Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
36. Масова література(або тривіальна) — один з двох потоків сучасного літературного процесу (іншим є елітарна література).
Масова література — розважальна й дидактична белетристика, яка друкується великими накладами і є складовою «індустрії культури». Використовуючи стереотипи масової свідомості й популістську стратегію завоювання публіки, а також примітизувати художні відкриття «високої» літератури, такі твори передбачають спрощене, комфортне читання. Їхні типові ознаки — пригодницький або звульгаризований романтичний сюжет, який має зовнішню напружену динаміку і часто щасливий фінал — «хеппіенд». До масової літератури належать бульварні, лубочні, любовні, детективні, кримінальні романи (бойовики), жанри коміксу, трилеру, фантастичні романи, фентезі.
Детектив.Основна ознака детектива як жанру — наявність у творі якоїсь загадкової події, обставини якої невідомі і мають бути виясненні. Найчастіше описувана подія — це злочин, хоча існують детективи, в яких розслідують події, що не є злочинними (так, в «Записках про Шерлока Холмса», які звичайно відносять до жанру детектива, в п'яти розповідях з вісімнадцяти злочину немає).
Суттєвою особливістю детектива є те, що справжні обставини події не повідомляються читачеві, принаймні, в повному обсязі, до закінчення розслідування. Замість цього, читач проводиться автором через процес розслідування, отримуючи можливість на кожному його етапі будувати власні версії і оцінювати вже відомі факти. Якщо в творі одразу описують всі деталі події, або ця подія не містить нічого загадкового, то його вже варто віднести не до чистого детективу, а до споріднених жанрів (бойовик, поліцейський роман і т. д.).
Фантастика — жанр художньої літератури, в якому за допомогою додавання вигаданних, уявних елементів створюється світ, відмінний від сьогоденного, реального. До фантастики не належать казки, на зразок «Кота в чоботях» і багато інших, оскільки крім загальної, поверхневої «казкової» атмосфери, фантастика має свої теми, проблеми які вона розкриває, — «людина і природа», «людина і Всесвіт», «людина і суспільство», «людина і добро (зло)». В залежності від теми внутрішній світ кожного фантастичного твору наповнюється певними атрибутами. Наприклад, в «людині і Всесвіт» обов'язково мають бути зорельоти або інші космічні транспортні засоби, на яких вона, тобто людина, буде бороздити простори Галактики, в «людина і добро (зло)» мають бути виражені елменти добра і зла, на зразокельфів і орків у фентезійних творах. Часто теми переплітаються, утворюючи неповторний коктель із колоритних образів (наприклад, у технофентезі, де магія спокійно існує поряд із високими технологіями).
Героями фантастики можуть бути необов'язково люди, в одному з таких піджанрів як біопанк головними героями часто бувають тварини, які внаслідок генетичних експериментів або іншого збігу обставин стали розумними. Окрім того героями фантастичного твору можуть стати іроботи, й інопланетяни (чужі), що часто практикують різні автори, намагаючись описати специфічну психологію, систему цінностей і логіку таких розумних істотот (наприклад, три закони робототехніки придумані Азімовим). У фентезі (одному з піджанрів фантастики) вибір героїв «нелюдів» дуже широкий — від невеликих гномів до гігантських драконів.
Фе́нтезі (англ. fantasy — фантазія) — літературний жанр, в якому магія та інші надприродні явища є головними елементами сюжету, теми чи місця дії. Багато історій цього жанру відбуваються у вигаданих світах, де магія є звичною справою. Як правило, від наукової фантастики і літератури жахів фентезі відрізняється відсутністю (псевдо)-наукових та макабричних тем, хоча усі три жанри мають багато спільного.
В популярній культурі переважає середньовічна форма жанру фентезі, особливо після всесвітнього успіху трилогії «Володар Перснів» Дж.Р.Р. Толкіна. Проте в ширшому значенні фентезійний жанр включає в себе твори багатьох письменників, художників, кінорежисерів і музикантів — починаючи від стародавніх міфів та легенд і закінчуючи сучасними творами, популярними серед широкого загалу.
Рома́н (фр. roman — «романський») — літературний жанр, найпоширеніший у XVIII–XX століттях; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.
Як літературний термін слово «роман» використав у XVI ст. англійський літературознавець Джордж Патенхем у праці «Мистецтво англійської поезії» (1589). Спочатку словом «роман» називали будь-які віршові твори, написані романською, а нелатиною. Згодом так починають називати прозові твори зі специфічною тематикою — любовною. Про це згадує вже в XVII ст. французький дослідник П'єр-Даніель Юе і говорить, що це історії «для задоволення та повчання»[1].
37. Національно-культурна політика П. Скоропадського. Найважливішим досягненнями гетьманату характеризувалася національно-культурна політика. Новою владою були здійснені спроби українізації державного апарату і системи освіти:
- поряд із російськими гімназіями утворювалися українські, яких восени 1918 р. нараховувалося 150;
- був прийнятий закон про обов'язкове вивчення української мови і літератури, історії та географії України;
- відкрилися нові українські університети, перші з яких - у Києві(Національну Академію Наук України) і Кам'янець-Подільському( Державний Український Університет);
- у російськомовних університетах - Київському, Харківському, Одеському почали працювати кафедри української мови, літератури, історії та права.
- відкрив Національну бібліотеку України.
38.: Первісна культура
Походження культури безпосередньо пов'язане з походженням людства. Протягом тисячоліть відбувався вкрай повільний, але надзвичайно важливий для подальшої культурної еволюції процес обмеження біологічних інстинктів первісної людини, що був пов'язаний із формуванням норм поведінки, обов'язкових для кожного члена первісного стада. Поєднання матеріального й духовного факторів у житті первісного суспільства й стало початком зародження культури, як синкретичного явища, що невід'ємно пов'язує людські почуття, волю,інтелект з оточуючим природним середовищем. Поступово матеріальна культура первісного суспільства розвивалася й вдосконалювалася ( знаряддя праці: різці, голки, сокира, лук, стріли ), але найбільшого успіху людство досягло у сфері облаштування соціальних відносин, насамперед, приборканні тваринного начала в первісному стаді в цілому і в кожному з його членів зокрема.
Ниже я выделил основные черты и особенности всех формаций.(Этапи розвитку суспільства)
Открытие земледелия и скотоводства позволило первобытным людям начать производить прибавочный продукт, что повлекло за собой имущественное расслоение общества, выделение богатых и рядовых членов общины, родовой знати. Также благодаря земледелию и скотоводству стал происходить рост населения, укрупнение родовых общин в племена и вождества. Военно-пленных и наиболее бедных членов общины начинают использовать как даровую трудовую силу, происходит деление общества на классы.
Общественный продукт — это совокупность материальных благ, созданных во всех отраслях материального производства (средств производства и предметов потребления).
Необходимый продукт — часть общественного продукта, необходимая для нормального, с точки зрения текущих социально-экономических условий, воспроизводства физических и духовных способностей работника и членов его семьи.
Прибавочный продукт — часть общественного продукта, производимого сверх необходимого продукта.
Рабовладельческий строй
Рабовладельческие производственные отношения, положив начало разделению труда, дав толчок развитию производственных сил, становились экономически невыгодными. Раб и результаты его труда являлись полной собственностью единоличного или коллективного владельца (общины, храма, государства), таким образом, экономическая заинтересованность раба в его деятельности фактически отсутствовала. Это стало причиной эволюции рабовладельческого строя в феодальный, путём постепенного увеличения самостоятельности рабов, например,колонат в Римской империи.
Производительные силы (нем. Produktivkräfte) — средства производства и люди, обладающие определённым производственным опытом, навыками к труду и приводящие эти средства производства в действие.
Не все народы проходили через рабовладельческий строй. Появившись на арене истории в близости от обществ, перешедших на более высокую ступень социального развития, некоторые народы под их влиянием миновали предыдущие общественно-экономической формации. Например, славянские и германские племена завершили формирование классового общества возникновением феодального строя.
Феодализм
Поздний феодализм вылился в два совершенно разных пути своего развития. В странах Западной Европы с рано зародившимися товарно-денежными отношениями нарастание внутренних противоречий общества привело к буржуазным революциям XVI-XVIII веков, сменившим феодальную формацию капиталиcтической, как более соответствующей уровню развития производственных сил.
В части же стран Центральной и Восточной Европы процесс становления капиталистических отношений замедлился вследствие феодальной реакции, которая заключалась в установлении диктатуры дворянства, сильной централизации государства и введению суровых форм крепостничества с зачатками товарно-денежных отношений. Как следствие, барская запашка принимала характер крупного предпринимательского хозяйства, а эксплуатация крестьян носила рабовладельческий характер (некоторые историки считают это следствием увеличения спроса на хлеб со стороны стран Западной Европы, где в это время устанавливались капиталистические отношения). Поздний феодализм принял затяжной характер и завершился в некоторых странах только во второй половине XIX века.
Схожие процессы происходили в странах Азии, но там они были усугублены вмешательством стран Западной Европы, особенно в Китае и Индии.
Капитализм
Пройдя через этап острой конкуренции в XIX веке и этап передела рынков сбыта в первой половине XX века (две мировые войны), сейчас капитализм находится в государственно-монополистической стадии, которая характеризуется тем, что верхушка бюрократического аппарата срослась с владельцами крупных капиталистических монополий, финансовой олигархией, что сильно укрепило позиции капитализма.
39. Ма́сова культу́ра (або: маскультура по́п-культу́ра, популярна культу́ра) — культура, популярна серед широких верств населення в даному суспільстві та переважно комерційно успішна, елементи якої знаходяться повсюди: в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах (наприклад, у спорті і літературі) — контрастуючи з «елітарною культурою».
Термін «масова культура» в загальноприйнятому культурологічному значенні вперше застосував у 1941 році німецький філософ і соціолог М. Горкгаймер у праці з відповідною назвою — «Мистецтво і масова культура». Пізніше в США з'являється скорочене слово «маскульт» (англ. Masskult), яке ввів у науковий обіг американський філософ Д. Макдональд.
На початку XX ст. формування масового суспільства і пов'язаної з ним масової культури стало предметом досліджень найвизначніших учених у різних галузях науки: філософів Хосе Ортега-і-Гассета («Повстання мас»), Карла Ясперса («Духовна ситуація часу»), Освальда Шпенглера («Сутінки Європи»); соціологів Жана Бодріяра («Фантоми сучасності»), Питирима Сорокіна («Людина. Цивілізація. Суспільство») і інших. Ґрунтовну критику маскультури, яка маніпулює свідомістю людей дали Хосе Ортега-і-Гассет, Теодор Адорно, Юрґен Габермас та інші філософи.[1] В українській культурології вивчення масової культури активізувалося в 1990-ті роки.
Становлення масової культури пов'язане з явищами політичної демократії та повсюдної освіти. Ці чинники допровадили до краху монополії вищих класів у царині культури. В доіндустріальному суспільстві знаходилося місце для елітарної, а також автентичної народної культури, що походить з сільських коренів, є оригінальною, автономною й безпосередньо відображає життєвий досвід людей. Автентичне народне мистецтво ніколи не претендувало на статус мистецва, але його своєрідність була прийнятна і шанована[2]. Ситуація змінилася з початком індустріалізації і урбанізації. Наслідком цих процесів були зміни в суспільному укладі і моральних цінностях. Індивіди стали ізольованими, відчуженими і анонімованими, і зв'язок між ними набрав фінансово-економічного характеру. Раніше активних індивідів поглинула цілковито безіменна маса, вразлива до маніпуляцій з боку мас-медіа, що стали альтернативою спільноті і моральності[3].
На думку експертів, масова культура постіндустріального суспільства поширилася, як «смертоносна пара, що душить народну культуру і загрожує цілісності мистецтва»[2]. Підприємці знайшли джерело доходу у задоволенні культурних потреб «знову пробуджених мас». Технічний прогрес уможливив продукування книг, журналів, фотографій, музики в кількостях, достатніх для насичення ринку. Новітня техніка створила також нові засоби комунікації, як-от телебачення, радіо, Інтернет, особливо добре придатні для масового сприймання і масового поширення[3].
Ознаками масової культури є орієнтація на вподобання і потреби «середньої людини», дуже велика гнучкість, властивість трансформувати артефакти, створені в межах інших культур, та перетворювати їх у предмети масового споживання, комерційний характер, використання кліше при створенні її артефактів, а також зв'язок із засобами масової комунікації як головним каналом поширення та споживання її цінностей[4].
Декларованими нею цінностями є цінності реального життєвого облаштування, комфортного, зручного життя, соціальна стабільність і особистий успіх.[5] Масова культура шанує тривіальність, сентиментальність, швидкі та фальшиві приємності коштом поважних інтелектуальних вартостей, культивує тілесну насолоду, обжерливість, розпусту, користолюбство та пихатість.[6].
На думку російського історика Л. Березової, «від діячів масової культури менш за все потрібна творчість і креатив, досить бути професійними інтерпретаторами, трансляторами стереотипних образів, продавцями снів…»[7]