Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Рельєф
Cахара- найбільша в світі пустеля з площею 8.7 млн. км2 (понад 1/3 площі материка). Вона повністю розміщена в межах Сахарської плити – північної частини Африканської платформи. Поверхня фундаменту плити вкрита товщами вапняків, пісковиків, мергелів та глинистих порід різного віку. Подекуди на поверхню виступають давні кристалічні породи фундаменту, утворюючи високі нагір’я (Ахаггар, Тібесті на ін.) зі значним поширенням вулканічних порід, лавових плато, згаслих вулканів. Про недавню вулканічну діяльністю свідчать гарячі джерела та виходи газів. Тут рельєф типово гірський, дуже почленований, з крутими схилами.
На заході Сахари домінують низькі плато та улоговини з потужними пластами осадових порід. На ділянках платформи з моноклінальною структурою розвинуті куестові гряди, які розділені широкими долинами та вузькими ущелинами. Східна частина – це головним чином Лівійська, Аравійська та Нубійська пустелі. Тут знаходиться і одна з найглибших сухих улоговин земної кулі – Каттара (- 133 м), площа якої 19,5 тис. км2. Поблизу Червоного моря височать столові плато з глибокими ущелинами флювіального походження, які свідчать про значне ерозійне розчленування в минулі гумідні епохи. Повсюди зустрічаються сухі русла річок – ваді, а також оазиси.
В Сахарі завдяки процесам інтенсивного фізичного вивітрювання накопилися значні маси уламкового матеріалу. Майже 20% площі Сахари займають піщані пустелі – ерги, особливо в Лівійській пустелі та на північному заході. Поширені також кам’янисті щебенюваті (гамади) та галечникові (регі, серіри) пустелі.
Клімат
Основні особливості Сахари визначаються пануванням дуже сухого континентального тропічного повітря. Причини сухості – низхідні потоки повітря над Сахарою, як наслідок, температурні інверсії, що є причиною значної висоти рівня конденсації (до 5 км). Тому хмари над Сахарою бувають дуже рідко. Відсутність хмар в свою чергу обумовлює дуже значну інсоляцію (притік сонячної радіації), яка досягає майже 100%. Це найжаркіша пустеля планети, зі значними добовими та річними амплітудами температур. Влітку температури досягають +50…+58°. Часто виникають піщані бурі – дуже небезпечне явище за умов високих температур. Дуже часто в цю пору року в результаті нерівномірного нагрівання товщ повітря виникають міражі.
Взимку повітря більш прохолодне. В центрі та на північному заході середньомісячні температури повітря становлять +10…+12°, а на узбережжі до +15°,відчувається вплив океану. В цілому взимку пустеля вдень прогрівається навіть до +25°,але вночі в результаті значного охолодження при безхмарному небі вона знижується до нуля, а на височинах навіть до -20°.
Більша частина Сахари отримує менше 50 мм опадів на рік, а у внутрішніх районах дощі не випадають інколи по декілька років поспіль. Особливо засушливими є нагір’я Ахаггар та Лівійська пустеля. У внутрішніх районах опади випадають, як правило, у вигляді злив і значна частина води випаровується ще в атмосфері. На атлантичному узбережжі опадів дещо більше (до 150 мм) за рахунок вологого атлантичного повітря, яке формується над Канарською холодною течією. Контрастність температур океанічних та континентальних повітряних мас є причиною дещо активнішої циклонічної діяльності в приберегових районах на частих туманів і рос. На півночі та на найвищих вершинах нагір’їв іноді випадає сніг, який тримається лічені дні. В південній же частині Сахари (а іноді навіть в центрі) опади випадають в результаті проникнення екваторіальних мусонів північніше середньо багаторічної їх межі (влітку).
Водні ресурси
Поверхневих вод в Сахарі майже немає: від попередніх епох збереглися напівзасипані піском ваді – сухі русла річок. Більшість їх починається на нагір’ях, а закінчується в улоговинах. Лише іноді після значного дощу вони наповнюються водою максимум на декілька днів. Найбільшою річкою в Сахарі є транзитний Ніл, який живиться за межами пустелі. Іноді зустрічаються озера-релікти, які збереглися від давно минулих гумідних епох і живляться підземними водами, яких особливо багато в піщаних пустелях. Поширені також безстічні солоні озера. Багата Сахара значними запасами підземних вод, в тому числі і артезіанських. В районах їх виходу на поверхню вздовж ваді поширені оазиси, які мають часто антропогенне походження. Найпоширенішою рослиною в них є фінікова пальма, а також інжир, червоний перець тощо.
Флора і фауна
Ґрунтово-рослинний покрив Сахари дуже бідний, часто зовсім відсутній. Незважаючи на те, що ґрунти слабо диференційовані на горизонти, малопотужні, вони містять багато поживних речовин і тому при зрошенні досить родючі. З рослин домінують ксерофіти і ефемери. В цілому флора Сахари нараховує біля 1200 видів вищих рослин. Останні мають короткий вегетаційний період (до одного місяця). Найбіднішу рослинність мають гамади. На піщаних пустелях поширені безлисті чагарники, напівчагарники та злаки – дрок сахарський, ефедра, дрін, акація сейяль. На більш зволоженому атлантичному узбережжі росте лобода, низькорослі молочаї. Виходи корінних порід укриті лишайниками.
Нагір’я також зволожені краще, тому тут зустрічається досить густа рослинність. В нижньому поясі поширені пальма дум, акації, а в середньому - дуб, ялівець, олеандр, мирт, кипарис, оливкове дерево та ін. На вершинах зустрічаються ділянки ксерофіт них трав.
На крайньому півдні Сахари з’являються ділянки чагарників та жорстких трав, а на середземноморському узбережжі – дикі фісташки, олеандри тощо.
Фауна пустелі нараховує майже 4 тис. видів, більшість з них – безхребетні. Тварини пристосовані до суворих умов, витривалі, швидко пересуваються. Ссавців близько 60 видів. Типовими для Сахари є антилопи адакс і орікс, газелі, гірські козли муфлони, а з хижаків – шакали, гієни, лисиці. Майже 50% орнітофауни – перелітні птахи. З рептилій багато ящірок. Є змії та черепахи, а поблизу реліктових водойм – крокодили. Численні гризуни також є (миші, тушканчики, сахарський заєць та ін.).
Рельєф
Судано-Гвінейська фізико-географічна країна займає південну окраїну Сахарської плити, для якої характерні обширні тектонічні прогини та підняття в місцях виходу фундаменту платформи на денну поверхню. На сході панує рівнинний рельєф, де основними пониженнями є синекліза Чад та середня течія Білого Нілу, які заповнені потужними товщами піщано-глинистих відкладів четвертинного віку. На заході в рельєфі чітко виражена Сенегамбія – низовинна акумулятивна рівнина. Це приатлантична частина плити, яка до початку четвертинного періоду була затоплена океаном. Східні окраїни Сенегамбії поступово переходять в Західно-Суданське плато та улоговину з такою ж назвою. Максимальні висоти знаходяться на сході фізико-географічної країни, в межах цокольних височин Дардуф та Кордофан; окремі вулканічні масиви по розломах підняті на висоту понад 3000 м. Найнижчі висоти має улоговина Чад – близько 150 м над рівнем океану. На заході найбільш припіднятими є плоскі височини кристалічного масиву Аїр та плато Джос. Виходи фундаменту платформи зустрічаються дуже часто - в горах, височинах, на узбережжі. На заході це Північно-Гвінейська височина, яка складена кристалічними породами.
Клімат
Клімат субекваторіальний. Влітку сюди проникає екваторіальне повітря. Його приносить південно-західний екваторіальний мусон, який втягується в позатропічну зону конвергенції. Тривалість вологого сезону та кількість опадів швидко зменшується при просуванні на північ, в бік Сахари. Взимку тут панує сухе жарке тропічне континентальне повітря, яке поступає з північно-східним пасатом Північної півкулі і нерідко досягає узбережжя Гвінейської затоки. Якщо на півдні вологий сезон триває 8-9 місяців і опадів випадає 1500-1800 мм на рік, то на півночі, в присахарських районах їх випадає лише до 300 мм. Найбільше опадів екваторіальний мусон приносить на узбережжя Гвінейської затоки, особливо на навітряні схили височин та плато. Температури постійно високі і середньомісячні їх показники нижчими за +20° не бувають.
Південні схили Північно-Гвінейської височини мають екваторіальний, постійно вологий клімат з температурами +23…+29° і тут випадає 2-3 тис. мм опадів на рік.
Водні ресурси
На заході добре розвинута мережа річок. Річки повноводні, але мають пороги і непридатні для судноплавства (крім нижньої течії Нігера, Білої та Чорної Вольти, стік яких за регульовано водосховищами). Непостійний режим мають Сенегал і Гамбія. На заході та в центрі річки дуже міліють в сухий сезон, а іноді і пересихають (крім транзитних). Найбільшими тут є річки Шарі та система Білого Нілу.
Природні зони
Органічний світ змінюється як з півночі на південь, так і зі сходу на захід. Це типова країна саван та рідколісь, а на заході – перемінно-вологих (мусонних), а подекуди і вологих екваторіальних лісів. Основна причина зміни рослинності – тривалість волого сезону та кількість опадів, які змінюються тут головним чином з широтою. На півночі, поблизу Сахари, на червоно-бурих ґрунтах поширена напівпустельна формація з типовими ксерофітними чагарниками та окремими невисокими деревами, перш за все акаціями, що мають редуковане листя та багато колючок. Це сахельська зона. Злаки зустрічаються рідко, найчастіше дике просо. Поступово напівпустеля переходить в опустелену савану, де панують акації з зонтикоподібною кроною, а також зустрічаються баобаби, пальми дум, рослини з родини молочайних та ін. Діяльність людини та постійні засухи привели до порушення екосистеми, до повного знищення в багатьох ландшафтних комплексах рослинного покриття. Це спричинило розвіювання пісків на півдні Сахари і наступу пустелі на південь зі швидкістю 1 км/рік.
Поступово, з просуванням на південь починає домінувати типова савана, де засушливий період триває 4-6 місяців. Це суданська зона. Тут панують, перш за все, ксеноморфні злаки (бородач), акації, баобаби, віялові пальми, деревовидні молочаї тощо. На вододілах, де червоно-коричневі ґрунти, домінує формація сухих лісів, а в пониженнях, на червоно-бурих ґрунтах, де краще зволоження – типова савана з великою кількістю вічнозелених видів рослин.
Поблизу узбережжя та на схилах піднять з висотами понад 1000 м, де більше опадів, панують вологі високо травні савани та листопадно-вічнозелені низькорослі гірські ліси, а по долинах далеко на північ проникають галерейні ліси з вічнозеленими гідрофітними видами дерев, численними орхідними, бегонієвими та ін. Це гвінейська зона. В засуху багато рослин отримує тут вологу від ґрунтових вод (панданус, кавове дерево, численні види пальм).
Слід наголосити, що ця фізико-географічна країна є районом давнього с/г освоєння і за тривалий час людина знищила первинну рослинність, яка збереглася лише невеликими масивами. Скрізь домінують антропогенні ландшафти. Відчутних втрат зазнала гірська гілея, яка займає південні схили Північно-Гвінейської височини до 1000 м і це за умов, що ці ліси в Судано-Гвінейській фізико-географічній країні ростуть лише тут.
Фауна збереглась краще і поєднує елементи лісів і саван – мавпи, слони, антилопи, гієни, жирафи, шакали, зебри, носороги та ін., у водоймах – бегемоти і крокодили. Багата також орнітофауна.
Рельєф
Улоговина Конго займає найбільшу синеклізу Африканської платформи, яка з усіх боків оточена кільцем антекліз фундаменту – плосковершинними їх підняттями зі значною кількістю поверхонь вирівнювання. На сході гірський рельєф утворюють горстові та вулканічні масиви, які виникли на західній межі розломів Східної Африки.
Докембрійський фундамент синеклізи перекритий потужними товщами осадових відкладів, головним чином пісковиками. В центрі улоговини вони перекриті четвертинними річковими та озерними відкладами, які і сформували акумулятивну рівнину з висотами 300-500 м. Ця рівнина чітко помітним уступом відокремлена від нахиленого до центру синеклізи плато. Ще один уступ відокремлює ці плато від крайових антекліз. Слід підкреслити, що опускання центру улоговини та підняття обширної височини Азанде (вододіл Конго-Шарі) привели до перебудови річкової мережі. Річки, які ще в неогені текли з півдня на північ, до озера Чад, почали впадати озеро Бусіра, яке утворилося в центрі синеклізи. Але опускання західних окраїн привело до виникнення річки Конго і зникнення озера.
Клімат
Більша частина улоговини лежить в межах екваторіального, а підняття Азанде і південні райони – субекваторіального клімату. Це і визначає особливості природи, бо над територією синеклізи проходить позатропічна зона конвергенції (зона сходження пасатів обох півкуль), яка сприяє існуванню постійного низького тиску та рівномірному зволоженню більшої частини території улоговини протягом року. До того ж вітри з Атлантики проникають сюди і влітку.
Кількість сонячної радіації значна і обумовлена приекваторіальним положенням території – увесь рік температура становить +23…+25° і лише на окраїнних при підняттях плато коливається від +16 до +24°. Потужні висхідні потоки повітря та екваторіальний мусон з Атлантики є причиною частих потужних злив. На схилах масиву Камерун, які звернуті в бік океану, випадає до 10 тис. мм опадів на рік – найбільше в Африці. В центрі улоговини опадів значно менше, близько 2000 мм. Зимовий сухий сезон чітко помітний на плато південної та північної окраїн і триває 2-3 місяці. Опадів в цей час випадає менше 30 мм на місяць, що недостатньо для існування гілей. На приатлантичній низовині випадає близько 500 мм на рік – це результат впливу низхідних потоків повітря на східній периферії Південно-Атлантичного максимуму та холодної Бенгельської течії, яка до того ж значно понижує і температури повітря (влітку до +18°, а взимку до +12°).
Водні ресурси
Всю воду з величезного за площею басейну улоговини збирає Конго (Заїр), яка поступається повноводністю лише Амазонці. Постійні та рівномірні протягом року опади роблять відносно рівномірним режим стоку. У верхів’ях максимальне підняття рівня спостерігається в сезон дощів (з січня по березень), а центральній частині – два максимуми, що пов’язані з сезоном дощів у Північній та Південній півкулях. Річка має найбільший в Африці гідроенергетичний потенціал і важливе значення для судноплавства, якому, проте, перешкоджають пороги.
Природні зони, флора, фауна, ґрунти
Найпоширенішими в улоговині є червоно-жовті фералітні ґрунти, часто заболочені, а на плато, де є сухий сезон – червоні ґрунти з латеритними корами.
Основна рослинна формація – багатий на види вологий екваторіальний ліс (гілея), який на плато змінюється біднішим листопадно-вічнозеленими лісом. В гілеї домінують рослини родин бобових, пальмових, тутових, багато орхідних та деревовидних папоротей. В заболочених місцях росте розріджена низькоросла гілея, де переважають дерева з коренями-підпорками. Вузька смуга естуарію Конго вкрита мангровими лісами. У верхньому поясі гір (понад 3000 м) з’являються хвойні, деревовидні ялівець та папороть, ще вище – бамбукові гаї та верес, які поступово переходять у високогірні луки. Вище 4000 м ростуть лише мохи і лишайники. На узбережжі Атлантики поширені високо травні савани, більша частина яких утворилась на місці лісів. З дерев тут ростуть олійна пальма, мусанга, та ін. Чим триваліший сухий сезон, тим більше листопадних порід дерев.
В гілеях багато лемурів, а також даманів, карликових антилоп, диких свиней – бородавочників, близьких родичів жирафа окапі. Є мавпи, в тому числі шимпанзе та гірські горили, біля водойм живуть бегемоти та крокодили. На відкритих просторах поширені антилопи, газелі, жирафи, зебри, леопарди, гієни, зустрічаються леви, слони, носороги. Багато ящірок, черепах. Різноманітна орнітофауна – страуси, нектарниці, куріпки, цесарки водяться в саванах; павичі, папуги, бананоїди, турако – в лісах; чаплі, пелікани, марабу, фламінго – поблизу водойм. Численні комах, в тому числі муха цеце.