Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
СЕНС ЖИТТЯ І ДОЛЯ ЛЮДИНИ
ФІЛОСОФІЯ В СУЧАСНОМУ СВІТІ
ТЕМИ ДЛЯ АВТОРСЬКОЮ КУРСУ
СЛОВНИК ПЕРСОНАЛІЙ
СЛОВНИК ФІЛОСОФСЬКИХ ТЕРМІНІВ
|
«Прагни завжди перемагати скоріше самого себе, ніж долю, і змінювати скоріше свої ба жання, ніж порядок у світі». |
Р. Декарт
Життя людини як явище космічного, вселенського масштабу уні кальне за своїм змістом, наповнене різними щодо сили і полярності по діями і почуттями. В ньому поряд з драматичними присутні яскраві по зитивні моменти, які вміщують у собі могутні стимули для творчої діяльності, саморозвитку, зміцнення і розширення самосвідомості осо бистості. Унікальність людського існування полягає в тому, що людина не просто живе, а здатна зайняти оцінювальну позицію стосовно життя взагалі і свого зокрема, спроможна розпоряджатися ним і навіть зі своєї волі піти з життя. Однак саме складні життєві ситуації, події, ви пробування ставлять людину перед проблемою вибору: боротися, про тистояти цим обставинам або знайти шляхи, щоб, поступившись своїми моральними принципами і цінностями, позбутися душевних переживань і відмежуватися від небажаних подій, які насуваються або вже від булися. Людина на певному етапі своєї індивідуальної життєвої історії повинна зробити конкретний вибір на користь тієї чи іншої системи свого існування і життєдіяльності. З цих позицій розгорнута в просторі і часі система вибору постає як проблема сенсу життя і долі людини.
Короткий огляд історії філософських вчень ставить перед нами питання: що дає людині вивчення філософії? Крім формування певної світоглядної позиції, філософія відкриває можливості для відповіді на запитання про те, в чому полягає сенс життя людини. Адже сьогодні, коли інтенсивно використовується атомна енергія, освоюється космос, все більше і більше входять в життя і побут досягнення комп'ютерної техніки, таємниці власного буття людини і далі залишаються загад ковими і викликають загальний інтерес, хоча характер і спрямованість цього інтересу у різних людей неоднакові.
Питання про сенс життя і долю людини має тривалу світоглядну традицію і становить докорінні проблеми філософії та культури. Сенс життя пов'язується з об'єктивно важливими цінностями, які виступають як найвища мета людської діяльності та прагнень. У ціннісній основі сенсу життя міститься не «голий» теоретичний феномен, а життєво важлива, емоційно допустима мета; вона є не лише об'єктивно доціль ною, але й суб'єктивно затвердженою, тобто сприйнятою і визнаною особистістю. Сенс життя є суттєвим, фундаментальним атрибутом суб'єкта життя, незалежно від того, чи йде мова про конкретну особистість, чи про релігійно-ідеалістичну персоніфікацію світу та його явищ (Бог, Абсолютна Ідея, світовий Дух).
Усвідомлення сенсу життя передбачає вільний вибір індивіда. Необ хідною його умовою є свобода як людська форма самодетермінації (самообумовленості) буття. Доцільність сенсу життя виявляється в його генеральному особистісному функціонуванні, яке ґрунтується на всезагальному суспільному визнанні, всезагальній об'єктивній істинності та соціальній значущості.
Сенс життя не узгоджується з егоїзмом, індивідуалізмом, з від стороненням від себе обов'язків стосовно світу, інших людей. Якщо людина виявилася потрібною тільки самій собі і весь її інтерес зводить ся до власної персони, вона втрачає сенс життя, перед нею відкрива ється прірва, її охоплює безнадійний песимізм. Широта зв'язків лю дини із зовнішнім світом, з іншими людьми збільшує повноту її буття.
Справді, сенс людського життя передбачає зв'язок індивідуального сенсу з універсальним, але такий зв'язок, який відрізняється від абсо лютного поглинання індивіда загальним, де вже губиться будь-яка індивідуальність і де індивід виявляється лише засобом реалізації за конів універсуму. Позитивне значення цього зв'язку можливе лише там, де не тільки є призначення, хоч і високе, але і його вільне визнання людиною, де зберігається самоцінність особистості, однак її роль не зводиться до використання лише як засобу.
Життя не може бути ні великим «НІЩО», ні нудним, одноманіт ним повторенням одного і того самого. І те й інше означає запере чення життя, нісенітницю. Сенс життя — в забезпеченні прогресу як об'єктивного світу, так і особистості, який втілюється у формі та визначається змістом ідеалу. Ідеал повинен справді вести вперед і разом з тим бути досяжним, і тільки в цьому випадку він викликає підйом життя індивіда і, таким чином, збагачує життя.
Проблема сенсу життя пов'язується з проблемою особистості. Наприклад, І. Кант вбачав головним завданням своєї філософії фор мування людини, оскільки для себе вона є кінцевою й остаточною метою, і вважав, що істотна від мінність людини полягає у всьо му тому, що утворює особис тість. «Та обставина, що люди на може мати уявлення про своє «Я», безмежно звеличує її над усіма іншими істотами, які живуть на Землі. Завдяки цьому вона є особистістю, і завдяки єдності свідомості при всіх змінах, які вона може пережити, вона є однією і тією ж особис тістю». За Кантом, сенс життя знаходиться не ззовні, а всередині людини і є іманентним особистості. Фактором, що утворює сенс жит тя, є ідея, яка набуває вигляду морального закону, обов'язку, дове дення до повноти поняття вищого добра, яке людина переживає як величне. Кант вважає, що сенс життя не існує сам по собі як певний атрибут реальності взагалі, він полягає в усвідомленні індивідом свого буття як саме людського, що і є виявленням особистості людини. Людсь кий сенс поведінки індивіда в життєвих ситуаціях забезпечує добро вільне самопідпорядкування моральному закону, який піднімає людину над її власною природою. Умовою та духовною формою такого підне сення людини над самою собою служить усвідомлення власного місця в світі. Отже, формою вираження сенсу життя є той чи інший світогляд.
И. Фіхте чітко та категорично вказує на проблему сенсу жит тя як на основу для філософських роздумів і відкидає роль філософа — вчителя життя. Людський сенс життя він вбачає в досягненні інди відом повної злагоди з самим собою в розумі, свободі, діяльності, тобто у тому, що виділяє людину як вільну розумну істоту з простого про дукта природи. Отже, сенс життя полягає у формуванні особистос ті шляхом постійного розвитку людини, і цей процес, який передба чає діяльність, не замикається на індивіді; удосконалюючись, осо бистість удосконалює світ.
• Цю проблему ставить Г. Гегель, філософія якого поєднується з безмежним оптимізмом. Підставою для її вирішення стає діалектична єдність у його філософській системі трьох ліній розвитку - логіки людського пізнання, форм буття світу та ряду нескінченних цінностей, які здатні самозбагачуватися. Кожне окреме буття розумілось як ланка в розвитку триєдиного світового процесу, і це давало підстави для ви значення його сенсу. Гегель хотів сказати, що сенс життя є дещо надіндивідуальне, пов'язане з діалектикою світового процесу.
Говорити про сенс життя безвідносно до особистості безглуздо, оскільки завжди існує чийсь і кимось усвідомлений сенс життя. Але як особистісний феномен сенс життя за своїм змістом є дещо надінди відуальне, надособистісне, що пов'язує і підпорядковує життя індивіда надособистісній системі, але таким чином, що це підпорядкування є власним атрибутом особистості та виявленням її свободи.
Сенс життя усвідомлюється і формується на певній світоглядній (філософській або релігійній) основі. Звідси нерозривний зв'язок його з філософією та релігією. Таємниця цього зв'язку полягає в тому, що сам сенс життя є особистісною інтеграцією систем цінностей, які функ ціонують у суспільстві. Філософія, як і релігія, вміщуючи у собі певні цінності, разом з тим є основою інтеграції цінностей взагалі.
У проблемі сенсу життя питання про цінності посідає центральне місце, тому що життя - це єдина умова та критерій для цінностей. Інший його бік - ставлення до людини, оскільки залежно від розуміння цінності життя формуються як відносини між людьми, так і ставлення суспільства до людини. Людина і людство, а отже, і їх життя є найви щими цінностями, бо вони - вершина космічної еволюції. Через смерть розкривається значення існування в його справжній цінності.
Уявлення про цінності життя має конкретно-історичний харак тер, воно може розумітись як певний культурно-історичний фено мен. Несвідоме, інтуїтивне уявлення про цінності життя в рефлексії людини визначається тільки в тих понятійних формах, в яких мислить і усвідомлює себе певна епоха. Отже, уявлення індивіда про цінності життя будуть відображенням уявлень його епохи про даний феномен. У різних культурах життєві цінності різні, але в рамках однієї культури залежно від різних обставин, і насамперед соціально-економічних, вони змінюються.
Людина завжди є членом конкретного суспільства, яке ставить перед її життєдіяльністю певні вимоги, що, безумовно, знаходить відображення і в уявленнях про цінності життя. Наприклад, схожі між собою критерії цінностей життя, які утвердилися в Афінах і Римі, разом з тим мали суттєві відмінності. Спільним було те, що найбільш ціннісним вважалося життя, яке сприяло зміцненню державного цілого, зростанню його могутності й слави. Але якщо в Афінах більше уваги приділялося розвитку індивідуальності, то в Стародавньому Римі оцінка давалася з точки зору життя державного організму. Такий критерій позбавляв життя індивіда самостійної цінності, воно ставало лише засо бом у намаганні заслужити нагороду за доброчинність. Але, як говорив Б. Спіноза, щастя не в нагороді за доблесть, а в самій доблесті. Римсь ка соціальність існувала безособистісно, формалізовано; Рим не знав повної та цілісної особистості, він холодний і розсудливий. Живі людські відносини пере творювались на об'єкт соціаль ної інженерії (так було і в наші дні у фашистській Німеччині та у сталінсько-брежнєвській дер жаві). Тому не випадково вне сок Риму в світову культуру знач но менший, ніж внесок Афін. Римляни, відзначав Б. Рассел, не винайшли ніякої форми в мистецтві, не побудували жодної оригінальної філософської системи, не зробили ніяких наукових відкриттів. По все це вони змушені були звертатися до Греції. Але саме факт безособистісної соціальності дозволив Риму ство рити суспільне об'єднання, яке дало йому можливість очолити величез ну імперію. Пригнічення індивідуальності веде до зниження (якщо не до повної втрати) творчої активності особистості. Людина позбу вається почуття власної гідності, віри в себе, духовно-моральних ос нов. Суспільство, яке пригнічує індивідуальність, руйнує себе зсереди ни, втрачає свою стабільність. Таке суспільство стає легким здобут ком для всіляких авантюристів. Абсолютизація індивідуальності за ра хунок соціальності веде до аналогічних наслідків.
Цілісність людини та її життя можна розглядати як індивідуальний синтез решти цінностей, які функціонують у цьому суспільстві і тому є сукупністю елементів особистісної системи ціннісних орієнтацій. Істо рично уявлення про цінність життя знаходило вираз насамперед у тих чи інших релігійних, а пізніше і в філософських концепціях життя, в яких відображались (інколи спотворено) окремі етапи історичного роз витку людини та її уявлень про саму себе. Вони обумовлювались об'єк тивними законами соціально-економічного розвитку культури кожного конкретного суспільства (народу, нації). Для будь-якого індивіда сенс іншої людини та її власного життя - взаємозалежні феномени, тісно пов'язані між собою.
Ціннісне значення людини полягає в тому, що їй належить особливе місце у світі. Це підкреслював у свій час Протагор своїм афоризмом «Людина — міра всіх речей». Без прямого посилання на давньогрець кого мудреця В. І. Вернадский стверджував: «Мисляча людина є міра всьому».
Людина — це особлива, абсолютна цінність. З її інтересами як родової та соціальної істоти співвідносяться решта цінностей - матері альні та духовні. Всі вони так чи інакше пов'язуються з цінністю лю дини, виявляючи різні відношення до неї або, як говорив Кант, до людства в собі та в іншій людині. Абсолютною цінністю людина є з самого початку, але лише в потенції. Історичний прогрес у цьому від ношенні стверджує її абсолютною цінністю, але вже реально.
Питання про сенс життя слід ставити в контексті кон кретного сенсу життя даної особистості в даний момент. У протилежному разі воно звуча тиме аналогічно питанню, за даному чемпіонові світу з шахів: «Скажіть, гросмейстере, який хід найкращий?» Кожна ситуа ція несе в собі свій сенс, різний для різних людей, але для кожної лю дини він є єдиним і єдино істинним. Не тільки від особистості до осо бистості, але й від ситуації до ситуації сенс життя змінюється. Сенс є для кожного індивіда, і для кожного існує свій сенс. Кожна людська особистість - унікальність, кожна життєва ситуація виникає лише раз.
Але немає такої ситуації, в якій життю не надається можливість знайти сенс, і немає такої людини, для якої не знаходилося б у кожну мить якої-небудь справи. Як відзначав А. Ейнштейн, той, хто відчуває своє життя позбавленим сенсу, не тільки нещасливий, але й навряд чи жит тєздатний.
Знаходження сенсу — це покликання. Не людина ставить питання про сенс свого життя, а життя ставить це питання перед нею, і людина повинна щодня і щогодини відповідати на нього не словами, а діями. Сенс не є суб'єктивним, людина не винаходить його, а знаходить у світі, в об'єктивній дійсності, і саме тому він виступає для даного індивіда як імператив, який вимагає своєї реалізації. Сенс немож ливо дати, його слід знайти самому.
Що робить життя людини осмисленим? Можна виділити найбільш загальні напрями людської діяльності. По-перше, це те, що ми привно симо в життя (стосовно нашої творчої діяльності); по-друге, це те, що ми беремо від світу (щодо переживання цінностей); по-третє, це по зиція, яку ми займаємо по відношенню до долі, яку неспроможні змі нити. Відповідно виділяються три групи цінностей: цінності творчості, цінності переживання та цінності відношення. Пріоритет належить цінностям творчості.
Щоразу життя надає можливість реалізувати цінності тієї чи іншої групи. В окремі моменти життя закликає нас збагатити власними діями цей світ, в інший час ми збагачуємо переживаннями самих себе. У своїй основі людське існування завжди має сенс до кінця, до останньої хвилини. Але знайти сенс - це ще половина справи; необхідно його реалізувати. Реалізація сенсу є для людини імперативною необхідністю у зв'язку з обмеженістю, скінченністю, незворотністю буття у світі, неможли вістю відкласти що-небудь на потім, неповторністю можливостей у кожній конкретній ситуації. Неминучість смерті не позбавляє життя сенсу. Навпаки! Перед лицем абсолютного та неминучого кінця як межі наших можливостей ми зобов'язані максимально використати відведений нам час життя. Ми повинні не пропускати жодної з можливостей, сума яких у результаті робить наше життя справді наповненим сенсом
На питання, як людині зрозуміти, якою саме вона повинна бути, И. В. Гете відповів: «Як нам пізнати себе? Роздумуючи — ні, ніколи, тільки діючи. Намагайтеся виконувати свій обов'язок, і незабаром ви дізнаєтесь, ким ви є. А що ж тоді є вашим обов'язком? Вимоги кожного дня». Отже, кожна людина повинна мати свою мету в житті, якої вона спроможна досягти. «Якщо в людині є основа для життя, вона витримає майже всі його умови», - говорив Ф. Ніцше. Чим біль ше людина бачить життя як виконання поставлених перед нею завдань, тим більш наповненим сенсом воно є для неї.
Бути людиною означає бути свідомим і відповідальним. Відчуття від повідальності за здійснення унікального сенсу життя забезпечується со вістю. Те, що вона підказує, щоразу стає відповіддю. Людина повинна бажати кращого, добра, інакше всі її зусилля буде зведено до нуля. Але ніколи, до останньої миті вона так і не знає, чи вдалося здійснити сенс життя. Тому слід задовольнятися поступовим процесом наближення до мети, який ніколи не передбачає її повного досягнення.
Життя має сенс, якщо є прагненням до найвищого та абсолютного добра і водночас ствердженням і збагаченням самої людини, і в той же час те абсолютне добро є добром і для всіх. М. Монтень писав: «Життя саме по собі ні добро, ні зло, воно містить і добро і зло, з огляду на те, у що ми самі перетворюємо його». Відповісти на склад не питання про сенс життя найбільшою мірою допоможе філософія. Ознайомлення з її духовним змістом спрямує пошук у потрібному напрямку, сформує на основі одержаного інтелектуального багатства позицію, завдяки якій людина стає ОСОБИСТІСТЮ.
Світ, який ми переживаємо, наповнений, як ніколи, розмаїттям знань, гуманістичних цінностей, життєвих орієнтирів, ускладненим бут тям самої людини, яка, всупереч сподіванням, опинилася перед низкою неочікуваних проблем. У цих умовах створити цілісний образ світу є за здалегідь непідвладним завданням для окремої особистості. Але ви рішувати це завдання потрібно і необхідно, оскільки в протилежному разі людство змушене буде потонути в технократизмі, сцієнтизмі, мо ральній неповноцінності, зрештою, духовній неспроможності. Найбільш продуктивно це завдання може виконати філософія, яка завжди була надійним другом і порадником у вирішенні суперечностей між людиною і світом.
Філософія є активізацією творчих можливостей людини в її праг ненні зрозуміти життя, вона завжди спрямовувалася проти краху, кри зи, занепаду цивілізації, культури і духовності людини. Філософська рефлексія найбільшою мірою сприяла здобуттю людиною свободи. Людство, котре давно вже усвідомило роль і значення філософії, завж ди звертатиметься до багатства її ідей. Завдяки їм тільки й можна виявити, осягнути і розвинути глибинні смисли свого власного буття, які виступають у різних символічних формах - мовних, культурних, технічних, інформаційних тощо.
Ставлення до філософії сьогодні далеко не однозначне. Наївні і культурно недостатньо освічені люди, особливо з числа орієнтованих на позитивістський світогляд, навіть вважають, що філософія своє віджила, що її неначебто слід замінити новим позитивним знанням. Такого роду сентенції можуть мати місце стосовно традиційно умоглядних форм філософії, які не завжди встигають за стрімким поступом сучасних нау кових і технологічних новацій, її прогнози, як правило, запізнюються, а їх практичне значення залишає бажати кращого.
Теза про «віджилість» філософії далеко не нова, її вже давно заперечив хід історичного прогресу, проблемні аспекти і біди якого самою своєю наявністю вказують на необхідність розвитку філософії.
Кризові явища відбуваються у всіх науках і всіх сферах духовної культури. І філософія в цьому відношенні не може бути винятком.
Однак криза у філософії - це не тільки результат творчої неспромож ності професійних філософів, але й прямий прояв філософського (інтелектуального) рівня певного суспільства. Кожне суспільство має таку філософію, якої воно гідне.
Потреба в новій духовній парадигмі, в її подальшому прогресі величезна. Не випадково в сучасній філософії спостерігається зрушення в бік духовної проблематики, з'являється багато робіт етичного, куль турного, естетичного змісту. Ще одна тенденція сучасної філософії полягає в конкретизації філософського знання з ретельним використан ням апарату науки. Неухильно зростає значущість аналітичних, раціо налістичних тенденцій у філософії. Подальший розвиток дістають некласичні тенденції (при збереженні спадкоємності з класичною філо софією). Все більш продуктивним стає діалог різних філософських на прямів і шкіл.
Включення в курс філософії її історії має неабияке значення. Не виправдане звуження філософського дискурсу неминуче супроводжу ється переходом на позиції філософського універсалізму. Представники універсалізму від філософії вважають, що вони неначебто здійснили грандіозний синтез і подали все розмаїття філософських досягнень в одній концепції. Але справжня філософія не однорідна, а плюраліс тична. Через це в навчальному курсі філософії неприпустимо ігнору вати його історико-проблемну частину, котра і є плюралістичною. Плю ралізм — найважливіший принцип методики викладання філософії.
Проведення плюралізму в процес викладання наштовхується на перепони, виставлені універсалізмом. Перша - це прихована відданість значної частини викладачів схематиці діалектичного матеріалізму та історичного матеріалізму, яка веде свій родовід з німецької класичної філософії. Щире бажання вийти за горизонти просвітницької (марк систської) схеми обмежувалося її «косметичним» ремонтом.
Друга основа стійкості й витривалості філософського універсалізму полягає в штучному проведенні у філософії національних кордонів. Культивування одного типу філософії означає, що на догоду хибним національним амбіціям ігнорується розмаїття світової філософії. Таке ігнорування є неприпустимим незалежно від того, чи ведеться во но від імені кантіанського трансценденталізму в Німеччині, аполітичної філософії в Англії і США або православної релігійної філософії в Росії чи Україні.
Третя основа філософського універсалізму - слабка орієнтація у філософії XX ст. і філософських дискурсах, які з'являються нині. Саме в них остаточно утвердився філософський плюралізм, який своєю яскравістю перевершив сіру похмурість універсалізму.
Вивчення філософії неможливе без включення в неї історії філо софських ідей, яке дає можливість сходження на концептуальні вер шини творчого бачення сутності речей. Філософське мислення як здо буток концептуальної прозорості не можна одержати інакше, як прой шовши складними шляхами історії філософії. В ній виявляються і пока зують себе всі основні проблеми, які завжди хвилювали і надалі хвилю ватимуть людство. Філософські ідеї в історії пройшли перевірку часом, і без їх осягнення неможливо поглиблено розуміти сучасність. Тому справжня філософія, без якої неможливо вважати себе європейською людиною, - це історія філософських ідей.
Автори чудово розуміють, що кожна епоха додає до традиційної проблематики все нові й нові запити. Давати на них відповідь за шаблоном - це не філософська справа або не та діяльність, якою по винен займатися професійний викладач філософії. Історія філософсь ких ідей не повинна мати «антикварного» характеру. Досягнення кон цептуальних висот можливе тоді, коли історико-філософські ідеї дове дено до запитів сьогодення. Мова йде про найбільш значуще в історії, а воно завжди є актуальним, сучасним.
Філософія має теоретичний характер, котрий обумовив велику кіль кість концепцій, напрямів, ідей. Проте множинність філософських тео рій не означає їх рівнозначності. З огляду на це потрібно ранжувати філософські концепції і теорії і надавати їм різної дидактичної ваги. Щоб не відстати від поступу сучасної філософської думки, необхідно культивувати і розробляти кращі, найбільш популярні і змістовні теорії, котрі поставляє історія філософія.
Філософія - це насамперед проблематизація актуальних питань, ви рішення яких вимагає інтелектуальної сміливості і вишуканості. Автори вважають, що кожний курс філософії, як правило, має індивідуальний характер. Тому підручники, які пишуться відповідно до запропонованої програми, не завжди відповідають розумінню проблем тим чи іншим викладачем філософії. Тим більше, коли мова йде про такі широкі теми, як «глобалізація», «цивілізація», «інформаційне суспільство», «наука», «пізнання», «паранаука» тощо. Викладач немовби опиняється в межах певної тематики. Це зручно для розуму догматичного, а не пошукового. Поряд з множинністю величних філософських ідей, сповнених пафосу гуманізму і віри в безсмертя людського духу, немає потреби обмежу ватися деякими програмними темами, з яких дано певне пояснення. Пошуковий, творчий дух філософського мислення краще виявить себе тоді, коли на ґрунті філософських ідей минулого він може надати вирішення будь-якому актуальному питанню сьогодення. Щоб сміливо і чітко дати відповіді на питання, поставлені часом, потрібно їх проблематизувати. Для цього необхідно мати вибір тем, які можуть стати складовими будь-якого індивідуального або авторського курсу.
Демократизація процесу викладання філософії, виявлення її креативних можливостей, інтелектуальних потенцій для духовного самовдо сконалення особистості вимагає не раз і назавжди встановленої про грами, а курсу авторської філософії. Для подальшого розвитку філо софії та існування її як навчальної дисципліни доцільно буде запропо нувати перелік тем, які можна використати для створення індивіду ального курсу. Основа - історико-філософське знання, воно виступає в ролі методологічного підґрунтя, завдяки якому можна вибрати най більш актуальні, проблемні теми. Чим більше у викладанні новацій, творчості, тим більше філософія є необхідною для людини. Особливо сьогодні, коли людське життя в цілому стає в екзистенційному від ношенні все більш насиченим.
ТЕМИ ДЛЯ АВТОРСЬКОГО КУРСУ
ТЕМА 1. ФІЛОСОФСЬКИЙ СМИСЛ ПРОБЛЕМИ БУТТЯ
Онтологія, її основні проблеми та категоріальні визначен ня. Типи онтологій.
Виникнення і філософський смисл проблеми буття, її істо ричне усвідомлення.
Співвідношення категорій: буття, суще, реальність, дійсність. Основні форми буття. Діалектика буття. Буття процесів, речей і станів природи. Вчення про субстанцію як визначення онто логічних основ і способу буття світу. Матеріалістичний та іде алістичний монізм.
Формування науково-філософського поняття матерії. Су часна наука про складність організації матерії та її власти вості. Поняття «світ» і «картина світу». Буденна та наукова картина світу, їх відмінність та історично мінливий характер. Сучасні наукові моделі світу.
Рух, простір і час як форми існування матерії. Критерії субординації форм розвитку матерії.
Специфіка і різноманітність вимірів людського буття. Дві концепції буття людини у світі: субстанціалістська та екзистен ціальна. Проблема смислу людського буття. Буття як свобода. Головні аспекти самореалізації людини: смертність та вічність.
ТЕМА 2. ДУХОВНІ ВИМІРИ БУТТЯ І ПРОБЛЕМА
СВІДОМОСТІ У ФІЛОСОФІЇ
Поняття: дух, духовність, душа, менталітет. Духовна діяль ність та її особливості. Проблема ідеального. Духовно-прак тичне перетворення дійсності.
Походження та сутність свідомості як філософська пробле ма. Античне, європейське і модерне розуміння свідомості. Ге незис свідомості. Свідомість як субстанція, свідомість як відо браження дійсності. Свідомість та самосвідомість. Філософсь ка рефлексія. Інтуїція. Свідомість і мова. Свідоме і несвідоме. З. Фрейд про несвідоме.
Свідомість індивідуальна і суспільна. Свідоме і несвідоме в індивідуальній та суспільній свідомості. Архетипи колектив ного несвідомого. Форми суспільної свідомості: політична, пра вова, моральна, естетична. Феномен революційної свідомості. Свідомість і міф. Сучасні українські міфи суспільної свідо мості.
ТЕМА 3. ФІЛОСОФСЬКЕ ВЧЕННЯ ПРО РОЗВИТОК
Загальні ознаки і людський критерій розвитку. Діалектика як вчення про розвиток. Принципи діалектики: загального зв'язку, розвитку, детермінізму, історизму, системності, ціліс ності. Категорії діалектики: причина і наслідок, одиничне і за гальне, необхідність і випадковість, сутність і явище, форма і зміст, можливість і дійсність, частина і ціле, елемент і система.
Основні закони діалектики: взаємного проникнення проти лежностей, взаємного переходу кількісних і якісних змін, за перечення заперечення. Різноманітність історичних форм діа лектики та її філософських антиподів - софістики, еклектики, метафізики.
Розвиток у природі і розвиток у суспільстві. Поступальний характер розвитку, його спрямованість. Прогрес і регрес.
Розвиток і самоорганізація. Синергетика як теорія само організації і напрям загальнонаукових програм дослідження складних систем з проблематизацією упорядкування струк турних елементів у відкритих фізичних, біологічних, соціаль них, когнітивних, екологічних та ін. системах.
ТЕМА 4. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Пізнання в контексті людського існування. Проблема ви значення меж людського пізнання і самопізнання. Зростання і поглиблення знань як результат пізнавальної діяльності. Пере хід від незнання до знання і від нього - до практики як ос новний зміст пізнавальної діяльності людини.
Суб'єкт і об'єкт пізнання, їх неподільність. Види пізнаваль ної діяльності: чуттєве і раціональне, емпіричне і теоретичне.
Значення практики для пізнання. Творчість як конструктивний принцип пізнання. Сенсуалізм, раціоналізм і прагматизм як альтернативи науково-філософському розумінню сутності пі знавального процесу.
Проблема істини у філософії і науці. Характеристики істи ни. Істина як процес, результат та передумова перманентного розвитку пізнавального процесу. Аналіз постмодерного запе речення істини. Догматизм і релятивізм як неадекватне пізнан ня. Проблема помилковості у пізнанні. Принципи перевірки знан ня: верифікація, фальсифікація, фалібілізм, критичний раціо налізм.
Логіка, методологія і методи наукового пізнання. Емпірич не, теоретичне, експериментальне дослідження і відповідні ме тоди. Евристичний потенціал наукової методології.
Специфіка соціального пізнання. Проблема об'єктивної іс тини у соціальному пізнанні. Соціальна прогностика і футуро логія. Проблематизація майбутнього.
ТЕМА 5. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СУСПІЛЬСТВА
ТА ЙОГО БУДОВИ
Суспільство як сукупність людей та їхніх взаємовідносин. Суспільство як форма соціального життя. Проблема інтерсуб'єктивності, співпраці, взаєморозуміння. Соціальна дія. Суб'єкт соціальної дії. Типи соціальної дії.
Проблема суспільної системності. О. Конт, К. Маркс, М. Вебер, П. Сорокін, Д. Белл, Н. Луман, Н. Шельскі. Елемен ти структури суспільства та їх функції.
Діяльність людини як специфічний спосіб існування соці ального. Матеріальне та ідеальне в суспільстві.
Виробництво матеріальних благ і виробництво людини. Спів відношення продукування речей, ідей, людей. Продуктивні си ли суспільства. Людина як головна продуктивна сила. Вироб ничі відносини. Форми власності, планування, організації і уп равління виробництвом. Виробництво, обмін, розподіл і спожи вання матеріальних і духовних благ.
Потреби, інтереси і цілі людей як мотивація матеріального і духовного виробництва. Професіоналізм, компетентність і по кликання.
Взаємозв'язок економічної, соціальної, політичної та ду ховної сфер життя людей. Соціальна структура суспільства. Історичні форми спільності людей.
ТЕМА 6. ФІЛОСОФІЯ ЛЮДИНИ
Антропологія - філософське вчення про людину. Уявлення про «природу людини» на різних етапах розвитку філософії.
Проблема людини у філософії Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Християнська концепція людини у філосо фії Середньовіччя. Проблема людини у філософії Відродження та Нового часу. Німецька класична філософія про людину. Антропологічні проблеми у вітчизняній філософській думці.
Сучасна філософська антропологія людини. Концепція нео томізму та екзистенціалізму про людину. Фрейдистська кон цепція.
Буття людини як реальний процес її існування. Сутність та існування людини. Біологічне і соціальне в людині та їх єд ність. Антропосоціогенез.
Філософія особистості. Типи особистості. Соціальна пози ція особи, взаємодія із соціальною нормою. Соціальні ролі особистості. Свобода та відповідальність особистості.
Історичний характер взаємовідносин людини та суспільст ва. Проблема особистої унікальності. Проблема людського «Я» та відчуження людини в сучасному суспільстві. Проблема оптимізації форм самореалізації людини. Людський розвиток та його виміри. Проблема сталого людського розвитку. Самоцінність і сенс людського життя. Проблема життя та смерті людини. Соціальна та біологічна тривалість людського життя. Феномен безсмертя. Щастя й доля людини.
Людина і людство. Планетарна спільність людей.
ТЕМА 7. АКСІОЛОГІЯ. ФІЛОСОФІЯ ЦІННОСТЕЙ
Аксіологія в системі культури. Цінності як визначальні ха рактеристики людського буття. Людина в системі цінностей.
Історія аксіології: європейський контекст. Антична тради ція Греції та Риму. Гуманізм епохи Відродження. Раціональна аксіологія Нового часу. Буржуазні цінності епохи Просвіт ництва.
Різні підходи до аксіологічної проблеми. Натуралістичний психологізм. Аксіологічний трансценденталізм. Персоналістичний онтологізм. Соціологічна концепція цінностей. Марксистсь ка концепція цінностей. Культурно-історичний релятивізм, ін туїтивізм.
Структура цінностей. Цінності-цілі і цінності-засоби. Мате ріальні і духовні цінності. Цінності суб'єктивні і об'єктивні, позитивні і негативні. Цінності в системі суспільних відно син.
Людина, її життя - найвища та абсолютна цінність. Цін ності як ядро духовного світу людини. Проблема суб'єктив ного вибору. Цінність і життєвий сенс людини. Компоненти ціннісного вибору: переживання, потреби, емоції, віра, воля, ідеал.
Вищі духовні цінності. Істина, краса, добро, чесність, спра ведливість, вірність, відповідальність, мудрість, правда, святе, свобода. Поняття про духовну досконалість. Потреба в ідеалі. Ідеал і утопія. Способи пізнання цінностей: емоційний та інте лектуальний.
Плюралізм цінностей: проблема культурного порозуміння. Колізії людського самовизначення. Провідні ціннісні орієнтації людства у XXI столітті.
ТЕМА 8. ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ
Поняття «філософії культури». Головні філософські під ходи до аналізу культури.
Людиномірна сутність культури. Культура як інобуття людсь кого духу. Культура як ціннісне ставлення людини до світу. Формування людини як культурно-історичної істоти. Індивід як об'єкт культури. Особистість як суб'єкт культурної діяль ності.
Матеріальна та духовна сторони культури. Культура як за сіб та форма об'єктивації людської свідомості. Предметна й особистісна форми існування культури.
Культура як соціальне явище. Конкретно-історичні форми існування культури. Спадкоємність у розвитку культури. Тра диції та новаторство. Соціодинаміка культурного життя. Рівно правність і діалог культур.
Відносна самостійність культури. Культура як система соці альних норм, цінностей, ідеалів і закладів. Соціальні функції культури.
Культура як міра розвитку особистості, як усвідомлення гуманістичної спрямованості суспільного розвитку. Ідеал куль турної людини.
ТЕМА 9. ФІЛОСОФІЯ НАУКИ. НАУКОВЕ ПІЗНАННЯ
Наука як важлива форма пізнання в сучасному світі. Наука як діяльність, система знання та соціальний інститут. Наукове пізнання в контексті сучасної інформаційної революції. Проб лема генезису та основні етапи історичної еволюції науки. Соціокультурні передумови становлення науки.
Наукове пізнання та його специфічні ознаки: особливості предмета, цілей, засобів, методів і результатів. Мова науки. Специфіка суб'єкта наукової діяльності.
Будова і динаміка наукового знання. Емпіричний та тео ретичний рівні наукового пізнання, критерії їх розмежування. Метатеоретичні підстави науки.
Наукові революції як перебудова підстав науки. Проблема типології наукових революцій. Традиції та новації в динаміці науки.
Методи і форми наукового пізнання. Поняття наукового методу та методології. Конкретність і цілісність істини як ідеал наукового пізнання.
Науковий факт, проблема, гіпотеза, теорія як основні фор ми наукового дослідження.
Наука в системі соціальних цінностей. Наукова раціональ ність і гуманістичні цілі науки.
Інституалізація науки та наукове співтовариство. Етика нау ки та соціальна відповідальність вченого. Наука і влада.
Можливості та межі наукової раціональності. Наукове та псевдонаукове знання.
Світоглядний статус науки на початку XXI ст. Наука як фактор сучасного розвитку.
Поняття «філософії релігії». Історичні взаємостосунки між релігією та філософією.
Філософія релігії як філософське релігієзнавство. Релігійні вірування - основний об'єкт філософського вивчення релігії.
Філософія релігії як філософія теології. Основні види фі лософської теології. Теологічні концепції християнських кон фесій. Позаконфесійне філософсько-теологічне теоретизуван ня. Порівняльний аналіз філософської релігії та філософської теології. Різні підходи у тлумаченні релігії філософами.
Історичні етапи становлення філософії релігії. Формування поглядів на релігію у Давньому світі, Середньовіччі, Новому часі. Матеріалістичні пояснення релігії.
Сучасна філософія релігії та її напрями. Основні завдання та проблеми вивчення релігії. Науково-пізнавальний та світо глядний аспекти філософського вивчення релігії. Критичний та апологетичний підходи до вивчення питань про сутність та істинність релігії. Гносеологічний аналіз релігії.
Філософія як спосіб адекватного відтворення соціумом у своїй свідомості та діяльності всієї сукупності відносин у сус пільстві.
Філософське тлумачення економічних теорій. Філософія як методологічна основа економічного управління та господарю вання. Людина - носій економічних відносин. Суб'єктна сут ність економіки. Мотивація економічної діяльності як філо софський феномен.
Ринок - необхідне середовище для вільного самовизна чення людини. Основні моделі, суперечності та девіації пове дінки людини в умовах ринку.
Економіка в системі суспільних відносин і комунікацій між людьми. Ринковий хаос і ринкова упорядкованість. Основні тенденції економічного структурогенезу.
Економіка в системі соціокультурних, ідеологічних, мо рально-психологічних і релігійних відносин. Духовні компо ненти економіки. Детермінація економічних відносин, економіч ної поведінки формами індивідуально-суспільної свідомості. Економічний світогляд, його сутність, структура та роль в еко номічному житті суспільства. Економічне мислення. Поняття економічної психології та економічної етики. «Економізм». Теорія культурної детермінації як засіб пояснення економічної поведінки суб'єкта. «Ното economicus».
Практична філософія підприємця. Підприємництво як еко номічна форма реалізації людиною своєї сутності, як предмет но-практична діяльність людини в ринковому просторі. Моти вація підприємництва в сучасній ринковій економіці. Конку ренція як форма вирішення суперечностей між людьми в про цесі підприємницької діяльності. Менеджмент і маркетинг - специфічні форми підприємницької діяльності. Інтелектуальні, психологічні, соціокультурні та освітні ресурси підприєм ництва.
Поняття філософії історії. Історія суспільства та філософія історії. Онтологічні та гносеологічні аспекти філософії історії. Природа історії, її предмет, метод і значення. Створення нау кової історії Геродотом. Характер греко-римської історіогра фії: гуманізм, субстанціональність.
Вплив християнських ідей на філософське розуміння істо ричного процесу. Середньовічна філософія історії. Поняття провіденціалізму. Історики Відродження. Картезіанська історіо графія. Антикартезіанство: Дж. Віко, Дж. Локк, Дж. Берклі, Д. Юм.
Романтизм: Й. Гердер, І. Кант та неокантіанська філософія історії. Ф. Шіллер, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель та нео гегельянство. Марксистська філософія історії. Позитивістська історіографія. Наукова історія.
Людська природа й людська історія. Історичне уявлення. Доказ в історичній науці. Історія як відтворення минулого до свіду. Історія та свобода.
Проблема побудови теоретичної моделі історичного про цесу. Сучасні концепції історичного розвитку: доіндустріального, індустріального суспільства, постіндустріального сус пільства та інформаційної цивілізації (Д. Белл); теорія п'яти стадій розвитку (У. Ростоу); теорія цивілізації А. Тойнбі та А. Тоффлера. X. Ортега-і-Гасет про маргінальність та долю в історії. Еволюціонізм та функціоналізм XX ст. Філософський зміст «теорії модернізації». Модернізм і постмодернізм як уні версальні філософсько-естетичні ознаки станів історичного роз витку суспільства.
Проблема варіантності суспільного розвитку. Історія: сво бода чи необхідність? Вибір в історії. Феномен долі та інварі антності ціннісних регулятивів. Критика історицизму К Поппером. Раціоналістична концепція «кінця історії» Ф. Фукуями. Історіософський хіліазм. К. Ясперс: сенс і мета історичного процесу. Історична творчість. Свобода та відповідальність в історії.
Філософське розуміння цивілізації. Різноманітність підходів до поняття «цивілізація».
Цивілізація як соціокультурне утворення. Основні прикме ти цивілізації. Цивілізація як рівень розвитку і спосіб освоєння культури.
Суттєві риси цивілізації. Розвиток цивілізації як нарощу вання інтеграційних тенденцій у суспільному житті.
Історичні типи цивілізації та основні критерії підходу до них.
Сучасна світова цивілізація, її характерні особливості, су перечності. Загальнокультурні засади сучасної цивілізації. Сві това цивілізація - нова парадигма розвитку. Матеріальні та духовні основи різноманітності, багатоваріантності суспільної життєдіяльності сучасної цивілізації.
Цінності цивілізаційного підходу у розвитку суспільства. Проблема формаційного та цивілізаційного в розвитку сучас ного людства. Проблеми сутності та критеріїв суспільного прогресу. Природні, соціальні та духовні основи прогресу. Проблема єдності і різноманіття критеріїв прогресу. Супереч ливий характер суспільного прогресу. Прогрес і регрес. Проб лема пошуку цивілізаційних критеріїв прогресу. Проблема «ціни» суспільного прогресу. Місце та роль України в сучас ному цивілізаційному процесі. Україна як цивілізація.
ТЕМА 14. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ.
СУСПІЛЬСТВО І ПРИРОДА
Природа як необхідна передумова існування людини і людства. Природа - самосуща реальність і джерело людської активності. Еволюція поглядів на ставлення людини до при роди: від синкретизму людини і природи до панування над нею. Залежність відношення до природи від релігійної картини світу. Зміни духовно-практичного ставлення до природи від уявлення про її невичерпність до дій щодо природозбереження.
Сучасний філософський дискурс про релігійно-моральні і світоглядні засади ставлення людини до природи: благоговіння перед життям А. Швейцера, вчення про біосферу і ноосферу В. Вернадського, принцип відповідальності Г. Йонаса, новий гуманізм Римського клубу.
Обмеження суто утилітарного ставлення до природи. Гуманізація світу природи.
Культурно-світоглядні засади сучасної екологічної ситуа ції. Актуальні екологічні стратегії. Екологічний імператив.
Народонаселення як суб'єкт історичного процесу. Демогра фія - наука про народонаселення. Демографічна ситуація в Україні.
ТЕМА 15. ФІЛОСОФІЯ ТЕХНІКИ
Феномен техніки. Техніка як фактор розвитку сучасного індустріального суспільства. Вплив техніки і технологій на життя суспільства і людини. Природа технічного знання і проблема громадського контролю за його використанням. За гроза техногенних катастроф. Гуманізація технологічного сві тогляду.
Техніка в контексті глобальних проблем. Концепції техно логічного детермінізму та індетермінізму. Техніка і техноло гії - у політиці, мистецтві, ідеології, спорті, освіті, державному управлінні.
Філософія комп'ютерної революції. Етичні, соціально-пси хологічні, медичні проблеми комп'ютеризації суспільного жит тя. Експансія засобів масової комунікації та зміна змісту інформаційного середовища. Потоки соціальної інформації і проблема упорядкування мисленнєвих і поведінкових стерео типів.
Проблема етичної оцінки техніки. Техніка і благо.
ТЕМА 16. ФІЛОСОФІЯ МАЙБУТНЬОГО
Соціальне передбачення та прогнозування - властивість людської свідомості. Науковий прогноз. Ступені вірогідності та верифікація прогнозу. Основні методи та функції прогно зування.
Глобальність як сутнісна ознака сучасної цивілізації. Гло балізація суспільних відносин і планетарної свідомості, їх по зитивні та негативні наслідки, основні домінанти.
Глобальні проблеми як сукупність соціоприродних супереч ностей у розвитку людства.
Філософське осмислення сучасного світу. Філософський синтез сучасного наукового знання та його культурно-гуманіс тичних вимірів.
Людина-творець, її інтелектуально-особистісні якості і здіб ності - головна рушійна сила сучасної цивілізації. Проблема перетворення людського інтелекту у вирішальний фактор сус пільного розвитку.
Майбутнє як філософська проблема, її світоглядні, нау ково-методологічні, морально-психологічні та духовно-куль турні компоненти. Поняття футурології. Основні футурологіч ні концепції сьогодні. Завдання переходу від технологічної до антропогенної цивілізації. Універсальна концепція розвитку.
Гуманістичний потенціал сучасної цивілізації та його сутнісні ознаки. Імперативи всебічного гуманістичного поступу людства, його гуманістичні ідеали.
ТЕМА 17. ФІЛОСОФІЯ КРАСИ
Проблема краси в античності. Космічна гармонія і співмірність. Калокагатія. Єдність тіла і духу як ідеал прекрасного.
Краса як символ божественного в середньовічній філо софії.
Принцип естетизму в гуманізмі епохи Відродження. Ідеал гармо нійної людини в мистецтві Ренесансу. Душа і дух, природа і людина
Розум і почуття в пізнанні краси в добу Нового часу. Тво рення мистецтва за законами розуму. Принципи симетрії, про порції, міри, гармонії (класицизм).
Творення прекрасного в епоху Модерну. Втілення розмаїт тя здібностей особистості. Талант і геній, іронія і гра, співпере живання і героїзм.
Краса як цінність, вироблена на основі феноменологічного методу, яка виражає єдність людини і твору мистецтва.
Сутність твору мистецтва, його відкриття людині в якості істини (герменевтика).
Емоції і розум в аналітичній філософії.
Постмодернізм. Уявлення того,, що реально не відчувається, але викликає почуття піднесеного.
Краса як метацінність у життєдіяльності людини.
ТЕМА 18. РІВНІ І МЕТОДИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
Визначення ролі наукового дослідження в теоретичній і практичній діяльності людини.
Емпіричний рівень - здобуття нових експериментальних фактів, зіставлення з ними теорії, перевірки її адекватності.
Теоретичний рівень - проведення теоретичної інтерпретації експериментальних фактів.
Аксіоматичний метод: основою теорії вибирається аксіома, з якої виводяться теореми. Зіставлення знання з експеримен тальними фактами не проводиться.
Конструктивістський метод - вихідні поняття і правила побудови складних теоретичних концептів вважаються інтуї тивно очевидними. Побудова конструкту у формі символів.
Гіпотетико-дедуктивний метод - редукування з гіпотез но вих знань і даних. Процес зіставлення гіпотез з експеримен тальними фактами.
Прагматичний метод - пошук ефективних шляхів досяг нення цілей відповідно до конкретних цінностей. Метод досяг нення мети і життєвий успіх людини.
Застосування теоретичних методів у науці і повсякденному житті людини.
Системосмислодіяльна методологія пізнання.
ТЕМА 19. ФІЛОСОФІЯ ДОБРА
Проблема добра як головної спрямованості гуманізму. Іде ал добра як блага в античності. Мудрість, справедливість, муж ність, гідність - основні доброчинності античної людини.
Бог як втілення добра і блага в християнстві. Принципи християнської моралі як головна умова втілення віри, любові, надії, совісті в правильному і праведному житті людини.
Єдність добра і краси в епоху Ренесансу. Свобода індивіда як шлях до справжнього добра.
Раціональна, вільна людина як ідеал добра у філософії Нового часу (Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо). Категоричний імператив І. Канта як абсолютний моральний закон для формування доброї людини (для себе і суспільства).
Добро для всіх у суспільстві без експлуатації і приватної власності К. Маркса. Надлюдина Ф. Ніцше як втілення волі до влади над собою.
Позитивні цінності людини в суспільстві у феноменології. Ідея герменевтики про досягнення єдності з сущим і сутністю речей.
Проблема добра в екзистенціалізмі і персоналізмі. «Я» і «Ти» М. Бубера. Комунікація К. Ясперса.
Інтелектуальний пошук добра в постмодернізмі. Деконструктивізм проти усталених цінностей.
Три етики: доброчинності, обов'язку і цінностей. Проблеми свободи і відповідальності. Насилля і ненасилля. Мораль і право.
ТЕМА 20. СИНЕРГЕТИКА
Історія еволюції й розвитку людства як органічна частина Всесвіту. Інтерпретація історії людини в теорії, самоорганізації складних систем - синергетиці. Ідеї самоорганізації складних систем у працях І. Пригожина і М. Моїсєєва. Синергетика як метод відкриття загадкових процесів життєдіяльності людини і надлюдства.
Синергетика і еволюція. Нелінійні математичні рівняння -основний пріоритет синергетики. Атракторні стани як вираз структури системи. Нестійкість і нерівномірність системи -стан хаосу. Перехід від хаосу до стійкості системи. Зворотний зв'язок та його роль у формуванні стійкості системи.
Поняття гомеостазу і біфуркації. Модельний експеримент. Лінійна екстраполяція та її відношення до суспільства в контексті синергетичних перетворень.
Синергетичні уявлення та їх роль в оцінках характеру ста новлення, еволюції і розвитку людини, суспільства і людства.
Розум людини як підсумок процесів самоорганізації. Здат ність людини до оновлення, творчості, діяльності - результат складної діалектики синергетичних і системних процесів, зво ротних позитивних і негативних зв'язків.
Синергетика як концепція розвитку. Діалектика і синерге тика. Перспективи синергетики в подальшому розвитку науки.
ТЕМА 21. ФІЛОСОФІЯ СИМВОЛІЧНОГО СВІТУ ЛЮДИНИ
Специфіка виявлення внутрішнього особистого життя людини в символіці буття. Мова, праця, культура - форми символічного буття людини; вони доступні не тільки своїм творцям, але й усім тим, хто розуміє їх смисл.
Історія розвитку масштабів символічної діяльності людини. Створення символічного світу людини. Мова - найважливіша складова символічного світу. Сутність мови та її структурні складові. Мова - символічний вираз у письмі і звуках життя людини.
Проблема мови в античності. Співвідношення імені і реаль ності, яка іменується. Зв'язок між словом, образом, який воно виражає, і об'єктом.
Християнські богослови про здатність людини до мови і мовлення. Включення мови у чітко визначені форми світо будови.
Логічний аналіз мови в Новий час; мова виражає понят тя, і сама вона є засобом мислення. Спроби побудови уні версальної мови. Слова - це знаки предметів або їх психічних образів.
Філософія мови В. Гумбольдта. Ідея Е. Кассірера про від мінність мови і психіки і самостійність буття мови. Логічна ха рактеристика мови в неопозитивізмі, прагнення усунути не досконалості природної мови. Програма верифікації, її пере ваги і недоліки. Проблема мови в контексті когерентної і праг матичної концепцій істини.
Філософія імені і філософія предикатез, їх зв'язків з філо софією мови. Філософія ціннісних установок визначення особистісного і суспільного характеру мови.
Мова як вираження, символізація внутрішнього, духовного життя людини. Мова і мовлення як здійснення комунікацій між суб'єктами.
Суспільна природа мови; кожний суб'єкт повинен виражати себе в загальнозначущій формі. Життєвість і гнучкість мови, «живе слово». Багатство, розмаїття мови як пряме продо вження багатства психологічного життя людини.
Мовна комунікація, її особливості та роль у спілкуванні.
Єдність і багатоманітність мов. Природні і штучні мови. Метамова та її сутність. Формалізовані мови. Машинна мова. Нездоланність природної мови.
Запропоновані теми не обмежують творчих можливос тей викладача, який має право вносити безліч варіантів власного бачення курсу філософії.
•АДОРНО ТЕОДОР (1903-1969) - німецький філософ і со ціолог мистецтва ліворадикальної орієнтації, один з видатних представників Франкфуртської школи. Основні твори: «Філо софія нової музики» (1949), «Негативна діалектика» (1966).
•АНСЕАЬМ КЕНТЕРБЕРІЙСЬКИЙ (1033-1109) - теолог і філософ, намагався раціонально обґрунтувати догмати хрис тиянства.
• АРІСТОТЕЛЬ (384-322 до н. е.) - давньогрецький філософ і вчений, засновник таких наук, як логіка, метафізика, політологія, поетика тощо. Головна філософська праця - «Метафізика».
•БАХТІН МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ (1895-1975) - ро сійський філолог, літературознавець, теоретик мистецтва, фахі вець у галузі теорії пізнання, культурології. Основний філо софсько-естетичний твір - «Естетика словесної творчості» (1979).
•БЕКОН ФРЕНСІС (1561-1626) - англійський філософ, за сновник матеріалізму та експериментальної науки Нового часу; займав високий державний пост лорда-канцлера. Автор трак тату «Новий Органон» (1620).
•БЕРГСОН АНРІ (1859-1941) - французький філософ, представ ник інтуїтивізму і філософії життя. Основні твори: «Матерія і пам'ять» (1896), «Вступ до метафізики» (1903), «Творча еволюція» (1907).
• БЕРДЯЕВ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ (1874-1948) - заснов ник вітчизняного екзистенціалізму, релігійний філософ і публі цист. Основні твори: «Смисл творчості» (1916), «Світогляд Достоєвського» (1923), «Російська ідея» (1946), «Самопізнання» (1949).
•БЕРКЛІ ДЖОРДЖ (1685-1753) - англійський філософ, суб'єктивний ідеаліст, протягом майже двадцяти років - єпис коп в Ірландії. Основні твори: «Досвід нової теорії зору» (1709), «Трактат про начала людського знання» (1710), «Три розмови між Гіласом і Філонусом» (1713).
• БУЛГАКОВ СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ (1871-1944) - ро сійський релігійний філософ, богослов, економіст. Основні твори: «Філософія господарства» (1912), «Про боголюдство. Трилогія» (1933-1945), «Філософія імені» (1953).
• ВЕРНАДСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ (1863-1945) -український природодослідник і мислитель, засновник геохімії, біогеохімії, радіогеології. Основні твори: «Початок і вічність життя» (1922), «Біосфера» (1926), «Нариси геохімії» (1927).
• ВИШЕНСЬКИЙ ІВАН (між 1545-1550 - бл. 1620) - укра їнський письменник, критик, сатирик, мислитель. Філософсь ке світосприйняття ґрунтувалося на текстах Святого письма, творах представників східної патристики. Виступав полум'я ним захисником православ'я. Основні твори: «Книжка», «Роз вінчання диявола-миродержця», «Послання до всіх взагалі в Лядській землі живучих», «Позорище мисленнєве» та ін.
• ВІТГЕНШТЕЙН ЛЮДВІГ (1889-1951) - австрійський фі лософ і логік, один із засновників аналітичної філософії. Основні твори: «Логіко-філософський трактат» (1921), «Філо софські дослідження» (1953).
• ВОЛОДИМИР МОНОМАХ (1053-1125) - державний і полі тичний діяч Київської Русі, мислитель, один із родоначаль ників християнського гуманізму. Автор «Повчання Володими ра Мономаха», яке стало не тільки духовним заповітом його дітям і нащадкам, а й взірцем утвердження ідеалу князівського правління, що найбільш відповідало інтересам єдності Русі.
• ГАЙДЕГГЕР МАРТІН (1889-1976) - німецький філософ, один з основоположників німецького екзистенціалізму. Основ на праця - «Буття і час» (1927).
• ГЕГЕЛЬ ГЕОРГ ВІЛЬГЕАЬМ ФРІДРІХ (1770-1831) - ні мецький філософ, об'єктивний ідеаліст, представник німецької класичної філософії, творець оригінальної філософської сис теми. Основні твори: «Феноменологія духу» (1807), «Наука логіки» (1812-1816), «Енциклопедія філософських наук» (1817), «Філософія права» (1821).
•ГЕЛЬВЕЦІЙ КЛОД АДРІАН (1715-1771) - французький філософ-матеріаліст, послідовник сенсуалізму Локка. Основні твори: «Про розум» (1758), «Про людину» (1769).
•ГЕРАКЛІТ ЕФЕСЬКИЙ (бл. 544 - бл. 483 до н. е.) - давньо грецький філософ, вважав вогонь першоелементом світу (кос мосу). Твір «Про природу», що дійшов до нас у фрагментах, славився в давнину глибиною, претензією на пророцтво і загадковістю викладу, за що сучасники прозвали Геракліта «Темним».
•ТІЗЕЛЬ ІНОКЕНТІЙ (бл. 1600-1683) - культурний і цер ковний діяч, історик, філософ. Народився в Пруссії. Вступив до Києво-Могилянської академії, потім на кошти П. Могили вчився в Польщі та в Англії. Після повернення був обраний про фесором філософії Києво-Могилянської академії, а в 1646 р. -її ректором. З 1650 р. - ігумен київських Кирилівського та Миколаївського монастирів, з 1656 р. - архімандрит Києво-Печерської лаври. Автор праць «Про істинну віру», «Стара віра», «Мир з богом чоловіку», «Праця з загальної філософії» та ін.
• ГОББС ТОМАС (1588-1679) - англійський філософ-мате ріаліст і сучасник англійської буржуазної революції, під час якої емігрував у Париж, де написав свої головні твори - «Філо софські елементи вчення про громадянина» (1642) і «Левіа фан» (1651). У вченні про суспільство захищає теорію суспіль ного договору, що лежить в основі становлення держави.
•ГОГОЦЬКИЙ СИЛЬВЕСТР СИЛЬВЕСТРОВИЧ (1813— 1889) - український і російський філософ, представник укра їнської академічної філософії. Свої погляди називав теїстич ними, а саму філософію розглядав як умоглядну моральну на уку. Основні твори: «Критичний погляд на філософію І. Канта», «Філософський лексикон» (в 4 т.), «Огляд системи Гегеля».
•ГУССЕРЛЬ ЕДМУНД (1859-1938) - німецький філософ, засновник феноменології. Основні твори: «Філософія арифме тики» (1894), «Логічні дослідження» (1901).
• ДЕКАРТ РЕНЕ (1596-1650) - французький філософ, мате матик, фізик, фізіолог. Родоначальник раціоналізму в євро пейській філософії. Основні твори: «Розмірковування про метод» (1637), «Начала філософії» (1644).
• ДЕМОКРІТ ІЗ АБДЕРА (бл. 460 - бл. 370 до н. е.) - давньо грецький філософ-матеріаліст, перший енциклопедист серед греків. Визнавав два начала - атоми і порожнечу; вважається одним з родоначальників атомістики.
• ДІДРО ДЕНІ (1713-1784) - французький філософ, просвіт ник, керівник - засновник та редактор «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв та ремесел», письменник, критик мистецтва. Основні твори: «Думки до пояснення при роди» (1754), «Розмова д'Аламбера з Дідро» (1769), «Філо софські обґрунтування матерії і руху» (1770), «Елементи фізіології» (1774-1780).
• ДІЛЬТЕЙ ВІЛЬГЕЛЬМ (1833-1911) - німецький філософ, психолог та історик культури. Провідний представник філо софії життя, засновник філософської герменевтики. Основні твори: «Вступ до наук про дух», «Критика історичного ро зуму» (1883), «Описова психологія» (1896), «Виникнення гер меневтики» (1900) та ін.
• ДРОГОБИЧ ЮРІЙ (бл. 1450-1494) - український вчений, доктор медицини і філософії, представник раннього гуманізму в Україні. Освіту здобув у Краківському та Болонському університетах. З 1487 р. - професор медицини та астрономії Краківського університету. Праці Дрогобича були відомі в багатьох країнах Європи.
• ДЮРКГЕЙМ ЕМІЛЬ (1858-1917) - французький соціолог і філософ, родоначальник французької соціологічної школи. Основні твори: «Про розподіл суспільної праці» (1893), «Само губство» (1897), «Елементарні форми релігійного життя» (1912).
• ЕНГЕЛЬС ФРІДРІХ (1820-1895) - німецький вчений і гро мадський діяч, родоначальник марксизму як цілісної соціально-економічної концепції. Особистий друг і помічник К. Маркса, співавтор багатьох праць з теорії комунізму і критики капіта лізму. Основні твори: «Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії» (1886), «Анти-Дюрінг» (1878), «Похо дження сім'ї, приватної власності і держави» (1884), «Діалек тика природи» (1873-1882).
• ЕРАЗМ РОТТЕРДАМСЬКИЙ (1469-1536) - гуманіст епохи Відродження, голова «північних гуманістів», філолог, письмен ник. Родом з Роттердама. Автор «Похвали Глупоті» - сатири, що висміює звичаї та пороки сучасного йому суспільства. Відіграв велику роль у підготовці Реформації, але не прийняв її. Ворог релігійного фанатизму. Не протиставляє віру і знан ня, оскільки знання слугує зміцненню віри, розумінню Святого письма.
• ІЛАРІОН КИЇВСЬКИЙ (XI ст.) - давньоруський письменник, перший Київський митрополит з русичів. Перший відомий нам давньоруський книжник і мислитель, який зробив своїм предметом розмірковування про долю людства, спробував роз глянути основні тенденції і рушійні сили історії. Його погля ди знайшли відображення у праці «Слово про закон і благо дать» - першій пам'ятці вітчизняної культури мислення.
• КАМЮ АЛЬБЕР (1913-1960) - французький письменник і філософ, представник атеїстичного екзистенціалізму, лауреат Нобелівської премії 1957 р. Основні твори: «Міф про Сізіфа» (1942), «Бунтуюча людина» (1951) та ін.
• КАНТ ІММАНУЇЛ (1724-1804) - німецький філософ і вче ний, родоначальник німецького класичного ідеалізму. Основні твори: «Критика чистого розуму» (1781), «Критика практич ного розуму» (1788), «Критика здатності судження» (1790).
•КОНИСЬКИЙ ГЕОРГІЙ (1717-1795) - український цер ковний діяч, філософ, визначний мислитель XVIII ст. Керував кафедрою філософії в Києво-Могилянській академії, читав курс загальної філософії, був професором богослов'я і ректо ром академії. Праці: «Воскресіння мертвих» і 80 промов та проповідей, які майже всі опубліковані.
• КОНТ ОГЮСТ (1798-1857) - французький філософ, один з основоположників позитивізму і соціології. Основні твори: «Курс позитивної філософії» (1830-1842), «Система позитив ної політики» (1851-1854).
• КОНФУЦІЙ (бл. 551-479 до н. е.) - давньокитайський філософ і педагог, засновник конфуціанства. Суть його вчення викладено в книзі «Лунь юй» («Бесіди та судження»). Кон цепція людяності в уявленні Конфуція - це система декількох найважливіших ідей: відданість імператору, вірність обов'язку, повага синів.
• КУЛЬЧИЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (1895-1980) - український філософ, громадський і культурно-освітній діяч української діаспори. Вивчав філософію у Львівському університеті і в Сорбонні, був професором філософії і психології Українсь кого Вільного Університету в Мюнхені. Автор 130 статей і монографій з психології, етнографії, антропології, філософії, педагогіки, літературознавства, германістики. Писав англійсь кою, німецькою, французькою, українською мовами.
• ЛОКК ДЖОН (1632-1704) - англійський філософ-матеріаліст, діяльність якого належить до епохи Реставрації в Англії. Він взяв участь у боротьбі партій Англії як філософ, еко номіст і політичний письменник. Основна праця - «Досвід про людський розум» (1690).
• ЛОСЄВ ОЛЕКСІЙ ФЕДОРОВИЧ (1893-1988) - філософ, філолог, автор ряду фундаментальних праць з античної есте тики, логіки, мовознавства, перекладач філософської і худож ньої літератури зі стародавніх мов. Основні твори: «Ерос у Платона» (1916), «Античний космос і сучасна наука» (1927), «Діалектика художньої форми» (1927), «Діалектика міфу» (1930), «Антична міфологія в її історичному розвитку» (1957), «Істо рія античної естетики» (1963-1980), «Володимир Соловйов та його час» (1990) (вийшла посмертно).
• МАМАРДАШВІЛІ МЕРАБ КОСТЯНТИНОВИЧ (1930-1990) - грузинський і російський філософ, спеціаліст з мета-філософії, теорії пізнання, методології науки, історії філосо фії. Основні твори: «Класичний і некласичний ідеали раціо нальності» (1984), «Як я розумію філософію» (1990).
• МАРІТЕН ЖАК (1882-1973) - французький філософ-неотоміст. Основні твори: «Інтегральний гуманізм» (1936), «Символ віри» (1941).
• МАРКС КАРЛ (1818-1883) - німецький соціолог, філософ, економіст, основоположник марксизму. Основні твори: «Капі тал» (1867-1894), «Злиденність філософії» (1847), «Святе сімейство» (1844-1845), «Німецька ідеологія» (1845-1846) та ін.
• МОГИЛА ПЕТРО (1596-1647) - український церковний, політичний, культурно-освітній діяч, реформатор, Київський митрополит з 1632 р. Створив Київський колегіум (1632), від крив колегію в Кремінці (1636), слов'яно-греко-латинську ака демію в Яссах (1640). Дбав про розвиток Києво-Печерської лаврської друкарні, сам підготував 20 творів церковно-теоло гічного, полемічного, філософського та моралізаторського ха рактеру. Все своє майно, кошти, бібліотеку заповів академії.
• МОНТЕНЬ МІШЕЛЬ (1533-1592) - французький філософ-гуманіст. Головний твір - «Досліди» (1580-1588).
• НІЦШЕ ФРІДРІХ (1844-1900) - німецький філософ, про фесор філології в Базелі (Швейцарія), культуролог, етик. Ос новні твори: «Так казав Заратустра» (1883-1884), «По той бік добра і зла» (1886), «Воля до влади» (1906).
• НОВИЦЬКИЙ ОРЕСТ МАРКОВИЧ (1806-1884) - укра їнський філософ, перший професор філософії Київського уні верситету. Автор праць: «Про дорікання, які роблять філосо фії...», «Керівництво до логіки», «Поступовий розвиток давніх фі лософських вчень у зв'язку з розвитком язичницьких вірувань».
•ОРТЕГА-І-ГАСЕТ ХОСЕ (1883-1955) - іспанський філософ, соціолог, культуролог. Основні твори: «Дегуманізація мистецт ва» (1925), «Повстання мас» (1929-1930). '
•ПАСКАЛЬ БЛЕЗ (1623-1662) - французький релігійний філософ, письменник, вчений, один з основоположників науки Нового часу, що стояв біля витоків теорії ймовірностей, диференціального числення, творець гідростатики і т. д. Однак стверджував перевагу віри над розумом. Основна філософська праця - «Думки».
•ПІФАГОР САМОСЬКИЙ (бл 570 - бл. 500 до н. е.) - давньо грецький філософ, релігійний і політичний діяч, засновник пі фагореїзму.
•ПЛАТОН (428-347 до н. е.) - давньогрецький філософ, полі толог, учень Сократа, засновник об'єктивного ідеалізму. Основні твори: текст промови «Апологія Сократа», 25 досто вірно ідентифікованих діалогів, «Держава», «Закони».
•ПРОКОПОВИЧ ФЕОФАН (1681-1736) - український і ро сійський церковний та громадський діяч, письменник, учений, філософ. Найосвіченіша людина того часу в Росії. Радник Петра І з питань освіти й церкви, глава «вченої дружини» царя.
•РАССЕЛ БЕРТРАН (1872-1970) - англійський філософ-позитивіст, логік, громадський діяч. У книзі «Чому я не хрис тиянин» вказав на страх як на основу релігії, вважав науку засобом самоствердження людини.
•САКОВИЧ КАСІЯН (бл. 1578-1647) - український письмен ник, культурно-освітній діяч, філософ. Освіту здобув у Замойській академії і Краківському університеті. Основні твори: «Арістотелівські проблеми, або Питання про природу люди ни...», «Трактат про душу».
• САРТР ЖАН-ПОЛЬ (1905-1980) - французький філософ і письменник, голова французького атеїстичного екзистен ціалізму. Філософські погляди суперечливі. Основні твори: «Уява» (1936), «Буття і ніщо» (1943), «Екзистенціалізм -це гуманізм» (1946), «Критика діалектичного розуму» (1960), «Ситуації» (1947-1964).
• СКОВОРОДА ГРИГОРІЙ САВОВИЧ (1722-1794) - видат ний український філософ, поет, просвітитель. Найвидатніші серед праць - «Сад божественних пісень», «Байки Харківські», «Нарцис», «Асхань», «Алфавіт світу», «Жона Лотова», «Потоп зміїн» та ін.
• СОКРАТ (бл. 469-399 до н. е.) - давньогрецький філософ, вчення якого повернуло мислителів від матеріалістичного натура лізму до ідеалізму. Жив і навчав в Афінах, де його слухали численні учні - Платон, Антісфен, Арістіпп, Евклід з Мегари. Про вчення Сократа, який принципово нічого не писав, можна судити зі свідчень Платона і Арістотеля. Будова світу, фізична природа речей - таємниця; пізнати ми можемо тільки самих себе. Найвище завдання знання - практичне, це мистецтво жити.
• СОЛОВЙОВ ВОЛОДИМИР СЕРГІЙОВИЧ (1853-1900) -російський релігійний філософ-містик. У своїх працях «Чи тання про боголюдство» (1877-1881), «Виправдання добра» (1897-1899) та ін. намагався створити всеохоплююче філо софсько-богословське вчення - «метафізику всеєдності».
• СОРОКІН ПИТИРИМ ОЛЕКСАНДРОВИЧ (1889-1968) - російський психолог і соціолог, активний учасник Лютневої революції 1917 р. в Росії, емігрант з 1922 р. Жив у США, був названий «американським соціологом № 1»; автор оригі нальної концепції соціальної культури. Основна праця, видана в Росії, - книга «Людина. Цивілізація. Суспільство» (1992).
• СПЕНСЕР ГЕРБЕРТ (1820-1903) - англійський філософ і соціолог, один з родоначальників позитивізму. Основна праця -«Система синтетичної філософії» (1862-1896).
• СПІНОЗА БЕНЕДИКТ (1632-1677) - нідерландський філо соф, пантеїст. Основні твори: «Богословсько-політичний трак тат» (1670), «Етика» (1677).
• ТАРД ГАБРІЄЛЬ (1843-1904) - французький соціолог і кри міналіст, один з основоположників соціальної психології. Ос новні твори: «Закони наслідування» (1890), «Соціальна ло гіка» (1894).
•ТЕЙЯР ДЕ ШАРДЕН, П'ЄР (1881-1955) - французький вчений-палеонтолог, філософ, теолог. Прагнув зняти проти лежність науки і релігії. Католицька церква засудила вчення як модерністське, але його еволюціоністська теорія набула поши рення. Головна праця - «Феномен людини» (1956).
•ТЕРТУЛАІАН КВІНТ СЕПТИЛІЙ ФЛОРЕНС (бл. 160 -після 220) - християнський апологет, прихильник концепції «чистої» віри.
• ТОМА АКВІНСЬКИЙ (1225-1274) - католицький теолог, намагався обґрунтувати християнське віровчення з філософсь кої точки зору. У 1323 р. його було визнано святим Папа Лев XII в енцикліці у 1879 р. назвав філософську систему Аквінського «єдиною істинною філософією католицизму».
• ТРУБЕЦЬКОЙ ЄВГЕНІЙ МИКОЛАЙОВИЧ (1863-1920) - російський філософ, громадський діяч, активний учасник релі гійно-філософського товариства пам'яті В. Соловйова. Голов на книга - «Сенс життя» (1918).
• ТРУБЕЦЬКОЙ СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ (1862-1905) -російський філософ, громадський діяч, публіцист. Основні тво ри: «Про природу людської свідомості» (1890), «Основи ідеа лізму» (1896), «Вчення про Логос і його історію». У 1905 р. його було обрано ректором Московського університету.
• ФЕДОРОВ МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ (1828-1903) - російсь кий мислитель, представник релігійно-філософського напрямку космізму. Основна праця - «Філософія загальної справи» (1903).
•ФЕЙЄРБАХ ЛЮДВІГ (1804-1872) - німецький філософ-матеріаліст і атеїст. Основні твори: «До критики філософії Гегеля» (1839), «Сутність християнства» (1841), «Основи філо софії майбутнього» (1843).
• ФІХТЕ ЙОГ АНН ГОТЛІБ (1762-1814) - німецький філософ, другий за часом після Канта діяч німецького класичного ідеа лізму. Основна робота - «Науковчення» (1794).
•ФЛОРЕНСЬКИЙ ПАВЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ (1882-1943) - російський релігійний філософ, вчений, богослов. Основна ро бота - «Історія нової філософії» (1897-1907).
•ФРАНК СЕМЕН ЛЮДВІГОВИЧ (1877-1950) - російський релігійний філософ, послідовник В. С. Соловйова, учасник збірника «Віхи»; емігрував у 1922 р. У філософії розвивав ідеї всеєдності й боголюдства. Основні твори: «Сенс життя» (1926), «Нарис методології суспільних наук» (1922), «Світло в темряві» (1949), «Реальність і людина» (1950).
•ФРЕЙД ЗІГМУНД (1856-1939) - австрійський лікар-психіатр і психолог, засновник психоаналізу і фрейдизму. Основні твори: «Тлумачення сновидінь» (1900), «Психопатологія повсякденного життя» (1904), «Тотем і табу» (1913), «Я і Воно» (1923).
•ФРОММ ЕРІХ (1900-1980) - німецько-американський філо соф, соціолог і психолог, один з провідних представників нео фрейдизму. Основні твори: «Втеча від свободи» (1941), «Психо аналіз і релігія» (1950), «Революція надії» (1964).
• ЧИЖЕВСЬКИЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ (1894-1977) - укра їнський філолог, філософ, історик філософії. Освіту здобував у Петербурзі, Києві, Німеччині. Працював в українських і ні мецьких університетах, був одним з організаторів Української вільної академії в Аугсбурзі, професором філософії Українсь кого Вільного університету в Мюнхені. Автор понад 900 науко вих праць з різних галузей знання.
• ЮМ ДЕВІД (1711-1776) - англійський філософ-ідеаліст, психолог, історик. Завдання знання вбачав не в осягненні бут тя самого по собі, а в здатності бути керівництвом для прак тичного життя. Єдиний об'єкт пізнання, який може бути дове дено, за Юмом, - це об'єкти математики, решту можна осяг нути лише з досвіду, а оскільки досвід індивідуальний, то й знання індивідуальні: суб'єктивні. Основні твори: «Трактат про людську природу» (1739-1740), «Дослідження про людський розум» (1748).
• ЮНГ КАРЛ ГУСТАВ (1875-1961) - швейцарський психоаналітик, психіатр, культуролог. Засновник аналітичної психо логії. Основні твори: «Метаморфози і символи лібідо» (1912), «Трансцендентна функція» (1916), «Дійсність душі» (1934) та ін.
• ЮРКЕВИЧ ПАМФИЛ ДАНИЛОВИЧ (1826-1874) - укра їнський філософ, видатний представник української академіч ної філософії. Безпосередній вчитель В. С. Соловйова. Написав ряд глибоких праць з історії філософії, духовності.
• ЯСПЕРС КАРА (1883-1969) - німецький філософ-екзистенціаліст. Основні твори: «Розум і екзистенція» (1935), «Філо софія» (1932), «Атомна бомба і майбутнє людства» (1958), «Сенс і призначення історії» (1949).
СЛОВНИК ФІЛОСОФСЬКИХ ТЕРМІНІВ
•АБСОЛЮТ (лат. absolutus - безумовний, необмежений) - те, що ні від чого не залежить, безвідносне. Вічна, нескінченна першооснова світу. Звідси - «абсолютна ідея», абсолютна мо нархія тощо.
•АБСТРАКЦІЯ (лат. abstracto - відокремлюю) - один з мо ментів пізнання, який полягає в мисленому відокремленні й виділенні в самостійні об'єкти окремих сторін, властивостей, відношень певних предметів пізнання. Абстракція - процес мисленого ізолювання, «виривання» окремого предмета, відно шення, властивостей.
•АБСУРД (лат. absurdus - безглуздий, нісенітний) - твер дження, що не має ніякого смислу в межах певної теоретичної системи, принципово несумісне з нею.
•АГНОСТИЦИЗМ (грец. непізнаванний) - філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання сутності речей і закономірностей розвитку дійсності. Термін «агностицизм» за провадив у 1869 р. англійський дослідник природи Т. Г. Гекслі.
•АДЕКВАТНИЙ - лат. - відповідний, рівний, еквівалентний.
•АКСІОЛОГІЯ (гр. ахіа - цінність і ...логія) - вчення про цінності. Аксіологічний підхід - ціннісний підхід.
•АКСІОМА (грец. ахіота - загальноприйняте, безперечне) - у широкому розумінні безумовне положення, яке не викликає сумнівів. У вузькому розумінні - твердження певної теорії, що приймається без доведення як вихідне, таке, що кладеться в основу доведень інших тверджень (теорем) цієї теорії.
•АКЦИДЕНЦІЯ (лат. accidentia - випадковість) - випадкова, минуща, тимчасова, неістотна властивість.
• АЛОГІЗМ - міркування, що порушує закони логічного мис лення; нелогічність взагалі. Веде до двозначності, суперечливості, бездоказовості, що виключає можливість пізнання істини.
• АЛЬТЕРНАТИВА (лат. alternare - чергуватися, вагатися) -необхідність вибору між двома можливостями, що виключають одна одну.
• АЛЬТРУЇЗМ (лат. alter - інший) - моральний принцип, що полягає в безкорисливому прагненні до діяльності на благо інших.
• АНАЛОГІЯ (грец. analogia - відповідність, подібність, схо жість) - умовивід, в якому на основі схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про можливу схожість цих предметів за іншими ознаками.
• АНАМНЕЗИС (грец. anamnesis - пригадування) - термін платонівської філософії, який означає стан людської душі, яка згадує про бачене нею у світі потойбічному.
• АНІГІЛЯЦІЯ (лат. ad - до і nihil - ніщо) - взаємодія елементар них частинок і відповідних античастинок, унаслідок якої вони перетворюються на кванти випромінювання або інші частинки.
• АНІМІЗМ (лат. апіта, animus - душа, дух) - віра в існу вання душі як надприродного носія життя людини.
• АНТАГОНІЗМ (грец. antagonisma - суперечка, боротьба) -одна з форм суперечностей, яка характеризується гострою не примиренною боротьбою ворогуючих сил, тенденцій.
• АНТЕЇЗМ - світоглядно-ментальна риса української філо софії. Термін походить від давньогрецького міфічного персо нажа Антея, що черпав свою життєву силу в постійному зв'яз ку з матір'ю-землею.
• АНТИКЛЕРИКАЛІЗМ (лат. anti... - проти і clericalis - церковний) - система поглядів і суспільні рухи, спрямовані проти намагань церкви підпорядкувати собі економічне, полі тичне і духовне життя суспільства.
•АНТИНОМІЯ (грец. antinomia - суперечність у законі) - суперечність між двома твердженнями, кожне з яких однако вою мірою логічно доведене в певній системі.
•АНТИТЕЗА (грец. antithesis - протиставлення, суперечність) -1) у логіці - судження, що суперечить тезі. Антитеза є не обхідною складовою частиною непрямого доведення; 2) у фі лософії Г. В. Ф. Гегеля - другий з трьох ступенів тріади.
•АНТРОПОГЕНЕЗ (грец. антропос - людина і генезис - по ходження) - процес історико-еволюційного виникнення й роз витку людини як суспільної істоти, діалектично нерозривно по в'язаний з формуванням і розвитком її первісної трудової діяльності, свідомості, мови.
• АНТРОПОЛОГІЗМ (грец. антропос - людина і логізм - суджен ня) - зведення всіх явищ суспільного життя до властивостей людсь кої природи. Термін «антропологізм» запровадив А Фейербах
•АНТРОПОМОРФІЗМ (грец. антропос - людина і morphe -вигляд, форма) - наділення предметів природи, небесних тіл, тварин, а також надприродних істот (духів, богів) зовнішністю і фізичними властивостями людини.
• АНТРОПОСОФІЯ (грец. антропос - людина і софія - мудрість) -релігійно-містичне вчення, що ставить на місце Бога обожнену людину.
• АНТРОПОЦЕНТРИЗМ (грец. антропос - людина і лат. cen trum - осереддя, центр) - принцип деяких релігійно-іде алістичних вчень, за яким людина нібито є центром Всесвіту і найвищою метою всіх подій, що відбуваються у світі.
•АПОЛОГЕТИКА (грец. apologetikos - захисний, виправда ний) - галузь християнського богослов'я, що обґрунтовує віро вчення християнства.
•АПОРІЯ (грец. aporia - безвихідь) - утруднення у вирішенні проблеми, пов'язаної з суперечністю між даними спостере ження і спробами мисленого аналізу їх.
•АПОСТЕРІОРІ (лат. a posteriori - з наступного) - філософсь ке поняття, що означає знання, набуте з досвіду.
•АПРІОРІ (лат. a priori - з попереднього) - філософське поняття, що означає знання, яке передує досвідові.
•АРТЕФАКТ (лат.) - штучний факт, результат людського творення.
•АРХЕ (грец. arche - початок, походження) - термін давньо грецької філософії: 1) відправна точка, початок чого-небудь у просторовому або часовому розумінні; 2) початок як причина чого-небудь.
•АРХЕТИП (грец. arche - початок і typos - образ) - в ана літичній психології термін, що ним позначають «первісні уяв лення» або «універсальні форми думки», які є цеглинами, з яких складається колективне несвідоме. Архетипи колектив ного несвідомого - це пам'ять поколінь, яка сформувалася тоді, коли наші предки тривалий час переживали схожі події.
•АСКЕТИЗМ (грец. asketes - навчений вправам; пустельник, чернець) - моральний принцип, який полягає у крайньому обмеженні потреб людини, самозреченні, у відмові її від жит тєвих благ і насолод з метою самовдосконалення або досяг нення морального чи релігійного ідеалу.
•АСОЦІАЦІЯ (лат. associatio - поєднання) - у психології зв'язок, який утворюється при певних умовах між двома або біль ше психічними утвореннями (відчуттями, сприйняттями, уявлення ми, ідеями тощо); дія цього зв'язку полягає в тому, що з'явлення одного члена асоціації приводить до появи іншого (інших).
•АТАРАКСІЯ (грец. ataraxia - спокій, незворушність) - по няття давньогрецької етики про душевний спокій як мету й форму поведінки, до якої повинна прагнути людина.
• АТЕЇЗМ (грец. atheon — безбожність) - система ідей, погля дів, переконань, що заперечують існування Бога.
• АТРИБУТ (лат. attribute - надаю, наділяю) - необхідна, сут тєва, невід'ємна властивість предмета або явища, без якої вони не мають своєї визначеності і не можуть ані існувати, ані мислитися.
• АФЕКТ (лат. affectus — хвилювання, пристрасть) - сильне короткочасне емоційне переживання.
•БЛАГО — поняття, яким позначають усе, що має для людини позитивне значення. Залежно від здатності речей та явищ за довольняти різні потреби людини розрізняють блага матері альні (засоби виробництва, їжа, одяг тощо) і духовні (свобода, істина, краса, добро та ін.).
• БОГ - надприродна всемогутня істота, головний об'єкт релі гійної віри і поклоніння. У розвинених релігіях Бог завжди ви ступає як особистість, з якою віруючий може спілкуватися, вимолювати у неї певні блага, просити про втручання в події.
• БУТТЯ - філософська категорія, що позначає: 1) все, що реально існує; 2) те, що існує як істинне, на відміну від види мого; 3) реальність, яка існує об'єктивно, поза свідомістю люди ни і незалежно від неї; 4) загальний спосіб існування людини.
• ВЕРИФІКАЦІЯ (лат. verus - істинний і facio - роблю) - встанов лення істинності наукових тверджень у процесі їх емпіричної перевірки.
• ВІРОГІДНІСТЬ - форма істинності буття предмета через його безпосередню даність у чуттєвому чи інтелектуальному спогляданні.
• ВОЛЮНТАРИЗМ (лат. voluntas - воля) - 1) напрям у філософії, який проголошує основою буття волю; 2) діяль ність, що керується лише суб'єктивними бажаннями та рі шеннями.
• ГЕДОНІЗМ (грец. hedone - насолода, задоволення) - філо софсько-етичне вчення, за яким найвищим благом і метою життя людини є насолода.
• ГЕНЕЗИС (грец. genesis - виникнення, зародження) -поняття, що виражає як момент походження, виникнення пред метів і явищ, так і процес їх закономірного розвитку.
• ГЕРМЕНЕВТИКА (грец. hermeneutike — мистецтво тлума чення): 1) у класичній філології - вчення про інтерпретацію рукописних і друкованих давніх текстів; 2) у сучасній філо софії - метод тлумачення культурно-історичних явищ, який протиставляється об'єктивному, традиційно-науковому ме тоду.
• ГІЛОЗОІЗМ (грец. hyle - речовина, матерія і zoo - життя) - філософське вчення, за яким здатність відчувати нібито прита манна всій матерії. Термін «гілозоїзм» запроваджено в XVII ст.
•ГНОСЕОЛОГІЯ (грец. gnosis - пізнання і ...логія) - розділ філософії, в якому досліджуються пізнавальне відношення суб'єк та до об'єкта, природи і можливості пізнання людиною світу і самої себе.
• ГУМАНІЗМ (лат. humanus - людський, людяний) - у широ кому значенні - історично змінна система поглядів, яка визна чає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя тощо; у вузькому значенні - культурний рух епохи Від родження.
• ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА (від лат. deviation - відхилення) -поведінка, яка відхиляється від норми.
• ДЕДУКЦІЯ (лат. deductio - виведення) - перехід від за гального до окремого. Дедукція має значення методу дослі дження, при якому окреме пізнається на основі знання загаль ної закономірності.
• ДЕЇЗМ (лат. Deus - Бог) - принцип філософських вчень, які, визнаючи Бога першопричиною світу, заперечували його втру чання в явища природи та в хід суспільних подій. Деїзм виник у XVII ст. в Англії.
• ДЕКОНСТРУКЦІЯ - особлива стратегія стосовно тексту, яка включає в себе одночасно і його «деструкцію», і його ре конструкцію.
• ДЕМАГОГІЯ (грец. demagogic/. - букв. - керівництво наро дом) - засіб впливу на маси шляхом введення їх в оману не здійсненними обіцянками, популярними гаслами, навмисним викривленням фактів.
• ДЕМІУРГ (грец demiurgos - ремісник, творець) - в ідеалістичній філософії творче начало, творець Всесвіту, в теології - Бог.
• ДЕМОКРАТІЯ (грец. demokratia - народовладдя) - форма державного устрою, що характеризується наявністю представ ницьких установ і участю народу в управлінні державою.
• ДЕТЕРМІНІЗМ (лат. determinatio - визначений, обмежений) - філософське вчення про загальну об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства та людської волі.
• ДЕФІНІЦІЯ (лат. definitio - визначення) - логічне визначен ня змісту якогось поняття.
• ДИСКУРС (лат. discursus - міркування, доказ) - поняття, яке означає промову, виступ, міркування.
• ДИСКУРСИВНИЙ (лат. discursus - міркування, доказ, аргу мент) - той, що здійснюється шляхом логічних міркувань, розсудковий, опосередкований.
• ДИХОТОМІЯ (грец. dichotomia - поділ надвоє) - тип поділу понять, коли виділяються два видових поняття, причому до змісту одного з них включено ознаку, яка є запереченням від повідної ознаки іншого поняття.
• ДІАЛЕКТИКА (грец. dialektike - мистецтво ведення бесіди, полеміки) - 1) у давньому значенні: мистецтво полеміки, ло гічний метод встановлення істини шляхом виявлення і подо лання суперечностей у судженнях супротивника; 2) у сучасно му розумінні: а) об'єктивний процес розвитку явищ на основі виникнення, боротьби і розв'язання притаманних їм супереч ностей; б) філософська наука про універсальні закони руху і розвитку природи, суспільства і мислення.
• ДІАЛОГ (грец. dialogos - розмова, бесіда) - форма мовно-мислительної комунікації, в якій схрещуються два чи більше різноспрямованих потоки думок з метою з'ясувати спільні точки взаємопорозуміння та окреслити їх розбіжності.
• ДОГМАТИЗМ (грец dogma - думка, вчення, положення) - спосіб засвоєння і застосування знань, у якому те чи інше вчення або положення сприймається як закінчена, вічна істина, як догма. Догматизмові властиві некритичне беззмістовне мис лення за шаблонами, оперування готовими, раз назавжди ви робленими формулами.
•ДУАЛІЗМ (лат. dualis - двоїстий) - принцип філософського пояснення сутності світу, який виходить з визнання наявності в ньому двох першооснов (субстанцій) - духу і матерії, ідеаль ного і матеріального.
•ДУХ - притаманна людині здатність бути самосвідомим суб'єктом мислення, почуттів і волі, що виявляється в ціле-покладанні та творчій діяльності.
•ДУША - термін, яким позначається психіка, внутрішній світ людини. Душа в релігії розглядається як нематеріальна потой бічна безсмертна сила, що тимчасово перебуває в тілі і ніби є основою, джерелом психічних явищ. У новоєвропейській філо софії термін «душа» став вживатися для визначення внутріш нього світу людини, її самосвідомості.
•ЕВДЕМОНІЗМ (грец. eudaimonia - щастя) - етичний принцип, за яким основою моральності є прагнення людини до щастя; особистого - індивідуалістичний Е., або суспільного - соціальний Е. Близький до гедонізму.
•ЕВОЛЮЦІЯ (лат. evolutio — розгортання) - поступовий розвиток предмета. У широкому розумінні, частіше у природо знавстві, термін «еволюція» застосовують для визначення змін, розвитку взагалі й позначають ним не лише кількість зміни, а й весь процес розвитку в цілому.
•ЕВРИСТИКА (грец. heurisko - знаходжу) - термін, яким позначають галузь знання про творчу діяльність, пов'язану з пошуками шляхів відкриття нового в судженнях, ідеях, спосо бах діяння. Під терміном «евристика» розуміється наука, що вивчає творчу діяльність.
•ЕГАЛІТАРИЗМ (франц. egaliti - рівність) - різновид уто пічного соціалізму, що обстоює принцип зрівняльного розподілу засобів виробництва між дрібними приватними власниками і організацію виробництва на основі індивідуального господарства.
•ЕГОЇЗМ (лат. ego - я) - морально-етичний принцип, що по лягає у нехтуванні інтересами суспільства та інших людей заради особистих інтересів.
•ЕГОЦЕНТРИЗМ (лат. ego - я і centrum - осереддя, центр): 1) філософський та етичний принцип, за яким індивід, осо бистість вважається центром Всесвіту; 2) негативна, хвороб лива риса характеру, яка проявляється в крайньому індиві дуалізмі, егоїзмі.
•ЕЙДОС (грец. eidos - вигляд, образ) - термін давньо грецької філософії. Платон використовував його в різно манітних значеннях, зокрема як синонім терміну «ідея», що розглядався як ідеальний прообраз речі. Арістотель вико ристовував ейдос у значенні форми, що виступає в єдності з матерією.
• ЕКЗИСТЕНЦІЯ (лат. existentia - існування) - основна категорія екзистенціалізму, яка позначає внутрішнє буття лю дини, те непізнаване, ірраціональне в людському «Я», внаслі док чого людина є конкретною неповторною особистістю. Вперше термін «екзистенція» застосував датський філософ С. К'єркегор.
• ЕКЛЕКТИЗМ, ЕКЛЕКТИКА (грец. eklektikos - той, що вибирає, вибраний): 1) у первісному значенні - механічне поєд нання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних еле ментів, які безпринципно запозичуються з протилежних кон цепцій; 2) напрям в античній філософії II ст. до н. е. - II ст. н. е., для якого характерні поєднання елементів різних філо софських систем і тенденція до нівелювання відмінностей між вченнями й школами.
• ЕМАНАЦІЯ (лат. emanatio - витікання, сходження) - термін, запроваджений стародавніми філософами, який означав сходжен ня нижчих форм буття з вищого буття - єдиного універсаль ного непорушного начала.
• ЕМПІРИЗМ (грец. етреігіа - досвід) - напрям у теорії пізнання, який, на противагу раціоналізмові, вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід.
• ЕНТЕЛЕХІЯ (грец. entelecheia - здійсненість) - у філософії Арістотеля внутрішня мета руху, закладена в прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення; діяльне, формую че начало.
• ЕПОХА (грец. epoche - зупинка, затримка) - якісно своє рідний і відносно тривалий період історії, що виділяється на основі певних об'єктивних ознак.
• ЄВГЕНІКА (грец. eugenes - родовитий, знатний) - термін, який вживається для позначення напряму в генетиці людини, що ставить завдання поліпшення біологічних властивостей людини.
• ЗНЯТТЯ - одна з центральних категорій філософії Г. В. Ф. Гегеля, яка позначає одночасно знищення і збереження чогось.
•ІДЕАЛ (франц. ideal, грец. idea - першообраз) - уявлення про найвищу досконалість, що, як взірець, норма і найвища мета, визначає певний спосіб і характер дії людини чи суспіль ного класу.
• ІДЕАЛІЗМ (грец. idea — вигляд, першообраз) - протилежний матеріалізмові філософський напрям, який намагається довес ти, що дух, свідомість, мислення, ідеальне є первинним, а бут тя, природа, матеріальне - вторинним.
•ІДЕОЛОГІЯ (від грец. idea і ...логія) - система політичних, економічних, правових, моральних, естетичних, філософських і релігійних поглядів, що виражають інтереси певних класів або соціальних груп.
• ІДЕЯ (грец idea - вигляд, образ, начало) - форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв'язків і відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетво рення.
• ІЛЮЗІЯ (лат. illusio - обман, помилка): 1) викривлене, хибне сприймання дійсності; 2) необґрунтована надія, нездійсненна мрія. Джерелом соціальних ілюзій є відсутність наукового розуміння суспільства та його законів, а також ущербність людського буття і свідомості.
• ІМАНЕНТНИЙ (від лат. immanens - властивий, притаманний чомусь) - внутрішньо притаманне, на противагу трансцен дентному - зовнішньому; випливає з природи самого явища.
• ІМПЕРАТИВ (лат. imperativus - владний, наказовий) - ви мога, наказ, закон. У І. Канта - загальнозначуща моральна вимога на противагу особистому принципу (максимі).
• ІНДЕТЕРМІНІЗМ (лат. indeterminatus — невизначений, не обмежений) - філософське вчення, що заперечує об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства і людської психіки, необхідний і закономірний зв'язок між ними.
• ІНДИВІДУАЛІЗМ (франц. individualisme, від лат. individuum - неподільне) - риса світогляду і принцип поведінки лю дини, коли інтереси окремого індивіда абсолютизуються, проти ставляються колективові та суспільству.
• ІНДУКЦІЯ (лат. inductio - наведення) - спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висуну того припущення чи гіпотези.
• ІНСТИНКТ (лат. instinctus - спонука, потяг) - багато ступеневий комплекс поведінкових актів організму, створений в результаті тривалої еволюції та спрямований на забезпе чення життєвих функцій, самого існування кожної істоти і виду в цілому.
• ІНСТРУМЕНТАЛІЗМ (лат. instrumentum - знаряддя) - філософське вчення, яке вважає свідомість одним із знарядь (інструментів) пристосування організму до середовища, що по стійно змінюється; різновид прагматизму.
• ІНТЕЛІГІБЕЛЬНИЙ (лат. intelligibilis - пізнаваний, мисли мий) - той, що осягається тільки розумом, мисленням.
• ІНТЕНЦІЯ (лат. intentio - прагнення, намір) - термін схолас тичної філософії, яким позначали намір, мету, спрямованість свідомості, мислення на якийсь предмет.
• ІНТЕРСУБ'ЄКТИВНІСТЬ (лат. inter - між і суб'єкт) - у деяких сучасних філософських напрямах (феноменологія, нео позитивізм) термін для позначення феноменів, загальнозначущих для багатьох суб'єктів. Джерело цієї загальнозначущості вбачають у свідомості суб'єктів, а не об'єктів.
• ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИЙ - термін, який вживається і як засіб аналізу літературного тексту, і як засіб визначення світо-і самовідчуття сучасної людини, яке дістало назву постмодерністської чуттєвості.
• ІНТУЇТИВІЗМ - напрям у філософії, який абсолютизує інтуїцію як єдино вірогідний вид пізнання.
• ІНТУЇЦІЯ (лат. intuitio, від intueor — уважно дивлюсь) - спосіб осягнення істини через безпосереднє чуттєве спогля дання чи умогляд, на відміну від опосередкованого, дискурсив ного характеру логічного мислення.
• ІПОСТАСЬ (грец. hypostasis - ущільнення, основа, сутність) - термін античної філософії, вперше вжитий у значенні оди ничного реального буття. У патристиці «іпостась» розумі ється в значенні «індивідуальна субстанція», «перша сутність». У ХІХ-ХХ ст. спостерігається тенденція до витлумачення І. як певного особистого і загальнолюдського начала з метою вийти за межі «атомарної» концепції індивіда до поняття особис тості як свободи по відношенню до природи.
•ІРОНІЯ (грец еігопеіа - удаване незнання, прихований глум) -естетична категорія, яка означає, що в зовні позитивну оцінку явища вкладено зміст, протилежний безпосередньо висловле ному чи вираженому. Іронія Сократа - філософський принцип пошуку істини через сумнів.
• ІРРАЦІОНАЛІЗМ (лат. irrationalis - нерозумний, несвідо мий) - у гносеології принцип філософських вчень, які обстою ють обмеженість раціонального пізнання, протиставляють йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні види пізнання.
•ІСНУВАННЯ - 1) синонім буття; 2) буття, в якому ви являється сутність (не просто бути, а існувати); 3) центральне поняття філософії екзистенціалізму.
•ІСТИНА - адекватне відтворення в пізнанні об'єктивності, результат певного, визначеного практикою гносеологічного від ношення, при якому пізнаваний образ суб'єкта виступає як правильне відображення дійсного стану об'єкта.
• ІСТОРИЗМ - принцип наукового пізнання, згідно з яким про цеси дійсності мають розглядатися в їх закономірному істо ричному розвитку, в тісному зв'язку з конкретно-історичними умовами їх існування.
• КАЛОКАГАТІЯ (грец. прекрасне і хороший) - поняття ан тичної естетики, яким позначали гармонію зовнішнього і внут рішнього, краси і добра як умову досконалості людини.
• КАНОН (грец. kanon - правило, норма) - у мистецтві - сукупність твердо встановлених норм, правил і принципів художньої творчості. Каноном називають також твори, які є нормативним зразком.
• КАРМА (санскрит - дія, обов'язок, діяльність) - у вченнях індійських релігій - особлива містична сила, обов'язковий автоматично діючий «закон покарання» за сукупність вчинків, намірів, прагнень, який визначає долю живої істоти в наступ них перевтіленнях.
• КАРТЕЗІАНСТВО - вчення французького філософа, матема тика Р. Декарта (латинізоване ім'я Cartesius - Картезій, звідси і назва).
• КАТАРСИС (грец. katarsis - очищення) - термін, який у психології мистецтва й естетиці використовують для позна чення сутності естетичного переживання. У давньогрецькій фі лософії катарсис тлумачили як очищення душі від пристрас тей, від чуттєвих прагнень, насолоду очищення душі під впли вом мистецтва.
• КАТЕГОРИЧНИЙ ІМПЕРАТИВ (лат. imperativus - на казовий) - термін, що його запровадив І. Кант для позначення безумовного веління моральної свідомості будувати свою пове дінку відповідно до законів. Умовою категоричного імпера тиву є свобода волі.
• КАТЕГОРІЯ (грец. kategoria - ствердження; основна й за гальна ознака) - універсальна форма мислення і свідомості, яка відображає загальні властивості і відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних, духовних явищ.
• КЛЕРИКАЛІЗМ (лат. clericalis - церковний) - політичний напрям у західних країнах, представники якого домагаються керівної ролі церкви і духівництва в державі та в житті сус пільства.
• КОМУНІКАЦІЯ (лат. communicatio, від соmmunісо — раджу ся, спілкуюся) - спілкування, зв'язок.
• КОНВЕНЦІОНАЛІЗМ (лат. conventio - угода, договір) - філософська концепція, за якою наукові теорії і поняття є не відображенням об'єктивного світу, а наслідками довільної уго ди, конвенції між вченими, що укладається за принципами «зручності» і «економії мислення».
• КОНТЕКСТ (лат. contextus - сплетіння, зв'язок) - форма семантичної з'єднаності елементів тексту, а також позатекстових смислових відношень, що утворюються в процесі духов ної та практичної діяльності людини.
• КОНФОРМІЗМ (лат. conformis - подібний, відповідний) - пасивне пристосовницьке прийняття готових стандартів у по ведінці, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і пра вил співжиття.
• КОНЦЕПТУАЛІЗМ (лат. conceptus - думка, поняття) - на прям у середньовічній філософії, представники якого дово дили, що загальні поняття реально не існують ані до речей, ані в самих речах, а є лише особливими формами пізнання дійс ності.
• КРЕАТИВНИЙ (лат. creatio - створення) - творчий, здібний до творчості.
• КРЕАЦІОНІЗМ (лат. creatio - створення) - ідеалістичний напрям у біології, який стверджує, що виникнення всіх форм життя є наслідком божественного творіння.
• КРИТЕРІЙ (грец. kriterion - засіб судження) - мірило достовірності людських знань, їх відповідності об'єктивній дійсності.
• КУЛЬТ (лат. cultus — вшанування, поклоніння) — сукупність прийнятих у тій чи іншій релігії або релігійній течії обрядових дій, свят, ритуалів, звичаїв, пов'язаних з вірою у надприродні сили і спрямованих на умилостивлення їх; обрядовий бік релігії.
• ЛОГІКА (грец. logike - наука про умовивід) - наука про закони, форми та прийоми мислення, які забезпечують до сягнення об'єктивної істини у процесі міркування і пізнання.
• ЛОГОС (грец. logos - поняття, думка, розум) - термін давньогрецької філософії, що вживається в значеннях «слово», «смисл», «судження», «пропорційність», «основа», «розум» і набув значення об'єктивної закономірності, необхідності. Термін ввів у філософію Геракліт, маючи на увазі так званий космічний Л., неадекватний словам.
• ЛОГОЦЕНТРИЗМ - поняття Ж. Дерріди, яке означає західну інтелектуальну традицію, котра прагне у всьому знайти поря док і смисл, відшукати першопричину або просто нав'язати смисл і впорядкованість усьому, на що спрямовується думка людини.
М
• МАГІЯ (грец. mageia - ворожба, чаклунство) - різновид ранніх релігійних вірувань і чаклунських дій, за допомогою яких людина первісного суспільства намагалася примусити уявні надприродні сили (фетишів, духів тощо) певним чином втрутитися в її життя.
• МАЄВТИКА (повивальна майстерність) - пізнавальний ме тод, що його виробив Сократ, який порівнював свою діяль ність, що допомагає народженню істини, з мистецтвом повиту хи (акушерки).
• МАКСИМА (лат. maxima - основне правило, принцип) -узагальнююче правило, зразок.
• МАТЕРІАЛІЗМ (від лат. materialis - речовинний) - проти лежний ідеалізмові філософський напрям, який виходить з того, що природа, буття, матерія є первинними, а свідомість, мислення, дух - вторинними.
• МЕДИТАЦІЯ (лат. meditatio - розмірковування) - розумова дія, спрямована на приведення психіки людини в стан поглиб леного зосередження.
• МЕТАФІЗИКА (грец. meta та physika - «після фізики») - 1) в історії філософії термін вживається для позначення філо софських вчень про надчуттєві, недоступні досвідові начала бут тя; 2) протилежний діалектиці спосіб мислення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їх внутрішнім зв'язком і роз витком, не визнає внутрішніх суперечностей як джерела саморуху.
• МЕТОД (грец. methodes - шлях дослідження чи спосіб пі знання) - спосіб організації практичного і теоретичного освоєн ня дійсності, зумовлений закономірностями відповідного об'єкта.
• МЕТОДОЛОГІЯ (від метод і грец. логос - вчення) - 1) вчення про методи пізнання та перетворення дійсності; 2) сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в якійсь науці.
• МІСТИЦИЗМ (грец. mystikos - таємничий) - у широкому розумінні - визнання надприродної сутності явищ; у вузько му - релігійно-філософський світогляд, в основі якого лежить віра в можливість безпосередньо надчуттєвого і надрозумного спілкування людини з нематеріальним, духовним світом, Богом, духами тощо.
• МІФ (грец. mifhos - слово, оповідь, переказ) - 1) історично перша світоглядна форма відображення дійсності. М. є духовно-практичним засобом освоєння форм суспільної життєдіяльнос ті, форм взаємовідношення людини і природи, людини і сус пільства; 2) вигадка.
• МІФОЛОГІЯ (грец. міф - оповідь, переказ і логос - вчення) -1) сукупність міфів будь-якого народу; 2) спосіб духовно-практичного освоєння світу, форма суспільної самосвідомості та світосприйняття людини первісного суспільства, викладені в системі міфів; 3) наука про міфи.
• МОДЕРНІЗМ (франц. modemisme, від moderne - новітній, сучасний) - 1) загальна назва формалістичних течій у мис тецтві XX ст., яким притаманні заперечення реалізму, утвер дження суб'єктивного в художній творчості, відмова від спад щини художньої класики; 2) церковно-богословські напрями в сучасних релігіях, які прагнуть пристосувати ідеологію, куль туру, організаційну структуру церкви до існуючих соціально-економічних цінностей і духовних умов життя суспільства.
• МОДУС (лат. modus - міра, спосіб) - властивість предмета, притаманна йому лише в деяких станах, на відміну від атри бута - невід'ємної властивості предмета у всіх його станах.
•МОНАДА (грец. monas - одиниця, неподільне) - основне поняття філософської системи Г. В. Лейбніца. Найпростіша, неподільна духовна єдність, першопочаток, основа явищ.
•МОНІЗМ (грец. monos - один, єдиний) - протилежний дуа лізмові і плюралізмові філософський принцип пояснення різно манітності світу як прояву єдиного начала - матерії або духу.
• МУДРІСТЬ - позатеоретична форма світоглядного філо софського осмислення дійсності і розв'язання практичних пи тань на основі життєвого досвіду і розуму.
• НАРАТИВ - специфічний спосіб осмислення світу як особ ливої форми існування людини, як властивого лише їй модусу буття.
• НАТУРФІЛОСОФІЯ (лат. natura - природа і філософія) - система умоглядних і часом фантастичних уявлень про при роду, що розробляється у філософських вченнях переважно в епоху Відродження і Нового часу.
• НЕОПЛАТОНІЗМ - містичний та ідеалістичний напрям у філософії, що виник у III—V ст. н. е. в Римській імперії. На основі платонізму намагався поєднати різні системи античної філософії.
• НЕОПОЗИТИВІЗМ - один з основних напрямів західно європейської філософії XX ст. Сформувався на основі вихід них принципів позитивізму та емпіріокритицизму.
• НЕСВІДОМЕ - певний рівень психічного відображення дійс ності, який характеризується мимовольністю виникнення і перебігу, відсутністю свідомого контролю й регулювання.
• НІГІЛІЗМ (лат. nihil - ніщо, нічого) - заперечення загально прийнятих цінностей: ідеалів, моральних норм, культури, традицій.
• НОНКОНФОРМІЗМ (лат. non - ні і conformis - подібний, відповідний) - прагнення будь-якою ціною суперечити думці більшості і діяти протилежним чином, не рахуючись ні з чим.
• НОУМЕН (грец. noumenon - осягнуте розумом) - термін, який означає те, що осягається розумом, на противагу даному в чуттях (феномен). У Канта «ноумен» - проблематичне по няття, що не містить логічної суперечності, але об'єктивну реаль ність якого аж ніяк не можна пізнати без допомоги чуттів.
• НУС (грец. nus - думка, розум) - одне з основних понять давньогрецької філософії, що означало узагальнення всіх актів свідомості й мислення, усіх смислових, розумових і мислительних закономірностей, що їм підпорядковані космос і люди на. Поняття Н. найповніше розкрито у філософії Анаксагора.
•ОБ'ЄКТИВАЦІЯ - перетворення суб'єктивного (власти востей, притаманних суб'єкту) на об'єктивне (на властивості об'єкта), що відбувається в процесі суспільної практики.
•ОБРАЗ - форма і продукт суб'єктивного, ідеального відо браження об'єктивної дійсності та свідомості людини.
• ОНТОЛОГІЯ (грец. on (ontos) - суще і ...логія — вчення) - в історії філософії вчення про першопочаток буття. Під онтологією розуміли самостійну частину філософії, яка досліджувала нібито вищі, такі, що осягаються не відчуттями, а тільки розумом, основи всього сущого (буття, субстанція, простір і час, причинність тощо).
•ОПРЕДМЕТНЕННЯ І РОЗПРЕДМЕТНЕННЯ СУТНІСНИХ СИЛ ЛЮДИНИ - терміни, якими визначаються характерні особливості предметної діяльності. Під опредметненням розу міють перетворення людських здібностей і сил на форму пред мета, а під розпредметненням - перехід об'єктивного предмета в культурно-діяльні здатності суб'єкта.
•ПАНЛОГІЗМ (грец pan - усе і логос - слово, думка, розум) -об'єктивно-ідеалістичне вчення, яке вважає закони мислення (логіки) універсальними закономірностями становлення світу й ототожнює об'єктивну закономірність з необхідним зв'язком логічних категорій.
•ПАНПСИХІЗМ (грец. pan - усе і душа) — філософське вчення, яке проголошує психіку, душу загальною властивістю природи. Панпсихізм багато в чому схожий з гілозоїзмом.
• ПАНТЕЇЗМ (грец. усе і Бог) - філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим началом, розлитим по всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією.
• ПАРАДИГМА (грец. paradeigma — приклад, взірець) - понят тя, яке використовували в історії філософії і культури для характеристики примату ідеального над матеріальним.
• ПАТРИСТИКА (лат. pater - батько) - один з провідних на прямів ідеології в епоху середньовіччя, що мав на меті тлу мачення біблійних текстів, питань теології тощо.
• ПЕРСОНАЛІЗМ (лат. personalis — особистий) - течія в су часній західноєвропейській філософії, яка розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність.
• ПЕРЦЕПЦІЯ (лат. perceptio - сприймання) - чуттєве сприй няття предметів. Г. В. Лейбніц розрізняв перцепцію як просте, безпосереднє уявлення про зовнішній світ і аперцепцію як ви щу форму пізнавальної діяльності, пов'язану з самосвідомістю.
• ПЛЮРАЛІЗМ (лат. pluralis - множинний) - філософська концепція, за якою існує кілька або безліч незалежних суб станціональних первоначал або видів буття.
• ПОЛІТЕЇЗМ (грец. багато і Бог) - багатобожжя, поклоніння багатьом богам.
• ПОСТПОЗИТИВІЗМ (лат. post — після і позитивізм) - течія в сучасній західній філософії науки, що склалася в 60-70-х роках XX ст. як спроба подолати деякі найбільш одіозні недоліки неопозитивізму.
• ПОСТУЛАТ (лат. postulatum - вимога) - аксіоматичне твер дження, що змістовно виділяється серед інших аксіом теоре тичної системи і передує доведенню її тверджень.
• ПРАГМАТИЗМ (грец. pragma - дія, діяння) - вчення в за хідній філософії, за яким цінність понять, суджень та інших знань про об'єкти, їх властивості тощо визначається практич ними наслідками для людини дій, що базуються на цих знаннях.
• ПРЕЦЕДЕНТ (лат. praecedens - попередній) - випадок, який стався раніше і тепер служить прикладом для наступних випадків подібного роду.
• ПРИНЦИП (лат. ргіпсіріит - начало, основа) - 1) перво начало, те, що лежить в основі певної сукупності фактів, тео рії, науки; 2) внутрішнє переконання людини.
• ПРОВІДЕНЦІАЛІЗМ (лат. providentia - передбачення, про видіння) - теологічне розуміння причин суспільних подій як прояву волі Бога, а їх сенсу - як наперед визначеного наміру Бога.
• ПСИХОАНАЛІЗ (психо та аналіз) - одна з теоретичних засад фрейдизму, загальна теорія і метод лікування нервових і психічних захворювань, запропоновані 3. Фрейдом в кінці XIX - на початку XX ст.
•РАЦІОНАЛІЗМ (лат. rationalis - розумний, від ratio - розум) - 1) у широкому розумінні - філософський напрям, що протиставляє містиці, теології, ірраціоналізмові переконання у здатності людського розуму пізнавати закони розвитку приро ди і суспільства; 2) напрям у теорії пізнання, який, на проти вагу сенсуалізмові (емпіризмові), вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання розум (теоретичне мислення).
•РЕАЛІЗМ (лат. realis - речовий, дійсний) - 1) термін, яким позначали своє вчення деякі матеріалісти, зокрема природо дослідники; 2) у західній філософії початку XX ст. - сукуп ність філософських вчень і шкіл, які визначають незалежне від суб'єкта існування об'єкта, причому під об'єктом розуміють як матеріальні речі, так і ідеальні поняття.
•РЕДУКЦІЯ (лат. reductio - повернення, приведення назад) -логіко-методологічний прийом, який полягає у зведенні в про цесі дослідження одного явища до іншого, одного завдання чи проблеми до іншої з метою їх спрощення.
• РЕЛЕВАНТНИЙ (англ. relevant - відповідний) - відповід ний, схожий, подібний.
• РЕЛЯТИВІЗМ (лат. relativus - відносний) - 1) принцип від носності людських знань; 2) суб'єктивно-ідеалістичне вчення, яке абсолютизує відносність людських знань, заперечує момен ти абсолютно істинного в них і на цій підставі заперечує об'єк тивну істину, пізнаваність світу.
• РЕФЛЕКСІЯ (лат. reflexio - обернення назад, відображення) - термін для позначення такої риси людського пізнання, як до слідження самого пізнавального акту, діяльності самопізнання, що дає змогу розкрити специфіку духовного світу людини.
• РИТУАЛ (лат. ritus - урочиста церемонія) - образ, норма поведін ки, що історично склалася або її спеціально встановили, за якої спо сіб виконання дій строго канонізується і має символічний характер.
• СВІДОМІСТЬ - властивий людині спосіб ставлення до світу через суспільство, вироблену систему знань, закріплених у мові, в усіх її смислах і значеннях; найвища форма відображення матерії.
• СВОБОДА - притаманна людині специфічна здатність діяти від повідно до своїх цілей та інтересів, які виражають переважно не наявну (вже здійснену), а майбутню, головним чином можливу, реальність.
• СВОБОДА ВОЛІ - один з аспектів свободи, в якому розкри вається здатність людини приймати рішення зі знанням справи, панувати над собою.
• СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ (лат. saecularis - мирський, світський) - процес звільнення всіх сфер життєдіяльності людини і сус пільства від впливу релігії.
• СЕМІОТИКА (грец. semeiotike — пов'язаний зі знаками) - наука про різні системи знаків, які використовуються для пере дачі інформації.
• СЕНСУАЛІЗМ (лат. sensualis - чуттєвий, від sensus — по чуття, відчуття) - напрям у теорії пізнання, який визнає від чуття єдиним джерелом знань. Протилежний раціоналізмові.
• СИМУЛЯКР - поняття постмодернізму, яке означає: відо браження базової реальності; воно приховує і спотворює базо ву реальність; воно приховує відсутність базової реальності; воно не має ніякого відношення до будь-якої реальності; воно є своїм власним чистим симулякром. Симулякр - це творчий монтаж імітованої реальності.
•СИНЕРГЕТИКА (грец. sinergia - спільна дія) — науковий напрям, який досліджує процеси самоорганізації в природних, соціальних і когнітивних системах.
• СКЕПТИЦИЗМ (грец. skeptikos - недовірливий, той, хто до сліджує) - філософське вчення, що піддає сумніву можливість достовірного пізнання об'єктивного світу.
• СОЛІПСИЗМ (лат. solus — один, єдиний та ipse — сам) - крайня форма суб'єктивного ідеалізму, згідно з якою єдиною реальністю є свідомість суб'єкта, його «Я», а об'єктивна дійс ність - продукт свідомості.
• СОФІЗМ (грец. sophisma - судження, придумане хитро, майстерність, уміння) - логічний виверт, який навмисно імітує, наслідує формальну правильність мислення, щоб видати хибне міркування за істинне.
• СПЕКУЛЯТИВНЕ - термін, під яким розуміється тип теоретич ного знання, що виводиться без звернення до досвіду, за допомо гою рефлексії і спрямовується на осягнення граничних основ буття.
• СПОНТАННИЙ (лат. spontaneus - довільний) - характе ристика процесів, що виникають не під впливом зовнішніх дій і причин, а внаслідок власного саморуху, довільно; самодіяльність, здатність до активних дій, зумовлена внутрішніми імпульсами.
• СУБ'ЄКТ (лат. subjectum - те, що лежить в основі, підкладене) - носій певного роду діяльності; у теорії пізнання - свідома істота, що пізнає.
• СУБ'ЄКТИВНЕ - те, що властиве суб'єктові, визначається його діяльністю; психічна, духовна діяльність людини як суб'єк та; знання і переживання суб'єктом самого себе; індивідуаль ність пізнання різних людей.
• СУБЛІМАЦІЯ (лат. sublimo - високо піднімаю, підношу) - одне з основних понять теорії психоаналізу, особливий вид від хилення інстинктів від притаманної їм спрямованості і переклю чення їх енергії на досягнення соціальних і культурних цілей.
• СУБСТАНЦІЯ (лат. substantia - сутність) - філософська категорія для позначення кінцевої основи всієї різноманітності явищ природи та історії, якою є саморух матерії.
• СХОЛАСТИКА (грец schole - вчена бесіда, школа) - тип середньовічної філософії, цілком підпорядкованої релігії. Мала на меті обґрунтування, систематизацію і захист теології за до помогою раціоналістичних засобів.
• СЦІЄНТИЗМ (лат. scientia - знання, наука) - світоглядна позиція, пов'язана з абсолютизацією позитивних аспектів впли ву природничих наук на розвиток культури.
• ТАБУ (полінезійське) - категорична заборона певних дій, по рушення якої нібито неминуче призводить до тяжкої кари.
• ТЕЇЗМ (грец. Theos - Бог) - релігійний світогляд, в основі якого лежить розуміння Бога як особи, що створила світ і втру чається в його події.
• ТЕЛЕОЛОГІЯ (грец. telos - мета, кінець і ...логія) - вчення, за яким розвиток є здійсненням наперед визначеної мети, і все в розвитку природи і суспільства є доцільним.
• ТЕОГОНІЯ (грец. Theos - Бог, goneia - народження) - сукупність міфів про походження і родовід богів.
• ТЕОДИЦЕЯ (грец. Theos - Бог, dike - справедливість) - «боговиправдання» - релігійно-філософське вчення, яке має на меті усунути суперечності між вірою у всемогутнього спра ведливого Бога і наявністю на землі «доказу» того, що саме зло є добром.
• ТЕОЛОГІЯ (грец. Theos - Бог і ...логія), богослов'я - вчення про Бога, побудоване на основі логіко-схоластичних тлума чень Святого письма. Теологія виступає догматичним обґрун туванням, «теоретичним» змістом, серцевиною релігії.
• ТЕОСОФІЯ (грец. Theos - Бог і мудрість) - релігійно-філософське вчення, що проголошує предметом пізнання «божественну мудрість», а джерелом його - містичну інтуїцію та одкровення.
• ТОМІЗМ (лат. Thomas - Фома) - напрям філософії като лицизму, заснований на вченні Томи Аквінського.
• ТОТАЛЬНІСТЬ (лат. totus - увесь, цілий) - повнота, все загальність, всеосяжність, охоплення усіх сторін дійсності.
• ТОТЕМІЗМ (алгонкінське ототем - його рід) - форма родової суспільної самосвідомості, для якої характерна віра в спільне походження і кровну спорідненість між певною родо вою групою людей і певним видом тварин, рослин, рідше - тим чи іншим предметом або явищем природи.
• ТОТОЖНІСТЬ - рівність деяких предметів, збіг усіх їхніх властивостей, що дає змогу розглядати їх як один і той самий предмет.
• ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ - той, що зумовлює можли вість пізнання.
• ТРАНСЦЕНДЕНТНИЙ - той, що лежить поза межами сві домості й пізнання.
• ТРІАДА (грец. trias - трійка, трійця) - термін, яким познача ють ідею про триступінчатість розвитку теза, антитеза, синтез.
• УНІВЕРСАЛИ (лат. universalis - загальний) - філософський термін, який вживався для позначення загальних понять (стіл, люди) на відміну від одиничних (конкретний стіл, конкретна людина). Широко використовувався в середньовічній схолас тиці.
• УНІВЕРСУМ (лат. universum - світ, всесвіт) - філософський термін для позначення об'єктивного світу як цілісності, що перебуває в постійному саморусі й кожна частина якої є лан кою в нескінченному ланцюгу розвитку матерії.
• УРБАНІЗАЦІЯ (лат. urbanus - міський, urba - місто) - історичний процес зростання і підвищення ролі міст у розвит ку суспільства.
• УТИЛІТАРИЗМ (лат. utilitas - користь, вигода) - етична доктрина, яку характеризують три основні положення: 1) дію вважають правильною або неправильною на підставі наслідків, до яких вона призводить; 2) благо або зло наслідків вимірю ється щастям або нещастям, до яких приводить дія; 3) для індивіда його особистий інтерес є важливим так само, як і ін терес до людей. Через це завжди правильними будуть дії, що ведуть до найбільшого щастя найбільшої кількості людей.
• УТОПІЯ (грец. букв, неіснуюче місце) - термін, яким позна чають ідеальні, науково необґрунтовані проекти взірцевого суспільного устрою.
• УЯВЛЕННЯ - чуттєво-наочний образ предметів, явищ дійс ності, світу в цілому, який містить узагальнення суспільного та індивідуального досвіду людей.
• ФАЛЬСИФІКАЦІЯ (лат. falsificatus — підроблений) - навмисне спотворення, викривлення або неправильне тлумачення тих чи інших явищ, подій, фактів з корисливих міркувань.
• ФАТАЛІЗМ (лат. fatalis - визначений долею) - концепція, за якою хід подій у природі, суспільстві, житті кожної людини наперед визначено Богом, його волею.
• ФЕНОМЕН (грец. phainomenon - те, що з'являється) - явище, єдине в своєму роді, взяте в цілісності, в єдності з його суттю. Феномен як очевидна даність осягається за допомогою інтуїції.
• ФІДЕЇЗМ (лат. fides - віра) - напрям філософської думки, який намагається підмінити знання релігією, поставити віру над розумом.
• ФІЗИКАЛІЗМ - одна з концепцій неопозитивізму, за якою істинність положення будь-якої науки залежить від можли вості перекласти його мовою фізики, «фізикалій».
• ФІКЦІОНАЛІЗМ (лат. fictio - вигадка) - філософська концепція, висунута наприкінці XIX ст., за якою наше уявлен ня про світ є сукупністю ілюзій, функцій. Згідно з Ф., продук тами мислення є своєрідні «корисні функції», які не мають ні чого спільного з об'єктивною дійсністю і служать лише інструмен тами орієнтації у світі.
• ФЛУКТУАЦІЯ (лат. fluctuation - хитання) - випадкові відхилення від простежуваних середніх значень фізичних вели чин, які характеризують систему, що складається з великої кількості елементів і підлягає не динамічним, а статистичним законам.
• ФУНКЦІОНАЛІЗМ - один з компонентів системного підхо ду, суть якого полягає у виявленні функцій окремих елемен тів і підходів певного соціального утворення.
• ФУТУРОЛОГІЯ (лат. futurum - майбутнє і логія) - галузь наукових знань, що охоплює перспективи розвитку соціальних процесів; вчення про майбутнє.
• ХІЛІАЗМ (грец. chilioi - тисяча) - релігійне вчення про тисячолітнє «царство Боже» на землі, що нібито настане перед «кінцем світу».
• ХОЛІЗМ (лат. holos - цілий, увесь) - «філософія цілісності» - напрям у сучасній західній європейській філософії, який роз глядає цілісність світу як наслідок творчої еволюції, що спря мовується нематеріальним і непізнаванним «фактором ціліс ності».
• ЦИВІЛІЗАЦІЯ (лат. civilis - громадянський, державний) - 1) форма існування живих істот, наділених розумом; 2) синонім культури, сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільст ва; 3) відносно самостійне цілісне соціально-історичне утворен ня, локалізоване у просторі й часі, що може мати ієрархічні рівні (наприклад, антична цивілізація, римська цивілізація). Термін запровадив В. Р. Мірабо (1757 p.).
• ЦИНІЗМ (вчення кініків) - презирливе ставлення до культу ри суспільства, до його духовних і особливо моральних цін ностей та загальноприйнятих норм поведінки; безсоромність.