної інформації полягає в тому, що інколи така інформація буває неточною, застарілою, через це керівництво може прийняти неправильне рішення. Письмова інформація. Промисловий шпіонаж.
2. Кількісні - викор для прогнозування, якщо є переконаність, що діяльність у минулому мала певну тенденцію, яку можна продовжувати у майбутньому. Тоді інформація за допомогою статистичних даних дозволяє зробити правильний висновок. Існує два типові методи кількісного прогнозування: 1.Аналіз часових рядів, заснований на припущенні, що події, які відбулися в минулому, дають можливість прогнозувати оцінку подій у майбутньому. Цей спосіб аналізу застос для оцінювання попиту на товари та послуги, потреби у запасах, прогнозування структури збуту, яке характеризується сезонними коливаннями. 2.Казуальне (причиново-наслідкове) моделювання - найбільш математично складний комплексний метод прогнозування із сучасних методів. Це намагання спрогнозувати те, що відбудеться в схожих ситуаціях шляхом дос-ня статистичної залежності між важливим чинником та ін змінними. Цю залежність називають кореляцією. Чим вона ближча, тим вища придатність моделі для прогноз-ня.
3.Якісні Якщо кількість інформації недостатня або кіль метод є дуже дорогим, застос якісний метод. У цьому випадку звертаються до експертів. Основним моментом під час колективної роботи над прийняттям рішень є визначення кола осіб експертів, які приймають рішення. Головними критеріями формування групи, яка виробляє рішення, є компетентність, здатність вирішувати творчі завдання, конструктивність мислення та комунікабельність. Найбільш відомими є такі якісні методи: думка жюрі (мозк штурм); спільна думка працівників збуту(торгові агенти добре відчувають майбутній попит); модель очікування споживача(прогноз, що ґрунтується на результатах опитування клієнтів щодо їх теперішніх і майбутніх потреб); метод експертних оцінок - це процедура, яка надає можливість експертам дійти згоди з розглядуваних питань. Експерти, які працюють у споріднених сферах діяльності, заповнюють опитувальний аркуш з проблеми, яка розглядається. Спершу вони записують свої міркування з цього приводу. Потім кожний експерт отримує відповіді інших експертів. Він має знову переглянути свій прогноз і, якщо його прогноз не збігається з прогнозами його колег, відповісти чому це так. Процедуру повторюють 3-4 рази, доки експерти не дійдуть згоди.
29. Методи соціології Конта. Місце Конта в історії соціології.
родоначальник позитивизма в философии и С. Идеи морального единения человечества, реорганизации общества на основе новой «религии» — позитивизма, который в то же время является теорией социальной науки, проходят через все его произведения.
Основной идеей позитивного метода Конта является отделение науки от метафизики и теологии. Конт разъяснял, что слово «позитивный» имеет несколько значений: реальное в противоположность химерическому; полезное в прот бесполезному; достоверное в прот сомнительному; точное в прот смутному;
Конт разделил науки на абстрактные и конкретные. Первые изучают законы определенных категорий явлений, вторые применяют эти законы к частным областям. Конт выделил 6 абстрактных наук: математику, астрономию, физику, химию, биологию и С. «Позитивную науку об обществе Конт сначала назвал социальной физикой, а позднее С. Превращение С в позитивную науку завершило систему позитивной фил-фии.
С как позитивную науку Конт противопоставлял теологическим и метафизическим представлениям об обществе и человеке. С единственная наука, которая изучает, как совершенствуется разум человека и его психика под влиянием общественной жизни.
Конт разделил С на два больших раздела: социальную статику (изучает условия существования и законы функционирования общественной системы) и соц динамику(теория общест порядка, организации, гармонии). Общество рассм как органическое целое, все части которого взаимосвязаны и могут быть понятны только в единстве. Он рассм основные ин-ты — семью, гос-во, религию — с т з их общ функций.
Конт пытался раскрыть закономерность социальной эволюции. С одной стороны, Конт провозгласил подход к С как к объективной, строгой и беспристрастной науке, основанной на наблюдении и свободной от всяких предвзятых концепций. С другой — С, как и позитивизм в целом, оказалась для него больше чем наукой. В его творчестве присутствуют две С: «объективная» и «субъективная».
Обьективная должна применять общенаучные методы, специфическим образом применять методы, используемые в других науках, и использовать свои собственные методы и приемы. В С необходимо применять индукцию и дедукцию. Позитивная соц наука основана на наблюдении постоянных связей между фактами. Конт различает точность и достоверность соц факта. Именно достоверность — главная задача С. Сравнительный метод в социологии, по Конту, состоит из нескольких методов, или способов сравнения.1сравнение человеческих и животных обществ, 2сравнение различных сосуществующих состояний человеческого общества в различных районах земного шара. 3«историческое сравнение различных последовательных состояний человечества» или «исторический метод».
Что касается «субъективного» метода,то под субъектом имеется в виду все чел-во.это общечеловеческая или соц точка зрения на изучаемый объект. он явл эмоционально-альтруистическим по своей сути. Это метод «сердца», которому должен быть подчинен ум.
Роль Конта в истории С явл весьма противоречивой. Признание закономерности историч процесса, внимание к изучению соц институтов и структуры общества оказали сильное влияние на развитие естествознания и обществоведения. Плодотворным было также разграничение законов развития и функционирования об-ва, определение факторов, определяющих соц стабильность соц систем. Большое влияние оказала его идея объективности С как науки, развивающаяся по принципам естественнонаучного знания. Стремясь сделать социальную науку позитивной, Конт включал в нее и элементы религиозного мышления, требуя принимать постулаты С без размышлений и анализа.
30. Методология и основные категории социологии.
Метод в С - системний спосіб досягнення теоретичного та практичного результату, вирішення проблем з метою одержання нової інформації, усвідомлення специфіки предметної сфери і законів про функціонування її об’єктів. Сукупність таких методів, їх взаємозв’язок і взаємодія називається методологією. Метод в С — це спосіб побудови та обгрунтування соціологічних знань, сукупність прийомів, процедур пізнання соціальної реальності. Методи в С можна поділити на загальні і конкретно-наукові. Суть заг методів - економічний базис визнається первинним, а політична надбудова — вторинною. Отже, визначається закономірність суспільного розвитку. При вивченні соц процесів застосовуються такі принципи: об’єктивність(вивчення об’єктивних закономірностей, що визначають процеси соц розвитку.), історизм(вивчення соціальних проблем, соціальних інститутів, процесів в виникненні, становленні та розвитку розуміння специфіки відповідних історичних ситуацій, сприйняття загальних тенденцій, розвитку та своєрідності конкретних обставин) та системний підхід(спосіб наукового пізнання і практичної діяльності, де окремі частини якогось явища розглядаються в тісній єдності з цілим. Основним поняттям виступає система, що означає певний матеріальний або ідеальний об’єкт, який розглядається як складне цілісне утворення.).
Структурний функціоналізм, теорію якого запропоновано Спенсером, Парсонсом передбачає розглядати суспільство як цілісний організм, що складається з частин, елементів, що виконують певні функції. Суспільні процеси і явища можна пояснити, аналізуючи їх функції в суспільній системі. Суспільство зберігає стійкість, оскільки реалізуються всі необхідні для соц організму функції, в тому числі соц контролю.
Категорії. Поняття “категорія” відображає універсальні особливості й відношення дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних і духовних явищ.У С однією з найуживаніших є категорія “соціальне” - це сукупність певних властивостей і особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя.
Основними категоріями соціології є поняття:
Соціум – якісна визначеність, що представляє стійку спільність, цілісність, засновану на взаємодії людей, спільних умовах життєдіяльності
Соц сфера – відносно самост сфера ж\д .
Соц.інститут – форма закріплення і спосіб існування спеціалізованої діяльності, ща забезпечує стабільне формування суспільних відносин.
Соц дія – акція, соц субєкта направлена на забезпеченя певних змін, задля задоволення власних потреб та інтересів.
Соц спільнота – соц. група, з високим ступенем внутр згуртованості, інтегрованості, цілісністі.
Соц стратифікація – процес соц оновлення, в результаті якого страти, групи/класи опиняються в нерівних умовах та угруповуються в ієрархічні страти .
31.Місце генеральної вибіркової сукупності. Одиниці відбору і спостереження
Генеральна вибіркова сукупність. Перехід від об’єкта дослідження до вибіркової сукупності у конкретному СД доцільно здійснювати за такою схемою: 1.об’єкт досл-ня; 2.ген сукупність; 3.основа вибірки; 4.одиниця відбору; 5.одиниця спостереження.
Генеральна сукупність — та частина об’єкта дослідження, на яку соціолог із визначеною мірою точності зможе поширювати висновки, отримані в результаті обстеження деякої її частини. Визначення ген сукупності — це пошук компромісу між теоретично визначуваним об’єктом дослідження і обмеженими можливостями емпіричної перевірки гіпотез. Перехід до визначення ген сукупності — це конкретизація характеристик об’єкта, по-перше, найважливіших на думку дослідника, по-друге, таких, які можна зафіксувати. Якщо важко перейти від об’єкта дослідження, визначення якого цілком зрозуміле у звичайному побутовому розумінні, до генеральної сукупності, що повністю репрезентує об’єкт дослідження, то необхідно звужувати об’єкт дослідження до сукупності людей, параметри яких піддаються формалізації, з тим, щоб у них був шанс потрапити до вибіркового опитування.
Найчастіше у соц опитуваннях об’єкт дослідження включає представників певних регіонів або соціальних верств населення. Але й тут потрібні певні зусилля для переходу від об’єкта дослідження до визначення генеральної сукупності. Своєчасно сформульоване визначення ген сукупності дає змогу завчасно встановити джерела, які містять основні характеристики генеральної сукупності та шляхи їх одержання.
Одиниці відбору і одиниці спостереження.
Одиницею спостереження у соц опитуваннях є конкретна людини, що відповідає на запитання анкети. При однощаблевій вибірці одиниці відбору і одиниці спостереження збігаються. (Однощаблевою є така вибірка, коли дослідник відбирає одиниці спостереження із загального списку вибірки.) Але однощаблева вибірка у практиці соц опитувань можлива тоді, коли генеральна сукупність невелика за обсягом і досить компактно локалізована. Наприклад, обстежуються мешканці одного району. Такі дослідження проводяться під час здійснення соціологічного експерименту чи при вивченні ставлення людей до певного соціально-політичного рішення, що стосується мешканців невеликої регіональної зони.
Значно частіше у соц дослідженнях працівники підприємства чи мешканці району виступають як одиниці спостереження, що репрезентують не лише своє підприємство, а значно більшу соціальну групу. У тих випадках, коли генеральна сукупність досить велика (більше 2 тис. чоловік) або інформація про її основні характеристики розсіяна (не існує загальних списків із зазначенням характеристик), використовують багатощаблеву вибірку; спочатку відбирають регіони, потім населені пункти, потім підприємства чи адреси помешкання сімей і лише на останньому етапі — конкретні одиниці спостереження. При використанні багатощаблевої вибірки відбираються конкретні об’єкти, у межах яких проводиться подальший відбір; ці об’єкти і мають назву одиниць відбору. На останньому етапі одиниці відбору і є одиницями спостереження.
32. Молодь: критерії виділення в окрему соціальну групу. Суспільні функції молоді
Молодежь явл особенной группой об-ва, єто та группа для которой не завершена первичная социализация в об-ве и она не имеет необходимого соц опыа для противодействия внеш факторам. поєтому она хар-ся высоким уровнем восприятия и запоминания. Своеобразность молодежи как соц группы в том, что она постоянно находится в состоянии перехода от преобладающ качества быть обьектом обществ действия к преоблад качеству быть субьектом соц-превращающейся деятельности. Достижение молодежью возраста, когда она начинает полностью владеть всей суммой и уровнем соц связей и отношений, хар-ных данному об-ву, означает что она стала полномочным субьектом и обьектом общ-го движения и тем самым отрицает сама себя как молодежь.
К своеобразию особенностей соц состава молодежи в силу его переходного положения, а также вследствие изменений, происходящих в самом обществе, необходимо отнести:
Понимание природы качественных изменений сущностных характеристик молодежи непосредственно связано с источником ее развития, т. е. сущностью тех объективных противоречий, которые лежат в основе развития этой социально-демографической группы. Молодежь не является саморазвивающейся системой. Будучи частью общества, она включена во всё многообразие его связей и отношений. Вместе с тем ей присущи специфические общественные функции — воспроизводственная, трансляционная, инновационная. Выделение молодежи в качестве относительно самостоятельной общественной группы связывается прежде всего с воспроизводственной функцией.
Осуществленные без учета всего комплекса социально-психологических факторов переход к рынку и либерализация цен усугубили кризис в обществе. Кризисные явления, затронувшие обе стороны процесса становления молодого поколения, как в сфере производства жизненных средств, так и в воспроизводстве собственных духовных и физических сил, полностью разбалансировали этот процесс. Рыночные механизмы все более вытесняют молодых людей из сферы основного производства в сферу общения. Резко усилилась тенденция движения к бездуховности, утрате нравственных критериев общественного поведения, ухудшения психофизического здоровья молодежи.
Молодежь выполняет особые социальные функции: наследует достигнутый уровень и обеспечивает преемственность развития общества и государства, формирует образ будущего и несет функцию социального воспроизводства; обладает инновационным потенциалом развития экономики, социальной сферы, образования, науки и культуры;молодые люди составляют основную часть кадров силовых ведомств, отвечающих за обеспечение правопорядка и безопасности страны в целом
33. Нац соціологічні школи ХХ ст. Соціальна теорія Хабермаса
У сучасній західній С існують націон.соціо-ні школи: франц., нім., амер., британська.
Франц.: має дві основні лінії: 1) перша лінія-методологічного порядку, явл.собою ядро суперечностей, внаслідок чого франц.соц-я почала складатися в проф.співтовариство; 2) друга лінія реанімує дюркгеймівську проблематику: принцип непрозорості, критику спонтанну соц-ю. Пред-ки: Р.Будон(відмова від абстрактних міркувань про сус-во, створення „позитивної” соц.теорії), П. Бурд”є(соціол-на теорія, соц-я культури, політики, масових комунікацій).
Брит.: належне місце віддано еволюційній теорії. Це стосується праць К.Боулдінга(прихильник об”єднання соц.наук, впроваджує поняття екологічної взаємодії як першооснови еволюційної перспективи людства), Е.Мейо(засновник індустріальної соц-ї, доктрини „людських стосунків”) та ін.
Нім.(Франкфуртська): питання змісту та функцій соц.теорії, роль соц-ї в сучасному сус-му житті, сус-ні функції культури тощо. Діяли в умовах еміграції(США) через прихід до влади Гітлера. Відтоді доробок теоретиків франкф.школи фактично стає складовою амер. соц. думки. Пред-ки: Адорно, Маркузе, Хабермас.
Хабермас: через більшість праць проходить ідея соц.еволюції, яка в подальшому набула вигляду оригінальної концепції-теорія комунікативних дій. Мета цієї теорії-опис розгортаня „життєвого світу”людини в еволюційній перспективі.
Соц.еволюція-це розвиток когнітивних(розумових, пізнавальних) здібностей людини. Сучасний розум аналізує світ, розподіляючи його на:
1. об'єктивний (ділові стосунки),2. соціальний (норми), 3. суб'єктивний (почуття).
Ми кор-мось мовою, щоб висловлюватись про ці світи: істинне, нормативно-правильне, правдиве. Слухач повинен розуміти мовленеву дію; мова сприяє розумінню, виникає взаємозв'язок суб'є-в.Коли ми кор-мось мовою, ми підсвідомо кор-сь правилами.
• Говорячи про об'єк.світ, ми говоримо про ділові стосунки. У разі необхідності повинні бути представлені факти.
• Висловлення про соц.світ повинно бути легітимним щодо норм і цінностей. Аргументи на користь правильності норми.
• Вис-ня про суб'єк.світ – претендування на достеменність, що я дійсно виражаю внут.світ. Аргументів немає, сприймаємо на віру.
Сфера соц. взаємодії -мова. Центр життєсвіту комунікуючих індивідів складає ситуація. Ситуація не поширюється на весь життєсвіт, а локалізується через тему і мету комунікуючих. Учасники комунікації в процесі порозуміння викор-ть мову.
Створ-є теорію соц.дії. В сучасних мовах існує 4 ідеальні типи соц.дї: -стратегічна, якою керує егоїстична мета. -нормативна: мета-досягнення взаємовигоди за умов підкорення своєї поведінки цінностям і нормам, що панують у сус-ві; -драматургічна, спрямована на створ-я свого публічного іміджу; -комунікативна, мета якої-вільна домовленість учасників для досяг-я спільних резуль-в.
Комунікативна поведінка, яка лежить в основі „життєвого світу”,дає змогу досягти взаємороз-я в сус-ві,налагодити дискурс тоді,коли це не можуть зробити офіц.структури.
Америк.: П.Сорокін(терія соц.мобільності то соц.стратифікації), Р.Парк-засновник Чикагської школи, на його думку соці-я вивчає зразки колективної поведінки, яка форм-ся у ході еволюції сус-ва як організму. Тому сус-во має, крім соц-го(культурного) рівня, біологічний, який він поклав в основу всього соц.розвитку; рушійною силою соц.розвитку є конкуренція.
34.Націон-етнічна структура суспільства. Особливості етнічних конфліктів
Этническая группа – устойчивая совокупность людей, проживающих на отдельной территории, имеющих свою самобытную культуру, включающую язык и обладающую самосознанием, что обычно выражается в названии этноса. Специфич. чертами этнической группы являются: 1. язык. Знание языка является главным методом идентификации – "мы – группа"; 2. этническая группа – это соц.-истор. образование(любая нация имеет свою историю и судьбу); 3. наличие специфич. матер-й и дух. культуры этноса, нормативы этикета.
Два основных подхода к пониманию этноса:
1. Естественно-биол - этнокультурное разнообразие порождено генетически обуслов различиями. 2.Социокультурный - этносы рассм-ся как элементы общества в целом.
Выделяют три этноса: племя, народность, нацию.
Племя – это объединение людей, кот. принадлежит к первобытной формации и хар-тся кровно-родственными отношениями. Людей объединяет также религиозное верование, общий разговорный диалект, зачатки полит. власти, общая территория проживания, охота и собирание.
Народность отличается более высоким развитием экономики, формированием народной культуры, представленной в виде мифов и обычаев, язык, письменность, особое религиозное сознание, сформированной полит. структурой, наличие самосознания этноса, выраженное в названии.
Нация – высший тип развития этноса, проходящий период окончательного становления государственности, широкого развития эконом. связей на данной территории, общей психологией нац. хар-ра, особой культуры, языка, письменности, развитого этнического самосознания. Обособившаяся нация создает гос-во.
Этническая стратификация выражает соц.-этническое неравенство различных этнических групп, их престиж, статус и место в общей иерархии этнических общностей. В современном промышленном демокр. обществе этническая хар-ка как показатель соц. статуса не выступает без ущерба других измерений стратификации.
В отдельную группу выделяют этно-национальные конфликты, в которых участвуют группы с противоположными интересами, различаемые по этнич. признакам. Для такого конфликта хар-ны: определенный уровень организованного полит. действия, общ. движения, наличие массовых беспорядков, и даже в некот. случаях гражданские войны. Определение этно-нац конфликта затрудняется тем, что они в чистом виде бывают редко. Возникнув на внеэтничной основе конфликт на последующих стадиях может приобрести этнич. хар-р, если в обществе созрели достаточные основания для противостояния различных нац. образований или столкновения внутри гос-ва различных этнич. групп. Типы этнич. конфликтов:1. территориальные; 2. конфликты, порожденные стремлением этнич. меньшинства реализовать право на самоопределение в форме независимого государственного образования. 3. К., в основе кот. лежат притязания гос-ва на часть территории соседнего гос-ва. 4. К., вызванные дискриминацией инакоязычного населения 5. К., возникающие в связи с массовым притоком в тот или иной регион беженцев или вынужденных переселенцев 6. К., в основе кот. лежат факторы истор-го хар-ра.
Различают К., происходящие на межгосударственном уровне и К., имеющие место в пределах гос-ва, кот. происходят в следующих формах: 1. К. с вовлечением в них коренных народов. 2. К. между представителями титульной и др. национальностей. 3. К. с насильственным вовлечением народов. 4. К., возникающие в результате пересмотра статусов нац-но-гос-нных образований.
35. Организационные ресурсы. Характеристика мотивационных теорий.
1. Иерархия потребностей по А. Маслоу Согласно теории Маслоу человеческие потребности делятся на первичные и вторичные. 5 основных уровней выделяются в иерархии потребностей. Первичные: 1. физиологические потребности (пища, сон), 2. потребность в безопасности, Вторичные потребности: 3. потребность в принадлежности, соц. потребности, 4. потребность в уважении и статусе, 5. самоактуализация и полное удовлетворение потребностей (использование своих умений, развитие талантов).
2. Двухфакторная модель Ф. Герцберга Утверждал, что мотивация определяется двумя группами факторов, связанных с процессом труда:
1) Поддерживающие факторы: оплата труда, условия работы, надёжная работа, политика управления компанией, качество руководства, отношения с подчинёнными, отношения с коллегами, отношения с руководством, статус.
2) Мотивирующие факторы, признание, продвижение, ответственность, возможности роста, достижения, работа сама по себе.
Модель Г. проводит различия между необходимыми, но не достаточными для мотивации сотрудников поддерживающими факторами и мотивирующими, которые непосредственно влияют на уровень интенсивности усилий работников.
3. Модель К. Алдерфера Предложил модифицированную иерархию потребностей:
1) Изначально работники заинтересованы в удовлетворении потребностей существования – оплата труда, физические условия труда, гарантии рабочего места.
2) Потребности во взаимоотношениях – потребность быть понятым и воспринятым руководителями, подчинёнными и коллегами, а также другими людьми.
3) Потребности роста, включающие в себя стремление к самоуважению и самоактуализации.
К. Аддерфер высказывает версию, что неспособность удовлетворить потребности взаимоотношений или роста инициирует новое обращение индивида к потребностям существования.
4. Метод регулирования организационного поведения (Скиннер) основывается на том, что поведение человека зависит от его последствий. ОПРег опирается на закон следствия, утверждающий, что человек склонен воспроизводить образцы поведения, последствия которых он воспринимает как благоприятные и, наоборот, стремится не допускать повторения поступков, сопровождающихся негативными последствиями. Акцент в ОПРег делается на использовании поощрений.
5. Модель ожиданий (Портер, Лоулер). Мотивация является итоговым результатом взаимодействия 3-х факторов:
- того, насколько сильно индивид желает получить вознаграждение (валентность)
- его оценок вероятностей того, что прикладываемые усилия приведут к результату в форме успешного выполнения рабочего задания (ожидание), а достижение поставленной цели будет достойно вознаграждено (инструментальность).
6. Модель справедливости (С. Адамс). Работники склонны оценивать беспристрастность действия менеджмента, сравнивая результаты своего участия в выполнении рабочих заданий (зарплата, льготы, социальное и психологическое поощрение) с прилагаемыми для их достижения усилиями, вкладом (образование, стаж работы…), а также сопоставляя полученную пропорцию с аналогичными пропорциями других людей.
36. Органічний підхід до суспільства Спенсера. Місце С в історії соціології.
Теории С основываются на принципах эволюционизма. Изучая происхождение всех живых организмов, он считал, что и общество развивается по законам природы, как живой организм. С старался провести последовательную аналогию между биологическим организмом и обществом как соц организмом. Он утверждал, что непрерывный рост общества позволяет смотреть на него как на организм. Социологическая теория Спенсера строится вокруг двух главных принципов: понимание общества как организма и идеи социальной эволюции. Спенсер перечисляет ряд сходств между биологическим и соц организмами: 1. Общество, как биологический организм на протяжении большей части своего существования растет, увеличивается в объеме. 2. По мере роста общества усложняется его структура так же, как усложняется структура организма в процессе биологической эволюции 3. Как в биол, так и в соц организме дифференциация структур сопровождается аналогичной дифференциацией функций, которая сопровождается развитием их взаимодействия 4. Аналогия между обществом и организмом может быть перевернута – каждый организм есть общество, состоящее из отдельных индивидов Все это позволяет расс-ть чел-кое об-во по аналогии с организмом.
Однако между биол и соц организмами существуют различая. Составные части биол организма образуют конкретное целое, в котором все элементы соединены неразрывно, тогда как общество представляет собой дискретное целое, живые элементы кот свободны и рассеяны. В живом организме элементы существуют ради целого, в об-ве – наоборот Об-о существует для блага своих членов, а не члены об-ва – для блага общества.
Всякое развитие общества имеет 3 системы органов: 1. Поддерживающая система – организация частей, обеспечивающих в живом организме питание, а в обществе производство необходимых продуктов. 2. Распределительная сис обеспечивает связь различных частей соц организма на основе разделения труда. 3. Регулятивная сис в лице гос-а обеспечивает подчинение составных частей целому. Специфические части, “органы” общества – это институты, учреждения. Спенсер насчитывает 6 типов институтов: домашние, обрядовые, пол, церковные, профессиональные, промышленные
Понятие эволюции занимает центральное место в теории Спенсера. Эволюция – универсальный процесс, одинаково объясняющий все изменения как в природе, так и в обществе. Суть эволюции Спенсер видел в движение от гомогенности к гетерогенности (от простого к сложному). Любой процесс развития включает в себя две стороны – интеграцию и дифференциацию. Он начинается с простого количественного роста, увеличения объема или числа составляющих элементов. Колич рост и усложнение структуры влечет за собой процесс функцион и структурной дифференциации целого.
Вклад Спенсера в развитие с. его борьба с клерикализмом и отстаивание принципов объективного, основанного на принципах научного естествознания исс-ия общества, признание закономерности всего существующего. В теор отношении заслугой Спенсера была попытка сочетания историко-эволюционного и структурно-функционального подходов к обществу. Спенсер первым применил в С понятия структуры и функции, системы института. Спенсер выдвинул идею “естественного отбора” наиболее приспособленных. Увеличение населения стимулирует все большую соц активность: требуется все большая изобретательность, чтобы выжить. Наименее развитые группы и индивиды вымирают, поэтому общий уровень развития и интеллекта должен постепенно возрастать. Но этот прогрессивный эволюционный механизм разрушится, если будет допущено гос-ое вмешательство. Вначале Спенсера воспринимали как теоретика натуралистич эволюционизма; наибольшим влиянием он пользовался у представителей социал-дарвинистской ориентации. С считают основоположником функционализма.
37. Основні методи збору первинної інформації.
1. Опрос – самый распространенный метод сбора первичной инф., основанный на социально-психологическом взаимодействии между исследователем и опрашиваемым.
а) анкетирование – письменная (заочная) форма опроса
• групповое
• индивидуальное
б) почтовый опрос – разновидность анкетирования
в) прессовый опрос – разновидность прессового опроса
г) интервьюирование – устная (очная) форма опроса
2. Социометрия – предназначена для изучения процессов и отношений в малых группах
3. Метод наблюдения – сбор инф. посредством восприятия и прямой регистрации исследователем всех факторов.
• включенное (непосредственное включение исследователя в среду, где идут соответствующие процессы)
• невключенное (регистрация процессов “со стороны”)
• структурализованное и неструктурализованное
4. Метод анализа документов
• традиционный (многообразие умственных операций, направленный на интерпретацию сведений, содержащихся в документе, интересующей исследователя в данном исследовании точки зрения)
• контент-анализ (в результате полученная инф. поддается статистической обработке, позволяет получить обобщенные социальные показатели)
5. Метод экспертной оценки (информация исходит от экспертов, имеющих глубокие знания о предмете или объекте исследования)
6. Эксперимент – способ получения инф. о количественных и качественных изменениях показателей деятельности и поведения соц. объектов в результате воздействия на них опред. управляемых и контролируемых факторов.
• натур-ный (предполагает непосредственное вмешательство экспериментатора-исследователя в естественный ход событий)
• мысленный (предполагает оперирование исследователя с информацией об уже свершившихся событиях)
38. Основні методологічні підходи до аналізу й розуміння суспільства.
Суспільство – сукупність людей, об'єднаних конкретними інтересами, потребами, взаємними симпатіями або певними видами діяльності. Тобто, беручи ширше можна сказати, що суспільство – це відносно стійка система зв’язків та відносин, що визначилась у ході соціально-іст. розвитку людства. Вона включає як великі, так і малі групи людей, які утримуються силою звичаїв, традицій, закону, соціал. інститутів.., що базуються на певному способі виробництва, розподілу, обміну, та споживання матер. і дух. благ.
Основною важливою ознакою суспільства служить територія, де консолідується, зосереджується, розселяється людство і виникають, діють соціальні зв’язки. Здатність підтримувати і відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків – друга ознака, відмінна риса суспільства.
Протягом всього розвитку (періоду) соціології як науки вчені вивчали суть та структуру суспільства, його природу.
Основні підходи до визначення суспільства:
1) Атомістичний. Розглядається суспільство як сукупність індивідів і відносин між ними. Сьогодні ця концепція представлена теорією, де суспільство не складається з індивідів, а відображає сукупність соціальних зв’язків та відносин, що між ними існують. Суспільство вживається для позначення вторинного безособового рівня спілкування. Це сукупність індивідів, що приймають соціально значущі рішення незалежно один від одного (ізольовано) (Г. Зіммель, К. Маркс).
2) Теорія соціальних груп – суспільств розглядається як сукупність груп, що перетинаються і є різновидами однієї великої групи (Флоріан Знанецький)
3) Суспільство як сукупність соц. організацій та інститутів.
4) Функціоналістичні – суспільство розглядається в рамках групи людських істот, що являють собою самозабезпечуючий організм.
(На протяжении долгого периода в зап. социальной мысли О. практически отождествлялось с государством. О. и гос-во не получают артикулированного различения ни в античности, ни в средние века. Платоновская идея гос.-политического структурированного О. была развита Аристотелем, осмыслявшим под углом зрения «власти» и «господства» не только его «макро»-, но и «микроструктуру». в «Политике» осн. тип социальной связи – отношение «господства – подчинения». Вид отношений зависит от объекта. Трактовка О. в соц философии Нового времени – концепция «естественного состояния». Гоббс исходил из традиционного отождествления О. и гос-ва. «Естественное состояние», по Гоббсу, – антиобщест «война всех против всех», причины которой: абсолютная свобода, изначально присущая каждому, равенство как способность взаимного нанесения равного ущерба, «естественное» желание зла друг другу. Спасение от этого состояния – мирный общ договор. – гос-во, воплощенное в суверене, в пользу к-рого все граждане отказываются от части своей «естественной свободы». Т. обр., с конца 17 в по конец 18 в. вырисовывается конфронтация двух подходов: с одной стороны, теоретики, для к-рых О. – искусственное образование с др. – О. есть развитие и выражение прирождённых влечений и чувств человека, являющихся обществ., а потому моральными по своей сути. Смит в рамках полит экономии, в основание к-рой лёг тезис Юма, что «всё на свете приобретается посредством труда». У Смита этот тезис разворачивается в идею О. как трудового и вместе с тем «менового» союза людей, связанных разделением труда – единственным способом удовлетворить их потребности. Это связь такого рода, что каждый индивид, работая на себя, вынужден работать и на др. и наоборот.)
39.Основні положення соціальної доктрини З. Фрейда. Амбівалентність фрейдизму.
Фрейдизм как социальную доктрину следует отличать от психоанализа как конкретного метода изучения бессознат. психич. процессов, принципам которого фрейдизм придаёт универсальное значение, что приводит его к психологизации общества и личности. Фрейдизм с самого начала своего существования не представлял собой чего-то единого; двойственное отношение Фрейда к бессознательному, в котором он видел источник одновременно как творческих, так и разрушительных тенденций, обусловило возможность различного, иногда прямо противоположного истолкования его учения. Социальный фрейдизм в своей традиционной форме рассматривает культурные, социальные и политические явления как результат сублимации психосексуальной энергии, трансформации первичных бессознательных процессов, играющих во фрейдизме роль базиса по отношению к социальной и культурной сфере.
Сублимация – результат неизбежного компромисса между стихийными влечениями и требованиями реальности.Фрейд рассматривает социальную структуру сквозь призму схемы: «вождь – элита – массы». Идеализация вождя и идентификация с ним – один из основных механизмов внутригрупповой солидарности и социального господства.
Амбивалентность (от лат. ambo – оба и valentia – сила) – противоречивый, двойственный – сосуществование в глубинной структуре личности противоположных, взаимоисключающих эмоциональных установок (например, любви и ненависти) по отношению к какому-либо объекту или человеку, одна из которых оказывается при этом вытесненной в область бессознательного и оказывает действие, неосознаваемое данной личностью. Фрейд рассматривал амбивалентность не только как сосуществование противоположных эмоциональных, волевых и интеллектуальных установок, но и как сосуществование в недрах одной и той же личности более «глубинных» побуждений (влечений) – активных и пассивных витальных импульсов: например, к разрушению «объекта» (садизм) или самого себя (мазохизм). В конце концов эти влечения были сведены Фрейдом к двум разнонаправленным формам "инстинкта смерти" («Танатоса»). Инстинкт смерти и разрушения противопоставлен жизнеутверждающему инстинкту жизни («Эросу»): противоположность этих двух фундаментальных инстинктов и обуславливает, по Фрейду, как изначальную амбивалентность человеческой психики, так и все последующие формы этой двусмысленности. Он видел в амбивалентности особенность инфальтильной эмоциональной жизни, которая оказывается следствием зависимости ребёнка от матери.
40. Основні різновиди методу опитування.
Опитування – дуже важливий метод емпіричного СД, особливо в процесі вивчення Гд, коли важливо отримати інформацію про оцінки і переваги певної групи людей. О-ня, які проводяться в усній формі, називаються інтерв’юванням. Опитування, які проводяться в письмовій формі, називаються анкетуванням. Це найбільш розповсюджений і інформативний спосіб соціального виміру. Якщо перевага першого полягає у безпосередній взаємодії соціолога та опитуваного, то другого – в анонімності відповідей і можливості порівняно швидко отримати соціологічну інформацію на значному масиві. Особливим різновидом опитувань є експертне опитування, коли питання усно чи письмово ставляться перед експертами, як спеціалістами, які володіють глибокими спеціальними знаннями в галузі предмета дослідження.
Пресове о-ня – метод збору первинної інформації за допомогою публікації анкет у періодичному виданні. Специфіка методу складається з опосередкованого хар-ру комунікації дослідника та респондента. З моменту публікації анкети до її повернення процес пресового опитування практично не піддається контролюванню. Після публікації інструментарію в газеті бажано через декілька днів вмістити нагадування про необхідність його заповнення та повернення. Достатньо ефективною є повторна публікація анкети. Однією з умов, що сприяє підвищенню престижу СД взагалі та пресового опитування, зокрема, є публікація результатів опитування (стаття, нарис.). Достоїнство цього методу полягає в можливості оперативного зондажу Гд з актуальної проблеми на великій території. Недоліком є невисока репрезентативність, невідповідність соц-демогр структури респондентів реальній структурі ген сукупності.
Поштове о-ня – різновид анкетного опитування. Анкета розповсюджується серед потенційних респондентів як самостійне поштове відправлення за спеціально підібраними адресами тих осіб, які в сукупності, на думку дослідника, репрезентують досліджувану соц спільноту. Залежно від мети та об’єкту дослідження списки адрес надають можливість звернутися чи не до всіх елементів генеральної сукупності або до її частини у вигляді вибіркової сукупності. Однак ці списки до моменту розсилання конвертів, що містять анкету та інші відправлення до респондента “застарівають”, тобто з різних причин адреси людей, обраних для опитування, можуть змінитися. Пош о-ня може бути використане: 1) в умовах обмежених коштів; 2) як допоміжний метод поруч з одержанням основної інформації за допомогою інтерв’ю або анкетного опитування; 3) у випадку, коли необхідно одержати відповіді на запитання, що стосуються гострих, делікатних або інтимних проблем.
Інтерв’ю – один з основних видів опитування, такі види: 1) глибинне – дослідник визначає коло проблем, зберігаючи повну свободу у способі ведення бесіди, а респондент вільний у виборі форм відповідей; гіпотеза при цьому не сформульована; 2) вільне – гіпотеза формулюється до початку опитування, інтерв’юеру надається свобода у постановці, порядку, кількості і способі вираження питань; 3) фокусоване (напівстандартиз) – використовується “путівник інтерв’ю” з переліком як необхідних, так і можливих питань; 4) стандартизоване – питання, що ставляться мають відкритий або закритий характер. Залежно від кількості респондентів розрізняють індивідуальне і групове нтерв’ю, залежно від способу спілкування –особист і телефоне. залежно від об’єкта і мети розрізняють інтенсивне і екстенсивне інтерв’ю. Інтенсивне інтерв’ю застосовується для дослідження структур або індивідуальних типів відповідей. Екстенсивне – багаторазові бесіди з великою кількістю респондентів дозволяють класифікувати типи відповідей, однак при цьому на спільному фоні зникають особистісні риси респондентів.
41. Особистість у системі соц звязків. Етапи і агенти соціалізації.
Кожна людина знаходиться у взаємозвязку із іншими людьми, соц групами, спільнотами, соц інститутами. Сутність цього взаємозвязку скоріш не в взаємодіїї конкретних особистостей, а у взаємодії конкретних соц ролей. Соц роль в свою чергу є фіксацією певного положення, статусу людини в системі соц відносин. Однак ці звязки є не тільки рольовими, безособовими відносинами, а й в своєму конкретному прояві набувають певну особистісну окраску.
Є різні варіанти етапів соціалізації. Досить відомою є концепція амер. психолога Еріка Ерісона, який поділив увесь життєвий цикл на 8 фаз.1 фаза-- немовля. Її головне завдання — сформувати у немовляти несвідоме почуття ,,базової довіри “ до зовнішнього світу. Основний засіб для цього - батьківська турбота і любов. 2 фаза — раннє дитинство. У дитини форм. почуття автономності та особистої самоцінності або, навпаки, сорому. 3 фаза — вік гри, формує почуття ініціативи. У цьому віці вирішальним фактором є групова гра, яка дає можливість дитині приміряти до себе різні ролі. 4 фаза - шкільний вік, коли формується здатність досягати поставленої мети, закладається ставлення до праці. 5 фаза - юність, характеризується виникненням почуття власної неповторності, в негативному варіанті - особиста і рольова невизначеність. 6 фаза - молодість, поява потреби і здатності до інтимної психологічної близькості з іншою людиною. 7 фаза - дорослість, включає творчу діяльність та відчуття продуктивності. 8 фаза - зрілість, або старість, характеризуються почуттям задоволеності або ж розчаруванням.
Соціалізація індивідів здійснюється через різноманітні соц. інст-ти Як основні інст-ти соціалізації (агенти соціалізації), які справляють вирішальний формуючий вплив на становлення особистості у певні життєві періоди, виокремлюють сім’ю, дошкільні дитячі заклади, школу, навчальний та трудовий колектив.
42. Особливості застосування методу фокус груп.
Методика фокус-групп представляет собой не стандартизованное интервью, т.е. речь идет о получении качественной глубинной информации об одном или нескольких представителях некоторой социальной или культурной группы, но проводиться не с одним человеком, а одновременно с группой людей, сходных по ряду некоторых социальных характеристик. Методика проведения фокус-групп сводиться к проведению интервью в форме обсуждения по заранее подготовленному сценарию (вопроснику, плану) предлагаемых специально подготовленным человеком вопросов с небольшой группой людей, число участников группы не должно быть менее 4 человек.
Основным методическим требованием к составу группы является ее однородность. Члены группы не должны оказывать специфическое давление на других членов группы: например, тем, что участник обладает более высоким социальным статусом или значительно большими знаниями по теме обсуждения. Группы подбираются из незнакомых людей примерно одинакового возраста, одного пола, из одной группы по доходам. Могут быть другие критерии в зависимости от обсуждаемого предмета.
Человека, который ведет работу группы, называют модератором. Он управляет ходом дискуссии, ведет ее в соответствии со сценарием. Модератор задает вопросы, уточняет полученные ответы, стимулирует к разговору малоактивных участников и притормаживает наиболее говорливых. Сценарий обычно включает около 10 основных вопросов и серию подвопросов. Обычно фокус-группы длятся 1,5 – 2,5 часа.
Фокус-группа является эффективным вспомогательным методическим средством конструирования и апробации вопросников для дальнейшего использования в стандартизованном интервью. Обсуждение предмета изучения, особенно в прикладных исследованиях, позволяет выявить весь спектр возможных ситуаций и апробировать возможные формулировки вопросов. Вопросник, построенный на основе подобной информации содержит меньше просчетов, связанных с “кабинетным” принципом поиска подходящих вопросов. Этот подход применяется в сравнительных исследованиях, когда надо адаптировать имеющуюся методику к новым культурным условиям.
Фокус-группа используется при изучении влияния СМИ на отдельные группы населения (предвыборной кампании кандидата, рекламной кампании).
Важную роль фокус-группа может сыграть в оценке новых программ, например программа медицинского страхования. Преимущество связанное с использованием методики фокус группы, можно свести к следующим моментам: фокус-группа позволяет создать более естественную обстановку, в которой человек принимает решения, вырабатывает мнение; в отличие от глубинных интервью с одним респондентом, фокус группы при тех же временных затратах охватывают большую совокупность людей; в отличие от стандартизованного интервью, в этом типе модератор может уточнить и попытаться понять смысл любого из ответов респондента; результаты исследования могут быть получены довольно быстро и стоимость групп относительно низка по сравнению с массовыми опросами населения
43. Особливості соціалізації в Україні на сучасному етапі.
44. Політика і етика в соціології Вебера.
Вебер изложил учение о 3 типах легитимного господства:
1. легальный тип – в его основе целерацинальное действие. В таком государстве подчиняются установленным законам. Аппарат управления состоит из чиновников. Основной принцип этого типа господства формально-правовой. Бюрократия — чистейший тип такого господства.
2. традиционный тип – это господство основано на вере в священность древних порядков и властей. Чистейший тип – патриархальное господство. Аппарат управления состоит из лично зависимых от господина домашних служащих, родственников, друзей или лично верных ему вассалов. Личная верность, а не деловая компетентность служит основанием для назначения на должность и продвижения по иерархической лестнице.
3. харизматический тип — харизмой по Веберу обладают герои, великие полководцы, пророки, маги и т.п. Источник личной преданности харизматичному государю есть не традиция и не признание его формального права, а вера в его харизму. Здесь нет установленных правил: решения принимаются иррационально. Авторитет харизматика базируется на силе его дара.
Вебер руководствовался, этикой ответственности”, которая предполагает трезвую оценку ситуации, жестко рациональную формулировку альтернатив, сознательный выбор одной из возможностей и ее осуществление, этика ответственности” должна быть обязательной принадлежностью политического лидера.
,,Протестантская этика и дух капитализма”. Тема — связь и взаимовлияние религии и экономики, о влиянии этических ценностей протестантизма на капиталистический тип хозяйства. При исследовании мировых религий
Вебер использовал метод сравнения: им служит степень рационализации экономической деятельности, допускаемая той или иной религиозной этикой. Вебер показывает, что в конфуцианстве были соединены два начала: этически-рациональное и иррационально-магическое. Конфуцианство реалистично. Важнейшие блага — долголетие, здоровье, богатство, т.е. благополучная земная жизнь. Строго исключались из культа все оргиастические элементы, поэтому этика была строго рациональна, а культ упорядочен. Рассматривая мировые рел.-этич. системы, Вебер классифицирует их в соответствии с тем, какие соц. слои были главными носителями этих систем: носитель конфуцианства - организующий мир бюрократ; индуизма-- упорядочивающий мир маг; буддизма - странствующий монах-созерцатель; ислама - покоряющий мир воин; христианства - бродячий ремесленник.
,,Последние ценности Вебера”:
1) этика братской любви («добро»); 2) освобожденный от ценностей и ставший чисто функциональный, разум, т.е. формальная рациональность 3) стихийное начало, харизма.
У творчості Вебера можна умовно виділити два етапи. На першому він є насамперед істориком культури. На другому - розробляє концепцію розуміючої соціології, здійснюючи перехід від історичного пізнання до соціологічного. Соціологію він визначає як науку, що намагається пояснити свій предмет - соціальну дію - на основі розуміння. Розуміння для Вебера є специфічною категорією, з допомогою якої можна пояснити людську поведінку
45. Політика як соц інститут.
Політика виникла з необхідності підпорядковувати індивід та групові інтереси інтересові всезагальному, який полягає у збереженні цілісності та єдності розшар. сус-ва. Вона є усвідомленою діяльністю, зорієнтованою на забезпечення сус-х процесів, їх регулювання, розвиток у певному напрямку. Призначення політики у тому, щоб на основі спільних інтнресів обєднати всі верстви сус-ва і спрямувати їх дії на вирішення важливих сусп-держ завдань. Засобами політики є право, сила, мораль. Політика – загальноорганізаційна основа сус-ва
- конкретна регулят.-контрольна сфера або сис-ма, що спрямовує життя, діяльність, відносини людей, сус-ва, соціальних спільностей, класів, націй, народів і країн.
Роль політики обумовлена її властивостями:
1) Універсальністю - здатністю вплив. практично на будь-які сторони життя сус-ва, елементи, ланки, відносини.
2) Виключністю або проникаючою здатністю - можливістю безмежного проникання і, як наслідок,
3) Атрибутивністю - здатністю поєднувати неполітичні і суспільні явища.
Коли для регул. відносин між соц. спільностями з приводу використ. влади та її поділу вже не достатньо норм моралі, звичаїв, виникає потреба у нових формах організ. соц. спільностей. Цією формою і виступає політика – сфера діяльності, зв’яз. з відносинами між соц. спільностями: класами, націями та іншими соц. верствами і групами. Політика служить для узгодж., виріш. спільних справ, закріплення відносин владарювання і підкорення.
Політ. сфера – це політ. простір, де відбуваються всі політ. процеси, явища, події.
Елементи політ. структури:
1) Політ. свідомість – ступінь знайомства суб’єкта з політикою і раціональне або нераціональне ставлення до неї. (почуття, настрої, погляди, уявлення, інтереси, ідеї, ідеали, цінності, переконання, пов’язані із ставленням до політичної влади). Політ. свідомість має 2 рівні: науковий і побутовий. Вона може бути істинною, фальшивою, удаваною, прогресивною чи реакційною, стійкою чи не стійкою.
2) Політ. організація – сукупність всіх державних і недержавних установ, що реалізують політичну владу, беруть участь в регулюванні взаємовідносин між соціальними спільностями.(партія).
3) Політ. відносини — стійкі політ. зв’язки і взаємодії, що формуються спільно з функціонуванням політ. влади. Це відносини між політ. діячами і масами, політ. елітою і виборцями, елітою і контрелітою, між лідерами і групами підтримки та ін.
Вивченням становища і функціонування політ. інституту в сус-ві займається окрема галузь соціології – політ. соціологія.
46. Понятие парадигмы в социологии. Основные виды парадигм в социологии. Любая наука становится самостоятельной, когда достигает своей зрелости или переходит в П.льный статус. П. – специ. структура, включ. различные по содержанию и характеру представления о предмете науки, ее основополагающих теориях и используемых методах.
П. – совокупн. филос., научных оснований любой науки.
Виды:
1) П., обосновывающие самостоятельный статус науки, разграничивающие на качеств. уровне одно научное знание от другого.
2) П., проводящие существенное различие между истор. стадиями развития той или иной науки.
3) П., развивающие научные сообщества в рамках одной науки, находящиеся на одном истор. этапе науки.
П. шире, чем научная теория, поскольку она кроме представления о предмете включает в себя осн. научные категории, интерпретирующие (объясняющие) природу объекта, которые позволяют:
- отличить данную П. от другой
- могут служить основой для построения различного рода теорий в рамках П.
Соц. П. – совокупн. осн. принципов и положений некоторой теории, кот. имеет собств. категориальн. апарат и признается некоторой груп пой ученіх-социологов.
Виды соц. П.:
1. П. соц. фактов (сводит соц. реальность к 2 группам соц. фактов: соц. структуры, соц. инст-ты).
2. П. соц. дефиниций (осн. эл-т – не сами соц. факты, а способ, посредством которого они определены: если люди определяют факты как реальные, то они и есть реальные. Соц.ьная реальность выступает как совокупность факторов (значений, символов, жестов), исходя из которых люди оценивают своё отражение и выступают как действующие лица.
3. П. соц. поведения. Делает акцент на изучении психол. факторов соц. поведения: получение желательного вознаграждения за желательное поведение (соц.) и наоборот.
По хар-ру методол. подходов к изуч. общ-ва существ макросоц.(структурн.) П. и микросоц.(интерпрет.) П.
Структурний поділ. на функціоналістський (сус-во – сис-ма взаємодіючих та взаємозалежн. частин, що разом склад. одне ціле, сис-ма, що тяжіє до рівноваги, самозбереж.. соц. зміни носять суто еволют. хар-р. Для такого сус-ва хар-ні сталіть, гармонія, порядок, солідарність, стабільність. Предст.: Спенсер, Дюркгейм, Мертон) та конфліктний (сус-во – суперечливе, проте і єдине ціле внасл. конфліктів у сус-ві з різною природою, розв. яких і поява нових зумовл. пост. роз-к соціуму та зміни в ньому. Конфлікт-невід’ємна атрибут внутр. життя сус-ва. Представ.: Маркс, Зіммель, Гумплович)
Інтерпретивні поясн. сус-во з точки зору повсякденного життя людини у найбл. оточенні і предметом їх дослідж. є відносини в сім’ївідчуття людей(малих груп), їхні мотивації тощо. Предст: Теор. символ. інтерракц., феноменологія(Шюц), етнометодологія(Гоффман), теорія соц. обліку(Блау))
47. Поняття “система”, “соціальна система”. Основні риси соціальної системи.
Система – это определ. образом упорядоченное множество эл-тов, взаимосвяз. между собой и образующих некоторое целостное единство. Содержательную сторону всякой целостной системы, определяет набор эл-тов.
Соц. система — это целостное образование, основным элементом которого являются люди, их связи, взаимодействия и отношения. Эти связи, взаимодействия и отношения носят устойчивый характер и воспроизводятся в историческом процессе, переходя из поколения в поколение.
Соц. связь — это набор фактов, обусловливающих совместную деятельность в конкр. общностях в конкр. время для достижения тех или иных целей. Соц. связи устанавливаются объективно. Установление этих связей диктуется соц. условиями, в кот. живут и действуют индивиды. Социологи выделяют связи взаимодействия, отношений, контроля, институциональные и т. д.
Соц. взаимодействие — это процесс, в котором люди действуют и испытывают воздействие друг на друга. Механизм соц. взаимодействия включает индивидов, совершающих те или иные действия, изменения в соц. общности или обществе в целом, вызываемые этими действиями, влияние этих перемен на других индивидов, составляющих соц. общность, и, наконец, обратную реакцию индивидов. Взаимодействие приводит к становлению новых соц. отношений. Соц. отношения — это относительно устойчивые и самостоятельные связи между индивидами и соц. группами.
Общ-во складывается из множества индивидов, их социальных связей, взаимодействий и отношений. Сис-ный подход: общ-во — это целостная сис-ма. На уровне общ-ва индивид. действия, связи и отношения образуют новое, системное качество. Системное качество — это особое качественное состояние, которое нельзя рассматривать как простую сумму элементов. Общественные взаимодействия и отношения носят надындивидуальный, надличностный характер.
Целостной системе присуще множество связей, взаимодействий и отношений. Наиболее характерными являются коррелятивные связи, взаимодействия и отношения, включающие в себя координацию и субординацию элементов. Координация — это определенная согласованность эл-тов, тот особый характер их взаимной зависимости, который обеспечивает сохранение целостной системы. Субординация — это подчиненность и соподчиненность, указывающая на особое специфическое место, неодинаковое значение эл-тов в целостной системе.
Общество - целостная сис-ма с качествами, которых нет ни у одного из включенных в него элементов в отдельности.
48. Интеракция и идентичность в феноменологической концепции И. Гоффмана
Феноменология - субъективно-идеалистическое направление, целью кот. явл. непосредственное восприятие идеальных сущностей (феноменов) при помощи интуиции и описание этих актов сознания.
Г.анализирует соц.взаимодействие исходя символического интеракционизма. Г.использует «драматургичекий подход», интересуясь моделями презентации актерами самих себя и значением през-ции в более широком соц.контексте, то есть переносит принципы театра на соц.интеракцию. Интеракция рассматривается как «представление», «актерская игра», форм-мая средой и аудиторией, с целью произвести «впечатление», соотве-щее целям актера. Так индивид развивает свои идентичности.
Способы взамодей-я партнеров зависят друг от друга и никогда не остаются постоянными, а изменяются в зависимости от харак-к ситуаций. Взаимодей-е требует огромной ментальной работы, заключающейся в восприятии и оценки соц.ситуации, а также различных форм поведения коммуникативных партнеров.
Г.анализирует каждодневные взаимодей-я как актерскую игру. Считает, что индивиды представлять в процессе ком-ции избранную, частичную инф-ю о себе, таким образом управляя впечатлением, кот.они производят на других. Для управления впечатлениями используют вербальные и невербальные(элементы физ.среды, визуальная декорация (одежда и т.д.), жесты, вариации интонаций..)средства. Показывает, что люди могут представлять различные аспекты своей личности для разных групп людей -люди имеют много «реальных личностей».
На первый план у Г. выходит выразительное поведение, то есть, хотя поведение чел.определено в содержательном плане, но наряду с этим он посылает сигналы, делает жесты и т.п., кот. выражают это содержание, но могут относиться и к другим вещам. Это напоминает об возможности несоответствия между верб.и неверб.коммуникацией. С помощью выраз-го поведения, кот.имеет обычно невербальный характер, чел.сознательно или нет производит определенное впечатление на других. Выраз-е поведение может «выдать» «истинные» мотивы чел., может дать другим представление о нас, которого мы не имели в виду, может уличить нас во лжи. Однако оно может использоваться и намеренно, чтобы создать обманчивое впечатление, солгать и т.п.
В соц.интеракции индивиды реагируют как на содержание действия, на сознательное выраз-е поведение, на неконтролируемое выраз.поведение.
Ролевая игра индивида изменяется в зависимости оттого, идет ли речь о регулярно повторяющихся соц.ситуациях или о разовой ситуации. «Регул-е исполнители»лучше усваивают роль («обязательство»); типичны в этом случае професс-ные роли: здесь индивид подвергается особенно сильному давлению ролевых требований.
Разработал теорию СТИГМАТОВ(«клеймо»): при первом впечатлении возникает определенное представление о человеке, его оценка. Это и есть стигмат-то, что мы не воспринимаем в человеке, что отличает его от нас. Стигмат выражает разницу межде оценочной и реальной идентичностью, стереотипом и сутью. Виды стигматов: 1-физ.недостатки, 2-недостатки хар-ра; 3- расовые, нац., религиозные.
49. Понятие Семья. Функции и структура семьи.
Семья - истор изменяющаяся соц. группа, универсальными признаками которой является гетеросек связь,система родственных отношений ,обеспечение и развитие соц и индивидуальных качеств личности и осуществление определенной эконом. Деятельности. Семья - соц. группа, в которой мужчины и женщины удовлетворяют духовные, половые, этические, эстетические потребности и обеспечивают воспроизводство общества путем рождения потомства. Структура семьи —способ организации связей между членами семьи, хар-р их взаимоотношений в процессе социально значимой деятельности. В демографии к структуре семьи относят обычно ее состав. Структура, исходя из типов: нуклеарная/расширеная, моногамная/полигамная, патриарх/матриарх/эгалитпрная и т.д.Функции семьи
|
Сфера семейной деятельности |
Общественные функции |
Индивидуальные функции |
|
Репродуктивная |
Биологическое воспроизводство общ-ва |
Удовлетворение потребности в детях |
|
Воспитательная |
Социализация молодого поколения |
Удовлетворение потребности в родительстве |
|
Хозяйственно-бытовая |
Подержание физического здоровья членов общ-ва,уход за детьми |
Получение хозяйственно-бытовых услуг одними членами семьи от других |
|
Экономическая |
Эконом поддержка несовершеннолетних и нетрудоспособных членов общ-ва. |
Получение материальных средств одними членами семьи от других |
|
Сфера первичного соц-го контроля |
Моральная регламентация поведения членов семьи в различных сферах, ответственность и обязательства родителей перед детьми |
Формирование и поддержание правовых и моральных санкций за нарушение социальных норм в общественной жизни и семейных отношениях |
|
Сфера духовного общения |
Развитие личности членов семьи |
Духовное взаимообогащение членов семьи |
|
Социально-статусная |
Предоставление социального статуса членам семьи. Воспроизводство соц.стр-ры. |
Удовлетворение потребности в социальном продвижении |
|
Сфера семейной деят-ти. |
Общественные функции |
Индивидуальные функции |
|
Досуговая |
Организация рационального досуга . Социальный контроль в сфере досуга |
Удовлетаорение потребностей в совместном проведении досуга |
|
Эмоциональная |
Эмоциональная стабилизация индивидов и их психологическая терапия |
Получение индивидами психол. защиты ,эмоциональной поддержки в семье. Уловлетворение потребности в личном счастье и любви. |
|
Сексуальная |
Сексуальный контроль |
Удовлетворение сексуальных потребностей |
Державна політика: поліпшення становища сім'ї, демографічної та соціальної ситуації в країні, підвищення рівня духовних, моральних цінностей і авторитету української родини, створення сприятливих умов для її всебічного розвитку як основи суспільства і держави (Концепція державної сімейної політики, Декларація про загальні засади державної політики стосовно сім'ї та жінок, Програма "Українська родина)
50. Поняття соціальних змін та їх види.
Соц. зміни - типи руху соціальних явищ та соціальних структур у суспільстві.
Соц. зміни виявляються у виникненні, деформації, зникненні певних елементів соц. системи, трансформації її внутрішніх та зовнішніх зв’язків. Чинники соціальних змін:
- їх об’єкт. передумови, екон., політ., соц. та психол. характ.
- особливі життєві обставини, що формують свідомість та поведінку індивіда то соц.груп.
Розрізн. 2 види змін:
1. еволюційні,
2. революційні
В перш. випадку передбачається, що соціальна зміна включає основні стадії роз-ку через які суспільство прогресує від простих сільських аграрних форм до більш складних і диференційованих індустріально-міських форм. Такого роду теорії розвивались О. Контом, Г. Спенсером і Е. Дюркгеймом. Підхід до аналізу соц. зміни в межах функціоналізма в деякій мірі залишається залежним від еволюц. погляду, оскільки за таким підходом зміна - адаптація соціальної сис-ми до оточ. середовища через процеси диференціації свідомості індивіда і збільшення структурної складності. Теорії революційної соц. зміни, (К. Маркс), підкресл. значення класового конфлікту, політ. боротьби і стратегії імперіалізму як основних механізмів фундаментальних структурних змін.
Існують 2 типи змін у межах соціальної динаміки суспільства:
1) Включає регулярні функціонально-побутові дії соц. суб’єктів. Сутність цих змін полягає в перебігу адаптивних процесів, що відтворюють певний стан соц. структури, або ж утримують її в заданих межах. Приводить до відтворення старого соц.порядку
2) Полягає в трансформації сус-ва. Він є виявом процесів, що руйнують існуючі структури і створюють на їх місті нові. Приводить до утворення нового порядку.
В макросоц. типології зміни поділ. на якісні і кількісні.
Якісні означають радикальну зміну всієї організаційної структури суспільства. ("соціетальні"). Першою ознакою таких змій є криза — момент, коли глибина соц.змін вже очевидна, а їх наслідок ще не зрозумілий. Якісні зміни є революційними, вони змінюють усталену нормативну модель соц. організації і відбуваються у всьому соц.-культ. просторі сус-ва.
Кількісні відбуваються в окремих соціальних структурах. Вони мають еволюц. хар-р і виникають як реакція на соц. напруженість в середині даної інституціональної структури. Коли такі напруження перетинають певний поріг витривалості структури, наявна соц. система руйнується. Ця руйнація супроводжується реконструюванням соц. порядку на новому рівні організації, що передбач. нові цілі, норми та цінності. Кількісні соц. зміни є обов’язковою умовою якісних, їх виявом може бути і соц. реформа, і соц.революція.
Найчастіше соц. зміни в суспільствах розвиваються через дифузію – розповсюдж. культурних рис і зразків від групи до групи та їх впровадження. Дифузії діють як всередині сус-в, так і між ними. Практично всі соц. зміни (наприклад, нові закони) завжди повинні долати опір специ. установок і цінностей, опір деяких соц. груп, впроваджуватись через владні структури і нерідко через жорсткий примус.
Проблема соціальних змін актуальна для будь-якого суспільства, а тим більше для нашого, де вони набирають все більш динамічного універсального характеру.
51.Поняття Соц групи та їх види.Особливості соціологічного підходу до аналізу груп.
Соц. група - відносно сталі спільності людей ,що історично склалися і різняться роллю та місцем у системі соціальних зв’язків певного історичного суспільства.
Соц. група – сукупність індивідів, що визначеним чином взаємодіють між собою, що усвідомл. свою приналежність до цієї групи і що визнаються членами цієї групи з точки зору інших. Х-ки соц.груп: стійка взаємодія, високий ступінь згуртованості, однорідність складу групи, входження в більш широкі спільності як структурні утворення.
Виділ малі та великі соц. групи. Аналіз соц. стр-ри суспільства потребує ,щоб одиниця , що вивчається як елементарна частинка сусп-ва , зосереджувала б у собі всі види соціальних зв’язків. Такою одиницею аналізу є мала соціальна група, суспільні відносини якої виступають у формі безпосередніх особистих контактів. Х-ки малої групи: малочисельність, просторова близькість її членів, довготривалість існування, спільність груп. цінностей, норм, зразків поведінки, добровільність вступу в групу, неформ. контроль за поведінкою членів. Мала група може бути як первинною, так і вторинною, відповідно до того , який тип взаємовідносин існує між її членами. Велика група може бути лише вторинною. Вивчення малих груп має велике значення тому що в них можна простежити зародження соціальних процесів, механізми згуртованості , виникнення лідерства, ролевих взаємовідносин.
За ознакою належності індивіда розрізняють інгрупу (до них індивід відчуває свою належність і в них він ідентифікується з іншими членами, тобто розуміє членів інгупи як "ми")та аут групу (до них індивід не належить, “інші”)
Виділ. також референтну групу, що означає реальну або умовно-соціальну спільноту, з якою індивід співвідносить себе як з еталоном і на норми ,думки, цінності та оцінки якої він орієнтується у своїй поведінці та самооцінці. Іноді інгрупа та референтна групи збігаються.
За характером взаємовідносин між членами групи розрізняють первинні та вторинні групи. У первинній групі( теорія Ч. Кулі) присутній без посеред., міжособоистісн., інтимний контакт її членів, що хар-ся високим ступенем емоційності. Через перв. групи людина прох. первин. соціалізацію. У вторинних групах соціальні контакти є безособовимии і мають утилітарний , однобічний хар-р. Усі контакти є функціональними відповідно до соціальних ролей і спрям. на досягн. певних визнач. цілей.(Н-д: організація, фірма)
Особливості соціолог. підходу до вивч. соц. груп:
1) соц. групи – не умоглядні абстракції, а існ. реально. Їх існув. можна імпір. зафіксув. та перевірити.
2) соц. групи – цілісність з усіма хар-ками цілісних сис-м.
3) соц. групи – об’єкти соц.взаємодії, тобто вони самі є джерелом свого роз-ку
52. Поняття та сутність культури. Особливості соціологічного підходу до аналізу культури. Термин «культура» латинского происхождения и первоначально означал возделывание почвы, ее культивирование. Первоначально под культурой понимались все изменения в природном объекте, происходящие под воздействием человека, в отличие от тех изменений, которые вызваны естественными причинами. В дальнейшем слово «культура» получило обобщенное значение и им стали называть все созданное человеком. При таком подходе культура предстает как сотворенная человеком «вторая природа», надстроенная над первой, естественной природой, т. е. как весь созданный человеком мир Культура включает в себя результаты материального и духовного производства. Это наиболее широкий общефилософский подход к культуре.
В С под культурой в широком смысле этого слова понимают специфическую, генетически не наследуемую совокупность средств, способов взаимодействия людей со средой существования, которые они вырабатывают в совместной жизни для поддержания определенных структур деятельности и общения. В узком смысле культура трактуется в С как система коллективно разделяемых смыслов, символов, ценностей, убеждений, образцов и норм поведения об-ва в целом или присущих определенной группе людей, можно сказать, что культура — это коллективное программирование человеческого разума, которое отличает членов данной группы людей от другой. культура — это истор-ки определённый уровень развития общ-ва и человека, в выраженных конкретных типах и формах организации общ-ва.
Говоря о взаимоотношениях понятий общ-ва и культуры нужно заметить, что социум и культура являются двумя взаимосвязанными подсистемами единой общ-ой жизни. Особенность соц. системы закл. в том, что это понятие выражает форму соц. отношений между людьми, которые представлены различными соц. группами и отношениями между соц. группами и внутри их. Под культурой же понимаются содержательные аспекты человеческой жизнедеятельности, определяемые ценностями, идеалами, верованиями, нормами.
В рамках соц-философского подхода различают матер-й и дух-й уровни культуры. К матер-му уровню относится создание человеком орудий труда, организация производства. К дух-му уровню относится религия, наука и т.д. Особенности соц. подхода к анализу культуры заключается в том, что культура в основном анализируется в большинстве только в том аспекте, который связан с нормативной регуляцией жизнедеятельности общ-ва и человека:
1. К-ра в рамках соц. подхода представляет собой общеразделяющую систему ценностей, символов и значений. 2. К-ра — это то, что постигает человек в процессе своей жизнедеятельности. 3. К-ра — это всё то, что транслируется от поколения к поколению.
Культура представляет собой систему соц-но приобретенных и транслируемых от поколения к поколению значимых символов, идей, верований, традиций, норм и правил поведения, посредством которых люди организовывают свою жизнедеятельность.
При соц. анализе культуры выделяют уровни анализа:
1.Эмпирический: представленный учреждениями, организациями, институтами культуры. Эти объекты могут быть предметом СИ. 2.Нормативный: подразумевает входящие в данную культуру различные восстановленные нормы и правила, регулирующие поведение человека и группы. Эти нормы и правила могут опираться на общепринятую мораль, правозаконодательные акты и опираются в большей степени не на мораль общества, а на мораль группы, необщепризнанные нормы поведения, которые связаны с обычаями и традициями данного народа. 3.Высший уровень: образует область фундаментальных ценностей, верований, идей, символов, значений.
53. поняття та сутність організації. Структура організації.
Понятие организации употребляется в разных значениях:
1. Под соц. организацией понимается искусственное объединение институционального хар-ра (объединение индивидов и отношения между ними), занимающее определенное место в обществе и предназначенное для выполнения какой-либо задачи. Соц. организация предстает перед нами в виде соц. инст-та. 2. Под организацией понимается деятельность по упорядочиванию каких либо элементов, распределению и координации деятельности (налаживание связей). 3. Под соц. орган-й понимается упорядоченность какого-либо объекта.
Организации возникают тогда, когда общие цели достигаются через индивидуальные (1) или наоборот (2). Первый способ построения организаций хар-н для деловых организаций, а второй – для добровольных союзов. Т.е. определяющим свойством организаций является направленность на достижение цели. Цель – единство мотивов, средств и результатов.
Соц. орган-я – это общность людей, это управляемое общ-во. Соц. орган-я – более обширная общность людей, чем трудовой коллектив.Организация – это безличная структура, определенный набор норм и правил поведения. Структура организации:
1) Техническая стр-ра (оборудование, здание, помещение), 2) Формальная стр-ра (совокупность формальных связей и норм, из которых состоит организация). 3) Социотехническая подсистема (система рабочих мест, распределяющая работников в пространстве и трудовой взаимосвязи). 4) Экономическая подсистема (отношение вклада, вознаграждения между индивидом и организацией). 5) Неформальная подсистема (совокупность неформальных связей и отношений складывающихся между работниками в процессе трудовой деятельности). Или соц-но-психол-я подсистема. 6) Внеформальная подсистема – система отношений, связей между работниками по поводу формальных отношений. 7) Групповая подсистема – совокупность соц. групп, которые существуют в организации.
Выделяют формальные и неформальные организации по степени формализации существующих в организации социальных связей, взаимодействий, отношений. формальная - способ организационного построения на основе социальной формализации связей, статусов и норм. В основе формальной организации лежит разделение труда, возникающее как результат необходимой специализации. Разделение труда выступает в виде системы статусов — должностей, каждая из которых наделена специфическими функциями таким образом, что все функциональные задачи оказываются распределенными между членами организации. В качестве противовеса и компенсации недостатков формальных организаций возникают и функционируют неформальные организации. Неформальные организации представляют собой спонтанно сложившуюся систему социальных связей, взаимодействий/норм межличностных и межгруппового общения. Неформальные организации возникают там, где неисправность формальной организации вызывает нарушение важных для жизнедеятельности всего социального организма функций. Они компенсируют его за счет функционально направленной самоорганизации и саморегуляции. Неформальная предполагает личностные неформализованные служебные отношения, решение организационных задач способами, отличными от формальных предписаний и т. д.
54. Потреби та інтереси людини в процесі праці.
В основі діяльності людини лежать потреби та інтереси. Потреби людини - це її відчуття того, що визначене нею як потрібне, необхідне. Існує певна категорія потреб. Всім необхідні повітря для дихання, певна температура та ін. Потреби, пов'язані з необхідними умовами для існування людини називають вітальними.
Найбільша кількість потреб починає своє існування з нашої свідомості. Взагалі якщо окинути оком всі досягнення науки і техніки за всю історію людства, то побачимо, що всі вони завдячують невгамовній людській свідомості, яка породжує все нові і нові потреби. Для того, щоб задовольнити свої власні потреби, людина перш за все повинна мати для цього певні засоби. Таким засобом є гроші. Не треба також забувати, що в той час, коли людина щось робить для інших, вона ще і певним чином реалізує себе, утверджує себе в сусп-ві.
Інтереси - це ті ж самі потреби, тільки вищого порядку. Тобто це потреби в певних соц. умовах, які виникають для задоволення матер-х і дух-х потреб людини. Наприклад, в усьому світі існує безробіття, але робота потрібна кожному як засіб існування. В такій ситуації у безробітних складається інтерес в соц. умовах, за яких всі мали б можливість працювати. У тих же, хто має роботу з'являється інтерес в забезпеченні гарантій їх зайнятості. Якщо інтереси окремих людей співпадають, то вони стають спільними. Так з'являються групові, колективні, інтереси соціальних груп та прошарків, класові, національні, етнічні тощо.
55. Поштове, пресове і телефонне опитування: переваги і недоліки.
Опитування – дуже важливий метод емпіричного СД, особливо в процесі вивчення Гд, коли важливо отримати інформацію про оцінки і переваги певної групи людей. Опитування, які проводяться в усній формі, називаються інтерв’юванням. Опитування, які проводяться в письмовій формі, називаються анкетуванням. Це найбільш розповсюджений і інформативний спосіб соціального виміру. Якщо перевага першого полягає у безпосередній взаємодії соціолога та опитуваного, то другого – в анонімності відповідей і можливості порівняно швидко отримати соціологічну інформацію на значному масиві. Особливим різновидом опитувань є експертне опитування, коли питання усно чи письмово ставляться перед експертами, як спеціалістами, які володіють глибокими спеціальними знаннями в галузі предмета дослідження.
Пресове опитування – метод збору первинної інформації за допомогою публікації анкет у періодичному виданні. Специфіка методу складається з опосередкованого характеру комунікації дослідника та респондента. З моменту публікації анкети до її повернення процес пресового опитування практично не піддається контролюванню. При підготовці та проведенні пресового опитування слід враховувати шерег обставин. Передусім для того, щоб респондент приділив частину свого вільного часу заповненню та відсиланню анкети, тематика опитування повинна бути йому цікавою. Після публікації інструментарію в газеті бажано через декілька днів на тій же шпальті вмістити нагадування про необхідність його заповнення та повернення. Достатньо ефективною є повторна публікація анкети. Однією з умов, що сприяє підвищенню престижу соціологічних досліджень взагалі та пресового опитування, зокрема, є публікація результатів опитування (стаття, нарис, та ін.) на сторінках видання, що вмістило анкету. Достоїнство цього методу полягає в можливості оперативного зондажу громадської думки з актуальної проблеми на великій території. Недоліком пресового опитування є невисока репрезентативність, невідповідність соціально-демографічної структури респондентів реальній структурі генеральної сукупності.
Поштове опитування – різновид анкетного опитування. При поштовому опитуванні анкета розповсюджується серед потенційних респондентів як самостійне поштове відправлення за спеціально підібраними адресами тих осіб, які в сукупності, на думку дослідника, репрезентують досліджувану соціальну спільноту. Залежно від мети та об’єкту дослідження списки адрес надають можливість звернутися чи не до всіх елементів генеральної сукупності або до її частини у вигляді вибіркової сукупності. Однак ці списки до моменту розсилання конвертів, що містять анкету та інші відправлення до респондента “застарівають”, тобто з різних причин адреси людей, обраних для опитування, можуть змінитися. Ця обставина поряд з іншими причинами призводить до неповного повернення заповнених анкет, що знижує репрезентативність даних дослідження. Тому при підготовці поштового опитування необхідно врахувати приблизну частку неповернених анкет та приблизну помилку репрезентативності даних опитування. Поштове опитування може бути використане: 1) в умовах обмежених коштів; 2) як допоміжний метод поруч з одержанням основної інформації за допомогою інтерв’ю або анкетного опитування; 3) у випадку, коли необхідно одержати відповіді на запитання, що стосуються гострих, делікатних або інтимних проблем.
Залежно від кількості респондентів розрізняють індивідуальне і групове нтерв’ю, залежно від способу спілкування між інтерв’юером і респондентом інтерв’ю може бути особистісним і телефонним. Недолік останнього – можливість опитування лише тих, хто має телефон, перевага – можливість швидко одержати необхідні дані і негайно врахувати їх в роботі.
56. Предмет, об’єкт соціології організації.
Соціологія організацій — це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає соціальні закономірності та механізми побудови, функціонування й розвитку організацій як об'єднань людей, що спільно реалізують відповідну програму або мету та діють на підставі певних процедур і правил.
Об'єктом соціології організацій як науки є будь-яка організаційна система, тобто організована спільнота людей, створена задля досягнення спільної мети. Предметом спеціальної соціологічної теорії, у свою чергу, є закони, закономірності та принципи процесу побудови, функціонування й розвитку соціальних організацій, а також різноманітні організаційні відносини, що виникають між членами організаційних систем при реалізації ними колективних цілей.
У зв'язку з цим основними завданнями соціології організацій є дослідження законів, закономірностей, принципів та методів побудови, функціонування й розвитку організаційних систем, визначення критеріїв їх ефективності та обґрунтування методів їх удосконалення, а також виявлення співвідношення між індивідуальними й загальними, формальними і не формальними факторами спільної діяльності людей.
Слід зазначити, що соціологія організації межує з іншою соціологічною теорією середнього рівня – соціологією управління, об’єктом вивчення якої теж виступає будь-яка організаційна система, тобто організована спільнота людей.
Як самостійний напрямок у соціології, соціологія організації сформувалась в 50-х роках у США.
Основні категорії соціології організації: організація, соціальна організація, система, соціальна система, управління.
Соц.орг-ция определяется как цель, процесс и результат коллективных соц.действий, к-рые разворачивались в прошлом, актуальны сегодня и направлены в будущее.
Управление-целенаправленый, планомерный, сознательнорган-ный процесс,кот. содействует достижению макс-го эффекта при мин.затратах чел-х,матер-х,врем-х ресурсов
57. Предмет та обєкт соціологічного знання.
Як і б.-яка наука, соц-я неможлива без предмета та об”єкта вивчення.
Об”єктом соц.знання є певна соціальна реальність, яка не залежить від дослідника. Загалом об’єктом соц. знання є суспільство, і що до цього думки соціологів співпадають, що ж стосується предмета,то тут думки розходяться.
Сус-во - об'єкт вивчення багатьох наук, які мають кожна свій предмет дос-ня. Це філ-я, антр-я, історія,пол.-я псих-я, демографія й інші – всі вони, у широкому значенні, є науками про сус-во. У загальному вигляді – об'єктом вив-ня є все те, на що спрямовано дія-ть дос-ня. В соціології - це та об'єк-на й суб'єк-на реальність, що нас оточує.
Всі сус-ні науки мають свій, специфічний , особливий предмет дос-ня. Що ж відрізняє й виділяє предметну область соц-ї? Предмет вивчення соц-ї - це особливі, специфічні закони і закон-ті.Предметом соц-ї є соціальне - як специфічний аспект всіх сфер життєдія-ті сус-ва.
Предмет дослідження формує сам дослідник, тобто він повністю залежить від самого знання і є його частиною. Визначаючи предмет, ми абстрактно виділяємо певні сторони об”кта і намагаємось вивчити їх, врахо-чи чи ні вплив інших, невиділених нами сторін. Тобто кожному об”єкту може відповідати декілька предметів.
Оскільки в соц-ї існує багато шкіл та напрямків, кожен з відомих соц-в по своєму трактує предмет соц-ї,тому одноз-но сформ-ти його визначення складно. Наприклад,
О. Конт вважав, що соц-я – позитивна наука про суспільство.
Дюркгейм називав предметом соц-ї соц.факт, але категорія “соц-й” у нього визначалась як “колективний”.
Макс Вебервважав соц-ю наукою про соц. поведінку, яку вона прагне зрозуміти та пояснити.
Смелзер: соц-я-один зі способів вивчення людей.
58. Предмет та функції конфліктології.
Объект конфли-гии – это человеческое общество, человек со своими поступками, отношениями с другими людьми, природой. Конф-гия изучает объективную реальную человеческую жизнь в развитии.
Кофликтология –это наука о конфликтах, то есть ее предмет:система знаний о закономерностях возникновения и развития конф-в, а также о принципах и технологиях управления ними.Основные функции конфл-гии:
1) познавательная – наука дает знание о конфликтах как о соц.явлениях
2) диагностическая –ставит диагноз тому или иному конфликту, на основе которого возможно правильное его регулирование
3) прогностическая – выявляет возможные зоны возникновения и развития конфликта, выявление конфл-го потенциала (системы, группы)
4) воспитательная – формирование культуры общения в конфликте и вообще; учит цивилизованно вести конфликт.
5) практическая – способствует овладением навыками разрешения конфликтов.
6)регулятивная – конф-гия как теория решения конф-в.
Термин “социология конфликта” ввел Г. Зиммель.“Конфликт – универсальное явление. ибо единая и гармоничная группа или общество вообще немыслимы, а если бы они и возникли, то такое “общество святых”, не обладая механизмом саморазвития и не подвергаясь воздействию импульсов, стимулирующих изменения, оказалось бы нежизнеспособным. Следовательно, конфликт – это необходимая предпосылка развития общества”.
Конфликт-столкновение по меньшей мере двух сторон, представленных людьми с противоположными интересами и целями.
59.Предмет и функции социологии воспитания и образования.
Само название науки “соц-гия воспитания и образования” наводит на мысль о двух науках, лежащих в ее истоках: педагогики, как науке о воспитании и обучении человека и соц-гии как науке о соц.явлениях, процессах, институтах, признаками которых обладает воспитание.
Соц-гия восп-я и обр-ния - область социологического знания, которая изучает закономерности развития и функционирование обр-я и вос-я как соц.института и их взаимодействия с обществом.
Объект – воспитание и образование как область соц. реальности, соц.феномен.
Предмет-многообразие возникающих в сфере воспитания и образования соц.отношений.
Воспитание изучается рядом наук, важнейшими из которых является педагогика, психология, философия и социология. Для всех этих наук воспитание – объект исследования.
Воспитание – это процесс систематического и целенаправленного воздействия на духовное и физическое развитие личности в целях подготовки ее к производственной, общественной и культурной деятельности.
Образование – деятельность по обучению, предполагающая взаимодействие педагогов и тех, кто получает образование.
Функции:
1. Теоретическая – расширение, приращении и обогащении соц.знаний о воспитании и образовании как соц.явлении.
2. Описательная – реализуется через систематизацию и описание получаемого исслед-кого материала о в.и о. в книгах, статьях и т.д.
3. Информационная –сбор, систематизация, накопление соц.информации о процесса воспитания, об эффективности тех или иных приёмов и методов.
4. Прогностическая – осуществляется путём разработки соц.прогнозов о предполагаемых тенденциях в вос-ном и обр-м процессе и возможных результатах.
5. Идеологическая – состоит в формировании соц.взглядов и идей по поводу вос-ния и обр-я.
6. Практическая.
В совокупности функции определяют соц.роль науки, её место и значение в общ-ве.
60. Предмет і функції соціології громадської думки.
Громадська думка є одним з найдавніших і націкавіших феноменів сус-го життя. Зростання її впливу на соц.відносини пов”язане з демократизацією життя, підвищенням культурного та освітнього рівня нас-ня, процесами глобалізації тощо. Аналізом проблем виникнення, фор-ня та функт-ня г.д займається спеціальна соц-на теорія – соціологія гр.д.
Соціологія г.д. – спеціальна соціологічна теорія,яка вивчає сутність гр.д, її структуру, функції, канали висловлювання, закономірності її функціонування в різноманітних сферах сус-го життя,політичній, економічній діяльності,соц.управлінні.
Об”єкт с.г.д.– громадська думка як стан масової свідомості і як соц.інститут.Характерними особ-ми об”єкта є:
1-це явище, подія чи факт соц.життя, які тісно пов”язані з інтересами спільноти і мають високий ступінь актуальності;
2- об”єктом можуть бути тільки ті явища чи факти,які є інформаційно доступними спільноті.
Предмет соціології гр..д. –структура, закономірності, чинники, канали, механізми формування, розвитку, функціонування гр..д, ставлення великих соціальних груп до актуальних проблем, явищ,фактів соц.житя.
Як спеціальна теорія, соц-я гр.д. виконує функції, пов”язані з дослід-ям соц.реальності, завдяки яким наука поповнюється знаннями про сус-ні процеси, явища, формулюючи їх на основі рекомендації щодо вирішення соц.проблем сус-ва загалом, окремих соц.спільнот.
Відповідно її функцій класифікують на:
1) пізнавальну,
2)практичну,
3)інформаційну,
4)світоглядну,
5)прогностичну,
6)управлінську.
Гр.д- це сукупність поглядів індивідів стосовно певної проблеми, яка зачіпає інтереси певної групи людей.
61. Предмет і функції соціології праці.
Соц-я труда изучает труд как соц.-экон.процесс(объект). Процесс труда - явление сложное и многоаспектное. Осн.формы его проявления - затраты человеческой энергии, взаимодействие работников со средствами производства (предметы и средства труда) и произ-ное взаимодействие работников друг с другом как по горизонтали, так и по вертикали.
Роль труда в развитии человека и общ-ва заключается не только в создании матер-х и дух.благ, но и в том, что в процессе труда сам человек раскрывает свои способности, приобретает полезные навыки, пополняет знания.
В процессе труда люди вступают в социально-трудовые отношения, взаимодействуя друг с другом.
Соц-я труда-одна из главных отраслей соц.знания. Это спец.соц-я теория, предметом изучения которой явл. трудовая дея-ть как соц.процесс, соц.факторы повышения эффект-ти труда, влияние технологических и соц.условий на отношение человека к труду. Можно выделить такие аспекты предмета:
- соц.аспекты взаимодействия людей со средствами и предметами труда(в условиях НТП);
- комплекс проблем связанных с отношение человека и коллектива к труду;
- соц.орг-я предприятия, коллектива,система соц.отношений в коллективе, его стру-ра, роли, нормы.
Функции С.Т.:
Познавательная- исследование труда как соц. явления, трудовой организации (коллектива);
Практическая –разработка рекомендаций, планирование благоприятных условий для функц-ния общ-ва, коллектива, группы, отдельного индивида в сфере труда.
Мотивационня - поиск путей оптимального сочетания моральных и материальных стимулов и совершенствование отношения к труду. Поиск путей оптимальной реализации трудового потенциала современного работника.
Аналитическая - анализ рынка труда как регулятора мобильности трудовых ресурсов.
Превентивная- изучение причин и выработка системы мер по предупреждению и разрешению трудовых споров, конфликтов.
Воспитательная- культура труда и трудовых отношений.
Управленчиская.
Труд-процес взаимодействия человека с природой, в результате чего человек получает средства и предметы необходимые для существования.
62. Предмет, об'єкт та функції соціології девіантної поведінки
Социология девиантного поведения относится к теориям среднего уровня среди других соц-ких теорий, анализирует особое соц.явление – девиантное поведение.
Девиантное пов-е- поведение, кот.не согласовывается с общ-ми нормами, не отвечает ожиданиям группы или общ-ва в целом.
Объект: девиация как соц.явление. Девиация–термин, означающий несходство, несовпадение, отклонение от нормативного.
Предмет: Сущностная характеристика соц.девиаций, условия возникновения и характер отклонений в контексте истории и культуры общества в целом.
Социология девиантного поведения означает, что мы изучаем девиацию как:
1) как реальное явление в жизни любого общества;
2) рассматриваем субъекты девиации (индивиды, группы, организации)
3) как особую форму соц.отношений в контексте истории и культуры каждого общ-ва;
4) девиация имеет многообразное проявление
5) девиация рассматривается в контексте соц.норм и действующих форм соц. контроля
Функции:
- познавательная,
- диагностическая,
- прогностическая,
- воспитательная.
63.Предмет, об'єкт і функції соціології молоді
Соц-я молоді-галузь соц-ї науки, що вивчає молодь як соц.спільність, особливості соціалізації та виховання вступаючих в життя поколінь, особливості стилю життя молоді, форму-ня її житт-х планів та ціннісних орієнтацій, соц.мобільність і т.д.
Об'єкт: молодь.
Основні проблеми соціології молоді: вивчення ролі й місця молоді в соціальному розвитку суспільства, аналіз “соц. портрета” різних груп молоді, вивчення запитів, інтересів, потреб, ціннісних орієнтації й т.д.
Предмет соціології молоді охоплює такі аспекти:
- вироблення понятійного апарату для визначення сутності молоді, специфіки її життєдіяльності у сус-ві,
- опис стану та виявлення динаміки ціннісних орієнтацій молоді,
- вивчення процесів формування пол., морал-х, проф. і естетичних інтересів та позицій,
- вивч.чинників, які впливають на фор-ня свідомості та реальної поведінки різних груп молоді,
- визначення поняття "молодь" та встановлення її вікових меж,
- досл-ня взаємодії поколінь
- вивчення механізмів соціалізації та виховання молодого покоління, набуття соціальної зрілості та становлення молоді як суб'єкта історії.
Соц-я молоді функціонує на 3х рівнях – загальнометодологічному, спеціально-теоретичному та емпіричному. На перших двох рівнях відбувається вироблення визначення молоді у певних межах із урахуванням конкретно-історичних умов; обґрунтування сутнісних специфічних особ-тей цієї спільноти, які зумовлюють відмінність молоді від ін. соц. груп і спільнот. Третій рівень-на основі нагромадженого соц-го матеріалу сприяє поглибленому розумінню молодіжних проблем, розкриттю їх тісного зв'язку з проблемами суспільства... Функцій:
- пізнавальна, дослідницька;
- практична;
- ціннісно-орієнтаційна;
- прогностичну.
Вивчення мол-х проблем відбувається за багатьма напрямами. Молодь досліджують у різноманітних сферах її життєдіяльності: праці, навчанні, сім'ї, неформальних організаціях, під час дозвілля, що передбачає обмін інф-єю з іншими науками (демографія, психологія, соціальна психологія, педагогіка).
М-жні аспекти вивчають: соц-я праці, освіти, сім'ї, виховання, девіантної поведінки. Їх дані допомагають скласти повну картину молодіжних проблем, процесів, явищ.
64.Предмет, об'єкт та функції соціології сім'ї
Семья-группа людей, связанная общесемейной дея-тью, супружескими, родительскими, родственными отношениями.
Соц-я семьи-отрасль соц-и, которая изучает форм-ние, развитие, функционирование семьи, брачно-семейных отношений в конкретних культ-х и соц.-экон. условиях.
Объект:семья и брак.
Предмет: форм-ние, развитие, функционирование семьи, брачно-семейных отношений в конкретних культ-х и соц.-экон. условиях. С.с.имеет дело с групповым, а не инд-ным субъектом жизнедея-ти,но не остается равнодушной к индивиду:рассма-т его как члена семьи.
Макро- и микросоц-я семьи подразделяется по уровню объекта изучения. Микросоц-я изучает соц.институт семьи со стороны эффективности выполнения им функций по отношению к об-ву.Микросоц-я:фокусируется на уровне семейно-групповом:семья как малая группа.
Направления в этой области:
- исследование истории семьи(происхождении семьи, ее развитие в разных экон-х, социокультурных условиях)
- анализ современной семьи(взаимоотношения в семьи, взаимодействие с обществом).
Функции:1)познавательная;2)воспитательная;3)мировозренческая;4)прогностическая;5)воспитательная;6)практическая и т.д.
На сучасному етапі виділяють такі основні функції сім'ї:
1. репродуктивна – забезпечення біологічного відтворення і задоволення потреб в дітях.
2. Виховна – полягає в соціалізації молодого покоління, підтриманні культурної безперервності суспільства, задоволення потреб у батьківстві.
3. Економічна і побутова – дають змогу підтримувати фізичне здоров'я членів суспільства, економ.утримувати неповнолітніх.
4. Первинний соціальний контроль – відповідальність і забов'язання у стосунках між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми.
5. Духовно-емоційна – розвиток особистих якостей членів сім'ї, психологічний захист, емоційна підтримка.
6. Організація і дозвілля.
7. Сексуальна – реалізація сексуального контролю щодо особи, індивідуальна – усвідомлення сексуальних потреб людини.
Вивченая сім'ї як соціальною інституту дає змогу суспільству краще зрозуміти взаємозв'язок трансформації потреб суспільства із розвитком шлюбно-сімейних відносин і т.д.
65. Принципи позитивізму. Школи натурсоціології ХІХ ст.
П означает: - ориентация на методы иссл-я хар-ные для естест.наук; - утверждение, что в основе соц.знания должны лежать конкретные факты; знания, кот.на эти факты не опираются, относились к спекулятивным и отбрасывались соц.наукой;- С в системе позит-ма получила название натурсоцио-я и ее основными принципами стали:
Линейный эволюционизм- рассматривали развитие об-ва по линии неуклонного прогресса, кот.должны пройти все народы. Конечной целью этого развития позитивисты считали капитализм;Принцип редукционизма(перенесение)- перен-е из природ.сферы основных законов на общество; Аналогия – проводились прямые параллели между явлениями, кот.происходят в природе и об-ве. Школы натурсоциологии:
1.Органическая:исходным пунктом стали идеи Конта и Спенсера, ориентир на эволюционную биологию. Для этой школы аналогом понятия общ-ва является понятие организма, а соц.жизнь объясняет через проэкцию биолог.законом-й. Предст. Вормс «Организм и об-во» проводит много аналогий между структурой и ф-ями чел.об-ва и биолог.организмами;считает, что об-ва- индивид.организмы как частички живой прирды.
2.Механистическая: сравнивают соц.процессы и явления с физ.процессами и явл-ми, используют для объяснения соц.мира понятия механики, физики; Автор одной из первых теорий Кэри.:искал простые законы, управляющие материей во всех ее формах и одинаково верные для физ.и соц.наук, отличающиеся лишь особом выражения. Человек для Кэри - это молекула общ-ва; произ-во и потребление-преобразование вещества., торговля-перемещение вщ-ва.Освальд - За основу взял закон сохранения и преобразования энергии: культ-й процесс - это преобразование свободной энергии в связанную. Чем больше кол-во связанной полезной энергии получено в таком преобразовании, тем значительней прогресс культуры.
3. Расово-антр шк: расами наз.исторически сложившиеся группы людей, связанные единством происхождения, кот.выражается в общих наследственных морфол-х и физиол-х признаках. В основе лежит принцип расизма: - признание неравенства рас;-рас.компонент определяющий в истор.процесе;-сущест-е иерархии рас;-поведение людей биол-ги унаследовано. Пред-ли:Гобино, Ляпуж, Аммон, Чемберлен.
4. Школа социал-дарвинизма: В основе лежала эволюционная теория Дарвина: естественный отбор, борьба за существование и выживание наиболее приспособленных видов. Эти законы переносили на об-во. Опирались на достижения биологии. Основной принцип- редукционизма. Соц.- дар. противоречивая школа:1-нет единой теор.концепции, которой бы придерживались все представители;2-их объединяет только ориентация на три закона Дарвина.Пред-ли: Мальтус,Самнер, Гумплович.У. Беджгот: утверждал, что борьба ведется между группами, а не между индивидами. Эту борьбу определяет стремление одних наций к господству над другими, а внутри наций стремление одних социальных групп к господству над другими.
5. Географическая:роль геогр.среды в жизни общ-ва. Влияние разных факторов среды (климата, рельефа, природ.богатств) на отдельные соц.процессы(рост нас-ния, произв-е силы, пол.строй и т.д.). геогр.компонент влияет на:1)размещение и плотность нас-я;2)физ.и псих.расовые различия в телосложении, темпераменте;3)виды занятий и хоз.дея-ти, ее организация, степень благосостояния населения;4)типы соц.-пол.орг-ции, соц. институтов и брака;5)возможности культ.контактов, темпы экон.и культурного развития;6)религия, мифология, иск-во, лит-ра. Бокль: влияние геогр.факторов ощущается только на первых стадиях развития общ-ва.; дальше человек сам испол-т геогр.факторы. Нап-ми геогр.школы явл.: амер.инвайро-зм(Е.Хантингтон), франц.посс-зм, школа нем.геопол-ки(К.Хаусхофер)
66. Принципи формування анкети. Типи і види питань, які використовуються.
Анкета представляет собой список вопросов, на которые должен ответить респонден в ходе анкетного опроса. Виды анкет: программная анкета, экспресс-анкета, анкета для массового опроса , анкета эксперта. Структура анкеты: 1.композиция анкеты: название; обращение, в содержание кот входят формулировка цели, задач, краткое описание технологии заполнения, гарантия анонимности; основн6ая часть: обычно составляется в виде воронки (лейки) – сначал легкие вопросы, в середине самые сложные и важные, вконце легкие, демографичка. 2. Техническое оформление анкеты: необходимые пояснения к вопросам относительно процедуры заполнения, преходы; курсивы и акценты (вопросы одним шрифтом, ответы др); полиграф оформление, нумерация в араб цифрах.
Формулировка вопросов. 1.требует прежде всего знания причин и характера возможных ошибок при составлении вопросов. (1. несовершенство теор концепции иссследования. 2. слабая компетентность социолога в технологии составления анкеты). 2.основные требования к формулировке вопроса: 1. требование валидности (обоснованности) формулировки вопроса, 2. требование достоверности ответа. 3. краткости, 4. однозначности.
Типологизация вопросов осуществляется по самым разным признакам и основаниям:
1. По предметному содержанию : фактуальные, событийные; когнитивные (вопросы о знаниях); оценочные ( о мнении); мотивационные; 2. По заданной социологом роли: программно-целевые (основные); функциональные (вспомогательные – контрольные, воросы-фильтры, ловушки); 3. по способу получения инф-ии: прямые и косвенные; 4. по способу фиксации ответов: открытые, закрытые, полузакрытые. 5. по структуре (архитектонике) вопроса: простые, шкальные. 6. по характеру предполагаемых ответов: вопросы-меню (один и более вариантов ответов); альтернативные (только один вариант); дихотомические (да-нет).
67. Проблема авторитарного личности и концепция «новый человек» Т. Адорно.
Адорно Теодор (1903—1969) — немецкий философ и социолог, один из ведущих представителей Франкфуртской школы. Был приверженцем леворадикальных идей, являлся редактором левого журнала «Anbruch». профессор философии и социологии университета во Франкфурте-на-Майне. Критиковал феноменологию и неопозитивизм, интересовался идеологическими проблемами современного ему общества. Основные работы: Диалектика просвещения (совместно с Хоркхаймером. Авторитарная личность.
Среди наиболее известных эмпирических работ института были социально-психологические исследования по проблематике предрассудков. Особое значение в этой связи имело проводившееся под руководством Адорно изучение «авторитарной личности». Основополагающим тезисом было обоснование связи между идеологией и структурой характера, то есть то, что потенциально антидемократические, фашистские черты мышления и характера способствуют готовности к восприятию фашистской идеологии.
Адорно и его сотрудники составили так называемую Ф (фашизм)-шкалу, в показатели которой входят конвенционализм, авторитарная покорность, авторитарная агрессия, суеверность, стереотипное мышление, властное мышление, деструктивностъ, проективность и преувеличенный интерес к сексуальности. Хотя исследование исходило из, проблематики антисемитизма как системы предрассудков, Ф-шкала в ходе исследования стала обобщенным инструментом для измерения враждебных по отношению к меньшинствам предрассудков. Адорно установил, что у антисемитизма есть и функциональный аспект, то есть он является клапаном, в котором имеется субъективная потребность при определенной психодинамике, характеризующейся амбивалентностью авторитарных и бунтарских склонностей. Поэтому антисемитизм определяется не признаками самого объекта, а в гораздо большей степени потребностями субъекта.
68. Проблема конфликта в социологической теории
Проблематика конфликта (К.) в социологии Вебера Наибольшая проблема К. в соц-и политики связана с анализом осуществления 3-х основных форм власти: традиционной, харизматической, рациональной. При анализе властных отношений для Вебера преимущественное значение имеют не столько акции насилия, сколько механизмы согласия с властными полномочиями. В процессе осознания необходимости подчиняться, формируются побудительные мотивы, интересы. В одних случаях – согласие с властью, а в других – протест. Особую роль в современном полит-м конфликте играет бюрократия, превращающаяся в слой с особыми интересами и реализующая свою волю через гос. органы. Полит. конфликты – это К. за распределение и перераспределение властных полномочий.Вебер склонен к мирному урегулир-ию К.
К. и девиантное поведение ( Дюркгейм). Рассм: соц. напряжение, поведение людей в условиях кризиса, соц. аномия. Проблема нравственности в конфликте Отношения, основанные на нравственности Дюркгейм противопоставляет отношениям, основанным на интересе. Почти все К. – К. интересов. Ибо там, где господствует только интерес, ничто не сдерживает эгоизм. Нравственность Д рассм. в условиях кризиса, когда нравственные принципы теряют прежние ценности, а новые нормы морали еще не сформированы. Лечащим фактором такого об-ва явл – найти средства, кот. позволили бы гармонично взаимодейств. различным соц. отношениям на базе справедливости. Проявлением нравственности в кризисном об-ве явл умение регулировать К.
Соц напряженность в теории соц действия Парсонса. Парсонс пытается разобраться в мотивации поведения - определение цели, - средства достижения цели, - норма. Если чел-к определяет цели своей деят-ти, учитывая реакцию других, то это становится и нормативным требованием при определении цели. Это может быть источником соц. напряженности, К. Парсонс усматривает К. во взаимодействии 2-х основных линий соц. действия. 1– организм, личность, соц. система, культура; 2 – контроль. На каждом уровне существует соц. напряженность. В случае большого напряжения контрольные механизмы могут не обеспечить поддержку баланса между компонентами соц. системы. Это приводит к разрушению ее структуры.
Вклад Смелзера в теор соц изменений 1) Описал фазы иннов-го К., кот. начинается с помощью отрицания предлагаемого новшества, а заканчивается институциализацией вновь возникшего процесса. 2) Выявил осн. компоненты соц. действия – цели, ценности, нормы, способы организации людей, ситуационные возможности действия – к кот. у индивидов складывается различное отношение. В случае несоответствия между компонентами возникает напряжение. При регулировании напряженности Смелзер возлагает надежды на информационную и психол подготовку населения.
Дарендорф. Конфликт и модернизация общ-ва Анализирует соц. организацию любого уровня, начиная от индивида небольшой группы до общ-ва в целом. Для этой организации хар-но четкое разделение ролей и статусов ее членов, а осн. явл ролевые позиции, обусловленные дифференциацией властных отношений. Осн. источниками К. и изменений в организации является дефицит власти и авторитета. В любой организации можно выделить 2 осн. типа ролей — правящих и управляющих. Правящие заинтересованы в сохр-ии своего положения, а упр – в перераспределении власти. Это приводит к К. Развитие организации — это цепь повторяющихся К. по поводу отношений власти. Для успешного регулирования К. важны 3 обстоятельства: 1) наличие ценностных предпосылок (право на сущ обеих сторон К.), 2) уровень организации сторон, 3) конфликтующие стороны должны согласиться относительно определ. правил игры.
69. Проэктирование и организация СИ.
Перший етап проектування СД це збір інформації про досліджуваний об’єкт та розробка програми СД, котра визначатиме загальні обриси Д, а також робочий план, який склад на підставі програми, але на відміну від неї план має оперативний хар-р. Він визначає послідовність проведення СД, його процедур. Крім того, розробка робочого плану передбачає також дотримання відповідних принципів і правил, тобто певної технології. Планування й організація Д мають низку певних специфічних рис, бо це особливий спосіб наукового пізнання складних соц явищ, що спирається не тільки на загальні, а й на «свої», відносно самостійні процедури і форми організації.
Загальна процедура Д містить такі види робіт: розробка програми і роб плану; підбір, підготовка та інструктаж виконавців; розробка та розмноження інструментарію; збирання первинної с.і.; опрацювання матеріалів Д; аналіз рез-ів та розробка рекомендацій. Разом з тим кожен з цих видів робіт відносно самостійний і передбачає різні способи та засоби розвязання дослідних завдань. У роб плані зазначаються календарні строки проведення конкретних видів робіт, матеріальні та трудові затрати. Завершення розробки роб плану Д є формальною підставою для початку робіт безпосередньо на обєкті Д, тобто початку другого етапу – організаційного.
Успіх СД значною мірою залежить від правильного добору, своєчасної підготовки та навчання його виконавців. У звязку з цим особливе місце в організації робіт другого етапу Д відводиться пояснювальній роботі, яка передбачає інструктування всіх учасників Д, оголошення відповідних розпоряджень та наказів, орг-ю бесід на роб місцях. На цьому етапі проводиться Д для перевірки надійності інструменту, його коригування, розробка остаточних його варіантів.
3 етап – збирання емпіричного матеріалу. Здійснюють роботи згідно з розробленою програмою СД з використанням відібраних соц методів ( аналіз док, опитування..), збирають конкретну інф-ю і заповнюють підготовлені раніше макети таблциь.
4 етап – аналіз рез-ів і розробка рекомендацій. Матеріали емпіричного СД обробляються на компі з викор різних методів економічної математики, статистики з0 метою визначення та кількісної оцінки впливу різних чинників на досл обєкт.
Слід зауважити, що під час підготовки й організації Д крім розробки програми, стратегічного та робочого планів готують також різноманітні допоміжні документи, виконують розрахунки часових, організаційно-технічних, матер, та ін витрат відповідно до встановлених нормативів. Все це упорядковує проведення Д, допомагає уникнути можливих помилок, сприяє якіс збиранню інф-ії та її своєчасному опрац-ню і аналізу.
Розглядаючи технологію розробки програми більш якісного та ефективного проведення СД, слід зупинитись і на проблемі виміру, що також має бути передбачена програмою, зокрема її процедурним розділом. Адже вимір — це процедура приписування чисел значенням ознаки а також отримання числової моделі, дослідження якої замінює, по суті, аналіз об'єктів, оскільки йдеться про числову модель якостей цього об'єкта. Таким чином, факти, що використовуються для соціологічного виміру, є індикаторами, а їх знаходження допомагає усвідомити, як і в якій формі треба підійти до збирання інформації. Усім індикаторам властиві різноманітні хар-ки, які в інструментарії виступають як варіанти відповідей на запитання. Вони розташовані в тій чи іншій послідовності за позиціями і утворюють відповідну шкалу вимірів, які бувають різних типів. номінальні шкали відбивають якості, тобто рівноправність об'єкта (1 — чоловік, 2 — жінка), порядкові— рівноправність і послідовність, тобто порядок («більш ніж», «краще ніж»), метричні — рівноправність, порядок і рівність дистанцій, тобто інтервалів між парами об'єктів за певною ознакою (з\п, стаж, вік).
70. Психологическая социология конца XIX — начала XX века
В конце XIX в. психологизм как общая тенденция к психологическому обоснованию научного знания и объяснению самых разнородных явлений приобретает широкое распространение. Психологическое обоснование гносеологии (Фрис, Бенеке), логики (Липло, Зигварт), эстетики ( Фехнер, Аллен,Уитмер, Липпс), лингвистики (Г. Штейнталь, Г. Пауль, К. Бургман), истории и литературоведения (И.А. Тэн) и других дисциплин стало научной модой. Психологизм характерная черта «второго позитивизма».
Психология начала XIX в. была исключительно психологией индивида и не принимала в расчет социальных процессов.
В последней трети XIX в. положение изменилось. С одной стороны, психологи обнаружили, что высшие психические функции невозможно свести к физиологическим процессам, что здесь требуется учет сложных социальных факторов. С другой стороны, социологи, не удовлетворенные примитивными биоорганическими аналогиями, проявили растущий интерес к проблемам мотивации и психологическим механизмам социального поведения. В результате слияния этих двух встречных движений и сложилось то, что мы условно называем психическим направлением в социологии.
Подобно другим идейным течениям этого периода, психологическая социология отнюдь не была единым целым. Единственная черта, конституирующая ее как течение, это стремление, не всегда осознанное, сводить социальное к психологическому. Но стремление это выражено у разных авторов с неодинаковой силой, да и тип психологии, к которой они апеллируют, не одинаков. В зависимости от характера выдвигаемых проблем и объяснительных категорий, в ней можно выделить несколько более или менее самостоятельных ответвлений: психологический эволюционизм (вслед за Спенсером представители «психологического эволюционизма» американские социологи Л. Уорд и Ф. Гиддингс рассматривали развитие общества как часть космической эволюции, каждая последующая ступень которой аккумулирует достижения предыдущей. Однако если сторонники биологической ориентации считали социальную эволюцию непосредственным продолжением и частью органической и подчеркивали в ней черты автоматизма, то психоэволюционисты видели в усложнении форм общественной жизни результат развития сознательного начала); инстинктивизм (крупнейшим представителем инстинктивизма считается Уильям Мак-Дуголл (Мак-Даугалл) - теоретической основой всех социальных наук должна стать «психология инстинкта». Под инстинктом он понимает «врожденное или природное психофизическое предрасположение, которое заставляет индивида воспринимать или обращать внимание на определенные объекты и испытывать при этом специфическое эмоциональное возбуждение и действовать по отношению к этим объектам определенным образом или, по крайней мере, испытывать импульс к такому действию». Каждому первичному инстинкту соответствует определенная эмоция, которая, как и сам инстинкт, является простой и неразложимой); «психологию народов» («Психология народов» была одной из первых попыток концептуализировать и начать конкретное исследование взаимодействия культуры и индивидуального сознания), тесно связанную с этнографией; групповую психологию и, наконец, интеракционизм (в центре ее внимания стоит процесс взаимодействия индивидов. Но сама личность, выступающая субъектом этого взаимодействия, понимается при этом не как абстрактный индивид, а как социальное существо, принадлежащее к определенным социальным группам и выполняющее какие-то социальные роли. Противопоставление индивида и общества уступает место идее их взаимопроникновения), делающий первичной единицей социологического исследования межличностное взаимодействие.
Лебон - основатель социальной психологии. Его труд "Психология толпы" явился основой для изучения поведения человеческих масс. "толпа" по Лебону - это название человеческого коллектива, имеющего особые черты, не сводящиеся к совокупности черт составляющих его индивидов, социальная система. В толпе исчезает личность, чувства и мысли индивидов толпы нивелируются, она обладает как бы единой душой
Классификация толпы по Лебону: 1.Однородная:Секты(полит, религ); Касты (военные, духовенство, рабочие);Классы (буржуазия, крестьянство). 2.Разнородная - собирается из индивидов, имеющих разные профессии, образование, интеллект и пр. Поскольку главный фактор, влияющий на характеристики толпы - раса, то существенно отличается разнородная толпа одной расы и толпа той же разновидности, но состоящая из представителей разных рас. 1.Анонимная толпа (уличная); 2.Неанонимная (присяжные, парламентские собрания.). Ан толпа отличается от не аноним чувством ответственности, совершенно отсутствующем в первом случае, и несколько развитом во втором
Типы толпы. По этой классификации, оценивая характер поведения людей: Пассивная толпа - стихийное скопление людей с отсутствием стимулов, к какому либо недовольство. Толпа пассивного характера быстро собирается и также быстро рассеивается. Эмоциональный компонент в этой толпе почти не выражен и проявляется в своего рода лишь "заражение" любопытством. Активная толпа - обязательно имеет сильно выраженный эмоц заряд, и на что он будет направлен, зависит от обстоятельств.
Основные характеристики толпы.
Импульсивность. Толпа не в состоянии сдерживать свои влечения. Они настолько сильны, что их не может подавить даже инстинкт самосохранения. толпе свойственно непостоянство, изменчивость. Внезапно она может переходить от кровожадности к великодушию и наоборот. ( наблюдается у женщин, дикарей и детей". Также степень импульсивности сильно зависит от рассы.)
Внушаемость. Толпа чаще всего находится в состоянии выжидательного внимания, что делает ее подверженной внушению. Поскольку толпа лишена критического мышления, она чрезвычайно легковерна. "мыслит" образами, а не понятиями. Не различает толпа объективное и субъективное. Поэтому и возникают коллективные галлюцинации, причем на их появление не влияет степень образованности индивида.
Максимализм. Толпа не знает оттенков, видит все преимущественно в черно-белом изображении. Подозрение сразу же приобретает качество очевидности, антипатия – ненависти. Отсюда агрессивность толпы, выливающаяся в насилие.
Авторитарность и консерватизм. Поскольку толпа постоянно впадает в крайности, она может либо принять идею целиком и относиться к ней как к абсолютной истине, либо полностью ее отвергнуть, т.е. толпа не анализирует, но верует, ее не свойственны сомнения. Поэтому толпа авторитарна и нетерпима.
Нравств спонтанность. Толпа безответствена и ветрена, поэтому если с нрав-стью связывать постоянное следование соотв нормам, то толпу, скорее, надо назвать морально индифферентной - она способна и на высокий героизм, и на низкое злодейство.
Образность "мышления".Идеи становятся доступными толпе только в том случае, если они представлены в форме ярких образов Образы, вызванные в "душе толпы", по своей значимости равны для нее реальным событиям, чтобы оказать влияние на толпу, они должны быть исключительно яркими Религиозность. Толпа нуждается в религии. Обожание, боязнь, подчинение в отношении верховного существа, непоколебимая уверенность в его идеях и желание эти идеи распространять, ненависть и нетерпимость к его врагам - все эти черты позволяют характеризовать чувства толпы как религиозные.
72. Репрезентативность выборки в социологическом исследовании
Репрезентативность – свойство выборки отображать хар-ки ген совокупности. Р. означает, что с определенным заданым или всчитан отклонением можно отождествлять установленное на выборке распределение исследуемых признаков с действительным распределением в ген совокупности. Поскольку эмпирическое исследование всегда направлено на получение точной и объективной, количественной социальной информации, постольку важно при его проведении обеспечить в первую очередь Р получаемой информации. Поэтому очень большое значение имеет правильность выборки. Отбор должен проводиться таким образом, чтобы выборочная совокупность отражала тенденции всей генеральной совокупности.
Подробно проблемы обеспечения репрезентативности рассматриваются статистикой. Они достаточно сложны, поскольку речь идет, с одной стороны, об обеспечении количественной репрезентации ген совокупности, с другой - качественной. Качественная репрезентация предполагает обеспечение в выборочной совокупности представительства всех элементов генеральной Что же касается количественной репрезентации, то здесь речь идет о том, что вое эти группы должны быть представлены в выборочной совокупности в оптимальном количестве.
Процесс обеспечения репрезентативности информации в эмпирическом исследовании, т.е. достижения близкого соответствия выборочной совокупности генеральной реализуется в ходе организации выборки. Выделяют различные типы выборки. Они могут быть следующими: стихийный отбор- по принципу добровольности и доступности вхождения единиц генеральной совокупности в выборочную. Он используется довольно часто, в частности, в почтовых и прессовых опросах. Основной недостаток подобного отбора - невозможность качественной репрезентации генеральной совокупности. Тем не менее, стихийная выборка используется и с учетом ее экономичности, а также в некоторых исследованиях, когда формирование выборочной совокупности по-иному попросту невозможно; вероятностный (случайный) отбор - один из основных, используемых в СИ. Главный принцип подобного отбора – обеспечение возможности каждой единице генеральной совокупности попасть в выборочную. С этой целью используются таблицы случайных чисел, лотерейный подбор, механический отбор; квотный (стратифицированный) отбор, в основе которого лежит построение качественной модели генеральной совокупности, затем - отбор единиц наблюдения в выборочную совокупность, исходя из имеющейся модели (например по слоям населения, возрастному, половому признакам и т.д.).
Одна из ключевых проблем, встающих, как правило, перед социологом, решающим: доверять полученным в ходе него данным или нет, это то, сколько же человек должно быть опрошено для того, чтобы получить действительно репрезентативную информацию. объем выборки зависит от множества факторов, связанных с проведением исследования: его целей, содержания, методов и, в первую очередь – от следующих:используемые в исследовании методики сбора первичной информации; уровень однородности генеральной совокупности; цели и задачи исследования; требующаяся точность получаемой информации.
73. різноманітність культур: історичне та сучасне в інтерпретації проблеми.
Культура охватывает всю совокупность достижений человека (общества) в материальной и духовной жизни, отражает уровень интеллектуального развития общества и человека, систему ценностей и норм, регулирует поведение человека и жизнедеятельность общества. Таким образом, культура — это исторически определённый уровень развития общества и человека, в выраженных конкретных типах и формах организации общества, а также создаваемых людьми материальных и духовных ценностях.
74. Символічний інтеракц. Ч. Кулі.
Кулі можно вваж прихильником символического интеракционизма. В амер С Кулі был першим теоретиком, выступившим проти инстинктивистских, утилитаристских и прочих теорий натуралистического толка як основи пояснення соц поведінки. Отвергая натурализм предшествующих теоретиков, Кули знаходився все же під впливом спенсеровского органицизма и эволюционизма. Кулі будував свої уявлення о природе людини, специфике соц познания социальной реальності. Можно выделит два фундам уявлення о людській природе: 1)біолог. – набір імпульсів та здібностей, що перед. спадково;2)соц. - комплекс соціальних почуттів, установок, мор. норм, що станов. універс. духовне середовище людської діяльності. ВЫдповыдно до цього – 2 типи пызнання:1)матер. - перетвор. чуттєвих контактів в знання речей;2) соц. – контакти з свідомістю інш. людей, через комунік., що дозвол розуміти почуття цих людей. Сус-во – відносини між ідеями особистостей. Теорія дзеркального "Я": у наших уявленнях про самих себе величезну роль грає те, як нас бачать інші. Ми дивимось в увял. інших про нас самих, як у дзеркало, і судимо про самих себе по цьому відбиттю. Особливо важливу роль такий процес грає в ранньому розвитку дитини, коли саме через сприйняття й реакції інших людей формуються його ідеї й уявлення про самого себе, що виливаються потім у стабільну концепцію власної особистості. Людське Я : уявлення про те, «яким я здаюся іншій людині»+ увял. про те, «як цей інший оцінює мій образ»+ специфічне самопочуття на зразок гордості або приниження.
Взаємовіднос. між індивідами є причиною формування певних асоціацій людей-первинних груп. Ці групи мають тісні внутрішні взаємозв'язки, через особисті відносини, високу емоційність(н-д: сім"я, дитячі ігрові колективи, сусіди). Спілкування всередині них дозволяє усвідомити кожному Індивіду власне Я. В цих групах відбувається соціалізація індив. та форм. його власне світосприйняття.
Свідома діяльність завжди є соц. Людина стає людиною завдяки її взаємодії з іншими людьми. Кулі перший вводить в науковий обіг поняття комунікації, що визнач. як механізм існув. та роз-ку людських відносин. Процеси спілкув. та інші форми взаємовідн. люд. з люд. стають об’єктом соц. аналізу.
75. Системна теорія Лумана.
Луман различает систему и окружающую среду. Его концепция – саморефлективные системы. Выделение системы из окружающей среды происходит через самореференцию. Самореферентные системы наделены способностью отличать себя среди того, чем они не являются. Основным понятием теории соц систем является понятие комплексности. Множество элементов являются комплексными, если вследствие ограниченной возможности сочетаний каждый элемент не может быть больше соединен с любым другим. Социальный окружающий мир является комплексным, если его нельзя больше рационально реконструировать. Важными элементами социальной системы являются коммуникации, она состоит из информации, сообщения и понимания как единого целого. Именно в единстве этих трех составляющих коммуникации заключается «смысл» как «избыток ссылок на возможности переживания и действия». Структуризация социальных систем происходит посредством селекции на основе критериев «иерархии» и «функции». Эти морфогенетические принципы социальных систем обосновывают структуры ожидания. При разработке понятия общества предлагается исходить из понятия системы,— это форма различения, которая имеет две стороны: систему (внутреннюю сторону формы) и окружающую среду (внешнюю сторону формы). Лишь обе стороны производят различение, производят форму, производят понятие. Окружающая среда для этой формы является столь же важной и необходимой, как и сама система. Все описываемое и наблюдаемое с помощью этого различения, относится либо к системе, либо к окружающей среде. Система, по мнению Лумана, является производимым произведением, точнее, формой различения системы и окружающей среды. Это обозначается понятием аутопойэсиса.
Виды социальных систем:1. Системы взаимодействия возникают, когда присутствующие индивиды воспринимают друг друга, а также воспринимают взаимное восприятие. Личное присутствие является принципом отбора и принципом формирования границ этих систем. 2. социетального типа, – всеохватывающих, независимых. Они не обязательно должны включать все объективно существующие действия и всех людей, но лишь взаимно приемлемые коммуникативные действия. Сегодня существует только одна социетальная система – мировое общество, являющееся не просто совокупностью личностных взаимодействий, но системой более высокого порядка. 3. Организации во многих областях социальной жизни находятся между социетальной системой и системой взаимодействия. Организованными являются те системы, которые связывают членство в них со специфическими условиями.
Обозначенные виды социальных систем не являются взаимоисключающими.
Человек в теории Лумана — не система и не часть системы, а окружающая среда системы, поскольку он всегда сложнее, чем система. Однако это условие является не столько логической предпосылкой системной теории, сколько интерпретируется как результат социокультурной эволюции.
Социальные конфликты Луман считает соц системами особого рода. Как и все системы, они имеют тенденцию к самовоспроизведению и сохранению. Поэтому окончание социальных конфликтов не может происходить через саму систему, а лишь из окружающего систему мира. Он выделяет у соц систем два основных типа системообразования—интеракции и общества. Интерактивные системы характеризуются наличием лиц, которые определяют коммуникацию и ожидания, являющиеся ее основой. Поэтому в интерактивных системах вполне возможно межчеловеческое взаимопроникновение.
Система, по мнению Лумана, является производимым произведением, точнее, формой различения системы и окружающей среды. Это обозначается понятием аутопойэсиса.
76.Составьте модель переговоров и разрешение статусных кон-ов в организации
Пример конфликта: 2 сотрудника орг-ии, завотделом Голубев и старший сотрудник Иванов претендуют на должность начальника другого отдела. За ними стоят определённые должностные лица, одни из кот поддерживают Голубева, другие – Иванова. Между этими сотрудниками – конфликт, в кот. вовлечены другие сотрудники организации. Модель разрешения данного конфликта:
Интегративная модель “выигрыш-выигрыш”. Процесс ведения переговоров включает в себя этапы: определение типа конфликта, причин К., временных и территориальных рамок К., интенсивности, остроты и длительности К., участников и сторон К; кто стоит за участниками К., подталкивает на К.,; что привело к К.
Ситуативный анализ положения: В роли посредника выступает руководитель, менеджер организации. Он занимается диагнозом К., в том числе и ситуативным анализом, который включает в себя: 1) Анализ ситуации, её позит. и негати. моменты, кот. несёт в себе К.. Проблема “роста” – сотрудники выросли из тех функций, кот. они выполняют, что является позитивным моментом, если их самооценка соответствует действительности: возможность задействовать обоих сотрудников для более сложных заданий, В данном случае интегративная модель типа “выигрыш-выигрыш” является самой лучшей, поскольку даёт возможность использовать инициативу и энтузиазм сотрудников в интересах организации. Силовая модель предполагает проигрыш одного из участников. 2) Стадия разгара К., завершение К. В данном случае К. находится в стадии близкой к завершению, что также обуславливает принятие интегративной модели. 3) Менеджер организ-и выясняет обстоятельства и сущность возникших разногласий, их причину, источники. Проводит подготовку к проведению переговоров:
- Опрашивает лиц, обладающих информ-й о зарождающемся противоречии. - Проводит индивид. беседу с каждым из участников К. в целях определения их взглядов о сложившейся ситуации и путях дальнейшей работы с ними. - Определяет в чем каждый оппонент прав, а в чём нет. - Выясняет истинные причины и в дальнейшем пытается разрешить противоречие в интересах, а не в позициях. - Оценивает наихудший, наилучший и наиболее вероятный варианты развития и разрешения К., в том случае, если его вмешательство не даст результатов. - Принимает меры, исключающие нанесение морального или матер-го ущерба со стороны участников. Разрабатывает замыслы и планы действий по разрешению К., программу “максимум”, нацеленную на смягчение. В план, разрабатываемый менеджером входит: • место проведения переговоров: кабинет директора организации • время переговоров: желательно ближайшие 2-3 дня; • участники (при необходимости привлекает к переговорам друзей оппонентов). Определяет и вопросы, вынесенные на переговоры: самые важные – почему оба участника претендуют на должность, каковы причины, есть ли альтернативные, второстеп варианты.
Непосредственно проведение переговоров в форме дискуссии участников их друзей. Возможные методы: обнажённой агрессии – “обмен позициями”. Стороны высказываются, затем их просят поменяться местами, и представляют себя на месте своего оппонента, высказать возможные с его стороны претензии в свой адрес: большее понимание сторонами своего оппонента, сложившейся ситуации, снятие агрессивности.
- Поиск альтернативных вариантов,
- Разработка конкретных действий,
Заключение договоренности. Если не договорились – о перемирии, договорились – о сотрудничестве. Менеджер добивается фактического устранения разногласий возникших во время К., при необходимости – административными средствами.
77. Модель переговоров в конфликтной ситуации «преподаватель-студент».
Конфликт – столкновение противоположно направленных, несовместимых друг с другом тенденций, отдельно взятого эпизода в сознании, в межличностных взаимодействиях или межличностных отношениях индивидов, или группы людей, связанное с отрицательными эмоц. переживаниями.
Переговоры являются одним из средств решения конфликтов. Их можно классифицировать по целям: О продлении соглашении; О нормализации; О перераспределении (благ, ресурсов); О создании новых условий; По достижению побочных эффектов.
Функции переговоров: Информационная; Коммуникативная; Контроля; Отвлечение внимания; Пропаганда; Проволочки.
Результатами переговоров может быть 3 типа совместных решений: Компромисное решение. Ассиметричое решение. Принципиально новое решение.
Подготовительная работа по решению конфликтов посредством переговоров состоит из следующих этапов: Анализ проблемы. Нахождение общего подхода. Вынесение на рассмотрение пакета решений.
Исходя из ранее изложенного предлагаю следующую модель переговоров.
Конфликт.
Студент пропустил по предмету большинство занятий. Преподаватель выносит решение не допускать его к экзамену. Студент выступает против данного решения и обосновывает это тем, что он в это время работал, и к тому же, культурология – это не его основной, специализированный предмет. Преподаватель отвергает данное предложение.
Анализ проблемы.
Студент не выполнил предписания преподавателя, поэтому не имеет полного права на допуск к экзамену. Также можно сказать, что студент находится ниже по статусу в иерархии университета (т.е., данный конфликт является вертикальным). Но студент согласен приложить определенное количество усилий, дабы исчерпать К. Преподаватель нейтрально относится к студенту, поэтому он может дать, либо не дать студенту шанс. Цель студента – получить допуск.
Общий подход.
Исходя из мнения К.У.Томаса и Р.Х.Килменна, существуют 5 основных стилей при решении К. ситуации: приспособление, компромисс, сотрудничество, игнорирование, соперничество и конкуренция. Для решения К. в данной ситуации для студента рациональнее всего в переговорах придерживаться стиля сотрудничества или компромисса, в худшем случае приспособления. Предположительно, находясь на позициях нейтральности, преподаватель выберет стиль поведения компромисс.
Пакет решений.
Если студент нацелен на то, чтобы сдать сессию, а преподаватель не желает допускать к экзамену без предварительной работы в процессе обучения, то преподаватель может предложить студенту: Отработать пропущенные занятия посредством сдачи тем. Написать реферат.
78. Соціальна аномія та девіантна поведінка
Отклонение от нормы выражается в различных видах девиации, девиантного поведения. В кон.19-нач.20 в были распространены биолог и психол трактовки феномена девиации.
Развернутое социальное объяснения девиации впервые дал Дюркгейм (термин “аномия”)– в любом стабильном обществе преобладает эффект коллективного сознания. Аномия по Дюркгейму – это “трещина” в массивном коллективном сознании, которая впоследствии разрушает, дестабилизирует привычную социальную жизнедеятельность, что чревато всевозможными отклонениями. Аномия – это отсутствие норм, но не в прямом смысле слова, а лишь потому, что индивид при наличии многих комплектующих норм затрудняется сделать самостоятельный выбор в пользу каких-то определённых. Не в коллективном, а в индивидуальном сознании может отсутствовать ощущение принадлежности к какой-то социальной группе. Отсюда – ненадёжность, нестабильность, страх перед свободой выбора или социальной группе. Отсюда – ненадёжность, нестабильность, страх перед свободой выбора или собственное решение. По Дюркгейму, чем большее число индивидов испытывает такое состояние, тем более коллективным становится состояние, а значит и в целом нестабильная общественная жизнь.
Развивая теории Дюркгейма, Парсонс связывает понятие аномии с тем, что многие индивиды на протяжении активной фазы своей жизнедеят-ти не успели, не смогли субъективно, объективно интегрироваться в основные соц институты (семья, система образования, трудовая деятельность, политика, гражданство; вера).
У Мертона состояние соц аномии может возникнуть при любой степени стабильности общества; если существует или возникает конфликт между целями к которым стремится общество и легальными одобряемыми средствами их достижения. Этот конфликт особенно разгорается от преимущества общественного производства цели и существования общества, к услугам, потреблению или информации как к новым общественным ценностям. Индивид в таких новых условиях свободен только в выборе к своему отношению к целям в отношении средств их достижения легальных и институциональных индивиды ограничены. Мертон выделяет 5 типов индивидуального поведения как реакцию на ценности (цели) и средства их достижения:
1. Конформизм – “удачники”, которые смогли вписаться и в систему ценностей и в набор легальных средств их достижения.
2. Инновация предполагает согласие с целями, но отрицание социально одобряемых средств их достижения.
3. Ритуализм – отрицание целей, но принятие традиционных, одобряемых обществом средств их достижения (бюрократы).
4. Ретретизм – отрицание и цели и средств. Лица оказываются вне общества – бродяги, наркоманы, алкоголики.
5. Мятеж – отчуждение от господствующих целей и стандартов, формирование новых целей и средств. Все эти разновидности отношения к целям общества являются основой для девиантного поведения. Появление и распределение девиации большинство исследователей связывает с противоречиями социального развития. Девиантное поведение является результатом действия широкого круга социальных, экономических, политических, исторических и культурных факторов.
79.Соціальна мобільність в українському суспільстві (проблема, об’єкт, предмет, задачі та гіпотези соціального дослідження, інтерпретація основних понять).
Соціальне відтворення охоплює створення вже існуючих компонентів соціальної структури суспільства і відносин між ними і виникнення нових компонентів і відношення між ними. Такий процес триває нині і в Україні. В суспільстві виникають ті соціальні структурні компоненти, яких ще не існувало раніше. Йде процес відтворення якісно нової соціальної структури. Економічні реформи, прагнення формувати досконалі ринкові відносини посилює соціальну мобільність. Соціальні переміщення людей пов’язані з дією системних законів суспільного розвитку, зі специфічними рисами вдосконалення конкретних соціальних організмів (регіонів), з національними традиціями міжгрупових взаємодій і зв’язків. У сучасних умовах в Україні йде унікальне середкласове переміщення, коли під впливом суб’єктивних причин відбувається десоціалізація робітничого класу і селянства, докорінно змінюється їх внутрішні психологія, природа класів на основі відродження приватної власності та інших форм власності та ринкових відносин. Переміщення в середині поколінь становить основні етапи трудової кар’єри працівника, а переміщення між поколіннями фіксується через зіставлення соціального положення працівника з положенням його батьків, родичів. Соціальні переміщення самі не змінюють характер соціального ладу, співвідношення соціальних спільностей (класів, соціальних верств), а лише сприяють стабілізації суспільства, зміцнюють позиції панівних сил за рахунок притоку з нижчих верств у вищі верстви приток активних, обдарованих індивідів.
Звичайно, проблеми соц моб-ті значно залежать від темпів приватизації власності, від мети програм перетворення економічного, політичного і соціального життя суспільства. І хоча відсутні детальні статистичні дані про приватизацію, все ж окремі данні дають можливість в основних рисах визначити основні тенденції розвитку соціальної структури сучасної України. По-перше, активізується соц розшарування суспільства, формується багато великих соціальних спільностей, різноманітних верств відповідно до різноманітних форм приватної власності. По-друге, посилюється соціальне переміщення різноманітних соціальних верств і соціальних спільностей, маючи певний економічний і соціальний грунт, підкріплений політичною системою і політичним режимом; поглиблюється соціальне розшарування. Значно зростає суспільна активність населення. По-третє, поглиблюються міжнаціональні суперечності в соціальних спільнотах, що доповнюються загостренням соц і економічних суперечностей. Формується морально-психологічний клімат, що впливає на сам процес реформування і стабільність в суспільстві, соц переміщення населення. “Розмивання” соціальної структури населення України під впливом суб’єктивних зусиль панівних сил в пол сфері, зростання корумпованості, мафіозних угрупувань, активізація тіньової економіки пагубно відбиваються на стабільності суспільства, загострюють соціальні суперечності.
Проблема: процес переміщення великих мас людей від однієї соц верстви в ін
Предмет:зростання маргінального прошарку
Обьект:
Задачі:
Гіпотези:
Ключові поняття:
80.Соціальна мобільність як динамічна характеристика суспільного життя.
Соціальне відтворення неможливе без широких переміщень великих мас людей в суспільстві, без соціальної мобільності.
Соціальна мобільність – перехід, переміщення людей з одних соціальних верств, прошарків в інші соціальні спільноти (соціальне переміщення), а також пересування на позиції з більш високим престижем, прибутком і владою, або ж пересування по більш низьким ієрархічним позиціям (соціальний спад, деградація). Поняття соціальної мобільності введено П.Сорокіним, а потім широко застосувалася в дослідженнях соц структури суспільства. Здебільшого поняття СМ використовувалося для характеристики відкритості або закритості соціальних спільностей і прошарків суспільства. Як приклад закритого суспільства приводять кастовий лад в Індії, відкритого – демократію в індустріально розвинених державах. Відрізняють інтергенераційну (між поколіннями) та інтерагенераційну (в середині поколінь) соціальну мобільність.
Рівень СМ – один з критеріїв віднесення того або іншого суспільства до певного типу – традиційного, модернізованою, постіндустріального, тощо.
СМ – форма соціального відтворення населення: від її результату залежить характер динаміки соціальної структури суспільства. СМ –здатність або готовність населення до соціальних переміщень. А переміщення в суспільстві мають масовий характер. За період трудової діяльності кожний з 3 людей в Україні змінює своє соціальне становище. Характер, спрямованість і інтенсивність соціальних переміщень – один з важливих показників ступеню міжкласових, міжгрупових та інших суперечностей.
Сорокін виділяє два типи соціальної мобільності – горизонтальну і вертикальну. Горизонтальна мобільність – перехід індивіда або соціального об’єкта від одної соціальної позиції д другої, що лежить на такому ж рівні (перехід індивіда з однієї сім’ї в іншу, з однієї релігійної общини в іншу, а також зміна місця проживання). В усіх випадках індивід не змінює соціального ладу, соціального статусу, до якого належить. Вертикальна мобільність – сукупність взаємодій, що сприяє переходу індивіда або соціального об’єкта з однієї соціальної верстви, з одного соціального статусу в інші (професійна, економічна вертикальна мобільність).В суспільстві помітні статусні переміщення людей: особисті якості людини, зміна соціальних позицій, досягнення кар’єри. В залежності від умов вирізняють висхідну і низхідну соціальну мобільність.
Також,розрізняють індивідуальну та групову(наслідок серйозних соц.зрушень)См.
Інтрагенераційна См (в середині поколінь)- основні етапи трудової кар’єри людини.
У сус-ві, що розвивається стабільно переважають індивід.вертикальні переміщення.
Канали верт.мобільності(„ліфти”):
-армія;
-церква(може бути і каналом низхідної м.);
-освіта;
-власність;
-сім”я, шлюб.
Практичні висновки до яких приводить теорія См П.Сорокіна полягають в тому що: ніколи не існувало сус-ва, соц.прошарки якого були б абсолютно закритими або в яких була б відсутня вертикальна мобільність; ніколи не існувало сус-ва, в якому вертикальна соціальна мобільність була б абсолютно вільною; необхідно вдосконалювати канали соціальної мобільності і встановити контроль за нею.
81. Соц напруга в орг-ях.
Когда в обществе не все в порядке, возрастает соц напряженность, проявляющаяся в различных формах: люди плохо работают, спонтанно возникают забастовки, растет преступность.В принципе, напряженность между различными группами работающих и, в первую очередь, между группами управляющих и управляемых, есть такой феномен, который существует объективно и избавиться от которого вряд ли возможно и необходимо. Но различия, существующие объективно, могут в определенных ситуациях превращаться в большую социальную напряженность и конфликтность. Поэтому задача состоит не в том, чтобы устранить социальную напряженность, конфликтность полностью, а в том, чтобы изменить систему социальных отношений, изменить ситуацию, вызвавшую повышенную напряженность. Если не сделать этого, то различие приводит к конфликту. Напряженность между администрацией и коллективом, может быть обусловлено различными причинами, но прежде всего тем , что интересы этих сотрудничающих групп могут не совпадать, и чем больше они разнятся, тем большее напряжение возникает между ними. Соц напряженность возникает в таких группах, которые находятся в иерархической системе подчинения. Если, например, концепция развития администрации предприятия не совпадает с интересами коллектива рабочих, то возникает социальная напряженность. Используя специальную систему соц показателей, оценивающих различные стороны деятельности администрации и коллектива (без руководителей), можно с достаточной точностью определить уровень соц Н-ти.
план диагноститического интервью социального напряжения в коллективе
Пример: В последнее время в организации участились случаи опозданий на работу, столкновений между сотрудниками и начальством, бойкотирование собраний, анонимки вышестоящему начальству. В то же время наблюдается подавленность работников, отсутствие инициативы, повышенная агрессивность, План:
1. Подготовка к проведению интервью. Описание имеющихся данных о создавшейся ситуации, видимых проявлений напряжённости, враждебных эмоций и отношений. На основе осмысления этих данных – составление вопросов для интервью. Вопросы должны включать в себя 2 уровня: 1) Псих-ое проявление напряжённости – вопросы о психол состоянии работников, о состоянии фрустрации, агрессивности, самоудавлетворённости. 2) Повед-кое проявление – вопросы о внешнем проявлении Н: - Почему участились случаи анонимок, кляуз в орг-ии? - Почему на прошлой недели служащие бойкотировали собрание?- Почему происходит столкновение между подчинёнными и нач-ом?
2. Проведение интервью, индивидуальных бесед с сотрудниками организации. Выявление информации о возможных конфликтах: 1) неудовлетворенности состояния дел в организации, 2) заведённом порядке, 3) стиле руководства, 4) методов и результатов деятельности организации в целом и её отдельных подразделений, 5) осознание необходиности обновления деятельности и одновременно невозможности эю сделагь при данном ее состоянии, 6) девальвации норм и ценностей, на которых строится организация, 7) её дезинтеграция, 8) дисфункциональное, кризисное состояние.
3. Анализ собранных данных. Выяснение порога напряженности. Если порог высокий – форма проявления более высокого этапа возникновения конфликта.
Пункгы 1-5 свидетельствуют о позит Н. 6-8 – о негативной, которая может привести к серьёзному кризису вплоть до развала организации. Разработка мер по устранению Н для руководства и коллектива, по устранению причин Н: возможные меры – изменение стиля руководства, методов работы, изменение порядка и т.д.
82. Соціальна нерівність: історичне та соціальне розуміння.
Соц.нерівність-становище, за якого люди не мають рівного доступу до соц.благ(матеріальних та духовних). Нерів-ть властива для всіх типів людського сус-ва. Навіть, у примітивних сус-вах, де не існувало майнової нерівності, є нері-ть між індивідами, чол.і жінками, молодими і старими тощо. Нер-ть призводить до сус-х розшарувань, поділів.
Соц.нер-ть-явище двояке:1)породжує сус-не напруження(ті,хто перебуває у привілейованому становищі прагнуть зберегти переваги, а ті, хто займає нижче-бажають його покращити); 2)є стимулом для того, щоб зайняти краще місце в сус-ві- нерів-ть є джерелом енергії.
задолго до XIX века ученые задумывались над природой отношений между людьми, над тяжелой участью большинства людей, над проблемой угнетенных и угнетателей, над справедливостью или несправедливостью неравенства. Еще древний философ Платон размышлял над расслоением людей на богатых и бедных. Он считал, что государство представляет из себя как бы два государства. Одно составляют бедные, другое - богатые, и все они живут вместе, строя друг другу всяческие козни. В своем труде “Государство” Платон утверждал, что правильное государство можно научно обосновывать, а не искать ощупью, страшась, веря и импровизируя. Аристотель в “Политике” также рассмотрел вопрос о социальном неравенстве. Он писал, что ныне во всех государствах есть три элемента : один класс - очень богат ; другой - очень беден; третий же - средний. Этот третий - наилучший, поскольку его члены по условиям жизни наиболее готовы следовать рациональному принципу. Именно из бедняков и богачей одни вырастают преступниками, а другие мошенниками. Аристотель выступал как против власти бедняков, лишенных собственности, так и против эгоистического правления богатой плутократии. Лучшее общество формируется из среднего класса, и государство, где этот класс многочисленнее и сильнее, чем оба других, вместе взятых, управляется лучше всего, ибо обеспечено общественное равновесие.
Теорії соц.нерівності:
-функціоналістські(Дюркгейм): виводять соц.нер-ть з розподілу праці: 1.Механічного(природного, статево-вікового). 2. Органічного(виникає внаслідок навчання і проф.спеціалізації). Для нормального функціонування сус-ва необхідно поєднання всіх видів дія-ті,але деякі з них, з точки зору сус-ва, є важливішими, тому існують механізми заохочення тих, хто їх виконує(напр.,нерівномірність в оплаті праці, надання привілеїв)
-конфліктологічний(марксиський): підкреслюють домінуючу роль відносин власності та влади. Від того, хто отримує контроль над значними сус-ми ресурсами-залежить характер розподілу сус-го капіталу. Головне джерело соц.нерів-ті-приватна власність на засоби вир-ва, яка породжує соц.розшарування сус-ва, його поділ на антагоністичні класи.
Описуючи нерівність, соціологи говорять про існування соц.стратифікації. Стратифікація - структурування нерівностей між різними соц. спільностями, верствами, прошарками та групами людей.
Ідеї соц.рівності жодному сус-ву не вдалося втілит на практиці. Це, зокрема, пояснюється тим, що соц.нер-ть не зумовлене якимось одним фактором, а є багатовимірною.
83. Соціальна стратифікація і її критерії. Класи і страти: сучасний соціологічний підхід.
Соц.страт-я- совокупность расположенных в вертикальном порядке соц.слоев.
Соц.стратификация – описывает соц.неравенство в об-ве, деление слоев по уровню доходов и образу жизни, по наличию или отсутствию привилегий. Автор термина П.Сорокин.Термин «стратификация» перешел из геологии, где он обозначал залегание пластов земли.
Все социологи соглашаются, что в основе соц.страт-и лежит соц.неравенство. Но существуют разные точки зрения по поводу критериев соц. стратф-и. Маркс считал, что статиф-я в общ-ве происходит в связи с таким критерием как обладание собственностью. Вебер ввел дополнительные критерии: принадлежность к статусним группам и пол.кругам.
Самый популярный подход предложенный Сорокиным(4 критерия):
Характер соц.расслоения и способ его утверждения образуют стратиф-ную систему. Основные исторические типы стратиф-х систем:
Рабовладельческая-основана на прямом насилии. Соц.группы различаются по наличию или отсутствию гражданских прав и прав собственности. Определенные соц.группы этих прав лишены совершенно и, более того, наравне с вещами превращены в объект частной собственности. Причем положение это чаще всего передается по наследству и таким образом закрепляется в поколениях.
Кастовая. В основе лежат этнические различия, которые, в свою очередь, закрепляются религиозным порядком и ритуалами. Членством в касте человек обязан своим происхождением. каста представляет собой замкнутую группу, которой отводится строго определенное место в общ-ной иерархии. Поскольку положение в кастовой системе передается по наследству, возможности соц.мобильности здесь крайне ограничены
Сословная:группы различаются юридическими правами, которые, в свою очередь, жестко связаны с их обязанностями (духовенство, купечество, дворянство, ремесленники, селении). Переход из одного сословия в другое сложен, но возможен.
Классовая:Классы(в широком смысле)-соц.страты в современном общ-ве. Это относительно открытая система. Деление на К. осуществляется по соц.-экон-му основанию - обладанию собственностью и доступом к власти, а, как следствие, профес-ми, образовательными, культ-ми отличиями. Рассматривая высшие, средние и низшие классы, современные исследования подчеркивают их внутреннюю дифференциацию и останавливаются на теориях "среднего" класса, т.к. считается, что именно его гетерогенность и объем харак-т и гарантируют стабильность современного общ-ва.
Среди основных признаков принадлежности к среднему классу:уровень дохов(стабильно высокий), образование, пристижность профессии.
Соц. страта – соц.слой или группа, объединенные определенным имущественным, профессиональным или иным общим соц. признаком.
84.Соціальна стратифікація України на сучасному етапі.
За 16 років наше сус-во пройшло 3 етапи становлення. Перший етап – роки на зорі незалежності; це буквально перший-третій, роки незалежності. Цей період хар-ся масовою ейфорією від здобутої нез-ті, коли люди не були здатні критично осмислювати все, що відбувається навколо. Окреслений етап, мабуть, об’єктивно і закономірно, дуже швидко минув, і тоді суспільство перейшло у другий етап свого розвитку (друга пол 90-х). Тут відбулась різка стратифікація суспільства: саме тоді сталось первинне накопичення капіталів та сформувались основні власники ресурсів в країні.
Зараз суспільство переживає третій етап. СУТЬ: Після різкої стратифікації яка відбулась, суспільство поділилось на два великі площини чи майданчики: власники ресурсів і обслуга цих ресурсів. Характерною рисою першої, набагато менш численної площини, є соціальна статичність, тут відбувається лише незначний перерозподіл благ. Натомість у другій, більш масовій частині суспільства, відбуваються динамічні процеси, яким притаманна соціальна мобільність. В цих процесах вимальовується середній клас. Більше того, представників середнього класу зараз значно більше, ніж ще кілька років тому. Інтенсивнішими ці тенденції, звичайно, є у великих населених пунктах – столиці, великих промислових містах. В провінції, зазначені соціальні процеси є менш динамічними. В перспективі середній клас повинен виконати місію скорочення розриву між окресленими суспільними площинами.
Звичайно, хотілося б жити в більш структурованому сус-ві, де був би плавний перехід від бідних прошарків населення до багатих, та, на жаль, цього поки що немає. Зараз проходить лише період становлення сер класу та його референтних хар-ик. Тому зараз він ще не відіграє тих функцій які мав би відігравати в ідеалі, як наприклад, на Заході, в розвинених країнах. Тому не дивно, що в Україні спостерігається занадто велика різниця між майданчиками власників та обслуги ресурсів, немає дієвої перехідної соц групи. «середняки» зазнають зараз такого ж тиску як і найбідніші прошарки населення, бо за відношенням до ресурсів належать до другої суспільної площини. Звичайно, хотілося, щоб на політику держави і розвиток сус-ва впливала якомога більша кількість людей. І середній клас, як найбільш мобільне соц утворення, в класичному варіанті, має відігравати не останню роль у виборі векторів сус-го розвитку. Однак, через свою несформованість в Україні, середній клас не можна охарактеризувати як еліту укр сус-ва. Сер клас не стільки не хоче, скільки не може, виконувати такої функції. На даний момент, елітою є нечисленна група осіб, які володіють основними ресурсами в д. Це типовий розклад для країн, що розвиваються.
Об’єкт: Сучасний розподіл українського суспільства на страти та класи.
Предмет :Українське суспільство на сучасному етапі.
Задачі: Першорядні - найбільш чітко визначити сучасну стратифікацію У, визначити тенденції розвитку перехідних соц груп Другорядні-дізнатися наскільки змінилася стратифікація України за останні 16 років.
Гіпотези: Зараз проходить лише період становлення середнього класу. Cередній клас, як найбільш мобільне соціальне утворення .На даний момент, елітою є нечисленна група осіб, які володіють основними ресурсами в державі.
Інтерпретація ключових понять . Соц стратифікація – процес соц відтворення, внаслідок якого верстви, групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою. Клас-соц група рівних у пол та прав відношенні громадян. Відмінності між такими групами у розмірах власності на засоби виробництва і виробничий продукт, а також у рівні доходів та особистого матеріального становища.
85. Соціальне моделювання. Модель – от лат. мера, образец. Моделирование – исследование каких-либо процессов, явлений или систем объективным путём и изучением их систем, изложенные модели для определения или уточнения характеристик и рациональных способов построения объектов. Модел-ие – это исследование объектов управления на их моделях; построение и изучение моделей реально существующих предметов и явлений, а также объектов, которые конструируются. 2 позиции:
1. для изучения и уточнения характеристик,
2. оптимизация способов их строительства.
Этапы моделирования:
1) формализация явления в соответствии с аналогом,
2) поиск разрешения проблемы с помощью операций,
3) интерпретация получения результата, касательно общественного явления, которое изучается.
Особенность социального моделирования состоит в том, что нет возможности дать достаточно полного описания социальных процессов и явлений, т.к. они сложны и динамичны. В соответствии с тем, что учитывает поведение человека, определяется внешними условиями поведения (это 1-вый фактор влияющий на моделирование), внутреннее состояние человека. В любой ситуации человек принимает решения, которые могут не соответствовать ситуации. Степень несоответствия может быть различной, цели, мотивы поведения человека мигут быть игнорированы.
Моделирование – способ улучшения научных основ социального управления путём движения от моделей ограниченных информацией к моделям более содержательным, которые полнее раскрывают суть управляемых объектов. Моделирование в социологии – метод исследования социальных явлений и процессов на их моделях, т.е. опосредствованное изучение социальных объектов, в процессе которого они восиротводятся в вспомогательной системе (модели), замещающей в познавательном процессе оригинал и позволяющий получать новое знание о предмете исследования.
К использованию моделей прибегают в тех случаях, когда приступить к непосредственному изучению интересующего объекта (по каким-то причинам) невозможно или когда это нецелесообразно (например, если со значительными трудностями).
Одновременно своеобразие моделей, применяемых в социологии, во многом обусловлено спецификой целей, задач и способов социологических исследований. Модели, выступая средством изучения социальной системы, при этом часто используются и для решения управленческих задач; т.е. служат для преобразования системы в интересах человека
Всё более широко начинают использоваться модели, ориентированные на изучение и объяснение механизмов социальных явлений и процессов. Уже имеется немало успешных попыток применения в конкретных исследованиях моделей, заключающих в себе объяснение механизмов, процессов социальной мобильности, процессов воспроизводства образования населения, процессов рождаемости и смертности, миграционного движения населения, социально-политических процессов и деятельности соц.-пол. институтов, социальных процессов коллективно группового уровня и др.
86. Соціальне прогнозування: сутність і проблеми.
Прогнозирование – это систематически непрерывно ведущееся исследование перспективного развития конкретных социальных явлений параллельно планированию, программированию, проектированию и управлению, имеющее целью повышение основательности научного уровня и эффективности управления. Прогнозы бывают: краткосрочные, среднесрочные (5-10лет), долгосрочные (50 лет), сверхсрочные (50-100лет)
Прогностика – теория и практика прогнозирования. Особенности:
1) определение цели, раскрывающей содержание ситуации. Раскрывает социальные процессы, которые прогнозируют.
2) Прогноз не является директивой, он даёт информацию и выбор методов планирования. Прогноз указывает на возможность того или иного пути развития.
Функции прогнозирования:
• Ориентационная – срабатывает в выборе более оптимального варианта социальной цели, способов ее достижения, реализации тенденций его развития.
• Нормативная – проявляется в определении основных социальных потребностей будущего и возможности их удовлетворения.
• Опережающая – анализ отрицательных последствий тех или иных тенденций в социальном развитии.
Этапы прогнозирования:
1. составление предпрогнозирующей ориентации,
2. создание базовой модели объекта, который прогнозируется на основе поисково-нормативного прогноза
3. определение внешних факторов, которые влияют на развитие объекта
4. этап достоверности и точности модели, которая прогнозируется
5 подготовка рекомендаций для принятия управленческих решений.
Таким образом, система прогнозирования заключается не просто в максимально точном предвосхищении тех или иных моделей будущего, а в максимально возможном повышении научного уровня и эффективности программирования, планирования, проектирования, что в конечном счете составляет управление жизнедеятельностью общества. Социальное прогнозирование изучает множество социальных аспектов, перспектив развития общественных явлений и процессов, но все они связаны с жизнедеятельностью общества и направлены на ее улучшение и стабилизацию.
существуют три дополняющих друг друга способа разработки прогнозов:— анкетирование (интервьюирование, опрос)— экстраполирование и интерполирование— построение динамических рядов развития показателей прогнозируемого явления на протяжении периодов основания прогноза в прошлом и упреждения прогноза в будущем (ретроспекции и проспекции прогнозных разработок);— моделирование — построение поисковых и нормативных моделей с учетом вероятного или желательного изменения прогнозируемого явления на период упреждения прогноза по имеющимся прямым или косвенным данным о масштабах и направлении изменений.
Способ прогнозирования — получение и обработка информации о будущем на основе однородных методов разработки прогноза. Система прогнозирования— упорядоченная совокупность методик, технических средств, предназначенная для прогнозирования сложных явлений или процессов.
87. Соціальне як об’єкт дослідження
Соціальне (лат. – спільний, сус-ний) – відображає особливу об’єктивну і суб’єктивну реальність, яка створюється людьми безпосередньо через буття в спільнотах. Ця реальність поєднує в собі риси, дії, вчинки людей, взаємини між ними, речі, норми, цінності, знаки, символи, смисли та їх значення.
Соціальне використ. для з’ясування структури суп. систем з точки зору оптимізації функціонування та розвитку.
2-а напрямки до визнач. поняття соціальне:
1) намагання з’ясувати суть соц. зв’язків, тобто того, що змушує людей жити спільно,
2) прагнення визначити природу соц. реальності.
На початку термін "соціальне" виражав вроджене почуття людини до спільності, стадності, як внутрішньо властива якість. Е. Дюркгейм і представники його школи намагались з’ясувати соц. зв’язок як колективне прагнення, органічну солідарність. М. Вебер ввів поняття "соц. дія", розуміючи її як людську поведінку, що має суб’єктивний зміст, сенс і орієнтир на іншу людину.
Соціальне пов’язується з становищем людей у суспільстві, їх способом життя. Соціальне застосовується як характеристика природи відносин людей одного з одним, общини з людиною, становище людини та її роль в сус-ві.
У вітчизняній соціології соціальне ототожнювалось з суспільним, громадським. Але з розвитком соціології воно відокремлюється в окрему категорію.
На сучасному етапі соціальне у широкому розумінні означає все, що стосується сус-ва взагалі, на відміну від природи, і є синонімом суспільного. У вузьк. розум. соціальне означає аспект сус-их відносин, з яких складається сус-во, стос. ставлення людей одиндо одного і до сус-ва. Соціальне у вузькому значенні відображає метод взаємодії між групами (соціальними), верствами та індивідуумами як представниками груп, верств, спільностей, їх становище, роль у сус-ві, спосіб і уклад життя, забезпеч. умов для повної реалізації їх потреб та інтересів
Слід розрізняти соціологічні і соціальні дослідження. Так, соціологічні дослідження присвячені вивченню законів та закономірностей функціонування і розвитку різноманітних соціальних спільнот, характеру та засобів взаємодії людей, їх спільної діяльності. Соціальні дослідження, на відміну від соціологічних, поряд з формами виявлення та механізмами дії соціальних законів і закономірностей передбачають вивчення конкретних форм і умов соціальної взаємодії: економічних, політичних, демографічних тощо. Отже, поряд із специфічним предметом (економіка, політика, населення) вивчається соціальний аспект — взаємодія людей. Таким чином, соціальні дослідження за своєю суттю є комплексними і проводяться на стику наук, тобто, це соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-психологічні дослідження тощо.
Специфіка соціологічних досліджень відображає також особливості тих категорій, що визначають сутність і зміст їх організації та проведення, а саме таких, як «методологія», «методика», «техніка», «технологія» і «процедура» соціологічного дослідження.
88. Соцыальний факт
Факт - это действительное, невымышленное происшествие, событие, явление. Факт - это твердо установл. положение, основанное на опыте, служащее для какого либо заключения, вывода, являющееся проверкой какого-либо предположения.
Соц. факт - это событие, имевшее место в определ. время при определ. условиях вне зависимости от того, были ли они наблюдаемы исследователем или иными субъектами не являющимися участниками данного события В научном смысле: соц. факт - события, описанные в чётких понятиях с указанием специфики социальной ситуации, в которой они имели место.
В качестве соц факта могут быть действия, поведение людей и соц. общностей, продукты челов. деятельности (мат. и дух.), вербальные действия, а также их всевозможные взаимосвязи. Соц. факты признаются достоверными лишь при условии достаточно обоснованного описания, учитывающего всю их целостность и их связи с существенными хар-ми соц. ситуации.
Научная обоснованность установленных соц. фактов зависит от мировоззренческой позиции исследователя (ее реалистичности, прогрессивности), объективности соц. теории, в понятиях которой описываются соц. факты, надёжности метода и техники регистрации первичных данных и способов их связывания в совокупные, социально-статист. факты. Установление достоверных соц. фактов обеспечивается тщательно разработанной программой соц. исследования.
Соціальні факти – колективні звички, традиції, звичаї, правила поведінки. Головне в людському суспільстві, що цементує та збирає його докупи, є соціальна солідарність, а сила, що створює суспільне ціле – розподіл праці. Солідарність походить з колективної свідомості – сукупності спільних вірувань та почуттів, що розділяють члени однієї групи чи суспільства. Колективна свідомість відображає характер та традиції народу. Чим більшим є розподіл праці, тим сильніше в людей прагнення до єдності та обміну. Символом обміну виступає угода, коли два індивіда беруть на себе взаємні зобов’язання, і з цього виходить співпраця та кооперація. Механічна та органічна солідарність.
Понятие соц факт біло введено Дюркгеймом. він поділяв соц факти: морфологічні як матеріальний субстрат сус-ва (напр. щільність населення), і нематеріальні факти як складові колективних уявлень, ща мали надіндивідуальне соц-культ значення. у сучасній С соц факт – поодинокі чи сукупні події, що є типовими для певної сфери соц життя або притаманні для певних соц процесів. Е.Дюркгейм встановлює основні вимоги до соціальних фактів,
котрі дозволили існувати соціології як науці. Перше правило в тому, що
соціальні факти треба розглядати, як речі. Це значить, що:
а) соціальні факти є зовнішніми для підвидів;
б) соціальні факти можуть бути об'єктами з тієї точки зору, що вони матеріальні;
в) відносини причинності, які встановлюються між двома або багатьма
соціальними фактами, допомагають формулювати постійні закони функціонування
суспільства.
Відмітна ознака соціальних фактів — їхнє незалежне від індивидів буття і здатність справляти на останніх примусовий вплив.
89. Соц заходи Профилактики девиантного поведения среди молодежи.
2. Разработка системы комплексных мер по профилактике наркомании, токсикомании н алкоголизма с привлечением специалистов заинтересованных ведомств. Общеизвестно, что причины злоупотребления наркотическими веществами носят многоплановый характер. Они включают в себя физиологич, псих, соц аспекты предрасположенности. Чем больше таких факторов будет учтено в профилактико-реабилитационных программах, тем эффективнее будут результаты. В русло этого направления входят:
2.1. Составление программ, включающих лекционные и тренинговые занятия по формированию активного отрицательного отношения молодого человека к этим негативным явлениям.2.2. Совместные выезды специалистов областных учреждений в города и районы области с целью проведения комплексных профилактических мероприятии среди молодежи. 2.3. Создание на местах сети абонентов профилактико-реабилитационного консультирования. Очень часто подростки и молодежь начинают употреблять наркотики из-за желания уйти от своих школьных, бытовых, межличностных проблем. Помощь квалифицированного психолога в таких ситуациях поможет избежать пагубного пристрастия.
3. Усиление внимания на вопросы подготовки квалифицированных кадров по обучению приемам и методам распознавания и профилактики наркомании, токсикомании и алкоголизма.
Проблема:
Обьект
Предмет
90. Соціальні норми та соціальний контроль у суспільному житті.
Соціальна норма (з лат. - керівне начало, правило, зразок) - загальновизначене правило, зразок поведінки, дій індивідів, соціальних груп. Соціальні норми виконують функції упорядкування, підтримання функціонування суспільства як системи взаємодії індивідів і груп. За допомогою соціальних норм вимоги суспільства переводяться у еталон, моделі, стандарти поведінки цих груп і в такій формі адресуються особистості.
Соціальні норми можуть бути універсальними (стосуються кожного індивіда суспільства) й окремими (стосуються певної сфери діяльності, наприклад, професійної, або пов'язані з певною статусною позицією чим соціальною роллю). Необхідна умова дієвості соціальних норм - їх відповідність усталеним у даному суспільстві цінностям. Соціальний контроль - процеси в соціальній системі (суспільстві, групі), що забезпечують її стійкість та можливість управління функціонуванням її елементів (людьми, інститутами тощо). Головним засобом соціального контролю є система санкцій і нагород. Т. Парсонс, наприклад, проаналізував три засоби соціального контролю девіантів:
1. ізоляція - певне вилучення із системи суспільних відносин зі спробами або спроб реабілітації;
2. уособлення - обмеження (неповна ізоляція) контактів з іншими людьми з поступовим поверненням до людської спільноти;
3. реабілітація - підготовка девіантів до нормального виконання соціальних ролей.
Проте, соціальний контроль передбачає регулювання поведінки не тільки девіантів, а всіх членів суспільства. Тому він передбачає як формальні. Так і неформальні санкції.
Формальні санкції накладаються відповідно до попередньо передбачених (законом, статусом тощо) процедур. З цією метою утворюються спеціальні інститути соціального нагляду.
Неформальні санкції є спонтанними реакціями членів різних спільнот, що виявляються у вигляді негативних емоцій, чуток.
91. Соц організації Функционирование организаций, механизм принятия решения, коммуникации.
Соц. организазия – совокупность індивідов и ролей, систематически взаимосвязанных между собой для достижения общей цели.
Проблемы функционирования организ-й: организационные отношения и их типы, поведение человека в организации, взаимодействие психологических и административных факторов, процессы принятия решений, адаптация работников, конфликты в организациях, управление организацией коммуникации.
Механизм принятия решений. В зависимости от того, какое решение необходимо принять, консультант работает с различными группами работников. Используются различные методы:
Метод работы с группой представляет направления:
1 - Групповая динамика. Консультант выступает в роли соци-го психолога, т.е. он должен организовать любую деятельность, оптимально структурировать группу и вовлечь максимальное количество знаний и мнений на фоне постоянного взаимного раскрытия.
2 - Активизация коллект-го мышления. Основное требование - умножение возможности группы таким образом, что общий потенциал группы становится выше суммы индивид-х потенциалов участников. Это достигается с помощью интерпретации высказываний друг друга. В ходе работы консультант прибегает к методу групповой саморефлексии. Конференция идей предполагает кратковременное отделение участников группы и их самостоятельную работу с целью индивидуальной работы по нахождению новых идей.
3 - Работа по содержанию. Ищется оптимальное решение проблемы. Эти 3 направления постоянно сочетаются или присутствуют одновременно.
Игровые методы. Общим для большинства игровых методов является сочетание групповой работы с пленарными дискуссиями, а также возможность участников принимать различные роли. В отличии от учебных игр, участники в ходе практических игр сосредотачиваются на реальных собственных проблемах. Достигнутые в ходе игры новые решения проблемы реализуются участниками в их последующей деятельности.
92. Соціальні проблеми безробіття.
93.Соціологічна система В. Парето
Представник психологізму:орієнтація на псих-ні, іррац-ні аспекти соц.життя:почуття, емоції, гіпноз...Ідеал С пов'язує зі здійсненням принципів природонаукового пізнання, тому особливе значення треба надавати емпіричній обґрунтованості соціол знання. С не існує поза досвідом. Її метод-логіко-експериментальний:
1. систематичне спостереження явищ і розкриття регулярності їх виникнення;
2. поширення (з допомогою логічних операцій) здобутого знання на галузі, які не були предметом безпосереднього спостереження.
Відмітна риса методу - він виходить із фактів зовн.світу, а не із суб'єктивних ідей.
Парето відстоює ідею "чистої" науки, яка вивчає тільки сус-во, але не ставить завдання його поліпшити. Соц.життя-сфера буденного, нерац мислення людей, нелогічних дій. Тут панує не логіка розуму, а почуття та інстинкти, які зумов ірр-сть людської поведінки.
Сус-во-соц.система, яка прагне рівноваги. Важливими її компонентами є резидуї та деривації. Резидуї(хім."залишки","осади")-це фундамент люд-х почуттів, інстинктів, психічних станів:підкреслює їх сталість і іррац-сть. Одне із осн.завдань С-опис й класифікація існуючих резидуїв. Деривації(у лінгвістиці позначають похідні слова)-ідеолог-ні доктрини, теорії(міфи, легенди, гасла, політичні програми):підкреслив, що деривації є похідними, вторинними щодо резидуїв.
Парето - один з відомих в теоретиків елітизму. Для нього історія сус-ва-історія спадкоємності пануючих еліт, які фор-ся, ведуть боротьбу, досягають влади, користуються нею, занедадають та зникають з пол.сцени.-"історія -цвинтар аристократії".
94. СД як напрямок соціологічного знання. Класифікація СД.
В структуре С чаще всего выделяют три взаимосвязанных уровня: общесоциологическую теорию, специальные социологические теории (или теории среднего уровня) и социологические исследования. Все три уровня дополняют друг друга, что позволяет получить при изучении социальных явлений и процессов научно-обоснованные результаты и обосновать пракгические рекомендации для составления планов социального развития. За допомоги прикладної С ми збираємо інф-ю та поповнюємо знання в галузі загального соціологічного знання, а також у спеціальних галузевих теоріях. Прикладні СД є особливим напрямком соц-наук досліджень, що предбачають збір, систематизацію та аналіз соціолог інф-ії. Социологические исследования являются связующнм звеном между теорией и практикой. С их помощью осуществляется дальнейшее познание объективных законов развития и функционирования социальных организмов и сообществ людей и определяются пути и формы использования накопленных знаний на практике. Социологические исследования позволяют получить отражение реальной действительности: выявить имеющиеся противоречия, тенденции развития общественных отношений; определить оптимальные пути воздействия на тенденции развития и решения противоречий; позволяет осуществлять контроль за состоянием дел в той или иной сфере общественной жизни.
Аналіз соц проблеми нерідко породжує у дослідника потребу у залученні тих або інших соц фактів, які дають змогу підтвердити або спрпостувати предбачувані ним закономірності, тенденції розвитку досліджуваного явища. Соц факти можуть бути зафіксовані в докуменах, в різних явищах соц життя, у працях науковців тощо. Однак, коли необхідних даних недостатньо виникає необхідність у проведенні соц емпіричного дос-ня з метою одержання інф-ії у потрібному вигляді. У такому випадку емпір дос-ня є складовою частиною соц аналізу.
Емпіричне дос-ня має низку особливостей, специфіка яких обумовлена вимогою емпіричнох верифікації досить складних і абстрактних явищ. Розпочинаючи дос-ня соціолог, який до певного моменту лише теоретично аналізував соц дійсність, одразу ж наштовхнувся на низку проблем. 2 типи проблем:
1.пРОБЛЕМИ ПОВЯЗАНІ з непідготовленістю автору до емпір Д
2.Проблеми що виникають через обмеженість емпіричної експлікованості досліджуваних процесів і явищ.
В даний час практично у всії країнах світу проводяться СД, що найчастіше носять прикладни хар-р, тобто здійснюються по соц замовленню і призначаються для рішення виникаючих у процесі життєдіяльності людей соц проблем.
ВИДИ СД: -соціологічне наукове дос-ня (survey) - дослідження ГД (полстер)
В залежності від масштабності та складності поставленої задачі соціологічні дослідження поділяються на: - пілотажні – використовуються в основному для експрес-опитувань, у них випробовуються інструментарій, методи дослідження; - описові – опис структури, елементів об’єкта; - експериментальні (пізнання причинних зв’язків між елементами); - пошукові — націлені на пошук задач, проблем, на формування робочої гіпотези дослідження; - проектно-конструкторські – на основі зібраних матеріалів можна робити прогнози. По масштабу – международные, общенациональные, региональные, отраслевы,локальные
По частоте проведення - разовые и повторные; - панельные – исследование, которое повторяется с интервалом во времени (один и тот же респрондент опрашивается в разные промежутки времени). - лонгитюдные – исследования, которые проводятся в течении ряда лет.
95. Социология личности: предмет обьект и функции.
Соц-ний аспект вивчення особ-сті пов'язаний з виявленням її соц.відносин, реалізацією її потенційних можливостей через систему соц.ролей, соц.інститутів. Соц-я намагається досліджувати особ-сть як реально діючий й відповідальний за свій вибір соц. об'єкт.
Соц-я особистості – галузь соц-ї, яка вивчає особистість як об'єкт і суб'єкт соц.відносин крізь призму сус-но-історичного прогресу, ціннісних сус-х систем, взаємозв'язків особи і сус-х спільнот.
Предметом соц-гії особистості є 2 взаємозалежні напрями пізнання: 1) соц.сутність людини, соц.-історичні й соц.-культурні типи особистості; 2) закони становлення і змін особистості у процесі життя.
Об”єкт:особистість.
До найактуальніших завдань соц-ї особ-ті належить дослідження процесів формування світогляду та світосприйняття, сфери свідомої та підсвідомої діяльності, механізмів нормотворення та мотивації діяльності, засобів виховання та самовиховання, методів управління та самоуправління, впливів ролей, мети, віри, сенсу та інших цінностей на характер існування.
Функції: вирішуючи ці завдання, соціологія особистості виконує пізнавальну, управлінську, педагогічну, дослідницьку, культурно-освітню, інформаційну, просвітницьку та інші, які охоплюють практично усі найважливіші аспекти буття людини у сфері праці,дозвілля, духовної діяльності.
96. Соціологія суїциду Дюргейма
По мнению Дюркгейма – ослабление общих верований и чувств означает ослабление социальных связей и грозит дезинтеграцией общества. Главная задача изучения соц солидарности состоит в изучении соц связей и интеграции. Выделяют 2 типа соц связей и соответствующие им типы общества(архаическое общество, которое пытается полностью поглотить человека и в котором полностью поведение индивида регулируется обществом. Общественная солидарность обеспечивается религиозными верованиями, традициями.): 1. общество с механической солидарностью, 2. общество с органической солидарностью(Органическая солидарность (общественная сплочённость) обеспечивается общественным разделением труда и экономическими взаимосвязями индивидов. Индивид в значительной мере существует независимо от общества). Аномия - состояния, которое хар-ся ослаблением моральной регуляции поведений человека, неэффективной деятельностью основных соц институтов, социальными конфликтами.
Дюркгейм: “Самоубийство – каждый смертный случай, который непосредственно или опосредовано является результатом положительного или отрицательного поступка, совершённого самим пострадавшим, если этот последний знал об ожидавших его результатах. Самоубийство не является социальным фактом, а является определённой закономерностью”. Дюркгейм отвергает самоубийства связанные с социологическими, географическими, психологическими фактами, а рассм его в виду с социальными условиями и изменениями в социальной структуре общества. Типология самоубийств:
Эгоистический тип коренится в разрыве социальных связей между индивидом и группой, и вытекает из того, что люди объединены в группы, жертвуют жизнью ради любви к группе. Чем сильнее ослабевают внутренние связи между индивидом и группой, тем меньше он от неё зависит и руководствуется своими интересами. Болезни общества передаются группой. Отрываясь от группы индивид утрачивает смысл своего существования. Разочарование индивида отражает все болезненные ситуации общества.
Альтруистический тип является обратной стороной эгоистического. Когда общественная соц группа полностью поглощает инд-сть человека. “Если общество может принуждать к самоубийству, то в этом обществе индивидуальность человека ценится очень низко”. Также в той среде, где преобладает альтруистическое самоубийство, человек всегда готов пожертвовать своей жизнью, но и мало дорожит жизнью других.
Аномическое самоубийство определяется аномией или социальной дезорганизацией в ходе которой люди теряют обычный образ жизни и не могут приспособиться к новым условиям своего существования. Это относится особенно к периодам кризисов, обществ потрясений, когда рушится привычная иерархия ценностей и в этот период одни возвышаются, а другие теряют свой соц статус Аномич вид определяется беспорядочной, неуравновешенной чел деятельностью и сопутствующими ей страданиями.
Между 1 и 2 типом самоубийства существует родство – корень лежит в отчуждённости и недостаточной близости человека и общества. Различия:
- При эгоист типе дефект находится в коллек-ой дея-ти, кот лишается смыла и значения.
- При аномическом решающую роль играют собственные индивидуальные качества. Своих жертв самоубийство берёт из разных категорий населения. Если эгоистический тип распространяется преимущественно среди интеллигенции, то аномическое самоубийство распространяется в среде торговли и промышленности.
В качестве профилактики самоубийств Дюркгейм ставит задачу укрепления соц солидарности групп и коллективов, которые окружают индивида в процессе жизнедеятельности. Главное средство возрождения социальной солидарности – в укреплении профессиональных корпораций.
97. Стиль керівництва
Залежно від застосовуваних методів управління визначають стиль керівництва. Стиль керівництва - це сукупність типових і відносно стабільних прийомів впливу керівника на підлеглих з метою ефективного використання управлінських функцій і виконання завдань, що стоять перед господарською системою. три основних стилі керівництва: директивний (автократичний), колегіальний (демократичний) та пасивний (натуральний). "Чисті" стилі керівництва зустрічаються досить рідко. Як правило, має місце поєднання якимось двох стилів керівництва.
Використовуючи директивний стиль, керівник поводиться згідно з принципами формальної структури колективу. Рішення приймаються одноосібно, працівники отримують лише конче необхідну для виконання роботи інформацію.
Демократичний стиль передбачає орієнтацію як на формальну, так і неформальну структуру взаємовідносин з підлеглими, підтримку з ними товариських стосунків. Працівники отримують достатню інф-ію з приводу виконання спільних завдань.
Пасивний стиль керівництва максимально орієнтований на підтримку неформальних стосунків з співробітниками, делегування їм повноважень та відповідальності
Цікавою є двомірна модель поведінки керівника, розроблена американськими соціологами Блейком та Джейн Моутон, які запропонували для опису стилю керівництва так звану "решітку менеджменту". Вони дійшли висновку, що будь-який результат досягається в "силовому полі" між виробництвом і людиною. Горизонтальна "силова лінія" веде до максимального обсягу виробництва, а вертикальна націлена на людину. Між цими двома "силовими лініями" є деякі протиріччя. При цьому створюється певне "поле", яке Блейк і Моутон розподілили на дев'ять градацій по кожній силовій лінії.
Це дає змогу визначити п'ять характерних типів управлінської поведінки. Вчені так пояснили позиції решітки:
1.1. Страх перед бідністю. З боку керівника потрібно лише мінімальне зусилля, щоб досягти такої якості роботи, яка дозволить уникнути звільнення.
1.9. "Будинок відпочинку", або "управління кавою та тістечками". Керівник зосереджується на теплих, дружніх людських стосунках, проте мало турбується про ефективність виконання завдань.
9.1 Авторитет - підкорення. Керівник дуже турбується про ефективність виконуваної
роботи, але мало уваги звертає на нормальний настрій підлеглих.5,5. Організація. Керівник досягає достатньої якості виконання завдань, знаходячи баланс ефективності і позитивного настрою.
9.9. Команда. Завдяки посиленій увазі до підлеглих та ефективності виконуваної роботи керівник добивається того, що підлеглі свідомо залучаються до цілей організації. Це забезпечує і високий моральний настрій, і високу ефективність.
Блейк і Моутон вважають оптимальним стилем поведінку керівника в позиції 9.9 -поєднання уваги до продуктивності і підлеглих. Враховуючи труднощі виявлення стилів керівництва, автори концепції вважають, що професійна підготовка і свідоме ставлення до цілей організації дозволяють керівникам наближатися до стилю 9.9, тим самим всіляко підвищуючи ефективність своєї роботи.
в США переважає інтеграційна модель управління, яка передбачає залучення робітників до розробки управлінських рішень. Це може бути:
а) участь робітників в управлінні працею та якістю продукції на рівні цеху;
б) створення робочих рад або спільних комітетів робітників та управлінців;
в) розробка систем участі у прибутках;
г) залучення робітників до рад директорів корпорацій.
98. Структура та функції соціологічного дослідження
Соціологічне дослідження – спеціальний вид соціальних досліджень. Це система логічно взаємопов’язаних методологічних, психологічних та організаційних технічних процедур, пов’язаних одна з одною єдиною ціллю – отриманням науково достовірного знання про досліджування явищ чи процес, що має на меті його подальше використання
В залежності від масштабності та складності поставленої задачі соціологічні дослідження поділяються на:
- пілотажні – використовуються в основному для експрес-опитувань, у них випробовуються інструментарій, методи дослідження;
- описові – опис структури, елементів об’єкта;
- експериментальні (пізнання причинних зв’язків між елементами);
- пошукові — націлені на пошук задач, проблем, на формування робочої гіпотези дослідження;
- проектно-конструкторські – на основі зібраних матеріалів можна робити прогнози.
Соціологічне дослідження ділиться на такі етапи:
1. етап розробки програми дослідження
2. збір первинної інформації
3. підготовка інформації до обробки
4. обробка інформації за допомогою техніки
5. підготовка і описання результатів дослідження
1) Соціологічні дослідження допомагають отримати реальне відображення дійсності тих чи інших сторін.
2) Дозволяє виявити існуючі протиріччя, тенденції розвитку суспільних відносин.
3) Визначає оптимальні шляхи впливу на тенденції розвитку і вирішення протиріч.
4) Дозволяє контролювати стан справ у тій чи іншій сфері суспільного життя,
Соціологічне дослідження має свою структуру, яка включає в себе визначення:
- проблеми дослідження,
- теми (хар-ка основного напрямку СД, що відобража певну сферу соц дійсеості),
- мети (Модель очікуваного кінцевого результату),
- задач (конкретні вимоги, що пред до аналізу проблеми),
- об’єкт(носій проблемної ситуації),
- предмет(властивості обьекта що виражають дослідж проблему),
- гіпотезу (наукове припущення до отримання соц інф-ії)
Найважливішу роль відіграють такі функції соц. дос :
1) методологічний зв’язок між різними науковими дисциплінами,
2) приріст нових знань,
3) поглиблення уявлень про сутність соц явищ
99. Суть понятия «ценности». Классификация ценностей.
Ценность — это свойство того или иного общественного предмета, явления удовлетворять потребности, желания, интересы. Ценности формируются в результате осознания социальным субъектом своих потребностей в соотнесении их с предметами окружающего мира, т. е. в результате ценностного отношения, реализуемого в акте оценки. В систему ценностей социального субъекта могут входить различные ценности:
1) смысложизненные (представления о добре и зле, счастье, цели и смысле жизни);
2) универсальные:
а) витальные (жизнь, здоровье, личная безопасность, благосостояние, семья, родственники, образование, квалификация, правопорядок и т. д.);
б) общественного признания (трудолюбие, социальное положение и т. д.);
в) межличностного общения (честность, бескорыстие, доброжелательность);
г) демократические (свобода слова, совести, партий, национальный суверенитет и т. д.);
3) партикулярные:
а) привязанность к малой родине, семье;
б) фетишизмы (вера в Бога, стремление к абсолюту).
Ценностное отношение выступает необходимым компонентом в формировании ценностной ориентации, деятельности и отношений, которые выражаются в ценностной установке. Ценностная установка является своеобразной предваряющей программой деятельности и общения, связанной с возможностью выбора вариантов деятельности и общения, и представляет собой социально-детерминированную предрасположенность социального субъекта к заранее определенному отношению к данному объекту, вещи, человеку, явлению, событию и т. д. Ценностные установки вырабатываются обществом в процессе общественно-исторической деятельности и передаются индивидами и последующими поколениями в процессе социализации: обучения, воспитания и т. д.
Ценностные установки ориентируют человека в социальной действительности, направляют и стимулируют его деятельность. Осознание индивидами содержания ценностных установок образует мотив деятельности.
Осознание индивидами содержания ценностных установок образует мотив деятельности. Мотив – это фактор, ведущий к превращению установок в активную деятельность. Ближайший побудительный мотив человеческой деятельности выступает в качестве цели.
100. Сучасне суспільство: технічний прогрес та культ ситуація
На современном этапе прогресса науки и техники, в условиях внедрения новейших технологий, человек обладает уникальной способностью и возможностью на высшем уровне материализовать свое мышление и тем самым быть существом не только мыслящим, но и активно преобразующим. Именно этим научно-технический прогресс вступает в серьезную конкуренцию с другими ценностными представлениями (исторически весьма нетрудно показать, что этот прогресс всегда был конкурентным).
Глубинное развертывание потенциала науки и техники оказывает воздействие на все стороны социальной жизни. Меняется не только содержание труда, существенные преобразования происходят и во всем строе культуры и современной цивилизации. Технологические новшества оказывают влияние на соц структуру общества. По существу, рождается новый цивилизационный уклад, перед нами новая закономерность нашей жизни. Прогресс современного общества нельзя представить без развития науки и техники, без внедрения технологических новшеств, но стремительное повышение роли науки и техники как фактора социальных преобразований актуализирует сложный спектр мировоззренческих, социально-этических и других проблем. характерной чертой нынешнего этапа НТП является то, что, создав всемирные коммуникационные сети, человек окончательно превратил себя в часть чего-то большего, чем он сам, и что бы ни говорили о новых технологиях, единых рынках и системных кризисах, главной приметой нового времени нужно считать следующее положение: современный человек создал слишком сложный для себя, для своих интеллектуальных возможностей мир и потому больше не может ясно сознавать и эффективно предсказывать направление своего собственного развития. нужно найти пути и механизмы оптимального и разумного регулирования явлений научно-технического прогресса.
Однако следует обратить особое внимание на тот весьма важный момент, что направления развития НТП, т.е. цивилизации, не являются однозначными, непротиворечивым и имеет определенную основу воззрения ряда западных мыслителей, признававших кризис современной культуры и объяснявших его некоторыми негативными последствиями НТП. В таком случае имеется в виду кризис духовной культуры, «нарушение гармонии» ее основных элементов, особенно отставание этического сознания от темпов прогресса науки и техники. культура — это процесс, связанный с «работой» сознания, его активностью для удовлетворения духовных потребностей и реализации духовных ценностей, на основе которого формируются определенные взгляды, идеи, учения
Современный НТП остро поставил проблему моральной ответственности ученых, прежде всего ученых-естествоиспытателей. Размышляя об отрицательном влиянии современного научно-технико-индустриального прогресса на многие стороны чел жизни, следует обратить особое внимание на тенденцию нивелирования личности. В современном индустриально-прогрессивном мире развитие индустрии нуждается в человеке лишь как в производителе и потребителе.
Таким образом, культ аспекты всякого развития, включая научно-технические, означают его оценку, соотнесение с высокими гуманистическими, общечеловеческими ценностями. А это в свою очередь означает также, что центром всех изменений и преобразований, точкой отсчета всякого развития является человек.
101. Сучасні проблеми орг-ії дозвілля молоді.
102. Девіантна поведінка молоді.
В соціологічній інтерпретації девіантна (від лат. Deviatio - відхилення) поведінка завжди пов'язана з невідповідністю людських вчинків, дій, видів діяльності поширеним у суспільстві або його групах нормам, правилам поведінки, стереотипам, очікуванням, установкам, цінностям. Девіантну поведінку нерідко поєднують з реакцією суспільства на неї, і тоді визначають її як відхилення від групової норми, що призводить до соціальної ізоляції порушників в різних формах. Девіантною поведінкою називають як конкретні дії людини, так і масові соціальні явища. Коли відхилення поведінки поширюються на широкі соціальні верстви, охоплює соціальні інститути, норми, цінності - це загроза життю суспільства, стан соціальної аномії, його деформації.
В сучасних умовах девіантна поведінка стає надзвичайно актуальною тому, що соціальне напруження, яке супроводжує процеси трансформації нашого суспільства, досягло за останнє десятиліття максимального виразу. По-друге, серед найбільш вразливих верств населення опинилась молодь, ті, з ким будь-яке суспільство пов'язує надію на майбутнє, його прогрес і перспективи вдосконалення Найбільш вражаючим явищем за останній час є "бум" соціальних патологій - крайній вираз негативної девіантної поведінки. До класичних її форм - злочинності, наркоманії, суїциду, алкоголізму, проституції найчастіше додають визначення "молодіжна", "підліткова" тощо, наголошують при цьому, що найбільш активними суб'єктами девіантної поведінки стає саме ця вікова група.
В сучасних умовах серед причин, що спонукають до девіантної поведінки, переважають об'єктивні. Це ті явища, що супроводжують трансформаційні процеси у суспільстві, перехід до ринкових відносин: крайні прояви соціальної нерівності, неможливість для багатьох задовольнити свої життєво важливі потреби, зростання масштабів безробіття, загалом, бідність, що стає новою соціальною реальністю для широких верств населення.
Проблема: В сучасних умовах девіантна поведінка стає надзвичайно актуальною тому, що соціальне напруження, яке супроводжує процеси трансформації нашого суспільства, досягло за останнє десятиліття максимального виразу. По-друге, серед найбільш вразливих верств населення опинилась молодь. Найбільш вражаючим явищем за останній час є "бум" соціальних патологій - крайній вираз негативної девіантної поведінки - злочинності, наркоманії, суїциду, алкоголізму, проституції.
Обєкт: групи ризику (що схильні до девіантної поведінки) – молодь(14-28р), з неблагопол сімей, з психічними відхиленнями.
Предмет: інтенсивність розповсюдження гострих виявів девіантної поведінки серед молодого населення України
Задачі: -зібрати інф-ю про стіпінь розповсюдження дев пов серед молоді, причини дев поведінки на суч етапі, розробити шляхи вирішення проблеми.
Гіпотези: укр сус-во знах не в дуже важкій стадіі по ступеню розповсюдженості дев пов-ки серед молоді, з основних причин є нестабільна економ та пол ситуація в країні, недостатній рівень культури, освіченості молоді, низький рівень життя. задля вирішення проблеми слід перш за все зменшити її обсяги шляхом профілактичних заходів, орг-ії нормального дозвілля молоді, покращання економіки в країні..
Інтерпретація основних понять: Девіантна поведінка, Молодь –соц демограф група населення У віком від 14 до 28 років. соц патологія - крайній вираз негативної девіантної поведінки - злочинності, наркоманії, суїциду, алкоголізму, проституції
103. Теоретико-підготовчий етап СД.
Теоретико-підготовчий (методологічний) розділ СД містить такі елементи:
Формулювання проблеми, тобто ситуації, яка вимагає невідкладного аналізу з метою вироблення рішення на рівні колективу, регіону, суспільства в цілому.
Визначення мети та постановка завдань дослідження, які конкретизують його загальну мету — цільову установку на кінцевий результат.
Визначення об'єкта та предмета дослідження: об'єкт випливає з формулювання проблеми, проблемної ситуації з усіма її суперечностями, предмет випливає з об'єкта як його сторона, що безпосередньо досліджується.
Уточнення та інтерпретація головних понять, тобто їх структурування, всебічне пояснення їх змісту.
Попередній системний аналіз об'єкта дослідження, тобто систематизація літературних і практичних відомостей моделювання проблеми, що вивчається, її деталізація.
Розгортання робочих гіпотез — наукових припущень, які необхідно підтвердити або заперечити, з наступною емпіричною інтерпретацією, коли відбувається процес переходу від гіпотези до питань, що містяться в інструменті дослідження (анкета або бланк-інтерв'ю).
Методологічний розділ соціологічного дослідження органічно взаємопов’язаний з її процедурним розділом. Якщо перший закладає методологію дослідження, то другий розкриває його процедуру, послідовність дослідницьких операцій.
Подготовительный этап включает в себя рассмотрение следующих вопросов
а) определение цели и задач исследования
б) организация процесса исследования
• взаимоотношения с людьми на объекте
• распределение обязанностей между членами исследовательской группы
• использование финансовых и технических средств
• схематическое описание структуры процесса исследования с учетом сложности и актуальности темы, его масштабов и характера выхода в практику
в) разработка программы исследования
• обоснование выбора темы с анализом проблемы и конкретной проблемной ситуации
• определение теоретических и научно-практических целей и задач исследования
• обоснование выбора объекта и анализ предмета исследования
• интерпретация основных понятий
• выдвижение и обоснование гипотез
• обоснование выбора исследовательских процедур и методов сбора информации
• расчет объема выборочной совокупности
• краткое описание инструментария
• проект обработки и анализа информации
• проект представления результатов исследования
г) подготовка аналитических процедур
104. Теорет.и идеологич.основы школы нем.геополитики.
Это одно из направлений геогр.детерминизма. В рамках этой школы были сделаны попытки превратит теорию геогр.детер-ма в идеологию. Геополитика в узком значении-дисциплина, изучающая зависимость гос.пол-ки от геогр.факторов. Широко исполь-ся понятие «жизн-го прос-тва», «естественных границ» для оправдания милитаризма и захватнических войн.
Ос-лем Г.считается Ф.Ратцель(«Пол-кая география»):формулирует основы «пространственного подхода» к изучению политики. Для жизни и развития гос-ву необходимо «жизненное прост-во», поэтому экспансия гос-ва явл.естест-м процессом, входе кот.наиболее сильные гос-ва вступают в «борьбу за существование». По предположению Ратцеля, основной линией этой борьбы явл.противостояние двух типов «организмов-гос-в» — морских и континентальных.
Термин «геоп-ка»(как учение о гос-ве - геогр-м и биол-ом организме, стремящемся к расширению) был впервые употреблен Челленом, развившим идеи Ратцеля во время 1-й мировой войны.В период между двумя войнами Г. усиленно культивировалась в Германии,где стала офиц.доктриной нем.фашизма. Главой нем.геоп-ов был генерал К.Хаусхофер:учение о геогр.детер-х тенденциях пол.развития и экспансии; сформулировал агрессивную гипотезу о необходимом "жизненном пространстве герм.нации". Именно ему Г.обязана тем, что долгое время рассматривалась не просто как "псевдонаука",а как "человеконенавистническая", "фашистская"теория. Хаусхофер придал геоп-ке тот вид, в котором она стала частью офиц.нациской идеологии:в первой мир.войне Германия была лишена жиз-го прост-ва, поэтому вторая мир.война это объективно обусловленная борьба Германии за жиз.прос-во. Все нем.геоп-ки стремились обосновать притязания Германии на статус главной "континентальной" силы на планете.
Итак,нем.школа геоп-ки подчеркивала роль геогр.факторов в пол.развитии. Три важные идеи:
1)идея государства-организма, предложенная Ф.Ратцелем: государство рождается и развивается подобно организму, естественным образом стремясь к территориальному расширению.
2) сформ-ная Р.Челленом (ставшим одним из идеологов создания германской сверхдержавы) идея гос-ной самодостаточности, как закона успешного функционирования гос-го организма.
3)идея сверхрегионов, выдвинутая Хаусхофером.
105. Теорії особистості. Соціологічна структура особистості.
1. “Теор. зерк Я” Кули. Лич-ть по К. – рез-т соц взаимод-я, в ходе кот. индивид научился смотреть на себя как на объект глазами др. людей. В проц. взаимод-я люди создают свое “зерк. Я”. Осн. идея теор. эффект зерк-го отнош. у людей представлений о том, как их оценив. другие; глядя на себя с т. з. кого-то другого, чел-к учится восприн. впеч-я о себе.
2. Ролевая теория Дж. Мида. Понятие “лич-ть” есть производная от той совокупн. соц. ролей, кот. исполняет индивид в общ-ве. Разв. лич-ти вкл. в себя неск. стадий связанных с принятием на себя роли др. людей.
3. Бихевиор теория. Торндайк. Кон.19-нач.20в появл. Необихевиор. теор. (Холл, Толмен). В основе Б. лежит понимание повед. чел-ка как совокупн. реакций на воздействие внешней среды. Природа этих реакций физиолог-я. Воздействие внешней среды – это стимул. В класс. форме Б. сводит все общ-ные явления и процессы к взаимод-ю между стимулами, воздействующими на чел-й организм и реакциями организма. Б-ы: если реакция на стимул положит., то она закрепл. чел-м, т.е. будет воспроизводиться, а неуспешная – нет. Первонач. выбор реакции идёт путём проб и ошибок. И чел-к находит необх. реакцию. В 20-е годы Б. постеп. уходит, а на смену приходит НеоБ. (30гг). НеоБ-ы в бихевиорийскую схему “стимул-реакция” вносят дополнения: “стимул – опосредствующее звено – реакция”, Опосредствующее звено – обмен различными типами деят-ти, кот. базир. на з-не выгоды. Удачный обмен воспроизвод., а неудачный – отбрасыв. Так вырабатывается соц. поведение
4. Феноменолог-я теория лич-ти (Щюц, Лукман, Бергер). Их идеи получили распростр. в 60-70 годы 20 века. Лич-ть, как соц. индивид действует в соответствии со своими представлениями, идеями, целями и мотивами. Соц. жизнь лич-ти сводится к представл. об общ-ве, и к взаимодействию и взаимопониманию этих представлений, к сознанию индивидов. Основной акцент на субъективных факторах, объективных соц. процессах.
5. Персоналистская теория (Парсонс, Олпорт, Шелдон). Лич-ть – автономное образование. Для Парсонса лич-ть – действующая, самоорганизующаяся система. Специфика лич-ти заключается: - в символичности, т.е. в наличии таких символов, кот. регулируют поведение: язык, жесты, ценности; - в нормативности, т.е. в завис. от индивид-х действий от общепринятых ценностей и норм; - в волюнтаристичности, т.е. в известной независимости от условий среды, и в то же время зависимости – от субъект-х определений ситуации. Чел-к ориентир. в ситуации при помощи своей воли. Лич-ть по П. – субъект действия. В рез-те действия этот субъект способен познавать, различать те объекты, кот. удовлетвор. его потребности; субъект действия может дать сравнит. оценку в плане первоочерёдности удовлетвор. Потребности и может ставить цель.
6. Марксистская теория лич-ти. М., исследуя объект-е з-ны поведения людей показывает, что прир., органич-е стороны и черты индивида выступают в структуре лич-ти как соц-но обусловленные элементы. Биолог-ое существует в лич-ти в превращённой форме как соц-ое. Для марксизма лич-ть – это особое кач-во, кот. приобрет. индивидом в общ-ве в совокупн. отношений, общ-х по своей природе, в кот. индивид вовлекается. Для марксизма проблема иссл-я лич-ти – это иссл-е его места, позиции в системе общ-х связей; это иссл-е того, что, ради чего и как использует чел-к врождённые качества.
Соц структура лич-ти. 1.Положение лич-ти в системе производ-х отношений определ. отношение собственности. Понятие лич-ти в социолог-й системе определ. через понятие статус- принадлежность лич-ти к той или иной соц. группе. Статус – это соц. позиция лич-ти, связанная с определ. правами и обязанностями. 2. Совокупн. выполняемых ролей. Чел-к принимает на себя ту или иную соц. роль в силу соц.условий и прир. факторов. 3. Направленность лич-ти. Совокупн. потребностей, интересов, взглядов, идеалов, выступающих мотивами индивид-го поведения
106. Теорія етноцентризму та амальгамації в соц-ії Л. Гумпловича, Г. Самнера.
Л. Гумпловича, Г. Самнера - представители школы социал-дарвинизма в социологии В ее основе лежала эволюционная теория Ч. Дарвина: естественный отбор, борьба за существование и выживание наиболее приспособленых видов.
Л. Гумплович. Сус-во – сук-ть груп, які приречені на нещадну боротьбу протягом всієї історії. Спочатку ця боротьба велася між ордами(грепи, що поділ за антропол. та етн. озн-ми) і орди переможці знищували переможених, то потім перем. стали поневол. перемож. В рез-ті – виникла держава(засіб забезпеч. цього поневол.). З виникн. Д. виник. боротьба між класами, станами, пол. партіями тощо.
вводить поняття Етноцентризм – прагн. групи протиставл. власні цінності, власн. переконання, власн. уподоб. уявленням інш. груп.
Амальгамація – формув. спільн. цінностей групами, які змуш. трив. час прожив. в однаков. умовах на спільн. тер-рії, які проявл. у мові, культ., реліг. Процес амальгамації лежить в осн формув. нації, народності.Причина боротьби груп:боротьба за мат. інтереси, цінності.
Г. Ратценхофер. Соц. життя – гра різних інтересів –усвідомл. вродж. біол. потреб та імпульсів, які обумовл. боротьбу до існув в сус-ві (5 типів:прокреативні(стимул продовж роду), фізіолог(харчув), індивід(самоствердж), соц(родинні і груп), трансцендентні(реліг)). Інтереси є індивідуальними, а група – продукт взаємод індив.
У.-Г. Самнер. В процесі боротьби за існув. накопич. позит і негат досвід бор-би. Позит досвід форм. поступово, форм ос-ви моралі, способи мисл. На рівні індивіда це звички, на рівні групи – звичаї. Причини нар. звичаїв:1)інтереси(звичаї-форма захисту і нападу в процесі бор-би за виж. люд. між собою або з оточ. середов.);2) мотиви(осн прир. бажання людини:голод, секс. прагн.,честолюбство, страх). Соц. ін.-ти – соц установи, в яких закріпл. нар. звичаї.Вони скл. з 2х компонентів: 1)духовний(спільні ідеї, інтереси, доктрини, поняття тощо);2) структурний(апарат функціонерів і інші організ. форми, поклик. втіл. дух. компонент у життя). Звичаї не є рез-м свідомої волі люд., вони подібні до прир. сил, яким люд. дозвол. підсвід. діяти. Взаємовідносини між групами – протистояння своїх(ми-група) і чужих(вони-група)
Самнер выступал против всех форм государственного регулирования социальной жизни. Эволюция пробивает себе дорогу через борьбу за существование, которая столь же «естественна», как и сама эволюция. В связи с этим Самнер рассматривает социальное неравенство как естественное состояние и необходимое условие развития цивилизации. Он первым обратил внимание на народные обычаи и традиции. Обычаи - результат фундаментальных биологических потребностей людей. Стремясь удовлетворить свои потребности, люди вырабатывают определенные способы деятельности, которые рутинизируются и выступают как обычаи (на уровне группы) и привычки (на уровне индивида). В качестве причин возникновения обычаев рассматривается две группы факторов: 1. Интересы. Люди борются либо между собой, либо с окружающей их флорой и фауной. Обычаи, таким образом, представляют собой определенные виды защиты и нападения в процессе борьбы за существование.
2. Мотивы: голод, сексуальная страсть, честоюбие, страх
Вводит понятия «мы-групп» и «они-группа». Отношения в «мы-группе» - это отношения солидарности, тогда как между группами преобладает враждебность. Враждебность связана с понятием этноцентризма. Самнер определяет этноцентризм как взгляд, согласно которому собственная группа представляется центром всего, а все остальные шкалируются и оцениваются по отношению к ней.
107. Теорія наслідування Тарда.
Суспільство є продукт взаємодії індивідів. Кожна людина – невідємна єдність і першооснова всього, а суспільство існує завдяки індивідам. Суперечності між неповторністю індивіда і реальністю соц буття Тард намагається подолати за допомоги створеної теорії наслідування. Наслідування на його думку це процес повторення різних форм буття. Рушійною силою суспільства виступає психічне прагнення людей до наслідування. Саме тому явища суспільного життя Саме тому явища сусп-ного життя часто порівнюють між собою, тому що вони – результат наслідування в найрізноманіт формах – звичаях, моді, симпатіях, навчанні, вихованні. Головним об"ектом наслідування в сус-ві виступають винаходи та відкриття окремих індивідів - творчих особистостей. 3 них, завдяки насладуванню виникають нові відкриття, нові вдосконалені елементи матеріальної та духовної культури. Наділена творчим відображенням обдарована особа і є единим джерелом всіх новин. Становления і розвиток сусп-ва безпосередньо зв"язан з відкриттями, тому, що вони обумовлюють три основні процеси в сусп-ві: повторення відкриття (завдяки наслідуванню), протиставлення ним та пристосування (адаптація). Сусп-во завжди мае великі можливості у виборі винаходів. Коли ж відкриття співпадають між собою, починаеться зіткнення винаходав, їх единоборство, тому що члени сусп-ва поставлені перед вибором, чому наслідувати. Такий стан в сусп-ві Тард називае опозиціею, наслідком якої стає змагання наслідування. Йде боротьба між індивідами які обрали різні об"екти наслідування: боротьба за право власного вибору породжуе конфлікти, дискуссії або ж співробітництво, тобто може закінчитись по різному - від взаємоузгодженості позиій до військового конфлікту. Але рано чи пізно конфлікт приведе до віновлення соціальної рівноваги, і настає процес адаптації. Отже е два типи наслідування: звичаї і мода. У традиційному сусп-ві панує звичай, а в сучасному - переважає мода. Відкриття завжди сприймається менш хворобливо, якщо воно відповідає існуючим звичаям. На зміну одній новизні приходить інша, знову настає наслідування, опозиція, адаптація, і звичайно ж розвиваеться сусп-во.
«Социальные работы» , «Законы подражания» Основу общественного развития всех соц. Процессов составляют межиндивидуальные отношения – это есть основа социологии (по его мнению). «Идея подражания» - основная теория. Суть теории: стремление людей подражать. Она основная движущая сила прогресса. Это соизмерение своих поступков с другмим. Первичный социальный факт состоит в подражании, оно предшествует разделению труд, взаимопомощи. Оно – начало начал. Закон подражания действует всегда. «Прогресс невозможен без подражания» (перенимание знаний и умений) Существует три типа подражания в обществе: Взаимное (между людьми), подражание обычаям, традициям, подражание идеалу. Межклассовой борьбы не существует, т.е. она должна быть в форме сотрудничества.
108.Теорія соціальної дії в соціології М. Вебера.
Висновки „Протестантської етики” мали важливе значення для формування загально – соціологічної концепції Вебера, для його бачення предмета і методу соціологічної науки. Предметом соціології у найбільш загальному його розумінні виступає вивчення соціальної поведінки людей, тобто таких їх дій, які свідомо співвідносяться з поведінкою інших людей. Неймовірно велика кількість різновидів соціальної діяльності. Найпростіший із них – це так звана елементарна спільна дія. Соціальними діями вчений називав такі дії, котрі свідомо орієнтовані на певні „сподівання” й ґрунтуються на певних наперед обумовлених засадах, які „раціонально визначені”. Це дії відповідні до встановленого порядку, або ж дії, що спрямовані проти нього, однак зважають на його наявність. Типовий приклад такого роду дій – добровільне свідоме об`єднання людей у спілки, організації з певними правилами, і ці правила мають визнавати всі члени цієї спілки.
Щоб зрозуміти зміст соціальної взаємодії, соціолог його раціоналізує, тобто зволить до певних умовних, спрощених схем типу „мета дії – засоби і досягнення”. Це дає змогу дати каузальне пояснення дії. „Раціоналізація” дії можлива насамперед тому, що люди на практиці мислять саме таким чином, коли пробують зрозуміти один одного. Водночас слід мати на увазі, що раціональна соціальна дія не вичерпує собою всієї багатоманітності форм людського спілкування, оскільки тут велику роль відіграють і традиція, і емоції, і інші нераціональні моменти. Вона скоріше є свого роду „ідеальним типом” за допомогою якого досягається людське порозуміння загалом і здійснюється наукове пізнання зокрема. Мислитель прагнув провести чітку межу між пізнанням соціальних явищ і ціннісним підходом до них, доводячи, що каузальний аналіз і вибір між цінностями речами й взаемопов`язаними, однак принципово різними.
Особливої уваги надав М. Вебер питанню взаємозв`язку релігійних та секулярних різновидів соціальної поведінки. На Заході розпочався процес „розчаклування світу”, і релігійний раціоналізм виступив тут могутнім прискорювачем процесів економічної та політичної раціоналізаціі, внаслідок чого з погляду раціональності – і лише у цьому розумінні – система капіталістичного господарювання, так само як і західна політична та правова системи, найбільш досконалі. Проте сучасному західному суспільстві, як вважав соціолог, первісне релігійно – духовне підґрунтя такої раціональності вже давно втрачено, і воно стає тут чимось самоцільним і безглуздим(виробництво виключно заради прибутку і т. д. ).
М. Вебер детально вивчав також соціально – економічні аспекти віровчень основних світових релігій, їх „господарську етику”. В результаті він дійшов висновку про принципову відмінність між господарською етикою християнства як релігії раціонального „оволодіння світом” і господарською етикою конфуціанства, індуїзму, буддизму як релігій, де раціонально обґрунтовується потреба „пристосування до вже пануючих в світі порядків” або навіть цілковитої „втечі від світу”. Такого оду настанови мали важливі історичні наслідки, оскільки, як вважав соціолог, саме з ними пов`язані суттєві відмінності між соціокультурним розвитком на Заході і на Сході.
109.Типи вибірок в СД. Розрахунок обсягу та процес формування вибірки. Для формування вибіркової сукупності існує два підходи: ймовірнісний та цілеспрямований. Ймовірнісний підхід має теоретичні переваги, а цілеспрямований – практичні.
Імовірнісний підхід. Випадкова вибірка. передбачає випадковий відбір одиниць спостереження із загального переліку одиниць генеральної сукупності. Основне правило — однакова ймовірність кожної одиниці генеральної сукупності потрапити до вибірки. При педантичному додержанні цієї умови реалізується основна перевага випадкової вибірки: елементи генеральної сукупності виявляються репрезентованими у вибірці з ймовірностями, які наближаються до їх розподілу у генеральній сукупності
Відпрацьовані різноманітні технічні процедури випадкового відбору:
Механічний відбір передбачає складання карток із номерами, кожний з яких відповідає номерові одиниць відбору у загальному переліку. Усі картки перемішуються у барабані і витягуються з нього у випадковому порядку. Таблиці випадкових чисел дають можливість з допомогою комп'ютерних програм автоматизувати випадковий відбір одиниць спостереження на основі таблиці випадкових чисел. Найчастіше для випадкового відбору використовують розрахунок кроку відбору. При багатощаблевому випадковому відборі ген сукупність у результаті попереднього аналізу об'єкта д-ня розбивається на підсукупності — одиниці відбору; з них на першій .стадії у випадковому порядку відбирається частина підсукупностей, а з відібраних підсукупностей відбираються одиниці спостереження. При потребі кількість щаблів можна збільшити.
Цілеспрямований (спрямований) підхід Засадовим є статистичні дані — опис об'єкта дослідження з найбільш значущих, з точки зору, їх впливу на досліджуване явище, характеристик генеральної сукупності. Як джерело інформації для опису об'єкта дослідження звичайно використовують дані державної та відомчої статистики, результати попередніх опитувань і досліджень. Найпоширенішими видами цілеспрямованого підходу є: типовий(відбір одиниць репрезентації здійснюється не випадковим способом. Дослідник свідомо обирає те чи інше «гніздо» (населений пункт, підприємство, школу). При відборі конкретних «гнізд» він керується головним чином тим, щоб, це «гніздо» було най-типовішим (найпоширенішим типом) серед усіх одиниць репрезентації)і квотний(Основу вибірки у цьому випадку становлять відомості про найважливіші пропорції ген сукупності, напр, розподіл за віковими, професійними групами, за статтю, національністю, типом населених пунктів та іншими характеристиками генеральної сукупності За цими пропорціями, виходячи із загального обсягу вибіркової сукупності, розраховуються відповідні квоти, які розподіляються серед інтерв'юерів. Ті, у свою чергу, вибирають респондентів, керуючись вказаними параметрами.
Основним недоліком цілеспрямованих вибірок є необґрунтованість статистичних процедур аналізу. Це не означає, що статистичні коефіцієнти взагалі не можна обчислювати за такого підходу. Аналітичні розрахунки можливі для будь-яких числових значень даних, незалежно від способів відбору. Але величини цих коефіцієнтів не мають абсолютного значення і тієї легітимності, яку забезпечує випадкова вибірка.
Обсяг вибіркової сукупності.
n- обсяг вибіркової сукупності; N- обсяг генеральної сукупності; t- коефіцієнт умовного відхилення; - припустима помилка Q – значення дисперсії ознаки за якою розраховується репрезентативність в генеральній сукупності
110. Трудовий колектив як субєкт соц управління.
Труд. коллектив – это объединение работников, осуществляющих совместную труд. деят-ть на гос-м, кооперативном, общ-ом частном предприятии, учреждении, организации. В составе единого труд. коллектива действуют труд. коллективы цехов, отделов, участков, бригад и т. д.
Состав труд. коллектива называемый также – персоналом, - это совокупн. членов общ-ва, объединенных в рамках предприятия единством целей конкретной труд. деят-ти. В то же время они имеют различные соц. свойства: принадлежность к различным этнич-м, демограф-м, соц-но-классовым, полит-м и другим общностям и группам людей; различия в индивиду-х, психофизиолог-х хар-ках людей.
Труд. коллектив представляет собой объединившихся для совместных действий по достижению общественно-полезных целей людей, связанных единством интересов, оформленных структурно и имеющих органы управления, обеспечение дисциплины и ответственности. Соц. роль труд. коллектива реализуется в совокупн. взаимосвязанных функций: производственно-экон-ой, организационно- управленческой, воспит-й, соц. контроля, удовлетворения потребностей работников, создания условий для самореализации личности, а также функций осуществления и воспроизводства коллективистского, демократического образа жизни.
- Каждый труд. коллектив занимает определ. место в производственно-экон-й структуре общ-ва, что отражается его позицией и классификации. Любой коллектив представляет собой сложную соц. систему, в кот. через функциональное взаимодействие различных структур и отдельных работников реализуются две взаимосвязанные подсистемы: соц. организация и соц. общность.
- Труд. коллектив имеет все сущностные признаки соц. организации и является в этом качестве как средой предметной деят-ти, так и средой общения. На этой основе различают формальную и внеформальную организации. Главное предназначение форм. органи-и – соединять работников со средствами и целями тех или иных видов деят-ти. Внеформа. организ-я возникает как проявление дерегламентации служебной деят-ти и служит для компенсации сбоев и ограничений формальной организ-и.
Необходимо обратить внимание на следующее:
111. Тьонис про спільноту та суспільство.
Ф. Теннис (1855-1936) – основоположник немецкой С, его принято относить к основоположникам формально-аналитической школы С, т.к. он был основателем и первым президентом немец социологического общества. Основные труды – “Общность и общество”, “Введение в социологию”. Название формальной С идёт от того, что её представители видели специфику объекта С в его некоторой абстрактности, формальности, т.е. главную задачу С они видели в изучении некоторых формальных отношениях между людьми, главным образом форм социального взаимодействия. Изучение этих форм и составляет основу предмета.
У Тенниса основу системы составляет анализ 2х ключевых понятий: общности и общества. В основу этого противопоставления положено устройство господствующих отношений. Отношениям типа общности присущи: интимность, доверительность, взаимная симпатия. А межличностным отношениям типа общества присущи противоположные свойства: рациональность в отношениях, расчётливость, ориентир на получение выгоды и стремление к коммерческому успеху. Источником общинных и общественных связей выступает воля человека. Дня общинных связей характерна естественность, а для общественных – рациональная воля.
По Теннису существует 3 вида общинных связей:
1. семейно-родственные отношения.
2. соседские отношения.
3. дружеские связи.
Нормативная регуляция поведений человека осуществляется в рамках родственных групп посредством традиций, обычаев, привычек... Нормативная регуляция поведения человека в обществе осуществляется государственными органами, законодательством и общественным мнением. Согласно Теннису, в ходе исторического развития происходит вытеснение общинных связей общественными: ослабление интимно-личностных связей и усиление рационалистических начал в жизни общества. Социальная работа ведётся на уровне общины, а в отношении к обществу осуществляется социальная политика.
Теннис считает, что социальные отношения базируются на общей воле к совместной жизни. Это позволяет им группироваться. Одновременно в социальных отношениях существуют и эгоистические склонности. И первое преобладает над вторым. Анализируя творчество Гоббса (“война всех против всех”). Теннис определяет эту формулировку как один из типов социальных связей. Там, где вражда – нет социальных отношений, а есть совокупность людей. Анализируя отношения, основанные на стремлении к сотрудничеству. Теннис их разделяет на два типа. Они могут иметь органический характер (на их основе возникает общность) и динамический характер (на их основе – общество). Эти типы сосуществования людей конкурируют друг с другом. Тённис полагает, что необходимо решить социальный вопрос, под которым понимается способ обеспечения мирного сосуществования классов, социальных слоев, народов.
У Тенниса в книге “Община и общество” критерием прогресса является изменение в системе связей и типе регуляции поведения. Если для традиционного общества, по Тённису, характерны неразвитая специализация, особое значение семьи и общины, общинных ценностей и религии, то для современного общества характерно появление специализированной профессиональной деятельности, крупных объединений людей, ослабление социальной солидарности, ориентация на личную выгоду. Если регуляция поведения в традиционном обществе осуществляется более всего на основе обычая, то в современном обществе преобладает регуляция на основе формализованных правовых норм.
112. Формальная социология Зиммеля.
Зиммель – представитель аналитической школы С. Он один из первых начал изучать процессы социального взаимодействия и пытался найти адекватный метод изучения социального взаимодействия. Таким методом стало изучение чистых форм социальности, т.е. изучение структур социального взаимодействия, которые придают обществу целостность, устойчивость. Предметом изучения теоретической С является изучение чистых форм социальности, тогда как другие науки, руководствуясь положениями теоретической С наполняют ее конкретно-историческим содержанием.
Основними поняттями зіммелівської чистої, або формальної, соціології є поняття форми й тісно пов'язане з ним поняття змісту. Пошук їхніх предметностей німецький соціолог пов'язує із розрізнюванням у суспільних явищах форми й змісту.
У зовсім різних групах (в державі, релігійній общині, господарському об'єднанні, художній школі, родині) трапляються ідентичні з формальної точки зору способи взаємовідносин індивідів, а саме: відносини панування і підкорення, суперництва, наслідування, поділу праці, створення партій, репрезентація, внутрішня консолідація та інші. що відбуваються, незалежно від того, як різняться інтереси згаданих суспільних утворень, форми, в яких вони реалізуються, можуть бути ідентичними.
Щодо змісту форма виконує наступні функції:
1. набуваючи форми, ці змісти відокремлюються від інших змістів,
2. форми структурують змісти, які вони взаємно співвідносять один з одним.
Щодо С, то співвідношення форми і змісту треба розуміти як протиставлення матеріалу соціальної взаємодії – культурно-історичних витворів людського духу, цілей, прагнень, ідеалів індивідів – і таких форм-структур даної взаємодії, які найчастіше повторюються і є характерними для всіх культурно-історичних епох.
У трактовці Зіммеля дане протиставлення не має абсолютного характеру. Те, що в одному випадку є формою, в іншому може бути змістом. Дійсність як така взагалі не поділяється на форму й зміст. Навпаки, саме єдність соціальних форм і відповідних змістів формує чи створює соціальну дійсність. У цьому відношенні завдання формальної соціології, за Зіммелем, полягає не в тому, щоб у кожному конкретному випадкові розчленовувати цілісні соціальні утворення на форму й зміст, а щоб розглядати суспільство як міжіндивідуальну взаємодію. В центр зіммелівської формальної соціології ставиться не людина в усій повноті своїх життєвих проявів, а лише той аспект її життя, який розкривається у стосунках з іншими людьми. За межами інтересу соціолога, таким чином, ще є певний психологічний "залишок". Тут німецький соціолог досить близько підходить до поняття соціальної ролі, яке скоро стане центральним у різних інтеракціоністських концепціях.
"Чисті" форми соціації, соціальної взаємодії існують і проявляються, за Зіммелем, незалежно від історичного контексту і мотивації індивідів. Зіммель не заперечує значущості історичної та психологічної інтерпритації соціальної дійсності, а вводить у соціальні науки новий – формальний – її вимір.
Зіммель не розробив визначеної класифікації форм. Це намагались здійснити його послідовники. Було запропоновано, наприклад, класифікувати форми соціації за трьома групами: соціальні процеси, соціальні типи й моделі розвитку. Зразком соц процесу як форми соціації може слугувати таке явище, як мода, яка породжує відчуття теперішності, плинності часу. Іншою категорією соц. форм є соціальний тип – "аристократ", "цинік", "бідняк", "кокетка". Такі соц. форми як моделі розвитку, базуються на взаємозв'язку процесу розширення групи з процесом посилення індивідуальності її членів. Історичний процес, за Зіммелем, розвивається в напрямі посилення індивідуальності за рахунок втрати індивідами їхніх особливих соціальних характеристик.
113. Формування цінностей і ціннісних орієнтацій в Україні на сучасному етапі.
114. Функції ГД, її структура. Роль ЗМІ у формуванні ГД.
Громадська думка – стан реальної свідомості мас, що відображає домінуючу позицію з того чи іншого питання. Це думка більшості. Структура Гд: Істинна або хибна думка, оцінки, дії, логіка, ідеологія мета, етика, емоції, воля відчуття. Функції Гд: експресивна (відчуття) – визначає емоційне ставлення людей до тих чи інших проявів життя. консультативна – висловлюючи певні вимоги, громадяни через інститут Гд, консультують владу про те, якою вони хочуть бачити цю владу, їх політику. Так влада одержую інформацію чого прагне суспільство. критична функція – критичне ставлення щодо політики держави. контролююча – продовження критичної функції. здійснення контр функції можливе через певні організації, гром. орг-ії, іх активна діяльність у діалозі з владою. нормативна – Гд формує і закріплює певні правила, які переростають в норми, а норми в стереотипи. прогностична – в основі лежить досвід, цей прогноз лише короткостроковий.
Вплив ЗМІ на громадську думку Мас-медіа постійно і цілеспрямовано формують ГД з досить широкого кола питань. Одночасно вони є і каналом виразу ГД. Однак цей процес дуже складний і суперечний. Практика діяльності мас-медіа свідчить про те, що комунікатор (редакція газети, журналу, радіо і телепередач та ін.) повинен ретельно ставитися до обрання проблем, які виносяться на обговорення мас. У той же час жодна висунута мас-медіа проблема не може сама по собі поштовхом, відправною точкою для формування ГД, якщо вона не містить у собі: а) громадського інтересу, б) актуальності, в) дискусійності.
Формування ГД через мас-медіа засновується на сумісній колективній діяльності людей в умовах концентрації матеріального і духовного виробництва. Мільйони читачів газет, слухачів радіо, глядачів телебачення, які створюють різноманітні аудиторії, є особистостями, що включені у систему громадських відносин. Мас-медіа дозволяють їм встановлювати і підтримувати зв'язок з широким соціальним середовищем, кордони якого знаходяться далеко за межами їх безпосереднього оточення.
Формування ГД через пресу, тб, радіо має зворотній зв'язок, тобто Гд постійно впливає на діяльність системи мас-медіа. У зв'язку з цим важливо систематично накопичувати теоретичні та практичні знання про зміст і результати впливу на свідомість різних соціально-демографічних і соціально-професійних груп інформації, яка надходить через мас-медіа, а також виявляти ступінь охоплення груп населення системою мас-медіа. Преса, радіо, телебачення є ефективними засобами впливу на людей, на їх свідомість і поведінку, на працю, життя і побут. Мас-медіа допомагають розібратись у численній масі соціальних подій, формують Гд, утверджують систему соціальних цінностей, зразків соціальної поведінки. Нові технічні засоби дають можливість для оперативного інформування багатомільйонних мас. Але у той же час відірваність від аудиторії, відсутність контакту з нею у процесі комунікації знижує їх ефективність.
Таким чином, у ЗМІ як способу формування і виразу громадської думки є свої плюси і мінуси, тобто рамки, в яких вони можуть діяти більш чи менш ефективно. СМИ являются своеобразным регулятором общественного мнения и общественного создания. Сильные мира сего направляют поведение народных масс в нужное русло при помощи средств массовой информации. Например, предвыборные кампании, пропаганда, реклама и т.д.
115.Характеристика основних етапів соціологічного дослідження.
СДмає ряд етапів свого здійснення, які різняться один від одного характером і змістом, формами і процедурами дослідницької діяльності.
Підготовчий етап складається з уточнення теми дослідження, осмислення мети і завдань, розробки теоретичної концепції, програми дослідження, встановлення вибірки, розроблення і тиражування методичних документів для збору інформації, визначення інструментарію дослідження, формування групи дослідників, складання графіків роботи, плану, визначення засобів, строків, способу обробки соціологічних даних і т.д.
Етап збору первинної соц ін-ії (польовий етап). Це зібрані в різній формі неузагальнені відомості – записи дослідника, виписки з документів, окремі відповіді опитуваних осіб
Етап підготовки і обробки інф-ії. Як правило, зібрана на польовому етапі інформація підлягає перевірці й упорядкуванню, особливо з точки зору точності, повноти і якості заповнення методичних документів. На цьому етапі готують одержану інформацію до обробки. Якщо збір інформації проходив на невеликому масиві і з використанням незначного за обсягом інструментарію, то обробка інформації здійснюється механічно.
Аналіз інформації і підготовка підсумкових документів (або заключний етап). Методологією аналізу слугує програма Д, яка була складена на підготовчому етапі. В ході аналізу робляться висновки відносно сформульованих гіпотез, виявляються соціальні зв’язки, тенденції, протиріччя, нові соціальні проблеми, здійснюється підготовка наукового звіту за підсумками дослідження, формулюються висновки і рекомендації щодо розв’язання проблеми.
Також можна виділити такі процедури і етапи соц.дослідження:
І етапРозробка методолгічного розділу програми |
|||
|
1.1. Інформацій пошук |
1.2. Визначення пробл ситуації |
1.3Формулюваня проблеми |
1.4. Визначення мети й завдань дослідження |
|
1.5. Визначення об’єкта і предмета до-ня |
1.6. Системний аналіз предмета дослідження |
1.7. Формулювання гіпотез |
1.8. Інтерпретація та операціалізація основних понять |
|
ІІ етап Розробка методичного розділу програми |
|||
|
2.1. Розробка стратегічного плану дослідження |
2.2. Розробка методичного плану дослідження |
2.3. Розробка інструментарію |
|
|
2.4. Обгрунтування вибірки |
2.5. Визначення методів дослідження |
2.6. Визначення методів аналізу |
|
|
ІІІ етап Збирання та обробка первинних даних |
|||
|
3.1. Розробка робочого плану досліджень |
3.2. Проведення пілотажного до-ня |
3.3. Уточнення інструментарію |
|
|
3.4. Проведення польових робіт |
3.5. Перевірка, кодування, підготовка даних для обробки |
3.6. Обробка даних вручну чи за допомогою ЕОМ |
|
|
ІV етап Аналіз та інтерпретація отриманих даних |
|||
|
4.1. Статистичний аналіз |
4.2. Перевірка гіпотез |
4.3. Написання звіту |
4.4. Розробка і впровадження рекомендацій |
Фр С уходит корнями в «Курс позитивной философии» Конта. Дюркгейм Работа: «Метод С»формулирует правило рассм соц. факты «как вещи». Эта объективистская позиция в своей основе методологическая. предлагает ввести принципы экспериментального метода. Именно этим принципам он посвящает основную часть своего труда, построенную вокруг 3-х ведущих идей: классифицировать; объяснять; доказывать. Д. решительно склоняет С перед авторитетом моделей наук о природе: цель науки заключается, по Д., в поиске каузальных (причинніх) законов кот связывают феномены.
В своей работе он говорит, что наука опирается на прямое или косвенное экспериментирование, и в том случае, который касается непосредственно социологии наука руководствуется систематическим наблюдением за сериями данных, кот. она стремится зафиксировать и интерпретировать. С точки зрения С Д., его исследование в “Методе” и в “Самоубийстве” имеет двойную природу: с одной стороны, оно является вписыванием С в рамки определенной модели научности, а с другой, оно является конструированием особой исследовательской программы каузального анализа.
Эти две ориентации повлияли на всю дальнейшую историю фр С. Вплоть до второй мир войны ее развитие остается институционально неустойчивым и определяется сторонниками Д., интересы которых расходятся. С конц-ся вокруг 2 методологическ тем:
1.вокруг введения в С стат-го анализа в эпоху, отмеченную развитием инструментария социально-экономической статистики; 2. вокруг антропологического анализа.
Обновление фр С. Еще перед войной дюркгеймовский объективизм и каузализм подверглись нападкам, а в свою очередь немецкая мысль стала объектом обстоятельного рассмотрения Арона. Во “Введении в философию истории” он обратился к фундаментальному размышлению об объективности исторического познания и способах применения причинного подхода в С. Он соединил понимание смысла действия с объяснением его последствий. Выделяя различные виды причинности, Арон оспаривал сведение их к одной модели у сторонников Дюркгейма. Это направление не выходит на первый план в послевоенные годы. Фр социологи того времени изучают С практически.
Каузальный анализ, источником которого являются первые исследования Дюркгейма в “Самоубийстве”, систематизируется под влиянием Лазарсфельда и американской операциональной исследовательской программы. Этот анализ является базовым инструментом эмпирического исследования, важной методологической темой, точкой опоры позитивизма. Он проникает во Францию при поддержке Стетзеля, основателя фр школы об-го мнения, а затем Будона – лидера направления методологической строгости. Будон восстанавливает связь с фр традицией, реабилитирует анализ, данный в “Самоубийстве” и наз. Дюркгейма основателем каузального анализа.
Каузализм и структурализм можно назвать “исследовательской программой”, в кот их последовательное усиление представляет собой сложный феномен, определивший генезис современной фр социологии, кот. можно свести к 2-м силовым линиям:
С 1968 г. фр С из чисто исследовательской дисциплины превратилась в массово академическую дисциплину, представленную в большинстве университетов. Расширение институциональных основ фр С происходит наряду с общим процессом интернационализации, а также специализации дисциплины.
Визначення якості вибірки включає опис низки умов, які дають змогу оцінити валідність, надійність та репрезентативність вибіркової сукупності стосовно об’єкта дослідження.
Репрезентативністю зветься властивість вибіркової сукупності відтворювати характеристики генеральної сукупності. Відхилення вибіркової сукупності від генеральної за якимись основними характеристиками називається помилкою репрезентативності: чим більша величина цих відхилень, тим більша помилка репрезентативності. Зрозуміло, що вибірка не може буквально відтворити генеральну сукупність. Основне завдання дослідника – враховувати помилку репрезентативності під час інтерпретації та узагальнення результатів опитування, проведеного на підставі вибіркової сукупності.
Надійність та валідність – основні параметри визначення якості інформації, одержаної в результаті проведення емпіричного дослідження. Під надійністю розуміють певну гарантію, що одержаний результат правильно відбиває досліджувану дійсність. Валідністю (обгрунтованістю) інформації називається підтвердження (доказ), що досліджувалися (вимірювалися) саме ті явища, які соціолог передбачав дослідити.
На якість інформації (надійність та валідність даних) справляють вплив особливості різноманітних етапів емпіричного дослідження (вихідні теоретичні передумови, якість інструментарію, організація контролю роботи інтерв’юерів і т.д.). особливу роль у забезпеченні надійності та валідності даних відіграють особливості формування вибірки. Основним емпіричним критерієм надійності є стабільність результатів, що характеризує властивість одержувати дані з одним і тим самим результатом у різних опитуваннях, проведених за однакових умов. Помилки, що знижують стабільність даних можуть бути наслідком особливостей дослідження: інструментарію чи праці інтерв’юерів.
Надійність та валідність – досить незалежні один від одного параметри, тому у разі оцінки якості інформації дослідник повинен враховувати обидві ці характеристики; дані можуть бути валідні, але ненадійні, і навпаки, дослідник може одержувати досить стабільні (надійні) результати, але вони не валідні стосовно предмета аналізу. Головне завдання дослідника на етапі складання вибірки – правильно побудувати модель вибіркової сукупності (таким чином, щоб за своєю структурою вона відповідала генеральній сукупності), а на етапі інтерпретації результатів врахувати усі похибки, яких було допущено під час формування вибірки. Якість інформації у кінцевому підсумку визначається не відсутністю помилок і похибок, а створюваними дослідником умовами, що дають змогу врахувати вплив цих помилок на кінцевий результат. Надійною називають інформацію, в якій, по-перше, враховані помилки не перевищують певної, заданої дослідником, величини, а по-друге, відсутні невраховані помилки, тобто помилки, величину яких дослідник не спроможний оцінити.