Будь умным!

У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

реферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 27.11.2024

48

Київський національний економічний університет

Терещенко Олег Олександрович

УДК 658.14/.16

Антикризове управління фінансами підприємств

Спеціальність 08.04.01 – Фінанси, грошовий обіг і кредит

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ –

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі фінансів підприємств Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України, м. Київ   

Науковий консультант:  доктор економічних наук, професор

Осадець Семен Степанович,

Київський національний економічний університет,

завідувач кафедри страхування

Офіційні опоненти:   доктор економічних наук, професор

Барановський Олександр Іванович,

Інститут економічного прогнозування НАН України (м. Київ),  завідувач відділу досліджень розвитку та регулювання фінансових ринків

заслужений діяч науки і техніки України,

доктор економічних наук, професор

Крупка Михайло Іванович,

Львівський національний університет

ім. І. Франка, завідувач кафедри фінансів, грошового обігу і кредиту

доктор економічних наук, професор

Суторміна Валентина Миколаївна

Київський національний економічний університет,

професор кафедри фінансів

Провідна установа:  Науково-дослідний фінансовий інститут при

Міністерстві фінансів України, відділ теоретичних проблем   фінансово-економічного регулювання, м. Київ

 Захист відбудеться  “23” вересня 2005 р.  о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.006.02 при Київському національному економічному університеті за адресою: 03680, м. Київ,  проспект Перемоги, 54/1, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розіслано  “22 ” серпня  2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук, професор                                   А.М. Поддєрьогін

Загальна характеристИка роботи

Актуальність теми. Фундаментальні засади фінансово-господарської діяльності підприємств на нинішньому етапі розвитку світової економіки зазнають докорінних змін. Домінуючий вплив на трансформацію фінансових відносин на мікрорівні справляють важелі нової „інформаційно-інноваційної економіки” та процеси глобалізації. Оскільки рівень фінансових ризиків, яких зазнають суб’єкти господарювання, сьогодні є значно вищим, ніж раніше, характерною рисою сучасного етапу розвитку економічних відносин є стрімке зростання кількості фінансово неспроможних підприємств. У 2003 р. число збанкрутілих підприємств у таких країнах, як Україна, Німеччина, Швейцарія та в ряді інших досягло рекордної позначки. Досить часто фінансово-неспроможними стають суб’єкти господарювання, що були лідерами у відповідній галузі. Проблема банкрутства є глобальною. В підтвердження цієї тези можна навести відомі в усьому світі випадки фінансової кризи на таких підприємствах, як Alstom чи Suez (Франція), Enron та WorldCom (США), Grundig (Німеччина), Parmalat (Італія), Swissair (Швейцарія), Юкос (Росія).

Актуальність теми дисертації обумовлена відсутністю належного теоретичного, методичного та законодавчого забезпечення антикризового управління, а також необхідністю проведення системних досліджень з питань формування цілісної наукової парадигми антикризового управління фінансами підприємств; визначення функціональних та інституційних особливостей антикризового фінансового менеджменту; діагностики банкрутства; удосконалення політики держави в галузі оздоровлення реального сектору економіки, що сприятиме підвищенню фінансової безпеки як окремих вітчизняних підприємств, так і економіки в цілому.

Необхідною передумовою вирішення проблем антикризового управління фінансами підприємств є розроблення механізмів зменшення нерівномірності в  інформаційному забезпеченні суб’єктів економічних відносин. Питання інформаційної асиметрії є предметом дослідження неоінституційного напряму економічної науки. Саме інформаційна асиметрія є однією з причин виникнення конфліктів інтересів, зростання так званих агентських витрат, що може  призвести до фінансової кризи на підприємстві. Про актуальність цього напряму дослідження свідчить уже те, що найбільш видатним його представникам ─ Дж. Акерлоф, У. Вікрей, Р. Коуз, Д. Канеман, К. Ерроу, Дж.Мирліс, М. Спенс, Дж. Стігліц ─ було присуджено Нобелівську премію в галузі економіки. Складовою наукової парадигми антикризового управління фінансами підприємств можна вважати також творчий доробок окремих представників неокласичної школи економіки, зокрема Е. Альтмана, Р. Брейлі, С. Майєрса, В. Шарпа, Дж. Лінтнера, Дж. Моссіна, Г. Марковіца, Р. Фолкарта та Д. Тобіна, а також класичного напряму фінансової науки: М. Бьомле,           А. Сміта, Е. Шмаленбаха.

Окремі складові теоретичного фундаменту антикризового управління фінансами підприємств за нової „інформаційно-інноваційної економіки” містяться в працях провідних вітчизняних економістів: О. Барановського,       М. Білик, І. Бланка, А. Гальчинського, В. Гейця, І. Зятковського, М. Крупки,     Л. Лігоненко, О. Мендрула, С. Осадця, В. Суторміної, В. Федосова, С. Юрія.

Вивчення опублікованих наукових праць, теоретичних концепцій, відповідного методичного забезпечення та емпіричний аналіз практики антикризового фінансового управління дозволили встановити коло найбільш актуальних проблем, які потребують наукового вирішення. Ґрунтовних досліджень потребують питання, пов’язані з визначенням фінансово-економічного механізму антикризового управління, діагностикою фінансової кризи, плануванням та фінансуванням антикризових заходів, розробленням інструментів зменшення інформаційної асиметрії та управлінням конфліктами інтересів між учасниками економічних відносин.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота підготовлена відповідно до плану науково-дослідних робіт Київського національного економічного університету і є складовою теми “Управління фінансами підприємств та розвиток ринку страхових послуг”      (№ державної реєстрації 0101V009213), яка виконувалася на кафедрі фінансів підприємств. Автором особисто написана частина розділу „Прогнозування та розвиток економічних відносин, які виникають в процесі управління фінансами суб’єктів підприємницької діяльності”, де відображено шляхи вдосконалення теоретичного, законодавчого та методичного забезпечення антикризового управління фінансами підприємств.  

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формування наукової парадигми та обґрунтування концептуальних засад організації антикризового управління фінансами підприємств, розроблення рекомендацій щодо вдосконалення методичного та законодавчого  забезпечення системи антикризового менеджменту. Реалізація поставленої мети обумовила такі завдання дослідження:

- дослідити економічну сутність, функціональні та інституційні аспекти антикризового фінансового менеджменту в контексті вимог нової „інформаційно-інноваційної” моделі розвитку економіки;

- сформувати теоретичну парадигму антикризового управління фінансами підприємств, яка містить концептуальні відповіді на запити практики антикризового фінансового менеджменту;

- визначити фінансовий механізм антикризового управління підприємств в Україні та розробити пропозиції щодо його удосконалення;

- з використанням емпірично-статистичних методів аналізу розробити адекватні моделі діагностики фінансової кризи вітчизняних підприємств;

- розкрити сутність, засади побудови антикризового фінансового контролінгу та внутрішнього аудиту як елементів системи ризик-менеджменту;

- розробити методичні рекомендації зі складання плану антикризових заходів;

- дослідити місце та роль санаційного аудиту як інструменту зменшення інформаційної асиметрії та верифікації антикризового плану;  

- визначити основні джерела, способи та інструменти фінансового забезпечення антикризового управління підприємством;

- запропонувати напрями вдосконалення державної політики підтримки фінансового оздоровлення підприємств та її гармонізації зі стандартами ЄС.

Об’єктом дослідження є система антикризового управління фінансами підприємств та її базові складові елементи.  

Предметом дослідження є фінансові відносини, що виникають у процесі антикризового управління фінансами підприємств.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертаційної роботи є фундаментальні положення класичного, неокласичного та неоінституційного напрямів фінансової науки. Для вирішення поставлених завдань використовувалися такі методи: дедуктивний – для дослідження інституційних аспектів антикризового фінансового управління та вирішення проблематики асиметричного розподілу інформації; емпірично-статистичні методи – в процесі аналізу ефективності різних типів антикризових заходів, практики державної фінансової підтримки підприємств;  економетричні методи, зокрема, дискримінантний аналіз – в процесі розроблення моделей прогнозування банкрутства підприємств, обґрунтування індикаторів раннього попередження у системі ризик-менеджменту; експертні методи аналізу – при розробленні концепції антикризового фінансового контролінгу.

При написанні дисертації використані вітчизняні законодавчі акти, міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та фінансової звітності, стандарти внутрішнього та зовнішнього аудиту, статистичні дані Державного комітету статистики України, наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних економістів, а також матеріали фінансової звітності близько півтори тисячі вітчизняних підприємств, зібрані та опрацьовані власноручно автором.

Наукова новизна одержаних результатів. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження, які мають наукову новизну, полягають у такому:

уперше: 

виявлено причинно-наслідкові зв’язки між експансією „нової інформаційно-інноваційної економіки” та тенденцією до збільшення кількості підприємств-банкрутів, яка спостерігається у всьому світі. Визначено, що адекватною відповіддю на виклики „нової економіки” є використання інноваційного ресурсу  „антикризовий фінансовий менеджмент” як процесу управління фінансово-економічними ризиками та фінансовою санацією підприємства з метою профілактики й нейтралізації фінансової кризи та забезпечення безперервної діяльності підприємства на основі використання системи специфічних методів та прийомів управління фінансами;

доведено об’єктивну неспроможність традиційних вітчизняних методик аналізу фінансового стану давати адекватну оцінку кредитоспроможності та загрози банкрутства суб’єктів господарювання і розроблено комплекс дискримінантних моделей діагностики фінансової кризи українських підприємств; визначено етапи побудови економетричної моделі прогнозування банкрутства на основі дискримінантного аналізу з урахуванням необхідності формування вибіркової сукупності підприємств за галузевим принципом та селективного відбору незалежних змінних (фінансових показників);

уведено в понятійний апарат антикризового управління такі терміни:

  •  “антикризовий фінансовий контролінг” як концепцію контролінгу, що зорієнтована на функціональну підтримку ризик-менеджменту (на основі запровадження контролінгу ризиків) та оптимізацію фінансових рішень у рамках санації підприємств;
  •  “санаційна спроможність підприємства” як комплексний критерій прийняття рішення щодо фінансового оздоровлення підприємства, що узагальнює сукупність ознак та передумов для подолання фінансової кризи. Під санаційною спроможністю слід розуміти наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають здатність до успішної реалізації антикризових заходів та його фінансового оздоровлення;
  •  “контролінг державної фінансової підтримки”, що визначає систему прийняття відповідних урядових рішень і включає: розроблення та перманентне вдосконалення стратегії Уряду в галузі державного сприяння реальному сектору; процедури аналізу адресатів фінансової підтримки на предмет відповідності критеріям оцінки; підсистему обліку, координації та інформаційного забезпечення управлінських рішень; систему моніторингу потенційних адресатів державної фінансової підтримки; контроль за ефективністю державної санаційної підтримки;

обґрунтовано принципово нову, що базується на науковому підході неоінституціоналізму, систему прийняття рішень у сфері державної фінансової підтримки підприємств, складовою якої є критерії державного сприяння, комплексний контролінг державної фінансової підтримки та незалежна оцінка доцільності державних інтервенцій;

набули подальшого розвитку:

теоретичні засади агентських відносин та асиметричної інформації, завдяки застосуванню „принципу лимону” для пояснення природи конфліктів інтересів, що виникають у процесі антикризового управління, систематизації основних типів цих конфліктів, а також доведення, що в основі конфліктів є прагнення окремих агентів отримати „інформаційну ренту”, пропозиції концептуальних шляхів зменшення інформаційної асиметрії як першопричини фінансової кризи;

науково-методичні рекомендації щодо впровадження бюджетування як інструменту координації, контролю та зменшення інформаційної асиметрії в антикризовому управлінні. Виведено універсальну дефініцію бюджету як плану, в якому на визначений період з високим рівнем деталізації у кількісному виразі встановлені обов’язкові до виконання формалізовані цільові завдання (показники прибутку, затрат, грошового потоку) для окремих центрів відповідальності (структурних підрозділів, цехів, відділів) та підприємства в цілому;

визначення функціональних особливостей і ролі санаційного аудиту у зменшенні інформаційних ризиків антикризового управління та верифікації плану антикризових заходів, вироблено комплекс пропозицій щодо активізації ринку послуг із санаційного аудиту, у тому числі в рамках надання санаційних кредитів, реорганізації підприємств та їх державної фінансової підтримки;

обґрунтування посилення ролі позичкового капіталу у фінансовому оздоровленні підприємства, що передбачає використання збалансованої системи стимулів, закладених у договорах, що регулюють відповідні фінансові відносини, та вдосконалення законодавчих механізмів сприяння участі кредиторів у фінансуванні боржника таких, як мирова угода, план санації, порядок задоволення претензій кредиторів;

удосконалено методичні підходи щодо:

побудови концептуальної моделі контролінгу для вітчизняних підприємств як сукупності методів та процедур з координації планування, обліку, контролю та ризик-менеджменту, а також щодо інформаційного, методичного та консультаційного забезпечення управлінських рішень;

планування антикризових заходів (складання плану заходів з фінансового оздоровлення чи попередження фінансової кризи на підприємстві). Сформована система принципів антикризового планування включає як загальновідомі принципи (періодичності, повноти, точності), так і специфічні, що враховують особливості антикризового управління фінансами (принципи трансформації, транспарентності, інтеграції);

фінансового забезпечення антикризових заходів та мобілізації внутрішніх резервів фінансової стабілізації підприємства: санація балансу, двоступінчаста санація, реструктуризація активів, аутсорсинг окремих непрофільних функцій, управління затратами на основі системи „тарґет-костинг”;

гармонізації вітчизняної державної політики фінансової підтримки підприємств зі стандартами ЄС, що передбачає забезпечення реальної транс-парентності прийняття відповідних рішень, здійснення заходів щодо мінімізації негативного впливу державних інтервенцій на рівень конкуренції, а також використання тесту на зіставність з аналогічними ринковими інвестиціями.

Практичне значення одержаних результатів дослідження. Практичне значення одержаних результатів полягає в розробленні науково обґрунтованих пропозицій із удосконалення методичного та нормативно-правового забезпечення антикризового управління фінансами підприємства, які можуть бути використані у практичній діяльності промислових підприємств, банків, міністерств та відомств, при розробленні проектів законодавчих актів.

Обґрунтовані автором методичні підходи щодо побудови фінансового контролінгу на підприємстві впроваджені на ВАТ “Сіріалія Україна” (довідка №24-33 від 10.09.2004 р.). Розроблені за результатами дисертаційного дослідження моделі інтегральної оцінки фінансового стану підприємства використовуються у процесі моніторингу підприємств, управління якими віднесено до компетенції Фонду державного майна України. За використання запропонованої дисертантом методики були підготовлені інформаційно-аналітичні матеріали до проведення Верховною Радою України „Дня Уряду України” з порядком денним: „Про заходи Уряду України щодо підвищення ефективності управління державною власністю у статутних фондах господарських товариств, що приватизуються та товариств, створених за участю держави” (довідка №106 від 10.03.2005 р.). Результати дисертаційного  дослідження  знайшли своє впровадження в практичній роботі Міністерства фінансів України, зокрема, при розробленні “Порядку проведення оцінки фінансового стану бенефіціара та визначення виду забезпечення для обслуговування та погашення позики, наданої за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.04.2003 р. №247. Зазначений нормативний акт містить ряд положень, запропонованих автором особисто (довідка №05330-02/39 від 08.02.2005 р.).

Пропозиції стосовно удосконалення нормативно-правового регулювання банкрутства та санації підприємств в Україні надані в  Комітет з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України і були враховані при розробленні проекту Закону “Про внесення змін до Закону про банкрутство” (довідка № 06-10/10-185 від 02.03.2005 р.).

Основні теоретичні положення та висновки, які містяться в дисертації, використані для розроблення навчальних програм  нормативних дисциплін зі спеціальності „Фінанси”. Дисертант є одноосібним автором навчальної програми з дисципліни „Управління фінансовою санацією підприємств”, а також співавтором навчальних програм з дисциплін “Фінанси підприємств”, „Фінансовий менеджмент”, “Фінансова діяльність суб’єктів господарювання“. Результати наукового дослідження використовуються у навчальному процесі Київського національного економічного університету при викладанні зазначених дисциплін (довідка КНЕУ від 22.03.2005 р.). Наукові результати дисертаційного дослідження використані також при написанні ряду навчальних посібників та підручників з грифом Міністерства освіти і науки України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати, викладені в дисертації, доповідалися і дістали схвальну оцінку на науково-практичних конференціях та семінарах: ”Підвищення ролі банківської системи в економічному зростанні” (КНЕУ, Київ, 18 ─19 листопада 2004 р.) – доповідь „Активізація ролі позичкового капіталу у фінансовому оздоровленні підприємств”; „Excellence in Auditing” (Університет м. Цюріх, Швейцарія, 5 лютого 2004 р.) - доповідь „Санаційний аудит як інструмент зменшення інформаційної асиметрії в процесі санації підприємств”; “Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки регіонів у перехідний період” (Хмельницький інститут бізнесу, Хмельницький, 15 травня 2003 р.) – доповідь „Дискримінантна модель оцінки фінансового стану підприємства”;  „Банківська система в умовах трансформації фінансового ринку України” (КНТЕУ, Київ,  21─23 травня 2003 р.) – доповідь  „До питання про запровадження моніторингу підприємств центральним банком”; „Бюджетно-податкова політика в Україні” (Академія ДПС, Ірпінь, 20─22 грудня 2001 р.) –доповідь „Оподаткування санаційного прибутку підприємств”; „Ризикологія в економіці та підприємництві” (КНЕУ, Київ, 27─28 березня 2001 р.) – доповідь „Система раннього попередження та реагування в управлінні ризиками”; ”Економічні, правові, соціально-психологічні та інші проблеми, пов’язані з фактичним блокуванням діяльності комерційного банку” (Асоціація комерційних банків, Київ, 23 листопада 2000 р.) – доповідь „Податкові аспекти зниження ділової активності суб’єктів господарювання”.

Публікації. Основні наукові результати опубліковано в 39 працях загальним обсягом 94,15 д.а., у тому числі в одній одноосібній монографії, в Енциклопедії банківської справи України, двох одноосібних навчальних посібниках із грифом Міністерства освіти та науки України, двох колективних підручниках, 25 статтях у наукових фахових виданнях України, 2 статтях у міжнародно-визнаних фахових виданнях, матеріалах шести науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 408 сторінок і включає 32 рисунки на 22 сторінках, 47 таблиць на 25 сторінках. Список використаних джерел містить 289 найменувань на 22 сторінках. Дисертація має 12 додатків на 58 сторінках.

Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну і практичну цінність отриманих результатів, наведено інформацію про їх апробацію.

У розділі 1 „Теоретико-методологічні основи антикризового управління фінансами підприємств” досліджено фундаментальні засади організації антикризового фінансового менеджменту на підприємствах з урахуванням вимог „нової економіки”. Стійку тенденцію до збільшення числа підприємств-банкрутів, причини фінансової кризи багатьох підприємств (які нерідко були лідерами у своїй галузі), проблематику антикризового управління, на наш погляд, слід розглядати крізь призму закономірностей „нової економіки”. Нова економічна реальність, яка сформувалася під впливом інформаційно-інноваційних чинників, являє собою якісно новий рівень виробничих відносин. Теоретичні витоки концепції „нової економіки” беруть свій початок з інвестиційно-інноваційних концепцій Й. Шумпетера та              М. Туган-Барановського. На відміну від традиційної („старої”) економіки, за „нової економіки” основні акценти ставляться на інформаційно-інноваційних моделях розвитку, які передбачають широке впровадження у фінансово-господарській діяльності новітніх наукових досягнень.

На сьогодні практично всі інститути „старої економіки” відчувають трансформаційний тиск з боку „нової економіки”. Саме феноменом „нової економіки” ми пояснюємо різке зростання кількості підприємств-банкрутів, що спостерігається нині в усьому світі (табл. 1). Поряд із трансформаційним тиском „нової економіки”, причини банкрутства багатьох вітчизняних підприємств можна пояснити також і суб’єктивними чинниками: підприємства державної форми власності зумисне доводяться до фінансової кризи з метою використання тіньових схем приватизації активів, що знаходяться в державній власності.

Таблиця 1

Кількість підприємств-банкрутів у розрізі окремих країн 2002 – 2003 рр. 

Країна

2002

2003

Відхи-лення,  %

Всього підприємств

Питома вага банкрутств,   %  (2003)

Австрія

5281

5643

+6,9

332624

1,7

Бельгія

7269

7661

+5,4

720004

1,1

Данія

2469

2506

+1,5

568000

0,4

Німеччина

37579

39320

+4,6

2085868

1,9

Фінляндія

2807

2714

-3,3

248654

1,1

Франція

37295

44644

+19,7

2870888

1,6

Греція

489

480

-1,8

805871

0,1

Велика Британія

16305

14183

-13,0

3800000

0,4

Італія

15500

15900

+2,6

5696036

0,3

Нідерланди

6841

8748

+27,9

940000

0,9

Норвегія

2652

3084

+16,3

598683

0,5

Португалія

2092

2980

+42,4

450000

0,7

Швеція

7930

8237

+3,9

856517

1,0

Швейцарія

4002

4539

+13,4

317700

1,4

Іспанія

1021

880

-13,8

2813159

0,0

Усього в Західній Європі

149911

161868

+8,0

23252307

0,7

Болгарія

494

-

-

668382

0,1

Польща

2280

2195

-3,7

3518372

0,1

Румунія

6691

6145

-8,2

1119000

0,5

Словаччина

7488

7716

+3,0

530676

1,5

Словенія

712

687

-3,5

62634

1,1

Чехія

2861

2544

-11,1

2325977

0,1

Угорщина

6179

7790

+26,1

860022

0,9

Усього у Східній Європі

26705

27077

+1,4

9085063

0,3

Японія

19458

16624

-14,6

6138000

0,3

Канада

9472

8844

-6,6

2308093

0,4

США

38540

35037

-9,1

22182499

0,2

Україна

5063

7272

+43,6

682400

1,1

Джерело: Organization for Economic Cooperation and Development (OECD), 2004 р.  та власні розрахунки  автора

Практика свідчить, що лише підприємства, які своєчасно адаптувалися до вимог „нової економіки”,  з успіхом використовують шанси, яких вона надає, і на цій основі підтримують достатній рівень конкурентоспроможності. Інші господарські структури перебувають у стані перманентної фінансової кризи. Серед підприємств, проти яких порушуються справи про банкрутство, значна частка таких, що мають достатній потенціал розвитку. Своєчасне застосування антикризових заходів дало б змогу таким суб’єктам господарювання уникнути фінансової кризи та банкрутства. Таким чином, адекватною реакцією на підвищені вимоги до управління фінансами підприємств є запровадження антикризового фінансового менеджменту, який можна вважати продуктом нової „інформаційно-інноваційної економіки”. У процесі організації антикризового управління слід враховувати характерні особливості управління фінансами підприємств в умовах „нової економіки”:

- функціонування повноцінної системи ризик-менеджменту, що уможливлює регулярне відстеження та прогнозування зовнішніх і внутрішніх  ризиків фінансово-господарської діяльності;

- використання емпірично-статистичних методів прогнозування та  аналізу фінансово-господарської інформації;

- наявність дієвої системи фінансового контролінгу та внутрішнього аудиту;

- впровадження інтегрованої системи оперативного бюджетування та стратегічного планування;

- орієнтація управлінського процесу на створення доданої вартості за рахунок інтенсифікації впровадження інновацій;

- відкритість  та симетричний розподіл фінансово-економічної інформації.  

Брак достатніх інституційних та функціональних передумов для ефективного антикризового менеджменту значною мірою пояснюється відсутністю цілісної наукової парадигми як концептуальної схеми ідентифікації та вирішення науково-практичних проблем з оптимізації фінансових рішень і вдосконалення фінансових відносин у рамках антикризового управління. Як теоретичний фундамент для оптимізації фінансових рішень та вдосконалення зазначених відносин в роботі розглядаються окремі  висновки, гіпотези та концепції представників загальновизнаних у світі „фінансових шкіл”: класичної;  неокласичної та неоінституційної. Так, для дослідження механізму антикризового фінансового управління слід використовувати екзогенний спосіб дослідження, характерний для класичної і неокласичної теорії та ендогенний, властивий концепціям неоінституційної теорії.

Підприємствам, які перебувають у кризі, рекомендується використовувати принцип синхронності прийняття рішень щодо формування та використання фінансових ресурсів, який відстоюється неоінституційною теорією, а також дотримання правил фінансування та певних співвідношень при формуванні окремих позицій активів та пасивів (класична теорія). Для побудови системи ризик-менеджменту, профілактики фінансової кризи,  планування антикризових заходів практичне значення мають висновки та рекомендації неокласичних концепцій щодо механізмів диверсифікації, оцінки ризиків, застосування критерію NPV, визначення ставки дисконтування.

Ключовим елементом теоретичної парадигми антикризового управління фінансами, на наш погляд, є науково обґрунтовані механізми вирішення проблеми інформаційної асиметрії та агентських витрат, які ускладнюють процес прийняття рішення щодо фінансового оздоровлення підприємств. Природу конфліктів інтересів між учасниками фінансових відносин, на наш погляд, можна пояснити прагненням окремих суб’єктів отримати „інформаційну ренту”, недосконалістю законодавчого забезпечення, ефектом так званого „принципу лимона”. Автор поділяє висновок Дж. Акерлофа, що головний тип агентських витрат, зумовлених конфліктом інтересів, пов’язаний з витісненням з ринку чесних учасників тими, які надають недостовірну інформацію. Стосовно нашого дослідження мова йде про санаційноспроможні підприємства та так звані „підприємства-лимони”. Вчення Акерлофа набуло подальшого розвитку у проведеному в дисертації дослідженні причинно-наслідкових зв’язків між асиметричним розподілом інформації, принципал-агент конфліктами, незначною кількістю рішень щодо санації та фактичною відсутністю ринку послуг з антикризового управління підприємствами в Україні.

Практичне значення теоретичних напрацювань полягає у можливості розроблення на їх основі конкретних методик, схем та прийомів управління фінансами. У роботі визначено концептуальні шляхи нейтралізації конфліктів інтересів, які виникають між суб’єктами фінансово-економічних відносин:

- розвиток інституцій, які дозволяють зменшити асиметричний розподіл інформації між принципалом та агентом, зокрема інституцій внутрішнього та санаційного аудиту;

- удосконалення договорів, які регулюють відносини між принципалом та агентом, у тому числі на основі врахування в них преференцій агента, встановлення чітких критеріїв оцінки його діяльності та системи стимулювання;

- запровадження сучасних методик діагностики фінансової кризи та планування антикризових заходів;

- удосконалення законодавчого регулювання санації та банкрутства підприємств;

- впровадження адекватних інструментів зменшення інформаційної асиметрії: системи подання сигналів, фільтрування, самоселекція, стимулювання, моніторинг та контроль.

Для досягнення цільових значень окремих параметрів керованої підсистеми, суб’єкти антикризового менеджменту здійснюють вплив на об’єкт управління через застосування відповідного фінансового механізму. Авторське бачення місця фінансового механізму в системі антикризового управління на підприємстві показано на рис. 1.

Суб’єкти антикризового фінансового менеджменту (керуюча підсистема) ─ це фізичні чи юридичні особи, які за рішенням відповідних органів уповноважені здійснювати комплекс робіт з антикризового управління фінансами підприємства. Об’єктом антикризового фінансового менеджменту (керована підсистема) є сукупність усіх фінансово-економічних ризиків, активи, капітал, фінансові потоки та вартість підприємства, що перебуває у режимі антикризового управління. Вирішення проблеми інформаційної асиметрії між суб’єктами фінансово-економічних відносин, перевірка достовірності антикризових планів та контроль за керуючою підсистемою є завданням внутрішнього та санаційного аудиту. У роботі доведено, що цілі антикризового управління, відповідний фінансовий механізм мають бути сформовані таким чином, щоб забезпечити максимальний компроміс між окремими групами інтересів, що мають відношення до підприємства (власники, кредитори, постачальники, клієнти, держава, персонал).

У розділі 2 „Діагностика фінансової кризи на підприємстві” обґрунтовано новий для вітчизняної практики методологічний підхід до діагностики банкрутства, в основу якого покладено мультиваріантний дискримінантний аналіз (МДА). Критична оцінка домінуючих у вітчизняній теорії й практиці методологічних підходів до діагностики фінансової кризи дозволяє виокремити такі їх недоліки:

  •  неврахування галузевих особливостей об’єкта діагностики;
  •  недостатнє теоретичне та емпіричне обґрунтування критичних точок (чи інтервалів) для окремих фінансових індикаторів та довільність фіксування нормативних значень фінансових показників;
  •  суб’єктивність відбору показників, які підлягають аналізу, та ігнорування критерію мультиколінеарності;
  •  неврахування факту різної вагомості впливу окремих показників на загальні результати аналізу;
  •  ігнорування показників, які розраховуються на базі чистого грошового потоку.

Наслідком такої ситуації є формалізація процесу аналізу та некваліфіковані аналітичні висновки. Результати новітніх емпіричних досліджень дозволяють стверджувати, що уникнути недоліків  традиційних методик діагностики банкрутства можна в результаті застосування методології МДА, яка ґрунтується на емпірично-індуктивному способі дослідження та широкому застосуванні елементів економетричного моделювання. МДА як метод оцінювання ймовірності банкрутства підприємства включає дві фази:

  •  фаза аналізу – побудова моделі розрахунку інтегрального показника фінансового стану та формулювання “ключа” інтерпретації;
  •  фаза класифікації – розрахунок інтегрального показника для конкретного підприємства – об’єкта діагностики (оцінки).

Для побудови дискримінантної моделі діагностики фінансової кризи необхідно сформувати первинний каталог незалежних змінних (індикаторів фінансового стану підприємства). У дисертації обґрунтовано такі критерії відбору фінансових індикаторів для проведення дискримінантного аналізу:  

  •  рівень кореляційного зв’язку між окремими показниками, які включаються в дискримінантну функцію, має бути мінімальним;
  •  незалежні змінні дискримінантної моделі мають репрезентувати групи показників, що характеризують різні параметри фінансового стану;
  •  значення показників мають істотно коливатися у разі відповідних змін фінансового стану підприємства, тобто різнитися в залежності від  групи об’єкта дослідження та бути максимально наближеними при внутрішньогруповому порівнянні (мінімізація критерію лямбда Вілкса);
  •  показники мають об’єктивно відображати фінансовий стан підприємства;
  •  значення незалежних змінних у межах вибіркової сукупності повинні бути розподілені  нормально.

З урахуванням зазначених критеріїв автором відібрано 10 фінансових індикаторів, які репрезентують усі групи фінансових показників (табл. 2).

Для побудови моделей діагностики фінансової кризи в дисертації оброблено статистичну інформацію по 1445 вітчизняних підприємствах усіх видів економічної діяльності за 2001–2003 рр., що забезпечило повноту та завершеність дискримінантного аналізу, а також дозволило отримані результати наукового дослідження повноцінно використовувати на практиці.

У процесі аналітичної роботи сформовано дві вибіркові сукупності підприємств: підприємства з незадовільним фінансовим станом (група І) та фінансово-спроможні підприємства (ІІ). Для забезпечення однорідності аналітичних груп у рамках кожної із вибіркових сукупностей виділено вісім підгруп залежно від виду економічної діяльності підприємств.

Обов’язковими передумовами формування вибіркових сукупностей для дискримінантного аналізу є такі:

- показники одного підприємства не повинні одночасно фігурувати в різних групах (сукупностях);

- кількість підприємств, що формують одну групу (чи підгрупу) щонайменше в два рази перевищує кількість змінних, які включені в дискримінантну модель;

- об’єкти дослідження з крайніми значеннями індикаторів фінансового стану (надто високі чи надто низькі) виключаються з аналізу.

Таблиця 2

Набір фінансових показників (незалежних змінних)  для

дискримінантної моделі

№

Алгоритм розрахунку

Характеристика

X1

Коефіцієнт покриття

X2

Коефіцієнт фінансової незалежності

X3

Коефіцієнт оборотності капіталу

X4

Коефіцієнт рентабельності операційних продаж по  Cash-flow 1

X5

Коефіцієнт рентабельності активів по  Cash-flow 2

X6

Коефіцієнт оборотності позичкового капіталу

X7

Відношення Cash-flow 1 до позичкового капіталу

X8

Рентабельність продажів

X9

Рентабельність власного капіталу

X10

Коефіцієнт оборотності оборотних активів

У табл. 3 наведено результати дискримінантного аналізу в розрізі окремих груп вибіркових сукупностей підприємств. Побудовані на основі масштабних  економетричних розрахунків вісім дискримінантних моделей діагностики фінансової кризи охоплюють усі види економічної діяльності. У роботі доведено, що окремі показники (зокрема Х7), які характеризуються достатньо високою значимістю за традиційного фінансового аналізу, у разі застосування методики МДА виявляються несуттєвими.

Проведене дослідження засвідчує, що чим універсальнішою є модель прогнозування банкрутства, тим нижчою є її якість. Це підтверджує правильність обраного автором підходу щодо формування аналітичних підгруп підприємств. Тестування класифікаційних моделей показало високий відсоток точності відповідних прогнозних оцінок, що підтверджує практичну цінність дослідження.

Таблиця 3

Дискримінантні моделі діагностики банкрутства

№

D*

Групи  видів економічної діяльності

Обсяг  досліджуваної вибіркової сукупності

Дискримінантна модель

Оцінка якості

моделей

(помилка),

 %

Підприємства з незадовільним фінансовим станом "І"

Фінансово спроможні підприємства "ІІ"

Усього підпри-ємств

1

Сільське господарство

147

239

386

Z = 0,105X1+1,567X2+0,301X3+ 1,375X4+ 1,689X8 +0,168X9  - 0,260

7,8

2

Харчова промисловість

76

115

191

Z = 0,261X1+1,272X2+0,13X3+ ,486X4+ 0,639X9 +0,221X10  - 1,433

7,9

3

Інші галузі обробної промисловості (текстильна, переробка деревини, хімічна, целюлозно-паперова тощо)

48

75

123

Z = 0,139X1+1,535X2+0,486X3+ 1,459X4+ 0,265X9 +0,159X10  - 1,757

11,4

4

Добувна промисловість, металургія, машинобудування, виробництво електроенергії, газу, води

49

77

126

Z = 0,213X1+2,208X2+0,67X3+1,13X4+ 1,48X5 + 0,515X8 +0,467X10 - 2,599

7,9

Будівництво

52

71

123

Z = 0,333X1+1,458X2+0,395X4+ 1,407X5+ 0,040X6 +0,41X10  - 2,325

11,5

6

Оптова та роздрібна торгівля, готелі та ресторани

89

162

251

Z = 0,268X1+1,773X2+1,478X4+ 0,775X5+ 0,028X6 + 0,097X9+0,177X10  - 2,026

9,6

7

Транспорт

29

55

84

Z = 0,145X1+1,481X2+1,007X4+ 0,048X6+ 0,146X10  - 1,779

6,0

8

Інші види діяльності

70

91

161

Z = 0,306X1+0,331X2+1,309X4+ 0,050X6+ 0,363X9 +0,258X10  - 1,387

14,9

Усього

560

885

1445

Х

Х

*Ідентифікаційний номер дискримінантної моделі

Запропоновані дискримінантні моделі інтегральної оцінки фінансово-господарської діяльності підприємств апробовані в роботі Міністерства фінансів України, в практичній діяльності ФДМУ, окремими банками та суб’єктами господарювання  

У розділі 3 „Фінансовий контролінг та внутрішній аудит – імператив антикризового менеджменту” розглянуто роль і місце контролінгу та внутрішнього аудиту в концепції антикризового управління підприємством, а також визначено основні засади їх побудови. В роботі показано, що залежно від функціональних та організаційних особливостей, цілей та завдань контролінгу в сучасній науково-практичній літературі виокремлюють три його основні концепції: перша – орієнтована на систему планування та внутрішнього контролю; друга – на координацію окремих функцій та підсистем менеджменту; третя – на збір, обробку та перевірку інформації для прийняття управлінських рішень.

Запровадження контролінгу на підприємствах в Україні зумовлено необхідністю інформаційного забезпечення та координації системи планування, синхронізації різних видів обліку, аналізу відхилень та контролю, внутрішньої та зовнішньої транспарентності управлінських рішень, інформаційного та методичного забезпечення менеджменту, підтримки на належному рівні ризик-менеджменту.

Для характеристики системи методів та процедур з інформаційної підтримки прийняття антикризових рішень у понятійний апарат антикризового управління автором запропоновано ввести термін „антикризовий фінансовий контролінг”. До пріоритетів антикризового фінансового контролінгу належать: забезпечення функціонування ризик-менеджменту (завдяки введенню контролінгу ризиків) та функціональна підтримка прийняття антикризових фінансових рішень. На наш погляд, антикризовий фінансовий контролінг має концентруватися на вирішенні таких основних завдань:

  •  розроблення ефективної концепції антикризового менеджменту та, у разі необхідності, плану санації;
  •  упровадження (або підвищення ефективності функціонування) системи ризик-менеджменту з тим, щоб прискорити виявлення кризових явищ та забезпечити прийняття адекватних заходів для їх подолання;
  •  експертна та інформаційна підтримка управлінських рішень у процесі реалізації окремих антикризових заходів (модулів);
  •  контроль за реалізацією антикризової концепції, своєчасне виявлення відхилень, додаткових ризиків та шансів з відповідною корекцією планів.  

Оскільки цільові орієнтири антикризового контролінгу мають бути підпорядковані цілям та завданням антикризового управління, слід забезпечити тісну інтеграцію концепцій контролінгу та антикризового управління. Концепція антикризового фінансового контролінгу включає комплекс цілей та завдань контролінгу, а також необхідні для їх досягнення механізми. Запропонована автором концепція складається з таких розділів:

─ Оцінка вихідної ситуації та необхідність антикризового фінансового контролінгу.  

─ Філософія антикризового фінансового контролінгу.

─ Пріоритети антикризового контролінгу.

─ Завдання контролінгу в розрізі окремих фаз управлінського циклу.

─ Перелік та коротка характеристика окремих ланок та інструментів системи контролінгу.

─ Інформаційне забезпечення прийняття антикризових  рішень.

─ Контроль ефективності антикризового управління.

У роботі доведено, що важливим ресурсом антикризового управління та невід’ємною складовою ризик-менеджменту є внутрішній аудит. Внутрішній аудит автор розглядає як інструмент зменшення інформаційної асиметрії, що сигналізує про виявлені недоліки у фінансово-господарській діяльності. Завдяки аудиту нейтралізуються агентські ризики та зменшується потенціал конфлікту інтересів на початковій стадії їх виникнення. Діяльність органів внутрішнього аудиту має бути зосереджена на таких напрямах: сприяння ризик-менеджменту, перевірка системи внутрішнього контролю, підтримка корпоративного управління. Концептуальні засади організації внутрішнього аудиту підприємствами різних видів діяльності (промислові підприємства, банки, страхові організації) є ідентичними і ґрунтуються на міжнародних стандартах внутрішнього аудиту.

Особливості аудиту підприємств окремих видів діяльності визначаються нормативно-правовими документами, наявними ресурсами, рівнем ризиків, особливостями внутрішньої системи контролю та специфікою операційної діяльності. Для вітчизняних підприємств виправданою, на наш погляд, є модель внутрішнього аудиту, за якої він є самостійним структурним підрозділом, що створюється за узгодженим рішенням уповноваженого органу власників та керівництва підприємства і підпорядковується безпосередньо ревізійній комісії або наглядовій раді. Для малих та середніх підприємств доцільно запроваджувати схеми аутсорсингу внутрішнього аудиту. Аутсорсинг цієї функції для великих підприємств та для банків є недоцільним. Запропонована в дисертації модель інтеграції внутрішнього аудиту та контролінгу ризиків у системі ризик-менеджменту наведена на рис. 2.

Інтенсифікація впровадження контролінгу та внутрішнього аудиту, на наш погляд, відповідає завданням структурно-інноваційної переорієнтації економіки України, які визначені програмними документами Уряду. Враховуючи непересічне значення контролінгу та внутрішнього аудиту для суб'єктів господарювання, його власників та кредиторів, вважаємо за доцільне в законодавчому порядку зобов'язати підприємства-емітенти акцій та боргових  цінних паперів до запровадження відповідних інститутів. Прикладом такого підходу до вирішення проблеми управління ризиками можуть служити "Закон про контроль та транспарентність на підприємствах" (ФРН, 1997), Акт Сарбан-Окслей (США, 2002), прийняті в 2004 р. рекомендації НБУ щодо запровадження ризик-менеджменту та внутрішнього аудиту в банках.

У розділі 4 „Планування антикризових заходів та оцінка їх ефективності” обґрунтовано методику планування антикризових заходів, визначено місце бюджетування в системі антикризового управління підприємством, запропоновано сучасні критерії оцінки ефективності антикризових заходів, досліджено роль санаційного аудиту у верифікації  антикризового плану та зменшенні  інформаційної асиметрії.  

Успішне подолання фінансової кризи на підприємстві визначається двома основними чинниками: наявністю реального плану антикризових заходів та його фінансовим забезпеченням. Антикризовий план має включати не лише заходи з фінансового оздоровлення підприємства, а й  складову ризик-менеджменту, що спрямована на попередження фінансової кризи. У роботі обґрунтовано систему принципів антикризового планування, яка включає як загальновідомі принципи (періодичності, повноти, точності), так і визначені автором специфічні принципи, що враховують особливі умови антикризового управління (принципи трансформації, транспарентності, інтеграції). Дотримання зазначених принципів сприяє економії фінансових ресурсів, скороченню непродуктивних витрат, підвищенню гнучкості управління та контролю, раціоналізації процесу планування.

В роботі визначені структура та порядок складання плану антикризових заходів. Структура плану різниться залежно від того, чи антикризові заходи здійснюються в досудовому порядку чи за рішенням господарського суду. У першому випадку запропонована автором структура плану включає:

- загальну характеристику підприємства;

- аналіз вихідних  даних;

- антикризову стратегію та оперативну (crash-) програму; 

- систему планів (план маркетингу та оцінка ринків збуту; план виробництва; організаційний план; система фінансових бюджетів);

- оцінку ефективності антикризового управління.

У разі санації підприємства в судовому порядку, план антикризових заходів  може мати два різновиди:

 а) план реорганізації – у розумінні переведення боргу на санатора (або іншого правонаступника) та відповідної зміни власника статутного капіталу боржника (може передбачати зміну юридичного статусу боржника);

б) бізнес-план санації – в розумінні системи фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових і соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді.

Визначальною складовою плану антикризових заходів є система бюджетів. Ураховуючи принцип трансформації антикризового планування, в плані антикризових заходів слід передбачити не лише окремий блок фінансових бюджетів як необхідної складової плану, а й комплекс заходів для побудови стабільної системи бюджетування та бюджетного контролю на підприємстві.  За домінуючим нині підходом, бюджетування здійснюється „знизу доверху” або ж „зверху донизу”. В обох випадках структурні одиниці  нижчого рівня мають переваги в інформаційному забезпеченні і прагнуть використати ці переваги на свою користь. Маніпулювання з прогнозними показниками для формування так званого „бюджетного зазору” є типовим способом отримання інформаційної ренти виконавцями бюджетів. Для уникнення зазначених недоліків рекомендується використовувати новий підхід до розроблення бюджетів – метод „руху назустріч”, який передбачає комбінацію зазначених вище підходів. Особливості розробленого в дисертації порядку бюджетування можна описати так: менеджмент вищої ланки встановлює формалізовані цілі на бюджетний період та доводить їх до нижчого рівня, який, використовуючи метод дедукції, конкретизує бюджетні показники для наступного рівня виконавців. Після цього бюджетні показники уточнюються й конкретизуються на децентралізованому рівні. Відповідні бюджети від окремих центрів відповідальності передаються для збалансування вищому рівню та затверджуються керівництвом.

Необхідним елементом плану антикризових заходів є оцінка ефективності антикризового управління. Критерії оцінки ефективності, на нашу думку, слід підібрати так, щоб вони, по-перше, давали об’єктивну інформацію про вплив антикризових заходів на основні фінансові параметри діяльності підприємства, по-друге, зменшували можливості менеджменту всіх рівнів використовувати переваги в інформаційному забезпеченні на власну користь, по-третє, стимулювати менеджерів до виконання плану антикризових заходів та до прийняття оптимальних управлінських рішень, по-четверте, були зрозумілими та простими у розрахунках.

У роботі доведено, що найбільш адекватна оцінка ефективності антикризових заходів забезпечується завдяки комбінованому використанню  двох методичних підходів: методики МДА та концепції економічної доданої вартості (EVA). Цей напрямок використання МДА та EVA досі в економічній теорії і практиці залишався поза увагою. Переваги оцінки ефективності антикризових заходів з використанням EVA над іншими методами, на нашу думку, можна сформулювати наступним чином:

─ здатність сигналізувати про кризові явища в тих випадках, коли інші показники не виявляють факту кризи;

─ наявність елементу порівняння з іншими підприємствами (через використання показника вартості капіталу);

─ комплексність, гнучкість у використанні та незначний обсяг прогнозних розрахунків, а отже, нижча ймовірність помилкової оцінки;

─ здатність до оцінки як у короткостроковому, так і в довгостроковому періодах;  

─ підвищення ефективності бюджетного контролю та контролю за діяльністю менеджменту.

Для характеристики комплексного критерію прийняття рішення щодо  фінансового оздоровлення підприємства, який узагальнює сукупність ознак та передумов для подолання фінансової кризи, дисертантом пропонується ввести термін „санаційна спроможність підприємства”. Відповідна дефініція вперше була запропонована автором у 2000 р. З цього часу термін „санаційна спроможність” та пропонована дефініція набули значного поширення у вітчизняній теорії й практиці, цитується авторами багатьох підручників та монографій.

Експертиза достатності (чи недостатності) фінансово-економічних, правових та психологічних критеріїв санаційної спроможності та верифікація плану антикризових заходів робиться в процесі санаційного аудиту. Особам (чи інститутам), які є користувачами аудиторського висновку і відповідальними за прийняття фінансових рішень, необхідна обґрунтована інформація про те, що дані про фінансово-майновий стан боржника є  достовірними і повними; план антикризових заходів є реалістичним; вибрана найкраща із існуючих альтернатив розвитку підприємства. Саме у вирішенні цих завдань полягає головне призначення санаційного аудиту. Оскільки досить часто підприємство ─ об’єкт аудиту не в змозі оплатити аудиторські послуги, відповідна функція оцінювання повинна здійснюватися на замовлення споживачів інформації. Для кредиторів, інвесторів, фінансових посередників, відповідних державних органів, передання функції оцінювання кредитоспроможності чи інвестиційної привабливості підприємства незалежному експерту (аудитору) є типовим  аутсорсингом. Залежно від рівня загрози фінансової кризи, предметом санаційного аудиту може бути система звичайних планів (бюджетів) підприємства, бізнес-плани, плани антикризових заходів, а також базова інформація, на основі якої зазначені плани були розроблені.

У розділі 5 „Фінансове забезпечення антикризового управління підприємством” досліджено основні напрями мобілізації внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування антикризових заходів. Антикризове фінансування  підприємств класифікується за такими ж джерелами, як і стандартне залучення капіталу: внутрішні та зовнішні джерела; власний та позичковий капітал. До специфічних внутрішніх джерел фінансування антикризових заходів автор відносить фінансові ресурси підприємств, що формуються у результаті реструктуризації активів (заходи, пов’язані зі зміною складу та структури окремих позицій активів).

Рішення з фінансового забезпечення слід приймати з урахуванням певних передумов, критеріїв та правил фінансування антикризових заходів. Проведені автором емпіричні дослідження показують, що в цілому по вибірковій сукупності підприємства з незадовільним фінансовим станом не дотримуються так званого „золотого правила фінансування” (правило вимагає, щоб терміни, на які мобілізуються фінансові ресурси, збігалися з термінами їх вкладень в активи). Моніторинг підприємств з часткою державної власності засвідчив, що  вимоги зазначеного правила не виконують більш як 40% суб’єктів господарювання. Індикатором фінансової кризи є не лише рівень дотримання вимог правила узгодженості строків, а й незадовільна структура капіталу підприємства. Дослідження виявило значний діапазон коливань середніх значень структури капіталу у розрізі окремих аналітичних груп: показники співвідношення власного та позичкового капіталу у структурі балансу залежать від галузевої специфіки підприємств. Для недопущення кризової ситуації фінансові служби підприємств, приймаючи фінансові рішення, мають оцінити вплив наслідків використання окремих форм залучення капіталу на фінансову рівновагу, враховуючи при цьому вимоги правил фінансування, зокрема золотого правила фінансування та правила вертикальної структури капіталу.

Ефективність антикризового управління значною мірою залежить від повноти використання внутрішніх резервів антикризового фінансування. Виявлення та мобілізація зазначених резервів забезпечується в результаті запровадження дієвої системи управління витратами, переходу на калькулювання затрат та ціноутворення за системою “тарґет-костинг”, запровадження ефективних систем знижок, удосконалення управління дебіторською заборгованістю та запасами.

З метою створення сприятливих умов для фінансового забезпечення антикризових заходів з боку власників необхідно активно застосовувати інструментарій двоступінчастої санації, яка включає санацію балансу та збільшення статутного капіталу. Під санацією балансу слід розуміти комплекс заходів з отримання санаційного прибутку та покриття балансових збитків для підвищення ринкового курсу корпоративних прав. Санаційний прибуток – це специфічний вид прибутку, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, часток) за курсом, нижчим за номінальну вартість цих прав (дизажіо), у результаті їх безкоштовного передання до анулювання, зниження номінальної вартості або при одержанні безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших зацікавлених у санації підприємства осіб. За економічним змістом, зменшення статутного капіталу з метою покриття балансових збитків підприємства означає приведення у відповідність розміру номінального капіталу до його реальної вартості, яка випливає зі стану балансу.  Збитки для власників виникають не в момент зменшення номіналу (чи анулювання акцій), а тоді, коли підприємство отримало збитки від фінансово-господарської діяльності.

Повноцінному запровадженню у вітчизняну практику антикризового управління інструменту санації балансу сприяло б уведення в законодавчому порядку спрощеної процедури зменшення статутного капіталу підприємств у разі безкоштовного передання до анулювання корпоративних прав. Виправданим було б уведення в Цивільний кодекс України положення про необов’язковість узгодження операції зменшення статутного капіталу з кредиторами, якщо така операція не пов’язана зі зменшенням активів підприємства, оскільки у цьому випадку не зменшується величина майна підприємства, яка може бути спрямована на задоволення претензій кредиторів.  Для спрощення механізму фінансування антикризових заходів власниками підприємства слід удосконалити окремі положення податкового законодавства. Зокрема, пропонується вивести з під оподаткування податком на прибуток капітальні доходи підприємства, тобто доходи, які спрямовуються на формування капітальних резервів і є результатом внесків власників: емісійний дохід у вигляді дизажіо, безповоротна фінансова допомога, надана власниками підприємства, доходи від дооцінки будь-яких активів, оскільки вони за своєю природою не можуть розглядатися як доходи підприємства та його власників.

Необхідною умовою участі кредиторів у санації є мінімізація ризиків, чого можна досягти зменшенням рівня інформаційної асиметрії між учасниками фінансових відносин: чим меншими будуть дефіцити в інформаційному забезпеченні кредиторів, тим більшою буде ймовірність вибору оптимальної з погляду прибутковості та ризику антикризової стратегії. У разі достатньої захищеності прав кредиторів знижуються кредитні ризики, а отже, продовжуються строки кредитування підприємств та знижуються процентні ставки за відповідними кредитами. Підвищенню рівня захисту інтересів кредиторів сприяють обґрунтовані в дисертації пропозиції з реформування порядку врегулювання сумнівної та безнадійної заборгованості.

У розділі 6 „Політика державної підтримки фінансово неспроможних підприємств в Україні” досліджено найбільш контроверсійні питання у сфері державної фінансової підтримки підприємств, розглянуто домінанти державної політики підтримки реального сектору, а також визначено концептуальні шляхи гармонізації вітчизняної державної політики фінансової підтримки підприємств зі стандартами Європейського Союзу.

Під державною фінансовою підтримкою автор розуміє заходи зі зменшення за рахунок держави зобов’язань суб’єктів господарювання (наприклад, зі сплати податків, орендних платежів чи інших послуг) або будь-які послуги на користь окремих підприємств у грошовому чи негрошовому виразі, які не передбачають еквівалентних зустрічних послуг і (або) не здійснюються на ринкових умовах. До критеріальних ознак державної фінансової підтримки, на нашу думку, належать такі:

1) заходи призводять на зменшення зобов’язань або до збільшення вимог суб’єктів господарювання;  

2) надання державою окремим підприємствам певних послуг, які створюють для них переваги над іншими учасниками ринку;

3) трансакції здійснюються на неринкових умовах, тобто є заздалегідь невигідними (або збитковими) для аналогічного приватного інвестора;

4) відсутність (чи неможливість здійснення як в поточному, так і в майбутніх періодах) еквівалентних зустрічних послуг на користь держави;

5) послуги здійснюються як безпосередньо державними органами, так і господарськими структурами, які повністю або частково фінансово підпорядковані державі, тобто фінансуються за рахунок державного бюджету або мають частку державної участі.

У роботі досліджено два типи політики державної підтримки підприємств: вертикально- та горизонтально-орієнтована. Політика, спрямована на досягнення вертикальних цілей передбачає підтримку „пріоритетних” галузей, наприклад вугільної, металургійної, автомобільної промисловості чи сільського господарства, або ж певних „особливо важливих підприємств”. Метою державної регуляторної політики в контексті досягнення горизонтальних цілей є формування сприятливих умов для функціонування всього народногосподарського комплексу, а не окремих підприємств. До основних аргументів на користь мінімізації вертикально орієнтованої політики державного сприяння підприємництву можна віднести такі:

- обмеження (деформування) конкуренції, що може супроводжуватися антиринковими ефектами стратегічного характеру;

- у результаті отримання хибних сигналів знижується мотивація до раціоналізації виробництва та підвищення його ефективності;

- консервація актуальних структурних проблем та перенесення тягаря їх вирішення на майбутні покоління;

- надмірні державні видатки та втрати в доходній частині бюджету;

- ланцюгова реакція протекціоністських заходів з боку країн ─ імпортерів продукції адресатів фінансової допомоги;

- суб’єктивність рішень державної бюрократії при визначенні пріоритетів фінансової підтримки, у результаті чого асигнування отримують неперспективні сектори, які лобіюються найбільш потужними політико-економічними угрупуваннями.

У роботі обґрунтовано, що політика державної фінансової підтримки має бути сконцентрована, насамперед, на досягнення горизонтальних цілей (в інтересах усього народного господарства). Домінантами такої політики є створення правових і організаційно-економічних  умов для розвитку суб’єктів господарювання різних форм власності, координація підприємницької діяльності та забезпечення функціонування тих ділянок, де ринкові механізми не спрацьовують. Державні регуляторні інструменти мають лише доповнювати ринкові, а не підміняти їх. Головні акценти економічної політики держави у сфері оздоровлення фінансів реального сектору економіки мають бути сфокусовані на поліпшенні ринкової інфраструктури; пожвавленні ринку капіталів, зокрема, кредитного та фондового ринків; прозорій реструктуризації підприємств; соціальній підтримці звільнених в результаті санації чи ліквідації підприємств працівників; сприянні реалізації наукомістких та інноваційних проектів, використовуючи при цьому ефект крос-субсидіювання.

Ключ до вирішення проблематики державної фінансової підтримки суб’єктів господарювання, на думку автора, міститься у площині побудови чіткої системи контролінгу державної фінансової підтримки підприємств. Уведення контролінгу в сектор державних фінансів не є повністю новим явищем. Досить відомою є, наприклад, успішно функціонуюча з 2000 р. концепція контролінгу в управлінні фінансами землі Гессен (Німеччина). Запропонована дисертантом система контролінгу державної фінансової підтримки спрямована на оптимізацію  прийняття відповідних урядових рішень і включає:

- розроблення та перманентне вдосконалення стратегії Уряду в галузі державного сприяння реальному сектору;

- аналіз адресатів фінансової підтримки на предмет відповідності критеріям оцінки;

- підсистему координації та інформаційного забезпечення управлінських рішень;

- систему моніторингу потенційних адресатів державної фінансової підтримки;

- контроль за ефективністю державної санаційної підтримки.

З метою вдосконалення державної політики фінансової підтримки підприємств автором розроблена така система критеріїв прийняття рішень у відповідній сфері:

- критерій відмови функціонування ринкових механізмів: наявність чіткого причинно-наслідкового зв’язку між кризовою ситуацією на підприємстві та фактом відмови функціонування ринкових механізмів у відповідному секторі;

- соціально-економічний критерій: загроза виникнення негативних соціальних, макро- чи мікроекономічних ефектів на загальнодержавному чи регіональному рівнях у разі ліквідації підприємства;

- критерій збереження конкуренції: оцінка загрози монополізації ринку у разі ліквідації підприємства та виходу його з ринку чи загрози деформації конкуренції у разі надання фінансової підтримки;

- критерій відповідності міжнародним стандартам: перевірка дотримання взятих Україною міжнародних зобов’язань щодо захисту економічної конкуренції;

- науково-технічний критерій: розвиток науково-технічного потенціалу (виробництво high-tech  продукції) та інноваційна спрямованість;

- критерії енергетичної та екологічної безпеки: реалізація заходів, спрямованих на енергозбереження та захист навколишнього середовища;

- критерій санаційної спроможності підприємств.

Окрім зазначених критеріїв, передумовою участі держави у фінансовому оздоровленні окремих підприємств  має бути виконання так званого принципу  „симетричності втрат”, за яким усі зацікавлені у санації підприємства сторони (кредитори, власники, персонал) мають бути однаковою (пропорційною) мірою задіяні до процесів подолання кризи.

У контексті вступу України у Світову організацію торгівлі та прийняття стратегічного курсу на приєднання до Європейського Союзу  актуальним є питання гармонізації вітчизняної державної політики фінансової підтримки підприємств зі стандартами ЄС. Зазначені стандарти передбачають досить  жорсткі обмеження щодо фінансового сприяння окремим суб’єктам господарювання та передбачають забезпечення реальної транспарентності прийняття відповідних рішень, здійснення заходів щодо мінімізації негативного впливу державних інтервенцій на рівень конкуренції, а також використання тесту на зіставність з аналогічними ринковими інвестиціями.   

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми вдосконалення антикризового управління фінансами підприємств. Проведене автором дослідження дозволяє зробити такі висновки:

1. Суб’єкти антикризового менеджменту здійснюють вплив на об’єкт управління через застосування фінансового механізму антикризового менеджменту ─ сукупності методів, важелів, інструментів та інституційних умов, які регулюють процес розроблення та реалізації фінансових рішень. Виходячи із сутності антикризового управління, його об’єкта, у роботі виокремлено два рівні антикризового менеджменту: система ризик-менеджменту та управління фінансовою санацією. Важливою складовою антикризового менеджменту є управління вирішенням конфліктів інтересів між суб’єктами фінансових відносин. Для вирішення проблематики принципал-агент конфлікту та ринку „лимонів” слід застосувати адекватні інструменти зменшення інформаційної асиметрії: систему подання сигналів, фільтрування, самоселекція, стимулювання, моніторинг та контроль, а також план антикризових заходів, внутрішній та санаційний аудит. Чим інтенсивнішими є заходи зі зменшення інформаційної асиметрії та нейтралізації пов’язаних з цим ризиків, тим вищими будуть агентські витрати.

2. Пріоритетним у системі правового забезпечення антикризового фінансового управління є законодавство про банкрутство. Окремі елементи механізму антикризового управління, що регламентуються Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або оголошення його банкрутом” потребують удосконалення, зокрема: порушення справи про банкрутство має здійснюватися за наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника (наявність факту неплатоспроможності, загрози неплатоспроможності, від’ємне значення чистих активів); порядок задоволення вимог кредиторів відповідав би критерію об’єктивності у разі об’єднання третьої та четвертої черг кредиторів; механізм застосування процедур санації боржника та мирової угоди доцільно доповнити введенням квоти погашення заборгованості як необхідної умови укладення мирової угоди, запровадженням контролю за процесом виконання мирової угоди, введенням чітких критеріїв прийняття рішення з реалізації плану санації.

3. Підвищення якості діагностики фінансової кризи на підприємстві забезпечується в результаті застосування дискримінантного аналізу. Розроблені в дисертації вісім дискримінантних моделей інтегральної оцінки фінансового стану підприємств характеризуються точністю оцінок на рівні 85-94%, що свідчить про їх високі якісні характеристики. Об’єктивність дискримінантного аналізу забезпечується в результаті використання науково обґрунтованих критеріїв відбору фінансових індикаторів, які враховують як фінансово-економічні, так і економетричні закономірності аналізу фінансово-господарських процесів (мультиколінеарність, репрезентативність, мінімізація показника лямбда Вілкса, об’єктивність та реальність, нормальний розподіл); формування однорідних вибіркових сукупностей шляхом групування підприємств залежно від виду економічної діяльності; відбору для кожної аналітичної підгрупи підприємств індивідуальної, найбільш адекватної виду діяльності комбінації показників на основі їх селекції.

4. Функціональна підтримка прийняття фінансових рішень забезпечується завдяки запровадженню фінансового контролінгу. Особливості пропонованої в дисертації моделі побудови фінансового контролінгу полягають у виокремленні функціонального блоку контролінгу ризиків, забезпеченні інтеграції стратегічного та оперативного контролінгу на основі системи збалансованих показників, використанні методології управління вартістю підприємства та інтегрального аналізу фінансового стану, управлінні витратами на основі методу “тарґет-костинг”, а також у постановці рапортування в розрізі окремих бюджетів, періодів та користувачів. Пропонована модель антикризового фінансового контролінгу для вітчизняних підприємств включає: контролінг ризиків (у тому числі система раннього попередження та реагування); стратегічне фінансове планування; інтегрована система бюджетів; управлінський облік; стратегічний та бюджетний контроль.

5. Проблеми для підприємства створюють не ризики як такі, а їх неконтрольованість. Дієвість системи ризик-менеджменту, контрольованість ризиків забезпечується в результаті запровадження контролінгу ризиків та внутрішнього аудиту: розбудова та підтримка функціональної спроможності системи ризик-менеджменту має бути завданням контролінгу ризиків, а перевірка ефективності системи – компетенцією внутрішнього аудиту; в роботі запропонована блок-схема інтеграції внутрішнього аудиту та контролінгу ризиків у системі ризик-менеджменту. На відміну від контролінгу, який підпорядковується виконавчому керівництву підприємства, внутрішній аудит є органом власників і в організаційному плані має підпорядковуватися вищому рівню управління, ніж об’єкт перевірки.

6. Рішення щодо фінансового оздоровлення підприємства слід приймати на основі експертизи та верифікації плану антикризових заходів, пропонована методика складання якого має свої особливості залежно від того, чи рішення приймається до порушення справи про банкрутство, чи в рамках судових процедур. Якість планування антикризових заходів забезпечується у результаті дотримання рекомендованої системи принципів (періодичності, повноти, координації, спеціалізації, точності, трансформації, транспарентності, інтеграції, декомпозиції).

7. Важливе місце в системі антикризового управління фінансами займає бюджетування як інструмент регулювання фінансових компетенцій, координації, мотивації, сприяння комунікації, контролю та зменшення інформаційної асиметрії на підприємстві. Термін „бюджет” належить до понятійного апарату державних фінансів, однак виправданим є його використання також для характеристики планових документів на мікрорівні. Удосконалення процесу планування на підприємствах забезпечується завдяки впровадженню бюджетування на основі методу „руху на зустріч”, а також цілісної системи бюджетів, побудованої на інтегрованому поєднанні планування руху грошових коштів та фінансових результатів.

8. Дієвість системи антикризового фінансового управління можна забезпечити лише за наявності чітких критеріїв оцінки ефективності антикризового менеджменту. Показники ефективності мають відповідати таким вимогам: давати об’єктивну інформацію про вплив антикризових заходів на основні фінансові параметри підприємства; стимулювати всі рівні менеджменту до виконання плану антикризових заходів та до прийняття оптимальних управлінських рішень; бути зрозумілими та простими у розрахунках; послаблювати мотивацію менеджменту до маніпуляцій зі звітними даними та до використання переваг в інформаційному забезпеченні на власну користь. Найповніше зазначеним вимогам відповідає інтегральний показник фінансового стану та абсолютне значення доданої вартості, що створена підприємством у результаті реалізації антикризових заходів. Проблематику оцінки приросту вартості підприємства в процесі антикризового управління пропонується вирішувати з використанням показника економічної доданої вартості (EVA), що розраховується в результаті зіставлення рентабельності капіталу підприємства та його середньозваженої вартості.

9. Санаційний аудит, як інструмент зменшення інформаційної асиметрії та верифікації антикризового плану, є важливою ланкою системи антикризового управління фінансами підприємств. Необхідною умовою активізації цього сектору аудиторських послуг є проведення інновацій за такими напрямами:

─ поліпшення техніки санаційного аудиту через застосування емпірично-статистичних методів аналізу економічної інформації, зокрема МДА;

─ переорієнтація оферти санаційного аудиту: із послуг на замовлення постачальників інформації на послуги для користувачів інформації, зокрема в рамках прийняття рішення щодо державної санаційної підтримки, надання санаційних кредитів, здійснення санаційної реорганізації;

─ підвищення вимог до перевірки дотримання підприємствами при складанні річної фінансової звітності принципу безперервної діяльності, що уможливить виявлення симптомів фінансової кризи на ранніх стадіях та сприятиме уникненню зайвих ризиків з боку капіталодавців.

10. З метою створення сприятливих умов для фінансування антикризових заходів виправданим є застосування інструментарію двоступінчастої санації, що включає санацію балансу та збільшення статутного капіталу. Запровадженню у вітчизняну практику антикризового управління інструменту санації балансу сприяли б законодавчі нововведення щодо спрощення процедури зменшення статутного капіталу підприємств у разі безкоштовного передання до анулювання корпоративних прав та виведення з під оподаткування податком на прибуток доходів підприємства, які спрямовуються на формування капітальних резервів і є результатом внесків власників: емісійний дохід у вигляді дизажіо, безповоротна фінансова допомога, надана власниками, доходи від дооцінки  активів, оскільки таке збільшення капіталу, за своєю природою не може розглядатися як доходи підприємства та його власників.

11. Необхідною умовою активізації участі кредиторів у фінансуванні антикризових заходів є запровадження надійних інструментів захисту інтересів кредиторів. За достатньої захищеності прав кредиторів знижуються кредитні ризики, а отже, продовжуються строки кредитування підприємств та зменшуються процентні ставки за санаційними кредитами. З цією метою слід удосконалити механізм урегулювання сумнівної та безнадійної заборгованості в напрямі усунення подвійного оподаткування сум простроченої (списаної) заборгованості, а також запровадити порядок, згідно з яким суми у вигляді списаної кредиторської заборгованості підприємств, які потребують фінансового оздоровлення і є санаційноспроможними, не включались би в об’єкт оподаткування (як боржника, так і кредиторів; як у разі досудової санації, так і санації в рамках провадження справи про банкрутство).

12. Для використання регуляторних можливостей центрального банку в оздоровленні фінансів реального сектору економіки в системі НБУ доцільним було б запровадження інституту моніторингу підприємств різних галузей народного господарства. З метою організаційно-методичного забезпечення моніторингу підприємств НБУ рекомендується: розробити та затвердити Положення про проведення моніторингу підприємств; запровадити в системі НБУ відділи моніторингу та економічного аналізу підприємств; організувати системну професійну підготовку керівників аналітичних центрів та фінансових аналітиків; визначити вибіркову сукупність підприємств для моніторингу; провести роботу щодо формування критеріїв, складу та каналів надходження аналітичної інформації; визначити порядок постановки конкретних аналітичних завдань для аналітичних центрів та забезпечити логічну систему використання результатів моніторингу при прийнятті рішень користувачами аналітичної інформації.

13. Одним із шляхів посилення зв’язку банківської системи з реальним сектором економіки є активізація політики рефінансування банків під заставу корпоративних цінних паперів та кредитних зобов’язань підприємств. Для успішної реалізації заходів з рефінансування комерційних банків під заставу боргових зобов’язань підприємств вважаємо за необхідне:

а) розробити методику оцінки кредитоспроможності емітентів боргових зобов’язань, які можуть прийматися як кредитне забезпечення. Методологія дискримінантного аналізу та експертна система є найбільш адекватними для зазначених цілей;

б) систематизувати підходи до оцінки вартості цінних паперів - предметів застави. Особливу увагу при цьому слід звернути на розробку якісних методик розрахунку ставок дисконтування.  

в) запровадити “пулову” систему надання забезпечення: всі предмети застави об’єднуються в один пул, який може використовуватися для всіх операцій рефінансування

Публікації автора за темою дисертації

Монографія:

  1.  Терещенко О.О. Антикризове фінансове управління на підприємстві: Монографія. – К. КНЕУ, 2004. – 268 с. – 15,6 др. арк.

Статті у наукових фахових виданнях:

  1.  Терещенко О.О. Гармонізація державної політики фінансової підтримки підприємств із законодавством Європейського союзу // Фінанси України. –. – № 10. –С.108 –. –,6 др. арк.
  2.  Терещенко О.О. Антикризовий фінансовий менеджмент – вимога „нової економіки” // Ринок цінних паперів України. – 2004. – № 9-10. – С. 25 –32. –,5 др. арк.
  3.  Терещенко О.О. Санаційний аудит як інструмент зменшення інформаційних ризиків у процесі антикризового управління // Ринок цінних паперів України. –. – № 3 –. – С. 27 – 35. –,7 др. арк.
  4.  Терещенко О.О. Регуляторні можливості центрального банку в оздоровленні фінансів реального сектору економіки // Вісник НБУ. – 2004. – № 1. – С. 9 –13. –,5 др. арк.
  5.  Терещенко О.О. Дискримінантний аналіз в оцінці кредитоспроможності підприємства // Вісник НБУ. – 2003. – № 6. – С. 28 –31. – 0,5 др. арк.
  6.  Терещенко О.О. Санаційний аудит – необхідна передумова фінансової санації підприємств // Вісник НБУ. –. – № 5. – С. 57 –. – 0,5 др. арк.
  7.  Терещенко О.О. Фінансові джерела санації підприємств // Фінанси України. –1999. – № 9. –С. 52 –. –,5 др. арк.
  8.  Терещенко О.О. Теоретичні засади бюджетування на підприємстві // Фінанси України. –. – № 11. – С. 17 –. –,5 др. арк.
  9.   Терещенко О.О. Контролінг у системі антикризового управління підприємством // Фінанси України. – 2001. – № 12. – С. 56 –63. – 0,5 др. арк.
  10.  Терещенко О.О. Фінансовий менеджмент санації та банкрутства // Фінанси України. – 2000. – № 9. – С. 28 –35. – 0,5 др. арк.
  11.   Терещенко О.О. Фінансування підприємств в Україні: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення  // Економіка України. –. – № 1. – С. 10 –. – 0,6 др. арк.
  12.   Терещенко О.О. Дискримінантна модель інтегральної оцінки фінансового стану підприємства // Економіка України. – 2003. – № 8. – С. 38 –44. – 0,5 др. арк.
  13.   Терещенко О.О. Санація підприємств у світлі нового законодавства про фінансову неспроможність // Економіка України. – 2000. – № 11. – С. 31 –36. – 0,5 др. арк.
  14.   Терещенко О.О. Державне сприяння реструктуризації та санації підприємств // Економіка України. – 1998. – № 2. – С. 27 –34. – 0,5 др. арк.
  15.   Терещенко О. Правила фінансування у забезпеченні збалансованого руху грошових потоків підприємства // Вісник Тернопільської академії народного господарства, випуск 14, 2001. – С. 32 –34. – 0,2 др. арк.
  16.   Терещенко О. До питання про оптимізацію структури капіталу підприємства // Вчені записки: Наук. зб. – К.: КНЕУ, 2001. – С. 115 –120. –,5 др. арк.
  17.   Терещенко О. Фінансова неспроможність підприємства: конфлікт інтересів та можливості його подолання // Вчені записки: Наук. зб. – К.: КНЕУ, 2002. – С. 183 –190. – 0,5 др. арк.
  18.   Терещенко О.О. Багатофакторний дискримінантний аналіз в оцінці ймовірності банкрутства підприємства // Вчені записки: Наук. зб. – К.: КНЕУ, 2004. – С. 95 –. –,5 др. арк.
  19.   Терещенко О.О. План фінансової санації підприємства: методологічні аспекти // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. Вип. 18. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. – С. 93 –104. – 0,5 др. арк.
  20.   Терещенко О.О. Податкові аспекти врегулювання сумнівної та безнадійної заборгованості // Збірник наукових праць Академії ДПС України, 3(9) 2000. – С. 86 –. –,5 др. арк.
  21.   Терещенко О.О. Санація балансу АТ в контексті стандартизації фінансової    звітності в Україні // Бухгалтерський облік і аудит. –. – № 10. – С. 49 –. – 0,8 др. арк.
  22.   Терещенко О.О. Фінансово-економічні аспекти санаційної реорганізації підприємства // Проблеми формування ринкової економіки. Міжвід. наук. зб. Вип. 9. – К.: КНЕУ, – 2001. – С. 290 –301. –,5 др. арк.
  23.   Терещенко О.О. Теоретичні основи антикризового управління фінансами підприємств // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. Вип.4. – К.: КНЕУ, 2001. – С. 250 – 262. –,0 др. арк.
  24.   Терещенко О.О. Інструменти захисту інтересів акціонерів при збільшення статутного капіталу акціонерних товариств // Вісник ТАНГ. Наук. журнал ТАНГ. Вип.17. – Тернопіль: Екон. думка. – 2001. – С. 20 –26. –,4 др. арк.
  25.   Терещенко О.О. Потреба в капіталі для фінансового оздоровлення підприємства // Науковий вісник ВДУ ім. Л. Українки. –. – № 8. – С. 99 –106. – 0,5 др. арк.
  26.   Tereschtschenko O. Konkurs und Sanierung von Unternehmen in der Ukraine // Wirtschaft und Recht in Osteuropa. 2001. – № 4. – S. 99 –105. –,0 др. арк.
  27.   Tereschtschenko O. Bonitätsbeurteilung der Unternehmen in der Ukraine // Wirtschaft und Recht in Osteuropa. 2004. – № 7. – S. 197 –203. –,0 др. арк.

Публікації в інших виданнях:

  1.   Терещенко О.О. Активізація ролі позичкового капіталу у фінансовому оздоровленні підприємства //Підвищення ролі банківської системи у економічному зростанні: Матеріали наук. - практ. конф. 18-19 листоп. 2004 р. – К.: КНЕУ, 2004. – С. 83 –90. –,4 др. арк.
  2.   Терещенко О.О. Галузевий моніторинг підприємств з використанням дискримінантних моделей // Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки регіонів у перехідний період: Матеріали міжнар. наук. - практ. конф. (15.05.2003 р.). – Хмельницький, 2003. –С. 150 –153. –,2 др. арк.
  3.   Терещенко О.О. До питання про запровадження моніторингу підприємств центральним банком // Банківська система в умовах трансформації фінансового ринку: Матеріали всеукр. наук.-практ. конф. (21-23 травня 2003р.) –К.: КНТЕУ, 2003. – С.62 –65. –,2 др. арк.
  4.   Терещенко О.О. Оподаткування санаційного прибутку підприємств.// Бюджетно-податкова політика в Україні: Зб. наук. праць за матеріалами наук.- практ. конф. (20─22 грудня 2001 р.). – Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. – С. 295 –297. –,15 др. арк.  
  5.   Терещенко О.О. Система раннього попередження та реагування в управлінні ризиками // Ризикологія в економіці та підприємництві: Зб. наук. праць за матеріалами міжнар. наук.-практ. конф.. ─ К.: КНЕУ, Академія ДПС України, 2001. – С. 396 –. –,15 др. арк.
  6.   Терещенко О.О. Податкові аспекти зниження ділової активності суб’єктів господарювання // Економічні, правові, соціально-психологічні та інші проблеми, пов’язані з блокуванням діяльності комерційного банку. – К.: Асоціація українських банків, 2000. – С. 31 – 43. –,5 др. арк.
  7.   Енциклопедія банківської справи України / Редкол.: В.С. Стельмах та ін. – К.: Молодь, 2001. Особистий внесок здобувача: стаття „Банкрутство”. –  С.87 –. –,2 др. арк.
  8.   Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 554 с. –,2 др. арк.
  9.   Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник – К.: КНЕУ, 2000. – 412 с. –,0 др. арк.
  10.   Фінанси підприємств: Підручник / За ред. проф. А.М. Поддєрьогіна – К.: КНЕУ, 2004. Особистий внесок здобувача: Розділ 12. „Фінансова санація та банкрутство підприємств”. –  С. 453 –. –,6 др. арк.
  11.   Фінансовий менеджмент: Підручник / За ред. проф. А.М. Поддєрьогіна – К.: КНЕУ, 2005. Особистий внесок здобувача: Розділ 12. „Антикризове фінансове управління підприємством”. – С. 478 –. –,25 др. арк.

Анотація

Терещенко О.О. Антикризове управління фінансами підприємств. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.04.01 – Фінанси, грошовий обіг і кредит. – Київський національний економічний університет, Київ, 2005.

Дисертацію присвячено розробленню теоретико-методичного забезпечення антикризового управління фінансами підприємств. Визначено базові складові теоретичної парадигми та фінансово-економічного механізму антикризового фінансового менеджменту. На основі застосування економетричних методів обробки економічної інформації розроблено та апробовано вісім дискримінантних моделей діагностики фінансової кризи на підприємстві. Запропоновано методичні підходи до побудови фінансового контролінгу на підприємстві та обґрунтовано концепцію управління ризиками, що включає контролінг ризиків та внутрішній аудит. Розроблено методичні рекомендації зі складання плану антикризових заходів, оцінки ефективності антикризового управління, а також визначено місце санаційного аудиту як засобу зменшення інформаційної асиметрії та верифікації антикризового плану. Вдосконалено методичні підходи з фінансового забезпечення антикризових заходів. Сформовано основні домінанти державної політики фінансової підтримки вітчизняних підприємств, що перебувають в кризі та запропоновано шляхи її гармонізації зі стандартами Європейського Союзу.

Ключові слова: антикризовий фінансовий менеджмент, внутрішній аудит, дискримінантна модель, діагностика фінансової кризи, інформаційна асиметрія, план антикризових заходів, санаційний аудит, управління ризиками, фінансовий контролінг.

Аннотация

Терещенко О.А. Антикризисное управление финансами предприятий. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.04.01 – Финансы, денежное обращение и кредит. – Киевский национальный экономический университет, Киев, 2005.

Диссертация посвящена разработке теоретико-методического обеспечения антикризисного управления финансами предприятий. Определены базовые элементы парадигмы и финансово-экономического механизма антикризисного финансового менеджмента. С использованием эконометрических методов обработки экономической информации разработано и апробировано восемь дискриминантных моделей диагностики финансового кризиса на предприятии. Предложены методические подходы к построению финансового контроллинга на предприятии и обоснована концепция управления рисками, включающая контроллинг рисков и внутренний аудит. Разработаны методические рекомендации по составлению плана антикризисных мероприятий, оценки эффективности антикризисного управления, а также определено место санационного аудита как способа уменьшения информационной асимметрии и верификации антикризисного плана. Усовершенствованы методические прийомы по финансовому обеспечению антикризисных мероприятий. Сформулированы основные доминанты государственной политики финансовой поддержки отечественных предприятий, находящихся в финансовом кризисе и предложены пути ее гармонизации со стандартами Европейского Союза.

Ключевые слова: антикризисный финансовый менеджмент, внутренний аудит, дискриминантная модель, диагностика финансового кризиса, информационная асимметрия, план антикризисных мероприятий, санационный аудит, управление рисками, финансовый контроллинг.

Annotation

Tereshchenko O.O. Crisis Finance Management of the Enterprises. –Manuscript.

Thesis presented for a Doctor’s Degree in Economic sciences by the speciality 08.04.01 - Finances, Money circulation and Credit. –Kyiv National Economic University, Kyiv, 2005.  

The thesis is aimed at the development of the theoretical and methodological provision of crisis finance management of the enterprise in the context of the “new economy ” development.  The main outlines of the scientific paradigm of the crisis finance management are being formed.   The thesis further develops the theory of the agency relations and asymmetrical information.  The “lemon principle” is used to explain the nature of conflict of interest that arises between the parties of the financial and economic relations.  New approaches to the problem solving of the information asymmetry in the process of the crisis management are offered. The definition of the Crisis Finance Management of the Enterprise in the thesis is established.  Methods, instruments and institutional conditions which regulate the process of development and realization of the crisis management are researched.  The object and subjects of the Crisis Finance Management of the Enterprise are defined.

The main elements of the financial instruments of the crisis management are established.  Methods, instruments and institutional conditions which regulate the process of development and realization of the crisis management are researched.  Starting from the essence of the crisis management, its object, two levels of the crisis management are defined: system of the risk management and management of financial reorganization. New terminology is introduced into the conceptual mechanism of the finance crisis management: “turnaround ability of an enterprise”, “crisis financial controlling” and “controlling of governmental financial support.” The propositions to improve the Ukrainian bankruptcy law are evolved. 

The statistical information of 1445 enterprises from different fields of economic activities are worked up for development of the bankruptcy diagnostics  discriminant models. The main criteria on choice of financial indicators are developed in the thesis (multicollinearity, minimization of Wilks Lambda, representation, reality, objectivity, normal distribution) and of formation of analytical groups  for multiple discriminant analysis realization. With the use of econometric methods of processing of the economic information were developed and approved 8 discriminatory models of diagnosing the financial crisis of the enterprise. Testing of the proposed models and their comparison with the Western analogies proved high level of accuracy of estimates which proves their quality and practical value.  Developed methods of integral estimation of financial and economic activities of enterprises are approved officially by the work of the Ministry of Finance of Ukraine.  They are also used by the State Property Fund of Ukraine, by individual banks and commercial entities.  

Methodological approaches to the formation of financial controlling at the enterprise are improved; the concept of financial crisis controlling is formulated.  Distinctions of the control implementation on the specific enterprise are highlighted.  Reasonable system of risk management includes risk controlling and internal auditing.  Development and maintenance of functional ability of the system of risk management is referred to the competency of the risk controlling and verification of the system effectiveness is the task of the internal auditing.  

Methodological recommendations on planning of crisis activities are developed.  Budgeting is placed in the system of crisis management as a regulation instrument of financial competencies, coordination, motivation, contributory influence of communication, control and decline of information asymmetry. The system of criteria of effectiveness of crisis management is proposed at the heart of which lies economical value added factor (EVA) and integral factor of financial condition, calculated using multiple discriminant analysis (MDA). The role of the reorganizing auditing is researched as a method of decreasing of information asymmetry and verification of anti-recessionary plan. Proposals on the activation of the service sector from Turnaround Auditing in Ukraine are developed.

The main forms and criteria of financing crisis activities are studied.  Methods and procedure of internal resource mobilization of crisis financing are improved.  The main assumptions and mechanisms of readjustment of balance of the domestic enterprises are justified, key conditions of activation of the role of owners and creditors in the financing of crisis management are identified.

The main factors of governmental policy of financial support towards domestic enterprises, which are found in financial crisis, are formulated.  Priorities of horizontally oriented regulatory policy of the government are formed, controlling system of governmental financial support is developed and also the criteria of decision making are identified. The ways of harmonizing domestic government policy aimed at supporting of enterprises in accordance with European standards are proposed.  

Key words: crisis finance management, internal auditing, discriminatory analysis, diagnosis of financial crisis, turnaround auditing, information asymmetry, plan of anti-recessionary activities, risk management, financial controlling.




1. СОШ 26. Курс ОБЖ в современной школе необходим так как школа должна давать не только обширные знания но и.
2. Текстовый редактор MS WORD
3. тематика язык на кoтoрoм cегoдня гoвoрит любая тoчная наука
4. На тему ldquo;Античная философия в контексте
5. лекция сценариев Сценарий ’ 5684 Дата- 31.html
6. На тему Построение корпоративных сетей
7. Громадянське суспільство і демократія
8.  Предварительный расчет
9. Семейная жизнь османов
10. Современная типография
11. Суматранские барбусы альбинос
12. Белокурый Экберт и Руненберг это брожение страшных сил
13. Мошенничество- анализ состава и проблемы квалификации
14. темах можно видеть как поеле окончания подачи кривая опускается ниже начального давления образуя с резким и
15. Святой Иерусалим АКЦИОННАЯ ЦЕНА ВЫЛЕТ 16
16. Она находится на грани искусства и бизнеса и далеко не всегда поддается регулированию законом
17. Модуль 6 Экономический механизм охраны окружающей природной среды 1
18. КОНТРОЛЬ ЗА ЕФЕКТИВНІСТЮ МЕТОДІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ В ЛІКУВАННІ ЗАХВОРЮВАНЬ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
19.  Социология как наука об обществе 2 Объект и предмет социологической науки
20. Потужність двигуна- PдIUCos~; Pд5 220 0

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе