РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук Київ ~ 1999

Работа добавлена на сайт samzan.net:

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

АНДРІЙКО ОЛЬГА ФЕДОРІВНА

УДК 342.9

Організаційно-правові проблеми державного контролю

у сфері виконавчої влади

Спеціальність 12.00.07 – теорія управління;

адміністративне право і процес; фінансове право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Київ – 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім.В.М.Корецького Національної академії наук України.

Науковий консультант –	доктор юридичних наук, професор Авер’янов Вадим Борисович, Інститут держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, завідувач відділу
Офіційні опоненти –	доктор юридичних наук, професор Фрицький Олег Федорович, Національна Академія внутрішніх справ України, професор кафедри;
	доктор юридичних наук, професор Васильєв Анатолій Семенович, Одеський державний університет ім.І.І.Мечникова, декан факультету;
	доктор юридичних наук Калюжний Ростислав Андрійович, Київський інститут внутрішніх справ, начальник кафедри
Провідна установа –	Одеська державна юридична академія, кафедра адміністративного і фінансового права

Захист відбудеться ____ жовтня 1999 року о ______ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 по захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім.В.М.Корецького НАН України за адресою: 01001, м.Київ, вул.Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України.

Автореферат розісланий “____” æîâòíÿ 1999 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,                                                           І.Б.Усенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розбудова державності в Україні та формування ринкових відносин супроводжуються ускладненням процесів у соціальній, економічній та політичній сферах суспільного розвитку. За таких умов важлива роль відводиться державі, її механізму, від якого вимагається організованість, чіткість діяльності та узгоджена взаємодія всіх його елементів. Важливе місце у забезпеченні цих вимог займає державний контроль.

Проблема державного контролю як об’єктивного суспільного явища завжди існувала і існує в усіх країнах і має різні шляхи вирішення. Держава, керуючись невідкладними завданнями, які вона ставить перед собою у певний період, має контролювати їх здійснення, консолідувати зусилля на подолання перешкод, а також визначати і завдання контролю та механізм його здійснення. Сам же державний контроль завжди спрямований на створення таких умов, які б сприяли підвищенню ефективності виконання державних завдань та функціонуванню усіх структур і службовців у межах закону.

У нашій країні ставлення до державного контролю впродовж останніх років відзначалося суперечливими мотиваціями від повного несприйняття його з проголошенням незалежної держави та побудовою ринкових відносин до бажання знову все контролювати, особливо при виникненні складних проблем на шляху соціально-економічних перетворень. Проте слід враховувати, що держава завжди повинна мати певний вплив на розвиток основних суспільних процесів.

З цією метою держава має отримувати інформацію про реальний стан справ, аналізувати розвиток подій при відповідних умовах і при потребі впливати на їх перебіг, тобто держава у притаманних їй організаційних формах, за допомогою відповідних прийомів і методів має контролювати розвиток суспільних відносин та спрямовувати їх на забезпечення потреб громадян.

При цьому держава не може виконувати чисто споглядальну роль. Вона покликана слугувати суспільству, надійно гарантувати права і свободи людини і громадянина, відстоювати їх законні інтереси. Адже Конституція України закріпила основи державної політики, спрямованої перш за все на забезпечення прав і свобод людини. Вона заклала підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, а життя і здоров’я людини, честь і гідність, особисту недоторканність і безпеку її визначила найвищою соціальною цінністю. Через зміст Конституції проводиться головна ідея, яка полягає в тому, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є основним обов’язком держави.

Суть державного контролю як іманентної функції держави полягає у спостереженні та аналізі відповідності діяльності усіх суб’єктів суспільних відносин установленим державою параметрам, а також у певному “коригуванні” відхилень від цих параметрів.

Нині в Україні поступово формується розгалужена система органів державного контролю та нагляду в межах діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади усіх рівнів. Одначе ефективність вже діючих органів не дуже висока. Причин тут багато. Серед них і ті, що пов’язані з власними проблемами контролю, до яких в першу чергу слід віднести лише початок формування цих органів, відсутність сталого зв’язку між ними, напрацьованої практики контрольної діяльності в нових соціально-економічних та політичних умовах. З іншого боку – це проблеми держави, її органів виконавчої влади, які повинні більш ефективно здійснювати свої завдання та функції і реально брати участь у розвитку суспільних відносин.

Роль держави і її інститутів має все більше зростати у плані як регулювання та управління процесами, так і контролю за ходом реформування, здійснення їх на правовій основі відповідно до чинних норм.

Для вітчизняної правової науки розробка проблем державного контролю у сфері виконавчої влади на сьогоднішньому етапі є значною мірою новим напрямом наукового пошуку, який має враховувати реальності сьогодення.

За радянських часів проблема державного контролю у різні роки і під різним кутом зору досліджувалася в загальнотеоретичному, історичному плані, як функція громадського контролю та одна з функцій державного управління. Значна увага питанням державного контролю була приділена у роботах В.Г. Афанасьєва, І.Л. Бачило, Д.М. Бахраха, В.М. Горшеньова, Б.М. Лазарєва, Л.Л. Потарикіної, Г.Х. Попова, В.П. Портнова, Н.Г. Саліщевої, Б.В.Смірнова, М.С. Студенікіної, М.С. Смиртюкова, Ю.О. Тихомирова, В.Є.Чіркіна, К.В. Шоріної, В.А. Юсупов, Ц.А. Ямпольської та інших авторів.

У переважній більшості наукові дослідження не завжди супроводжувалися реальною спрямованістю їх результатів на втілення у державно-правову практику. Натомість державний контроль здебільшого застосовувався на практиці як своєрідний силовий захід впливу на суспільні відносини, що хоч і слугувало деякою мірою стримуючим фактором щодо неправомірності дій, але не враховувало відновлюючої і спрямовуючої функцій контролю.

З різних позицій до проблеми контролю підходять у своїх роботах зарубіжні автори:  Р. Ален, Г. Бребан, Б. Гурне, Ж. Зіллер, А. Сільвестрак, Я. Хагвал та інші.

В Україні проблемам державного контролю до останнього часу не приділялося належної уваги. Окремі питання або сфери державного контролю тією чи іншою мірою досліджували у своїх роботах В.Б. Авер’янов, Л.К. Воронова, Ю.П. Битяк, А.С. Васильєв, І.П. Голосніченко, Є.В. Додін, С.В. Ківалов, Р.А. Калюжний, Л.В. Коваль, В.В. Копєйчиков, Л.Т. Кривенко, Є.Б. Кубко, Н.Р. Малишева, В.Ф. Опришко, М.П. Орзіх, І.М. Пахомов, П.М. Рабінович, А.О. Селіванов, М.Ф. Селівон, В.І. Семчик, В.Ф. Сіренко, О.Ф. Фріцький, В.В. Цвєтков, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко.

Але системне дослідження проблем державного контролю у сфері виконавчої влади відсутнє. В окремих роботах вони висвітлювалися лише фрагментарно.

Як наслідок, практика здійснення державного контролю залишається неефективною, оскільки діяльність контролюючих органів значною мірою невпорядкована, а створення нової системи державного контролю проходить вкрай повільно і суперечливо, не грунтуючись на достатніх науково-теоретичних напрацюваннях. Зокрема, не враховується, що на противагу домінуючій у минулому каральній ролі контролю, він має набувати переважною мірою інформаційно-аналітичного значення. Тобто контроль має використовуватися як засіб, що дає можливість повніше аналізувати стан справ та дозволяє вчасно застерегти, попередити та вплинути на настання нестандартних ситуацій чи можливих відхилень від прийнятих управлінських рішень, чи здійснення неправомірних дій. І лише за негативного кінцевого результату наступає черга застосування примусових заходів.

Отже, з огляду на необхідність зміни самого характеру і спрямування державного контролю, визначення засад цілісного механізму його та створення ефективної системи органів державного контролю у сфері виконавчої влади, а також відсутності його належного наукового забезпечення, слід визнати високу актуальність теми дисертаційного дослідження, його теоретичну і практичну значимість.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний у дисертації напрям наукового дослідження був започаткований ще розробками проблеми “Правова природа Республіканської автоматизованої системи управління УРСР і її місце у механізмі управління народним господарством УРСР”, які здійснювалися в Інституті держави і права АН України за розпорядженням Президії Академії наук УРСР №1047 від 13 серпня 1973 року. Досягнення науково-технічного прогресу і, зокрема, електронно-обчислювальної і комп’ютерної техніки та їх застосування для обробки інформації при реалізації функції управління, а також питання перерозподілу функцій, повноважень по їх виконанню та контроль за їх здійсненням, персональна відповідальність та інші напрями функціонально-структурного удосконалення управління вимагали наукового осмислення і правового регулювання. Дослідження зазначених проблем знайшло продовження в темі “Питання правового забезпечення Республіканської системи збору і обробки інформації для обліку, планування і управління народним господарством”.

У подальшому досліджуваний напрямок був тісно пов’язаний з роботою над плановими темами “Проблеми організаційно-правового забезпечення галузевого механізму управління народним господарством союзної республіки” та “Державно-правові проблеми державного управління в умовах економічної самостійності союзної республіки”, з якої з часом виділилася окрема підтема “Проблеми організаційно-правового забезпечення управління у державному секторі економіки”.

Протягом останніх років дисертаційне дослідження було органічно пов’язане з плановими темами “Проблеми розвитку та вдосконалення законодавства у сфері державного управління” і “Організаційно-правові засади побудови та функціонування системи органів виконавчої влади України”, які виконувалися у відділі проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.

Об’єктом дослідження є державний контроль як іманентна функція держави, а його предметом – організація і здійснення державного контролю у сфері виконавчої влади, зміст і напрямки розвитку правової регламентації системи органів державного контролю у цій сфері.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу наукових розробок, узагальнення правозастосовчої практики, вітчизняного і зарубіжного досвіду виявити стан і визначити закономірності, тенденції організаційного та правового забезпечення здійснення державного контролю у сфері виконавчої влади України, розробити науково обгрунтовані пропозиції щодо створення ефективної системи органів державного контролю у сфері виконавчої влади та підвищення результативності і ефективності здійснення його в окремих сферах державного управління.

Досягнення зазначеної мети забезпечується вирішенням завдань:

розкриття призначення державного контролю у демократичному суспільстві, його сутності, основних принципів здійснення та ролі права у регулюванні державного контролю;

визначення місця і ролі державного контролю як виду діяльності держави у механізмі взаємодії гілок державної влади;

аналізу та визначення класифікації видів державного контролю у сфері виконавчої влади, співвідношення різних видів державного контролю та їх взаємодії, виявлення базових характеристик зовнішнього та внутрішнього державного контролю, організаційно-структурних та функціональних чинників їх формування;

висвітлення та аналіз особливостей державного контролю у зарубіжних країнах, його організаційних форм і місця у системі державної влади;

визначення системи суб’єктів державного контролю у сфері виконавчої влади, їх функціонального призначення та правового статусу;

розкриття різноманітності застосування форм і методів державного контролю та оновлення їх змісту і правового забезпечення;

висвітлення процедур контролю у сфері виконавчої влади, її внутрішньої динаміки і перспектив удосконалення правового регулювання;

аналізу стану і перспектів розвитку державного контролю як важливої умови забезпечення захисту прав і свобод громадян, а також його особливостей у сфері державної служби, у державному секторі економіки;

розроблення концептуальних підходів щодо організаційного та правового забезпечення державного контролю у сфері виконавчої влади, визначення подальших шляхів і засобів вирішення організаційно-правових проблем контролю з метою підвищення його ефективності.

Методологічні і теоретичні основи дослідження. У вирішенні зазначених завдань використовувалися загальнотеоретичні і спеціально-наукові методи пізнання. Теоретичні висновки дисертації грунтуються на розробках з теорії держави та права, адміністративного права, теорії державного управління. У процесі дослідження широко використовувалися методи системного, структурно-функціонального, нормативно-порівняльного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена сукупністю поставлених завдань і засобів їх розв’язання. В межах проведеного автором дослідження одержано наступні результати, які мають наукову новизну.

Вперше здійснено комплексний аналіз державного контролю у сфері виконавчої влади в умовах визначення нової суспільно-політичної ролі держави в процесі розвитку демократичного суспільства в Україні.

Уточнено зміст частково оновлених чи якісно нових понять суспільного призначення та сутності державного контролю, його спрямованість на забезпечення прав, свобод та правомірних інтересів громадян, аналіз, перевірку і спостереження за дотриманням установлених правил, норм, стандартів та забезпечення правомірності управлінських рішень. В нових умовах важливого значення набуває інформаційно-аналітичний характер державного контролю, його спрямованість на попередження чи припинення можливих негативних наслідків.

Дістали подальший розвиток положення про основні принципи державного контролю. Поряд з такими принципами як законність, систематичність та гласність, значна увага приділяється системності, дієвості і прозорості здійснення державного контролю. Дотримання цих принципів є однією з умов ефективності контрольної діяльності та належної спрямованості на виконання її завдань.

Змістовно поглиблена характеристика державного контролю як: специфічного виду державної діяльності, органічної функції усіх гілок державної влади, одного з особливих засобів забезпечення їх взаємодії. Характеристика державного контролю у сфері виконавчої влади дозволяє підкреслити функціональне призначення контролю і здійснення його суб’єктами державного управління.

Обгрунтовано положення про різноманітність застосування видів державного контролю у сфері виконавчої влади. Ці види можуть перетинатися, що при належній координації дає можливість отримати детальну і повну інформацію щодо контрольованої ситуації чи об’єкту контролю. Відсутність такої координації при здійсненні контролю у сфері виконавчої влади спричиняє проведення значеної кількості перевірок і ревізій, за яких кількість не завжди переростає в якість, а навпаки, лише дестабілізує роботу контрольованих об’єктів.

Здійснено науково-практичне обгрунтування пропозиції щодо доцільності створення окремого центрального органу виконавчої влади з особливим статусом для здійснення регулювання і координації діяльності органів контролю у сфері виконавчої влади. Він може мати назву “Комітет з питань державного контролю”. Його організація, діяльність та взаємозв’язок з іншими органами мають визначатися законом. У складі Комітету з питань державного контролю пропонується виділити управління (ради, департаменти) за функціональним принципом, які б здійснювали координацію діяльності контрольних органів у різних сферах чи галузях управління та аналіз отриманих результатів контролю.

Обгрунтована пропозиція автора щодо доцільності створення при Президенті України Ради з питань координації державного контролю як дорадчого консультативного органу. Його діяльність спрямовуватиметься на проведення послідовної політики державного контролю у сфері виконавчої влади та координацію діяльності органів, що здійснюють такий контроль.

Запропонована авторська концепція проекту Закону України “Про державний контроль у сфері виконавчої влади”, основні ідеї і висновки якої знайшли відображення у проекті Концепції реформи адміністративного права України.

Визначені напрямки та зміст правової регламентації положень, якими слід керуватися при створенні та організації діяльності державних інспекцій з питань контролю, наділенні їх повноваженнями щодо застосування примусових заходів. Значні повноваження щодо накладання адміністративних стягнень, які мають такі інспекції сьогодні, зводять їх діяльність в основному до застосування каральних заходів. Для усунення такого становища пропонується у спеціальному законодавчому акті або окремому розділі закону про державний контроль у сфері виконавчої влади регламентувати їх діяльність.

Одержані результати при аналізі контролю у сферах забезпечення прав і свобод громадян, державній службі та державному секторі економіки свідчать про відсутність дієвого державного контролю та неефективність діяльності органів контролю у цих сферах. З цією метою вироблені пропозиції і рекомендації щодо суттєвого удосконалення контролю у цих сферах шляхом застосування відповідних організаційних та правових заходів.

Сукупність теоретичних узагальнень, що стосуються державного контролю як виду діяльності держави, функції органів виконавчої влади та функції державного управління, виділення окремих видів контролю та їх призначення у сфері виконавчої влади та практичних пропозицій, що є наслідком дисертаційного дослідження, в цілому, дало змогу визначити концептуальні засади вирішення проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади та сформувати механізм правового забезпечення його організації і функціонування.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення і висновки проведеного дослідження створюють основу для подальшого поглибленого теоретичного вивчення явища контролю у системі державної влади і, зокрема, у системі виконавчої влади України, удосконалення організаційно-структурних форм здійснення державного контролю в окремих сферах державного управління і спрямовані на підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади в цілому.

Результати дослідження були використані при підготовці окремого розділу “Державний контроль у сфері виконавчої влади” першого робочого варіанту Концепції адміністративної реформи в Україні, що був підготовлений робочою групою, створеною Комісією Верховної Ради України з питань правової політики та судово-правової реформи у 1996 році.

У подальшому ідеї і висновки щодо запровадження державного контролю у сфері виконавчої влади були використані при розробці Концепції адміністративної реформи в Україні, схваленої Президентом України. Наукові результати автора, отримані при дослідженні  даної проблеми, були безпосередньо використані при підготовці за розпорядженням Кабінету Міністрів України проекту Концепції реформи адміністративного права України і знайшли втілення у розділі “Розвиток законодавства про державний контроль у сфері виконавчої влади”, а також у розпочатій розробці проекту Кодексу адміністративних процедур.

Автором були обгрунтовані теоретичні і методологічні підходи щодо розробки проекту Закону України “Про державний контроль у сфері виконавчої влади” та його змістовного наповнення. Ці пропозиції знайшли відображення у затверджених Указом Президента України від 20 листопада 1998 року першочергових заходах з проведення в Україні адміністративної реформи.

Теоретичні і практичні результати дисертаційного дослідження були використані при підготовці проекту Кодексу основних правил поведінки державних службовців, при експертизі та рекомендаціях по проектах законодавчих актів у різних сферах управлінської діяльності та включення до них положень, що стосуються контролю.

Одержані результати дослідження були реалізовані в курсі лекцій з адміністративного права для студентів Вищої школи права при Інституті держави і права ім.В.М.Корецького НАН України та спеціалізованому курсі лекцій про заходи забезпечення законності та державної дисципліни в управлінні.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Ідеї та висновки наукового дослідження представлялися на багатьох наукових конференціях, присвячених розвитку держави і права незалежної України. Зокрема, основні результати дисертаційної роботи доповідалися на науково-практичній конференції “Проблеми підготовки нового Цивільного кодексу України”, Київ, 20-21 травня 1993р.; науково-практичній конференції “Проблеми розбудови державності України”, Київ, 20-21 грудня 1994р.; науково-практичній конференції “Проблеми реформування державної влади: конституційні та управлінські аспекти”, Київ, 10-11 березня 1995р.; науково-практичній конференції “Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку”, Київ, листопад 1995р.; на засіданні Вченої ради Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України 10 грудня 1996 року; на науково-практичній конференції “Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність”, Київ, 22-23 листопада 1996р.; науково-практичній конференції “Концепція розвитку законодавства України до 2005 року”, Київ, травень 1996р.; міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми методології сучасного правознавства”, Київ, жовтень 1996р.; науково-практичній конференції “Концепція адміністративної реформи в Україні”, Київ, червень 1996р; на IV науковому семінарі по обговоренню проекту Цивільного кодексу України та проблеми кодифікації адміністративного права, Київ, 1997р.; першій національній науково-практичній конференції “Адміністративне право: сучасний стан і перспективи реформування”, Яремча, 19-21 червня 1998р.; на науково-практичному семінарі “”Адміністративно-правова реформа в Україні”, Львів, 17 лютого 1998р.; науково-практичному семінарі “Адміністративна реформа і проблеми розвитку адміністративного законодавства в Україні", Рівне, 2 квітня 1998р.; науковому семінарі “Адміністративне право в Нідерландах”, Утрехт, 6-10 липня 1998р.; на круглому столі “Правова реформа в Україні”, Київ, 20 січня 1999р.; на науково-практичній конференції “Проблеми наукового забезпечення адміністративної реформи в Україні”, Київ, 27-28 травня 1999р.; міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми юридичної науки”, Київ, 13-14 травня 1999р.

Автор дисертаційного дослідження є: одним із членів колективу розробників Концепції реформи адміністративного права України, який був створений за розпорядженням Кабінету Міністрів України, автором розділу “Розвиток законодавства про державний контроль у сфері виконавчої влади”; співавтором проекту “Кодексу основних правил поведінки державного службовця”; членом робочої групи по розробці “Кодексу адміністративних процедур в Україні”; автором матеріалів у підготовленій Міністерством юстиції України концепції Закону України “Про державний контроль за діяльністю органів виконавчої влади та їх посадових осіб”.

Результати дослідження використовувалися здобувачем при розробці методичних матеріалів та учбових програм, читанні лекцій та проведенні семінарських занять з курсу “Адміністративне право” у Вищій школі права при Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.

Структура дисертації обумовлена логікою дослідження, що базується на поєднанні загального і спеціального підходів до розгляду досліджуваної проблеми. Дисертаційна робота складається з вступу, трьох розділів, що поділені на підрозділи, висновку, додатку та списку літератури. Загальний обсяг роботи складає 390 сторінок, додаток – 5 сторінок, список літератури – 250 посилань.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтована актуальність теми дослідження, дана характеристика загального стану дослідження даної теми у науковій літературі, визначені мета і завдання дослідження, наукова новизна одержаних результатів та їх теоретичне і практичне значення, виділений основний внесок здобувача, наведені результати апробації основних положень дисертаційного дослідження, структура роботи.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження державного контролю у сфері виконавчої влади” – визначаються суспільне призначення та сутність державного контролю, місце та завдання контролю у системі державної влади, розглядаються різні класифікації контролю за видами залежно від основних класифікаційних ознак та специфіки мети, що покладена в основу класифікації, та досвіду здійснення державного контролю у зарубіжних країнах.

У першому підрозділі зазначеного розділу – “Сутність і призначення державного контролю у демократичному суспільстві” – звертається увага на те, що проблемі контролю суспільство завжди приділяло значну увагу і здійснювало його за допомогою різних заходів та прийомів. У філософській літературі соціальний (суспільний) контроль подається як сукупність процесів у суспільстві, за допомогою яких забезпечується слідування визначеним правилам діяльності, а також дотримання певних обмежень поведінки, порушення яких негативно впливає на функціонування системи в цілому. Соціальний контроль забезпечує відповідну організацію суспільного життя, адекватну встановленим у суспільстві правилам поведінки учасників суспільних відносин. Через такий контроль реалізується принцип зворотного зв’язку в управлінні суспільними процесами чи системами. Таким чином, контроль виступає невід’ємною частиною розвитку суспільства. Сутність його проявляється в аналізі та перевірці діяльності учасників суспільних відносин відповідно до встановлених приписів.

У процесі розвитку і ускладнення суспільних відносин швидко розвивається і структура контролю, удосконалюється його механізм, зростає значення у функціонуванні всіх соціальних систем.

Тому, у зазначеному підрозділі підкреслюється, що контроль слід розглядати як об’єктивне суспільне явище, яке суспільство виробило у процесі своєї еволюції і яке є результатом його розвитку. Без застосування контролю суспільство тим більше не може обійтися на шляху свого подальшого розвитку, який потребує і може здійснюватися спираючись на аналіз існуючого стану та використовуючи нові фактори розвитку від досягнутого. Суспільство розвивається згідно об’єктивних законів і завдання держави полягає у всілякому сприянні цьому розвитку, попередженні дій, що перешкоджають чи стримують його, або ж певною мірою можуть негативно на нього вплинути.

Держава є одним із головних суб’єктів здійснення контрольної функції у суспільстві, бо вона має реальні механізми впливу на суспільні відносини і, при їх застосуванні, активно покладається на контроль як елемент цього механізму.

З розвитком суспільства змінюються погляди на державу, її призначення, роль та завдання, які вона має вирішувати, захищаючи права і свободи своїх громадян. На перший план виступають завдання побудови демократичної, соціальної, правової держави, в якій організація влади спрямовує свою діяльність в першу чергу на забезпечення інтересів, прав і свобод громадян та створення механізмів, що допомагали б відстоювати, захищати її надбання. У своїх діях держава мусить керуватися і виходити з пріоритету загальнолюдських цінностей.

Серед заходів забезпечення виконання поставлених завдань держави контроль, як важливий вид її діяльності, займає одне з основних місць. Загалом його метою є забезпечення злагодженої, чіткої роботи органів державної влади усіх рівнів і ланок, добросовісне і якісне виконання її посадовими особами та державними службовцями, раціональне використання наданих їм прав та сумлінне ставлення до виконання своїх обов’язків для забезпечення добробуту суспільства. Тобто державний контроль спрямований на перевірку діяльності органів державної влади, посадових осіб та державних службовців, відповідності її завданням держави.

Проведений аналіз юридичної літератури дав змогу зробити загальний огляд різних точок зору на сутність і призначення державного контролю. У кожній з них присутній той чи інший переважаючий фактор чи позиція, яку автори намагаються розкрити при дослідженні проблеми контролю. Це засвідчує багатоплановість державного контролю та притаманну йому різнобічність, яку слід розуміти як здатність аналізувати, спостерігати та перевіряти загальні явища та ситуації і можливість акцентувати увагу на конкретних питаннях з глибоким їх аналізом у різних сферах суспільних відносин. На основі аналізу існуючих поглядів на проблему робиться висновок, що при розгляді державного контролю можна керуватися поняттям його, як об’єктивної функціональної діяльності, яку держава здійснює з метою перевірки дотримання і виконання поставлених завдань, прийнятих рішень та їх правомірності.

Якщо поняття державного контролю включає аналіз, перевірку та спостереження за дотриманням установлених правил, норм, стандартів та управлінських рішень, то сутність його значно ширша і повніша. Вона полягає у проведенні інформаційно-аналітичної роботи стосовно стану чи ситуації, що виникають, перевірці раціональності, економічності, економності, доцільності організації процесу управління та об’єктивності рішень, коли мається на увазі не лише їх правомірність (законність), але також і їх професійна обгрунтованість.

У минулому домінуючою у підході до державного контролю була каральна мета його використання. Державний контроль проводився цілеспрямовано для виявлення порушень і застосування заходів впливу. Такий підхід до здійснення функцій контролю за своєю суттю є невірним. Контролювати треба, щоб не допустити прорахунків, завчасно попереджати про їх виявлення та можливі негативні наслідки, а не з метою покарання.

Україна почала будувати демократичну, соціальну, правову державу і процеси, які відбуваються в суспільстві, господарських зв’язках, зовнішніх та внутрішніх відносинах, що виникають і будуються на нових засадах, мають знаходитися під контролем держави. В усьому світі держави з різними формами правління здійснюють контроль і впливають на формування відносин в суспільстві, при цьому характер контролю і заходи, які його супроводжують, свідчать про характер державної влади та її спрямованість, відповідність проголошеним демократичним принципам розвитку.

Державний контроль завжди здійснюється на підставі норм права і в переважній більшості має юридичні наслідки. Правова природа державного контролю проявляється в тому, що органи державної влади, їх посадові особи при здійсненні контролю діють у межах, визначених правовими нормами, на підставі норм права і у відповідності з ними. Тому можна сказати: державний контроль здійснюється у чітких правових межах, керується чинними нормами права і завжди викликає певні юридичні наслідки. Це свідчить про те, що в основі його виникнення і в процесі здійснення лежать правові засади.

Державний контроль має своє оформлення в офіційних матеріалах, що містять визначення характеру контролюючих дій, інформацію про стан справ і юридичні наслідки. За результатами контрольних дій орган, що їх здійснює, приймає відповідне рішення. Це рішення може мати рекомендаційний чи примусовий характер. Контролюючий орган може вимагати привести відносини у відповідність з діючими нормами безпосередньо самому суб’єкту, або ж направити матеріали в органи, уповноважені приймати рішення з таких питань. Якщо при правовій оцінці дій, що контролюються, виявиться неправомірна поведінка суб’єкта контролю, то настає черга застосування правоохоронних заходів. При цьому норми права виконують як регулюючу, так і правоохоронну функції. І останнє, що визначає правову природу контролю, – це детальна регламентація процедур його здійснення.

При аналізі основних принципів державного контролю основна увага була звернена на системність, систематичність, законність, дієвість, гласність і прозорість його здійснення. У роботі дається аналіз їх значимості при здійсненні державного контролю.

У другому підрозділі – “Державний контроль як вид діяльності державної влади: тенденції розвитку” – автором розглядається усталений підхід до поділу державної влади на законодавчу виконавчу і судову влади. Аналізуються існуючі підходи до виділення державного контролю як однієї з гілок влади та закріплення його в конституціях деяких країн.

При цьому робиться висновок про те, що коли керуватися при визначенні контрольної влади як самостійної гілки державної влади тими теоретичними розробками, які лежать в основі поділу державної влади і передбачають поділ її на окремі види діяльності, то до таких видів діяльності можна віднести й інші види, включаючи й державний контроль. За таких умов можна стверджувати про існування контрольної влади як виду державної діяльності – гілки державної влади, про що зазначається в науковій літературі.

За відповідних умов та наявності правових чинників державний контроль може бути виділеним як один із різновидів державної влади – “контрольна влада” і як функція інших гілок державної влади та елемент механізму стримувань і противаг у їх взаємодії. Така роль контролю має особливо важливе значення на теперішньому етапі розвитку державності України, коли проходять процеси становлення, організаційного та функціонального визначення законодавчої, виконавчої та судової влади, і заходи стримувань не дають жодній з гілок державної влади зайняти переважне місце на відміну від інших та спрямовують на діяльність у чітко визначених Конституцією межах.

Контроль не повинен здійснюватися заради контролю. Державний контроль є важливою функцією державного управління, органічно пов’язаною з іншими управлінськими функціями. Він є функцією управління, яка у необхідному співвідношенні існує з іншими. Такий підхід дозволяє уникнути як недооцінювання, так і перебільшення значення контролю у здійсненні управлінської діяльності. У процесі державного контролю здійснюється перевірка загальної спрямованості управлінської діяльності, відповідності її спрямування встановленому та закріпленому нормативно-правовими актами напряму і відповідності йому інших функцій управління. Контроль у сфері управління має як самостійне значення, так і є елементом, частиною інших функцій управління, засобом перевірки забезпечення виконання функцій управління, здійснюваним на заключних етапах процесу.

У третьому підрозділі – “Основні види зовнішнього державного контролю щодо діяльності органів виконавчої влади” – підкреслюється важливість для теоретичного визначення та практичного застосування класифікації державного контролю на види.

У залежності від класифікаційних ознак можливим є виділення різноманітних видів державного контролю, які можуть бути об’єднані та виділені в залежності від об’єкту контролю, суб’єктів, що його здійснюють, характеру виділення, обсягу контрольних повноважень, сфери та характеру відносин суб’єктів контролю з підконтрольними об’єктами тощо.

Застосування різноманітних ознак класифікації дозволяє проаналізувати явище державного контролю у широкому обсязі та виділити особливості і роль та призначення таких видів у сфері виконавчої влади.

У роботі зауважується, що види контролю можуть перетинатися, “накладатися”, але в повному обсязі вони не замінюють один одного. Вони лише доповнюють інформацію, здійснюють перевірку з точки зору відповідності діяльності органами виконавчої влади визначеним напрямам та прийнятим управлінським рішенням, установленим правилам та правовим нормам.

Стосовно виконавчої влади виділяють зовнішній і внутрішній контроль. Таке виділення має умовний характер, бо за певних умов зовнішній контроль можна розглядати як внутрішній, а внутрішній контроль у сфері виконавчої влади буде таким лише стосовно всієї системи виконавчої влади. Для сфери чи галузі управління він буде зовнішнім. З іншого боку виділення зовнішнього і внутрішнього контролю у сфері виконавчої влади дає можливість прослідкувати взаємозв’язки виконавчої влади з іншими гілками державної влади та між органами виконавчої влади з позиції контролю.

З урахуванням певних ознак можливим є виділення загального і спеціального контролю; попереднього, поточного і наступного. Такі види контролю можуть об’єднуватися, перетинатися, доповнюватися. Так, загальний контроль може здійснюватися попередньо, лише що стосується наявності формальних показників чи розробки попередніх планів. Він може проводитися протягом усього періоду виконання поставленого завдання чи вирішення питань, виходячи з перевірок, нагляду цього процесу по етапах, стадіях. Однаковою мірою це стосується і здійснення загального контролю за результатом виконання контрольованої функції.

До зовнішніх видів державного контролю щодо діяльності органів виконавчої влади слід віднести:

президентський контроль;

парламентський контроль;

судовий контроль;

прокурорський нагляд.

Кожний з цих видів контролю має свою специфіку, обсяг і завдання, що дозволяє виділити його в окремий вид контролю та визначити місце у системі зовнішнього контролю щодо сфери виконавчої влади.

Отже, зовнішній контроль здійснюється органами законодавчої, судової влади, Президентом та прокуратурою щодо діяльності органів виконавчої влади та відповідності цієї діяльності чинному законодавству. Він обмежений повноваженнями цих органів і регламентований відповідними нормативно-правовими актами.

При спеціальному виді контролю використовуються усі різновиди контролю в залежності від періоду його проведення з тією різницею, що такий контроль має предметне спрямування і здійснюється за відповідною функцією чи сферою державного управління. Проведення його полягає у більш глибокому аналізі та контрольних перевірках існуючого стану та специфіці їх проведення шляхом використання різноманітних прийомів і заходів, що мають зміст застосування саме у цій сфері.

Взаємозв’язок та взаємодія має бути налагоджена і при проведенні загального та спеціального контролю, що в кінцевому результаті може повністю гарантувати ефективність діяльності органів державної влади, ефективність управлінської діяльності, або запобігати прийняттю неефективних управлінських рішень.

У четвертому підрозділі – “Державний контроль у сфері виконавчої влади: загальна характеристика” – розглядається контроль, що його здійснює сама система виконавчої влади.

Особливості такого внутрішнього контролю є похідними від особливостей притаманних самій системі виконавчої влади, що і є підставою для його умовного виділення у самостійний вид державного контролю.

Під внутрішнім контролем у сфері виконавчої влади слід розуміти контроль, що його здійснюють органи виконавчої влади у межах самої системи.

Контроль у сфері виконавчої влади має свої різновиди, такі як: надвідомчий і відомчий (галузевий контроль). У свою чергу надвідомчий контроль в залежності від функціональної належності може поділятися на фінансовий, митний, податковий, екологічний тощо. Кожен з цих видів контролю має самостійне значення, виконуючи своє завдання у відведеній для нього сфері. В цілому усі види державного контролю у сфері виконавчої влади спрямовані на створення умов для ефективного здійснення управлінської діяльності.

У роботі розглядаються поняття “контроль” і “нагляд”, що використовуються у літературі та практиці здійснення контролю. Останнім часом ці поняття активно почали запроваджуватися у законодавчих актах. У зв’язку з цим в роботі розглядається співвідношення цих понять та зазначається позиція автора щодо їх призначення і застосування.

У підрозділі п’ятому – “Із досвіду здійснення державного контролю у зарубіжних країнах” – проводиться огляд і узагальнення особливостей здійснення державного контролю у деяких зарубіжних країнах, його організаційно-структурного забезпечення, а також діяльності міжнародної неурядової організації вищих контрольних органів, яка вивчає і поширює у практику контролю позитивний досвід зарубіжних країн. Досвід такої діяльності дає можливість зробити висновок про те, що кожна держава застосовує такі види і форми контролю, які відповідають характеру суспільного розвитку, його особливостям, формі правління та демократичним укладам.

Україна, будуючи свою державність, має використовувати набутий досвід побудови системи державного контролю, але керуватися при цьому своїми потребами, необхідністю та внутрішніми особливостями суспільних зв’язків.

У другому розділі – “Основні елементи системи державного контролю у сфері виконавчої влади та їх правове забезпечення” – розглядаються система та правовий статус суб’єктів державного контролю, аналізуються ефективність та обгрунтованість застосування методів державного контролю, розвиток форм державного контролю та дається правова регламентація процедури здійснення державного контролю у сфері виконавчої влади.

Контроль як вид діяльності притаманний усім суб’єктам виконавчої влади і перший підрозділ – “Загальний державний контроль у сфері виконавчої влади” – розглядає зміст такого контролю та види суб’єктів, що здійснюють загальний контроль. Для переважної частити суб’єктів контролю він не є основною діяльністю і притаманний як невід’ємна частина управлінської діяльності, а отже є супровідною (похідною) функцією основної діяльності суб’єктів виконавчої влади, місцевого самоврядування. Для інших – контроль є основною функцією, яку держава уповноважила їх здійснювати, визначивши і закріпивши у нормативно-правових актах обсяг і сферу здійснення контрольної діяльності.

Тому при визначенні системи державного контролю у сфері виконавчої влади виходять зі здійснення її усіма органами державного управління загальної і спеціальної компетенції у межах їх повноважень.

Систему органів контролю у сфері виконавчої влади складають суб’єкти, для яких контроль визначений як основний вид діяльності. Діяльність та організаційно-структурна форма контрольних суб’єктів розглядається у другому підрозділі – “Спеціальний державний контроль у сфері виконавчої влади: суб’єкти контролю, їх правовий статус”.

На сьогодні в Україні відсутня єдина система контрольних органів у сфері виконавчої влади. Вони не мають єдиного структурного центру, який би спрямовував і координував діяльність органів контролю у сфері виконавчої влади. Об’єднує їх лише “управлінська вертикаль”, у структурі якої органи контролю створюються, або ж функцію контролю здійснюють спеціальні структури органів управління.

Потреба у створенні такого органу існує. Тому з метою консолідації усіх видів контролю, організації та методологічного впливу, координації діяльності органів контролю, зважаючи на визначеність контролю як функції управлінської діяльності, важливості раціонального застосування та здійснення його у сфері виконавчої влади робиться принциповий висновок про необхідність створення на рівні центрального органу виконавчої влади відповідного органу зі спеціальним статусом.

Пропонується утворити орган з орієнтовною назвою Комітет з питань державного контролю у сфері виконавчої влади. Питання його організації, діяльності і взаємовідносин з іншими органами мають вирішуватися відповідно до положень Концепції реформи адміністративного права України в індивідуальному порядку, шляхом прийняття закону, що визначає повноваження і порядок діяльності органу такого рівня.

Для координації діяльності органів контролю, регулювання перевірок у різних сферах державного управління з залученням різних органів контролю в Комітеті з питань державного контролю слід утворити відповідні підрозділи за функціональним принципом. Для проведення послідовної політики державного контролю у сфері виконавчої влади та його координації слід утворити при Президенті України Раду з питань координації державного контролю як дорадчий консультативний орган.

Вирішення організаційно-структурних питань здійснення контролю у сфері управлінської діяльності в першу чергу сприятиме підвищенню організованості і ефективності здійснення самої функції контролю та діяльності органів контролю. А головне, в цілому, це сприятиме ефективності управлінської діяльності, оскільки результати контролю будуть віддзеркалювати різні сторони діяльності, що сприятиме об’єктивності висвітлення ситуації та виробленню суттєвих рекомендацій.

Для забезпечення правового регулювання контролю у сфері виконавчої влади пропонується прийняти Закон України “Про державний контроль у сфері виконавчої влади”, який би поширювався на контрольні відносини у сфері виконавчої влади та регулював питання координації діяльності органів державного контролю, порядок його здійснення тощо.

Однією з організаційних форм здійснення контролю є державні інспекції, що створюються при державних органах виконавчої влади чи як структурні ланки в їх апараті. В Україні досить інтенсивно відбувається формування таких структур з контрольними та наглядовими повноваженнями в усіх сферах державного управління. При цьому на практиці і в нормативно-правових актах терміном “державні інспекції” користуються не лише стосовно органів контролю з надвідомчими повноваженнями, а й щодо органів, які здійснюють відомчий контроль, або органів, що не наділені повноваженнями інспекційного, наглядового характеру.

Створювані державні інспекції з контрольними функціями, що діють в різних галузях управління, відрізняються порядком створення, правовим статусом та повноваженнями при здійсненні контролю. Спеціалізація створюваних державних інспекцій різноманітна і потреба в них має визначатися потребою практики у кожній конкретній сфері управління.

Державна інспекція –– це спеціальний орган, що здійснює контрольну функцію з самостійним завданням. Тому доцільним було б основні завдання і функції, їх правовий статус в системі виконавчої влади закріпити у спеціальному законодавчому акті про державні інспекції з питань контролю, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади (орієнтовна назва “Про державні інспекції в органах виконавчої влади”), або передбачити регулювання цього питання у розділі Закону України “Про державний контроль у сфері виконавчої влади”.

Такий підхід сприятиме удосконаленню правового забезпечення діяльності державних інспекцій, вирішенню питання закріплення їх правового статусу та взаємодії з іншими органами державного управління.

У процесі реформування органів державного управління, зміні завдань і конкретних функцій центральних органів виконавчої влади, розвитку ринкових відносин має реформуватися і система органів контролю. Оскільки, як свідчить досвід інших країн, і сама система контролю, система органів контролю та окремі їх види не є статичними, з назавжди визначеними повноваженнями. Вони реформуються відповідно до завдань, що їх держава вирішує на відповідному етапі свого розвитку та їх здійсненням органами державного управління.

Існування значної кількості контролюючих органів ще не означає загального поліпшення справ у державному управління. Головним є не сама їх кількість, а результат, тобто ефективне використання наслідків контролю для поліпшення ситуації у конкретній сфері. На такий результат має бути спрямована координація діяльності контрольних органів у системі державного управління, детальна регламентація діяльності численних перевіряючих органів (інспекцій, служб, управлінь, комісій тощо), процедурні аспекти. Така регламентація і значна кількість нормативних актів не є виявом невиправданого бюрократичного підходу. Вона дає змогу чітко визначити права і обов’язки, межі діяльності, а також скоординувати діяльність різних органів контролю, допомагає уникнути значної кількості перевірок і ревізій, на які так часто скаржаться ті, кого контролюють. Контроль відповідатиме своєму призначенню, якщо він буде своєчасним і об’єктивним, спрямованим на кінцевий результат, організація його проведення і процедури здійснення не будуть заважати роботі контрольованих і здійснюватимуться в чітко установлених межах, а дієвість досягатиметься не кількістю перевірок, а реальним забезпеченням виконання поставлених завдань.

У цілому ж існує тісна залежність між державним управлінням і здійсненням державного контролю за дотриманням чинного законодавства та ефективністю управління.

Для того, щоб здійснювати контроль, треба мати за чим його здійснювати і контроль спрямовувати в основному на дію, а не на засвідчення відсутності відповідного механізму, де і контролювати немає як.

Загалом, система органів контролю у сфері виконавчої влади потребує створення органу на рівні центральних органів виконавчої влади та наділення його регулюючими і координуючими повноваженнями щодо органів державного контролю у сфері виконавчої влади.

Суб’єкти державного контролю здійснюють контрольну функцію, використовуючи різноманітні прийоми та способи, які є активними елементами механізму державного контролю та інструментом контрольних органів. Тому третій підрозділ – “Урізноманітнення та оновлення змісту методів державного контролю” – присвячений дослідженню різноманітних методів державного контролю, оновлення їх змісту, призначення у подальшому удосконаленні державного контролю.

Вибір і застосування методів залежить від органу, що здійснює контроль, та характеру самої контрольної діяльності.

Застосування відповідних методів контролю засвідчує як, яким чином державний контроль здійснюється різними органами, у різних сферах, та реалізується у практичній діяльності.

При виділенні методів контролю у науковій літературі переважно називають загальні і спеціальні методи. Загальні методи контролю вважаються похідними від загальних методів управління, тоді як серед спеціальних називають методи заслуховування інформації, ознайомлення з фактичним станом справ на місцях, а також математичні та електронно-обчислювальні методи, тематичні перевірки, аналіз інформаційно-документальних даних тощо.

Методи контролю в залежності від свого призначення можуть бути поділені на дві групи. До першої групи слід включати методи, за допомогою яких здійснюється контрольна діяльність і які застосовуються при перевірках та ревізіях, при нагляді, при аналізі та оцінці ситуації у контрольній сфері. Друга група методів застосовується при реалізації результатів контролю і також характеризується різноманітністю своїх виявів.

Зміст і застосування методів державного контролю головним чином регулюються юридичними нормами, а вибір їх визначається в залежності від повноважень контролюючого органу та завдань, що перед ним стоять.

На думку дисертанта, методи контролю в переважній більшості застосовуються у певній сукупності, бо кожен з них при застосуванні виявляє якусь одну з сторін контрольованої діяльності, а в сукупності вони забезпечують ефективність здійснення контролю.

Зовнішнім виразом контрольної діяльності є форми державного контролю. Зміст державного контролю відзначається значною різноманітністю, в залежності від завдань, які покладаються на контролюючий орган, його повноваження та мету здійснення контролю. Відповідно до цього на практиці застосування різноманітних форм контролю зумовлюється багатьма чинниками, які беруться до уваги при їх виборі. Але сам вибір форм державного контролю у сфері виконавчої влади може мати як об’єктивний, так і суб’єктивний характер, хоча, звичайно, переважають об’єктивні чинники та законодавчо закріплені форми державного контролю. Їх дослідженню та застосуванню в нових умовах присвячується четвертий підрозділ – “Розвиток форм державного контролю та їх правове забезпечення”.

Складні процеси побудови правової держави, перебудова економіки, зміна форм власності диктують необхідність виваженості при застосуванні тієї чи іншої форми державного контролю та пошуку таких форм, які б не були пов’язані з прямим втручанням держави у внутрішню оперативну діяльність суб’єкта і, разом з тим, забезпечували контрольованість процесів і ситуацій.

В адміністративно-правовій літературі відсутня загальновизнана класифікація форм державного контролю. У більшості випадків класифікація проводиться в залежності від суб’єкту, що здійснює контроль, або сфери контролю.

Серед форм парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади слід відмітити такі з них як депутатський запит, затвердження програми діяльності Уряду, заслуховування інформації про виконання загальносуспільних програм, діяльність окремих центральних органів виконавчої влади та їх керівників. Організаційними формами парламентського контролю, які мають важливе значення, є Рахункова палата, посада Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, постійні та тимчасові комісії, що створюються для проведення контрольно-ревізійних та слідчо-інспекційних дій. Слід відмітити їх важливу роль у здійсненні контрольних функцій за органами виконавчої влади. Разом з тим відсутність достатньої практики їх роботи поки що не дозволяє повною мірою забезпечувати ефективність контролю за цими сферами діяльності виконавчих органів і, особливо, що стосується контролю за забезпеченням прав людини. Це нова організаційна форма, і діяльність Уповноваженого з прав людини, яка хоч і визначена та регламентована законом, все ж не має достатнього досвіду, який мають аналогічні інститути в багатьох зарубіжних країнах. За тим і суспільство має сприйняти таку форму контролю, а органи виконавчої влади та посадові особи вбачати у ній авторитетну та кваліфіковану силу, яка здатна своїм авторитетом та наявними у її розпорядженні заходами впливу через державні органи та громадські об’єднання реалізовувати свою контрольну функцію.

Основними формами контролю органів виконавчої влади є перевірки та ревізії. Разом з тим поряд з ними усе активніше застосовуються аналіз інформаційних матеріалів, звіти, повідомлення, застереження тощо.

Сьогодні використання уже відомих і нових форм державного контролю дозволяє своєчасно застосовувати економічні та адміністративні важелі впливу на об’єкти контролю з метою активізації їх роботи, запобігання порушень діючого законодавства. Використання давно відомих форм контролю збагачується новим змістом. Кожна з них займає своє місце та застосовується до реальних ситуацій, доповнюючись новими формами контролю та їх можливостями при здійсненні контролю та реалізації його результатів.

На сьогодні процедури здійснення державного контролю у сфері виконавчої влади є найменш унормованою частиною механізму державного контролю. У законодавстві, що регулює контрольну діяльність процедурам приділяється найменше уваги. Розгляд цих питань у п’ятому підрозділі – “Процедури здійснення державного контролю у сфері виконавчої влади” – дозволив дійти висновку, що такий підхід зумовлений відсутністю належних теоретичних розробок та нормативно визначених загальних процедур контролю та їх виділення. Крім того на практиці питанням процедур здійснення контролю не приділяється належна увага, безпідставно вважається, що їх чітке визначення та закріплення у правових приписах не має суттєвого значення.

Такий підхід слід вважати хибним. Ретельна регламентація процедур контролю має не менш істотне значення ніж будь-які управлінські процедури, хоча й вони у більшості належним чином не регламентовані у відповідних правових актах.

Регламентація та чітке визначення процедур контролю мають суттєве значення як для однієї сторони – того, хто контролює, так і для другої – кого контролюють. Визначеність процедур контролю дисциплінує, підвищує організованість і дієвість сторін, дозволяє кожній з них займатися своєю справою, не дезорганізуючи роботу іншої.

Для визначення процедур контрольно-наглядового провадження вважається необхідним закріпити їх у розділі Кодексу адміністративних процедур, проект якого розробляється, за безпосередньою участю дисертанта.

У третьому розділі – “Організаційно-правові проблеми державного контролю в окремих сферах державного управління” – міститься аналіз стану здійснення державного контролю у сфері забезпечення прав і свобод громадян, державній службі та у державному секторі економіки; визначаються особливості його проведення у кожній з цих сфер та дається обгрунтування шляхів удосконалення здійснення державного контролю.

Державний контроль у сфері виконавчої влади має загальні ознаки та здійснюється на загальних засадах. Разом з тим він має свої характерні особливості у різних сферах державного управління. Вони обумовлені особливістю самої сфери, особливістю державного управління в ній, розвитком її на даному етапі і вагомістю для суспільного розвитку в цілому.

Боротьба за права і свободи людини починає свій відлік з початку історії людства і на сучасному етапі може інтерпретуватися як історія боротьби за межі прав людини в сучасному світі. Забезпечення і захист прав і свобод людини і громадянина та контроль за їх здійсненням розглядається у першому підрозділі – “Державний контроль щодо забезпечення захисту прав і свобод громадян як важлива умова демократизації суспільства”.

До найголовніших прав і свобод, які захищаються Конвенцією про захист прав і основних свобод людини, відносяться: право на життя, свободу та особисту недоторканність; право на справедливий судовий розгляд громадянських і кримінальних справ; право на повагу до особистого та сімейного життя і таємниці листування; свобода думки, совісті і релігії, свобода виявлення поглядів (включаючи свободу думки); свобода мирних зборів і асоціацій, включаючи право вступати до профспілок; право на перегляд вироку судом вищої інстанції; право на одруження та створення сім’ї; рівні права і обов’язки чоловіка та жінки, що перебувають у шлюбі; право володіти майном; право на освіту; деякі права, що стосуються виборів; право на вільне пересування і свободу місця проживання; право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Незалежна, демократична Україна, проголосивши людину найвищою цінністю держави створює відповідну систему захисту прав людини, в якій важливу роль має відігравати державний контроль за забезпеченням прав і свобод громадян органами виконавчої влади та їх посадовими особами і державними службовцями.

Динамізм функціонування та характерні особливості виконавчої влади є тими обставинами, за яких громадяни мають постійне спілкування із органами виконавчої влади. Таке спілкування потребує суттєвого вдосконалення правового регулювання всіх аспектів взаємовідносин громадянина з органами виконавчої влади.

В умовах невиправдано високої централізації державного управління головним показником роботи є не якісне здійснення органом чи посадовою особою нормативно визначеної компетенції, функцій та повноважень, а механічне відтворення команд “згори”. Тому навіть саме поняття компетенції багато в чому втратило своє справжнє значення.

Внаслідок цього в управлінській практиці повноваження в багатьох випадках формулюються неконкретно, не існує чіткого розподілу завдань, функцій і відповідальності  між різними органами і посадовими особами. Окремі органи часто дублюють один одного, що призводить до паралелізму та неузгодженості в роботі. Все це, в сукупності, суттєво перешкоджає реалізації громадянами своїх законних інтересів та намірів у відносинах з відповідними органами і посадовими особами.

Враховуючи зазначене, необхідно суттєво підвищити якість адміністративно-правової регламентації структури та діяльності органів виконавчої влади шляхом більш чіткого і обгрунтованого закріплення функції і повноважень цих органів, а також уточнення і конкретизації їх взаємовідносин з громадянами.

Не менш важливе значення має необхідність подолання існуючої недооцінки ролі законів в правовій регламентації відносин між органами виконавчої влади і громадянами.

Слід суттєво підвищити роль законів у регулюванні сфери виконавчої влади, а також законодавчо позбавити більшість центральних органів виконавчої влади права видавати нормативні акти, що стосуються прав і свобод громадян.

Розвиток механізму захисту прав і свобод громадян в межах самої виконавчої влади, тобто по “адміністративній лінії”, вимагає цілеспрямованого руйнування певних стереотипів. За минулі роки людина просто вимушена була примиритися із засиллям бюрократичних зловживань, адміністративної тяганини в органах управління, з безвідповідальністю та безкарністю чиновників. Люди не звикли захищати свої права у стосунках з державними органами та їх посадовими особами, тим більше, звертатися за захистом до суду.

Якщо положення Конституції України щодо правового статусу громадянина вкрай наблизилися до міжнародно визнаної моделі правового статусу людини і громадянина у демократичній, правовій державі, то стосовно адміністративно-правової правосуб’єктності їх в Україні аналогічного наближення ще не відбулося.

Проголошені в Конституції України права і свободи людини і громадянина не можуть бути ефективно реалізовані без належного визначення адміністративно-правового статусу громадян і відповідної компетенції органів виконавчої влади. Це стосується і конституційних обов’язків громадян.

Виходячи з зазначеного доцільно:

удосконалити законодавство, що регулює права громадян щодо звернень в органи виконавчої влади і місцевого самоврядування та розгляду скарг посадовими особами цих органів;

інтенсивніше запроваджувати судовий адміністративно-правовий захист прав і свобод громадян України;

визначити особливий адміністративно-правовий статус окремих категорій фізичних осіб (переселенців, осіб, які попросили притулку в Україні, осіб, які займаються бродяжництвом та інших) шляхом прийняття спеціальних законів.

У другому підрозділі – “Контроль у сфері державної служби: проблеми становлення і розвитку” – основна увага приділяється питанням формування системи контролю у державній службі.

Інститут державної служби із прийняттям Закону України “Про державну службу” отримав правову основу для свого існування і розвитку. Він має в першу чергу забезпечити органи виконавчої влади спеціалістами високої кваліфікації усіх рівнів, здатними самостійно виконувати поставлені завдання та приймати відповідні управлінські рішення.

Проведення адміністративної реформи в Україні передбачає одним із положень формування ефективної системи державної служби, становлення та діяльність якої здійснюється під контролем як відповідних державних органів, так і структур самої державної служби.

Програма кадрового забезпечення державної служби та програма роботи з керівниками державних підприємств, установ, організацій стали основою цілеспрямованої роботи Головного управління державної служби України (Головдержслужби) щодо практичного втілення в діяльність органів виконавчої влади системного формування кадрового складу, навчання, атестації, декларування доходів державних службовців.

Сьогодні повноваження Головдержслужби значно розширилися. На неї покладено завдання координації роботи з керівниками державних підприємств, установ і організацій, створення Генерального реєстру контрактів з категорією таких керівників.

На Головдержслужбу покладено контроль за дотриманням законодавства в органах державної влади та місцевого самоврядування. Вона вживає заходи щодо запобігання корупційним проявам, узагальнює звітність органів виконавчої влади щодо дотримання вимог законодавства по боротьбі з корупцією.

Контроль у сфері державної служби має чітку субординаційну залежність. Обіймаючи відповідну посаду, державний службовець здійснює контроль у межах своїх повноважень за державними службовцями, які безпосередньо йому підпорядковані. У свою чергу його діяльність контролюється керівником вищого рангу по відношенню до нього.

Отже, маємо чітку управлінську вертикаль, в якій керівник вищого органу контролює діяльність посадових осіб та державних службовців нижчого органу. Такий контроль, маючи своїм об’єктом безпосередню діяльність державного службовця, може розподілятися на контроль за виконанням державним службовцем своїх повноважень, контроль за виконанням управлінських рішень, за забезпеченням умов захисту прав і свобод громадян, за дотриманням правил поведінки державного службовця.

Контроль за належним виконанням державним службовцем своїх обов’язків має особливе значення. Мова тут іде, власне, про виконання відповідних функцій у системі виконавчої влади. Як свідчить досвід діяльності державної служби України, причина недоліків у діяльності органів управління чи її неефективність не стільки пов’язана з відсутністю правового регулювання чи його недостатністю, скільки, у більшості випадків, з безвідповідальністю, невиконанням або несумлінним відношенням державних службовців до своїх обов’язків.

Контроль як функція управління притаманний діяльності Головного управління державної служби України і прямо випливає з його завдань.

Так, Головне управління прогнозує і здійснює планування потреби державних органів та їх апарату в кадрах. Але для того, щоб здійснювати прогнозування й планування потреби в кадрах, Головне державне управління повинно мати достовірну інформацію про стан справ. Тому воно повинно постійно і систематично аналізувати ситуацію із забезпеченням кадрами відповідних державних органів, контролювати процеси кадрових змін, вивчати питання забезпечення кадрами, враховуючи вимоги до кваліфікації, рівня освіти тощо. Тому контроль, як невід’ємний елемент управління, присутній при виконанні функції прогнозування і планування потреби державних органів і їх апаратів в кадрах Головним управлінням державної служби України.

Важливе значення функції контролю у діяльності Головного управління державної служби України слід відмітити і при забезпеченні ним реалізації загальних напрямів політики у сфері державної служби. Для того, щоб “забезпечувати” потрібно постійно, шляхом використання різних форм контролю володіти інформацією про те, наскільки діяльність державних органів та їх апарату відповідає загальним напрямам політики у сфері державної служби, щоб розробляти дієвий механізм відповідного забезпечення її реалізації у сфері державної служби.

Проведений аналіз завдань і функцій, закріплених у Положенні про Головне управління державної служби України, засвідчив що у діяльності Головдержслужби значне місце займає функція контролю. Вона охоплює різноманітні відносини, що виникають у сфері державної служби. На підставі аналізу Положення про управління Головдержслужби та визначених в них функцій було зроблено висновок про те, що контрольні функції Головдержслужби знайшли свою деталізацію у діяльності його управлінь. Контроль у сфері державної служби має нормативно-правове закріплення у законодавчих актах, що регулюють відносини у сфері державної служби, та здійснюється підрозділами Головдержслужби у повному обсязі.

Важлива роль, як на наш погляд, має належати Головдержслужбі при здійсненні контролю за дотриманням основних правил поведінки державними службовцями. Підготовлений проект Кодексу основних правил поведінки державного службовця містить основні вимоги до поведінки державних службовців і регулює суспільні відносини, що виникають в процесі реалізації цих вимог. Контроль за дотриманням таких правил поведінки має здійснюватися безпосередньо Головдержслужбою. Тому у структурі Головдержслужби слід передбачити уповноваженого (посадову особу чи структурний підрозділ), який би здійснював контрольні функції у цьому напрямі та виконував наглядові повноваження як за дотриманням установлених правил поведінки державних службовців, так і надавав відповідні консультації державним службовцям з окремих питань.

Вимоги до державних службовців, що містяться у основних правилах поведінки, насамперед що стосуються їх відносин з громадянами, мають стати стандартами їхньої поведінки, що підлягають публічній оцінці та є основою визначення ефективності управлінської діяльності.

Поведінка державних службовців буде відповідати цим вимогам, стандартам лише за умови постійного і систематичного дотримання їх та здійснення дієвого контролю за відповідністю поведінки службовця цим вимогам.

Такий контроль не може здійснюватися епізодично, без належної системності та чіткої визначеності об’єкту контролю. Контроль за дотриманням основних правил поведінки державного службовця має стати основою діяльності підрозділу по контролю в структурі органу управління державною службою.

Метою такої структури має бути контроль, який би міг утримувати державних службовців від вчинення дій, що могли б призвести чи створити враження щодо: використання службового становища і посади задля власної вигоди; надання переваги певній організації чи особі; створення перешкод ефективності управлінської діяльності; втрати повної незалежності чи неупередженості у діях або рішеннях; прийняття рішення без дотримання встановленого порядку, чи такого, що може негативно вплинути на віру громадськості в чесність, професійність органів державної влади та управління, їх посадових осіб.

У третьому підрозділі – “Проблеми вдосконалення контролю у державному секторі економіки та його законодавче врегулювання” – державний контроль за сферою економіки розглядається як один з елементів механізму управління, спираючись на який та застосовуючи який держава зможе забезпечити соціальну спрямованість економіки, її керованість і розвиток.

Ситуація в країні складна, негативні процеси у сфері економіки продовжуються, триває спад виробництва, низька інвестиційна активність, складний стан у соціальній сфері. Щоб швидше вийти з такого стану необхідні спільні зусилля держави і суспільства в цілому. Держава найкращим чином може забезпечити економічний розвиток і взаємозв’язок його з іншими сферами. Ринкові відносини мають свої закономірності розвитку, але держава має теж свої важелі впливу, як через нормотворчу, так і через правозастосовчу діяльність, які вона застосовує у процесі управління.

Активна позиція держави і особливо органів виконавчої влади в регулюванні економіки неможливі без об’єктивного і всебічного контролю. В умовах реформування економіки суттєво зростає роль держави щодо забезпечення економічної безпеки діяльності господарюючих суб’єктів різних форм власності. Дієвий державний контроль спрямований на виявлення ситуації, критичне її осмислення та обгрунтований і доцільний вплив на формування економічних відносин в інтересах усього суспільства.

Активне державне регулювання, засноване на державній фінансовій базі, державній власності на матеріальні та нематеріальні ресурси, державному секторі економіки та контролі за збалансованим розвитком усіх складових елементів ринкового механізму, забезпечує соціальну орієнтацію цього розвитку.

Функція державного контролю у сфері економіки може посилюватися, розширюватися, поглиблюватися і звужуватися в залежності від потреби за певних умов економічного і політичного розвитку країни. Структура управління економікою має визначити і певний підхід до побудови системи державного контролю та пріоритетні напрями його здійснення, організаційні форми.

Посилаючись на зарубіжний досвід з цього питання, слід зауважити, що економічно розвинуті держави досить жорстко контролюють ситуацію у сфері економіки своїх країн. Такий контроль не зводиться до значної кількості ревізій та перевірок, що характерно для наших контролюючих органів. Вони замінюються інформаційно-аналітичною роботою, ознайомленням зі звітами, доповідями, повідомленнями та іншими інформативними матеріалами, що їх суб’єкти господарювання обов’язково мають оприлюднювати і подавати обов’язкові дані у відповідні установи. Контроль має гнучкий характер як щодо самих форм проведення, так і змісту контрольованих показників. Жорсткими залишаються за всіх умов лише форми фінансового контролю. В економіці діє державний і аудиторський контроль, де перший стосується витрачання державних коштів, виконання державних програм, а за допомогою другого задовольняються переважно інтереси власників.

В Україні державний контроль у сфері економіки лише на шляху розвитку. Модифікація ролі і призначення сучасної держави, посилення її соціальної функції, соціального змісту всієї її діяльності має реалізовуватися через контроль за розвитком сфери економіки і використання свого впливу на розвиток її в першу чергу в інтересах соціально незахищених верств населення з метою послаблення негативних наслідків входження в ринкові відносини.

Державний контроль у сфері економіки є різноманітним і багатоаспектним. Він може здійснюватися у формі збору інформації щодо процесів у економічній системі для вироблення планів і прийняття оперативних рішень, перевірок на місцях з поглибленим аналізом на практиці стану справ та усіх інших видів діяльності об’єкта, що контролюється, спостереження за дотриманням установлених норм, правил, стандартів. Такий всебічний контроль держава здійснює за управлінням своєю власністю, з правом застосування методів адміністративного впливу.

На сьогодні для державного контролю в сфері економіки характерним є наявність значної кількості контролюючих органів, що проводять перевірки, ревізії, обстеження без дотримання системності, а тим більше координації своєї діяльності з іншими органами контролю. Спроба унормованого упорядкування діяльності органів фінансового контролю шляхом координації проведення ними контрольних перевірок на дала суттєвих результатів. На практиці спостерігається схильність контролюючих органів до проведення надмірних ревізій і перевірок. Що ж до ефективності контролю, то вона частіше за все визначається кількістю проведених перевірок і ревізій, а аналіз ситуації в деяких випадках може й відслідковується, та результати його не знаходять належного застосування.

Перехід до ринкової економіки є довготривалим процесом. За цих умов особливе значення, як на наш погляд має контроль за такими складними та важливими процесами як структурна перебудова економіки, нагромадження і споживання, відтворення та модернізація основних виробничих фондів шляхом використання найновіших досягнень науково-технічного прогресу, ефективним функціонуванням інвестиційного комплексу. Такі процеси має контролювати Кабінет Міністрів та задіяні центральні органи виконавчої влади. Щоб контроль здійснювався систематично і професійно ним мають займатися інформаційно-аналітичні служби зазначених органів. За використання таких організаційних форм контролю можна чекати професійних підходів до здійснення функції контролю, своєчасного виявлення і уникнення несприятливих ситуацій у сфері економіки.

Державний контроль, здійснюваний органами виконавчої влади у сфері економіки, може мати загальний та спеціальний характер. У роботі дається аналіз проведення загального контролю органами виконавчої влади різних рівнів.

Діяльність органів надвідомчого та відомчого контролю за суб’єктами господарювання державного сектору економіки має бути чітко відрегульована. Координаційну функцію діяльності органів контролю у сфері економіки має взяти на себе центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом по здійсненню контрольних повноважень.

При налагодженій системі державного контролю у сфері економіки слід значну увагу приділити відомчому контролю. Такий контроль має різне призначення. Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль для визначення стратегії розвитку галузі, розробки економічної політики, забезпечення виконання державних програм. Контроль, що здійснюється в основних ланках виробництва, спрямований на ефективність управління самим виробництвом. Це вже контроль оперативного управління, де важлива роль у здійсненні контролю належить безпосередньо керівникові.

За таких умов можна чекати відлагодженості та дієвості державного контролю у сфері економіки, і основне – його результативності забезпечення ефективності управління державним сектором економіки.

У “Висновках” дисертації узагальнюються результати дослідження та визначаються основні питання, вирішення яких, на думку здобувача, є пріоритетними у подальшій розробці системи органів державного контролю у сфері виконавчої влади.

Зазначається, що державний контроль як управлінська функція органів виконавчої влади України посідає важливе місце в їх діяльності. Він здійснюється на усіх рівнях і в усіх сферах державного управління. Ефективність його проведення тісно пов’язана з розвитком і діяльністю, структурною перебудовою системи органів виконавчої влади. Контроль є “похідною функцією”, але лише в тому розумінні, що він полягає в перевірці, аналізі та спостереженні за діяльністю, яка відбулася, чи має відбутися. Для ефективності здійснення контролю і визначення його результативності та подальшого розвитку, потрібно, щоб управління мало конструктивний, творчий, а не руйнівний характер. Як показало дослідження, лише за таких умов можна вести мову про запровадження ефективного контролю та подальші шляхи його удосконалення у процесі державного управління. За інших обставин розвиток державного контролю, його ефективність та виконання поставлених завдань може бути лише ілюзорним, бо це буде “контроль заради контролю”.

Таке твердження можна вважати одним з основних висновків роботи, який супроводжує усі інші висновки та результати дослідження, отримані автором у процесі дослідження.

Побудова демократичної правової держави має супроводжуватися зміцненням контрольної функції у сфері виконавчої влади, яка здійснюється на всіх рівнях і в усіх сферах державного управління. Завдання полягає у чіткій визначеності пріоритетних напрямків контролю, конкретизації суспільних відносин, які потребують постійного контролю з боку держави, органів виконавчої влади. Пріоритети контролю можуть змінюватися, але це лише питання їх вибору, а ніяк не заперечення державного контролю.

Наступний висновок, сформульований у процесі дослідження, стосується організаційно-структурної побудови системи органів державного контролю у сфері виконавчої влади.

Проведене дослідження діяльності суб’єктів державного контролю у сфері виконавчої влади дає підстави стверджувати, що на сьогодні ми маємо в Україні значну кількість органів контролю з різним правовим статусом, різними повноваженнями щодо здійснення контрольної діяльності і відсутність регулювання та координації функції контролю, принаймні на науково-методологічному рівні.

З цією метою вноситься пропозиція про створення органу державного контролю на рівні центральних органів виконавчої влади, який би був наділений спеціальним статусом. Такий підхід дозволить здійснювати регулювання та координацію діяльності усіх контролюючих органів у сфері виконавчої влади, в тому числі і центральних органів виконавчої влади з надвідомчими контрольними повноваженнями, і органів, що здійснюють відомчий контроль або контроль у конкретній сфері. З метою проведення послідовної політики державного контролю у сфері виконавчої влади та його координації пропонується створити Раду з питань координації державного контролю при Президенті України.

Наступним висновком є твердження про необхідність законодавчого визначення і регулювання функції контролю у сфері виконавчої влади. З цією метою слід прийняти Закон України “Про державний контроль у сфері виконавчої влади”, який би закріпив правові основи державного контролю у сфері виконавчої влади.

Комплексний підхід до дослідження проблеми контролю у сфері виконавчої влади дає змогу широко розглянути її у взаємозвя’зку з іншими проблемами системи державної влади і визначити можливі напрями та шляхи подальшого розвитку.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії, розділи монографій

Андрійко О.Ф. Контроль в демократическом государстве: проблемы и тенденции. – К.: Наук. думка, 1994. – 114с.

Андрийко О.Ф. Правовые вопросы автоматизации управления производственным объединением. – К.: Наук. думка, 1979. – 100с.

Андрийко О.Ф. Отраслевые автоматизированные системы – ОАСУ // Автоматизация управления народным хозяйством УССР. – К.: Наук. думка, 1983. – С.36-66

Андрийко О.Ф. Правовые вопросы информационного обеспечения РАСУ // Правовые проблемы РАСУ. – К.: Наук. думка, 1985. – С.196-225.

Андрийко О.Ф. Проблемы совершенствования правовой регламентации государственного управления в условиях компьютеризации // Правовые аспекты компьютеризации управления. – К.: Наук. думка, 1988 – С.30-54.

Андрійко О.Ф. Контроль у державному управлінні, шляхи подальшого його реформування // Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи. – К.: Оріяни, 1998. – С.212-222.

Андрійко О.Ф. Контроль у сфері державного управління // Державне управління: теорія і практика. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С.221-251.

Андрійко О.Ф. Контроль за деятельностю управленческого аппарата  существенная предпосылка развития демократизации в сфере государственного управления // Демократизация аппарата управления. – К.: Наук. думка, 1990. – С.259-284.

Андрійко О.Ф. Контроль в умовах централізації та децентралізації державного управління // Державне управління в Україні: централізація і децентралізація. – К.: УАДУ, 1997. – С.413-430.

Андрійко О.Ф. Правовые вопросы использования електронно-вычислительной техники в сфере взаимодействия науки и производства // Интеграция академической науки и производства: организационно-правовое обеспечение. – К.: Наук. думка, 1990. – С.210-221.

Андрийко О.Ф. Стиль и этика хозяйственного руководителя в сфере отраслевого управления в условиях хозрасчета // Отраслевое управление в республике (организационно-правовой аспект). – К.: Наук. думка, 1991. – С.149-179.

Андрийко О.Ф. Действенный контроль деятельности аппарата управления  предпосылка сочетания общественных и личных интересов // Аппарат государственного управления: интересы и деятельность. – К.: Наук. думка, 1993. – С.125-139.

Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф. Виконавча влада і державний контроль. – К., 1999. – 48с.

Андрійко О.Ф. Державний контроль у сфері виконавчої влади. України. – К., 1999. – 45с.

Андрійко О.Ф. Розвиток системи державного контролю в контексті адміністративної реформи // Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування. – К.: УАДУ, 1999. – 52с.

Статті у наукових виданнях та інші публікації

Андрійко О.Ф. Правові проблеми підвищення ефективності автоматизації управління народним господарством // Радянське право. – 1985 – №11. – С.43-46

Андрійко О.Ф. Роль і тенденції розвитку державного контролю у сфері державного управління // Юридичний вісник. – Одеса, 1994. – № 4. – С.33-36.

Андрійко О.Ф. Державний контроль і тенденції його розвитку в умовах ринкових відносин // Правова держава. – Вип. 4. – К., 1993. – С.49-53.

Андрійко О.Ф. Проблеми державного контролю в Україні // Правова держава. – Вип. 5. – К., 1994. – С.104-115.

Андрійко О.Ф. Контроль у правовій державі // Правова система України: теорія і практика. – К., 1993. – С.75-77

Андрійко О.Ф. Коментар до Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу” // Підприємництво і ринок України. – К., 1993. – № 6. – С.21-22.

Андрійко О.Ф. Контроль у сфері державного управління // Правова держава. – Вип. 7. – К., 1996. – С.129-138.

Андрійко О.Ф. Особливості правового статусу та діяльності державних службовців органів контролю у сфері виконавчої влади // Наукова доповідь-звіт “Організаційно правові засади формування і функціонування державної служби у сфері державної виконавчої влади України. – К., 1996. – С.15-17

Андрійко О.Ф. Адміністративне право: програма курсу для студентів Вищої школи права. – К., 1997. – 24с.

Андрійко О.Ф. Контроль у сфері державного управління // Правова держава. – Вип. 8. – К., 1996. – С.129-138.

Андрійко О.Ф. Цивільний кодекс та проблеми кодифікації адміністративного права // Українське право. – К., 1997. – №3. – С.53–56

Андрійко О.Ф. Адміністративне право. Навчально-методичні матеріали. – К.: НАУ, 1997. – 19с.

Андрійко О.Ф. Державний контроль: теорія і практика. Наукова доповідь. – К., 1999. – 21с.

Андрійко О.Ф. Державний контроль і реформування виконавчої влади // Проблеми реформування державної влади: конституційні та управлінські аспекти. Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції. – К.: Право, 1995. – С.141-143

Андрійко О.Ф. Сучасний контроль в ідеології державотворення // Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність. Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1996. – С.207-209.

Андрійко О.Ф. Методологічні питання організації державного контролю // Проблеми методології сучасного правознавства. Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції. – К., 1996. – С.103-104.

Андрійко О.Ф. Розвиток законодавства України з питань державного контролю // Матеріали науково-практичної конференції “Концепція розвитку законодавства України”. – К., 1996.

Андрійко О.Ф. Основні напрямки контролю в умовах розвитку державності України // Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. Короткі тези доповідей та наукових повідомлень республіканської науково-практичної конференції. – Харків, 1995. – С.133-134.

Андрійко О.Ф. Організація контролю у сфері виконавчої влади // Наукова доповідь “Теоретичні засади вирішення проблем державного управління в Україні” під загальною редакцією академіка НАН України Ю.С.Шемшученка, д.ю.наук, професора В.Б.Авер’янова. – К., 1995. – С.18-20.

Андрійко О.Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади України. – Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук із спеціальності 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право – Інститут держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, Київ. 1999

У дисертації досліджуються проблеми формування і розвитку системи органів державного контролю у сфері виконавчої влади України в умовах побудови демократичної правової держави. В роботі подаються висновки, пропозиції і рекомендації щодо вирішення організаційно-правових проблем побудови системи органів державного контролю у сфері виконавчої влади, координації їх діяльності та правового забезпечення здійснення державного контролю. Обгрунтовується необхідність створення центрального органу виконавчої влади – Комітету державного контролю – зі спеціальним статусом.

Основні результати дослідження знайшли відображення у Концепції адміністративної реформи в Україні, Концепції реформи адміністративного права України, проекті Кодексу основних правил поведінки державного службовця, Концепції Закону України про державний контроль за органами виконавчої влади та їх посадовими особами, при роботі над проектом Кодексу адміністративних процедур.

Ключові слова: держава, право, контроль, державний контроль, органи державного контролю у сфері виконавчої влади, Комітет з питань державного контролю.

Андрийко О.Ф. Организационно-правовые проблемы государственного контроля в сфере исполнительной власти Украины. – Рукопись

Диссертация на соискание научной степени доктора юридических наук по специальности 27.00.07 – теория управления; административное право и процесс; финансовое право – Институт государства и права им.В.М.Корецкого НАН Украины, Киев. 1999

В диссертации исследуются проблемы формирования и развития системы органов государственного контроля в сфере исполнительной власти Украины в условиях построения демократического правового государства. Дается характеристика государственного контроля как одной из разновидностей власти, как функции других ветвей власти и инструмента их взаимодействия. Рассматриваются основные принципы государственного контроля, их роль в его осуществлении, правовая основа контроля.

При характеристике видов государственного контроля в сфере исполнительной власти отмечается их разнообразие, которое позволяет со всех сторон проанализировать реальное состояние контролируемой ситуации, выбрать соответствующие механизмы для предупреждения или пресечения неправомерных действий или необъективных решений.

Рассматривается внешний и внутренний государственный контроль в сфере исполнительной власти, разнообразие контролирующих органов. Делается вывод о необходимости перехода от количественных показателей контроля к качественному и результативному осуществлению его в сфере исполнительной власти.

Обосновывается возрастание роли информационно-аналитического характера контроля в сфере исполнительной власти и его направленности на оценку состояния контролируемого объекта, рациональности управленческих решений и правомерности действий государственных органов и их должностных лиц.

Делается вывод о необходимости усовершенствования правовой регламентации осуществления государственного контроля в сфере исполнительной власти и принятия соответствующего законодательного акта.

Дается анализ состояния осуществления государственного контроля в сфере обеспечения защиты прав и свобод граждан, государственной службе, государственном секторе экономики Украины. Делается вывод о необходимости создания действенного государственного контроля в этих сферах как важного условия демократизации общества.

В работе подаются выводы, предложения и рекомендации по решению организационно-правовых проблем построения системы органов государственного контроля в сфере исполнительной власти, координации их деятельности и правового обеспечения реализации государственного контроля. Обосновывается необходимость создания центрального органа исполнительной власти – Комитета по вопросам государственного контроля – со специальным статусом.

Основные результаты исследования реализованы в Концепции административной реформы в Украине, Концепции реформы административного права Украины, проекте Кодекса основных правил поведения государственного служащего, Концепции Закона Украины о государственном контроле за органами исполнительной власти и их должностными лицами, при работе над проектом Кодекса административных процедур.

Ключевые слова: государство, право, контроль, государственный контроль, органы государственного контроля в сфере исполнительной власти, Комитет по вопросам государственного контроля.

Olga Ph.Andriyko. Organisational and legal problems of the state control in the executive power of Ukraine. – Manuscript

The dissertation for obtaining a scientific degree Doctor of sciences (Law), speciality 27.00.07 – Theory of Management; Administrative Law and Procedure; Financial Law – V.M.Koretzky Institute of State and Law of the National Academy of Science of Ukraine, Kyiv. 1999

The author investigates the problems of formation and development of the system of state control bodies in the executive power of Ukraine in the conditions of development of democratic and legal state. The thesis gives conclusions and recommendation to the solution of organisational and legal problems of development of the system of state control bodies in the executive power, to the co-ordination of their activity and legal support of realisation of the state control. The author proves the need for creation of the central body of the executive power – Committee of the state control – with the special status.

The basic results of the research are introduced in the Conception of administrative reform in Ukraine, Conception of reform of Administrative Law of Ukraine, project of the Code of the basic rules of behaviour of the state executive, Conception of the Law of Ukraine about the state control of executive power bodies and their officials, and also in the work on the project of the Administrative Procedures Code.

Key words: state, law, control, state control, the state control bodies of the executive power, Committee on the state control problems.

1. Вредители молодняков и борьба с ними
2. Вопросы для подготовки к экзамену (зачету) по дисциплине Предмет и задачи патопсихологии
3. Управление запасами
4. Желаю бороться с фашистскими разбойниками писал технорук Бильхов я не имею военной специальности но вы
5. і. Технологічний процес ~ сукупність технологічних операцій переробки сировини в кінцеві продукти
6. Уральский государственный университет физической культуры кафедра- спортивной медицины и физической р
7. Эталон К Утверждаю Столяров И
8. Особое мнение 06
9. это] триада- тезис полагание антитезис отрицание синтез] диалектика понимается как способ суще
10.  Частина 1 Об~ємні гідравлічні та пневматичні двигуни
11. Січ Це був початок січового руху
12. фундамент. В спектре частот колебаний наибольшую амплитуду обычно имеет гармоника частота которой равна ч
13. ТЕМА 2 АДМИНИСТРАТИВНОПРАВОВЫЕ НОРМЫ И ОТНОШЕНИЯ Фондовая лекция для курсантов студентов и слу
14. реферата- Введение Глава 1
15. Расчет барабанной сушилки, обогреваемой воздухом
16. по теме Язык программирования высокого уровня Python Выполнили студент группы 03618- Тимошкин С
17. тема флагов pthwlk pthlook В точках путей можно задавать флаги изменяющие поведение персонажа
18. х годов в ходе наблюдений над игрой дочурок и в связи с чтением лекций по детской психологии
19. Землетрясение в Чили Генрих фон Клейст Землетрясение в Чили OCR Busy http---www
20. Статья посвящена разработке проблем теоретического и методологического харак тера связанных с анализом ф

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе