Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Основи педагогічної майстерності
2012-2013н.р.
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ № 2.
Культура педагогічної взаємодії у навчально-виховному процесі.
Лекція № 3
Тема: Майстерність забезпечення зворотного зв’язку у педагогічному спілкуванні
План.
1. Шляхи забезпечення зворотного зв’язку у спілкуванні.
2. Педагогічний вплив та способи його організації
Література:
Бабіч Л.В., Кондратенко Г.М. Основи педагогічної майстерності: Навчальний посібник для студентів педагогічних університетів. – Херсон: Айлант. 2002. – 81 с.
Вердіна С.В. Секрети педагогічної майстерності. Уроки для вчителя / Вердіна С.В., Панченко А.Г. – Х.: Вид. група «Основа», 2008. – 111 с.
Занина Л. В., Меньшикова Н. П. Основы педагогического мастерства./Серия «Учебники, учебные пособия». — Ростов н/Д: Феникс, 2003. – 288 с.
Марченко О.Г. Основи педагогічної майстерності. – Х.: Вид. група «Основа», 2009. – 112 с.
Педагогічна майстерність : підруч. / І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко, І. Ф. Кривонос та ін.; За ред. І. А. Зязюна. – [2-ге вид., допов. і переробл.]. – К. : Вища шк., 2004. – 422 с.
Педагогічна майстерність. Хрестоматія : навч. посіб. / Упоряд. Зязюн І. А. та ін.; за ред. Зязюна І. А. – К. : Вища шк., 2006. – 606 с.
Педагогічна майстерність: Підручник / І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко, І.Ф. Кривонос та ін.; За ред. І. А. Зязюна. — 2-ге вид. допов. і переробл. — К.: Вища шк., 2004. — 422 с.
Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості: Підручник. – К.: Міленіум, 2006. – 344 с.
Федорчук В.В. Основи педагогічної майстерності. – Кам`янець-Подільський: Видавець Зволейко Д., 2008. – 140 с.
1. ШЛЯХИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ У СПІЛКУВАННІ
Що таке зворотний зв’язок і навіщо він потрібен? Зворотній зв’язок -це зв’язок між результатом певного процесу та його перебігом. Зворотний зв’язок існує між наслідками певної діяльності (навчальної, трудової, ігрової) і процесом реалізації цієї діяльності. Наприклад, існує зв’язок між ефективністю розуміння, засвоєння учнями нового матеріалу та процесом його пояснения вчителем. Так, якщо в ході уроку вчителя цікавить результат (якість сприймання й оволодіння школярами інформацією), то педагог під час пояснення звертатиме увагу на те, як окремі учні та увесь клас поводяться: чи їхні погляди скеровані на вчителя, чи вони уважно слухають, чи, можливо, займаються сторонніми справами, розмовляють.
Щоб зворотний зв’язок був успішним, треба вміти бачити, чути і розуміти партнера по спілкуванню. Тобто, за зовнішнім виглядом, інтонацією, паузами, темпом мовлення дізнаватися про внутрішній стан співрозмовника, про підтекст отриманої інформації і уміло використовувати це для поліпшення спільної діяльності та спілкування.
Дослідження показують, що вплив на людей справляє не стільки сама інформація і зміст сказаного, скільки комунікативна поведінка співрозмовника. Так, за різними дослідженнями лише 20-40% впливу залежить від слів, натомість на 60-80% вплив на співрозмовника залежить від тону голосу та мови тіла.
Сучасна практична психологія використовує термін “рапорт” для визначення глибокого зворотного зв’язку у спілкуванні. Встановити рапорт - це уміло віддзеркалювати пози, жести, погляди партнера по спілкуванню, прилаштовуватися до його мови тіла, навіть дихання (наприклад, стишувати голос, нахилятися так, як це робить співбесідник). Звичайно, робити це потрібно природно, не копіювати грубо пози і рухи, інакше це може виглядати дивно, смішно і нетактовно.
Для встановлення ефективного зворотного зв’язку вчителю необхідно пам’ятати, що людина сприймає світ переважно трьома каналами: візуальним, слуховим та кінестетичним (рідше нюховим і смаковим). Є люди, які надають перевагу одному із каналів. Це відображається й у їхньому мовленні. Наприклад, якщо людина каже: “я бачу, що ви говорите”, а слухаючи розповідь про ліс вона бачить дерева, розмаїття барв, сонячні галявини - то у такої людини переважає візуальний канал сприймання. Коли учень говорить: “я чую, що ви мені показуєте”, а, уявляючи ліс, чує шурхотіння листя під ногами, шелест, вітру, спів пташок - то перед вами людина зі слуховою системою сприймання. У тому ж випадку, коли людина, уявляючи ліс, відчуває, як її ноги пружинять на м’якому килимі листя, як дує вітер і т.п. – то це означає, що вона сприймає світ переважно кінестетичним каналом. Для вчителя важливо пам’ятати про це і, звертаючись до учнів, використовувати у мовленні різні вирази, що допоможе дітям з різними типами сприймання краще розуміти те, що говорить педагог.
Необхідність врахування у навчальному процесі індивідуальних відмінностей учнівського сприймання підтверджують і спеціальні дослідження, згідно з якими тільки 30% учнів запам’ятовує 75% того, про що говорили на уроці; 40% дітей запам’ятовує три чверті того, що бачили чи про що прочитали. Такі “візуальнi” учні поділяються на два типи: деякі засвоюють інформацію у формі писаного слова, інші – через діаграми чи малюнки. 15% найліпше вчаться за допомогою тактильних відчуттів. Такі учні мусять потримати в руках навчальний матеріал, написати, розмалювати його, тобто залучити до навчання конкретний досвід. Ще 15% становлять учні, які віддають перевагу кінестетичному методові, тобто вони найефективніше вчаться тоді, коли виконують якісь фізичні дії, наприклад, беруть участь у практичній діяльності, що безпосередньо стосується їхнього життя.
У кожного з нас переважає один з основних способів сприйняття, часто поєднаний з іншим, вторинним. Якщо навчальний метод у класі не відповідатиме основному способові сприйняття дитини, вона матиме проблеми з навчанням, хіба що зможе компенсувати цю невідповідність вторинним способом. Тому мистецтво спілкування педагога, майстерність у встановленні ним зворотного зв’язку полягає, зокрема, в тому, щоб навчитися розуміти, яка система сприймання характерна для партнера по діалогічній взаємодії і вміло використовувати це в ході роботи.
У процесі забезпечення ефективного зворотного зв’язку важливе місце займає вміння візуального сканування – тобто, читання емоційних станів і думок людини очима. Спостерігаючи за позами та жестами учнів, педагог може дізнатися про їхній стан, ставлення до сприйнятої інформації, налаштованість на роботу і т.п. Наприклад, нахилена в бік голова свідчить про зацікавленість. Якщо слухачі випрямляють голови, їхні погляди блукають по стінах чи стелі – інтерес втрачено, переважає втома. Якщо учень пильно дивиться в очі вчителю, намагаючись продемонструвати свою увагу, але при цьому його ноги міцно стоять на підлозі, а корпус прямий, – то він просто намагається створити враження, а насправді не слухає. Якщо учень схилився вперед, сидячи на краю стільця, схилив голову набік, сперся нею на руку – він дійсно слухає. Якщо вказівний палець витягнутий вздовж щоки, великий підпирає підборіддя, решта – зігнуті, а все це супроводжується нахилом тіла від партнера по спілкуванню (вчителя) – то ця поза означає критичне ставлення.
Встановлення зворотного зв’язку великою мірою залежатиме від уміння вчителя слухати. Таке вміння – рідкісний дар, який надзвичайно необхідний вчителю для ефективної взаємодії та майстерного спілкування з учнями.
Дослідження показують, що прослухавши десятихвилинне повідомлення, людина розуміє й запам’ятовує лише його половину. Невміння слухати є основною причиною неефективного спілкування, і може призвести до непорозумінь, педагогічних помилок, стати причиною конфліктів.
Головною ознакою ефективного слухання є його активність, що означає зацікавленість того, хто слухає, його фізичну й розумову увагу. Але якщо ця активність виявлятиметься у перебиванні, оцінюванні, аналізі, то це означатиме, що слухач концентрує увагу на собі, а не на співрозмовникові, що може призвести до порушення процесу спілкування.
Існують певні правила і прийоми ефективного активного слухання.
Нерефлексивне слухання – уміння мовчати, коли говорить інший, висловлюючи при цьому лише підтримку, схвалення, розуміння, використовуючи візуальний контакт, міміку, жести, короткі висловлювання (“так-так”, “продовжуй” і т.п.). Нерефлексивне слухання потрібне у таких ситуаціях:
на початку бесіди;
під час проведення інтерв’ю;
під час слухання відповіді учня на запитання, поставлене вчителем;
коли співрозмовник знаходиться у збудженому емоційному стані;
за наявності затруднень у мовленні партнера по спілкуванню;
під час слухання скарг;
у ході розмови з людиною, яка займає більш високе становище, при побоюванні зіпсувати стосунки.
В інших випадках доцільним є використання рефлексивного слухання, тобто слухання з більш активним вираженням власних емоцій і думок.
Існує 4 основних прийоми рефлексивного слухання:
- з’ясування – тобто звертання за уточненням (“Що ви мали на увазі?” “Чи не
поясните мені…”);
перефразування – формулювання тієї ж думки іншими словами, що сприяє точності сприймання (“Іншими словами…” “Як я вас зрозумів…”);
відображення почуттів – це те ж перефразування, але акцент робиться не на змісті почутого, а на емоційному стані співрозмовника (“Ви дуже схвильовані”, “Мені здається, ви відчуваєте…”);
- резюмування – або підсумовування основних ідей і почуттів того, хто
говорить (“Якщо підсумувати сказане…” “Вашими основними ідеями, як я
зрозумів, є…”).
Користуючись наведеними прийомами ефективного слухання, варто дотримуватися певних правил і принципів:
- вивчіть свої звички слухання – це перший крок до їх удосконалення;
- пам’ятайте, в розмові беруть участь як мінімум двоє співрозмовників, у
ролі слухачів вони виступають по черзі; тому основне правило слухання – кожний говорить тільки після точного повторення ідеї чи відображення
почуттів співбесідника;
концентруйте свою увагу на людині, що звертається до вас; підтримуйте візуальний контакт, тактовно “віддзеркалюйте” пози, міміку і жести співрозмовника;
намагайтеся зрозуміти не лише зміст сказаного, а й почуття співрозмовника; скориставшись прийомами рефлексивного слухання, намагайтесь виразити своє розуміння;
дотримуючись схвалюючої установки, підтримуйте співрозмовника, робіть процес слухання емпатійним.
Крім цього, в процесі слухання не варто:
приймати мовчання за уважність;
робити вигляд, що слухаєш;
перебивати без потреби;
робити поспішні оцінювальні висновки;
задавати надто багато запитань;
давати поради, коли вас про них ніхто не просить;
вживати загальні фрази типу “я добре розумію ваші почуття”;
бути занадто чутливими до емоційних слів. Забезпечувати якісний зворотний зв’язок, навчитись чути, бачити і
розуміти своїх учнів педагогові допоможе уважне ставлення до них у процесі спілкування, досвід і опрацювання спеціальної літератури.
«Рецепт» емпатійного слухання
«Рецепт» дозволяє переживати ті ж відчуття, які переживає співрозмовник, відображати ці відчуття, розуміти емоційний стан співрозмовника і поділяти його. При такому слуханні не дають порад, не прагнуть оцінити, що говорить людина, не моралізують, не критикують, не повчають. Існує декілька правил емпатійного слухання:
Необхідно налаштуватися на слухання: на якийсь час забути про свої проблеми, «звільнити» душу від власних переживань і постаратися уникати упереджень щодо співрозмовника. Тільки в цьому випадку ви зможете зрозуміти те, що відчуває ваш співрозмовник, «побачити» його емоції.
У своїй реакції на слова партнера потрібно з точністю відобразити переживання, відчуття, емоції, що «стоять» за його висловом. Але зробити це так, щоб продемонструвати співрозмовникові, що ви не тільки правильно зрозуміли його відчуття, але й прийняли.
Необхідно пам'ятати, що емпатійне слухання — це не пояснення прихованих від співрозмовника таємних мотивів його поведінки. Треба тільки уявити відчуття партнера, а не пояснювати йому причину виникнення у нього цього відчуття. Зауваження типу: «Це у тебе тому, що ти просто заздриш своєму другові» або «Насправді тобі хотілося б, щоб на тебе весь час звертали увагу» не можуть викликати нічого, окрім відкидання і захисту.
У тих випадках, коли партнер роздратований, коли він говорить, «не закриваючи рота», зовсім не обов'язково відповідати розгорнутими фразами, досить просто підтримувати партнера короткими фразами типу «так-так», «угу», кивати головою або ж просто повторювати його останні слова.
«Рецепт» емпатійного слухання можна застосовувати тільки в тому випадку, коли людина сама хоче поділитися із вами якимись переживаннями. У разі ж, коли співрозмовник ставить звичайні питання («А ви не знаєте, що означає (те чи те)?»), або ж ініціатором розмови виступаєте ви, то застосування емпатійного слухання просто неможливе.
Правила педагогічного спілкування
Дотримання правил педагогічного спілкування вбереже педагога від багатьох труднощів та помилок, які підстерігають його в практичній діяльності. Стислий їх виклад можна звести до таких пунктів:
1. Успіх педагогічної діяльності насамперед залежить від культури спілкування.
2. Моделюйте спілкування не «від себе», а від дітей, їх потреб та інтересів.
3. Орієнтуйте своє педагогічне мовлення на конкретного учня, а не на абстрактну групу.
4. Використовуйте різні види спілкування.
5. Спілкуйтесь із дітьми на взаємних інтересах, проте не організовуйте спілкування «по вертикалі», зверху вниз.
6. Постійно враховуйте психологічний стан окремих вихованців і колективу загалом.
7. Дивіться на себе збоку, постійно аналізуйте свої вчинки й дії.
8. Умійте слухати дітей, зважайте на їх думку.
9. Намагайтесь зрозуміти настрій дитини і на цій основі моделюйте спілкування з ними.
10. Спілкування не повинно призводити до конфліктів, а попереджувати їх.
11. Не принижуйте людську гідність.
12. Спілкування має бути систематичним. Не залишайте поза увагою «незручних» для вас дітей.
13. Будьте ініціативним у спілкуванні.
14. У процесі спілкування враховуйте стать вихованців.
15. Уникайте штампів, постійно шукайте нові форми, засоби, методи і прийоми.
16. Долайте негативні установки стосовно конкретного учня.
17. У процесі спілкування уникайте абстрактної критики, оскільки це породжує опір.
18. Якомога частіше усміхайтеся: це викликає позитивні емоції, спонукає до продуктивного спілкування.
19. У процесі вашого спілкування частіше висловлюйте схвалення, заохочення.
20. Відкрито виявляйте в дитячому колективі своє ставлення до вихованців.
21. Постійно розвивайте свою комунікативну пам'ять, запам'ятовуючи педагогічні ситуації, їх перебіг.
22. Якщо назріває потреба в індивідуальній бесіді, завчасно розробіть її план.
23. У процесі спілкування в центрі уваги має бути особистість учня, його гідність.
24. Враховуйте соціально-психологічне зростання дитини.
25. Систематично аналізуйте процес спілкування.
26. Технологія й тактика спілкування мають бути скеровані на усунення психологічних бар'єрів між вихователем і вихованцями.
27. Враховуйте в процесі спілкування індивідуальні особливості, темперамент, характери учнів.
28. Окремо обдумуйте особливості спілкування з важковиховуваними дітьми.
29. У процесі спілкування не зловживайте своїми перевагами як керівника-вихователя.
30. Постійно удосконалюйте інструмент спілкування — власне мовлення.
2. ПЕДАГОГІЧНИЙ ВПЛИВ ТА СПОСОБИ ЙОГО ОРГАНІЗАЦІЇ
У ході спілкування з учнями, встановлення з ними взаємовідносин, вчителеві часто доводиться певним чином впливати на дітей, ставити перед ними вимоги, щоб розв’язати ту чи іншу педагогічну ситуацію.
Педагогічний вплив – важлива рушійна сила досягнення освітніх цілей. Це поняття характеризує зв’язок між учасниками педагогічного процесу – вчителем і учнем.
Педагогу необхідно намагатися організовувати свій вплив так, щоб він сприймався як вчасна і ненав’язлива підтримка, викликав довіру учня. Кінцеве призначення, мета педагогічного впливу комплексна. З одного боку, вона полягає в тому, щоб допомогти учневі оволодіти знаннями, способами навчальних дій, сприяти розвитку пізнавальної активності особистості. А з іншого – передбачає досягнення більш високого рівня самостійності, ініціативи, здатності до творчого мислення.
Прийоми педагогічного впливу – це способи організації певної педагогічної ситуації, у якій на основі відповідних закономірностей у школярів виникають нові думки і почуття, які стимулюють їх до позитивних вчинків, до подолання своїх недоліків.
Класифікуючи прийоми педагогічного впливу, Е.Ш.Натанзон звертала увагу на те, які почуття виникають у школярів в результаті застосування прийомів, а також на що спрямована дія прийому: на створення, формування позитивних якостей особистості, чи подолання, “гальмування” її недоліків. Відповідно до цього, авторка виділяє дві групи прийомів педагогічного впливу.
1. Створюючі прийоми коригують поведінку учнів на основі виникнення позитивних почуттів: радості, вдячності, поваги, довіри до вчителя, віри у власні сили. Вони сприяють розвитку нових позитивних якостей. До створюючих прийомів належать:
переконування,
навіювання,
заохочення,
доброта,
увага,
прохання,
організація успіху у навчанні,
залучення у цікаву діяльність.
2. Гальмівні прийоми сприяють подоланню негативних якостей, вчинків.
Вони викликають переважно негативні почуття: сором, незручність,
розчарування, засмучення, жаль, каяття. До цієї групи прийомів належать:
паралельна педагогічна дія (вплив на вихованця через колектив),
наказ,
ласкавий докір,
удавана байдужість,
натяк,
іронія,
обурення,
засудження,
покарання,
попередження.
Крім цього, існує прийом “вибух”, коли в результаті несподіваних, неочікуваних дій педагога в учнів виникає гама нових думок і почуттів. Цей прийом не належить до жодної групи, але може виступати як створюючим, так і гальмівним способом педагогічного впливу.
Інші педагоги виділяють цілий ряд прийомів педагогічного впливу, що сприяють появі в учнів прагнення працювати над собою. До них належать:
авансування (оголошення достоїнств учня, яких він ще не виявив, але обов’язково виявить в майбутньому);
великодушне вибачення (удаване вибачення негідного вчинку в зв’язку з нездатністю учня в даний момент усвідомити здійснене);
витіснення (усунення негативного прояву через залучення учня до діяльності);
ігнорування (фіксація несприятливого стану учня, яка зовні виглядає як непомічання того, що відбувається);
надання права на вільний вибір (підкреслення права учнів на вільний вибір, але розкриття при цьому можливих наслідків, різних варіантів вибору);
концентрація на позитивному (зняття несприятливого стану через зосередження на позитивному чи в самому учневі, чи в інших людях та предметах);
залишення наодинці з самим собою (не засудження поведінки чи конкретного вчинку, а надання можливості дитині самій розібратися у скоєному);
педагогічний паліатив (тимчасова уступка, непомічання порушень соціальних норм чи часткове їх допущення, але підготовка учнів до того, щоб у майбутньому не допускати таких порушень);
пауза (спеціальне переривання мовлення у спілкуванні з ким-небудь);
придушення (жорстке припинення і обмеження дій школяра з метою запобігання тим діям, які можуть нанести шкоду);
підміна мотиву (уміння бачити за проступком позитивні мотиви);
санкціонування (надання права на виявлення несприятливого стану – апатії, нудьги, смутку – на певний обмежений час);
створення ситуації успіху;
жарт.
Звичайно, знання усіх описаних прийомів не гарантує уміння майстерно здійснювати педагогічний вплив та встановлювати продуктивні взаємовідносини з учнями. Важливою у цьому контексті є здатність педагога бути гнучким, творчо підходити до вибору відповідного прийому педагогічного впливу в залежності від змісту ситуації, обставин, стану учнів, стосунків між ними тощо.
Для більшого урізноманітнення педагогічного впливу, вдосконалення своєї педагогічної майстерності та демонстрації учням зразків ставлення до оточуючої дійсності, вчителю варто оволодіти також основними ключовими операціями педагогічного впливу.
Існує три ключові операції педагогічного впливу.
1. “Я-повідомлення” – оголошення вчителем свого стану і ставлення до
вчинку чи дії учня, як явища (починається словами: “Я завжди…”, “Мені
завжди…”.
Наприклад: хлопчик ненароком кинув з підвіконня вазон – “Я завжди засмучуюсь, коли гине краса”; 11-класники напередодні свята прийшли до школи в білих сорочках і краватках – “Мені завжди приємно бачити елегантно вдягнутих людей”.
2. “Ти-повідомлення” (позитивна підтримка) – має на меті пояснення
негативної поведінки учня його позитивними рисами, мотивами.
Наприклад: учень не виконав домашнього завдання – “Ти, напевне, забув вдома зошит”; учень запізнився на урок – “Ти, мабуть, відводив молодшу сестричку в садочок, і тому запізнився”.
3. “Безумовність норми” – має на меті розкриття перед школярами
соціально і особистісно значущих доказів на користь етичних вимог, тобто
того, що дасть дотримання тієї чи іншої норми людям взагалі чи конкретному учневі.
Наприклад: Учитель звертається до чергових з проханням витерти дошку, а у відповідь чує: “Ми на ній не малювали”! Вчитель зауважує: “Нам усім буде складно розібратися у новому матеріалі без записів на дошці і схем, у тому числі, і вам”.
Як бачимо, застосування операції “безумовність норми” є своєрідною постановкою вимоги, що є невід’ємним елементом педагогічного впливу.
Педагогічна вимога – це постановка учневі в процесі виховання соціально-культурної норми ставлення і поведінки.
Види вимог за типом ставлення вчителя до учнів:
Види вимог за засобами, які використовує вчитель:
1) вербальні – поділяються на:
безпосередні (прохання, порада, рекомендація, ділове розпорядження, наказ);
опосередковані (розповідь, аналогія, запитання, здивування, натяк);
2) невербальні – доповнюють, підсилюють дію слів (пауза, міміка, пластика).
Різноманітність видів вимог, як і способів педагогічного впливу загалом, дозволяє педагогові у кожній конкретній ситуації обрати той шлях, той спосіб взаємодії, що зможе забезпечити найкращий результат. А оволодіння ними може стати черговою сходинкою на шляху до майстерного спілкування вчителя з учнями.
PAGE 1